В даний час проблем подружжя - батьківства - кревності приділяють більше уваги не тільки в теорії, а й на практиці. У роботах Ю.І. Альошина, В.Н. Дружиніна, С.В. Ковальова, А.С. Співаковська, Е.Г. Ейдеміллер та інших вчених підкреслюється, що сім'я прямо або побічно відображає всі зміни, що відбуваються в суспільстві, хоча і має відносну самостійність, стійкістю. Незважаючи на всі зміни, потрясіння, сім'я як соціальний інститут встояла. В останні роки її зв'язку з суспільством ослабли, що негативно вплинуло як на сім'ю, так і на суспільство в цілому, яке вже відчуває потребу у відновленні колишніх цінностей, вивченні нових тенденцій і процесів, а також в організації практичної підготовки молоді до сімейного життя [17, с. 13].

Психологія сімейних відносин розвивається у зв'язку із завданнями профілактики нервових і психічних захворювань, а також проблемами сімейного виховання. Питання, що розглядаються сімейної психологією, різноманітні: це проблеми подружніх, батьківсько-дитячих відносин, взаємин із старшими поколіннями в родині, напрямки розвитку, діагностика, сімейне консультування, корекція відносин.

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук - соціології, економіки, права, етнографії, психології, демографії, педагогіки та ін Кожна з них відповідно до свого предметом вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї. Економіка - споживчі аспекти сім'ї та участь її у виробництві матеріальних благ і послуг. Етнографія - особливості укладу життя і побуту сімей з різними етнічними характеристиками. Демографія - роль сім'ї у процесі відтворення населення. Педагогіка - її виховні можливості. Інтеграція цих напрямків вивчення сім'ї дозволяє отримати цілісне уявлення про сім'ю як про соціальне явище, що поєднує в собі риси соціального інституту і малої групи [17, с. 14].

Психологія сімейних відносин концентрує увагу на дослідженні закономірностей міжособистісних стосунків у сім'ї, внутрішньосімейних відносин (їх стійкості, стабільності) з позицій впливу на розвиток особистості. Знання закономірностей дозволяють проводити практичну роботу з сім'ями, діагностувати і допомагати розбудовувати сімейні взаємини. Основні параметри міжособистісних відносин - статусно-рольові відмінності, психологічна дистанція, валентність відносин, динаміка, стійкість [17, с. 14].

Сім'я як соціальний інститут має свої тенденції розвитку. У наші дні відмова від традиційного вимоги до сім'ї в його однозначної послідовності: брачність, сексуальність, прокреації (народження, поява на світ) - вже не вважається порушенням соціокультурних норм (народження дитини поза шлюбом, сексуальні стосунки до шлюбу, самоцінність інтимних відносин чоловіка і дружини і т.д.) [17, с. 15].

Багато сучасні жінки не сприймають материнство як виключно шлюбний атрибут. Одна третина сімей вважає народження дитини перешкодою подружжю, причому жінки більшою мірою, ніж чоловіки (відповідно - 36 і 29 %). З'явилася соціокультурна нормативна система - прокреативного етика: в шлюб вступати переважно, але необов'язково; мати дітей бажано, але відсутність їх не аномалія; сексуальне життя поза шлюбом не смертний гріх.

Новим напрямком у розвитку психології сімейних відносин є розробка її методологічних основ, опора на які дозволяє уникнути фрагментарності, випадковості, інтуїтивності. Згідно з основним принципом методологічного системності, сімейні відносини являють собою структуровану цілісність, елементи якої взаємопов'язані, взаємообумовлені. Це подружні, батьківсько-дитячі, дитячо-батьківські, дитячо-дитячі, прабатьківській-батьківські, прабатьківській-дитячі стосунки. Важливий методологічний принцип - синергетичний - дозволяє розглядати динаміку сімейних відносин з позицій нелінійності, нерівноважності, з урахуванням кризових періодів [17, с. 15].

В даний час активно розробляється сімейна психотерапія, яка спирається на системний, науковий підхід, що інтегрує накопичений досвід, що виявляє загальні закономірності терапії сімей з порушеннями взаємин.

1.2 Соціально-психологічна модель сімейних відносин

Сім'я - це складне соціальне утворення. Дослідники визначають її як історично конкретну систему взаємовідносин між подружжям, між батьками та дітьми, як малу групу, члени якої пов'язані шлюбними чи родинними відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю, як соціальну необхідність, яка обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення [18, с. 22].

Сімейні відносини регулюються нормами моралі і права. Їх основу складає шлюб - легітимне визнання стосунків чоловіка та жінки, які супроводжуються народженням дітей і відповідальністю за фізичне і моральне здоров'я членів сім'ї. Важливими умовами існування сім'ї є спільна діяльність і певна просторова локалізація - житло, будинок, власність як економічна основа її життя, а також загальнокультурна середовище в рамках загальної культури певного народу, конфесії, держави. Таким чином, сім'я - це заснована на єдиній загально сімейній діяльності спільність людей, пов'язаних узами шлюбу - родинності - споріднення (кровного і духовного), що здійснює відтворення населення і наступність сімейних поколінь, а також соціалізацію дітей і підтримку членів сім'ї. Форми сімей різноманітні, їх типологізація залежить від предмета вивчення [18, с. 23].

Виділяються моногамна і полігамна сім'ї. Моногамна сім'я складається з шлюбної пари - чоловіка і дружини; полігамна - це шлюб одного з декількома {поліандрія - шлюб однієї жінки з кількома чоловіками, полігінія - шлюб одного чоловіка з кількома жінками).

