Стреси, їх причини та шляхи зниження емоційного напруження у дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра педагогіки і психології

КУРСОВА РОБОТА

Стреси ,їх причини та шляхи зниження емоційного напруження у дітей дошкільного віку

Виконала:

Силка Анастасія Сергіївна

Науковий керівник:

Метелюк Валентина Іванівна,

Київ - 2014



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Стрес,як психолого-педагогічна проблема

1.1 Стрес,як особливий емоційний стан

1.2 Особливості переживання стресу дітьми та його наслідки

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2.Вивчення причин та перебігу стресу у дітей

2.1 Методики вивчення стресу

2.2 Аналіз результатів та рекомендації щодо зниження стресів у дітей

Висновки до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Коло явищ, що спричиняють травматичні стресові порушення достатньо широке та охоплює безліч ситуацій, коли виникає погроза життю, фізичному здоров'ю, або образу «Я». Об'єктом нашого дослідження є емоційна сфера дітей дошкільного віку, діти в різних вікових категоріях що опинились в стресових ситуаціях, різної тривалості та складності. Коли в сім'ї є травмована дитина, батьки часто не знають як себе з нею вести та яку допомогу надати, батьки таких дітей частіш за все також являються травмовані. А доросла людина, яка не в змозі допомогти в першу чергу собі, тим більше не здатна надати відповідну допомогу своїй дитині. Завдані стихійні лиха, катастрофи та міжнаціональні війни, зріст насилля з очевидністю показали яка важлива готовність батьків та педагогів до надання допомоги дітям-найбільш вразливим до складних життєвих ситуацій і адаптації в сучасному навколишньому середовищі. З якою би важкою життєвою ситуацією не стикнувся людський організм її можна подолати двома способами, або двома основними типами реакцій: активною (за допомогою опору та боротьби), або пасивною (уникання, або готовність терпіти її). Підтримуючи твердження Г. Сельє що для досягнення душевної рівноваги, миру та самовираження люди мають працювати заради тої мети що здається їм високою. Предметом нашого дослідження є розвиток стресових станів та їх зниження у дітей старшого дошкільного віку,передумови нервових розладів, порушення що розвиваються після пережитих психічних травм які зачіпають всі рівні людського функціонування (фізіологічний, особистий рівні міжособистісної і соціальної взаємодії), стрес та особливості стресових станів зокрема в дитячому віці, так як посттравматичні стресові порушення сприяють формуванню специфічних сімейних відносин, особливих життєвих сценаріїв та можуть впливати на все подальше життя. Знання та врахування психологічних особливостей людини що перенесла травматичний стрес, підвищення власної компетенції в даному питані допоможе знизити ризик важких наслідків до мінімуму. На думку багатьох авторів стрес може бути причиною багатьох захворювань. На даний момент також немає певного визначення цьому терміну, та найбільш розповсюджені уявлення про стрес наступні:емоційне напруження, яке виникає в результаті будь-яких переживань;особливий стан організму у людини та ссавців що виник у відповідь на сильний зовнішній подразник. Метою нашого дослідження є проаналізувати наукову літературу з проблеми стресу та його особливостей у дітей дошкільного віку,спонконувати ряд методик для вивчення стресу у дітей дошкільного віку ,розробити рекомендації для вихователів та батьків ,для запобігання руйнівних наслідків стресу,надати загальне уявлення про психологію травматичного стресу, чому як і при яких умовах він виникає, ознайомитись з віддаленими та негайними його наслідками, відмітити шляхи надання психологічної допомоги при травматичних стресових ситуаціях. Дослідити особливості стресових станів зокрема в дитячому віці, а також проаналізувати чинники їх розвитку шляхом розглядання проблеми психічного здоров'я дітей різних вікових груп. Адже причинами багатьох нервових розладів є саме тривалий стрес в якому опиняється дитина яка не в змозі дати собі раду заходячись в важких умовах сучасного світу. Завданням нашого дослідження є 1.Дослідити наукову літературу. 2.Проаналізувати методики досліджень стресових ситуацій.3.Розробити рекомендації,розглянути проблеми психічного здоров'я дітей, проаналізувати стрес як поняття в цілому, та як фізичний стан організму людини. Дослідити передумови його розвитку та наслідки які він зумовлює. Методи: 1. Аналіз теоретичних джерел проблеми; 2. Збір емпіричних даних; 3.Метод спостереження. Отже для того щоб наше суспільство і наступні покоління були здоровими психічно, слід досліджувати причини психологічного дискомфорту дитини, адже надмірна тривожність заважає її нормальній діяльності.



РОЗДІЛ 1. Стрес,як психолого-педагогічна проблема

1.1 Стрес,як особливий емоційний стан

Стрес (англ. stress -- напруга) -- емоційний стан індивіда, який виникає в ситуаціях, що порушують усталений перебіг його життя. Цей стан полягає у неспецифічній реакції організму на вимоги, які до нього висуваються. Дослідження цієї реакції, започатковані Г. Сельє 1936 p., спричинили створення теорії стресу.

З психологічного погляду стрес може бути інформаційним або власне емоційним. У першому випадку індивід перебуває в ситуації, яка не дає можливості завчасно підготуватись і прийняти потрібне рішення, у другому -- стикається з ситуаціями, які безпосередньо стосуються його потреб (наприклад, ситуація загрози чи образи). В обох випадках індивід реагує переживаннями, які позитивно або, що частіше, негативно позначаються на ефективності його діяльності. Це залежить як від характеру загрози, так і від індивідуально-психологічних особливостей людини. Селье виділив три етапи в розвитку стресу:

- Тривога (фази шоку й анти-шоку). У цій фазі організм функціонує з більшою напругою. Однак, на даному етапі він ще справляється з навантаженням за допомогою поверхневого, або функціонального, мобілізацією резервів без глибинних структурних перебудов. Фізіологічно первинна мобілізація проявляється, як правило, у наступному: кров згущається, у ній падає зміст іонів хлору, відбувається підвищене виділення азоту, фосфатів, калію, відзначається збільшення печінки або селезінки.

- Резистентність (виникнення підвищеної стійкості організму до дії стресорів). Це друга фаза. Так звана фаза максимально ефективної адаптації. На даному етапі відзначається збалансованість втрати адаптаційних резервів організму. Всі параметри, виведені з рівноваги в першій фазі, закріплюються на новому рівні. При цьому забезпечується мало, що відрізняється від норми реагування, організму на фактури, що впливають, середовища.

