Дитячі страхи як психолого-педагогічне явище

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти вивчення дитячих страхів і способи їх корекції

1.1 Визначення поняття страху

1.2 Сучасні уявлення про феномен дитячих страхів

1.3 Розвиток дитячих страхів

1.4 Класифікація страхів та психологічні детермінанти страху

2. Засоби подолання дитячих страхів у дітей дошкільного віку

2.1 Технологія профілактики та подолання дитячих страхів

2.2 Поведінка вихователів та допомога дитині в подоланні страхів

2.3 Поради щодо профілактики виникнення страхів у дітей

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність дослідження.

Дитинство - це важливий етап у житті людини, впродовж якого активно формується особистість, що нерідко супроводжується наявністю дитячих страхів. Навчальна діяльність, провідна для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, спрямована на розвиток пізнавальних потреб дітей, є основою набуття нових знань і позитивного життєвого досвіду.

Поряд із теоретичним аналізом проблеми розкрито також, як особливості дитячих страхів, так і їх психологічні детермінанти й особливості профілактики та психокорекції дитячих страхів. Крім того, розглянуто питання, пов'язані з визначенням поняття «страх» і розмежування його з іншими спорідненими поняттями.

Особлива увага надається висвітленню та систематизації змісту типових дитячих страхів на основі вікової періодизації психічного розвитку, прийнятій у вітчизняній психології.

У ситуації соціальної нестабільності на сучасну дитину обрушується безліч несприятливих факторів, здатних не тільки загальмувати розвиток потенційних можливостей особистості, але й повернути процес її розвитку назад. Дитячі страхи в тій або іншій мірі обумовлені віковими особливостями і мають тимчасовий характер. Психіка дитини відрізняється загостреною сприйнятливістю, вразливістю, нездатністю протистояти несприятливим впливам. Невротичні страхи з'являються в результаті тривалих і нерозв'язних переживань або гострих психічних потрясінь, часто на тлі болючогї перенапруги нервових процесів.

Тому невротичні страхи вимагають особливої уваги психологів, педагогів та батьків, тому що при наявності таких страхів дитина стає скутим, напруженим.

Його поведінка характеризується пасивністю, розвивається афективна замкнутість. У зв'язку з цим гостро постає питання ранньої діагностики невротичних страхів. Останнім часом питання діагностики та корекції страхів придбали, важливе значення, зважаючи на їх досить широкого розповсюдження серед дітей. У зв'язку з вищесказаним гостро постає необхідність комплексного підходу до вирішення проблеми корекції дитячих страхів, зокрема, залучення сім'ї.

Ця робота може виражатися як в ознайомленні батьків з результатами дослідження в допустимій формі, так і в напрямку батьків на консультацію до фахівця з сімейних питань. Такий підхід може впливати не тільки на зовнішні сторони прояву страхів, але і на породжують його обставини.

Страхи, емоційні порушення піддаються корекції і без наслідків проходять у дітей до десяти років. Тому надзвичайно важливо вчасно звертатися до фахівця, вжити заходів щодо подолання страхів у дитини. B зв'язку з цим, найбільш актуальною для практичної психології та педагогіки, є задача пошуку найбільш ефективних шляхів виявлення та подолання психічного неблагополуччядитини.

Мета дослідження: виявити вплив засобів подолання дитячих страхів на поведінку дитини і визначити способи їх корекції в дошкільному віці.

Об'єкт дослідження: дитячі страхи як психолого-педагогічне явище.

Предмет дослідження: методи та засоби подолання дитячих страхів.

Завдання:

1. Проаналізувати роби вітчизняних і зарубіжних вчених з проблеми страхів.

2. Вивчити психологічні причини формування дитячих страхів.

3. Розглянути вплив страху на формування особистості дошкільника.

4. Виявити характер дитячих страхів і способи їх корекції в дошкільному віці.

5. Розробити модель корекційних занять з подолання страхів у дошкільників.

Структура роботи:

Курсова робота складається зі вступу і ІІ розділів, в першому розділі чотири підрозділи, у другому розділі три підрозділи, висновки. Список використаних джерел.

Виконана робота на 40-а сторінках машинописного тексту.



1. Теоретичні аспекти вивчення дитячих страхів і способи їх корекції

1.1 Визначення поняття страху

Поняття страху розроблялося багатьма вченими та має різні визначення. Артур Ребер у великому тлумачному психологічному словнику трактує страх як «емоційний стан, який виникає в присутності або в передчутті небезпечного або шкідливого стимулу. Страх зазвичай характеризується внутрішнім, суб`эктивним переживанням дуже сильного збудження, бажання бігти або нападати рядом схожих реакцій» Зігмунд Фройд пояснює: «страх-це стан афекта-об`єднань відповідного типу ряда задоволення - незадоволених відповідними іннервациями розрядки напруги і їх сприйняття, а також вирогідно, і відображенняпевної важливої події.» [4, с.218].

В.Даль в «Толковом словаре живого великого русского языка» визначає, що говорять про появу травмуючого досвіду (переляк, біль, конфлікт, захворювання та інші). Але найбільш розповсюджені уявні дитячі страхи. Їхнє джерело - дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі), котрі несвідомо передають дитині страхи, тим що занадто наполегливо вказують на наявність небезпеки. З таких слів як: «Не йди туди - впадеш», «Не гладь - вкусить» та інших схожих попереджень діти сприймають лише другу частину. Малій дитині поки що не все зрозуміло, чому саме дорослі попереджують її, але дитина вже розпізнає сигнал тривоги, і тому у неї виникає реакція страху. В такий спосіб дорослі домагаються від дітей слухняності, але страх закріпився й буде розповсюджуватись.

Також утворенню страхів сприяють нечіткі відповіді дорослих на запитання дітей, та безмежна уява малюків. Маленькі діти задають дорослим найрізноманітніші питання, і на деякі з цих питань дорослі не можуть відповісти. Коли дорослі щось не дозволяють дитині, від дитини в свою чергу можна почути закономірне питання «Чому?», на що дорослі часто відповідають: «Тому що» замість того щоб пояснити. Не почувши відповіді на своє запитання малюк намагається відповісти на нього сам, і його безмежна, яскрава уява може намалювати будь-що і найчастіше малює вона не найприємніші речі, в результаті утворюються нові страхи.

