Основи психокорекції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курс лекцій

ОСНОВИ ПСИХОКОРЕКЦІЇ

2009 - 2010

Лекція 1. Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога

1.1 Поняття про психологічну корекцію

Психокорекція - це один з видів надання психологічної допомоги. Її здійснює психолог чи психотерапевт, який має базову психологічну освіту.

Корекція дослівно означає "виправлення", "внесення поправок" і стосується тих психологічних феноменів, які є нефункціональними чи перешкоджають психологічному розвитку та функціонуванню.

Психокорекція - це система дій, спрямованих на виправлення недоліків емоційного, інтелектуального та поведінкового аспектів особистості за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Це - психозаміна усталених характеристик суб'єкта, стабілізованих у процесі життєдіяльності, що має на меті актуалізацію внутрішнього потенціалу "Я" суб'єкта; шлях аналізу цілісних явищ психіки в єдності свідомого і несвідомого аспектів психіки суб'єкта.

Психокорекції підлягають явища, яким притаманна статичність, незмінність, фіксованість. Але ці психологічні явища не повинні мати органічної основи (ураження головного мозку) і не повинні сформуватися настільки рано, що в подальшому практично не змінюються (сила нервової системи, ступінь рухливості нервових процесів).

Особливості психокорекції:

· підлягають лише здорові люди, які мають певні психологічні труднощі;

· орієнтована на розвиток здорової частини особистості, її потенціалу;

· частіше орієнтована на теперішнє і майбутнє;

· орієнтована на середню тривалість зустрічей (довша за консультацію, але коротша за психотерапію).

Психокорекція спрямована на подолання певних психічних розладів, що істотно впливають на деформацію особистості. Для відновлення повноцінного функціонування використовують довготривалі процедури (психотерапія).

Психокорекція орієнтована на незначні зміни, на розвиток і формування відсутніх і недостатньо розвинутих якостей особистості.

Об'єктами психокорекції можуть бути особистість, сім'я, група.

1.2 Мета і завдання психокорекційної практики

Загальна мета психокорекції - усунення психологічної деформації особистості або усунення психологічних труднощів, що не дозволяють людині самоактуалізовуватися на корисному боці життя.

У кожному конкретному випадку перед практичним психологом буде стояти певна головна мета психокорекції. Вона повинна бути позитивно сформульована (спрямована на розвиток, а не на подолання, нівелювання, бо прибрати частину особистості неможливо, її необхідно чимось обов'язково замінити, заповнити) і реалістична (досяжна для конкретного клієнта з його особистісними та соціальними ресурсами).

Мета психокорекції повинна бути конкретизована у завданнях. Завдання - це результати, яких ми повинні досягти в результаті психологічного впливу на клієнта.

Наприклад,

1. Встановлення соціального контролю.

2. Оптимізація стосунків з оточуючими.

3. Відновлення соціальної контактності.

4. Підвищення неадекватно заниженої самооцінки.

Бажано при цьому конкретизувати завдання відповідно до ситуації клієнта. Якщо мова йде про оптимізацію, то слід розуміти, про які саме стосунки йдеться: з батьками, друзями, особами протилежної статі, вчителями чи конкретним учителем.

1.3 Принципи психокорекційної роботи

Принцип єдності діагностики і корекції.

Процес корекції передує процесу діагностики і супроводжує її. Проте найбільш доцільним та ефективним є одночасність (симультанність) діагностики і корекції. Ефективність корекційної роботи залежить від комплексності, ретельності і глибини діагностичної роботи.

Крім того, діагностика забезпечує контроль динаміки змін особистості, поведінки, діяльності, динаміки емоційних станів клієнта, його почуттів і переживань. такий контроль допомагає внести певні корективи у корекційний процес.

Принцип нормативного розвитку.

Нормативність розвитку - це послідовність зміни вікових особливостей, вікових стадій онтогенетичного розвитку. Цей принцип вказує на особливості соціальної ситуації розвитку, відповідність розвитку віковим нормам за рівнем провідної діяльності і за рівнем сформованості психологічних новоутворень.

Принцип корекції "зверху вниз".

Цей принцип вказує на випереджуючий характер психокорекційного впливу, спрямованість на формування психологічних новоутворень, де задіяна "зона найближчого розвитку".

Принцип корекції "знизу вгору".

Цей принцип втілюється у формі тренування, закріплення вже наявних здібностей, їхнє підкріплення, актуалізацію певних шаблонів поведінки з метою закріплення соціально-бажаної поведінки і гальмування соціально-небажаної поведінки.

Принцип системності розвитку.

Цей принцип передбачає врахування в корекційній роботі профілактичних і розвивальних задач. Йдеться про взаємозв'язок різних сторін особистості, їх взаємообумовленість, профілактику та розвиток (зона найближчого розвитку).

Діяльнісний принцип корекції.

Організація активної діяльності клієнта, в ході якої створюються умови для позитивних зрушень в особистості клієнта. Це цілісна осмислена діяльність, яка спрямована на стійкі психологічні зміни клієнта. Основним напрямком колекційної роботи є цілеспрямоване формування узагальнених способів орієнтування клієнта у різних сферах предметної діяльності, міжособистісної взаємодії, в кінцевому випадку у соціальній ситуації розвитку. Це цілісна осмислена діяльність, що органічно вписується в систему повсякденних життєвих стосунків клієнта.

1.4 Види психокорекції

За характером спрямованості:

· симптоматична психокорекція (зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу);

· каузальна психокорекція (усунення причин проблеми; такий вид корекції триваліший, проте й ефективніший, надійніший).

За змістом:

· пізнавальної сфери;

· особистісної сфери;

· афективно-вольової сфери;

· поведінкових аспектів;

· міжособистісних стосунків;

· внутрішньо групових відносин;

· дитячо-батьківських відносин.

За формою:

· індивідуальна;

· групова.

За наявністю програми:

· програмована;

· імпровізована.

За характером керування:

· директивна;

· недирективна.

