Мотивація, як збудник активності підлітків до занять спортом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Мотивація, як збудник активності підлітків до занять спортом

1.1 Сутність мотивів до занять спортом

1.2 Структура та зміст мотивації

1.3 Особливості формування мотивації до занять спортом

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. Організація та методи дослідження

2.1 Організація та контингент дослідження

2.2 Методи дослідження

2.3 Методика «мотиви до занять спортом»

2.4 Методика потреби у досягненні»

2.5 Методика «спрямованість» особистості

РОЗДІЛ 3. Результати дослідження та їх обговорення

3.1 Показники вивчення мотивів занять спортом юних спортсменів

3.2 Визначення потреби в досягненні цілей юних спортсменів

3.3 Показники вивчення спрямованості особистості юних спортсменів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

ВСТУП

Актуальність теми. У Законах України «Про фізичну культуру і спорт», «Про освіту», «Про вищу освіту» та в інших нормативних документах відзначено необхідність створення умов для всебічного, гармонійного розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України. Принцип гармонійного розвитку особистості передбачає формування фізичної культури особистості поряд з іншими сторонами виховання. Реалізацією цієї вимоги є комплексний розвиток інтелектуальних, фізичних, моральних та естетичних засад особистості. Неприпустимий однобічний розвиток фізичних основ школярів на шкоду їх духовним якостям, тому питання мотивації до формування здорового способу життя серед підлітків та молоді є дуже актуальним.

Разом з тим, індивідуальні здібності (мислення, сприйняття, уявлення) та естетичне виховання (культура самозбереження та саморозвитку, почуття прекрасного через вдосконалення власної фізичної форми, догляд за власним здоров'ям) не варто розглядати ізольовано, без контексту рухового (фізичного) розвитку дитини. Фізична культура є складовою частиною загальної культури і професійної підготовки підростаючого покоління і тому є обов'язковим розділом гуманітарної частини освіти, значущість якого проявляється через гармонізацію духовних і фізичних сил, формування таких загальнолюдських цінностей, як здоров'я, фізичне і психічне благополуччя, фізична досконалість. Тобто фізичне виховання є естетичним засобом виховання всебічно розвиненої особистості.

Сучасний стан фізичного виховання дітей шкільного віку характеризується недостатньою ефективністю, яка не може забезпечити необхідного рівня фізичного здоров'я дошкільників. Застосування традиційних форм і методів фізичного виховання дошкільників ще й досі не орієнтовано на профілактику відхилень від норми і не сприяє активному попередженню функціональних порушень, хронічних захворювань і досягненню повноцінного фізичного та естетичного розвитку і фізичної підготовленості дітей.

До всебічного розвитку особистості з урахуванням її духовності, естетичної культури і фізичної досконалості закликає і сучасна наука. Так, в теорії і методиці фізичного виховання Б. Ашмарін, Л. Матвєєв, Б. Шиян, В. Папуша та інші вчені займались фізичним розвитком молоді, а питання естетичного виховання на уроках фізичної культури досліджувались В. Бєлоусовою, Н. Глушак, Г. Сатировим та ін. Загальним питанням організації естетичного виховання в навчальному процесі присвячені сучасні праці Е.Володіна, С. Герасимова, С. Кудрявцевої, А. Никифорової, Г. Шевченко та ін., а проблему естетичної культури особистості розглядали А. Піскунов, В. Сосіна, Т.Лисицька, С. Кражніна та ін. Загальнотеоретичний розвиток особистості у взаємозв'язку фізичного з естетичним вихованням досліджували в своїх роботах Т. Ротерс, Л. Лубишева, В. Завадич, Н. Бервінова та інші.

Теоретичний аналіз наукової літератури та вивчення досліджень у цьому напрямку вказують на недостатність розгляду саме мотиваційної складової в естетичному і фізичному вихованні та їх розробки в теоретичному і практичному аспектах. Дослідження цього питання є конче важливим на сучасному етапі розвитку суспільства, що зумовлено потребою у всебічно і гармонійно розвиненій особистості, красивої духом і тілом.

Звідси виникає необхідність вивчення та аналізу сучасного вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо проблеми формування спортивного стилю життя та його мотиваційної складової у сучасних підлітків.

Об'єктом дослідження є мотиваційна складова в тренувальному процесі учнів ХВУФК.

Предметом дослідження є особливості мотивації учнів ХВУФК до занять обраним видом спорту

Мета дослідження полягає в встановлені рівня та характеру мотивації учнів ХВУФК до занять обраним видом спорту.

Виходячи з об'єкту, предмету та мети дослідження перед нами були поставлені наступні завдання:

1. З'ясувати стан дослідження проблеми мотивації в педагогічній теорії та практиці.

2. Визначити педагогічні дії мотиваційних чинників у процесі залучення підлітків до спортивних занять спортом.

3. Розробити рекомендації щодо запровадження системи фізичних занять для дітей середнього шкільного віку із запроважденням мотиваційної складової.

Для вирішення поставних завдань нами використовувались наступні методи дослідження: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження, методика вивчення мотивів занять спортом за В.І.Тропніковим, методика потреби в досягненні цілей за Ю.М. Орловим, Методика вивчення спрямованості особистості (В. Смекала і М. Кучера).методика визначення порівняльний аналіз.

Апробація результатів роботи. За матеріалами роботи була надрукована стаття у збірці наукових праць за матеріалами І туру VІІ Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «Дидактико-методичні аспекти фізичної культури» (Херсон 2012 р.).

Структура і обсяг роботи. Дипломна робота освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» викладена на 46 сторінках комп'ютерної верстки. Складається з: вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У роботі використано 28 літературних джерел. Робота містить 2 рисунки та 1 таблицю.

РОЗДІЛ 1. Мотивація, як збудник активності підлітків до занять спортом

1.1 Сутність мотивів до занять спортом

Разом із охороною і зміцненням здоров'я дітей, одним із основних завдань фізичного виховання є формування життєво необхідних рухових умінь і навичок. На даний час з'явилося багато нових методик проведення фізкультурних занять, спрямованих на формування в дошкільників інтересу до занять фізкультурою, участі в іграх, змаганнях. Однак проблема формування зацікавленості дітей заняттями з фізичної культури, формування в них стійкої потреби у здоровому способі життя та естетизація цього процесу поки що залишається недостатньо розробленою, особливо стосовно шкільного періоду життя дитини.