Дуже часто зустрічається термін «тривога». На думку Захарова в страху та тривозі є загальна риса в вигляді відчуття схвильованості та неспокій. Тривога - це передчуття небезпеки, стан неспокою. Частіш за все тривога зявляється в очікуванні якоїсь події, результати котрої непередбачувані та можуть мати неприємні наслідки. Тривога виникає у відповідальних людей з розвинутим відчуттям гідності, обовязку. Також тривога може виступати як відчуття відповідальності за життя своє та близьких. Страх можна розглядати, як прояв тривоги в конкретній формі.

1.2 Сучасні уявлення про феномен дитячих страхів

У сучасних дослідженнях страх є предметом різнопланового вивчення. Це пов`язано з прикладною значущістю психологічного феномена. Сьогодні існують різні погляди на цю проблему, поки що не об`єднані в єдину психологічну концепцію.

У психологічних словниках страх трактується як «емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної чи уявної загрози» або «афективно-чуттєва емоція, яка виникає у ситуації загрози-боязні за свою соціальну чи біологічну екзистенцію у суб`єктах, а сам суб`єк спрямований на об`єкт-джерело достовірно-конкретної чи ірраціонально-уявної загрози».

О. Захаров визначає страх як афективне відображення у свідомості конкретної загрози для життя і благополуччя людини. Він також зазначає, що людина, яка боїться конкретних об'єктів і думок, відчуває страх. А якщо «людина починає боятися самого факту виникнення страху, то тут високий, нерідко межовий рівень, а то тут високий, нерідко межовий рівень тривоги, оскільки людина боїться, а точніше, побоюється всього того, що може навіть опосередковано загрожувати її життю і благополуччю».

Учені стверджують, що страх - це негативний емоційний стан людини, який виникає при отримані інформації про загрозу її біологічному чи соціальному стану, про реальну чи уявну загрозу. Зазначають, що на відміну від емоцій страждання, болю, які викликаються реальними діями, небезпечними для існування людини, страх виникає лише при прогнозі таких, при передбаченні. Інтенсивність почуття страху може варіювати в широкому діапазоні відтінків залежно від темпу надходження інформації про ту чи іншу загрозу. Страх, на думку вчених, знижує життєдіяльність організму, паралізуючи чи мобілізуючи енергію. Страхом називають і один із засобів виховання, фактор регуляції поведінки. [2, c.104.]

А. Прохоров у роботі, присвяченій нестійким станам людини(страх, тривога, щастя, гнів, жах, паніка, тощо), вказує на те, що такі стани характеризуються підвищеною психічною активністю, виникають а особливих умовах життєдіяльності, часто обумовлюються виникнення межових та паталогічних порушень. З-поміж них стан страху на першому місці серед нестійких станів. На переконання вченого, функція негативних станів, до яких належить і страх, полягає в активізації рефлексивних процесів, необхідних для вирішення важких ситуацій, а також для формування стійких моделей поведінки.

Т. Смолєва в аналізі феномену невпевненості дитини зазначає, що провідним негативним емоційним переживанням, яке впливає на невпевненість дитини, є страх. Дослідниця визначає страх як негативне переживання, пов'язане з очікуванням неуспіху в діяльності чи при встановлені контактів з іншими.

Р. Грановська також зазначає, що найсильнішою негативною емоцією є страх, який визначає очікування і передбачення невдачі при здійсненні дії, що повинна бути виконана в цих умовах. Авторка вважає, що невдачі, які збігаються із необхідністю знову повторювати безуспішні дії, призводять до страху перед цими діями.

Згідно з О. Кондашем, «страх - психологічний сигнал, що свідчить про небезпеку та несе в собі попередню оцінку ситуації». Тобто насамперед цей стан виконує сигнальну функцію. Додатково хочу додати, що поняття «страх» узагалі відсутнє.

Р. Овчарова розглядає страх, як ефективне (емоціональне загострене), відображення в свідомості людини конкретної загрози для його життя та благополуччя. [24, c.165].

Ю. Неймер, О. Петровский, М. Ярошевский розглядали страх як «емоційний стан, який виникає на бологічному чи соціальному існуванню індивіда і направльне на джерело справжньої уявної небезпеки» Таким чином, проаналізувавши різні трактування поняття страху, я зупинила свій вибір на визначенні І.П. Павлова, так як це визначення найбільш повне, точне і сучасне. Тому в своїй роботі я спираюсь на це визначення.

Страх - це емоція, про яку багато людей думають з жахом. Можливо тому, що емоція страху сама по собі викликає жах, ми переживаємо її достатньо рідко. І все ж страх - реальна частина нашого життя. Людина може переживати страх в різних ситуаціях, але всі ці ситуації мають одну загальну рису. Вони відчуваються, сприймаються людиною як в ситуації, в котрих під загрозу ставиться його спокій та безпека. Інтенсивне переживання страху запамятовується на довго. Страх складається з певних та специфічних фізіологічних змін, експресивної поведінки та специфічного хвилювання, виникаючого через очікування загрози або небезпеки. У маленьких дітей, так само як і у тварин, відчуття загрози чи небезпеки повязано з фізичним дискомфортом, з неблагополуччям фізичного «Я». Страх, котрим вони реагують як на загрозу, це боязнь фізичного пошкодження. Субєктивне переживання страху жахливо, і що дивно - воно може призвести до параліча, тим самим, привести людину в абсолютно безпомічній стан, або, навпаки, може змусити людину кинутись бігти, подалі від небезпеки.

Відомий фізіолог І.П. Павлов вважає страх проявом природного рефлексу, пасивно-захисною реакцією з легким гальмування кори великих півкуль. Страх оснований на інстинкту самозбереження. Має захисній рефлекс та супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, проявляється на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділенням травного соку. [12, c. 564].

Страх виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу. Існують дві загрози, які мають універсальний і одночасно фатальний в результаті характер. Це смерть, та крах життєвих цінностей, протидіючих таким поняттям як життя, здоров'я, самоствердження, особисте та соціальне благополуччя. Але крім крайніх виражень страху завжди розуміється переживання якої-небудь реальної чи вигаданої загрози. [8, с.139].