Родинні зв'язки визначають простий, нуклеарний, тип складний, розширений, тип сім'ї. Найпоширенішими в сучасних урбанізованих агломераціях є нуклеарні сім'ї, що складаються з батьків і дітей, тобто з двох поколінь. Розширена сім'я об'єднує дві або більше нуклеарні сім'ї із загальним господарством і складається з трьох і більше поколінь - прабатьків, батьків і дітей (онуків). Разом з подружжям у повторних сім'ях (заснованих на повторний шлюб) можуть перебувати діти від цього шлюбу і діти подружжя від попереднього шлюбу, наведені ними в нову сім'ю [18, с. 23]. психологічна художня гармонізація сімейна

Найбільш архаїчним типом є патріархальна (традиційна) сім'я. У ній багато дітей і спільно проживають різні покоління родичів та свояків; строго дотримуються національні та релігійні звичаї. У патріархальної сім'ї, як правило, панують основи авторитарності. Сім'ї з рисами патріархальності збереглися в сільській місцевості, в малих містах.

В останні десятиліття зростає кількість малих сімей, що складаються з двох осіб: неповних, материнських, "порожніх гнізд" (подружжя, діти яких покинули батьківську сім'ю). Спостерігається зростання неповних сімей, що виникли в результаті розлучення або смерті одного з подружжя. У неповній сім'ї один з подружжя (частіше мати) виховує дітей. Таку ж структуру має материнська (позашлюбна) сім'я, яка відрізняється від неповної тим, що мати не була одружена з батьком своєї дитини. Вітчизняна статистика свідчить про зростання "позашлюбного" народжуваності: кожна шоста дитина з'являється у незаміжньої мами. Часто їй всього 15-16 років, вона не в змозі ні утримувати дитину, ні виховувати його. Зрілі жінки (вік близько 40 років і вище) стали створювати материнські сім'ї, свідомо зробивши вибір "народити для себе" [18, с. 24].

Виділяють такі види соціально-аксіологічної спрямованості сім'ї:

- суспільно-прогресивна (підтримка цінностей соціуму, єдність поглядів, хороші міжособистісні стосунки);

- суперечлива (відсутність єдності поглядів, взаємини на рівні боротьби одних тенденцій з іншими);

- антисуспільна (протиріччя ціннісних ідеалів ідеалам суспільства) [18, с. 24].

Розрізняють також дієздатність і активність сім'ї. Дієздатність сім'ї може бути:

- обмежена (в силу психосоматичних, вікових особливостей її члени нездатні самостійно заробляти кошти для існування і вписатися в систему соціальних відносин - пенсіонери, інваліди);

- тимчасово обмежена (психосоматичні, вікові особливості лише тимчасово обмежують соціально-економічну самостійність; наприклад, сім'ї, що переживають будь-який вид соціальних катаклізмів, включаючи безробіття, які мають дітей, які не досягли працездатного віку, сім'ї інвалідів);

- необмежена (члени сім'ї мають повний спектр можливостей вписатися в соціальний простір і адаптуватися до мінливих умов, не носять характеру соціального катаклізму) [18, с. 25].

Активність сім'ї характеризує орієнтацію на нарощування і актуалізацію її ресурсів, тобто ступінь самозабезпечення і самодопомоги. Виділяють три види активності:

- власне активність (орієнтація на свої сили, висока мобільність, розвиток адаптаційних здібностей);

- обмежена активність;

- пасивність (орієнтація на утриманство, низька мобільність, нерозвиненість адаптаційних здібностей) [18, с. 25].

Соціально-психологічна підтримка може бути необхідна будь-якій сім'ї, хоча і різною мірою. Особливо потребують допомоги сім'ї пасивні. Вони мають малий власний потенціал для розв'язання кризових ситуацій. Розрізняють сім'ї за способами реагування на стресові, конфліктні ситуації і нормативні кризи (пов'язані з певними етапами сімейного функціонування). В основу даної типологізації покладено феномен психологічного здоров'я сім'ї - інтегральний показник її функціонування, який відображає якісний бік соціально-психологічних процесів сім'ї, показник соціальної активності її членів у сімейних відносинах, в соціальному середовищі і професійній сфері, а також стан душевного психологічного благополуччя родини, що забезпечує адекватну життєвим умовам регуляцію поведінки і діяльності всіх її членів. Цей показник характеризує два основних типи сімей [18, с. 26].

Благополучні сім'ї. Їхні проблеми, як правило, викликані внутрішніми суперечностями і конфліктами, які пов'язані з умовами життєдіяльності в соціумі:

1) з надмірним прагненням захистити один одного, допомогти іншим членам сім'ї ("поблажлива, потурають гіпер-протекція" і "надмірна опіка");

2) з неадекватністю співвіднесення власних уявлень про сім'ю і тих соціальних вимог, які пред'являються до неї на даному етапі соціального розвитку (труднощі сприйняття протиріч сучасного соціуму) [18, с. 26].

Неблагополучні сім'ї (проблемні, конфліктні, кризові). Психологічні проблеми виникають через незадоволення потреб одного або кількох членів сім'ї під впливом надсильних внутрішньо-сімейних і загально-соціальних життєвих чинників. Головною проблемою, як правило, є положення дитини в сім'ї і ставлення до нього батьків. У неблагополучних сім'ях у батьків часто виявляються різні психогенні відхилення: проекція на дитину власних небажаних якостей, жорстокість і емоційне відкидання, нерозвиненість батьківських почуттів і т.д.

Неблагополучні сім'ї поділяють на конфліктні, кризові та проблемні.

Конфліктні сім'ї. У взаєминах подружжя та дітей є сфери, в яких інтереси, потреби, наміри і бажання членів сім'ї приходять в зіткнення, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні стани. Шлюб може довго зберігатися завдяки взаємним поступкам і компромісів, а також іншим скріплює його факторам.

