Творчість та емоції людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

Технологічний факультет

Кафедра педагогіки, психології і методики технологічної освіти

Курсова робота

Дисципліна: Психологія

Тема: Творчість та емоції людини

Чернігів - 2012



1. Види емоційних процесів і станів

Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань приємного процес Оскільки все те, що робить людина, у кінцевому рахунку служить меті задоволення його різноманітних потреб, остільки будь-які прояви активності людини супроводжуються емоційними переживаннями.

Емоції, стверджував Ч. Дарвін, виникли в процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значимість тих чи інших умов для задоволення актуальних для них потреб.

На важливу мобілізаційну, інтегративно-захисну роль емоцій вказував відомий російський фізіолог П.К. Анохін. Він, зокрема, писав: «Здійснюючи майже моментальну інтеграцію (об'єднання в єдине ціле) усіх функцій організму, емоції самі по собі і в першу чергу можуть бути абсолютним сигналом корисного або шкідливого впливу на організм, часто навіть раніше, ніж визначені локалізації впливів і конкретний механізм відповідної реакції організму ». Завдяки вчасно виниклої емоції, організм має можливість ефективно пристосуватися до навколишніх умов. Він може швидко, з рятівною швидкістю, відреагувати на зовнішній вплив, не визначивши ще його тип, форму, інші приватні конкретні параметри, «звівши їх ... до загального біологічного знаменника: корисно чи шкідливо для нього даний вплив».

Емоційні відчуття біологічно в процесі еволюції закріпилися як своєрідний спосіб підтримки життєвого процесу в його оптимальних межах і попереджають про руйнуючий характер недостачі або надлишку будь-яких чинників.

Чим більш складно організована жива істота, що більш високу ступінь на еволюційних сходах вона займає, тим багатша та гама всіляких емоційних станів, які вона здатна переживати. Кількість і якість потреб людини в загальному і цілому відповідають числу і розмаїтості характерних для нього емоційних переживань і почуттів, причому, чим вище потреба по своїй соціальній і моральній значимості, тим розвиненіші пов'язане з нею почуття.

Емоційні стани регулюють протікання психічних і органічних процесів. Зовнішня емоційна експресія розвилася й закріпилася в еволюції як засіб оповіщення про емоційний стан індивіда у внутривидовом і межвидовом спілкуванні. У вищих тварин і, особливо у людини виразні рухи стають тонко диференційованою мовою, за допомогою якого індивіди обмінюються інформацією, як про свій стан, так і про те, що відбувається навколо ». У цьому висловлюванні підкреслена ще одна роль емоцій - комунікативна. Вони, по суті справи, з'явилися для людини першим «мовою», яким він почав користуватися в спілкуванні з собі подібними. Ця мова, як показують численні спостереження, цілком доступний і вищим тваринам.

Сама стара по походженню, найпростіша і найбільш поширена серед живих істот форма емоційних переживань - це задоволення, одержуване від задоволення органічних потреб, і невдоволення, пов'язане з неможливістю це зробити при загостренні відповідної потреби.Практично всі елементарні органічні відчуття мають свій емоційний тон. Про тісний зв'язок, що існує між емоціями і діяльністю організму, говорить той факт, що всякий емоційний стан зазвичай супроводжується багатьма фізіологічними змінами організму. емоційний афект мотивація напруженість

Основні емоційні стани, що відчуває людина, діляться на власне емоції, почуття й афекти. Емоції і почуття передбачають процес, спрямований на задоволення потреби, мають ідеаторний характер і знаходяться як би на початку його. Емоції і почуття виражають сенс ситуації для людини з точки зору актуальною в даний момент потреби, значення для її задоволення майбутньої дії або діяльності. Емоції можуть викликатися як реальними, так і уявними ситуаціями. Вони, як і почуття, сприймаються людиною як його власні внутрішні переживання, коммуницируются, тобто передаються іншим людям, співчуваються.

Почуття - вищий продукт культурно-емоційного розвитку людини. Вони пов'язані з певними, що входять до сфери культури предметами, видами діяльності і людьми, що оточують людину. Предметом чуттєвого ставлення людини можуть стати історичні, соціальні події багато іншого. На відміну від емоцій, які зазвичай виникають у відповідь на вплив окремих властивостей навколишнього середовища, почуття співвідносяться зі сприйняттям і оцінкою складних предметів, подій, людей, ситуацій. Вони досить розвинені лише в людини - у тварин їх немає.

Почуття виконують у житті і діяльності людини, в його спілкуванні з оточуючими людьми мотивуючу роль. У відношенні навколишнього його світу людина прагне діяти так, щоб підкріпити і підсилити свої позитивні почуття. Вони завжди пов'язані з роботою свідомості, можуть довільно регулюватися. Прояв сильного і стійкого позитивного почуття до чого-небудь або до кого-небудь називається пристрастю. Стійкі почуття помірної або слабкої сили, що діють протягом тривалого часу, іменуються настроями.

Афекти - це особливо виражені емоційні стани, супроводжувані видимими змінами в поведінці людини, що їх відчуває. Афект не передує поведінці, а як би зрушений на його кінець.

Розвиток афекту підпорядковується наступному закону: чим більш сильним є вихідний мотиваційний стимул поводження і чим більше зусиль довелося затратити на те, щоб його реалізувати, ніж раніше результат, отриманий в результаті всього цього, тим сильніше виникає афект. На відміну від емоцій і почуттів, афекти протікають бурхливо, швидко, супроводжуються різко вираженими органічними змінами і руховими реакціями.

Афекти, як правило, перешкоджають нормальній організації поведінки, його розумності. Вони здатні залишати сильні і стійкі сліди в довготривалій пам'яті. На відміну від афектів, робота емоцій і почуттів пов'язана переважно з короткочасною і оперативною пам'яттю.Емоційна напруженість як результат виникнення аффектогенной ситуацій може накопичуватися і, якщо їй вчасно не дати виведення, привести до сильної і бурхливої ??емоційної розрядки, яка, знімаючи виникло напруження, часто супроводжується відчуттям втоми, пригніченості, депресією.

Одним з найбільш поширених в наші дні видів афектів є стрес. Він являє собою стан надмірно сильної і тривалої психологічноїнапруги, яка виникає у людини, коли її нервова система одержує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізує діяльність людини, порушує нормальний хід його поведінки. Стреси, особливо якщо вони часті і тривалі, роблять негативний вплив не тільки на психологічний стан, але і на фізичне здоров'я людини. Вони являють собою головні «чинники ризику» при появі та загостренні таких захворювань, як серцево-судинні і захворювання шлунково-кишкового тракту.

