Психологічна допомога

· конфиденциальность (обязательство консультанта не распространять сведения о клиенте способствует доверительности);

· оказание поддержки (постоянная поддержка консультанта обеспечивает стабильность контакта, позволяющую клиенту рисковать и пытаться вести себя по-новому);

· добросовестность.

Что делает консультативный контакт терапевтичным, эффективным для решения психологических проблем клиентов? Прежде всего то, что сам характер контакта между консультантом и клиентом отражает особенности отношений клиента с другими людьми, стиль и стереотипы его общения -- проблемы клиентов можно увидеть словно в зеркале.

Характер консультативного контакта в самом процессе консультирования зависит от теоретической ориентации консультанта (George, Cristiani, 1990).

Таблица 3. Современные представления о консультативном контакте

Как видно из табл. 3, с позиций различных теоретических ориентаций контакт "консультант -- клиент":

· или создает предпосылки для начала изменения (терапия поведения и рационально-эмоциональная терапия);

· или самопроизвольно изменяет клиента (ориентированная на клиента терапия или экзистенциальная терапия);

· или составляет содержание обсуждения и работы вообще (психодинамическое направление).

Таким образом, хотя представители, например, экзистенциально-гуманистического и психодинамического направлений консультативный контакт в конкретной работе используют по-разному, они едины во мнении о его важности в процессе консультирования.

5. Консультування клієнтів з депресією і суїцидальними намірами

Людина в стані депресії буває небезпечною для самої себе, тому що вона в явній чи прихованій формі схильна до самознищення.

Отже слабко виражена депресія може перерости в гостру із суїцидними намірами.

Самовбивство вважається страшною, безсоромною справою. Тому деякі консультанти, працюючи з депресивними клієнтами, мимоволі нехтують такою можливістю і вважають, що клієнт не може навіть думати про це. Якщо консультант проявляє такого роду сліпоту, виникає більша небезпека для благополуччя і навіть життя клієнта. Проблема полягає, як правило, не в приховуванні самогубцем своїх намірів, а в тому, що його не почують, коли буде говорити про них.

Люди з суїцидальними намірами не уникає допомоги, а навпаки, часто прагнуть до неї. зокрема до консультування. З тих, хто здійснює суїциди, майже 70% консультуються лікарями загального профілю за місяць, а 40% - протягом останнього тижня до скоєння фатального вчинку; 30% так чи інакше висловлюють свої наміри, ставлячи до відома оточуючих.

Суїцидальна поведінка є динамічним процесом, що складається з наступних етапів:

I. Етап суїцидальних тенденцій. Вони є прямими або непрямими ознаками, що свідчать про зниження цінності власного життя, втрати її сенсу або небажання жити. Суїцидальні тенденції виявляються в думках, намірах, почуттях або погрози. II. Етап суїцидальних дій. Він починається, коли тенденції переходять в конкретні вчинки. Під суїцидальної спробою розуміється свідоме прагнення позбавити себе життя, яке з не залежних від людини обставин (своєчасне надання допомоги, успішна реанімація тощо) не було доведено до кінця. III. Етап постсуїцидального кризи. Він триває від моменту здійснення суїцидальної спроби до повного зникнення суїцидальних тенденцій, іноді характеризуються циклічністю прояви. Цей етап охоплює стан психічного кризи суїцидента, ознаки якого (соматичні, психічні чи психопатологічні) та їх вираженість можуть бути різними. На цьому етапі здійснюються поственція і вторинна превенція суїцидальної поведінки.

Консультант, зустрічаючись із клієнтом, що має суїцидні наміри, передусім зобов'язаний проаналізувати власні настанови й почуття власного самогубства, знати їх наперед. У роботі ніколи не слід приховувати своїх справжніх почуттів. Хороший контакт із консультантом може стати міцною ниткою, що пов'язує людину, яка втратила останню надію з життям.

Інколи допускають, що обговорення з клієнтом можливості самогубства лише підсилює їх наміри. Однак, як правило, бесіда про почуття, що підштовхують до самогубства, зменшує вірогідність реалізації намірів. Тому консультант не повинен ухилятись від обговорення з депресивним клієнтом проблеми самогубства. Тим самим він показує клієнту, що думки про самогубство можуть бути сприйняті й зрозумілі іншою людиною.

Розглядаючи дуже серйозно будь-який намір самогубства, все ж слід не забувати про змогу маніпулятивної загрози з метою переконати консультанта у важливості своєї проблеми і претендувати на максимум його часу. Більшість симулянтів є істеричними особами. Деякі клієнти говорять про самогубство з бажання відомстити тим, хто нібито недостатньо їх любить. Узагалі елемент ворожості присутній майже в кожному самогубстві.

Зустрівшись у консультуванні з депресивним клієнтом, який висловлює суїцидні наміри, дуже важливо оцінити ризик їх реалізації.

Концентровано завдання консультанта можна сформулювати так:

1. З такими клієнтами треба частіше зустрічатися.

2. Консультант повинен звертати увагу суїцидного клієнта на позитивні аспекти його життя. Наприклад: "Ви згадували, що раніш багато чим цікавились. Розкажіть про свої захоплення" або "Завжди є заради чого жити. Що думаєте про це?" Такі запитання допомагають клієнту вишукати ресурси для подолання важкого стану життя.

