Темперамент дитини дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут розвитку дитини

Курсова робота

з психології дитячої

на тему: «Темперамент дитини дошкільного віку»

Студентки ІІ курсу 203 групи

Батрак К.В.

м Київ - 2015 рік

Зміст

Вступ

1. Темперамент дитини

1.1 Визначення, поняття, компоненти темпераменту

1.2 Вікові особливості винекнення і прояву різних властивостей темпераменту дошкільного віку

1.3 Психологічна характеристика темпераменту

2. Особливості темпераменту дитини

2.1 Розвиток темпераменту у дошкільному віці

2.2 Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту

2.3 Прояв властивостей темпераменту в навчально-виховній роботі з дошкільниками

2.4 ЕкспериментальнЕедослідження: особливостей спілкування дошкільнят різного темпераменту

3. Поведінка дитини в дошкільному навчальному закладі

3.1 Адаптація в дошкільному закладі

3.2 Типові психологчні проблеми дітей - дошкільнят

3.3 Практична частина

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Дитинство представляє собою особливий період, сутність якого процес - дорослішання дитини, входження його в соціальний світ дорослих, щопередбачає придбання властивостей і якостей, зрілої особистості. Дошкільний вік характеризується максимально рольовою ідентифікацію дитини з дорослими і однолітками, прагненням відповідати зразкам адекватної поведінки, щоб бути прийнятим у суспільстві і відчувати себе достатньо компетентним і впевненим у спілкуванні.

Основою індивідуальності дитини є її природні особливості, обумовлені комбінаціями генів, певними анатомофізичними особливостямиорганізму, головного мозку, органів чуття, властивостями нервової системи (типом вищої нервової діяльності, який є фізіологічною основою темпераменту). темперамент психофізіологічний дошкільний

Питання про розвиток особистості дитини в дитячому саду, про формування його особистісних якостей і психічних процесів, а також про те, наскільки комфортно почуває він себе в групі дитячого саду, дуже важливі і актуальні, оскільки група дитячого саду - це перша ланка в системі суспільного виховання та освіти дітей. Тут дитина проводить 8-12 годин на день, тобто третину свого дитинства. Не тільки від батьків, але і від дитячого саду залежить те, наскільки дитина опиниться психологічно підготовленим до школи. Тому вивчення внутрішньогрупових взаємин, спілкування, спільної діяльності, впливу дошкільної групи на формування особистості дітей, становлення стосунків у дитячому колективі і т.д. - Важливі та актуальні проблеми. Розробка всіх цих питань становить винятковий теоретичний і практичний інтерес.

Шлях психічного розвитку дитини визначається системою відносин між ним і соціальною дійсністю і залежить від реального місця, яке маленька людина займає в світі людських відносин. Прихід дитини в дитячий сад і включення його в групу однолітків істотно змінюють соціальну ситуацію його розвитку, яке до цього в основному визначалося зв'язками дитина - дорослий. Тепер ці зв'язки доповнюються відносинами дитина-одноліток. Поза цих зв'язків, вже неможливо розглянути формування особистості дитини в період дошкільного дитинства. Крім того, важлива для практики виховання, розробка спеціальних експериментальних прийомів, які допомагають виявити систему прихованих виборчих відносин в групі дитячого саду. У той же час психолого-педагогічні дослідження переконливо показують важливу роль спілкування з однолітками у формуванні особистості дитини та її взаємин з іншими дітьми, необхідність знання того, якими повинні бути контакти з ровесниками у дітей різного віку і що повинно лежати в їх основі. Недостатня розробленість цієї важливої ??наукової проблеми, а також потреби практики виховання дітей роблять актуальним особливостей спілкування дошкільнят різного темпераменту, як для розуміння природи та особливості комунікативної діяльності з ровесниками у дітей різного віку, так і для розробки науково - обгрунтованих методів їх виховання.

В даний час увагу багатьох психологів у всьому світі притягнуто до проблем раннього дитинства. Цей інтерес далеко не випадковий, оскільки виявляється, що перші роки життя є періодом найбільш інтенсивного і морального розвитку, коли закладається фундамент фізичного, психічного і морального здоров'я. Від того, в яких умовах воно буде протікати, багато в чому залежить майбутнє дитини. Ще не народжений дитина - це формується людська істота. Вплив відносин матері до ще не народженої дитини є винятково важливим для його розвитку. Також важливі взаємини матері і батька. Любов, з якою мати виношує дитину; думки, пов'язані з його появою; багатство спілкування, яке мати поділяє з ним, впливають на розвивається психіку дитини.

Дитина максимально потребує дорослому. Спілкування в цей період повинне носити емоційно - позитивний характер. Тим самим у дитини створюється емоційно - позитивний тонус, що служить ознакою фізичного і психічного здоров'я.

Багато дослідників (Р. Спітц, Дж. Боулбі) відзначали, що відрив дитини від матері в перші роки життя викликає значні порушення в психічному розвитку дитини, що накладає незгладимий відбиток на все його життя. Тому так важливо закласти основу довірчих відносин між дитиною і дорослим, забезпечивши емоційно і психологічно сприятливі умови для гармонійного розвитку дитини.

Причини дослідження - серйозні і актуальні, так як розвиток сприятливого спілкування є фундаментом для подальшого становлення особистості дитини і багато в чому визначає особливості самосвідомості людини, її ставлення до світу, поведінка і самопочуття серед людей

Об'єкт дослідження - особливості спілкування в дошкільному віці.

Предмет дослідження - темперамент дітей дошкільного віку.

Мета дослідження - вивчення співвідношення особливостей спілкування і типів темпераменту статусу у дітей дошкільного віку.

Завдання:

1) дати визначення темпераменту, його типів і властивостей щодо дошкільного віку;

2) провести експериментальне дослідження на виявлення особливостей спілкування дошкільнят різного темпераменту;

3) визначення соціометричного статусу дошкільнят у групі.

