Практика багаторічного суддівства дозволяє нам виділити таку особливість жіночого боксу. Жінки-боксери розуміють і сприймають бокс, передусім, як мистецтво, надаючи перевагу ігровій манері ведення бою. У поєдинку спортсменки раціональніше використовують техніко-тактичні дії. Поєдинки жінок-боксерів пластичні й витончені, завдяки еластичності їхньої м'язової тканини, а це дозволяє їм використовувати свою гнучкість на 15-20% більше, ніж чоловіки [5,12].

Оскільки в жінок м'язової маси менше, а жирової більше, жінки-боксери надають перевагу тактичній манері обігравання та зрідка використовують силовий обмін ударами. Жінки-боксери переважно боксують на середній і далекій дистанції, оскільки ближня дистанція вимагає високої функціональної і силової підготовленості, ця дистанція є більш травматичною для жінок [5, 12]. Манері бою жінок-боксерів, не властиві зміна щільності й ритму поєдинку, яскравий прояв власне індивідуального стилю.

Виконання ударних дій жінок-боксерів відрізняється від чоловічого. Спортсменки лише зрідка використовують удари знизу, які зазвичай завдають з ближньої дистанції, оскільки надають перевагу ведення бою на дальній. Проте в момент атакувальних дій спортсменки скорочують дистанцію до середньої, а після завершення атаки повертаються на дальню дистанцію.

Не викликає сумніву, що особливості жіночого стилю ведення поєдинку тісно взаємопов'язані з функціональною і психологічною підготовленістю. Ця тріада головним чином повинна визначати зміст програм підготовки жінок-боксерів.

Удосконалення змагальної діяльності жінок-боксерів високої кваліфікації є без сумніву актуальним. У статті зроблено спробу визначити найбільш характерні особливості змагальної діяльності жінок-боксерів та окреслити загальні вимоги до їх функціональної та психологічної підготовленості. Аналіз літератури, присвяченої жіночому боксу, і досвід автора статті у змагальній та тренерській діяльності дозволяє зробити попередні висновки. Підвищення результативності змагальної діяльності жінок-боксерів слід здійснювати на основі використання науково обґрунтованих методів у тренувальному процесі. Є актуальним проведення комплексного наукового дослідження, результатом якого будуть використані в підвищенні функціональної підготовленості спортсменок. Це дозволить, на наш погляд, удосконалити та оптимі-зувати структуру тренувального процесу та здійснювати його з урахуванням особливостей жіночого організму, розробити модель функціональної підготовленості жінки-боксера високої кваліфікації, використання якої докорінно поліпшить добір кандидаток у національну збірну України з боксу.

2.3 Психологічний портрет жінки-боксера

1. Інформація, отримана при відповідях на питання-фільтри.

Вік - від 19 до 24 років. Стаж занять кікбоксингом - 8-9 років. Спортивне звання - від МС до МСМК. Чемпіони світу. Тренуються до теперішнього часу.

2. Інформація, отримана при відповідях на питання про факти свідомості.

Розділяють підлогу і бокс. Не схвалюють їх змішання. Розуміють, що бокс робить жінку целеустремленнее, дисциплінованими, впевненішими у собі, але разом з тим зліше, розумово ограниченнее, наближає до чоловіків по ряду якостей, обмежує перспективи у виборі чоловіка і професії.

Ставлення до боксу у міру дорослішання у жінок змінюється від захопленого до індиферентного і навіть негативного, що підтверджується їх рекомендаціями батькам не віддавати дівчаток в секцію боксу без крайньої потреби і 100% -ної орієнтованістю на максимальний спортивний результат [16].

Чоловіків-боксерів в цілому оцінюють позитивно, віддають їм пріоритет у порівнянні з іншими чоловіками по злості і адекватності поведінки в екстремальній ситуації. Схильні критикувати егоїзм, інфантилізм і безвідповідальність чоловіків в звичайному житті.

Поза боксу Боксал не втрачають жіночності, орієнтовані на заміжжя, сім'ю, дітей та роботу зі спортивної спеціальності.

3. Інформація, отримана при відповідях на питання про факти поведінки.