Пристрасть - ще один вид складних, якісно своєрідних і зустрічаються тільки у людини емоційних станів. Пристрасть являє собою сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета (людини). Як писав С.Л. Рубінштейн: «Пристрасть завжди виражається в зосередженості, зібраності помислів і сил, їх спрямованості на єдину ціль ... Пристрасть означає порив, захоплення, орієнтацію всіх устремлінь і сил особистості в єдиному напрямку, зосередження їх на єдиній цілі».

Кожен з описаних видів емоцій всередині себе має підвиди, а вони, у свою чергу, можуть оцінюватися по різних параметрах - наприклад, по таким: інтенсивності, тривалості, глибині, усвідомленості, генетичному походженню, умовам виникнення і зникнення, дії на організм, динаміці розвитку , спрямованості (на себе, на інших, на світ, на минуле, сьогодення або майбутнє), за способом їх вираження в зовнішньому поводженні (експресії) і по нейрофізіологічної основі. У цілому ж, якими б різними вони не здавалися, всі вони невіддільні від особистості. «Те, що радує людину, що його цікавить, валить у зневіру, хвилює, що представляється йому смішним, найбільше характеризуєйого сутність, його характер, індивідуальність». «Всю систему почуттів, - писав Вундт, - можна визначити як різноманіття трьох вимірів, у якому кожний вимір має два протилежні напрямки, що виключають одне одного».

С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, її інтереси матеріального порядку і її духовні, моральні потреби. Він відповідно як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості ставляться, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно їх предметів підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні та естетичні. Вони виявляються в замилуванні одними предметами, людьми і видами діяльності та у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю і відносинами людини до світу, людям, соціальним подіям, моральним категоріям і цінностям.

2. Теорії емоцій

Широку популярність у психології отримав теорія, що пояснює походження емоцій, їх зв'язок з органічними процесами, запропонована майже в один і той же час американським психологом У. Джемсом і датським вченим К. Ланге. В історію науки вона й увійшла під подвійною назвою як теорія Джемса - Ланге.

Відповідно до цієї теорії, першопричинами виникнення емоційних станів є зміни фізіологічного характеру, що відбуваються в організмі. Різниця, яка згодом виявилася у поглядах У. Джемса і К. Ланге, була невеликою. У. Джемс вважав, що тілесні зміни безпосередньо випливають за сприйняттям збуджуючих факторів - стимулів, а емоція є не що інше, як наше відчуття вже відбулися органічних змін. К. Ланге ж вважав, що сенсорні стимули виникають безпосередньо в рецепторах кровоносних судин, що ці судини в першу чергу реагують на зовнішні впливи, а емоції проявляються потім як відображення відбулися в них змін.

Суть концепції Джемса - Ланге з послідовністю постуліруемих нею подій, що призводять до виникнення емоцій, схематично можна представити так:

Нагадаємо послідовність фаз, зазначених вище:

сприйняття ситуації;

органічні прояви;

усвідомлення цих проявів.

Відомо, що людина не може виконувати рух, характерне для одного виду емоцій, і одночасно переживати іншу емоцію. Він або змінює рух, або виявляється нездатним випробувати нову, навіювання йому емоцію. Але ці факти дозволяють лише констатувати, що існує зв'язок між двома - органічним і психічним - аспектами емоції. Однак Джемс стверджує більше: усвідомлення органічних змін і є емоція.

Оскільки ця теорія не може бути ані доведена, ні спростована, запереченням проти неї бракує обгрунтованості.

Одне з таких заперечень сформулював сам Джемс: емоція посилюється, коли затримується її фізичний прояв (спроба втриматися від сміху). Навпаки, відомо, що ридання приносять деяке полегшення. Джемс легко спростовує ці уявні заперечення проти своєї теорії, помічаючи, що «під час експресії емоція завжди відчувається. Після експресії ми більше не відчуваємо емоції ». З іншого боку, первіснаемоція може перетворитися в іншу емоцію в результаті зміни її органічних проявів.

Концепція походження емоцій Джемса-Ланге поряд зі схваленням зустріла ряд заперечень. Найбільш серйозні зауваження на її адресу були висловлені У. Кеннон, який одним з перших звернув увагу на ту обставину, що тілесні реакції, що виникають при різних емоціях, дуже схожі один на одного і як такі недостатні для того, щоб задовільно пояснити якісне різноманіття існуючих у людини емоцій. Крім того, внутрішні органічні структури, зокрема, кровоносні судини, із змінами яких К. Ланге пов'язував виникнення емоційних переживань, малочутливі і дуже повільно приходять у стан збудження. Що ж стосується емоцій, то вони з'являються як суб'єктивні стану майже миттєво при виникненні емоціогенной ситуації, принаймні, набагато швидше, ніж на неї своїми змінами реагує організм.

Найсильнішим із заперечень У. Кеннона проти Теорії Джемса-Ланге стало наступне: штучно викликані у людини спеціальними засобами органічні зміни, ті самі, існуванню яких У. Джемс і К. Ланге приписували виникнення емоційних реакцій, далеко не завжди на ділі супроводжуються емоційними переживаннями. Але навіть у тому випадку, коли в умовах штучної органічної стимуляції подібні емоціямпереживання все ж виникають, суб'єктивно вони сприймаються зовсім інакше, ніж ті, які з'являються в природних умовах.

Штучно викликані вісцеральні (тобто пов'язані з внутрішнім органам) зміни, характерні для деяких емоцій, не тягнуть за собою безпосередньо емоцію як таку. Так, ін'єкція адреналіну лише підвищує специфічну сприйнятливість, що збільшує ймовірність виникнення емоції, а не викликає її безпосередньо. Між відчуттям органічних реакцій і переживанням емоцій не існує паралелізму.

У результаті У. Кеннон запропонував наступну альтернативну теорію походження емоцій:

Переробка імпульсів, що надходять від рецепторів; центральними структурами з одночасною передачею збудження в кору головного мозку.

У. Кеннон вважав, що емоційні переживання і відповідним їм органічні зміни породжуються одночасно і виникають з одного джерела.Таким джерелом - емоціогенним центром - на думку У. Кеннона, є таламус, який грає важливу роль в регулюванні основних органічних процесів і передавальний імпульси з периферичних і внутрішніх рецепторів в кору головного мозку і назад. Виникнення емоційного переживання є результат одночасного збудження симпатичної нервової системи та кори головного мозку.

