Психологічні особливості творчої особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Кафедра екологічної та техногенної безпеки

Повідомлення

На тему: «Психологічні особливості творчої особистості»

Виконав: студент гр.3271

Алещенко П.С.

Викладач: Матвієнко Л.В.

Миколаїв-2016



Зміст

Глава 1. Поняття творчості

1.1 Поняття і природа творчості

1.2 Види творчості та їх особливості

1.3 Творчий процес та його зміст

Глава 2. Творчість і особистість

2.1 Формування і розвиток особистості

2.2 Творча особистість і її життєвий шлях

2.3 Діагностика та розвиток творчих здібностей

Висновок

Список використаної літератури



Глава 1. Поняття творчості

1.1 Поняття і природа творчості

Одне з найпоширеніших визначень творчості - визначення по продукту або результату. Творчістю в цьому випадку визнається все, що призводить до створення нового. Відомий італійський фізик, який присвятив ряд своїх робіт психології наукової творчості, Антоніо Дзікікі дає дуже характерне для цього підходу визначення: «Творчість - це здатність генерувати щось таке, що ніколи раніше не було відомо, не зустрічалося і не спостерігалося».

На перший погляд, таке твердження можна прийняти. Але: по-перше, психологію цікавить внутрішній світ особистості, а не те, що народжується в результаті її активності, по-друге, не зрозуміло, що слід вважати новим. Звернемося до прикладів.

Чернець Грегор Мендель відкрив закони генетики, але ніхто з його сучасників не звернув на це уваги. Минуло 35 років, і ці закони «перевідкрили» незалежно один від одного інші вчені. Виникає питання, чи можна сказати, що послідовники Г. Менделя німецький ботанік Карл Еріх Корренс, австрійський генетик Еріх Чермак-Зейзенегг, голландський ботанік Хуго де Фриз працювали творчо і самі були творцями, раз вони відкривали щось вже відоме?

З точки зору психології вони творці і, безумовно, трудилися творчо. А те, що відкривали вже відоме комусь - це випадковість, що характеризує зовнішню соціально-культурну ситуацію.

Є і другий підхід до визначення та оцінки творчості не по продукту, а за ступенем алгоритмізації процесу діяльності. Якщо процес діяльності має жорсткий алгоритм, то творчості в ньому місця немає. Справедливо вважається, що такий процес призводить до заздалегідь відомому результату. Однак даний підхід допускає, що будь-який неалгорітмізірованний процес з неминучістю призводить до створення оригінального, не існував раніше продукту. Нескладно помітити, що тут допускається можливість відносити до актів творчості всяку спонтанно розвивається активність. Наприклад, діяльність людей, що мають психічні розлади, малювання приматів, дослідницька поведінка щурів або ворон і т.п. Така активність не вимагає особливих напружень розуму, великих знань, майстерності, природного дару і всього того, з чим зазвичай асоціюється людська творчість, у його вищому розумінні.

Третій, філософський підхід, визначає творчість, як необхідна умова розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості [3]. Тут так само спроба пошуку визначення зазвичай призводить фахівців до безплідних філософським розмов про «суб'єктивно» і «об'єктивно» новому.

Ще раз підкреслимо - психологію цікавить внутрішній світ особистості, а вказує на особливості цього внутрішнього світу результат діяльності, характеризується як «об'єктивно новий» або «суб'єктивно новий» це вже зовнішня характеристика, що має лише опосередкований стосунок до психіки.

Не можна не відзначити і те, що самі спроби визначити, що є новим, швидко приводять у глухий кут. Чи завжди нове має складатися з нових елементів і включати в себе тільки оригінальні ідеї? Адже новим може бути і незвичайне поєднання вже відомих частин. Існує й інший шлях створювати нове: суттєво удосконалити старе, та так, що воно зміниться до невпізнання. Візьмемо літаки, кораблі чи автомобілі початку ХХ століття та аналогічні технічні конструкції початку ХХI століття.

Підведемо проміжний підсумок міркуванням. Виявляється, творчість з деякою часткою умовності можна характеризувати новизною продукту, його об'єктивною цінністю, неалгорітмізірованностью процесу. Важливо і те, що воно універсальне і «не прив'язане» до певного виду діяльності.

Творчість може бути розглянуто в різних аспектах: продукт творчості - це те, що створено; процес творчості - як створено; процес підготовки до творчості - як розвивати творчість.

Продукти творчості - це не тільки матеріальні продукти - будівлі, машини і т.д., але і нові думки, ідеї, рішення, які можуть і не знайти відразу ж матеріального втілення. Іншими словами, творчість - це створення нового в різних планах і масштабах.

При характеристиці сутності творчості важливо враховувати різноманітні фактори, ознаки, властиві процесу створення.

Творчість має ознаки технічні, економічні (зниження собівартості, підвищення рентабельності), соціальні (забезпечення умов праці), психолого-педагогічні (розвиток у творчому процесі психічних, моральних якостей, естетичних почуттів, інтелектуальних здібностей людини, придбання знань та ін) [6, с.51].

З точки зору психології особливо цінним є сам процес творчої роботи, вивчення процесу підготовки до творчості, виявлення форм, методів і засобів розвитку творчості.

Творчість є цілеспрямованим, наполегливим, напруженою працею. Воно вимагає розумової активності, інтелектуальних здібностей, вольових, емоційних рис і високої працездатності.

Творчість характеризується як вища форма діяльності особистості, що вимагає тривалої підготовки, ерудиції та інтелектуальних здібностей. Творчість є основою людського життя, джерелом всіх матеріальних і духовних благ.

Ще одне складне поняття - поняття природи творчості - пов'язане з питанням про потреби особистості.

Потреби людини ділять на три вихідні групи: на біологічні, соціальні та ідеальні.

Біологічні (вітальні) потреби покликані забезпечити індивідуальне і видове існування людини. Воно породжує безліч матеріальних квазипотребность: в їжі, одязі, житлі; в техніці, необхідної для виробництва матеріальних благ; в засобах захисту від шкідливих впливів. До числа біологічних відноситься також потреба економії сил, що спонукає людину шукати найбільш короткий, легкий і простий шлях до досягнення своїх цілей.