1. Темперамент дитини

1.1 Визначення, поняття, компоненти темперамента

Темперамент (лат. тemperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів.

Головними типами темпераменту є сангвістичний, холеричний, флегматичний і меланхолічний.

Упродовж дошкільного дитинства змінюється співвідношення основних нервових процесів, вікових і типологічних особливостей дитини.

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних відмінності між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки та діяльності. Тим не менш, темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всьому різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру, що характеризує 3 темпераменти.

Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту. До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, які:

- Регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;

- Характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;

- Мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу;

- Знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;

- Однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

Користуючись певними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значні труднощі, зумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожен з цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатовимірним будовою і різні форми психологічних проявів.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність психічної активності полягає в прагнення особистості до самовираження, ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності; звичайно при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особистості: її інтелектуальними і характерологічними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступінь активності поширюється від млявості, інертності і пасивного созерцательства одному полюсі до вищого ступеня енергії, могутньої стрімкості дій і постійного підйому - на іншому.

До групи якостей, що складають перший компонент темпераменту, впритул примикає група якостей, що складають другий - руховий, або моторний компонент, провідну роль у якому грають якості, зв'язані з функцією рухового (і спеціального мовленнєвого апарату). Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі як: швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху. Сукупність особливостей м'язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою для судження про темперамент їхнього носія.

Третім основним компонентом темпераменту є "емоційність", що представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою власною структурою. В якості основних характеристик "емоційності" виділяють вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти грунт для емоційної реакції там, де для інших такого грунту не існує. Терміном "імпульсивність" позначається швидкість, з якою емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з якою припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

1.2 Вікові особливості виникнення і прояву різних властивостей темпераменту дошкільного віку

Уже з перших днів життя немовлята помітно відрізняються одне від одного, оскільки, як стверджують дослідники (Н. Касаткін), немає двох дітей з абсолютно однаковими властивостями нервової системи. Вони різняться спершу тим, як засинають і як переходять від сну до неспання. Типологічні відмінності дітей старшого віку особливо помітні в іграх, побутових справах, спілкуванні з дорослими й однолітками. Комбінація властивостей темпераменту виникає не відразу, а розгортається у певній послідовності, яка залежить від загальних закономірностей дозрівання нервової системи, ендокринного апарату, від специфічних закономірностей кожного типу темпераменту.

Тип темпераменту (симптомокомплекс властивостей) проявляється не з моменту народження, а з розвитком основних властивостей нервової системи. Перші ознаки темпераменту нормальної здорової дитини виявляються у тому, скільки і як вона кричить протягом доби, наскільки інтенсивні і швидкі ссальні рухи, скоординовані перші спонтанні рухи.

Поступове фомування темпераменту полягає у виникненні його властивостей у різному віці: тривожність (підвищена збудливість, страх) - у перші місяці життя; імпульсивність - на початку 2-го року життя; агресивність - у 2,5 роки. Не всі притаманні дорослій людині психічні властивості певного типу темпераменту і обумовлені ним індивідуальні психологічні якості помітні у дитячому віці.

Специфічними віковими особливостями нервової системи у переддошкільному і дошкільному дитинстві є слабкість, неврівноваженість збуджувального і гальмівного процесів, висока чутливість. Тому індивідуальні особливості темпераменту, що залежать від вікових особливостей, не вирізняються із загального фону. Нервова система у молодших дошкільників має багато ознак слабкого типу, що зумовлено їх віком. Це проявляється у швидкому виснаженні, низькій працездатності, підвищеній збудливості і чутливості, що зумовлює неадекватну поведінку, оскільки сила реакцій дитини не відповідає силі подразника. Наприклад, у відповідь на спокійне зауваження дорослого вона плаче, викрикує образливі слова. Через підвищену збудливість діти під впливом емоційно насиченої ситуації (на святі, у театрі) кричать, встають зі своїх місць, порушують правила поведінки. Нерідко емоційні перевантаження дезорганізовують їхню поведінку. Мистецтво педагога полягає в тому, щоб захистити нервову систему дитини від перенапруження, забезпечити допустиму силу спрямованих на неї стимулів.

Знижена працездатність спричинює втомлюваність. Вона настає швидше, якщо діяльність не цікава, передбачає часту зміну подразників, багато нової інформації, складні або нездійсненні види діяльності, відбувається в численній групі. Перевтому спричинює також надто тривала концентрація уваги малюка на одному виді діяльності. Її симптомами є зникнення у дитини інтересу до роботи, млявість, безініціативність, неуважність, розсіяний погляд, некоординовані рухи. Дорослий, вчасно помітивши ознаки перевтоми, повинен подбати про відпочинок малюка, чергування різних видів діяльності (розумових з практичними). Нерідко для запобігання втомі він залучається до діяльності дитини, допомагає швидше її завершити, а потім пропонує завдання, яке вимагає тривалішої активності.

Стійкість, працездатність нервової системи до 7-8-ми років досягає максимальної величини і пізніше майже не змінюється.

Для 7-річної дитини характерна слабкість збудження і гальмування, що проявляється у низькій витривалості, швидкій втомлюваності, оперативному виникненні охоронного гальмування - загальмовування дій під впливом подразника. Якщо дитина раптом починає порушувати правила, перестає слухати дорослого, брати участь у спільній діяльності, це означає, що її нервова система перевантажена і потребує відпочинку. Слабкість гальмування проявляється передусім у порушенні заборон, імпульсивності поведінки (наприклад, малюк вихоплює іграшку в товариша, залазить у калюжу, з'їдає чужу цукерку, знаючи, що цього робити не можна). Це особливо виражено у ранньому і молодшому дошкільному віці. З подорослішанням виникають стримувальні психологічні механізми, пов'язані з виконанням норм і правил поведінки. Дисциплінованість, організованість, відповідальність починають впливати на властивості темпераменту і змушують дитину стримувати імпульсивні бажання. Слабкістю гальмування обумовлені і передчасні реакції (наприклад, під час естафет, рухливих ігор малюк починає дію, не дочекавшись сигналу).

