Психологія творчості

Енергія зовнішня - це джерела, з яких ми можемо черпати її в необмежених кількостях. Ми черпаємо енергію (хоча не завжди ми усвідомлюємо - скажімо, нам часто невтямки, чому нас тягне до лісу, на луки, до річки, картинної галереї, театру тощо) із природи, творів мистецтва, спілкування з людьми.

Енергія, як і інформація, сприймається нами не завжди усвідомлено. Залежно від кількості і насиченості, зовнішня енергія усуває дефіцит нашої оперативної енергії або нагромаджує його з прибутком. Уміле користування зовнішньою енергією означає, що людина отримує прибуток, приріст енергії, таку її кількість, яка перевищує її витрати.

Людина збирач і акумулятор енергій; чим енергії більше, тим більш удатно, тривало й продуктивніше вона працюватиме, не втомлюючись і не перевтомлюючись.

Розглянемо на прикладі цю таємничу силу енергопотенціалу.

Ось два спортсмени. Вони разюче відрізняються за своїми психомоторними даними, але мають однаковий рівень результатів: тести це стверджують сили їхні неоднакові. У чому ж секрет “слабшого”, який став переможцем? творчість здібність душа чутливість

Справді, енергопотенціал (сила, яку так люблять “накачувати” спортсмени) це не найголовніше. Значно важливіше розвинути здатність гармонійно розподіляти власну енергію. Але ще важливіше здатність економічно, надійно, вигідно використовувати енергію.

Однаковий результат на тренуванні двох наших спортсменів і перемога нібито слабшого на змаганнях переконують, що переможець опанував себе, його енергія працювала відповідно до законів гармонії психомоторної дії, вона побудована згідно з наміром, метою. Він приборкав коня - і той йому вірно служить. Другого носив незагнузданий кінь (і скидав частенько!) - його некерована енергія.

Для приборкання енергії ми маємо прекрасний механізм перетворення почуття гармонії. Почуття своєрідний фільтр, який добирає ту інформацію, яка організовує дії в гармонійну цілісність і живить необхідною для досягнення мети енергією.

Можна мати постійне джерело енергії, можна вміти витрачати її поступово або всю відразу. Насправді і це не ідеал. Вища здатність - уміння працювати за рахунок інформаційно-енергетичного потенціалу.

Ось чому приріст енергії умова творчості, на це повинна працювати будь-яка навчально-виховна технологія.

Кількість енергії безпосередньо пов'язана з психічним станом людини. Розрізняють: 1) перманентні і 2) оперативні стани.

11. Перманентні стани і рівні здоров'я людини

Ці стани довгострокові. Вони пов'язані зі станом здоров'я душі і тіла. Але сучасної класифікації ще не існує.

Людство в своєму розвитку нагромадило величезну кількість критеріїв здоров`я: а) здоровий дух у здоровому тілі (Ювенал); б) душевне здоров`я забезпечує духовний стан, в) єдність тіла і духу критерій здоров'я; г) здоров`я - певна цінність людини, д) здоров'я умова творчості тощо.

Звідси випливає завдання створення класифікації станів здоров`я людини. Спільні ознаки станів розподіляються так, що утворюють систему класів кожної сукупності, споріднених між собою. З цього погляду цінною є класифікація станів здоров`я Авіценни, що не втратила своєї актуальності протягом майже тисячоліття.

В основу розподілу станів покладено принцип дихотомії поділу на дві частини, що визначаються протилежними властивостями:

1. Тіло гранично здорове.

2. Тіло здорове, але не до межі.

3. Тіло і не здорове, і не хворе.

4. Тіло хворе, але швидко набирає сили.

5. Тіло хворе, але не до межі.

6. Тіло гранично хворе.

Що з цього випливає? Останніх два стани здоров`я компетенція закладів охорони здоров`я. А перших чотири стани здоров'я ніяку науку і практику не цікавлять, залишені напризволяще: відтак мають стати предметом психогігієнічного дослідження і практики розвитку таланту здорової людини.

Зрозуміло, у людини з гранично можливим станом здоров`я існує особливий стан людської душі і духу. Здоровий дух неодмінна умова благополучного існування тіла. Хвороба для людини зло, обмеження її можливостей, спричинене захворюванням, що підсилює первинну недугу відповідним розладом психічного оптимуму. Ці істини були відомі дуже давно.

Наприклад, нідерландський філософ XVІІ століття Бенедикт Спіноза, розглядаючи проблему душевного здоров`я, стверджував: ті, хто керується розумом, завжди перебувають під впливом доброго настрою.

Враховуючи це, придивімося уважніше до класифікації станів здоров`я за Авіценною і спробуймо його метафоричні визначення перекласти на мову сучасної психологічної науки.

Що ж ми дістанемо? Нові назви психічних станів і їх предметне визначення. А якщо предметне, то воно відкриває можливість для психодіагностики тих або тих елементів структури цих предметів, які в свою чергу, складаючи цілісність єдності, мають між собою певні розбіжності. Отож, визначення розбіжностей у станах і буде критерієм якості здоров`я людини.

Наші дослідження дають підстави розглядати рівень енергії як критерій здоров'я людини. Ми розрізняємо п'ять станів енергопотенціалу і відповідно рівнів здоров'я: 1) оптимальний, 2) стан норми, 3) стан стомленості, 4) втоми, 5) перевтоми.

Тобто перші три перманентні стани здоров'я розрізняються точно методами психодіагностики. А далі йдуть стани на межі норми і патології. Кількість енергії в її загальному розумінні визначає життєдіяльність і здоров'я людини.

Оптимальний енергопотенціал умова, яка дає змогу виявити потенційні, приховані можливості мислення, почуттів, уяви та психомоторики і наявність достатніх сил для творчої роботи. Малюк або дорослий, які перебувають у стані “свіжості”, уранці вистрибують з ліжка, завжди перевиконують завдання і мають нестримне прагнення до перетворення невідомого на відоме.

Люди з оптимальним оперативним потенціалом трапляються рідкою

Більшість людей живуть у стані перевитрат енергії, живуть з енергетичним боргом. У них пасив оперативного енергопотенціалу дефіцит енергетичного балансу: відновлення витраченої енергії відбувається повільно, оскільки здатність її “заробляти” власними розумовими або психомоторними діями втрачена внаслідок перевтоми або хвороби . Людина боїться розв'язувати задачі і долати труднощі. Працює за формулою: скільки б'єш, стільки і їдеш.