До соціальних потреб відносять потреби належати до соціальної групи і займати в ній певне місце, користуватися прихильністю і увагою оточуючих, бути об'єктом їхньої любові й поваги. Сюди ж включають потреба лідерства або протилежну їй потреба бути веденим.

Ідеальні потреби включають в себе потреби пізнання навколишнього світу в цілому, в його окремих деталях і свого місця в ньому, пізнання смислу і призначення свого існування на землі.

І.П. Павлов, зараховуючи потреба в пошуку до числа біологічних, підкреслював, що її принципова відмінність від інших вітальних потреб в тому, що вона практично не насичується. Потреба в пошуку виступає в ролі психофізіологічної основи творчості, в свою чергу є основним двигуном суспільного прогресу. Тому її ненасищаемость принципово важлива, адже мова йде про біологічно зумовленої потреби в постійній зміні та розвитку.

Вивчення творчості як однієї з найбільш природних форм реалізації людиною біологічної потреби в пошуку і новизні має у психології давні традиції. Багато психофізіологи схильні розглядати творчість як різновид активності, орієнтованої на зміну проблемної ситуації або на зміни в самому суб'єкті, взаємодіючому з нею.

Подібна активність - характеристика поведінкова, а поведінка людей і тварин нескінченно різноманітно за своїми проявами, формами і механізмами.

Природно, що в житті будь-якого живого організму і, в першу чергу, людини дуже важливо і автоматизоване, стереотипне реагування, і гнучке, пошукове, спрямоване на відкриття нових способів взаємодії з середовищем. Обидва типи реагування займають важливе місце у повсякденній поведінці живих істот, взаємно доповнюючи один одного, але стосунки зазначених типів характеризуються не тільки взаємним доповненням. Стереотипне, автоматизоване реагування дозволяє ефективно діяти і виживати у відносно стабільних умовах, максимально економлячи сили і, головним чином, інтелектуальні ресурси. Пошукова, дослідницька активність, навпаки постійно стимулює роботу мислення, створює, таким чином, основу для індивідуального програмованого поведінки, що робить її рушійною силою розвитку і саморозвитку індивіда. Причому пошукова активність є не тільки гарантом придбання індивідуального досвіду, а й визначає прогрес популяції в цілому. Тому, з точки зору теорії природного відбору, найбільш доцільно виживання тих особин, які схильні до пошуку і здатні на основі здобутих в ході пошуку знань коригувати власне мислення і поведінку.

І якщо у тварин пошукова активність матеріалізується в дослідницькому поведінці і виявляється органічно вплетеній в тканину життєдіяльності, то у людини, крім цього, вона знаходить вираження у творчості. Творчість для людини - найбільш поширений і природний варіант прояви дослідного поведінки. Дослідницький, творчий пошук привабливий, щонайменше, з двох точок зору: з точки зору отримання якогось нового продукту і з точки зору значущості самого процесу пошуку. У соціальному, психологічному і освітньому планах особливо приємно те, що людина здатна відчувати і відчуває справжнє задоволення не тільки від результатів творчості, а й від самого процесу творчого, дослідницького пошуку.

Самі творці нерідко говорять про те, що проявам креативності часто супроводжують змінені стани свідомості. Незважаючи на те, що біографи видатних людей нерідко писали про схильність багатьох великих до зовнішньої, штучної стимуляції творчої активності (алкоголь, кава, різні психотропні засоби), дослідження фізіологів показують, що пошукова активність значно підвищує стійкість організму до дії найрізноманітніших шкідливих факторів зовнішнього середовища , включаючи і алкоголь, і різні психотропні засоби [7, с.70].

Значна частина людей при виборі життєвого шляху шукають для себе таку роботу, яка не вимагала б застосування творчих здібностей. Багато людей відчувають емоційний дискомфорт у проблемних ситуаціях, коли необхідний вибір, коли потрібно самостійність у прийнятті рішень. Тому одне з головних відмінностей творця не просто відсутність страху перед проблемною ситуацією, а прагнення до неї. Зазвичай прагнення до пошуку, до вирішення проблемних ситуацій, поєднується зі здатністю використовувати у своїх інтересах нестабільність, неоднозначність.

У рамках даного підходу до опису і пояснення природи творчості знаходять несподівану і цілком переконливу трактування деякі часто фіксуються факти. Так щодо безлічі біографій творців: вчених, митців, політиків, представників інших професій була виявлена ??вікова динаміка творчих досягнень [9, с.41]. Підйом креативності у людини (переважно у чоловіків) припадає на вік 20-30 років; пік творчої продуктивності настає в 30-35 років; спад до 45 років (50% від первісної продуктивності); до 60-ти років відбувається втрата творчих здібностей. Якщо відносно падіння продуктивності до 45-ти років і тим більше втрати творчих здібностей до 60-ти є інші факти і принципово інші судження, то вік підйому і творчої активності, а також і піку продуктивності зазвичай не заперечується. Відзначається, що найбільш яскраво ця тенденція виражена у чоловічої частини популяції. Чоловіки в порівнянні з жінками, як свідчить історія відкриттів і винаходів, демонструють креативність більшою мірою в самих різних видах діяльності, причому роблять це в більш агресивною, змагальної манері. Найцікавіше те, що така поведінка має свої біологічні корені і знаходить своє пояснення в рамках еволюційної психології.

Спеціаліст з еволюційної психології Дж. Міллер, розвиваючи постулати концепції неконтрольованого статевого відбору, прийшов до висновку про те, що тут криється основа всіх унікальних якостей людської психіки. Він стверджує, що підйом креативності та наступ піку продуктивності (відповідно 20-30 років і 30-35 років) збігається з періодами максимальної статевої активності. Згідно еволюційної теорії, максимальне поширення своїх генів у популяції - одна з найважливіших завдань біологічної особини. Суперництво і залицяння в цей період найбільш інтенсивні, що і вимагає від чоловіка високої пошукової активності, що втілюється в креативності. Високі когнітивні здібності жінки, також демонструються в аналогічні вікові періоди, мають, як вважається, дещо іншу природу і пов'язані з необхідністю діагностики чоловічого інтелекту та викриття «чоловічий брехні». [9, c.118]

Узагальнюючи вищесказане, зазначимо, що стосовно до творчої діяльності можна сказати, що основним чинником, що спонукає генерування творчих припущень, гіпотез, є сила потреби (мотивація), а факторами, що визначають зміст гіпотез, - якість цієї потреби і озброєність творить суб'єкта, запаси його навичок і знань. Не контрольована свідомістю інтуїція завжди працює на потребу, домінуючу в ієрархії потреб даної особистості. Залежність інтуїції від чільної потреби (біологічної, соціальної, пізнавальної тощо), завжди необхідно враховувати. Без вираженої потреби пізнання (потреби годинами думати про одне й те ж) важко розраховувати на продуктивну творчу діяльність. Якщо рішення наукової проблеми для особистості є лише засобом для досягнення, наприклад, соціально престижних цілей, його інтуїція буде створювати гіпотези та ідеї, пов'язані із задоволенням відповідної потреби. Імовірність отримання принципово нового наукового відкриття в цьому випадку порівняно не велика.