Кризові родини. Протистояння інтересів і потреб членів сім'ї носить особливо різкий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності сімейного союзу. Члени сім'ї займає непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню один до одного, не погоджуючись ні на які поступки або компромісні рішення. Кризові шлюби розпадаються або перебувають на межі розпаду [18, с. 27].

Проблемні сім'ї. Для них характерна поява особливо важких ситуацій, здатних привести до розпаду шлюбу. Наприклад, відсутність житла, важка і тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів на утримання родини, осуд за кримінальний злочин на тривалий термін і цілий ряд інших надзвичайних життєвих обставин.

1.3 Фактори гармонійності сімейних стосунків

Фахівцю з психосоціальної роботі знайома проблема аналізу факторів сімейного благополуччя-неблагополуччя. Складність сім'ї як соціальної системи та психологічної спільності людей різної статі, віку, соціальної і професійної приналежності призводить до того, що спроби виділення повного списку таких факторів можуть виявитися марними. Тому при обговоренні цієї проблеми мова йде, як правило, про спроби виділення найбільш істотних факторів і показників сімейного благополуччя. Одним з інтегральних показників є психологічна сумісність подружжя (членів сім'ї взагалі) [10, с. 95].

Люди, що створюють сім'ю, прагнуть задовольнити комплекс потреб - в любові, в дітях, в переживанні загальних радощів, в розумінні, спілкуванні. Однак становлення сім'ї - це не тільки реалізація ідеальних уявлень про шлюб, які склалися у майбутнього подружжя. Це реальне життя двох, а потім і кількох людей, в усій її складності і різноманітті, вона включає в себе безперервні переговори, укладання угод, компроміси і, звичайно, подолання труднощів, вирішення конфліктів, які є в кожній родині.

Невдачу в шлюбі багато в чому зумовлюють помилки у виборі партнера: обранець в реальності або не володіє необхідними особистісними рисами, або сукупність його психофізіологічних особливостей, поглядів і цінностей не відповідає уявленням і потребам обирають. Розчарування може настати незалежно від того, що партнер має безліч позитивних якостей. Дуже важливо, щоб чоловік і дружина підходили один одному по біологічним і моральним факторам, що відображає різні аспекти виховання, політичні, культурні, релігійні погляди, а також щоб партнери терпимо ставилися до особливостей один одного [10, с. 96].

Розглянемо найважливіші передумови майбутнього сімейного, в тому числі подружнього, благополуччя.

Психобіологічна сумісність. Йдеться про "невизначеної внутрішньої симпатії", в основі якої можуть бути такі ясні причини, як захоплення талантом, досягнутим успіхом, суспільним становищем або зовнішнім естетичним ідеалом. Шлюб без спонтанного потягу зазвичай не гарантує вдалого шлюбу.

Гармонійний шлюб передбачає соціальну зрілість подружжя, підготовленість до активної участі в житті суспільства, здатність матеріально забезпечити свою сім'ю, борг і відповідальність, самовладання і гнучкість. Найбільш вдалі шлюби тих людей, які цінують у своєму партнері надійність, вірність, любов до сім'ї і твердий характер. У "ідеальному шлюбі" подружжя найчастіше володіють такими рисами особистості, як витриманість, працьовитість, дбайливість, самовідданість і гнучкість поведінки [10, с. 96].

Фактори, що непрямий вплив на благополуччя подружнього життя. Важливо знати, якими були подружні відносини батьків обранця, який сімейний уклад, матеріальний рівень сім'ї, які негативні явища спостерігаються в сім'ї і в характері батьків. Навіть невелика сімейна травма часто залишає глибокий слід, формуючи у дитини негативні погляди і позиції. Часом непереборні конфлікти неминучі там, де партнери діаметрально відрізняються за своїм світоглядом.

Освіта. Вища освіта не завжди підвищує рівень стабільності сімейних відносин. Навіть у шлюбі, укладеному між двома молодими людьми, що закінчили вищі навчальні заклади, можуть виникнути конфлікти, які, якщо їх вчасно не вирішити, дадуть привід до розлучення. Проте інтелектуальний рівень і характери партнерів не повинні надмірно відрізнятися.

Трудова стабільність. Люди, часто змінюють місце роботи, відрізняються нестійкістю, надмірною незадоволеністю, нездатністю налагоджувати тривалі відносини.

Вік визначає громадську зрілість партнерів, підготовленість до виконання подружніх і батьківських обов'язків. Найбільш оптимальним вважається вік 20-24 роки. Найбільш природна різниця у віці чоловіків 1-4 роки. Стійкість так званих нерівних шлюбів багато в чому залежить не тільки від характеру обох партнерів, від їх взаємного почуття, а й від підготовленості до вікових особливостей, від уміння протистояти "лихослів'я" оточуючих і т.д.

Тривалість знайомства. За період знайомства важливо добре пізнати один одного не тільки в оптимальних умовах, а й у важких ситуаціях, коли яскраво виявляються особисті якості і слабкості характеру партнера. Можливо, як це прийнято зараз, пожити разом якийсь час, щоб освоїтися, звикнути до особливостей один одного [10, с. 98].

Всі ці фактори створюють передумови виникнення подружньої сумісності та несумісності. Психологічна несумісність - це неможливість в критичних ситуаціях зрозуміти один одного. У шлюбі кожен із подружжя може виступати як "психотравмує фактор", наприклад, коли один з подружжя є перешкодою в задоволенні потреб іншого. Психологічна сумісність визначається як взаємне прийняття партнерів по спілкуванню і спільній діяльності, засноване на оптимальному поєднанні - схожості або взаємодоповнюючі - ціннісних орієнтацій, особистісних і психофізіологічних особливостей. Психологічна сумісність суб'єктів - явище багаторівневе і багатоаспектне. У сімейному взаємодії вона включає в себе психофізіологічну сумісність) особистісну сумісність, в тому числі когнітивну (осмислення уявлень про себе, інших людей і в світі в цілому), емоційну (переживання відбувається в зовнішньому і внутрішньому світі людини), поведінкову (зовнішнє вираження уявлень і переживань); сумісність цінностей, або духовну сумісність [10, с. 99].

