Аналіз можливостей арт-терапії та арт-терапевтичної техніки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Мистецтво - невидимий місток, що поєднує два протилежні світи: світ фантазії та реальності. Часто таємні бажання, підсвідомі почуття та емоції легше викласти у творчості, ніж виразити у словесній формі. Тому останнім часом великої популярності набуває метод лікування за допомогою художньої творчості, або арт-терапія.

За гарним словом «АРТ-ТЕРАПІЯ» ховається набагато більше серйозних речей, ніж прийнято думати. Обивательська точка зору на методику лікування за допомогою художньої творчості така: якщо ти водиш пензлем по полотну, розхитані нерви кажуть тобі спасибі. Більш інформована частина населення обізнана про різні художні тестах, здатних аналізувати психічний стан людини і допомагають психіатрів і психотерапевтів при діагностиці захворювань. Рівень інформованості про цей напрямок психотерапії, на жаль, поки що залишає бажати кращого. А по суті справи, це новий комплекс засобів, що дозволяє дуже успішно вирішити багато проблем, який використовувався раніше особливо талановитими терапевтами і лікарями.

Зараз АРТ-ТЕРАПІЯ набуває все більшої ваги. Величезний контингент лікарів починає усвідомлювати роль і масштаби природних сил, закладених в людині. Тому Арт-терапія займає в комплексі засобів, спрямованих на відновлення здоров'я людини місце, гідне її значущості.

Арт-терапія є найбільш давньою та природною формою корекції емоційного стану, якою можна користуватись для зняття накопиченої психічної напруги, для того, щоб заспокоїтись чи просто зосередитись. Творчість як дитини, так і дорослого, реалізована у процесі арт-терапії, дає можливість висловити та відтворити внутрішні почуття, переживання, сумніви, конфлікти та сподівання, у символічній формі переживши ще раз важливі події, адже спонтанна образотворча діяльність здатна виражати неусвідомлюваний зміст психічного життя.

Актуальність вивчення та дослідження Арт-терапії визначається тим, що останнім часом в нашій країні стало часом бурхливого розвитку психотерапії та активного освоєння її нових форм і моделей.

Мета даного дослідження, полягає у визначенні арт-терапії, проаналізувати можливості арт-терапії та арт-терапевтичної техніки.

У відповідності з метою дослідження були визначені наступні завдання:

1. Розглянути теоретичні основи арт-терапії;

2. Зробити аналіз арт-терапії при проведенні групових занять;

3. Розглянути зміст і значення занять арт-терапії;

Об'єктом вивчення і дослідження є процеси які відбуваються при проведенні занять арт-терапії;

Предметом дослідження є: основи побудови системи занять арт-терапії.

Техніка Арт-терапії допомогла багатьом людям у важкі періоди їхнього життя. У нашій країні розвитком цієї професії займаються поки в основному лікарі-психіатри і психотерапевти - такі, як А.І. Копитін, кандидат медичних наук, президент Арт-терапевтичної асоціації, керівник програми базової підготовки спеціалістів у галузі арт-терапії та інших напрямків терапії творчості.

У даній курсовій роботі використані матеріали публікації за 2013-2014 рр. та різні методичні джерела.

Обрана тема курсової роботи цікава вже тільки тим, що психотерапія ототожнюється з мистецтвом перемагати і вмінням добиватися поставленої мети.

терапія мистецтво психологічний

1. Екскурс в історію

Становлення людини розумної пов'язано з розвитком жестів, міміки, пантоміміки, танцю, наскального малюнка - інтернаціональної мови образів. Мистецтво виникло з метою спілкування, як засіб комунікації, як своєрідна, емоційна мова. Прообраз сучасної арт-терапії зберігся в архаїчних формах мистецтва - в народній творчості. Тут виражена опора на символічну мову «колективного несвідомого». Схильна до символізації, людина несвідомо перетворювала на символи предмети і форми навколишнього світу і використовувала ці символи, як в релігії, так і в образотворчому мистецтві.

На початкових етапах терапія мистецтвом відбивала уявлення психоаналізу, відповідно до якого кінцевий продукт творчості пацієнта, чи то щось намальоване олівцем чи то написане фарбами, розцінюється як вираження неусвідомлених процесів, що відбуваються у його психіці.

Незважаючи на давні корені, як самостійний напрям у лікувально-корекційної та профілактичної роботи арт-терапія нараховує всього кілька десятиліть. Умови для її розвитку стали з'являтися вже в кінці XX століття, разом з інтересом до дитячого та примітивного мистецтва. Спонтанне вираження своїх емоцій, щирість, не стримувана рамками умовності, сама творчість, а не реальна оцінка професіоналізму художника аудиторією - ось що є важливим і для мистецтва, і для арт-терапії.

У 20-х роках Принцхорн провів класичне дослідження творчості пацієнтів із психічними відхиленнями і прийшов до висновку, що їхня художня творчість відбиває найінтенсивніші конфлікти. У США однією з перших почала займатись терапією мистецтвом Маргарет Наумбург. Свою діяльність у цій сфері вона розпочала в Психіатричному інституті штату Нью-Йорк, працюючи з дітьми, у яких були проблеми з поведінкою. Пізніше вона розробила для цього штату кілька психоаналітично-орієнтованих програм підготовки фахівців з арт-терапії. М. Наумбург мала психологічну освіту і пройшла потім підготовку в області психоаналізу. Почавши використати у своїй психоаналітичній роботі з дітьми техніку малювання, вона розглядала їх головним чином в якості інструменту дослідження несвідомих процесів. Наумбург вважала, що, коли клієнт в результаті художніх занять долає сумніви в своїй здатності вільно висловлювати свої страхи, потреби і фантазії в малюнках, він вступає в зіткнення зі своїм несвідомим і «розмовляєте з ним на символічному мовою образів. Висловлюючи зміст власного внутрішнього світу у візуальної формі, клієнт поступово рухається до їх усвідомлення. Розвиваючи концепцію динамічно-орієнтованої арт-терапії, Наумбург підкреслює значимість відносин клієнта і психотерапевта. Досягнення в ході арт-терапії скільки-небудь значимих і стійких лікувальних ефектів, на її думку, поза психотерапевтичних відносин було б навряд чи можливо.

