Амбівалентність особистості як психологічний феномен

Об'єктивний підхід вимагає використовувати одну з математичних моделей амбівалентності, яка об'єднує в індекс і позитивні" і негативні реакції. Представлені моделі атитюдів, поєднуючи позитивні і негативні реакції" утворюють індекс амбівалентності. Кожна з моделей передбачає, що суб'єктивна амбівалентність є психічним станом конфлікту, пов'язаним зі ставленням до об'єкта. В усіх моделях використовується вимірювання позитивних і негативних думок і почуттів (які далі розглядаються нами як реакції) відносно об'єкта для того, щоб визначити індекс очікуваної амбівалентності.

Виявлення співвідношення позитивних і негативних реакцій є важливим навіть без врахування їхньої валентності. Р. Петті, Д. Прістер [217] виходять з того, що особистість, наприклад, з п'ятьмапозитивними і двома негативними реакціями що до об'єкта розглядають як таку, у якої п'ять домінантних і дві конфліктні реакції. Інакше кажучи, якщо позитивна (чи негативна) реакція є більшою за кількістю, то її розглядають як домінантну реакцію (Д), а меншу - як конфліктну (К). Найбільш поширеним підходом до вимірювання амбівалентності соціальних установок є модель конфліктних реакцій (К. Каплана), модель зростання протилежностей (Ш. Кеца, Р. Хеса), модель подібності-інтенсивності (Д. Гріффіна, М. Занни, М. Томпсон).

Модель конфліктних реакцій, створена К. К? планом [208], широко використовується в західних дослідженнях. За словами М. Занни, М. Томпсон: "...Заслуга К. Каплана полягає в тому, що він продовжив концептуалізацію амбівалентності атитюдів, створюючи нову процедуру їхнього вимірювання" [224, с. 364].

Зазначимо, що К. Каплан не погодився з попередньою процедурою вимірювання, якою користувалися майже всі дослідники атитюдів (обирати лише позитивне чи негативне). Він довів, що стандартні шкали не виражають амбівалентність. Респонденти, отримуючи інструкції ставити лише одну позначку на шкалі, змушені давати відповіді, що відображають спробу знайти компроміс між двома атитюдними реакціями. Це ускладнює завдання однозначно інтерпретувати відповіді респондентів. І тому за шкалою позитивних компонентів індивід повинен дати оцінку тільки позитивним характеристикам поняття, не зважаючи на його негативні характеристики. Необхідно визначити, наскільки позитивними є позитивні характеристики (П) об'єкта, за чотири-ступеневою однополярною позитивною шкалою.

0 1 2 3 П

У цій шкалі: 0 - не П (П дорівнює нулю); 1 - можливо (трохи) П; 2 - скоріше П; 3 - тільки П.

За шкалою оцінки негативного компонента суб'єктові пропонують зробити таке: беручи до уваги тільки негативні (Н) характеристики атитюдного об'єкта і не зважаючи на його позитивні характеристики, необхідно оцінити, наскільки негативними є негативні характеристики, використовуючи однополярну чотириступеневу негативну шкалу.

Н -3 -2 -10

Використання такого методу дає змогу незалежно оцінити амбівалентність соціальної установки згідно з індексом амбівалентності.

Подвійна уніполярна оцінна процедура, запропонована К. Кап-ланом, є для багатьох авторів невід'ємною частиною вимірювання позитивних і негативних компонентів амбівалентності атитюдів. Однак з такою однокомпонентною структурою амбівалентності атитюдів багато авторів не погоджуються (обирають трикомпонентну), використовуючи при цьому його процедуру отримання позитивних і негативних оцінок об'єктів.

Ще одна поширена модель вимірювання амбівалентності атитюдів, яка аналізується у психологічній літературі - модель зростання протилежностей, розроблена 1. Кецом та Р. Хесом [209]. Автори досліджували расові атитюди і вимірювали їх. Вони розробили шкалу "Позитивного ставлення до чорношкірого населення" з метою визначення прихильності до меншості - жертв несправедливості, а також шкалу "Негативного ставлення до чорношкірого населення" для виявлення критики "чорних" як таких, у кого не вистачає дисципліни, впевненості у собі, мотиву досягнення успіху.