У дошкільному дитинстві процеси збудження і гальмування неврівноважені, тому поведінка дитини має ознаки темпераменту холерика. Неврівноваженість проявляється в нестійкості, мінливості реакцій, низькому контролі за своїми діями, частих змінах настрою, імпульсивності, легкому руйнуванні стереотипів поведінки. Зміна звичної обстановки погіршує самопочуття, спричинює захворювання, руйнування сформованих культурно-гігієнічних навичок, які, щоб стати стійкими, вимагають постійного підкріплення.

До вікових особливостей дітей дошкільного віку належить і більш швидке, ніж у дорослих, відновлення сил. У дошкільників (особливо молодших) слабко виражена і така властивість нервових процесів як інертність. їхня поведінка ситуативна, вони погано пристосовуються до будь-яких незручностей, обмежень у часі, часто забувають обіцянки. Звички дітей дуже нестійкі і швидко руйнуються.

З часом змінюється характер рухливості нервових процесів, який залежить у дитини від вікової слабкості, неврівноваженості збудження і гальмування, а також від своєрідного співвідношення сильного і швидкого поширення (гальмування) збудження (явище іррадіації) з дуже слабкою і повільною концентрацією цих процесів.

Із зміною співвідношення основних нервових процесів змінюється і співвідношення вікових і типологічних особливостей дитини. Старший дошкільник з урівноваженим типом нервової системи більш урівноважений, ніж раніше.

Для дитини характерне поєднання неврівноваженості зі слабкістю обох нервових процесів (збудження і гальмування). Вікові закономірності дозрівання властивостей загального типу, який у дошкільному віці характеризується відносною слабкістю, недостатньою інертністю і неврівноваженістю процесів збудження і гальмування, дають підстави стверджувати про існування специфічного вікового типу нервової системи у дітей.

1.3 Психологічна характеристика темпераментів

Сангвінічний темперамент.

Сангвінік швидко сходиться з людьми, життєрадісний, легко переключається з одного виду діяльності на інший, але не любить одноманітної роботи. Він легко контролює свої емоції, швидко освоюється в новій обстановці, активно вступає в контакти з людьми. Його мова гучна, швидка, виразна і супроводжується виразними мімікою і жестами. Але цей темперамент характеризується деякою подвійністю. Якщо подразники швидко міняються, весь час підтримується новизна й інтерес вражень, у сангвініка створюється стан активного порушення і він проявляє себе як людина діяльна, активна, енергійна. Якщо ж впливу тривалі й одноманітні, то вони не підтримують стану активності, збудження і сангвінік втрачає інтерес до справи, у нього з'являється байдужість, нудьга, млявість. У сангвініка швидко виникають почуття радості, горя, прихильності і недоброзичливості, але всі ці прояви її почуттів хитливі, не відрізняються тривалістю і глибиною. Вони швидко виникають і можуть так само швидко зникнути або навіть замінитися протилежними. Настрій сангвініка швидко міняється, але, як правило, переважає гарний настрій.

Флегматичний темперамент.

Людина цього темпераменту повільний, спокійний, неквапливий, урівноважений. У діяльності проявляє грунтовність, продуманість, завзятість. Він, як правило, доводить почате до кінця. Всі психічні процеси у флегматика протікають як би сповільнено. Почуття флегматика зовні виражаються слабо, вони звичайно невиразні. Причина цього - врівноваженість і слабка рухливість нервових процесів. У відносинах з людьми флегматик завжди рівний, спокійний, в міру товариський, настрій у нього стійке. Спокій людини флегматичного темпераменту виявляється і відносно його до подій і явищ життя флегматика нелегко вивести з себе і зачепити емоційно. У людини флегматичного темпераменту легко виробити витримку, холоднокровність, спокій. Але у флегматика слід розвивати бракуючі йому якості - велику рухливість, активність, не допускати, щоб він проявляв байдужість до діяльності, млявість, інертність, які дуже легко можуть сформуватися в певних умовах. Іноді у людини цього темпераменту може розвинутися байдуже ставлення до праці, до навколишнього життя, до людей і навіть до самого себе.

Холеричний темперамент.

Люди цього темпераменту швидкі, надмірно рухливі, неврівноважені, збудливі, всі психічні процеси протікають у них швидко, інтенсивно. Переважання збудження над гальмуванням, властиве цьому типу нервової діяльності, яскраво проявляється у нестриманості, поривчастої, запальності, дратівливості холерика. Звідси і виразна міміка, кваплива мова, різкі жести, нестримані рухи. Почуття людини холеричного темпераменту сильні, зазвичай яскраво виявляються, швидко виникають; настрій іноді різко змінюється. Неврівноваженість, властива холерикові, яскраво зв'язується і в його діяльності: він із збільшенням і навіть пристрастю береться за справу, показуючи при цьому поривчастість і швидкість рухів, працює з підйомом, долаючи труднощі. Але у людини з холеричним темпераментом запас нервової енергії може швидко виснажитися в процесі роботи і тоді може наступити різкий спад діяльності: підйом і натхнення зникають, настрій різко падає. У спілкуванні з людьми холерик допускає різкість, дратівливість, емоційну нестриманість, що часто не дає йому можливості об'єктивно оцінювати вчинки людей, і на цьому грунті він створює конфліктні ситуації в колективі. Надмірна прямолінійність, запальність, різкість, нетерпимість часом роблять важким і неприємним перебування в колективі таких людей.

Меланхолійний темперамент.

