Психічні стани та реакції рятувальників в умовах надзвичайної ситуації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра практичної психології

Курсова робота

Психічні стани та реакції рятувальників в умовах надзвичайної ситуації

Спеціальність 6.030103 - практична психологія

Куценко Катерина Вячеславівна

Науковий керівник:

доцент кафедри прикладної психології

Яворський М.В.

Черкаси - 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. НЕГАТИВНІ ПСИХІЧНІ СТАНИ В ЕКСТРЕМАЛЬННИХ СИТУАЦІЯХ

1.1.Психічний стан: особливості, феноменологія, класифікація, прояви й значущість

1.2. Проблема екстремальності в сучасній психологічній науці

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ ПІД ВПЛИВОМ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ФАКТОРІВ

2.1.Процедура практичного дослідження реакцій рятувальників в умовах екстремальної ситуації

2.2.Обробка та аналіз отриманих результатів практичного дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додаток А: Метод колірних виборів (адаптований варіант колірного тесту М. Люшера)

Додаток Б: Методика «Таблиці Шульте»

ВСТУП

екстремальність психологічний рятувальник реакція

Актуальність теми дослідження. Однією з актуальних проблем сьогодення є проблема підвищеної небезпеки життєдіяльності особистості. Постійне збільшення темпу нашого життя, інформаційна насиченість, техногенні, стихійні та природні катаклізми, недотримання правил безпеки людиною - це все призводить до непередбачуваних наслідків. Сукупність цих факторів призводить до психічної напруги, крайніми формами вираження якої є стресогенні реакції особистості. Ситуації, що призводять до такого стану називають екстремальними.

Професійна діяльність спеціалістів аварійно-рятувальних підрозділів МНС України під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (НС) проходить, як правило, в екстремальних умовах під впливом природних, техногенних, соціально-психологічних чинників, які за певних умов можуть призводити до розвитку функціональних розладів (ФР), дезадаптації та ведуть до зниження ефективності виконання професійних обов'язків, результатом чого є розвиток стійких негативних психічних станів.

Об'єкт дослідження - психічні стани та реакції рятувальників в умовах надзвичайних ситуацій.

Предмет дослідження: особливості прояву негативних психічних станів та реакцій, що виникають у рятувальників в умовах ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Мета дослідження полягає у визначенні негативних впливів стрес-факторів надзвичайної ситуації на індивідуально-психологічні властивості рятувальників.

Основні завдання дослідження:

проаналізувати теоретичні першоджерала із теми курсової роботи;

висвітлити сучасні підходи до вивчення проблеми негативних наслідків на психіку рятувальників;

виявити, за допомогою практичного дослідження, особливості провідних негативних психічних станів та реакцій, що виникають у рятувальників в умовах ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Методи дослідження: теоретичних: аналіз, синтез та узагальнення наукової літератури з питань вивчення психологічних й інформаційних аспектів діяльності людини в особливих та екстремальних умовах; емпіричних: метод колірних виборів (адаптований варіант колірного тесту М. Люшера) та методика «Таблиці Шульте».

Емпіричне дослідження було проведено з курсантами, на базі Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля.

Мета та завдання курсової роботи обумовили її наступну структуру: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел та додатки.

РОЗДІЛ 1. НЕГАТИВНІ ПСИХІЧНІ СТАНИ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ

1.1 Психічний стан: особливості, феноменологія, класифікація, прояви й значущість

Проблема психічних станів є однією з маловивчених і складних у психологічній науці, особливо в її прикладних розділах, пов'язаних із професійною діяльністю людини в екстремальних умовах.

Саме тому для теорії й практики психології діяльності в особливих умовах останніх десятиліть характерна підвищена увага до вивчення проблеми психічних станів, методів їхньої діагностики, профілактики й корекції.

У психологічному словнику стани розглядаються, як регулятивна функція адаптації до навколишньої ситуації і середовища [27].

В.Даль під терміном «стан» розумів «положення, у якому хтось або щось перебуває» [7]. Досить лаконічним є тлумачення психічного стану вченими Інституту психології ім. Костюка АПН України, як психологічної характеристики особистості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживання.

За ствердженням О.О. Прохорова важливою функцією станів є інтеграція окремих психічних станів і створення функціональних одиниць (процес - стан - властивість) [24,25].

Т.Н.Васильева психічний стан розглядала, як цілісну характеристику психічної діяльності, що відбиває момент стійкості та специфічності в перебігу психічних процесів, як форму реагування, та відображає ставлення особистості до власних психічних явищ у визначений момент часу за певних умов [26].

Згідно з поглядами С.Л. Рубінштейна основним способом існування психічних станів є їх існування в якості процесу - неперервного і формуючого [31].

Ільїн Є.П. вказував, що психічні стани - це особлива психологічна категорія, яка об'єднує велику групу життєвих явищ. Виділення галузі психічних станів заповнює деяку прогалину в системі психології, розрив між психічними процесами та психічними властивостями особистості [11].

Проблема психічних станів має велике значення, адже успіх будь-якої діяльності прямо залежить від психічних станів особистості, яка її здійснює. Про складність цього явища свідчить той факт, що російський психіатр І.П. Павлов визначав психологію як науку про психічні стани людини [23].

До середини 50-х років ХХ століття увага дослідників щодо вивчення психічних станів була, в основному, направлена на вивчення стану втоми, як фактора, що знижує ефективність праці фахівця і емоційних станів.

Психічні стани як самостійну категорію вперше виділив В.Н.Мясіщев. Проте в теоретичному плані питання про психічні стани було поставлено М.Д.Левітовим, який проаналізував наукову літературу з цієї проблеми, розглянув механізми прояву психічних станів та виклав загальні завдання їх вивчення [17]:

виділення психічних станів в особливу категорію психології та визначення її зв'язків з іншими психологічними категоріями;

розгляд механізмів виникнення й розвитку психічних станів і визначення їхніх зв'язків з індивідуально-психологічними особливостями людини;

дослідження психічних станів у різних видах людської діяльності.

М.Д. Левітов дає визначення поняттю: «психічний стан - це цілісна характеристика психічної діяльності за певний період часу, що показує своєрідність протікання психічних процесів у залежності від відображення речей і явищ дійсності та психічних властивостей особистості» [18].

