Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Кафедра психології

Курсова робота з психології

на тему: «Особливості механізмів перцепції міжособистісного спілкування у старшокласників»

Студентки: ІІІ курсу, групи ПП-31,

Факультету «Педагогіки та психології»

спеціальності «Психологія»

Гребенщикової Тетяни Дмитрівни

Керівник: Грейліх Ольга Олексіївна

Переяслав-Хмельницький - 2015

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення механізмів перцепції
• 1.1 Аналітичний огляд проблеми механізмів перцепції міжособистісного спілкування у зарубіжній та вітчизняній психології
• 1.2 Особливості механізмів сприймання людини людиною
• 1.3 Процеси міжособистісного пізнання та їх роль у взаємодії старшокласників
• Розділ 2. Дослідження механізмів перцепції міжособистісного спілкування у старшокласників
• 2.1 Організація дослідження
• 2.2 Дослідження механізмів спілкування у старшокласників
• Список використаних джерел
• Додаток 1
• Додаток 2
• Додаток 3


Вступ

Науковець О.О. Леонтьєв розділяє позицію психологів школи Л.С. Виготського. У своїй праці автор визначає, що діяльність людини завжди соціальна, незалежно від того, здійснюється вона безпосередньо в колективній формі чи в формі індивідуальної творчої активності. З цього можна зробити висновок, що спілкування напряму пов'язано з мовленням або ж мовленнєвою діяльністю.

Мовленнєва діяльність визначається як спеціалізоване застосування мови для спілкування (діяльність професійного оратора, лектора, драматичного актора, естрадного співака та ін.).

Відомо, що спілкування (комунікація) - це обмін повідомленнями, інформацією, яка подається у вигляді усних чи письмових текстів мовою, якою володіють співрозмовники. І здійснюється у мовленнєвих актах, різних за формою (діалог, полілог, монолог). Неодмінним учасником спілкування, крім мовця, є слухач, реальний чи уявний. Мовлення, таким чином, є конкретне говоріння, усне чи писемне, а також сприйняття (слухання або читання) [40, с 10].

Щоб ширше зрозуміти поняття комунікації потрібно розглянути її мету і мотиви. Принцип вмотивованості та доцільності визначає наші мовленнєві вчинки. Стратегія спілкування полягає у з'ясуванні позиції співрозмовника, досягнення взаєморозуміння, забезпечення взаємодії. Тому метою комунікації, буде досягнення взаєморозуміння та взаємодія.

Комунікація торкається всіх сфер свідомої діяльності людини. Без комунікації неможливе існування суспільства і, відповідно, життя індивіда. Кожен із нас - особистість і проявляється через соціальні ролі - в родині, на роботі, в навчанні, на відпочинку та ін..

Більшість вітчизняних дослідників розмежовують поняття «спілкування» і «комунікація», підкреслюючи, що, на відміну від комунікації, у спілкуванні відображена вся складність реального світу людських відносин з його цінностями і суб'єктивними смислами. Крім того, якщо в понятті «спілкування» наголос робиться на взаємному обміні інформацією (діалогічність, взаєморозуміння), то в понятті «комунікація» наголошується на передачі інформації.

Процеси спілкування вивчалися багатьма науковцями. Якщо проаналізувати концепцію Б. Ананьєва, то за його дослідженнями людина - суб'єкт трьох основних видів діяльності: праці, пізнання та спілкування.

На думку іншого науковця - Б.Ломова, саме спілкування і діяльність є аспектами соціального буття людини.

З цього можна зробити висновок, що спілкування для людини є не лише засобом, а й метою.

Майже всі психологи, які намагаються дати класифікацію потреб (needs), включають сюди і потребу у спілкуванні. Відома класифікація Гілфорда відносить її до соціальних потреб. Р. Кеттел говорить про «інстинкт спілкування». Потреба спілкуватись у концепції А. Маслоу трактується як основна, фундаментальна потреба людини. В Маккола потреба в спілкуванні також вроджена і трактується як потяг до взаємодії. З іншого боку, О.Г. Ковалєв, класифікуючи потреби на матеріальні, духовні та соціальні, відносить потребу в спілкуванні до числа останніх. А.В. Петровський вважає її духовною потребою (за походженням - культурною)[40, с 18].

За Б.Ф. Ломовим, існують такі функції спілкування:

- інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання відмінностей щодо інформованості людей, які вступають у психологічний контакт. Другий рівень передбачає передачу інформації та прийняття рішень. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших (спілкування спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів);

- регуляційно-комунікативна (регуляція поведінки, спільної діяльності в процесі взаємодії). Завдяки спілкуванню людина регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших людей і реагує на їхні дії;

- афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини). Вона характеризує емоційну сферу людини, в якій виявляється її ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального. Зважаючи на мету спілкування, розрізняють функції, які реалізуються в будь-якому процесі взаємодії і забезпечують досягнення в ньому певних цілей[40, с 20].

