Психологія творчості

а) перетворення невідомого на відоме,

б) попередження або подолання аморального вчинку,

в) перетворення дисгармонійного на форму більш досконалої гармонії.

Коли мислення, стикаючись з невідомим, моральним або руйнівниму житті або діяльності, буває безсилим у розв'язанні цих задач, на допомогу приходить уява.

Уява створює образ невідомого як образ відомого, тобто його гіпотезу предметний зміст і сенс, в якому відбувається саморух почуттєвого і смислового начал.

Механізм уяви синтезує почуття в думку, наслідком чого є створення нового образу або судження про невідоме в задачі. І це все відбувається в розумовому, ментальному плані.

Тому уява має, природно, практичне, а не споглядальне значення. Вона - інструмент практичного цілеутворення, перетворення предметів. Уява людини - її здатність побачити, розгледіти новий предмет у його майбутньому стані і в новій формі.

Уява ключ до створення майбутньої реальної форми і змісту бажаного, того, що треба створювати. Отож, образ уяви початок здійснення мети.

Наше минуле в кожний даний момент, тобто пам'ять, існує для нас у зв'язку з нашою потребою і її спрямованістю на майбутнє. Минуле, якщо воно претендує на дієвість, а не виконує роль досвіду (позитивного і негативного) завжди існує лише в формі майбутнього.

Як це зрозуміти? Адже в уяві бажаний предмет мета передбачається нами як уже існуючий, реальний? Діючи, людина трансформує предмет не просто уявно, а насправді. Причому у згоді з його природною міркою, яку в ньому визначають почуття. Зрозуміло, мірка може бути точною або помилковою, і тому під час дії зі створюваним предметом постійно визначається відповідність його властивостей певній мірці.

Уява -- виявник гармонії, прихованої в сировині майбутнього предмета. Уява відшукує і уточнює разом з почуттям природні мірки гармонії предметів і діє, користуючись ними; виробляє разом з мисленням правила роботи психомоторики зі створюваними предметами.

Продуктивна уява вперше створює предмет. Конструює в образі його до

того, коли він стане реальним, зробленим. Уява передбачає те, чого ще не існує. Вона допомагає робити відкриття, знаходити нові шляхи розв'язання задач і проблем. А кожному із нас - доцільно працювати.

Сказане про функції продуктивної уяви стосується і створення уявлення про свій життєвий шлях, погляду на самих себе суб'єктивно. Адже ми центр бачення світу, сучасного і прийдешнього, і себе в ньому. Хто не бажає подивитися на себе через якийсь час і чітко побачити плани на майбутнє?

Уява вимога людини до себе: бачити себе не тільки такою, як тепер, а й домагатися повноти і яскравості життя. Спроба бачити себе величною і найкращою це не примха, не допитливість, не розкіш. Це не відрив від реальності, а навпаки кроки до самої себе, до своєї досконалості.

Уява -- продукт синтезу багатьох образів в один. За змістом продукт уяви може бути в широкому діапазоні дійсності: від фантастичних мрій до творчих образів. Але так або так вони як почуття, думки і поняття стають безпосередніми регуляторами:

життєдіяльності людини на багато років вперед;

вчинків дій, що створюють соціально-культурні цінності;

дій процесу розв'язання розумових або психомоторних задач, якими людина перетворює невідоме на відоме, нове для себе і для інших.

Продукти уяви образи, створені спільною роботою з почуттям, здатні прокладати шляхи із сучасного в майбутнє, будувати силами душі те, чого ще не було в даному місці і часі, але можливість існування якого передбачалась.

Ось чому минуле знання, уміння та навички учня в кожну мить життя повинні існувати у свідомості зі спрямованістю в майбутнє.

Пам'ять, яка навантажується знаннями, уміннями та навичками, не може слугувати людині основою активності і дієвості. Пам'ять призначена бути сховищем досвіду, минулого. А творча людина спрямована на майбутнє прагне вирватися із сучасного в майбутнє своїх створінь.

Здорова уява, не затьмарена фантазією, поза діяльністю людини просто не існує. Здорова уява завжди працює: в роботі людина трансформує предмет або сировину не просто уявно, а й насправді за допомогою уяви людина прокладає шлях до бажаного, передбачає технологію його втілення, контролює практичне її застосовування.

Уява працює разом з інтуїцією і здатна не лише створювати образ майбутнього предмета або речі, а й відшукувати природну мірку предмета логіку його будови.

І тому людина здатна творити так, як сама природа. Так започатковується здатність до відкриттів, здатність до розвитку техніки і технологій, способи розв'язання задач і проблем, з якими щоразу стикається людина...

18. Уява, сенсорна сфера та інтуїція

Ми вивчали особливості процесу становлення образу залежно від активності сфер психіки -- свідомості і процесів, що здійснюються під порогом свідомості. Вивчалися свідомі і сенсорні дії -- якісно відмінні психічні явища, не першорядні і другорядні, а механізми, які можуть працювати, підсилюючи один одного в розв'язанні задач творчості і життя.

Г.С.Костюк дійшов висновку, що становлення образу предмета відбувається шляхом трансформації гіпотез про невідоме -- предмет, що сприймається в ускладнених умовах.

Досліджувані Г.С.Костюка сприймали предмет, який у темряві освітлювався спалахами імпульсної лампи. Кожний імпульс світла додавав нову інформацію, що уточнювала гіпотезу про справжній вигляд предмета.

Вихідна умова: людина зіткнулась з невідомим -- задачею, яка спричиняє дискомфорт. Що з людиною відбувається? Почуття оцінило ситуацію -- невідоме, що й спричинило стан дискомфорту; мислення задачу сформулювало -- треба повернутися до приємного стану, перетворити невідоме на відоме. Але засобів розумових дій і енергії для швидкого розв'язання задачі в людини бракує - виникає стан мук під час втілення гіпотез: усвідомлюється задача і відбуваються пошуки можливостей її розв'язати.

На допомогу почуттям і мисленню приходить уява і створює ряд гіпотез-образів: а) бажаного предмета -- розв'язаної задачі, б) дій розумових і психомоторних, завдяки здійсненню яких вона буде розв'язана. Образ уяви порівнюється з наявною інформацією про оригінал, і приймається рішення про міру їх адекватності. І цей процес продовжується, поки в людини нагромадиться достатня енергія -- і тоді образ-гіпотеза і предмет стануть адекватними, що й було метою, бажаним.