У меланхоліків поволі протікають психічні процеси, вони насилу реагують на сильні подразники; тривале і сильна напруга викликає у людей цього темпераменту сповільнену діяльність, а потім і припинення її. У роботі, меланхоліки зазвичай пасивні, часто мало зацікавлені (адже зацікавленість завжди пов'язана з сильним нервовим напруженням). Почуття і емоційні стани у людей меланхолійного темпераменту виникають поволі, але відрізняються глибиною, великою силою і тривалістю; меланхоліки легко уразливі, важко переносять образи, засмучення, хоча зовні всі ці переживання у них виражаються слабо. Представники меланхолійного темпераменту схильні до замкнутості й самітності, уникають спілкування з малознайомими, новими людьми, часто бентежаться, проявляють велику незручність в новій обстановці. Все нове, незвичайне викликає у меланхоліків гальмівний стан. Але в звичній і спокійній обстановці люди з таким темпераментом відчувають себе спокійно і працюють дуже продуктивно. У меланхоліків легко розвивати і удосконалювати властиву їм глибину і стійкість почуттів, підвищену сприйнятливість до зовнішніх впливів.

Психологи встановили, що слабкість нервової системи не є негативним властивістю. Сильна нервова система успішніше справляється з одними життєвими завданнями, а слабка - з іншими. Слабка нервова система - нервова система високої чутливості, і в цьому її відоме перевагу. Знання темпераменту, знання особливостей природженою організації нервової системи, яка надає вплив на перебіг психічної діяльності людини, необхідно вчителю в його навчальної та виховної роботи. Слід пам'ятати, що поділ людей на чотири види темпераменту дуже умовно. Існують перехідні, змішані, проміжні типи темпераменту; часто в темперамент людини з'єднуються риси різних темпераментів.

Типи вищої нервової діяльності та їх співвідношення з темпераментом

сила нервн. процесів	врівноваженість нерв. процесів	рухливість нерв. процесів	темперамент
Сильний	урівноважений	рухливий	сангвінік
Сильний		інертний	флегматик
Сильний	неврівноважений		холерик
Слабкий			меланхолік

2. Особливості темперамента дитини

2.1 Розвиток темперамента у дошкільному віці

Під темпераментом розуміється сукупність індивідуально-психологічних властивостей, які характеризують людину з боку його динамічних здібностей.

Відмінності в темпераменті - це відмінності за рівнем можливостей психіки, а по своєрідності її проявів. Темперамент проявляється в психічної активності та емоційності. Загальна активність особистості складається в інтенсивності та обсязі взаємодії з середовищем; моторна - в темпі реакцій, швидкості, ритмі та загальну кількість рухів; мовна - у темпі мови і силі голосу; емоційність - в особливостях виникнення, протікання і вирішення емоційних станів, а також у переважній знаку емоцій.

Фізіологічною основою темпераменту вважають тип вищої нервової діяльності, який визначається сукупністю основних властивостей нервової системи. До них відносяться сила, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування.

Відразу після народження діти відрізняються за ступенем реактивності на стимул при задоволенні біологічних потреб. У новонароджених у відповідь на подразник спостерігається вздрагіваніе тілом або тільки тремтіння повік. При зміні пелюшок одні немовлята кричать, інші заспокоюються, одні інтенсивно смокчуть, а інші мляво. Відмінності реакцій, які проявляються в перші п'ять днів життя, зберігаються і в подальші періоди дитинства.

У ранньому та дошкільному віці, у зв'язку з розширенням сфери життєдіяльності, особливості властивостей темпераменту яскраво помітні в іграх, побутових процесах, спілкуванні з дорослими і однолітками. Склад властивостей темпераменту виникає не відразу, а розгортається в певній послідовності, яка обумовлена наступними причинами:

По-перше - загальними закономірностями дозрівання нервової системи і розвитку психіки.

По-друге - дозріванням ендокринного апарату.

По-третє - специфічними закономірностями дозрівання кожного типу темпераменту.

Але вже в ранньому дитинстві можна виділити типові властивості. Загальні ж особливості темпераменту виявляються дуже рано і зберігаються без значних змін до семи років. Так, нервова система у дітей близька до слабкого типу. Ця слабкість виявляється в її швидкому виснаженні, зниженої працездатності, підвищеній збудливості і чутливості, що призводить до неадекватної поведінки. Про такій поведінці говорять тоді, коли сила реакцій дитини не відповідає силі подразника. Наприклад, у відповідь на спокійне зауваження дорослого малюк плаче, вигукує образливі слова. Підвищена збудливість є причиною того, що діти під впливом емоційно насиченої ситуації на святі, в театрі кричать, схоплюються зі своїх місць, порушують правила поведінки. Емоційні перевантаження призводять до розбалансованості поведінки. Мистецтво педагога полягає в тому, щоб захистити нервову систему дитини від перенапруги, визначивши для нього допустиму силу стимулу.

Знижена працездатність веде до швидкої втоми. Причому воно настає швидше, якщо діяльність цікава, передбачає часту зміну подразників, велика кількість нової інформації, надто важка або завідомо нездійсненною, а також протікає в дуже численною групі. Перевтома настає при надто сильною і тривалої концентрації уваги малюка на якому-небудь одному виді діяльності: малюванні, розгляданні картинок. Зовні перевтома проявляється наступним чином: дитина втрачає інтерес до роботи, стає млявим, безініціативною, неуважним. Його погляд неуважний, а рухи некоординованість. Дорослий, вчасно помітивши ознаки перевтоми, дає можливість дитині відпочити або чергує різні види діяльності, краще розумову з практичною. Він включається в діяльність дитину і допомагає йому швидше її завершити, а потім пропонує завдання, яке потребує рухової активності. Витривалість нервової системи, а слідом за нею і працездатність зростає в дошкільному дитинстві, досягаючи максимальної величини до 7-8 років, а пізніше майже не змінюється.