Дослідження А.А. Брудного свідчать про такі функції спілкування:

1) інструментальна функція, яка полягає в тому, щоб організувати діяльність шляхом передачі інформації, суттєвої для виконання дії;

синдикативна - функція об'єднання. Завдяки цій функції спілкування має на меті укріплення спільності між людьми в рамках певних груп. Об'єднання людей у цьому випадку виступає як передумова для вирішення різних завдань;

функція самовираження, котра зорієнтована на контакт індивідів, на їх взаєморозуміння;

трансляційна функція - функція передачі конкретних способів діяльності, оцінних критеріїв і програм. Ця функція лежить в основі як направленої соціалізації (через спілкування відбувається інституціональне навчання, організоване державою), так і стихійної (через спілкування відбувається включення індивідів у різні форми діяльності, в процесі контактів з людьми відбувається передача даному індивідові вмінь, способів діяльності)[40, с 24].

Зокрема, якщо ми розглядаємо функції спілкування то важливим є назвати і механізми рецептивної функції, а саме: ідентифікація, емпатія, каузальна атрибуція, рефлексія.

1.2 Особливості механізмів сприймання людини людиною

Саме живий процес розуміння іншої людини є складним явищем, у якому можна виокремити два рівні. На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини. Другий рівень характеризується здатністю прийняти цілі, мотиви, установки іншої людини як свої власні. Цей рівень, як правило, відсутній у дітей і є результатом пізнішого онтогенетичного розвитку, хоча не всі дорослі люди здатні розуміти іншу людину саме на цьому рівні.

Процес міжособистісного пізнання людьми одне одного ускладнюється явищем егоцентризму. Егоцентризм (від лат. ego - я та centrum - центр кола) - це зосередженість індивіда тільки на власних інтересах та переживаннях і, як наслідок, нездатність розуміти іншу людину як суб'єкта і особистість, відмінну від нього[28, с 15].

Егоцентризм найповніше виявляється у дитячому і старечому віці. У конкретних дослідженнях виокремлюють такі різновиди егоцентризму: пізнавальний - виявляється у процесах сприймання і мислення; моральний - характеризує нездатність до розуміння причин вчинків інших людей; комунікативний - свідчить про неповагу до смислових понять партнерів по спілкуванню.

Так, другий рівень взаєморозуміння передбачає, що кожен із партнерів по взаємодії враховує не тільки свої власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація та рефлексія.

Поняття ідентифікації (від. лат. idenficare - ототожнювати) у соціальній психології виражає той факт, що одним із найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе до неї. У реальних ситуаціях взаємодії люди користуються, цим прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будується на підставі спроби поставити себе на його місце, тоді ідентифікація виступає одним із механізмів пізнання і розуміння іншої людини[21, с 121].

Феномен ідентифікації належить до найзначніших і найяскравіших процесів людського спілкування. Термін «ідентифікація» Б.Д.Паригін вживає у значенні взаємного уподібнення людей один до одного.

Зазвичай визначення поняття «ідентифікація» свідчить про те, що під ним розуміють механізм міжособистісної регуляції поведінки індивідів у процесі спілкування. Уподібнення до іншого, ототожнення себе з ним, запозичення важливих його характеристик, згода на контроль з його боку - все це ніщо інше, як способи взаєморозуміння партнерів по спілкуванню, спрямовані на кращу організацію спільної діяльності.

Ідентифікація тісно пов'язана з іншим близьким за змістом явищем - емпатією.

Емпатія (від грец. empatheia - співпереживання) - особливий спосіб розуміння іншої людини, коли домінує не розумове, а більш емоційне сприйняття її внутрішнього світу. Емоційна природа емпатії саме і виявляється в тому, що ситуація іншої людини, партнера по спілкуванню, не стільки «продумується», скільки «відчувається». Емпатичні переживання можуть бути адекватними і неадекватними переживанням об'єкта емпатії. Наприклад, чиєсь горе викликає в однієї людини страждання, а в іншої - радість. Одні люди радіють чужому щастю, інші - заздрять. Такі явища пояснюються тим, що емпатичні реакції виникають у відповідь як на позитивні, так і на негативні переживання. Проте у психології склалась традиція вивчення емпатії в контексті негараздів, оскільки це дає можливість повніше виявити мотиваційні установки одного індивіда щодо іншого[21, с 203].

Типовими формами емпатії є співпереживання і співчуття.

У співпереживанні можна передбачити переживання індивідом тих самих почуттів, які відчуває інший, але це переживання звернене на себе. Індивід переживає або те, що може статися з ним у майбутньому, або те, що він пережив у минулому. Співчуття - це переживання негараздів іншого безвідносно до власного стану.

