Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна служба України з надзвичайних ситуацій

Львівський державний університет безпеки життєдіяльності

Кафедра практичної психології та педагогіки

Доповідь

за темою: Психологія юнацького віку

Перевірив

професор кафедри ПП та П, доктор психологічних наук,

професор Кривопишина О.А.

Роботу виконали

студентки групи ПС-11

Сеник Дарина

Стасів Софія

Шерегій Олександра

Львів 2017

План

• 1. Загальна характеристика юнацького віку
• 2. Криза юнацького віку
• 3. Соціальна ситуація розвитку в юнацькому віці
• 4. Професійне самовизначення
• 5. Провідна діяльність
• 6. Екзистенціальна криза юнацького віку
• Питання для самоконтролю

Джерела



1. Загальна характеристика юнацького віку

Протягом історії людства процес дорослішання стає тривалішим в міру зростання вимог (професійних, правових, моральних тощо), які ставляться до члена соціуму, і з урахуванням можливостей суспільства нести додаткові витрати на тривале утримання і навчання підростаючого покоління. Юнацький вік виділився історично недавно, а універсальним феноменом, що охоплює і хлопчиків, і дівчат, всі прошарки суспільства, став тільки з кінця ХХ ст., з розвитком індустріалізації та урбанізації. Період юності складає частину розгорнутого перехідного етапу від дитинства до дорослості, точніше, від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Однак, юність, - відносно самостійний період життя, що має власну цінність.[13]

Хронологічні межі юнацтва визначаються в психології по-різному. Межа між підлітковим і юнацьким віком досить умовна, і в одних схемах періодизації (переважно в західній психології) вік від 14 до 17 років розглядається як завершення підліткового віку, а в інших - відноситься до юності.

Верхня межа періоду юності ще більш розмита, оскільки історично і соціально зумовлена та індивідуально мінлива. Сам термін «дорослість» багатозначний. Біологічна дорослість визначається досягненням статевої зрілості, здатністю до дітонародження; соціальна - економічною незалежністю, прийняттям ролей дорослої людини, поняття психологічної дорослості пов'язують зі зрілою особистісною ідентичністю. Критерієм досягнення дорослості в людському суспільстві стає оволодіння культурою, системою знань, цінностей, норм, соціальних традицій, підготовленість до здійснення різних видів праці. Трактування юності як періоду онтогенетичного розвитку залежить від принципових установок авторів того чи іншого підходу. Представники біогенетичної теорії вважають, що саме біологічні процеси росту детермінують всі інші сторони розвитку, і розглядають юність перш за все як етап розвитку організму, що характеризується значним ростом різних здібностей і функцій та досягненнями найвищого рівня.

Психоаналітичні теорії (3. Фрейд, А. Фрейд) вбачають в юності певний етап психосексуального розвитку, коли притік інстинктивної енергії лібідо повинний бути компенсований захисними механізмами Я. Боротьба тенденцій з боку Воно і Я проявляється в зростаючій стурбованості і збільшенні конфліктних ситуацій, які поступово, в міру встановлення нової гармонії Я і Воно, долаються.

На противагу психоаналізу, Е. Шпрангер вважав, що в юності відбувається вростання індивіда в культуру. У психосоціальні теорії Е. Еріксона в підлітковий період і період юності повинна бути розв'язана центральна задача досягнення ідентичності, створення несуперечливого образу самого себе в умовах численності виборів (ролей, партнерів, груп спілкування тощо). [7,c.624]

Соціологічні теорії юності розглядають її, перш за все, як певний етап соціалізації, як перехід від залежного дитинства до самостійної і відповідальної діяльності дорослого при вирішальній детермінації з боку суспільства. [12,c.200]

Психологічні теорії надають важливого значення суб'єктивній стороні, характерним рисам внутрішнього світу і самосвідомості юнака, його внеску як активного творця власного дорослішання.