Її роботи засновані на уявленнях Фрейда, згідно з яким первинні думки і переживання, що виникають у підсвідомості, найчастіше виражаються не вербально, а у формі образів і арт-терапія використовується як засіб спілкування лікаря з пацієнтом на символічному рівні. Образи художньої творчості відбивають усі види підсвідомих процесів, включаючи страхи, внутрішні конфлікти, спогади дитинства, сновидіння - всі ті явища, які аналізуються психотерапевтами фрейдистської орієнтації.

Методика арт-терапії базується на переконанні, що внутрішнє «Я» людини відбивається в зорових образах всякий раз, коли він малює, пише картину або ліпить скульптуру, не особливо замислюючись про свої переживання, тобто - спонтанно. Хоча Фрейд цілком усвідомлював, що несвідоме проявляється у символічних образах, у своїй практиці він не користувався результатами художньої творчості своїх пацієнтів і не спонукав їх до цього.

Зате Карл Юнг наполегливо пропонував пацієнтам відображати свої сни, мрії і фантазії в малюнках. Ідеї Юнга про існування персональних і універсальних символів і про можливості використання сили уяви в терапевтичних цілях справили глибокий вплив на тих, хто займається арт-терапією в даний час .

Едіт Крамер вважала можливим досягнення позитивних ефектів арт-терапії перш за все за рахунок «цілющих» можливостей самого процесу художньої творчості, що дає можливість висловити і заново пережити внутрішні конфлікти. Вона зазначає, зокрема, що «художня творчість є середовищем збагачення суб'єктивного досвіду за рахунок того, що воно здатне бути його еквівалентом. Завдяки цьому людина може вибирати, варіювати і відтворювати заново за своїм бажанням різні види досвіду. В процесі творчого акту внутрішні конфлікти переживаються знову і в кінцевому рахунку дозволяються».

На відміну від М. Наумбург, Е. Крамер не надає великого значення пов'язаного з психотерапевтичними відносинами перенесення і вважає, що художній образ сам по собі володіє достатніми можливостями для «утримання» переживань клієнта і трансформації характерних для нього деструктивних проявів у більш складні почуття.

Історично склалося так, що фахівці з арт-терапії всього лише допомагали психологам і психіатрам уточнювати діагноз або вибирати спосіб лікування на основі аналізу малюнків, зроблених дітьми або перебувають на лікуванні в стаціонарі дорослими.

В даний час фахівці з арт-терапії мають визнаний статус незалежних практиків, які можуть внести свій внесок у вивчення особистості і процес лікування. Проте з цим згодні не всі.

В рамках цього підходу існують два напрямки:

1. Численні фахівці в області соціальної реабілітації, наприклад Едіт Крамер. Вони вважають, що мистецтво має цілющим дією саме по собі, і не розглядають арт-терапію як сурогат психотерапії. Ці терапевти ставлять мистецтво вище власне терапевтичних процедур і виключають зі свого арсеналу ті з них, які не орієнтовані на стимуляцію творчого процесу.

2. Прихильники Маргарет Наумбург. З її позицій, творчими цілями можна поступитися заради терапевтичних. Такі психотерапевти зазвичай мають професійну підготовку. Вони вважають, що, хоча арт-терапію можна застосовувати і самостійно, здебільшого вона є лише додатком до більш традиційних психотерапевтичних підходів.

Незважаючи на існуючі відмінності, обидва напрямки розглядають образотворче мистецтво як засіб інтеграції і реінтеграції особистості.

Термін «АРТ-ТЕРАПІЯ» (art - мистецтво, art therapy - терапія мистецтвом) означає лікування пластичним образотворчим творчістю з метою вираження людиною свого психоемоційного стану.

Вперше цей термін був вжитий британським лікарем і художником Адріаном Хіллом в 1938 році при описі своїх занять образотворчим творчістю з туберкульозними хворими в санаторіях. Він працював як арт-педагог і звернув увагу на той факт, що заняття творчістю допомагають хворим легше і швидше видужувати. При цьому пацієнти відволікаються від своїх проблем і переживань. Центральна фігура в арт-терапевтичному процесі - не пацієнт (як хвора людина), а особистість, яка прагне до саморозвитку та розширення діапазону своїх можливостей. «Спонукаючи хворої людини виражати свої переживання у візуальній формі, можна «вилікувати» його душевні рани. В інших випадках це призводить до зниження тривоги і напруги та формування більш оптимістичного погляду на світ. Завдяки створенню нових образів і цілої серії художніх робіт людина відволікається від своїх фізичних недоліків і концентрує увагу на тому, що допомагає йому звільнитися від страждань».

Ірена Чампернон (співвітчизниця Хілла) - позиція якої істотно відрізняється від позиції Хілла. Її діяльність справила помітний вплив на розвиток британської арт-терапії та становлення нових форм роботи з психіатричними пацієнтами. На відмінну від художника А. Хілла, В. Чампернон отримала психоаналітичну освіту, і, хоча під час навчання на неї сильне враження справив Адлер, вплив Юнга виявилося найбільш значущим. Навчаючись у Юнга і проходячи особистий аналіз, вона переконалася в значних психотерапевтичних можливостях художньої творчості. Для підходу Чампернон характерно поєднання аналітичних процедур із створенням умов для самостійних занять пацієнтів художньою творчістю, що було реалізовано нею на базі приватної клініки під назвою «Уітмід-центр».

У своїй статті «Арт-терапія в Уітмід-центрі» вона, зокрема, пише: «Більше 25 років тому я прийшла до усвідомлення того факту, що слова, особливо прозова мова, є занадто складним інструментом для передачі найбільш глибоких наших переживань. Для мене стало ясно, що наш внутрішній світ наповнений візуальними, ауральними і тілесними способами, які є найбільш придатними вмістищами для тих почуттів і уявлень, які було б неможливо виразити інакше. Ці образи є не тільки засобом комунікації між людьми, хоча в нашій діяльності про це є досить наочно, але й засобом комунікації між несвідомим і свідомістю».

Еволюція поняття «арт-терапія» відбиває процеси уособлення трьох самостійних напрямків медичного, соціального, педагогічного. Об'єднує названі напрямки використання художньої творчої діяльності в якості лікувального, відволікаючого чи психопрофілактичного фактору.

Первинна основа арт-терапевтичних технологій -- архаїчні форми мистецтва, що збереглися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелам душевного здоров'я людей.

Дослідження І.Ю. Левченко показало, що досить успішна компенсація тривоги, відносний психологічний комфорт може забезпечуватися «відходом у мистецтво» -- читанням книг, прослуховуванням музики, вивченням історії мистецтва, переглядом архітектурних пам'яток, а також продуктивними видами художньої діяльності -- живописом, віршотворчістю.