3. Дізнавшись про намір клієнта здійснити самогубство, не слід панікувати, намагатися відвернути його якимось заняттям і застосувати моралізаторство ("Від цього нічого не зміниться", "Чи знаєте Ви, що релігія вважає самогубство величезним гріхом?"). Така тактика лиш переконує клієнта, що його ніхто не розуміє, і консультант - також.

4. Спеціаліст повинен залучити до роботи з клієнтом між консультативними зустрічами близьких для нього людей (родичів, друзів).

5. Клієнт повинен мати змогу у будь-який час зателефонувати, щоб той міг консультувати його емоційний стан.

6. При високій вірогідності самогубства слід ужити заповітних заходів - поінформувати близьких клієнта, обговорити питання про госпіталізацію. Консультанту не завжди легко це виконати.

Клієнт починає заперечувати свої наміри і переконує, що не треба про нього турбуватись. Тим більш консультанту краще покластись на свою інтуїцію і врахувати небезпечні ознаки в поведінці клієнта, оскільки заспокоюючі заяви консультанта повинні у випадку загрози самогубства - зробити максимум можливого, щоб вплинути на вибір клієнта на користь життя.

7. Консультант не повинен дозволяти клієнту маніпулювати собою способом погрози самогубства.

8. Консультант зобов'язаний не забувати, що він не Бог й не зважаючи на найкращі наміри, не завжди здатен протистояти самогубству. Найбільшу відповідальність за власні дії несе сам клієнт. Консультант не може повністю відповідати за клієнта. Він лише професійно відповідальний за попередження реалізації суїцидних намірів. Однак незаперечна аксіома - якщо клієнт дійсно хоче покінчити з життям, ніхто не здатен зупинити його. Як відзначає Kennedy (1977), "Ми говоримо "так" життю клієнта, але ж повинні бути готовими до того, що деякі клієнти все таки скажуть своєму життю "ні".

9. Консультант повинен дослівно, в письмовій формі, документувати свої дії, щоб у випадку нещастя він міг довести собі й іншим, що діяв професійно і вжив усі заходи для того, щоб запобігти катастрофі.

10. Консультант повинен знати специфіку консультування осіб, які намагалися здійснити самогубство. Консультування спрямовується на подолання спроб до самогубства, які ще лишаються після невдалої спроби.

11. Особливо важлива робота консультанта у двох перших стадіях. Під час першого контакту після невдалого самогубства на перший план виступає унікальність ситуації й самопочуття "самогубця-невезучки". Людина, яка випробувала максимальну напругу душевних сил, розуміє, що не померла, але обставини, що призвели до спроби піти з життя, лишились. Момент "пробудження" - початок нового етапу життя цієї особи. Тому важливо, який вплив буде вписаний у чистий листок свідомості клієнта. Час першого контакту не повинен обмежуватись, клієнту слід дозволити висловитись. 12. Від консультанта, що зустрічається з таким клієнтом, вимагається непідробна віддача всіх своїх душевних сил. Ідеться про дещо більше, ніж обов'язки консультанта. Після спроби самогубства клієнт максимально чутливий і дуже уразливий, він ясно відчуває внутрішній стан консультанта. У першій стадії не слід починати обговорення основного конфлікту і поступово можна перейти до причин психосоматичного змісту самогубства. Саме консультування повинно бути спрямованим на зменшення тривоги й безнадійності. Стадія одужання починається, коли клієнт може повернутись до свого попереднього оточення. У другій стадії, як, до речі, і після повного одужання, можливе повторення суїцидних намірів.

6. Консультування асоціальних особистостей

Асоціальна поведінка - це поведінка, що передбачає уникнення особистістю виконання морально-етичних норм, загрожує благополуччю міжособистісних стосунків.

"Асоціальні" особи часто не здатні на близькі осмислені стосунки; порушення, що, здебільшого проявляються на рівні поведінки (агресивність, вживання наркотиків та алкоголю, нерозбірливі сексуальні зв'язки). У структурі особистісних якостей таких осіб часто спостерігається конфліктність, підозрілість, амбітність у поєднанні з низькою асертивністю (впевненістю). В основі такої поведінки часто лежить комплекс неповноцінності, дезадаптивність, схильність до маніпулювання.

Мета психологічної допомоги асоціальним клієнтам - вплинути на особистість таким чином, щоб вона зрозуміла, до чого призводить така поведінка, усвідомила наслідки та змінила ставлення до себе й оточення. Великого значення надається роботі з образами, які можуть виступати лише як примітивна емоційно забарвлена форма впливу на поведінку іншої людини з метою зміни їх поведінки.

Консультування агресивних клієнтів

У практиці консультування часто зустрічаються вороже налаштовані або ж відкрито агресивні клієнти. Причини такої поведінки можуть бути наступні:

- страх продемонструвати або побачити самому справжню, можливо, непристойну поведінку, боязнь покарання або ж засудження;

- негативний досвід довірливого ставлення у минулому (неочікувана реакція батьків, педагогів у минулому);

- сценарні посилання (директиви, дозволи) значущих людей "Будь досконалим", "Будь сильним";

- спотворене бачення авторитетної поведінки ("кричати може дозволити собі тільки впевнена, сильна людина, яка не боїться покарань);

- недовіра до "терпеливого, розуміючого" консультанта, намагання таким чином вивести його з обраних позицій ("людина людині вовк, кожен думає лише про себе");

- звичка реагувати саме таким чином, оскільки, на думку клієнта, люб'язні лише слабкі або ж закомплексовані люди.