Фізичне виховання історично є однією з перших педагогічних проблем. Необхідність фізичних вправ для зміцнення здоров'я і загартування організму дитини відзначали Сократ, Платон, Аристотель. Зокрема, Платон стверджував, що “гімнастика є цілюща частина медицини. Вже у перших педагогічних системах було обґрунтовано роль фізичного розвитку як необхідної умови і результату правильного виховання. [10]

Я. А. Коменський вважав турботу про здоров'я дитини найпершим обов'язком матері, яка поруч із повноцінним харчування має забезпечити умови для рухової активності дитини вже з перших днів життя. Для зміцнення здоров'я та фізичного розвитку дітей рекомендував правильно підібрані та дозовані фізичні вправи. [32]

Догляд за тілом, турбота про зміцнення здоров'я необхідні для виховання гідної людини, вважав Дж. Локк, який започаткував введення обов'язкового фізичного виховання в навчальних закладах Англії у формі рухливих ігор та спортивних вправ [3].

Ж. Ж. Руссо підтримував вимогу Я. А. Коменського стосовно обов'язкового годування немовляти материнським молоком, а час від народження до двох років життя вважав найважливішим для фізичного виховання. Особливу увагу приділяв дитячим рухливим іграм та фізичним вправам на свіжому повітрі. Для того щоб розвинути розум дитини, щоб вона була мудрою та розсудливою, вважав Руссо, потрібно зміцнювати її тіло, зробити його здоровим [3].

Й. Г. Песталоцці у книзі “Елементарна гімнастика” охарактеризував типи вправ залежно від рухливості суглобів, за анатомічною класифікацією: вправи для голови, ніг, рук, тулуба. Ці вправи він розглядав як “підготовчий засіб” ефективного фізичного розвитку дітей, за допомогою якого можна забезпечити навчання більш складних рухів, спортивних вправ тощо [3].

Зв'язок фізичного і розумового виховання відзначав Г. Сковорода: фізичне виховання має зміцнити дітей, “таким чином, що допоможе краще пізнати науки” [12].

К. Ушинський надавав виняткового значення народним рухливим іграм як засобу фізичного виховання і схвалював дослідження цього засобу зміцнення здоров'я дітей. Значний внесок у цю справу зробили книги російського педіатра і педагога Єгора Покровського (1838-1895), у яких обґрунтовано культурологічні засади фізичного виховання, зібрано та проаналізовано ігри різних народів.

Один з основоположників гігієни і теорії фізичного виховання, лікар, анатом і педагог П. Лесгафт розробив систему фізичного виховання дітей, засновану на антропології - науці про людський організм. Систему фізичного виховання він підпорядкував закономірностям анатомії і фізіології. [8]

Наукова концепція фізичного виховання П. Лесгафта заснована на зв'язку фізичних і духовних сил людини, провідній ролі свідомого оволодіння фізичними вправами. Розроблена методика поетапного оволодіння рухами свого тіла: від вивчення правильних рухів через поступове збільшення напруження до оволодіння орієнтуванням у часі і просторі. [8]

Послідовник П. Лесгафта, вчений гігієніст Валентин Гориневський (1857-1937) розробив систему засобів фізичного виховання, яка включала фізичні вправи, загартовувальні процедури, рухливі ігри.

Як важливий елемент всебічного розвитку дитини розглядав фізичне виховання В. Сухомлинський, наголошуючи на необхідності гармонізувати фізичний розвиток та духовне життя дитини. [14]

У спеціальних дослідженнях вітчизняних та закордонних психологів: Л.С, Виготського, О.В. Запорожця, Ж. Паже та ін. - показана наявність тісного взаємозв'язку між кількістю та якістю рухової активності і проявленням сприйняття, пам'яті, мислення, емоцій у дітей. [19]

Проблеми фізичного виховання знайшли вирішення у теоретичних і методичних досліджень Є. Леві-Гориневської, Г. Бикової (методика навчання дітей рухів, проведення занять з фізичної культури), М. Кистяковської (розвиток рухів у ранньому дитинстві), Т. Осокіної (система занять з фізичної культури). Цілісну систему виховання дітей розробив Е. Вільчковський; проблема забезпечення рухового режиму досліджена Т. Дмитренко, Н. Денисенко; удосконалення основних рухів під час різних форм організації фізичного виховання - Г. Шалигіною, О. Богініч.

Рухова активність дитини має певний взаємозв'язок з її фізичним розвитком. Діти більш активні мають кращий фізичний розвиток у порівнянні з менш активними. Це підтверджується дослідженнями (І.М. Ледовська, Л.В. Карманова, О.Г. Сухарєв та ін.) про те, що між вищезазначеними ознаками є тісний взаємозв'язок. ”Більш висока рухова активність сприяє кращому фізичному розвитку, а кращий фізичний розвиток стимулює рухову активність”, - писав К.М.Смирнов. [37]

На думку О.Г.Сухарєва: “Гігієнічною нормою слід вважати такі величини рухової активності, які повністю задовольняють біологічну потребу у рухах, відповідають функціональним можливостям організму, сприяють зміцненню здоров'я дітей, їх сприятливому та гармонійному розвитку у подальшому”. [32]

У 80-90-х роках наукові дослідження та методичні розробки присвячувалися обґрунтуванню системи занять з фізичної культури для дітей різних вікових груп, у тому числі на свіжому повітрі цілорічно(О.Г. Аракелян, Л.В. Карманова, Л.І.Пензулаєва), обґрунтуванню методики проведення рухливих ігор різних видів (Т.І. Осокіна, Е.А. Тимофєєва, Е.С. Вільчковський), навчанню дітей грі в баскетбол та футбол (Е.І. Адашкявичене, О.І. Курок), катанню на ковзанах (Л.І. Пустиннікова), удосконаленню основних рухів у дошкільників у природних умовах під час прогулянок (Г. Шалигіна) та застосуванню допоміжних вправ у навчанні складних рухових дій (Г.П. Лескова, Н.А. Ноткіна, Т.С. Грядкіна. [4]

М. М. Єфименко у 1999 році опублікував програму “Театр фізичного розвитку і оздоровлення” для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. У ній автор сформулював принципово нові системи фізичного виховання і оздоровлення дітей перших 10 років життя. Дана система спирається на об'єктивні закони розвитку людського організму. Червоною ниткою проходить ідея перетворити “одноманітні заняття в заняття-спектаклі, що дарують дітям радість та приносять користь їх естетичному, фізичному, інтелектуальному розвитку, формуванню міжособистих відносин”.

