Психологічні чинники емоційного вигорання співробітників пожежної служби

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Курсова робот

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ СПІВРОБІТНИКІВ ПОЖЕЖНОЇ СЛУЖБИ

Студентки

Каплун О.О.

Науковий керівник:

К.С. Гавриловська

Житомир - 2014

ВСТУП

Актуальність дослідження. Професія пожежного є надзвичайно важливою. Специфіка професійної діяльності пожежних пов'язана з роботою в екстремальних умовах, максимальною мобілізацією фізичних та психічних ресурсів для вирішення соціально - значимих оперативних завдань. Потребує наявності сформованої системи мотивів, надійного функціонування психофізіологічних функцій, здатності до саморегуляції психічних станів, готовності до застосування знань, умінь та навичок в умовах небезпеки для здоров'я та життя, за інформаційної невизначеності і дефіциту часу.

Високий рівень стійкості до стресу та морально-вольові якості, поряд з фізичним та психічним здоров'ям є необхідними для пожежників. Події на роботі часто супроводжуються негативними станами: стресом, виснаженням, тривогою, неврозом, тощо. Але все ж від емоційного стану робітників пожежної служби залежить здоров'я і життя людей. Саме тому ця проблема потребує ґрунтовних досліджень.

У психології практично не досліджувалися проблеми присвячені особливостям роботи пожежників. О. Б Дарвиш, формулює теоретичні положення, що описують прояви емоційної стійкості у працівників пожежних служб, а також наводить результати експериментального дослідження психологічних особливостей прояву стійкості до стресу особистості в екстремальних ситуаціях.

Найбільш актуальною проблемою для пожежних є проблема емоційного вигорання. Проблему емоційного вигорання досліджували: В.В.Бойко (структурує емоційне вигорання, виділяє три фази); Б.Пельман і Е.Хартман (описали три головні компоненти емоційного вигорання); А.Пінес і Е.Аронсон (розглядають синдром емоційного вигорання, як одновимірну конструкцію); А.Чиром (вважає емоційне вигорання комбінацією фізичного, емоційного та когнітивного виснаження чи втоми), П.Торнтон (виявив зв'язок між рівнем і типом поведінки подолання емоційного вигорання). Також вчені розглядають особистісні особливості, що сприяють емоційному вигоранню. Х.Дж.Фрейденберг такими особливостями вважає емпатію, гуманність, захопленість, ідеалізування, інтровертованість, фанатичність. В.І.Ковальчук відмічає, що люди з низьким рівнем самооцінки і екстеранальним локусом контролю більшою мірою схильні до емоційного вигорання.

Отже, вчені розглядають досить детально поняття емоційного та професійного вигорання, та чинники їх виникнення. Але залишається без уваги проблема збереження емоційної рівноваги людей, що виконують свої професійні обов'язки в зоні лиха. Саме тому потрібно більш детально вивчати психологічні чинники емоційного вигорання у людей, які працюють в екстремальних умовах. Власне цим і обумовлено актуальність нашого дослідження.

Об'єкт дослідження: емоційне вигорання співробітників пожежної служби.

Предмет дослідження: психологічні чинники емоційного вигорання співробітників пожежної служби.

Мета: виявити психологічні чинники емоційного вигорання співробітників пожежної служби.

Гіпотеза дослідження: особистісні особливості є чинниками формування у пожежників синдрому емоційного вигорання в зв'язку з професійною діяльністю. А саме нервово - психічна і емоційна нестійкість; психічні відхилення; висока схильність до ризику; загострена реакція на невдачі.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми емоційного вигорання у співробітників пожежної служби.

2. Підібрати методики та провести дослідження проблеми емоційного вигорання працівників пожежних підрозділів.

3. Виявити кореляцію та проаналізувати.

4. Проінтерпретувати результати проведених емпіричних досліджень.

Методологічні та теоретичні основи дослідження:

В нашій роботі основою дослідження стали положення вчених: Х.Дж.Фрейденберг (виділяє емпатію, гуманність, захопленість, ідеалізування, інтровертованість, фанатичність. Особливості особистості, які спонукають до емоційного вигорання. А також визначив 12 стадій емоційного вигорання); К. Маслач ( визначила стан емоційного вигорання, як синдром фізичного і емоційного виснаження, включаючи розвиток низької самооцінки, поганого відношення до роботи, втрату співчуття та розуміння); А. Пайнз і Е. Аронсон (розглядають емоційне вигорання як ознаку перевтоми); Г. Соннек (додав до симптомів К. Маслач ще один вітальну нестабільність); Р. Каразман (виявив значимі кореляції між кількістю робочих годин протягом тижня та міри емоційного виснаження); В.Бойко (виділяє низку зовнішніх і внутрішніх передумов, які провокують емоційне вигорання)

Методи та організація досліджень: дослідження емоційного вигорання співробітників пожежної служби проводилося за допомогою метики «Діагностики емоційного вигорання» запропонованої В.В.Бойком (1996). Для визначення особистісних особливостей, які можуть бути чинниками емоційного вигорання було використано методику «Багатофакторного дослідження особистості» Р.Кеттелла (форма С).

Надійність і вірогідність: надійність і вірогідність дослідження забезпечувалися репрезентативністю вибірки, застосуванням методів, релевантних меті і завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу, використанням методів математичної статистики.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження: Вперше зосереджено увагу проблемі емоційного вигорання у співробітників пожежної служби.