Як ми бачимо, ясне, задовільний визначення творчості та його природи відсутня, однак хотілося б підкреслити, що творчість є ні що інше, як створення чогось нового в не залежності від того, чи є воно винятково новою сторінкою в історії або ж переробленим матеріалом.



1.2 Види творчості та їх особливості

Творчість здавна ділять на художнє й наукове.

Художня творчість не має безпосереднього націленості на новизну, не ототожнюється з виробництвом нового, хоча оригінальність зазвичай присутній серед критеріїв художньої творчості та оцінок художнього таланту.

Художня творчість починається з загостреної уваги до явищ світу і припускає «рідкі враження», уміння їх тримати в пам'яті і осмислювати.

Важливим психологічним фактором художньої творчості є пам'ять. У художника вона не дзеркальна, виборча і носить творчий характер.

Творчий процес не мислимо без уяви, що дозволяє відтворювати ланцюг представлень і вражень, що зберігаються в пам'яті.

У художній творчості беруть участь свідомість і підсвідомість, розум і інтуїція. При цьому підсвідомі процеси грають тут особливу роль.

Американський психолог Ф. Беррон обстежував за допомогою тестів групу з п'ятдесяти шести письменників - своїх співвітчизників і прийшов до висновку, що у письменників емоційність і інтуїція високо розвиті і переважають над розсудливістю. З 56 випробуваних 50 виявилися «інтуїтивними особистостями» (89%), тоді як в контрольній групі, де були представлені люди, професійно далекі від художньої творчості, особистостей, що володіють розвиненою інтуїцією, виявилося в три з гаком рази менше (25%). [15] На значення інтуїції у творчості звертають увагу і самі художники.

Ідеалістичні концепції абсолютизували роль несвідомого у творчому процесі.

У ХХ ст. підсвідоме в творчому процесі залучило до себе увагу З. Фрейда і його психоаналітичної школи. Художник як творча особистість був перетворений психоаналітиками в об'єкт самоспостереження і спостереження критики. Психоаналіз абсолютизує роль несвідомого у творчому процесі, висуваючи на відміну від інших ідеалістичних концепцій на передній план несвідомий сексуальний початок. Художник, на думку фрейдистів, - особистість, сублімує свою сексуальну енергію в область творчості, що перетворюється в тип неврозу. Фрейд вважав, що в акті творчості відбувається витиснення зі свідомості художника соціально непримиренних початків і усунення тим самим реальних життєвих конфліктів. За Фрейдом, незадоволені бажання - спонукальні стимули фантазії.

Таким чином, у творчому процесі взаємодіють несвідома і свідоме, інтуїція і розум, природний дар і придбана навичка. В. Шиллер писав: «Несвідоме в з'єднанні з розумом і робить поета-художника».

І хоча частка творчого процесу, яка припадає на розум, можливо, кількісно не переважає, якісно вона визначає багато істотних боку творчості. Свідоме початок контролює його головну мету, надзавдання і основні контури художньої концепції твору, висвічує «світлу пляму» у мисленні художника, і весь його життєвий і художній досвід організується навколо цього світлового плями.

Свідоме початок забезпечує самоспостереження і самоконтроль художника, допомагає йому самокритично проаналізувати й оцінити свій твір і зробити висновки, що сприяють подальшому творчому росту.

Особливо плідний творчий процес, коли художник знаходиться в стані натхнення. Це - специфічний творчо-психологічний стан ясності думки, інтенсивності її роботи, багатства і швидкості асоціацій, глибокого проникнення в суть життєвих проблем, могутнього «викиду», накопиченого в підсвідомості життєвого і художнього досвіду і безпосереднього включення його у творчість.

Натхнення народжує незвичайну творчу енергію, вона майже синонім творчості. Не випадково чином поезії і натхнення з найдавніших часів є крилатий кінь - Пегас. У стані натхнення досягається оптимальне поєднання інтуїтивного і свідомого почав у творчому процесі [10, c .88].

У різних людей стан натхнення має різну тривалість, частоту настання. З'ясовано, що продуктивність творчої уяви залежить головним чином від вольових зусиль і є результатом постійної напруженої роботи. За словами І. Ю. Рєпіна, натхнення - це нагорода за каторжну працю. [5]

Творчі рішення змінюють істотні методи, рідше традиції, ще рідше основні принципи і зовсім рідко - погляд людей на світ.

Існує ієрархія ціннісних рангів, що характеризує ступінь схильності людини до художньої творчості: здатність - обдарованість - талановитість - геніальність.

На думку І. В. Гете, геніальність художника визначається силою сприйняття світу і впливом на людство. Американський психолог Д. Гілфорд відзначає прояв у процесі творчості шести здібностей художника: швидкості мислення, аналогій і протиставлень, експресивності, уміння переключатися з одного класу об'єктів на іншій, адаптаційної гнучкості або оригінальності, уміння надавати художній формі необхідні обриси.

Художня обдарованість припускає гостроту уваги до життя, уміння вибирати об'єкти уваги, закріплювати в пам'яті ці враження, витягати їх з пам'яті і включати в багату систему асоціацій і зв'язків, що диктуються творчою уявою.

Діяльністю в тому чи іншому виді мистецтва, в той чи інший період життя займаються багато хто з великим чи меншим успіхом. Людина художньо обдарований створює твори, що володіють стійкою значимістю для даного суспільства на значний період його розвитку. [6]

Талант породжує художні цінності, що мають неминуще національне, а часом і загальнолюдське значення. Геніальний же майстер створює вищі загальнолюдські цінності, що мають значимість на всі часи.