Нове зростання інтересу до терапії творчістю, зокрема, до арт-терапії, відзначається приблизно з середини XX століття, коли вона стала все більш широко використовуватися в якості різновиду терапії зайнятістю переважно в психіатричних та загальносоматичних госпіталях. За винятком окремих випадків, вона розглядалася як фактор вторинної психопрофілактики і психотерапії, що дозволяє долати наслідки соціальної ізоляції хворих. При цьому арт-терапія перебувала під великим впливом біомедичних уявлень.

Фахівці, які проводять арт-терапевтичну роботу такого роду, як правило, не мали серйозної академічної підготовки і були нездатні грати будь-яку активну роль у лікуванні хворих. Їхнє основне завдання полягала в тому, щоб надати хворим можливість відносно вільно займатися найпростішими видами образотворчої діяльності, в процесі якої вони могли б відволікатися від пов'язаних з хворобою негативних переживань.

Виняток становили психодинамічні підходи, представлені послідовниками Фрейда і, особливо, Юнга, які використовували матеріал образотворчої діяльності своїх клієнтів для аналізу відображених у ньому різних змістів несвідомого.

В останні два-три десятиліття арт-терапія, синтезувавши в собі досягнення більшості психотерапевтичних підходів, починає оформлятися в самостійний метод з власної методологією та різноманітним, високодиференційованим інструментарієм. Хоча накопичення та узагальнення емпіричних даних, пов'язаних з арт-терапією, трохи випереджає розвиток її теорії, застосування деяких теоретичних уявлень сприяло виходу арт-терапії на рівень самостійного психотерапевтичного методу.

Арт-терапія пов'язана, головним чином, з так званими візуальними мистецтвами (живописом, графікою, фотографією, скульптурою, а також їх різними комбінаціями з іншими формами творчої діяльності). У вітчизняній літературі найбільш близьким західному поняттю арт-терапії є ізо-терапія. До групи різних видів терапії творчістю поряд, з арт-терапією, входять також музика-терапія, драма-терапія, терапія танцем і рухами і т. д. Деякі автори відносять до терапії творчістю (або терапії творчим самовираженням) також і терапію творчим спілкуванням з мистецтвом і наукою, терапію творчим колекціонуванням та інші форми творчої діяльності, які мають психотерапевтичний і психопрофілактичний значення.

Проте до цих пір не всі знають, що являє собою арт-терапія. Це пов'язано з недостатньою кількістю інформації. Розвитком цієї професії у нас займаються лікарі-психіатри та психотерапевти.

2. Поняття «Арт-терапія»

Дати вичерпне визначення арт-терапії досить важко, тому що воно певною мірою залежить від теоретичних уявлень і області практичної діяльності фахівця, від характерних для тієї чи іншої країни моделей арт-терапії і ступеня їх «зрілості». Можна навести приклади різного розуміння арт-терапії.

Едіт Крамер вважала можливим досягнення позитивних ефектів насамперед за рахунок «зцілювальних» можливостей самого процесу художньої творчості, що дає можливість висловити, заново пережити внутрішні конфлікти і, в кінцевому рахунку, розв'язати їх.

Адріан Хілл пов'язує зцілюючі можливості образотворчої діяльності перш за все з можливістю відволікання пацієнта від «хворобливих переживань».

Маргарет Наумбург вважає, що людина в результаті художніх занять долає сумніви в своїй здатності вільно висловлювати свої страхи, виступає в зіткненні зі своїм несвідомим і «розмовляє» з ним на символічній мові образів. Вислів змісту свого власного внутрішнього світу допомагає людині впоратися з проблемою.

Таким чином, можна сказати, що одні з учених роблять акцент на тому, що художня творчість допомагає психотерапевту встановити з клієнтом більш тісний контакт і отримати доступ до його переживань, інші - на те, що зцілює ефект художньої творчості досягається, перш за все, завдяки відволіканню від наболілого і створенню позитивного настрою, треті - на тому, що воно саме по собі здатне сублімувати його почуття і давати вихід деструктивним тенденціям. Існування безлічі точок зору на те, що являє собою арт-терапія, цілком природно. Можна дати приблизне визнаення:

Арт-терапія - це напрямок в психотерапії, психокорекції та реабілітації, засноване на заняттях клієнтів (пацієнтів) образотворчим мистецтвом. Арт-терапія може розглядатися як одне з відгалужень психотерапії мистецтвом поряд з музичною терапією, драмтерапією і танцювальною терапією.

«Механізм» терапії прозою або поезією такий, що дозволяє соромливій людині у формі вірша, оповідання описати свої переживання, сховавшись за спину свого героя, ніби до нього самого це не відноситься.

Вплив музики на людину відбувається на трьох рівнях - вібраційному, емоційному та духовному. Правильно підібрана музика позитивно впливає на людину. Наприклад, мати заколисує свого малюка колискової піснею, викликаючи в нього охоронне гальмування, з яким по силі лікувального впливу не порівняємо сон, індукований прийомом снодійного. Методисти ЛФК проводять заняття під музичний супровід, що дозволяє посилити лікувально-тренувальний ефект процедури. Акушери застосовують музику на певних етапах допомоги при пологах.

Терапія мистецтвом за своєю природою радикальна. Вона пов'язана з розкриттям внутрішніх сил людини і дозволяє багато чого:

· Розвивати в собі спонтанність і удосконалювати увагу, пам'ять, мислення (когнітивні навики);

· Вивчити свій життєвий досвід з незвичайного ракурсу;

· Навчитися спілкуватися на екзотичному рівні (використовуючи образотворчі, рухові, звукові засоби);

· Самовиражатися, доставляючи задоволення собі та іншим;

· Розвивати цінні соціальні навички (в груповій роботі);

· Освоїти нові ролі і виявляти латентні якості особистості, а так само спостерігати, як зміни власної поведінки впливає на оточуючих;

· Підвищувати самооцінку, що веде до зміцнення особистої ідентичності;

· Розвивати навички прийняття рішень;

· Розслабитися, виплеснути негативні думки і почуття;

· Зайнятися образотворчим мистецтвом і реалізувати свою здатність до творчості.

На першому плані арт-терапії - віра в творчу основу людини. Але завдання її не зробити всіх людей художниками або акторами, а порушити в індивіда активність, спрямовану на реалізацію його граничних творчих можливостей з метою вирішення проблеми.