Практичне значення: Отримані в результаті виконання курсової роботи дані можуть бути використані студентами-практикантами, психологами пожежної служби в своїй роботі та психологами що працюють в екстремальних ситуаціях.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ СПІВРОБІТНИКІВ ПОЖЕЖНОЇ СЛУЖБИ

1.1 Феномен емоційного вигорання

Емоційне вигорання - це комплекс особливих психічних проблем, що виникають у людини у зв'язку з їх професійною діяльністю. Вперше вони були описані Х. Фройденбергом в 1974 р. Він спостерігав їх у спеціалістів так званих «допомогаючих» професій - людей, що працювали з повною самовіддачею, з великим піднесенням у громадських організаціях. Після декількох місяців такої добровільної діяльності у цих людей спостерігався цілий ряд характерних симптомів: виснаження, дратівливість, цинізм і тощо, які Х.Фройденберг за контрастом з початковим «емоційним горінням» назвав «емоційним вигоранням» [6;7;8;10]. Також емоційне вигорання згодом розглядає М.Буриш, визначає емоційне вигорання, як психологічний термін, що позначає комплекс симптомів, наслідків тривалого робочого стресу і певних видів професійної кризи [15]. А.Пінес і Е.Аронсон розглядають синдром емоційного вигорання як одновимірну конструкцію. Емоційне вигорання - це стан фізичного і психічного виснаження, викликане тривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях [17]. А.Чиром пише, що емоційне вигорання є комбінацією фізичного, емоційного і когнітивного виснаження чи втоми. Він вважає, що головний чинник емоційного вигорання - це емоційне виснаження, а додаткові компоненти є наслідком, або поведінки, що веде до деперсоналізації, чи власне когнітивно-емоційного вигорання, що виражається в редукуванні особистісних досягнень (деформації суб'єктивної оцінки власних можливостей). І те й інше проявляється в деформації особистості і має безпосереднє значення для її соціального здоров'я [13].

Найвідоміший опис синдрому дала згодом К.Маслач: вона описала емоційне вигорання як синдром емоційного виснаження, деперсоналізації та зниження особистісних досягнень, який може виникнути серед спеціалістів, які займаються різними видами допомогаючих професій [9].

На сьогодні є авторитетні автори, які не обмежують появу емоційного вигорання тільки допомагаючими професіями. А.Пайнз і Е.Аронсон розглядають емоційне вигорання як ознаку перевтоми, яка може зустрічатися в будь якій професії, а також і за межею професійної діяльності (наприклад, у домашній, господарській роботі) [5].

Різні автори описують симптоми та фактори емоційного вигорання. До прикладу К. Роджерс, Т. Добсон називають наступні особистісні фактори: схильність до інтроверсії (низька соціальна активність і адаптованість), реактивність, жорстокість і авторитарність по відношенню до інших, низький рівень самоповаги, надмірно висока або низька мотивація успіху, трудоголізм, високий рівень апатії, реакція на стрес за типом «А», вік, професійний стаж [13]. М.Фридман, Р.Розенман описали тип особистості «А», що характеризується екстремально високим суб'єктним значенням професійної діяльності, стійкістю до фрустрації і стресу, високим життєвим темпом, суперництвом, бажанням визнання від оточуючих, агресивністю, наявністю лідерських якостей. Високий рівень негативних емоцій, який є наслідком психічного перевантаження, потяг до бездоганності та пов'язане з цим незадоволення ефективністю своєї діяльності, відсутність соціальної підтримки дають змогу віднести цей тип до групи ризику з вірогідністю достатньо швидкого розвитку синдрому професійного вигорання[25].

Все це безпосередньо призводить до наслідків, такі як стрес. Їх поділяютьна професійні, особистісні та стреси відповідальності. До професійних стресів можна віднести нове професійне оточення, певні конфлікти в цій сфері, внутрішні кризи. Так ситуації нововведень та конфліктів у професійній сфері можуть сприяти появі нових стресових факторів таких як: беззахисність, емоційне напруження, зниження продуктивності роботи, рівня самокритичності.

В подоланні стресу задіяні три важливих фактори: когнітивний, емоційний, поведінковий. Є індивідуальні відмінності в тому, яка зі сфер психіки являється найбільш вразливою за тривалого високого напруження. Вибір так званої «мішені» обґрунтовують ситуативні фактори та особистісні особливості. При сильному стресі виникають: нав'язливі думки чи образи (когнітивна сфера); застрягання, зацикленість на хвилюваннях (емоційна сфера); нав'язливі потяги, дії, ритуали (поведінкова сфера); порушення соціальних зв'язків та соціальна дезадаптація(соціально-психологічна сфера) [2].

Частіше за все реакція на труднощі найбільш яскраво проявляється в емоційній сфері. Вона не рідко виявляється основною «мішенню» стресового впливу, але головний ресурс для подолання стресу може бути знайдений в інших сферах психіки. Важливу роль тут грає побудова більш гармонійних емоційних відносин. Пошук такої сфери, її активізація складають основне завдання психологічної підтримки в подоланні життєвих труднощів. Якщо життєві труднощі не перевищують потенціалу психологічної витримки особистості, то їх подолання підвищує гнучкість адаптаційних процесів, розширює спектр виходу з тяжких життєвих ситуацій, збагачує досвід прояву своєї активності.

Х.Шредер відокремлює п'ять груп особистісних змінних, відповідальних за інтенсивність і якість реакції на стрес: когнітивні структури, уявлення про себе, поведінкові програми, мотиваційні структури, досвід міжособистісної поведінки [16;2].

Важливою умовою захисту людини від психологічних стресів є життєва стратегія, частково, система цінностей особистостей.

Л.І.Анциферова пропонує наступну класифікацію типів поведінки в стресових ситуаціях (залежно від локусу контролю):

1) «екстернали» - втеча від тяжких ситуацій, звинувачення в своїх труднощах інших людей, низька мотивація досягнення, підкорення іншим;

2) «інтернали» - вважають за краще конструктивну стратегію труднощів, намагаючись бачити їх джерело в собі, впевнені в своїх силах, відрізняються високою відповідальністю та стресостійкістю, будь яка подія розглядається як стимул для розвитку своїх можливостей, такий тип формується в дитинстві при наявності об'єкту наслідування, наданні батьками самостійності у вирішенні життєвих проблем [2]:

Тип адекватної стратегії в стресових ситуаціях визначається силою, рухливістю, урівноваженістю нервових процесів [21].

Поведінка особистості в співвідношенні з вимогами професійного середовища,яка сприяє психічному здоров'ю і професійному зростанню, визначає наступні основні сфери:

1. Професійна активність, виражена в категоріях суб'єктивного значення діяльності, професійних домаганнях, готовності до енергетичних затрат, прагнення до бездоганності при виконанні завдань, а також здатності зберігати дистанцію між особистісною і професійною сферами.

2. Стратегії подолання проблемних ситуацій, представлені як тенденції відмови від подальшого виконання професійних завдань, активність стратегії подолання труднощів, а також внутрішньої рівноваги. Ці ознаки відображають два різних варіанти поведінки в тяжкій ситуації: активне вирішення проблеми або їх уникання.