Шляхом взаємодії відчуттів, почуттів, уяви та мислення людина створювала гіпотези, користуючись минулим і сучасним -- неповним образом предмета до моменту розв'язання задачі: коли образ стане адекватним предмету. Свідома думка схильна користуватися стереотипами і пристосовує відомі способи розв'язання задач до нових умов. А щоб вийти за межі стереотипів, треба мати достатній рівень енергії. Причому трансформація гіпотез може бути вербалізованою на всіх етапах становлення образу предмета.

Становлення образу предмета через трансформацію гіпотез про невідоме -- предмет, що сприймається в ускладнених умовах, може розглядатися як модель творчого процесу. У моделі визначені всі механізми перетворення невідомого на відоме: здійснюються відкриття, винаходи і створюються художні образи .

Разом з тим існує механізм перетворення змісту послідовного зорового образу.

Організація дослідження. Ми вивчали механізм створення сенсорною сферою цілісних образів із нецілісних предметів. За основу випробувань бралися деякі уявлення про механізми пам'яті -- надійного “сховища” знань, досвіду, смислів. Усе минає, але все залишається в пам'яті. Розглядатимуться несвідомі способи перетворення образів, того, що оминуло фокус свідомості і мимовільно запам'яталося й залишилося в сховищах пам'яті.

Послідовний образ -- феномен сенсорики --дає змогу “бачити, чути, смакувати” тощо -- зміст відображеного й неусвідомлюваного.

У змінах послідовного зорового образу можна “бачити” природні, незалежні від свідомості і волі, перетворення його форми і змісту, спостерігати те, що відбувається відповідно до законів психіки. Послідовні образи, характерні для сенсорних систем і з енергетичної точки зору вони -- метаболічні хвости від енергії зовнішніх впливів.

Однак сталося так, що енергетичну характеристику пізнавальних, почуттєво-вольових та психічних станів людини психологія оминула своєю увагою.

Перша серія дослідів. Випробування стосується механізму створення, функціонування й перетворення послідовного зорового образу, і, зокрема, його: а) тривалості, б) наявності перебігу його фаз, в) перетворення його інформаційного змісту.

Обладнання: лампа-бліц на 60 джоулів, годинник із секундною стрілкою, папір, щоб занотувати звіти досліджуваного, асистент. Досліджуваний зручно сидить. Для адаптації він заплющує очі і прикриває їх руками, але не натискає на очні яблука у продовж 3 хвилин.

Лампа-бліц розташовується на відстані 2,5 метра (не ближче!). За командою “Відкрити очі!” -- умикається бліц. Досліджуваний відразу, як побачить спалах, закриває очі і знову прикриває їх руками.

Що ж бачить наш досліджуваний? Сказати бачить, -- перебільшення: очі заплющені! Він спостерігає послідовний зоровий образ -- перетворення впливу на сітківку ока енергії і інформації спалаху; сенсорний факт, що він бачить перед собою, у місці, звідки справлявся вплив і розгортався в часі, хоча все відбувалося в межах простору сітківки ока!

Смисл локалізації послідовного образу поза людиною - в дії механізму предметності сприймання і мислення: ми сприймаємо і мислимо не стан своїх органів чуттів, а предмети і явища поза нами; відображене ми “виносимо” в простір, де існує предмет сприймання.

Друга серія дослідів. Для випробування здатності сенсорики до створення з нецілісних оригіналів цілісних послідовних образів, пропонуємо провести додаткове дослідження.

На білому картоні зображено коло діаметром 10 см і шириною -- 2 см. Величина розриву змінна: перший розрив -- 30 кутових градусів, другий -- 60, третій -- 90 градусів. Стенд перед очима досліджуваного на відстані 2,5 метра. Лампу-бліц умикають після того, як очі пристосувалися до її світла. Після команди “Розплющити очі!” дається спалах бліцу, який освітлює стенд із тестовим зображенням, і очі заплющені, поки пройдуть всі три фази образу.

Образ у натуральному кольорі спалаху бліцу -- перша фаза. У ній дублюється форма бліцу й джерела світла -- один до одного. Цей факт -- показник доброго психічного стану: механізм послідовного образу спрацьовує на повну потужність -- інформація, що надійшла зовні, відображається без втрат.

Згодом поступово цей образ (у натуральному кольорі бліцу) гасне і через деякий час зникає зовсім, зливаючись із фоном. Образ відсутній і настає перша темрява.

Сутність цього виражається так: 1) якийсь час образ утримує свою інтенсивність, 2) потім, замість того, щоб почати гаснути, - підвищує свою яскравість, нібито бере енергію з нових джерел.

Ми маємо тут справу зі спалахом послідовного образу. Спалах може злякати досліджуваного. Але в цьому образі нічого дивовижного і - тим більше -- страшного. Душа й тіло мають здатність боротися за збереження енергії та інформації. До інформації в них ставлення особливе: щоб її зберегти в собі, вони не шкодують енергії - витрачають її стільки, скільки потрібно для її осмислення.

Цей психічний факт нагадує і про інші феномени сенсорики.

Феномен спалаху образу близький до ремінісценції. Це виявляється в тому, що з часом кількість відтворюваного матеріалу (смислової або нейтральної інформації) збільшувалася -- порівняно із зафіксованою через деякий час після повного заучування. Відразу після заучування відбувається деяка його втрата, але дія механізму ремінісценції спричиняє пригадування більшої кількості інформації: вона сягає показників, які були зафіксовані відразу ж після заучування. Забуте відновлюється незалежно від волі й бажання людини: забуте саме виникає з глибин пам'яті.

Спалах послідовного образу відбувається в лічені секунди (від 10 до 15 секунд), а ремінісценція виникає через більший проміжок часу -- рахунок іде на дні. Найбільшої сили ремінісценція набуває на другий-третій день. Відтворюється максимальна кількість матеріалу порівняно з попередньою.

Ремінісценція, сильніша в дітей, ніж у дорослих. Оскільки серед дорослих більше людей з браком енергетичного потенціалу. І серед дорослих є винятки: люди з оптимальним енергопотенціалом, незалежно від віку, статі та освіти, мають високу ремінісценцію: пригадують завчене точніше, у більшій кількості і досить швидко.

