Психосексуальний розвиток у парапубертатному та передпубертатному періодах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: «Психосексуальний розвиток у парапубертатному та передпубертатному періодах»

План

1. Парапубертатний період (від народження до 6--7 років)

1.1 Психосексуальний розвиток дитини за 3. Фройдом

1.2 Психосоціальний розвиток дитини за Е.-Г. Еріксоном

2. Статева ідентифікація дитини в парапубертатному періоді

2.1 Сексуальність немовляти

2.2 Сексуальність у ранньому дитинстві

3. Передпубертатний період (від 6--7 до 11--12 років)

3.1 Психосексуальний розвиток за 3. Фройдом та Е.-Г. Еріксоном

3.2 Статева ідентифікація у передпубертатному періоді

3.3 Сексуальні стосунки між дітьми однієї родини

4. Статеве виховання дитини у передпубертатному періоді

Висновки

1. Парапубертатний період (від народження до 6--7 років)

Дослідження багатьох учених свідчать, що сексуальність людини починає розвиватися вже у віці немовляти, а сексуальні враження раннього дитинства впливають на прояви сексуальності в дорослому віці.

У цей період дитина долає особливо значущий шлях у своєму психічному розвитку, відкриває для себе світ людей і власний світ, починає усвідомлювати свою статеву ідентичність і все, що з нею пов'язано.

Біологічні аспекти сексуальності у парапубертатному періоді

Ще в утробі матері у плода диференціюються геніталії та структури мозку, тому немовля, з'являючись на світ, вже має статеві ознаки. Результати ультразвукового дослідження свідчать, що рефлекторна ерекція у зародка чоловічої статі проявляється за кілька місяців до народження. У багатьох новонароджених хлопчиків ерекцію спостерігають у перші хвилини після пологів, іноді ще до перерізання пупкового канатика. У новонароджених дівчаток протягом першої доби можливі зволоження піхви й ерекція клітора. Це свідчить, що статеві рефлекси проявляються відразу після народження чи навіть під час внутрішньоутробного розвитку.

Приблизно у 3% новонароджених хлопчиків (у 30% народжених передчасно) яєчка є крипторхідними (прихованими), тобто не опускаються до мошонки. їх опускання здебільшого відбувається спонтанно у перші місяці життя. Якщо цього не відбувається, призначають гормональну терапію або хірургічну корекцію, оскільки тривале затримання одного чи двох яєчок у черевній порожнині може спричинити порушення їх здатності виробляти сперму, створює небезпеку виникнення раку.

Більшість сексуальних проявів людини до настання статевого дозрівання перебуває в латентному (прихованому) стані, і лише після досягнення перехідного віку вони поступово активізуються. Однак певні прояви сексуальності можуть спостерігатися у зовсім маленької дитинки: А.-Ч. Кінзі та інші дослідники спостерігали оргазм під час мастурбації в дев'яти хлопчиків на першому році життя. Його супроводжували «поява ритмічних рухів тіла з вираженими биттями та штовханнями пеніса, явними змінами відчуттів, завершальною м'язовою напругою... неочікува-ним розслабленням та подальшим зникненням симптомів». Оргазм спостерігали і в дівчаток у віці немовляти та в ранньому дитинстві. Хоч у хлопчиків до настання статевої зрілості еякуляція відсутня, всі інші сексуальні реакції проявляються вже у немовлят.

1.1. Психосексуальний розвиток дитини за 3. Фройдом

За концепцією психосексуального розвитку 3. Фройда, парапубертатному періоду відповідають оральна, анальна та фалічна стадії (табл. 1).

Таблиця 1 Психосексуальний розвиток дитини за 3. Фройдом

Вікові періоди розвитку сексуальності	Стадія	Вік	Зона зосередження лібідо	Завдання і досвід, що відповідають періоду
Парапубертатний	Оральна	0--1,5 років	Рот (смоктання, кусання, жування)	Відвикання від грудей чи пляшечки; відділення себе від материнського тіла
	Анальна	1,5--3 роки	Анус (утримування та виштовхування фекалій)	Привчання до туалету (самоконтроль)
	Фалічна	3--6 років	Статеві органи (мастурбація)	Вирішення едіпового комплексу та комплексу Електри шляхом ідентифікації себе з дорослим тієї статі, що є зразком для наслідування
Передпубертатний	Латентний період	6--12 років	Відсутня (сексуальне затишшя)	Розширення сексуальних контактів
Пубертатний, статевої зрілості, інволюційний	Генітальна	Від 12 років до смерті	Статеві органи (гетеросексуальні статеві контакти)	Встановлення інтимних стосунків, закоханість; трудова діяльність

Оральна стадія (0--18 місяців) психосексуального розвитку дитини. На цій стадії основним джерелом інтересу і задоволення є рот.

Немовлята харчуються завдяки смоктанню материнських грудей чи пляшечки, і ці смоктальні рухи приносять їм задоволення. Рот стає головним зосередженням їхньої активності та інтересу (головною ерогенною зоною).

Першими об'єктами-джерелами отримання насолоди стають материнські груди або пляшечка. Смоктання і ковтання, за 3. Фройдом, є прототипами кожного акту сексуального задоволення в майбутньому. У цей період у немовляти створюються установки залежності (незалежності, довіри та опори) стосовно інших людей.

Із часом материнські груди втрачають значення сексуального об'єкта і заміщуються частинами власного тіла. Дитина починає смоктати свій палець, язик, щоб зменшити напругу, спричинену нестачею постійного материнського піклування.

Оральна стадія завершується з припиненням годування грудьми, через що немовля відчуває певні труднощі, адже його позбавляють задоволення. Чим більші ці труднощі (чим сильніша концентрація лібідо на оральній стадії), тим важче дитина долатиме конфлікти на подальших стадіях психосексуального розвитку.

У дитини, яка отримувала надмірну чи недостатню стимуляцію на оральній стадії, формується орально-пасивний тип особистості. Представники його є веселими, оптимістичними, очікують «материнського» ставлення до себе, постійно шукають схвалення, за яке готові віддати будь-яку ціну. їхня психологічна адаптація полягає в довірливості, пасивності, незрілості, надмірній залежності.

У другій половині першого року життя починається друга фаза оральної стадії -- орально-агресивна, або орально-садистична, фаза. У немовляти з'являються зуби, завдяки чому кусання, жування стають важливими засобами вираження стану фрустрації, викликаної відсутністю матері чи відкладенням задоволення. Фіксація на орально-садистичній фазі проявляється в дорослих у таких рисах особистості, як схильність до суперечок, песимізм, саркастичні «покусування», цинічне ставлення до світу. Такі люди намагаються експлуатувати інших, домінувати над ними з метою задоволення власних потреб.