3. Емоційне налаштування на професійну діяльність, проявом якої являється відчуття соціальної підтримки, професійного успіху і життєвого задоволення [25].

К.Маслач визначила 3 симптоми емоційного вигорання:

1) емоційне виснаження; у працівника з'являється хронічна втома, погіршується настрій (іноді при одній тільки думці про роботу), також спостерігаються порушення сну, дифузні тілесні недуги, зменшується стійкість до хвороб;

2) деперсоналізація/дегуманізація; ставлення до колег, до тих, хто потребує допомоги, стає негативним, навіть цинічним, з'являється почуття провини, людина вибирає автоматичне «функціонування» та по різному уникає навантажень;

3) переживання власної несамостійності; людина страждає від нестачі успіху, визнання, а також від втрати контролю над ситуацією, постійно відчуває власну не спроможність та надмірність висловлених до неї вимог [6; 9].

Пізніше Г. Соннек додав до цих трьох симптомів ще один - вітальну нестабільність, всі разом вони представляють собою перші ознаки «розвитку передсуїцидного стану» [2]. Він наводить наступні симптоми вітальної нестабільності: депресія, пригнічений настрій, збудженість, тривожність, неспокій, відчуття безнадійності та роздратованість. Емоційне вигорання, на його думку, представляє собою реальну специфічну загрозу здоров'ю, особливо в професійних групах лікарів. Цей фактор (наряду з депресіями та лікарняною залежністю), збільшує вірогідність суїциду. Так, за даними, суїцид зустрічається у австрійських лікарів - чоловіків приблизно на 50% частіше, ніж у австрійських лікарів - жінок, і на 25% частіше, ніж в середньому у населення [1]. Потрібно відмітити, що жіночі суїциди загалом зустрічаються набагато рідше ніж у чоловіків.

Р. Каразман виявив значимі кореляції між кількістю робочих годин протягом тижня та мірою емоційного виснаження. Переживання особистісної неспроможності, за його даними, мало залежить від тривалості робочого дня, а деперсоналізація не корелює з робочим часом [7].

За даними отриманими з використанням тесту МВІ (MaslachBurnoutInventory) в США, синдром вигорання у спеціалістів допомогаючих професій, зустрічається приблизно з частотою від 10 до 25% [11].

Стадії розвитку емоційного вигорання розглядаються по різному.

Х.Фройденберг прешопочатково розглядав лише дві стадії, ранню, коли почуття ще збережені, і наступну, характерну повною відсутністю емоцій [3]; зрештою він виділив 12 стадій. На початковій наявне нав'язливе прагнення проявити себе, включатись у активну діяльність. На наступних стадіях спостерігається нехтування власними потребами, переосмислення цінностей, заперечення існуючих проблем. Нарешті, на завершальній стадії, ми спостерігаємо за феноменами відступу (апатія, людина внутрішньо «здається»), деперсоналізації, внутрішньої пустоти на додачу до повного емоційного і фізичного виснаження [6].

К. Маслач, в свою чергу,нараховує чотири стадії емоційного вигорання, на яких поступово переважає:

1) ідеалізм та надмірні вимоги до себе;

2) емоційне та психічне виснаження;

3) дегуманізація як спосіб захисту;

4) синдром антипатії (до себе, до інших, до всього) [3].

Все це призводить, нарешті, до краху (звільненню або хвороби).

На сьогоднішній день розрізняють три взаємодоповнюючі підходи до створення роз'яснювальних моделей появи емоційного вигорання:

1) індивідуально-психологічний: в ньому підкреслюється характерне для деяких людей не тотожність між їх досить високими очікуванням від роботи та реальністю, з якою їм доводиться стикатися кожного дня;

2) соціально-психологічний: в ньому причиною феномену вигорання вважається специфіка самої роботи в соціальній сфері, що характеризуються великою кількістю неглибоких контактів з різними людьми.

3) організаційно - психологічний: причина емоційного вигорання пов'язується з типовими проблемами особистості в організаційній структурі: нестачею автономії і підтримки, рольовими конфліктами, неадекватним або не достатнім зворотнім зв'язком від керівництва по відношенню до окремого працівника тощо [4; 10; 9].

В. Бойко дає наступне визначення емоційного вигорання. Емоційне вигорання - це механізм психологічного захисту, вироблений особистістю, який має форму повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на окремі травмуючи психіку впливи. Емоційне вигорання є надбаним стереотипом емоційної, частіше професійної поведінки. Вигорання є частково функціональним стереотипом, оскільки дає змогу людині дозувати та економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникнути його дисфункційні наслідки, коли вигорання спричиняє негативний вплив на професійну діяльність та стосунки з партнерами. Бойко розглядає емоційне вигорання як професійну деформацію особистості, яка виникає під впливом низки чинників - зовнішніх та внутрішніх [25].

Зовнішні чинники професійного вигорання:

1. Хронічна напружена психоемоційна діяльність. Така діяльність пов'язана з інтенсивним спілкуванням, точніше, з цілеспрямованим сприйняттям партнерів і впливом на них. Фахівцю, який працює з людьми, доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти спілкування: активно ставити і вирішувати проблеми, уважно сприймати, посилено запам'ятовувати і швидко інтерпретувати візуальну, звукову й письмову інформацію, швидко зважувати альтернативи та приймати рішення.

2. Дестабілізуюча організація діяльності. Основні її ознаки загальновідомі: нечітка організація і планування праці, брак устаткування, погано структурована й нечітка інформація, наявність у ній «бюрократичного шуму» - дрібних подробиць, суперечностей, завищені норми (наприклад, учнів у класі). При цьому дестабілізуюча обстановка викликає багаторазовий негативний ефект: вона позначається на самому професіоналі, на суб'єкті спілкування (клієнті, споживачі, пацієнті), а потім і на взаєминах обох сторін.

3. Підвищена відповідальність. Представники масових професій зазвичай працюють у режимі зовнішнього і внутрішнього контролю насамперед це стосується медиків, пожежників, педагогів, вихователів. Процесуальний зміст їхньої діяльності полягає в тому, що постійно треба входити й перебувати у стані суб'єкта, з яким здійснюється спільна діяльність. Повсякчас доводиться приймати на себе енергетичні розряди партнерів. На всіх, хто працює з людьми й сумлінно ставиться до своїх обов'язків, лежить моральна та юридична відповідальність за благополуччя довірених ділових партнерів - пацієнтів, учнів, клієнтів. Плата висока - це нервове перенапруження.