Висловлені У. Кеннон положення були розвинені далі П. Бардом. Він показав, що в дійсності як тілесні зміни, так і пов'язані з ними емоційні переживання виникають майже одночасно. Власне з емоціями з усіх структур головного мозку більш за все пов'язаний не сам таламус, гіпоталамус а й центральна частина лімбічної системи. В експериментах, виконаних на тваринах, вдалося показати, що електричними впливами на ці структури в певній мірі можна управляти емоційними станами, такими, наприклад, як страх і гнів. У результаті цих доробок концепція У. Кеннона отримала нове, сучасне назву теорії емоцій Кеннона-Барда.

Оскільки між нейронального і гуморальними факторами існує складна взаємодія, остільки важко відповісти однозначно на питання про те, що чому насправді передує - емоції органічних змін або ж органічні зміни емоціям. В емоційних переживаннях, що тривають протягом достатнього періоду часу, швидше за все, поєднується і те й інше.

Слід, однак, повторити, що Джемс ніколи не говорив, що будь-яка органічна порушення є джерелом емоцій. Не можна забувати, що для Джемса діада «органічні реакції - пережита емоція» завжди була невіддільна від її причини: сприйняття об'єкта. А оскільки під об'єктом, як він зазначав уже в 1894 році, слід розуміти «ситуацію в цілому», з усіма її можливими впливами на суб'єкта, то мова йде про сприйняття ситуації. Його заслуга полягає в тому, що він підкреслював, що органічні реакції є безпосереднім результатом сприйняття ситуації.

Ідею про те, що емоцію слід розглядати не як психічний стан, а перш за все як відповідь організму на ситуацію, можна знайти вже у Дарвіна. Втім, така позиція є природною для того, хто виходить з дослідження лише поведінкових реакцій тварини. Згідно з Дарвіном, велика частина емоційних реакцій пояснюється або тим, що вони корисні (вираз гніву лякає ворога), або просто тим, що вони є рудиментамирухів, які були доцільні на попередній стадії еволюції. Так, якщо руки стають вологими при страху, то це значить, що колись у загальних мавпоподібних предків ця реакція при небезпеці полегшувала схоплювання за гілки дерев.

Емоція виникає лише тоді, коли здійснення інстинктивних дій, звичних або довільних форм поведінки наштовхується на перешкоду.Битися, рятуватися - самі по собі ці акти не тягнуть за собою емоції, якщо вони здійснюються в звичайних умовах, але як тільки виникає утруднення, людина, прагнучи адаптуватися до умов життя, відчуває емоцію. «Психологічно емоція - це адаптація або напруга звичок та ідеалу, а органічні тілесні зміни, строго кажучи, є проявом боротьби за адаптацію».

Ця конфліктна теорія емоцій значно ближче до самих сучасних уявлень. Вона була відтворена, зокрема, Клапаред (1928 рік). «Емоції виникають лише тоді, коли з тієї чи іншої причини не може адаптація. Якщо людина може втекти, він не відчуває емоції страху ».

Ідея була сформульована: емоції - це реакція організму на ситуацію. Емоція виникає безпосередньо з сприйняття ситуації.

Емоція не зводиться до внутрішнього переживання або до фізіологічних порушень, і тим самим питання про первинність однієї з її сторін не є більше проблемою. Емоція - це реакція всієї особистості (включаючи організм) на ті ситуації, до яких вона не може адаптуватися, і вона має переважно функціональне значення.

Слід також мати на увазі, що у людини в динаміці емоційних процесів і станів не меншу роль, ніж органічні і фізичні дії, відіграють когнітивні чинники. У зв'язку з цим в останні роки були запропоновані нові концепції емоцій у людини, що виводять ці фактори на перший план.

Однією з перших стала теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгер. Відповідно до цієї теорії, позитивне емоційне переживання виникає у людини тоді, коли його очікування підтверджуються, уявлення втілюються в життя, а плани виконуються, тобто тоді, коли реальні результати діяльності відповідають наміченим або очікуваним, узгоджуються, знаходяться в консонанс. Негативні емоції виникають і посилюються в тих умовах, коли між очікуваними та реальними результатами діяльності є невідповідність - дисонанс.

Суб'єктивно стан когнітивного дисонансу переживається людиною як дискомфорт, і він прагне будь-що-будь якомога швидше позбутися від нього. Вихід зі стану когнітивного дисонансу може бути двояким: або змінити очікування і плани таким чином, щоб вони відповідали реально отриманого результату, або спробувати отримати новий результат, який узгоджувався б з попередніми очікуваннями.

У сучасній соціальній психології теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера використовується для того, щоб пояснити вчинки людини, його дій у різних соціальних ситуаціях. Емоції ж розглядаються в якості основного мотиву відповідних дій і вчинків. Які лежать в їх основі когнітивним чинникам надається у детермінації поведінки людини набагато більша роль, ніж органічних змін.

Концепція емоцій, запропонована С. Шехтером, отримала назву когнітивно-фізіологічної.

Відповідно до цієї теорії, на що виник емоційний стан, крім сприймаються стимулів і породжуваних ними тілесних змін, надають вплив минулий досвід людини і оцінка їм готівкової ситуації з точки зору актуальних для нього інтересів і потреб. Непрямим підтвердженням справедливості когнітивної теорії емоцій є вплив на переживання людини словесних інструкцій, а також тієї додаткової емоціогенной інформації, яка призначена для зміни оцінки людиною, яка виникла.

В одному з експериментів, направленому на доказ висловлених положень когнітивної теорії емоцій, людям давали в якості «ліки» фізіологічно нейтральний розчин у супроводі різних інструкцій. В одному випадку їм говорили про те, що дане «ліки» має викликати в них стан ейфорії, в іншому - стан гніву.

Після прийняття відповідного «ліки» випробуваних через деякий час, коли воно за інструкцією повинно було почати «діяти», запитували, що вони відчувають. Виявилося, що ті емоційні переживання, про які вони розповідали, відповідали очікуваним за даною їм інструкції.

Було показано також, що характер та інтенсивність емоційних переживань людиною ситуації залежать від того, як її переживають інші, що знаходяться поряд, люди. Це означає, що емоційні стани можуть передаватися від людини до людини, причому в людини, на відміну від тварин, якість коммуницируемой емоційних переживань залежить від його особистого ставлення до того, кому він співпереживає.