Наукова творчість, на відміну від художнього, є діяльність, спрямована на виробництво нового знання, яке отримує соціальну апробацію і входить в систему науки. Творчість у науці вимагає, перш за все, придбання принципово нового суспільно значущого знання, у цьому завжди полягала найважливіша соціальна функція науки. Процес творчої діяльності можна розбити на етап знаходження принципу рішення і етап застосування рішення.

Причому вважається, що найбільш вираженим предметом психологічного дослідження є події першого етапу, так як наукова творчість не можна звести до логічних операцій «застосування рішення». [7, c. 52]

Наукова творчість неможливо без високого рівня розвитку загальної і професійного інтелекту, просторових уявлень і уяви, здатності до навчання і ділового спілкування, тобто без прояву соціальної активності особистості. Творча діяльність передбачає самостійність, гнучкість, спрямованість на постановку і вирішення проблем, уяву, комбінаційні здібності та інші аналітико-синтетичні розумові здібності, а так само завзятість, впевненість у собі, жагу до знань, прагнення до винаходів та експериментів, готовність до ризику.

Так само, наукової творчості властиве особливе, грайливе відношення до дійсності, до себе, здатність до діалектичного заперечення, іронічне подолання усталених норм, правил, скептицизм.

Творець повинен вийти за межі існуючого наявного буття як створеного природою, так і людьми.

У літературі описуються сміливі проекти вчених, винахідників та інженерів, які творчо рвуть з усталеними канонами і уявленнями, виходячи за межі існуючих сьогодні уявлень. Проблему енергетики передбачається вирішити шляхом поставки газу з Арктики, газифікації кам'яного вугілля на основі широкого використання атомної енергії, будівництвом плавучих АЕС і т.д. Не меншою оригінальністю відрізняються проекти, спрямовані на збільшення все більш стікали сировинних ресурсів: видобуток руди з дна глибоководних океанських долин, утилізація відходів, застосування синтетичного паперу ... Рідкісної новизною мають ідеї в галузі містобудування, транспорту, медицини. Зміст цих проектів спирається не тільки на суворий облік можливостей розвитку техніки і технології, але і на уяву, часом мрію, фантазію інженерів, які керуються гуманною ідеєю про те, що «немає підстав сліпо вірити тим, хто малює наше майбутнє в похмурих тонах, хто постійно твердить нам, що наближається кінець світу »[10, с. 94].

Новатор повинен мати сміливість, щоб піднятися над звичним, відстояти необхідність зміни, довести його доцільність, бути готовим вступити за нього в боротьбу. Нове неминуче зустрічає опір віджилого. Чим більш нове якісно відмінно від усталеного, тим більше впертий опір воно зустрічає. Без подолання цього опору, без боротьби неможливий підхід до нового, якісний стрибок. Далеко не кожна особистість має якості, які дозволили б їй не тільки творити нове, а й відстояти результати цього творіння. Тому доводиться погодитися з думкою: «Що не кожен здатний на творчість. У цьому немає нічого дивного ». [7, c .91]

Як художнє, так і наукова творчість є чимось новим: будь то твір мистецтва, як «Дев'ятий вал» Айвазовського, або ж створення механізму, наприклад, парового двигуна. Тільки якщо в художньому ми бачимо уяву, вільний політ думки, не контрольований свідомістю, то в науковому ми спостерігаємо інтелектуальні дії, які в наслідок повинні отримати схвалення суспільства.

1.3 Творчий процес та його зміст

Більш докладно можна виділити наступні етапи творчої діяльності:

1. Накопичення знань і навичок, необхідних для чіткого викладу та формування завдання, виникнення проблеми (постановка завдань).

2. Зосередження зусиль і пошуки додаткової інформації, підготовка до вирішення завдання.

3. Відхід від проблеми, переключення на інші заняття (період інкубації).

4. Осяяння або інсайт (геніальна ідея і проста здогад скромних масштабів, тобто логічний розрив, стрибок у мисленні, отримання результату, не випливає однозначно з посилок)

5. Перевірка і доробка задуму, його втілення.

Представлені етапи можна назвати і по-іншому, та й саме число етапів можна збільшити або зменшити, але в принципі творчий процес характеризується саме такою структурою.

Рішенням вважається не просто гарна ідея, а неодмінно здійснена ідея, витонченість і простота. [15, с. 51]

Ще в XIX столітті Герман Гельмгольц подібним чином, хоча і менш детально, описував «зсередини» процес здійснення наукових відкриттів. У цих його самоспостереження вже намічаються стадії підготовки, інкубації та осяяння. творчість особистість здібність життєвий

Гельмгольц писав про те, як народжуються у нього наукові ідеї:

Ці щасливі наития нерідко вторгаються в голову так тихо, що не відразу помітиш їх значення, інший раз тільки випадковість вкаже згодом, коли і за яких обставин вони приходили: з'являється думка в голові, а звідки вона - не знаєш сам.

Але в інших випадках думка осіняє нас раптово, без зусилля, як натхнення.

Найбільш відомо сьогодні опис послідовності стадій (етапів) творчого мислення, яке дав англієць Грем Уоллес в 1926 році. Він виділив чотири стадії творчого мислення: [7, с. 29]

Підготовка - формулювання завдання; спроби її вирішення.

Інкубація - тимчасове відволікання від завдання.

Осяяння - поява інтуїтивного рішення.

Перевірка - випробування та / або реалізація рішення.

Втім, це опис не оригінально і сходить до класичного доповіді А. Пуанкаре 1908 року.

Анрі Пуанкаре в своїй доповіді в психологічному суспільстві в Парижі (у 1908 році) описав процес скоєння ним декількох математичних відкриттів і виявив стадії цього творчого процесу, які згодом виділялися багатьма психологами.

1. На початку ставиться завдання і протягом деякого часу робляться спроби вирішити її.

«Протягом двох тижнів я намагався довести, що не може існувати жодної функції, аналогічної тій, яку я назвав згодом автоморфних. Я був, однак, абсолютно неправий, кожен день я сідав за робочий стіл, проводив за ним годину або два, досліджуючи велике число комбінацій, і не приходив ні до якого результату ».