Так, Є.П. Ільїн трактує психічний стан як цілісну реакцію особистості на зовнішні і внутрішні стимули, направлені на досягнення позитивного результату [11]. Причому позитивний результат для функціональної системи може не співпасти з очікуваним людиною позитивним ефектом.

Психічний стан - це активна реакція функціональних систем. Незалежно від того діяльна чи бездіяльна людина, стани завжди активні за своєю фізіологічною природою.

Класифікація психічних станів по Ю.Е. Сосновніковой [35]:

1.Група психічних станів, виділених за їх тривалістю.

2.Група психічних станів, виділених на основі їх просторових характеристик (наприклад, стан гніву, афекту може бути віднесеним до загальних психічних станів).

3.Група психічних станів, виділених на основі їх структурних особливостей залежно від переваги визначеного з'єднання одного компонента психіки.

Можна виділити наступні групи психічних станів:

група станів, у яких найбільш ярко виражені особистісні якості: темперамент, характер, можливості;

група станів залежно від переваги основних сторін психіки: емоційної, вольової, інтелектуальної. Група станів не обмежується такими видами, як настрій, афект, пристрасть. Наприклад, довготривале відчуття любові може створювати стан, який характеризується ні як пристрасть, ні як афект, ні як настрій.

4.Класифікація психічних станів за принципом виконання їх функцій адекватності і неадекватності ситуації.

5. Психічні стани можна кваліфікувати по мірі їх розгляду.

У психології психічний стан розглядається, як два близьких за змістом, але різних за характером явища:

відчуття благополуччя або неблагополуччя, загального комфорту або дискомфорту, що фіксується свідомістю людини за певний момент часу;

ступінь благополуччя або неблагополуччя, що переживається людиною, який визначають зовнішні спостерігачі.

Для класифікації психічних станів В.А.Семиченкобули запропоновані наступні критерії їх диференціації:

1.Довготривалість стану (короткочасне або затяжне);

2.Інтенсивність;

3.Модальність (стенічне або астенічне);

4.Суб'єктивне відчуття (приємне або неприємне);

5.Ступінь усвідомлення і регуляції (розуміння людиною того, що з ним відбувається і можливість контролювати свої дії);

6.Походження [33].

Таким чином, історія вивчення проблеми свідчить про надзвичайну складність завдання систематизації психічних станів людини та необхідність пошуку нових шляхів їх вирішення.

Психічний стан у контексті психології діяльності в особливих умовах і, зокрема сьогодення, дослідження, об'єктом якого є працездатні особи, фахівці аварійно-рятувальних підрозділів МНС України, ми розглядаємо як частину більш загального поняття - «функціональний стан» [29].

У психологічній науці існує велика кількість різних визначень терміну «функціональний стан» (ФС). Виходячи із сучасних уявлень, функціональний стан- це сукупність наявних характеристик фізіологічних, психофізіологічних, психологічних, біохімічних та інших процесів, багато в чому визначальний рівень активності функціональних систем організму, особливості життєдіяльності, працездатність і поведінка людини [28].

При цьому, як відомо, ФС можуть бути класифіковані по надійності й важливості діяльності, ступеню напруги регуляторних механізмів гомеостазу, адекватності відповідної реакції організму вимогам виконуваної діяльності.

На підставі цінності й надійності професійної діяльності Загрядский В.П., Сулимо-Самуйло 3.К. розділяють всі ФС на дві великі групи: припустимі (тобто «дозволені», наприклад - стомлення, емоційна напруга) і неприпустимі (тобто «заборонені», наприклад, перевтома, емоційна або нервово-психічна перенапруга) [10].

Залежно від ступеня напруги регуляторних механізмів гомеостазу розрізняють нормальні, граничні й патологічні ФС. У цій класифікації знаходяться головним чином не категорії дії (цінність, надійність діяльності), а такі як - гомеостаз, здоров'я й хвороба. При цьому ми, слідом за П.К.Анохіним [3], розглядаємо гомеостаз як сукупність скоординованих реакцій, що забезпечують підтримку або відновлення сталості внутрішнього середовища організму.

Виходячи із цього, І.А.Сапов [32] до нормальних ФС відносять ті, при яких зберігається заданий рівень діяльності, а її психофізіологічна цінність не перевищує можливостей гомеостазу. При патологічних ФС необхідна надійність діяльності не забезпечується, а її цінність перевищує можливості гомеостазу. Граничні ФС, Ю.А.Александровський, характеризуює зниженням надійності діяльності або неадекватністю її цінності параметрам гомеостазу. Ці стани є по своїй суті перехідними, що свідчить про наявність дезадаптації [1].

Отже, психічний стан необхідно розглядати як частину (компонент) функціонального стану організму.

Психічним станам властивий ряд особливостей:

Перша з них - цілісність. Хоча стани і відносять переважно до певної сфери психіки (пізнавальної, емоційної, вольової), вони характеризують психічну діяльність у цілому за певний проміжок часу.

Друга особливість психічних станів - їхня рухливість і відносна стійкість (тому що психічні стани мінливі: мають початок, кінець, динаміку). Вони менш постійні, чим властивості особистості, але більш стійкі й виміряються більшими одиницями часу, ніж психічні процеси.

Третя їхня особливість - прямий і безпосередній взаємозв'язок із психічними процесами й властивостями особистості. У структурі психіки стани розташовуються між процесами й властивостями особистості. Вони виникають у результаті відображення діяльності мозку. Проте, раз виникнувши, стани, з одного боку, впливають на психічні процеси (визначають тонус і темп відображеної діяльності, вибірковість відчуттів, сприйняття, продуктивність мислення індивіда та ін.), з іншого боку - представляють собою «будівельний матеріал» для формування властивостей особистості.

Отже, психічні стани служать фоном, що сприяє прояву особливостей особистості або маскуванню їх.

Четверта особливість психічних станів - їхня індивідуальна своєрідність і типовість. Психічні стани кожної людини своєрідні, оскільки нерозривно пов'язані з індивідуальними особливостями особистості, її моральними й іншими рисами.

П'ята особливість психічних станів - їхнє значне різноманіття. Про це свідчить наступний неповний їхній перелік: подив і здивування, розгубленість і зосередженість, надія й безнадійність, зневіра й бадьорість, підйом і збудженість, нерішучість і рішучість, напруженість і спокій і т.д.