Загадковий механізм психіки -- інтуїція -- здатність людини чуттями уловлювати дійсний стан речей. Коли людину охоплює “осяяння”, то вона раптово, неусвідомлено і без розмірковувань отримує результат розв'язаної задачі. А що дало змогу її розв'язати, як і коли це вирішення відбувалося ніхто і ніколи не може точно пригадати. Потім, часом і за допомогою логічного аналізу, людина дошукується шляху способу дій, але лишається невпевненою в тому, що якраз так і відбувалось розв'язання задачі.

Спалах послідовного зорового образу -- явище енергетичного походження. “Осяяння” -- те саме, хоча містить ще й інформаційну складову. Людина, в якої з'являється спалах образу, має оптимальний енергетичний потенціал.

Нагадаємо: “енергія” -- це вихідний матеріал, який повинен бути присутнім як на початку будь-якого природничого процесу, так і в роботі людини. Дія -- розумова або психомоторна -- теж відбувається завдяки енергії або потенціалу в організмі людини. Тому енергія - необхідна умова розвитку душі тіла: енергія - умова перебігу можливості дії -- думки про неї, до дійсності, матеріалізації думок, почуттів та уяви. Отже, енергія є:

1. властивістю кожної клітини нашого тіла;

2. засобом захисту від руйнівних впливів агресивного навколишнього світу;

3. умовою для здійснення творчої роботи: чим більше енергії, тим ми ясніше бачимо, живемо із задоволенням і насолодою.

Отже, механізм інтуїції і виникнення послідовного образу -- явища споріднені: вони елементи одного механізму.

Образ із перебігами додаткових кольорів -- друга його фаза. З “темряви” через деякий час -- лічба ведеться на секунди -- виникне послідовний образ оригіналу. Він виникає в додаткових кольорах. У кожної людини забарвлення образу різні.

Основні кольори ви знаєте: це -- червоний, зелений і фіолетовий. Додаткові кольори розподіляються таким чином: червоний і блакитно-зелений; оранжевий і блакитний; жовтий та індиго-синій (колір кубового барвника), зелений і пурпурний (багрянуватого або червонувато-фіолетового кольору); жовто-зелений і фіолетовий. Усе це справляє дуже хвилююче враження.

Чому ми, сприймаючи ахроматичне світло -- біле і всі відтінки до сірого й чорного -- бачимо в послідовному образі хроматичні кольори предметів? Виходить, що людина, завдяки своєму органу чуття -- оку, -- здатна працювати як призма?

Природа дала людині здатність аналізувати сенсорне відображення поза її свідомістю, волею й мисленням. Сенсорика людини розкладається на складові як сонячний промінь, коли його пропускають крізь призму, у спектр із семи кольорів. Але в послідовному образі можна аналізувати лише одне -- світло, а ось синтезувати -- нічого, бо світло -- синтез різних електромагнітних коливань.

Отож, людина приречена на творчість над матеріалом від сенсорних образів і в тому числі від послідовних образів до абстрактних понять, у змісті яких майже неможливо знайти чуттєві підвалини й усвідомлені зв'язки.

Друга фаза послідовного зорового образу триває значно довше: він поступово згасає і теж зникає з поля зору.

Після деякої паузи перед вашими очима нібито з небуття виникає образ, теж дивовижний і послідовний: так діють закони душі з енергією і інформацією, яка на людину впливає.

Негативний послідовний образ -- третя його фаза. Він починається зі світання, перетворення енергії і інформації на сенсорний факт із новим забарвленням образу. Фон світлішає, звідкись виникає послідовний образ на світлому фоні і повторює форму джерела світла. І, нарешті, ви бачите, негативний образ, протилежний першому й другому.

Отже, наша почуттєва сфера користується знову-таки чисто розумовим прийомом -- запереченням: біле робить чорним. Прагне довести істину математичним шляхом -- доведенням від протилежного.

Додаткові кольори образу в другій фазі пояснюються наявністю гіпотетичних фотохімічних речовин, які розпадаються під час реакцій на світло, створюють молекули з різними величинами спектра поглинання -- і ми бачимо той чи той колір в образі. У зоровому апараті існують три типи нервових волоконець, і світло, падаючи на них, збуджує їх усі разом при денному освітленні або окремі з них --під час хроматичного впливу. Виникнення кольорів, що забарвлюють образ, можна пояснити і збудженням окремих нервових волоконець, які дають нам чітко насичені червоний, зелений або фіолетовий колір.

Кожне монохроматичне світло збуджує два або (у більшості випадків) три чутливі до кольорів речовини ока. При збудженні всіх трьох -- ми бачимо білий колір. Чорний колір ми переживаємо тоді, коли жодна з чутливих до кольорів речовин не збуджується зовсім. Незважаючи на те, що ми маємо лише три пристрої ока, які збуджуються світлом, воно розрізняє сотні тисяч кольорів за трьома критеріями: за світловим тоном, світлістю, насиченістю...

Отже, негативний послідовний образ, як слід впливу енергії і інформації ззовні, має нульову енергетичну основу: світлочутливі речовини, що його утримують, вже виснажили свою енергію.

Створюється негативний образ із звичайного фону. Якщо в одних нервових волоконцях та інших пристроях ока бракує енергії, то мудрість тіла намагається зберегти відображене! Виснажені робочі органи сітківки вимикаються, а сусідні беруть на себе завдання -- зберігати образ.

Далі фон світлішає, а контраст між образом і фоном збільшується до стану насиченості, коли ми бачимо негатив образу. Це мета мудрості тіла -- зберегти негатив, щоб детально й свідомо розпізнавати, знайомлячись із предметом.

Тривалість негатива образу найбільша. З часом він згасає і зливається з фоном.

Зробимо деякі висновки. Оптимальний стан людини характеризується наявністю трьох фаз послідовного зорового образу: а) у натуральному кольорі предмета, б) у додатковому кольоровому забарвленні, в) в образі-негативі -- темному на світлому фоні.

Якщо тривалість образу зростає до 2 - 4 хвилин і більше, виникає рухливість образу, порушується його структура, наближається або віддаляється джерело світла, повторюються одні і ті самі його фази або окремі фази відсутні тощо -- усе це свідчить про надмірне навантаження і його негативні наслідки -- втому.

Тривалість “бачення” образу менша ніж 25 с, свідчить про енергетичне виснаження. Якщо ж образ триває менше 6 секунд і людина не “бачить” додаткових кольорів, то це -- прихований дальтонізм -- несприймання кольорів.