2. За цим слідує більш-менш тривалий період, протягом якого коли людина не думає про так і не розв'язаною поки завданню, відволікається від неї. У цей час, вважає Пуанкаре, відбувається несвідома робота над задачею.

3. І, нарешті, настає момент, коли раптово, без безпосередньо передували цьому роздумів про завдання, у випадковій ситуації, не має до задачі ніякого відношення, у свідомості виникає ключ до вирішення. [8, с 67]

«Одного разу увечері, всупереч своїй звичці, я випив чорної кави, бо я не міг заснути; ідеї тіснилися, я відчував, як вони стикаються, поки дві з них не з'єдналися, щоб утворити стійку комбінацію».

На противагу звичайним повідомленнями такого роду, Пуанкаре описує тут не тільки момент появи у свідомості рішення, але і ніби дивом стала видимою роботу несвідомого, безпосередньо передувала цьому; Жак Адамар, звертаючи увагу на це опис, вказує на досконалу його винятковість: «Я ніколи не відчував цього чудесного почуття і я ніколи не чув, щоб його відчував хто-небудь, крім нього (Пуанкаре) ».

4. Після цього, коли ключова для вирішення ідея вже відома, відбувається завершення рішення, його перевірка, розвиток.

«До ранку я встановив існування одного класу цих функцій, який відповідає гіпергеометричний ряді; мені залишалося лише записати результати, що зайняло лише кілька годин. Я хотів представити ці функції у вигляді відношення двох рядів і ця ідея була зовсім свідомої і обдуманої; мною керувала аналогія з еліптичними функціями. Я запитував себе, якими властивостями повинні володіти ці ряди, якщо вони існують, і мені без зусиль вдалося побудувати ці ряди, які я назвав тета-автоморфним ».

Теоретизуючи, Пуанкаре зображує творчий процес (на прикладі математичного творчості) як послідовність двох етапів: 1) комбінування частинок - елементів знання і 2) наступний відбір корисних комбінацій.

Пуанкаре зауважує, що комбінування відбувається поза свідомістю - у свідомості виникають вже готові «дійсно корисні комбінації і деякі інші, що мають ознаки корисних, які він (винахідник) потім відкине». Виникають питання: що за частинки беруть участь в несвідомому комбінуванні і як відбувається комбінування; як діє «фільтр» і що це за ознаки, за якими він відбирає деякі комбінації, пропускаючи їх до тями.

Праця наповнює сферу свідомості змістом, який потім буде перероблятися несвідомою сферою.

Несвідома робота представляє собою відбір типового; «але як та робота здійснюється, про це, звичайно, не можна судити, це таємниця, одна з семи світових загадок». Натхнення є «перекладання» з несвідомої сфери в свідомість готового висновку.

Що ж стосується винаходів, то П. К. Енгельмейер вважав, що робота винахідника практично так само складається з трьох актів: бажання, знання, уміння.

Бажання і інтуїція, походження задуму. Ця стадія починається з появи інтуїтивного проблиску ідеї і закінчується з'ясуванням її винахідником.

Виникає ймовірний принцип винаходу. У науковій творчості цього етапу відповідає гіпотеза, в художньому - задум.

Знання і міркування, вироблення схеми або плану. Вироблення повного розгорнутого подання про винахід. Виробництво дослідів - уявних і дійсних.

Уміння, конструктивне виконання винаходи. Збірка винаходи. Не вимагає творчості.

«Доки від винаходу є тільки ідея (I акт), винаходи ще немає: разом зі схемою (II акт) винахід дається як уявлення, а III акт дає йому реальне існування. У першому акті винахід передбачається, у другому - доводиться, в третьому - здійснюється. У кінці першого акту - це гіпотеза, в кінці другого - представлення; в кінці третього - явище. Перший акт визначає його телеологически, другий - логічно, третій - фактично. Перший акт дає задум, другий - план, третій - вчинок ».

Так само і в художній творчості. Творчий процес немислимий без уяви, що дозволяє комбінаційно-творчо відтворювати ланцюг представлень і вражень, що зберігаються в пам'яті.

І хоча частка творчого процесу, яка припадає на розум, можливо, кількісно не переважає, якісно вона визначає багато істотних боку творчості. Свідоме початок контролює його головну мету, надзавдання і основні контури художньої концепції твору, висвічує «світлу пляму» у мисленні художника, і весь його життєвий і художній досвід організується навколо цього світлового плями.

Таким чином, у творчому процесі взаємодіють несвідома і свідоме, інтуїція і розум, природний дар і придбана навичка.



Глава 2. Творчість і особистість

2.1 Формування і розвиток особистості

Питання формування та розвитку особистості занадто великий і неоднозначний і розглядається прихильниками різних концепцій з різних сторін. Так, наприклад, біогенетична орієнтація дослідження розвитку людини веде вивчення в основному фенотипічних особливостей дозрівання організму. Социогенетическая орієнтація - розробляє подання про розвиток «соціального індивіда» або «особистості» в розумінні Б.Г. Ананьєва. Персонологічні орієнтація призводить до аналізу переважно формування самосвідомості особистості, проявів її індивідуальності. Але розвести ці моделі по різних «носіям» (організм, соціальний індивід, особистість) неможливо, бо органічні, соціальні та психічні властивості інтегруються в особистості і розвиваються в сукупності, впливаючи один на одного.

Особистість є системна якість. З цієї точки зору дослідження особистості - це не дослідження окремо індивідуальна властивостей, психічних процесів і станів людини, це дослідження його місця, позиції в системі суспільних зв'язків - це дослідження того, що, заради чого і як використовує людина своє вроджене і набуте. Відповідно дослідження розвитку особистості піднімає питання, що і як впливає на цей результат.

У схемі системної детермінації розвитку особистості можна виділити 3 моменти: індивідуальна властивості як передумови розвитку особистості; соціально - історичний спосіб життя як джерело розвитку особистості і спільна діяльність як підстава здійснення життя особистості в системі суспільних відносин. [4]

Індивід - те, у чому дана людина подібний іншим; індивідуальність - те, чим він відрізняється.

Взагалі кажучи - «Індивідом народжуються, а особистістю стають»

Біологічні особливості людини полягають саме в тому, що у нього немає успадкованих інстинктивних форм діяльності та поведінки. Цьому підтвердження - дуже малий щодо дорослого вага головного мозку новонародженого, його безпорадність і тривалий період дитинства. Індивідуальна властивості виражають тенденцію людини як «елементу» в розвивається системі суспільства до збереження, забезпечуючи широку адаптивність людської популяції.