У перші сім років життя для дітей характерна слабкість збудження і гальмування, що виявляється в малій витривалості, швидкому стомленні, швидкому виникненні охоронного гальмування, яке загальмовує дії під впливом подразника. Дитина на фізкультурному святі порушує правила, раптом перестає чути вказівки дорослого, брати участь у спільній діяльності. Така поведінка - сигнал вихователю про те, що нервова система малюка перевантажена і йому потрібен відпочинок. Слабкість гальмування найбільш яскраво спостерігається в двох варіантах.

Перший - порушення заборон. Малюк вихоплює іграшку у товариша, залазить у калюжу, з'їдає чужу цукерку, хоча знає, що цього не можна робити. Після вчинення проступку дошкільник зазвичай засуджує його. Подібна імпульсивність поведінки особливо виражена в ранньому і молодшому дошкільному віці. У міру дорослішання виникають стримуючі психологічні механізми, пов'язані з виконанням норм і правил поведінки. Так, формовані риси характеру - дисциплінованість, організованість, відповідальність - починають впливати на властивості темпераменту, і дитина стримує імпульс.

Другий варіант - слабкість гальмування. Це передчасні реакції, коли при проведенні естафет, рухливих ігор малюк починає дію, не дочекавшись сигналу.

Протягом дошкільного віку процеси збудження і гальмування не врівноважені, переважає перший. Тому дитина нагадує холерика. Неврівноваженість виражається в нестійкості реакцій, їх мінливості. У малюка знижений контроль за своїми діями, часто змінюється настрій, він імпульсивний. Стереотипи поведінки у малюка нестійкі і легко руйнуються, особливо в ранньому дитинстві. Зміна звичної обстановки призводить до погіршення самопочуття, а захворювання - до руйнації сформованих культурно-гігієнічних навичок. Адже останні вимагають постійного підкріплення, щоб стати стійкими.

2.2 Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту

Чітко вираженого типу темпераменту не існує. Він відображається на характері, волі, мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Темперамент не є сталою властивістю особистості, він змінюється залежно від умов її життя і виховання. Кожний тип темпераменту має свої переваги та недоліки. Для правильної організації виховання, боротьби з недоліками і поліпшення спілкування дитини з людьми необхідно знати, до якого типу темпераменту вона належить. Кожному темпераменту відповідає певний тип нервової системи. Уміння його визначати необхідне для правильного спрямування розвитку особистості дошкільника, розуміння особливостей його поведінки, запобігання небажаним реакціям дитини тощо.

Для визначення типу нервової системи послуговуються такими показниками:

1. сила збудження - пізнавальна, розумова активність, схильність до нового, невідомого, складного; загостреність процесів сприймання і мислення; вміння швидко переходити від однієї діяльності до іншої, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;

2. сила гальмування - здатність зосереджуватися, протидіяти стороннім подразникам, робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;

3. рухливість нервових процесів - здатність до переключення з однієї справи на іншу, діяти у незвичних умовах, швидкість розумових дій, готовність до розумового напруження;

4. урівноваженість - рівномірне, відносно легке виконання роботи, спокій.

Зважаючи на ці показники, виокремлюють чотири основні типи вищої нервової діяльності, які відповідають певному типу темпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); б) сильний, урівноважений, інертний (флегматик); в) сильний, неврівноважений (холерик); г) слабкий (меланхолік).

Психологічні характеристики дітей сангвінічного темпераменту. Діти, яким притаманний сангвістичний тип темпераменту, енергійні, активні, життєрадісні, комунікабельні, поступливі, швидко схоплюють нове і цікаве, легко переносять невдачі. Вони без проблем пристосовуються до нових умов, вступають у контакти з іншими дітьми, знаходять товаришів у будь-якій ситуації. При цьому можуть і керувати, і підкорятися. Швидко освоюються в дошкільному закладі, відразу почувають себе, як удома. Без особливих труднощів засинають і прокидаються після сну, переходять від рухливих ігор до занять, і навпаки.

Дітям-сангвінікам притаманне голосне, швидке, чітке й емоційно виразне, урівноважене мовлення. їхня комунікабельність сприяє дружньому ставленню до них дорослих, тому за зовнішньою формою поведінки сангвініків можуть приховуватися риси характеру, про які невідомо оточуючим.

Нервова система сангвініка пластична, він легко переключається з однієї діяльності на іншу, переходить від веселих розваг до серйозної справи. Ця властивість відіграє як позитивну роль (безпроблемне включення в нову діяльність), так і негативну (формуються такі риси, як непосидючість і поверховість). Тому у вихованні такої дитини необхідно дбати про формування стійкості поведінки, інтересів, нахилів. У ставленні до неї важливо виявляти вимогливість, контролювати дії і вчинки, залучати до творчої діяльності. Поблажливість до незначних порушень порядку (не прибрав іграшки, не поклав на місце одяг) швидко змінює звички, для закріплення яких було витрачено багато часу і зусиль, оскільки такі риси, як зібраність, акуратність, формуються у сангвініків дуже важко порівняно з дітьми інших типів.

Сангвініків приваблює усе нове, у них швидко формується здатність навчатися, легко виробляються нові вміння і навички і перетворюються набуті. Вони працелюбні, легко переносять нетривалі навантаження, відновлюють працездатність, оволодівають довільною регуляцією власної поведінки. Для підтримання активності таких дітей їх необхідно стимулювати новизною справи. Одноманітні, інертні ситуації втомлюють, знижують їхню увагу, підвищують ризик відволікання на сторонні подразники, що негативно позначається на загальній працездатності дитини. Як тільки діяльність втрачає для неї привабливість, вона її припиняє, переключається на іншу. У таких ситуаціях обов'язково потрібно домогтися закінчення розпочатої справи з хорошим результатом (наприклад, не дозволяти малювати наступний малюнок, поки не закінчений попередній). Для підтримання інтересу до діяльності корисно застосовувати заохочувальні стимули. При недбало виконаній роботі слід дати завдання зробити її заново.

