Третій рівень -- самооцінка переважно неадекватна, при цьому людина завжди хоче оцінити себе найвище. Інших обґрунтувань у неї немає, аніж таке: „мені так хочеться". Навіть конкретних, нехай і одиничних факторів у підтверджуванні самооцінки вона навести не може. Але загальна реальна самооцінка таких людей низька. Нагромадження тільки негативного досвіду зовнішніх оцінок приводить їх до абсолютної „затурканості": вони вже не вважають себе здібними ні на що. При цьому причини своїх невдач вони бачать тільки у збігові несприятливих зовнішніх обставин.

Як бачимо, від першої групи до третьої є роздуми людей про себе, свою цінність. Якщо в першій груп аналізують ситуації, то в другій більше довіряють стороннім судженням, а у третій немає й цього: вони не думають про себе і практично нічого не знать про свої реальні якості та можливості.

При переоцінці в людини виникає почуття незадоволеності собою. В зв'язку з недоліками в поведінці, вони нерідко звинувачують інших в своїх негативних вчинках, не приймає зауважень, вимог інших. Відсутність самокритичності заважає їх ставити перед собою більш високі вимоги та виконувати їх.

Дуже завищена самооцінка є однією з причин виникнення труднощів у спілкуванні (хлопці, частіше ніж дівчата оцінюють себе високо). Люди, які переоцінюють себе, намагаються уникнути невдач, самі не можуть подолати труднощів у навчанні та поведінці. Частіше вони обирають собі найлегший шлях - звертаються до підказки, звинувачують один одного у неправдивому до них ставленню[18, 132].

Отже, вірна самооцінка себе і своїх здібностей впливає на формування моральної поведінки та вірного ставлення людини до навколишнього.

2.3 Формування самосвідомості та самооцінки у дітей дошкільного віку

Дошкільний вік - яскрава, неповторна сторінка життя кожної людини. Саме в цей період починається процес соціалізації, встановлюється зв'язок дитини з провідними сферами буття: світом людей, природи, предметним світом. Відбувається прилучення до культури, до загальнолюдських цінностей. Дошкільне дитинство - час первісного становлення особистості, формування основ самосвідомості, самооцінки й індивідуальності дитини.

У дошкільному віці процес пізнання в дитини відбувається емоційно - практичним шляхом. Кожен дошкільник - маленький дослідник, з радістю і подивом відкриваючий для себе навколишній світ.

Щороку в дитячий сад приходять різні діти: кмітливі, тямущі і не дуже, контактні і замкнуті... Але всіх їх поєднує одне лихо - вони дивуються і захоплюються усе менше і менше, їхні інтереси одноманітні: ляльки Барби, моделі машинок, комп'ютери, ігрові приставки... Але ж наше суспільство як ніколи має потребу в активних і творчих людях. Як же розбудити в дітях інтерес і емоційна чуйність до прекрасного і до самих себе?

Інтерес дитини до свого “я” - до своїх особливостей, можливостям, здібностям - у кожному віці виявляється по-різному, на кожній стадії життя збагачується новим змістом. “Я сам!” - говорить трирічне малюк. І це значить, що він уже виділив себе з навколишнього предметного світу, відрізнив від інших людей. Для нас така відмінність самоочевидна, інакше бути не може; але це аж ніяк не задано людині від народження, а для маляти - це помітний крок у розвитку.

Самосвідомість - складний психічний процес, особлива форма свідомості, що характеризується тим, що вона спрямована саме на себе. У процесі самосвідомості людина виступає в двох особах: той, що пізнає, і кого пізнають. [13, 21]

Важливою стороною самосвідомості і показником досить високого рівня її розвитку є формування такого його компонента, як самооцінка.