Підсвідоме навіювання мотивів. Наприкінці 60-х - початку 70-х років психологи на матеріалі кінематографа розробили спосіб впливу на маси людей. У кінострічку, стрічку з 24 кадрами за одну секунду, вмонтували 25 кадрик. У ньому був напис рекламного характеру: наприклад, “Пийте кока-колу!” або “Купуйте товари нашої фірми!” тощо. Зрозуміло, кадрик з'являвся на не вловиму свідомістю мить -- 1/24 секунди. А коли фільм триває 2 години, то 25 кадрик перед очима побуває десятки тисяч разів. Але ніхто з глядачів його не побачить: око неспроможне засікати і усвідомлювати смисл тексту.

Після перегляду кінофільму глядачі, всупереч своїй волі, точно виконували заклики, запрограмовані інформацією 25 кадру. Люди купували товари, пили напої, з азартом виконували завдання. Потім отямлювалися в стані збентеженості. Аналіз вчинків, які вони чинили, не підлягав логіці: людина купувала товари, які їй не потрібні; вона виконувала чужу волю всупереч своїй. І людина доходила висновку: зі мною відбулося щось негарне, якась хвороба охопила мене, я втратила розум, бо діяла всупереч собі. Багато “глядачів” потрапили до психіатричних клінік з душевними хворобами. А Міжнародна асоціація кінематографістів заборонила “25 кадрик” у кінострічках, як антигуманний спосіб впливу на маси людей.

Так от, сенсорна сфера у відображенні може:

а) читати тексти, які свідомість не сприймає, перетворювати знакові системи в смислові структури -- в установки, які стають регуляторами свідомих дій і вчинків;

б) синтезувати закодовані смисли в мотиви і образи дій, протилежні свідомим потребам і здоровому глузду;

в) оцінювати власні дії відповідно до навіяної програми поведінки.

Усі ці сенсорні дії відбувалися так, як і свідомі розумові дії. Сенсорне навіювання передбачає безконфліктний спосіб приймання інформації ззовні, оминаючи механізм критичності людини - її мислення, почуття та уяву, переживання навіяного як особистого надбання, спонуки до дії.

Тепер звернемося до механізму створення образу з розпорошених елементів.

Факти створення нової інформації в сенсорній сфері. У результаті проведених досліджень сприймання незавершених оригіналів встановлено, що їхній послідовний образ поступово або відразу стає замкнутим, цілісним. Краї розірваного кола “линуть”, підкоряючись якійсь невідомій силі, назустріч одне одному і зливаються в цілісну фігуру -- і коло стає повним.

Чому ми бачимо в образі завершену форму, тоді як оригінал -- інша, розірвана фігура? Твердження, що сприймання включає досвід -- кожен бачив і знає, що таке коло -- не пояснює факту. Силу, що створює цілісності з деформованого сприймання треба, шукати не в мисленні, не серед сенсорних змістів відображеного, а поза ними. Механізмом ілюзії теж не пояснити дивний феномен -- добудовування образу незавершеного оригіналу. У трикутника без вершини, кола з розривами країв, хаотично розкиданих крапок, хаотичних ліній -- існує феномен створення елементів у послідовному образі. У трикутника створюється вершина, у кола -- змикаються краї, а лінії і крапки перетворюються на замкнуті і цілісні фігури.

Отже, неорганізовані оригінали, завдяки внутрішній роботі сенсорики, постають у вигляді нових цілісностей. Людське сприймання має природну тенденцію (за умови оптимального енергопотенціалу) перетворюватися на творчу діяльність: робити відкриття, винаходи і створювати художні образи, виходити за межі існуючого знання, культури людства.

Феномен Костюка -- трансформація гіпотез у побудові образу -- процес свідомий, вольовий, і її техніка відома. Уява в цьому процесі має мету -- передбачати процеси, продукти дій. Її ведуть і контролюють потреби й інтереси, бажання перетворень образів, думок або предметів.

Розглянемо хід трансформації образу на прикладі феномена Г.С.Костюка.

У дисгармонійному явищі розпорошеність деталей маскує його до невпізнання, спотворює відображене -- внутрішню гармонію. Тому її помітити -- результат розв'язаної задачі -- дуже не просто. Складність свідомого розв'язання задачі ще і в тому, що пошук гармонії відбувається без усвідомленого її еталону. І тому цей процес з точки зору логіки нагадує подорож у невідоме.

Але в багатьох випадках, коли розв'язання задачі випадкове, не передбачуване, ніхто і ніколи не знає, де це відбудеться. Помічено, що “осяяння” трапляється, коли людина втрачає надію на успіх, -- згасає смислова, свідома домінанта -- або після тривалого відпочинку -- відновлення і нагромадження енергії, щоб зламати хибні стереотипи мислення, дати волю інтуїції -- усвідомити вже створене нею.

Спантеличена задачею людина працює одночасно в протилежних напрямках: мислення обстоює свою правоту і тягне в один бік -- будь-що довести свою точку зору; а внутрішня робота почуттів та уяви, але вже поза компетенцією свідомості, робить свою справу. І от, чим сильніше доводить свою гіпотезу мислення -- владарює, тим більше на це витрачається енергії (мислення - найбільш енергоємний процес, порівняно з почуттями, які працюють за рахунок зовнішньої енергії, та уявою), тим довшою буде прихована вже виконана робота -- задача розв'язана, але не усвідомлена.

Механізм створення образів із розпорошених елементів. Сенсорна сфера людини генетично первинна: вона працює там, де немає ще сприймання, де немає усвідомлення предмета. Разом з тим сенсорика здатна до операцій аналізу, ремінісценції, інтуїції і запозичує у свідомості вміння читати тексти (парадокс 25 кадру в кінематографі з метою підсвідомої реклами), розуміти їх, регулювати дії і вчинки. Тому вона -- дуже елементарна і висока теоретична активність душі, пов'язана з творчістю людини.

Сенсорна сфера здатна перетворювати і доповнювати образи деталями, яких бракує в оригіналах: із хаотично розпорошених елементів сприйняття створює цілісності. З наших дослідів випливає, що інтуїція здатна не лише допомагати людині вгадувати дійсний стан предмета, а й а) підсилювати, б) доповнювати і в) трансформувати послідовні образи.

Знайдемо розбіжності і тотожності в роботі механізмів інтуїції і уяви.

Якщо інтуїція здатна підсилювати, доповнювати і трансформувати послідовні образи -- і не тільки їх, а й те, що зберігається в пам'яті, -- то це та сама робота, яку виконує уява і її механізми? Так або ні? За цією схемою працює і свідомий механізм -- уява.