Згідно Фрейду, образотворче творчість має багато спільного з фантазіями та сновидіннями, так як, подібно до них, виконує що компенсує роль і знімає психічне напруження, що виникає при фрустрації (неможливості здійснення інстинктивних потреб). Воно є компромісною формою їх задоволення, здійснюються не в прямому, а в опосередкованому вигляді.

Які ж мотиви до творчості? Депресивна особистість відтворює в творчості те, що їй здається зруйнованим, шизоїдна - шукає прихований сенс в предметах, а не у відносинах з людьми, захищається у творчості від нав'язливості.

"Символічні ігри" є обов'язковим елементом будь-якої образотворчої творчості, оскільки мова образотворчого мистецтва глибоко символічна, а колір, форми, лінія, обсяг і інші його образотворчі елементи володіють глибоким і багатозначним глуздом, хоча він часто може і не усвідомлюватися.

"Соціальні ігри" або "ігри з правилами" - найбільш значущий при здійсненні групових форм арт-терапевтичної роботи, які передбачають використання певних норм групової поведінки, в тому числі в процесі спільної образотворчої діяльності учасників групи.

Для арт-терапевтичної роботи необхідно мати широкий вибір різних образотворчих матеріалів. Поряд з фарбами, олівцями, восковими крейдою або пастеллю часто використовуються також журнали, кольоровий папір, фольга, текстиль, глина, пластилін, спеціальне тісто - для ліплення, пісок з мініатюрними фігурками - для "гри з пісочницею", дерево і інші матеріали. Папір для малювання повинен бути різних форматів і відтінків. Необхідно також мати кисті різних розмірів, губки для зафарбовування великих просторів, ножиці, нитки, різні типи клеїв, скоч і т.д. Якість матеріалів має по можливості бути досить високим, тому що в протилежному випадку це може знизити цінність самої роботи та її результатів в очах пацієнтів.

Слід враховувати те, що вибір того чи іншого матеріалу може бути пов'язаний з особливостями стану та особистості людини, а також з динамікою арт-терапевтичного процесу. Пацієнту повинна бути надана можливість самому вибирати той чи інший матеріал і засоби для образотворчої роботи. Як правило, на початку роботи пацієнти вважають за краще користуватися олівцями, восковими крейдою або фломастерами. Ці кошти роботи дозволяють їм добре контролювати процес малювання, що відповідає потребі хворих уникати конфронтації зі своїми почуттями на початкових етапах роботи. Вибір цих коштів може бути пов'язаний з потребою хворих у психологічної захищеності. На наступних етапах арт-терапевтичного процесу пацієнти поступово освоюють інші матеріали, в тому числі фарби, надають їм великі можливості для вираження різноманітних переживань і роботи з власними почуттями.

Крім того, фарби, змішуючись і створюючи різноманітні відтінки, роблять образотворчий процес менш передбачуваним, сполученим із проявом тонких нюансів емоційних станів пацієнта і різних аспектів його досвіду. Коли подолані захисні тенденції, фарби здатні викликати сильний емоційний відгук, відчуття радості відкриття, стимулювати уяву. Глина, тісто, пісок і інші пластичні матеріали володіють значними можливостями для вираження сильних переживань, у тому числі почуття гніву. Робота з ними припускає велику ступінь фізичної залученості та м'язової активності, що робить її більш "енергоємнішою", яка зачіпає психофізіологічні процеси.

Тому при роботі з ними нерідко може мати місце позитивний ефект при психосоматичних порушеннях і соматовегетативних проявах невротичних станів.

Використання техніки колажу нерідко допомагає пацієнтам подолати боязкість, пов'язану з відсутністю "художнього таланту" і умінь. Крім того, використання вже готових предметів і зображень для створення з них нової композиції дає пацієнтам почуття захищеності, оскільки вони не так ототожнюють свої переживання з цими предметами та зображеннями, як, наприклад, при малюванні. Це забезпечує їм необхідний ступінь дистанційованості від занадто сильних або делікатних почуттів і необхідний ступінь безпеки при образотворчої роботі.

Дуже важливо при терапії враховувати вік пацієнта і його можливості, не обтяжувати його не цікавою для нього роботою, а також враховувати техніку безпеки: людині із порушеною координацією рухів не можна давати в руки гострі предмети, що можна сказати і про малу дитину. Також важливо, щоб на груповій терапії, а особливо якщо це діти, вони відчували рівну кількість уваги. Старших за віком дітей можна зацікавлювати іншими заняттями, наприклад, бісер, кіноклуб, фотографія, читання віршів, створення музики і т. д.

3. Різновиди та техніки арт-терапії

Арт-терапія існує в індивідуальному і груповому варіанті. Індивідуальна арт-терапія може застосовуватися в психіатрії: для осіб, до яких не можна застосувати вербальну психотерапію (олігофрени, психотики, особи похилого віку з порушеннями пам'яті часто здатні виражати свої переживання в образотворчій формі), пацієнтів з неглибокими психічними розладами невротичного характеру; для дітей і дорослих з проблемами вербалізації (аутисти, мовні порушення -- заїкуватість, малоконтактність), з невимовними переживаннями (з посттравматичними розладами).

Індивідуальний арт-терапевтичний процес відбувається, як правило, на основі психодинамічного підходу -- дослідження несвідомого на продуктах образотворчої діяльності. Як інші форми психотерапії, арт-терапія припускає психотерапевтичний контракт, встановлення психотерапевтичних взаємин, феномени перенесення і контрперенесення. Ще виділяють сімейну форму проведення.

Терапія мистецтвом в наш час використовується не тільки в лікарнях і психіатричних клініках, але і в інших умовах -- і як самостійна форма терапії, і як додаток до інших видів групової терапії.

Одним із найбільш використовуваних у терапії вправ є створення групових фресок, у якому учасники або малюють усе, що вони хочуть, на загальній картині, або малюють на ній щось, відповідно до обраної всією групою теми. Членів групи заохочують коментувати свої малюнки, у той час як керівник групи підсилює групову взаємодію.

Не маючи протипоказань, арт-терапія може бути використана не лише у психотерапії, а й у педагогіці та соціальній роботі, допомагаючи дізнатись більше як про самих себе, так і про оточуючих.

У науково-педагогічному розумінні арт-терапія розглядається як метод розвитку та зміни особистості, групи чи колективу за допомогою різних видів і форм мистецтва та творчості. Хоча творчі цілі й мають велике значення, перше місце в арт-терапії все ж таки відводиться терапевтичним цілям.