В російській та вітчизняній психології юність розглядається як психологічний вік переходу до самостійності, період самовизначення, набуття психічної, ідейної і громадянської зрілості, формування світогляду, моральної свідомості і самосвідомості. Найчастіше дослідники виокремлюють ранню юність (від 15 до 18 років) і пізню юність (від 18 до 23 років). У психологічних періодизаціях О.М. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна при аналізі юнацького віку акцент робиться на зміні провідного типу діяльності, якою стає навчально-професійна діяльність. Л.І. Божович визначає старший шкільний вік відповідно до розвитку мотиваційної сфери: юнацтво вона пов'язує з визначенням свого місця в житті і внутрішньої позиції, формуванням світогляду, моральної свідомості і самосвідомості. [3, c.400]

Юність не так давно виокремилася в самостійний період життя людини, історично належить до «перехідного етапу» змужніння, дорослішання. Якщо у тварин настання дорослості досить тісно пов'язане з можливістю самостійного існування і відтворення потомства, то в людському суспільстві критерієм дорослішання стає не просто фізичне змужніння, але й оволодіння культурою, системою знань, цінностей, норм, соціальних традицій, підготовленість до здійснення різних видів праці. Всередині переходу від дитинства до дорослості межі між підлітковим і юнацьким віком умовні і часто перетинаються. Ніхто не назве 11-13-річного хлопчика юнаком, а 18-19-річного - підлітком, але вік між 14-15 і 16-17 роками не має такої визначеності і в одних випадках відноситься до юності, а в інших - до кінця підліткового віку. У віковій періодизації онтогенезу межі юнацького віку позначені між 17-21 роком для юнаків і 16-20 роками для дівчат, але у фізіології його верхню межу часто відсувають до 22-23 років у юнаків і 19-20 років у дівчат. В. Даль визначав «юнака» як «молодого», «малого», «хлопця від 15 до 20 років»; у трилогії Л. М. Толстого юнацтво пов'язується з віком 15 років, а герою роману Ф. М. Достоєвського «Підліток» уже 20 років.

Сучасні уявлення про межі віку охоплюють період від 14-15 до 18 років. Це період, коли людина може пройти шлях від невпевненого, непослідовного підлітка, який претендує на дорослість, до дійсного подорослішання.

Образи юності в кожній культурі і в різні періоди істотно відрізняються. Так, античні і середньовічні автори, зазвичай, асоціюють юність з розквітом фізичної сили та воїнської доблесті, але одночасно - з незаангажованістю та інтелектуальною незрілістю. В тих умовах молода людина мала недостатньо можливостей для самовизначення, від неї вимагали, насамперед, слухняності і поваги. Прискорення темпу суспільного розвитку, послаблення впливу батьківської сім'ї, розширення діапазону індивідуального вибору професії, стилю життя тощо сприяли появі нового образу юності, який підкреслює момент свідомого самовизначення.

В юності у молодої людини виникає проблема вибору життєвих цінностей. Юність прагне сформувати внутрішню позицію стосовно себе («Хто Я?», «Яким Я повинний бути?»), стосовно інших людей, а також до моральних цінностей. Саме в юності молода людина свідомо обирає своє місце серед категорій добра і зла. «Честь», «гідність», «право», «обов'язок» та інші, що характеризують особистість, гостро хвилюють людину в юності. [3, c.400]

Юність - період, коли молода людина продовжує рефлексувати на свої стосунки з сім'єю в пошуках свого місця серед близьких людей. Вона проходить через уособлення і навіть відчуження від всіх тих, кого любив, хто був відповідальний за неї в дитинстві і підлітковому віці. Це вже непідлітковий негативізм, а часто лояльне, але тверде відсторонення рідних, що прагнуть зберегти безпосередні стосунки з сином чи донькою.

Юнаки і дівчата прагнуть до ідентифікації з собою, з однолітками тієї самої статі, а також один з одним. У цьому віці юність готова пережити почуття першого кохання. В кожного воно індивідуальне не тільки за часом прояви (за віком), але й за силою його переживання. Одні відчувають глибоке почуття, інші - поверхові емоції.

Багато що при розв'язанні проблем залежить від міри розвитку моральної самосвідомості. Розпочавши в підлітковому віці створення своєї особистості і свідому побудову способів спілкування, молода людина продовжує цей шлях удосконалення значущих для себе якостей в юності. Однак, у одних - це духовне зростання через ідентифікацію з ідеалом, а в інших - вибір для наслідування антигероя і пов'язані з цим наслідки розвитку особистості.