За тривалістю:

· короткотривала (кілька годин, діб): актуальні проблеми;

· середньої тривалості (місяці): особистісні проблеми;

· довготривала (роки): несвідомі процеси.

Загальна психокорекція - дії загальнокорекційного характеру, що нормалізують мікросередовище клієнта, регулюють психофізичне та емоційне навантаження у відповідності з віковими та індивідуальними можливостями. Це оптимізація психічних властивостей особистості.

Особлива психокорекція - набір психолого-педагогічних впливів, що являють собою адаптовані для дитячого і підліткового віку психокорекцій ні прийоми и методики, що використовуються у роботі з дорослими.

Спеціальна психокорекція - комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом, що є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей і психічних функцій, що проявляються у відхиленні труднощів адаптації (сором'язливість, агресивність, асоціальність, боязливість, античність, конфліктність).

1.5 Основні елементи психокорекційної ситуації

Корекційна ситуація включає в себе п'ять основних елементів:

1. Клієнт - людина, яка має певні проблеми психологічного характеру і яка потребує допомоги.

2. Психолог - людина, яка здатна і надає допомогу.

3. Теорія, яка слугує поясненню проблеми. Ця теорія включає психодинаміку, принципи навчання і інші психічні фактори.

4. Набір певних процедур (технік, методів), що використовуються для розв'язання проблеми (зв'язок з теорією).

5. Спеціальні соціальні стосунки між клієнтом і психологом, які допомагають полегшити проблеми клієнта.

Лекція 2. Особливості організація та проведення психологічної корекції

2.1 Форми корекційного впливу. Врахування характеру психологічних проблем, віку та особистісних якостей при виборі форми психокорекційного впливу

Залежно від специфіки конкретної ситуації психологічної допомоги застосовуються дві основні форми психокорекційної роботи: індивідуальна і групова.

У випадку індивідуальної психокорекції психолог працює з клієнтом один на один, без присутності сторонніх осіб. В іншому випадку він працює з групою клієнтів, що взаємодіють не тільки з психологом, а й один з одним.

Індивідуальна робота застосовується в тих випадках, коли через особистісні чи соціальні причини (горе, інтимні проблеми, статус клієнта) використання групової форми психологічної допомоги неможливе. Її застосовують, коли у клієнта наявна сильна тривожність, сором'язливість, невпевненість у собі, страхи, втрата сенсу життя, проблема недостатнього усвідомлення себе, виражена флегматичність мислення, загальмованість реакцій, а також коли участь у груповій роботі небажана (виражена збудливість, емоційна нестабільність, недостатній рівень морального розвитку).

Перевагою індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує конфіденційність, за своїми результатами буває глибшою. В ній краще розкриваються індивідуальні особливості, допомагає зняти комунікативні бар'єри.

Групова психокорекція доцільна при розв'язання проблем міжособистісного характеру, коли зміст роботи потребує навчальної діяльності, соціальної підтримки. Перевага в тому, що отримується різноманітний зворотний зв'язок, відбувається апробація набутих навичок спілкування, відпрацьовується альтернативні форми поведінки та соціальна взаємодія. Може бути комбінована робота, поетапна, почергова - індивідуальна і групова.

2.2 Основні етапи психокорекції

У психокорекційній роботі можна умовно виділити кілька взаємопов'язаних етапів.

Діагностичний:

· вивчення запиту клієнта;

· первинне формулювання психологічної проблеми;

· висунення гіпотез стосовно причин проблеми;

· комплексна психологічна діагностика особистості;

· визначення чинників, які пов'язані з вказаною проблемою або зумовлюють її появу;

· формулювання психологічного діагнозу з обов'язковим визначенням прогнозу подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої;

· розробка загальної програми психологічної корекції з урахуванням усіх перелічених чинників та вимог.

Установчий:

· формування адекватного ставлення клієнта до своєї проблеми, до психолога та методів психокорекції;

· можливе переформулювання запиту, мети психологічної корекції;

· створення активної настанови особистості на психокорекційну роботу;

· формування мотивів самопізнання та самовдосконалення, усвідомлення себе суб'єктом саморозвитку, який відповідає за свою поведінку, емоції, рішення.

Корекційний (виконання корекційно-розвивальної роботи).

Динаміка психокорекційного процесу відбувається нерівномірно: є падіння і злети, уповільнення і прискорення руху, нагромадження і якісні стрибки (інсайти), регресія, погіршений стан (внутрішній опір).

Психолог за допомогою психокорекційних методів і тактики своєї поведінки може лише створювати умови для виникнення яскравих емоційно забарвлених переживань. Саме вони створюють можливість нового бачення старих проблем, життєвої ситуації.

Оцінка ефективності психокорекції.

Трапляється, що складно з'ясувати ці критерії, позаяк не існує чіткої психічної норми. Крім того, досягнення усунення певних симптомів може мати тимчасовий характер, якщо не усунуто причини проблем. Тому перевірку результатів бажано відкласти на кілька місяців.

Показник ефективності корекції може змінюватися залежно від того, хто оцінює (клієнт, психолог, оточення).

Чинники, що визначають ефективність роботи:

1. Очікування та настанови клієнта.

2. Зміст і кількість проблем клієнта.

3. Особистісна мотивація і активність особистості, її відповідальність за зміни. Перехід корекції в самокорекцію.

4. Очікування психолога.

5. Професійний та особистісний досвід психолога.

6. Глибинне опрацювання проблеми, усунення причини, усвідомлення її.

2.3 Особливості проведення психологічного обстеження з метою планування та визначення завдань корекції. Методи отримання психологічної інформації

Психодіагностика завжди має підпорядковуватись завданням психокорекції чи наданню рекомендацій і не бути самоціллю. Завдання ж корекційної роботи можуть бути правильно поставлені тільки в результаті адекватної діагностики й оцінки проблеми. Діагностика - перший етап психокорекції.