Анальна стадія психосексуального розвитку (1,5-З роки). Дитина, яка досягла цієї стадії, починає контролювати свій кишечник. Зоною зосередження її лібідо є анус, а задоволення фокусується на утриманні чи виштовхуванні фекалій.

Поступово дитина привчається посилювати насолоду шляхом випорожнення кишечника. 3. Фройд був переконаний, що спосіб, у який батьки привчають дитину до туалету, суттєво впливає на розвиток її особистості: на анальній стадії закладаються основи всіх майбутніх форм самоконтролю і саморегуляції. Привчаючи дитину до туалету, батьки нерідко поводять себе негнучко і вимогливо, наполягаючи, щоб дитина за їх вказівкою «сходила на горщик». У відповідь вона може відмовитися виконувати накази, і в неї почнуться запори. Якщо це «утримання» постійно повторюватиметься, у дитини може сформуватися анально-утримувальний тип особистості. Доросла людина з таким типом особистості є впертою, скупою, методичною і пунктуальною, погано переносить безлад, неясність і невизначеність. Іншим результатом суворості батьків у таких ситуаціях може стати формування анально-виштовхувального типу особистості. Такі люди схильні до руйнувань, неспокійні, імпульсивні, навіть садистично жорстокі. У любовних стосунках вони сприймають партнерів передусім як об'єктів володіння.

Якщо батьки стимулюють дитину до регулярного випорожнення кишечника і хвалять її за це, тобто підтримують прагнення дитини контролювати себе, це виховує позитивну самооцінку, може навіть сприяти розвитку творчих здібностей.

Фалічна стадія (3--6 років) психосексуального розвитку. Основним джерелом задоволення і насолоди для дитини на цій стадії стають статеві органи. її інтереси, зумовлені лібідо, спрямовуються в зону геніталій. Діти можуть розглядати, досліджувати свої статеві органи, мастурбувати, проявляти допитливість до питань, пов'язаних із народженням, статевими стосунками. За припущенням Фройда, більшість дітей знає про суть сексуальних стосунків значно більше, ніж думають про це батьки. Вони можуть бути свідками статевого акту батьків (більшість сприймає його як агресивні дії батька стосовно матері) або змальовувати у своїй уяві сексуальні сцени, що ґрунтуються на певних репліках батьків чи на поясненнях інших дітей.

На фалічній стадії психосексуального розвитку дитина переживає конфлікт, який 3. Фройд назвав едіповим комплексом (у хлопчиків) та комплексом Електри (у дівчаток). Суть цього конфлітку полягає в несвідомому бажанні дитини вступити в статевий акт з батьком протилежної статі, оволодіти ним та одночасно усунути (аж до вбивства) батька своєї статі. У хлопчика об'єктом кохання є мати. З моменту народження вона є для нього головним джерелом насолоди, і він хоче володіти нею, виражати еротичні почуття щодо неї так само, як це роблять дорослі. У цьому своєму прагненні він може намагатися звабити матір, гордо демонструючи їй свій статевий член; хоче стати її шлюбним партнером, тобто грати роль свого батька, якого сприймає як конкурента. Унаслідок цього батько стає для хлопчика головним суперником чи ворогом. Водночас хлопчик здогадується про свій нижчий порівняно з батьком статус (батько має більший статевий член) і розуміє, що батько не терпітиме його романтичних почуттів до матері. Суперництво породжує побоювання хлопчика, що батько позбавить його пеніса. Цей страх уявного покарання з боку батька, який змушує хлопчика відмовитися від прагнення до інцесту з матір'ю, Фройд назвав страхом кастрації.

У 5--7 років едіпів комплекс минає: хлопчик придушує (витісняє зі свідомості) сексуальні бажання стосовно матері і починає ідентифікувати себе з батьком (переймає його риси). У процесі ідентифікації хлопчик, намагаючись бути таким, як батько, засвоює цінності, моральні норми, установки, моделі статеворольової поведінки чоловіків. Крім того, він уже зможе утримати матір як об'єкт кохання шляхом заміщення, оскільки вже володіє якостями, які мати цінує в батькові.

У дівчаток першим об'єктом кохання є мати. Однак на фалічній стадії психосексуального розвитку, цікавлячись будовою статевих органів, дівчинка усвідомлює, що в неї немає статевого члена, як у батька чи брата, що може символізувати для неї нестачу сили. Унаслідок цього в дівчинки розвивається заздрість до пеніса, що певною мірою є психологічним аналогом страху кастрації в хлопчиків. її проявами є відкрита ворожість дівчинки до матері, докори їй за те, що народила її без пеніса, намагання покласти на неї відповідальність за це. Фройд вважав, що в деяких випадках дівчинка може низько оцінювати власну жіночість, вважаючи свою зовнішність «дефективною». Водночас дівчинка прагне володіти батьком, бо в нього є цей бажаний орган. Знаючи, що пеніс здобути вона не зможе, дівчинка шукає інші джерела сексуального задоволення як замінники. У зв'язку з цим сексуальне задоволення дівчат віком 5--7 років фокусується на кліторі, кліторна мастурбація супроводжується маскулінними фантазіями, в яких клітор уявляється пенісом.

Багато експертів вважає пояснення Фройдом комплексу Електри непереконливим. Одні стверджують, що мати в родині не має такої влади, як батько, тому не може сприйматися як загроза. Інші наголошують, що у дівчинки від самого початку немає пеніса, тому в неї не може розвиватися настільки інтенсивний страх, як у хлопчика, який жахається кастрації як покарання за інцестне бажання.

Із часом дівчинка, вважав 3. Фройд, позбавляється комплексу Електри, придушивши тяжіння до батька та ідентифікувавшись із матір'ю. Ставши схожою на матір, вона отримує символічний доступ до батька, підвищуючи шанси колись одружитися з чоловіком, таким як батько. Пізніше деякі жінки хочуть, щоб їхній первісток був хлопчиком, -- так вони отримають «власний пеніс».

Дорослі чоловіки з фіксацією на фалічній стадії поводять себе зухвало, вони хвалькуваті і необачні, постійно прагнуть досягти успіху (успіх для них символізує перемогу над батьком), довести свою мужність і статеву зрілість, переконують інших, що вони -- «справжні чоловіки». Один із шляхів досягнення цієї мети -- завойовування жінок (поведінка за типом донжуана). У жінок фалічна фіксація зумовлює схильність до флірту, зваблювання, невпорядковані статеві зв'язки, хоч іноді вони можуть здаватися наївними, невинними із сексуального погляду. Деякі з них борються за верховенство над чоловіками, проявляють надмірну наполегливість, самовпевненість, тобто є жінками, які «каструють» чоловіків.