4. Проблемна психологічна атмосфера професійної діяльності. Визначається двома основними обставинами - конфліктністю по вертикалі, у системі «керівник-підлеглий», і по горизонталі, у системі «колега-колега». Нервова атмосфера спонукає одних розтрачувати емоції, а інших - шукати способи економії психічних ресурсів. Рано чи пізно обачна людина з міцними нервами звернеться до тактики емоційного вигорання: триматиметься від усього й усіх подалі, не прийматиме все близько до серця, берегтиме нерви.

Внутрішні чинники професійного вигорання:

1. Схильність до емоційної ригідності. Емоційне вигорання як засіб психологічного захисту швидше виникає в тих, хто менш реактивний і сприйнятливий, емоційно стриманий. Наприклад, формування симптомів вигорання відбуватиметься повільніше в людей імпульсивних, з рухливими нервовими процесами. Підвищена вразливість і чутливість можуть повністю блокувати описаний механізм психічного захисту й не дозволять йому розвиватися. Життя багаторазово підтверджує сказане. Нерідко трапляється, що попрацювавши (серед людей) до пенсії, людина не втратила чуйність, емоційну включеність, здатність до співпереживання і співчуття.

2. Інтенсивна інтеріоризація (сприйняття й переживання) обставин професійної діяльності. Це психологічне явище виникає в людей з підвищеною відповідальністю за доручену справу, роль. Часто трапляються випадки, коли через молодість, недосвідченість і, можливо, наївність, фахівець, котрий працює з людьми, сприймає все занадто емоційно, цілковито віддається справі. Кожен стресогенний випадок із практики залишає глибокий слід у душі. Доля, здоров'я, добробут суб'єкта діяльності викликають інтенсивне співчуття і співпереживання, болісні роздуми і безсоння. Це так зване безграмотне співчуття - повне розчинення в іншому, спричинене слабкими межами «Я». Поступово емоційно-енергетичні ресурси виснажуються, виникає необхідність відновлювати їх або берегти, вдаючись до певних прийомів психологічного захисту. Так, деякі фахівці за якийсь час міняють профіль і навіть професію.

Часто буває, що в роботі чергуються періоди інтенсивної інтеріоризації та психологічного захисту. Часом сприйняття несприятливих сторін діяльності загострюється, і тоді людина надміру сильно переживає стресові ситуації, конфлікти, помилки. Але трапляється й інше: коли фахівець розуміє що треба виявити особливу увагу до колег та родини, однак, нездатен ужити відповідних заходів. Емоційне вигорання обертається байдужістю й апатією.

3. Слабка мотивація емоційної віддачі у професійній діяльності. Тут є два аспекти. По-перше, професіонал у сфері спілкування не вважає для себе необхідним або чомусь незацікавлений проявляти співчуття і співпереживання до суб'єкта своєї діяльності. Такий настрій стимулює не тільки емоційне вигорання, але і його крайні форми - байдужість, душевну черствість.

По-друге, людина не звикла, не вміє заохочувати себе за співпереживання та співчуття щодо суб'єктів професійної діяльності. Самооцінку фахівець підтримує іншими засобами - матеріальними або позиційними досягненнями. Альтруїстична емоційна віддача для такої людина нічого не варта, вона її не потребує, не тішить. Природно, «вигорати» такому професіоналу просто й легко. Інша річ - особистість із альтруїстичними цінностями. Для неї важливо допомагати і співчувати іншим. Втрату емоційності у спілкуванні вона переживає як показник моральної деградації, як втрату людяності.

4. Моральні дефекти дезорієнтації особистості. Можливо, професіонал мав моральну ваду ще до того, як почав працювати з людьми, або ж набув її у процесі діяльності. Моральний дефект обумовлений нездатністю включати у взаємодію з діловими партнерами такі моральні категорії, як совість, чесність, порядність, повагу до прав і чеснот іншої особистості. Моральні дезорієнтація викликана іншими причинами - невмінням відрізняти гарне від поганого, благо від шкоди. Однак як у випадку морального дефекту, так і при моральній дезорієнтації формування емоційного вигорання полегшується. Збільшується ймовірність байдужості до суб'єкта діяльності апатії до професійних обов'язків [12].

Отже, чинниками емоційного вигорання є зовнішні та внутрішні фактори. (Див.рис 1.1.)

В.І.Ковальчук додає, що ризик виникнення емоційного вигорання, збільшується у випадках монотонності роботи, вкладання в роботу великих особистісних ресурсів при недостатності визнання та позитивної оцінки, не правильного розподілу робочого дня, роботи з немотивованими клієнтами, непомітні результати роботи, напруга та конфлікти в професійному середовищі, недостатня підтримка зі сторони колег, нестача умов для самовираження особистості на роботі [16].

Розподіл відповідальності і колегіальність в роботі обмежує розвиток синдрому емоційного вигорання.

Отже, емоційне вигорання - це комплекс особливих психічних проблем, що виникають у людини у зв'язку з їх професійною діяльністю. Воно представляє собою специфічну загрозу здоров'ю, збільшує вірогідність суїциду. Вченні визначають симптоми та стадії емоційного вигорання. Також В. Бойко виділяє низку зовнішніх і внутрішніх передумов які провокують емоційне вигорання. До зовнішніх факторів належить рівень матеріального добробуту, зміст роботи і соціально-психологічні умови діяльності. До внутрішніх чинників професійного вигорання відноситься власне сприйняття переживання обставин професійної діяльності.

1.2 Психологічні особливості роботи пожежного

За даними Міжнародної асоціації пожежних, професія пожежного по мірі напруженості та екстремальності праці займає одне з перших місць серед інших професій.

Це обумовлено наявністю ряду специфічних особливостей трудової діяльності пожежників, що чинять психологічну дію на них і як наслідок, пред'являють підвищені вимоги до стійкості психіки пожежників.

У психологічній науці умови місця існування і діяльності прийнято класифікувати таким чином: оптимальні; параестремальні; екстремальні; паратермінальні.