Радянський фізіолог П.В. Симонов спробував в короткій символічній формі представити всю сукупність факторів, що впливають на виникнення і характер емоції.

Емоції не просто пов'язані з діяльністю, супроводжують її, відображають її хід і результати, вони ще і регулюють діяльність, виявляючи цілком визначене на неї вплив в залежності від характеру та інтенсивності емоційного переживання.

Д.О. Хебб експериментальним шляхом отримав криву, яка має залежність між рівнем емоційного збудження людини та ефективністю його діяльності. Представлена ??крива показує, що між емоційним збудженням і ефективністю діяльності людини існує криволінійна, «колоколообразная» залежність. Для досягнення найвищого результату в діяльності небажані як занадто слабкі, так і дуже сильні емоційні порушення. Для кожної людини (а в цілому і для всіх людей) є оптимум емоційної збудливості, що забезпечує максимум ефективності в роботі. Оптимальний рівень емоційного збудження, у свою чергу, залежить від багатьох факторів: від особливостей виконуваної діяльності, від умов, в яких вона протікає, від індивідуальності включеного до неї людини і від багато чого іншого. Занадто слабка емоційна збудженість не забезпечує належної мотивації діяльності, а надто сильна руйнує її, дезорганізує і робить некерованою.

Чи є емоція порушенням поведінки або, навпаки, це організуюча реакція?

Дарвін, Кеннон, Лінер вважали в цілому, що емоція є корисною і що вона являє собою адаптивний процес завдяки здійснюваної нею енергетичної мобілізації у відповідь на вимоги середовища. Навпаки, більшість інших психологів розглядали емоцію як дезорганізацію, порушення діяльності. Вони підкреслювали, що емоція - це головним чином дезорганизующая сила. Саме це різке порушення адекватного дії, будь-якого пошуку адаптації, ця дезорганізація, поширення збудження на весь організм, які здаються нам феноменом, абсолютно відмінним від інших регуляцій, і характеризують емоцію.

Так, емоція викликає порушення пам'яті, навичок і взагалі заміну важких дій легшими.

Емоція відповідає такому зниженню рівня адаптації, яке настає, коли мотивація є занадто сильною в порівнянні з реальними можливостями суб'єкта. Емоція - це страх, гнів, горе, інколи радість, особливо надмірна радість.

Візьмемо приклад з учням, що здають усний іспит і мають надлишкову мотивацію в порівнянні з його можливостями. При слабкому рівні дезорганізації емоція може виражатися у вигляді невластивих йому і зайвих негативних реакцій: вологі руки, загальне напруження, утруднене травлення, збудженість. Ці органічні розлади, якщо вони не дуже сильні, можуть поєднуватися з високою успішністю на іспиті.При більш значному рівні дезорганізації екзаменовані втрачається, приходить в замішання; порушення охоплюють саму психічну діяльність: виникає неясність думок, провали пам'яті, вербальні труднощі. Вегетативні прояви можуть стати ще сильнішими: сльози, почервоніння або збліднення, а іноді навіть непритомність.

Між мотивацією і емоцією є схожість і відмінність. Щоб проізо1пла адаптація до виникаючих перед нами завданням, необхідна достатня мотивація. Однак якщо мотивація занадто сильна, ми позбавляємося частини наших можливостей, і адаптація стає менш адекватної дійсності. Тоді в діяльності з'являються ознаки емоцій, і іноді адаптивне поведінка порушується, повністю заміщаючи емоційними реакціями.

Існує оптимум мотивації, за межами якої виникає емоційну поведінку. Поняття оптимуму мотивації пов'язано з адекватністю або неадекватністю реакцій ситуації. Цей зв'язок відповідає відношенню між інтенсивністю мотивації і реальними можливостями суб'єкта в конкретній ситуації. Як говорив Хоудж, «емоційні реакції обернено пропорційні здібності вищих мозкових центрів протистояти даній ситуації». Емоційні спалахи виникають тоді, коли звичайний контроль «Я» стає недостатнім: а) через надмірне посилення збудження або б) через попередньої блокади стану розрядки.

З посиленням мотивації підвищується якість виконання, але до певної межі: якщо вона надто велика, виконання погіршується. Це можна спостерігати і в повсякденному житті. Учні губляться на іспиті; військовим добре відомо, що війська краще маневрують на навчаннях, ніж у бою.

У кожному випадку є оптимум мотивації, при якому научіння є найбільш швидким. Проте результати свідчать також про те, що цей оптимум залежить і від складності завдання, тому закон Йеркса - Додсона можна сформулювати наступним чином: «Зі збільшенням складності завдання інтенсивність покарання, що визначає оптимальну швидкість вивчення, повинна наближатися до порогової величини».Це означає, що у разі важкого завдання оптимум досягається при слабкій мотивації, тоді як при легкій завданню він відповідає сильної мотивації. Очевидно, що при легкій завданню надлишкова мотивація не викликає порушень поведінки, але така можливість виникає при важких завданнях.

Емоціогенних ситуація виникає при надмірній мотивації по відношенню до реальних пристосувальним можливостям індивіда.

Проте перш за все слід підкреслити, що не існує емоціогенной ситуації як такої. Вона залежить від відношення між мотивацією та можливостями суб'єкта. Сама мотивація залежить від відносин індивіда з його оточенням. Звичайно, існує загальний ефект ситуацій, проте кожен реагує в залежності від своїх потреб, свого досвіду, свою емоційність.

Емоція виникає часто тому, що суб'єкт не може або не вміє дати адекватну відповідь на стимуляцію.

З метою кваліфікації різноманітних ситуацій ми згрупуємо їх за трьома рубриками: новизна, незвичність, раптовість, усвідомлюючи, що багато ситуації володіють кількома з цих ознак.

Ситуації є новими, коли ми зовсім не підготовлені до зустрічі з ними. Виникає збудження може розрядитися лише у вигляді емоційних реакцій. Хороший плавець, почувши заклик про допомогу, не відчуває або майже не відчуває емоції, він пливе, але глядач, який не вміє плавати і що залишається пасивним на березі, хвилюється. Це правило пояснює, з одного боку, чому чим молодша дитина, тим більше емоцій він відчуває. З самого народження і до юнацького віку він невпинно стикається з ситуаціями, на які у нього ще немає придбаної системи відповідей. Якщо звичні уявлення порушуються, дитина виявляється непідготовленим до незвичайних ситуацій. Останні можуть навіть сильніше схвилювати його, ніж абсолютно нові стимуляції, викликають лише цікавість. Ці випадки добре узгоджуються з теорією Хебба, який пояснює походження емоцій порушенням послідовності фаз реакції.

