Психологічна допомога

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Етичні і професійні принципи здійснення психологічної допомоги

2. Характеристика основних напрямів і сфер застосування психологічної допомоги. Специфіка діяльності практичного психолога в організації

3. Сутність і зміст поняття психологічного консультування. Напрямки психологічного консультування

4. Бесіда як основний метод психологічного консультування. Структура бесіди. Специфіка консультативного контакту

5. Консультування клієнтів з депресією і суїцидальними намірами

6. Консультування асоціальних особистостей

7. Сутність і зміст поняття психологічного консультування. Напрямки психологічного консультування

8. Консультування клієнтів з психосоматичними розладами

1. Етичні і професійні принципи принципи здійснення психологічної допомоги

Сучасний рівень науки і практики та їх зростаючий вплив на соціальні й економічні процеси вимагають спеціального регламентування дій психологів, як у процесі дослідницької роботи, так і в ході реалізації їх рекомендацій.

Підвищення ефективності роботи психологів у різних галузях, виключення випадків дискредитації психології вимагають введення в практику етичних принципів і правил роботи психолога. Це означає, що сьогодні рівень професіоналізму психолога визначається не тільки його теоретичною, методологічною та методичною підготовкою, але й здатністю будувати свою діяльність з урахуванням етичних норм, принципів, стандартів.

Принципи- керівні положення, якими психолог керується у своїй роботі.

У своїй роботі психолог керується принципами, спільними для всіх професійних етик: повага до особистості, захист прав людини, почуття відповідальності, чесність і щирість по відношенню до клієнта, обачливість у застосуванні інструментів і процедур, професійна компетентність, твердість у досягненні мети втручання та його наукової основи.

Етичні принципи роботи психолога формують умови, за яких зберігаються і посилюються його професіоналізм, гуманність дій, повага людей, з якими він працює.

Загальновизнаної системи етичних принципів, яких належить дотримуватися психологу, на сьогодні немає, хоча спроби створення таких систем були і не одноразово (В.Кондратов, 1990; Є.Климов, 1986; Є.Мелібруда, 1986; ЛПетровська, 1982; М.Пря-жніков, 1994; Професійний кодекс етики для психологів, ФРН, 1990; Професійний кодекс етики для психологів, Мадрид, 1987, Етичний кодекс психолога, Україна, 1990). Етичні принципи покликані забезпечити:

- виконання професійних завдань у відповідності з етичними нормами;

- захист людей, з якими психологи вступають у професійну взаємодію: студентів, педагогів, супервізорів, учасників досліджень та інших осіб;

- збереження довіри між психологом і клієнтом;

- закріплення авторитету психолога, психологічної служби серед учнів, батьків, громадськості.

Умовно етичні принципи можна виділити в два рівні [6, с.316-322]:

1)очевидні етичні принципи(«банальні», самоочевидні) - принципи типу «не кричи на клієнта», «не бий клієнта», «не проводи консультацію в нетверезому стані», «не вбивай клієнта» і т.д. Такого роду правила само собою зрозумілі, але, на жаль, і їх іноді порушують.

Наприклад, психолог-консультант невиправдано ображає клієнта, доводячи його до істерики, чи використовує зовсім неадекватні методи роботи (у профконсультації під виглядом інновацій один доволі «солідний спеціаліст» застосовував метод голковколювання, та ще й у затемненій кімнаті при свічках і з напівоголеним тілом збентеженого підлітка) [6].

Тому виділення очевидного рівня все ж таки правомірне.

2) традиційні етичні принципи сформульовані на основі кодексів професійної етики, загальнолюдських цінностей, норм моралі, узагальнення результатів різних етичних систем і т.д.

До традиційного рівнявідносяться такі етичні принципи у роботі психолога:

1) принцип незавдання шкоди досліджуьаному/кліснту («Не нашкодь!»)вимагає від психолога такої організації роботи, щоб ні її процес, ні її результати не завдавали шкоди досліджуваному, його здоров'ю, стану чи соціальному положенню. Виконання принципу регламентують правила стосунків психолога з досліджуваним/клієнтом, замовником і вибору адекватних методів досліджен ня та консультування.

Цей принцип застосовується до багатьох напрямів практичної психології. Він швидше відноситься до очевидного рівня, як такий, який розуміється сам собою. Для профконсультанта такий принцип можна було б перефразувати «зроби ліпше».

Чимало практикуючих психологів вважають принцип «Не нашкодь!» головним законом у своїй роботі;

2) принцип компетентності психологавимагає від психолога братися за розв'язання тільки тих питань, з якими він професійно обізнаний, для розв'язку яких він володіє практичними методами роботи та наділений відповідними правами й повноваженнями для виконання психокорекційних чи інших впливів («роби, що знаєш, що вмієш і на що маєш право»). Виконання принципу забезпечу ється правилами, які регламентують відносини психолога із замовником, досліджуваним/клієнтом, результатами дослідження;

3) принцип неупередженості психологане допускає ставленнядо досліджуваного/клієнта, формулювання висновків і здійснення дій психологічного характеру, які суперечать науковим даним, які б суб'єктивні враження досліджувавний/клієнт не викликав своїм виглядом, юридичним чи соціальним положенням, яким би позитивним чи негативним не було ставлення замовника до досліджуваного. Принцип дотримується, якщо виконуються правила, які регламентують вплив на результати дослідження особистості самого досліджуваного/клієнта, психолога і замовника; 4) принцип конфіденційності діяльності психологавимагає того, щоб матеріал, отриманий психологом у процесі його роботи здосліджуваним/клієнтом на основі довірливих стосунків, не підлягав свідомому чи випадковому розголосу поза погодженими умовами та був представлений так, щоб не міг скомпрометувати ні досліджуваного/клієнта, ні замовника, ні психолога, ні психологічну науку. Принцип виконується у тому випадку, якщо відповідними правилами регламентуються процес обміну інформацією психологічного характеру між замовником і психологом, між замовником і досліджуваним.