Оперативний стан відображає: а) витрачення енергії, б) відновлення і в) нагромадження енергії понад витрачену на роботу її кількість. За наявності оптимально побудованої навчально-виховної технології три стани існують у неподільній єдності, і людина може, працюючи, відновлювати і нагромаджувати свою енергію, тобто виконувати роботу невтомно: наприкінці роботи можна мати більше енергії, ніж на початку робочого дня. Вона здатна за цих умов, працюючи, отримувати додаткову енергію, збагачувати свій потенціал для творчої дії.

12. Процеси порівнянь і оцінки предметів

Процеси оцінки предметів, явищ і прийняття рішень починаються дуже рано - вже в немовляти на другому півріччі його життя.

Однорічна дитина вже озброєна двома складовими механізму творчості енергопотенціалом та почуттями. Вона починає не лише пізнавати, а й, порівнюючи предмети, процеси і явища, оцінювати і виявляти своє ставлення до навколишнього світу.

До цього часу в малюка домінували емоції. Вони мали форму страху, гніву, задоволення і радості. Трохи пізніше, у 8 9 місяців від народження на фоні емоцій виникають почуття. Почуття симпатії, вибірковості, прихильності, доброзичливості, співчуття (не до всіх людей, у тому числі й родичів) є свідченням роботи механізму почуттів - дитина оцінює взаємодію з дорослими і речами навколо себе, зокрема, іграшками.

Почуття народжуються. Щоразу народжуються, коли людина стикається з новим, невідомим, незвичним. Як народжуються? Між людиною й річчю (людиною, твариною, іграшкою) установлюється контакт і виникає канал зв'язку. Каналом щось повинно рухатися: туди й назад. І рухається цим каналом енергія та інформація або іншими словами, інформаційно-енергетичний потенціал.

Енергія прибуває людині приємно, вона прагне до цього цілющого її джерела; енергія “спалюється” її охоплює жах, їй неприємно, болісно, тому вона намагається уникати таких взаємин, які призводять до витрати енергії, зберегти свій приємний стан.

Почуття - психічні стани і процеси, які відображають:

- усе, що оточує людину;

- її суб'єктивне переживання подій і ставлення до них;

- порівняння і оцінку довкілля: предметів, явищ, подій, людей і себе.

Виникають запитання: 1) що, 2) з чим порівнює і 3) що визначає цю відмінність?

Зробимо невеликий екскурс у старокитайську філософію, звернемося до мудрості китайців.

Згадаємо сенс давньої китайської монади.

Образ монади це коло, поділене на дві частини, кожна з яких плавно переходить у свою протилежність. У площині кожної частини монади (чорної і білої) розташовані маленькі кільця, які мають протилежний тлу колір: на білому тлі чорне кільце , на чорному - біле. Монада графічний символ, що виражає дві глибокі істини смисл добра і зла, які завжди поряд і одне без одного не існують.

Що, окрім цього символізує давня китайська монада?

1. Вона асиметрична у неї є правий і лівий бік протилежності.

2. Кружечки на монаді, очевидно, нагадують, що немає зла, яке б не містило зародку добра, і що будь-яке добро має нести в собі зародок своєї протилежності зла. Немає відомого, яке б не стикалося з невідомим, темним. Немає краси, яка була б позбавлена елементів потворного, як і не існує самостійно потворності. Треба пам'ятати, що немає нічого абсолютного - ані білого, ані чорного, а є відтінки сірого: усе є у всьому.

3. Кожен предмет, процес, явище або їхні системи цілісності. Не однорідні цілісності, а такі, що містять протилежності, і в кожній з них зародок іншої протилежності. Тому вони взаємодіють між собою, кожна з них справляє активний вплив на другу, відбивається, “висвічується” в протилежній і завдяки цьому розвивається у свою протилежність.

У саморусі і саморозвитку суть всього, що виникає.

Як відомо, існують протилежності зовнішні і внутрішні.

Зовнішні протилежності полюси певної цілісності, які передбачають і заперечують одна одну, але існують відносно самостійно. Наприклад, система "людина - природа", "людина - ноосфера", "людина - людина" і тощо. Кожний елемент містить свою протилежність, хоча вони і розмежовуються простором і часом.

Внутрішні протилежності, заперечуючи одна одну, перебувають у стані взаємного проникнення. Вони існують всередині людини в неподільній фізичній цілісності. Зокрема, права і ліва півкуля головного мозку.

Якщо людина усвідомить протилежності у предметах і явищах, тоді вона здатна діяти в згоді з їхніми природними закономірностями (законами міри). Коли в людині протилежності перебувають у стані гармонії, то вона почуває душевну і тілесну гармонію. Якщо ж закони міри хоча б однієї з протилежностей порушуються, наприклад, одна з півкуль мозку домінує, - то людина перебуває в стані напруження, переживає дискомфорт і виникає перешкода розвитку творчості. Але асиметрією мозку внутрішні протиріччя не вичерпуються.

Наша мова дуже багата словами антонімами знаками “роздвоєння” цілісності на протилежності. Антоніми визначають водночас і міру вияву в предметі, явищі, процесі, властивості, якості або дій, зв'язок протилежностей у цих цілісностях.

Ось декілька прикладів, які допоможуть зрозуміти процес творчості.

Людина може перебувати в таких граничних станах: бадьорість перевтома, активний пасивний, рух спокій, розвинутий відсталий, знавець неук і т. ін., в процесах: думка - образ, думка почуття, почуття образ, відоме - невідоме, знання незнання, знання невігластво, рабство свобода, і т. ін. У діях: витрачати накопичувати, талант бездарність, дія протидія, ворожнеча спілкування, творити руйнувати і т. ін. Але між граничними існує безліч проміжних станів і їх незліченна кількість.

До того, “роздвоєння” єдності на протилежності припускає не тільки заперечення, а й дещо третє, четверте, n+1, що характеризують своїм позитивним смислом ці протилежності. Так, між станами “бадьорість - перевтома” можливі проміжні стани “оптимум норма - стомленість утома перевтома”, що не тільки заперечують один одного, а й містять свої протилежності. Стомленість людина долає двома шляхами, наближаючись: 1) до норми, або 2) до втоми, що дуже погано.