Нерозв'язані проблеми едіпового комплексу Фройд тлумачив як основне джерело невротичних моделей поведінки, особливо пов'язаних з імпотенцією чи фригідністю.

1.2 Психосоціальний розвиток дитини за Е.-Г. Еріксоном

За концепцією психосоціального розвитку особистості американського психоаналітика Еріка-Гомбергера Еріксона (1902-1994), парапубертатному періоду відповідають орально-сенсорна, м'язово-анальна та локомоторно-генітальна стадії (табл. 2).

Таблиця 2 Психосоціальний розвиток дитини за Е.-Г. Еріксоном

Вікові періоди розвитку сексуальності	Стадія	Вік	Психосоціальна криза	Позитивний результат
Парапубертатний	Орально-сенсорна	0--1 рік	Базальна довіра - базальна недовіра	Надія
	М'язово-анальна	1--3 роки	Автономія і самоконтроль - сором і сумнів	Сила волі
	Локомоторно- генітальна	3--6 років	Ініціатива - провинна	Мета
Передпубертатний	Латентна	6--12 років	Працелюбство - неповноцінність	Компетентність
Пубертатний	Підліткова	12--19 років	Его-ідентичність - рольове змішання	Вірність
Статевої зрілості	Рання дорослість	20--25 років	Інтимність - ізоляція	Любов
	Середня дорослість	26--64 роки	Продуктивність - зрілість	Турбота
Інволюційний	Пізня дорослість	Від 65 років до смерті	Его-інтеграція - відчай	Мудрість

Орально-сенсорна стадія психосоціального розвитку (від народження до 1 року). Типологічно вона відповідає оральній стадії за 3. Фройдом. Головним у формуванні здорової особистості на цій стадії є загальне почуття базальної довіри або впевненості. Немовля, яке має почуття «внутрішньої визначеності», сприймає соціальний світ як безпечне, стабільне місце, а людей -- турботливими та надійними.

Рівень розвитку почуття довіри до інших людей і світу залежить від якості материнської турботи, яку отримує дитина. Саме завдяки материнському піклуванню у неї закладається основа почуття «все добре». Почуття довіри не залежить ні від кількості їжі, ні від проявів батьківської ніжності, воно пов'язане зі здатністю матері передати своїй дитині почуття впізнаваності, постійності і тотожності переживань. Немовля має довіряти не лише зовнішньому світу, а й собі, набути здатності ефективно справлятися з біологічними спонуками. Дитинка, яка довіряє собі, може переносити відсутність матері без надмірного страждання і тривоги з приводу «відокремлення» від неї.

Перша психологічна криза, характерна для цієї стадії, спричинена ненадійністю матері, неспроможністю її піклуватися про дитину, відторгненням її. Це породжує в дитини установку страху, підозрілості, побоювань за своє благополуччя, яка спрямована на світ загалом і окремих людей; у всій повноті вона проявляється на подальших стадіях розвитку. Почуття недовіри посилюється тоді, коли дитина перестає бути для матері головним центром уваги, а мати повертається до занять, які залишила на час вагітності, або народжує наступну дитину.

Батьки, які дотримуються протилежних принципів і методів виховання, почуваються невпевнено в батьківській ролі, чия система цінностей суперечить притаманній для їх культури, створюють для дитини атмосферу невизначеності, невпевненості, що також спричинює появу почуття недовіри. Наслідками недовіри є депресія в немовлят та параноя (нав'язливі маячні ідеї) у дорослих. психосексуальний фройд парапубертатний дитина

Здоровий розвиток немовляти не є результатом лише довіри, він обумовлюється сприятливим співвідношенням довіри та недовіри. Розуміння того, чому не слід довіряти, є однаково важливим, як і розуміння того, чому довіряти необхідно. Без цього неможливе прийняття рішень. Позитивною психосоціальною якістю, якої набуває дитина в цей період, є надія -- здатність сподіватися. У дорослих вона слугує основою релігійної віри, підтримує впевненість у значущості і надійності культурного простору.

М'язово-анальна стадія психосоціального розвитку (1-3 роки). Вона відповідає анальній стадії, за 3. Фройдом. У цей період дитина досягає певної автономності (самостійності) і самоконтролю. Опановуючи норми туалетної (привчаючись до горщика) поведінки, дитина виявляє, що контроль з боку батьків може бути формою піклування і приборкання. Ця стадія є вирішальною для встановлення співвідношення між добровільністю і впертістю. Почуття самоконтролю без втрати самооцінки в подальшому стає джерелом впевненості у вільному виборі; надмірний сторонній контроль і втрата самоконтролю можуть стати поштовхом для постійної схильності до сумнівів і сорому.

До цієї стадії дитина цілком залежала від батьків, які піклувалися про неї. Із розвитком нервово-м'язової системи, мови, соціальної вибірковості вона починає досліджувати світ довкола себе, більш незалежно взаємодіяти з ним, прагне все робити самостійно («Я - сам»). Позитивне вирішення психосоціальної кризи на цій стадії залежить від готовності батьків поступово надавати дитині свободу в здійсненні контролю. Якщо дитині не дозволяють розвивати свою автономність і самоконтроль, у неї з'являється відчуття сорому, подібне до спрямованого на себе гніву. Сором виникає, коли батьки роздратовано і наполегливо роблять за дитину те, що вона могла б зробити сама, чи вимагають від неї того, що вона зробити ще не спроможна. Якщо батьки весь час надмірно опікують дитину чи залишаються байдужими до її потреб, у неї починають переважати почуття сорому або сумніви у своїй здатності контролювати світ і себе. Замість набуття впевненості в собі, вміння ладнати з іншими така дитина починає думати, що до неї ставляться підозріло і несхвально. Вона пасує перед тими, хто нею керує. У неї формуються невпевненість у собі, слабка воля.

Локомоторно-генітальна стадія психосоціального розвитку (3-6 років). Відповідає вона фалічній стадії за Фройдом. Психосоціальний конфлікт відбувається між ініціативою та провиною.

У цей період дитина розв'язує нові завдання, набуває нових навичок, виявляє відповідальність за свій світ: іграшки, домашніх улюбленців, молодших братів і сестер. Вона зацікавлюється працею інших, встановлює контакти з однолітками і старшими дітьми за межами дому, бере участь у різноманітних іграх. Завдяки цьому дитина починає відчувати, що її сприймають як людину, зважають на неї, її життя набуває мети. «Я - те, ким я буду» - так виявляється її самоідентичність.