Види арт-терапії, представлені у психології та медицині, відповідають існуючим видам мистецтв. Виділяють власне арт-терапію, музикотерапію, танцювальну терапію, драмотерапію, казкотерапію, бібліотерапію, маскотерапію, етнотерапію, ігротерапію, кольоротерапію, фототерапію, лялькотерапію, орігамі тощо. Крім того, кожний із цих видів має безліч арт-терапевтичних технік, які застосовуються для вирішення внутрішніх і міжособистісних конфліктів, кризових ситуацій, вікових криз, травм, невротичних і психосоматичних розладів тощо.

Ось деякі види та техніки арт-терапії, які можуть бути використані під час роботи з дітьми (і навіть якщо помітних змін у житті вони не принесуть, цікаве проведення часу забезпечують):

Малювання - одна з основних технік арт-терапії. Малювати можна чим завгодно, але слід пам'ятати, що нервовій людині краще використовувати крейду, тому що акварель, яка розтікається, може спровокувати тривогу. Крейду легше контролювати, і людина переносить це відчуття на життя. А якщо людина закомплексована, то краще малювати аквареллю - це допоможе їй відчути себе розкутою.

Колаж робиться з газетних і журнальних вирізок, природних матеріалів, фотографій, кольорового паперу. При виготовленні колажу не виникає напруги, пов'язаної з відсутністю художніх здібностей, саме тому він дозволяє кожному одержати успішний результат.

Бібліотерапія: напрямок заснований на літературному самовираженні через творче «письмо», твір, вибір книг, орієнтованих на коло проблем певної особи чи групи. Після прочитання відбувається спільний аналіз змісту.

Для ліплення використовуються пластилін, глина, тісто. Учасники групи можуть виліпити свій страх, подивитись і поламати, а потім створити протилежний стан - радості, щастя.

Драмотерапія: театральні постановки на різну тематику сприятливо впливають на пам'ять, волю, уяву, почуття, увагу та мислення. При використанні драматерапії відбувається (крім розвитку креативності) розширення свідомості, діапазону поведінкових стратегій, відпрацювання нових способів емоційного мовлення та спілкування. У спектаклі можуть обіграватися ситуації з життя учасника групи, його взаємини та конфлікти з іншими людьми. Є одним з напрямків, що найбільш інтенсивно розвивається в наш час. Причиною широкого використання та ефективності драматерапії, на думку Т.Ю. Колошиної, є постійна дипривація в сучасному світі ігрової потреби дорослих та дітей, втрата могутьої народної ігрової культури.

Фототерапія: робиться серія авторських фотографій, які потім аналізуються. Важливе використання сімейних фотографій, оскільки зображені події хоча й залишились у минулому, але підсвідомо вони продовжують впливати на людину. Фотографії допомагають пригадати минуле, усвідомити помилки, побачити образи.

Маскотерапія: маска ліпиться на обличчі. Спочатку на шкіру наноситься крем, на який викладається перший шар паперу, а зверху приклеюється другий. Потім вона знімається й висушується, а далі розмальовується.

Був розроблений і комплексний метод - арт-синтезтерапія. Він заснований на використанні поєднання живопису, віршування, драматургії і театру, риторики і пластики. Причому, кількість методик весь час збільшується.

Музикотерапія більшістю спеціалістів включається в арт -- терапію. Як один із найдавніших архаїчних видів творчості напрямок надзвичайно багатий за силою впливу, широтою можливостей, існуючого емпіричного матеріалу. Особливо ефективна танцювальна, рухова терапія як засіб внутрішньої гармонізації. Імпровізаційності, зняття різноманітних тілесних і психологічних блоків.

Казкотерапія заснована на використанні казки як архетипічної метафори з метою психодіагностики (проективна діагностика), психокорекції та корекції мовлення дошкільників. Виділяють такі види казкотерапії: аналіз й інтерпритація обраної або створеної казки; використання архетипу казки; створення казок ; медитативні казки; драмотерапія казки; малювання казки; казкова подорож.

Кольоротерапія заснована на дії кольору на нервову систему людини. Існує два напрямки кольоротерапії: безпосередній вплив на мозок людини та створення необхідного кольорового лікувального середовища навколо особистості.

Пісочна терапія включає створення різноманітних форм з піску,вибір і аранжування мініатюрних предметів і фігурок, що нагадує одну з форм сучасного мистецтва -- предметну скульптуру. Створення композицій із піску не вимагає особливих умінь. Роботи можуть бути як дуже простими, так і дуже складними, єдиний критерій успішної роботи -- її аутентичність -- неповторність, динаміка, тобто все те, що викликає в глядача емпатійні відгуки.

На даний час перед практичними психологами постає завдання пошуку нових ефективних діагностичних та психокорекційних методів. Одним із таких методів є архітектура. На сьогоднішній день традиційним є використання архітектури як засобу вираження емоцій, зняття психологічної напруги, покращення емоційного стану, стимулювання творчої активності.

Архітектурна терапія почала дуже швидко розвиватися та використовуватися широким колом спеціалістів, психологами, психотерапевтами. До цього методу психопрофілактики почали звертатися люди, переконавшись в його результативності, впливі.

Архітектурна терапія в групах передбачає вирішення багатьох завдань. Так вважає Л.М. Сайнюк, практичний психолог із Косівщини.

Одним з найбільше часто використовуваних у терапії архітектурою вправ є "створення групових фресок", у якому учасники або малюють усе, що вони хочуть, на загальній картині, або домальовують на ній щось, відповідно до обраною всією групою темі.

Популярність архітекто-терапії у XX столітті сприяла поляризації наукових думок: цей напрямок є панацеєю від багатьох недуг. Інші вважали архітекто-терапію не більш ніж модною течією.

Нещодавно в концепції архітектурної терапії існували дві протилежні точки зору. Прихильники однієї з них вважали, що архітекто-терапія є лише допоміжним засобом психотерапії, прихильники іншої називали архітекто-терапію самостійною дисципліною й намагалися знайти для неї шлях розвитку, що не залежить відінших психотерапевтичних методів.

Сьогодні Всесвітня федерація архітекто-терапертів пропонує таке визначення: архітектурна терапія пов'язана з використанням архітектури та її елементів. Коли людина має змогу розглядати різні будівельні витвори, то у неї виникають враження, що супроводжуються розвитком уяви, виявленням позитивних почуттів, самовираженням з метою розвитку або відновлення функцій індивіда, що допомагає йому досягти кращої внутрішньої і міжособистісної інтеграції та якості життя.