Величина амбівалентності атитюда, пережита людиною, концептуально пов'язана, згідно з поглядами цих вчених, з подібністю і з полярністю позиції респондента за двома досліджуваними шкалами. Людина, що має однакові позитивні й негативні бали, повинна пережити більший конфлікт й амбівалентність, ніж людина, яка має високі бали за однією шкалою і низькі за іншою. Тому автори визначають індекс амбівалентності атитюда як множину балів двокомпонентної шкали:

Отже, зростання кількості конфліктних (К) чи домінантних реакцій (Д) веде до збільшення рівня амбівалентності.

Однією з перспективних моделей вимірювання амбівалентності атитюдів є модель подібності-інтенсивності, розроблена Д. Гріффіном, М. Занною, М. Томпсон [224]. Вони сформулювали гіпотезу про існування двох необхідних і достатніх умов для того, щоб досліджувати амбівалентність. По-перше, вони припустили, що зростаюча подібність між позитивними і негативними реакціями призводить до зростання амбівалентності По-друге, ці дослідники вважали, що (враховуючи те, що подібність постійна) зростаюча інтенсивність (наприклад, більше домінантних ічи конфліктних реакцій) веде до підвищення амбівалентності, і запропонували вимірювання, яке дало змогу перетворити ці гіпотези в математичну модель:

Отже, необхідними і достатніми умовами амбівалентності атитюдів є подібність (амбієквальність) та інтенсивність (сила) атитюда.

Д. Гріффін, М. Занна, М. Томпсон порівняли індекси амбівалентності атитюдів, запропоновані Д. Гріффіном, Д. Джемісом, К. Капланом, І. Кецом, аналізуючи дві проблеми соціальної політики. Процедура вимірювання амбівалентності атитюдів відбулася так. Окремо оцінювали позитивний і негативний компоненти за трьома шкалами. Наприклад, щоб оцінити позитивний компонент атитюда щодо евтаназії, автори ставили три питання.

1) Подумайте про свій атитюд чи оцінку евтаназії, яка дає можливість смертельно хворим пацієнтам добровільно піти з життя. Зважаючи тільки на позитивні характеристики евтаназії та ігноруючи її негативні характеристики, визначте, наскільки схвальна ваша оцінка евтаназії: зовсім не прихильна; трохи прихильна; досить прихильна; дуже прихильна.

2) Подумайте про свої почуття чи емоції при згадуванні евтаназії. Зважаючи тільки на свої почуття щодо необхідності евтаназії та ігноруючи свої протилежні почуття до неї, наскільки ви відчуваєте себе переконаним стосовно евтаназії: зовсім не переконаний; трохи переконаний; досить переконаний; дуже переконаний.

3) Подумайте про ваші думки чи переконання при згадуванні евтаназії. Зважаючи тільки на корисні характеристики евтаназії та ігноруючи шкідливі, наскільки корисною, на вашу думку, є ев-таназія: зовсім не корисна; трохи корисна; досить корисна; дуже корисна.

Для того, щоб оцінити негативний компонент атитюда респондента до евтаназії, ці автори задавали три аналогічні питання.

1) Подумайте про свою оцінку евтаназії, яка дає можливість смертельно хворим пацієнтам добровільно піти з життя. Зважаючи тільки на негативні характеристики евтаназії та ігноруючи її позитивні характеристики, визначте, наскільки схвальна ваша оцінка евтаназії: зовсім не прихильна; трохи не прихильна; досить не прихильна; дуже не прихильна.

2) Подумайте про свої емоції при згадуванні евтаназії. Зважаючи тільки на свої сумніви стосовно евтаназії та ігноруючи свої переживання переконаності, наскільки не переконаним ви відчуваєте себе стосовно евтаназії: цілковито переконаний; трохи не переконаний; досить не переконаний; дуже не переконаний.

3) Подумайте про ваші думки при згадуванні евтаназії. Зважаючи тільки на шкідливі характеристики евтаназії та ігноруючи корисні, наскільки шкідливою, на вашу думку, є евтаназія: зовсім не шкідлива; трохи шкідлива; досить шкідлива; дуже шкідлива [224, с. 371-373].

Отже, індекс амбівалентності атитюдів Д. Гріффіна найліпше відображає умови виникнення цього особистісного утворення. І тому в психодиагностичному інструментарії ми будемо використовувати саме цей підхід до вимірювання особистісної амбівалентності.

Важливо розглянути проблему впливу амбівалентності на становлення особистості залежно від типів цього феномену.

Размещено на Allbest.ur