Юнак залишається легковразливим - погляд, слово іншої людини можуть негативно вплинути на його настрій та само-сприйняття. Лише до кінця юнацького віку молода людина починає реально оволодівати захисними механізмами, які не тільки дозволяють їй зовні захищати себе від стороннього вторгнення, але й загартовує її внутрішньо. Рефлексія допомагає передбачити можливу поведінку іншого і підготувати зустрічні дії, які допоможуть протистояти безапеляційному вторгненню; зайняти таку внутрішню позицію, яка може захистити більше, ніж фізична сила. [2, c.422].

В цей період життя людина вирішує, в якій послідовності вона докладе свої здібності для реалізації себе у праці та в житті. Юність - надзвичайно важливий період у житті людини. Вступивши в юність підлітком, молода людина завершує цей період справжньою дорослістю, коли вона дійсно сама визначає для себе свою долю: вона планує своє місце серед людей, свою діяльність, свій спосіб життя. Саме в юності відбувається становлення людини як особистості, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної ідентифікації до інших людей, перейняла від них соціально значущі властивості особистості, здатність до співпереживання, до активного морального ставлення до людей, до самого себе і до природи; здатність до засвоєння конвенціональних ролей, норм, правил поведінки в суспільстві тощо.

В юності набуває нового розвитку механізм ідентифікації - уособлення. Саме в юності загострюються здатності до відчування станів інших, здатності переживати емоційно ці стани як свої власні. Ідентифікація робить сферу почуттів людини тоншою, багатшою і одночасно вразливішою. Водночас саме в юності загострюється потреба до уособлення, прагнення обмежити свій унікальний світ від вторгнення і сторонніх, і близьких людей для того, щоб через рефлексії закріпити почуття особистості, щоб зберегти свою індивідуальність, реалізувати свої домагання на визнання. Уособлення як засіб утримання дистанції при взаємодії з іншими дозволяє молодій людині зберегти свою індивідуальність на емоційному і раціональному рівні спілкування. [1, c.704].

Юність - це пора можливої безоглядної закоханості і можливої нестримної ненависті. Кохання - завжди ідентифікація найвищою мірою: ненависть - завжди відчуження крайнього ступеня. Саме в юності людина занурюється в ці амбівалентні стани.

2. Криза юнацького віку

Юність є початком дорослого життя. У цьому віці виникає відчуття того, що все життя попереду, а це дає можливість пробувати, помилятися і вести пошук. Дитинство залишається у минулому. Всі психічні функції в основному сформовані і почалася стабілізація особистості, рамки окремих вікових періодів носять все більш умовний характер. Криза 17 років - рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя[8,c.255]

У випадку, коли діти покидають стіни школи після 9-го класу, йдуть у коледжі або працювати, відбувається зсув кризи 17 років у бік кризи 15 років. Криза 15 років характерна переважно для тих, хто має сильну установку гедонізму. Під час кризи такі підлітки бувають цинічні і достатньо відверті, ясно формулюють своє життєве кредо. Період юності для них - час спроб і помилок.

В 17 років криза протікає не менш гостро, ніж у 15 років. Д.Б. Ельконін відзначав це як найважчий кризовий період разом з кризою 3-х років. Більшість 17-річних орієнтується на продовження освіти, небагато - на пошук роботи. Вища освіта їм необхідна, насамперед, для того щоб одержати професію, що дозволяє «жити гідно», «багато заробляти», «забезпечувати себе і сім'ю».

Існують дві категорії випускників школи: перші сподіваються на допомогу батьків (платний ВНЗ) і не втрачають душевної рівноваги; другі розраховують на свої сили - найбільш схильні до пов'язаних зі вступом до ВНЗ стресів. Для тих, хто важко переживає кризу 17 років характерні різні страхи. Відповідальність за зроблений вибір, реальні досягнення в цей час - вже великий вантаж. Сюди ще додаються страхи перед новим життям, перед можливістю помилки, перед невдачею під час вступу до ВНЗ, у хлопців - перед армією. Висока тривожність і виражений страх можуть привести до виникнення невротичних реакцій (загостренню гастриту, нейродерміту, головних болів, тиску) й інших хронічних захворювань. Але якщо навіть випускник малотривожний, і все складається вдало, різка зміна способу життя, включення в нові види діяльності, спілкування з іншими людьми викликають значну напруженість. Нова життєва ситуація вимагає адаптації до неї. Допомагають в цьому впевненість в собі, відчуття компетентності, підтримка сім'ї і інше. Вік - категорія конкретно-історична. 19-20-річні хлопці основні труднощі свого життя пов'язують з появою відповідальності, якої не було раніше. Цінують свій вік, який разом з проблемами приніс і ширші можливості. [13]