Як бачимо, сучасні тлумачення визначають феномен страху як негативну емоцію, нестійкий стан, почуття, афективно-загострений стан, негативне емоційне переживання. Ми розглядаємо страх як негативний емоційнмй стан, пов'язаний із відображенням у свідомості загрози для життяі благополуччя індивіда, що проявляється в очікуванні й передбаченні невдачі при здійснені дії, яка має бути виконана в конкретних умовах. [15,с.305].

1.3 Розвиток дитячих страхів

Для правильного оцінювання впливі страхів на процес формування особистості необхідно знати особливості їх вікової динаміки в нормі, їхню структуру на різних етапах формування особистості та виявлення страхів залежно від низки детермінант.

Страх виконує різноманітні функції у психічному житті людини. Так, як і реакція на загрозу, він допомагає людині уникнути зустрічі з нею, відіграючи тим самим захисну, адаптивну роль у системі психічної регуляції. Страх може бути своєрідним засобом пізнання навколишньої дійсності, що приводить до більш критичного та вибіркового ставлення до неї.

На думку О. Захарова, страх може навіть певним чином мобілізувати «Я» перед можливістю зовнішньої небезпеки, сприяючи інтеграції внутрішніх психічних ресурсів. Як же відбувається зародження страху в дитини? Деякі дослідники вважають, що, з'явившись на світ, новонароджений живе в постійному страху за своє життя. Так, дитина, в якої вроджена травма стравоходу, відчуває утруднення дихання під час проходження їжі, що стає причиною страху смерті, яке зберігається довгі роки.[3, с.17.]

За результатами дослідження психіки в допологовий період розвитку, плід сенситивний до широкого набору материнських емоцій. Коли мати переживає тривожність, ритм її серця прискорюється, посилюється експресивність мовлення, і це призводить до додаткового виділення гормонів плоду. Її тахікардія через секунди викликає тахікардію плоду, а коли мати відчуває страх протягом 50 секунд, плід відчуває гіпоксію. Навпаки, позитивні материнські емоції викликають підсилення росту, спокій і збільшення рівня інтелекту плоду. При обстежені вченими 17 дітей, які втратили свого близнюка ще у пренатальний період, було виявлено, що їх постнатальне життя супроводжувалося станом страху,який призвів до послаблення дитячо-батьківських стосунків.

Ранній досвід взаємодії дитини та матері надзвичайно важливий для всього подальшого життя людини. Це питання цікавить учених, починаючи від З. Фройда, багато праць якого були присвячені ранням сиосункам між матір'ю та немовлям.

Сучасні науковці інтегрують погляди З. Фройда та Дж. Боулбі на ранні взаємини матері й дитини, а психоаналітичний підхід став основним у формуванні цих поглядів та наукового інтересу до дослідження взаємозв'язку вагітної жінки і майбутньої дитини. Згідно з емпіричними та експериментальними даними, для благополучного психосоціального розвитку дитини недостатньо однієї лише турботи про її фізіологічні потреби. Найважливішою умовою нормального психологічного та соціального розвитку дитини є материнська любов, яку Дж. Боулбі називає «прихильністю». Ф. Ріман відзначає, що страхи, пов'язані з віковими нормами, які здорова людина переносить і переростає, є важливими для успішного розвитку. Однак учений зазначає, що «дитина надто мала, щоб розрізнити та впізнати об'єкт свого страху, вона внутрішньо безпорадна, не знає, як довго це иоже продовжуватись і що взагалі трапилося».

Погляди Ф. Рімана збігаються з поглядами Дж. Боулбі щодо важливості впливу першого оточення дитини. Учений зазначає, що, крім природного догляду, дитина має відчувати емоційне тепло, симпатію, котрі відповідатимуть співвідношенню спокою та стимулів, на які малюк реагуватиме відкрито й довірливо. Якщо ж малята залишені з раннього дитинства чи налякані надлишком подразників, «відчувають недостатність чи відсутність необхідних життєвих умов, то протягом тривалого часу ці діти відчувають страхи, які відповідають більш ранньому періоду розвитку».

Відомий російський психолог П. Каптєрєв зазначав, що діти надзвичайно боязкі: різні предмети, навіть безпечні, викликають у них почуття страху. Предмети дитячого страху, за П. Каптєрєвим, розподіляють так: ті, що діють переважно на органи зовнішніх відчуттів дитини; ті, що впливають на дитячу уяву. Серед найпоширеніших предметів страху вчений відзначає через органи слуху й дотику.

Дослідження вчених також підтверджують думку про те, що страх у малих дітей (у 2-3 роки) виникає через надмірну та раптову сенсорну стимуляцію. Боязнь тварин і темряви стає явно до 5-ти років, іноді її замінюють уявні страхи - нереального(привидів, чудовиськ, баби яги); далі, десь із 7-ми років, переважають «дорослі» види страхів - страх смерті, хвороби, соціальна тривожність.

Страх смерті, на думку В. Карандашева, у 3-5 років є ознакою розвитку самосвідомості. Дослідник вважає, що дитина боїться засинати, бо лякається того, що відбувається уві сні. Тому діти часто не хочуть засинати, а переконливим доказом, що трнба спати, є те, що «завтра знову буде день». «Страх нубуття - ось чого перш за все боїться дитина 3-5-ти років», - зазначає автор. Зі страхом смерті пов'язані й інші дитячі страхи: темноти, самотності, замкненого простору.

Інший дослідник дитячих страхів О. Захаров також указує на страх смерті у дітей. Він пов'язує розвиток цього страху в дітей 5-8 років із розвитком абстрактного мислення, усвідомленням категорії часу і простору. Діти саме цього віку найчутливіші до загрози виникнення хвороби, нещастя, смерті. У них з'являються запитання: «Звідки все взялося?», «Навіщо люди живіть?» тощо. У 7-8 років, за даними Захарова, відмічається максимум числа страхів смерті у дітей. Страх смерті передбачає певну зрілість почутів, їхню глибину, і тому він часто виражений у дітей емоційно чутливих та вразливих. страх дитячий дошкільник

Дитина нерідко потрапляє в полон почуттів, що випливають на різні аспекти її життя. Як зазначав В. Зеньківський, «у дітей у перші роки життя ще немає відчуття дійсності: розмежування дійсного та уявного розвивається дуже повільно». Учений вважає страх «однією з основних і вроджених форм реакції душі: змінюються предмети страху, змінюється вираження страху і його вплив на внутрішній світ особистості, на її поведінку, але страх як відома форма оцінки, як тип ставлення до світу і людей залишається в нас завжди».