мотив спортсмен підліток

1.2 Структура та зміст мотивації підлітків

Мотивація підлітка - це використання стимулів, що спонукають його діяти в певному напрямі. Найчастіше підлітків мотивують для гарного навчання, розвитку, ініціативності і т.д. Методи стимулювання поведінки підлітків (змагання, заохочення і покарання) пов'язані з засобами матеріальної і духовної нагороди за успіхи, а також з засобами морального осуду різноманітних вчинків. Оцінка результатів -- обов'язковий елемент підведення підсумків діяльності, причому особливо важливе значення має вербальна похвала позитивних вчинків, яка зміцнює культурні навички і в подальшому стає основою самооцінки і самовиховання в юнацькому віці.

Активний психічний розвиток підлітка зумовлює суттєві зміни спонукальної сфери його особистості. Насамперед це помітно у формуванні нової внутрішньої позиції, виникненні особливих потреб, зокрема намагання подолати у своїй самореалізації межі школи та прилучитися до життя і діяльності дорослих. На основі цих потреб підліток починає орієнтуватися на цілі, які він бачить за межами свого сьогодення. Якщо усі переживання, інтереси, прагнення підлітка зосереджені на проблемах тільки шкільного життя, то це свідчить про певне порушення (затримку) розвитку особистості, неготовність до переходу на новий віковий етап.

Нова внутрішня позиція підлітка виявляється й у виникненні потреби відповідати не тільки вимогам тих, хто його оточує (характерна для молодших школярів), а й власним вимогам та самооцінці. Спілкування підлітка з ровесниками, порівняння себе з іншими, інтерес до власної особистості, своїх здібностей, можливостей, їх оцінка зумовлюють значущість потреби знайти і зайняти своє місце у товаристві ровесників, самоствердитись. Щоб задовольнити це прагнення, підлітки стараються потрапити у надзвичайні ситуації, створюють екстремальні умови для само проявів, часто здійснюючи непродумані вчинки. Безглуздість їх дій нерідко зумовлюється нестійкістю мотивації. Вона є віковою особливістю підлітків, тому в цьому віці такі дії спостерігаються часто.

У старшому підлітковому віці переважаючим особистісним мотивом є прагнення бути не гіршим від інших, не втратити своє Я, що свідчить про наявність у дітей почуття власної гідності.

Для спонукальної сфери підлітків характерний перехід від дотримання зовнішніх вимог щодо моральної поведінки до особистісної активності, яка спирається на власні норми, ідеали, наміри, цілі.

У підлітковому віці основою мотивації стають цінності, однак система ціннісних орієнтацій дитини перебуває ще на стадії формування. Відбувається перегляд сформованих у молодшому шкільному віці уявлень про цінності. Якщо в попередньому періоді великий вплив на виникнення цінностей мало виховання, то в підлітковому віці значущими для дитини стають цінності і погляди, які домінують у групі. У підлітка певною мірою сформована ієрархія життєвих цілей, однак він ще недостатньо володіє засобами їх досягнення, а це уповільнює процес опанування соціально цінної поведінки

Засобами виховання культури відносин підлітка є дорослі люди, що беруть участь у спільній діяльності з вихованцем і користуються у нього повагою і авторитетом. Від них учень наслідує емоційне, вольове, інтелектуальне ставлення до природи, суспільства, матеріальної і духовної культури, оточуючих людей (батьків, учителів, друзів) і до самого себе.

Протягом підліткового віку ціннісні орієнтації дітей ускладнюються, стають більш ліберальними, незалежними, відбувається безумовне схиляння перед визнаними цінностями. Вплив референтної групи не призводить до суттєвої зміни сприйнятих від дорослих ціннісних уявлень, але послаблює зв'язок із батьками. Деякі суспільні цінності, зокрема допомога, самопожертва, у підлітковому віці тимчасово втрачають своє значення, натомість актуальними стають соціальний статус, авторитет, економічна і світоглядна самостійність, зовнішній вигляд.

На цьому життєвому етапі починає формуватися світогляд як основний мотив і регулятор поведінки. Підлітки активно оволодівають науковими знаннями про природу, людські стосунки, і це робить їхні вчинки більш цілеспрямованими, послідовними і прогнозованими. Однак їх світогляд ще не є стійким і цілісним, він може радикально змінюватися під впливом особистих невдач, зовнішніх чинників, нерідко негативних.

Інтенсивний розвиток свідомості підлітків, який виявляється у формуванні особистісної рефлексії, самооцінки, критичності, виникнення потреби в новій інформації, особливо соціально-психологічної, нерідко породжують сумніви у набутому досвіді, поведінці дорослих, а також проблемну світоглядну ситуацію, яка вимагає перегляду цінностей, розв'язання світоглядних завдань. Однак через обмеженість досвіду, знань, здібностей вони не можуть їх розв'язати. За такої ситуації особливо цінними є порада, допомога, співучасть дорослих, передусім учителя, увага якого повинна бути спрямована на формування світогляду підлітка як основи його переконань - усвідомлених потреб, які спонукають діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

Підліткова пора є дуже сприятлива для розвитку моральної свідомості та самосвідомості, які створюють можливості для регуляції поведінки дитини. Однак реальна поведінка ще не цілком регламентується підлітками. Оволодіння ними своєю поведінкою пов'язане з такими труднощами, як невміння стійко керуватися певною метою, систематично здійснювати самоконтроль, а також із притаманними дітям навіюваністю, імпульсивністю.

Цей віковий період характеризується нерівномірним розвитком когнітивного й емоційного компонентів переконань, недостатнім взаємозв'язком і узгодженістю між ними, що негативно впливає на поведінку. Тому необхідно дбати про розвиток кожного компонента переконань, зміцнення їх органічної єдності.