Криза юнацького віку нагадує кризи 1-го року (мовна регуляція поведінки) і 7-ми років (нормативна регуляція). У 17 років відбувається ціннісно-смислова саморегуляція поведінки. Якщо людина навчиться пояснювати, а отже, регулювати свої дії, то потреба пояснити свою поведінку «хочеш не хочеш» призводить до підпорядкування цих дій новим законодавчим схемам. У молодої людини спостерігається філософська інтоксикація свідомості, вона виявляється поверженою в сумніви, роздуми, що заважають її активній діяльній позиції. Іноді стан переходить в ціннісний релятивізм (відносність всіх цінностей). Криза юнацького віку з'являється зі вступом молодої людини до дорослого життя, коли загострюються внутрішні конфлікти, виникають питання, які здаються неможливими для розв'язання, життя стає складнішим.[6]

юнацтво підліток професійний самовизначення

3. Соціальна ситуація розвитку в юнацькому віці

В юнацькому віці відбуваються істотні морфофункціональні зміни, завершуються процеси фізичного дозрівання людини. Життєдіяльність в юності ускладнюється: розширюється діапазон соціальних ролей та інтересів, з'являється все більше дорослих ролей з відповідною їм мірою самостійності і відповідальності. На цей вік припадає багато критичних соціальних подій: одержання паспорта, настання кримінальної відповідальності, можливість реалізації активного виборчого права, можливість вступу до шлюбу. Перед кожним постає задача вибору професії і подальшого життєвого шляху.[12,c.176]

Але поряд з елементами дорослого статусу юнак все більше зберігає певну міру залежності, яка йде з дитинства: це і матеріальна залежність, й інерція батьківських настанов, пов'язаних з керівництвом і підпорядкуванням. Неоднозначність положення юнацтва в сім'ї і суспільстві та різнорівневість вимог до нього зближує цей період з підлітковим й знаходить відображення в своєрідності психіки.

Психологічним критерієм переходу від підліткового до юнацького віку є різка зміна внутрішньої позиції, зміна ставлення до майбутнього. Якщо підліток, на думку Л.І. Божович, дивиться на майбутнє з позиції нинішнього, то юнак (старший школяр) дивиться на нинішнє з позиції майбутнього. В юності відбувається розширення часового горизонту - майбутнє стає головним виміром. Змінюється основна спрямованість особистості, яка тепер може позначатися як прагнення до майбутнього, визначення подальшого життєвого шляху, вибір професії.

Початок цього процесу відноситься до підліткового віку, коли підліток замислюється про майбутнє, намагається його передбачити, створює образи (малює картини) майбутнього, не замислюючись при цьому про засоби його досягнення. Суспільство, в свою чергу, ставить перед молодою людиною конкретну і життєво важливу задачу професійного самовизначення, і таким чином створюється характерна соціальна ситуація розвитку. В 9-му класі середньої школи і ще раз у 11-му класі школяр неминуче потрапляє в ситуацію вибору - завершення чи продовження освіти в одній з його конкретних форм, вступу до трудового життя тощо. Соціальна ситуація розвитку в ранній юності - «поріг» самостійного життя.[9]

Складність ситуації вибору дев'ятикласника в тому, що часто ні він сам, ні навіть його батьки повною мірою не усвідомлюють переломність моменту, його значущість, для наступного життя. Практика свідчить про те, що саме на цьому етапі рішення приймається часто випадково, під впливом зовнішніх обставин: подруга вмовила піти вчитися разом, коледж знаходиться поблизу від місця проживання... А пізніше вже здобута, але нелюбима професія помічає пунктиром життєвий шлях. Звичайно, все ще можна змінити, але втрачено час, здобувається досвід невдач, занижена самооцінка тощо.