У ситуації агресивного поводження клієнтів консультанти також ведуть себе по-різному:

- відкрито проявляють подив та незадоволення;

- ігнорують подібну поведінку, не показуючи свого ставлення;

- проявляють підвищену турботу, намагаючись заспокоїти клієнта;

- демонструють дружність та розуміння, підкреслюючи гуманістичні принципи взаємодії;

- відмовляються працювати у такій атмосфері.

Найбільш ефективною видається поведінка консультанта, яка характеризується відкритим неманіпулятивним відображенням свого ставлення до ситуації: психолог задає питання, намагаючись з'ясувати, чим викликана агресія та продемонструвати ті емоції, які переживає сам консультант: "Ви чимось незадоволені?", "У мене складається враження, що ви зараз гніваєтесь, це так?", "Що викликало у вас таку реакцію?"

Агресивність може бути рисою характеру клієнта, специфічною реакцією на певну ситуацію або ж звичним способом спілкування. Інколи клієнт може не помічати своїх агресивних проявів навіть у тих ситуаціях, де вона недоречна. У таких випадках:

1) варто обговорити з клієнтом, наскільки його влаштовує такий спосіб спілкування, чи збирається він "щось робити" з власною агресивністю;

2) обов'язково домовитись при складанні контракту про допустимий стиль спілкування під час консультації, пояснити власні принципи та очікування у процесі професійної взаємодії;

3) не залишати без уваги жодного прояву агресії: "Ваша реакція стосується процесу консультування чи чогось іншого?" Така робота знизить напругу та допоможе розставити пріоритети, що надзвичайно важливо для позитивних змін у житті агресивного клієнта: "Ви так збуджено реагуєте через важливість цієї події?" Погляд та оцінка "з боку" допоможе зорієнтуватись клієнту та сприятиме перегляду і диференціації ставлень до оточуючих;

4) спокійно, компетентно проаналізувати переноси (трансфери) та власні почуття, віднайти провокуючі агресію фактори (події, вчинки людей, які можуть хвилювати як клієнта, так і психолога); у випадку, коли власні переживання психолога надто сильні, варто подумати про доцільність продовження консультативних зустрічей;

5) прослідкувати індивідуальну історію виникнення та формування агресивних реакцій: виявити людей, які підтримують таку реакцію, які протистоять їй, обговорити з клієнтом ставлення до такої поведінки оточуючих;

6) ідентифікувати та знайти пояснення тим почуттям, які викликає агресивна поведінка клієнта у психолога-консультанта. Вважається, що консультант має заохочувати істинні почуття, якими б вони не були, оскільки їх прояв дає можливість побачити справжню, реальну картину;

7) важливо демонструвати своє розуміння негативних емоцій клієнта, заохочувати щирі висловлювання, навіть у експресивній формі, водночас регулюючи поведінкові прояви та витримуючи "безпечну дистанцію"; клієнт має чітко розмежовувати дружні та професійні прояви оточуючих і в цьому важлива роль фахівця-психолога.

Консультативний процес може виглядати у класичному варіанті. Тип консультування - особистісно-орієнтований, спрямований на усвідомлення внутрішніх суперечностей, переструктурування особистісних конструктів, зміна ставлення до реальних подій та людей.

Зміст технологічних аспектів залежить від типу клієнта та фахової методологічної підготовки психолога-консультанта.

Методи роботи. Бесіда з агресивним, а інколи й вороже налаштованим клієнтом складна та забирає багато енергетичних ресурсів і часу на зменшення психологічного опору. У ході спілкування консультант поетапно допомагає клієнту:

- усвідомити власну агресивність і вороже ставлення до оточення, що може здійснюватись у процесірозпитування та глибинного інтерв'ю;

- розпізнати її основні прояви та об'єкти агресивного ставлення ("хто найчастіше викликає агресію, злість?", "за яких обставин Ви проявляєте роздратування?";

- побачити способи її заміщення - образа, ігнорування, маніпулювання, психосоматика ("яким чином Вам удається гальмувати злість, агресію?" "що Ви відчуваєте після того, як стримуєте прояви агресії?";

- віднайти способи безпечного відреагування негативних емоцій (гніву, ворожості) у процесі програвання конфліктних ситуацій у групі, відкритого обговорення травмуючої чи напруженої ситуації під час індивідуальних консультацій, шляхом використання тілесно-орієнтованих та експресивно-рухових технік.

Важливо пам'ятати, що прояви гніву та ворожості клієнта часто не залежать від професійної майстерності консультанта і беспосередньо не пов'язані з діями чи висловлюваннями психолога. У певні моменти консультант може виступати реальним "замісником" об'єкта агресії клієнта, тому до цього треба поставитись з розумінням, не сприймаючи себе "жертвою" та не демонструвати зверхньої батьківської позиції

7. Сутність і зміст поняття психологічного консультування. Напрямки психологічного консультування

Консультативна діяльність соціально-психологічної служби за своїми завданнями стоїть близько до ^освітнинької та профілактичної і є однією з важливих форм йс проведення. Разом із тим консультування -- це специфічний вид практичної роботи психолога, що характеризується особливими формальними і змістовими ознаками.