Продуктом роботи інтуїції і уяви є перетворені чуттєві і почуттєві образи предметів, думки і почуття, те, чого не існувало ані в досвіді людини, ані в реальному житті, в діяльності. Уява -- процес свідомий. А от шляхи інтуїції і уяви до перетворення -- різні, хоч вони користуються одним і тим самим матеріалом -- образами, почуттями, думками.

Інтуїція працює самопливом, саморегулюючись і без свідомого контролю за цим процесом, без попереднього плану дій і всередині нас -- підсвідомо. Завдяки цим процесам задача розв'язується мимовільно, і її результат -- перетворений зміст, або смисл, або форма предмета -- самочинно “випливає” у сферу свідомості. Відбувається її осяяння: неочікуваним поглядом на події, схемою наступних дій, новим образом або думкою, що відразу перебудовує людину, змінює її спрямованість, потреби, інтереси, почуття і бажання.

Оскільки все це відбувається майже миттєво, то сила враження величезна, а енергія, збуджена почуттям подиву, відкриває очі людині, і вона починає бачити далі і глибше, стає іншою, перетвореною зсередини.

Отже, уяву скеровують і контролюють наші потреби й інтереси, почуття і бажання, що викликають перетворення образів і думок - відображень умов і смислу задачі.

Отже, продуктом інтуїції і уяви є перетворені почуттєві образи , яких не існувало в досвіді, житті, діяльності.

Вони користуються одним і тим самим -- матеріалами образів, почуттів, думок. А засоби перетворень інтуїцією і уявою -- різні:

а) регулятори свідомих дій -- образи, почуття і думки;

б) регулятори сенсорних процесів (ремінісценція, інтерференція, інтуїція) -- гармонія і її властивості: цілісність, гармонійність, пропорційність тощо.

Дія сенсорних регуляторів виражається в природному прагненні тіла і душі до стану гармонії в собі, а відтак -- до всього, що оточує.

У кожній створюваній дії, предметі, явищі ми прагнемо, не усвідомлюючи цього, до цілісності, завершеності, симетрії -- гармонії.

Рука, яка пише літери з максимальною швидкістю, прагне до гармонійних рухів і змінює їхню форму відповідно до того, що диктує їй почуття гармонії; око, яке розглядає найпростішу частку світу -- лінію, і прагне її поділити в пропорції “золотого перерізу”; око, яке миттєво сприймає фігуру із зруйнованою формою -- чинить так само -- добудовує зруйноване, те, чого в ній бракує, “зробить” цілісним і гармонійним; людина, стикаючись з дисгармонією поза собою, прагне перетворити її на більш гармонійне явище.

Наші досліджувані розподілилися на три групи за показниками самозамикання розриву кола залежно від енергопотенціалу: чим він більший, тим більші добудови образу. Люди з оптимальною енергією, перетворюючи невідоме на відоме, прагнуть користуватися почуттям гармонії і за її допомогою: 1) видобувати нову інформацію, 2) заповнювати порожнечі в мозаїчній картині предмета або світу, 3) створювати предмети і явища з гармонійними структурами.

Спалах послідовного зорового образу і інтуїтивне розв'язання задачі працюють за одним і тим самим механізмом -- нагромадження енергії у сенсорній домінанті, яка ще не досягла свідомості. Потенціал енергії нагромаджується навколо образів (або думок), які мають для людини цінність.

До речі, почуттєві домінанти здатні і самостійно “виловлювати” з безлічі сенсорних впливів (інформаційно-енергетичних) лише такі, які їм необхідні -- згідно з метою людини. Усі ці психічні процеси здійснюються на почуттєвому, безсловесному матеріалі.

Інтуїція працює без свідомого плану і контролю за процесом, самопливом, саморегулюється мірками гармонії -- підсвідомо. Вона розв'язує задачу мимовільно, а її результатом є перетворений на відомий зміст або смисл, або форма предмета, що самочинно випливає у сферу свідомості, її осяюючи. У результаті створюються неочікуваний погляд на події, схема дій, новий образ або думка, що перебудовує предмет дій, людину.

Інтуїція - механізм і продукт сенсорного відображення гармонії в предметах і явищах; вона - самовисловлення почуттів та уяви, які діяли разом і усвідомили гармонію в предметі, відтак - знайшли з ним спільну мову, адекватність. Єдність почуттів та уяви - думка! - яка може реалізуватися зовні в слові, висловлюванні.

До виникнення думки єдність змісту почуттів та уяви - сенсорних здобутків - існувала поза свідомістю, автономно. А коли вони стають відображен-ням гармонійної цілісності предмета, нагромаджують енергію критичної маси - відбувається вибух: поріг свідомості розривається, сенсорні здобутки звільняються від стереотипу мислення і “висаджуються”у сферу свідомості суверенною цілісністю - новим образом предмета.

Так виникає нова домінанта, несумісна з попередньою - смисловою. У людині порушується рівновага. Починається внутрішня боротьба, яка нагадує зіткнення протилежних мотивів. А людина усвідомлює дискомфорт і страждає. Один із них - муки слова.

Інтуїція - механізм людини - здатний створювати гармонійні цілісності з розпорошених елементів (сенсорних і смислових), які мислення, сила думки і логіка не можуть привести до спільного знаменника.

Отже, особливості процесу становлення образу залежать від активності сфер психіки - свідомості і процесів, що здійснюються під порогом свідомості. Доведено, що свідомі процеси і сенсорні дії з неусвідомленими відображеннями - не першорядні і другорядні, а вони є механізмами психіки, які можуть працювати, підсилюючи один одного в розв'язанні завдань творчості і життя.

Відображення предмета у сфері свідомості піддається трансформації системою дій “уява - почуття - мислення”:

а) уява користується матеріалом: думок, образів, почуттів і може: відокремлювати їх від дії, діяти з ними; звільняти їх від влади пам'яті або ламати стереотипи та еталони свідомості і виходити за їхні межі; перетворювати образи, почуття і думки про предмет, не торкаючись його руками; вона має необмежену свободу дій у створенні нових форм і якостей у предметному світі. Єдність почуттів та уяви - думка! - може реалізуватися зовні в слові, висловлюванні.

б) почуттями - переживанням подій і ставленням до них; оцінкою довкілля: предметів, явищ, подій, людей і самої себе. Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння - крайні точки шкали їхньої потужності, того, що пробудило до життя інформаційний та енергетичний потенціал людини.