Таким чином, гармонію сімейно-шлюбних відносин з точки зору особистих параметрів визначають декілька основних елементів:

- емоційна сторона подружніх відносин, ступінь прихильності;

- схожість їхніх уявлень, видінь себе, партнера, соціального світу в цілому;

- схожість бажаних кожним з партнерів моделей спілкування, поведінкові особливості;

- сексуальна і, ширше, психофізіологічна сумісність партнерів;

- загальний культурний рівень, ступінь психічної і соціальної зрілості партнерів, збіг систем цінностей подружжя [10, с. 99].

Особливо велику значущість в сімейно-шлюбних відносинах мають ціннісна і психофізіологічна сумісність людей. Всі інші види сумісності або несумісності схильні динамічних змін і досить легко змінюються в процесі взаємної адаптації членів сім'ї або в ході психотерапії. Ціннісна і психофізіологічна несумісність не піддається або з великими труднощами піддається корекції.

Психофізіологічна, і зокрема сексуальна, несумісність здатна привести до розпаду шлюбу. А неузгодженість цінностей у взаємодії людей, особливо в повсякденних контактах, призводить до майже необоротного руйнування спілкування і подружніх взаємин. Тут важливо, з одного боку, наскільки різні оціночні критерії подружжя, а з іншого - наскільки індивідуальні критерії відповідають загальновизнаним. Можна говорити про подвійну гармонії, коли ціннісні установки подружжя збігаються між собою і з загальноприйнятою системою цінностей; про збіг поглядів із загальноприйнятою системою цінностей тільки одного з подружжя; про відповідність ціннісних критеріїв обох партнерів загальноприйнятим цінностям при одночасній диференціації їх точок зору; про подвійну диференціації, коли системи цінностей розходяться і інтереси обох не ототожнюються з загальновизнаними критеріями [10, с. 103].

За відсутності будь-кого з цих груп передумов сумісності не відбувається оптимальної адаптації або вона відбувається повільно, гармонія подружнього союзу порушується.

Найбільш поширеними факторами, які зумовлюють успіх чи невдачу в шлюбі, є особисті якості подружжя та їх уміння вирішувати різноманітні проблеми, бути в гармонії один з одним. При відсутності цих умінь нерідко виникають конфліктні ситуації як наслідку несумісності будь-яких сил всередині однієї особистості або між подружжям. Важливо враховувати й індивідуально-психологічні особливості кожного з подружжя. Раціональним і комплексним показником їх індивідуальності може служити тип особистості: найбільш поширеною причиною подружніх конфліктів, а також розлучень є "відмінність характерів", несумісність подружжя [10, с. 103].

Джерелом труднощів у сімейному житті можуть бути особливості особистості одного або обох подружжя. Йдеться про риси, які спочатку відповідали нормі, але не були цілком адекватними особистісним якостям партнера або партнер не знаходив правильного підходу до спілкування, був не в змозі впоратися з деякими особливостями своєї власне психіки. Крім того, це можуть бути і патологічні властивості особистості, які вже самі по собі представляють проблему в міжособистісних зв'язках, а тим більше в подружніх відносинах, роблячи їх спочатку потенційно конфліктними та складними, що вимагають для більш-менш гармонійного співіснування членів сім'ї спеціальних навичок і установок. При вивченні особистості подружжя особливої уваги заслуговують такі властивості: екстравертність-інтравертні, домінантність-підпорядкованість, ригідність-гнучкість, оптимізм-песимізм, безтурботність-відповідальність, раціоналізм - романтизм, запальність-лабільність, здатність до соціальної адаптації [10, с. 104].

Не існує відповіді на питання про вплив схожості, або протилежності і взаємного доповнення на гармонію і успішність шлюбу. У деяких випадках полярності позитивний вплив робить гомогенна, в інших - компліментарність, а в ряді випадків (зазвичай стосуються, наприклад, такого виміру, як домінування-підпорядкування) більш вигідним для обох партнерів є тільки одне з полярних властивостей. Про особливості характеру подружжя свідчить їх ставлення до роботи, оточуючим людям, власності, до самих себе і родичам.

Важливі основні моральні принципи, інтереси, кругозір, стиль життя, психосоціальна зрілість і шкала цінностей. Ці показники відображають той факт, що крім особистісних якостей подружжя, шлюбне взаємодія пов'язана з очікуваннями і досвідом їх попереднього життя. Для того щоб допомогти подружжю, що мають проблеми в шлюбі, необхідно з'ясувати, на чому базуються деякі з їхніх очікувань і який реальний стан справ у сім'ї. З цією метою зазвичай розглядаються шлюб їхніх батьків, братів або сестер; динаміка розвитку шлюбних відносин.

Особливу увагу при дослідженні проблем подружньої пари слід приділяти дослідженню чинників вибору чоловіком і дружиною один одного. Вибір партнера та міжособистісна привабливість в шлюбі підтримуються факторами, що представляють для індивіда особливу цінність або викликають у нього надії на те, що соціальний контакт з даним партнером буде сприятливим.

1. Спонукання або перша фаза спілкування: "Який він?" Істотну роль грають зовнішня привабливість і манера поведінки. Важливе значення має і оцінка навколишніх.

2. Переваги: "Хто він?" Центр ваги зміщується в область схожості інтересів, точок зору, шкали цінностей. Якщо виявляються істотні розбіжності і виявлені недоліки не компенсуються якимись перевагами, партнери розходяться, вважаючи, що не підходять один одному.