Почуття у дітей-сангвініків виникають швидко й активно проявляються. На ситуацію реагують активно, виразно, але не втрачають самовладання, здатності бачити і чути іншого, не лише себе, навіть у гостро конфліктній ситуації. За позитивних стимулів діти радіють, сміються, за негативних - нерідко плачуть. їхній загальний емоційний тонус частіше мажорний, вони рідко вередують, не схильні до афективних реакцій.

Для таких дітей корисний розмірений ритм щоденного життя, однак швидший, ніж у дорослих, оскільки вони не можуть довго зосереджуватись на одному об'єкті, через що їх часто вважають легковажними. Виховувати дітей-сангвініків потрібно на основі довірливих дружніх стосунків, за яких дорослий невимушено керує формуванням у них потрібних новоутворень. Почуття любові до близьких дорослих є джерелом їхньої творчості, позитивно впливає на активність, творчий пошук, значно поліпшує результативність діяльності.

Психологічні характеристики дітей флегматичного темпераменту. Діти флегматичного темпераменту спокійні, не схильні до поспіху, послідовні і ґрунтовні у справах, з низькою емоційністю, невиразною, стриманою мімікою, їм потрібен час, щоб правильно відреагувати на будь-який вплив. Повільно і з труднощами вони адаптуються до нових умов життя. Важко пристосовуються до дошкільного закладу, нового режиму і вимог. Нелегко їм даються розлука з батьками, знайомство з дітьми. У звичній обстановці вони без примусу, спокійно дотримуються правил поведінки, акуратно і старанно справляються зі знайомою роботою. У всіх справах флегматикам заважає млявість, повільний темп дії, знижена активність. Такі діти легко засинають і багато сплять. їхнє мовлення уповільнене, спокійне, рівномірне, часто із паузами, без яскравих емоцій, міміки, жестів. На запитання вони відповідають не відразу.

Діти-флегматики повільно реагують на новизну. Необхідність включатися в нову діяльність викликає в них розгубленість, нерідко - переляк. Не менш повільно, але надійно формуються у них навички і звички, тому змінювати їх надзвичайно важко. Такі діти надають перевагу спокійним іграм (режисерським, настільним), уникають занять, пов'язаних з руховими навантаженнями. Вони легко дисциплінуються у звичній обстановці, хворобливо переживають її порушення, як і порушення режиму дня, сформованих стереотипів. У нових ситуаціях їхня поведінка дезорганізовується.

Флегматики, як правило, працелюбні, хоч трапляються серед них і ледарі. Навчити їх швидких і енергійних дій дуже важко, однак легко сформувати витримку і стійкість. Стриманість, посидючість, зібраність і розміреність дій допомагають їм уникати зривів, підтримувати сталий ритм роботи. Починаючи справу, вони довго працюють, потім невтомно, витривало, зосереджено, не знижуючи працездатності, доводять її до кінця.

Здатність до довільної регуляції поведінки теж формується у них із запізненням, однак ті, хто досяг цього, легко підпорядковуються зовнішнім вимогам. З огляду на знижену рухливість нервових процесів для підтримання активної працездатності флегматичних дітей необхідно зацікавити їх запропонованою роботою і підтримати під час її організації.

В емоційній сфері флегматикам притаманна зовнішня байдужість. Вони неголосно сміються, тихенько плачуть, непомітно виражаючи навіть глибокі почуття. Неадекватні емоції проявляють рідко, а конфліктних ситуацій уникають. Однак можуть тривалий час перебувати у стані глибокого емоційного збудження, не демонструючи видимих його проявів.

Іноді педагоги невмотивовано негативно оцінюють дітей флегматичного темпераменту, у сім'ї теж сприймають це як недолік їхнього розвитку, особливо коли батьки і діти належать до різних типів темпераменту.

У вихованні дітей з флегматичним темпераментом слід дотримуватися раціонального режиму і терпіння. Має значення навіть режим сну: таких дітей не слід рано вкладати спати, не варто давати їм досипати уранці, затягувати денний сон. Бажано будити вчасно, не дратуючи, подбати про вмивання їх холодною водою. Не можна надовго залишати їх наодинці, треба дбати про вироблення у флегматичних дітей вміння діяти швидко, енергійно. Батьки і педагоги у спільній діяльності повинні бути зразком для наслідування, непомітно стимулюючи активність дітей, пробуджувати ініціативні дії та інтерес.

Навіть незначні звички дітей-флегматиків перебудувати дуже важко, тому краще попереджувати їх появу, формувати ставлення і дії, доброзичливо і настирливо стимулювати співучасть у справі, емоційно її підкріплювати (радість від добрих учинків, оцінка іншими позитивних дій). Без належного такту, терпіння марно розраховувати на результат. Потрібні вміння, звички виробляються у таких дітей повільно, але назавжди.

Психологічні характеристики дітей холеричного темпераменту. Холерики енергійні, гарячі, запальні, з виразною мімікою, різкими жестами, бурхливими реакціями. У звичайних умовах швидко і без проблем переключаються на нову діяльність, активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно за кілька справ. Легко адаптуються до нових умов життя, активно вступають у спілкування, налагоджують стосунки, мають багато знайомих. Своєю гарячкуватістю, неспокійністю, сварливістю нерідко створюють конфліктні ситуації, однак швидко заспокоюється, не тримають довго образи. Вони чутливі до порушення режиму дня, погано засинають і неспокійно сплять, не можуть стримувати почуття голоду і наполегливо вимагають їжу.

