Творчі здібності та розвиток їх у дітей молодшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерства освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Кафедра психології

Курсова робота

На тему: «Творчі здібності та розвиток їх у дітей молодшого шкільного віку»

Виконала: студентка групи ПО-12

Попович Ірина Анатоліївна

Найковий керівник: к.п.н., доцент

Кізь О.Б.

Тернопіль 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми розвитку творчості та творчих здібностей молодшого шкільного віку

1.1 Проблема творчості та творчих здібностей за підходами зарубіжних та вітчизняних науковців

1.2 Психологічні особливості обдарованих дітей

1.3 Особливості обдарованих дітей

Розділ 2. Творчі здібності та розвиток їх у дітей молодшого шкільного віку

2.1 Психологічна характеристика творчо обдарованих дітей молодшого шкільного віку

2.2 Виявлення творчих учнів в початковій школі

2.3 Організація роботи з творчими і здібними дітьми молодшого шкільного віку

2.4 Розвиток творчого потенціалу вчителя в роботі з творчими і здібними учнями

2.5 Методичні рекомендації щодо створення сприятливих умов для розвитку творчих здібностей

Висновок

Вступ

Проблема розвитку творчості і творчих здібностей учнів хвилювала в різні часи не тільки відомих педагогів, але й дослідників, мислителів, філософів, науковців. Якщо говорити про творчість дитини, слід наголосити, що учні найчастіше не створюють щось зовсім нове, але створення, відкриття суб'єктивно нового для дитини вже є проявом творчості. Робота не за шаблоном, не за зразком є також показником розвинутих творчих здібностей. Творчість є одним із засобів підвищення емоційного тонусу особистості, закріплення комплексу емоційно-вольової регуляції, а головне -- актуалізації позитивної гами переживань, яка супроводжує ефективну працю, переживання радості від зробленого, досягнутого, почуття впевненості у своїх силах, у своєму творчому потенціалі й творчих здібностях.

На думку С.Л. Рубінштейна, творчість - діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, які, в свою чергу, мають суспільну значимість. Безумовно, продукти творчої діяльності молодших школярів не мають суспільної значимості, вони відзначаються лише певними елементами новизни і носять скоріше за все суб'єктивний характер. Звичайно, елементи новизни, які школяр вносить у свою діяльність, мають досить відносний характер, проте вони є передумовою динамічності тих знань, якими володіє дитина. З розширенням цих знань з'являється можливість більш високого рівня прояву новизни, оригінальності. [28, 150]

Розвиток творчості в учнів є важливим не лише тому, що завданням сучасної освіти є формування творчої особистості, а й тому, що людина, яка вміє творчо мислити, в нестандартних ситуаціях завжди знайде вихід, такій людині буде легше адаптуватися в житті. Швидкі темпи розвитку суспільства, характерні для останніх років, необхідність пошуку шляхів виходу нашої економіки із занепаду, впровадження нових технологій - усе це потребує докорінних змін у системі управління виробництвом, використання виробничих ресурсів із врахуванням творчих можливостей особистості. Лише творча особистість, спроможе створювати, управляти, пропонувати нові теорії, нові технології, нові напрямки розвитку, знаходити шляхи виходу зі складних нестандартних ситуацій. Тому забезпечення кожній людині можливості використання свого творчого потенціалу є одним із пріоритетних завдань як загальноосвітніх, так і позашкільних закладів.

Актуальність проблеми зумовила та підштовхнула до вибору теми курсової роботи: Творчі здібності та розвиток їх у дітей молодшого шкільного віку.

Об'єкт дослідження. Процес виховання творчих дітей.

Предмет дослідження. Система виховання творчих здібностей учнів молодшого шкільного віку в навчальному процесі.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати поняття «творчість»; проблеми; визначенні умов, що забезпечують ефек-тивність формування творчих здібностей дітей; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду з розвитку творчих здібностей дітей у процесі навчання.

Завдання дослідження:

- на основі аналізу психолого -педагогічної літератури конкретизувати сутність базових понять;

- Визначити структуру та рівні готовності майбутніх вчителів до робрти з обдарованими учнями, конкретизувати засоби її діагностики.

Методи дослідження:

· теоретичний аналіз наукової, психолого-педагогічної, методичної літератури з обраної проблеми;

· вивчення й узагальнення досвіду роботи з творчими дітьми в різних типах навчальних закладів;

Практичне значення. Полягає у тому, що його основні висновки та рекомендації можуть бути використані з метою розробки технологій виявлення творчих здібностей, при роботі з обдарованими дітьми в практичній діяльності вчителів початкових класів.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми розвитку творчості та творчих здібностей молодшого шкільного віку

1.1 Проблема творчості та творчих здібностей за підходами зарубіжних та вітчизняних науковців

Сучасний етап розвитку людства характеризується змінними процесами багатьох сфер життя, змінюються потреби і вимого суспільства до освітньої галузі. Спостерігається потреба у творчій, активній особистості, в неординарних індивідумах з нестандартним мисленням, високим рівнем інтелекту, з високою продуктивністю діяльності.

Творчість визначається як діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, що володіють новизною і суспільною значущістю, тобто в результаті творчості створюється щось нове, до цього що ще не існуючого. Поняттю «творчість» також можна дати і ширше визначення. Філософи визначають творчість, як необхідну умову розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості.

Творчість -- це процес створення суб'єктивно нового, заснованого на здатності породжувати оригінальні ідеї і використовувати нестандартні способи діяльності.

По суті справи, творчість - це "здатність створювати будь-яку принципово нову можливість" (Г.С. Батіщев). [1, 45]

Поняття природи творчості пов'язане з питанням про критерії творчої діяльності. Творчість можна розглядати в різних аспектах: продукт творчості - це створене; процес творчості - як створено; процес підготовки до творчості - як розвивати творчість.