Механізм емпатії в певних рисах подібний до механізму ідентифікації: вміння поставити себе на місце іншого, поглянути на речі його очима. Проте «поглянути на речі чиїмись очима» не обов'язково означає ототожнити себе з цією людиною. Якщо людина ототожнює себе з кимось, це означає, що вона будує свою поведінку так, як будує її цей інший. Коли ж людина виявляє до нього емпатію, вона просто бере до уваги лінію його поведінки (наприклад, ставиться до нього із співчуттям), але свою власну поведінку може будувати зовсім інакше.

Так, в обох випадках враховується поведінка іншої людини, але результат спільних дій буде різним: одна справа - зрозуміти партнера по спілкуванню, ставши на його позицію, діючи відповідно до неї; інша - зрозуміти його, враховувати його точку зору, навіть співчувати йому, але діяти по-своєму.

Щоб охарактеризувати процес спілкування обидва явища вимагають розв'язання ще одного питання: наскільки повно та адекватно буде партнер по спілкуванню розуміти іншого та самого себе. До процесу розуміння людьми один одного включається механізм рефлексії. У соціальній психології під рефлексією (від лат. reflexio - відображення, звернення назад) розуміють усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не просте знання або розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє свого партнера, своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного, глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому в цьому внутрішньому світі у свою чергу відображається внутрішній світ першого [10, с 36].

Люди не завжди знають справжні причини поведінки іншої людини у повсякденному житті або знають їх недостатньо, та за умов дефіциту інформації вони починають приписувати один одному як причини поведінки, так і самі зразки поведінки чи якісь більш загальні характеристики. Це здійснюється або на підставі подібності поведінки суб'єкта до певного зразка, який мав місце у попередньому досвіді суб'єкта сприймання, або на підставі аналізу власних мотивів, які могли б мати місце в аналогічній ситуації. Наступний феномен у соціальній психології має назву «каузальна атрибуція» (від лат. causa - причина та atribuo - наділяти, приписувати).

Каузальна атрибуція - це своєрідна інтерпретація та оцінка людиною причин і мотивів поведінки інших на ґрунті буденного, житейського досвіду. Вона може стосуватися сприймання не тільки окремих людей, а й соціальних груп і самої себе. Одним із виявів атрибуції є явище покладання чи прийняття людиною чи членами групи відповідальності за невдачі чи успіхи у спільній діяльності[21, с 244].

Досліджуючи казуальну атрибуцію були виявлені такі особливості її прояву у спілкуванні: 1) відхилення процесу приписування від логічних норм під впливом суб'єктивних чинників - інформаційних, мотиваційних; 2) пояснення невдалих результатів діяльності зовнішніми чинниками, а успішних - внутрішніми; 3) постійні відмінності у поясненні людиною власних вчинків і поведінки інших людей.

Володіння знанням особливостей каузальної атрибуції дає змогу розробити засоби та прийоми підвищення точності міжособистісного сприймання.

Велику роль у сприйманні людини людиною відіграє установка, особливо при формуванні першого враження про незнайому людину. Добре відомі експерименти О.О.Бодальова, в яких досліджувалась роль установки у сприйманні людини. В одному з експериментів двом групам студентів показали фотографію однієї і тієї самої людини. Але попередньо першій групі було повідомлено, що ця людина є злочинцем, а другій - видатним ученим.

Після цього кожній групі запропонували скласти словесний портрет людини. У першому випадку були одержані такі характеристики: глибоко посаджені очі свідчили про злобу, вип'ячене підборіддя - про рішучість йти до кінця в злочині. Відповідно, за оцінками учасників другої групи, ті ж глибоко посаджені очі свідчили про глибину думки, а підборіддя - про силу волі у подоланні труднощів на шляху пізнання.

Цей приклад можна розглядати як вияви особливого процесу, який супроводжує сприймання людини людиною, а саме явища стереотипізації.

Стереотип - це стійкий і спрощений образ певного явища або людини, яким користуються як відомим «скороченням» при взаємодії з цим явищем, або людиною. Стереотипи спілкування, які виникають при пізнанні людьми один одного, мають специфічне походження і специфічний смисл. Як правило, вони з'являються через досить обмежений попередній досвід, внаслідок прагнення зробити висновок на підставі обмеженої інформації. Дуже часто стереотип стосується групової приналежності людини, зокрема певної професії (вчителі люблять читати нотації, бухгалтери - педанти тощо)[28, с 76].

Стереотипізація призводить до двох різних наслідків: спрощення процесу пізнання іншої людини або упереджень у її сприйманні. У першому випадку стереотип не обов'язково має оцінне навантаження: у сприйманні іншої людини не відбуваються зрушення в її емоційному прийнятті чи неприйнятті. У другому випадку, якщо судження будується лише на грунті минулого обмеженого досвіду, а цей досвід був негативним, будь-яке нове сприймання представника тієї ж групи забарвлюється негативізмом. На фундаменті стереотипів формуються ефекти міжособистісного сприймання, які відображають певну тенденцію, а саме: сприймати соціальні об'єкти максимально однорідними і несуперечливими. Найвідомішими є ефекти ореолу, первинності та новизни.