Мовлення дітей-холериків швидке, нерівномірне, нерідко незрозуміле, з коливанням інтонації, багате на міміку і жести. За активного збудження мовленнєвий процес уповільнюється, дитина збивається на паузи, поспішні звуковимови, повтори.

Такі діти активно реагують на новизну, виявляючи при цьому бадьорість, піднесення. Невідоме, труднощі сприяють динамічному пошуку способів розв'язання завдань, а досягнення успіху приносить задоволення. Займаючись цікавою діяльністю, виявляють творче піднесення, наполегливість, силу волі, що приносить їм значні результати. Вони швидко відновлюють сили і знову беруться за складну, але цікаву їм справу, уперто досягаючи мети. Однак це можливо лише у ситуації психологічного комфорту. За інших умов бурхлива активність через різкий спад настрою може змінитися бездіяльністю, роздратуванням, афектацією.

Діти-холерики дуже активні, надають перевагу рухливим іграм з елементами спорту, бігу. Вони охоче беруть участь у заняттях, де можна проявити себе, грають головні ролі в іграх, організовують однолітків, керують ними, нерідко намагаються управляти і дорослими. Дуже не люблять ситуацій, у яких потрібно стримувати себе. Уміння й навички формуються в них довго і важко перебудовуються. Холерики з труднощами переключають і конкретизують свою увагу, їх важко дисциплінувати. Через імпульсивність такі діти часто порушують відомі їм правила поведінки. У роботі з ними потрібні витримка і терпіння. Найкраще добирати для них індивідуальні, малогрупові форми організації діяльності, стимулюючи інтерес до її змісту, дбаючи про емоційно-позитивний фон співпраці.

У дітей холеричного типу швидко спалахують емоційні процеси, різко змінюється емоційний тонус, настрій. їхні емоції проявляються сильно: вони не плачуть, а голосять; не сміються, а регочуть. Бурхливі прояви емоційних реакцій іноді підштовхують їх до агресивних дій. Таких дітей слід вчити володіти своїми емоціями. Ця здатність виробляється з перших років життя, але дуже повільно і лише за наявності емоційного комфорту.

Розрізняють три категорії дітей-холериків. Першу утворюють фізично здорові, потенційно здібні діти з підвищеною збудливістю (невмотивовані рухи і мовні реакції), яким достатньо задоволення підвищеної потреби в рухах і мовному супроводі всіх своїх дій. Другу - запальні діти, яким притаманні спалахи необґрунтованого збудження; третю - «відчайдушні» пустуни. Представники другої і третьої категорій мають постійно перебувати в полі зору дорослих, які зобов'язані допомогти їм сформувати гальмівні механізми, навички спілкування, ставлення до конфліктних ситуацій, уміння і бажання їх уникати, конструктивно вирішувати, спрямовувати свою енергію на конкретні справи.

У психолого-педагогічній роботі з такими дітьми, крім терпіння, потрібні й уміння спокійно, лагідно і витримано вести себе, навіть під час вибухів дитячого гніву. Моралізування, насмішкуваті зауваження, покарання, вимоги від них обіцянок і клятв недопустимі. Краще на певний час ізолювати дитину, допомогти їй заспокоїтись і спробувати разом з нею обміркувати те, що трапилося. Оцінити власну поведінку повинна сама дитина.

Діти завжди хочуть відповідати очікуванням близьких дорослих, але не всім це вдається. Холерикам - найчастіше, оскільки в них слабка вольова регуляція. Тому дорослим потрібно розуміти це, допомагати дитині гідно подолати свої труднощі, вселяти надію на безконфліктне спілкування за будь-яких умов.

Психологічні характеристики дітей меланхолічного темпераменту. Діти-меланхоліки малоактивні, сором'язливі, замкнуті, з підвищеною вразливістю. Вони дуже чутливі до найменших подразників, сильно реагують на схвалення і осуд, підозрілі. У них швидко настає втома, слабкий гальмівний і збуджувальний процеси. Водночас меланхоліки виявляють здатність співпережрівати іншим, пройматися настроєм, втіленим у творах мистецтва.

Болісно і довго вони адаптуються до нових умов життя, зміна яких може бути для них сильним стресогенним фактором. Тому їх необхідно завчасно готувати до змін, сприяти поступовому входженню у нове життя, виявляти особливу чуйність до них.

Переживання глибоких емоційних криз меланхоліками супроводжується фізичними проявами: пересиханням у роті і носі, відчуттям холоду у кінцівках, почервонінням шкіри тощо.

Мовлення їх дуже слабке, приглушене, наближене до шепоту, емоційно невиразне, його темп уповільнений, інертний. Думка часто переривається, вислови залишаються незакінченими.

Під час зустрічей з новим, у проблемних ситуаціях (навіть за необхідності розв'язувати у незвичних умовах знайомі завдання) їх підвищена чутливість переходить у нервозність, що характеризується стурбованістю, напруженістю обличчя, нерівномірним диханням, скутістю рухів, незграбністю, сльозливістю. Часто такі діти докладають багато зусиль, виконуючи прості завдання для їхнього рівня розвитку, але нові за формою. Меланхоліки не можуть швидко зорієнтуватися, рішуче діяти у новій ситуації, обрати правильне рішення з двох варіантів тощо. Будь-яка новизна збуджує і гальмує їхню активність. Деструктивно впливає на них обстановка у групі дошкільного закладу (кількість дітей, гамір, загальне напруження тощо): прості справи здаються їм складними, навіть легких завдань вони не можуть виконати, бо все раптом забувають. Одні з них стають зовсім млявими, пасивними, інші - дратівливими, крикливими. Невдачі пригнічують меланхоліків, породжують навіть підвищення температури, втрату апетиту, сну тощо.