Продукти творчості - це не лише матеріальні продукти - будівлі, машини і так далі, але і нові думки, ідеї, рішення, які можуть і не найти відразу ж матеріального втілення. Іншими словами, творчість- це створення нового в різних планах і масштабах.

При характеристиці суті творчості важливо враховувати різноманітні чинники, ознаки, властиві процесу творення. З погляду психології і педагогіки особливо цінним є сам процес творчої роботи, вивчення процесу підготовки до творчості, виявлення форм, методів і засобів розвитку творчості. Творчість є цілеспрямованою, наполегливою, напруженою працею. Вона вимагає розумової активності, інтелектуальних здібностей, вольових, емоційних рис і високої працездатності.

Творчість визначається як діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, що володіють новизною і суспільною значущістю, тобто в результаті творчості створюється щось нове, до цього що ще не існуючого. Поняттю «творчість» також можна дати і ширше визначення. Філософи визначають творчість, як необхідну умову розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості.

Творчість -- це процес створення суб'єктивно нового, заснованого на здатності породжувати оригінальні ідеї і використовувати нестандартні способи діяльності.

Окрім репродуктивної діяльності в поведінці людини присутня творча діяльність, результатом якої є не відтворення вражень, що були у його досвіді або діях, а створення нових образів або дій. У основі цього виду діяльності лежать творчі здібності.

Творчі здібності є сплавом багатьох якостей. І питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається до цих пір відкритим, хоча зараз існує декілька гіпотез, що стосуються цієї проблеми. Багато психологів зв'язують здатності до творчої діяльності, перш за все з особливостями мислення. Зокрема, відомий американський психолог Гілфорд, що займався проблемами людського інтелекту встановив, що творчим особам властиве так зване дивергентне мислення. [10, 156]. Люди, що володіють таким типом мислення, при вирішенні якої-небудь проблеми не концентрують всі свої зусилля на знаходження єдино правильного рішення, а починають шукати рішення по всіх можливих напрямах з тим, щоб розгледіти якомога більше варіантів. Такі люди схильні утворювати нові комбінації з елементів, які більшість людей знають і використовують тільки певним чином, або формувати зв'язки між двома елементами, що не мають на перший погляд нічого спільного. Дивергентний спосіб мислення лежить в основі творчого мислення, яке характеризується наступними основними особливостями:

Швидкість - здатність висловлювати максимальну кількість ідей (в даному випадку важлива не їх якість, а їх кількість).

Гнучкість - здатність висловлювати широке різноманіття ідей.

Оригінальність - здатність породжувати нові нестандартні ідеї (це може виявлятися у відповідях, рішеннях, неспівпадаючих із загальноприйнятими).

Закінченість - здатність удосконалювати свій "продукт" або надавати йому закінченого вигляду.

Теоретичні аспекти дослідження проблеми розвитку обдарованої дитини вимагають окреслити семантичне поле та основні поняття наукового пошуку. До основних дефініцій дослідження належать: обдарованість, обдарований учень, підготовка вчителя початкової школи до навчання та виховання обдарованих учнів, готовність майбутнього вчителя початкової школи до розвитку обдарувань учнів.

Чітко окресленого змісту поняття обдарованості в науковій літературі нема Зарубіжні та вітчизняні науковці відзначають багатозначність терміна «обдарованість», різноманітність підходів щодо його визначення та типології. Аналіз психолого-педагогічної літератури [ 8; 2; 7; 9; 10; 11; 17; 14; 20 та інші] дає підстави стверджувати, що поняття «обдарованість» с складним, існують різні підходи трактуванні цього феномена.

Науковці прагнуть розв'язати проблему, пов'язану з визначенням поняття «обдарованість», у якому помічаємо чимало розбіжностей.

Походження терміну «обдарованість» вказує на наявність у особистості певного дару: «об-дарований» - наділений, нагороджений певним даром (22, с. 16). Термін «обдарований» часто використовують для означення високого рівня інтелектуального розвитку (24, с. 21], проте можна сказати, що рівень інтелектуального розвитку не с основним показником, наприклад, У визначенні музичних здібностей (20, с. 153].

В Тлумачному словнику написано, що «обдарований - це той, хто мас великі природні здібності, здібний, талановитий» (25, с. 633].

Ще за часів античності намагалися зрозуміти сутність обдарованості. Платон стверджував, що здібності людини визначені природою, а їх розвиток зумовлений спадковістю. Але існувала й інша думка: Демокріт вважав, що людина стає досконалою не від природи, а завдяки вихованню (26, с. 37].

Відомий учений часів Реформації Ян Амос Коменський приділяв багато уваги розкриттю природи дитини та її здібностей. Великий педагог І вважай, що людина від природи наділена природними даними у формі таланту і здібностей, які удосконалюються і розвиваються в процесії виховання [28, с, 84 - 88]. Погляди Я. Коменського на природу здібностей І характеризуються суперечливістю, що пояснюється характером його І світогляду та недостатнім рівнем розвитку науки того часу. Обдарованість І характеризується ним як відхилення від норми. При цьому видатний педагог формулює низку пропозицій щодо виховання та навчання обдарованих дітей. І Я. Коменський вперше прагнув зреалізувати індивідуальний підхід, а також вважав, що процес навчання і виховання необхідно будувати з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, які потрібно виявляти шляхом систематичних спостережень [28, с, 92 - 110].