- Виснаження (розвиваються дистрофічні процеси, аж до загибелі організму). Якщо стрес триває довго або стресори надзвичайно інтенсивні, то неминуче наступає фаза виснаження. Оскільки функціональні резерви вичерпані на першій і другій фазах, в організмі відбуваються структурні перебудови, але коли для нормального функціонування не вистачає і їх, подальше

пристосування до умов, що змінилися, середовища й діяльність здійснюється за рахунок непоправних енергетичних ресурсів організму, що рано або пізно закінчується виснаженням. Слід зазначити, що не всякий вплив викликає стрес. Слабкі впливи не приводять до стресу, він виникає лише тоді, коли вплив стресора (незвичного для людини об'єкта, явища або яких-небудь інших факторів зовнішнього середовища) перевершує звичайні пристосувальні можливості індивіда. Таким чином, стрес виникає тоді, коли організм змушений адаптуватися до нових умов, тобто стрес невіддільний від процесу адаптації. Сутність стресової реакції полягає в «підготовчому» порушенні й активації організму, необхідної для готовності до фізичної напруги. Отже стрес завжди передує значній витраті енергетичних ресурсів організму, а потім і супроводжується нею, що саме по собі може приводити до виснаження функціональних резервів. При цьому стрес ні в якій мірі не може розглядатися як негативне явище, оскільки лише завдяки йому можлива адаптація. Крім цього, помірковано виражений стрес впливає як на загальний стан організму, так і на психічні характеристики особистості. Наприклад, при помірному стресі відзначається позитивна зміна таких психічних характеристик, як показники уваги, пам'яті, мислення й ін. Таким чином, стрес, як цілісне явище, повинен розглядатися в якості позитивної адаптивної реакції, що викликає мобілізацію організму. Навколо кожного з нас відбуваються події що впливають на наше життя позитивно або негативно. Позитивними подіями що сприятимуть виникненню стресу можна назвати народження дитини, весілля, успішна здача сесії, підвищення на роботі. Протягом життя ми переносимо ще безліч позитивних подій: закоханість, натхнення, досягнення результату. Стрес викликаний такими подіями, що сприяє збереженню здоров'я і був названий еустресом, на відміну від негативного стресу-дистресу. Проте існують стресові реакції, які, навпаки, приводять до демобілізації систем організму. Цей вкрай негативний прояв стресу в науковій літературі одержав назву дистресу. Дистресом названий також стрес що викликаний больовою дією і супроводиться зазвичай негативними емоціями. Частіше вчені та медпрацівники використовують термін стрес для означення саме дистресу. Саме дистрес несе в собі фактори, що руйнівно діють на організм. Трансформація стресу в дистрес відбувається при надмірно інтенсивному впливі факторів середовища й умов життєдіяльності, при яких дуже швидко виснажуються функціональні резерви організму або порушується діяльність механізмів психічної регуляції. Найважливішим фактором емоційного життя людини є взаємодія з іншими людьми, спілкування, установлення емоційного контакту, двосторонніх відносин. При цьому дуже важливо, щоб кожний почував себе предметом зацікавленості й симпатії, і сам був відкритий для навколишніх, співзвучний пережитим ними емоціям. Емоційний стрес найчастіше виявляється пов'язаним із соціальними явищами, тобто емоційний стрес є невіддільною частиною соціальної адаптації людини. У результаті багаторічних експериментальних досліджень цієї проблеми ми прийшли до висновку про те, що існують характеристики особистості, які визначають успішність адаптації людини в найрізноманітніших умовах. Ці характеристики формуються в процесі всього життя людини, і до їхнього числа в першу чергу варто віднести рівень нервово-психічної стійкості, самооцінку особистості, відчуття своєї значимості для навколишніх (соціальна референтність), рівень конфліктності, досвід спілкування, моральну орієнтацію, орієнтацію на вимоги найближчого оточення. Четверть віку тому 67 річний Г. Сельє змінив власне розуміння стресу таким чином: «стрес є неспецифічна відповідь організму на будь-яку висунуту йому вимогу». Дія стресора може бути спровокована на деякому вихідному фоні або обумовлено деякими причинами які Сельє називав «обумовлюючими факторами» -факторами внутрішніх та оточуючих середовищ. Причинами стресу можуть бути названі як сама дія стресора, так й попередньо його дії: початкова соціальна обстановка, фізичний або психологічний стан. Серед причин стресу можна виділити моральну або фізичну самотність, розумову або фізичну втому, швидкий ритм життя або його зміна, різноманітні життєві поразки. Глибинними причинами соціального стресу можуть бути президентські вибори, недостатнє підвищення пенсій, нове підвищення тарифів на проїзд в міських транспортних засобах, або економічна криза в країні. Страх смерті вперше виникає у трирічної дитини: вона починає боятись засинати, розпитує у батьків чи не помруть вони і т. д. В подальшому дитина створює психо-логічний захист у вигляді базових ілюзій: ілюзія власного безсмертя, ілюзія справедливості і ілюзія простоти формування світу. Ілюзія справедливості-це коли людина вірить в те що :“кожен отримує по заслугах” Інакше кажучи, дитина думає що якщо вона буде слухняною і чемною то нічого поганого не відбудеться, ця ілюзія також достатньо розповсюджена та стійка. Один з її варіантів коли людина вірить що якщо вона буде робити людям добро то воно обов'язково до неї повернеться. Коли така людина опиняється в травматичній ситуації то всі ці ілюзії швидко руйнуються. Для дитини -- це відкриття і часто справжнє потрясіння. Отже насправді воно знецінює всі її зусилля. Перед нею відразу повстають питання навіщо було старанно вчитись, для чого всім допомагати якщо це не дасть захищеності. Знищення базових ілюзій -- момент хвороби для будь-кого і дуже важливо що буде після цього. Якщо людина зможе вийти зі світу хоч і зручних, та всеж ілюзій в небезпечний, але всеж реальний світ значить вона подорослішала і сильно просунулась як особистість. Але якщо вона так і не змогла подолати цей бар'єр, то зазвичай вона або робить висновки, що світ жахливий, або ж будує іньші ілюзії, які нададуть відчуття захищеності від реальності. Роль дорослих по відношенню до дітей що зіткнулися з кризовими моментами полягає в тому щоб допомогти дитині подолати цю зустріч з її не самими приємними відчуттями в житті і роль цю важко переоцінити. Подолання базової ілюзії могло б виступити в такому варіанті: “все що ми робимо ми робимо в першу чергу для себе і навіть якщо це може здатись безцільним то ми маємо це робити хоча б для того щоб лишатись людьми”. Відомий австрійський психолог В. Франкл в свій час пережив концентраційний табір, він відмітив прояв по якому можна було визначити що людина вже зламана як особистість: вона переставала чистити зуби. Зрозуміло що в концтаборі це останнє що може хвилювати в'язнів коли вони приречені, та все ж ця звичка -це те що виступало для них єдиним зв'язним з власне нормальним людським життям. Так багато з того що ми робимо, маємо намагатись робити при будь яких обставинах, для того щоб просто лишатися людьми.