Серед джерел страху вчений відзначає інстинктивну настороженість, особистісний важкий досвід, вплив соціального середовища; зауважує, що «педагогічна проблема не в тому,щоб викорінити страх, а в тому, щоб привести її в межі здорової реакції».

Досліджуючи особливості розвитку дітей, М. Осоріна виокремлює три головні чинники, що визначають формування моделі світу дитини. Перший чинник - це вплив «дорослої» культури, носіями якої є перш за все батьки та вихователі, другий - це особистий досвід самої дитини, третій - вплив дитячої субкультури, традиції якої передаються з покоління в покоління дітей та дуже значущі у віці між 5-12 роками для розуміння того, як освоїти світ. Саме тому, що в цьому віці тема захищеності і страшні фантазії актуальні для дітей, вони знаходять своє відображення у дитячому фольклорі, у традиційних страшних історіях. Дитина понад усе боїться хаосу вражень, що завалюються на неї, події зовнішнього та внутрішнього життя, які їй потрібно організувати.

Дослідження вчених свідчать про те, що дитячі страхи у випадку нормального розвитку є важливою ланкою в регуляції поведінки дитини і загалом мають позитивний адаптаційний зміст. Якщо ж загальна сума страхів обмежує дитину иевними засобами реагування та взаємодії із зовнішнім світом, що виключає інші можливості, то може виникнути стан психічного напруження, безпорадності, абсолютного безсилля.

Узагальнення літератури з проблеми дослідження дає змогу систематизувати зміст типових дитячих страхів на основі вікової періодизації психічного розвитку, прийнятої у вітчизняній психології, з урахуванням соціальної ситуації розвитку, характерної для кожного віку, насамперед форми навчання і виховання, провідна діяльність і центральне вікове новоутворення.

Проблема вивчення дитячих страхів певним чином пов'язаний з визначенням тих типів реальних ситуацій, які найчастіше спричинюють виникнення страхів у дітей. [19, с.203].

1.4 Класифікація страхів та психологічні детермінанти страху

В психології та педагогіці існують різні класифікації страхів. Так наприклад Овчарова Р.В. виділяє наступні види страхів. [17, c.312].

Вікові страхи у емоційно чуттєвих дітей як відображення їх психічного та особистого розвитку. Виникають вони під дією наступних фактів: наявність страхів у батьків, тривожність відносин з дитиною, зайве застереження її від небезпек та ізоляція від спілкування з однолітками. Велика кількість заборон батьків чи повна дозволена свобода дій, а також багато чисельні нереалізовані погрози всіх дорослих в родині. Конфліктні відносини, сварки між батьками, психічні травми, психологічне зараження страхами в під час спілкування з однолітками та дорослими.

Невротичні страхи характеризуються великою емоціональною інтенсивністю та напругою, поганим впливом на формування характеру та особистості,униканні об`єкту страху. Невротичні страхи можуть бути результатом довгих та нерозв`язаних переживань. Найчастіше таким страхам піддаються чуттєві діти з емоційними ускладненнями в відносинах з батьками. Такі діти не можуть спиратись на дорослих як на джерело безпеки, авторитета та любові.[7, с.453.]

Найбільш повною можна вважати класифікацію страхів О. Захарова:

1. По характеру - природні, соціальні, ситуаційні, особові.

2. По ступеню реальності - реальні та вигадані.

3. По ступеню інтенсивності - гострі та хронічні.

Хоча страх - це інтенсивно виражена емоція, слід розрізняти його звичайний, природній або віковий характер. Звичайно страх короткочасний, зворотній, зникає з віком, не чіпає глибокі цінності людини, суттєво не впливає на характер, поведінку та взаємовідносини з оточуючими людьми. Деякі форми страху мають захисне значення, так як дозволяють уникнути обєкту страху. [18, c.320].

Ситуативний страх з`являється в незвичайній, дуже небезпечній або шоковій дорослого та дитину ситуації, наприклад, при нападі собаки. Часто він з`являється в результаті психічного зараження панікою в групі людей, тривожних передчуттів зі сторони членів родини, конфліктів та життєвих провалів.

Особистісно обумовлений страх визначений характером людини, наприклад, його підвищеної підозрілістю, і здатний проявлятися в новій обстановці або при контактах з незнайомими людьми.Страх реальний і уявний, гострий і хронічний. Реальний і гострі страхи зумовлені ситуацією, а уявний та хронічний - особливостями особистості.

Незважаючи на те, що страх - це інтенсивно виражена емоція, слід розрізняти його звичайний, природний, або віковий, і патологічний рівні. Зазвичай страх короткочасний, звернемо, зникає з віком, не зачіпає глибоко ціннісні орієнтації людини, істотно не впливає на його характер, поведінку і взаємини з оточуючими людьми. Деякі форми страху мають захисне значення, оскільки дозволяють уникнути зіткнення з об'єктом страху.На патологічний страх вказують його крайні, драматичні сторони вираження (жах, емоційний шок, потрясіння) чи затяжну, нав'язливе, труднообратімий протягом, мимовільність, тобто повна відсутність контролю з боку свідомості, як несприятливий вплив на характер, міжособистісні відносини і пристосування людини до соціального дійсності. [8; 234]

Причинами страху можуть бути події, умови або ситуації, що є початком небезпеки. Як вказує Дж.Боулбі, причиною страху може бути або присутність чогось, що забезпечує безпеку. Детермінанти страху можуть бути розділені:

- Психологічні детермінанти страху:

Грей розділив всі причини страху на 4 категорії: інтенсивність, новизна, еволюційно вироблені сигнали небезпеки, причини, що виникають у соціальному впливі. Біль і голосний звук є прикладами занадто інтенсивних стимулів, а незнайомі особи або предмети іноді викликають страх через свою новизну. Грей розглядав недолік стимуляції або відсутності стимулу в очікуваному місці і в часі як певний вид нового стимулу. Будь-які ситуації, що загрожують значної частини членів виду протягом тривалого часу, є еволюційно виробленими сигналами небезпеки. Дж.Боулбі виділив вроджені детермінанти страху, які він називає «природними стимулами та їх похідними». Похідні стимули, мабуть, швидше схильні видозмінам у досвіді, ніж природні.Природними стимулами страху є: самотність, раптове наближення, раптова зміна стимулу, висота і біль. Стимули страху включають: темряву, тварин, незнайомих предметів і незнайомих людей. Як Боулбі, так і інші автори показали, що природні стимули страху пов'язані з віком, тобто залежать від процесів розвитку і дозрівання. Наприклад, ряд дослідників показали, що страх перед незнайомими людьми не може виникати у перші місяці життя тому, що у дитини ще не розвинулася здатність відрізняти знайомі обличчя від незнайомих. Ця здатність виникає десь між 6-і 9-місячним віком і саме в цьому віковому періоді відзначається максимальний страх перед чужими. Дж.Боулбі вважав, самотність найбільш глибокою і важливою причиною страху. Він також показав інші природні стимули страху, наприклад, раптові зміни стимуляції лякають значно сильніше, якщо вони з'являються на тлі самотності.

- Культурні детермінанти страху:

Культурні детермінанти страху майже виключно є результатом навчання. Так, навіть неголосний сигнал повітряної тривоги може викликати страх. Дж.Боулбі вважає, що багато культурні детермінанти страху можуть при найближчому розгляді виявитися пов'язаними з природними детермінантами, замаскованими різними формами неправильне тлумачення, раціоналізації або проекції. Боязнь злодіїв, наприклад, або привидів, може бути раціоналізацією страху темряви, страх перед попаданням блискавки раціоналізацією страху грому. Традиційною в поясненні цього процесу є концепція травматичної обумовлення, згідно з якою подія або ситуація, що викликають біль, можуть викликати страх незалежно від наявного відчуття болю. [11; 345]

- Проблема диференціації страху від інших емоцій:

Більш ретельний аналіз проблеми можна знайти у Дж.Боулбі. Він перераховує ряд спостережуваних експресивних і моторних актів, які, на його думку, можна розглядати, як індикатори страху. «Вони включають обережне вдивляння в поєднанні з придушенням рухів, перелякане обличчя, а також пошуком контакту з ким-небудь». Дж.Боулбі запропонував 4 підстави для об'єднання різних форм поведінки в поведінковий синдром страху: а) багато, якщо не всі, прояви страху мають тенденцію виникати одночасно або послідовно, б) події, які викликають одну з них, зазвичай викликають і інші, в) більшість з них, якщо не всі, виконують єдину біологічну функцію захисту, г) при самозвіту випробовувані вказують на них, як на прояв страху.

- Потягу та гомеостатичні процеси як причини страху:

Потяг і збереження гомеостазису становлять менш важливий клас причин страху. Потяг стає важливим, коли воно зростає до такого ступеня, що починає свідчити про певний дефіцит і викликає емоцію.У деяких з таких випадків викликаної емоцією є страх[12; 96]. Як вказувалося вище, біль, незалежно від її причин, може викликати страх. Страх може підсилювати біль, але він може також активізувати реакції, пов'язані з позбавленням від подальшої болю.

- Інші емоції як причини страху:

У принципі будь-яка емоція може викликати страх. Подібність нейрофізіологічних механізмів з емоцією страху призводить до того, що вони часто є активаторами. Як стверджує Томкінс, «раптове звільнення від тривалого і сильного страху, якщо воно повне, призводить до радості, якщо неповне до порушення». Підтвердження зв'язку між страхом і порушенням можна знайти у Бал в її роботі, присвяченій гіпнотично навіювання страху. Вона показала, що випробовувані, які переживають страх, опинилися в конфлікті між бажанням дослідити і бажанням врятуватися. Вона розглядає це як доказ двоїстої природи страху. Теорія диференціальних емоцій інтерпретує конфліктну поведінку як результат поведінки між страхом та інтересом.

- Когнітивні процеси:

Представляють собою найбільш загальний вигляд причин страху. Наприклад, страх якого-небудь певного об'єкта може бути викликаний уявним відтворенням у пам'яті або антиципації. Спогад або передбачення страху саме по собі є достатнім для того, щоб викликати страх.



2. Засоби подолання дитячих страхів у дітей дошкільного віку

2.1 Технологія профілактики та подолання дитячих страхів

В психолого-педагогічній літературі описані різноманітні способи корекції страхів. В цілому, всі пропонуючи способи умовно поділені на три групи:

Перша груп а - це гра зі страхом;

Друга група - це малювання страху;

Третя група - це вербалізація страху (казки, розповіді, страшні історії). На основі цих даних можна створити комплекс методик, котрий буде в себе включати:

- Методики основані на використанні ігрового: «Гра з темрявою», «Купа мала», «Прогулянки в сліпу», «Відгадай кого я боюсь» (по першій та останній букві).

- Методики, основані на використанні ізотерапії: «Поквитатись зі страхом», «Мені не страшно».

- Методики, основані на використанні казкотерапіїх: «Казка про страх».

Корекційна робота може проводитись як з підгрупами дітей так і індивідуально. Спочатку я пропоную використовувати методики, основані на використанні ігрового методу. Основна задача цього методу: навчить дитину відчувати позитивні емоції, що добре впливає на її психіку. Різновид на ігрова діяльність, котра підвищує загальний рівень переживань дитини, допомагає їй встановити довірливі відносини з дорослими та однолітками. Для гри «В страх» підбирається сюжет предмети, символізуючи те чого дитина боїться (собака, вовк, вампіри, Баба - Яга), розігруючи сюжет з цими предметами. Діти квитаються зі своїм страхом [22, c. 123].