Відомий учений часів Реформації Ян Амос Коменський приділяв багато уваги розкриттю природи дитини та її здібностей. Великий педагог І вважай, що людина від природи наділена природними даними у формі таланту і здібностей, які удосконалюються і розвиваються в процесії виховання [28, с, 84 - 88]. Погляди Я. Коменського на природу здібностей І характеризуються суперечливістю, що пояснюється характером його І світогляду та недостатнім рівнем розвитку науки того часу. Обдарованість І характеризується ним як відхилення від норми. При цьому видатний педагог формулює низку пропозицій щодо виховання та навчання обдарованих дітей. І Я. Коменський вперше прагнув зреалізувати індивідуальний підхід, а також вважав, що процес навчання і виховання необхідно будувати з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, які потрібно виявляти шляхом систематичних спостережень [28, с, 92 - 110

Прихильниками реалізації індивідуального підходу були Ж-Ж. Руссо (ідея вільного виховання, природовідповідне навчання), Г. Песталоцці (природовідповідне, розвивальне навчання), К. Ушинський (ідея гармонійною розвитку особистості), Л. Толстой (домінування у навчально - виховному процесі особистості дитини і задоволення у всьому її інтересів), А. Макаренко (всебічне виховання особистості в колективі, гуманістичне виховання), Я. Ковальчук (індивідуальний підхід у вихованні дитини) [6; 18; 15; 8;1-

вагомі дослідження у сфері обдарованості особистості у період радянської доби здійснено такими науковцями, як: ІО, Гільбух, Н. Лейтес О. Матюшкін, В. Моляко, Б. Тсплов.

О. Матюшкін обґрунтував структуру творчої обдарованості, основними характеристиками якої є:

- домінантна роль пізнавальної мотивації;

- дослідницька творча активність;

- можливість досягнення оригінальних рішень;

- можливість прогнозування та передбачення;

-здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі етичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

При цьому О.Матюшікн вважає,, що обдарованість, талановитість необхідно пов'язувати з особливостями власне творчої діяльності, проявом творчості, функціонування "Творчої людини" [12, с. 29 - 33]. Його дослідження дали змогу виокремити у структурі творчого потенціалу такі складові [13, с. 35-48] ;

- задатки, схильності;

- інтереси, їх спрямованість, частота і систематичність їх прояву;

- домінування пізнавальних інтересів;

- допитливість, прагнення до створення нового; швидкість у засвоєнні нової інформації;

- схильність до постійного порівнювання, співставлений;

- прояв загального інтелекту - схоплювання, розуміння, вибір шляху розв'язання;

- емоційна забарвленість окремих процесів, вплив почуттів на оцінювання, вибір і т. ін.;

- наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працьовитість, систематичність у роботі, сміливе прийняття рішень;

- інтуїтивізм - схильність до надшвидких оцінок, рішень, прогнозів;

- більш швидке оволодіння вміннями, навичками, прийомами, «володіння технікою праці, ремісничою майстерністю;

здатність до вироблення особистісних стратегій і тактик під час вирішення загальних і спеціальних проблем, завдань, пошук виходу зі складних, нестандартних, екстремальних ситуацій.

Б. Теплов вказус на те, що під час визначення основних понять теорії про обдарованість потрібно виходити з поняття "здібність", якій властиві такі ознаки:

- індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої;

- здібностями називають не різноманітні індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання будь-якої діяльності або багатьох діяльностей;

- поняття "здібність* не зводиться до тих знань, умінь, навичок, які оте вироблені в даної людини.

У вітчизняній психології історія розвитку досліджень і практики навчання обдарованих і талановитих дітей охопила всю систему проблем і завдань, які вивчаються до наших днів. Проблемі обдарованості, її дослідженню та розвитку приділили увагу і видатні педагоги, серед яких В. Сухомлинський, Г. Ващенко та інші.

Г. Ващенко писав: «Уже сама назва «обдарованість» свідчить, що нахили і здібності в своїй основі дані або подаровані людині. Це видно з притчі про таланти. Сенс її полягає в тому, що кожна людина мас від Бога своє покликання і відповідні до нього здібності або таланти. Рівень цих здібностей може бути більший або менший, але не існує жодної людини, що не мала б покликання, себто певного призначення, що його вона має виконати в міру своєї обдарованості» [16, с. 140. ]

В. Сухомлинський був прихильником реалізації індивідуального підходу до кожної обдарованої дитини: «Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкрити сили й можливості кожної дитини» [21, с.28 ].

На початку 90-х років в Україні сформувалася наукова школа, що досліджує феномен обдарованості. Серед вітчизняних учених, які досліджували обдарованість, необхідно виокремити праці Б. Моляко («Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати досліджень: колективна монографія»), О. Музики («Програма ціннісної підтримки розвитку здібностей та обдарованості «Три кроки» (2004 р.)»; «Ціннісна свідомість і розвиток обдарованості»), О. Кульчицької («Обдарованість: природа і сутність»; «Обдарованість та психологічні технології її розвитку»; «Соціально-психологічні фактори формування таланту»).

Таким чином, здійснивши аналіз наукових досягнень вітчизняних та зарубіжних учених, можемо стверджувати, що обдарованість Н поєднання високого рівня інтелекту, творчих здібностей, мотивації, які формуються ПІД впливом індивідуальних та соціальних чинників та розвиваються у процесі діяльності на основі задатків і здібностей. Усі вище перераховані чинники безумовно взаємопов'язані між собою. Проте, ми вважаємо, що такі чинники як спадкові дані, стан здоров'я, фізичний стан, цінності дитини, середовище, виховний і навчальний процес мають вагомий першочерговий внесок у формування обдарованості. А такі чинники, як матеріальне забезпечення мають опосередкований характер впливу, оскільки не завжди відіграють головну роль у становленні обдарованої особистості: задатки мають можливість розвиватися незалежно від матеріальних надбань.

Розуміння сутності поняття «обдарованість», структурних взаємозв'язків її основних видів (соціальна, академічна, творча, інтелектуальна, фізична, художня), форм прояву (явна, прихована), ступенів сформованого (актуальна, потенційна), вікових особливостей (рання, пізня), широти виявлення (загальна та спеціальна), рівнів розвитку здібностей (обдарованість, талант, геніальність), а також виокремлення основних параметрів «креативності» дасть змогу сформувати знання, уміння, навики студентів до окресленого виду діяльності в процесі вивчення фахових, психолого-педагогічних дисциплін та спецкурсу «Психолого-педагогічні основи роботи з обдарованими учнями початкової школи».