Важливим показником розвитку мотиваційної сфери підлітка є їхні інтереси - форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності. Саме у сфері інтересів виявляються спрямованість, інтелектуальна та емоційна активність особистості. У підлітковому віці чітко простежуються такі етапи розвитку інтересів:

а) поява нових захоплень. Цей етап триває майже два роки. Для нього характерні сумніви, зіткнення соціально-психологічних настанов, розвінчування авторитетів. Поява нових захоплень супроводжується згортанням і відмиранням існуючої системи інтересів, формуванням перших переживань, пов'язаних зі статевим дозріванням. Поєднання цих двох складових, на думку Л. Виготського, нерідко зумовлює загальне зниження, а іноді навіть і цілковиту відсутність інтересів. Ця деструктивна тенденція свідчить про остаточний відхід підлітка від дитинства. Для цієї фази характерні також песимізм, розрив установлених раніше зв'язків між дітьми, в тому числі і дружніх, бажання побути наодинці, різка зміна ставлення до інших людей, ігнорування правил суспільної поведінки;

б) становлення нових інтересів. Спершу їх може бути багато, а вони - різноманітними. Поступово шляхом диференціації окреслюється та закріплюється головний інтерес. Романтичні прагнення поступаються місцем реалістичному, прагматичному вибору одного, найстійкішого інтересу, здебільшого безпосередньо пов'язаного з основною лінією життя підлітка, який і визначає спрямованість його особистості. На цьому етапі відбувається розширення і зміцнення суспільних зв'язків, що істотно залежить від матеріальних умов життя підлітка, конкретного соціального оточення. За несприятливих умов процес розвитку суспільних зв'язків є нетривалим, а коло інтересів підлітка - обмеженим.

На становлення інтересів суттєво впливають статеві відмінності. У хлопчиків негативний етап протесту проти дитячого типу стосунків настає пізніше, ніж у дівчаток (через пізніше статеве дозрівання та соціальне дорослішання), але відбувається бурхливіше і триває довше, а негативізм (дії, які суперечать вимогам оточуючих) виражений сильніше.

Взаємозв'язок засобів і методів виховання залежить від віку і вихованості учнів. У початковій школі основним є особистий приклад і вимога вчителя. В підлітковому віці - це положення зберігається, але потребує доповнення. Провідну роль тут відіграє колектив, який виконує три функції: 1) громадської думки, що вимагає від вихованця певної культури поведінки; 2) форми організації колективного обговорення змісту культури і ставлення до неї; 3) корекції поведінки підлітків шляхом оцінки їх вчинків, планів і намірів.

При вихованні старшокласників взаємозв'язок засобів і методів доповнюється і ускладнюються новими елементами, пов'язаними з самовихованням. Зразки і зовнішні вимоги до культури поведінки, що систематично використовуються як засоби і методи функціонування колективу, поступово стають внутрішніми критеріями самооцінки і самовиховання. Помітну роль тут відіграють особисті духовні контакти, дружба і товаришування, задушевні бесіди і диспути у вузькому колі однодумців.

Культура педагога може стати зразком для учнів, якщо емоції, воля й інтелект вихователя викличуть в учнів позитивне ставлення, розуміння і співчуття. Адекватність реакції вихованця найчастіше залежить від майстерності спілкування вихователя. Давно відомо, що одну й ту ж думку можна висловити різною інтонацією, різними словами, і лише один спосіб висловлення є найефективнішим [9, c. 297].

Ефект виховання в багатьох випадках досягається, коли вдається розговорити вихованця, терпляче вислухати його, поставити деякі питання, навести на самостійне розміркування, що веде до правильного висновку.

Внутрішня культура як регулятор зовнішньої культури формується пізніше шляхом самовиховання і є вищим рівнем культурного розвитку особистості. Якщо зовнішня культура проявляється в колективних формах співробітництва, то внутрішня -- в індивідуальних формах поведінки. В подальшому вона не лише спрямовує поведінку, але й стає засобом оцінки навколишнього соціального середовища.

Інтереси підлітка нерідко переростають в захоплення. Вони нестійкі, часто змінюються і, як правило, не пов'язані з навчальною діяльністю.

Різноманітні захоплення підлітків можуть належати до таких груп (класифікація російського психіатра Андрія Личка):

- інтелектуально-естетичні (захоплення історією, радіотехнікою, музикою, малюванням тощо);

- егоцентричні (захоплення модними сферами діяльності, зокрема малопоширеним видом спорту, іноземною мовою тощо, заради демонстрації своїх успіхів);

- тілесно-мануальні (заняття спортом, в столярній майстерні, керування автомобілем, мотоциклом заради отримання задоволення від процесу діяльності);

- накопичувальні (колекціонування);

- інформаційно-комунікативні (захоплення новою, але не дуже змістовною інформацією, яка не потребує глибокого осмислення та засвоєння; спілкуванням з однолітками, яке дає змогу обмінюватися такою інформацією).

Більшість захоплень сприяють розвитку особистості підлітків, оскільки задовольняють їхню потребу в пізнанні, допомагають виробити корисні звички. Однак деякі захоплення за певних індивідуальних особливостей можуть і спотворювати розвиток особистості, формувати схильність до марної трати часу, показної бундючності, спричинювати порушення громадського порядку. Згубно впливають на становлення особистості захоплення алкоголем, наркотиками, азартними іграми.

Сучасна школа має великі потенційні можливості для забезпечення цілеспрямованого розвиту моральних якостей особистості, орієнтації змісту її життя на національні та загальнолюдські цінності, активної життєвої позиції, однак в реаліях життя не завжди їх реалізує. Доказом того є низька загальна культура поведінки значної частини сучасних школярів, їх тяжіння до безтурботного, способу життя, захоплення низькими зразками масової культури, паління, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, брутальних слів, прагнення до задоволення матеріальних потреб і уникнення по-справжньому духовної культури, неповага до старших людей та ідеалів старшого покоління, цинізм і жорстокість стосунків тощо [18, c. 5].

Як засвідчують спостереження, ця категорія старшокласників не має чіткого уявлення про своє майбутнє, мало, або й зовсім, не цікавиться подіями політичного життя як своєї країни, так і зарубіжжя, практично не читає серйозних книг, газет та журналів. Значна частина старшокласників не бачить свого майбутнього у своїй державі й мріє виїхати за її рубежі, в країни з високорозвиненою економікою.