Поняття психологічного консультування. Розгляд цих ознак почнемо з визначення самою поняття "психологічне консультування". Це поняття є чи не найбільш уживаним в літературі, присвяченій питанням психологічної допомоги, і, на перший погляд, видається цілком чітким і зрозумілим. Проте в його трактуванні різними авторами існують певні розбіжності

Можна сказати, що у вітчизняній психології загальноприйнятим є розуміння психологічного консультування як психологічної допомоги здоровим людям у складній життєвій ситуації. Однак при цьому в деяких працях термін "психологічне консультування" вживається як синонім понять "психотерапія" (позамедична модель) і "психологічна корекція", оскільки вказані поняття, на думку авторів, тотожні як за змістом (використання групової динаміки, особливостей контакту консультанта і клієнта, спеціальних технік), так і за кінцевою метою -- створення сприятливих умов для повноцінного особистісного розвитку, спілкування, життя в цілому тих, хто звертається по допомогу (Семья в психологической консультации: Опьгг и проблеми психологаческого консультирования / Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. Москва, 1989).

Інші автори, не заперечуючи близькість за змістом понять "психологічне консультування" і "психотерапія", вважають доцільним усе ж закріпити поняття "психологічне консультування" за сферою допомоги здоровим людям, залишивши поняття "психотерапія" сфері допомоги психічно хворим, оскільки, по-перше, консультативна робота із здоровими людьми не є терапією (лікуванням) у точному значенні цього слова, по-друге, професійні дії психолога-консультанта і психотерапевта у цих різних сферах допомоги людям мають суттєві відмінності, що зумовлюються передусім мірою відповідальності спеціаліста за стан клієнта (Е. Ейдеміллер, «* Юстицький, Г. Абрамова).

Існує позиція, згідно з якою консультування зорієнтоване ^еРеважно на допомогу клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, у той час як психотерапевтичний вплив спрямований насамперед на розв'язання глибинних осо-бистісних проблем людини, що лежать в основі більшості життєвих труднощів і конфліктів (Ю. Альошина). Отже розмежування понять "психологічне консультування" і "психотерапія" тут здійснюється на основі розведення змісту роботи, яку виконують психолог-консультант і психотерапевт що зумовлює різні вимоги до ступеня їхньої психологічної підготовки.

У галузі вікової та педагогічної психології поняття "психологічне консультування" найчастіше трактується як вид психологічної допомоги, який має діагностично-рекомендаційний характер і є засобом підвищення психологічної компетентності педагогів і батьків (І. Дубровіна, Р. Овчарова).

Інколи до числа завдань психологічного консультування включають не лише діагностичні та рекомендаційні, а й ко-рекційні (Г. Бурменська, О. Ка раба нова, О. Лідере).

Поняття "психологічне консультування" вживають і в тих випадках, коли йдеться про інформування психологом різних спеціалістів (лікарів, юристів, політиків і т. д.) з тих чи інших питань, що потребують його компетенції. Нарешті, говорячи про психологічне консультування, нерідко мають на увазі будь-яку послугу або комплекс послуг, що надаються у психологічній консультації.

Як бачимо, у вітчизняній психологи поняття "психологічне консультування" вживається то в більш широкому, то в менш широкому значенні. При цьому кожний з цих аспектів у різних авторів представлений неоднаковим змістом. Справа ускладнюється ще й тим, що у теорії та практиці психологічної допомоги в нашій країні широко застосовуються праці представників західної психології, котра має свої традиції щодо тлумачення понять "психологічна допомога", "психологічне консультування", "психотерапія" тощо, які не завжди збігаються з вітчизняними.

Оволодіння практикою роботи у галузі психологічної допомоги неможливе без подолання плутанини у вживанні понять, без чіткого представлення окремих видів діяльності практичного психолога. У зв'язку з цим доцільно дотримуватися позиції розмежування понять "психологічне консультування" і "психокорекція", "психотерапія". Аналіз різних поглядів показує, що найсуттєвішою ознакою, за якою проводиться це розмежування, є характер завдань, ^котрі стоять песпеціалістом, що надає допомогу: у випадку психо-^гіяя^оГО консультування ця допомога не передбачає глибинних змін в особистості людини, в той час як психокорекція та психотерапія орієнтовані саме на такі зміни. Відповідно різняться між собою інші суттєві характеристики цих видів психологічної допомоги: тип клієнта, з яким має справу спе-піаліст, проблеми, що вирішуються, форми роботи, її тривалість тощо.

Розмежування названих понять не означає, звичайно, їх віддаленості одне від одного. Насправді, вони і ті реальності, що стоять за ними, близькі між собою: психологічне консультування майже завжди містить у собі психотерапевтичні елементи, часто передбачає подальшу психокорекцію чи психотерапію; у свою чергу психокорекція і психотерапія не обходяться без епізодів психологічного консультування. Важливо, однак, наголосити на тій обставині, що у світовому психологічному співтоваристві психокорекція і психотерапія вважаються більш глибоким рівнем психологічної допомоги і, отже, вимагають від спеціаліста, що їх здійснює, більш глибоких знань і більшої майстерності. Різні вимоги до системи підготовки психолога-консультанта і психотерапевта визначають як різні рівні їхньої професійної компетентності, так і різні галузі практики психологічної допомоги.

Визначившись відносно понять, перейдемо до розгляду основних характеристик психологічного консультування.