Від ставлення батьків до проявів у дитини власного волевиявлення залежить, яке в неї з'явиться почуття -- ініціативи чи провини. Діти, чиї самостійні дії отримують схвалення, відчувають підтримку своєї ініціативи. Цьому сприяє також визнання батьками права дитини на допитливість і творчість. Почуття провини провокують батьки, які не дозволяють дитині діяти самостійно, карають за вияв потреби любити й отримувати любов від батька протилежної статі (Е.-Г. Еріксон поділяв думку 3. Фройда стосовно едіпового комплексу). Дитина, яка переживає провину, почувається покинутою і нікчемною. Вона боїться постояти за себе, їй не вистачає цілеспрямованості та рішучості, щоб ставити перед собою реальні цілі та досягати їх. Постійне почуття провини може спричинити в майбутньому загальну пасивність, імпотенцію чи фригідність.

2. Статева ідентифікація дитини в парапубертатному періоді

Формування статевої ідентичності починається в дитячому віці і суттєво впливає на сексуальний розвиток.

Статева ідентичність -- індивідуальне, особистісне відчуття себе чоловіком чи жінкою, своєї належності до певної статі.

Фактори, які впливають на процес статевої ідентифікації, по-різному витлумачують представники теорій научіння, пізнання в процесі розвитку, взаємодії біологічних і соціальних факторів.

1. Теорія научіння. Згідно з нею, усвідомлення статевої належності формується у процесі наслідування моделей індивідуальної поведінки і під впливом навколишнього середовища. У ранньому віці дитина спостерігає і намагається наслідувати поведінку батьків, звикає відтворювати поведінку представника своєї статі, оскільки таке наслідування схвалюється. Відомо, що батьки по-різному ставляться до хлопчиків і дівчаток, бо по-різному уявляють їх у майбутньому. Цей процес (диференційована соціалізація) обумовлює формування статеворольової поведінки.

2. Теорія пізнання в процесі розвитку. Статева ідентичність, за цією теорією, формується паралельно з інтелектуальним розвитком дитини. Дуже маленькі діти мають обмежене уявлення про стать, яке відповідає їх спрощеному погляду на світ. Наприклад, 3-річна дитина вірить, що в телевізорі сидить справжній дядько, а чоловіку для того, щоб перетворитися на жінку, достатньо надіти перуку чи сукню. Спитавши 3-річну дівчинку, ким вона хоче стати, коли виросте, можна отримати відповідь: «Батьком». Лише у 5--6 років, переконавшись у постійності своєї статевої належності, діти починають стійко ідентифікувати себе з істотами своєї статі. Спостерігаючи за дорослими, вони роблять висновки, що чоловікам і жінкам властиві різні типи поведінки. Теорія пізнання в процесі розвитку передбачає, що дитина імітує поведінку дорослих не заради винагороди, а задля відчуття себе істотою певної статі.

3. Теорія взаємодії біологічних і соціальних факторів, її прихильники виходять з того, що на розвиток ідентичності в дитячому і підлітковому віці впливають біологічне програмування в пренатальному (лат. ргае - перед і nаtus - народження) періоді, психічні особливості, норми поведінки. Попри те, вважається, що біологічного програмування пренатального розвитку, дії генетичних сил недостатньо, щоб подолати вплив виховання і набуті в постнатальному (лат. post - після і natus - народження) періоді навички. У віці від 1 до 5 років дитина переживає перший етап статевої ідентифікації - формування статевої самосвідомості, усвідомлення власної статевої належності. Цей процес відбувається під впливом мікросоціального середовища, значною мірою він детермінований статевою диференціацією мозку в пренатальному періоді. У парапубертатному періоді дитина починає усвідомлювати власну статеву належність і статеву належність людей, які її оточують, набуває впевненості в її незворотності, після чого спроби змінити її статеву самосвідомість є малоуспішними. У завершальній фазі цього етапу при визначенні дитиною статі людей рівнозначно беруться до уваги всі ознаки статевої належності (зовнішній вигляд, одяг, будова тіла, статеві органи).

Психологічні аспекти сексуальності дитини у парапубертатному періоді

Дитяча сексуальність є одним із найменш досліджених у психології сексуальності питань. Адже дані стосовно сексуальної поведінки дітей, отримані від дорослих респондентів, є неточними та недостовірними (дорослі можуть погано пам'ятати свої відчуття і почуття в дитинстві, приховувати певні спогади, щоб виглядати «нормально»). Опитування дітей щодо їх сексуальних відчуттів і поведінки неможливі з багатьох міркувань. Тому дослідникам, які зосереджені на питаннях дитячої сексуальності, доводиться покладатися на здогадки, умоглядні висновки, дані культурологічних досліджень аборигенів, які вважають нормальними сексуальні ігри дітей.

До появи праць 3. Фройда побутувала думка, що сексуальність у дітей відсутня. Деякі дослідники, визнаючи її існування, не розголошували інформації про неї, вважаючи її гріховною та небезпечною. Суперечливість у поглядах не подолана і дотепер. Багато батьків відчуває дискомфорт при будь-яких проявах сексуального інтересу в дитини, бо тлумачать їх як ненормальні або не знають, як себе поводити, зважаючи на власні сексуальні проблеми та упередження.

2.1 Сексуальність немовляти

Важливий компонент сексуальності немовляти закладений у чуттєвій близькості з батьками, яка реалізується, коли вони тримають дитину на руках, обнімають її, притискають до свого тіла. Такий зв'язок батьків і новонароджених встановлюється під час годування, купання, одягання, інших видів фізичної взаємодії. Немовля, позбавлене батьківського тепла та інших форм зв'язку з батьком і матір'ю, потім може відчувати труднощі при встановленні інтимних стосунків з іншими людьми чи не отримувати задоволення від власної сексуальності.

За свідченнями В.-Х. Мастерса та В. Джонсон, зовсім маленькі діти природно реагують на різні джерела фізичних відчуттів певними формами статевого збудження. Наприклад, під час годування дитини можлива сильно виражена ерекція, що нерідко викликає занепокоєння і тривогу. Насправді відчуття тепла материнського тіла, до якого притискають хлопчика, інтенсивна нервова стимуляція, джерелом якої є смоктання (на губах зосереджено багато чутливих нервових закінчень), викликають потік сигналів, спрямованих до мозку, де вони інтерпретуються як приємні й активують статеві рефлекси. Це явище властиве обом статям: ерекція клітора і зволоження піхви під час годування новонародженої дівчинки також не рідкісне, просто ерекція статевого члена більш виражена і тому краще помітна. Прояви рефлекторної статевої активності спостерігаються під час купання, сповивання, підкидання дитини. Дитина, звичайно, не усвідомлює того, що з нею відбувається, тому немає підстав стверджувати про пробудження в неї еротичних переживань.