Цей принцип не варто розуміти буквально. Наприклад, в умовах роботи профконсультанта в школі все ж таки доводиться повідомляти деякі результати своєї роботи (найзагальнішого плану) адміністрації, яка теж має право знати, що саме робить психолог-консультант з довіреними їй (адміністрації) учнями. Але категорично забороняється повідомляти відомості про школярів, які можуть завдати їм хоча б яку-небудь шкоду, навіть тоді, коли самі школярі будуть заявляти, що їм «однаково, що про них будуть розповідати».

Щоб розібратися в тому, що може завдати шкоди клієнту, а що ні, необхідний досвід і професійне «чуття»;

5) принцип поінформованої згодивимагає, щоб психолог, замовник і досліджуваний/клієнт були повідомлені про етичні принципи та правила психологічної діяльності, цілі, засоби і можливі результати психологічної діяльності та брали в ній добровільну участь. За винятком випадків, передбачених положеннями Етичного кодексу та юридичних документів.

Серед етичних правил у роботі психологавизначимо такі: 1. Не оцінюй!Зрозуміло, що взагалі без оцінок працювати практично неможливо. Тому варто цей принцип уточнити так: «Не начіпляй ярликів!». Суть його в тому, щоб психолог не висловлював оцінок, особливо негативних, уголос. Ліпше так організувати роботу, щоб на якомусь її етапі сам клієнт, який «прозрів», почав розповідати про свої недоліки.

2. Сприймай людину такою, якою вонає! У К.Роджерса цей принцип звучить так: «Безумовне позитивне сприйняття». Мається на увазі визнання з боку психолога права клієнта на будь-яку гаму власних почуттів без ризику втратити повагу психолога, психотерапевта (Петровська Л.А., 1986). При цьому клієнт може володіти справді огидними якостями, і «безумовне сприйняття» такого клієнта виглядало б самообманом. Слово «сприймати» має різнізначення: погодитися з чимось, віднестися до чогось позитивно;сприйняти, але це не завжди означає визнати, позитивно постави тись. Наприклад, ми говоримо «зрозуміти негідника», і це зовсім не означає, що ми позитивно сприймаємо все те, що він вчинив. Тому, щоб уникнути непорозумінь, дане правило можна переформулювати так: «Зрозумій кожного клієнта, який тобі довірився».В.Франкл, засновник логотерапії, вважає, що потрібно допомагати людині у «самотрансценденції», тобто забезпечувати для неї умови «виходу за рамки самої себе», а не просто залишатися такою, якою вона вже є... Уся його логотерапія зорієнтована на принцип «бути-могти».

В.Франкл писав: «Якщо ми будемо сприймати людей такими, якими вони є, ми зробимо їх гіршими. Якщо ми будемо поводитися з ними як з тими, ким вони хочуть бути, то ми приведемо їх туди, куди їх належить привести» [6].

3. Поважай своїх колег по роботі, їх право на професійну творчість і самостійний вибір методів роботи!Критика колег і дискусії повинні проводитися аргументовано, тактовно та конструктивно. Ідеальний варіант конструктивної критики - допомогти своєму колезі з поки що недосконалої нової методики(чи психолого-педагогічного прийому) зробити що-небудь ефективне та цікаве. Але на таке не кожен спроможний, оскільки вцьому випадку необхідно в собі подолати заздрість по відношенню до того, хто «осмілився творити», а також вийти за межі існуючих стереотипів роботи і навіть у слабкій поки що ідеї зуміти побачити перспективні моменти.

4. Не з'ясовуй стосунківз колегами по роботі в присутності клієнтів, учнів/студентів»!Таке з'ясування стосунків можепризвести до зниження довіри клієнтів/досліджуваних, учнів до психолога: якщо психолог сам допускає по відношенню до себе таку образу, тоді як він може, наприклад, консультувати.

5. Дотримуйся міри взаємної відвертості з клієнтом!Психологу потрібно завжди пам'ятати, що у кожної людини може залишатися невелика схованка душі, недоступна для жодної людини у цім світі. Не можна змушувати клієнта розповідати найпотаємні-ше з його життя. Психологу ж необхідно зберігати деяку дистанцію з клієнтом, оскільки можна втратити його повагу та довіру.

6. Не забирай у клієнта право самому відповідати за свої вчинки!Найважливіша мета психологічної допомоги - не просто розв'язання конкретної проблеми клієнта, а прагнення сформувати в нього здатність і почуття відповідальності за свою долю.

Лише в тому випадку, коли клієнт не готовий до такої відповідальності, чи психолог усвідомлює, що він сам не готовий допомогти в цьому клієнту, психологу доведеться взяти основну відповідальність за прийняте рішення на себе. Але ця «відповідальність» реально не замінить відповідальності самої людини за своє життя.

7. Не виставляй свої знання напоказ, прагни допомагати клієнту спочатку самостійно формулювати ті чи інші положення та висновки!Цей принцип може проявлятися хоча б у тому, що психолог повинен миттєво замовкати щоразу, коли клієнт хоче щось сказати, навіть тоді, коли сам психолог «ще не договорив», а клієнт хоче сказати «якусь дурницю».

8. Не дезінформуй клієнта!Іноді психолог для «збереження честі мундира» чи задля «підтримки свого іміджу» говорить про те, чого сам не знає, чи боїться зізнатися у раніше сказаній неправді... Це може призвести до прийняття клієнтом хибних рішень і ускладнити його життя.

Схожі правила (принципи) виділяються у різних етичних системах, кодексах. Наприклад, в «Етичному стандарті психологів» (Мадрид, Іспанія) пункт 36 висвітлює таке: »Якщо умови експерименту вимагають дезінформації чи обману досліджуваного, психолог повинен переконатися в тому, що це не призведе до якої-небудь шкоди для учасників дослідження, і в будь-якому випадку експериментальний характер і необхідність обману повинні бути розкриті по закінченні експериментальної програми» [3].

Але необхідно пам'ятати і про те, що у психологічному кон-сультуванні часто виникають ситуації, коли «щира правда» (наприклад, правда, сказана прямо у вічі) може сильно травмувати клієнта й ускладнити для нього життєву ситуацію. У такому випадку відмова від дезінформації клієнта вступає у деяке протиріччя з принципом «Не нашкодь!» чи з принципом «Не оцінюй клієнта!».