Вивчення індивідуальна передумов розвитку особистості полягає в тому, за яких обставин, яким шляхом і в чому знаходять своє вираження закономірності дозрівання індивіда в особистісному розвитку, а також як вони перетворюються.

Індивідуальна особливості (віково-статеві та індивідуально-типові властивості). Найвищою формою інтеграції індивідуальна властивостей є темперамент і задатки.

Роль індивідуальна властивостей:

1. Індивідуальна властивості характеризують переважно формально-динамічні особливості поведінки особистості, енергетичний аспект протікання психічних процесів.

2. Визначають діапазон можливостей вибору тієї чи іншої діяльності (наприклад, екстраверсія-інтроверсія своєму розпорядженні до певного вибору видів діяльності).

3. Індивідуальна властивості набувають особливого значення, якщо вони стають усвідомлюваними, тобто набувають символ, означивание (каліка не може знати про обмеженість своїх дій, поки йому про це не скажуть). [9, с. 61]

Якщо індивідуальна властивості людини стають знаками, вони підпорядковуються свідомої саморегуляції і можуть стати не тільки передумовою, але і результатом розвитку особистості.

Використання індивідуальна властивостей як знаків лежить в основі походження індивідуальних стилів і відкриває великі можливості компенсації і корекції.

Особистість - соціальний образ людини як суб'єкта суспільних відносин і дій, що відображають сукупність соціальних ролей, які він відіграє у суспільстві. Відомо, що кожна людина може виступати відразу у багатьох ролях. У процесі виконання всіх цих ролей у нього формуються відповідні риси характеру, манери поведінки, форми реакції, уявлення, переконання, інтереси, схильності і т.п., які в сукупності і утворюють те, що називаємо особистістю.

Особистість є об'єктом вивчення ряду гуманітарних наук, насамперед, філософії, психології, соціології. Філософія розглядає особистість з точки зору її становища у світі як суб'єкта діяльності, пізнання і творчості. Психологія вивчає особистість як стійкої цілісності психічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових якостей. [9, с. 88]

Соціологічний підхід виділяє в особистості соціально-типове. Поняття особистість показує, як в кожній особистості індивідуально відображаються соціально значущі риси, і виявляється її сутність як сукупність всіх суспільних відносин. Поняття особистість допомагає охарактеризувати в людині соціальне початок його життєдіяльності, тобто властивості та якості, які людина реалізує в соціальних зв'язках, культурі, тобто в суспільному житті в процесі взаємодії з іншими людьми.

Слово «особистість» вживається тільки стосовно до людини, і притому починаючи лише з деякого етапу його розвитку. Ми не говоримо «особистість новонародженого», розуміючи його як індивіда. Ми всерйоз не говоримо про особистість навіть дворічної дитини, хоча він багато чого отримав із соціального оточення. Тому особистість не є продукт перехрещування біологічного і соціального факторів. Роздвоєння особистості - аж ніяк не фігуральний вираз, а реальний факт. Але вираз «роздвоєння індивіда» - нісенітниця, протиріччя в термінах. Те й інше - цілісності, але різні. Особистість, на відміну від індивіда, не є цілісність, обумовлена ??генотипом: особистістю не народжуються, особистістю стають. Особистість відносно пізній продукт соціально-історичного й онтогенетичного розвитку людини.

А. Н. Леонтьєв підкреслював неможливість поставити знак рівності між поняттями «особистість» і «індивід» з огляду на те, що особистість - це особлива якість, що набувається індивідом завдяки суспільним відносинам.

Особистість неможлива поза соціальної діяльності та спілкування. Тільки включаючись в процес історичної практики, індивід проявляє соціальну сутність, формує свої соціальні якості, виробляє ціннісні орієнтації. На формування особистості впливають фактори трудової діяльності, суспільний характер праці, його предметний зміст, форма колективної організації, суспільна значущість результатів, технологічний процес праці, можливість для розгортання самостійності, ініціативи, творчості. [9, с. 88]

Особистість не тільки існує, а й вперше народжується саме як «вузлик», що зав'язується в мережі взаємних відносин. Усередині тіла окремого індивіда реально існує не особистість, а її однобічна проекція на екран біології, здійснювана динамікою нервових процесів.

Формування особистості, тобто становлення соціального «Я» - це процес взаємодії із собі подібними в процесі соціалізації, коли одна соціальна група навчає «правилам життя» іншу.

Людина більш універсальний, його біологічна організація дозволяє в порівнянні з іншими біологічними видами адаптуватися до дуже широкого діапазону зовнішніх умов. Людське дитинча народжується на менш зрілої стадії, ніж тварина, а жити йому доводиться в більш складному світі - у соціально - сконструйованої реальності.

Це виняткова ситуація: природа не подбала про підходящий для нього «житло». Тому все своє життя людина шукає собі соціальне притулок. Але це не фізична дах над головою, а соціальне місце у світі. Соціалізація перетворюється на розтягнутий на все життя процес навчання своїм соціальним місцем (або статусом). Адже соціалізація-це починається в дитинстві і закінчується в глибокій старості процес освоєння соціальних норм.

Отже, процес розвитку власне особистості може тривати як завгодно довго. Наука не встановила ніяких кількісних меж. До глибокої старості людина змінює погляди на життя, звички, смаки, правила поведінки. Людина із суті біологічного перетворюється на істоту соціальне, суспільне, стає особистістю.

2.2 Творча особистість і її життєвий шлях

Багато хто з дослідників зводять проблему людських здібностей до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистість, яка володіє певною мотивацією і рисами. Дійсно, якщо інтелектуальна обдарованість не впливає безпосередньо на творчі успіхи людини, якщо в ході розвитку креативності формування певної мотивації та особистісних рис передує творчим проявам, то можна зробити висновок про існування особливого типу особистості - «Людини творчого».

Специфіка творчої особистості в емоційному плані вивчається давно і на даний момент існують дві протилежні точки зору: талант - це максимальний ступінь здоров'я, талант - це хвороба.