Реакція батьків на прояви в дитини статевих рефлексів є важливим компонентом її раннього сексуального досвіду: надмірна їхня стурбованість побаченим, психологічний дискомфорт можуть передаватися й дитині; спокійне реагування на прояв статевих рефлексів дає дитині сигнал схвалення своєї сексуальності.

За даними В.-Х. Мастерса та В. Джонсон, маленькі хлопчики і дівчатка починають торкатися своїх зовнішніх статевих органів, терти їх з розвитком потрібної для цього координації рухів. Іноді це призводить до оргазму у дітей першого року життя. Є дані, які підтверджують припущення, що такими діями дитина не просто досліджує своє тіло, у них міститься елемент сексуальності.

Чуттєве задоволення, яке отримує дитина, змушує знову й знову вдаватися до мастурбації. Зокрема, маленькі діти радіють при стимуляції їх геніталій, демонструють надзвичайне роздратування, коли намагаються перервати їх мастурбацію. Така самостимуляція може повторюватися декілька разів на день. На 3-4-му місяці життя самостимуляція зовнішніх статевих органів починає супроводжуватися усмішкою та звуками, які виражають задоволення. За свідченнями Фройда, здатність немовлят до переживання оргазму внаслідок стимуляції використовують недбайливі няньки, які таким чином заспокоюють та присипляють дитину.

До кінця 1-го року життя дитина починає розглядати свої геніталії під час купання і роздягання. Одних батьків дуже маленьких дітей прояви їхньої статевої поведінки тішать, інших -- дивують, третіх -- тривожать, особливо тих, які не розуміють, що це -- нормальні ознаки розвитку дитини.

2.2 Сексуальність у ранньому дитинстві

До 2-х років більшість дітей починає ходити, говорити, сприймає себе хлопчиком чи дівчинкою. У цей період вони починають відчувати фізичний потяг до близьких людей. Притуляються своїм тілом до дорослих, яких люблять, особливо до батьків протилежної статі.

Діти виявляють велику допитливість, досліджуючи різні частини власного тіла, відкривають для себе (якщо цього не було зроблено раніше), що стимуляція зовнішніх статевих органів викликає приємні відчуття. Спочатку гра геніталіями є індивідуальним заняттям, згодом вона поступово перетворюється на гру «в лікаря» чи «покажи мені своє, а я покажу, що є в мене». Діти можуть терти статевий член чи клітор руками, використовувати для цього ляльку, подушку, ковдру та інші предмети.

За даними В.-Х. Мастерса, В. Джонсон, Р. Колодні, 3-річним хлопчикам і дівчаткам добре відомі приємні відчуття від торкань зовнішніх статевих органів, хоча вони не сприймають їх як еротичні, оскільки ще не здатні виробляти концептуальні поняття. В архіві дослідників є такі свідчення дітей:

1. Трирічна дівчинка: «Коли я тру піпку, мені тепло та приємно. Іноді лоскотно, а іноді просто гаряче». Дівчинка називала піпкою зовнішні статеві органи, детально описувала, як тре кілька разів на день рукою клітор і лобок. У 2,5--3,5 роки вона ходила без трусів, тому легко здійснювала своє бажання.

2. Трирічний хлопчик: «Подивись на мою ковбаску. Вона може підійматися. Я тру її, і вона піднімається, і мені приємно. Іноді я тру її дуже довго, і тоді мені стає дуже, дуже добре». (Хлопчик пишається своєю «ковбаскою», любить показувати її. За словами батьків, він стимулює пеніс кілька разів на день.)

Приблизно в цей самий час дитина починає розуміти, що дорослі не схвалюють гру геніталіями, і дивується, коли батьки розповідають про різні частини тіла, а про зовнішні статеві ознаки не згадують. Звичайно, батьки мають прививати дитині навички соціально прийнятної поведінки (наприклад, не показувати і не торкатися геніталій на людях), однак фахівці не радять намагатися виключити всі прояви сексуального експериментування дитини, зазначаючи: «Це -- погано», «Не торкайся себе тут» чи взагалі відштовхуючи руку дитини без жодних зауважень. Адже негативні відчуття, які виникнуть при цьому, можуть спричинити сексуальні проблеми в майбутньому.

У багатьох дітей виникає переконання, що статеві органи -- «брудні» частини тіла. Таке уявлення часто виробляється під впливом зауважень, які вони отримують у процесі навчання справляння природних потреб. Надмірна наполегливість у привчанні дитини до дотримання гігієнічних вимог («підітрися краще», «помий руки після того, як сходив у туалет») формує в дитини негативне ставлення до функції геніталій, хоча батьки й діють з добрими намірами, турбуючись про здоров'я дитини.

На думку фахівців, батьки, помітивши, що їх маленька дитина займається сексуальним самодослідженням, не повинні виявляти хвилювання. Ставлення дитини до себе, її самооцінка тісно пов'язані з тим, як вона сприймає власне тіло. Дитина, яка побачила, що її сексуальні ігри викликають у батьків відразу, може «зробити» висновок, що у неї «погане» тіло і сама вона теж «погана».

Дитина вловлює несхвалення батьків за тоном голосу, виразом обличчя та іншими невербальними ознаками, тому батькам слід спокійно реагувати на прояви її сексуальної допитливості. Наприклад, якщо 3-річна дитина заходить до ванної кімнати, коли один з батьків тільки закінчив приймати душ, не можна висловлювати надмірне роздратування, суворо кажучи малюкові: «Геть звідси! Хіба ти не бачиш, що я не одягнений (на)?», хапати рушник так, щоб прикритися. Така реакція показує дитині, що батько чи мати соромляться свого тіла й, очевидно, спровокує повторне вторгнення до ванної кімнати.

Крім того, маленькі діти часто пестять себе в найнеприйнятніші для батьків моменти. їм потрібно бути підготовленими до таких ситуацій. Наприклад, якщо маленька донечка в магазині задирає платтячко і починає терти себе поміж ніг, не слід кричати: «Не роби цього!», краще дати їй в руки пакет і попросити нести його. Відволікаючи дитину від соціально неприйнятного заняття, можна спонукати її змінити поведінку, не акцентуючи на ній уваги і не створюючи враження, що ви нею незадоволені.