Дане правило перегукується з іншим »Не обманюй клієнта!».Цікаво, що далеко не всі мислителі відкидали «необхідну брехню». Наприклад, відомий німецький філософ епохи Просвітництва Х.Вольф вважав, що якщо людину змушують брехати обставини і така брехня не завдає шкоди іншій людині, то вона цілком виправдана. А.Шопенгауер називав наполегливе заперечення необхідної брехні «жалюгідною латкою на одязі убогої моралі».

В.В.Знаков зауважує, що задовільне розв'язання проблеми правди та брехні на сьогодні «навряд чи можливе», і це питання є одним із актуальних для психології.

Але психологу-практику все ж таки доводиться виконувти подібні завдання у своїй роботі, і головною умовою правильного розв'язку тут є не якісь однозначні рекомендації, а розвинена професійна совість, яка ґрунтується на досвіді та загальному розумінні ситуації психологом.

9. Дотримуйся принципу добровільності участі клієнта у психологічних процедурах!Дане правило випливає з поваги до особистісного достоїнства, прав і свобод, проголошених і гарантованих Конституцією й іншими документами.

Робота з клієнтом допускається тільки після його згоди. Наприклад, повна реалізація цього принципу в умовах школи може призвести до того, що більшість учнів не будуть приходити на психологічні та профорієнтаційні заняття. Дане правило/принцип необхідно в цьому випадку об 'єднати з принципом обов 'язковості, особливо при проведенні профконсультацій, особистісних опитувальників, ігрових і психотерапевтичних форм роботи Для самих школярів менше буде мук щодо того, куди можна не ходити, а де треба бути обов 'язково.

Під час консультування/дослідження дорослих клієнтів/досліджуваних правило добровільності повинно реалізовуватися більш повно (за винятком випадків обов'язкового проходження співбесіди з профконсультантом, де у клієнта також залишається право добровільно вибирати ту чи іншу міру відвертості та глибини розгляду своїх проблем з психологом; судмедекспертизи).

10. Поважай себе як людину та як спеціаліста!Часто добово диться чути: «головний засіб роботи психолога - його власна особистість». Але особистість - це вища цінність, вона не повинна виступати засобом. Бути засобом для досягнення певних цілей особистість може тільки при викривленому розумінні ринкових відносин, коли все, що завгодно (особистість, кохання, дружба), може бути товаром, засобом для збагачення чи для отримання яких-не-будь благ. Е.Фромм характеризує особистість ринкового типу фразою «Я те, що Вам потрібно». Психологу варто її трохи перефразувати: «Моя особистість буде такою, якою вона потрібна для розв'язання Ваших проблем, але не такою, якою вона потрібна мені для власного розвитку».

Якщо психолог-спеціаліст ставиться до самого себе як до засобу, то чи зможе він повноцінно допомагати іншим людям? Засобами у роботі психолога повинні виступати психологічні методики, внутрішні засоби його професійної діяльності: знання, досвід, вербальні та невербальні засоби спілкування тощо. Мусимо пам'ятати, що поважаючи себе, ми починаємо ліпше розуміти та поважати своїх клієнтів.

11.Будь неупередженим по відношенню до клієнта!Яке б суб'єктивне враження клієнт не справив на психолога своїм зовнішнім виглядом, юридичним чи соціальним статусом, психолог повинен уникати будь-якого упередженого ставлення до нього.

12.Застосовуй тільки безпечні методи та методики у роботіі клієнтом/досліджуваним!У своїй роботі психолог повинен застосовувати тільки безпечні, не шкідливі для здоров'я клієнта/досліджуваного методи роботи.

13. Попереджай можливі неправильні дії замовника!Психолог інформує досліджуваного/клієнта про характер інформації, яка може бути передана замовнику, і тільки після згоди клієнта/досліджуваного психолог передає таку інформацію.

14. Співпрацюй із замовником!Психолог зобов'язаний повідомити замовника про реальні можливості сучасної психологічної науки в галузі поставлених замовником питань, про межі своєї компетентності та своїх можливостей.

15. Спілкуйся з досліджуваним/клієнтом на професійному рівні!Дане правило вимагає від психолога володіння методами психодіагностичної бесіди, спостереження, психологічного впливу на такому рівні, щоб він, з одного боку, дозволяв ефективно виконувати поставлене завдання, а з іншого - підтримував у досліджуваного/клієнта почуття задоволення від спілкування з психологом.

16. Обґрунтовуй результати досліджень!При формулюванні результатів дослідження психолог використовує терміни та поняття, прийнятні у психологічній науці.

17. Використовуй адекватні методики!Методики, які використовує у своїй роботі психолог, повинні бути адекватними меті дослідження, віку, статі, освіті, стану досліджуваного, умовам експерименту і т. ін.

18. Результати дослідження повинні відповідати вимозі науковості!У результатах дослідження повинно бути тільки те, що на сто відсотків отримає будь-який інший дослідник такої ж спеціалізації та кваліфікації, якщо він повторно здійснить інтерпретацію первинних даних, які пропонує психолог.

19. Дані психологічного характеру, які передаються замовнику, повинні бути виважені!Психолог передає замовнику результати дослідження у термінах і поняттях, відомих замовнику, у формі конкретних рекомендацій. Він не дає жодних відомостей, які могли б погіршити положення досліджуваного чи замовника.

20. Кодуй дані про клієнтів/досліджуваних!Усім матеріалам психологічного характеру належить присвоїти відповідний код/ шифр, відомий тільки психологу.

21. Контрольовано зберігай відомості психологічного характеру!Психолог повинен попередньо узгодити з замовником список осіб, які матимуть доступ до матеріалів, що характеризують досліджуваного, місце та умови зберігання, мету використання та строки знищення.

22. Коректно використовуй дані психологічного харак теру!Дані психологічного характеру про досліджуваного не по винні підлягати відкритому обговоренню, передачі чи повідом ленню будь-кому іншому, окрім форм і цілей, рекомендованих психологом.

Порушення принципів, правил розцінюють як неправильні дії психологів, які можуть призвести до не найкращих наслідків як для клієнта, так і для психолога та психологічної науки.