1.2 Особливості переживання стресу дітьми та його наслідки

Якщо уявити особистість людини у вигляді концентричних кіл, то в самому центрі розташовується ядро «Я» -- це, те завдяки чому при самих різних обставинах і змінах ми лишаємось самими собою. Наступне коло-це схема тіла самим щільним образом пов'язана з ядром «Я» і є також складовим базової характеристики особистості. Схема тіла у людини починає формуватись надзвичайно рано і відіграє важливу роль в подальшому житті. Вона включає в себе і образ свого тіла і його оцінку. Все це починає виникати у немовля разом з батьківськими дотиками. Дитина до якої не торкались і не пестили як це буває у дітей з притулку в наслідку може мати серйозні психологічні порушення. Однією з важливих особливостей розвитку прийомної дитини / дитини-вихованця є переживання втрати. Під втратою розуміють позбавлення того,чим володів.

У своєму житті дитина зіштовхується з різними втратами, наприклад, із втратою власної сім'ї, звичного середовища, друзів тощо. Всі ці втрати мають наслідки для дитини й відображаються, насамперед, в її поведінці.

Найчастіше втрати поділяють на дві категорії: ті, що є невід'ємною частиною нашого життя (наприклад, втрата літніх батьків, втрата дітей, що виросли й переїхали до власних домівок, вихід на пенсію та втрата роботи через вік); непередбачувані втрати (наприклад, хвороби, травми, смерть дитини, батьків у молодому віці).Залежні від об'єкта втрати поділяються на: втрата здоров'я (як фізичного, так і психологічного); втрата близької людини (через смерть або розлуку); матеріальні втрати; втрати духовних цінностей (сенсу життя, самоповаги, гідності, любові, віри).Люди, що пережили втрату, переживають чотири основні емоції: страх, злість (гнів), вину й печаль. Кожен, кого торкається смерть, переживає ці емоції в різній мірі тяжкості. Реакція на смерть у дорослого та дитини суто індивідуальна. Разом з тим, існують певні спільні реакції. Для того, щоб вміти ефективно організовувати свою діяльність з дітьми, що пережили втрати, необхідно знати закономірності цього процесу. На переживання дитиною втрат впливає багато факторів, серед яких основними вважають:

* Природа втрати. Важливим є тип втрати, а також, чи передбачуваною вона є. Найважчою є втрата батьків, які піклуються про дитину.

* Вік на час кожної втрати. На різних етапах розвитку певні речі для дитини мають різне значення. Наприклад, здатність немовлят розуміти, що з ними відбувається, обмежена. Дитина 1-3 років може не пам'ятати втрати, але може виявляти агресивну реакцію.

* Ступінь прив'язаності до особи, з якою розлучається дитина. Чим міцніша прив'язаність, тим глибша втрата. Діти, які не можуть подолати страждання через втрату прив'язаності, мають меншу здатність до формування нових прив'язаностей.

* Здатність зрозуміти, чому відбулась втрата. На різних стадіях емоційного та інтелектуального розвитку діти мають різні здібності до абстрактного мислення й розуміння причинно-наслідкових зв'язків. Саме тому для дітей дуже важливим є наявність інформації та пояснень стосовно того, що з ними сталось.

* Обставини, що стали причиною втрати. Наприклад, реакція на смерть родичів, які померли внаслідок тривалої хвороби, нещасного випадку або самогубства буде різною.

* Кількість попередніх втрат. Діти, які часто міняють опікунів і вихователів, втрачають здатність формувати прив'язаності.

* Допомога, надана до, під час та після втрати. Визнати втрату і право на страждання - це перший важливий крок допомоги. Підтримка,яку ми отримуємо, розуміння і втручання на всіх етапах страждання,є другим важливим фактором.

Таким чином, прийомні діти / діти-вихованці зазнають величезного негативного впливу через свої втрати. їм необхідна кваліфікована допомога в подоланні страждання. Крім того, їм також необхідно подолати відставання в розвитку, спричинене численними втратами або «застряванням» у процесі страждання. Діти, що пережили втрату, можуть демонструвати різноманітну поведінку, на яку дорослі повинні реагувати кваліфіковано й толерантно:

- дитина переживає, що вже ніхто не піклуватиметься про неї - до дитини треба виявляти більше любові, займатись її поточними справа мита впевнити в тому, що є люди, яким не байдужа її доля.

- дитина плаче - це здорове і прийнятне вираження горя, воно знімає напругу. Якщо у дитини є потреба поплакати, нехай плаче вільно.

- фізичні реакції у вигляді втрати апетиту або переїдання, безсоння - для дитини важливою є збалансована дієта, відпочинок і помірні навантаження.