У боксі відчувають себе безстатевим матеріалом, в житті - жінкою. Відмінність від боксерів-чоловіків бачать тільки в кількісних показниках: вважають себе зліше, безкомпромісно, агресивніше. Якісну специфіку жіночого боксу не бачать і не розуміють. Вважають, що і чоловіки, і жінки в боксі безвідносно до підлоги викладаються без залишку. Максималістки. Експансивні. Шукають «класного» тренера.

За сукупними результатами проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

Психофізіологія Боксал безсумнівно важлива, але не настільки, щоб не можна було розробити оптимальну методологію та методику тренувально-змагального процесу, почасти нівелюють їх психофізіологічні особливості.

Питання про особливості жінок-боксерів дуже суперечливий і швидше впирається в ту ж горезвісну релігійно-світську легенду (данина чоловічому шовінізму) про підлеглого і залежному становищі жінки як об'єкті для розваги і задоволення, що нібито виправдовує заборону на участь жінок у «чоловічих справах». По всій видимості, саме така установка лежить в основі розвитку жіночого боксу як напрямки сучасного шоу-бізнесу.

Правильна методолого-методична робота здатна визначити загальне стратегічний напрям, змінити технологію всієї тренувально-змагальної практики жінок-боксерів. Але навіть у разі успіху нової технологічної програми, почасти нівелює гендерну проблему в жіночому боксі, досить важко передбачити її реальні наслідки. Одне не викликає сумнівів - професійний спорт сьогодні до такого повороту подій поки ще не готовий, як не готовий до цього і паразитує на ньому шоу-бізнес [5].

Загальний висновок можна сформулювати наступним чином: при об'єктивній оцінці гендерної проблеми в жіночому боксі на поверхневому рівні не існує. Зате ця проблема всіляко мусується на рівні суб'єктивних оцінок нефахівців. Вона також властива самому тренувально-змагальному процесу, де спостерігається психофізична обумовленість жіночого (як і чоловічого) боксу, яка в повній мірі все ще не усвідомлюється навіть фахівцями.

Рішенням гендерної проблеми в жіночому боксі на глибинному (спеціальному) рівні може послужити розробка грамотної психофізіологічної методики навчально-тренувальної та змагальної діяльності, результатом якої виступає обґрунтування певного стилю для жінок-боксерів [3, 6]. Але в кожному разі - ні на буденному, ні на ексклюзивному рівні соціальної психології (і тим більше психології особистості) - наукового вирішення дана проблема не має. Правильним і продуктивним видається комплексний науковий підхід, що поєднує фізіологічні, психологічні, соціологічні, педагогічні та інші наукові дослідження і розробки.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ ЖІНОК

Спорт для жінок - це один з основних і ефективних шляхів зміцнення здоров'я, досягнення фізичної досконалості підготовки до материнства і виховання дітей, до високопродуктивної праці.

Систематичні заняття фізичною культурою і спортом позитивно впливають на організм жінки в усі періоди її життя. Виховання дітей, трудова діяльність не заважають спортсменкам успішно тренуватися, здобувати спортивні перемоги, встановлювати рекорди. Жінки, що ведуть багаторічну спортивну тренування, довго зберігають працездатність, гарну фігуру і молодо виглядають.

Загальні основи спортивного тренування єдині для чоловіків і для жінок. Однак деякі фактори, наприклад соціально-психологічні, а також особливості організму жінок вносять певну обумовленість в їх тренування.

Соціально-психологічний аспект відіграє провідну роль у визначенні притаманних жінці особливостей. Тут перш за все вирішується проблема поєднання професійної роботи і материнства із заняттями спортом. Жінки володіють більшою, ніж чоловіки, емоційним збудженням, підвищеною чутливістю; в них частіше спостерігається негативна реакція на обстановку змагань, зриви в досягненнях. Біологічні функції організму спортсменок протікають під сильним впливом соціально-психологічних факторів.

Біологічний аспект розкриває основні анатомо-фі-зіологіческіе особливості організму жінок і його вікові зміни. Ряд особливостей статури жінки і своєрідність діяльності багатьох органів і систем її організму. Обумовлені дітородної функцією.