Особливості діагностичної роботи з метою планування завдань колекційної роботи:

· діагностика повинна бути комплексною (бо особистість цілісна і її розвиток системний);

· діагностика проблем здійснюється в контексті діагностики міжособистісних відносин у родині і оточення;

· необхідно вивчати не тільки актуальний стан дитини, але й особливості її психічного розвитку на попередніх етапах розвитку (психологічний анамнез);

· діагностика потребує дотримання принципу активності самих досліджуваних (особистісна мотивація клієнтів);

· діагностика і корекція здійснюються майже одночасно на всіх етапах роботи.

Основні методи: спостереження, бесіда, психологічний анамнез, стандартизовані і проективні методики, аналіз продуктів діяльності.

2.4 Принципи побудови спілкування психолога з клієнтом

Для організації взаємодії з клієнтом необхідно встановити хороший контакт і взаєморозуміння (терапевтичний альянс).

Необхідно досягти емпатійного взаєморозуміння, щоби психолог повністю зосередився на позитивному сприйнятті внутрішнього світу клієнта. Слід проявляти терпимість до виявлення емоцій з боку іншого (досить часто буває проекція негативних емоцій клієнта); здатність заглиблюватись у суб'єктивний внутрішній світ клієнтів; готовність адаптувати своє сприйняття до сприйняття іншої людини вищого ступеня розуміння.

Безумовне (безоцінне) прийняття людини:

· можна виражати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною як такою;

· можна засуджувати її дії, а не почуття;

· невдоволення діями дитини не може бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняття.

Має бути збережена рівність позицій психолога і клієнта (суб'єкт-суб'єктне діалогове спілкування).

Не допускати грубості і нетактовності.

Не вживати цвинтарний гумор.

Використовувати лише ті методи роботи, з якими психолог добре знайомий і має практику використання.

2.5 Роль невербальних засобів спілкування в одержанні інформації, встановленні контакту та здійсненні впливу

Глибоке почуття взаємної довіри і легкості, яке сприяє хорошому контакту та досягненню спільно визначеної мети, називається рапортом. Це динамічне утворення, яке виникає в процесі комунікації і характеризується підвищенням рівня взаєморозуміння людей, узгодженням їхньої взаємодії.

Щоб створити рапорт, психолог насамперед повинен бути у рапорті з самим собою, тобто налаштуватися на роботу, мати відповідний ресурсний стан, бути конгруентним самому собі та ситуації.

Для встановлення рапорту слід уважно спостерігати за переживаннями клієнта на емоційному та поведінковому рівнях. Необхідно помічати характерні реакції клієнта, відчувати, про що саме він говорить. Така індивідуальна діагностика триває упродовж всього контакту.

Калібрування - це процес, за допомогою якого психолог здійснює підстройку до невербальних сигналів клієнта, котрі свідчать про особливості його актуального стану. Точне калібрування вимагає сенсорної чутливості, здатності помічати зміни, навіть дуже дрібні: у положенні тіла, поворотах голови, жестах та виразах обличчя, мімічних рухах, рухах очей, їх вологості, характерні рухи губ і брів, колір шкіри, дихання, гучність голосу. Вони свідчать про внутрішні переживання клієнта, про які він не повідомляє через свідоме приховування чи неусвідомлення свого актуального стану.

Віддзеркалюючи клієнт психолог повинен використовувати особливості мовлення. Це підстройка другого порядку. Уважно вслухаючись у розповідь клієнта, психолог намагається вловити особливості стилю його мовлення, найбільш уживані слова, фрази, звороти, якими невдовзі починає свідомо користуватися, і в такий спосіб непомітно для клієнта відтворює особливості його мовлення.

Основні режими функціонування: бачу, чую, відчуваю - зоровий, слуховий, кін естетичний. Якщо кожен з режимів представлений у досвіді клієнта однаково, то людина є полі сенсорною. Як правило, один сенсорний режим переважає.

Те, у якій сенсорній модальності людина краще працює, можна визначити, уважно спостерігаючи за нею (очні доступи), слухаючи й аналізуючи її мову (сигнальні слова), зауважуючи такі тонкі індикатори, як дихання, колір шкіри, тон і темп мовлення. Ці ключі показують, як людина думає.

Якщо клієнт у своїй розповіді використовує багато зорових образів, підводячи очі вгору вліво (правші згадують інформацію) або вгору вправо (правші конструюють інформацію), розповідає так, ніби бачить сказане, жестом і словом малює картини того, що відбувається (бачу, спостерігаю, виглядає, подивіться. покажіть), можна припустити, що він переважно використовує зоровий канал одержання і репрезентацій досвіду.

Аудіальну модальність демонструють ті, у кого очі рухаються переважно в горизонтальній площині вух, а мова наповнена предикатами, що відображають озвучену "дійсність" (чути, говорити, бесіда, звук, тон).

Люди, що зберігають досвід у тілесних відчуттях, будуть використовувати слова: відчуваю, схоплюю, гладенький, враження, рана. Їх називають кинестетиками.

Візуали можуть думати відразу про кілька речей, уявляти собі безліч картин, сполучаючи їх. Їм легше трансформувати внутрішні установки, змінюючи картинку, сконструйовану завдяки взаємодії з консультантом.

Аудіали, що мислять лінійно, у визначеному темпі переходячи від думки до думки, почувають себе краще, якщо зменшують швидкість мислення і послідовно обробляють думку за думкою.

Кінестетики, навпаки, орієнтуються не на плавне перетікання думок або образів, а на свої відчуття, інтуїтивно, передчуття. Щоб якось змінити їх світогляд, необхідно навчити їх слухати самих себе і більше довіряти своїм припущенням і передчуттям.

Беручи до уваги сенсорну модальність партнера, консультант зміцнює контакт, підвищує ефективність взаємодії, а його ексклюзивні коментарі набувають додаткової ваги і впливу.

2.6 Психологічний простір. Робота з просторовим та фізичним контекстом. Тренінг техніки приєднання

Підстройка, або приєднання - це встановлення і підтримання рапорту з клієнтом упродовж певного проміжку часу шляхом вживання в його реальність невербальних проявів (поза, жести, інтонація голосу, темп), емоцій, думок, побажань. Технологічно це виглядає як акуратне, ненав'язливе, часто завуальоване, приховане повторення основних поведінкових патернів клієнта. Вони мають стати схожими.