В юності відбувається принципово важлива зміна в поглядах на майбутнє, тепер предметом обмірковувань стає не тільки кінцевий результат, але й способи та шляхи його досягнення. Особливої складності набула задача професійного орієнтування в сучасних соціокультурних умовах, коли старші (батьки і вчителі) часто самі невпевнені в правильності своїх порад.[9]

Деякі психологи вважають, що ця особливість - самостійність зустрічі зі світом, що змінюється, - взагалі є специфічною для юності. В процесі кризи 17 років (від 15 до 18 років) розв'язується задача становлення людини як суб'єкта власного розвитку.

Юність не є стійким періодом онтогенезу, і можливі найрізноманітніші індивідуальні варіанти розвитку. Крім того, рання юність (старший шкільний вік), на відміну від іншого періоду, відрізняється вкрай нерівномірним розвитком як на міжіндивідуальному рівні, так і на внутрішньо індивідуальному (час настання біологічної, когнітивної, соціальної, емоційної зрілості в однієї і тієї самої дитини часто не співпадає)[1,c.689]

Період юності складає частину розгорнутого перехідного етапу від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Разом з тим, це відносно самостійний період, який має власну цінність. Його необхідність диктується ускладненням соціального життя і тих вимог, які сучасне розвинене суспільство ставить до рівня професійної освіти і особистісної зрілості дорослих представників. У вітчизняній психології юність розглядається як психологічний вік переходу до самостійності, період самовизначення, набуття психічної, ідейної та громадянської зрілості, формування світогляду, моральної свідомості і самосвідомості. Виділяють ранню юність (від 15 до 17 років) - це старші класи середньої школи і пізню юність (від 17 до 21 року) - вища школа.

Рання юність відрізняється нерівномірністю розвитку як на міжіндивідуальному (відмінності між старшокласниками за фізіологічними параметрами), так і на внутрішньо-індивідуальному рівні (неспівпадіння часу настання біологічної, когнітивної, соціальної, емоційної зрілості в індивіда). Невизначеність положення (в одних ситуаціях визнають дорослим, в інших - ні) і вимог, що ставляться перед юнаками, по-своєму переломлюється в юнацькій психіці. Підліток стрімко вийшов за межі шкільних інтересів і, відчувши себе дорослим, різними способами намагався залучитися до життя дорослих. Але, не зважаючи на те, що він отримав значно більшу ніж раніше самостійність, він залишається школярем, який все ще залежить від батьків. В цей час дитина опиняється на порозі реального дорослого життя.

15 (або 14-16) років - перехідний період між підлітковим та юнацьким віком. Цей час припадає на ІХ клас, якщо мати на увазі 11-річну загальноосвітню школу. В ІХ класі вирішується питання щодо подальшого життя: що роботи - чи то продовжити навчання в школі, піти до училища чи працювати? За суттю, від старшого підлітка суспільство вимагає професійного самовизначення, хоча і початкового. При цьому він повинен розібратися у власних здібностях і нахилах, мати уявлення про майбутню професію і про конкретні способи досягнення професійної майстерності в обраній галузі. Це сама по собі найскладніша задача. [11]

В цей час підсилюється значущість власних цінностей, хоча діти ще багато у чому піддаються зовнішнім впливам. У зв'язку з розвитком самосвідомості ускладнюється ставлення до себе. Якщо раніше підлітки про себе висловлювались категорично, досить прямолінійно, то відтепер - більш тонко. З'являються невизначені, амбівалентні оціночні судження.

В 9 класі зростає тривожність, яка пов'язана з самооцінкою. Діти частіше сприймають відносно нейтральні ситуації як такі, що містять загрозу їх уявленням про себе та з із-за цього переживають страх, сильні хвилювання. Зростання рівня такого роду тривожності порівняно з УІІІ класом викликано, головним чином, особливим станом випускного класу, майбутніми іспитами, відбором у 10 клас і, можливо, початком нового життєвого шляху. Тривожність тому однаково висока й у дівчат, й у хлопців, тоді як раніше хлопці були менш тривожними.

В перехідний період притуплюється гострота сприймання однолітків. Великий інтерес викликають дорослі, чий досвід, знання допомагають орієнтуватися у питаннях, які пов'язані з майбутнім життям. Майбутнє життя цікавить дев'ятикласників, в першу чергу, з точки зору професійної. Вони досить чітко висловлюють свої уявлення про систему суспільних взаємин, про те, як в неї вписується людина. [5,c.286]

Що стосується міжособистісних взаємин, стосунків в сім'ї, то вони стають менш значущими. Саме цей план більш за все хвилював підлітків раніше. Десятикласники, які захоплені питанням професійного самовизначення, нейтрально, без особливого інтересу згадують сімейні ролі. Цей бік життя відступає у них на другий план.