Я підібрала наступні ігрові методики: «Гра з темрявою», «Купа мала», «Прогулянки в сліпу»

В «Грі з темрявою» дитина жестами показує чого вона боїться, а інші відгадують страх. У дітей можуть зявитись труднощі зобразити, наприклад, страх темряви та самотності. Тому з`являються труднощі з відгадуванням. Але це не знижує колекційної сили цієї методики. [18, c. 278].

В грі «Купа мала» беруть участь 3 - 5 дітей. Один стоїть на четвереньках. Наступний розбігається й намагається його перепригнути. Якщо застряє на спині, тоді там і залишається. Наступний теж розбігається й пригає на створену і т.д. Гра знімає страх ударів, робкість у дітей, допомагає укріпити опору та розширити свободу руху. [19, c. 305].

В грі «Чого я боюсь?» діти називають першу й останню букву заданого слова, те, чого вони бояться. Інші діти відгадують.

В грі «Прогулянка в сліпу» одна дитина закриває очі, а інша слугує провідником. Перегородами, слугують стільці, розставлені по кімнаті, класу. [22, c. 22].Корекційна робота проводиться не зі страхом, а з особистим відношенням дитини до причин страху.

Використання даних методик допомагає дітям встановити довірливі відносини з однолітками, побороти відчуття самотності, покинути тривоги.

Потім я рекомендую використати методики, основані на ізотерапії з метою зняти у дітей відчуття постійної загрози від оточуючого світу; переборення тривоги, страху за допомогою малювання страху. Зображення страхів вимагає вольових зусиль та знімає тривожне очікування їх реалізації.[18, c. 246].

Також я пропоную методики, основані на казкотерапії з метою пониження рівня страху у дітей. 16, c. 115].

Як відомо «страшилки» різноманітного змісту - один з видів дитячого фольклору. Коли дитина вигадуй й розповідає «Страшилку», вона самостійно контролює емоції переборення своїх страхів.

Можна використати методику «Вигадай закінчення казки». Дітям пропонується закінчити казку по запропонованому початку: «Жили-були хлопчик та дівчинка, котрі всього боялись. Одного разу потрапили вони в страшний ліс. І на їхній дорозі…»

В кінці роботи діти починають розуміти, що казкові персонажі уявні і їх можна зробити такими, якими хочеш сам, тобто добрими смішними, веселими. [18, c. 245].

Таким чином, підібраний мною комплекс методик допомагає зниженню кількості страхів у дітей молодшого шкільного віку, зняття відчуття постійної загрози з оточуючого світу.

Візуалізація: визнати свій страх - означає зробити перший крок до його подолання. Намалювати - пройти півдороги. Малюючи, дитина вивільняє свій страх. Конкретизує його. Переносить в матеріальний світ. Іноді дитина відмовляється зображувати свій страх і навіть пояснює це тим, що не вміє малювати.Не треба тиснути на дитину. Краще скажіть, що страх капосний, тому навіть добре, якщо він вийде не красивим. Намалюйте свій колишній страх. Так Ви, по-перше, покажете, що боятися можуть все і в цьому немає нічого ганебного, а по-друге, своїм прикладом дасте зрозуміти, що страх можна перемогти. Потім запропонуйте дитині намалювати що-небудь, чого він боявся, «коли був маленьким». Після цього можна перейти до нинішніх страхів. І тепер, коли страх більше не живе всередині малюка, ним можна маніпулювати. Так страх можна десь розмістити, щоб він не вибрався. Наприклад, можна домалювати навколо чудовиська клітку або трилітрову банку. Або ізолювати іншим запропонованим дитиною способом. Коли страх буде замкнено, з ним можна вчинити по-різному:

1) листок із зображенням, а значить і сам страх, можна ритуально знищити. Наприклад, розірвати на дрібні шматочки і спалити; Якщо у малюка виникають сумніви, краще запитаєте у нього самого найбільш дієвий спосіб. Так в практиці автора був хлопчик, який заявив що Пилове Чудовисько знову оживе з попелу, і запропонував спустити розірваний листок в унітаз. З водовороту йому ну ніяк не вибратися.

2) зробити страх доброзичливішим. Розповісти, що чудовисько нещасне, тому виглядає так страшно і лякає своїм виглядом. Можна згадати вигляд самого малюка, коли він плакав: червоний, з опухлими очима. Поміркуйте з дитиною, чим страх може бути засмучений. Придумайте разом, що могло б порадувати страх. Домалюйте йому торт, повітряні кульки, або причипіть бантик.[23, с.312]

Трансформація: «Найкраща зброя проти страху - сміх», - стверджує не тільки професор Люпин, персонаж, придуманий Джоан Роулінг, але й ряд психологів. Випробувати цей спосіб для боротьби з дитячими страхами можете і Ви. Для подолання власного страху треба лише попросити дитину, слідом за героями циклу книг про Гаррі Поттера, уявити те, чого він боїться, у комічному вигляді. Наприклад, нарядити монстра в дурацький одяг, або поставити на ролики, або можна навіть розмалювати в яскраві, радісні кольори. Перетворіть це в гру, заохочуючи фантазію малюка і підтримуючи дитину гарним настроєм. Так можна працювати не тільки з вигаданими об'єктами, але і тими що мають реальний прототип: суворого вчителя, прискіпливу сусідку. Таким чином можна трансформувати не тільки певну істоту, але навіть цілу ситуацію, перетворивши її з лякаючої в успішну або смішну.Ситуацію навіть можна програти для більшої переконливості. Наприклад, озброївшись чарівною шваброю і ліхтариком - лазером, винищити "кладовочного монстра". Чи повторити сюжет страшного сну так, щоб дитина вийшла переможцем з ситуації. Якщо дитині важко повернутися до травмуючої ситуації, запропонуйте розіграти схожий (але не ідентичний) сюжет за допомогою іграшок. Підійдіть до цього як до театралізованого дійства. Придумайте сюжет. Розподіліть ролі. Створіть разом декорації. Виберіть або Пошийте іграшки - діючих персонажів. Влаштуйте кілька репетицій. Можна навіть запросити друзів дитини для участі або перегляду. Складно? Шкода часу? Але ж здоров'я малюка та Ваш спокій за нього важливіші. Ще один варіант як можна трансформувати ситуацію - показати її зворотну гарну сторону.Так темрява, якої дуже часто бояться діти, наповнена зірками і добрими, казковим чарами. Це найкращий час для хованок та перегляду діафільмів. Логічне пояснення дитині страху, веде до його подолання. Поступове зближення. Але буває так, що лише одна згадка про причину страху викликає у дитини паніку. Таке трапляється, коли з малюком в реальності сталася травматична ситуація (вкусив собака, сильно поранився, обпікся). Ще гірше, коли вона повторювалася кілька разів і встигла закріпитися.Для того, щоб допомогти подолати подібні страхи, спочатку потрібно логічно пояснити подію і дохідливо розповісти, що потрібно робити, щоб знову не потрапити в цю ситуацію. Обов'язково враховуйте при поясненні вік дитини, щоб не вийшло як в анекдоті: Тату, а чому, коли яблуко відкусити, воно робиться коричневим? Справа в тому, синку, що в яблуці є різні хімічні речовини. Одне з них - залізо. Так от, коли залізо вступає з киснем, який знаходяться в повітрі, в хімічну реакцію, виходить окислення. У результаті утворюється речовина, яка і забарвлює яблуко в коричневий колір.-Тато, а з ким ти зараз розмовляв?