Завдання консультування. Конкретні цілі й завдання психологічного консультування визначаються залежно від напряму діяльності соціальш-психологічної служби, але існують загальні цілі й завдання, які характерні для будь-якого процесу психологічного консультування і саме які визначають його специфіку.

Основною метою психолога, що проводить консультацію, є допомога клієнтові в усвідомленні його проблеми та в пошуку шляхів і способів її якнайскорішого розв'язання. Ця мета реалізується через виконання таких завдань.

По-перше, психолог має уважно вислухати клієнта. Важливість цього аспекту діяльності консультанта підкреслюється ^в Усіх відомих працях із психологічного консультування. Максимально терпляче, з використанням спеціальних прийомів ислухозування клієнта не лише близько знайомить психоло-

з ним та його проблемою, а й допомагає клієнтові краще У відомити свою ситуацію, приносить йому полегшення і, в Результаті, великою мірою визначає ефективність консультативної роботи.

По-друге, в процесі консультування психолог працює над розширенням уявлень клієнта про себе, свою конкретну життєву ситуацію, про навколишню дійсність. Саме таким шляхом здійснюється корекційний вплив психолога на клієнта, внаслідок чого останній починає по-новому бачити й оцінювати свою ситуацію, формулює альтернативні варіанти поведінки в ній.

По-третє, психолог проводить консультацію, маючи на увазі, що його клієнт -- здорова людина, яка відповідає за себе і свої стосунки з оточуючими людьми. Але досягти того, щоб сам клієнт узяв на себе відповідальність за те, що з ним відбувається, -- нелегке завдання, оскільки клієнти психологічної консультації, як правило, звинувачують у своїх життєвих труднощах когось іншого. Поступове й цілеспрямоване обговорення з клієнтом проблеми вини та відповідальності має підвести його до висновку, що він сам відповідає за ситуацію, яка склалася, і спонукати до змін у своїх ставленнях і поведінці, результатом яких може бути і зміна самої ситуації. Унаслідок консультування клієнт має не тільки краще зрозуміти свою проблему і уявити шляхи її розв'язання, а й повірити у себе і бути готовим до реалізації знайдених способів подолання своїх труднощів.

Принципи психологічного консультування. Убачається доцільним висвітлити загальні принципи психологічної допомоги, які поширюються й на сферу консультування і які є необхідною умовою успішності цієї діяльності. Розглянемо найважливіші з них.

Принцип добровільності означає, що клієнт сам звертається до психолога, оскільки суб'єктивно відчуває труднощі у своєму житті, сам хоче допомоги і шукає її, тобто він мотивований до прийняття психологічної допомоги.

Принцип доброзичливого і безоцінкового ставлення до клієнта означає виявлення теплоти й поваги, уміння прийняти клієнта таким, яким він є, не оцінюючи і не засуджуючи його норми і цінності, стиль життя, поведінку.

Повага до клієнта та його проблеми виявляється і в реалізації іншого принципу психологічної допомоги -- за-безпечення конфіденційності зустрічі. Цей принцип означає, що психолог зберігає у таємниці все, що стосується клієнта, його особистих проблем і життєвих обставин (за винятком випадків, коли йдеться про загрозу для життя і здоров я клієнта чи інших людей, про що психолог має повідомити відповідні установи і про що клієнт попереджається на початку роботи).

Принцип професійної мотивованості консультанта означає, ^ _він захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи організацій, не бере бік жодного з учасників конфлікту, уникає упередженого ставлення.

Ще одним важливим принципом є відмова психолога від порад і рецептів, оскільки він не може брати на себе відповідальність за життя іншої людини; його завданням, як уже зазначалося, є посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, спонукання його до активності в аналізі проблеми, у пошуку виходу з кризи.

Нарешті, для консультанта дуже важливо не вступати з клієнтом у будь-які особисті стосунки. Цей принцип означає, що психологові слід уникати як встановлення дружніх взаємин із клієнтами, так і надання психологічної допомога своїм друзям чи родичам. Як зазначає Ю. Альошина, у протилежному випадку консультант і клієнт починають задовольняти ті чи інші потреби й бажання одне одного, і консультант вже не може зберегти об'єктивну і відсторонену позицію, необхідну для ефективного розв'язання проблем клієнта.