Особливості кістково-суглобового апарату полягають в тому, що у жінки ширший, ніж у чоловіка, таз; велика (по відношенню до зростання) довжина хребетного стовпа, ширші межсуставние щілини і краща розтяжність заповнює його хрящової прошарку; коротка й широка грудна клітка; велика амплітуда рухів в. деяких суглобах, особливо в тазостегнових. Форми тіла жінки обумовлені розвитком підшкірно-жирового шару, який складає 28% ваги (у чоловіків тільки 18%). Вага у жінки в середньому на 7-8 кг менше, ніж у чоловіка. Це пояснюється не тільки меншим зростанням (на 10-12 см), а й більш слабким розвитком мускулатури, що становить 32% ваги тіла (у чоловіків 45%). Однак жінки перевершують чоловіків у точності координації рухів, гнучкості, тому що в них еластічнєє зв'язковий апарат, краще здатність м'язів до розтягування. Жінки витривалішими в тривалій ритмічній роботі, їм властиві високорозвинені швидкість, спритність рухів дрібних м'язових груп (пальців, кистей рук). Деякі м'язові групи у жінок несуть більш складні функціональні навантаження, ніж у чоловіків (діафрагма, м'язи черевної стінки, тазового дна).

Серцево-судинна, дихальна та інші системи жіночого організму у функціональному відношенні значно відрізняються від відповідних систем чоловічого організму. Серце жінки за обсягом і вагою менше чоловічого на 10-15%, тому в момент його скорочення в судини викидається менше крові, але серцевий м'яз скорочується частіше (у чоловіків 66-70 уд хв, у жінок - 72-78). Серцеві скорочення у жінок слабше, що є однією з причин більш низького рівня кров'яного тиску. Частота дихання у жінок більше, а глибина менше, що позначається на життєвої ємності легень (у жінок на 1000 см3 менше, ніж у чоловіків). Таким чином, жінки мають у своєму розпорядженні меншими функціональними резервами, ніж чоловіки. Будь-яка фізичне навантаження викликає у жінок більше почастішання пульсу, менше підвищення кров'яного тиску, а період відновлення цих показників триває трохи довше, ніж у чоловіків.

Статеві відмінності найбільш вираженими стають з початком статевого дозрівання. Спеціальної уваги заслуговує періодичність ряду фізіологічних функцій, відповідна оваріально-менструального циклу (ОМЦ). Жінки виконують найрізноманітнішу фізичну та розумову роботу зазвичай однаково повноцінно в усі фази ОМЦ. Спеціальні дослідження показали, що лише у 18,4% спортсменок, що продовжують тренуватися і брати участь у змаганнях в передменструальної і менструальної фазах циклу, результати погіршуються. Однак характер реакції організму жінок на ОМЦ може бути різним. Тому одним із завдань раціональних систематичних занять фізичними вправами з жінками є пристосування всіх органів і систем організму до нормального, звичайного функціонування під час ОМЦ.

У передменструальний і менструальну фази жінкам, які не мають спортивних розрядів, не можна брати участь у змаганнях. У заняттях повинні бути знижено навантаження, виключені стрибки і соскокі. Жінки, які мають спортивні розряди нижче першого, можуть брати участь у змаганнях лише при доброму самопочутті і з дозволу лікаря. У тренувальних заняттях їх слід систематично готувати до виконання звичайних навантажень в усі фази ОМЦ. Висока спортивна кваліфікація жінок говорить, зокрема, про те, що регулярними тренувальними заняттями вони підготовлені до участі в змаганнях в будь-яку фазу циклу без шкоди для свого здоров'я.

При складанні тренувальних планів для жінок необхідно мати на увазі, що ритмічним коливанням ОМЦ повинна відповідати така ж крива тренувальних навантажень. А саме на час підвищення працездатності до і після ОМЦ слід планувати максимальні тренувальні навантаження і контрольні прикидки, на період зниження працездатності - найменшу навантаження. Якщо ж реакція організму спортсменки на ОМЦ несприятлива, в передменструальний і менструальну фази слід планувати гігієнічну гімнастику, прогулянки і навіть повний відпочинок. Усім жінкам протипоказані тренування і участь у змаганнях в період вагітності. Спеціальну тренування можна починати не раніше ніж через 8-10 місяців після пологів. Але навіть при дворічному перерві загальна та спеціальна підготовленість досягають колишнього рівня, а нерідко і перевищують його вже через 6-8 місяців. Багато радянських спортсменки, ставши матерями, не тільки поверталися до лав ведучих, а й домагалися ще більш високих особистих досягнень.