3. Роль, статус: "Де він?" Оцінюється сумісність ролей. Партнери встановлюють, чи зможуть вони зайняти в подружньому союзі взаємодоповнюючі ролі, що дозволить їм задовольнити свої потреби. Оцінюються як подібність характерів і нахилів, так і протилежність взаємодоповнюючих рис [10, с. 105-106].

У всіх фазах діє принцип сумірності обміну: рівновага досягається тільки в тому випадку, якщо такий обмін, з точки зору партнерів, рівноцінний.

Отже, проблема сімейного благополуччя пов'язана в першу чергу з тим, наскільки психологічно сумісними виявляються один з одним члени сім'ї. Сумісність як багаторівневий феномен пов'язана не тільки з актуальних станом і особистісними особливостями подружжя, але також і з їх досвідом минулого життя, досвідом міжособистісних відносин в батьківській родині. Найбільш оптимальною є ситуація, коли досвід і засвоєний тип взаємин подружжя носять в цілому позитивний характер, подібні чи взаємодоповнюючі (комплементарні), не суперечать загально-соціальної системі правил і норм взаємодії і взаємин [10, с. 107].

У процесі вивчення сімейного функціонування та організації психосоціальної допомоги сім'ї необхідний облік нормативних (співвіднесених з конкретним етапом життя сім'ї) криз. Різноманіття сімейних систем істотно ускладнює проблему аналізу стадій подружніх і сімейних відносин, проте деякі найбільш типові варіанти виділити можна.

Дослідники виходять з того, що подружні відносини постійно розвиваються і змінюються. Час від часу у відносинах подружжя можуть виникати деякі "непередбачені" зміни, проте існує і ряд закономірних, "нормативних", змін, типових для розвитку шлюбу в часі. На зміну романтичній любові в період залицяння і молодоженства приходить реалістичне розуміння шлюбу. Часто справа доходить до конфронтації ідеалістичних уявлень про шлюб та партнера з реальними "дрібницями" повсякденного побуту. Після народження дітей з'являються нові радості і турботи. Окремі стадії розвитку подружніх відносин відповідають періодам виховання дітей, їх відділення від батьків і можливого відходу з будинку. Найбільш відома система "стадій", де в якості основного ознаки їх розмежування використовується наявність чи відсутність дітей у сім'ї та їх вік. Е. Дюваль, наприклад, виділив такі фази в життєвому циклі сім'ї [10, с. 108].

Зустріч майбутнього подружжя, їхній емоційний тяжіння один до одного.

Прийняття та розвиток нових батьківських ролей.

Прийняття в сім'ю нової особистості (дитини).

Введення дітей під позасімейні інститути.

Прийняття підлітковості дітей.

Експериментування з незалежністю.

Підготовка до відходу дітей з сім'ї.

Догляд дітей з родини, прийняття їх догляду, життя подружжя "очі в очі".

Прийняття факту догляду на пенсію і старості.

При аналізі стадій розвитку подружніх відносин виділяються: молоде подружжя, подружжя середнього віку і подружжя зрілих років [21, с. 55].

Молоде подружжя триває менше п'яти років. Вік подружжя - від 18 до 30 років. У цей період вони звикають один до одного, купують меблі і предмети побуту, часто не мають власної квартири і живуть з батьками одного з них. З часом з'являється квартира, яка поступово обставляється, будується власне домашнє господарство. Подружжя чекає дітей, з народженням яких виникають обов'язки, пов'язані з доглядом і турботою про них. У професійній області молоде подружжя тільки набувають якусь кваліфікацію, поступово вони досягають певного становища, адаптуються до нової сімейної обстановці. Дружина деякий час перебуває в декретній відпустці. Спільне життя вимагає чималих витрат, у тому числі психологічних, тому їх матеріально і "морально" підтримують батьки [21, с. 55].

Подружжя середнього віку триває 6-14 років. У цей період люди економічно активні, займають стабільне суспільне становище і позбавлені від необхідності придбання квартири, меблів і т.д. У будинку вже немає маленьких, діти - школярі або студенти - стають все більш самостійними. Дружина крім обов'язків по будинку може значно більше часу віддавати професійної діяльності [21, с. 56].

Подружжя зрілого віку настає після 15 і триває до 25 років. У сім'ї вже дорослі діти, подружжя залишаються одні або звикають жити з їх сім'ями і виховувати онуків.

Для подружжя похилого віку характерне зниження продуктивності праці і збільшення проблем, пов'язаних зі здоров'ям. Шлюб, як правило, стабільний. Подружжя потребують допомоги і бояться втратити один одного. Відносини між ними такі, якими вони склалися протягом довгого спільного життя. У цей час вже важко що-небудь міняти. Звуження соціальних контактів іноді посилює тиск на дорослих дітей, особливо при спільному їх проживання, що може служити причиною виникнення конфліктів. Конфлікти між старими можуть служити відображенням їх конфлікту з "молодими" через різне ставлення до них [21, с. 57].

Кризова ситуація в сім'ї може виникнути і без впливу будь-яких зовнішніх факторів, що обумовлюють побутове і економічне становище подружньої пари, без втручання батьків, зради або якихось патологічних рис особистості одного у подружжя. Присутність цих факторів прискорює створення кризової ситуації і посилює її. Наростає відчуття незадоволеності, виявляються розбіжності в поглядах, виникають мовчазний протест, сварки, відчуття ошуканості і докори.

Є два основних критичних періоди в розвитку подружніх відносин.

Перший наступає між третім і сьомим роками подружнього життя і продовжується в сприятливому випадку близько року. Його виникненню сприяють такі чинники:

- зникнення романтичних настроїв, активне неприйняття контрасту в поведінці партнера в період закоханості і в повсякденному сімейному побуті;

- зростання числа ситуацій, в яких подружжя виявляють різні погляди на речі і не можуть прийти до згоди;

- частіші прояви негативних емоцій, зростання напруженості у відносинах між партнерами [21, с. 58].