Взаємодія людей, комунікація визначаються не тільки словами (це лише 7 % переданої інформації), а й невербальним впливом (зараження, навіювання). ми передаємо не просто інформацію, а й демонструємо відтінки сказаного, переживання. Ця інформація має першосигнальну природу, тобто формується не стільки через знак (слово), скільки завдяки роботі сенсорних каналів, через відчуття і сприймання. Людина невербально змалює те, про що говорить, і таким чином здатна передавати своє несвідоме ставлення до інформації.

Досить часто вербальний (свідомий) і невербальний (несвідомий) рівень інформації не співпадає, що говорить про присутність особистісної проблеми.

Основне завдання консультування - налагодити взаємодію і тому консультант не чекає, поки почнеться спонтанна синхронізація, а, не гаючи часу, ініціює підстройку до клієнта, беручи активну роль на себе, він дозоляє партнеру залишатися собою, полегшуючи початок бесіди. Клієнт сприймає це як "крок на зустріч". Він сприймає психолога як своє відображення.

Психолог спочатку підстроюється, а потім веде.

В симетричній поведінці психолога можна виділити "віддзеркалення": повернення клієнтові аспектів його власної невербальної поведінки, і "відображення" - процес повернення клієнтові його почуттів, які він часто не зауважує в собі.

Завдяки синхронізації складається єдина система з двох елементів і незабаром, відповідно до закону систем, для збереження цілісності при зміні котрогось з елементів системи повинні змінитися й інші її елементи. Тому якщо на певному етапі ведення консультант змінює щось у своїй поведінці, то для збереження синхронізації співрозмовник змушений наслідувати його. У такий спосіб можна вести свого партнера у вибраному напрямку, заспокоювати і врівноважувати, пропонувати новий ракурс бачення його проблем так, щоб це не викликало суперечок.

Краще підстроюватися до найбільш несвідомих патернів поведінки (дихання, кліпання очима, тілесний ритм) або модифікувати його рухи (краще дрібні рухи рук, міміки) таким чином, щоб це не виглядало як мавпування. Може бути перехресна підстройка: стукати рукою у тому ж темпі, в якому говорить клієнт, щоби увійти в його емоційний стан.

Лекція 3. Теоретичні передумови психокорекційної практики

3.1 Поняття про особистісні деструкції

Особистісні деструкції, які підлягають психокорекції, - це стабілізовані утворення психіки, які породжують бар'єри в контактах та ускладнюють реалізацію потреб і цілей клієнта.

Труднощі спілкування спостерігаються тоді, коли взаємодія між учасниками спілкування не сприяє їхньому психічному розвиткові й негативно позначається на їхньому емоційному самопочутті.

Особистісні деструкції породжують імперативна та маніпулятивна стратегії спілкування.

При імперативній стратегії ефект досягається завдяки механізмам підкріплення й покарання. На рівні поведінки це виражається в тенденції підкорення інтересів партнера власним бажанням і потребам. Таке спілкування не зачіпає внутрішньо особистісний аспект, який ретельно охороняється "психологічними захистами".

Маніпулятивна стратегія відрізняється прихованістю засобів психологічного впливу на іншу людину з метою задоволення власних потреб.

Обидві стратегії порушують принципи рівності, партнерства, гуманізму, що спричинюється наявністю особистісної проблеми суб'єкта. Часто це проявляється на рівні невротичності суб'єкта.

Психічні деструкції знаходять свій прояв у поведінці, що породжує внутрішній дискомфорт, напруження і труднощі у стосунках з іншими людьми. Відтак фокусом психокорекції стають факти розбіжності між свідомо декларованими прагненнями до певної дії і самою дією (поведінкою) клієнта.

Наприклад, педагог бажає продемонструвати свій професіоналізм, а постійно потрапляє в дурне становище.

Труднощі спілкування завжди полягають в інфантильних першопричинах, які "не дозволяють" свідомо долати ці труднощі. Інфантильні першопричини роблять поведінку ригідною, повторюваною, спонукальною, провокативною.

Несвідомо клієнт зацікавлених у цих труднощах, і поки він не усвідомить, чому зацікавлений, він не буде вирішувати свою проблему.

Особистісна деструкція призводить до виникнення особистісних проблем.

3.2 Особистісна проблема у спілкуванні як об'єкт психологічної корекції

Особистісна проблема - це така, яку суб'єкт сам не може розв'язати внаслідок неусвідомлюваності її передумов (провокацій), каузальних аспектів, пов'язаних із внутрішньою, стабілізованою суперечністю.

Психокорекція дозволяє людині усвідомити передумови проблеми, встановити зв'язок з минулим і його вплив на теперішнє і майбутнє. Має відбутися усвідомлення суперечності між свідомими деклараціями і несвідомим результатом дій; усвідомлення "вигод" від особистісної проблеми і відмові від них; формування нових зразків ефективної поведінки.

Результатом психокорекції стає розуміння запрограмованості своєї поведінки, яка не дозволяє досягти поставленої цілі. Клієнт розширює свій поведінковий арсенал.

Подолання особистісної проблеми - це відмова від запрограмованої поведінки. Це набуття адекватної спонтанності, коли клієнт почувається вільним і незалежним. Це поступове формування раціональної поведінки.

3.3 Поняття про психологічні захисти

Поняття про "психологічні захисти" введене З. Фрейдом. Основна функція психологічних захистів - зниження емоційної напруженості, що провокувалася тривогою за досягнення соціально значущих цілей, яким суперечили потяги, що йшли від Ід.

Завдання психологічних заходів - це прагнення зберегти незмінними і задовольнити інфантильні інтереси Я, а також забезпечити захист Я в його ідеалізованих надбудовах.

Т.С. Яценко розрізняє базові та ситуаційні захисти.