Головним в ефекті ореолу виявляється те, що загальне сприятливе враження веде до позитивної оцінки всіх інших якостей людини. А загальне несприятливе враження, навпаки, сприяє формуванню негативних оцінок. Образ, що існував раніше, відіграє роль ореолу, який заважає бачити дійсні риси і прояви об'єкта сприймання. Ефект ореолу найяскравіше виявляється тоді, коли людина має обмежену інформацію про об'єкт сприймання, а також коли судження стосуються моральних якостей. Тенденція перебільшувати одні характеристики і недооцінювати інші свідчить про певну оцінну (позитивну чи негативну) упередженість людини у міжособистісному сприйманні[28, с 79].

Наряду з попереднім стоять ефекти новизни та первинності. Обидва вони стосуються значущості порядку подання інформації про людину для формування уявлення про неї. Ефект первинності виявляється в тих випадках, коли сприймається незнайома людина і під час її оцінки роль установки відіграє інформація, подана раніше. У ситуації сприймання знайомої людини діє ефект новизни, який полягає в тому, що остання, новіша інформація про людину стає найбільш значущою. Стереотипи і ефекти міжособистісного стикування відображають схематизм, емоційну забарвленість, спрощеність людського сприймання. Вони виникають за умов дефіциту інформації, обмеженого індивідуального досвіду, упереджених уявлень, які є у суспільстві чи соціальній групі[25, с 134].

Отже, стереотипи та ефекти відіграють подвійну роль у людському спілкуванні. З одного боку, вони скорочують час ознайомлення з іншими людьми, дають змогу вступати у контакти з людьми різного віку, статі, різної професійної і соціальної приналежності. З іншого - стереотипи стандартизують процес людського спілкування, можуть сприяти формуванню хибних знань про людей, що негативно впливає на весь процес спілкування. У зв'язку з цим точність і адекватність сприймання людини людиною є необхідною умовою ефективності спільної діяльності.

У сучасній науці багато дослідників намагаються розв'язати зазначену проблему, виходячи з принципу діяльності в аналізі феноменів міжособистісного сприймання. Відомо, що формування ціннісно-смислових позицій учасників перцептивного процесу - це не тільки відображення особливостей партнерів як особистостей, скільки їхня здатність визначити, як ці особливості (характер, здібності, вміння тощо) виявляються у конкретній ситуації спільної діяльності. Наші знання про партнера по спілкуванню не завжди відповідають дійсному, адекватному розумінню його як особистості. Це зумовлено й тим, що наявні знання використовуються не в тій формі і не в тому обсязі, в яких вони зберігаються, а у перетвореному вигляді.

1.3 Процеси міжособистісного пізнання та їх роль у взаємодії старшокласників

Сприймання людьми одне одного у процесі спілкування, формування враження є вихідною передумовою їх пізнання. Таке сприймання - набагато активніший процес, ніж сприймання людиною інших об'єктів світу, оскільки воно особливо активізує розумові, вольові, емоційні процеси, частіше спонукає до дії, осмислення себе та інших, нових знань.

У ранньому юнацькому віці міжособистісна перцепція суб'єктів, характеризується збільшенням кількості описових категорій, зростанням їх гнучкості та визначеності у процесі їх використання; підвищення рівня вибірковості, послідовності, складності та інтегрованості інформації. Все це свідчить, що характер сприймання інших людей пов'язаний із розвитком особистості як суб'єкта пізнання.

Про диференціацію юнацької свідомості, розвиток системи особистісних смислів і значень свідчить уміння старшокласників пізнавати себе на основі пізнання інших[10, с 41].

Старшокласники здатні відокремлювати стійкі якості однокласників від ситуативних проявів їх особистості, що зумовлені впливом обставин, і визначають їх поведінку в певний момент взаємодії; характерним є більш рівномірне використання одиниць аналізу іншого (зовнішність, поведінка, якості).

Взаємне сприймання ставить до учасників взаємодії високі вимоги, пов'язані з поглибленим інтелектуальним аналізом. За дефіциту часу та інтенсивного розвитку комунікативної інформації партнери по спілкуванню змушені поповнювати нестачу даних і знань про іншого інформацією, почерпнутою разом із першим враженням. Проте воно може частково й цілком не збігатися з подальшими уявленнями про людину. Перше враження є складним психологічним феноменом, в якому поєднуються чуттєвий, логічний та емоційний компоненти. Йому притаманні емоційне ставлення та більш чи менш усвідомлювані й узагальнені оцінні судження. Залежить воно від досвіду спілкування; зовнішнього вигляду, поведінки людини, за якою спостерігають; ситуації, в якій відбувається її пізнання; особистісних якостей того, хто спостерігає, та ін.[10, с 53].