Рання юність (від 14-15 до 18 років) - в буквальному розумінні слова «третій світ», який існує між дитинством і дорослим життям. Біологічно це період завершення фізичного дозрівання. Більшість дівчат і значна частина хлопців вступають до нього вже постпубертатними, на його долю припадає завдання багато чисельних «доробок» і усунення диспропорцій, обумовлених нерівномірністю дозрівання. Наприкінці цього періоду основні процеси біологічного дозрівання в більшості випадків завершені, так що подальший фізичний розвиток можна розглядати вже як такий, що належить до циклу дорослості.

Часто юність вважають бурхливою і поєднують її в один період з підлітковим віком. Пошуки смислу життя, свого місця в цьому світі можуть стати особливо напруженими. Виникають нові потреби інтелектуального та соціального порядку, задоволення яких стане можливим лише в майбутньому, іноді - внутрішні конфлікти та труднощі у стосунках з оточуючими.

Щоб зрозуміти взаємостосунки старшокласника з батьками, необхідно знати, як змінюється за віком функції цих стосунків і пов'язані з ними уявлення. В очах дитини мати і батько виступають в декількох іпостасях:

- як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе незахищеною і безпомічною;

- як влада, директивна інстанція, розпорядник благ, покарань і заохочень;

- як взірець, приклад для наслідування, втілення мудрості і найкращих людських якостей;

- як старший товариш і порадник, якому можна довірити все.

Співвідношення цих функцій і психологічна значущість кожної з них з віком змінюється. В старших класах поведінкова автономія вже досить значна: старшокласник самостійно розподіляє свій час, вибирає друзів, способи організації вільного часу тощо. Проте більш за все старшокласники хотіли би бачити у своїх батьках товаришів і порадників. Незважаючи на прагнення самостійності, юнаки і дівчата гостро відчувають потребу в життєвому досвіді і допомозі старших. Багато проблем, які їх хвилюють, вони взагалі не можуть обговорювати з однолітками, бо заважає самолюбство. [5,c.177]

Проте взаємостосунки старшокласників з батьками часто обтяжені конфліктами і їх взаєморозуміння могло б бути кращим. Гарні батьки знають про свою дитину значно більше, ніж хто-небудь інший, навіть більше, ніж вона сама. Але зміни, які відбуваються з юнаком, відбуваються надто швидко для батьківського ока.

Ті ж труднощі, що й батьки, переживають вчителі. Статус сучасного старшокласника в школі неоднозначний. З одного боку, положення старшого накладає на юнака додаткову відповідальність, перед ним ставляться більш складні задачі. З іншого боку, за своїми правами він повністю залежить від вчителів і шкільної адміністрації. Він зобов'язаний беззаперечно виконувати вимоги вчителів, не має права критикувати їх, учнівські організації функціонують під контролем у керівництвом класного керівника і шкільної адміністрації, і це керівництво перетворюється в дрібну опіку.

Внутрішня позиція старшокласника по відношенню до школи складається з його ставлення до школи як до закладу, до процесу навчання і знань, до вчителів, до однолітків. Ставлення старшокласника до школи характеризується зростаючою свідомістю і одночасно поступовим «переростанням» школи.

Спілкування з однолітками також необхідне для становлення самовизначення в ранній юності, але воно має інші функції:

- спілкування з друзями залишається інтимно-особистісним;

- зміст такого спілкування - реальне життя, а не життєві перспективи;

- засноване на ставленні до іншого як до самого себе, у ньому розкривається власне реальне «Я». Воно підтримує самосприйняття, самоповагу.