У роботі з дітьми-меланхоліками важливі вмотивована вимогливість, оптимальні темп і форми пояснення, своєчасна допомога, запобігання невдачам, емоційна підтримка, схвальна оцінка вдалих ініціативних спроб. Водночас недопустимі суворі зауваження, підвищений тон висловлювань з приводу невдач, необачних вчинків тощо. У сприятливій атмосфері такі діти здатні до високої пізнавальної активності, можуть досягти хорошого результату в доступній і цікавій їм діяльності. Однак вони втомлюються швидше від інших дітей, а тому потребують певного душевного спокою для відновлення працездатності. Відпочивши, повторивши і закріпивши засвоєний матеріал, вони почувають себе впевненіше, самостійніше, вільніше, радіють своїм досягненням. Інтерес до змісту діяльності компенсує слабкість їхньої нервової системи. За емоційного комфорту у взаєминах з дорослими і партнерами вони можуть максимально виявити свої здібності, досягти високих результатів.

Найвразливішою у дітей-меланхоліків є емоційна сфера. Підвищена чутливість допомагає їм помічати найменші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгукуватися на них. Слухання казок, оповідань, перегляд фільмів тощо викликають глибокі і яскраві переживання, які рідко отримують зовнішнє вираження, оскільки постійне емоційне напруження забирає у них багато сил. Бажано не залишати їх наодинці зі своїми думками.

Меланхоліки важко вступають у комунікації з новими дітьми. У будь-якій незнайомій ситуації тримаються осторонь, не виявляють ініціативи і не відповідають на пропозиції інших включитися у спілкування. Оптимальною ситуацією для них є домашня обстановка в оточенні небагатьох близьких людей. У таких умовах вони проявляють глибину почуттів, оцінок, міркувань, гармонійність взаємин тощо.

Через підвищену чутливість і вразливість вони потребують постійного захисту. Схильність до придумування страхів, боязнь невдач навіть у знайомих справах, навіюваність паралізують їхню волю, не дають змоги реалізуватися здібностям і можливостям. Проте це не означає, що таких дітей слід відгородити від серйозних життєвих ситуацій. Соромитися, боятися, по-своєму страждати у відповідних ситуаціях вони будуть усе життя, завжди хотітимуть, щоб ніхто цього не помітив. З огляду на це потрібно якомога частіше відволікати дитину від тривожних думок, емоцій, переключати увагу на цікаву діяльність, сприяти позитивним радісним переживанням, усвідомленню власної значущості, визнанню своїх зусиль, сприйняттю схвальних оцінок своєї діяльності, вчинків, здібностей. Бажано, щоб вони мали змогу задовольнити потребу у спілкуванні з близькими, реалізувати готовність прийти на допомогу, здатність на справжнє співчуття, милосердя тощо.

2.3 Прояв властивостей темпераменту в навчально - виховній роботі з дошкільниками

Урахування у вихованні і навчанні дітей їхніх індивідуально-типологічних особливостей дає змогу правильно спроектувати їх мету, обрати оптимальні виховні впливи. Ігнорування ж може стати основною причиною розвитку у дошкільників негативних рис: у сангвініка - розпорошеності інтересів; у флегматика - безініціативності, байдужості, лінощів, млявості, апатії; у холерика - нестриманості, різкості, імпульсивності; у меланхоліка - сором'язливості, замкнутості, невпевненості, образливості.

Вихователь зобов'язаний спрямовувати діяльність дітей, щоб сприяти формуванню позитивних рис і запобігати появі негативних. У сангвініка слід формувати стійкі уподобання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання ним завдання, вимагати від нього доводити почату справу до кінця, стимулювати позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчити бути уважним до товаришів, надійним у стосунках з ними, дбати, щоб нові знайомства не витісняли старих.

У вихованні дітей-флегматиків головне - формувати трудові навички, стежити, щоб вони завжди були зайняті, залучати до діяльності в колективі, вчити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати найменші прояви рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі, урівноваженість почуттів - на слабкість.

Енергію холерика слід спрямовувати на корисні справи, ставити перед ним складні завдання, допомагаючи осмислювати їх. Важливо обережно застовувати все, що збуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування шляхом організації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створювати можливості для реалізації потреби в руховому навантаженні. Особливо необхідно систематично контролювати їхню поведінку і діяльність, дотримання правил, якість і повноту виконання завдань, вимог дорослих, вчити зважати на інших, не ображаючи самолюбства.

У вихованні меланхоліків слід враховувати їхню вразливу нервову систему, швидку втомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолати сором'язливість, нерішучість, невпевненість у своїх силах, оскільки це може стати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них чуйність і доброзичливість, потрібно розвивати активність, уміння переборювати несміливість, труднощі, підтримувати позитивні емоції.

Особливої уваги вихователя потребують дві групи дітей: повільні і рухливі. Повільні діти дуже довго виконують режимні процеси, затримують інших, неохоче беруться за нову справу, важко включаються в рухливі ігри і фізичні вправи, постійно порушують правила, неправильно реагують на вказівки або через свою надмірну сконцентрованість не чують їх. Все це відбувається не навмисно, а тому, що дитина інакше не може. Систематичне тренування, вправи можуть підвищити у неї рухливість нервових процесів, зміцнити нервову систему.

Для входження у робочий процес їм потрібен певний час, поспіх гальмує їх, а різні вимоги і вказівки - дезорганізовують. Будь-яку справу їм необхідно давати виконувати на позитивному емоційному фоні, включаючи елемент гри.

Підвищена рухливість дітей також обумовлена особливістю нервових процесів, керувати якими вони нездатні. Тому покарання їх за непосидючість позбавлені сенсу і педагогічного ефекту, як і спеціально дібрані завдання, що вимагають надмірної ретельності. Виконати їх дитина не зможе, протестуватиме, ігноруватиме вказівки дорослих, уникатиме виконання вимог. Усе це збуджуватиме нервову систему дитини-меланхоліка, підвищуватиме рухову активність.

...