Діяльність людини найбільш гармонійна при деякому діапазоні умов. Оптимальні умови припускають нормальне функціонування органів і систем організму без якої-небудь напруги гомеостазу з відчуттям почуття комфорту і помірних позитивних емоцій. У таких умовах нервово-психічних витрати людини оптимальні. "Праця, - відмічає Е.А.Милерян, - характеризується високою надійністю і оптимальною ефективністю". Такий стан властивий людині, що виконує добре знайому роботу [27].

У параекстемальних умовах спостерігається невелика мобілізація функціональних резервів організму, оптимальний рівень функціонування психофізіологічних процесів, що сприяє найкращому використанню ресурсів організму відповідно до вимог ситуації і забезпечує якнайповніший розвиток стану адекватної мобілізації. Цей стан характерно роботі, де доводиться долота труднощі вольовими зусиллями [29].

Для екстремальних умов діяльності характерна дія на людину несприятливих чинників, що виходять за межі фізіологічного оптимального діапазону, До них відносяться як зовнішні(екзогенні) чинники, (перевантаження, підвищена трудність завдання, дія засобів масової поразки, агресивних рідин, гіпоксія і так далі), так і внутрішні, обумовлені станом людини, його психологічними установками, мірою адаптації до цих чинників.

Для екстремальних умов характерно спочатку загальне зниження різних фізіологічних і психологічних показників, а потім їх підйом, що відбиває мобілізацію резервних можливостей. Паратермінальні умови характеризуються такою динамікою фізіологічних показників, для яких властиве виражене падіння, іноді з тимчасовою затримкою, зупинкою, але без подальшого підйому [27].

Діяльність пожежників, таким чином, протікає переважно в параекстремальних і екстремальних умовах.

Комплекс несприятливих фізичних, хімічних і біологічних чинників довкілля у поєднанні з такими сильними психогенними подразниками, як переживання загрози здоров'ю і життю, вид загиблих, обгорілих і травмованих на пожежі людей, дефіцит інформації і часу на обдумування і ухвалення адекватного рішення, висока відповідальність за виконання бойового завдання, несподівано виникаючі перешкоди і т д., здатний викликати у пожежних сильний емоційний стрес, призводить до зниження, а іноді і до зриву виконання бойових завдань [30].

Отже, в процесі бойової роботи: рятувальники піддаються значним фізичним навантаженням, що пов'язано з високими темпами проведення евакуації потерпілих, розбирання конструкцій і устаткування, прокладення рукавних ліній, роботи з пожежно-технічним озброєнням, евакуації матеріальних цінностей. Пов'язані і із забрудненням атмосфери токсичними продуктами горіння, якісні і кількісні характеристики яких залежать від композиційного складу матеріалів, що згорають, температури, вмісту кисню.

Гасіння пожеж відбувається, як правило, при високій температурі довкілля і підвищеної вологості повітря. Напружена фізична робота в цих умовах викликає порушення водно-сольового балансу, терморегуляції організму, погіршення самопочуття, головні болі, небажання рухатися, загальмованість реакції.

При виконанні бойової роботи рятувальники піддаються дії теплових потоків великої потужності, відкритого полум'я, іскор, внаслідок чого можуть бути отримані опіки шкірного покриву.

Брак кисню в атмосфері поблизу вогнища пожежі виникає із за витрачання окисника в процесі горіння і розбавлення повітря його продуктами.

Негативний чинник, що впливає на пожежників - це високий рівень звукового тиску, який коливається на пожежі від 76 до 130 дБ, Він пригноблює психіку, утрудняє орієнтування в просторі, мовний обмін і сприяє пониженню гостроти слуху [27].

Останніми роками серйозна увага приділяється проблемі попередження зараження пожежників вірусами і різними інфекційними захворюваннями, особливо в процесі надання допомоги пораненим на пожежі або аварії. Одним з небезпечних чинників пожежі є вірогідність захворювання променевою хворобою в результаті отримання доз радіації, що перевищують допустимий рівень. При цьому в якості одного з профілактичних заходів необхідно передбачити використання відповідного захисного одягу.

На пожежників у бойовій обстановці діють і інші емоційні чинники, що викликають нервово-психічну напругу. Найбільш серйозними з них є:постійна загроза життя;відповідальність за успішне рішення бойової задачі; дефіцит часу на ухвалення рішення і виконання дій; виникнення несподіваних перешкод, що ускладнюють бойове завдання.

Виїзди на пожежі і робота по їх ліквідації тісно пов'язані з травматизмом пожежників. Тому тут необхідно посилити роботу по охороні праці і дотриманню правил техніки безпеки серед особового складу пожежної служби.

Для пожежника характерна робота в режимі очікування. Знаходячись постійно в стані оперативного спокою, працівник підрозділів МНС повинен зберігати готовність до екстрених дій. Такий стан також призводить до нервово-психічної напруги. За даними досліджень А.П.Самонова, у деяких пожежників хвилювання, викликане очікуванням пожежі, супроводжується реакцією, яка може бути сильніша за реакцію, що виникає в період бойових дій. Перехід від стану оперативного спокою до діяльності в максимально швидкому темпі по сигналу тривоги призводить до виникнення стану емоційної напруженості, зухвалої зміни психовегетативних показників.

Емоційний стрес, що виникає з отриманням сигналу про виїзд і не зникаючий після закінчення роботи, може стати причиною зниження у рятувальників об'єму оперативної пам'яті, стійкості і перемикання уваги, амнезії, логічності мислення, дій, що призводять до порушення послідовності. Більше за 70% пожежних при отриманні сигналу тривоги випробовують емоційний дискомфорт.

Негативний вплив на організм пожежника робить змінний режим роботи. Вибіркові психофізичні дослідження пожежників показали, що у 40 % складу в процесі чергування значно знижується працездатність, а у 25%відхилення кров'яного тиску виходять за межі норми, у багатьох відзначається несприятлива динаміка серцево-судинної діяльності, що є показником вираженого стомлення особового складу. У 85% обстежених виявлена підвищена нервово-психічна напруженість, а у 15%1-2 і більше безперервних чергувань спостерігався стан психічної дезадаптації, який кваліфікується як пограничний стан або станпопереднього захворювання.