2. Консультування при алкоголізмі

Алкоголізм - це одна з найважливіших соціальних проблем сучасності, одна з найважчих медичних проблем і, нарешті, одна з найбільш важко вирішуваних проблем психологічної та психотерапевтичної допомоги.

Існує чимало визначень алкоголізму. Одні вважають, що алкоголізм можна діагностувати, коли вживання алкоголю порушує здоров'я і стає необхідним для підтримки нормальної активності. Інші відносять алкоголізм до особистісних порушень, що виявляється у фізичній і психічній залежності. Треті називають алкоголізм споживання алкоголю, яке тягне за собою проблеми у відносинах з членами сім'ї, родичами, друзями, товаришами по службі, протиправні дії при неможливості кинути пити. В останньому випадку абсолютна кількість вживаного алкоголю не настільки важливо.

Причини алкоголізму намагаються пояснити по-різному, і остаточного пояснення не існує. Зазвичай виділяють соціальні, біологічні та психологічні причини. Біологічні причини бачать в особливостях метаболізму індивіда - деякі люди надто чутливі до алкоголю. Інші, навпаки, відрізняються підвищеною толерантністю, споживають надмірні дози спиртних напоїв і стають алкоголіками. Добре відомий факт, що діти алкоголіків частіше страждають алкоголізмом, а це вказує на важливість генетичних факторів. Ті, хто підкреслює біологічні причини в походженні алкоголізму, вважають за краще лікувати його фармакологічними засобами. Однак лікарське лікування неефективно.

Психологічні причини алкоголізму вбачають в спробах індивіда вирішувати особисті проблеми за допомогою одного з найдоступніших засобів - алкоголю. Оскільки спиртні напої дійсно допомагають тимчасово зменшувати емоційну напругу, вживання алкоголю може стати звичним засобом зняття стресів. Поступово для досягнення бажаного результату потрібні все більші дози. Зі збільшенням кількості алкоголю і частоти його вживання виникають типові розлади: мислення стає обмеженим, сповільнюються фізичні реакції, псуються стосунки з людьми. Нові проблеми значно серйозніші тих, заради позбавлення від яких потрібен був алкоголь. Дослідження особистості алкоголіків показують, що більшість з них емоційно незрілі, залежні від інших і пасивні. Через низький поріг тривожності вони постійно відчувають потребу в її зменшенні. До вживання алкоголю спонукає й те, що він полегшує прояв почуттів, в тому числі ворожих, сексуальних і ін., Яке в звичайному стані буває утруднено. З іншого боку, після епізодів інтенсивного пияцтва нерідко з'являється почуття провини, і бажання позбутися від поганого настрою знову спонукає до вживання алкоголю.

Висування на перший план психологічних факторів обумовлено визнанням пріоритету психотерапевтичної допомоги при алкоголізмі перед біологічною терапією. Однак вибір способів конкретної допомоги алкоголіку залежить від обізнаності консультанта в проблемі алкоголізму, від його погляду на етіологію алкоголізму і особистість алкоголіка. Наприклад, консультант буває обтяжений негативними переживаннями в зв'язку з алкоголізмом батьків або сам зловживав алкоголем, і це впливає на його установки. Він може відчувати антипатію до алкоголіку і не бачити в ньому людини. Відсутність співчуття не дозволить встановити з клієнтом продуктивний консультативний контакт. У таких випадках, звичайно, слід відмовитися від роботи, тому що для успішного консультування необхідно за відразливим і деструктивною поведінкою алкоголіка все ж побачити обличчя людини. Консультант зобов'язаний усвідомлювати своє ставлення до алкоголізму і витоки виникнення цього відносини.

Стратегія і тактика роботи консультанта в чому обумовлені розумінням причин алкоголізму. Bird (1973) вичерпно описав варіанти такої обумовленості.

Деякі консультанти алкоголізм розуміють як шкідливу звичку, порок, слабкість характеру. Поважну причину для випивки ніби й немає - просто п'ють тому, що подобається, бракує волі, хтось засмутив або розсердив, неможливо опиратися впливу друзів, або просто тому, що так вже вийшло. Консультант при такому підході прямо говорить клієнту, що він думає про алкоголіків взагалі і конкретно про клієнта, а також роз'яснює, що той повинен робити. Зрозуміло, слід перестати пити, більше часу приділяти сім'ї, роботі, знайти хобі і т.п. Іноді настанови мають хороший безпосередній ефект - клієнт перестає пити і починає "нове життя". Однак необхідно пам'ятати, що алкоголіку не становить труднощів на деякий час кинути пити. Він кидає пити десятки і сотні разів з різних причин. Іноді відбувається збіг з "виховними" зусиллями консультанта, і перерва в питво буває досить тривалим. Якщо випивок клієнта супроводжує гостре почуття провини, зусилля консультанта можуть зменшити переживання і потреба у випивці теж значно зменшиться. Отже, повчання і моралізації в роботі з алкоголіками - не завжди марна трата часу. Проте проблема залишається - через якийсь час клієнт, як правило, починає пити знову.

Консультанти, які бачать причини пияцтва в життєвих турботах, в прагненні втекти від важкої і болючої реальності, всю свою енергію направляють на розкриття труднощів і проблем, уникаємо клієнтом. І більшість алкоголіків охоче говорять про свої труднощі - важкому, безпритульного дитинстві та підлітковому віці, невдалий шлюб, проблеми на роботі і т.п. Це нерідко викликає співчуття, навіть бажання конкретно допомогти (дати грошей, що-небудь купити, знайти житло). Добродіяння консультанта часом приносить хороший безпосередній ефект, проте зазвичай не надовго. Консультант повинен бути люб'язний з клієнтом, проте не м'якосердий, оскільки дуже легко можна стати жертвою маніпуляцій клієнта, адже алкоголіки відрізняються умінням викликати співчуття, залучати на свій бік і таким чином утримувати консультанта на безпечній відстані.

Вбачаючи причини алкоголізму єдино в життєвих труднощах, ми часто не зачіпаємо істотний фактор - внутрішні конфлікти, страх перед самим собою. Послужливість і благодійність без розуміння внутрішнього стану клієнта шкодять йому - збільшують почуття провини, тривожність і тим самим спонукають до нових епізодів пияцтва.