Причини такої ситуації беруть початок не тільки в складних соціально-економічних умовах, які переживає Україна, а й у відсутності цілісної системи виховання майбутнього громадянина держави, з чітко визначеною соціально-моральною позицією і системою соціально-моральних цінностей.

Найефективнішою умовою реалізації змісту і методики формування соціально-моральної позиції особистості старшокласників є класний колектив, оскільки саме він являє собою реальну дитячо-дорослу форму співжиття і дозволяє перевірити якість засвоєння і виконання певних соціальних ролей і морально-етичних норм взаємодії. Окремі аспекти такої роботи можуть бути реалізовані і у позашкільній роботі - під час занять у спортивних секціях, гуртках за інтересами, у роботі з батьками та з педагогами.

Взаємодія педагогів і учнів зосереджується на виявленні й усвідомленні ефективних умов формування соціально-моральної позиції особистості. У цій взаємодії особлива роль відводиться діалогу як процесу пошуку смислів і порозуміння. Діалогічна форма спілкування сприяє конструюванню ситуацій, які мають проблемно-ціннісний характер і потребують від старшокласників розуміння смислу ситуацій з метою виходу в рефлексивну позицію по відношенню до власного розуміння; організації полі позиційного спілкування старшокласників як обміну і порівняння власних позицій розуміння. Основою організації такого міжособистісного діалогу сприяє розуміння рефлексії як процесу самопізнання себе і своїх якостей на основі безпосереднього життєвого досвіду та через думку інших людей [1, c. 46].

Одним із важливих завдань на шляху формування соціально-моральної позиції старшокласників є надання їм допомоги у самостійному виявленні власних труднощів і їх причин у процесі осмислення життя і прийнятті рішень.

У ході взаємодії із старшокласниками інколи виникають труднощі, які стримують процес осмислення старшокласниками власного життя і заважають конструктивному спілкуванню. Такими труднощами є:

- недостатність оволодіння навичками конструктивного спілкування;

- превалювання цільової самодетермінації над ціннісно-смисловими (тобто, визначальними були бажання („Я хочу!"), а не їх сенс („Чому?", „Заради чого?");

- обмеженість батьківськими життєвими сценаріями, що призводило до непроявленості „сутнісного Я", самотності юнаків і юначок у особистісному існуванні;

- конформізм (пристосування, пасивне сприйняття порядку речей) як уникнення старшокласниками ситуацій пошуку з огляду на непередбачуваність (невизначеність) результату і ситуацій вибору з причини необхідності нести відповідальність за прийняте рішення.

Подолання цих труднощів передбачає допомогу старшокласникам як у формуванні свідомості, культури спілкування, відповідальності, так і їх підтримку у смисложиттєвому пошуку та спрямування на конструктивну взаємодію.

У сучасній педагогіці і психології проблемі конструктивного спілкування присвячено значну кількість прикладних досліджень і тренінгових програм, які забезпечують можливість реального вибору оптимальних варіантів до виниклих потреб, в тому числі максимально адекватних саме завданням підтримки смисложиттєвого пошуку старшокласників [13, c. 74].

Контекст смисложиттєвого пошуку вимагає від старшокласників не тільки оволодіння навичками конструктивного спілкування, а й здатності реалізовувати їх у міжособистісному діалозі. Міжособистісний діалог передбачає не тільки комунікативні уміння, а й узгодженість і утримання свободи співбесідників.

Провідною ідеєю педагогічної допомоги старшокласникам у подоланні домінування цільової самодетермінації над ціннісно-смисловою є потреба показати і переконати їх у тому, що у постановці будь-яких життєвих цілей необхідно завжди ставити перед собою питання по типу: „Для чого це мені потрібно?" Така необхідність викликана тим, що сучасні старшокласники часто у своїх мріях у домаганнях просто наслідують когось або виконують чужу волю, не задумуючись над їх сенсом і життєвою перспективою внаслідок цього як для себе, так і для інших.

З метою забезпечення такого аналізу і сприяння самовизначенню запропоновано спеціальні ігри. Їх проведення передбачає коректну проблематизацію свідомості старшокласників у напрямку зростання ціннісних вимог до змісту та форм реалізації поставлених цілей. У процесі аналізу тих чи ігор старшокласники роблять спроби виявити найбільш глибокі смислові пласти поставлених перед ними проблем, відображають життєвий досвід, моральні уявлення, ціннісні орієнтації. Під час обговорення у класах відбувається бурхлива дискусія, виявляються прихильники найбільш радикальних позицій, наводяться різні приклади із життя.

Надзвичайно цінним у цьому процесі, є „проживання" кожної із заявлених у грі позицій, їх критичне осмислення, пошук у кожній з відповідей морального і соціального контексту, прогнозування подальшого розвитку подій в особистісному вимірі і, нерідко, зміна позицій окремих старшокласників на користь морального вибору і соціальної значимості. Твердження спонукають до роздумів, аналізування, пошуку доказів на підтвердження висловленого як із власного життя, так і з життя інших людей. Як результат - ніхто не залишається осторонь розмови, вчиться слухати і розуміти інших, усвідомлювати міру відповідальності як за слова, так і за справи.

Вирішальною умовою формування як зовнішньої, так і внутрішньої культури поведінки є усвідомлення вихованцем нормативів порядної поведінки як складової життєдіяльності. Усвідомлення культури як необхідного фактору поведінки досягається за допомогою аналізу художньої літератури, лекцій про культуру поведінки, задушевних бесід з вихователем, цілеспрямованого вивчення правил культурної поведінки, в тому числі й етикету. Норми культури поведінки не виробляються в процесі накопичення досвіду, а привносяться з зовні авторитетними дорослими як вимоги до поведінки вихованців.

1.3 Особливості формування мотивації до занять спортом

Щодо методів формування мотивації, слід враховувати фактори, які визначають їх вибір (мотиваційні фактори). Зазначимо найсуттєвіші з них:

Педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання, особливим принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей школярів. Хто добре вивчив дитину, може вирішувати як її виховувати.

Застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду, суспільної поведінки, стимулювання діяльності і корекції поведінки, самовиховання.