Другий кризовий період настає приблизно між сімнадцяти і двадцять п'ятий роками спільного життя. Він менш глибокий, ніж перший, і може тривати кілька років. Його виникнення часто співпадає:

- з наближенням періоду інволюції, з підвищенням емоційної нестійкості, страхами, появою різних соматичних скарг;

- з виникненням почуття самітності, зв'язаного з відокремленням дітей;

- з підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводу швидкого старіння, а також можливого прагнення сексуального виявлення себе на стороні "поки ще не пізно" [21, с. 58].

Таким чином, кризові ситуації мають певні закономірності, що лежать в основах подружніх відносин. Для ефективного вирішення виникаючих проблем не слід шукати провину лише в поведінці кого-небудь з партнерів. Ці закономірності треба знати і враховувати, коректуючи відповідно до них свою поведінку.

Особливе питання - стадія повторного шлюбу. При розлученні майже неминуче з'являється відчуття втрати, виникає відчуття отвергнутості, залишених, непотрібності. На перший погляд може здатися, що покинутості відчуває лише той, для кого розлучення з'явився "несподіванкою", проте сам ініціює задовго до прийняття остаточного рішення про розлучення переживає ті ж негативні почуття. Як і будь-яке горе, розлучення переживається в кілька стадій: перший шок, депресія і відродження. Кожна стадія потребує часу та активної реакції.

Розлучення як явище часто пов'язано з тим досвідом міжособистісних відносин, який подружжя засвоїли у своїх батьківських сім'ях. Помічено, що помилки рідних "так і хочеться повторити", і діти розлучених батьків часто підсвідомо провокують розлучення і в своїх сім'ях. Цей "порочне коло" можна спробувати розірвати, проаналізувавши свій і батьківський стилі сімейних відносин. Простіше такий аналіз дається за допомогою сімейного психотерапевта. Але для початку непогано самостійно знайти і пояснити свої помилки. Це допоможе не просто їх побачити, а й усвідомити, щоб уникнути повторення надалі [10, с. 118].

Переваги повторного шлюбу в порівнянні з першим полягають в тому, що партнери вже не розраховують на "вічне", романтичну любов і підходять до шлюбу більш раціонально. Вони частіше відчувають вдячність за все хороше, що їм надає другий шлюб, намагаються зберегти його, активніше його оберігають. Якщо ж дисгармонія в сімейних відносинах виникає знову, подружжя більш підготовлені, мотивовані до корекції своїх відносин і в разі необхідності легше йдуть на розрив стосунків [10, с. 118].

Отже, шлюбний союз в своєму розвитку переживає ряд етапів, що супроводжуються так званими нормативними кризами. Загальний характер цих криз, проте, не визначає їх гостроту та серйозність. Багато що залежить від бажання і культури міжособистісних відносин подружжя, їх здатності переглядати свої помилкові погляди, прагнення підтримувати психологічно благополучні, здорові відносини з іншими членами сім'ї.

Розділ 2. Практичне дослідження гармонізації сімейних стосунків

2.1 Методика, етапи, аналіз результатів дослідження впливу спільної художньої творчості на гармонізацію сімейних стосунків

Сімейне консультування - це зовсім не обов'язково робота з усіма членами сім'ї одночасно. На різних етапах процесу в різних пропорціях можуть поєднуватися різні способи організації процесу сімейного консультування: спілкування з усією сім'єю, індивідуальне консультування одного з її членів, робота з подружньою парою, робота з нуклеарною сім'єю, тобто з родиною у вузькому сенсі цього слова (батько-мати-діти), робота з розширеною родиною (вона включає також прабатьків і тих близьких, які впливають на сімейні стосунки: тітки, дядьки та ін.); робота з екосистемою або соціальною мережею [17, с. 70].

Індивідуальна робота з одним з членів подружньої пари. У цьому випадку розвиваються класичні відносини "консультант-клієнт", однак і тут незримо присутня контекст сімейних відносин (у пам'яті і образах клієнта, в його малюнках і програються ситуаціях і т. п). Сім'я продовжує існувати "в плані подання, вторинного образу і може отримати тлумачення та оцінку пацієнта".

При розробці програми емпіричного дослідження за основу була взята модель Д. Олсона, згідно якої параметри гнучкості та згуртованості виступають водночас показниками і критеріями при оцінюванні стану сімейної системи та динаміки сімейних стосунків. Основними індикаторами згуртованості виступають емоційна близькість членів сім'ї, спільні інтереси та відпочинок, задоволення від проведення часу разом, ступінь проникності сімейних границь, єдність членів сім'ї у прийнятті рішень. Індикаторами гнучкості визначено: "здатність" сімейної системи до зміни ролей, правил, дисципліни, контролю [21, с. 185].

Для визначення гнучкості та згуртованості використовувались методики: опитувальник "Шкала сімейної адаптації та згуртованості" (FACES-3), автори якого Д. Ослон, Дж. Портер, І. Лаві, адаптований М. Перре; Системний Сімейний Тест (FAST), розроблений та валідизований Герінгом. З метою поглибленого вивчення впливу спільної художньої творчості на стосунки в дитячо-батьківській підсистемі був використаний Опитувальник "Взаємодія батько/мати - дитина" (ВБД), автором якого є І. Марковська. Для визначення особливостей переживань членів сім'ї, спричинених позицією кожного із них у сім'ї, використовувався опитувальник "Аналіз сімейної тривоги", авторами якого є Е. Ейдеміллер та В. Юстіцкіс. Для визначення частоти занять спільною художньою творчістю була розроблена анкета, яку заповнювали батьки [22].