1.2 Психологічні особливості обдарованих дітей

Психологічна наука творчі здібності ототожнює переважно із здібностями мислення, розвиток яких слід розпочинати із ранніх років, використовуючи наявний нахил дитини до праці. На думку М. Лейтеса, саме цей нахил є секретом дитячої обдарованості. М. Лейтес виділяє три категорії обдарованих дітей: учні з ранньою розумовою реалізацією; учні із прискореним розумовим розвитком, учні з окремими ознаками нестандартних здібностей.

Учні з ранньою розумовою реалізацією - це учні, у яких за звичайного рівня інтелекту спостерігається особливий інтерес до якогось окремого навчального предмету, або до якоїсь галузі науки чи техніки. Такий учень, починаючи із середнього шкільного віку, захоплюється певним предметом, значно випереджуючи ровесників легкістю засвоєння специфіки матеріалу. Інші ж уроки його можуть обтяжувати.

Учні з прискореним розумовим розвитком - це учні, які за однакових умов різко виділяються високим рівнем інтелекту, особливо вони бувають помітні в молодших класах. За даними психологів, прискорений розвиток інтелекту завжди пов'язаний із великою розумовою активністю та пізнавальною потребою.

Учні з окремими ознаками нестандартних здібностей не виділяються розумовими особливостями, не випереджають ровесників у загальному розвитку інтелекту та не виявляють яскравих успіхів з певного навчального предмета, але вирізняються особливими якостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам'ять на якість об'єкта, багатство уяви або здатність до спостереження).

Серед таких школярів зустрічаються учні з нелегким характером: незалежні, вперті, недостатньо контактні.

Психолого-педагогічна наука розрізняє шість царин обдарованості дітей: інтелектуальна, царина академічних досягнень, творчість (креативність), спілкування, царина художньої діяльності, рухова царина [ 19, ст. 1-6 ] .

Творчі діти, як правило, мимоволі привертають до себе вихователя, і від нього вимагатиметься не стільки активний виховний вплив, скільки своєчасне усунення перепон і можливе сприяння вільному розвиткові дитини. Для того, щоб творча дитина повністю розкрила свої здібності, реалізувалася в житті, необхідно створити певні умови у навчальному закладі. Адже саме тут діти розвиваються, формуються як особистості, і від того, чи будуть створені умови для розвитку здібностей обдарованих дітей, залежатиме не тільки їх поведінка та позиція у житті, але й майбутнє їх самих. Посилена увага до талановитого вихованця у той час, коли йому необхідні повне невтручання, незалежність, шкодять творчості. Протипоказано також насаджувати знання, уміння і принципи які усувають прояви оригінальної думки. Небезпечно вдумливу замкнутість дитини розцінювати як боязкість, засмученість і боротися з нею. Немотивований тиск і нав'язування занять можуть тільки затримувати прояви справжніх природних нахилів. Примус нерідко викликає в обдарованих, нетрадиційно мислячих дітей неспроможність виявити себе навіть у тих випадках діяльності до яких вони мають схильність. А. Дістервег наполегливо застерігав проти насильства над дитячою природою, яке випливає з намагань зробити з дитини не те, до чого існує в неї природний потяг.

Варто зазначити, що душевний неспокій таких дітей підсилюється деформованим сприйняттям дитячої обдарованості з боку батьків. Для більшості батьків обдарована дитина - гордість. Але відомі непоодинокі випадки, коли обдарування дитини сприймається як шлях до піднесення родинного авторитету і престижу, як шанс для майбутнього розв'язання матеріальних проблем сім'ї. За таких викривлених поглядів на інтелектуальні здібності дитини батьки, втрачаючи почуття міри, виснажують її непомірними навантаженнями. То ж чергове завдання вихователя - ліквідувати прогалини сімейного виховання, сформувати у дітей переконання, що всі люди мають нормально сприймати як власні успіхи, так і невдачі, що невдачу потрібно розцінювати не як підставу для розвитку апатії, самоприниження, а як привід для тверезої оцінки власних можливостей.

Творчі діти мають сприймати себе такими, якими вони є насправді, більше того, вони мають знати, чим схожі й що їх відрізняє від інших, іншими словами, такі діти завдяки правильному вихованню мають усвідомити, що кожна особистість унікальна по-своєму. Нерідко обдаровані діти спотворено розуміють значення природних задатків у розвитку власних здібностей і недооцінюють значення самовиховання і самовдосконалення. У такому випадку їм неодмінно потрібно навести висловлювання відомих вчених, винахідників тощо про співвідношення природних задатків і наполегливої праці в успішній творчій діяльності.

Уміння працювати й жити в колективі є надто важливим у психологічному потенціалі творчої особистості. Саме тому серед виховних завдань педагога у роботі з обдарованими дітьми має займати розвиток у них навичок спілкування. Актуальність цього завдання підсилюється тим, що переважна більшість творчих дітей замкнені у собі, мовчазні, неохоче спілкуються з іншими. Саме залучення учнів до колективного розв'язання творчих завдань у переважній більшості випадків дає позитивний результат. Під колективним розв'язанням творчої проблеми розуміється формування колективної ідеї, тобто способу розв'язання задачі після розв'язання кожним учнем індивідуального завдання в межах задачі в цілому. Такий підхід до розв'язання проблем спонукає учнів до обміну думками, ідеями, інформацією та проміжними результатами в процесі виконання індивідуальних завдань, тобто до колективної творчості.