Урахування своєрідності педагогічних ситуацій.

Аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались.

Особливість вихователя, його педагогічна рефлексія, яка передбачає усвідомлення мотивів своїх дій, уміння вирізняти особисті труднощі школяра; здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима дітей, адекватно оцінити результати роботи.

Забезпечення переходу методів виховання в методи самовиховання.

Головними засобами мотиваційного спрямування в процесі занять фізичними вправами є:

* краса фізичної зовнішності людини: правильна будова тіла, гармонійний розвиток мускулатури, природна витонченість постави, пластична виразність тіла;

* цілеспрямовані досконалі рухи;

* складнокоординаційні рухи, розміреність зусиль, динаміка ритмів та інші риси раціональних рухових дій;

* гімнастичні виступи, спортивні змагання, фізкультурні паради, які за силою естетичного впливу межують з мистецтвом;

* естетичні елементи навколишнього природного середовища в якому проходять заняття;

* сама атмосфера та умови занять (одяг, музика, хореографія, пісні, злагоджені дії, художнє оформлення споруд, гігієнічні умови).

Для вирішення завдань забезпечення достатнього рівня мотивації у процесі занять фізичними вправами підліткам слід забезпечити відповідну естетичну спрямованість у застосуванні засобів і методів педагогічного впливу, підкреслюючи естетичні властивості фізичної культури, концентруючи на них увагу. Великої уваги в цьому плані необхідно надавати естетичній оцінці дій учителя й учнів, досконалому показу вправ, практичному привчанню до пошуку і творчості, зв'язку фізичних вправ з образотворчим мистецтвом, скульптурою.

У процесі засвоєння цінностей фізичної культури досягнуті показники фізичної досконалості повинні втілюватись як прекрасне в самій людині, адже гуманна суть естетики розкривається у красі людських вчинків і взаємостосунків.

Пам'ятаймо, що мотиваційну дієвість мають і методи слова. Вона залежить від образності та емоційної виразності мови наставника.

Фізична культура -- це єдність реальної (практичної) і ідеальної (психічної) діяльності, у процесі якої людина вступає у стосунки з суспільним і природним середовищем. Чим різноманітнішими будуть ці зв'язки, тим різнобічнішим буде розвиток людини, вищим буде її культурний рівень, і навпаки, чим різнобічніше буде розвинена людина, універсальнішими будуть її зв'язки з середовищем.

У формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим важливим у естетичному вихованні школярів вважаємо використання методів організації фізичної діяльності і формування фізичного досвіду естетичної поведінки. У психолого-педагогічних дослідженнях (Н. Волкова, Т. Григорчук, В. Іова, Л. Красномовець Н. Мойсеюк, В. Ягупов) запропоновані та обґрунтовані такі методи, як тренування, привчання, прогнозування, ситуації вільного вибору, які базуються на практичній діяльності вихованців.

Протягом багатьох століть існування виховної системи підростаючого покоління склалася думка, що виховання особистості завжди прагне до певної мети - всебічного і гармонійного розвитку, який передбачає дотримання єдності та взаємодії п'яти частин виховання. Традиційними складовими виховання називають фізичне, розумове, трудове, моральне й естетичне. Під змістом виховання розуміють систему знань, переконань, навичок, якостей і рис особистості, стійких звичок поведінки, якими повинна оволодіти людина відповідно до поставлених цілей і завдань. Усі складові виховання повинні бути злиті у цілісному педагогічному процесі, щоб надати можливість досягти головної мети виховання - формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості [29 с. 27].

Теоретичний аналіз різноманітних джерел свідчить, що естетичне і фізичне виховання в навчально-виховному процесі займають чільне місце в світовій і національній педагогічній думці з давніх часів. У сучасній педагогічній науці естетичне і фізичне виховання розглядаються як окремі види виховання і входять органічною частиною до процесу виховання.

Протягом останнього десятиріччя в Україні склалася тривожна ситуація: різко погіршилось здоров'я і фізична підготовленість дошкільників, учнівської і студентської молодь. Це насамперед пов'язано з кризою в національній системі фізичного виховання населення, яка не відповідає сучасним вимогам і міжнародним стандартам фізичної підготовленості людини. Основними причинами кризи є: знецінення соціального престижу здоров'я, фізичної культури і спорту; відставання від сучасних вимог усіх ланок підготовки і перепідготовки фізкультурних кадрів; недооцінка у дошкільний установах, навчальних закладах соціальної, оздоровчої та виховної ролі фізичної культури і спорту; залишковий принцип її фінансування.

Людина - найдивовижніший і найбільш досконалий витвір природи. Вона складається з двох пов'язаних між собою сфер - фізичної та духовної. Турбота про фізичну досконалість є важливою передумовою повноцінного життя людини. Тому мета фізичного виховання - це оптимізація фізичного розвитку людини; всебічне вдосконалення властивих кожному фізичних якостей і здібностей в єдності з вихованням духовних і моральних якостей, що характеризують суспільно активну особистість; забезпечення на цій основі підготовленості кожного члена суспільства до плідної трудової та інших видів діяльності.

Завдання фізичного виховання полягають у створенні оптимальних умов для розвитку фізично здорового організму людини, виробленні санітарно-гігієнічних вмінь та навичок, вихованні волі та спритності, формуванні стійкого інтересу і потреби турботи про власне здоров'я [27 с. 71].

Всебічний гармонійний розвиток особистості не можна уявити без її естетичної вихованості. Естетичне виховання передбачає розвиток в людини почуттів прекрасного, формування вмінь і навичок творити красу у навколишній дійсності, вміти відрізняти прекрасне від потворного, жити за законами духовної краси. Специфічність естетичного виховання полягає в тому, що воно формує у молоді не тільки розуміння краси, а й витонченість і загостреність світосприйняття, духовні потреби та інтереси, емоційно-естетичне ставлення до дійсності і мистецтва, розвиває творчі здібності [41, с. 7-13].

Завдання естетичного виховання визначається не стільки у формуванні споглядальника, судді естетичних цінностей, скільки творця. Естетична творчість, не повинна ізолюватися від повсякденної життєвої творчості. Естетичне виховання має виходити з природної потреби людини у красі та спонукати в неї прагнення до мистецтва, виробляти звичку спілкування з ним.