Людська діяльність, робота з погляду функції, дасть такий ланцюжок процесів: “робота відпочинок дозвілля”, а та сама дія з погляду енергії має такий вигляд: “витрачання відновлення нагромаджування”.

Знаками роздвоєння єдності на протилежності в мові є антоніми. Вони диференціюють предмети і визначають міру вияву якостей, властивостей і функцій. Коли ми говоримо про процеси, то, природно, вони мають початок, середину і кінець. Те саме можна застосувати до періодів тривалості процесів, до міри якості предметів, властивостей і явищ.

Сказане наштовхує на думку про існування безлічі протилежностей і протиріч: гармонія і симетрія, душа і тіло, орієнтування людини на процес і на результат і т. ін. Зрештою, основою для такого протиставлення є закони природи і закони людської душі і тіла.

Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння граничні точки шкали потужності почуттів.

Невдоволення, напруження і збудження психічні стани, пов'язані з витратою або спалюванням енергії людини. А задоволення, розрядка і заспокоєння з процесами отримання енергії або інформації ззовні. Тому людина, спираючись на продукти роботи своїх почуттів - результати оцінки, прагне до тих джерел, які живлять її, і, навпаки, уникає внутрішнього дискомфорту, спалювання енергії.

Враховуючи це, легко з'ясувати загадкові парадокси: чому одна людина любить певний предмет або декілька, а до інших байдужа; чому вона щось або когось ненавидить, а іншого або інше любить; чому про смаки не сперечаються тощо.

Ставлення людини до навколишнього світу визначається чинниками: 1) станом розвитку почуттів здатності відшукувати в хаосі джерел енергію та інформацію, що живлять людину; 2) станом гармонійності предметів, від якої залежить насиченість почуттів; 3) почуттями, що її ведуть туди, де вона може пережити радість і втіху від напруження, збудження і періодичного невдоволення.

Маленька людина, переживаючи своє ставлення до предметів, порівнює і оцінює їх. І на підставі цього обирає стратегію поведінки: подобається - не подобається, діяти так або так тощо.

Згодом у підлітковому віці почуття почнуть тонко диференціювати і оцінювати довкілля в досить широких шкалах: 1) відоме - невідоме; 2) моральне - аморальне; 3) гармонія - дисгармонія. В юності ці порівняння і оцінки почуттями набувають не лише пізнавального, а й дійового, перетворюючого ставлення, спрямованого на гармонізацію навколишнього світу.

Почуття народжуються через рух інформаційно-енергетичного потенціалу, а результатом цього руху є переживання предметів і явищ навколо нас. Це означає, що почуття переживання порівнянь і оцінок того, що було відображене. Оцінка дихотомічно поділяє довкілля на дві частини: на позитивне і негативне. Почуття диференціюватимуться на:

1) пізнавальні: вони порівнюють, оцінюють і регулюють предметні відношення відомого і невідомого в досить широкому діапазоні;

2) моральні, які поділяють навколишній світ і особливо дії та вчинки людей на дві частини моральне і аморальне або добро і зло;

3) естетичні почуття, які поділяють світ так само на дві частини і оцінюють їх за шкалою гармонійне дисгармонійне або дають їм інтегровану оцінку, виявляють ставлення до того, що існує поза людиною.

Згодом розширюватиметься коло порівнянь і оцінок предметів, їх глибина, точність і на цій підставі визначатиметься доцільність дій і діяльності людини.

Відмінності людських почуттів за силою вияву і спрямованістю зумовлюються, з одного боку, самими предметами і явищами, серед яких людина живе, і з другого боку перманентними станами людини, в яких вона перебуває.

Як натхнення є вищим виявом почуттів та інтуїції, так і кохання це вищий вияв морального почуття. Нагадаємо: почуття канал зв'язку нашої енергії з енергією навколишнього світу і ноосфери. У слабкого почуття і канал не більше капіляра; у сильного він широкий і вільний, і чим більший наш енергопотенціал, тим більша пропускна здатність каналу. У почуття кохання каналу не має, точніше, він немає меж: людина відкрита світові, і вся енергія, яку вона може взяти, належить їй.

Отже, кохання це всеохоплююче почуття, це вище почуття, зрештою, це натхнення почуттів. І як творче натхнення розв'язує завдання перетворення довкілля, так і натхнення почуттів перетворює світ, зумовлює комфорт (почуття любові до всього навкруги) нашого внутрішнього світу. Воно проймає всю людину повністю. І душу і тіло її до найменшої клітини.

Людина цього не усвідомлює: вона просто кохає. Щоправда, помічає, що світ навколо став інакшим, і сама вона нібито стала іншою, але хто над цим замислюється?

З чим же порівнюють і навіщо оцінюють предмети і явища наші почуття?

Вони порівнюються з мірками власного стану людини. Вона переживає почуття, як є критерієм спільної міри вияву її стану і стану предмета. Коли стани предметів і явищ споріднені, подібні до її стану людина переживає позитивні почуття.

Спорідненість станів людини і предмета їх зближує, об'єднує в єдину цілісність. Людина і предмет один одному уподібнюються.

Людина, перебуваючи в стані дисгармонії, захоплюється живописним хаосом. І навпаки: живописний хаос у творчої людини спричинює почуття низького, гидкого або потворного.

Перманентних станів, як відомо, п`ять. Отже, легко визначити умови зародження почуттів, виходячи із спорідненості - подібності мір - станів людини і предмета:

1) гармонія в стані зародження початковий стан того, що здатне до розвитку;

2) гармонія, що розвивається всі явища перебувають у стані становлення і розвитку;

3) досконала гармонія вершина розвитку шедеври ноосфери;

4) гармонія порушується бридке, гидке тощо;

5) порушена гармонія людини потворне, неповноцінне морально, позбавлене природного вигляду, хаотичне тощо.

Цілісність, гранична упорядкованість та узгодженість здорового тіла і душі відповідають поняттю "гармонія". Людина в цьому стані зазнаватиме позитивних почуттів, стикаючись із спільномірним, що відповідає її стану, предметом з гармонією.

В оптимальному стані людини її почуття чітко розрізняють у предметах і явищах: а) відоме і невідоме, б) моральне і аморальне, в) гармонійне (краса) і дисгармонійне. Вони спонукають її до дії на перетворення невідомого і дисгармонійного, передбачення і попередження аморального у своїх діях. І саме завдяки цьому, людина спрямована на творчість.