2. 2.1. Екзистенційний напрям у психологічному консультуванні Екзистенційна психологічна допомога -- це консультативна модель, в якій основні внутрішні конфлікти зосереджуються навкруги усвідомлення екзистенційних розладів, що ведуть до виникнення почуття тривоги. Ірвін Ялом (1931) і Ролло Мей (1909-1994) -- основоположники динамічної теорії екзистенційного консультування. їх основні праці: "Теорія і практика групової психотерапії", "Групова психотерапія стаціонарних хворих", "Екзистенційна психотерапія", "Сучасна психотерапія"(Мау, Yalom, 1989). На думку Ролло Мея, складовими особистості є свобода, індивідуальність, соціальна інтегрованість, глибина релігійності (духовності). Звідси виходить, що особистість -- це здійснення процесу життя в вільному, соціально інтегрованому індивідуумі, наділеному духовним началом [15; 30]. При цьому виділяють екзистенційні межові проблеми -- смерть, ізоляцію, свободу і безглуздість (позбавлення сенсу). Свобода -- це основний принцип, обов'язкова умова існування особистості і одночасно її складова. Здоровий глузд може стримувати імпульси, підтримувати їх у стані рівноваги, поки не буде прийняте рішення на користь одного з них. Наявність творчих можливостей, рівноцінних свободі, є головною властивістю, що визначає особистість. Переживання свободи сприяє особистісному зростанню. Чим здоровішою стає людина, тим вільніше вона творить себе з життєвого матеріалу, і тим більшого потенціалу набуває свобода. Таким чином, допомагаючи клієнту подолати особистісну проблему, консультант допомагає стати більш вільним. Однак варто пояснити йому складний механізм прийняття рішень, коли необхідно враховувати весь попередній досвід і вплив всіх факторів підсвідомості, що допоможе клієнту усвідомити і навчитись використовувати можливості вільного існування. Окрім того, особистість -- це, перш за все, індивідуальність, включена в соціум, наділена певним рівнем духовності і соціальної інтегрованості. Головна мета консультування -- досягти того, щоб особистість переживала своє існування як реальне. При цьому враховується протистояння клієнтів внутрішнім конфліктам і здатність миритись з ними; стратегія захисту і стратегія ухиляння, звільнення клієнтів від здатності бажати, розвиток здатності проявляти співпереживання, вольові якості та прагнення самостійно приймати рішення. Консультативні підходи до переживання людьми почуття тривоги, викликаної ізоляцією: - протистояння ізоляції; - визначення механізмів захисту і розвитку міжособистісної патології; - прогресивність стосунків "консультант -- клієнт". Екзистенційна модель механізмів захисту: усвідомлення максимальної стурбованості (це здійснюється на певному рівні внутрішнього конфлікту); тривога; механізми захисту (тут визнаються як звичайні механізми типу проекції, так і специфічні механізми від кожного з видів тривог). Практика. Екзистенційне консультування як деякий погляд на людське існування (однак це не строга система) передбачає неприйняття механічних підходів. Клієнт тут представлений як індивідуум, який зіткнувся з такою реальністю, в якій є місце внутрішнім конфліктам. Використання підходу можливе також і в екстремальній ситуації [9]. Стосунки консультанта і клієнта можна характеризувати як присутність, автентичність, відданість, відсутність контрпереносів. У процесі консультування характерним є саморозкриття консультанта. У ході індивідуального консультування враховують сформова-ність певних видів захистів (від тривоги, пов'язаної зі смертю, свободою, ізоляцією, в ситуації відсутності смислів). Підхід використовується і в груповому консультуванні. 2.2. Гуманістичний напрям у психологічному консультуванні Вплив гуманістичних концепцій на теорію і практику психологічної допомоги взагалі та консультування, зокрема, важко переоцінити. Основні постулати гуманістичного напряму: важливість Я-концепції, її залежність від способів, котрими люди визначають і за допомогою яких усвідомлюють себе; значення атмосфери консультування, її вплив на поведінку клієнта та підвищення почуття власної гідності; акцент на суб'єктивному, перцептивному погляді щодо особистості. Цей напрям найбільш яскраво представлений особистісно-цент-рованим підходом, гештальтконсультуванням, транзактним аналізом, діалогічним консультуванням. Основоположниками та теоретиками гуманістичного напряму є Карл Роджерс, Абрахам Маслоу, Фріц Перлз, Ерік Берн та ін. Карл Роджерс (1902-1987) презентував новітню концепцію у психології (1940 рік, штат Міннесота) як "клієнт-центровану терапію" -недирективну терапію. Пізніше, 1974 року, з'явилась ще одна назва -- "особистісно-центрована терапія", яка розширює рамки використання, особливо в ситуації психологічного консультування. Основні ідеї представлені в таких роботах: "Консультування і психотерапія" (Rodgers, 1942), "Терапія, центрована на клієнті"(1951), "На шляху до особистості"(1961). Особливу роль в розробці концепції мали емоційні проблеми юного Роджерса, його стосунки з однолітками, а також його власні спостереження, інтуїція. Основна суть підходу полягає в тому, що кожна людина володіє величезними резервами саморозуміння, прагнення до самоактуалізації як основного мотивуючого стимулу. Конфлікт між самоактуалізацією та Я-концепцією, що заважає адекватному засвоєнню досвіду, призводить до появи особистісних проблем та поведінкових порушень. На думку Роджерса, конструктивні зміни особистості клієнта можливі за умови створення певної атмосфери під час налагодження стосунків "консультант -- клієнт, яка забезпечує конгруентність у відносинах; безумовно позитивне ставлення та емпатію. Позиція клієнта передбачає процес становлення особистості і регулювання власного життя. Позитивні зміни можливі лише тоді, коли створюється відповідний клімат з певними психологічними установками. Великого значення надавалося тенденції актуалізації як основному мотиваційному внутрішньому імпульсу. Психологічні труднощі з'являються саме в результаті блокування прагнення до самоактуалізації, що призводить до конфлікту захисних сил та тенденцій росту (Maslow, 1970). Практика особистісно-центрованого консультування, перш за все, передбачає [22]: - узгодження цілей консультанта і клієнта; - відкритість переживань; - концентрованість на емоційних аспектах стосунків; - раціональність; - особисту відповідальність клієнта; - самоповагу; - здатність до підтримання добрих особистих стосунків та високий рівень прийняття інших; - етичність і високу якість життя; - взаємний вплив консультанта та клієнта (перетворення останніх на ефективних консультантів для самих себе та розвитку інших). Особистісно-центроване консультування не акцентує свою увагу на використанні спеціальних технік. Головне -- здатність консультанта встановити взаємини, адекватні реальним подіям, бути емпа-тійним і уважним слухачем, який беззаперечно приймає будь-яку особистість [23]. Психолог зосереджений на актуальному стані клієнта, сприяє його самоактуалізації. Додаткове використання особистісно-центрованого консультування: групова робота, аудиторне навчання, навчання спеціалістів із менеджменту, вирішення конфліктів.