У розкритті цих властивостей і полягає міжособистісне розуміння. Отже, вступаючи у міжособистісні відносини, підліток повинен намагатися розуміти партнера, емоційно реагувати на його психічний стан: співчувати, співпереживати, разом радіти і сумувати, обирати адекватні способи звернень, впливів. Поняття «розуміння» виражає здатність старшокласника пізнати суттєве, істотне в іншій людині, розкрити його у зв'язках і відношеннях з іншими особистостями. Соціальна психологія частіше послуговується поняттям «раціональне розуміння».

Раціональне (лат. rationalis - розумний) розуміння - накопичення, систематизація інформації, оперування знаннями про інших людей задля досягнення максимальної відповідності суджень, оцінок, уявлень про них об'єктивним рисам, властивостям та можливостям.

Накопичення досвіду спілкування сприяє розумінню інших людей. Зумовлюється воно завданнями взаємодії, особистісними характеристиками учасників спільної дії (життєвим досвідом, рівнем самооцінки та ін.)[21, с 65].

Проникнення у внутрішній світ іншої людини є нелегкою справою. Вона потребує принципово іншої пізнавальної праці, ніж сприйняття її зовнішнього образу (поведінки, висловлювань, переживань, комунікативних можливостей). Ця праця постає як процес переходу міжособистісного сприймання в розуміння і в оцінку іншої людини. Процес розуміння розгортається на двох рівнях:

1. Усвідомлення цілей, мотивів, установок іншої людини.

2. Прийняття цілей, мотивів, установок іншої людини як своїх.

Другий рівень припускає такий вид взаєморозуміння, який вимагає від кожного із партнерів по взаємодії враховувати не тільки власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Отримані при цьому враження відіграють відчутну регулятивну роль у процесі спілкування, оскільки пізнання іншої людини забезпечує і пізнання себе, а повнота, точність сприйняття і розуміння іншої людини зумовлюють успіх у взаємодії з нею. Становлення уявлення про себе, що ґрунтується на основі уявлень про іншого, ефективно формується у процесі взаємодії старшокласників, коли вони спільно приймають рішення, планують спільні дії. У такій ситуації з'являються можливості для оцінювання людини людиною, зміни своїх дій і поведінки партнера, організації та коригування стратегії власної поведінки і вчинків.

Міжособистісне пізнання відбувається як емоційно-раціональне та абстрактно-логічне оцінювання іншої людини, емпатійне розуміння та прийняття її, інтерпретація інформації та вчинків, формування узагальнень про неї як особистість, прогнозування змін її поведінки, побудова стратегії власної поведінки. На основі цього у процесі спільної діяльності та спілкування формуються образи, поняття, уявлення, знання, які полегшують або ускладнюють міжособистісні відносини. Міжособистісне пізнання успішне тоді, коли люди здатні усвідомити, зрозуміти й оцінити своїх партнерів по взаємодії, тобто проникнути у внутрішній світ іншого[28, с 74].

У процесі міжособистісного пізнання важливою є точність міжособистісної перцепції. Проблема полягає в тому, що, спостерігаючи за фізичними об'єктами, людина може легко перевірити точність сприймання, зіставивши результати з об'єктивною фіксацією, вимірюванням певних якостей і властивостей. Під час пізнання іншої людини зробити це набагато важче, оскільки враження про неї ні з чим зіставити через відсутність методик безпосередньої реєстрації численних якостей особистості іншої людини.

Для отримання інформації про людину можна використовувати тести, хоча тестів для вимірювання всіх характеристик людини не існує. Тому їх не можна вважати єдиним інструментом дослідження особистості. Це стосується й експертних оцінок. Підвищенню точності сприймання іншої людини сприяє зворотний зв'язок, який допомагає скоригувати образ і спрогнозувати її поведінку. Перцептивну компетентність можна розвинути, використовуючи спеціальні прийоми соціально-психологічного тренінгу.

перцепція міжособистісний спілкування емпатія

Розділ 2. Дослідження механізмів перцепції міжособистісного спілкування у старшокласників

Згідно концептуальних підходів, які були опрацьовані в теоретичній частині дослідження ми зазначали, що механізмами перцепції є ідентифікація, емпатія, казуальна атрибуція, рефлексія.

У зв'язку з тим, що ми досліджуємо механізми перцепції міжособистісного спілкування, відповідно, ми обираємо наступні методики, а саме, дослідження рівня емпатійних тенденцій (за Юсуповим) та діагностика міжособистісних стосунків (за Т. Лірі). Дані методики дали змогу дослідити рівень емпатійних тенденцій та особливості міжособистісного спілкування у групі.

Базою нашого дослідження був індустріальний коледж м. Киева, студенти 1-го курсу. Всього у дослідженні взяли участь 28 респондентів.