Шоста особливість - полярність психічних станів, тому що кожному з них відповідає протилежне. Так, активності протистоїть пасивність, упевненості - непевність, рішучості - нерішучість. Полярність станів, швидкий перехід людини з одного стану в протилежний особливо яскраво проявляються в екстремальних умовах діяльності.

Зазначені особливості властиві психічним станам будь-якої людини.

Психічні стани зовні проявляються в зміні подиху й кровообігу, у міміці, пантомімі, рухах, ході, жестах, інтонаційних особливостях мови тощо. Так, у стані задоволення спостерігається збільшення частоти й амплітуди подиху, незадоволеність викликає зменшення того й іншого; подих у збудженому стані стає частим і глибоким; у напруженому - уповільненим і слабким; у тривожному - прискореним і слабким; у стані страху - різко вповільненим; при несподіваному подиві подих миттєво стає частим, але зберігає нормальну амплітуду й т.п.

У збудженому стані або стані напруженого очікування може підвищуватися частота й сила пульсу, величина кров'яного тиску в дуже широкому діапазоні (залежно від значимості виниклої для людини ситуації). Зміна кровообігу звичайно супроводжується блідістю або почервонінням тіла людини.

За тривалістю протікання стани бувають тривалими й короткими. За ступенем усвідомленості стани можуть бути більше або менше усвідомленими.

Ряд авторів класифікує психічні стани за спрямованістю й силою прояву на чотири умовні групи [26]:

1.Позитивні психічні стани, що проявляються в активній формі: стан бойової готовності, активності, підйому, напруженості, психічної стійкості.

2.Психічні стани пасивної форми: стан заспокоєності,передбойової (післябойової) апатії, неуважності, незібраності, зайвої стриманості.

3.Негативні психічні стани активної форми: передбойова (передстартова) «лихоманка», паніка, занепад, стрес, страх.

4.Негативні психічні стани пасивної форми: ригідність, фрустрація, синдром нав'язливості (смерті, неминучості поранення (отримання травми), нанесення шкоди здоров'ю внаслідок радіоактивного опромінення тощо), тривога, занепокоєння.

У людей однієї суспільно-економічної формації під впливом конкретних фактів життя й особистісних особливостей можуть виникати різні психічні стани. При цьому найбільш значимі факти громадського життя викликають подібні стани в багатьох людей (наприклад, Чорнобильська катастрофа, Скнилівська трагедія в Україні і т.п.).

Особливо сильно позначаються на психічних станах людини морально-психологічна атмосфера колективу (підрозділу, частини), стиль відносин керівників з підлеглими, ділова спрямованість і зацікавленість у загальному успіху, тип відносини до служби, характер суспільної думки, що переважають міжособистісні й групові (колективні) настрої й традиції, що склалися в колективі, і таке інше. Люди спокійні, упевнені в собі, у своїх силах, високопрацездатні при сформованих між ними відносинах взаємної принципової вимогливості, справедливості й доброзичливості.

У динаміці психічних станів фахівців аварійно-рятувальних підрозділів можна виділити три істотних періоди: підготовка до виконання професійних завдань; виконання цих завдань і період після закінчення їхнього виконання.

Напередодні виконання відповідального завдання рятувальник може переживати стан тривожного очікування. У цьому стані відбувається завчасне налаштування на очікувані умови праці. Очікування проявляється у вигляді емоційного підйому, порушення або апатії, непевності, остраху, тривоги. Стан людини в момент тривожного очікування характеризується підвищеною напруженістю й психологічним стресом [9].

Головними джерелами й причинами напруженості, за даними різних авторів, як правило є: небезпека, що створює загрозу життю; відповідальність за виконання завдання; стислість і невизначеність інформації, що надходить до рятувальника; дефіцит часу на прийняття рішень і дій; надмірна емоційна збудливість, вразливість і низька емоційна стійкість фахівця; невідповідність рівня розвитку професійних якостей вимогам, пропонованим даною діяльністю до особистості; психологічна непідготовленість до виконання завдання; невпевненість у надійності техніки, засобах індивідуального захисту тощо [8].

Перехід від підготовчого етапу до виконання екстремального завдання пов'язаний з подоланням стану ригідності (негнучкість, оціпеніння), у якому проявляється інертність психіки людини. Ригідність як уповільнена здатність психіки переключатися може здійснити на діяльність рятувальника сковуючий вплив, істотно понизити гнучкість поводження, утруднити адаптацію його до умов обстановки, що змінюється. Головною умовою подолання ригідності є тренування й психологічна підготовка рятувальників до діяльності в екстремальних ситуаціях.

На етапі виконання екстремальних завдань важливе значення має підтримка у рятувальників стану активності, високої працездатності, зібраності, рішучості, оптимального робочого збудження, згуртованості колективу, готовності до самопожертви. Для всіх цих станів характерне: безумовне панування моральних мотивів поводження, загострення почуттів обов'язку й відповідальності, високий ступінь захисту стосовно несприятливо діючих зовнішніх і внутрішніх впливів; уміле довільне керування своїми думками, почуттями, діями й поводженням в екстремальних умовах діяльності.

В екстремальній ситуації у психологічно непідготовлених фахівців може виникнути страх - афективний психічний стан, що викликається надзвичайно сильними, небезпечними для життя зовнішніми подразниками. Такі негативні стани можуть порушити психічну стійкість фахівця, викликати негативні прояви, послабити його працездатність.

Страх може викликати паніку (груповий стан) - гнітючий афект, що розвивається раптово при несподіваному враженні загрозливого характеру й швидко поширюється шляхом психічного впливу на багатьох осіб. Паніка охоплює, подібно епідемії, майже раптово цілу масу людей, заражає їх почуттям неминучої небезпеки.

У сучасній психологічній літературі виділяють наступні види паніки:

1)паніка, що розвивається при раптовому виникненні загрозливої обстановки, під час відсутності періоду очікування небезпеки (наприклад, при раптовому викиді в атмосферу зі зруйнованого енергоблоку АЕС радіоактивних відходів);

2)паніка, що виникає в обстановці тривалого очікування небезпеки, наростання тривоги й групової напруженості, які сприяють виснаженню нервової енергії людей, і вони починають на звичайні подразники реагувати панічними реакціями. Виникненню такої паніки сприяють: негативні слухи й недостатність інформації про події, що відбуваються. Впливає на виникнення паніки навколишнє оточення: руйнування, вид спотворених людей і т.п.