8. Консультування клієнтів з психосоматичними розладами

Консультування - це професійне відношення кваліфікованого консультанта до клієнта, яке зазвичай представляється як "особистість-особистість", хоча іноді в ньому беруть участь більше двох чоловік. Мета консультування - допомогти клієнтам зрозуміти, що відбувається в їхньому життєвому просторі й осмислено досягти поставленої мети на основі усвідомленого вибору при вирішенні проблем емоційного і міжособистісного характеру [4, 4]. Іноді психосоматичні скарги людини здаються безпідставними і бентежать лікарів загальної практики, які у всьому схильні винити "нерви". Тим не менш, найчастіше за цими скаргами приховані не вигадані, а реальні конфлікти, кажучи точніше, специфічна стійкість несприятливихстосунків. Зазвичай люди прагнуть до припинення поганих взаємин. Психосоматичний клієнт поводиться інакше. Він роками може терпіти стосунки, які не лише не приносять задоволення, але виснажують і руйнують його особистість. Важко пояснити, чому це відбувається. Психосоматичним клієнтам не властиві мазохістські риси. Якби такі стосунки доставляли мазохістське задоволення, не виникали б психосоматичні симптоми. Толерантність до несприятливих взаєминам і природу психосоматичних симптомів можна пояснити придушенням ворожості, агресивності, злості. Якщо зазвичай озлобленість спонукає людей до припинення відносин, то психосоматична особистість пригнічує злобу і продовжує стосунки. Зовні така людина навіть не здається страждаючим, проте консультант може з повною очевидністю переконатися в стражданні його тіла. Незрозуміло, чому відбувається придушення злості, але відомо, що психосоматичні клієнти дуже чутливі до будь-яких проявів озлобленості в собі та інших [4, 122]. Люди, що шукають допомоги у консультанта або психотерапевта, знаходяться в стані тривоги і страху. Спочатку вони не знають, чого чекати від консультування і консультанта. Якщо з самого початку клієнт віднесеться до консультанта з довірою, то в процесі консультування він стане сміливіше ділитися своїми почуттями, думками, страхами, які не так легко обговорювати з чужою людиною. Якщо клієнт не перейметься довірою, робота консультанта буде неефективна і безглузда. Щирість - один з найважливіших елементів створення терапевтичного клімату. Щирості не можна навчитися, однак консультант повинен вміти вести себе з клієнтами так, щоб вони сприйняли входження у свій внутрішній світ як підтримку, а не як загрозу [4, 34-36]. Найважливіше завдання консультанта в бесіді з психосоматичним клієнтом - допомогти йому виявити, хоча б частково, приховану озлобленість. Але як це зробити? Деякі консультанти починають з питань: "Нервовий Ви?", "Чутливий Ви?". Можливі відповіді на ці питання, на жаль, дають мало відомостей. Але можна запитати і про конкретні проблеми і постаратися вникнути в життя клієнта: "Схоже, щось в житті викликає у Вас занепокоєння; не розповісте про це?" або "Що відбувається у Вашому житті, що в ній змінилося, що стало інакше, ніж було раніше?". Питання спрямовані на повсякденне життя клієнта, на зміни в його родині, роботі, в стосунках з близькими та друзями. Часом на такі питання консультант чує нічого не значущий відповідь: "Все добре". Це всього лише відмовка, оскільки в житті кожної людини завжди щось відбувається. Однак консультант повинен не суперечити, а продовжувати запитувати клієнта про різні аспекти його життя: чим він займається на роботі, з ким працює, який його особистий внесок в загальну роботу, як він проводить вільний час, які взаємини у нього в родині? Не слід настійно вимагати розповіді про конфлікти, негативних почуттях, оскільки зі словника клієнта виключені відповідні поняття [4, 123]. Консультант повинен не тільки допомогти клієнту усвідомити свою озлобленість, але і вказати, як вона позначається на поведінці. Одні психосоматичні клієнти солодко і приємні, з усім погоджуються, і важко повірити в їх ворожість. Інші не здатні відчути, та й не відчувають недоброзичливості навколо себе. При виникненні хоча б найменшого спору вони відступають. Якщо не можуть усунутися із ситуації, вдаються до раціоналізації і говорять собі, що спрощує жартують. Інші схильні висловлювати свою злість, тим не менш, змінюють її дійсний об'єкт. Бесіда з психосоматичним клієнтом про озлобленості зазвичай важка і далеко не завжди успішна, хоча дозволяє показати клієнту, яка його життєва ситуація, як він придушує свою ворожість і як це пов'язано з його соматичними симптомами. Консультант повинен не тільки допомогти клієнту розпізнати в собі злість, а й спонукати його до отреагированию в процесі консультування. Тому не дивно, якщо у випадку успішної роботи замінником дійсного об'єкта ворожості клієнта тимчасово стає консультант. Ще одна істотна причина труднощі консультування психосоматичної особистості полягає в її "емоційної безграмотності", нездатності вербализовать свої внутрішні переживання, нестачі символічного мислення. Ці властивості в 1972 р. американський психіатр P. Silneos