У базових захистах знаходить відображення весь інфантильний емоційно значущий досвід суб'єкта, пов'язаний із лібідними об'єктами. Таким людям властиві первинні лібідні потяги (наприклад, мортидні відштовхування), які невидимо програмують актуальну поведінку. Ця система виражається в певній логіці несвідомого, яка є когнітивною базою психічних захистів. Когнітивний рівень захистів характеризується системними якостями, що не усвідомлюються суб'єктом. Вони підпорядковуються єдиному механізмові: "від слабкості до сили".

Базові захисти неповторні, зумовлені логікою несвідомого, яка визначає глобальні захисні настановлення суб'єкта.

Ситуативні захисти. Це ті захисти, які були вже відкриті у психоаналізі. Вони класифіковані: витіснення, сублімація, заміщення, інтелектуалізація, раціоналізація тощо. Їхній прояв залежить від актуальної ситуації суб'єкта, проте вони, як правило, не бувають достатньою мірою генералізованими, щоби постійно застосовуватися суб'єктом.

3.4 Логіка дії несвідомого

Логіка несвідомого є чіткою, незмінною, неповторною та імперативною у впливі на поведінку суб'єкта. Базові захисти однобічно відображають ситуацію "ззовні", залишаючись невидимими для свідомості. саме тому несвідоме "мудріше" за свідоме.

Завдяки цьому логіка несвідомого залишається недосяжною з боку критики свідомості, а ригідність захисних установок - непорушною.

Логіка несвідомого єдина, цілісна, завершена, їй властива послідовність і чіткість, вона виражається в кожному поведінковому акті, хоч і не підлягає безпосередньому спостереженню. Пізнання її здійснюється на конкретному матеріалі, що розгортається в часових параметрах. В одно актовій поведінці свідоме і несвідоме виражається симультанно. Дискретність у їх розмежуванні може бути досягнута в результаті цілісного аналізу поведінкового матеріалу суб'єкта упродовж тривалих групових занять.

3.5 Проблеми феноменологічного підходу у психокорекційній практиці

Ми повинні вивчати не статистичний показник події, а її суб'єктивну значущість. При цьому застосовуємо феноменологічний підхід, коли найбільшої ваги набуває розуміння свого життя самим клієнтом, а не стандартизовані інтерпретації психолога. Це полегшує виявлення логіки несвідомого.

Своїми уточнюючими запитаннями ми допомагаємо клієнту краще розібратися у ньому. По суті допомагаємо розширити його поле свідомості на територію несвідомого. Таким чином реалізується відповідність вимогам екологічної валідності, за якої головною є значущість події, а не кількісне значення.

Об'єктивність даних забезпечується логікою поведінкового матеріалу.

3.6 Особливості процесуальної діагностики у ході психокорекції

Процесуальна психодіагностика означає здатність психолога розпізнавати в процесі групової корекції індивідуально-психологічні відмітні риси особистості. Це - симультанне злиття в практиці психодіагностичного та психокорекційного процесів, їхню багаторівневість і динамічність.

Особливості процесуальної психодіагностики залежать від ступеня ригідності захисних тенденцій індивіда, від його психологічної готовності до навчання й мотиваційної сили та орієнтації на само зміни, на оновлення свого способу життя, бачення довколишнього світу.

Такий підхід передбачає розвиток психодіагностичних здібностей клієнта й навичок самопізнання.

Здійснення процесуальної психодіагностики не спирається з самого початку на конкретні припущення та кліше (класифікації рис характеру, типу особистості, що зумовлювали б спрощеність пізнання й підготовку індивіда під якусь наперед задану рамку, штамп).

Висновки завжди відносні, і ми не прагнемо дати завершену картину особистості на даний момент.

Лекція 4. Основні напрямки психокорекції у глибинній психології

4.1 Класичний психоаналітичний підхід З. Фройда до проблем психокорекції

У психоаналітичній моделі психокорекції акцент робиться на переживаннях досвіду дитинства, травмуючи функція якого пов'язується з характером розв'язання проблем психосексуальних стадій розвитку.

В центрі уваги психодинамічного підходу перебувають питання, пов'язані з динамічними аспектами психіки (мотиви, потяги, спонукання, внутрішні конфлікти, що забезпечують розвиток особистості).

Центральне поняття, що пояснює порушення в поведінковій та емоційній сфері, - конфлікт. Але різні напрямки психодіагностики, теорії особистості по різному трактують поняття конфлікту.

Психоаналіз вбачає задачу у доведенні до свідомості клієнта конфліктної ситуації, пов'язану з неприйняттям несвідомих потягів. Усвідомлення несвідомих імпульсів і конфлікту - шлях рішення проблем. В основі проблеми лежить невдале витіснення, від якого суб'єкт непродуктивно, хворобливо захищається, що й породжує його невротичний стан.

Розвивався дитячий психоаналіз. Але оскільки можливість дитини усвідомлювати обмежені, шукали нові шляхи створення ефективних методик і процедур особистісного розвитку. В результаті були виділені ігротерапія та арттерапія, які потім розвинулись у самостійні методики.

Мета корекції - допомога у виявленні несвідомих причин переживань і хворобливих проявів. Це забезпечує можливість частково чи повністю контролювати поведінку.

В психоаналізі структура особистості включає три компоненти:

1) Его - центральна інстанція саморегуляції особистості. Его контролює поведінку, врівноважує імпульси людини з вимогами суспільства, здійснює раціональний аналіз ситуації. Домінантний принцип реальності.

2) Супер-Его - моральна інстанція особистості, що оцінює дійсність з огляду на норми, цінності та ідеали. Це - інтеріорізовані через дорослих частина особистості.

3) Ід - біологічний компонент, первинне джерело психічної активності, джерело інстинктів, що керуються принципом насолоди.

З їхнього конфлікту народжується страх. Фройд розрізняв три види страху: невротичний, реалістичний, моральний.

Моральний страх пов'язаний з почуттям провини і психологічним захистом "Я". захист приводить до опору психологу: Его не бажає знову переживати наболіле.

Найбільш цінним видом захисту є перенос (трансфер) - перенесення на психолога почуттів, пов'язаних з іншими особами.