Радимо починати з предметів, побічно пов'язаних зі страхом. Так дитині, що постраждав від укусу собаки, можна показати мультик, тематично пов'язаний з цією твариною. Наприклад, Рукавичка, Котик по імені Гав або Бобик в гостях у Барбоса. Потім подарувати м'яку іграшку ... а після, якщо є можливість, і саме цуценя. Доглядаючи за маленькою, майже безпорадною істотою, дитина не тільки подолає свій страх перед собаками, але й отримає друга і захисника. Пам'ятайте, що на боротьбу зі страхом може піти від пари хвилин до декількох тижнів або навіть місяців. Який би спосіб Ви самостійно або разом з психологом не обрали, успіх перемоги над дитячим страхом в першу чергу залежить від того, наскільки щиро і доброзичливо Ви протягнули руку допомоги своєму чаду, і готовності змінитися самому, щоб допомогти дитині.

2.2 Поведінка вихователів та допомога дитині в подоланні страхів

Головне, що потрібно зробити вихователям у таких випадках, - це усувати основні причини підвищення загальної тривожності дитини. Для цього змусьте себе уважно придивитися до дитини, до самих себе, до всієї ситуації в сім'ї в цілому. Необхідно критично переглянути свої вимоги до дитини, звернувши увагу на те, чи не занадто виховательські запити перевищують реальні можливості дитини, чи не занадто часто він виявляється в ситуації «Тотального неуспіху». Вихователям треба пам'ятати, що ніщо так не окриляє дитини, як удача, радість від добре виконаного, навіть самого маленького справи, і ніщо так не в змозі заглушити в дитині відчуття самоповаги, посилити почуття тривожності як часто повторювані невдачі. Тоді стане ясно, яким шляхом мають спрямовувати своє виховання вихователі, діти яких зазнають страхи. Вихователі повинні всіма силами підвищити почуття впевненості дитини у собі, дати йому переживання успіху, показати, як він сильний, як він може, доклавши зусилля, впоратися з будь-якою труднощами. Дуже корисно переглянути застосовуються методи заохочення і покарання, оцінити: чи не занадто багато покарань? Якщо це так, то слід посилити заохочення, направити їх на підвищення самоповаги, на підкріплення самооцінки дитини, на виховання впевненості та посилення відчуття безпеки. Саме тоді, коли дитині важко, коли він охоплений тяжким переживанням, вихователі можуть з найбільшою повнотою проявити свою любов, свою ніжність. Допомогти дитині впоратися зі страхами - це, значить, пережити спільну радість від знайденої перемоги над самим собою. Це буде вашою спільною перемогою, тому що змінитися потрібно не тільки дитині, але і його вихователям. Не варто шкодувати праці для досягнення такої перемоги, адже нагородою буде ваша власна дитина - звільнений від страху, а значить, приготований для здобуття нового життєвого досвіду, відкритий для радості, для щастя.[27,с.223.]