До 4-річного віку більшість малюків починає цікавитись, звідки беруться діти і як вони народжуються. Деякі батьки дають цьому природне пояснення, інші ніяковіють, намагаючись уникнути розмов на цю тему. Діти, відчувши їхню схвильованість, припиняють ставити питання або, навпаки, «засипають» ними обох батьків, прагнучи викликати в них ще більше збентеження. 4-річні діти зазвичай мають дуже розпливчасте уявлення про стать, навіть вкладають у це поняття магічний зміст. Багато з них вірить, що дітей «приносить лелека», і не продовжує розпитування. Інші, отримавши пояснення фактів, інтерпретують їх своєрідно. Наприклад, як зауважили В.-Х. Мастерс і В. Джонсон, 4-річні діти, як правило, уявляють собі, що материнське яйце, з якого виростає дитина, нічим не відрізняється від тих яєць, які продають у магазині. Коли таким дітям говорять, що «тато сіє насіннячко в живіт до мами», намагаючись пояснити, як відбувається запліднення і виникає вагітність, вони переконані, що в животі матері є невеличка ділянка землі, яку необхідно періодично поливати, сапати, щоб росли діти. Таке розуміння статевих стосунків відображає конкретний, буквальний спосіб мислення 4-річних дітей.

Діти, які відвідують дошкільні заклади, нерідко стають свідками або учасниками сексуально забарвлених ситуацій. Наприклад, вони цілуються під час ігор. Хлопчики можуть підкрадатися ззаду до дівчат і задирати їм спідниці. І хлопчики, і дівчатка проявляють великий інтерес до всього, що пов'язано з туалетом, дотриманням правил гігієни. Багатьом подобається використовувати «брудні» слова, спостерігаючи за реакцією вихователів і батьків.

У 5 років, коли більшість дітей вже відвідує дитячий садок, необхідність вибудовувати стосунки з однолітками у структурованому середовищі сприяє появі скромності, зниженню кількості сексуально забарвлених ігор. Діти із захватом дізнаються про назви статевих органів, яких вони раніше не чули. Серед них починають поширюватися почуті від дорослих жарти, анекдоти про призначення геніталій, на інші статеві теми. 5-річна дитина може і не розуміти їх, однак голосно сміється (іноді недоречно), щоб приховати це.

За твердженням Дж. Мані, якщо дитині недоступна проста, відверта інформація про стать, основним джерелом статевої освіти стають анекдоти. Оскільки вона дуже швидко пізнає відмінність між «чистим» і «брудним» жартом, це призводить до вироблення уявлень про секс як щось «непристойне».

Спостерігаючи за дорослими, діти починають формувати уявлення про сексуальні стосунки. Побачивши, як батько із матір'ю цілуються та обіймаються, отримуючи від цього задоволення, дитина поступово розуміє, що фізична й емоційна близькість дає змогу отримувати приємні відчуття. Однак якщо дитина постійно бачить, як батьки сваряться, чує вигуки: «Не чіпай мене!», у неї може розвинутися протилежний погляд на міжособистісні стосунки.

3. Передпубертатний період (від 6--7 до 11--12 років)

У передпубертатному періоді основними факторами розвитку сексуальності стають самодослідження та взаємодія з однолітками. У цей період активно формуються самоусвідомлення, самооцінка, Я-концепція, Я-образ, що позначаються на поведінці особистості і спілкуванні із представниками протилежної статі.

Біологічні аспекти сексуальності у передпубертатному періоді

У передпубертатному періоді гормональний статус маленьких хлопчиків і дівчаток суттєво не відрізняється. У дитинстві статеві залози функціонують достатньо слабко, основним джерелом тестостерону й естрогенів є наднирни-ки. Унаслідок їх подібності у дітей різної статі продукція гормонів є однаковою. Гіпофіз у цей час ще не впливає на статеву функцію, оскільки він не отримує відповідних сигналів від гіпоталамуса.

3.1 Психосексуальний розвиток за 3. Фройдом та Е.-Г. Еріксоном

Психосексуальний розвиток за 3. Фройдом

Передпубертатному періоду в теорії психосексуального розвитку 3. Фройда відповідає латентний період (табл. 1). Однак деякі діти можуть не мати латентного періоду в розвитку своєї сексуальності.

Для латентного періоду (6--12 років) характерне сексуальне затишшя. У цей час нові ерогенні зони не з'являються, а сексуальний інстинкт дрімає, тому по суті він не є стадією психосексуального розвитку.

Завдяки сублімації (зосередження енергії, афективних потягів на соціальній діяльності або творчості) лібідо дитини спрямовується на не пов'язані із сексуальністю види діяльності: інтелектуальні заняття, спорт, стосунки з однолітками. Латентний період Фройд розглядав як підготовку до дорослішання і не надавав йому важливого значення, попри те що за часом він триває стільки ж, скільки дві попередні стадії разом.

Психосоціальний розвиток за Е.-Г. Еріксоном

У психосоціальній теорії Е.-Г. Еріксона передпубертатному періоду також відповідає латентна стадія (6-12 років) (табл. 2).

На початку латентної стадії дитина, навчаючись у школі, засвоює елементарні культурні норми, підвищується її здатність до логічного мислення та самодисципліни, взаємодії з однолітками відповідно до певних правил. Любов дитини до батька протилежної статі і суперництво з батьком своєї статі, за Еріксоном, у цьому віці сублімує та виражається у внутрішньому прагненні до набуття нових навичок та успіху. У дітей розвивається працелюбство: «Я - те, чому навчився».

Небезпека латентної стадії полягає в можливості появи почуття неповноцінності або некомпетентності. Наприклад, якщо дитина сумнівається у власних здібностях чи статусі, це може відбити бажання навчатися далі. Почуття неповноцінності може розвиватися і тоді, коли дитина виявляє, що стать, раса, релігія чи соціально-економічне становище, а не рівень знань та мотивації, визначають її особисту значущість і гідність. Почуття компетентності і працелюбство дитини в цей період сильно залежать від шкільної успішності.

3.2 Статева ідентифікація у передпубертатному періоді

У передпубертатному періоді відбувається другий етап статевої ідентифікації -- формування стереотипу статево-рольової поведінки.

Статева роль -- індивідуальний прояв належності до чоловічої чи жіночої статі в соціальних обставинах.