в) мислення встановлює зв'язок між відомим і невідомим; знаходить аналоги невідомого, створюючи новий образ, думку про нього; отриманий продукт: образ, думку, аналог з додатками нового перетворює на словесну або іншу знакову систему (наприклад, математичне рівняння) або у форму створеного матеріального предмета.

У сфері під порогом свідомості відображення трансформується в системі “образ - почуття - інтуїція”:

а) сенсорний образ - форма і продукт відображення предмета, енергія і інформація зовнішнього впливу, яка не стала здобутком і фактом свідомості;

б) почуття - пристосування, своєрідна жива ЕОМ, що обчислює енергію та інформацію, яка до нас надходить, вимірює її внутрішнім еталоном - образом-кодом золотого перерізу - і оцінює (позитивно або негативно) відповідно до стану власної гармонії. І ці дії можливі лише за умови оптимального енергопотенціалу; в стані втоми образ-код гармонії руйнується, а почуття помиляються;

в) інтуїція - механізм і продукт сенсорного відображення гармонії (гештальту) в предметах і явищах; вона - самовисловлення почуттів та уяви, які діяли разом і усвідомили гармонію в предметі, відтак - знайшли з ним спільну мову, адекватність предмету, який був відображений.

Уява і вундеркінд. У восьми річному віці з'являється вундеркінд, який випереджає ровесників у розвитку почуттів та уяви.

Вундеркіндом стає дитина, яка:

а) вперше відчуває межу між відомим і невідомим;

б) здогадується, що десь там, за межею, є загадкове, дивовижне, навіть чудо;

в) уявляє картину майбутнього, прагне визначити, опанувати його;

г) робить дивне для людей, користуючись почуттям гармонії;

д) стверджує діями свою значущість самоцінність.

В оптимальному стані людина здатна силою своєї уяви:

1) руйнувати стереотипи, формули, канони (чужі і власні), звільняючи простір для створення незалежних образів, що відповідають меті дій;

2) усвідомлено або неусвідомлено користуватися законами перетворення образів: а) комбінуванням, б) підкреслюванням в образі рис, що призводить до зміни його пропорцій і смислів; в) гіперболізацією образів; г) типізацією: зведенням багатьох образів до мінімальної кількості раціональних типів; д) законами символізації поєднанням образу і смислу в предметі тощо;

3) користуватися мірками золотого перерізу, перетворюючи образи на інші форми.

Якщо властивості уяви виявляються часто, але домінують шаблони, стереотипи тощо, то уява скута ситуацією, розумове перетворення чогось спричинює неподоланні труднощі. У цьому стані уява слабосила, і немає енергії, щоб разом почуттями та мисленням створити творчий процес.

Переважанням бездіяльної і порожньої мрійливості людина, як серпанком фантазії, закриває собі шлях до виконання реальних творчих справ. Наявність постійної мрійливості свідчить про занепад творчої функції уяви.

19. Синтез механізмів відображення

Механізм творчості, механізм перетворення дискомфорту на комфорт, механізм втілення і вдосконалення гармоній існує в кожному з нас. Але для того, щоб він почав працювати, ми повинні гармонійно розвивати всі його складові.

Причому у оптимальному стані повинні бути залучені і душа (мислення, почуття і уява), і енергопотенціал, і психомоторика. Щоб ви себе не заводили в оману, попередимо відразу: ніяких компенсацій у цій цілісності не може бути. І тоді:

1) мислення, почуття та уява знаходять у дискомфорті нові задачі;

2) психомоторика їх розв'язує;

3) енергопотенціал дає життя діям (пізнавальним, моральним, естетичним).

З цього і випливають напрями індивідуалізації навчання і виховання. Бо в юнаків можуть бути різні сили мислення, почуттів та уяви - різні пропорції їх у механізмі творчості. Люди цим і відрізняються одне від одного. Згрупуємо їх:

1. Мислення.

2. Почуття.

3. Уява.

4. Мислення почуття.

5. Мислення уява.

6. Почуття мислення.

7. Почуття уява.

8. Уява мислення.

9. Уява почуття.

10. Мислення почуття уява.

11. Мислення уява почуття.

12. Почуття мислення уява.

13. Почуття уява мислення.

14. Уява мислення почуття.

15. Уява почуття мислення.

Що ми маємо? Типологію виявів потужності механізму творчості, його індивідуальності з мінімальним обсягом властивостей представників окремих типів. Але це не означає, що їх всього 15. Типи поділяються на величезну кількість індивідуальностей, з різними пропорціями механізму творчості.

За станом пропорції механізму треба пильно стежити і спрямовувати його розвиток або відновлювати втрачені ним функції гармонійного стану.

Перші три типи людей однодіючі.

У цих людей одна із складових механізму творчості стала домінуючою всевладною. Будь-яка альтернативна домінанта, наприклад, почуттєва або уяви, придушується. Те саме стосується й інших поодиноких домінант.

Щоб краще зрозуміти характер боротьби між складовими механізму, згадаймо давню дискусію між “фізиками” і “ліриками”, яка була не чим іншим, як розмовою глухих.

У наш час знову звучить голос “фізиків”, які себе називають уже інакше “технократами”. Знову починає домінувати розсудливе ставлення до дійсності, нехтування почуттєвим життям.

Інші 6 типів учнів дводіючі.

Людей, які користуються двома інструментами механізму творчості, дещо більше. Тут спостерігаються інші вияви домінантності: переважає найсильніший механізм, а йому підпорядковується слабший.

Але з цього не випливає, що один лише підпорядковується другому. Між ними може виникнути конфлікт, коли їхні сили вирівнюються. Це призводить до гострих суперечностей, внаслідок яких виникає стан, що нагадує “боротьбу мотивів”, коли треба обрати спосіб дії з двох можливих. Це створює внутрішнє напруження, що перетворюється на стрес.

Наприклад, почуття своєю енергією допомагають мислити потужніше і точніше, але інформація, що сприймається почуттям, ігнорує докази мислення. Такі самі співвідношення властиві дводіючим людям.

А як поводиться третій серед них?

Ослаблена складова механізму творчості блокується настільки, що до інформації, яку вона сприймає і переробляє, ніхто з двох не прислухається і не бере до уваги. Тому остаточне рішення приймає домінантна складова механізму. У всіх дводіючих: одна складова панує, друга їй підпорядковується.