Людина, зосереджена лише на переживанні відомого, морально приємного і краси є пасивним споживачем або ерудитом. Протилежне вона ігнорує, робить вигляд, що його просто не існує, а якщо з ним стикається, то намагається уникати, тікати.

Людина, яка відхиляється від гармонійного стану: контактуючи з дисгармонійними предметами (порушеною впорядкованістю, неузгодженістю, диспропорцію тощо), переживатиме теж, як це не парадоксально, позитивні почуття від дисгармонійних предметів. Якщо міра дисгармонійного предмета відповідає стану людини, то вона отримує від контакту з ним задоволення, насолоджується його “красою”. У такому разі ошляхетнює зло і дисгармонію, де вони їй зустрінуться.

Зруйнована гармонія структурний елемент механізму творчості породжує в людини схильність до руйнування гармонійного в навколишньому світі (згадайте: Герострата, який спалив диво світу храм Артеміди найдосконалішу, яка тільки існувала, рукотворну гармонію), до негативних масових психічних станів, наприклад, паніки, ейфорії, масової непокори тощо.

Людина з порушеним механізмом почуттів байдужа до краси і гармонії, її почуття “працюють“ рідко, бо їх заміняють емоціями. Емоції спричинюють рухи реактивні, імпульсивні, що завершуються некерованими афектами. Вчинками такої людини керує не вона сама, а зовнішні впливи, незалежно від модальності, вона прагне до знищення всього, побудованого за законами гармонії, заради єдиної мети: самоубезпечення від перегріву енергією власного “Я”. Така людина виконавець, вона не здатна до відкриттів, винаходів і створення художніх образів.

Почуття пов'язані з емоціями та інстинктами, однак ототожнювати їх не можна. Почуття за способом перебігу, за силою переживань і психічною напруженістю поділяються на 1) настрої, 2) пристрасті, 3) афекти та 4) катарсис.

За скромними підрахунками, в нашій мові міститься близько 6 тисяч слів для означення почуттів!..

Почуття керують нашими діями і вчинками: усвідомлено або несвідомо виконують функцію координаторів нашої діяльності; містять інформацію та енергію про наше оточення і наш стан.

Тому почуття не тільки регулятори дій і вчинків, а й виконують функції прогнозування успішності дій і діяльності. А розвиток почуттів (моральних пізнавальних, прагматичних та естетичних) є питанням морального виховання.

Отже, почуття, залежно від рівня їхнього розвитку, підсилюють або зменшують енергію вдатностей людини до дій, сприяють або обмежують її творчий потенціал.

13. Психомоторика - орган творчості

У рік у дитини починає працювати механізм психомоторики (у тварин сенсомоторика) це відбувається, коли дитина починає самостійно стояти і ходити. До цього часу малюк був прикутий до середовища як його частина; тепер він пізнає і оцінює почуттями світ, пересуваючись у просторі, а рука стає першим органом не лише рухів, пізнання, а й творчості. Тварини роблять це мордою обнюхування, роздивляння і запам'ятовування навколишнього світу .

До половини першого року дитина живе, керуючись формулою:

енергопотенціал: витрачаннявідновленнянагромадження енергії.

Згодом у дитини починає працювати другий механізм творчості - почуття. І відповідно вона керується другою формулою життя:

почуття - енергопотенціал

А коли виповнюється один рік, то набуває чинності третя формула життя:

психомоторика - почуття - енергопотенціал

Отже, за перший рік життя дитина двічі змінює формулу життєдіяльності. А переходячи до нового стану, починає вчитися користуватися психомоторикою.

Дитина, пізнаючи за допомогою психомоторики світ, опановує простір власних рухів, час тривання рухів, і сили, які діють у цьому просторі і часі, і їй чинять опір. Так малюк опановує фізичний світ.

Психомоторне пізнання величезна праця, яку повинен кожен виконати самотужки. Бо це пізнання не можна здійснити, запам'ятавши найточніші словесні формули, математичні викладки ніщо його не замінить: цей фізичний світ треба відобразити, оцінити і вивчити за допомогою почуттів самостійно.

Що ж таке живий рух і діяльність людини? Психомоторна і розумова діяльність, як ви вже зрозуміли дійсне буття людини, діючи, людина стає вільною. Психомоторні дії, якщо стають досконалими здатностями, можуть бути засобами творчості.

Тільки виконуючи дії, людина виявляє свою творчу сутність і свою індивідуальність. А система дій (психомоторних, пізнавальних, естетичних і моральних тощо), яку опанувала людина, є простором її свідомості.

Чому? У психомоторній дії людина розрізняє себе стан свого тіла і рухи, усвідомлює в собі дві протилежності: “систему - Япредмет”. І оперуючи цим Я-предметом, опановує і підпорядковує його своїй волі, скоряє, долає опір діям; мислить ними, переживає його і уявляє бажаний майбутній предмет ще до закінчення дії.

Справді, рух мислячого людського тіла невичерпне джерело смислів і духовного змісту.

Ось де починається розвиток мислення і волі. Під час дії людина залишається вільною від плину живого руху; ця незалежність дає їй змогу керувати власними рухами згідно з метою подібно до того, як вона оперує предметом, розташованим поза нею.

Процес оперування предметом процес вияву і розвитку здібностей

мислення, почуттів і уяви; бо вони дієво виявляються під час розв'язування задачі і в цій же роботі вони розвиваються.

Для дій мислячого тіла людини немає обмежень, коли вона розв'язує завдання, оперуючи і створюючи предмети найскладніших просторових конфігурацій і розмірів. Наприклад, вухо або око - теж органи мислячого тіла, здатні лише створювати відображення перетворення зовнішніх та внутрішніх подразнень на психічні факти. Тому процеси творчості відкриття, винаходи і створення художніх образів неприступні для них.

Живий рух і дії людини регулюються її образами, почуттями, думками. У живому русі зароджуються елементи думки, виникають і працюють поза нашою свідомістю.

Отож, щоб розвивати мислення, треба навчитися: 1) дослухатися до себе, 2) розуміти “мелодію” психомоторної дії, 3) розрізняти її приховані смисли і робити їх власним здобутком.

У два роки малюк уже використовує психомоторику для вимови слів, розуміє смисл, закодований у слові, і стає здатним виконувати чужу волю. Спілкуючись з дорослими, він:

- нагромаджує для життя словниковий запас - почуттів, образів і смислів у регуляції дій;

не відокремлює поки що себе від довкілля;

тому може доцільно діяти тільки за чужою вказівкою: у цьому віці вона найслухняніша (і приємна для батьків) дитина.