- багаторазове повторення одних і тих же запитань - необхідно заохочувати дитину за поставлені запитання й давати прості й чесні відповіді, які були б для неї зрозумілими. Відповіді повинні ґрунтуватись на потребах дитини, які вміщає запитання. Для дитячого віку характерне буквальне сприйняття інформації, тому таке формулювання інформації може призвести до підвищення рівня тривожності й формування невпевненості:

«мама буде спати в мирі та спокої вічно» - дитина може відчувати - страх перед сном;

«це воля Божа» - дитина може не зрозуміти, чому Бог забирає людину, яку вона любить;

«Бог забирає найкращих» - для того, щоб не померти, необхідно бути поганим; «батько хворів і помер у лікарні» - дитині необхідно пояснити відмінність між складностями різних хвороб, у неї може сформуватись стереотип «потрапити в лікарню - значить померти»;

- дитина не знає, як правильно поводитися в ситуації - заохочувати дитину говорити про свої почуття, ділитись з нею власними почуттями. Люди, які оточують дитину, повинні стати прикладом того, як правильно висловлювати свої почуття;

- дитина може злякатись, що теж може померти або ж відчувати вину за смерть близької людини - необхідно пояснити дитині причину смерті і впевнити, що вона в будь-якому разі не може стати причиною смерті;

- дитина може захотіти здійснити певні ритуали - необхідно вирішити разом, яким чином це зробити, наприклад, відвідати церкву, цвинтар.

Бажано розповісти дитині раніше, що вона здатна переживати в цей час. Підтримка дорослих у цей момент є дуже важливою. Головне -непримушувати дитину робити те, що їй неприємно;

- дитина може проявляти регресивну поведінку - загальна реакція на стрес - повернення на ранню стадію розвитку; регрес - це явище тимчасове, якщо виявляти турботу про дитину й задовольняти її потреби. Тож що спричиняє стрес насамперед у дітей ще не увійшовших в реальний світ дорослого життя? Як правило необхідність розлучатись з близькими людьми починаючи з походу в дитячий садочок і закінчуючи самостійним відвідуванням туалету, переміни в звичному ритмі життя-все це початкові причини стресу в ранньому дитячому віці. Часто стреси пов'язані з розставанням, відвідуванням перукаря, або лікаря. Відношення дитини до цих подій в першу чергу пов'язано з тим, як їх переживає дорослий -- діти заражаються переживанням батьків. Розповсюдженою причиною стресу є також розлучення батьків. Світ малюка складається з двох половинок: маминої та батькової. І коли ці половинки роз'єднуються дитина переносить іноді справжні фізичні страждання, дорослі мають про це пам'ятати. У дитини починає боліти голова, сняться страшні сни. Іноді вона шукає для себе небезпечні ситуації що можуть закінчитись травмою. У дітей різного віку переважаючі причини стресу також різні. Це пов'язано з тим що в різному віці у дитини різні «зони психічної чутливості» які найбільш вразливі і найбільш підвладні стресу.

Батькам зазвичай такі тонкощі невідомі тому іноді важко відрізнити дитячий стрес від виснаження, хворобливості які супроводжують нормальні процеси росту та розвитку дитини. Однак діти не завжди залякані тільки однолітками. Часто головним «збудником» стресу являються саме вчителі. Їх боїться і ненавидить кожна десята дитина. Причиною дитячого стресу в будь- якому віці може стати велика сімейна подія, наприклад розлучення, народження ще одної дитини, зміна місця проживання або навчання, навіть смерть домашньої тварини.Батьки часто бояться що дітям може бути важко в сучасному технічному світі. Щоб вони досягли успіху або просто вижили вони змушують їх вивчати математику, економіку, іноземні мови, вимагають щоб для всестороннього розвитку вони займались спортом, музикою.

Професор Д. Елкінд пропонує термін «загнані діти», так як батьки постійно підганяють та «заганяють» своїх дітей бажаючи щоб вони постійно відповідали постійно змінюючомусь світу. Але в такому випадку батьки не розуміють що «загнана дитина більш вразлива до стресів». Сучасні батьки постійно безжально підганяють своїх дітей так як і себе. Вони починають надавати вимоги до дитини з перших років життя і не завершують цього ніколи. В великих містах таких як Нью-Йорк, Чікаго, Вашингтон сотні дошкільників змагаються за місця в дитячих садках для «геніїв». Іноді малюки у віці 2-3 років вже проходять інтерв'ю та тестування. Тиск на маленьких дітей зростає. При тому наприклад мати дитини яка проходить тестування звісно хвилюється що він не потрапить в той садочок що вона вибрала, а її хвилювання передається дитині. Проблеми в сім'ї . Сімейний конфлікт, розлучення батьків стають для дитини причиною постійно розвиваючогось стресу. По-перше дві людини яких він любить більш за всіх і від яких залежить його емоціональна рівновага, знаходяться в стані війни. Можливо мати змушена піти на роботу і тоді дитина лишиться одна, саме тоді коли їй більш за все потрібна підтримка. Може початись довгий судовий процес на рахунок того з ким лишиться дитина і вона опиниться в його епіцентрі. Коли розлучення позаду і всі починають звикати до нового життя, хтось з батьків може знову одружитись, або вийти заміж, змушуючи дитину прийняти нову сім'ю, новий дім і можливо нову школу.