Важливо зазначити, що клієнт опирається процесу психотерапії, що у психоаналізі вивчається і власне є психодіагностичним та психокорекційним матеріалом. Своїм опором клієнт виявляє ті області психічного, які є слабкими і потребують додаткового захисту. Як правило, саме ці області і належать до числа невротичних, травматичних, які не асимілювалися в процесі життєдіяльності, а залишилися перебувати в актуальному, потенційному стані.

У зв'язку з цим важливо зауважити, що психологічна проблема являє собою невдале витіснення певних переживань. Іншими словами, було порушено нормальний процес витіснення, він не відбувся до кінця; і ці переживання, які Фройд пов'язував з сексуальністю та агресивністю до лібідіозних осіб, постійно перебувають в актуальному стані, намагаючись проявитися назовні. І власне такий прояв відбувається, але в символічній, прихованій для свідомості суб'єкта, свідомості.

Мета психокорекції: клієнт неправильно трактує дійсність. Отже, йому треба навчитися правильно, адекватно її трактувати (усвідомлювати) й адаптуватися до неї (посилити Его).

Позиція психолога: нейтральна, особистість закрита, вміння витримувати перенос і працювати з контрпереносом, здатність до адекватних інтерпретацій.

Вимоги до клієнта: прийняття теорії, відкритість, готовність до тривалої роботи, відмова від різких змін у житті.

Техніки - пошук прихованих хворобливих осередків у просторі несвідомого, що постійно пробиває свій шлях у свідому реалізацію.

Стадія пошуку: метод вільних асоціацій, спостереження, гумор, обмовки.

Стадія розкриття: вербалізація, нове переживання старого (негативне й агресивне ставлення до психолога).

Стадія переоцінки значимих подій.

Стадія забування старого і набуття нового досвіду.

Процедури:

1) конфронтація - щоби продемонструвати предмет аналізу;

2) класифікація - фокусування на значимому;

3) інтерпретація - усвідомлення контексту;

4) проробка після інсайту, робота з опором, що призводить до зміни особистості.

Техніки: метод вільних асоціацій, тлумачення сновидінь, інтерпретація, аналіз опору (захистів), аналіз переносу (проекції).

4.2 Індивідуальний підхід до психокорекції А. Адлера

Альфред Адлер був опонентом Фройда.

На його думку, людина - свідома істота, яка шукає сенс життя і прагне до самореалізації. Головна перепона на цьому шляху - базове почуття неповноцінності, у подоланні якого полягає розвиток особистості.

Адлер виходив із таких принципів:

1. Людина сприймає світ суб'єктивно. У неї своя логіка: уявлення та розмірковування.

2. Людина істота цілісна, тому більше уваги приділяв внутрішньо особистісним проблемам.

3. Поведінка людини цілеспрямована.

Корені неврозу лежать в негативному інфантильному досвіді. Першопричина - переживанні слабкості дитиною. Пізніше почуття неповноцінності переростає у комплекс неповноцінності. Він пов'язаний з формуванням апперцептивних схем. Часто ці апперцептивні схеми є помилковими. Вони функціонують як аксіоми, підтримуючи не адаптивну поведінку: справжні чоловіки повинні бути агресивними.

На основі аперцевтиних схем формується стиль життя, як неповторний шлях самоутвердження. Він виникає у 3-5 років (план життя).

Це базисні помилки, в основі яких лежать:

- помилкові цінності: треба завжди запобігати конфліктам;

- обмеження сприйняття і розумінням життя: за радістю чекають сльози;

- надто широке узагальнення травматичного досвіду: нікому не можна вірити;

- почуття неповноцінності: я - нікчема.

Людина формує захисну форму поведінки. В основі захисної поведінки лежить компенсаторна робота. Вона телеологічно детермінує поведінку: слід вивчити, які цілі перед собою ставить клієнт.

Компенсація може відбуватися на позитивній і негативній стороні життя. Коли відбувається компенсація комплексу неповноцінності, вона набуває гіпертрофованого змісту. Людина ставить перед собою нереалістичні цінності, які віддаляють Я-реальне та Я-ідеальне. Ціль життя не змінюється, але можна коригувати відносини.

У людини слід формувати соціальний інтерес - інтерес до життя людей.

Соціальний інтерес - основа людського існування. Його потрібно розвивати, розвивати взаємозалежність з людьми.

Мета корекції:

· зниження почуття неповноцінності;

· розвиток соціального інтересу;

· корекція цілей та мотивів з перспективою зміни стилю життя.

Позиція психолога: знайти помилку в картині світу клієнта.

Вимоги до клієнта: активність, відвертість, відповідальність, прагнення до співпраці і взаємна довіра.

Головне - пошук помилок у мисленні. Тому ключовим є звернення до ресурсів мислення клієнта.

Техніки:

1) аналіз сновидінь;

2) ранні спогади (тема, повтор, почуття);

3) антисугестія (парадоксальна інтенція).

Етапи терапії:

1. Встановлення правильних стосунків.

2. Аналіз особистісної динаміки (розуміння специфіки життя).

3. Підбадьорювання (визнання психологічної мужності клієнта, пошук свободи вибору).

4. Заохочення інсайту (створення умов).

5. Допомога в переорієнтації.

4.3 Аналітичний підхід до психокорекції К.Г. Юнга

У Юнга поняття лібідо, на відміну від фройдівського, не має сексуального змісту. Це - життєва енергія.

Для пояснення психологічних феноменів він використовує два принципи: принцип ентропії та принцип еквівалентності.

Принцип ентропії: розподіл енергії в психічній сфері прагне до балансу. Ідеальний стан - рівномірний розподіл енергії по всім частинам психіки.

Принцип еквівалентності: якщо певна кількість енергії вичерпана в одному місці, така ж кількість енергії з'явиться в іншому. Якщо певне бажання витіснене зі свідомості, то енергія з'явиться у несвідомому.

Юнг виходив з архетипічної ідеї гармонії, єдності протилежностей. За принципом полярності кожній функції, установці відповідає її протилежність. Вони компенсують одна одну. Якщо свідома установка екстравертована, то несвідома - інтровертована.

