Психосексуальний розвиток у парапубертатному та передпубертатному періодах

1) репресивний. Батьки навіюють дітям, що секс -- це зло і непристойність. Зазвичай у таких родинах заборонено вимовляти непристойні слова, двозначні жарти, ходити в нижній білизні. Статеве виховання зводиться до фраз «це непристойно», «це небезпечно», «зачекай, поки одружишся»;

2) уникливий. Батьки виявляють більш терпляче і розсудливіше ставлення до сексуальності, яку розглядають швидше як корисне, а не шкідливе явище, однак розгублюються, коли мова заходить про конкретні статеві питання, уникають прямого їх обговорення з дітьми або перетворюють його на нудну лекцію. Не підозрюючи того, вони зводять нанівець тісно пов'язану із сексуальністю ідею тепла, людяності і кохання;

3) нав'язливий. Батьки розглядають секс як корисне і здорове явище, однак надмірно зосереджують на ньому увагу. Вони настільки ліберальні в усьому, що стосується сексуальної активності, відверті у проявах власного статевого життя, що це викликає подив і збентеженість дітей (відкриті розмови про свої інтимні стосунки чи про колекцію дисків із порнофільмами). Гіпертрофована (перебільшена) увага до статевих питань може дратувати дітей, викликати в них почуття пригніченості. Якщо, наприклад, батько щодня демонструватиме 8-річному хлопчику журнал «Плейбой», той зненавидить навіть вигляд цього журналу;

4) експресивний. Батьки розглядають секс як щось природне, за необхідності можуть відкрито обговорювати пов'язані з ним теми, встановлюючи розумні межі для проявів сексуальної активності дітей, як і всіх інших форм поведінки. Вони намагаються пояснити дітям, що сексуальність -- позитивне і здорове явище, яке, однак, не заслуговує зосередження на ньому всіх думок.

Правильно організувати статеве виховання дітей може небагато сімей. Тому основну частину інформації про секс вони отримують від друзів. За твердженням фахівців, основою успіху в статевому вихованні є можливість дитини вільно ставити батькам питання, які її цікавлять, не боячись докорів чи повчальних лекцій. Чекати досягнення дитиною підліткового віку, щоб зайнятися її статевим вихованням, неприпустимо. Дітей потрібно виховувати в будь-якому віці, використовуючи оптимальні щодо їхніх вікових особливостей методи.

Обговорюючи з дітьми питання статі, батькам, на думку В.-Х. Мастерса, В. Джонсон і Р. Колодні, необхідно зважати на такі рекомендації:

· намагатися вести бесіду природно, як при обговоренні будь-якої іншої теми;

· уникати довгих повчальних лекцій щодо статевих питань. Достатньо чверть години, протягом якої у дитини буде можливість ставити питання й отримувати конкретні відповіді;

· турбуватися, щоб розповідь не обмежувалася одними біологічними фактами -- дитині хочеться дізнатися про ставлення батьків до предмета розмови тощо;

· не боятися сказати дитині «забагато»: вона забуде те, що не зрозуміла;

· якщо дитина вживає непристойні слова, необхідно спокійно пояснити їх значення, обґрунтувавши, чому не варто цього робити (наприклад: «Іншим людям буде неприємно чути такі слова»; «Не думаю, що це -- кращий спосіб розказати про те, що відчуваєш»). Злість чи жарти з приводу використання дитиною непристойних слів найчастіше спонукають до їх повторення;

· намагатися правильно називати статеві органи, уникаючи на їх позначення таких слів, як «піська», «піпіська» тощо;

· навіть діти дошкільного віку мають знати, як захистити себе від сексуального насильства. Тому слід навчити дитину казати «ні» дорослим. Наприклад, у бесіді з нею виправданими будуть поради: «Ти знаєш, що дорослим людям іноді буває важко знайти собі друзів. Тому вони знайомляться з дітьми. У цьому немає нічого поганого. Та якщо вони просять робити речі, про які дорослі не повинні просити дітей (наприклад, залізти руками в штани), ти маєш відповісти "ні", одразу побігти і розказати про все мені»;