У чому полягає вихід? Перш за все консультанту слід мати на увазі, що деяким алкоголікам взагалі не можна допомогти. Важливо також думка консультанта про алкоголіка. Багато алкоголіки чутливі до критики, вони приймають захисну позу і стають замкнутими. Алкоголік в такій же мірі гідний поваги, як будь-яка людська істота. У бесіді треба допомогти йому зрозуміти самого себе. Більшість алкоголіків, незважаючи на чутливість до критики, мають низький рівень самооцінки, аж до самознищення. Безмірне пияцтво принаймні частково відображає ненависть до себе і прагнення до саморуйнування. Консультанту необхідно звернути увагу на сексуальну сферу алкоголіка. Хворим на алкоголізм притаманні страхи з приводу статевої потенції і взагалі повноцінності свого статевого життя. Оскільки алкоголік багато часу проводить в одностатевому суспільстві, у нього можуть виникати страхи через мастурбації або гомосексуальних спонукань.

Розкрити зміст свого внутрішнього світу алкоголіку нелегко і навіть ризиковано. Клієнт, зіткнувшись з фактом, що його страхи, таємниці статевого життя доступні сторонній людині, може відчути себе оголеним, що зазнають напад і починає агресивно реагувати на консультанта, а потім пиячити ще інтенсивніше.

Як ні парадоксально, але подібним чином алкоголік сприймає поверхневий підхід консультанта, спробу уникнути обговорення гострих питань і відмова від проникнення в його внутрішній світ. Консультант по суті виявляється в безвихідному становищі - що б він не робив, все закінчується одним результатом - поверненням клієнта до алкоголю. Це ранить професійне самолюбство і є однією з головних причин, чому багато консультантів і психотерапевти відмовляються допомагати алкоголікам.

У роботі з алкоголіками, на думку Bird (1973), консультант повинен враховувати дві важливі речі. По-перше, слід відмовитися від професійної пихатості, тобто не думати про свою силу і влади над клієнтами і не мати на увазі їх безмежну подяку, перестати хизуватися своїми успіхами. Інакше кажучи, не треба "надувати" міхур свого марнославства - "Ось який я!". По-друге, слід ясніше усвідомити схильність алкоголіків підтримувати і ще більше роздувати "міхур" консультанта, щоб потім "підірвати" його. Якщо консультант знає про це, для нього значно менш болючі спроби клієнта підірвати його самолюбство, а крім того, він спокійніше буде реагувати на підлещування клієнта, вбачаючи в них лише спосіб опору консультування, а отже, продовження саморуйнування.

Консультант повинен враховувати деструктивність алкоголіка по відношенню до самого себе. Чинячи опір консультанту, алкоголік уникає саморозуміння. Оскільки самодеструктівное тенденція становить мало не суть проблеми алкоголізму, треба всіляко виставляти її перед клієнтом. Чи не усвідомивши прагнення до саморуйнування, клієнт не зрозуміє причини своєї пристрасті до алкоголю. Дуже важливо, як говорити про це. Алкоголік і сам знає, що він руйнує сім'ю і життя близьких. Підкреслювати слід умисний, хоча і неусвідомлений характер прагнення, почасти виражається в опорі зусиллям консультанта. Консультант повинен не тільки пояснити сенс теперішніх дій клієнта, а й передбачити його поведінку після припинення консультування і чим все скінчиться. Передбачення, засноване на реаліях життя клієнта, надасть йому певну точку відліку - коли багато з того, про що говорив консультант, почне збуватися, клієнт зможе спокійніше подивитися на своє минуле без зайвої озлобленості і провини. Подібна тактика консультанта набагато ефективніше, ніж моралізування.

Працюючи з алкоголіком, консультант повинен враховувати деякі принципи:

· По-перше, консультування може відбуватися, тільки коли клієнт не п'є. Того, хто п'є клієнту допомогти неможливо;

· По-друге, контакт з клієнтом-алкоголіком досить амбівалентний, оскільки залежність від консультанта змішується з ворожим, маніпулятивним ставленням до нього. Консультанту доводиться посилювати залежність клієнта від себе, замінюючи нею залежність від алкоголю, яку алкоголік схильний заперечувати. Він думає, що може контролювати як своє пияцтво, так і життя взагалі, хоча насправді все навпаки;

· По-третє, консультант зобов'язаний розібратися в своїх реакціях контрпереноса по відношенню до клієнта. При роботі з алкоголіками нерідко виникає почуття безнадійності, оскільки здається, що вкладені зусилля марні. Консультант повинен чітко розуміти, що він не в силах зупинити пияцтво алкоголіка. Він може лише допомогти алкоголіку прагнути до тверезості, але не здатний змусити його кинути пити. Клієнт тільки власними зусиллями може повністю звільнитися від пияцтва. Розуміючи дійсність, консультант повинен встановити допустимі межі проступків клієнта і умови, при дотриманні яких можливе консультування. Якщо умови не будуть прийняті, консультування необхідно припинити, але все ж залишити відкритими двері для повернення клієнта.

Мабуть, найкращих результатів в допомоги алкоголікам досягло поширене у всьому світі рух "Анонімні алкоголіки" (АА), що спирається на програму 12 кроків. Bird (1973) вважає, що програма АА зачіпає саму серцевину проблем алкоголіка - страх перед собою. Часто алкоголік свою установку щодо допомоги висловлює словами: "Ви не зможете мені допомогти. Я п'ю щодня, втратив роботу, мене залишили дружина і діти". Цим він хоче підкреслити своє падіння і деструктивність, а головне - сказати, що простий смертний не здатний йому допомогти. Учасники АА не переконують прийшов алкоголіка, що в його поведінці немає нічого страшного і така вже його доля, що серед них він стане новою людиною. Навпаки, вони намагаються знищити останні ілюзії і кажуть: "Подивися на нас. Ось він почав пити в чотирнадцять років і три рази сидів у в'язниці, а цей поміняв двадцять місць роботи, і дружина не тільки залишила його, а й наклала на себе руки". Таким чином алкоголіку повертається почуття реальності, знищуються останні ілюзії, але вселяється і надія, що, навіть будучи занепалим людиною, щось можна змінити, якщо визнати себе невиліковним хворим. АА не нав'язують свою допомогу, алкоголік повинен прийти сам і попросити допомоги. Щоб це сталося, необхідно досягти межі падіння, який у кожного різний, опинитися в кризі, коли стає зрозуміло, що проблема всередині, що ти став рабом алкоголю і без сторонньої допомоги не вибратися. АА готові допомогти в будь-якому випадку, незалежно від глибини падіння.