Праця пожежних пов'язана з великою емоційністю, що обумовлена особливостями їх діяльності:

1. безперервним нервово-психічним напруженням, викликаним систематичною роботою в незвичайному середовищі (за високої температури, сильної концентрації диму, обмеженої видимості і т. д.), постійною загрозою життю і здоров'ю (можливі обвали палаючих конструкцій, вибухи пари і газів, отруєння отруйними речовинами, що виділяються в результаті горіння), негативними емоційними впливами (винесення поранених і обпечених людей і т. д.);

2. великими фізичними навантаженнями, пов'язаними з демонтажем конструкцій та обладнання, прокладкою рукавних ліній, роботами з пожежним обладнанням різного призначення, виносом матеріальних цінностей, високим темпом роботи і т. д.;

3. необхідністю підтримувати інтенсивність і концентрацію уваги, щоб стежити за зміною обстановки на пожежі, тримати в полі зору стан численних конструкцій, технологічних агрегатів і установок у процесі виконання бойового завдання на палаючому об'єкті;

4. труднощами, зумовленими необхідністю проведення робіт в обмеженому просторі (у тунелях, підземних галереях, газопровідних і кабельних комунікаціях), що ускладнює дії, порушує звичні способи просування, робочі пози (просування поповзом, робота «лежачи»)і т. д.;

5. високою відповідальністю кожного пожежного при відносній самостійності дій і рішень з порятунку життя людей, дорогого устаткування і т. д.,

6. наявністю несподіваних перешкод, що раптово виникають і ускладнюють виконання бойового завдання[26].

Для оцінки психічного стану пожежних їх бойову діяльність умовно можна розділити на три етапи: підготовчий, основний і заключний.

Підготовчий етап охоплює період діяльності особового складу пожежних підрозділів з??моменту одержання повідомлення про пожежу до прибуття на місце події. У нього входять подача сигналу тривоги, збір особового складу по тривозі, слідування до місця пожежі та приведення сил і засобів у стан готовності для виконання бойового завдання. Сигнал тривоги застає пожежних під час занять, обіду, відпочинку і т. п., як правило, є раптовим сигналом, що сповіщає про початок бойових дій. За цим сигналом пожежні зобов'язані швидко і правильно одягнутися, зайняти своє робоче місце в кабіні автомобіля і в максимально короткий термін прибути до місця призначення. Вже під час слідування на пожежу пожежний відчуває зростання нервово-психічного напруження, пов'язане з невідомістю подій. В дорозі номера бойового розрахунку і командири подумки програмують свої майбутні дії. Саме тому у кабіні, як правило, не почуєш жартів, сміху там стоїть ділова напружена тиша: пожежні намагаються підпорядкувати всі свої почуття і думки виконанню бойового завдання [27].

Специфічним особливостям цього етапу бойової діяльності пожежних є жорсткий дефіцит часу і невизначеність ситуації (немає повної інформації про пожежу).

Основний етап включає період від початку проведення розвідки і конкретних дій, спрямованих на реалізацію наказу керівника гасіння пожежі, до моменту повної ліквідації пожежі.

Після прибуття до місця виклику виробляються розвідка пожежі та бойове розгортання відповідно до вимог Бойового статуту пожежної охорони цих обставин від командирів та пожежних потрібно максимум уваги і професіоналізму. Досвідчені командири і пожежні можуть визначити за запахом диму, що горить, обмацуючи рукою поверхню підлоги і стін - ступінь поширення вогню, за характерним тріском і шипінням палаючих предметів - місце пожежі. Особи, які проводять розвідку, повинні володіти високим рівнем оперативного мислення, здатністю до орієнтування і стійкістю до різних несприятливих емоційних впливів, пов'язаних з небезпекою, дефіцитом часу, несподіванкою, необхідністю швидко реагувати на зміни в обстановці: уточнювати прийняті раніше рішення, видозмінювати способи дій, нарощувати в необхідних умовах сили і засоби пожежогасіння. Специфіка цього етапу бойової діяльності полягає в тому, що робота пожежних пов'язана з ризиком для життя (вибухи, обвали, висока температура, отруйні гази), тобто з наявністю великої кількості стрес - факторів, що викликають стан яскраво вираженого нервово-психічного стану ( стресу) [27].

Заключний етап охоплює період від моменту ліквідації пожежі до моменту готовності варти до чергового виїзду на пожежу. Він включає приведення в порядок техніки та обладнання. На цьому етапі стан пожежних багато вчому залежить від результатів їх роботи, тривалості і напруженості бойових дій. Успіх чи невдача виконання бойових завдань на пожежі відкладається на психіці у всіх учасників його гасіння. Пожежні прагнуть оцінити свої дії та дії товаришів [26].

Начальники вживають заходів до відновлення бойової готовності підрозділів.

Найбільш доцільно розбиратися в ситуації потрібно через деякий час після закінчення гасіння пожежі, щоб бійці могли в спокійній обстановці оцінити свою поведінку на пожежі. При розборі потрібно врахувати, що при успіху одні люди відчувають радість і бажання закріпити досягнутий результат, інші ж заспокоюються, починають вважати, що тепер їм необов'язково докладати зусилля в процесі повсякденних занять і що надалі на пожежах вони й надалі зможуть добре працювати. Таке «запаморочення від успіху» може стати серйозним гальмом підвищення боєготовності цих осіб. Невдале виконання бойових завдань теж по-різному впливає на боєздатність пожежних: одні мобілізують сили для подальшої роботи, інші так сильно переживають, що можуть виявитися неготовими до нових бойових дій. Нерідко вони намагаються пояснитиневдачу якими об'єктивними причинами,або перекласти провину на товаришів. Начальники пожежних частин, які, як правило, виробляють розбір гасіння пожежі, повинні знати особливості підлеглих і своєчасно вживати заходів для підняття бойового духу в особового складу підрозділу [28].

Отже, умови професійної діяльності пожежних передбачають високі вимоги до емоційної сфери та особистим характеристикам спеціалістів. В роботі вітчизняних психологів були виявлені психофізіологічні і характерологічні особливості особистості, поєднання яких утворюють так званий «професійний характер», сприяючий ефективності професіонала в екстремальних умовах. Саме наявність визначених професійно важливих якостей визначає надійність та ефективність професійної діяльності фахівця в нестандартних ситуаціях.

Обов'язковим передчасною умовою визначення професійної придатності для осіб даної спеціальності являється професійних відбір, медичний, психіатричний та наркологічний огляди, психофізіологічні обстеження.