· бесіди про статеве дозрівання слід почати перед тим, як дитина досягне підліткового віку. Фізичні зміни (ріст молочних залоз, менструації, полюції) можуть з'явитися і раніше 10 років;

· хлопчикам слід розказати про менструації, дівчатка мають знати, що означає ерекція. Не варто нехтувати й обговоренням таких питань, як гомосексуальність і проституція. Більшість дітей дізнається про це з телепередач, ЗМІ, що завжди викликає природну допитливість;

· розказати, нічого не приховуючи, про СНІД та інші хвороби, що передаються статевим шляхом. При цьому необхідно враховувати реакцію дитини, щоб не залякати її;

· намагатися, щоб дитина не відчувала зніяковілості, запитуючи про статеве життя. Не варто казати: «Ти ще надто малий, щоб зрозуміти це». Якщо дитина ставить конкретне питання, вона має отримати чітку відповідь у доступній для неї формі;

· не знаючи, як відповісти на запитання дитини, краще зізнатися їй у цьому;

· відповівши на запитання дитини, потрібно переконатися, що вона правильно зрозуміла почуте. Добре, якщо після вашої розмови в неї виникнуть нові запитання.

· Оскільки маленьким дітям все одно доступна сексуальна інформація (телебачення та кіно), батьки ризикують, думаючи, що, не маючи відповідних знань, дитина може неправильно сприйняти, зрозуміти, інтерпретувати побачене. А це, у свою чергу, може спричинити ускладнення у сфері майбутніх сексуальних стосунків.

Висновки

1. Статевий розвиток у пренатальному періоді обумовлюють лише біологічні механізми, а з моменту народження на нього починають впливати і психосоціальні фактори. Розвиток сексуальності людини охоплює парапубертатний, передпубертатний, пубертатний, статевої зрілості та інволюційний періоди.

2. Сексуальність у парапубертатному періоді найменш досліджена, оскільки отриманим від дорослих респондентів даним бракує точності, достовірності, а залучення дітей як респондентів неетичне. Важливий компонент сексуальності немовляти закладений у чуттєвій близькості його і батьків. Вона реалізується, коли батьки тримають дитину на руках, обіймають її чи притискають до свого тіла. Реакція батьків, які спостерігають за проявами в немовляти статевих рефлексів, є важливим компонентом її раннього сексуального досвіду. Маленькі діти починають торкатися своїх зовнішніх статевих органів, терти їх (іноді це призводить до оргазму). До 2-річного віку більшість дітей сприймає себе хлопчиком і дівчинкою. У цей період вони починають відчувати фізичний потяг до близьких людей. До 4-річного віку більшість з них переймається питанням, звідки беруться діти і як вони народжуються. Від 1 до 5 років дитина переживає перший етап статевої ідентифікації -- формування статевої самосвідомості, усвідомлення власної статевої належності.

3. Ідеї про латентну сексуальність у передпубертатному періоді не поділяє багато сучасних дослідників психології сексуальності. Пізнє дитинство є періодом сексуальної сором'язливості, обачності. Сексуальні ігри діти приховують, а природну допитливість щодо питань сексу вони проявляють в іграх «у лікарню», «в дім», які допускають сексуальне спілкування (взаємний огляд статевих органів, торкання їх, поцілунки, введення сторонніх предметів у піхву, пряму кишку). Таке експериментування можливе серед дітей однієї або обох статей. Дитячі сексуальні ігри у звичайних умовах, з психологічного погляду, не є небезпечними, можуть навіть бути корисними для формування навичок спілкування. Психологічно небезпечна різка реакція батьків на них. З 8--10 років бажання подобатися переростає в першу закоханість, яка зазвичай буває «без відповіді». Це призводить до страждань і фантазування. У передпубертатному періоді відбувається другий етап статевої ідентифікації -- формування стереотипу статеворольової поведінки.

Размещено на Allbest.ru