Дуже важливий терапевтичний фактор програми АА - вимога до новачка більше говорити про себе, особливо про те, який він поганий. Таке оголення дозволяє йому висловити почуття провини, висловити накопичене роками, про що не насмілювався говорити і в чому боявся зізнатися навіть собі. Тут важливий не тільки факт можливості висловитися, скільки відсутність спроб засудження, адже ніхто не прагне здаватися краще. Це дає величезну впевненість у своїх друзях по нещастю.

Дуже важливий пункт програми АА - повернення до віри в Бога, "наскільки я Його розумію". Це допомагає позбутися від найглибшої тривожності. психологічний консультування депресія психосоматичний

Програма АА дозволяє також відновити міжособистісні контакти, які в колишньої життя алкоголіка зазвичай беззмістовні і одноманітні.

Часто важко пояснити, чому приєдналися до АА перестають вживати алкоголь. Вважають, що це відбувається через ідентифікації з собі подібними. Визнаючи в інших ті ж самі проблеми, легше вести себе подібним чином, а також глибше заглянути в себе. В ефективності АА істотно обставина, що член АА залишається непитущим, поки допомагає іншим, докладає зусиль заради інших. Зміцнюючи інших, новоприбулих, він сам набирається сил.

3. Характеристика основних напрямів і сфер застосування психологічної допомоги. Специфіка діяльності практичного психолога в організації

Бурхливий розвиток психології був спровокований економічною та соціальною кризами, а саме - Великою депресією та Другою Світовою війною. Психологія розвивається як частина великої культури, а тому вона підвладна не лише внутрішнім, але й зовнішнім впливам (соціальним, економічним, політичним). Фактично до 40-х років минулого століття сферою застосування психологів виступали лабораторії, інститути та університети. Починаючи з того часу психологія як професія стрімко розширює свої горизонти. Велика кількість фахівців-психологів залучаються до праці у сфері промисловості, у лікарнях, урядових установах, центрах психічного здоров'я, їми зацікавилась армія, правоохоронні органи та спецслужби. Багато психологів почали займатися приватною практикою. Поряд із цим, на території Радянського Союзу сумнозвісною постановою ЦК ВКП(б) «Про педологічні збочення у системі Наркомпросів» (1936 р.) було завдано ніщивного удару по розвитку психології. Однак, деякі дослідники схиляються до того, що певні роботи у цьому напрямку проводились. Для прикладну посилаються на наказ від 21 грудня 1938 року, під грифом «цілком таємно», за підписом Л. П. Берії. Цим наказом була затверджена та почала діяти інструкція щодо медичного огляду та психофізіологічного обстеження кандидатів на службу до органів НКВС.

На сьогодні в Україні професія психолога набула особливої привабливості, а психологічні знання викликають стійкий практичний інтерес. Психологи працюють у освітніх та науково-дослідних закладах, у лікарнях та різних соціальних службах, на виробництві, у правоохоронних органах та у службах з подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у сфері реклами та спорту, у засобах масової інформації. Сфери професійної діяльності психолога можна поділити на три великих групи: психолог-викладач, психолог-дослідник, психолог-практик.

Психолог-викладач займається викладанням психологічних дисциплін, навчає дітей та дорослих основам психологічних знань. У залежності від того, в якому навчальному закладі працює викладач, головними його завданнями є:

- передача психологічних знань, умінь, формування навичок для майбутньої професійної діяльності у студентів-психологів;

- формування психологічної компетентності майбутніх педагогів, юристів, медичних працівників, інших спеціалістів, що необхідна їм для успішного виконання професійних обов'язків;

- формування психологічної компетентності учнів шкіл, гімназій та ліцеїв.

Основні види викладацької діяльності втілюються у життя за допомогою різноманітних методів передачі знань: лекції, семінарські та практичні заняття, підготовка підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій, проведення диспутів, обговорень різних психологічних проблем, організація діяльності психологічних кружків, наукових студентських товариств тощо. У процесі викладацької діяльності психологи використовують різноманітні форми організації навчання.

Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

за кількістю учнів - індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, масові форми навчання;

за місцем навчання - аудиторні форми: заняття в аудиторії, тренінговому класі, кімнаті психоемоційного розвантаження, в лабораторії тощо; позааудиторні форми: екскурсія, самостійна робота;

за дидактичною метою - форми теоретичного навчання (лекція, семінар, гурток, конференція), комбінованого, або змішаного навчання (семінар, консультація, залік, іспит), практичного навчання (практичні заняття у різних видах психодіагностики, психотерапії, психоконсультування тощо).

Психолог-дослідник займається науково-дослідною роботою у обраній галузі психології. Використовуючи різні методи - систематичне спостереження, експеримент, бесіду, анкетування, тестування - вони проводять психологічні дослідження, отримують об'єктивні знання про психічне життя, створюють концепції та теорії, які пояснюють і прогнозують психічні явища. Науковці повинні вміти працювати з літературою; аналізувати та систематизувати наукові факти; планувати, організувати та проводити психологічні дослідження; обробляти, аналізувати, систематизувати і узагальнювати отримані результати, готувати наукові звіти та публікації.

Найчастіше дослідницька діяльність здійснюється у науково-дослідних інститутах, центрах, лабораторіях, де створюються цілі групи з проведення того чи іншого дослідження. Психологічні дослідження є дуже складними за своєю організацією, тому вкрай рідко проводяться одним психологом самостійно. За допомогою різних фондів та грантів створюються тимчасові науково-дослідні колективи для дослідження якоїсь конкретної проблеми.