Модель основи єдиного і спільного у фізичному та естетичному вихованні у схематичному вигляді представлено на рисунку 3.1.

Взаємозв'язок фізичного та естетичного виховання ґрунтується на гармонії двох начал в людині - фізичному і духовному і спрямований на цілісне виховання людини на основі комплексного підходу. Комплексність у вихованні - це розкриття зовнішніх і внутрішніх зв'язків і взаємозв'язків між усіма сторонами фізичного та естетичного виховання, різноманітними засобами та методами.



Рисунок 1 Модель основ взаємозв'язку фізичного та естетичного виховання в процесі

Саме комплекс різноманітних педагогічних впливів на фізичні та духовні грані людини забезпечує різнобічність, гармонійність і цілісність розвитку особистості.

Взаємодія фізичного виховання з естетичним полягає в тому, що, з одного боку, фізичне виховання розширює сферу естетичного впливу на людину, з іншого - естетичне виховання підвищує ефективність фізичного за рахунок внесення в нього позитивного емоційного моменту і додаткових привабливих стимулів до занять фізичними вправами.

Надзвичайно великі можливості надають виховні заходи, в яких джерелом як естетичного, так і фізичого виховання виступає природа, її краса в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм тощо. Важливим засобом не тільки естетичного, а і фізичного виховання є також світ мистецтва.

До основних засобів як фізичного, так і естетичного виховання відноситься музика. Музичний супровід допомагає осмислити сутність фізичних вправ, встановити контроль за якістю їх виконання і застосуванням зусиль, дозволяє аналізувати свої дії. Педагогічний вплив музичного супроводу досягається за умови вибору мелодій, з урахуванням завдань і особливостей змісту заняття, а також характеру рухів. Психофізіологічний вплив музики полягає в зміні рухової активності, уваги і емоцій, у встановленні певного рівня вегетативних функцій організму (обміну речовин, кровообігу, дихання тощо).

Таким чином, у світлі вимог до сучасної освіти, одним із головних завдань є формування мотиваційної системи навчання, яка передбачає інтегрований освітній, оздоровчий, естетичний, загально-виховний ефект, що є запорукою оптимального фізичного і розумового розвитку підлітка.

Висновки до першого розділу. Теоретичний аналіз літератури з теорії і методики фізичного виховання, педагогічних, філософських та інших джерел дозволяє стверджувати, що фізичне та естетичне виховання мають багато спільного в цілях, завданнях і засобах. Дещо взаємодоповнює і взаємозбагачує в них одне одного, а дещо об'єднує у фізичному і духовному єстві людини.

Вирішення цих проблем у значній мірі залежить від мотивації підлітків до впровадження фізичних занять як норми позашкільного життя.

Найуспішніше мотивувати підлітка за допомогою наступних стимулів:

Застосовуйте як стимул підліткове відчуття дорослості. На розвиток особистості це переживання має колосальний вплив. Підліток відчуває себе дорослим і прагне, щоб його таким визнали. Але яким шляхом дитина піде - залежить тільки від вас. Направте його в потрібне русло: нехай підліток засвоїть установки, норми і цінності суспільства, навчиться використовувати їх в життя.

Завантаження для підлітка є найважливішою діяльністю. Допоможе йому завоювати авторитет серед однолітків. Це послужить для підлітка мотивом подальшої самореалізації. Покажіть дитині, як можна виділитися з натовпу: стати неабиякою і неординарною особистістю, вміти знаходити вихід із ситуації. Щоб розвинути в ньому ці якості, заохочуйте підлітка на вирішення складних, творчих завдань, прояв ініціативи, пошук себе в якій-небудь області, наприклад, формуючи його позитивне ставлення до здорового способу життя, занять спортом.

Використовуйте в якості мотивів захоплення підлітків. У цьому віці захоплення дуже сильні й часто змінюють один одного. За припущенням видатного вітчизняного психолога Д.Б. Ельконіна, підлітковий період сензитивен до переходу навчальної діяльності на рівень вище. Це означає, що заняття спортом для підлітка можуть набути нового змісту, і він буде цінувати їх як можливість самовдосконалення та самоосвіти. Найуспішніше з мотивацією такого роду можуть впоратися авторитетні для підлітка дорослі: улюблені вчителі, захоплені спортом батьки і т.д. Головне для нього - особистий приклад. Проте зайве тиск в такій ситуації може привести до зворотного ефекту - підлітковому бунту або апатії.

РОЗДІЛ 2. Організація та методи дослідження

2.1 Організація та контингент дослідження

Говорячи про методику вивчення мотиваційної сфери особистості, дослідники відзначають кілька моментів, які визначають труднощі у їх вивченні. Перший момент - невідповідність ступеня мотиваційної напруженості її ефективності. Висока напруженість не завжди збігається з високою ефективністю. Другий момент - ставлення досліджуваних та діяльності, виконуваної під час тестування. Ефективне проведення тестування стає можливим тільки за наявності у всіх обстежуваних позитивного ставлення до пред'явленого завданням, коли немає прагнення досягти максимального результату, об'єктивно виконуючи завдання. Поряд з цим можна відзначити й інші труднощі.

Для діагностики мотиваційних якостей можна використовувати як суб'єктивні критерії, одержувані при опитуванні, спостереженні за суб'єктами, застосуванні методу самооцінок, так і об'єктивні критерії, що випливають з лабораторного тестування. Використання тільки перших, часто призводить до помилкових висновків, оскільки у експериментатора часто створюється загальна думка про мотиваційну сферу досліджуваного.

При цьому помилка часом полягає не стільки в тому, що невірно визначається мотиваційна сфера, скільки в тому, що на підставі прояву однієї мотиваційної якості робиться висновок про розвиток у даної людини мотивації «взагалі», тобто здійснюється перенесення спостережуваної поведінки на всі випадки життя. Насправді ж у різних ситуаціях мотивація проявляється по різному. Коли спортсмену задаються питання про життєві, що мають відношення до його діяльності ситуації, то говорити про виявлення особливостей його спортивної мотивації не доводиться [1].