У фахівців аварійно-рятувальних підрозділів МНС України паніка, як правило, не зустрічається, однак, найчастіше вони її спостерігають у реальних умовах під час дій постраждалого населення (пожежа, землетрус, аварія й т.п.).

Після виконання професійних завдань, залежно від ефективності їхнього виконання й змісту, рятувальник може переживати різні психічні стани: глибокого задоволення від успішно виконаного завдання, високого підйому морального духу й готовності продовжувати діяльність, самовпевненості, самозаспокоєності, зниження пильності, втоми, апатії, фрустрації й т.п.

Таким чином, при організації системи моніторингу працездатності фахівців аварійно-рятувальних підрозділів МНС України необхідний контроль за їхнім психічним станом на різних етапах професійної діяльності, у тому числі перед, безпосередньо в процесі й після виконання складних професійних завдань.

1.2 Проблема екстремальності в сучасній психологічній науці

Сучасна психологічна література має чисельні описи впливів і ситуацій, які називають стресорами. Проте, останні даються без достатньої систематизації і вказівок на умови адекватного їх використання. На сьогодні, як ми вважаємо, потреба в такій систематизації назріла як у теоретичному, так і в практичному відношеннях.

Стресогенними екстремальні умови діяльності називають Лєбєдєва С.Ю., Тімченко О.В., Немчин Т.А., Пуни А.Ц., А.М. Столяренко, та інші [19,22,30,36].

При характеристиці стресогенних ситуацій вказуються такі ознаки, як «складні», «важкі», «особливі», «ризиконебезпечні», «емоціогенні», «критичні», «аварійні», «надзвичайні», «екстремальні», «гіперстресові» і т.п.

Крайнюк В.М. запропонував різницю між цими поняттями визначати ступенем періодичності або частоти дії екстремальних чинників [16]. На думку авторів, про «особливі умови» справедливо говорити в тих ситуаціях, коли діяльність сполучена з епізодичною (непостійною) дією екстремальних чинників (або з певною можливістю їхнього виникнення), а «екстремальні» - у випадках їхньої постійної дії.

Подібної думки дотримуються Л.Г. Дикая, Марищук В.Л., Евдокимова В.И[9,20], які вважають, що особливі умови відрізняються від екстремальних меншою інтенсивністю і специфічністю спрямованості на діяльність.

Термінологічна плутанина в науці призводить до неадекватного трактування ряду законодавчих і нормативних документів, що регламентують діяльність людини в умовах підвищеного ризику для життя.

Насамперед, не витримується будь-який один критерій розподілу. Так, в одному випадку, акцент ставиться на характеристиці об'єктивних особливостей стимуляції («складні умови»), в іншому - на ставленні суб'єкта до цієї стимуляції («важкі умови»), у третьому - на переважному компоненті виниклого стану («емоціогенні умови») і т.д.

«Екстремальні умови» Б.Ф.Ломова визначає як граничні, крайні значення тих елементів ситуації, що у середніх своїх значеннях служать оптимальним робочим фоном або, принаймні, не відчуваються як джерела дискомфорту; Ю.М.Забродина - як умови, несприятливі для діяльності [29].

Корольчук М.С. [12] у своїй роботі спробував розглянути поняття «екстремальність» як континуум, що включає три ступеня її виразності або три типи таких ситуацій: важкі, параекстремальні та екстремальні.

Важка ситуація характеризується досить складним для даного суб'єкта завданням, підвищеною значимістю цього завдання. Другий і третій ступені характеризуються суворими умовами, ризиком, високою ціною можливої помилки, а екстремальна, крім того, також і тим, що від розв'язання цієї ситуації залежить подальше існування суб'єкта («бути або не бути взагалі»).

Л.Г. Дикая і Медведев В.И. [9,21] пов'язують екстремальні умови з виникненням у здорової людини «важких станів», пов'язаних із значними змінами в психофізіологічному стані людини і рівні активізації функціональних структур мозку. Поглиблення «важких станів» і наростання негативних переживань викликають порушення в психічних процесах (увага, мислення, пам'ять), призводять до зниження ефективності і надійності діяльності людини.

За переконанням Корольчука М.С.,межа, яка відокремлює «нормальні» умови діяльності від «ризиконебезпечних», залишається досить умовною. Крайнім вираженням цієї позиції є тенденція оцінки умов як екстремальних виходячи тільки з фізичних характеристик стимуляції. Відомою підставою цього є дані фізіології органів почуттів, серцево-судинної, дихальної і деяких інших систем, що показують близьку до лінійного залежність змін низки показників від інтенсивності діючого фактора [13,14,15]. Проте, чим більш висока за організацією функція людини береться за критерій, тим менше виражена лінійна залежність зміни її показників від розміру діючого фактора. Тому необхідним є більш чітке формулювання поняття екстремальності в рамках психології діяльності в особливих умовах.

Вирішення цього питання можливе на основі аналізу двох основних ситуацій, що виникають у діяльності органів та підрозділів МНС України.

Перша з них зводиться до того, що існує така інтенсивність зовнішніх умов, яка за певного часу впливу викликає обов'язкове погіршення параметрів, за якими оцінюється стан працівника. Умови, що ведуть при цьому до обов'язкової появи патологічних станів або до повної неможливості продовжувати діяльність, виділені в особливу групу «над екстремальних» умов.

Саме поняття «екстремальні умови», «екстремальні стани» утвердилося в літературі в роки Другої світової війни, як результат намагання представників військової медицини виокремити в особливу категорію руйнівні чинники військового часу, вплив яких на організм викликає напругу та перенапругу нервових процесів, станів: між нормою та патологією. Показниками такого стану можуть бути: зниження працездатності, відхилені від норми фізіологічні показники організму, хворобливі відчуття, які викликають суттєві зміни в перебігу фізіологічних та психічних процесів і у подальшому можуть сприяти розвитку посттравматичних розладів у фахівця.

Екстремальним називають стан, який характеризується надзвичайним напруженням фізичних і психічних сил та виснаженням адаптаційних механізмів. До екстремальних станів відносять стрес, термінальні стани паталогічних процесів: колапс, шок, кому [27].