Психологи стверджують що діти в таких сім'ях страждають від стресу більше ніж їх батьки, так як структура сім'ї являється важливими аспектом в розвитку дитини. Стрес що виник в наслідок розпаду сім'ї діти різного віку переживають не однаково. Дошкільники часто бояться бути кинутими тому при розлученні дуже прив'язуються до того з батьків з яким лишились і нервуються після відвідування іншого. Вони погано сплять по ночам, можуть по дитячому почати смоктати палець. Дрібні неприємності. Щоденні неприємності, дрібні елементи роздратування в нашому житті можуть бути джерелом великого стресу для дитини. Ними стають запізнення до школи, провал по математиці, сварка з другом, не отримане запрошення на день народження, або поразка в футбольному матчі. Психологи кажуть що накопичення щоденних неприємностей впливає на стан здоров'я як дітей так і дорослих. Навіть у маленьких дітей існує протиріччя між довірою (впевніностю що батьки завжди будуть про них піклуватись) і недовірою (страхом що їх лишать самих). Якщо цей конфлікт вирішується позитивно, дитина отримує почуття надії. Ще один конфлікт раннього дитинства-між залежністю та прагненням до самостійності-сприяє формуванню волі дитини. Маленькі діти полюбляють грати в війну, ігри такого роду дозволяють їм пізнати сильне (або слабке) почуття успіху. Життя сповнене несподіваних ситуацій які необхідно долати. Здорова дитина може захворіти, міцна сім'я розпастись, сім'я може переїхати або пережити смерть близьких. Ці події «перемелюють» душу дитини і можуть серйозно впливати на його здоров'я та розвиток. Теж саме підтверджують психологічні досліди: хворі діти переживали по справжньому сумні події за рік до захворювання в три раз частіше ніж здорові. Стрес є не сукупність стресових дій, а внутрішній стан організму, при якому ускладнюється здійснення його інтеграційних функцій. Як первинна ланка в розвитку психічного стресу виступає фрустрація -- психічний стан, який виникає при блокаді задоволення значущих потреб і виявляється відчуттям незадоволеності і психічної напруги, що виникає із-за неможливості реалізувати ті або інші цілі. Відтак причини дитячих стресів не менш важливі ніж у дорослих на які треба звертати навіть більшу увагу, так як вже було зазначено вище нормальний розвиток дитини сприяє кращому формуванню особистості в подальшому дорослу житті. Діти здатні справитись з новою ситуацією або завданням розвивають в собі навик подолання труднощів, почуття впевненості та компетенції, в той час ті що не змогли подолати їх страждають від хвилювання і втрати самоповаги. Немає сенсу ховати дітей від стресу в той час коли можна реально оцінити можливості дитини, співставляючи з ними батьківські очікування і враховуючи сильні та слабкі їх сторони. Таке достатньо широке різноманіття темпераментів, а також нервової системи та інших особистих рис людини відразу наводить до простої думки: люди в принципі не можуть однаково реагувати на дію одного й того ж стресора. Кожні дві людини відрізняються взаємно від третього. Холерик або особа з сильним неврівноваженим типом нервової системи збуджується по різним причинам набагато частіше чим байдужий до всього меланхолік. Темперамент являється не єдиним фактором який впливає на здатність долати стрес. Однак саме ця характеристика пояснює чому одна дитина переживаючи стрес буде кидати м'яч в стіну, а інша надасть перевагу заняттям медитацією. В будь якому випадку вивчення темпераменту являється прекрасним способом збільшити різноманіття методів допомагаючи подолати складні ситуації.

Висновки до першого розділу:

Отже, постійні стресові переживання дитини можуть спричинити відчуття

комплексу меншовартості. В подальшому можуть проявлятися такі психологічні механізми захисту особистості:

* агресія - неадекватна реакція на правильну оцінку;

* бажання помсти - перенесення негативного імпульсу з одного об'єкта,

недоступного для зворотної дії, на інший - доступний;

* проекція - несвідоме приписування іншій особі власних негативних

рис, бажань, почуттів;

* ідеалізація - нереалістичне уявлення про себе, невизнання своїх

вад;

* заперечення - неправдиве свідчення про події;

* конверсія - перетворення неприємної ситуації на жарт задля

збереження своєї гідності;

* ідентифікація - ототожнення себе з іншою людиною, форма

класифікації для полегшення своєї поведінки в оточенні.

Батькам і педагогам слід мати на увазі, що необхідно оцінювати не

саму дитину, а її роботу. В університеті ім. Дж. Мейсона (США) Р. Баронас з колегами за результатами свого дослідження дійшов висновку, що соціальна та інтелектуальна компетентність дітей пов'язана з факторами, до яких, окрім біологічно детермінованих, входять показники соціоекономічного статусу родини, пережиті родиною стресові життєві ситуації. У таких дітей в подальшому проблем з адаптацією до нових умов існування було значно менше, ніж у дітей, що не мали такого досвіду. Уміння використовувати свій досвід О. Завгородня порівнює зі станом психічного здоров'я . К. Флейк-Хобсон (1992 р.) зазначає, що є „стійкі діти", які виховуються в складних сімейних умовах і, попри це, досягають значних успіхів у житті. Основною рисою таких дітей є їх здатність долати стрес завдяки інтенсивній самостійній діяльності. У критичні моменти життя у них з'являється відчуття відчуження від тяжкого оточення, вони заглиблюються в себе, віддаючись музиці, читанню, малюванню тощо. Багато з них проявляють неабиякі творчі здібності. Вчені пропонують різні гіпотези, прагнучи пояснити цей феномен. Це, зокрема, кращі генетичні задатки та стрес-імунітет; особлива значущість позасімейного спілкування; творче ставлення до себе й оточення, що дозволяє їм долати стресові впливи. Вплив стресових факторів на особистість дошкільника досить різний. Він проявляється відповідно до індивідуальних особливостей дитини, до сили стресора та педагогічних умов. Це унеможливлює повне прогнозування усіх деструктивних тенденцій у теперішній чи майбутній життєдіяльності дошкільника. Для успішного подолання негативних наслідків стресу молодшим дошкільникам необхідна інформаційно-консультативна робота фахівців у цій галузі з батьками і педагогами. Вони, враховуючи індивідуально-особистісні особливості дитини, фазу розвитку стресу і стиль спілкування вихователя з дошкільником, зможуть сформувати правильну стратегію ставлення до дошкільника, визначити оптимальний спосіб психолого-педагогічної корекційної діяльності. Одним з «фільтрів» стресу є також темперамент. Дослідження які проводились більше сорока років показали що одне з відмінностей яке вирізняє дітей одне від одного на початку життя базується на розбіжності в темпераменті. Вчені писали: «не існує одного чарівного рецепту для всіх дітей. Для здорової дитини важливе збалансоване поєднання відношення до нього батьків, їх очікувань та індивідуального темпераменту малюка». Можливі наступні порушення викликані або посилені стресом: гіпертонія, серцево-судинні розлади, мігрень, головний біль, хвороби органів дихання, язви, проблеми з диханням. Стрес погіршує роботу серцево-судинної системи, сприяє порушенню серцевого ритму як правило підвищює артеріальний тиск та рівень холестирину в крові. Все це провокує додаткові порушення в роботі серця і сприяє згущенню крові. Стрес порушує роботу шлунково-кишкового тракту і тим самим погіршує травлення. Шлунок продукує не достатню кількість соляної кислоти, що може призвести до запорів, діареї, скупченням газів, вздуттю живота та іншими проблемами.