Розв'язуючи проблему навчання й виховання творчих дітей, необхідно насамперед визначити, якій формі проявляється творча обдарованість, а вона, як уже підмічалось, може проявлятись:

- як обдарованість висока, явна - «в усіх на очах» Спеціалісти стверджують, що число таких явно обдарованих дітей складає приблизно 1-3% від загального числа дітей;

- як обдарованість вікова, тобто в певному віці дитина показує явну обдарованість, а через декілька років вона зникає ;

- як обдарованість приховане (потенційні), яка існує як потенційна перспектива розвитку його здібностей . Дітей з прихованою обдарованістю значно більше, ніж з явною. Передбачають, що загальне число явно й неявно обдарованих дітей складає приблизно 20-25% від загального числа учнів [3,ст. 20-23 ].

Отже обдарована дитина - це дитина, що виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями у тому чи іншому виді діяльності.

1.3 Особливості обдарованих дітей

· великий словниковий запас;

· самостійне перенесення засвоєного на новий лад;

· вміння чітко встановлювати причинно-наслідкові зв'язки;

· вміння виявляти приховані залежності і зв'язки;

· бажання вибирати для вирішення складні завдання;

· вміння вловлювати зміст досить умовних ідей;

· вміння помічати тонкі відмінності в матеріалі;

· чутливість до протиріч;

· вміння будувати гіпотези;

· застосування ідей на практиці;

· здатність до творчого перетворення дійсності й умов завдання;

· критичність мислення;

· креативність;

· високий рівень допитливості;

· гнучкість у мисленні і діях;

· здатність висловлювати оригінальні ідеї;

· добре розвинена інтуїція.

Розділ 2. Творчі здібності та розвиток їх у дітей молодшого шкільного віку

2.1 Психологічна характеристика творчо обдарованих дітей молодшого шкільного віку

Молодший шкільний вік охоплює період життя дитини від 6-7 до 10 -років. Основою для його визначення і час навчання дітей у початковій школі. У молодшому шкільному віці найкраще виявляються загальні та спеціальні здібності, що дає можливість стверджувати про їх обдарування.

У психологічному словнику В. Войтка зазначено, що обдаровані діти - це діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності і здатність до виконання певних видів діяльності, у них виявляється випереджувальний рівень розвитку, для яких характерні:

- висока активність розуму;

- підвищена схильність до розумової діяльності;

- інтерес до певного виду діяльності;

- потяг до творчості.

Обдаровані учні молодшого шкільного віку - це ті особистості, які вирізняються з-поміж інших дітей поведінкою, спілкуванням, фізичним розвитком, розвитком психічних процесів, специфічними особливостями. У науковій літературі виділяють декілька категорій дітей, які мають риси обдарованості:

- з високими показниками інтелекту - інтелектуально обдаровані діти;

- з високими показниками творчих здібностей - творчо обдаровані

діти;

- з високими досягненнями в певній галузі діяльності - художньо-, фізично-, творчо-, соціально- обдаровані діти;

- з високими начальними досягненнями - академічно обдаровані.

Н. Шумакова [23, с. 34) виділила характерні особливості обдарованих дітей, а саме:

- підвищена пізнавальна потреба, яка виявляться в широкій, «ненаситній» допитливості та дослідницькій поведінці;

- підвищена потреба в розумових навантаженнях;

- інтерес до універсального та загального, абстрактних ідей та теорій;

- яскраво виражений інтерес до якихось занять чи сфер діяльності, незвична захопленість чимось;

- наполегливість в досягненні мети;

- високий рівень узагальнення та абстрактно-логічного мислення;

- здатність до генерування нестандартних ідей та нових способів їх вирішення;

- самостійність мислення та способів дій Я прагнення все виконувати по-своєму.

- Саме ці особливості, завдяки яким особистість може досягти значних успіхів у певній сфері діяльності повинен помітити вчитель початкової школи. Тому, як у майбутньому учень зреалізує свої потенційні можливості, залежить насамперед від учителів і батьків. Вчитель початкової школи має не лише виявити та ідентифікувати обдарованість в особистості, а ще й навчати, виховувати та розвивати, тобто знати специфіку роботи з такою категорією дітей.

- У цей період переважає домінування так званих зовнішніх мотивів, які спонукають учіння (суспільна роль школяра, громадський обов'язок, задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання відзначитися в колективі). Внутрішні мотиви учіння характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій, отримання задоволення від подолання труднощів, пізнавального інтересу [26, с. 123 - 124). В обдарованих особистостей помітна перевага внутрішніх мотивів, яка виявляється в отриманні задоволення від навчальної діяльності, пошуку шляхів подолання труднощів, високим рівнем пізнавального інтересу та дослідницької активності.

- Особливістю цього періоду і інтенсивний фізичний розвиток і прискорений розвиток пізнавальних здібностей. Діти саме цього періоду мають спрямування у діяльності, інтересах, прагненнях. Особливо важливою є роль потреб, які спонукають дитину до активної дії, до задоволення своїх прагнень.

- Вже в 6-річному віці дитина набуває навички навчальної діяльності, сприймання стає цілеспрямованим, переважає довільна пам'ять. Під впливом навчання формується логічна пам'ять [4, с. 151]. Обдарований учень, на відміну від звичайних учнів, вирізняється тим, ідо демонструє довготривалу та оперативну пам'ять, сприймання таких учнів теж має свої ознаки, зростає продуктивність та міцність запам'ятовування. У обдарованих учнів спостерігається точність впізнавання запам'ятовуваних об'єктів, які детально їх аналізують, виділяють специфічні родові та видові ознаки [4, с. 152].

- Обдаровані учні володіють просторово-часовими характеристиками явищ, розвивається орієнтація у часовій перспективі, що в звичайних школярів помічається частково. Обдаровані учні, на відміну від звичайних, усвідомлюють історичні відрізки часу (давно -- недавно - нещодавно) [4, с. 150].

- Особливою рисою, що відрізняють обдарованих учнів від звичайних є те, що в них формується здатність спостерігати явища навколишньої діяльності і як наслідок - вміють характиризувати предмети якісно і кількісно, встановлюють взаємозв'язки, формулюють умовисновки на основі побаченого (тому, що.,.; бо...; оскільки...) [4, с. 150].