Що таке самооцінка? Відповідь на це питання випливає із самої етимології слова. Самооцінка - це оцінка людиною самої себе: своїх якостей, можливостей, здібностей, особливостей своєї діяльності. Самооцінка формується в єдності двох складових її факторів: раціонального, що відбиває знання людини про себе, і емоційного, що відбиває те, як вона сприймає й оцінює ці знання, у який загальний підсумок (а діапазон тут може бути дуже широкий - від віри у власну ідеальність до безоглядного самознищення) вони складаються. Таким чином, самооцінка відбиває особливості усвідомлення людиною своїх вчинків і дій, їхніх мотивів і цілей, уміння побачити й оцінити свої можливості і здібності. [13, 24]

Самооцінка має ряд вимірів: вона може бути адекватною чи неадекватною (а простіше говорячи - правильною чи помилковою), високою чи низькою, стійкою чи хитливою. Відмітною рисою зрілої особистості є диффериенцированная самооцінка: людина не вважає, що вона взагальному хороша і т.д.; вона чітко усвідомлює і виділяє ті сфери життя, ті області діяльності, у яких вона сильна, може досягти високих результатів, перебороти значні труднощі, і ті, де можливості її пересічні.

На початкових етапах розвитку дитина оцінює переважно свої фізичні якості і можливості (“Я великий”, “Я сильний”), потім починають усвідомлюватися й оцінюватися практичні уміння, учинки, моральні якості. Самооцінка починає виступати як найважливіший регулятор поводження людини, її активності в навчанні, праці, спілкуванні, самовихованні.

Самосвідомість і самооцінка виявляються і формуються в діяльності, під безпосереднім впливом факторів, у першу чергу - спілкування дитини з навколишніми. Широко відоме висловлення Маркса: “…Людина спочатку дивиться, як у дзеркало, в іншу людину. Лише віднісшись до людини як до себе подібної, людина починає відноситися до самої себе як до людини”. [13, 27]

Формування самооцінки зв'язане з активними діями дитини, із самоспостереженням і самоконтролем. Ігри, заняття, спілкування постійно звертають її увагу на саму себе, ставлять її в ситуації, коли вона повинна якось поставитися до себе - оцінити свої уміння щось робити, підкорятися визначеним вимогам і правилам, виявляти ті чи інші якості особистості.

Вирішальний вплив на формування самооцінки роблять два фактори: відношення навколишніх і усвідомлення самою дитиною особливостей своєї діяльності, її ходу і результатів. І це усвідомлення не з'явиться автоматично: батькам і вихователям треба вчити дитину бачити і розуміти себе, учити координувати свої дії з діями інших людей, погоджувати свої бажання з бажаннями і потребами навколишніх. [13, 27]

У кожному віковому періоді на формування самооцінки переважно впливає та діяльність, що у цьому віці є ведучою. У старшому дошкільному віці ведучими є ігрова та навчальна діяльність; саме від її ходу і залежить у вирішальній ступені формування самооцінки дитини, вона прямо зв'язана з її успішністю, успіхами в навчанні та спілкуванні з однолітками. Психологічні дослідження показують, що самооцінка старших дошкільників ще далеко не самостійна, на неї впливають оцінки навколишніх, насамперед оцінки вихователя. Те, як оцінює себе дитина, являє собою копію, майже буквальний зліпок оцінок, зроблених вихователем. У дітей, які добре навчаються і гарно поводяться формується, як правило, висока, часто завищена самооцінка, у слабких дітей - низька, переважно занижена. Однак відстаючі у навчання дошкільники нелегко миряться з низькими оцінками їхньої діяльності і якостей особистості - виникають конфліктні ситуації, що підсилюють емоційну напругу, хвилювання і розгубленість дитини. У слабких в навчанні дітей поступово починає розвиватися непевність у собі, тривожність, боязкість, вони погано почувають себе серед однокласників, насторожено відносяться до дорослого.

Інший комплекс особистісних якостей починає складатися, у зв'язку з високою самооцінкою, у “сильних” дітей. Їх відрізняє впевненість у собі, що нерідко переходить у надмірну самовпевненість, звичка бути першими, зразковими.