У три роки починає діяти на оточуючих силою слова:

а) відокремлює себе від середовища і стає автономною цілісністю, спрямованою на пізнання - стає “чомучкою”;

б) усвідомлює свій суверенітет створюється особисте “Я”, і дитина починає діяти від власного імені, подає команди, просить і наказує, створюючи програми дій і перелік вимог до дорослих, щоб задовольнити свої бажання руками і силами дорослих;

в) прагне підкорити своїй волі дорослих робить це досить вишукано і навіть майстерно.

Відтепер для малюка його бажання образ, почуття, думка - не просто сигнали, як крик або плач, а безпосередні регулятори його дитячої діяльності.

В оптимальному стані людина, виконуючи дію, може точно регулювати свої біодинамічні властивості, керувати: а) силою рухів, б) їх швидкістю, в) темпом і ритмом. Результатом дії буде її: координованість, точність рухів і влучність, зовнішнім виявом чого є спритність і пластичність як естетичні якості психомоторики. Ці здібності - перші кроки до психомоторної творчості.

Людина здатна керувати властивостями своєї психомоторики тільки частково і лише в діях, які добре завчені, а під час навчання діям виявляється її закріпачення, скутість рухів -- вона перебуває в стані аварійності.

Дії незграбної людини втратили спритність і пластичність, у неї певною мірою порушується точність і особливо влучність рухів, натомість вони набувають скутості, порушення координації та негативних рис.

Про що це свідчить? Це свідчить про стан глибокої втоми або початок хвороби рухів.

14. Механізм відображення невідчутного

З віком дії малюка, крім інших, набувають креативних властивостей; вони стають дієвим засобом поєднання минулого з сьогоденням і засобом створення майбутнього. Малюк здатен здійснювати не лише уявляючи або подумки, а практично: робить майбутнє тут і тепер сьогодні.

Думка разом з почуттями та образами в одному пориванні дозволяє дитині робити впевнені кроки до себе самої.

І, отже, світова загадка механізмів творчості розв'яжеться, якщо знати:

а) живий рух і думка людини одне й те саме, але вони розглядаються з різних боків: думка внутрішній рух, рух зовнішній її відображення;

б) мислення і рух властивості мислячого тіла; розвиваючи одне, ми розвиваємо і все інше в механізмі творчості;

в) індикатор якості мислення точність і спритність живого руху і навпаки.

Як же здійснюються мислення і живий рух?

Будь-яка зміна всередині тіла, спричинена живим рухом, виражається зміною в способі дії і одночасно в мисленні. Виходить, щоб навчити людину мисленню, треба старанно досліджувати власний спосіб дій, передусім свого мислячого тіла.

Дитина, яка нормально розвивається, після 3-х років життя стає “чомучкою” і починає діяти за четвертою формулою:

мислення - психомоторика - почуття - енергопотенціал

Що ж свідчить про початок роботи мислення?

Цей момент у житті дитини відчувають (але не знають) всі: малюк починає ставити запитання, десятки, сотні запитань...Він стає “чомучкою”.

Що таке дитяче запитання? Малюк усвідомив, що навколо існує відоме і невідоме, тобто він став здатним зрозуміти дихотомію поділу всього у світі на дві протилежні частини.

Невідоме викликає в ньому стан дискомфорту, незручності. Але він самостійно ще неспроможний звільнитися від дискомфорту перетворити невідоме на відоме. Йому потрібна допомога і малюк звертається до дорослого зі своїм невідомим, висловленим у формі запитання.

Ставлячи запитання дорослому, 3-річний малюк поступово починає усвідомлювати невідоме через відоме, а в невідомому визначати для себе завдання.

З усвідомлення невідомого і починається мислення.

Невідоме залучає до активності мислення. І це відбувається в кожної людини незалежно від віку. Невідоме, таємниця, загадка ваблять дитину, і вона намагається перетворити їх на відоме. Щоб перетворити невідоме на відоме і опанувати його, треба мислити розв'язувати завдання, яке містить невідоме, набувати знань, щоб ними користуватися.

Невідоме примушує мислення розв'язувати завдання: пізнавальне, моральне або естетичне.

Мислення перетворення невідомого на відоме: мислення має початок усвідомлення невідомого як завдання; середину процес його розв'язання і кінець висновок у формі знакової системи або створеного: речі, предмета.

Що активізує роботу механізму мислення?

Ми вже встановили: зустріч з невідомим, незнайомим. З тим, що вперше з'явилося перед дитиною (дорослим теж), або з тим, що ми віднайшли вперше в добре знайомому, навіть звичному. Тобто механізм мислення вмикається в активність, стикаючись з неймовірним в очевидному.

Що відбувається далі? Зустріч з невідомим викликає подив, а іноді з'являється і страх. А зазвичай ми почуваємо дискомфорт внутрішню незручність.

Як від цього звільнитися, щоб повернутися у свій звичний приємний комфортний стан? Існує єдиний спосіб. Розв'язати завдання, тобто перетворити невідоме на відоме.

Для цього мислення користується своїми інструментами: думкою і системою думок міркуваннями. За допомогою цих інструментів мислення:

- встановлює зв'язок між відомим і невідомим;

- відшуковує аналоги невідомого, створюючи новий образ, думку про нього, а якщо це не вдається зробити, то і робить відкриття того, чого ще не існувало,

- отриманий продукт: образ, думку, аналог нового перетворює на словесну, знакову систему (наприклад, математичне рівняння) або в форму створеного із природного матеріалу предмета.

Мислення механізм перетворення невідомого на відоме. Мислення закінчує працювати, коли невідоме перетворюється на відоме, завдання або проблема розв'язані, а дискомфорт зникає.

Але цей стан тимчасовий: кожне розв'язане завдання (пізнавальне, моральне, естетичне) породжує нові і нові завдання.

Невідоме співіснує з відомим, і так до нескінченності.

Ось чому творча людина приречена розв'язувати завдання все своє життя.

У трирічному віці починається “вік чомучки”.

“Вік чомучки” вік відкриттів, винаходів створення образів для себе.