Вважають, що мірою екстремальності є ступінь незакінченості адаптаційного процесу з розвитком явищ часткової або повної дезадаптації, коли екстремальний стан переходить в критичний [28].

Цю ситуацію можна охарактеризувати, використовуючи наступну тріаду ознак: фізична характеристика факторів; стан працівника; показник службової діяльності.

Друга ситуація відрізняється від першої тим, що фізична характеристика умов не має переваги, а головними стають їх інформаційно-семантичні характеристики. За такої ситуації змінюється зміст тріади ознак, описаної для першого випадку. Першим членом тріади замість фізичної характеристики факторів стають інформаційно-семантичні ознаки. Відповідно змінюються характеристики другого члену. Лише третій член - показник службової діяльності - залишається без змін.

Порівняння двох ситуацій показує, що в них є одна спільна риса, яка пов'язує перші два члени тріади: характеристики умов, що дозволяють віднести їх до екстремальних, залежать від їхнього впливу на стан працівника. Таким чином, до екстремальних необхідно відносити такі фактори діяльності працівників МНС України, вплив яких призводить до стану динамічної неузгодженості.

Стан динамічної неузгодженості може характеризуватися порушенням адекватності фізіологічних реакцій (реакція, що виникає під час діяльності у фахівців підрозділів МНС України, насамперед, при дії екстремальних (фізичних) чинників) або порушенням адекватності психологічних і поведінкових реакцій (характерно для інформаційно-семантичних екстремальних факторів службової діяльності).

Проте найбільш частим у діяльності персоналу МНС є змішаний тип реакції, коли первинна зміна фізіологічних функцій є приводом до динаміки поведінкових реакцій або, навпаки, зміни психологічних характеристик призводять до появи фізіологічних зсувів.

Під екстремальною ситуацією (у фахових межах діяльності органів та підрозділів МНС України) умовно припускається будь-яке сполучення компонентів зовнішнього середовища, що характеризуються наявністю:

безпосередньої загрози фізичного або морального збитку;

опосередкованих соціальних загроз (соціально-правові санкції, матеріальний збиток, можливі наслідки фахових неуспіхів і т.п.);

опосередкованої або неопосередкованої загрози особистої смерті.

Екстремальна ситуація в діяльності персоналу МНС України представляє собою певне сполучення, сукупність різноманітних зовнішніх і внутрішніх факторів, де число таких сполучень може бути нескінченним. Тому для ефективної, спрямованої регуляції поведінки працівника недостатньо визначити таку ситуацію. Крім того, при наявності безмежної кількості варіантів сполучень факторів, що викликають тензійні стани, в одній і тій же ситуації персонал МНС, маючи індивідуально-психологічні особливості, буде поводитися по-різному. Необхідно виділити ті самі «окремі елементи» і «внутрішні причини» виникнення і розвитку негативних психічних станів. Інакше кажучи, потрібно визначити стрес-фактори, що їх викликають.

Залежно від особливостей конкретних службових задач і умов, у яких вони вирішуються, особовий склад підпадає під вплив різноманітних стрес-факторів службової діяльності [28], які умовно можна об'єднати в дві великі групи:

Група А - фактори, які мають безпосередній емоційний вплив: А1 - небезпека, А2 - невизначеність, А3 - раптовість, А4 - негативні емоційні реакції.

Група Б - фактори, що мають опосередкований емоційний вплив, який залежить від професійних можливостей працівника: Б1 - дефіцит часу, Б2 - збільшення темпу дій, Б3 - сумісництво декількох видів діяльності, Б4 - надмір інформації, Б5 - крайня інтелектуальна складність, Б6 - ступінь злагодженості.

Сукупність перерахованих факторів створює психологічне навантаження, що впливає на працівника в службовій обстановці. ЇЇ розмір у конкретній ситуації діяльності залежить від сумарного впливу факторів, але з обов'язковим домінуванням у загальному навантаженні окремих із них. Розмір і структура психологічного навантаження в різних ситуаціях визначаються особливостями конкретної службової діяльності.

Таким чином, в усьому різноманітті екстремальних ситуацій службової діяльності на психіку і поведінку рятувальників впливатимуть певні стрес-фактори, причини розвитку яких можливо умовно розділити на дві групи: зовнішні і внутрішні.

Зовнішні:

психологічний вплив наслідків надзвичайної ситуації;

рішучість і темп проведення службових дій;

інтенсивність і новизна застосування спеціальної техніки;

нестандартність засобів і прийомів дій при виконанні покладених задач;

загибель або поранення персоналу МНС і цивільного населення;

укомплектованість і якісний склад підрозділу, його злагодженість, ступінь управління і стиль діяльності офіційних і неофіційних лідерів;

безперервність, тривалість і динаміка виконання службової задачі;

руйнація цивільних об'єктів;

природно - географічні і кліматичні особливості місцевості;

час року і доби.

Внутрішні:

Суб'єктивні чинники відбитка умов службової діяльності:

раптовість, несподіванка (нетривала за часом зміна службової обстановки, виникнення якої працівники не припускали);

погроза (чекання можливих негативних наслідків службової обстановки);

небезпека (усвідомлення реальної можливості негативного впливу на життя і здоров'я);

новизна,незвичайність (визначення особовим складом невідомих компонентів службової діяльності);

невизначеність (включає повну відсутність, нестачу або суперечливість інформації про сформовану обстановку);

надлишок інформації (обсяг інформації перевищує можливості аналізу й узагальнення);

дефіцит часу (на аналіз, оцінку обстановки ухвалення рішення і проведення конкретних дій);

відповідальність (за виконання наказу, прийняття рішення і самостійні дії при виконанні службових задач);

Особливості індивідуально-особистісної сфери:

відсутність, недостатня сформованість або наявність суперечливих мотивів діяльності в ході виконання службових задач;

наявність негативних для службової діяльності емоційних особливостей особистості (надмірна вразливість, емоційна нестійкість, підвищена емоційна збуджуваність, неврівноваженість);

тривожність, агресивність, надмірна схильність до ризику;

слабка спроможність до адаптації в службовій обстановці, що обумовлена нестачею досвіду (знань, умінь і навичок фахового і психологічного підготування);

невідповідність рівнів домагань і самооцінки особистості;

недостатній розвиток і функціонування психічних пізнавальних процесів;

низькі можливості адаптації, що обумовлені станом здоров'я, витривалості, рівнем фізичного розвитку;

несприятливий функціональний стан організму, викликаний психічною травмою, захворюванням або тривалою незадоволеністю фізіологічних потреб.