Очевидно, з віком і накопиченням досвіду дитина рідше стикається з новими й незвичайними ситуаціями.

Подив - важлива причина емоцій.

Гасто показав, що реакція подиву є первинною емоційну реакцію, яка відповідає просто порушення ретикулярної формації.

Психологи поступово приходили до думки, що існують різні рівні активації поведінки і що емоції - це просто реакція, відповідна дуже сильною активації.

Останні відкриття в області нейрофізіології підтвердили і розвинули ці точки зору. Дійсно, дратуючи у висхідному порядку ретикулярну формацію у тварини, можна простежити змінюють один одного різні стани - від глибокого сну і проміжних станів уваги до станів люті чи страху. З цієї фізіологічної, по суті, точки зору, немає більше необхідності розглядати емоцію як особливий феномен. Емоційні реакції є тільки одним з крайніх значень континууму, в якому можна розрізнити всі рівні активації.

Часто надмірна мотивація виникає через невідповідність між станом мотивації суб'єкта і обставинами, які не дозволяють йому діяти.

Надлишкова мотивація перед дією: хвилювання. У тих випадках, коли людина сильно зацікавлений в якомусь важкій справі, мотиваціязаважає йому відволіктися і думати про щось інше. Він відчуває хвилювання або тривогу, які виражаються в порушенні і неприємних вегетативних реакціях. Створюється враження, ніби невикористана енергія виливається в емоційні розряди. Найчастіше хвилювання проходить, як тільки суб'єкт починає діяти.

Надлишкова мотивація після дії. Жане наводить випадок з одним альпіністом, який посковзнувся і покотився у прірву. Коли йому вдалося втриматися і вийти до скелі, де йому більше не загрожувала жодна небезпека, його охопила сильна дрож. «Серце, - розповідавальпініст, - часто билося, тіло покрилося холодним потом, і тільки тоді я відчув страх, якийсь жах».

У газеті нещодавно повідомлялося про випадок з кіноактрисою, автомобіль якої занесло на повороті, і він перекинувся на бік; актрисі вдалося вибратися через вікно автомобіля неушкодженою, після чого вона втратила свідомість.

Надлишкова мотивація в соціальній поведінці.

Дія, легко здійснюване, коли людина одна, стає важким, як тільки його потрібно виконати в присутності іншого. Соціальна поведінка має враховувати більш складну ситуацію, і, отже, воно є більш важким. Перейти від індивідуальної поведінки до соціального - означає віддати його на суд іншого і навіть перетворити його в суперництво.

Хвилювання, яке при цьому виникає, дуже характерно. Ми не любимо писати, коли хтось заглядає через плече. Дитина, успішно працює за партою, часто хвилюється, збивається, коли його викликають до дошки; кажуть, що він втрачається.

Надлишкова мотивація при фрустрації. Фрустрація (почуття аварії) виникає кожного разу, коли фізичне, соціальне і навіть уявна перешкода заважає або перериває дію, спрямовану на досягнення мети. Фрустрація створює, таким чином, поряд з вихідною мотивацією нову, захисну мотивацію, спрямовану на подолання виниклої перешкоди. Колишня і нова мотивація реалізуються в емоційних реакціях.

Агресивність. Найпоширенішою реакцією на фрустрацію є виникнення генералізованої агресивності, спрямованої найчастіше на перешкоди. Адекватна реакція на перешкода полягає в тому, щоб подолати або обійти його, якщо це можливо; агресивність, швидко переходить в гнів, проявляється у бурхливих та неадекватних реакціях: образа, фізичні нападки на людину (щипати, бити, штовхати) або об'єкт (зламати його ).

Відступ і догляд. У деяких випадках суб'єкт реагує на фрустрацію відходом (наприклад, виходить з кімнати), супроводжуваним агресивністю, яка не проявляється відкрито.

Фрустрація тягне за собою емоційні порушення лише тоді, коли виникає перешкода для сильної мотивації. Якщо у дитини, що почав пити, відняти соску, він реагує гнівом, проте в кінці ссання - жодних емоційних проявів.

Між фрустрацією і конфліктом важко провести різницю, проте зазвичай вважають, що конфлікт виникає тоді, коли в індивіда є одночасно два несумісних один з одним спонукання діяти. Конфлікти є головною причиною емоцій.

Не всякий конфлікт викликає емоційні реакції. Конфлікти є джерелом емоцій головним чином тоді, коли суб'єкт не може легко знайти рішення.

Конфлікти «уникнення - уникнення» є ще більш драматичними. У такій ситуації часто виявляється дитина, коли вихователь загрожує йому покаранням за те, що той відмовляється виконати неприємне для нього вимога (з'їсти суп, зробити завдання і т.д.). Ці конфліктивикликають ті ж типи реакцій, як і фрустрація: реальний чи уявний догляд, агресивність, регресію, гальмування, різні емоційні порушення поведінки.

У розглянутих вище випадках причиною виникнення емоцій була наявна ситуація. Проте буває, що емоції можна пояснити як результат процесу утворення умовних зв'язків. Нейтральний стимул набуває емоційне значення завдяки своїй зв'язку з емоційною ситуацією.

На початку експериментів дитина зовсім не боявся білого щура. Потім кожен раз, коли він доторкався до тварини, лунав різкий звук, що викликав у дитини страх і сльози. У наступні дні вже при вигляді щури дитина починала кричати і тікав. Цей страх був умовної реакцією, більше того, за законами умовних реакцій цей страх поширився на інших тварин з м'якою шерстю і на всі м'які на дотик предмети, хоча ці стимули до початку експерименту були нейтральними.

Заразливість емоцій. Буває, що ситуація як така не викликала б у нас ніяких емоцій, якби тільки один або декілька з оточуючих нас людей не відчували емоцію. Страх заразливий, як і радість. Слід розрізняти два типи зараження емоціями. Один з них відповідає тих випадків, коли одна і та ж ситуація викликає в одного, а потім у кількох індивідів однакову реакцію страху, гніву чи радості. Наявність групи викликає посилення афективних станів та емоційних реакцій.