Компенсація охоплює всю структуру особистості. Протилежності створюють конфлікт, напругу, що сприяє росту.

Невроз - це безуспішна спроба особистості гармонізувати дві сфери людського існування: свідому і несвідому. Про сполученні цих протилежностей Самість надає смисл існування людини. Невроз - це страждання душі, яка не знайшла свого смислу.

Мета психотерапії - асиміляція несвідомого змісту.

Дезадаптація особистості викликана однобічністю, коли надто домінує одна тенденція розвитку. Тоді протилежна тенденція витісняється у несвідоме і діє безконтрольно, примітивним чином.

Не проявлена поведінка створює запас вільного лібідо, яке не асимільоване свідомістю. Вільна енергія поєднується у комплекс і таким чином створює у психіці баланс.

Комплекс - своєрідна чорна діра, згусток енергії, яка притягує до себе інші психічні елементи. Це складне утворення, в якому переплетені архетипічні елементи і події індивідуального життя. Комплекс намагається підкорити собі особистість, перебрати на себе функції Его, аби регулювати поведінку суб'єкта. Відтак робота з комплексом стає центральною під час психокорекції.

Лекція 5. Екзистенційно-гуманістичний напрямок психокорекції

5.1 Клієнт-центрований підхід К. Роджерса

Цей підхід базується на припущенні, що люди мають вроджені прагнення до повної реалізації свого потенціалу. Психокорекція полягає в тому, що психолог повинен забезпечити такий простір, в якому суб'єкт зміг би проявити себе цілісно, повно.

Індивід, на думку К. Роджерса, взаємодіє з реальністю, керуючись вродженою тенденцією до розвитку своїх можливостей. Людина володіє компетентністю, аби вирішувати проблеми, але тільки в рамках соціальних цінностей (встановлення позитивних зв'язків).

Основні поняття:

Поле досвіду - доступна досвіду частина внутрішнього світу, це карта території, яка є реальністю. Все інше для особистості нереальність.

Самість - цілісність істоти. Це система внутрішніх відносин, які пов'язані з зовнішнім світом.

Я-реальне - система уявлень про себе на основі досвіду. Може змінюватись.

Я-ідеальне - уявлення про себе як про ідеал, яким хоче стати в результаті реалізації можливостей.

Належить до Я-ідеального наблизити Я-реальне. Різка відмінність породжує дискомфорт особистості. Якщо відстань невелика - особистість розвивається.

Тенденція до самоактуалізації - рух до більш реалістичного функціонування. Цьому процесу заважають умовні цінності (заперечення, ігнорування, втеча від Самості). Людина виступає проти власних інтересів, що виражається в не конгруентній поведінці (вразливість, посилення захисту, тривога). Корекція спрямовується на руйнування умовних цінностей, відмова від них.

Самоактуалізація - це прагнення до здоров'я. психолог прибирає емоційні блоки для особистісного розвитку.

Для Роджерса головне особистість. Відмова від традиційної термінології, бо терміни орієнтовані на психолога.

Емпатія - прийняття феноменології клієнта.

Піклування - безумовне прийняття.

Конгруентність - відповідність між почуттями і деклараціями, спонтанність.

Психологічний клімат - відносини, професійні уміння - головна умова професійного зростання.

Мета корекції - вироблення самоповаги і здатність виробляти дії, необхідні для приведення Я-реального у відповідність з особистісним досвідом та глибинними переживаннями. Увага не до проблеми, а до Я - допомога в особистісному розвитку.

Умови корекції:

1) безумовні позитивні стосунки;

2) емпатія;

3) автентичність (без маски);

4) утримання від інтерпретацій та підказок у вирішенні проблем.

Психолог виконує роль дзеркала.

Позиція психолога: бути собою, створювати психологічний клімат, щоб змусити клієнта відмовитися від захисту.

Техніки:

1. Вербалізація (підказка, повідомлення).

2. Відбиття емоцій.

Етапи:

1. Заблокованість внутрішньої комунікації.

2. Стадія самовираження.

3. Розвиток процесу саморозуміння і прийняття себе таким як є.

4. Подолання відчуженості від свого Я.

5. Розвиток конгруентності, само прийняття і відповідальності, встановлення вільної внутрішньої комунікації.

6. Особистісні зміни, відкритість собі та світу.

5.2 Логотерапія В. Франка

Дослівно "логотерапія" означає лікування словом.

Головна життєва тенденція людини - прагнення до пошуку та сенсу життя. Франкл вважав, що "пошук сенсу" протистоїть фройдівському "прагненню до насолоди".

До неврозу призводить те, що людина не може реалізувати сенс життя. У пошуках сенсу життя вона знаходить ту область, де реалізується як особистість.

Якщо втрачається сенс життя, слід зрозуміти і відчути власну унікальність та неповторність. Сенс життя можна знайти завжди, у будь-яких життєвих обставинах.

Три основних поняття: свобода волі, воля до сенсу і сенс життя.

Головна проблема, що людина центрується на собі, не вміє вийти за свої межі, до іншої людини, до сенсу життя.

У кожної людини свій сенс життя. його кожен має усвідомити.

Самотрансцеденція - вихід за свої межі, і самовідстороненість - центральні поняття теорії.

Патологічний страх - очікування події - втче від дійсності. Треба самовідсторонюватись у гуморі.

Техніки:

2. Метод дерефлексії - зняття надмірного самоконтролю, самокопання.

3. Метод парадоксальної інтенції - надихає на те, чому треба запобігти. Гумор.

4. Сократівський діалог - інтелектуальний поєдинок, коригується непослідовність, суперечливість і бездоказовість суджень клієнта.

5.3 Екзистенційний напрямок психокорекції

Заснований на теорії екзистенціалізму - проблеми людського становлення і відповідальності людини за це. Людина здійснює пошук сенсу життя. Тому у відповідності з цією моделлю психокорекції людина має розглядатися з точки зору мети, вибору свободи й відповідальності. Представники цієї моделі вважають. Що люди визначають себе, відчувають свою гідність у залежності від наявності можливостей вибору і його реалізації в діях.