Кожний із цих чинників окремо може викликати розвиток різноманітних тензійних станів. Однак у процесі екстремальної службової діяльності на психіку рятувальників впливатимуть, як правило, не один, а одночасно декілька стрес-факторів.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ ПІД ВПЛИВОМ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ФАКТОРІВ

2.1 Процедура практичного дослідження реакцій рятувальників в умовах екстремальної ситуації

Робота над курсовим дослідженням проводилася у декілька етапів.

Перший етап полягав у постановці завдань, виборі методів дослідження й аналізі теоретичних джерел.

На другому етапі проводилося практичне дослідження курсантів Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля під час підготовки їх у ліквідації надзвичайної ситуації.

Третій етап включав кількісну й аналітичну обробку отриманих даних, написання тексту курсової, формулювання висновків.

Середній вік обстежених склав 20 ± 3 роки, 100% обстежених мали середню освіту.

Час дослідження був обмеженим, у зв'язку із жорстко регламентованим графіком навчання рятувальників. Результати дослідження повинні були бути найбільш конкретними, максимально точними й нести інформацію про професійно-психологічні особливості курсантів, прогноз їхньої поведінки в умовах надзвичайної ситуації.

Для комплексного дослідження було підібрано такі методи і методики, як: метод колірних виборів (адаптований варіант колірного тесту М. Люшера) (Див. Додаток А), методика «Таблиці Шульте» ( Див. Додаток Б).

Метод колірних виборів - модифікований восьмикольоровий тест. Метод колірних виборів представляє собою адаптований варіант колірного тесту М.Люшера. Метод колірних виборів виявляє стійкі індивідуально-особистісні властивості й ситуативно обумовлені реакції, що обумовлюють певну вибірковість, тропізм (неусвідомлений потяг) відносно вибору сфери інтересів, способу самореалізації в професійній діяльності, особливостей міжособистісної поведінки, а також захисні й компенсаторні механізми, що з'являються при емоційній напруженості [34].

Колірний тест Люшера - психологічний тест, що дозволяє виміряти психофізіологічний стан людини, його стресостійкість, активність і комунікативні здібності. Тест Люшера заснований на тому дослідному факті, що вибір кольору відображає нерідко спрямованість піддослідного на певну діяльність, настрій, функціональний стан і найстійкіші риси особистості. Це так званий «глибинний» тест. Перевага того чи іншого кольору неусвідомлена.

Колірний тест Люшера - це єдиний тест, який виключає суб'єктивні думки і несвідомі оцінки. Він вимірює емоційність за допомогою фізіологічних об'єктивних реакцій. Він так само валідний (достовірний), як достовірний градусник, тому що температура фізіологічно об'єктивна і не залежить від суб'єктивних думок і оцінок.

Даний метод відноситься до так званої психології кольору - науки, що вивчає взаємозв'язок кольору і психіки людини. Перевага, що віддається одному кольору, і неприйняття іншого, мають певне значення: цей вибір точно відображає спрямованість випробуваного на певну діяльність, його настрій та емоційний стан. На цій залежності і побудований тест Люшера.

Весь протокол тесту триває від семи до десяти хвилин, містить обсяг інформації, що розкриває усвідомлену і неусвідомлену психічні структури особистості. По ньому можна прочитати різні галузі психічного стану, душевної рівноваги, ефективності, тенденції до неврозів, характер і ступінь порушень.

Методика «Таблиці Шульте» - методика дослідження стійкості й перемикання уваги.

Обробка даних, отриманих у ході дослідження курсантів , за допомогою таблиць Шульте включає визначення наступних параметрів уваги:

психологічна ефективність уваги;

впрацьовуваність;

стійкість

2.2 Обробка та аналіз отриманих результатів практичного дослідження

Всього в дослідженні взяли участь 20 курсантів у віці 18-23 років, курсанти Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля.

У дослідженні було використано:

Метод колірних виборів (адаптований варіант колірного тесту М. Люшера);

Методика «Таблиці Шульте».

Система обробки отриманих результатів містила:

визначення актуального психоемоційного стану курсантів;

узагальнення отриманої психодіагностичної інформації.

У результаті обробки первинних результатів психологічного тестування була виявлена неоднорідність отриманих даних, що дозволило зробити припущення про типологічні ознаки. В основу типізації був покладений розподіл виражених переваг рятувальниками «концентричних» (синіх і синьо-зеленого) і «ексцентричних» (оранжево-червоних і жовтого) кольорів на перших позиціях колірного ряду (МКВ Люшера).

Оцінка результатів діагностики методом колірних виборів (МКВ Люшера) дозволила виявити із загального контингенту обстежених дві типологічні групи:

перша група: курсанти з високою зовнішньою реактивністю при низькій інтрапсихічній активності (n=11) - група «А»;

друга група: курсанти з низькою зовнішньою реактивністю при високій інтрапсихічній активності (n=9) - група «Б».

Перший крок у процесі аналізу результатів був пророблений відносно виявлення й опису актуального психічного стану курсанта за допомогою аналізу колірних виборів (табл. 2.1 та табл. 2.2).

Дані таблиць 2.1 і 2.2 відтворили систему частотної представленості вибору основних колірних пар за методом колірних виборів Люшера.

У групі «А» обстежені на першій позиції переважно вибирали жовтий колір (64%), а на другій - оранжево-червоний (45%). Ці кольори, на думку М. Люшера, символізують базисні психологічні потреби, відбивають потребу в дії й надію на успіх.