Дослідження проводилось у 3 етапи. На першому етапі було визначено методи та методики дослідження відповідно до виділених у програмі показників, сформовано вибірку та розроблено програму організації спільної художньої творчості сім'ї, спрямовану на гармонізацію сімейних стосунків. Вибір форми сімейної арт-терапевтичної студії зумовлений тим, що вона передбачає комплексну форму роботи, яка включає в себе як індивідуальну, так і спільну образотворчу діяльність учасників, а також вербальну комунікацію. За попередньо розробленою картою здійснювалося спостереження з метою виявлення особливостей взаємодії членів сімей у процесі спільної художньої творчості [22].

На другому етапі вивчалися особливості зв'язків між частотою занять спільною художньою творчістю та параметрами сімейних стосунків у групі сімей (39 сімей). Спільна художня творчість на цьому етапі дослідження не була спеціально організована. Отримані в результаті кореляційного аналізу дані засвідчують наявність зв'язку між загальним рівнем гнучкості сімейної системи та частотою занять спільною художньою творчістю (р<0,01). Виявлено зв'язок між частотою занять спільною художньою творчістю та сприйняттям емоційної близькості у дитячо-батьківській тріаді (p<0,05). Окрім того, для підвищення надійності отриманих результатів щодо взаємозв'язку між частотою занять спільною художньою творчістю та особливостями сімейних стосунків здійснювалось анкетування молоді студентського віку (140 осіб) за спеціально розробленою анкетою для виявлення особливостей сімейних стосунків та частоти занять різними видами спільної діяльності, у тому числі, спільною художньою творчістю. Для виявлення статистично значущих відмінностей між групою студентів, в сім'ях яких в їх дитинстві заняття спільною художньою творчістю відбувалися часто, та групою, в якій такі заняття відбувалися рідко, був застосований U-критерій Манна-Уітні. Виявилось, що студенти, в сім'ях яких заняття спільною художньою творчістю відбувалися частіше (у порівнянні з тими, в яких такі заняття відбувалися рідше), відзначають, що члени їх сімей частіше радились один із одним при прийнятті рішень (p<0,01), єдність була більш важливою (p<0,05), частіше панували взаєморозуміння та злагода (p<0,05), батьки були більш чуйними та уважними до почуттів дітей (p<0,05), батьки краще розуміли потреби дітей (p<0,05) [22].

Третій (основний) етап дослідження був присвячений визначенню особливостей впливу спільної художньої творчості на систему сімейних стосунків.

Особливості впливу спільної художньої творчості на гармонізацію сімейних стосунків досліджувались у процесі занять сімей спільною художньою творчістю у сімейній арт-терапевтичній студії за спеціально розробленою програмою (основна група досліджуваних). Динаміка сімейних стосунків оцінювалась на основі порівняння даних двох замірів (зрізів). Результати дослідження в основній групі порівнювались із даними контрастної групи (сім'ї, що мають дітей такого ж віку, як і основна група, але не долучаються до занять за розробленою програмою). Було отримано попередню згоду батьків на участь в опитуванні та визначена їхня зацікавленість в участі у сімейній арт-терапевтичній студії. Із кожної сім'ї у дослідженні брали участь хоча б хтось із батьків (мама чи батько) та хоча б одна дитина молодшого шкільного віку. Основний етап дослідження складався з трьох стадій. На першій стадії було проведено діагностику стану сімейної системи та особливостей сімейних стосунків ("перший замір") у сім'ях з основної та контрастної груп із застосуванням комплексу діагностичних методик, відібраних на першому етапі дослідження, ідентична діагностична процедура здійснювалася на третій стадії основного етапу ("другий замір"). В ході другої стадії сім'ї з основної групи брали участь у заняттях спільною художньою творчістю у сімейній арт-терапевтичній студії. На цій стадії дослідження в основній та контрастній групах залишилося 24 та 22 сім'ї відповідно.

Було здійснено порівняння значень за шкалами, конструктами та окремими запитаннями запропонованих опитувальників по першому та другому заміру, як у кожній групі (застосований Т-критерій Вілкоксона), так і між групами по першому та другому заміру (застосований U-критерій Манна-Уітні).

Були виявлені наступні статистично значущі зміни: в основній групі зросли (p<0,05), а у контрастній групі зменшились (p<0,05) значення за шкалою "послідовність" батьків у вихованні дітей. Це зменшення може зумовлюватись необхідністю модифікації своїх виховних стратегій батьками у зв'язку із дорослішанням дітей. Очевидно, у сім'ях, які долучались до занять спільною художньою творчістю, цей період пройшов "більш м'яко", та навіть відбулося збільшення послідовності батьків у вихованні дітей, що може бути зумовлено саме досвідом, отриманим в ході спільної художньої творчості сімей. На першій стадії була наявна відмінність між групами за шкалою "м'якість-суворість": батьки з основної групи були більш схильні проявляти суворість (p<0,05) у вихованні дітей (ця ж тенденція за даними "другого заміру" вже не була статистично значущою). Дані щодо того, що батьки з основної групи на початку дослідження виявились більш схильними до прояву жорсткості, значною мірою узгоджуються із даними досліджень О. Захарова, згідно з якими батьки у віці приблизно 35-ти років (а саме такого віку батьків виявилося більше в основній групі у порівнянні із контрастною групою, батьки в якій були у середньому молодшими), більш схильні до значної вимогливості по відношенню до дітей, їх міжособистісні стосунки характеризуються значною напруженістю, оскільки багато батьків у цьому віці перебувають у стані особистісної кризи.