Інший тип більш специфічний. Він відповідає тих випадків, коли емоція опановує нами, хоча сама ситуація нас не зачіпає. Бурхлива сварка двох людей може привернути нашу увагу або залишити нас байдужими, але може і призвести до того, що ми самі будемо охоплені гнівом. У цьому випадку ми ототожнюємо себе з одним з сваряться. Так само заразливий може бути сміх. Ми можемо засміятися, бо сміються навколо нас, але лише за умови, якщо ми ототожнюємо себе з тим, хто сміється. В іншому разі ми залишаємося байдужими чи навіть роздратованими.

Існують як короткочасні, так і хронічні джерела емоцій. При повторенні стимуляції, що викликає зазвичай емоційні реакції, в ситуації, до якої неможлива адаптація, розвиваються стану тривожності і навіть невротичні стани. Саме повторення в певному ритмі станів тривожності лежить в основі неврозу. У житті часто бувають більш-менш постійні причини надмірної мотивації. Джерело їх часто соціального походження: жінка боїться опинитися покинутої; робочий побоюється звільнення; солдатів боїться бути вбитим. Ці внутрішні страхи, які не знаходять зовнішнього прояву, підтримують більш-менш виражене стан тривожності.

Такий стан може виникнути також із-за недозволеного внутрішнього конфлікту, наприклад, придушення сексуального потягу. Саме відновлення спонукання викликає повторне виникнення конфлікту.

Ця напруга тягне за собою більш-менш дифузні стану тривожності, а якщо воно дуже сильне, то й невротичні стани.

Г.І. Косицкой розрізняє чотири фази емоційного напруження. Перша фаза характеризується мобілізацією фізіологічних функцій, так би мовити, в розумних межах. Якщо дії людини вже починають суперечити здоровому глузду, то це значить, що настала друга фаза емоційного напруження. Третя фаза характеризується пригніченням фізіологічних функцій: людина впадає в стан емоційного шоку. Нарешті, четвертафаза - це вже невроз, який може призвести до загострення різного роду захворювань.

Нерідко разом з емоцією виникає бажання подивитися, який ефект вона справляє на оточуючих. Ця соціалізація емоційних проявів виникає за двома напрямками, які необхідно розрізняти:

а) використання органічних проявів емоцій для впливу на іншу: сльози, які повинні розжалобити; прояви страху, що волають про допомогу;

б) перебудова поведінки, яка веде до перетворення емоційних реакцій в реакції, щодо адекватні ситуації.

Плач дитини, тупання ногами, катання по підлозі в стані гніву - ось приклади першого роду; удари по перешкоди, будь то фізична перешкода або людина, - приклад адаптації низького рівня, що виражається в агресивності по відношенню до труднощів.

Людина, будучи не в змозі управляти деякими своїми реакціями, певною мірою спрямовує їх на те, щоб витягти з самого факту дезорганізації поведінки якусь соціальну користь. Дитина дуже швидко виявляє, що його емоційні реакції, пов'язані з фізичним нездоров'ям, володіють великою силою впливу на оточуючих внаслідок заразливості емоцій. І ця майже рефлекторна реакція стає засобом впливу на оточуючих. Так, дитина п'яти років говорить: «Я буду плакати до тих пір, поки ти мені це не даси».

Емоції викликають в організмі безліч характерних реакцій. Ці реакції можна згрупувати в три категорії:

а) вегетативні реакції;

б) м'язові реакції;

в) импрессивная реакції.

Вегетативні прояви емоцій досить різноманітні: зміна опору шкіри (КГР), частоти серцевих скорочень, кров'яного тиску, звуження і розширення судин, зміна швидкості амплітуди та ритму дихання, температури шкіри, потовиділення, діаметра зіниці, секреції слини.Спостерігаються розлади травної системи, скорочення і розслаблення сфінктера, змінюється електрична активність мозку, хімічний і гормональний склад крові, сечі, слини, основний обмін. Лише деякі зміни вегетативних функцій можуть розглядатися як характерні прояви емоцій.

Джерелом деяких емоцій, в тому числі радості, може бути легке лоскотання. Виникає стан проприоцептивного порушення виражається в нестримному сміху, який може перейти у ридання, якщо це порушення є надмірним і спазматичні реакції розрядки стають хворобливими.

Такий тип емоцій лежить в основі більшості дітей (а іноді й дорослих). Принцип їх полягає в тому, щоб створити помірно напружену ситуацію, яка народжує, як правило, відчуття легкого страху. Коли він знімається, це викликає приємну емоційну розрядку. У таких іграх діти лякають себе, щоб посміятися потім над своїм страхом. Сміх виникає через невідповідність дійсного ходу подій того, що зазвичай очікують.Це висловлювання можна інтерпретувати, згідно нашій схемі, наступним чином: реакція на щось незвичайне, не викликає страху і не несе за собою активних дій, виражається в сміху. Хіба не те ж саме стверджував Фрейд, розглядаючи сміх як механізм захисту? Порушення суб'єкта знаходить своє вираження в сміху раніше, ніж воно стане болісним.

Отже, емоції викликають в організмі безліч характерних реакцій. Наприклад, під впливом страху або швидкої ходьби прискорюється діяльність серця, а при боязні або рахунку в розумі порушується нормальний ритм дихання. Грунтуючись тільки на показниках активації, неможливо виявити власне емоцію, оскільки вона визначається лише відношенням до ситуації.

Порушення симпатичної системи прискорює діяльність серця, викликає розширення зіниці, судин шкіри і звуження судин внутрішніх органів, секрецію потових залоз і наднирників, гальмування слиновиділення, оргазм і т.п. Порушення парасимпатичної системи уповільнює діяльність серця, викликає звуження судин шкіри і розширення судин внутрішніх органів, слиновиділення, секрецію інсуліну, ерекцію статевих органів і т.п.

Наше рівновагу, «мудрість нашого тіла» залежить від рівноваги цих двох систем. Очевидно, при емоціях ця рівновага порушується.Вегетативні порушення при емоціях характеризуються порушенням симпатичної системи, наслідком якого є збільшення вмісту адреналіну в крові, що виділяється корою наднирників, що, у свою чергу, підсилює збудження симпатичної системи. Дія симпатичної системи ще більше посилюється, якщо парасимпатична система не надає гальмуючого впливу на секрецію адреналіну. М'язову напругу і рухове збудження. Коли ми говоримо, що людина, яка щойно пережив стан емоційного шоку, «закам'янів», ми хочемо тим самим підкреслити, що його м'язи знаходяться в стані гіпертонусу. Емоція починається з гіпертонусу, зовнішнім проявом якого є перетворення невикористаної за призначенням енергії в спазматичні руху: сміх, сльози, безладні дії.