Треті теж 6 типів гармонійні.

Механізми творчості в цих людей працюють спільно. Залежно від задач, які вони розв'язують, перевага надається тому або тому елементу механізму і він панує доти, доки задача існує. Але всі вони однаково важливі і рівносильні. Якщо, наприклад, мислення не може розв'язати задачу, то на допомогу приходять почуття та інтуїція. А тоді, коли і вони безсилі, допомагає уява і створює те, що дає відповідь на запитання.

Далі йтиметься лише про гармонійний механізм творчості.

Отже, образ, почуття і думка єдність, яка створюється завдяки спільній активності механізму.

Його гармонія продукт діяльності трьох механізмів психіки, трьох властивостей відображення, трьох сходинок пізнання світу і умови творчого процесу. І тому вони працюють разом, хоча і можуть мінятися ролями: від домінування до беззаперечного підпорядкування сильнішому.

Ви вже знаєте, де виникає думка як вона пов'язана з втіленням відображеного.

Ви вже спростували ту, нібито зручну, схему, що в нас у мозку думки рояться, як бджоли. Вилітають звідти так тільки у формі слові. Або справи. Або зовсім губляться, якщо не сховалися серед інших. Ви вже тоді переконалися, що це не так. Мозок сам не мислить. Отож, мислить людина за допомогою мозку.

Мозок - лише інструмент мислення, почуттів та уяви, такий самий, як і око, вухо тощо. Інструмент втілення думки. Отже, зрозуміло, що думка виникає не в інструменті, а там, де інструмент торкається матеріалу, сировини і переробляє їх. Отже на межі знання і незнання. Десь поза нами.

Так само існують і почуття. Не в середині нас, а теж поза нами. Вони теж результат взаємодії. Відбувається оцінка цієї взаємодії: позитивні почуття, викликані дією, енергія до нас прибуває, негативні вона втрачається безслідно. Ви вступаєте в контакт з предметом і стаєте частиною його; створюєте гармонію в ньому ви радієте, руйнуєте гармонію страждаєте. Не лише душею, а й усім тілом.

Уява, як мислення і почуття, працює поза нами. Вона нас переносить у світ образів, переходить від одних до інших фантазій, народження яких має однуєдину мету: створити предмет (образ). Уяві не заважає і брак думки. Вона претендує не більше і не менше, як на рівність між образом і дійсністю, що переконує нас: наші можливості безмежні.

Готовність реалізувати свій образ у будь-якій скрутній ситуації функція уяви. І зробити справу слід якомога вдаліше, чудово. Здатність уявляти продуктивна. Це саморух душі. Здатність вперше створювати нові предмети розумом.

Між думкою і почуттями прірва. Уява, поєднуючи їх у цілісність, створює почуттєве судження. Отже, функція уяви зводиться до вільної діяльності душі, синтезу, зведення змісту почуттів до форми, яка відповідає формі майбутнього предмета.

Що з цього випливає? Зробимо деякі висновки:

1) почуття пов'язують нас з нескінченністю властивостей предмета або сировини, із якої він буде створений;

2) уява, завдяки своїй здатності до синтезу інформації перетворює почуття на думку;

З) думка зводить предмет до якоїсь кінцевої величини, однозначності і дає можливість висловити себе у формі слова, поняття або символу.

У процесі втілення, тобто творчості, ми маємо справу не з кінцевою величиною якостей предмета, як при спогляданні або пізнанні, а з нескінченністю властивостей бажаного предмета. Про що це свідчить? Це означає, що між уявлюваним предметом і сировиною існують не розбіжності, а навпаки нескінченна кількість можливостей створення предметів.

Людина працювала, працювала і завершила роботу. Те, що вона створила, і реально існує і є продуктом її діяльності, витвором. Вона вкладала свої образи, думки і почуття, здобутки уяви у сировину. Або в знакові системи: тексти, сполучення фарб, звуків або в інші матеріальні конструкції. Твір став завершеним.

Образ фіксує будь-який предмет навколишнього світу. Тут предмет це вияв довкілля: людина, ніж, запах, світло, рух тощо, - повторюємо абсолютно все, що можна побачити, почути і не лише органами чуттів, почуттями.

Ви вже знаєте, що почуття акт (на відміну від емоцій, які завжди лише реакція відбиття і більше нічого). Почуття акт нашої енергетики; рух образу або думки, спричинений кожним новим предметом. Дія творча енергія збільшується; дія аморальна наша енергія спалюється від невдоволення і страждання.

Отож, фіксація будь-якого нового предмета це нібито злиття з ним, вмикання в роботу або виключення нашої енергетичної мережі.

Не важко зрозуміти, що робить почуття. Переживання почуття означає, що ми знайшли контакт з предметом і усвідомлюємо, оцінюємо наше ставлення до нього (люблю не люблю, подобається не подобається, корисно шкідливо тощо).

Це означає, що образи і почуття можна перетворювати на більш досконалий регулятор дії думку . Створені думки - свідчення того, що ми опанували предмет дії, можемо керувати і рухами, і властивостями того самого предмета: вибірково образом, в цілому почуттями, а думкою випереджати час і простір, розв'язуючи задачі. Тобто, наша думка завжди попереду дії, прокладає їй шлях до мети.

Нарешті, думка свідчить, що ми опанували і предмет. Зрозуміло, не буквально опанували. Але зрозуміли, що відбувається, зрозуміли, з чим ми маємо справу, зрозуміли, як воно діє (не обов'язково правильно зрозуміти ми створили певну модель стосунків з предметом, - ось у чому сутність думки), - це і означає, що ми називаємо “опанувати предмет”.

Отже, ми вважаємо, що механізм відкриттів і винаходів закладений у кожному з нас. Цей механізм призначений для розв'язання задач, які оточують людину з усіх боків; механізм перетворення дисгармонійного в гармонійне: гармонії примітивної у більш досконалу.

Поштовх до увімкнення механізму творчості спричинює дискомфорт внутрішня або зовнішня незручність, скрута, потреба. Дискомфорт вимагає від людини визначити завдання, а в ньому задачу, розв'язання якої повертає людину у звичний стан.

Одні люди на дискомфорт ідуть свідомо і, долаючи його, отримують задоволення; другі намагаються уникати труднощів і всюди шукають лише джерела насолоди; треті переходять у більш пригнічений, депресивний стан.