Змістом архітекто-терапії є система диференційованих методів, способів і елементів лікувально-виховного впливу, здійснюваного за допомогою експресивної (активної) і рецептивної (пасивної) діяльності

У наші дні архітектурну терапію застосовують практично у всіх країнах Західної Європи, спрямовуючи її на широке коло не тільки нервово-психічних, а й соматичних захворювань у практиці хірургії, стоматології, геріатрії, тобто скрізь, де є розлади настрою пацієнтів. Застосування архітекто-терапії передбачає широкий діапазон психотерапевтичних показань: для антисоціальної особистості сприйняття архітектури пов'язане з розвитком самодисципліни; людині скутій архітектурне самовираження в процесі перебігу архітектурної терапії може давати переживання творчої свободи; для песиміста це може бути доказом його можливостей; для замкнутої людина -- стати одним з етапів на шляху до встановлення вербального контакту, для агресивної людини дати вихід її деструктивним тенденціям.

А.Д. Полякова вважає архітекто-терапію способом лікування таких психоневротичних розладів, як порушення самосприйняття, неадекватні реакції на переживання, неврози, депресії, істерії, нав'язливі стани, дефекти інтелектуального, емоційного і фізичного розвитку. Терапія архітектурою показана також тим пацієнтам, формальний контакт з якими ускладнений. Це хворі з порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, а також із синдромом раннього дитячого аутизму.

4. Суть, підходи, цілі арт-терапії

Привабливість методу арт-терапії полягає для сучасної людини в тому, що цей метод в основному використовує невербальні способи самовираження та спілкування. У процесі творчості активно задіюється права півкуля мозку. Сучасна ж цивілізація задіює в основному вербальну систему спілкування і ліву «логічну» півкулю. Нормальний, гармонійний розвиток людини передбачає рівноцінний розвиток обох півкуль і нормальне міжпівкульну взаємодію. Більш того, деякі види активності людини вимагають як раз роботи правої півкулі - творчість, інтуїція, культурне освіта, пристрій сім'ї, виховання дітей і, звичайно, романтизм в любовних відносинах.

Арт-терапія апелює до внутрішніх, самовідновлюючих ресурсів людини, тісно пов'язаними з його творчими можливостями. Відмінною особливістю людини є здатність і одночасно потреба у відображенні свого внутрішнього світу. Ця особливість дозволяє активно переробляти інформацію, яка надходить ззовні. У результаті в психіці індивідуума виробляються різні адаптивні механізми. Вони дозволяють людині краще пристосовуватися до життя, бути більш успішним в постійно мінливому світі. У процесі взаємодії зі світом людина прагне усвідомити себе як особистість, зрозуміти свою роль в житті, залишити «слід». Цей слід залишається не тільки у вигляді господарської діяльності, але і в продуктах його активної психічної діяльності. Однією з яскравих форм її прояву можна вважати мистецтво та творчість. Мистецтво і творчість є наслідком процесів переробки інформації при взаємодії з навколишнім світом. Причому особа буде розвиватися гармонійно, якщо ці процеси, в цілому, несуть конструктивний, характер.

Таким чином, досягається мета:

- Вираз емоцій і почуттів, пов'язаних з переживаннями своїх проблем, самого себе;

- Активний пошук нових форм взаємодії зі світом;

- Підтвердження своєї індивідуальності, неповторності і значимості;

- І, як наслідок трьох попередніх, - підвищення адаптивності в постійно мінливому світі (гнучкості).

Ці цілі арт-терапевт виконує, працюючи як з дорослими, так і з дітьми. Дитина ще не може точно сформулювати те, що його турбує. Він може висловлювати свої страхи простими реченнями, наприклад: «Мені страшно, що в темряві може хтось прийти і мене вкрасти». Коли запитуєш дитини, хто ж це може бути, дитина може не відповісти, але спробує намалювати чи надати образне значення своєму страху (хтось, хто ходить у темряві, це може бути Баба-Яга).

Найбільш часто до методу арт-терапії вдаються в реабілітації людей з особливостями розвитку і в роботі з дітьми. Діти з відхиленнями у розвитку мають труднощі в адекватному сприйнятті світу. У такої людини порушено уявлення про цілісній картині світу. Дитина може сприймати світ як розрізнений хаотичний набір елементів. У результаті він не може знайти своє місце в житті, бути повноцінним членом суспільства. Як наслідок, характер взаємодії з середовищем стає в цілому деструктивним. Впливати на таку ситуацію можна по-різному. Найбільш природним є створення умов для розвитку людини, його «вибудовування» за допомогою природних елементів, а також включених в життя людини гармонізують видів діяльності - догляд за домашніми вихованцями, прикраса свого житла, заняття рукоділлям і творчістю.

Два основні підходи в арт-терапії:

1. Мистецтво має цілющим дією саме по собі, художня творчість дає можливість висловитися і заново пережити внутрішні конфлікти, воно є засобом збагачення суб'єктивного досвіду, арт-терапія розглядається як засіб розвитку особистості та її творчого потенціалу, Основний механізм - сублімація і трансформація. Провідний стимулює членів групи довіряти своєму власному сприйняттю і досліджувати свої творіння як самостійно, так і за допомогою інших членів групи.

2. На першому місці - терапевтичні цілі, творчі цілі вторинні, арт-терапія як додаток до інших терапевтичних методів, висловлюючи утримання власного внутрішнього світу у візуальній формі, людина поступово рухається до їх усвідомлення, основний механізм - трансфер. Керівником групи заохочуються вільні асоціації членів груп та їх спроби самостійно знайти значення власних робіт. Деякі вправи полягають у спільній групової роботи, наприклад створення групових фресок і створення загального групового способу.

Людина також є частиною природи і спеціально організоване взаємодія з елементами природної системи, очевидно, повинно мати позитивний результат. У творчих роботах, як правило, відображена природа і способи взаємодії з нею. Арт-терапія пропонує дитині висловити свої емоції, почуття за допомогою ліплення, малювання, конструювання з природних матеріалів. Переживаючи образи, людина знаходить свою цілісність, неповторність та індивідуальність. Можна також застосовувати інші форми мистецтва - тілесні імпровізації, театральні постановки, літературна творчість.