Таблиця 2.1

Показники виборів колірного ряду в розглянутих групах (%)

Характеристика вибору	Основний спосіб дії випробуваного	Мета, до якої прагне випробуваний	Потреби випробуваного, що придушуються
Порядковий номер вибору	Вибір першого кольору ( %)	Вибір другого кольору ( %)	Вибір сьомого кольору	Вибір восьмого кольору
Групи	«А»	«Б»	«А»	«Б»	«А»	«Б»	«А»	«Б»
1.	2.	3.	4.	5.	6.	7.	8.	9.
сірий	0	9	0	0	54	33	27	33
темно-синій	0	31	0	44	0	0	0	0
синьо-зелений	0	55	0	22	0	0	0	0
оранжево-червоний	9	0	45	0	0	12	10	0
жовтий	64	0	18	0	0	0	0	0
фіолетовий	27	9	27	34	10	0	0	0
коричневий	0	0	10	0	18	33	0	12
чорний	0	0	0	0	18	22	64	55

На перших двох позиціях колірного ряду курсанти , які увійшли до групи «А», в 36% випадків вибрали жовтий колір у парі з оранжево-червоним. Даний вибір виявляв у рятувальників потребу в дії й емоційній залученості, підвищену самооцінку й почуття авторитарності.



Таблиця 2.2

Ранжирування, частотна представленість колірного ряду в групах

Характеристика вибору	Основний спосіб дії випробуваного	Мета, до якої прагне випробуваний	Потреби випробуваного, що придушуються
Порядковий номер вибору	Вибір першого кольору	Вибір другого кольору	Вибір сьомого кольору	Вибір восьмого кольору
Групи	«А»	«Б»	«А»	«Б»	«А»	«Б»	«А»	«Б»
сірий	-	3	-	-	1	1	2	2
темно-синій	-	2	-	1	-	-	-	-
синьо-зелений	-	1	-	3	-	-	-	-
оранжево-червоний	3	-	1	-	-	3	3	-
жовтий	1	-	3	-	-	-	-	-
фіолетовий	2	3	2	2	3	-	-	-
коричневий	-	-	4	-	2	1	-	3
чорний	-	-	-	-	2	2	1	1

У групі «А» вибір жовтого кольору на перших позиціях і вибір жовтого кольору на останніх позиціях був кореляційно пов'язаний з показником психологічної стійкості уваги (таблиці Шульте). Вибором жовтого кольору на другій позиції (мета, до якої прагне обстежений) був взаємозалежний з показником психологічної впрацьовуваності і психологічної стійкості уваги.

У тому випадку, коли курсанти групи «А» не тільки прагнули, але й проявляли характерну для них активність, оцінка сенсомоторних реакцій була істотно вище. Так, вибір оранжево-червоного кольору на першій позиції (спосіб дії) мав кореляційний зв'язок з показником психологічної стійкості уваги. Отриманий результат переконливо доводив те, що коефіцієнт стійкості уваги у даних курсантів наближався до нуля, що відповідало підвищенню рівня стійкості уваги, насамперед, у випадку, коли рятувальниками обирався характерний для групи оранжево-червоний колір. Однак при цьому тільки 9% курсантів групи «А» вибрали оранжево-червоний колір на першій позиції.

Надані результати дозволили зробити висновок про те, що більшість курсантів груп «А» (рятувальники з високою зовнішньою реактивністю при низькій інтрапсихічній активності) прагнули до активних дій, але наявність інтрапсихічних протиріч, спрямованих на витиснення почуття тривоги, викликало розвиток гальмівних процесів, що у свою чергу впливало на зниження швидкості сенсомоторних реакцій, у розглянутому випадку пов'язаних з утриманням уваги на об'єкті.

У групі «Б», пріоритетним вибором на першій позиції (основний спосіб дії випробуваного) був синьо-зелений колір (55%), а на другій (мета, до якої прагне випробуваний) приблизно в рівних частках були присутні темно-синій, синьо-зелений і фіолетовий кольори. Тому основним кольором вибору є синьо-зелений колір, що вказує на провідну потребу в самоствердженні.

Синьо-зелений колір на першій позиції в 44% випадках був обраний у парі з темно-синім і в 22% випадків з фіолетовим кольором. Звідси, 44% курсантів, які увійшли до групи «Б» характеризувалися як: практичні, схильні до самоконтролю, вдумливі, акуратні, схильні до спирання на власний досвід, що мають виражену потребу в самоповазі й повазі з боку оточуючих, що поєднують у собі підвищене почуття власної гідності й хворобливе самолюбство, піддаються соціальному впливу.

22% курсантів групи «Б», що вибрали в парі із синьо-зеленим фіолетовий колір, на момент обстеження зазнавали труднощів у соціальній адаптації, були чутливі до критичних зауважень.

Фіолетовий колір на перших позиціях колірного ряду вказував на прояв проблем в адаптації до нових умов, ослаблення контролю свідомості над емоційною сферою. При цьому, даний процес близький до перших сходин дезадаптивного стану, міг бути викликаний розхитуванням адаптаційного бар'єру через тривалу, хоча й не різко виражу, емоційну напругу.

Вибір фіолетового кольору на перших позиціях в обох групах відігравав значну роль. У групі «А» на перших позиціях фіолетовий колір був присутній в 36% випадків, а в групі «Б» - в 33%. У даних пропорціях у курсантів розглянутих груп були виявлені порушення ідентифікації. Даний феномен Люшером описаний як втрата почуття «тотожності» (мається на увазі, що в індивідуума є фрустрованою потреба в тотожності самому собі внаслідок втрати почуття тотожності, тобто, своєї відповідності певній картині власного «Я»).

Основною відмінністю між розглянутими групами у виборі фіолетового кольору на перших позиціях було те, що в групі «А», здебільшого, даний вибір позначав основний спосіб дії, а в групі «Б» - особистісні поривання обстежених. У групі «А» фіолетовий колір на першій позиції був обраний в 27% випадків і посідав друге місце на шкалі ранжування. У 27% випадках на перших двох позиціях він вибрався в парі з оранжево-червоним кольором. Даний вибір характеризував поведінку курсантів, як емоційно нестійку із прагненням притягнути до себе увагу оточуючих, при цьому виявляв елементи дезадаптації й вибірковості в соціальних контактах.

Курсанти групи «Б» фіолетовий колір на другій позиції вибирали в 33% випадків і другим по шкалі ранжирування.

Фіолетовий колір на перших позиціях указує на емоційно нестійкий фон настрою, процес вироблення навичок загальноприйнятих норм поведінки в групі, недолік реалістичності. Це вказує на нестійкий емоційний стан курсантів, незважаючи на добрі психологічні й фізіологічні дані.