приписав "алексітімной особистості". Комплекс подібних якостей поряд з симптомами маскованих депресії був також виявлений у осіб, які перенесли посттравматичний стрес, і навіть у деяких здорових [4, 124]. Риси алексітімной (психосоматичної) особистості служать серйозною перешкодою в консультуванні і психотерапії. Найбільше консультанта фрустрирует відмова цих клієнтів пов'язувати свої соматичні скарги з конфліктами в емоційній сфері, хоча часто психологічний контекст скарг очевидний. Дуже важко допомогти людині психологічними методами, коли він свої емоційні проблеми розуміє як соматичні. Такий клієнт говорить про різноманітних болях, багато мовчить, не проявляє ніякої мотивації до співпраці, явно орієнтований на медикаментозне лікування, постійно примушує консультанта до ініціативи. Монотонний, емоційно безбарвний стиль клієнта викликає у консультанта роздратування, тому що він відчуває себе загнаним у кут. Спроба активно залучити клієнта в емоційні відносини тільки збільшує у того тривожність через невміння вербализовать почуття. Відповідний сплеск фізіологічних реакцій дозволяє клієнту ще більше скаржитися на соматичне нездужання. Якщо клієнт яскравий алексітімік, слід застосовувати процедури консультування, спрямовані не на конфронтацію, а на підтримку. Клієнта також слід готувати до вербалізації своїх переживань. Для цього можна використовувати приклади емоційних слів і фантазій, аналіз різних емоційних ситуацій, переклад умовиводів клієнта на диференційований мову емоцій. Хоча така підготовка далеко не у всіх випадках буває ефективною, вона певною мірою допомагає усвідомити емоційні проблеми і вербалізувати їх [4, 125]. Психогенні серцеві захворювання Перше, що слід зробити психолога-консультанта, якщо до нього звернувся клієнт з скаргами на болі в області серця або на інші нездужання, суб'єктивно і об'єктивно виражаються в різних порушеннях в роботі серцево-судинної системи (прискорений або неритмічний пульс, сильні або, навпаки, занадто слабкі серцебиття і т.п.), - це докладно розпитати клієнта про те, яка передісторія його захворювання і чи звертався він до лікаря - терапевта або невролога. Це обов'язково треба зробити в самому початку спілкування з клієнтом по двох причинах. По-перше, тому, що клієнт може бути дійсно фізично хвора, і тоді йому в першу чергу необхідно буде поставити точний медичний діагноз і призначити ефективне лікування. По-друге, для того щоб психотерапія (яка призначається, як правило, після або разом з медикаментозним лікуванням) пройшла успішно, клієнт повинен бути упевнений в тому, що він дійсно не хворий фізично. В іншому випадку, вся його увага і свідомість будуть зосереджені на відчуттях, пов'язаних з станами організму, і вони постійно будуть породжувати у клієнта страх і тривогу, перешкоджаючи психотерапевтичне лікування. По-третє, клієнт повинен на власному досвіді переконатися в тому, що поради лікарів, пов'язані з прийомом ліків, йому мало допомагають. По-четверте, подібне знання історії нездужання клієнта допоможе психологу-консультанту не повторювати помилок минулого і не рекомендувати клієнту те, що вже було випробувано, але не дало належного результату. Нарешті, по-п'яте, вислухавши докладну розповідь клієнта про історію його захворювання, психолог-консультант зможе оцінити клієнта як особистість, глибше зрозуміти його психологію і з урахуванням цього вибрати правильний метод психотерапевтичного впливу на нього. Після того як історія нездужання клієнта з'ясована докладно і отримані відомості про те, як клієнт намагався в минулому вирішувати свою проблему, психолог-консультант може приступити до наступного етапу роботи з клієнтом. Цей етап полягає в тому, щоб точно встановити, в чому, в яких відчуттях виявляється нездужання клієнта, коли і за яких умов відповідні відчуття виникають. Детально довідавшись про це у клієнта, психолог може приступити до вироблення і обговоренню з клієнтом практичних рекомендацій, що стосуються того, як попередити виникнення в майбутньому подібних нездужань і усунути їх у сьогоденні [6, 216]. Порушення травлення З усіх можливих захворювань психогенного характеру найбільш типовими і частіше інших зустрічаються в житті є ті, які пов'язані з ненормальною роботою шлунково-кишкового тракту, з порушеннями травлення. Консультант-психолог, приступаючи до практичного консультування клієнта на відповідну тему, в першу чергу повинен з'ясувати у клієнта, коли, за яких умов і в якій формі у нього найчастіше виникають хворобливі відчуття в області шлунково-кишкового тракту. Якщо клієнт сам не в змозі детально і точно відповісти на це питання, то йому слід допомогти навідними питаннями. Вони можуть бути такими: * Чи зверталися ви з приводу неприємних відчуттів в області шлунка до лікаря? Якими виявилися результати обстеження шлунка, проведеного за його рекомендаціям? * Чи виконували ви поради лікаря? Якщо виконували, то якими виявилися результати? * Чи часто у вас виникають подібні неприємні відчуття?

Размещено на Allbest.ru