І недооцінка, і переоцінка своїх сил і можливостей - явище далеке не необразливе для дитини. Звичка до визначеного положення в колективі - “слабкого”, “середнього” чи “сильного”, який задає тон у навчанні та спілкуванні, - поступово накладає відбиток на всі сторони життя дитини. У суспільному житті групи на центральні ролі претендують діти-лідери, слабким, замкнутим дітям дістаються в кращому випадку лише ролі виконавців. [9, 12]

Чи можна все-таки допомогти дитині, змінивши умови формування її самооцінки? На це питання варто відповісти ствердно, хоча зробити це не завжди буває просто. У першу чергу, звичайно, треба всіляко учити її умінню учитися - умінню бачити справжні навчальні задачі і знаходити оптимальні способи їхнього рішення. Це важливо не тільки безпосередньо в процесі навчання, але й у будь-якій іншій діяльності, і в грі теж. Самооцінка дошкільників найчастіше складається лише за результатами; сам процес діяльності і попередні етапи планування і прогнозування не знаходять у ній відображення. Виходить, треба учити дитину в будь-який момент контролювати свої дії, правильно їх оцінювати, бути уважним до кожного етапу своєї роботи, до будь-яких її проміжних результатів. Це не сповільнить позначитися на навчальних успіхах, що об'єктивно створить не дуже упевненому в собі школяреві нові основи самооцінки.

Важливо також допомогти дитині виявити себе - здійснити свої можливості в тій області, у якій у нього намітилися особливі успіхи. Це допоможе йому заслужити повагу вчителя, товаришів. Психологи затверджують, що нездатних дітей немає, кожний до чогось має особливі схильності. Один добре малює, інший майструє, у третього вдома живий куточок. Батьки можуть сприяти тому, щоб їхня дитина відкрилася товаришам своїми кращими сторонами. Старші дошкільнятя, особливо ті з них, хто має труднощі у навчанні, дуже чуттєві до зовнішніх оцінок, чуйно уловлюють відношення навколишніх. Тому, будь-яка підтримка з боку, похвала особливо важливі для них. Дитина, упевнена в собі, не боїться труднощів, не пасує перед ними, знаходить у собі сили для їхнього подолання.

Кожна дитина хоче відчувати повагу і визнання товаришів. Це бажання є найважливішим чинником формування особистості. Якими б різними ні були наші діти, жоден з них не може залишатися байдужим до того, як його оцінюють інші. [9, 15]

Але допомога, підтримка, похвала - це одна сторона нашого відношення до дитини. Вже в старшому дошкільному віці необхідно формувати також і самокритичність. Особливо це важливо для більш сильних у навчанні дітей, та дітей-лідерів у спілкуванні - з високою, часом завищеною оцінкою. Тільки в цьому випадку вони навчаться ставити перед собою зростаючі по труднощам задачі і шукати їхньє рішення.

За певних умов вже в дошкільника можна сформувати самооцінку, що є справжнім регулятором його діяльності. Це вдається зробити в тих випадках, коли правильно організована сама діяльність дитини, коли його учать аналізувати її хід.

В одному з психологічних досліджень було розглянуто, як міняються оцінки дошкільниками своєї роботи і роботи товаришів (на матеріалі трудових умінь), якщо їх учити аналізувати свої дії і порівнювати їх з діями товаришів. Виявилося, що в ході такого навчання в малят помітно зростало критичне відношення до своєї діяльності, ускладнювалися критерії оцінки. Старші дошкільники уже висловлювали невдоволення собою, шукали шляхи виправлення своїх недоліків. [9, 17]

У визначеному відношенні самооцінка завжди є оцінка дитиною своїх можливостей включення в новий вид діяльності - у нову гру, у процес спілкування, у рішення навчальних задач.

Це дуже важливо, тому що, приступаючи до нової діяльності, дитина завжди повинна вміти оцінити свої знання, уміння, особливості і можливості - у співвідношенні з визначеними цілями діяльності, способами, операціями і т.п.

Самооцінка зазвичай розуміється як щось цілісне. Однак у залежності від конкретного змісту того, що оцінюється, вона має різну спрямованість. От, завершивши якусь роботу, дитина оцінює її - за завданням вихователя або самостійно. Така самооцінка як би звернена в минуле, до уже виконаної роботи - це ретроспективна оцінка. Її можна виразити або узагальненими судженнями: “Виконав роботу правильно (неправильно), добре (погано)”, або частками, що стосуються окремих сторін роботи, тих чи інших етапів діяльності зауваженнями.