Арт-терапія - це найбільш м'який метод роботи, контакту з важкими проблемами. Дитина може не говорити, або не може визнати свої проблеми своїми, але при цьому ліпити, рухатися і виражати себе через рухи тілом. Також заняття арт-терапією можуть знімати психічне напруження.

Багато психічні та деякі фізичні відхилення роблять дитину пасивним. Коло його інтересів стає вузьким. Потреба в активному взаємодії зі світом знижується. В результаті знижується і здатність до адаптації. Він закривається у собі. Він вважає, що не зможе знайти вихід із ситуації, що склалася. Арт-терапія дозволяє розірвати це порочне коло. Коли дитина займається творчістю, він винаходить нові і нові способи вираження своїх емоцій. І несвідомо нові й нові способи спілкування зі світом. Тобто втрачені здібності відновлюються.

У занятті мистецтвом дуже важливо, щоб дитина відчувала свій успіх в цій справі. Якщо він бачить, що має успіх у виразі і відображенні своїх емоцій, створенні унікальних виробів, малюнків, до нього приходить успіх у спілкуванні, а взаємодія зі світом стає більш конструктивним. Успіх у творчості в його психіці несвідомо переноситься і на звичайне життя.

Людина помічає, що з непридатного матеріалу (гілочки, листя, шматки паперу, пісок, глина, каміння) можна створювати красиві вироби. Також можна вирішити і складну психологічну проблему - подивитися на неї по-іншому, не так як дивився раніше. Психіка людини набуває гнучкість. Ця властивість дозволяє бути більш адаптивним. Це і є мета реабілітації. Арт-терапія дозволяє зробити цей процес радісним, цікавим, успішним, індивідуальним для кожного. Згодом, діти і дорослі, що проходять курс арт-терапії, можуть придбати хобі, навчитися нового виду прикладного мистецтва. Нове захоплення дозволяє приділяти більше уваги до себе. Це робить стосунки і батьків і дитини більш гармонійними.

В арт-терапії використовуються індивідуальні та групові форми роботи. Особливо яскравий ефект дає робота в групі. Наприклад, пропонується створення індивідуальних робіт у групі, а також створення спільної роботи. Кожен учасник вкладає в цю роботу щось своє. Багато роботи, зроблені з паперу, композиції з природного матеріалу та інше пацієнти забирають із собою додому, показують своїм родичам і знайомим, прагнуть навчити їх тому, що навчилися самі.

Як це не дивно, але сучасна наукова арт-терапія при всьому різноманітті її зв'язків з культурними феноменами найближче стоїть до первісного, «примітивного» доісторичного мистецтва. Воно, як і арт-терапія заснована на спонтанному самовираженні і певною мірою ігнорує естетичні критерії в оцінці його результатів та професіоналізму автора. І для того і для іншого більш важливий процес творчості, а не результат.

Архаїчні форми мистецтва найдовше збереглися в народній творчості. Притаманні йому наївність і безпосередньо-дієвий характер, а також опора на символічний мова колективного несвідомого у період існування «високого», академічного мистецтва для багатьох людей були джерелом душевного здоров'я. Примітивність візерунків, ритміка орнаменту заспокоюють. Найпростіший орнамент - послідовність хрестиків під час вишивки чи на посуді або різьблення на фігурці - своєрідна медитація, яка приводить у стан спокою, задоволеності.

Багато «первісні» малюнки та вироби нагадують за своїм виглядом творіння дітей, що також пов'язане з особливими переживаннями, що носять, швидше, позитивний для творить людини відтінок.

Основні цілі арт-терапії:

- самовираження;

- розширення особистого досвіду;

- самопізнання;

- внутрішня інтеграція особистості (різних її аспектів і компонентів);

- інтеграція з зовнішньою реальністю (соціальної, етнічної, культурної). В арт-терапії спонтанне малювання і ліплення є різновидом діяльності уяви, а не проявом художнього таланту. Образотворче творчість є мостом між світом фантазії і реальністю. Воно включає в себе елементи того й іншого, дозволяючи створити певний синтез, який ні дитина, ні дорослий не можуть створити без допомоги художніх засобів.

Завдання арт-терапії:

- лікувальна;

- зцілення;

- психокорекція;

- реабілітація;

- психопрофілактика;

- розвиток;

- діагностика.

Безпосередні завдання:

- вираження почуттів

- розкриття творчого потенціалу

- розвиток навичок включення в колективну діяльність

Важливим поняттям арт-терапії є сублімація - вираз несвідомих інстинктів і потягів (часом деструктивних) за допомогою трансформації їх в творіння мистецтва; мистецтво може одночасно "направити в інше русло" і висловити також відчуття злості, болю, тривоги, страху.

5. Застосування арт-терапії

Техніки арт-терапії застосовуються при досить широкому спектрі проблем. Це можуть бути психологічні травми, втрати, кризові стани, внутрішньо- і міжособистісні конфлікти, постстресові, невротичні та психосоматичні розлади, екзистенційні та вікові кризи. Арт-терапія допомагає розвинути в людині креативність мислення і цілісність його особистості, а також через творчість дозволяє виявити особистісні смисли. Потрібно відзначити високу ефективність арт-терапії, як при роботі з дорослими, так і при роботі з підлітками та дітьми.

За своєю природою ця методика радикальна. Вона дозволяє розкрити внутрішні сили людини. Арт-терапія сприяє підвищенню самооцінки; вчить розслаблятися і позбуватися від негативних емоцій і думок; при груповій роботі вона розвиває в людині важливі соціальні навички. Заняття арт-терапією дає людині можливість зміцнити свою пам'ять, розвинути увагу, мислення і навички прийняття рішень.

Арт-терапія застосовується в індивідуальній та груповій психотерапії, в різних тренінгах. Вона також може служити доповненням до інших методів і напрямів психотерапії, системам оздоровлення, освіти і виховання. Важливо, що для занять арт-терапією не потрібно спеціальної підготовки.