Одночасно цей вік - лінгвістичний вік. Відомо, якщо в родині розмовляють чотирма мовами і до малюка звертаються: батько однією, мати іншою, дідусь і бабуся третьою і т.д. мовами, - то з трьох з половиною років він вільно спілкується з усіма “їхніми” мовами. І це все без підручника, вчителя, оцінок; процес учіння відбувається невимушено, вільно, природно, чужі мови мовби вливаються в дитячу душу із мовного середовища. До того дитина теж, спеціально не навчаючись, стає поліглотом і перекладачем цих мов.

У процесі спілкування дитина не вчиться мовам, а лише діє багатьма мовами.

Мислення інструмент людини для пізнання властивостей предметів та явищ дійсності, які неможливо відчути, відобразити органами чуттів.

Міра всіх речей Людина. Цю міру якості речей уже знали стародавні греки, а Протагор звів її до формули розуміння сутності людини і її творчого начала.

Правильне мислення творіння добрі; хибне, спотворне мислення -- внаслідок дій залишається бруд, зло, руйнування. У людини мислення є засобом пристосування до умов праці; за певних умов воно стає інструментом творчості або, навпаки: за інших обставин просто може виключитися з активності на тривалий час, на роки, переходячи в "сплячий" режим, простоювати без роботи.

Спочатку в малюка процеси мислення безпосередньо вплітаються у психомоторні дії, пізніше у підлітків і юнаків процеси мислення відокремлюються від дій, що дає змогу оперувати образами, почуттями або думкою про предмет, не торкаючись його руками.

Через усвідомлення у відомому невідомого, загадкового, таємничого виникають нові мотиви мислення (потреба зрозуміти, з'ясувати незрозуміле, розв'язати пізнавальне або практичне завдання тощо), нові його форми й засоби.

У дорослого мислення стає особливою, не лише пізнавальною, а й теоретичною діяльністю, яка полягає в утворенні понять, оперуванні ними функції "світлої голови", - і практичному їх застосуванні робота "золотих рук".

Але сподіватися, що основним засобом розвитку мислення є навчання оперуванню знаковими системами, текстами або образами неприпустима помилка, яка в дорослому віці спричинює байдужість до розумової праці, до власного мислення і особливо до розв'язання творчих завдань.

Для чого нам потрібне мислення?

1. Щоб отримувати знання. Для дитини: навчитись читати, писати, дивитися і бачити, сприймати, набувати досвіду тощо. Разом із мисленням ці функції може виконувати пам'ять через механізми запам'ятовування, збереження і відтворення здобутого людиною.

Але між продуктами мислення і механізмами запам'ятовування існують суттєві розбіжності.

2. Щоб здійснювати регуляцію рухів, дій та діяльності. Образи, почуття та думки є безпосередніми регуляторами всіх наших виявів активності.

3. Щоб здійснювати дослідження обмірковувати процеси, явища та предмети, щоб вивчати їх властивості, робити винаходи і створювати нові художні образи. Мислимо, аби розкрити невідчутні зв'язки між властивостями предметів або між окремими предметами.

4. Щоб здійснювати перевірку, контроль та виявляти критичне ставлення до дій (пізнавальних, моральних та естетичних), бо в мисленні можливі помилки, а усвідомлення помилок привілей почуттів.

5. Мислення як процес створення. Разом із мисленням і процесами пам'яті треба враховувати і акти творення, акти мистецтва, техніки майстерності, здатності створити дещо з сировини.

Тут ідеться про дії, які, за мірками думки, створюють, спричинюють створення нового.

Втілення і відкриття процеси матеріальних перетворень, що відбуваються завдяки роботі мислення; все, що виникає, виникає через діяльність, мистецтво, техніку.

Мислення людини активність, яка живить її енергією та інформацією, забезпечує створення і конструювання нових явищ (духовних або матеріальних те саме) у навколишньому світі.

Чим мислення включається в роботу? Мислення приводиться в рух впливами ззовні. Зокрема, функції вмикачів виконують:

1. Здивування, подив. Зустрічі людини з невідомим викликають почуття неочікуваного, поєднуються із захопленням і повагою до нього. Подив створює щось дивне, привабливе, що й викликає інтерес до себе, підкоряє своїй владі і нібито благає людину: "Пізнай, що я таке..." Але цей стан викликається лише в людей в оптимальному психічному стані; стомлена або хвора людина байдужа до всього, що її оточує, вона занурена в себе саму.

2. Задача, ускладнення, невизначеність умов для початку дії. Ці психічні стани спричинені впливами ззовні. Вони переживаються людиною як ускладнення певної сили, нетямущість щодо сприйнятого і розуміння подій навколо себе. Думка в такому стані потрапляє в глухий кут і крутиться, як білка в колесі, без видимого руху. Почуття фіксують стан невизначеності сприйнятого; дихотомічно поділяють його на дві частини: відоме і невідоме. Уява не знаходить точки опори і кружляє навколо невизначеності.

Іноді завдання стає джерелом страху. Тоді людина розгублюється і втрачає контроль над собою. Ось чому так часто просять: “не завдавай йому клопоту, бо він від задач впадає в розпач”. Багато хто задач боїться, уникаючи їх.

Задача містить невідоме, переплетене з відомим, а щоб розв'язати її, треба відповісти на запитання: Що? Як? Заради чого? Тому людину треба так спантеличити, щоб розв'язання завдання не виходило з її розуму. Це той стан, коли людина не знає, як діяти. Невідоме не лише не йде їй з думки, а й спричинює стан дискомфорту.

Треба чітко розрізняти завдання і задачі. Вони різні і між ними прірва. При виконанні завдання в роботі користуються відомими правилами, шаблонами або стереотипами: одним або багатьма відразу навіть тоді, коли щоразу вони змінюються залежно від обставин і мети завдання. Робота впродовж виконання завдання тяжіє до монотонності.

Задача завжди містить невідоме, яке вимагає індивідуального підходу, нестандартного вирішення, що і створює інтерес, зацікавленість під час її розв'язання.

Розв'язана задача перетворюється на знання, які засвоюються без опору і так званого методу повторення. Чому це так, відповісти не важко: задача здатна шукати, віднаходити всі необхідні для розв'язання знання і змінювати формули руху думки, які людина ніколи не забуває.

Наслідок роботи - зміни в довкіллі, а розв'язана задача, крім змін, містить зачатки процесу розвитку, що, зрозуміло, не одне й те саме.