Однак для того, щоб навчитися ефективно, без зайвих, а тим більше помилкових операцій щось робити, вирішувати ті чи інші задачі, мало одного погляду в минуле. Треба ще вміти передбачати, прогнозувати необхідні операції, як би програючи їх у розумі, до здійснення реальних дій, і на цій основі оцінювати свої можливості. Така самооцінка звернена в майбутнє, вона є свого роду гіпотезою рішення; її можна назвати прогностичною.

У старших дошкільнят необхідно формувати ці обидві види самооцінки. Навчальна діяльність створює для цього сприятливі умови. Роботу дитини постійно оцінюють у садочку і вдома, ціль цих оцінок - поступово підвести дитину до розуміння і власної оцінки тих змін, що відбуваються в ній самій, у структурі її знань, у розвитку її умінь і навичок. І сам дошкільник у колективі однолітків постійно є свідком і учасником взаємооцінок, обговорення різних способів рішення навчальних задач і проблем, що виникають у спілкуванні, застосування різних критеріїв до оцінки цих рішень. Однак формування самооцінки в старших дошкільнят не обходиться без складнощей. У чому саме вони складаються?

В одному з психологічних досліджень дошкільнятам було запропоновано самостійно оцінити виконане ними завдання. Одна з дівчаток, слабка у навчанні, поставила собі “двійку”, у той час як виховательнка оцінила її роботу “трійкою”. На питання експериментатора, чому поставила собі таку низьку оцінку, дівчинка відповіла: “Я не знаю, де помилилася, але знаю, що помилки є, тому я сама собі поставила двійку”. Це - не рідкий випадок: дитина не бачить, не виділяє помилок, оскільки не може досить детально проаналізувати свою роботу. Однак вона заздалегідь орієнтується на неуспіх і тому ставить собі низьку оцінку. [9, 22]

Щоб ясніше побачити, що ж стоїть за тою чи іншою думкою дитини про себе, треба учити дітей обґрунтовувати, доводити свої оцінки і самооцінки. При цьому важливо, щоб діти могли дати обґрунтування не тільки оцінці добре виконаної роботи, але й училися виділяти виникаючі в ній труднощі, ті моменти, що ще погано засвоєні, чи реально уявляли собі, чому те чи інше завдання виконане погано або взагалі не виконане. Розвинута, зріла (звичайно, по можливостях віку) самооцінка дуже часто будується по дослідницькому типі: “Думаю, що зможу, треба спробувати, подумати, прикинути, перевірити всі можливі ходи”. Саме така самооцінка сприяє розвитку інтелектуальної активності.

Розділ 3. Практична частина

3.1 Дослідження самооцінки дітей дошкільного закладу

Самооцінка - це оцінка особистістю себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

Вона багато в чому визначає відносини з навколишніми, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Від самооцінки залежить активність людини і прагнення до самовдосконалення. Вона розвивається шляхом поступової інтеріорізації зовнішніх оцінок, що виражають загальні вимоги, у вимоги людини до самої себе.

Підвищити самооцінку можна або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі. Розбіжність між домаганнями і реальним поводженням людини веде до перекручувань самооцінки. Чим вище домагання, тим вищими повинні бути успіхи, щоб людина почувала себе задоволеною.

Виявляється рівень самооцінки не тільки в тому, як людина говорить, а й у тому, як вона себе веде.

Занижена самооцінка виявляється в підвищеній тривожності, постійному остраху негативної думки про себе, підвищеної ранимости, що спонукує людини скорочувати контакти з іншими людьми. Занижена самооцінка руйнує в людини надії на добре відноження до неї й успіхи, а реальні свої успіхи і позитивну оцінку навколишніх вона сприймає як тимчасові і випадкові. Для людини з заниженою самооцінкою багато роблем здаються нерозв'язними, ці люди дуже ранимі, їхній настрій підданий частим коливанням, вони гостріше реагують на критику, сміх, осудження. Вони більш залежні.