РОЗДІЛ 2.Вивчення причин та перебігу стресу у дітей

2.1 Методики вивчення стресу

Методична база вивчення стресу є досить мало розробленою. Існує багато методик, спрямованих на вивчення стилів реакції у стресових ситуаціях, домінуючих типів психологічного захисту, як реакції на стрес, діагностику рівня соціальної фрустрованості. Однак методики, яка буде спрямована власне на вивчення стресу фактично немає. Адже стрес сам пособі явище досить таки неоднозначне. І чітко визначити, що ж у поведінці людини є результатом реакції на стрес дуже важко. Адже сам стиль реакції на стрес залежить від усієї сукупності особистісних характеристик людини та ще й обставин у яких вона знаходиться. Однак існує багато варіантів тестів, які виявляють тривожність, кожен з яких по-різному відображає компоненти тривожного стану при стресі. Тому якщо аналізувати методичну базу вивчення питань пов'язаних чи суміжних з питаннями вивчення стресу, варто звернути увагу на ряд методик: Методика діагностики типу емоційної реакції на вплив стимулів оточуючого середовища В.В. Бойко. Методика дозволяє визначити стиль емоційних реакцій людини. При обробці та інтерпретації результатів виділяють два базові параметри:

1) стиль та напрям реакції:

- «ейфорична реакція назовні»;

- «рефрактивна реакція всередину»;

- «дисфорична реакція назовні»;

2) характер стимулів:

- позитивні;

- амбівалентні;

- негативні. 21

В результаті обробки результатів дослідження за методикою психолог має можливість визначити, який тип емоційних стимулів домінує у досліджуваного. А також можна визначити, наскільки сильні і яким чином людина здатна сприймати емоційні стимули. Чи домінують в її житті застрягаючі негативні переживання, чи, навпаки, вона живе в світі

позитивних швидкоплинних емоцій. Методика диференційної діагностики депресивних станів Жмурова. Методика дає змогу визначити чи наявні певні ознаки депресивних станів,визначає рівень вираженості схильності до депресії: депресія відсутня або незначна(апатія),депресія мінімальна (гіпотимія), легка депресія (дистфорія),помірна депресія (розгубленість), виражена депресія (тривога), глибокадепресія (страх)(Додаток А).Методика діагностики самооцінки психічних станів Г. Айзенка.(Додаток Б,Додаток В) Дає змогу визначити особливості психічних станів досліджуваного у 4 основних напрямах: - тривожність.

-фрустрація (пов'язується з рівнем самооцінки: самооцінка висока - низька фрустрованість, низька самооцінка - висока фрустрованість)

- агресивність (високий рівень агресивності пов'язується з проблемами у спілкуванні).

- ригідність (пов'язується з можливостями людини швидко переключатися з одного виду діяльності на інший).

- Методика діагностики стресостійкості й соціальної адаптації Холмса і Раге. Лікаріф Холмс і Раге вивчали залежність захворювань від різноманітних стресогенних життєвих подій у більш ніж 5 тисяч пацієнтів. Вони прийшли до висновку, що психічним та фізичним захворюванням зазвичай передують серйозні зміни в житті людини. На основі свого дослідження вони створили шкалу, в якій кожній життєвій події відповідає певна кількість балів в залежності від рівня стресогенності події. Проведене дослідження довело, що 150 балів означають 50% вірогідності виникнення якоїсь хвороби, а при 300 балах вона збільшуєтьсядо 90%. Методика таким чином являє собою перелік різних життєвих ситуацій і досліджуваному слід визначити чи траплялися такі ситуації з ним і наскільки часто. В результаті отримується сума балів, яка свідчить про рівень стресового навантаження та рівень стресостійкості. Чим більше набрано балів - тим нижчий рівень стресостійкості та вищий рівень стресового навантаження. Високий бал - сигнал тривоги, що попереджає про небезпеку стресу. Методика діагностики рівня соціальної фрустрованості Л.І. Вассермана. Методика являє собою перелік 20 основних сфер життя людини і досліджуваним пропонується визначити рівень задоволеності досягненнями у всіх цих сферах. В результаті сумуються бали за кожною

сферою - чим вище незадоволеність - тим вищий бал. Висновки щодо рівня соціальної фрустрованості робляться з урахуванням величини бала (середнього бала) по кожному пункту. Чим вищий бал, тим вищий рівень соціальної фрустрованості. Чим вищий рівень фрустрованості - тим вищий рівень стресу. Тому. Цю методику можна поєднувати з іншими методиками для вивчення стресу.

Наведені вище методики досить ефективні для вивчення рівня стресу.

У дитини як і у дорослого може розвинутись симптомологія станів посттравматичного стресу. Для того щоб ще більше поглибити наші знання по відношенню до цього порушення потрібно продовжувати дослідження особливостей стресових станів за допомогою застосування методик що дозволяють більш детально ознайомитись з цією проблемою. Під впливом екстремального стресу деякі діти здається реагують більш ефективно і більш позитивно ніж інші. як ми вже вияснили довготривалий стрес, який вже стає фоном всього життя призводить до незворотніх аномалій поведінки, зокрема диструктивному. Дивна, неслухняна занадто жорстока, некерована, або занадто апатична поведінка - значить дитина в якийсь момент «зламалась». Про те що пережиті в дитинстві травми проявляються і в дорослому житті говорити не доводиться. Інша справа не всі розуміють що і наскільки важливо. Так як на даному етапі наука досягла значного прогресу зокрема в медицині та психології ми можемо говорити про не одну методику яка застосовується що до лікування та профілактики нервових розладів також кризових та стресових станів.

Психосоматичні співвідношення які в дитячому віці особливо динамічні є більш складні для діагностики та лікування. На відміну від дослідника який має досить часу для розгляду проблеми з усіх її боків, практичний лікар працює тут і зараз і має справу з людиною як з унікальною цілісністю і приймає відповідальність за її здоров'я, а у випадку з дитиною також частково на його долю та подальший розвиток. Беручи до уваги теоретичну частину що визначає підхід до лікування та принципи роботи ми розуміємо, що вона принципово не може задати всю терапію, бо терапія - це завжди шлях в «невідоме» який ведеться творчістю та мистецтвом лікаря. В педіатрії значення психосоматичної терапії посилюється тим що чим менш зрілий організм тим більш неспецифічні та непередбачувані його реакції. Педіатрія по суті є психосоматичною медициною.