Майже у всіх випадках фіолетовий колір вибирався в парі із зеленим. Даний вибір виявив в обстежених курсантів уразливість, елементи ригідності в мисленні, підвищене почуття справедливості, обережність і чутливість до зміни соціальної ситуації.

У цілому, курсанти групи «Б», на відміну від рятувальників групи «А», були більш обережні в оцінці подій, а їхні реакції більшою мірою вказували на знижений рівень емоційних проявів і психічної активності. Даний висновок багато в чому пояснюється феноменом роботи свідомості, як вищого рівня психічного відображення й саморегуляції, що складається з довільних і мимовільних процесів, проявів активної або пасивної поведінки, підвищення або зниження емоційних проявів. При оцінці рівня уваги за методикою Шульте використовувалися проби з п'ятьма цифровими чорно-білими таблицями.

Основним показником даного дослідження був час виконання завдання. Оцінка рівня уваги включала загальну ефективність роботи уваги, рівень впрацьовуваності й рівень стійкості уваги. Кількість курсантів, що потрапили в норму показника загальної ефективності й впрацьовуваності, була приблизно рівною в обох групах, у тому числі:

у норму показника загальної ефективності уваги (менш 50 сек.) в обох групах потрапили 80% курсантів ;

у норму впрацьовуваності (коефіцієнт менш 1) були віднесені 59% рятувальників групи «А» і 57% курсантів групи «Б»;

у діапазоні норми стійкості уваги (коефіцієнт менш 1) у групі «А» було виявлено 38%, а в групі «Б» - 40% курсантів (рис. 2.1);

у розглянутих групах фактор психологічної стійкості уваги був чинником першого порядку.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1. Показник кількості рятувальників , що перебувають у діапазоні норми рівня роботи уваги (таблиці Шульте, %)



Де: 1.Груповий показник кількості курсантів, що мають достатній рівень ефективності уваги. 2.Груповий показник кількості рятувальників, що мають достатній рівень впрацьовуваності. 3.Груповий показник кількості курсантів, що мають достатній рівень стійкості уваги. 4.Груповий показник кількості курсантів, що одночасно мають достатній рівень ефективності уваги, впрацьовуваності й стійкості уваги.

Дані, наведені на рисунку 2.1, наочно продемонстрували, що:

рівень уваги в групах був зниженим. Так, тільки 8% курсантів групи «А» і 20% рятувальників групи «Б» мали достатній рівень уваги в діапазоні розглянутих критеріїв;

фактором, що компенсує недостатнє виявлення сенсомоторних реакцій більшості курсантів, був задовільний рівень загальної ефективності уваги.

Достовірна різниця в групах виявлена відносно психологічної стійкості уваги. Крім цього, розходження були виявлені в кількості курсантів, що одночасно мають достатній рівень ефективності, впрацьовуваності й стійкості уваги. Даний показник у групі «Б» був істотно вищим.

Значення, наведені в таблиці 2.3, указують на те, що усереднені дані загальної ефективності й впрацьовуваності перебували в межах норми, а показники стійкості уваги були знижені.

Таблиця 2.3

Параметри дослідження рівня уваги

Типи групи	Загальна ефективність уваги (сек.) (норма становить менш 50 сек.)	Рівень впрацьовуваності (у.о.) (норма становить Коефіцієнт менш 1,0)	Психологічна стійкість ваги (у.о.) (норма становить коефіцієнт менш 1,0)
група «А» n=11	43,9±2,1	0,94±0,04	1,13 ±0,04
група «Б» n=9	42,3±1,7	0,96±0,03	1,04 ±0,04



У період обстеження знижений рівень впрацьовуваності й стійкості уваги розглядався як показник підвищеного рівня стомлюваності рятувальників, пов'язаний в групі «А» з рівнем залученості індивідів у загальний процес подій, а в групі «Б» - з нестійкістю психофізіологічних характеристик.

Результати дослідження дозволили емпірично зафіксувати динаміку зміни реагування курсантів на стрес, викликаний екстремальними умовами життєдіяльності:

1. У групі «А» показник стійкості уваги, що перетерпів зниження, був негативно пов'язаний з кількістю раніше здійснених аварійно-рятувальних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

2. Показник кількості курсантів , що мають достатній рівень стійкості уваги, у групі «А» був істотно нижчим, ніж у групі «Б».

3. Показник кількості курсантів , що одночасно мають достатній рівень ефективності уваги, впрацьовуваності й стійкості уваги, у групі «Б» був значно вищим, ніж у групі «А».

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши теоретичні першоджерела під поняттям «психічний стан» розуміють активну реакцію функціональних систем. Незалежно від того діяльна чи бездіяльна людина, стани завжди активні за своєю фізіологічною природою. Психічний стан є частиною (компонентом) функціонального стану організму фахівця аварійно-рятувального підрозділу МНС України, що може зазнавати істотних змін у зв'язку з впливом на організм професійної діяльності в умовах впливу стрес-факторів екстремальної ситуації (пожежа, землетрус, аварія, загибель людей тощо). Під екстремальною ситуацією розуміється будь-яке поєднання компонентів зовнішнього середовища, що характеризуються наявністю безпосередньої загрози фізичного або морального збитку; опосередкованих соціальних загроз (соціально-правові санкції, матеріальний збиток і т.п.); опосередкованої або неопосередкованої загрози особистої смерті.

Висвітливши сучасні підходи до вивчення проблеми негативних наслідків на психіку рятувальника визначили, що екстремальна ситуація, в якій опиняеться рятувальник, являє собою певну сукупність різноманітних зовнішніх і внутрішніх факторів, де число таких поєднань може бути нескінченним. Тому для ефективної, спрямованої регуляції поведінки рятувальника недостатньо визначити лише таку ситуацію. Крім того, при наявності безмежної кількості варіантів поєднань стрес-факторів, що викликають негативні психічні стани, в тій самій ситуації рятувальник, маючи індивідуально-психологічні особливості, буде поводитися по-різному.

Під час практичного дослідження достовірно доведено, що психічні стани рятувальників можуть зазнавати істотних змін у зв'язку із впливом на організм професійних завдань, що різко змінюються під час їх виконання, та негативних факторів професійної діяльності (пожежа, землетрус, аварія, надлишок або брак інформації, загибель людей, безпосередня загроза життю або здоров'ю фахівця, кліматичні умови тощо).

...