Недооцінка своєї корисності зменшує соціальну активність, знижує ініціативу, такі люди у своїй роботі уникають змагання, оскільки, поставивши собі мету, вони не сподіваються на успіх.

Досить висока самооцінка виявляється в тому, що людина керується своїми принципами, незалежно від думки навколишніх на її рахунок. Якщо самооцінка не занадто завищена, то вона може позитивно впливати на самопочуття, тому що породжує стійкість до критики. Людина в цьому випадку знає собі ціну, думка навколишніх не має для неї абсолютного, вирішального значення.

При завищеній самооцінці людина упевнено береться за роботу, що перевищує реальні можливості.

Вірна самооцінка підтримує достоїнство людини і дає її моральне задоволення.

В міру формування і зміцнення самооцінки зростає здатність до твердження і відстоювання своєї життєвої позиції.

Потреба в спілкуванні розвивається в дітей поетапно. Спочатку - це прагнення до уваги з боку дорослих, потім - до співробітництва з ними, далі діти хочуть не тільки робити що-небудь разом, але і відчувати повагу з їх боку, виникає необхідність у взаєморозумінні.

Від того, як складуться взаємини дитини з батьками, яке місце займе віна у цих взаєминах, залежить її відношення до себе.

Невиправдано часте підкреслення батьками реальних і мнимих достоїнств дитини приводить до того, що в неї формується завищений рівень домагань. У той же час недовіра батьків до можливостей дитини, категоричне придушення дитячого негативізму може привести до виникнення в дитини відчуття своєї слабості, неповноцінності. Для розвитку позитивної самооцінки важливо, щоб дитина була оточена постійною любов'ю поза залежністю від того, яка вона у даний момент.

Постійний прояв батьківської любові викликає в дитини відчуття власної цінності, але при цьому не передбачається, що батьки перестануть давати безсторонню оцінку його вчинкам. Негативні висловлення батьків про своїх дітей зміцнюються в їхній свідомості і трансформують самооцінку.

У старших дошкільнят самооцінка ґрунтується на думці й оцінці навколишніх і засвоюється в готовому виді, без критичного аналізу.

Для того що визначити рівень самооцінки у дітей старшого дошкільного віку попередньо можна поговорити з дітьми по наступним питанням:

1. Чи любиш ти, коли тебе хвалять?

2. Як часто тебе хвалять? Чи хотілося тобі, щоб тебе частіше хвалили? (Якщо не любиш коли тебе хвалять, то чому?)

3. Чи подобається товаришам спілкуватися з тобою?

4. Які ролі тобі дають друзі у грі?

5. Яку роль ти сам собі вибрав?

6. Як ти думаєш: чи по-різному до тебе відносяться твої друзі, вихователі, рідні?

Для визначення самооцінки у старших дошкільнят можна використовувати методики “Драбинка”, “Який я?”

Методика "Драбинка"

Малюємо на аркуші паперу драбинку з 10 сходинок.

Показуємо дитині драбинку і говоримо, що на самій нижній сходинці стоять самі погані хлопчики і дівчатки.

На другий - трошечки кращі, а от на верхній сходинці стоять найгарніші, найдобріші і найрозумніші хлопчики і дівчатка.

На яку сходинку поставив би ти себе? (Намалюй себе на цій сходинці. Можна намалювати 0, якщо дитині важко намалювати чоловічка).

Обробка результатів:

1-3 сходинка - низький рівень самооцінки (занижена);

4-7 сходинка - середній рівень самооцінки (правильний);

8-10 сходинка - високий рівень самооцінки (завищена).

Методика “Який Я?”

Висновки про рівень розвитку самооцінки:

Протокол методики “Який я”

10 балів - дуже висока.

8-9 балів - висока.

4-7 балів - середня.

2-3 бала - низька.

0-1 бал - дуже низька.

Відповідно до вікової норми, самооцінка дошкільника висока. Слід зазначити, що відповіді дитини на деякі питання (наприклад, слухняний, чесний) можуть свідчити про адекватність самооцінки. Так, наприклад, якщо поряд з відповідями “так” на всі питання дитина стверджує, що вона “слухняний завжди”, “чесний завжди”, можна припустити, що вона не завжди досить критична до себе. Адекватність самооцінки можна перевірити, порівнявши відповідь дитини по даній шкалі з відповідями батьків про дитину по тим же особистісним якостям.