3. Дискомфорт. Найпростіший стан у діяльності людини спричинюється завданням: сказали, що і як треба робити, і попереднє внутрішнє напруження зменшується. Більш складний психічний стан у спантеличеної людини: треба спочатку усвідомити невідоме у відомому, а потім у невідомому знайти задачу, яку треба буде розв'язувати.

Особливий психічний стан дискомфорт. У такому стані важко визначити, що є відоме, а що треба визначити (невідоме). Людина відчуває якусь незручність, недостатність умов, потрібних для успішної діяльності, їй щось не дає спокою, бентежить. Думка про невідоме муляє, хвилює почуття, а уява змальовує різні образи і відомого, і невідомого водночас.

Задача завжди поза нами, а її вістря всередині нас.

Задачі ставлять і люди, і обставини, а виникнення внутрішнього дискомфорту - свідчення того, що задача виникає всередині нас, сама знайшла людину і вимагає розв'язати себе до кінця. Завданням можна ігнорувати, не помічати його, відмовитися його розв'язувати, а ось із дискомфортом складніше: від нього можна звільнитися, тільки розв'язавши задачу.

Отож, у стані дискомфорту людині треба спочатку за зовнішніми ознаками знайти задачу серед невідомого, а потім діяти.

Чим ми мислимо? За питання не риторичне. Назвемо речі, те, чим ми мислимо:

відомими речами або їхніми властивостями, щоб запам'ятати для використання;

у діалозі із невідомим у задачі, обмірковуючи її;

відповідаємо на запитання, які ставляться один одному;

сполученнями невідомого і відомого, щоб очистити душу від неясних і невиразних уявлень, для досягнення міцного і надійного знання;

рухом думки від відомого до невідомого, щоб перетворити його на відоме: невідоме викликає сумнів, подив, стурбованість, а третє нове знання вдоволення, радість, стан натхнення для наступної дії,

носіями думки є: образи, почуття, слова, поняття та символи знаки думки і для інших людей;

дією, діяльністю, що розв'язують пізнавальні, моральні, естетичні, психомоторні або творчі задачі;

можемо мислити природною логікою речей золотим перерізом і явищ, будовою, складом, функціями або їх відображенням логікою понять;

- можемо мислити і саму думку, яка завжди пов'язана з безліччю своїх продовжень: думаємо думу свою.

Що таке думка?

15. Думка - інструмент мислення

Думка це вже розв'язана задача; відображення напрямів мислення в просторі невідомого; схема минулих дій з образом, почуттями і з предметом.

Отже, думка це:

1) інформаційна структура дії, яка її охоплює своїм змістом;

2) енергетична структура дії, яка відображає стан гармонійності, пропорції, ритму;

3) логічна схема майбутньої дії, її прогностична модель.

Де виникає думка? Там, де зароджується образ і почуття, на межі відомого і невідомого. Отже, безпосередньо в системі "людина предмет".

Думка виникає у тому місці, де пізнавальні почуття фіксують неупорядкованість у системі, естетичні наявність елементів дисгармонійного, а моральні почуття відзначають і оцінюють дію виконану і майбутню за мірками або критеріями "добра зла" або "блага руїни". І думка створюється у точці контакту людини, її думки і предмета - з природною речовиною, або в стосунках з людьми.

Раніше йшлося про дійове мислення, коли регуляція рухів здійснювалась за допомогою думки, почування, почуттів, образу і була спрямована на опанування психомоторики. Людина користувалася здебільшого інформацією від власного тіла, дійовою думкою, яка була вплетена в тканину живого руху, і існувала поки виконується дія. Метою регуляції були точність рухів, забезпечення успішності наступної дії.

Робота з предметом (сировиною й предметами культури) вимагає уміння подумати про іншу інформацію. Тут вже йдеться про відчуття предмета, почуття від нього і його образу. І з них теж створюється думка. Коли думка виникла, то це означає, що ми розв'язали задачу, отримали відоме з невідомих властивостей предмета, пізнали певну його властивість.

Предметна думка відображення теперішнього або майбутнього: найближчого, віддаленого і в перспективі; міркування модель дій, спрямованих на створення предмета.

Отже, думка, що регулює рухи дії, продукт мислення, погляд на дію і позиція людини в психомоторній активності. Думка елемент знання (свого або чужого не має значення), вона дає змогу пізнати себе, зрозуміти і навчитися втілювати думку, образ, почуття в матерію дії.

Таким чином, думка виконує три основні функції:

І) вона є енергетичним згустком, зарядом енергії, який створюється в процесі її зародження з почуттєвого матеріалу дії: вона начебто закручена пружина;

2) вона - образ: значить, предметний зліпок, за який чіпляється почуття, щоб створити потік енергії (до предмета і від нього), думка ключ до енергетичної пружини механізму творчості;

З) вона - смисл: містить код, в якому зосереджений досвід застосування думки керівництво до дії.

Кожен із нас може користуватися енергетикою лише тих думок (понять і символів), які він опанував, які стали інструментами (мислення і керівництва діями), частиною його єства. Усі інші думки для нас нейтральні: вони порожній звук, який можна відтворювати в будь-який спосіб, або знаки китайської мови, нам не зрозумілі, бо вони не несуть нам ні енергії, ні інформації.

Завдання мислення точність відображення, образу і думки, а завдання творчості новизна відкриття, винаходу або художнього образу. Але творчість без точності мислення неможлива.

А що вимикає мислення ?

Більшість людей живе, застосовуючи запозичені, запам'ятовано знання: вивчив відтворив, побачив зробив, почув розповів тощо Тобто вони - звичайні транслятори чужого: знань, наслідуванням навичок і умінь і ними, без переробки на свій лад, не думаючи, користуються. Живуть за принципом: сприйнявзапам'ятаввідтворив. Зрозуміло, тут про процеси мислення не йдеться: вистачає і сил пам'яті.

Назвемо деякі з факторів, що “вмикають” із активності мислення:

Стереотипи. До них належать соціальні, професійні, побутові тощо спрощені та схематизовані уявлення про предмети і явища. Вони використовуються як зразки для механічного наслідування. Стаючи звичними, стереотипи перетворюються на навички і застосовуються несвідомо автоматично. Сприйняття, класифікація і оцінка подій відбуваються не внаслідок розмірковування, а відповідно до наявних стереотипів.

Принципи і закони. Вони відрізняються від стереотипів тим, що передають адекватні і точні смисли систем думок, образів і законів. Вони перевірені на істинність і використовуються в навчальній, науковій та поведінковій діяльностях. Їх перевага над стереотипами полягає в тому, що вони зрозуміліше передають ці смисли.