- Обдаровані учні переважно володіють абсолютним порогом чутливості (слухові, нюхові, зорові, смакові, температурні, тактильні, больові, органічні, кінестетичні, статичні відчуття), що слабко виявляється в інших дітей.

- Школярам молодшого шкільного віку притаманна довільна увага [5, с, 141], І обдарованих часто - мимовільна. Обдарованим учням притаманна стійкість уваги, яка зумовлена високою розумовою активністю. Такі учні занурюються у зміст завдання повністю і ґрунтовно, що не помічається

- звичайної категорії учнів - вони завдання виконують за певним алгоритмом, зразком, без особливого вникнення у його суть. Обдаровані учні здатні утримувати увагу на інтелектуальних задачах без зусиль волі та високої мотивації.

- На даному віковому етапі у звичайних дітей домінує конвергентне мислення, а у обдарованих навпаки - дивергентне мислення, що виявляється в оригінальності, гнучкості. Такі учні, на відміну від ровесників, створюють власні схеми [5, с. 137] та системи у розв'язанні поставлених завдань, вирішують складні завдання без передбачення готової відповіді. В обдарованих учнів спостерігається дедуктивні умовиводи [5, с. 137]. Індивідуальні особливості мислення молодших школярів виявляються в рівнях мислительних операцій, гнучкості мислення, у співвідношеннях конкретно-образних та абстрактно-словесних його елементів [5, с. 137].

- Обдарованим учням молодшого шкільного віку притаманна творча уява [4; 5;], яка дає змогу самостійно створювати нові образи, що реалізуються в оригінальних цінних продуктах діяльності. Прослідковується тенденція до логічно обґрунтованої побудови нових образів [5, с. 134]. Такі учні володіють аналітико-синтетичною формою уяви, а також їм притаманна особлива форма творчої уяви - мрія; у них зростає швидкість утворення образів фантазії [24, с. 153;]. Мрії часто у них фантазійні, що призводить до того, що такі учні важко розрізняють реальні та уявні речі. У звичайних школярів реальні та уявні речі мають відмінність, творча уява виявляється епізодично.

У дітей молодшого шкільного віку збагачується усне та писемне мовлення, зростає словниковий запас. Обдаровані учні володіють високим словниковим запасом, який вміло використовують у мовленні: формулюють складні речення, застосовують такі слова, які для звичайних учнів є незрозумілими і потребують детального і глибокого пояснення. Обдаровані учні володіють властивістю характеризувати слова, опираючись на наукові визначення [5, с. 140]. В обдарованих учнів спостерігається висока швидкість письма з одночасним зниженням його якості (некаліграфічне письмо). На відміну від однолітків в обдарованої дитини зростає швидкість та якість читання «про себе» (в умі, тихо), а швидкість читання вголос інколи знижується [5, с. 140].

Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуацій, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо). Обдаровані школярі частіше за своїх однолітків обирають роль дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми [4, с. 173 - 174]. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей. Обдаровані особистості прагнуть і здатні до вдосконалення, перфекціонізму, до досягнення ідеалу. Обдаровані учні є самокритичні. Самокритичність у звичайних учнів формується із зростанням віку [28, с. 177].

Отже, ми можемо зробити висновок: при наявності задатків здібності можуть розвиватися дуже швидко навіть за несприятливих обставин. Однак прекрасні задатки самі по собі автоматично не забезпечують високих досягнень. З іншого боку, і при відсутності задатків (але не при повному) людина може за певних умов домогтися значних успіхів у відповідній діяльності. Іншими словами, яким буде ставлення людини до дійсності, таким і результат.

2.2 Виявлення творчих учнів в початковій школі

Як відомо, принцип індивідуалізації навчання визнаний одним із основних у педагогіці. Але його втілення у навчально-виховний процес не йде далі формального згадування вчителем факту наявності у дитини темпераменту, власних інтересів, здібностей. Однак, який саме тип темпераменту притаманний дитині, як і наскільки розвинуті її інтереси, здібності, як користуватись індивідуально-психологічними даними у навчально-виховній роботі? На всі ці, та інші подібні запитання вчитель фактично не може відповісти, якщо не користується спеціальними психологічними методами сам або не отримує допомоги з боку психолога.

Якщо йдеться про розвиток творчої особистості, то слід зважити на складність її побудови, наявність системи загальних і специфічних якостей, які, до того ж, перебувають у постійному розвитку. Тому, при визначенні творчої інтелектуальності юної особистості та шляхів її подальшого розвитку, необхідно використовувати комплексну психодіагностику, яка б обіймала, по можливості, всі прояви її інтелекту і до якої прихильні вчені та критики всього світу.

Комплексна психодіагностика передбачає виявлення значно більшої кількості якостей особистостей, ніж це властиве, так званій, малодіагностиці. До того ж, комплексна психодіагностика стимулює процес самовиховання, самопізнання, самореалізації, вона дозволяє виявляти індивідуально-психологічні передумови, які, або сприяють ефективному розвитку творчої особистості, або навпаки, гальмують ці процеси.

Головним у визначенні потенційних можливостей дитини є наявність певних знань, умінь і навичок у поєднанні з її інтересами, тобто виявлення того, що знає, що вміє і чим хоче займатися дитина.