3.2 Методики формування адекватної самооцінки у дошкільнят

Гра «Мовчок»

Ціль. Корекція поводження за допомогою рольових ігор. Ведучий читає вірш «Новачок».

У дитячий сад прийшов Мовчок --

Дуже боязкий новачок.

Він спочатку був не сміливий,

З нами пісеньок не співав.

А потім, дивимося, звик:

Немов заїка -- скок та скок.

До чого ж осмілів: Навіть пісеньку заспівав.

Дитина, яка виконує роль Мовчка, спочатку робко сидить на стільці, потім, відповідно до тексту, перетворюється в сміливого: стрибає зі стільця, а потім співає яку-небудь знайому пісеньку.

Гра «Три характери»

Мета. Дати моральну оцінку злості, плаксивості; робота над мімікою і пантомімою. Діти слухають три спеціально підібрані музичні п'єси : «Злюка», «Плаксій» і «Резвушка». Разом з ведучим дають оцінку поводження Злюки, Плаксії і Резвушки. Троє дітей зображують героїв пєс, всі інші догадуються по їхній міміці і пантомімі, хто з них хто.

Малювання на тему сценки «Три характери»

Ціль. Рефлексія по попередньо проведеному етюді. Ведучий знайомить дітей з піктограмами, пояснюючи при цьому, що при різних емоційних станах вираження обличчя буде різним. Просить зобразити Злюку, Плаксія і Резвушку.

Гра «Дракон кусає свій хвіст»

Мета. Зняття напруженості, невротичних станів; розвиток згуртованості групи. Звучить весела музика. Діти стають у лінію, тримаючись за плечі. Перша дитина -- «голова» дракона, остання -- «хвіст». «Голова» намагається піймати «хвіст», а той втікає. «Тіло» дракона нерозривно. Як тільки «голова» схопила «хвіст», вона стає «хвостом». Гра продовжується доти, поки кожен учасник не побуває в двох ролях.

Гра «Компліменти»

Мета. Допомогти дитині побачити свої позитивні сторони; дати відчути, що його розуміють і цінують інші діти. Стоячи в колі, усі беруться за руки. Дивлячись в очі сусіду, дитина говорить: «Мені подобається в тобі...» Приймаючий киває головою і відповідає: «Спасибі, мені дуже приємно!» Вправа продовжується по колу. (Після вправи бажано обговорити, що почували учасники, що несподіваного вони довідалися про себе, чи сподобалося їм дарувати компліменти.)

Складаємо «Загальну історію»

Мета. Допомогти дітям виразити свою індивідуальність; учити висловлювати свої думки; навчити адекватним способам взаємодії -- взаєморозуміння; розвивати уміння спокійно вислухати співрозмовника. Діти вибирають основну тему казки. Потім вони сідають у коло і по черзі, тримаючи в руках «чарівну паличку», починають складати. Перша дитина говорить першу пропозицію, друга продовжує і т.д. Наприкінці проводиться обговорення, чи сподобалася дітям ця історія, що вони почували, говорячи по колу; що вони робили, якщо хотілося поправити іншоу дитину, і т.п.

Інсценування «Загальної історії»

Мета. Корекція поводження; зняття емоційної напруги; робота над виразністю рухів; зміцнення дитячої групи.

Гра «Голка і нитка»

Ціль. Розвиток довільності, комунікативних і організаторських здібностей. Діти вибирають ведучого. Під веселу музику він відіграє роль голки, інші діти -- роль нитки. «Голка» бігає по кімнаті, «петляє», а «нитка» (група дітей один за одним -- за нею. (Роль голки потрібно доручати соромливим, замкнутим дітям).