2.1 Організація дослідження

Дослідження рівня емпатійних тенденцій.

Ми вважаємо, що емпатія є здатністю емоційного відгуку на неблагополуччя іншого, прагнення зрозуміти, полегшити або розділити його стан. Розуміючи емпатію як процес, у дослідженні ми будемо вивчати її як властивість індивіда, яка є результатом інтеграції емпатійних процесів та станів.

Зазначимо, що емпатія - важливий фактор морального розвитку особистості, оскільки такі особливі форми емпатії як співпереживання та співчуття є мотивами моральної поведінки.

Інструкція: Для виявлення рівня емпатійних тенденцій необхідно, відповідаючи на кожне з 36 тверджень, приписувати відповідям наступні числа: якщо ви відповіли «не знаю» - 0, «немає, ніколи» - 1, «іноді» - 2, «часто» - 3, «Майже завжди» - 4, і відповіді «так, завжди» - 5. Відповідати треба на всі пункти.

Методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі.

Головним завданням даного дослідження є діагностика особливостей міжособистісних стосунків у підлітковому віці.

Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами. Якщо основою для об'єднань молодших школярів найчастіше виступає спільна діяльність, то тепер, навпаки, привабливість тих чи інших занять визначається передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками.

Слід мати на увазі, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками - вони прагнуть зайняти у їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім претензіям. Для одних це бажання бути лідером, для інших - користуватись авторитетом у якійсь справі, треті намагаються знайти близького друга тощо. Однак завжди це прагнення є провідним мотивом поведінки у цьому віці.

Методика використовується для вивчення стилю і структури міжособистісних стосунків та їх особливостей, а також дослідження уявлень досліджуваного про своє «Я», ставлення до самого себе. Методика дає змогу виявити зони конфліктів. При дослідженні міжособистісних відносин найчастіше виділяються два чинники: домінування, дружелюбність. Саме ці чинники визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття.

На основі досліджень міжособистісних стосунків Т. Лірі виділив 8 загальних і 16 конкретизованих варіантів міжособистісної взаємодії, представлених у вигляді кругової діаграми. Полюсні варіанти на цій схемі є протилежними один одному.

Опитувальник складений відповідно до виділених типів міжособистісної поведінки, що являє собою набір із 128 простих лаконічних характеристик - епітетів, які групуються по 16 запитань у 8 октантів, що відображають різноманітні психологічні профілі. Методика може пропонуватися досліджуваному у вигляді списку або ж на окремих картках.

2.2 Дослідження механізмів спілкування у старшокласників

Таблиця 2.1 Показники рівня емпатійних тенденцій (28 осіб)

Здійснюючи аналіз отриманих даних за методикою дослідження рівня емпатійних тенденцій нами виявлено, що майже у всієї групи студентів середній (нормальний) рівень розвитку емпатії (92%), один студент має низький рівень розвитку емпатійних тенденцій(4%) і тільки один студент відзначається високим рівнем(4%). (Додаток 1)

З огляду на загальну картину вибірки, показники є не погані - нормальний рівень емпатійності, притаманний переважній більшості людей. Цих респондентів не можна назвати «товстошкірими», та в той же час наші досліджувані не належать до числа особливо чутливих осіб. Та, якщо йдеться про співпереживання, яке є особливо актуальним у теперішній час, то і показники у досліджені цього феномену хотілося б мати трохи вищі. Емпатія сприяє збалансованості міжособистісних відношень. Вона робить поведінку людини соціально обумовленою. Розвинена у людини емпатія - ключовий чинник успіхів в тих видах діяльності, у яких вимагає вживатися у світ партнера по спілкуванні, і раніше усього при навчанні і вихованні.

У юнацький період емпатія як психічне особистісне утворення, досягнувши своєї вираженості, є надалі стимулятором про соціальної поведінки й альтруїзму. Тому саме в ранньому юнацькому віці потрібно приділяти цьому питанню значну увагу.

Методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі.

Згідно обробки даних за шкалами Т. Лірі ми проаналізували домінування по кожній з 8-ми октант (Додаток 2). Таким чином встановлено:

I октант - Авторитарний тип міжособистісних стосунків представлено таким розкидом даних: 0-8, «Упевнений у собі, наполегливий, може бути хорошим наставником і організатором. Володіє якостями керівника». Такі характеристики притаманні 23 досліджуваним із 28. Це складає 82% від загальної вибірки; 9-12, «Домінантний, енергійний, успішний у справах; любить давати поради, вимагає до себе поваги; може бути нетерпимим до критики; йому властива переоцінка власних можливостей» домінують у 19% підлітків, які склали 5 осіб; 13-16, «Владний, диктаторський, деспотичний характер; усіх повчає, має дидактичний стиль висловлювань; не схильний сприймати поради інших; прагне до лідерства і керування іншими; сильна особистість з рисами деспотизму» - не набрали жоден з респондентів.