А. Фромм, Т. Гордон вважають, що для того щоб допомогти дитині подолати страх, вихователям необхідно зрозуміти, що криється за страхом дитини. Корисно зробити будь-яке зусилля, щоб поліпшити стосунки з дітьми. А для цього ми повинні стримати свої вимоги до дітей, рідше карати їх і менше звертати уваги на ворожість, яку вони час від часу виявляють до нас. Ми повинні дати їм зрозуміти, що гнів, який вони іноді відчувають до вихователів, а ми до них, - це цілкомприродне і нормальне явище і воно може вплинути на наші дружні почуття. Це, зрозуміло, точка зору дорослої людини, а дитині ми можемо довести свою любов тільки рівним і незмінним ставленням до нього. [9; 198] Зняття страху, коли він виникає, у величезній мірі залежить від того, на скільки нам вдається заспокоїти дитину, повернути йому душевну рівновагу: на скільки ми розуміємо його і як ставимося до його страхів. Необхідно створити таку обстановку в сім'ї, щоб діти зрозуміли: вони без сорому можуть сказати нам про все, що їх налякало. І вони зроблять це тільки в тому випадку, якщо не будуть боятися нас і відчують, що ми не засуджуєїх, а розуміємо. Ми повинні з повагою поставитися до страху дитини, навіть якщо він зовсім безпричинний, або ж вести себе так, немов ви давно знаєте і анітрохи не дивуєтеся його переляку; крім того, треба взяти собі за правило вживати поняття страх без всяких побоювань і не слід його словом, на яке накладено заборону. Розкажіть дитині, як ви самі або хтось із загальних знайомих пережив такий самий страх і зумів його подолати. Треба показати малюкові, що ми розуміємо його страх і готові бути поруч, щоб допомогти, коли він захоче побороти його. [27, с. 224] Таким чином для того, щоб впливати на дитину і допомогти йому позбавитися від страхів, вихователям необхідно також знати, що таке страх, яку функцію він виконує, як виникає і розвивається, чого найбільше бояться діти і чому, як попередити страхи у дітей і що зробити , якщо вони вже є. Нелегко знайти людину, яка б ніколи не відчував почуття страху. Занепокоєння, тривога, страх - такі ж емоційні невід'ємні прояви нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Але при надмірній податливості до страхів, залежно від них змінюється поведінка людини аж до «емоційного паралічу». Стійкі страхи - це страхи, з якими не може впоратися ні дитина, ні дорослий, які призводять до появи небажаних рис характеру. Дитячі страхи, якщо до них правильно ставитися, розуміти причини їх появи найчастіше зникають безслідно. Якщо ж вони болісно загострені або зберігаються тривалий час, то це є ознакою неблагополуччя, говорить про фізичну і нервової ослаблення дитини, неправильну поведінку батьків, конфліктних відносин в сім'ї. Для того, щоб впливати на дитину, допомогти позбутися йому від страхів, вихователям необхідно також знати, що таке страх, яку функцію він виконує, як виникає і розвивається, чого найбільше бояться діти і чому. У свою чергу, страх можна розглядати як вираження тривоги в конкретній, об'єктивізованій формі, якщо почуття не пропорційні небезпеки, і тривога приймає затяжний перебіг. Якщо дитина починає боятися самого факту виникнення страху, то тут у наявності високий, нерідко позамежний рівень тривоги, оскільки він боїться, а точніше побоюється всього того, що може навіть побічно загрожувати його життю й благополуччю. Наслідки страхів різноманітні, і по суті, немає жодної психічної функції, яка не могла б зазнати несприятливі зміни. У першу чергу це відноситься до емоційної сфери, коли страх просочує всі почуття тривожної забарвленням. Страх належить до категорії фундаментальних емоцій людини. Мотивація страху - умовно-рефлекторна, тому що в ньому закодована емоційно перероблена інформація про можливість небезпеки. Саме ж почуття страху з'являється мимоволі, всупереч волі, супроводжуючись вираженим почуттям хвилювання, занепокоєння або жаху. [27,с.225.] Відомі рефлекторні реакції новонароджених типу занепокоєння у відповідь на гучний звук, втрата рівноваги, наближення великого предмету. Однак власне про страх, а не про реакції занепокоєння можна говорити не раніше 6 міс. Занепокоєння в другій половині першого року Фрейд пов'язав з небезпекою відділення від матері. У 8 міс. з'являється страх на появу незнайомих осіб. Легко передається занепокоєння матері, якщо вона поспішає чи схвильована. Надалі це підступні казкові герої, здатні відібрати життя, нанести каліцтво, збиток, на відміну від матері, яка дає тепло, любов, життя.

Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

* Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.

* Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе);

* Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки - як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з ліс.)* Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).* Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.* Підвищуйте самооцінку малюка.* Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.* Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.* Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає.

Інші методи подолання страху дитини:

* Уявне тренування, або репетиція. Учіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря - пограйте в лікарню; темряви - у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.* Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується - малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.* Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування - реальну людину або кіногероя - і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.* Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.* Танець. Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.

* Терапевтичні метафори. Діти люблять фантазувати. Скористайтеся цим - нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.* Іграшка-захисник. На ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися”).Подолання страхів потребує підтримки батьків. За страхи не можна карати, сварити чи соромити. Будьте терплячі до дитини і пам'ятайте, що ваше завдання - витіснити з її душі страх. Залишати його там не можна, бо у майбутньому це може призвести до проблем (неврози, підвищена тривожність, роздратованість, некомунікабельність). Виростити щасливу дитину - цілком у ваших силах.

2.3 Поради щодо профілактики виникнення страхів у дітей

Для батьків:

1. Кожного дня треба виділяти час на спілкування із сином чи донькою віч-на-віч, дати їм змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги.2. У ставленні до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості. А вони є в кожної дитини, тільки в когось можуть бути приховані від не досить уважних очей дорослого. Тож відшукуйте їх у свого малюка і плекайте, якомога частіше хваліть, підбадьорюйте, схвально сприймайте те, що він робить.3. Повідомляючи дитину про певну вимогу чи заборону, слід робити це у дружній формі, м'яко, без примусу або тиску.

4. Не можна вдаватися до примусу і під час годування дитини. Не слід нав'язувати їй того, чого вона не хоче їсти [11, 14].

5. Фізичні покарання не мають бути нормою і плануватись заздалегідь як метод виховання. Але якщо поведінка дитини призвела до емоційного зриву дорослого, абсолютно щирого, без розрахунку на «педагогічний ефект», це може мати навіть позитивний результат, адже дитина побачить батька чи матір, не захищених педагогічною бронею, а отже, як рівних собі й більш близьких.6. Страхи перед засинанням часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тіснішого контакту з матір'ю. Тож не варто намагатися за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. Якщо дитина прагне відчувати поруч із собою дорослого, її бажання треба задовольнити.7. Позитивний приклад батьків, що володіють своїми емоціями, передумова успішного подолання дитиною своїх страхів. Тож поділіться з нею спогадами про власні дитячі страхи, розкажіть, як ви з ними боролися й перемогли. Слід також якомога частіше пояснювати, що в житті немає нічого страшного, що мама й тато сильні, а в разі небезпеки завжди захистять.

8. Навчаючи дитину писати, краще використовувати простий олівець з гумкою на кінці, щоб вона будь-якої миті могла витерти те. що вийшло невдало (усувається страх неуспіху).

9. Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина не байдужа, за яких щиро переживає: в такий спосіб вона зможе переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи,

10. Не варто дозволяти дитині переглядати фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко розрізняти вигадку й реальність, а в особливо напружені моменти забувають, що все показане на екрані насправді не існує. Але якщо ви помітили, що сцени жорстокості викликають у дитини особливий Інтерес, варто замислитися над цим і навіть звернутися до психолога: такі симптоми можуть свідчити про наявність у дитини садистських нахилів, які треба усунути на ранньому етапі розвитку!

11. Реакцію страху можна іноді передбачити і запобігти їй. Так, скажімо, перед відвіданням зоопарку радимо розповісти дитині, що не всі звірі там хороші та добрі, є також дикі та страшні. Тоді раптова агресивна реакція хижака не викличе в неї переляку.

...