Для цього кожен педагог чи вихователь має здійснювати вдумливе спостереження за дитиною, щоб зробити свій висновок. Вчитель чи вихователь, а також всі члени експертних комісій знайомляться із загальними ознаками обдарованості дітей: ранній вияв пізнавальної активності і допитливості, все дається легко; швидкість і точність виконання розумових операцій, зумовлених стійкою увагою і оперативною пам'яттю; сформованість навичок логічного мислення; багатство активного словника, швидкість і оригінальність вербальних асоціацій; установка на творче виконання завдання, розвинене творче мислення і уява; володіння основними компонентами навичок навчання. Згадані, та інші риси дітей вказують на загальну обдарованість, яка виявляється в прискореному розумовому розвитку відповідно до свого віку, за рівнем умов виконання і навчання з ровесниками. творчість обдарований діти школа

Великий обсяг роботи, що постає перед педагогом та психологом при реалізації комплексної психодіагностики, потребує розробки нової стратегії, психодіагностичної дії, послідовності кроків при комплексному психологічному обстеженні якостей творчої особистості. Тому вчені радять починати з психодіагностики індивідуальних, природжених, психофізіологічних якостей, насамперед, темпераменту, а потім переходити до виявлення таких психічних новоутворень індивіда, як риси характеру, інтереси, інтелектуальні, творчі, креативні якості особистості.

У наш час більшість вчених надають перевагу методу спостереження як такому, що дозволяє зняти жорстоку обмеженість тестувань, та отримати значно ціннішу інформацію щодо здібностей дітей. Саме тому, процес виявлення обдарованих дітей доцільно розпочинати з всебічного спостереження за дітьми. Відомості про життя дитини, про які повідомляють батьки, також підвищують ефективність процесу пошуку, тому що надають можливість дізнатись про наявність у неї якихось особливих здібностей, чи інтересів, особливості спілкування з дорослими й однолітками та інше. Саме тому поряд із спостереженням вчителя, можна використати “Запитальник для батьків”. Даний запитальник пропонується з метою отримання додаткової інформації, яку пізніше можна використати в аналізі конкретного випадку для характеристики кожної дитини, визначеної вчителем як обдарованої.

Процес виявлення творчих здібностей здійснюється поетапно:

І етап. Всебічне спостереження за поведінкою, діяльністю, перебігом розумових процесів у дитини.

ІІ етап. Виявлення й дослідження психічного стану дитини та інтересів, шляхом власної оцінки.

ІІІ етап. Визначення коефіцієнта розвитку інтелекту.

IV етап. Визначення рівня розумового розвитку, що базується на дослідженні вербальних здібностей дитини.

V етап. Визначення продуктів творчої діяльності.

VI етап. Всебічний аналіз конкретних випадків.

Працюючи з результатами психологічних досліджень, педагог має дотримуватись максимального такту, коректності та об'єктивності. Бесіда з учнями після проведення досліджень повинна відбуватись, як правило, віч-на-віч і в спокійній обстановці. Не можна розголошувати дані тестів, якщо вони можуть погіршити психологічний стан дитини, її положення в родині, або в дитячому колективі. Кожного вихованця можна привернути на свій бік, якщо спиратися на його здібності. Раннє виявлення природних задатків дозволить обрати для учня ті види діяльності, які будуть розвивати саме цю здібність. А вона, в свою чергу, може стати основою для майбутнього розвитку особистості вихованців.

Під час складання характеристик учнів вчитель орієнтується на запитання, які відображають такі моменти, які б характеризували дитину як особистість: її зрілість, досягнення в діяльності, вихованість, подальші можливості виховання та навчання, прояви своєрідних здібностей і нахилів, а також використовує педагогічні рекомендації про умови індивідуального навчання дитини. Діти, які дістають високі оцінки з усього комплексу тестів і не страждають на повільність (флегматичний темперамент), рекомендуються, звичайно, в клас прискореного навчання, де розвитку творчих здібностей приділяється підвищена увага. Отримані результати можна використовувати під час планування навчально-виховного процесу. Краще пізнавши особистість школяра педагог може вберегти дитину від помилок і допомогти їй вирішити чимало особистих проблем.

2.3 Організація роботи з творчими і здібними дітьми молодшого шкільного віку

Робота з творчо-обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, з орієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям.

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, гуртки. Зміст навчальної інформації має доповнюватись новими та цікавими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання творчих завдань.

Виховання творчих здібностей дітей буде ефективним лише в тому випадку, якщо воно буде являти собою цілеспрямований процес, у ході якого вирішується ряд приватних педагогічних завдань, спрямованих на досягнення кінцевої мети. І в цій роботі ми, на основі вивчення літератури з даної теми, спробували визначити основні напрями та педагогічні завдання з розвитку творчих здібностей молодших школярів.

Дотримуючись позиції вчених, що визначають креативні здібності як самостійний чинник, розвиток яких є результатом творчої діяльності молодших школярів, виділимо основні компоненти творчих (креативних) здібностей молодших школярів: творче мислення та творча уява.

Для розвитку творчого мислення та творчої уяви учнів початкових класів необхідно пропонувати такі завдання:

- класифікувати об'єкти, ситуації, явища за різними підставами;

- встановлювати причинно-наслідкові зв'язки;

- бачити взаємозв'язки та виявляти нові зв'язки між системами;

- розглядати систему у розвитку;

- робити припущення прогнозного характеру;

- виділяти протилежні ознаки об'єкта;

- виявляти і формувати протиріччя;

- розділяти суперечливі властивості об'єктів у просторі і в часі;

- представляти просторові об'єкти.

Творчі завдання диференціюються за такими параметрами, як:

- складність проблемних ситуацій,

- складність розумових операцій, необхідних для їх вирішення;

- форми подання протиріч (явні, приховані).

У зв'язку з цим виділяються три рівні складності змісту системи творчих завдань:

- Завдання III (початкового) рівня складності пред'являються учням першого і другого класу. В якості об'єкта на цьому рівні виступає конкретний предмет, явище або ресурс людини. Творчі завдання цього рівня містять проблемне питання або проблемну ситуацію, передбачають застосування методу перебору варіантів або евристичних методів творчості, призначені для розвитку творчої інтуїції та просторової продуктивної уяви.

- Завдання II рівня складності спрямовані на розвиток основ системного мислення, продуктивної уяви, переважно алгоритмічних методів творчості.