Традиційно останню точку зору пов'язують з ім'ям Чезаре Ломброзо. Правда сам Ломброзо ніколи не стверджував, що існує пряма залежність між геніальністю і божевіллям, хоча і підбирав емпіричні приклади на користь цієї гіпотези: «Сивина і облисіння, худорба тіла, а також погана м'язова і статева діяльність, властива всім помішаним, дуже часто зустрічається у великих мислителів ... Крім того, мислителям, поряд з одержимими, властиві: постійне переповнювання мозку кров'ю (гіперемія), сильний жар у голові та охолодження кінцівок, схильність до гострих хвороб мозку і слабка чутливість до голоду і холоду ». [2, с. 97]

Ломброзо характеризує геніїв як людей самотніх, холодних, байдужих до сімейних і суспільних обов'язків. Серед них багато наркоманів і п'яниць: Мюссе, Клейст, Сократ, Сенека, Гендель, По. ХХ століття додав до цього списку безліч імен, від Фолкнера і Єсеніна до Хендрікса і Моррісона.

Геніальні люди завжди болісно чутливі. У них спостерігаються різкі спади і підйоми активності. Вони гіперчутлива до соціального заохочення і покарання і т.д. Висновок, до якого він приходить, звучить наступним чином: геній і божевілля можуть поєднуватися в одній людині.

Гіпотеза «геній і божевілля» відроджується і в наші дні. Д. Карлсон вважає, що геній - це носій рецесивного гена шизофренії. У гомозиготному стані ген проявляється у хворобі. Наприклад, син геніального Ейнштейна хворів на шизофренію. У цьому списку - Декарт, Паскаль, Ньютон, Фарадей, Дарвін, Платон, Емерсон, Ніцше, Спенсер, Джемс та ін [14]

Але чи не є присутнім в основі уявлень про зв'язок геніальності і психічних відхилень ілюзія сприйняття: таланти на увазі і всі їх особистісні якості тощо. Може бути, душевнохворих серед «середніх» не менше, а навіть більше, ніж серед «геніїв»? Т. Саймонтон провів такий аналіз і виявив, що серед геніїв число душевнохворих не більше, ніж серед основної маси населення (близько 10%). Єдина проблема: кого вважати генієм, а кого не вважати таким?

Якщо виходити з вищевикладеної трактування творчості як процесу, то геній - це людина, що чинить на основі несвідомої активності, який здатний переживати найширший діапазон станів з огляду на те, що несвідомий творчий суб'єкт виходить з-під контролю раціонального початку і саморегуляції. [15, с. 51]

Як це не дивно, саме таке, що узгоджується з сучасними уявленнями про природу творчості, визначення геніальності дав Ломброзо: «Особливості геніальності проти талантом в тому відношенні, що вона є чимось несвідомим і проявляється несподівано».

Дослідження показали, що обдаровані діти, чиї реальні досягнення нижче їх можливостей, переживають серйозні проблеми в особистісній і емоційній сфері, а також у сфері міжособистісних відносин. Те ж відноситься і до дітей з IQ вище 180 балів.

Сама творча активність, пов'язана зі зміною стану свідомості, психічним перенапруженням і виснаженням, викликає порушення психічної регуляції і поведінки.

Креативи, в порівнянні з некреатівамі, є більш відстороненими або стриманими, вони більш інтелектуальні і здатні до абстрактного мислення, схильні до лідерства, більш серйозні, є більш практичними або вільно трактують правила, більш соціально сміливі, більш чутливі, мають дуже багату уяву, вони ліберальні і відкриті досвіду і самодостатні.

У більш пізніх дослідженнях Гетцельна виявилися відмінності між діячами мистецтва та вченими.

Практично всі дослідники відзначають істотні відмінності психологічних портретів учених і діячів мистецтва. Р. Сноу відзначає великий прагматизм вчених і схильність до емоційних форм самовираження у літераторів. Вчені й інженери більш стримані, менш соціально сміливі, більш тактовні і менш чутливі, ніж діячі мистецтва.

Ці дані і лягли в основу припущення, що креативне поведінку можна розташувати у просторі двох факторів. Перший фактор включає образотворче мистецтво, науку, інженерію, бізнес, відео-і фотодизайн. Другий фактор включає музику, літературу та дизайн одягу. [6]

Отже, існує чіткий поділ особистісних проявів творчої поведінки в мистецтві та науці. Крім того, діяльність бізнесмена більш схожа з діяльністю вченого (за своїми творчим проявам), потім з діяльністю художника, артиста, літератора і т. д.

Не менш важливий і інший висновок: особистісні прояви креативності поширюються на багато областей людської активності. Як правило, творча продуктивність в одній основній для особистості області супроводжується продуктивністю в інших областях.

Головне ж у тому, що вчені і бізнесмени в середньому краще контролюють свою поведінку і менш емоційні і чутливі, ніж діячі мистецтва.

Другим, важливим в такій же мірі, що і емоційна складова, відзнакою творчої особистості є система мотивації.

Сучасна наука стверджує - мотивація, потреба, зацікавленість, пристрасть, порив, прагнення дуже важливі в творчості, винахідництві, у відкритті, у добуванні не відомої раніше інформації. Але одного цього замало. Потрібні ще знання, вміння, майстерність, бездоганний професіоналізм. Всього цього не заповнити ніякої обдарованістю, ніякими бажаннями, ніяким натхненням. Емоції без діла мертві, як і мертво справу без емоцій.

Різні потреби відповідають різним діапазонам віддаленості цілей. Біологічні потреби не можуть бути відкладені на скільки-небудь тривалий час. Задоволення соціальних потреб пов'язано з терміном людського життя. Досягнення ідеальних цілей може бути віднесено й до віддаленого майбутнього. «Я все життя працював над тим, - говорив Е.К. Ціолковський, - що не давало мені ні хліба, ні сили, тому що був упевнений, що в майбутньому мої роботи принесуть людям гори хліба й безодню могутності ». Шкала віддаленості цілей дістала відображення в об'єднаному свідомості як «розмір душі», яка може бути і великої та дрібної. Людину називають малодушним, якщо він відмовляється від досягнення віддаленої мети на користь найближчій, продиктованою, як правило, потребами збереження свого особистого благополуччя, соціального статусу, загальноприйнятої норми. Найкращий чоловік той, говорив Л.М. Толстой, хто живе переважно своїми думками і чужими почуттями. Найгірший сорт людини, який живе чужими думками і своїми почуттями. З різних поєднань цих чотирьох основ, мотивів діяльності складається все розходження людей.