Індивідуальний стереотип статеворольової поведінки формується в континуумі «маскулінність -- фемінність» (нормативні уявлення про чоловічість і жіночість) на основі психофізіологічних можливостей дитини під впливом групових цінностей мікросоціального середовища. Цей процес має активну і пасивну складові: цілеспрямоване формування дорослими очікуваних якостей, властивих чоловікові або жінці, імітація стандартів маскулінної або фемінної поведінки, яку спостерігає дитина.

Упродовж передпубертатного періоду відбуваються інтенсивна соціалізація дитини, встановлення міжособистісних стосунків, оволодіння навичками спілкування з однолітками, вдосконалення і диференціювання емоційних реакцій, формування характеру. У таких дітей ще не достатньо розвинена воля, поведінка надто імпульсивна, вони до всього виявляють цікавість, намагаються наслідувати дорослих, довірливі у стосунках. Набуття ними особистісної незалежності не означає втрати контакту з батьками. Навпаки, батьки та їхні стосунки стають об'єктом пильного споглядання і наслідування. Правильна статеворольова поведінка батьків визначає формування адекватної статевої ролі у дитини. За емоційно стриманого, вимогливо-владного ставлення матері і ласкавого, на все згодного батька дівчатка часто виявляють маскулінну, а хлопчики -- фемінну поведінку.

У спілкуванні з однолітками, в статеворольових, «сімейних» іграх, які потребують виконання певних ролей, апробується і закріплюється обрана статева роль, яка відображає різні аспекти людських стосунків, зокрема сексуальних. Такі «сімейні» ігри залежно від інформованості дітей можуть відображати широкий діапазон статеворольової поведінки дорослих: від наслідування поведінки батьків до імітації статевого акту. Зі вступом до школи актуалізуються нові зразки для наслідування, підвищується роль спілкування з однолітками. На цьому етапі типовими явищами є виокремлення ровесників за статевими ознаками. Порівняно з відносно однорідним колективом групи дитсадка у початкових класах колектив швидко розпадається на групи хлопчиків і дівчаток, які протиставляються одна одній. Типовим проявом диференціації статевих ролей (груповою відмовою від типових функцій протилежної статі) є ігрова міжгрупова агресія із взаємними обвинуваченнями: «Всі хлопчики -- забіяки та хулігани...», «Всі дівчатка -- плакси і ябеди...». Завдяки цьому антагонізму (грец. antagбnisma -- опір, боротьба) підвищуються вимоги до прояву мужності або жіночості, практично повністю виключаються компроміси у виборі статевих ролей.

У другій половині передпубертатного періоду відбувається статева гомогенізація (грец. homogenes -- однорідний) -- ідентифікація з представниками своєї статі. Дитина стає прихильнішою до батька своєї статі. У її манерах, жестах, словах простежується намагання копіювати його. У груповій міжстатевій взаємодії частішають конкретно-імітаційні, часто пародійно-перебільшені спроби реалізувати чоловічий або жіночий стереотип, що ніколи не спостерігається, якщо хлопчик і дівчинка залишаються вдвох. Це свідчить, що думка однолітків є важливим соціальним фактором, який девальвує фемінні стереотипи у сприйнятті хлопчиків і маскулінні -- у сприйнятті дівчаток.

Психологічні аспекти сексуальності у передпубертатному періоді

Ідеї 3. Фройда про період латентної сексуальності у пізньому дитинстві, тобто заміну сексуальних інтересів та імпульсів несексуальними поведінкою та інтересами, не поділяє багато сучасних дослідників психології сексуальності. На думку Дж. Мані, він є періодом сексуальної сором'язливості та обачності, коли сексуальні ігри діти використовують таємно. Крос-культурні дослідження свідчать, що в суспільствах, які допускають сексуальні ігри дітей, такі ігри тривають і нерідко частішають саме в перед-підлітковому віці. Це підтверджується даними А.-Ч. Кінзі. Докладне дослідження дитячої сексуальності, під час якого було опитано 800 дітей віком 5 років і старших з Австралії, Північної Америки, Великої Британії та Швеції, також не підтвердило наявності в процесі загального розвитку дитини стадії, на якій затримується її сексуальний розвиток. Навпаки, у цей віковий період діти проявляють підвищений інтерес до статевих питань, який з кожним роком посилюється. Тому латентна фаза є швидше відображенням суспільних обмежень на прояви сексуальності, а не наслідком дії внутрішніх психічних сил.

Уже 6--7-річні діти зазвичай знають про головні анатомічні відмінності людей різної статі, розуміють недоречність оголення на людях. Безперечно, самосвідомість дитини формується під впливом батьків, повсякденного спілкування вдома, однак і за цих обставин природна допитливість дітей виявляється в іграх у «лікарню», «дім», які допускають сексуальне спілкування. Його формами є взаємний огляд зовнішніх статевих органів, торкання їх, поцілунки, навіть введення сторонніх предметів у піхву чи пряму кишку.

Сексуальне експериментування можливе серед дітей однієї чи обох статей. Мета його полягає в отриманні знань («Як я відрізняюся від інших людей, схожих на мене?», «Чим представники протилежної статі відрізняються від мене?»), випробуванні забороненого (хто виявить провину; як на неї відреагують; як можна буде вийти із цієї ситуації тощо). Обидві складові мети доповнюють одна одну, оскільки заборонене знання зазвичай видається привабливішим, ніж легкодоступне.

За твердженням В.-Х. Мастерса і В. Джонсон, участь дітей у таких іграх є універсальним явищем, хоч деякі дослідження (переважно вони ґрунтуються на спогадах) не підтверджують значної їх поширеності. За даними А.-Ч. Кінзі, лише 45% дорослих жінок і 57% чоловіків згадують про участь у сексуальних іграх у такому віці.

Дитячі сексуальні ігри у звичайних умовах із психологічного погляду не є небезпечними, а можуть бути і корисними для формування навичок спілкування. Психологічно небезпечна різка реакція батьків. Дитина, яку застали за сексуальною грою наодинці або з іншими дітьми, добре відчуває негативну реакцію батьків, однак не поділяє її. Адже, з її погляду, -- це гра. Батьки, зауваживши, що їхня дитина мастурбує чи грає в сексуальні ігри з іншими дітьми, бачать у цьому тільки секс. їхні погрози, застереження, що така поведінка може мати жахливі наслідки, лякають дитину. А твердження, що це -- «брудно», можуть сприйматися буквально, наслідком чого стає негативне ставлення до сексу в майбутньому.