Протягом останніх трьох-чотирьох десятиліть стає все більш очевидно що рішення деяких проблем таких як кардіохірургія, терапія, діабет та інші виходить далеко за межі свідомості і нових технічних та лікарняних засобів. Якщо виходити з уявлень В. Давидовського про хворобу не просто як індивідуальне нещастя, але як прояв індивідуальної видової та популяційної адаптації, тоді надії на універсальні засоби лікування стають марними. В кожному випадку зіткнення з хворобою, лікар опиняється перед обличчям нової можливо не тільки для нього, а й для медицини в цілому задачі, рішення якої потребує не тільки теоретичних законів та стратегій. В деяких крайніх випадках лікування взагалі потребує виходу за межі предписаних методик і потребує нових креативних засобів.

І тут справа не в протипоставленні старого та нового, звичного та не звичного, а в адекватності, актуальності в обґрунтованості очікуваному результату, здійсненням лікарем вибору шляхів і засобів допомоги. В віці 2, 5-4 тобто в періоді формування особистості та самоствердження, формування самооцінки та системи відносин, вибір психотерапевтичного методу зумовлений основними психологічними проблемами дитини приймаючими участь в їх патогенезі. Окрім лікувально-педагогічної корекції неправильного стилю сімейного лікування можна застосовувати методи ігрової психотерапії, забезпечуючі оптимізацію взаємовідносин з однолітками .У віці 4-7 років коло психотерапевтичних втручань розширюється. Дитину включають в сімейну та індивідуальну, орієнтовану на роз'яснення психотерапію, в групову психотерапію. трес виникає у дітей після зіткнення з чим-небудь новим, невідомим. Боротися з цим вони не в змозі, так як у них відсутній досвід.

Механізм стресу у дітей полягає в тому, що щось недобре, невідоме, вторгається насильно життя і малюка починає переслідувати його у вигляді страхів і спогадів. Дуже часто дитині для того, щоб впоратися зі стресом, необхідна допомога батьків, а в деяких випадках і професійного психолога. Симптоми стресу у дітей Всі діти постійно змінюються, розвиваються. Буває досить складно визначити у них стрес. Іноді батьки не звертають на виникнення даного захворювання особливої ??уваги, так як думають, що стан дитини пов'язане з ознаками нездужання зростаючого організму. Але все-таки є деякі симптоми, за якими можна визначити, чи дитина знаходиться в стресовому стані. Симптоми стресу у немовлят і дітей віком до двох років: Дитина стає сильно дратівливим;

· Його сон втрата апетиту або демонстративна відмова від годування;

· Дитина стає дуже неспокійним, погіршується його сон.

· Симптоми стресу у дітей в дошкільному віці:

· Часте прояв обурення і зросла вимогливість;

· Дитина поводиться невідповідно до свого віку.

· У віці три-п'ять років, малюк може брати в рот пустушку, мочитися в штани;

· Дитячі страхи сильно посилюються. Дитина через острах смерті не може заснути і так далі;

· Можуть з'являтися дефекти мови;

· На нові обставини або на нових людей у ??дитини виникає слізна реакція;

· Дитина стає гіперактивною або, навпаки, активність знижується;

· У дитини часто поганий настрій без особливих на це причин, він стає агресивним, знервованим.

2.2 Аналіз результатів та рекомендації щодо зниження стресів у дітей

Запідозривши, що ваша дитина перебуває в стресовій ситуації, найкраще, звичайно, звернутися до психолога. При цьому потрібно бути готовим до низки індивідуальних консультацій, залучення дитини до групової роботи з однолітками. Але не виключено, що ви й самі зможете впоратися з ситуацією. Для цього поспілкуйтеся з дитиною, розпитайте її про те, що відбувається в школі, про стосунки з друзями. Якщо вам удалося з'ясувати, в чому полягає проблема, постарайтеся разом із малюком конструктивно її розв'язати: поговоріть із класним керівником, шкільним психологом, найміть репетитора. Підтримайте дитину морально -- нехай вона відчує себе любимою, захищеною. Дошкільника дуже важливо навчити й привчити розповідати вам про свої страхи (наприклад, «я боюся залишатися сам» або «я боюся заходити в темну кімнату»). При цьому слід спокійно й уважливо ставитися до цих розповідей, не кепкувати, разом шукати шляхів подолання. Оскільки стрес негативно впливає на фізичний стан дитини, то вкрай потрібними й дуже ефективними в боротьбі з ним будуть заходи, спрямовані на зміцнення нервової та імунної систем. Подбайте, щоб ваша дитина бувала на свіжому повітрі, регулярно повноцінно харчувалася. Допоможіть їй встановити здоровий режим дня, звернувши особливу увагу на достатню кількість годин, відведених на сон. Запишіть дитину на її вибір у спортивну секцію, басейн чи гурток малювання. Або, навпаки, відмовтеся від додаткових навантажень, якщо дитина їм опирається. Обмежте кількість часу, проведеного дитиною перед екраном телевізора або комп'ютера. Потурбуйтеся, щоб дитина щодня отримувала свою «порцію тиші». Вона повинна щонайменше дві години на день проводити в спокійній обстановці без зайвих звуків. Навчіться самі й навчіть дитину простеньких вправ для релаксації. Спокійно й упевнено реагуйте на всі неприємності, «заразіть» свою дитину оптимізмом і вмінням радіти життю.

Коли ми зустрічаємось з дитиною яка пережила психологічну травму, то як правило вже знаємо або здогадуємось що відбулося, однак дорослі мають пам'ятати що дітям важко говорити про те що їх непокоїть. Тому від психолога та вихователя потребується певні зусилля для створення відповідного середовища в якому дитина почуватиметься достатньо комфортно щоб мати можливість та бажання йти на контакт. Основний момент роботи з такою дитиною вияснити суть мовчання дитини і тим самим зняти з неї відповідальність за хвилюючу її проблему.

Але і тут треба враховувати ще деякі фактори. По перше на скільки можна довіряти дитини адже вона може і вигадувати. В цьому випадку дорослі мають знати чи є у такої дитини переконуючі причини казати неправду, адже дитині не просто піти на такий обман. Дитина в будь якому випадку потребує допомоги тому в першу чергу вона має довіряти тому з ким веде розмову про свої проблеми. По друге питання конфіденційності - це дуже серйозна проблема.