Зазначені особливості жіночого організму знаходять відображення в методиці спортивного тренування. Такими видами спорту, як важка атлетика, стрибки з жердиною, бокс, боротьба, жінки у нас в країні не займаються. У деяких видах спорту є обмеження в довжині дистанції (легка атлетика, плавання, лижний спорт і т. д.), вагу снарядів (штовхання ядра, метання диску).

У заняттях з жінками на початку кожного підготовчого періоду необхідно відводити місце вправ, що зміцнює м'язи живота, спини, поясниці і внутрітазовие м'язи, щоб зберегти нормальне положення внутрішніх статевих органів. Дуже важливо, щоб були м'який, пружний грунт, м'які місця приземлення, взуття на м'якій підошві. Особливу увагу слід звертати на поєднання рухів із диханням. Фізичні вправи мають сприяти усуненню зайвих жирових відкладень і не викликати гіпертрофію м'язів, що порушує естетичні норми форм жіночого тіла.

Сучасний рівень спортивних результатів пред'являє великі вимоги до різнобічної підготовки спортсменок. Тому у заняттях з жінками особливу увагу треба звертати на їх всебічний фізичний розвиток, зміцнення здоров'я, виховання правильної постави, не форсуючи тренування з метою швидкого досягнення високих результатів.

Здібності до координації рухів допомагають жінкам швидше, ніж чоловікам, оволодівати технікою фізичних вправ, виконувати рухи м'яко, з досить великою амплітудою. Але для вдосконалення в техніці у жінок зазвичай бракує сили і швидкості. У зв'язку з цим дуже важливо поєднувати навчання техніці із загальною і спеціальною фізичною підготовкою. При цьому особливо корисні вправи, що підводять до вивчення техніки і зміцнюють організм фізично.

Від спеціальної силової і швидкісної підготовки значною мірою залежить успіх оволодіння жінками багатьма видами спорту. Займаючись з жінками, в основних вправах на силу і швидкість необхідно більш поступово збільшувати навантаження, більш плавно доводити її до можливих меж, ніж займаючись з чоловіками. Вона повинна відрізнятися більшою варіативністю і меншою загальною величиною максимальних напружень в період основного тренувальної роботи. Треба обмежувати кількість вправ, що вимагають значного напруження і затримки дихання. Здійснювати силову підготовку жінок слід засобами, якщо вони не спричинять фізичних перенапруг. Для розвитку сили корисно виконувати вправи з набивними м'ячами, дисками від штанги, гантелями, парні вправи з опором, акробатичні вправи і різні варіанти стрибкових вправ. Висококваліфіковані спортсменки як обтяження можуть використовувати штангу при виконанні спеціальних вправ, найбільш близьких за своєю структурою до обраного виду спорту. Щоб отримати помітне поліпшення силових якостей стосовно до свого виду спорту, жінкам необхідно проробляти ббльшую за обсягом силову роботу, ніж чоловікам, але з меншою вагою. Ось чому тренери повинні терпляче чекати цього моменту, не вимагаючи від спортсменок високих результатів передчасно.

Великі напруги відчуває організм жінок під час роботи «на витривалість», особливо до кінця тренування, коли стомлення наростає. Це важливо пам'ятати при проведенні занять повторним і змінним методами. Визначати навантаження (за обсягом та інтенсивності) у всіх випадках слід за рівнем фізичної підготовленості спортсменки; підвищувати - більш плавно і на більшому відрізку часу, ніж у заняттях з чоловіками. В основному це відноситься до тренування жінок-новачків і спортсменок III розряду.

Проведення тренувальних занять з жінками вимагає від тренера великого педагогічного такту, уваги, умілого застосування оцінки успіхів, строгого індивідуального підходу.

Особливо важливе значення в тренуванні жінок мають лікарський і педагогічний контроль, а також самоконтроль. Всі ці види контролю дозволяють не тільки своєчасно виявити які-небудь патологічні явища в організмі спортсменки, але і в якійсь мірі судити про раціональність планування і проведення тренувальних занять.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