Професійна придатність людини є необхідною умовою для нормального професійного розвитку та розуміється, як сукупність психологічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідна для досягнення при наявності спеціальних знань, умінь та навичок, суспільної ефективності праці. В процесі вивчення та опанування професією формується професійно важливі якості і системи професійно важливих умов [30].

В якості професійно важливих умов можуть виступати індивідуально-психологічних властивостей особистості (особливості сприйняття та переробки інформації, особливості уваги та пам'яті, мислення, психомоторні, емоційні, вольові особливості), відношення особистості (до себе, до інших людей, до своєї професії, до професійних задач, до матеріальних цінностей і т. д .).

Протипоказання до професійної діяльності є наступні особливості: нервово - психічна і емоційна нестійкість; психічні відхилення; Висока схильність до ризику; загострена реакція на невдачі; алкогольна, медикаментозна або наркотична залежність; медичні протипоказання; погана фізична підготовка. Психологічні характеристики цілісного «портрету» пожежного по багатьом показникам близькі до середньостатистичного населення. Однак наявність ряду професійно важливих якостей у спеціалістів виділяють їх. Так, вони відрізняються високою реактивністю, достатньо високою самооцінкою. Приймаючи рішення, пожежники стараються детально проаналізувати можливі варіанти розвитку подій. Їм властиві наполегливість, цілеспрямованість, внутрішнє відчуття корисності своєї діяльності [23].

В першому розділі ми розглянули феномен емоційного вигорання та психологічні особливості роботи пожежного.

Підсумовуючи варто зазначити, що емоційне вигорання - це комплекс особливих психічних проблем, що виникають у людини у зв'язку з їх професійною діяльністю.

Багато вчених розгладали емоційне вигорання. Вперше його описав Х.Фройденберг в 1974 р. Згодом найвідоміший опис синдрому дала К.Маслач: вона описала емоційне вигорання як синдром емоційного виснаження, деперсоналізації та зниження особистісних досягнень, який може виникнути серед спеціалістів, які займаються різними видами професій, які допомагають.

В. Бойко дає пропонує інше визначення емоційного вигорання. Емоційне вигорання - це механізм психологічного захисту, вироблений особистістю, який має форму повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на окремі травмуючи психіку впливи. Емоційне вигорання є надбаним стереотипом емоційної, частіше професійної поведінки. Вигорання є частково функціональним стереотипом, оскільки дає змогу людині дозувати та економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникнути його дисфункційні наслідки, коли вигорання спричиняє негативний вплив на професійну діяльність та стосунки з партнерами. Бойко розглядає емоційне вигорання як професійну деформацію особистості, яка виникає під впливом низки чинників - зовнішніх та внутрішніх.

Згодом К.Маслач визначила 3 симптоми емоційного вигорання: емоційне виснаження; деперсоналізація та дегуманізація; переживання власної несамостійності.

Кожен з авторів описує стадії емоційного вигорання по різному:

До прикладу, Х.Фройденберг спочатку розглядав лише дві стадії, ранню, коли почуття ще збережені, і наступну, характерну повною відсутністю емоцій; зрештою він виділив 12 стадій. На початковій наявне нав'язливе прагнення проявити себе, включатись у активну діяльність. На наступних стадіях спостерігається нехтування власними потребами, переосмислення цінностей, заперечення існуючих проблем. Нарешті, на завершальній стадії, ми спостерігаємо за феноменами відступу (апатія, людина внутрішньо «здається»), деперсоналізації, внутрішньої пустоти на додачу до повного емоційного і фізичного виснаження. К. Маслач, в свою чергу, нараховує чотири стадії емоційного вигорання, на яких поступово переважає: ідеалізм та надмірні вимоги до себе; емоційне та психічне виснаження; дегуманізація як спосіб захисту; синдром антипатії (до себе, до інших, до всього).

Отже, все це призводить, нарешті, до краху (звільненню або хвороби).

Розглянувши суть стадії та симптоми емоційного вигорання ми розглянули психологічні особливості роботи пожежних.

За даними Міжнародної асоціації пожежних, професія пожежного по мірі напруженості та екстремальності праці займає одне з перших місць серед інших професій. Це насамперед обумовлено наявністю ряду специфічних особливостей трудової діяльності пожежників, що чинять психологічну дію на них і як наслідок, пред'являють підвищені вимоги до стійкості психіки пожежних.

На пожежних у бойовій обстановці діють емоційні чинники, що викликають нервово-психічну напругу. Найбільш серйозними з них є: постійна загроза життя; відповідальність за успішне рішення бойової задачі; дефіцит часу на ухвалення рішення і виконання дій; виникнення несподіваних перешкод, що ускладнюють бойове завдання. Для рятувальника-пожежника характерна робота в режимі очікування. Знаходячись постійно в стані оперативного спокою, працівник підрозділів МНС повинен зберігати готовність до екстрених дій. Такий стан також призводить до нервово-психічної напруги. Емоційний стрес, що виникає з отриманням сигналу про виїзд і не зникаючий після закінчення роботи, може стати причиною зниження у пожежників об'єму оперативної пам'яті, стійкості і перемикання уваги, амнезії, логічності мислення, дій, що призводять до порушення послідовності.

Отже, умови професійної діяльності пожежних передбачають високі вимоги до емоційної сфери та особистим характеристикам спеціалістів.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методики дослідження емоційного вигорання

Першою методикою для виявлення емоційного вигорання ми розглядали Опитувальник виявлення емоційного вигорання MBI. Авторами даної методики (опитувальника) є американські психологи К.Маслач і С.Джексон. Мета методики призначена для вимірювання ступеня «вигорання» в професіях типу "людина-людина".

Інструкція методики полягала в тому, що потрібно: дайти відповідь, як часто ви відчуваєте почуття, які перераховані в опитувальнику. Для цього на бланку для відповідей відзначити, по кожному пункту позицію, яка відповідає частоті ваших думок і переживань: "ніколи", "дуже рідко", "іноді", "часто", "дуже часто", "кожен день".

Опитувальник має три шкали: "емоційне виснаження" (9 тверджень), "деперсоналізація" (5 тверджень) і "редукція особистих досягнень" (8 тверджень). емоційний вигорання деперсоналізація психологічний

Відповіді випробуваного оцінюються: 0 балів - "ніколи", 1 бал - "дуже рідко", 3 бали - "іноді", 4 бали - "часто", 5 балів - "дуже часто", 6 балів - "кожен день". Чим більше сума балів за кожною шкалою окремо, тим більше у обстеженого виражені різні сторони "вигорання". Про тяжкості "вигорання" можна судити за сумою балів усіх шкал [24].