Під об'єктом у завданнях даного рівня виступає поняття "система", а також ресурси систем. Вони представлені у вигляді розпливчатої проблемної ситуації або містять суперечності в явній формі. Мета завдань даного типу - розвиток основ системного мислення учнів.

- Завдання I (вищого, високого, просунутого) рівня складності. Це відкриті завдання з різних областей знання, що містять приховані протиріччя. У ролі об'єкта розглядаються біосистеми, полісистеми, ресурси будь-яких систем. Завдання такого типу пропонуються учням третього та четвертого року навчання. Вони спрямовані на розвиток основ діалектичного мислення, керованої уяви, усвідомленого застосування алгоритмічних і евристичних методів творчості.

Формування творчих здібностей в процесі навчання є важливим завданням щодо прищеплювання учням практичних навичок, технологічної майстерності. Школярам важливо навчитися вносити в роботу елементи фантазії, можливе різноманітність своїх творчих думок.

Для більш активної розумової діяльності учнів застосовується один з різних методів навчання - бесіда. При бесіді ставляться питання для обговорення майбутньої роботи, уточнюються і доповнюються відповіді учнів. Часто в процесі виконання учнями трудових завдань застосовується індивідуальна співбесіда для з'ясування ступеня осмислювання школярем до окремих прийомів роботи, так і всього завдання, або причини помилок. Бесіда може носити характер вільної дискусії, розвиває самостійність судження творчого задуму. Задум є основою творчості, вищим рівнем людської свідомості, перетворює світ; умовою стимулювання і формування творчих здібностей у школярів, свободою свідомої діяльності.

Поширеним засобом у формуванні здібностей учнів є заохочення. Воно може бути спрямоване на оцінку різних сторін їх роботи, наполегливості та виконання завдання тощо Заохочення може виражатися похвалою і виставленням позитивності оцінки. Похвала - вираз вчителем задоволення не тільки процесом праці, але і результатами роботи учня. При використанні цих прийомів краще виявляються творчі задатки школярів, тренуються, формуються і розвиваються здібності.

До спеціальних методів, які стимулюють пізнавальний інтерес відносять дидактичну гру, яка спирається на створення у навчальному процесі ігрових ситуацій . У них містяться такі елементи діяльності : ігрове завдання, ігрові мотиви, навчальне вирішення завдання . На відміну від прямої постановки проблеми, як це проходить на уроці, у грі вона виникає як ігрова проблема самої дитини, а способи її вирішення є навчальними. Оскільки однією з актуальних вікових потреб учнів 1 класу є прагнення до пізнання дійсності і виявлення власної активності у формі гри, то ми вважали за доцільне посилити увагу до педагогічної організації ігрової діяльності дітей цієї вікової групи . Гра може зробити дитяче шкільне життя цікавим, радісним, емоційним, плідним, а навчально-виховну роботу - творчою, цікавою, ефективною . Тому, на нашу думку, в 1 класі ігрова діяльність та ігрові ситуації повинні широко використовуватися у навчально-виховному процесі, забезпечуючи ефективне формування пізнавальних інтересів, виховання, навчання й розвиток молодших школярів . Добираючи дидактичні ігри для уроків та розробляючи методику їх використання як методу формування пізнавальних інтересів молодших школярів , треба керуватися такими положеннями :

а ) визначення місця дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці ;

б ) доцільність цілеспрямованого й систематичного використання їх на різних етапах уроку ;

в ) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовки учнів ;

д ) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих .

Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуюча модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсуюча модель).

Початкова стадія і вихідна форма будь-якої роботи - задум, являє собою свідоме (ідеальне) виробництво продукту праці. Цей процес включає в себе передбачення кінцевого результату праці, своєрідне «програвання» в думці всього технологічного процесу: підбору матеріалів, інструментів, системи трудових операцій до остаточної обробки виробу. Без задуму немислима успішна робота. Бесіда допомагає розвивати у дітей культуру задуму, продумати заздалегідь свою роботу.

Є низка причин, що перешкоджають здійсненню задумів, це недостатнє матеріальне забезпечення трудового процесу (відсутність матеріалів, брак інструментів, обладнання). Але залишається актуальною передача наставником своїх умінь учням.

Задум наповнює всю роботу в цілому, так як продумується весь шлях до отримання результату праці, мети праці: використання матеріалів, засобів праці, послідовність операцій і підготовка до роботи. Підготовка - проміжна форма роботи, ланка між задумом і виконанням. Вона включає в себе заготівлю та підбір сировини, наладку інструментів, розкладку їх на робочому місці.

Виконання - це вінець, вища форма роботи, - являє собою безпосереднє виготовлення виробу, завершує підготовку, реалізує задум. Підготовка зберігає час для виконання, тому учням потрібно прищеплювати серйозне ставлення до підготовки, тоді буде успіх у здійсненні задуму. Виняткову роль у досягненні успіху при виконанні грає володіння школярами необхідними вміннями, навичками, звичними діями, які вони отримують в процесі практичної чи теоретичної діяльності.

Для того, щоб учні свідомо засвоювали знання і трудові навички, творчо, з повною віддачею сил використовували їх у праці, щоб у них формувалися творчі здібності, щоб розвивалася творча особистість, в процесі бесіди для втілення задуму в реальність варто приміняти різні групи прийомів: мотиваційні, надання допомоги, стимулюючі.

До мотиваційним прийомів відносяться такі прийоми: постановка цілей, показ практичної значущості діяльності і результатів праці. Результати праці можна побачити і проаналізувати на проведених творчих виставках робіт учнів. За кожне виконане виріб учням виставляється оцінка, значить цієї ж оцінкою можна оцінити задум і творчі здібності учнів.

Наступна група прийомів пов'язана з виконанням навчального завдання.

Іноді на заняттях зустрічаються ситуації, коли учні з різних причин не можуть виконати ту чи іншу роботу. З цією метою використовуються прийоми надання допомоги. Усі учні мають різний рівень сформованих знань, навичок, умінь, здібностей.

...