Велику роль в будові відносин між психологом та дитиною грає стать, краще щоб він був однієї статі з дитиною.(Додаток Г). Іноді травма яку пережила дитина в минулому може накласти відбиток на її подальший розвиток, тому педагогу або психологу варто бути готовим для зустрічі з «неприємними» дітьми та з дітьми з девіантною поведінкою. Для маленької дитини не просто зрозуміти що відбулося в сім'ї та навколо неї.

Деякі діти можуть взагалі нічого не зрозуміти тоді як в залежності від віку і досвіду перенесеної травми можуть мати дуже ясне розуміння того що відбулося. Але те як в першу чергу батьки відреагують на стан дитини і з яким розумінням віднесуться складає майбутню картину її розвиту. Для батьків важливо усвідомлення того що їх дитина може переживати такі ж сильні почуття як і вони. У одних дітей такі переживання можуть виникнути відразу ж після психотравмуючих обставин у інших через деякий час після того. Більшість дітей спантеличині раптовими змінами в їх повсякденному житті - це важкий час як для них так і для їх батьків. Навіть якщо діти з однієї сім'ї кожна дитина може реагувати на стресори по різному. Для батьків важливо прислухатись до того що відбувається з їх дитиною через спостерігання за процесом гри чи будь яким іншим методом, та знайти шляхи допомогти дитині впоратись із своїми почуттями.

Після перенесення психотравмуючих ситуацій діти можуть:стати більш активними та занепокоїними.Боятись що катастрофа повториться,боятись лишатися наодинці, просити батьків спати з ними, жалітись на страшні сни,мати симптоми соматичних розладів: нудоту, головні болі, відсутність апетиту, температуру,легко засмучуватись та плакати,почувати провину за те що відбулося, за свою поведінку.

Деякі діти можуть ніколи не виявляти дистресу тому що не почувають себе засмученими, а інші можуть мати виявлення дистресу після декількох днів або місяців після психотравмуючої події. Що можуть зробити батьки щоб допомогти дітям перебуваючим в стані дистресу:

Розмовляти із своєю дитиною відповідаючи на її питання, а також розповідати про власні почуття.Приймати участь в його ігровій діяльності, малюванні.

Не забувати торкатись до дитини, обіймати її такий контакт дуже важливий для дитини особливо в такий період.Не жаліти часу посидіти з дитиною перед сном. Якщо потрібно можна лишити світло або нічник ввімкненим. Незалежно від реакцій дитини бути впевненими що для дитини цілком нормально бути засмученою та проявляти почуття стосовно того що з нею сталось. Якщо невдається самостійно допомогти дитині варто звернутись до дитячого психолога або терапевта.До іншого направлення надання психологічної допомоги відносяться засоби реабілітації. Це можуть бути засоби починаючи від спеціальних ляльок для роботи з наслідками різноманітних психологічних травм, до спеціальних нестійких гойдалок для дітей що бояться втратити землю під ногами.Для психолога також важливо емоційний стан не тільки дитини, а і її батьків. Дуже важливо гармонізувати сімейні відносини, корисно залучити сім'ю до спільної діяльності створити рерапевтичне середовище в якому дитини буде легше вирішити свої конфлікти. З однієї сторони допомогти батькам в виконанні своїх обов'язків, а з іншої - дитині в розумінні ситуації своїх переживань. Також нижче наведений перелік випадків при яких потрібно звернутись до спеціаліста по даній проблемі:функціональні соматичні розлади різних органів та систем.органічні соматичні розлади що не піддаються медикаментозному лікуванню. (язва шлунку, діабет та ін. )фізичні захворювання ускладнені нервово-психічними розладами. (астенія, дипресія, порушення сну, занепокоєнням, поведінковими відхиленнями.)

Наслідки стресу у дітей Якщо причиною стресу є перегляд шокуючих телепрограм, то наслідком може стати жорстокість і цинізм, прагнення завдавати болю собі і оточуючим.

Якщо причиною стресу є насилля, то наслідком може стати замкненість дитини і проблеми із психікою.

В особливо тяжких випадках стрес може призвести до затримки або навіть зупинки психічного розвитку. Така людина ніколи не зможе позбутися психологічної травми, ніколи не подорослішає. На жаль, стресові ситуації неминучі в житті кожної людини. Але можна згладити негативний вплив стресу, правильно виховавши дитину і допомагаючи їй долати життєві труднощі. Наступні рекомендації допоможуть уникнути стресів вашим дітям. Та без вашої допомоги зробити це буде неможливо.

1. Вранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте дитину. Розрахувати час - це ваш обов'язок. Якщо ж ви із цим не впорались - провини дитини в цьому немає.

3. Якщо дитина замкнулася, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

4. Під час спілкування з дитиною не вживайте умовностей : «Якщо ти будеш добре вчитися , то…»

5. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини.

6. Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

7. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування дорослих із дитиною. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного

8. Любіть дитину. Не забувайте про тілесний контакт із нею.

9. Дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, вирізувати, наклеювати, ліпити.

10. Надайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.

11. Обмежте перегляд телепередач, ігри на комп'ютері до 30 хвилин.

12. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.

13. Ніколи не порівнюйте дитину з іншими!

Висновки до другого розділу

Психічний стрес - це стан надмірного психічного напруження та дезорганізації поведінки, що формується через загрозу ймовірного або реального впливу екстремальних чинників соціального, психічного, екологічного характеру.

Основні причини стресу можна поділити на чотири групи:

1. Вікові кризи дитини:

· ясельний вік;

· дошкільний вік;

· молодший шкільний вік.

2. Несприятливі сімейні обставини:

· розлучення батьків;

· смерть близької людини;

· розлука з близькими;

· насильство у сім'ї;

· зміна соціально-економічного стану сім'ї;

· хвороба одного з батьків;

· емоційні розлади матері або батька;

· поява нової дитини в сім'ї.

3. Зовнішні обставини:

· зміна місця проживання;

· вступ до дитячого садка;

· відвідування лікарень, поліклінік;

· загибель домашньої тварини;

· конфлікти з іншими дітьми та дорослими.

4. Внутрішні чинники:

· страх самотності;

· страх голоду;

· невдачі в набутті навичок;

· відчуття конкуренції або конфлікту;

· вимушене дотримання певних правил, розпорядку дня;

...