Наступною ми підібрали методику діагностики емоційного вигорання особистості (В. В. Бойка).

Шкали: напруга - переживання психотравмуючих обставин, незадоволеність собою, «загнаність в клітку», тривога; резистенцию - неадекватне виборче емоційне реагування, емоційно-моральна дезорієнтація, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов'язків; виснаження - емоційний дефіцит, емоційна відстороненість, особистісна відстороненість (деперсоналізація), психосоматичні і психовегетативні порушення.

Інструкція до тесту

Якщо ви є професіоналом у якій-небудь сфері взаємодії з людьми, вам буде цікаво побачити, якою мірою у вас сформувалася психологічний захист у формі емоційного вигорання. Читайте судження і відповідайте «так» чи «ні». Візьміть до уваги, що, якщо у формулюваннях опитувальника йдеться про партнерів, то маються на увазі суб'єкти вашої професійної діяльності - пацієнти, клієнти, споживачі, замовники, учні та інші люди, з якими ви щодня працюєте.[24]

Наступна Методика «Психічне вигорання» (О.О.Рукавішніков).

Мета. Виявити рівень психічного вигорання.

Інструкція. Вам пропонують надати відповіді на низку тверджень щодо почуттів, пов'язаних з роботою. Будь ласка, прочитайте твердження і вирішіть, чи Ви колись переживали щось подібне. Якщо у Вас ніколи не виникало подібного почуття, поставте відмітку у бланку відповідей в колонці «ніколи» навпроти порядкового номеру тверджень. Якщо у Вас подібне почуття є завжди, то поставте відмітку у бланку відповідей в колонці «зазвичай», а також, відповідно, з відповідями «рідко» та «часто». Відповідайте якомога швидше. Намагайтеся довго не замислюватися над вибором відповіді [20].

Отже, нам потрібно було підібрати методику, яка виявляє рівень емоційного вигорання, розглянувши вище наведені методики ми вибрали методику діагностики емоційного вигорання особистості (В. В. Бойка).Тому що, методика В.В. Бойка найбільш чітко розкрила нам можливі чинники виникнення емоційного вигорання які ми підраховували по шкалам та допомогла нам звернути нашу увагу саме на ті фактори які провокують виникнення емоційного вигорання, а також на якому рівні вони знаходяться: «сформований», «не сформований» та «на етапі формування».

2.2 Методики дослідження індивідуальних особливостей особистості

Нам потрібно дослідити індивідуальні особливості пожежних для того, щоб визначити ті особистісні особливості, які можуть спровокувати емоційне вигорання. Спочатку ми підібрали методику типу характеру за К.Юнгом. Мета тесту полягала в тому, щоб виявити типологічні особливості особистості. Шкали: екстраверсія. Екстраверсія: легкі в спілкуванні, високий рівень агресивності, мають тенденцію до лідерства, люблять бути в центрі уваги, легко знаходять контакти з людьми, імпульсивні, відкриті, судять людей по зовнішності не враховуючи внутрішню красу; холерики сангвініки. Інтроверсія: спрямовані на світ власних переживань, мало контактні, мовчазні, тяжко заводять нові знайомства, не люблять ризикувати, важко переживають розрив старих зв'язків, немає варіантів програшу та виграшу, високий рівень тривожності і ригідності; флегматики меланхоліки. Інструкція до тесту: На кожне питання є два варіанти відповіді, необхідно вибрати найбільш відповідний для вас і поставити букву, що позначає цю відповідь [14].

Другою методикою ми підібрали методику вивчення акцентуацій особистості К.Леонгарда (модифікація С.Шмішека). Шкали: гіпертимність, ригідність, емотивність, педантичність, тривожність, циклоїдність, демонстративність, збудливість, дистимний, екзальтованість. Мета: опитувальник призначений для діагностики типу акцентуації особистості. Теоретичною основою опитувальника є концепція «акцентуйованих особистостей» К. Леонгарда, який вважає, що властиві особистості риси бути розділені на основні та додаткові. Основні риси складають стрижень, ядро особистості. У разі яскравої виразності (акценту) основні риси стають акцентуацією характеру. Відповідно особистості, у яких основні риси яскраво виражені, названі Леонгардом «акцентуйованим» [20].

Термін «акцентуйовані особистості» зайняв місце між психопатією і нормою. Акцентуйовані особистості не слід розглядати в якості патологічних, але у випадку впливу несприятливих чинників акцентуації можуть набувати патологічний характер, руйнуючи структуру особистості.

Опитувальник містить 10 шкал, відповідно з десятьма виділеними Леонгардом типами акцентуйованих особистостей, і складається з 88 питань, на які потрібно відповісти «так» чи «ні». Інструкція до тесту: «Вам пропонують відповісти на 88 питань, що стосуються різних сторін вашої особистості. Поруч з номером питання поставте знак + (так), якщо згодні, або - (немає), якщо не згодні. Відповідайте швидко, довго не замислюйтесь» [14].

Третьою методикою ми підібрали Методику багатофакторного дослідження особистості Р.Кеттелла (форма С). Опитувальник Р. Кеттелла є багатомірною методикою, що оцінює загальні властивості нормальної особистості, описує особистісну структуру людини. Тест є універсальним, практичним і надає багатогранну інформацію про особистість. Питання відображають звичайні життєві ситуації. Методика може використовуватися для різнобічного й поглибленого вивчення особистості, її характеру, темпераменту, інтелекту, емоційних, вольових, моральних, комунікативних та інших особливостей, що передбачає використання методики в області профорієнтації та професійного відбору працівників, розстановки кадрів на підприємстві, сімейного консультування, педагогіки, наукових досліджень індивідуальних відмінностей, поведінкових відмінностей тощо. Опис методики: Опитувальник складається зі 105 питань - тверджень, поділених на групи-шкали, що вимірюють різні полярні властивості особистості. Однак полярність риси не означає її поділу на позитивну чи негативну, адже важливість певного полюсу риси визначається специфікою ситуації. Отже, кожна зі шкал оцінює окрему рису особистості. У методиці також наявний додатковий індекс, що надає інформацію про адекватність самооцінки.

...