II октант - Незалежний - домінуючий тип: 0-8. « Упевнений, незалежний, орієнтований на себе, схильний до конкуренції» - такий тип у 82%респондентів (23 особи); 9-12. «Самозадоволений, нарцистичний, з вираженим почуттям власної гідності, зверхності над оточуючими, з тенденцією мати особливу думку, відмінну від більшості, і займати особливу позицію у групі» виявлено у 4-х студентів (14%); 13-16. «Прагне бути над усіма, самовдоволений, прагматичний. До оточуючих ставиться відчужено; гонористий, хвалькуватий» - такого типу одна людина.

III октант - Агресивний тип: 0-8. «Впертий, наполегливий у досягненні мети, енергійний, безпосередній». Відповідає 22 особам, що складає 78% групи досліджуваних; 9-12. «Вимогливий, прямолінійний, щирий; суворий і різкий в оцінці інших; непримиренний. Схильний в усьому звинувачувати оточуючих; глузливий, іронічний, дратівливий». Таким типом охарактеризовано 21% вибірки (6 підлітків); 13-16. «Надмірно наполегливий; неприязний, жорстокий, ворожий по відношенню до оточуючих; нестриманий, запальний, агресивний; може виявляти асоціальну поведінку» - не виявлено ні одної особи.

IV октант - Недовірливий - скептичний тип: 0-8. «Реалістичний у судженнях і вчинках; критичний по відношенню до оточуючих; скептик, не конформний». Такі характеристики властиві 23 досліджуваним. Це складає 82% від загальної вибірки; 9-12. «Виражена схильність до критицизму. Недовірливий до людей, розчарований у них; замкнений, потайливий, образливий; відчуває труднощі в інтерперсональних контактах через підозріливість і страх, погане ставлення. Свій негативізм виявляє у вербальній агресії». З такими характеристиками у групі 4 особи, це - 14%; 13-16. «Відчужений по відношенню до ворожого і злісного світу; дуже підозріливий, украй образливий; схильний сумніватися у всьому; злопам'ятний, постійно скаржиться на всіх (шизоїдний тип характеру)». Має один підліток із 28-ми.

V октант - Покірний - сором'язливий тип:0-8. «Скромний, нерішучий, поступливий; емоційно стриманий; схильний підкорятися; не має власної думки; слухняно і чесно виконує всі свої обов'язки». Такого типу є 14 учнів, що відповідно 50% вибірки; 9-12. «Сором'язливий, легко ніяковіє; схильний підкорятися сильнішому без урахування ситуації» виявляється у 42% групи, а саме у 12 респондентів; 13-16. «Покірливий, схильний до самоприниження; слабіволь- ний, поступається всім і в усьому; завжди ставить себе на останнє місце і осуджує себе, приписує собі провину; намагається знайти підтримку в когось сильнішого». Ці характеристики спостерігаються у 2 осіб.

VI октант - Заздрісний тип: 0-8. «Конформний, м'який; очікує допомоги і поради; схильний до захоплення оточуючими; ввічливий і потребує визнання». Такий тип має 85% досліджуваного колективу, що становить 24 студенти; 9-12. «Слухняний, боягузливий, безпорадний; не вміє чинити опір; щиро вважає, що інші завжди праві» характерний 3 особам (11% групи); 13-16. «Дуже невпевнений у собі; має нав'язливі страхи, побоювання, тривожиться з будь-якого приводу, тому залежить від інших, від чужої думки, занадто конформний»- виявлена одна особа такого типу.

VII октант - Співпрацюючий тип: 0-8. «Схильний до співробітництва, кооперації; гнучкий і компромісний у прийнятті рішень, вирішенні проблем і конфліктних ситуацій; намагається погоджуватися з думкою оточуючих; свідомо конформний, дотримується умов, правил і принципів «хорошого тону»; у відношенні з людьми ініціативний, ентузіаст у досягненні цілей групи; намагається допомагати; хоче відчувати себе в центрі уваги, отримувати увагу і любов; комунікабельний, виявляє теплоту і приязність у стосунках». Ці характеристики притаманні 21 досліджуваному, це складає 75% вибірки; 9-16. «Приязний і люб'язний з усіма; орієнтований на соціальне прийняття і позитивне визнання; прагне задовольнити вимоги всіх, «бути хорошим» для всіх без урахування ситуації; прагне до цілей мікрогрупи; має розвинені механізми витіснення і пригнічення; емоційно лабільний (істероїдний тип характеру)». Цьому типу відповідає 7 студентів, це - 25% групи.