До того часу, поки людина перебуває в стані втоми і перевтоми, вона:

1) або не може бачити задач у стані дискомфорту,

2) або бачить, але не має достатньої енергії, щоб розв'язати їх, і від цього страждає;

3) або просто уникає їх, оскільки не знає іншого способу порятунку від дискомфорту.

Механізм творчості механізм універсальний.

Якщо це тільки механізм, йому байдуже, який матеріал він перетворює. Учора математику, сьогодні літературу, завтра біологію; на вході дисгармонія (задача), на виході розв'язана задача гармонійна предметність.

Що ж стає чинником, який сприяє зародженню думки? Зустріч, зіткнення з невідомим у предметі дії, що відображається у свідомості людини як більший або менший ступінь дискомфорту:

1) усвідомлене невідоме і відокремлене від знайомого перетворюється на запитання "Що це таке?" пізнавальну задачу;

2) пізнавальна задача вмикає механізм мислення перетворення невідомого в опановане. Але розв'язанням цієї задачі "Що це таке?" мислення не завершується. Далі виникають ще дві задачі "Як робити?" і "Заради чого діяти?", тобто задачі:

3) технологічні або уявно-дійові;

4) задачі створення потрібного предмета або речі відповідно до їх образу.

Відповідь на запитання "Що це таке?" призводить до створення нової думки, відомого, створеного з невідомого (воно було інформацією, але у неупорядкованій формі). Друге запитання "Як робити?" веде до визначення способу дії з використанням нової додаткової думки в механізмі регуляції рухів думки у оперуванні предметом; третє "Заради чого?" - уточнює модель бажаного майбутнього, тобто мету діяльності.

Створення досконалого предмета відбувається через розв'язання задач, наслідком чого є думки про способи їх вирішення і засоби, які дадуть змогу перетворити бажане на думку, а її втілити в дійсність реальний предмет або здійснену мету.

Отже, думка виникає під час оперування предметом. Але сказане "виникає" мало що додасть до нашого розуміння ролі думки і джерел, з яких вона з'являється і перетворюється на потужний інструмент діяльності, а згодом і творчості.

Обмін енергією та інформацією в процесі творчості - це складний процес. Точна його назва: втілення і відкриття.

Людина, оперуючи предметом, перетворюючи його форму або зміст, наділяє його своїми властивостями втілює свої здібності в нову форму предмета, олюднює його. Те, що існувало в людині як здібності, стало створеною властивістю нового предмета.

В процесі створення предмета людина втілює в нього свої здатності і надає йому антропоморфних рис: коли ми його розглядаємо, то відчуваємо деякі властивості того, хто його творив - вгадуємо почерк і руку творця, його стан і мету, якої він прагнув досягти тощо.

Як цей закон втілення з'ясувати? Дуже просто: кожна людина, мала і доросла, з ним стикалася, використовувала його і розвивала себе. Але про це не підозрювала.

Предмет або сировина, з якою працює людина, чинить зворотний опір стає активним і цим спричинює дивовижне психічне явище процес відкриття властивостей предмета, того, що чинить опір. Адже кожен предмет або сировина містить нескінченну кількість властивостей, що виявляються у між людьми в діях або діях предмета з предметом.

Людина, оперуючи предметом або змінюючи його, відкриває ті або ті властивості або їх системи, якщо навчиться: а) відображати, б) усвідомлювати, в) керувати властивостями, застосовувати здібності і регулювати взаємини з предметом.

Ось чому здібності людини виявляються не в тому, що вона знає у формі знакових систем, відчуває у формі почувань, а в тому, що вона може доцільно діяти, спираючись на логіку предмета.

Процеси в механізмі творчості (прямий і зворотний) відкриття і втілення в діях з предметом можна зобразити схемою.

Людина, занурюючись у предмет, перетворює його властивості на власні здібності, цими таки здібностями, збагаченими продуктами мислення, почуттів та уяви, створює нові образи; завдяки психомоториці матеріалізує їх в досконалу форму предмета. І те, що людина додає від себе суто людського збагачення образу, думки, почуття, стає культурою, самодостатньою цінністю.

Відкриття це і використання чужих думок, як це робив Тессей, повер-таючись з лабіринту Мінотавра.

Але для відкриття потрібен упорядник і організатор дії. Що він собою являє? Це смислові схеми розв'язані задачі дій у формі: інструкцій, вказівок, порад, зведень правил для виконання певних дій і умов їх здійснення, детальні установки. Тобто допоміжний матеріал для активізації пошуку в предметах (або у перетвореній сировині) відповідних почуттів, образів та думок і їх відповідності кращим зразкам.

Чому ці схеми сприяють? Діючи, людина просто впізнає образи і почуття на підставі знань про них за їх словесними формами. Ось та причина, завдяки якій чужі думки стають регуляторами рухів дій.

Схематизм смислових конструкцій спрощене зображення дій, викладених у загальних, основних рисах. Схеми передають лише основну ідею дії словесними позначеннями елементів, періодів, етапів її виконання чи будови. Але все це позбавлене почуттєвого змісту, образності і відповідних переживань. І лише практична дія здатна наповнити суху смислову схему живими рухами думок, почуттів та образів.

Отже, успіх відкриття властивостей предметів залежить від смислових схем?

Не зовсім так. Бо ретельне використання смислових схем дій викликає схильність до мислення готовими спрощеними конструкціями думок, що і призводить до догматичного і начотницького способу регуляції дії і поведінки.

Втілення можна визначити як процес перетворення одного предмета на інший під впливом образу і почуттів рухів, а відкриття -- "занурення" думкою в предмет з метою його пізнання, виявлення невідомого і наповнення свідомості змістом -- думками.

Що людину підштовхує до творчої роботи?

20. Натхнення - творчий стан

Натхнення -- потяг до духовності

Духовність -- це інструмент людини для перетворення дискомфорту заради комфорту і гармонії.

Отже, духовність як людська властивість і як її інструмент виявляється тільки в творчої людини. Для людини-виконавця і ця якість втрачена, тому духовність у справжній формі (безрозмірна місткість вщерть налита енергією і має форму гармонії) породжує в неї страх, а отож блокує активне її сприймання.

Людина споживає духовність з насолодою: вона - ерудит, бо хоче все знати. Ерудит, замість справжньої духовності для своїх “духовних” потреб використовує чужі “духовні” стереотипи. (Вибачте: ви, звичайно, знаєте, що всі стереотипи чужі, але тут нам необхідно підкреслити саме цю обставину.)

...