Відповідно до вище зазначеного на базі Херсонського вищого училища фізичної культури було проведено дослідження з вивчення мотивації досягнення успіху і уникнення невдач у спортсменів, що займаються різними видами спорту. У ньому брали участь спортсмени, що займаються гандболом, 5 - гребля, 5 - легка атлетика, 5 - вільна борьба, 5 - жіночий футбол.

Після обрання теми роботи та проведення теоретичного аналізу літературних джерел ми визначились із експериментальною частиною. Для цього було обрано відповідний діагностичний матеріал, а саме методики: Методика «Вивчення мотивів занять спортом» (В.І.Тропніков), Методика «Потреба в досягненні цілей» (Ю.М. Орлов), Методика вивчення спрямованості особистості (В. Смекала і М. Кучера). Дані методики спрямовані на визначення мотивів занять спортом.

Для досягнення поставленої мети ми поставили наступні завдання експериментальної частини роботи:

Провести діагностування мотивації юних спортсменів для визначення:

- причин, що мотивують до занять обраним видом спорту;

- особливостей мотивації досягнень;

- визначення спрямованості особистості спортсмена.

Розробити методичні рекомендації для мотивування юних спортсменів до занять обраним видом спорту.

Слід зазначити, що для вирішення поставлених завдань ми провели експериментальне дослідження, яке проходило в декілька етапів.

На першому етапі (жовтень - листопад 2012 року) всебічно вивчався стан питання за даними літературних джерел, узагальнювався досвід провідних тренерів з різних видів спорту.

Аналіз літератури та передового досвіду показав, що високі результати в сучасному спорті можуть бути досягнуті тільки за умови багаторічного систематичного тренування, твердого дотримання життєвого й спортивного режиму. До цього спортсмен повинен бути психологічно підготовлений. Досягнута підготовленість повинна постійно розвиватися й удосконалюватися в ході тренування.

Існує два шляхи забезпечення й підтримки такої підготовленості:

1) створення, підкріплення, безперервний розвиток і вдосконалювання мотивів спортивного тренування;

2) створення сприятливих відносин до різних сторін тренувального процесу.

Це поділ умовний, тому що формування мотивів здійснюється через формування відповідних відносин. Але мотивація має свою специфіку. Активність, зібраність, дисциплінованість спортсмена, тривалість і результативність його роботи визначаються мотивацією.

Мотивація повинна базуватися на потребах спортсмена, іти через ієрархію стратегічних, тактичних і технічних цілей і знаходити вираження в конкретних спонуканнях. Змінивши порядок можна сказати, що мотивація здійснюється за принципом: хочу - можу - повинен. Саме визначення такого принципу у юних спортсменів сприяли обрані методики.

На другому етапі (грудень - січень 2012-2013 р.) нами було проведено дослідження за обраними методиками. У ньому прийняло участь 25 юних спортсменів, що займаються різними видами спорту. Отримані результати опитування ми детально аналізували з подальшим визначенням пріоритетних відповідей на поставлені питання;

До задач третього етапу роботи (лютий - березень 2013 року) входила обробка результатів дослідження та їх інтерпретація.

Четвертий етап роботи (квітень 2013 року) був присвячений підготовці роботи до захисту в ДЕК.

Контингент дослідження. Відповідно до поставлених завдань дослідження проводилось на базі Херсонського вищого училища фізичної культури.

В ході експериментальної частини роботи було проведено дослідження з вивчення мотивації досягнення успіху і уникнення невдач у спортсменів, що займаються різними видами спорту. У ньому брали участь спортсмени, що займаються гандболом, 5 - гребля, 5 - легка атлетика, 5 - вільна боротьба, 5 - жіночий футбол.

2.2 Методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань використовувались наступні методи дослідження:

- вивчення, аналіз та узагальнення спеціальної науково-методичної літератури з питань мотивації юних спортсменів, особливостей вибору певного виду спорту;

- експеримент з використанням трьох діагностичних методик;

2.2.1 Методика "Вивчення мотивів занять спортом" (В.І. Тропнікова)

Для з'ясування мотивації студентів училища у сфері фізичного виховання і визначення шляхів її формування необхідно установити ті спонукання, якими керується молодь своїх учинках, бажаннях у процесі навчальної і позакласної діяльності. Мотиваційна сфера завжди складається з ряду спонукань: ідеалів і ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів, цілей, інтересів та ін. Ці спонукання виконують різну роль у загальній картині мотивації, на різних етапах вікового розвитку здобувають то більше, то менше значення, тому знання їх допоможуть викладачу диференційовано впливати на мотивацію студентів до фізичного самовдосконалення.

Юний спортсмен в процесі учбово-тренувальних занять виробляє власний стиль вирішення завдань і тут певну роль грають особливості його темпераменту. Але цей процес не йде стихійно, а під керівництвом вихователя [2].

Методика розроблена В.І. Тропніковим (додаток А) для виявлення міри важливості різних причин (ситуацій), які спонукали та спонукають спортсмена продовжувати займатися вибраним видом спорту. Ця методика вимірює наступні мотиви: спілкування, пізнання, матеріальні блага, мотиви спрямовані на фізичну досконалість, поліпшення самопочуття і здоров'я, естетичне задоволення, отримання корисних знань для життя, потребу у схваленні, збільшення престижу, бажання слави, колективна спрямованість.

Методика місить 109 запитань, в яких пропонується перелік можливих причин, які спонукають займатися обраним видом спорту. Всі причини потрібно оцінити балами від 5 до 1 за ступенем значущості та важливості їх для продовження вами занять цим видом спорту.

Інтерпретація результатів відбувається підрахунком балів та порівнюється ступінь вираженості у спортсмена того чи іншого мотиву або потреби за такими шкалами:

спілкування

пізнання

матеріальних благ

розвитку характеру і психічних якостей

фізичної досконалості

поліпшення самопочуття і здоров'я

естетичного задоволення і гострих відчуттів

придбання корисних для життя умінь і знань

потребу в схваленні

підвищення престижу, бажання слави

Колективістська спрямованість.

Оскільки кількість пунктів для кожного мотиву в методиці різна, порівняння вираженості цих мотивів можливо в тому випадку, якщо набрану суму балів розділити на кількість пунктів, що відносяться до кожного мотиву, тобто вирахувати середнєарифметичну величину вираженості кожного мотиву.

...