У ставленні батьків до участі дитини-школяра в сексуальних іграх нерідко проявляється подвійний стандарт. Дівчат зазвичай суворо попереджають про необхідність утримання від таких ігор, особливо із хлопцями. Хлопчиків теж застерігають чи навіть карають за участь у таких іграх, виявляючи поблажливе ставлення, навіть гордість («хлопці мають бути хлопцями»). Мовчазний дозвіл хлопчикам задовольняти свою сексуальну допитливість (за винятком гомосексуальних ситуацій) не поширюється на дівчаток. Із настанням пубертатного періоду подвійний стандарт у ставленні батьків до проявів сексуальної поведінки хлопців і дівчат стає ще помітнішим (цей стандарт поширюється і на дорослих).

Із 8--10 років бажання подобатися переростає в першу закоханість, яка зазвичай буває «без відповіді», призводить до страждань і фантазування. Дівчаткам властива «колективна закоханість» у когось із дорослих -- кіноакторів, співаків, спортсменів. Фантазування більше притаманне дівчаткам, ніж хлопчикам, і може бути різноманітним залежно від їх індивідуальних особливостей. Платонічні фантазування підпорядковуються соціальним законам розвитку колективу, «моді» на закоханість, яка поширюється серед дівчат одного соціального прошарку. Приєднання до платонічної закоханості сексуального компонента залежить від індивідуальних темпів статевого дозрівання, активності глибинних структур мозку, гормонального розвитку. Із формуванням еротичного компонента лібідо у фантазуваннях з'являються мрії про зустріч, прагнення пестощів, еротичних взаємин, тілесного контакту. Раптовий сплеск еротичних почуттів, зміни власної зовнішності можуть травмувати дитячу психіку, спричинити виникнення дисморфофобії (грец. dys -- префікс, що означає порушенння, morhe -- форма і phobos -- страх) -- психічного розладу, що проявляється у нав'язливих, важких переживаннях своєї фізичної неповноцінності.

Сексуальний досвід дітей старшого віку не впорядкований і не такий суттєвий, як решта подій їхнього життя. Попри те, іноді він містить усі можливі сексуальні дії, в т. ч. спроби статевих зносин, навіть успішні. Діти займаються мастурбацією наодинці або в гетеросексуальних і гомосексуальних парах, групах, серед них можливі сексуальні ігри з тваринами і предметами, випадки орального й анального сексу. До 8--9 років вони вже знають про еротичний елемент такої поведінки, тому такі «ігри» вже є не лише іграми. Статеве збудження при цьому виявляється не просто побічним продуктом, а метою певних дій. Воно може супроводжуватися сексуальними фантазіями, стимулювати закоханість. Завдяки цьому діти вчаться вибудовувати свої стосунки в соціумі, що має важливі наслідки для розвитку здатності до психосексуальної адаптації в дорослому віці.

3.3 Сексуальні стосунки між дітьми однієї родини

Сексуальна поведінка в дитячому віці часто досліджується в сексуальних контактах між дітьми однієї родини. Теоретично таку поведінку можна назвати інцестом, хоч так характеризувати ігри 6-річного хлопчика із 5-річною сестричкою не цілком виправдано. Адже не завжди легко встановити, коли ці контакти можна розглядати як спосіб пізнання власного тіла, а коли -- як явище, що вимагає втручання батьків.

За результатами досліджень, 17% із 526 опитаних студентів коледжів відчували у віці до 13 років сексуальний інтерес до братів та/чи сестер. Середній вік, у якому були такі контакти, становив 8 років, і лише у 18% випадків про це знали батьки. Негативного впливу сексуального досвіду в передпідлітковому віці дітей однієї родини на формування сексуальності в зрілому віці не було виявлено, навіть якщо то були генітальні контакти, а не просто роздивляння статевих органів. Лише у 2% випадків при цьому застосовували силу, в 6% -- погрози.

Як свідчать інші дослідження, 13% опитаних студентів коледжів, за їх словами, в дитинстві мали сексуальні контакти з братом чи сестрою. Приблизно в 75% випадків вони були гетеросексуальними. Сексуальні контакти відбувалися не лише між маленькими дітьми (в 73% випадків в них брали участь діти, хоча б одному з яких було більше 8 років). Найпоширеніша форма сексуальної активності -- роздивляння, торкання зовнішніх геніталій. Лише в 4% випадків було зареєстровано статеві зносини. Третина таких випадків були одиничними, 27% -- тривали щонайменше рік; у 25% використовувався примус (найчастіше стосовно дівчаток). Різниця у віці між дітьми однієї родини становила 5 років і більше.

Результати досліджень переконують у необхідності переглянути уявлення про сексуальні контакти серед дітей однієї родини як про невинну гру. Ситуація, в якій старша дитина (на 4 роки і більше) до молодших братів чи сестер застосовує силу, пов'язана із цілеспрямованим примусом, що не може не викликати занепокоєння. Попри те, батьки повинні добре обміркувати свої дії щодо вирішення такої ситуації. Одиничний випадок обмацування 11-річною дівчинкою геніталій її 7-річного братика без його заперечень -- не одне і те саме, що сексуальні контакти з примусу дітей однієї родини. Однак тривога і жах батьків при виявленні такої ситуації можуть спричинити ще більшу шкоду.

Нерідко особи, які мали в дитинстві сексуальний контакт із родичами, потребують допомоги психолога. Адже примус до статевих контактів дітей однієї родини може мати негативні психологічні наслідки для жертви у більш зрілому віці, в т. ч. проблеми в сексуальній сфері. Тому батьки мають подбати про унеможливлення чи хоча б мінімізацію таких подій. Зокрема, не варто разом купати дітей, якщо різниця у віці між ними більше двох років. Бажано також, щоб діти різного віку спали в окремих кімнатах.

В.-Х. Мастерс і В. Джонсон стверджують, що одиничні випадки сексуальної активності дітей однієї родини не потрібно вважати відхиленням, якщо вони не пов'язані з агресивною поведінкою чи примусом. Батьки не повинні проявляти надмірну стурбованість чи карати дітей за це. Такі ситуації слід сприймати спокійно та використовувати як привід для статевого виховання в доступній для дітей формі. Такий підхід результативніший, ніж сцени і погрози. Він є однією з передумов розвитку дитини у здоровій психосексуальній атмосфері.

4. Статеве виховання дитини у передпубертатному періоді

Стрижневим питанням статевого виховання є сприйняття батьками вродженої сексуальності дитини і сприяння її розвитку. Ставлення батьків до цієї проблеми набагато важливіше для формування статевої поведінки дитини, ніж уся інформація чи дезінформація, яку вони можуть щодо неї надати. З огляду на це виокремлюють такі типи ставлення батьків до сексуальних питань, що проявляються у статевому вихованні:

...