VIII октант - Альтруїстичний тип: 0-8. «Відповідальний по відношенню до людей, делікатний, м'який, добрий; емоційне відношення до людей виявляє у співчутті, симпатії, ласці, вміє підтримати, підбадьорити і заспокоїти оточуючих, безкорисливий і здатний відгукуватися на чужі проблеми». Зафіксовано у 17 респондентів, що відповідає 61% групи досліджуваних; 9-16. «Гіпер Відповідальний; завжди приносить у жертву свої інтереси; намагається допомогти і співпереживає всім; нав'язливий у своїй допомозі і надто активний по відношенню до оточуючих; неадекватно приймає на себе відповідальність за інших. (Хоча це може бути тільки зовнішня «маска», яка приховує особистість» домінують у 39% підлітків, які склали 11 осіб.

Таблиця 2.2. Показники типів міжособистісних стосунків у старшокласників (28 осіб)

В ході обробки результатів середній показник показує: 74% вибірки мають характеристики, що не виходять за межі восьми балів, це властиве гармонійним особистостям; 17% респондентів володіють тенденцією до агресивності і 28% -схильні до підкорення. Також нами виявлено, у 7% досліджуваних показники, які характеризують агресивність, на рівні 13-16 балів та у 14% студентів показники характеризуючі підкорення на такому ж рівні, що свідчить про труднощі соціальної адаптації досліжуваних.

Отже, за Т. Лірі, одне з головних завдань - визначення двох біполярних характеристик: домінування чи дружелюбність.

Домінування = ( І - V) + 0,7 х (VIII + II - VI)

Дружелюбність =(VII - III) + 0,7 х (VIII - II - IV + VI) (Додаток 3)

За груповими показниками було встановлено, що у 40% вибірки переважає дружелюбність (це 11 осіб з 28 загального). 60%, що складає 17 осіб, відповідно показали перевагу домінування у встановленні міжособистісних відносин.

Висновки

Згідно завдань даного дослідження ми

Міжособистісна перцепція являє собою процес переходу від сприймання до розуміння та оцінювання людини людиною, від психологічного контакту до стійких соціальних стосунків. До її структури включають: суб'єкт, об'єкт, процес міжособистісного сприймання та перцептивний образ. Основними механізмами, що забезпечують власне процес міжособистісного сприймання є ідентифікація, емпатія, атракція, рефлексія, каузальна атрибуція, стереотипізація.

У процесі взаємодії міжособистісна перцепція виконує ряд важливих функцій, які ускладнюються в міру зростання суб'єкта взаємодії та набувають яскравого вираження у ранньому юнацькому віці: мотиваційну, перцептивно - діагностичну, гностично - орієнтувальну, модифікаційну.

Міжособистісна перцепція старшокласників характеризується суб'єктністю та динамічністю перцептивного образу, який проявляється у повноті - фрагментарності, гнучкості - ригідності відображення, визначається модальністю ставлень, здатністю до емоційного відгукування та нормативними очікуваннями суб'єктів взаємодії. Змістовою характеристикою міжособистісної перцепції виступає спрямованість старшокласника на виокремлення певних характеристик однокласника (суб'єктивних якостей, фізичного вигляду, дій та поведінки), а також їх міри значущості у сприйманні й оцінці об'єкта перцепції.

Важливими чинниками міжособистісного спілкування у ранньому юнацькому віці є здатність до емоційного відгукування і нормативні очікування стосовно поведінки однокласників. Констатовано, що повнота сприймання старшокласників змінюється під впливом емоційно-ціннісного ставлення, типу сприймання групи, соціометричного статусу; спрямованість сприймання, здебільшого, залежить від емоційно - ціннісного ставлення, якостей об'єкта перцепції, його статусу; на гнучкість сприймання здійснюють вирішальний вплив емоційне відгукування та нормативні переваги старшокласників.

В теоретичній частині нашого дослідження ми з'ясували концептуальні підходи до проблеми значення механізмів перцепції у міжособистісному спілкуванні.

Згідно теорії Б. Ф. Ломова спілкування і діяльність нерозривно пов'язані у процесі соціального буття людини. Більше того, між цими процесами існує маса переходів і перетворень. У деяких видах діяльності в якості її засобів і способів використовуються засоби і способи, характерні для спілкування , а сама діяльність будується за законами спілкування (наприклад , діяльність педагога ) . В іншому разі ті чи інші дії ( в тому числі і предметно - практичні) використовуються в якості засобів і способів спілкування , і тут спілкування будується за законами діяльності (наприклад , демонстраційна поведінка , театральна вистава ) . У діяльності ( наприклад, професійної ) величезний «шмат» часу , що витрачаються на її психологічну підготовку , становить спілкування , яке не є діяльність в строгому сенсі цього слова , а саме спілкування , так чи інакше пов'язане з виробничими чи іншими відносинами. Тут переплітаються ділові, особисті, міжособистісні та інші відносини людей. Взаємозв'язки між ними в кожному конкретному випадку можуть бути зрозумілі тільки в контексті системної детермінації розвитку людини.