Наукові дослідження є важливим видом професійної діяльності також у викладачів університетів та інститутів. Сьогодні в Україні діє багато психологічних науково-дослідних установ. До провідних у галузі психології можна віднести: Інститут психології ім. Г. С. Костюка НАПН України; Інститут соціальної та політичної психології НАПН України; Інститут спеціальної педагогіки НАПН України. Поряд з ними активною науково-дослідною діяльністю займається низка відомих вищих навчальних закладів України, зокрема: Київський національний університет імені Тараса Шевченка (загальна психологія, історія психології; психологія праці, інженерна психологія); Національна академія внутрішніх справ (юридична психологія); Харківський національний університет внутрішніх справ (юридична психологія); Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова МОН України (педагогічна психологія); Національна академія оборони України (психологія діяльності в особливих умовах; психологія праці, інженерна психологія);

Значну роль у розвитку наукової психології відіграють наукові школи - об'єднання навколо видатного вченого групи психологів-дослідників. Формування наукових шкіл призводить до інтенсифікації наукових досліджень, їх представники активно та енергійно відстоюють свої ідеї та програми, впроваджують у практику результати своїх досліджень.

Основними видами діяльності психолога-дослідника є: творчий аналіз існуючих психологічних теорій та практик застосування психологічних знань; розробка, організація та проведення наукових досліджень; розробка новітніх методів психологічного дослідження; створення нових теорій, що пояснюють існуючу дійсність, написання наукових праць.

Психолог-практик працює у таких сферах суспільної діяльності як освіта, охорона здоров'я, юриспруденція, виробництво, бізнес, торгівля та реклама, засоби масової інформації, політика та інших. Сьогодні майже кожна солідна організація намагається ввести у свій штат психолога, або залучити до співпраці психолога-консультанта, ставлячи перед ними найрізноманітніші завдання.

Основними видами діяльності практичного психолога є: просвітницька та психопрофілактична робота; психологічне консультування; психодіагностика; психокорекція, психотерапія та соціально-психологічна реабілітація. Конкретний вибір та поєднання видів робіт, визначення які з них будуть пріоритетними, залежить від специфіки установи, де працює практичний психолог, та проблем, що будуть ним розв'язуватися.

Одним із найважливіших та найпоширеніших видів діяльності практичного психолога виступає просвітницька робота.

Завданнями просвітницької діяльності є:

1. ознайомлення громадян з завданнями та можливостями соціально-психологічної служби, з колом проблем, які вони можуть розв'язати за допомогою психолога чи соціального працівника;

2. підвищення психологічної компетентності та психологічної грамотності населення;

3. пропаганда здорового способу життя.

Найчастіше просвітницька діяльність здійснюється у формі лекцій та виступів на семінарах і нарадах, бесід, методичних листів та рекомендацій, виступів у пресі, на радіо та телебаченні, «круглих столів», виставок літератури, диспутів, випусків інформаційних бюлетенів, довідників для молоді.

Психопрофілактична робота спрямована на охорону психічного здоров'я нинішнього та наступних поколінь. Найважливішими напрямками психопрофілактичної роботи є:

? виховання психологічної грамотності з питань стресу, його наслідків, методів профілактики;

? навчання загальнодоступним методам подолання стресових станів;

? відпрацювання навичок відмови від негативних звичок, девіантних форм поведінки;

? попередження руйнування міжособистісних відносин (сімейних, батьківських, товариських);

? психологічна підтримка найбільш вразливих верств населення (пенсіонери, інваліди війни,

Основними формами психопрофілактичної роботи можна назвати лекції, бесіди, семінари, тренінги, «телефон довіри», «пошта довіри», психолого-педагогічні комісії, індивідуальне та групове консультування, анкетування.

Психологічне консультування є особливим видом діяльності практичного психолога, головним завданням якого є надання різним верствам населення консультативної допомоги з психологічних питань. Шкільні психологи, наприклад, консультують батьків з питань проблемних відносин із дітьми, вчителів та учнів - з питань взаємин між собою, з проблем поганого засвоєння дітьми шкільної програми, розвитку їхніх інтелектуальних та творчих здібностей, з питань профорієнтації. Психологи служб з подолання наслідків надзвичайних ситуацій можуть консультувати рідних та близьких тих, хто постраждав у надзвичайних ситуаціях, катастрофах. Метою психологічного консультування є також допомога клієнтові у дослідженні власної особистості, у розумінні своїх відносин з оточуючим світом, оцінці своїх проблем.

Психодіагностична робота - це один з найскладніших видів діяльності практичного психолога, який потребує спеціальної підготовки та сформованості його діагностичних, прогностичних і організаційних вмінь. Застосовується психодіагностика і при вирішенні проблем, що стосуються трудової діяльності: професійного відбору, організації професійного навчання, професіонального консультування.

Психокорекція та психотерапія є видами психологічної допомоги, які передбачають активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий та інтелектуальний рівень функціонування людини.

Психокорекція - це система заходів, що направлена на виправлення недоліків поведінки людини за допомогою спеціальних методів психологічного впливу. Психокорекція орієнтована на клінічно здорових людей, які мають повсякденні психологічні труднощі, проблеми, скарги, або на людей, які відчувають себе достатньо добре, але прагнуть змінити своє життя чи розвинути особистість.

Психотерапія - це один з видів надання психологічної допомоги та психологічного впливу на пацієнта з метою лікування психопатологічної симптоматики. Останнім часом прийнято розрізняти поняття «психотерапія» у медичному сенсі слова, як метод лікування, і у більш широкому сенсі, що включає в себе організацію побуту та праці, профілактику психотравмуючих факторів.

.

4. Бесіда як основний метод психологічного консультування. Структура бесіди. Специфіка консультативного контакту

Беседа как основной метод психологического консультирования.