Висновки

Список використаної літератури

Андрущенко Т.К. Изучение самооценки в учебной деятельности.// Сб.: Экспериментальные исследования по проблемам психологии. - М.Д997.Вып.З.-47с.;

Аркин Е. А. Дошкольный возраст. - М., 1988;

Архипова Е. А. Залежність самооцінки від авторитету вихователя. -- Педагогічні проблеми соціальної психології. Мінськ, 1979, вип. 16, с. 13 -- 19.;

Барановская Т.А. Формирование самоконтроля как механизма регуляции учебной деятельности // Психология студента как субъекта учебной деятельности: Сб. - М., 1989. - Вып.327. - С.56 - 59.;

Бондарь Н.Е.. Бондарь И.В. Самооценка личностной зрелости в юношеском возрасте. // Наука і освіта. - 2004. - №3. - С. 15 - 17.;

Бороздина Л.В., Рудова Е.В„ Соломина Л.В. Самооценка и возраст // Категории, принципы и методы психологии. Психологические процессы: Тез. науч. сообщ. совет. Психологов. - М., 1983. -68 с.;

Бурі Р. С. Виховання в процесі навчання на заняттях у дитячому саду. М., 1981;

Венгер Л. Психологическая характеристика ребенка. //Дошкольное воспитание. - 1977. - №5;

Воспитание детей в старшей группе детского сада, сост. Г.М.Лямина - М., 1984;

Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. -376с.;

Забродин Ю.М. Проблемы разработки практической психологии.// Психологический журнал, 1990, т.1, №2;

Залученова Е.А. Самооценка в деятельности студентов. - М., 1992. - 52 с. - (Содержание, формы и методы обучения в высшей школе: Обзор, информ. /НИИВО; Вып.1);

Захарова А-В. Уровень притязаний как показатель самооценки // Новые исследования в психологии и возрастной физиологии. - М., 1989. -Вып.1. -С. 23-27;

Кон И.С. Психология детского возраста./ Проблемы формирования личности / Учеб. Пособие для студентов пед. ин. - тов. - М.: Просвещение, 1979. - 175 с.;

Липкина А. И. Психологія дитини і формування моральних компонентів його світогляду. -- Питання психології, 1980, № 1, с. 11 -- 12.;

Липкина А.И., Рыбак Л.А. Критичность и самооценка в учебной деятельности. - М.: Просвещение, 1968. - 141 с.;

Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. - М., 1995;

Остапенко Г.В.Самооцінка в підлітковому віці. // Наука і освіта. -- 2004. -№3.-С. 130-132.;

Островська К. Труднощі виховання як бар'єри нормативного розвитку особистості дошкільників// Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Проблеми девіантоної поведінки: історія, теорія, практика". , К.: Міленіум, 2002. -С. 262 - 265;

Пєтухова И.В., Шишкина В.Ю, Формирование рефлексии у студента как субъекта учебной деятельности. // Психология студента как субъекта учебной деятельности: Сб. - М., 1989. - Вып.327. - С. 38 - 42.;

Приемы психической саморегуляции как средство оптимизации психического состояния детей в процессе учебной деятельности: Метод, рекомендации. - Пермь, 1984. - 26 с.;

Прихожан А. М. Диагностика личностной тревожности и некоторые способы ее преодоления // Диагностическая и коррекционная работа школьного психолога. - Сб. науч. трудов. - М.: Изд-во АПН СССР, 1987. - С. 98 - 115;

Психологический словарь. -- М., 1983. -- 445 с.;

Рувинский Л. Самовоспитание дошкольника.-М.: Просвещение, 1982. - 141с.;

Творчі прояви дітей 5--7 років у театрально-ігровій діяльності. -- У кн.: Художня творчість дітей / Під ред. Н. А. Ветлугиной. М., 1974, с. 142 -- 146;

Урунтаева Г.А., Адгонькина Ю.А. Практикум по детской психологии. - М., 1995;

Ценностный мир современного студенчества (Социальный портрет явления) / Сост. А.А. Козлов, В.Т. Лисовский, З.В. Сикевич. - М. - 1992.- 40с. (Система воспитания в высшей школе: Обзор, информ. / НИИВО; Вып.4);

Чеснокова И.И. Проблема самосознания в психологии. - М., 1977.- 117с.

Размещено на Allbest.ru