Переваги методу арт-терапії в тому, що він:

1) надає можливість для вираження агресивних почуттів у соціально - прийнятною манері. Малювання, живопис фарбами або ліплення є безпечними способами розрядки напруги;

2) прискорює прогрес в терапії. Підсвідомі конфлікти і внутрішні переживання легше виражаються за допомогою зорових образів, ніж у розмові під час вербальної психотерапії. Невербальні форми комунікації можуть з більшою ймовірністю уникнути свідомої цензури;

3) дає підстави для інтерпретацій і діагностичної роботи в процесі терапії. Творча продукція зважаючи на її реальності не може заперечуватися пацієнтом. Зміст і стиль художньої роботи надають терапевту величезну інформацію, крім того, сам автор може внести вклад в інтерпретацію своїх власних творінь;

4) дозволяє працювати з думками і почуттями, які здаються непереборними (втрати, смерть, перенесені травми і насильство, страхи, внутрішні конфлікти, Спогади дитинства, сновидіння). Іноді невербальне засіб виявляється єдиним інструментом, що розкривають і прояснює інтенсивні почуття і переконання;

5) допомагає зміцнити терапевтичні взаємини. Елементи збіги в художній творчості членів групи можуть прискорити розвиток емпатії і позитивних почуттів;

6) сприяє виникненню почуття внутрішнього контролю і порядку;

7) розвиває і посилює увагу до почуттів;

8) підсилює відчуття власної особистісної цінності, підвищує художню компетентність. Побічним продуктом терапії мистецтвом є задоволення, що виникає в результаті виявлення прихованих умінь та їх розвитку.

Фактори психотерапевтичного впливу в арт-терапії (те, що чинить зцілювальний ефект):

1) фактор художньої експресії - втілення почуттів, потреб і думок клієнта в його роботу, досвід взаємодії з різними художніми матеріалами і художнім чином;

2) фактор психотерапевтичних відносин - динаміка взаємин клієнта-терапевта-групи (перенесення і контрперенесення), проекції, вплив особистого досвіду;

3) фактор інтерпретацій і вербальної зворотнього зв'язку - трансформація, переклад матеріалу (процесу і результату творчості) з емоційного рівня на рівень розуміння, формування смислів.

Керівник групи терапії мистецтвом забезпечує групу необхідним матеріалом і проявляє максимум гнучкості для стимулювання художньої творчості приміщення повинно забезпечувати місце для рухів і гучних ігор.

Роль керівника - сприяти творчості. Учасники отримують інструкцію повністю віддатися своїм почуттям і не піклуватися про художність своїх творінь.

У структурі арт-терапевтичного заняття виділяються дві основні частини:

- Одна - невербальна, творча, неструктурована. Основний засіб самовираження - образотворча діяльність (малюнок, живопис). Використовуються різноманітні механізми невербального самовираження та візуальної комунікації (70% сесії).

- Інша частина - вербальна, апперцептивна і формально більш структурована. Вона передбачає словесне обговорення, а також інтерпретацію намальованих об'єктів і виникли асоціацій. Використовуються механізми невербального самовираження та візуальної комунікації (30% сесії).

Сфери аналізу, то, що має значення при аналізі творчості:

- Як людина себе висловлює;

- Що він висловлює;

- В якій формі;

- Як це впливає на людину або групу.

У контексті арт-терапії художню діяльність можна назвати спонтанною на відміну від планованої і ретельно організованої діяльності з навчання мистецтва або ремесел різних груп людей. Дослідники, що займаються терапією мистецтвом, погоджуються в тому, що художні здібності чи спеціальна підготовка пацієнтів не потрібні для використання художньої творчості як терапевтичний засіб. Для терапії мистецтвом важливий сам процес і ті особливості, які кінцевий продукт творчості допомагає виявити у психічній життя творця. Керівник заохочує членів групи висловлювати внутрішні переживання спонтанно і не турбуватися про художні достоїнства своїх творів.

Карл Юнг вважав, що уява і творчість є рушійними силами людського існування. Він використав термін "активної уяви" для позначення такого творчого процесу, коли людина просто спостерігає за розвитком своєї фантазії і не намагається впливати на неї. Прикладом спонтанного використання фантазії в терапії мистецтвом може служити вправу з малювання каракулем. Учасник без усякого плану малює протягом тривалого часу хвилясту лінію, не відриваючи ручки або кисті від паперу. Мета цієї вправи - дати учаснику можливість спонтанно висловити свої емоції. По мірі виконання вправи проявляються підсвідомі компоненти психіки учасника.

Потім учасник протягом деякого часу дивиться на малюнок і намагається зрозуміти, чи не можуть виникли зорові образи допомогти усвідомити будь-які ситуації, об'єкти або персонажі в його підсвідомості. Методики терапії мистецтвом типу вправи з малювання каракулем аналогічні використовуваним Юнгом вправам "активного уяви", коли пацієнти отримують інструкцію продовжувати свої перервані мрії у фантазії.

6. Що говорять психологи та психотерапевти

Що саме, які характерні особливості залучають фахівців в арт-терапії ? Що стало передумовами формування арт-терапії ? Спробуємо вказати на основні з них .

1 . Мова самовираження. Зазвичай люди користуються вербальними каналами комунікації. Арт-терапія (як і мистецтво взагалі) використовує мову візуальної, пластичної, аудіальної експресії. Внаслідок цього, арт-терапія є просто незамінною в тих ситуаціях, де вербальний спосіб неможливий. Так , в дослідженні певних сторін внутрішнього світу людини, що вимагають вираження чи гармонізації ( зцілення ), немає адекватних вербальних виразів. Тому арт-терапія часом стає єдиним способом «зв'язки» між людиною і суспільством, клієнтом і консультантом.

2 . Мистецтво і творчість. З очевидністю вибудовується асоціативний ряд: мистецтво - творчість - переживання - креативність . Креативність ("творчість") властива людині як виду, інакше він не став би людиною. Отже, креативність задумана природою і носить основоположний зміст. Людина творча завжди знайде рішення в будь-якій ситуації. У багатьох людей (якщо не сказати у кожного) періодично виникають зовсім дикі або «шизофренічні» ідеї. Як правило, автор такої ідеї лякається і залишає її при собі, так ніколи і не дізнавшись, що ідея була геніальною. Чому ми це робимо? Чого ми боїмося?

У США НАСА проводило багаторічні дослідження, пов'язані з розвитком творчого потенціалу людини (тобто креативності). Дані вельми прикрі : в 5 років 98 % всіх дітей володіють яскравими і сильними творчими здібностями; в 10 років - їх вже 30 %, а в 15 - 12 %. Серед дорослих людей творчо мислять тільки 2 %. Питається, куди всі поділося? Розучилися або втратили? Або просто забули як це - « не боятися себе самого і своїх ідей»? Чи можна це відновити? Як показує досвід, найбільше креативність пригнічується різноманітними правилами, нормами, інструкціями тощо. Чим старша людина, тим важче його креативності винести гніт стереотипів, правил, знань і т.п. І вона ( креативність ) « засинає ».

...