Для того, щоб потреба трансформувалася в дію необхідно її озброїти відповідними способами і засобами. Відсутність у суб'єкта такої потреби при досить сильних соціальної та пізнавальної потреби призводять до дилетантизму і некомпетентності, до різного роду невдач у діяльності, прирікаючи людину на хронічне відчуття неповноцінності.

Діяльність людини стає значно продуктивніше, коли компетентність поєднується з істинним покликанням і талантом. Але навіть у тому випадку, якщо діяльність позбавлена ??новизни і творчості, високий рівень професіоналізму, точність і досконалість виконання надають виконанню, здавалося б, рутинних операцій особливу привабливість за рахунок задоволення потреби в озброєності і тих позитивних емоцій, які виникають на її основі.

Зростання озброєності суб'єкта забезпечується різними шляхами. По-перше, - це його навчання, практичне (а не умоглядне) оволодіння досвідом, накопиченим попередніми поколіннями, засвоєння норм (у широкому сенсі) сучасної суб'єкту культури. По-друге, - це заохочення, розвиток, культивування власної творчості, як породження нової, що не існувала раніше інформації про засоби і способи задоволення потреб. Завдяки творчій діяльності суб'єкта відбувається розвиток самих норм, процесу піднесення потреб, їх розширення і збагачення.

Отже, потреби і похідні від них трансформації - мотиви, інтереси, переконання, прагнення, бажання, ціннісні орієнтації - представляють основу і рушійну силу людської поведінки, його спонукання і мета. Їх слід розглядати як ядро особистості, як найсуттєвішу її характеристику. У тому випадку, коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина частіше за все добре адаптований до середовища, активна, емоційно врівноважений, незалежний і т. д. Навпаки, при поєднанні креативності з невисоким інтелектом людина найчастіше невротичен, тривожний, погано адаптований до вимог соціального оточення. Поєднання інтелекту і креативності привертає до вибору різних сфер соціальної активності.

2.3 Діагностика та розвиток творчих здібностей

Майже настільки ж запеклою, як і суперечка про природу творчих здібностей, є дискусія про підходи до діагностики креативності.

1. Творчі здібності відносяться до типу мислення, що йде в різних напрямках від проблеми, відштовхуючись від її змісту, тоді як типове для нас спрямоване на пошук з безлічі рішень єдино вірного. Численні тести вимірювання інтелекту (IQ), що виявляють швидкість і точність знаходження вірного рішення з безлічі можливих, не годяться для вимірювання креативності.

2. У процесі діагностики креативність поділяють на вербальну (словесне творче мислення) і невербальну (образотворче творче мислення). Такий поділ стало виправданим після виявлення зв'язку зазначених видів креативності з відповідними факторами інтелекту: образним і вербальним.

3. Люди, використовуючи в повсякденності в основному конвергентне мислення, звикають вживати слова і образи в певній асоціативного зв'язку з іншими словами, причому стереотипи і шаблони в кожній культурі (соціальної групи) свої і повинні визначатися спеціально для кожної вибірки випробовуваних. Звідси креативний розумовий процес, по суті, є формуванням нових смислових асоціацій, величина віддаленості яких від стереотипу може служити виміром креативності особистості.

Використання різних методик діагностики творчих здібностей дозволило виявити загальні принципи оцінки креативності:

а) індекс продуктивності як відношення кількості відповідей до кількості завдань;

б) індекс оригінальності як сума індексів оригінальності (тобто зворотних величин по відношенню до частоти зустрічальності відповіді у вибірці) окремих відповідей, віднесена до загальної кількості відповідей;

в) індекс унікальності як відношення кількості унікальних (не зустрічаються у вибірці) відповідей до загальної їх кількості.

Отже, умови креативної середовища створюють можливості прояву креативності, при цьому високі показники тестування значимо виявляють креативних особистостей.

У той же час низькі результати тестування не свідчать про відсутність креативності у випробуваного, так як творчі прояви спонтанні і непідвладні довільній регуляції.

Таким чином, методики діагностики творчих здібностей призначені, в першу чергу, для фактичного визначення креативних особистостей в конкретній вибірці на момент тестування.

Величезна кількість періодично виникають нестандартних проблем, з одного боку, і вічне прагнення людини до інновацій, з іншого, пояснюють численні розробки методів активізації творчого мислення.

Дані методи можна згрупувати за таких підстав:

А. Методи, спрямовані на організацію креативної середовища. До цієї групи відносяться:

1. Мозковий штурм - це груповий метод творчої діяльності за відсутності будь-яких критеріїв оцінки і напрямків пошуку ідей. Він ділиться на етапи:

2. спонтанна генерація будь-яких ідей (зазвичай 60 - 80 ідей за 40 хв);

3. експертиза ідей (відбір 1 - 2 найбільш вдалих).

Основний недолік методу - мала продуктивність при великих витратах часу.

Б. Методи оптимізації накопичення та структурування знань про проблему. До даної групи відносяться різні структурні схеми збору та аналізу попередньої інформації, побудови гіпотез, перевірки інтуїтивних ідей. Наприклад ТРВЗ - теорія рішення винахідницьких задач. Ця методика є комплексною структурно-логічної програмою з виявлення та усунення протиріч проблеми, орієнтованої на ідеальний кінцевий результат. Дані по аналізованій проблемі заносяться в спеціальну таблицю.

Для активізації творчої активності застосовуються і такі вправи.

Вправа «Визначення понять».

У цьому завданні використаний такий принцип структурно-логічного моделювання, як вільне генерування асоціацій з подальшими операціями їх аналізу і синтезу у вигляді шуканої формулювання.

Алгоритм виконання вправи:

а) записати поняття і перерахувати в стовпчик по асоціації іменники, які відображають суть поняття;

б) вибрати з них 2-3 найточніших в якості ключових, сформулювати визначення, зробивши акцент на вказівці істотних ознак поняття;

в) синтезувати визначення з декількох формулювань.

Вправа «Швидкі асоціації».

При виконанні завдання необхідно створити якомога більше асоціацій за подібністю до слів-стимулів, відповідаючи на запитання: «На кого чи на що це може бути схоже». Час відповідей не обмежена.

...