Якісний аналіз статистично значущих відмінностей (за окремими питаннями опитувальника ВБД у першому та другому замірах) дозволив також встановити, що в основній групі зменшилась "батьківська" тривожність, зокрема, зменшилась тривога батьків стосовно здоров'я дітей (p<0,05). Батьки з основної групи стали менше контролювати дітей (принаймні, надавати більше дозволів) (p<0,05). Батьки з контрастної групи стали частіше сварити своїх дітей (висловлювати невдоволення) (p<0,05), зросла їх впевненість у тому, що їхні діти здатні самі долати неприємності, відстоювати власні інтереси (p<0,05).

На нашу думку, однією з основних причин зменшення батьківської тривожності та зростання послідовності у взаємодії із дітьми є те, що батьки отримали досвід спільної художньої творчості з дітьми в умовах загального емоційного фону прийняття; отримали досвід поступового ускладнення спільної творчості із дітьми, одночасно із можливістю отримувати задоволення як від процесу, так і від "позитивних наслідків" спільного експериментування із образотворчими матеріалами. Батькам, завдяки тому, що вони "на рівних" із дітьми брали участь у спільній художній творчості, одночасно маючи можливість спостерігати та творити разом із дитиною, вдалося краще зрозуміти потреби та переживання дітей. Поглиблення емоційного контакту з дітьми, яке засвідчується результатами спостереження та анкетування, також посприяло зменшенню батьківської тривожності та зростанню впевненості. Це також узгоджується із висновками, отриманими в результаті контент аналізу "розстановок" (Тест Герінга), які відображають бачення (сприйняття) дітьми сімейної ситуації. У дітей з основної групи відбулося зростання відчуття емоційної близькості із членами нуклеарної сім'ї (згуртованість) та власної значущості, а також значущості інших членів нуклеарної сім'ї виявилось частіше (нормалізація ієрархії), у порівнянні з дітьми з контрастної групи. Зменшення контролюючих тенденцій у батьків з основної групи значною мірою обумовлюється їх участю у сімейній арт-терапевтичній студії, адже творчість загалом сприяє послабленню контролю (і не може відбуватися без цього) [22].

Контрастна та основна група стали значущо відрізнятися (p<0,05) за прагненням батьків відмежувати дітей від складнощів та неприємностей життя (для батьків з контрастної групи таке прагнення стало більш характерним, у порівнянні з батьками з основної групи). Цієї відмінності між групами на першій стадії основного етапу дослідження не було. Отже, можна стверджувати, що спільна участь у художній творчості сприяє зростанню готовності батьків та дітей до сепарації, створює кращі умови для формування у батьків готовності надавати дітям більше дозволів отримувати власний життєвий досвід, завдяки чому з'являється більше шансів щодо формування особистої відповідальності у дітей. Це може зумовлюватися тим, що в процесі спільної художньої творчості у групі відбувається усвідомлення та зміцнення особистісних границь. Тривалий досвід індивідуальної творчості членів сімей "поруч" один з одним з подальшим обговоренням творчих здобутків створює кращі умови для формування у батьків впевненості у своїх дітях, адже тривалий досвід одночасного із дитиною творчого процесу "на рівних" сприяє формуванню "звички", що кожен має свій простір, та своє право як на експериментування з ресурсами, так і на те, щоб зіштовхуватись з наслідками такого експериментування. Зростання поваги членів сімей до особистих просторів один одного, на нашу думку, пов'язано також і з тим, що процес спільної художньої творчості був організований таким чином, що він сприяв задіянню таких механізмів як ідентифікація, імітація, емпатія та інтерналізація.

На першій стадії основного етапу дослідження був наявний ряд відмінностей між основною та контрастною групами як за рівнем згуртованості, так і за рівнем гнучкості (за опитувальником FACES). Сім'ї з контрастної групи, загалом виявились більш гнучкими (p<0,05) та більш згуртованими (p<0,01), у порівнянні з сім'ями з основної групи. Ці дані також добре узгоджуються із даними щодо відмінностей груп по ступеню авторитарності батьків (наявність набагато більшої авторитарності батьків з основної групи у порівнянні з батьками з контрастної групи). Ймовірно, що низький рівень згуртованості та гнучкості, висока авторитарність батьків, могли зумовлювати незадоволеність членів сімей з основної групи "станом справ" у їх сімейних стосунках, що і виявилось мотивуючим чинником до участі у роботі сімейної арт-терапевтичної студії [21, с. 193].

В основній групі, при порівнянні даних першого та другого зрізів, були виявлені наступні значущі відмінності: зростання гнучкості (p<0,05) як за показником сукупного критерію (шкала "гнучкість"), так і в окремих сферах, зокрема у сфері "контролю" (послаблення контролю: p<0,01) та сфері розподілу домашніх обов'язків (p<0,05); зростання згуртованості у сфері "спільного часу" (p<0,05) (сім'ї, які брали участь у роботі сімейної арт-терапевтичної студії, стали із більшим задоволенням проводити час разом). Виявлене зростання гнучкості у сфері контролю (послаблення контролю) та зростання згуртованості у сфері "спільного часу" добре узгоджується зі зростанням схильності батьків з основної групи надавати дітям трохи більше свободи, менше контролювати. Ці дані також досить добре узгоджуються із результатами спостережень, згідно яких діти та батьки із все більшим задоволенням стали проводити спільний час протягом занять, зросла налаштованість батьків та дітей на співпрацю, ставлення один до одного стало більш дружнім, зменшилась напруженість як дітей так і батьків, збільшилась креативність, зріс інтерес до творчості інших, зросла толерантність більшості батьків по відношенню до дітей, їх бажань, потреб та особливостей, а також даними контент аналізу змісту "розстановок", отриманих в результаті застосування Тесту Герінга (діти з основної групи у більшості випадків стали відчувати себе емоційно ближчими до членів своїх нуклеарних сімей) [22].