Консультативная беседа - один из основных методов оказания психологической помощи. Восходящая к социологической технике опроса, именуемой «глубинным интервью», консультативная беседа - это личностно-ориентированное общение, в котором осуществляется ориентировка в личностных особенностях и проблемах клиента, устанавливается и поддерживается партнерский стиль отношений (на равных), оказывается требуемая психологическая помощь в соответствии с потребностями, проблематикой и характером консультативной работы

Алешина определяет психологическое консультирование как непосредственную работу с людьми, направленную на решение различного рода психологических проблем, связанных с трудностями в межличностных отношениях, где основным средством воздействия является определенным образом построенная беседа

Направленность локуса жалобы и готовность человека определяют и форму работы с ним. Основная задача психолога-консультанта состоит в том, чтобы помочь клиенту посмотреть на свои проблемы и жизненные сложности со стороны, продемонстрировать и обсудить те стороны взаимоотношений, которые, будучи источниками трудностей, обычно не осознаются и не контролируются. Основой такой формы воздействия является прежде всего изменение установок клиента как на других людей, так и на различные формы взаимодействия с ними. В ходе консультативной беседы клиент получает возможность шире взглянуть на ситуацию, иначе оценить свою роль в ней и в соответствии с этим новым видением изменить свое отношение к происходящему и свое поведение

Таким образом беседа в психологии определяется как - психологический вербально-коммуникативный метод, заключающийся в ведении тематически направленного диалога между психологом и респондентом с целью получения сведений от последнего.

В психологическом консультировании беседа - один из основных методов оказания психологической помощи. Восходящая к социологической технике опроса, именуемой «глубинным интервью», консультативная беседа - это личностно-ориентированное общение, в котором осуществляется ориентировка в личностных особенностях и проблемах клиента, устанавливается и поддерживается партнерский стиль отношений (на равных), оказывается требуемая психологическая помощь в соответствии с потребностями, проблематикой и характером консультативной работы.

Структура Беседы

Несмотря на очевидное многообразие типов беседы, все они имеют ряд постоянных структурных блоков, последовательное движение по которым обеспечивает беседе полную целостность.

Вводная часть беседы играет очень важную роль в композиции. Именно здесь необходимо заинтересовать собеседника, привлечь его к сотрудничеству, т, е. "Настроить его на совместную работу.

Принципиальным является то обстоятельство, кто инициировал проведение беседы. Если она происходит по инициативе психолога, то ее вводная часть должна заинтересовать собеседника темой предстоящего разговора, пробудить желание участвовать в нем, сделать понятной значимость его личного участия в беседе. Чаще всего это достигается с помощью апелляции к прошлому опыту собеседника, проявлением доброжелательного интереса к его взглядов, оценок, мнений.

Испытуемому сообщается также о примерную продолжительность беседы, ее анонимность, и, если это представляется возможным, то о ее целях и дальнейшем использовании результатов.

Если инициатором будущей беседы не сам психолог, а его собеседник, что обращается к нему по поводу своих проблем, то вводная часть беседы должна отчетливо продемонстрировать главным образом следующее: что психолог тактично и бережно относится к позициям собеседника, он ничего не осуждает, но и не оправдывает, принимая его таким, какой он есть.

В вводной части беседы происходит первая проверка ее стилизации. Ведь набор используемых психологом выражений и оборотов, обращение к собеседнику зависят от возраста последнего, пола, социального положения, среды обитания, уровня знаний. Иными словами, словарный состав, стиль, концептуальная форма высказываний должны вызывать и поддерживать у собеседника положительную реакцию и желание давать полную и истинную информацию.

Продолжительность и содержание вводной части беседы принципиально зависят от того обстоятельства, будет ли она единственной с данным собеседником или у нее возможно развитие; цели исследования и т.д.

На начальной стадии беседы особую роль для установления и поддержания контакта играет невербальное поведение психолога, свидетельствует о понимании и поддержке собеседника.

Невозможно дать готовый алгоритм вводной части беседы, репертуар фраз и выражений. Важно наличие отчетливого представления о ее цели и задачи в данной беседе, их последовательная реализация, установления прочного контакта с собеседником позволяют переходить к следующему, второму этапу.

Его характеризует наличие общих открытых вопросов по теме беседы, вызывающих как можно больше свободных высказываний собеседника, изложение им своих мыслей и переживаний. Такая тактика позволяет психологу накопить определенную фактическую событийную информацию.

Выполнение этой задачи позволяет перейти к этапу подробного прямого обсуждения основной темы беседы (Эта логика развития беседы реализуется и внутри развития каждой частной смысловой темы: следует от общих открытых вопросов переходить к более специфическим, конкретным). Таким образом, третьим этапом беседы становится подробное исследование содержания обсуждаемых проблем.

Это кульминация беседы, один из самых сложных ее этапов, так как здесь все зависит только от психолога, от его умения задавать вопросы, слушать ответы, наблюдать за поведением собеседника. Содержание этапа подобного исследования полностью определяется конкретными целями и задачами данной беседы.

Завершающая фаза - это окончание беседы. Переход к ней возможен после успешного и достаточно полного проведения предварительного этапа исследования. Как правило, здесь в той или иной форме делаются попытки ослабить напряжение, возникающее в ходе беседы, и выражается благодарность за сотрудничество. Если беседа предполагает свое дальнейшее продолжение, то ее завершение должно сохранить готовность собеседника к дальнейшей совместной работы.

Конечно, описанные этапы беседы не имеют жестких границ. Переходы между ними есть постепенными и плавными. Однако "перескакивание" через отдельные фазы беседы может привести к резкому снижению достоверности получаемых данных, нарушить процесс общения, диалога собеседников.

Специфика консультативного контакта

Консультативный контакт -- это уникальный динамичный процесс, во время которого один человек помогает другому использовать свои внутренние ресурсы для развития в позитивном направлении и актуализировать потенциал осмысленной жизни (George, Cristiani, 1990).

Консультативный контакт -- это чувства и установки, которые участники консультирования (консультант и клиент --Прим. авт.) испытывают один по отношению к другому, и способ их выражения (Gelso, Carter, 1985).

Практически все определения указывают на несколько уникальных черт консультативного контакта. George и Cristiani (1990) выделили шесть основных параметров:

· эмоциональность (консультативный контакт скорее эмоционален, чем когнитивен, он подразумевает исследование переживаний клиентов);

· интенсивность (поскольку контакт представляет искреннее отношение и взаимный обмен переживаниями, он не может не быть интенсивным);

· динамичность (при смене клиента меняется и специфика контакта);

...