Формули означення предметів, явищ і процесів - виражають смисли

словами, літерами або сукупністю чисел, які пов'язані між собою кількісно, якісно або в міру їх природної сутності.

Сентенції - положення (думки, судження), висловлені у формі пропозицій, рекомендацій, правил, які є продуктами зрілої здатності судження талантів і геніїв людства щодо морального змісту поведінки і життя людини. Тому вони мають морально-повчальний характер.

Канони повчально-напучувальні основи життя та діяльності, які вказують людині на дещо значне, цінне і помірковане.

Це система твердих встановлених правил, норм дій і поведінки або діяльності людини. Вони виконують роль нормативного зразка для наслідування, панівної форми і моди в житті та мистецтві. Канон - ”узаконений” спосіб діяння, правило і обов'язок діяти так, а не інакше. Виконувати канонічні дії - наприклад, етикет, слід, безумовно, внаслідок суспільних вимог, а не внутрішніх стимулів.

Прислів'я популярні правила, встановлені здоровим глуздом.

Людина, яка користується здебільшого формами узагальненого знання, блокує своє мислення аж до припинення його роботи: навіщо мислити, міркувати, коли все вже давно всім відоме. Над нею домінує чужий досвід. Користуючись ним, вона перетворюється на виконавця, здатного лише копіювати дії, навички і знання.

Неважко зрозуміти і те, чим відрізняється виконавець від людини, яка діє творчо.

Разом з тим штампи свідомості можна використати для розвитку творчих здібностей, якщо застосувати критичний метод дослідження джерел і умов створення підвалин стереотипів, що змусило людей так мислити. Бо в процесі мислення був рух думки від незнання до знання.

За предметами мислення розрізняють такі його види: мислення образами, почуттями, думками і системами думок, поняттями та символами. Схильність людини до того або того типу мислення може виступати і як типологічна особливість.

Природні можливості мислення кожної людини реалізуються в процесі: а) взаємодії з невідомим; б) вивчення ходу думок талантів і геніїв у пізнанні ними предметів і явищ; в) засвоєння надбань людства (здобутків ноосфери).

В оптимальному стані людина впевнена в собі, завжди діє так, що в очевидному знаходить неймовірне. Вона знає: розв'язана задача породжує множину задач, цікавіших за попередню.

Справжнє задоволення творча людина отримує не від результату, а від процесу створення предмета, думки, образу, почуття.

Людина дослухається до себе, розуміє себе і тому користується інтуїцією. В процесі заучування матеріал спочатку осмислюється, а потім запам'ятовуються його смисли. Але все це можливе, коли вона перебуває в оптимальному стані готовності до творчості.

Коли мислення не може знайти у відомому невідоме, а у невідомому задачу, тоді в заучуванні покладаються на кількість повторень, на силу механізмів пам'яті. Так неусвідомлено підміняється механізм мислення роботою пам'яті, а робота думки при цьому блокується. Це ознаки порушення єдності мислення і пам'яті, що є характерним для ерудита.

Якщо ж механізм мислення перебуває в бездіяльному стані, природний процес осмислювання підміняється механічним запам'ятовуванням, а людина всюди діє відповідно до відомих стереотипів і тому виявляється здатною до механічної роботи.

16. Відображення неіснуючого

У п'яти річної дитини вмикається і механізм уяви здатності поетичної душі до творчості.

Свідченням того, що механізм уяви почав працювати, є те, що дитина може вільно (зрозуміло, поки що не усвідомлено) оперувати відображенням: думками, образами, почуттями - і стає спроможною:

розрізняти образи, почуття, думки і практичну дію, в якій вони зароджувалися і співіснували в неподільній єдності, а тепер вона здатна оперувати з ними окремо;

вивільняти образи, почуття і думки від влади над ними пам'яті, хоча ці відображення пов'язані з процесами збереження і відтворення закладеного в пам'ять генетичними ланцюгами;

ментально змінювати образи почуття і думки про предмет, не торкаючись його руками;

діяти з цими відображеннями, отримувати нічим не обмежену волю і свободу дій, звільнятися від стереотипів, що і веде людину від простого перетворення завченого матеріалу до творчості втілення нових форм і якостей у предметному світі;

за допомогою уяви створювати і руйнувати віртуальну реальність, не зачіпаючи дійсного руйнування в навколишнього світу.

Не важко здогадатися, що дитина зробила в собі ще один переворот, змінила формулу життя і діяльності. Відбулась зміна структури механізму творчості і додався до активності новий, до цього часу другорядний, інструмент механізм творчості уява.

П'ята формула життя набула такого вигляду:

уявамисленняпочуттяпсихомоторикаенергопотенціал

Уява психічний процес і механізм, продукт активності у створенні людиною нових образів, уявлень, думок. Уява та її дії пов'язані з абстрагуванням, яке виконується разом з мисленням та енергетикою почуттів. Завдяки уяві людина може передбачати свої майбутні дії та результати: в кінці процесу праці вона отримує продукт, який на початку був створений уявою, у формі образу, системи думок або концепції. Процеси уяви треба розглядати як дійову репетицію майбутнього.

Але уява це інструмент руйнування стереотипів, який торує шлях до відкриття, винаходу і художнього образу.

За осмисленістю нових образів, розрізняють: а) мимовільну уяву, б) довільну, в) захисну уяву, за допомогою якої людина абстрагується від руйнівних впливів і зберігає свою енергію від спалювання негативними почуттями (цей феномен відомий: учень сидить у класі, але його немає на уроці ).

17. Уява - трансформатор нових образів

Уява і її процеси тісно пов'язані зі сприйманням, емоціями, пам'яттю, мисленням, мовою. К. Д. Ушинський зауважував: розвинена уява є приналежністю великого розуму.

Уява це не здатність фантазувати, будувати гіпотези, а інтуїтивна можливість вбачити сутність предметів їх природну логічність. В оптимальному стані уява користується почуттями гармонії кодами золотого перерізу. Уява комбінує образи ще неіснуючих предметів, процесів, явищ, користуючись при цьому не лише матеріалами пам'яті і почуттів. У діях уяви бере участь і мислення.

З почуттями предмети і явища нам надаються. Переживаючи їх, людина дає їм оцінку, потім залучається до роботи мислення, яке здійснює:

...