Люди потенційно мають здатність розширити свою самосвідомість, а це веде їх до більшої свободи і відповідальності через переборення екзистенційних тривог і страхів. При цьому тривога трактується як функція усвідомленого вибору, пошуку значень і цінностей.

Основні тези:

· людина ціле, а не сума частин;

· людина існує в контексті власних особистісних проблем;

· людина здатна до самоусвідомлення і діяти раціонально;

· людина завжди має вибір;

· поведінка людини інтенціональна (причина, усвідомлення рішення).

Завдання:

1. Бути повністю присутнім.

2. Формувати і підтримувати впевненість клієнта в тому, що від здатен щось робити для себе.

3. Допомогти знайти ресурси для руйнації старого.

4. Бути співчутливим, турботливим.

5. Бути певним, що людина сама може собі допомогти.

Мета корекції: допомогти набути сенс життя, усвідомити особистісну свободу, відповідальність і відкрити свої потенції як особистості у повноцінному спілкуванні.

Позиція психолога: розуміти клієнта у термінах його життєвого простору, образу себе і дійсності. Увага до теперішнього.

Вимоги до клієнта: прийняття свого феноменологічного світу, усвідомити реальність своїх усвідомлених або неусвідомлених виборів та їх наслідки. Увага до себе та свого життя, глибинний рівень суб'єктивності.

Лекція 6. Когнітивний напрямок психокорекції (для студентів 3 курсу)

6.1 Раціонально-емотивна терапія А. Елліса

Особливості когнітивного напрямку.

1. Основна увага приділяється не минулому, а теперішньому суб'єкта (думкам про себе та світ).

2. В основі психокорекції лежить навчання новим способам мислення.

3. Широке застосування домашніх завдань, спрямованих на перенос отриманих нових навичок у середовище реальної взаємодії.

4. Основна задача корекції - зміни у сприйманні себе та оточуючої дійсності.

Метою когнітивної психокорекції є:

1. Виправити помилкову переробку інформації.

2. Допомогти клієнту у зміні переконань, які підтримують не адаптивну поведінку і не адаптивні емоції.

Елліс прагнув звільнити людей від стереотипів, кліше у сприйманні дійсності і забезпечити вільний і неупереджений погляд на світ.

Елліс вважає, що людина народжується з певним потенціалом, і цей потенціал має дві сторони: раціональну та ірраціональну; конструктивну і деструктивну. Психологічні проблеми з'являються тоді, коли людина намагається слідувати простим перевагам (бажання кохання, підтримки тощо) і помилково вважає, що ці прості переваги - абсолютні мірила її життєвого успіху.

Джерело психологічних порушень - система індивідуальних ірраціональних уявлень про світ, засвоєна у дитинстві від значимих дорослих. Ці порушення - ірраціональні установки. Це жорсткі зв'язки між дескриптовими (інформація про реальність) й оціночними (ставлення до цієї реальності) когніціями типу настанов, вимог, наказів, які не мають винятків, і вони носять абсолютний характер. Ірраціональні установки не відповідають реальності як за силою, так і за якістю цих приписів. Якщо ірраціональні установки не реалізуються, вони призводять до тривалих, неадекватних ситуації емоціям, утруднюють діяльність індивіда.

У нормально функціонуючої людини раціональна система оціночних когніцій (система гнучких зв'язків між дескриптовими й оціночними когніціями). Вона носить ймовірнісний характер, висловлює, скоріше, побажання, тому призводить до помірних емоцій, хоча іноді вони можуть носити інтенсивний характер.

Елліс запропонував свою структуру особистості - АВС-теорія, де А - активуюча подія; В - думка клієнта про себе; С - емоційні або поведінкові наслідки події; D - наступна реакція на подію в результаті мислительної переробки; Е - завершальний ціннісний умовисновок (конструктивний або деструктивний).

АВС-схема використовується для того, щоб допомогти клієнту в проблемній ситуації перейти від ірраціональних установок до раціональних.

Мета корекції - допомогти у перегляді системи своїх переконань, норм, уявлень; звільнення від ідеї самозвинувачення. У клієнта слід сформувати соціальний інтерес, інтерес до себе, самоуправління, терпимість, гнучкість, прийняття невизначеності, наукове мислення, самоприйняття, здатність до ризику, реалізм.

Позиція психолога. Позиція директивна. Він роз'яснює та переконує. Він авторитет, який спростовує помилкові судження, вказує на їх неточності. Апелює до науки, до здатності мислити.

Вимоги від клієнта. Приймає роль учня.

Клієнт проходить три стадії інсайта: поверховий (усвідомлення проблеми), поглиблений (розпізнання власних інтерпретацій), глибинний (на рівні мотивації до змін).

Техніки: обговорення і спростування ірраціональних поглядів, когнітивне домашнє завдання, раціонально-емотивне уявлення, рольова гра, атака на страх.

6.2 Когнітивний підхід А. Бека

Клієнта вчать бачити себе як індивіда, що народжує помилкові ідеї, але здатного відмовитися від них і виправити їх. Тільки визначивши чи виправивши помилку мислення, клієнт може створити для себе життя з більш високим рівнем самоздійснення.

Кожна людина створює свою програму поведінки. Програма може бути нормальною (адекватною) або неадекватною. У випадку когнітивного зрушення у переробці інформації формується аномальна програма: тривожна, депресивна, панічна тощо.

Бек вважає, що у кожної людини в когнітивному функціонуванні є слабке місце - когнітивна вразливість. Саме вона сприяє психологічному стресу.

Особистість формується схемами або когнітивними структурами, які являють собою базальні переконання. Схеми починають формуватися в дитинстві на основі особистого досвіду й ідентифікації зі значимими особами. Кожна людина формує власну концепцію себе, інших, світу і концепцію свого існування в світі. Ці концепції підкріплюються подальшим досвідом людини і, в свою чергу, впливають на формування інших переконань.

...