При надмірній активності спостерігається тим більше збільшення м'язової напруги, чим сильніше прагнення суб'єкта придушити викликаються стимуляцією руху; це напруга ще більш посилюється під впливом соціальних і моральних заборон. Напружений юнак, які не наважуються обійняти що подобається йому дівчину; напружений дитина, що не бажає підкорятися якомусь вимогу; напружений людина, відчуває страх і не насмілюється втекти. Діти, що виховувалися у великій строгості, сильніше скуті в рухах в порівнянні з дітьми, яким надавалася відома свобода.

Особи, які страждають від різних конфліктів, і навіть з невротичними відхиленнями, характеризуються, як правило, більшою скутістю рухів, ніж інші. Психоаналітики помітили, що найбільша напруга і скутість спостерігаються у їх пацієнтів в момент пригадування ними конфліктних ситуацій.

Багато психотерапевтичні прийоми пов'язані зі зняттям цієї напруженості. Аутогенне тренування Шульца полягає в тому, щоб навчитися розслаблятися, в результаті чого зменшуються дратівливість, тривожність і пов'язані з ними порушення.

Найчастіше емоція усвідомлюється самим суб'єктом як прояв якихось порушень в його організмі, інші ж судять про неї за зовнішніми проявами цих порушень, серед яких особливу роль відіграє міміка.

Вивчаючи прояви емоцій, Дарвін знайшов докази «утилітарної» ролі емоцій. Поза розлюченого собаки страхітливо діє на її супротивника. Широко розплющені очі при переляку дозволяють краще розрізнити небезпеку, і це вираз обличчя стало передаватися у спадок. Існує механістична концепція емоцій, згідно з якою вираз наших емоцій залежить від будови лицьових м'язів і особливостей їх іннервації. Всі прояви наших емоцій залежать від лицьового нерва і двох його відгалужень: скронево-лицьового і шийно-лицевої. Порушення цього нерва і визначає різноманіття виразів людського обличчя, що складається з великого числа м'язів, що скорочуються вже при самих мінімальних енергетичних витратах.

Емоційні прояви складаються з спонтанних реакцій і довільних мімічних реакцій, що утворюють своєрідний мова емоцій. Лицевий нерв отримує імпульси по двом різним шляхах. Один шлях йде безпосередньо від кори головного мозку, через нього здійснюється свідома регуляція мімічних реакцій, інший проходить через таламус і базальні ядра, які являють собою центри спонтанних емоційних реакцій.

Структура іннервації особи наводить на думку, що в основі будь-якого виразного руху лежить спонтанна реакція, видозмінюється під впливом засвоєних у результаті соціального досвіду довільних мімічних реакцій.

Томпсон, застосовуючи кінематографічну зйомку, підтвердив ідентичність спонтанних виразних рухів у сліпих і зрячих: посмішка, сміх, сльози - зазначивши, однак, трохи більшу інтенсивність реакцій у сліпих. Проте з віком міміка зрячих ставала більш виразною і генералізованої, в той час як у сліпонароджені вона не тільки не удосконалювалася, але навіть регресувала. Ці результати свідчать про подвійну регуляції міміки, а також про те, що виразні руху розвиваються шляхом соціального наслідування.

Товариство заохочує вираз одних емоцій і засуджує інші. Західні цивілізації миряться зі сльозами жінок, хлопчикам ж навіюється, що чоловікові не личить плакати. Однак такий звичай існує не скрізь. Наприклад, раніше юнаки з племені маорі плакали так само часто, як і жінки. Деякі прояви радості і гніву залежать від соціального середовища, і виховання спрямоване на те, щоб придушити несхвалюваних прояви емоцій.

Товариство створює справжню мову міміки, збагачує спонтанні виразні рухи і робить їх більш різноманітними. Мова міміки може бути універсальним або, навпаки, вельми специфічним, і тоді його інтерпретація можлива лише при знанні даної етнічної або соціальної групи.Наприклад, на Заході плювок свідчить про презирство, а в арабських країнах він означає благословення. Навіть у різних сім'ях способи вираження емоцій можуть бути різними і часто незрозумілими непосвяченому. Щоб зрозуміти поведінку народу, потрібно знати не тільки його розмовна мова, але так само і язик його тіла.

За виразним рухам і особливо за виразом обличчя людини ми судимо про характер яких зазнає емоцій.

Дунлап розрізав навпіл (по горизонталі) дві фотографії особи одного і того ж випробуваного, отримані в лабораторних ситуаціях, що викликають сміх, подив, страждання і т.п., і склеював верхню і нижню половини, відповідні різних ситуацій. Складені таким чином фотографії пред'являлися суддям для ідентифікації; виявилося, що вираз емоцій визначає головним чином рот. Якщо рот висловлює подив, відраза, страждання чи радість, то здається, що і всі особа приймає відповідне вираження. У будь-якому прояві емоції є елемент невизначеності, що виключає можливість її однозначної інтерпретації. Вираз обличчя завжди трохи двозначно, і тому природно, що будь-які додаткові ознаки полегшують ідентифікацію емоцій. Одним з таких ознак може бути знання ситуації.

Додатковими ознаками, які полегшують ідентифікацію емоцій, можуть служити також поза і особливо руху рук і звукові вираження емоцій. Роль рук в емоційних реакціях особливо велика. За рухам рук емоція розпізнається так само добре, як і за виразом обличчя.Аналогічні результати отримані і при ідентифікації емоцій по голосу. Ідентифікація емоцій є результатом аналізу всіх сприймаються ознак, і це підтверджується чинником покращення ідентифікації емоцій внаслідок розвитку.

Емоція супроводжується настільки сильним усвідомленими афектних переживанням, що на перший погляд саме воно може здатися сутністю емоції. Зараз вже відійшли в минуле суперечки про те, чи є ці усвідомлювані реакції причиною або наслідком органічних реакцій. У результаті аналізу вдалося виявити переважання наступних компонентів:

а) опис обставин виникнення емоцій;

б) сприйняття органічних реакцій: серцебиття, відчуття втоми і легкості, сухість у горлі, пітливість тощо;

в) усвідомлення порушень психічної діяльності: нездатність зосередитися, погіршення пам'яті, неможливість знайти переконливі аргументи в суперечці і т.п.;

г) почуття: страждання, радість, сором, презирство і т.п.

Легко помітити, що, в порівнянні з характеристикою емоціогенних ситуацій і виникаючих при цьому органічних і психічних порушень, почуттям і афектних переживань взагалі в цих оповіданнях відводиться дуже незначне місце. Мабуть, емоція характеризується для суб'єкта встановленням зв'язку між ситуацією і що викликаються нею порушеннями.

Сильна емоціогенних ситуація є, якщо можна так висловитися, агресією проти організму. Мобілізація енергетичних ресурсів організму в цьому випадку така велика, що виключає можливість їх використання в адаптивних реакціях: порушення призводить до «біологічному травматизму», що характеризується, зокрема, порушеннями функціонування органів, іннервіруемих симпатичної і парасимпатичної системами. У суб'єкта, що постійно перебуває в ситуації напруги або конфлікту, часто виникають емоційні реакції. Не завжди проявляючись зовні, вони можуть проте приводити до вегетативних порушень функціонування шлунка, кишечника, серця або регуляції кров'яного тиску і т.п.

Але емоції не завжди викликають порушення діяльності, навпаки, вони здатні мобілізувати людини, компенсувати недостатність інформації, недостатність можливостей людини за рішенням проблеми.

Можна навести чимало прикладів компенсаторного значення емоцій. Так, лють допомагає людині боротися навіть в тих умовах, де у нього на успіх «один шанс з тисячі».

Людина в стані надзвичайного емоційного збудження здатний на гігантські м'язові зусилля, на незвичайні для нього форми діяльності.

Творчий процес взагалі неможливий без емоцій, без захопленості вирішуваною проблемою.

3. Творчість

Творчість як процес створення чогось нового часто припускає, що людина може відчувати недостатність інформації, знань, умінь для досягнення мети і вирішення тієї чи іншої проблеми, а саме тому йому необхідно зробити ривок у незвідане, створити нові знання, вміння, нові об'єкти і твору. Емоції, натхнення, уяву допомагають зробити цей «ривок у творчість». Величезну роль емоцій у творчому процесі визнавав і В.І. Вернадський. Він писав: «Кажуть: одним розумом можна все осягнути. Не вірте!. Одна нитка - розум, інша - почуття, і завжди вони один з одним стикаються у творчості ».

Американський психолог Л. Кюбі стверджував, що нездатність свідомості бути творчим пов'язана з тим, що воно логічно і обмежена суворо впорядкованими символами та поняттями, які виключають можливість створення нових порядків і поєднань, тобто пригнічують фантазію і уяву. Там же, де уява вільно від кайданів логіки за рахунок емоцій, має місце творчість. Наукова і технічна творчість проявляється в пошуку і знаходження принципово нового рішення наукової чи технічної проблеми, причому структура розумового процесу вирішення проблеми складна, але незмінно успіху, «осяяння», знаходженню нового рішення сприяє емоційна захопленість проблемою, віра в успіх, емоційна позитивна стимуляція.

Виділяють чотири стадії вирішення проблеми:

підготовка;

дозрівання рішення;

натхнення;

перевірка знайденого рішення.

Структура розумового процесу вирішення проблеми:

Мотивація (бажання вирішити проблему).

Аналіз проблеми («виділення« що дано »,« що потрібно знайти », які відсутні або надлишкові дані і т.д.).

Пошук рішення:

Пошук рішення на основі одного відомого алгоритму (репродуктивне мислення).

Пошук рішення на основі вибору оптимального варіанта з безлічі відомих алгоритмів.

Рішення на основі комбінації окремих ланок з різних алгоритмів.

Пошук принципово нового рішення (творче мислення):

на основі поглиблених логічних міркувань (аналіз, порівняння, синтез, класифікація, умовивід і т.п.);

на основі використання аналогій;

на основі використання евристичних прийомів;

на основі використання емпіричного методу проб і помилок.

У разі невдачі:

Розпач, перемикання на іншу діяльність («період інкубаційного відпочинку» - «дозрівання ідей»), осяяння, натхнення, миттєве усвідомлення рішення певної проблеми (інтуїтивне мислення).

Фактори, що сприяють «осяяння»:

а) висока захопленість проблемою;

б) віра в успіх, у можливість вирішення проблеми;

в) висока інформованість в проблемі, накопичений досвід;

г) висока асоціативна діяльність мозку (у сні, при високій температурі, лихоманці, при емоційно позитивної стимуляції).

Логічне обгрунтування знайденої ідеї рішення, логічний доказ правильності рішення.

Реалізація рішення.

Перевірка знайденого рішення.

Корекція (у разі необхідності повернення до етапу 2).

Розумова діяльність реалізується як на рівні свідомості, так і на рівні несвідомого, характеризується складними переходами і взаємодіями цих рівнів. У результаті успішного (цілеспрямованого) дії виходить результат, відповідний попередньо поставленої мети, і результат, який не був передбачений у свідомої мети, він є по відношенню до неї побічним (побічний продукт дії). Проблема усвідомленого і неусвідомленого конкретизувалася в проблему взаємовідношення прямого (усвідомлюваного) та побічного (неусвідомлюваного) продуктів дії. Побічний продукт дії також відбивається суб'єктом, це відображення може брати участь у подальшій регуляції дій, але воно не представлено в вербалізованих формі, у формі свідомості. Побічний продукт «складається під впливом тих конкретних властивостей речей і явищ, які включені в дію, але не суттєві з точки зору мети».

Досліджуючи рішення творчих завдань, спостерігаємо таку закономірність (Пономарьов): спочатку використовуються первинні, автоматизовані способи рішення (що відповідає нижчих рівнів), причому первинні способи дії реалізуються до тих пір, поки стає ясно, що цим способом завдання не вирішити. На наступному етапі відбувається осмислення невдач (середній рівень), усвідомлюється причина цих невдач, а саме те, що кошти не відповідають завданню, формується критичне ставлення до власних засобів і способів дії. У результаті до умов задачі застосовується більш широке коло засобів (3-й етап, середній рівень), відбувається вироблення програм «пошукової домінанти», потім на нижчому (неусвідомленому) рівні відбувається інтуїтивне рішення, «рішення в принципі», і потім на останніх етапах (вищий рівень) відбувається логічне обгрунтування, вербалізація і формалізація рішення. Механізм творчого процесу (такий же механізм розвитку): свідоме => несвідоме => і знову усвідомлення.

...