Провідною діяльністю, зазвичай, називають учбово-професійну, завдяки якій у старшокласників починають формуватися певні пізнавальні та професійні інтереси, елементи дослідницьких умінь, здібності будувати життєві плани і виробляти моральні ідеали, самосвідомість. Старшокласники починають розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності. Їх цікавлять, головним чином, ті предмети, які їм будуть потрібні в подальшому, їх знову починає хвилювати встигаємість (якщо вони вирішили продовжити освіту). Звідси недостатня увага до «непотрібних» навчальних дисциплін. Як вважає А.В.Петровський, саме в старшому шкільному віці з'являється свідоме ставлення до навчання. [9]

Існують фактори професійного самовизначення - вік, в якому здійснюється вибір професії, рівень інформованості молодої людини та рівень її домагань. Вибір професії - складний і тривалий процес

Юнацький вік - не фаза «підготовки до життя», а надзвичайно важливий етап життєвого шляху. Чи будуть юнацькі роки щасливими і творчими, чи залишаться в пам'яті школяра як заповнені дрібними конфліктами, нудьгою - багато в чому залежить від атмосфери, що панує у школі, від його власних стосунків з вчителями. Особистість старшокласника завжди суперечлива і змінна. Найпоширеніша і типова помилка вчителів - невміння побачити глибинні властивості, ядро особистості старшокласника, оцінюванню його за усередненими формальними і зовнішніми показниками, такими як зовнішня дисциплінованість і навчальна успішність. Проте слухняна легка дитина не завжди щира та ініціативна. І так само мало говорить про характер юнака і його успішність.

Для ранньої юності характерна спрямованість у майбутнє. Старшокласник має не просто уявляти собі своє майбутнє. Старшокласник має не просто уявляти собі своє майбутнє в загальних рисах, а й усвідомлювати способи досягнення зазначених життєвих цілей.

У випускному класі діти зосереджуються на професійному самовизначенні. Воно передбачає самообмеження, відмову від підліткових фантазій. [9]

Самовизначення, як професійне, так і особистісне стає центральним новоутворенням раннього юнацького віку. Це нова внутрішня позиція, яка включає усвідомлення себе як члена суспільства, прийняття свого місця в ньому. Самовизначення пов'язане з новим сприйманням часу - співвідношенням минулого і майбутнього, сприйманням теперішнього з точки зору майбутнього.

Усвідомлення часової перспективи і побудова життєвих планів вимагають упевненості у собі, в своїх силах і можливостях. Самооцінка конкретного учня залежить не лише від загальної ситуації, але й від індивідуальних ціннісних орієнтацій, які визначають оціночний компонент «Я концепції».

Незважаючи на деякі коливання в рівнях самооцінки і тривожності та різноманіття варіантів особистісного розвитку, можна казати про загальну стабілізацію особистості в цей період, яка почалася з формування «Я концепції» на межі підліткового та старшого шкільного віків. Старшокласники більшою мірою приймають себе, ніж підлітки, їх самоповага в цілому вища. Інтенсивно розвивається саморегуляція, підвищується контроль за своєю поведінкою, проявом емоцій.

В цей час починає розвиватися і моральна усталеність особистості. У своїй поведінці старшокласник все більше орієнтується на власні погляди, переконання, які формуються на основі набутих знань і свого, хай ще не дуже великого, життєвого досвіду. [8,c.230]

Центральний психологічний процес раннього юнацького віку - це формування особистої ідентичності, почуття індивідуальної само тотожності, наступності та єдності.

1. Юнацький вік, за Е. Еріксоном, будується навколо кризи ідентичності, яка складається з серії соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій та самовизначень.

Джеймс Марша виділив чотири етапи розвитку ідентичності, які вимірюються ступенем професійного, релігійного та політичного самовизначення молодої людини:

1. «Невизначена, розмита ідентичність» характеризується тим, що індивід ще не виробив які-небудь чіткі переконання, не обрав професії, не зіткнувся з кризою ідентичності.

2. «Дострокова, попередня ідентифікація» має місце, якщо індивід включився до відповідної системи взаємин, але зробив це не самостійно, в результаті пережитої кризи та випробовування, а на підставі чужих думок, чужого прикладу чи авторитету.

3. Для етапу «мораторію» характерно те, що індивід знаходиться в процесі нормативної кризи самовизначення, обираючи з багато чисельних варіантів розвитку той єдиний, який може вважати своїм.

4. На етапі досягнутої, «зрілої ідентичності» криза завершена, індивід перейшов від пошуку себе до практичної самореалізації. [6]

Юнацький вік, порівняно з підлітковим, характеризується більшою диференційованістю емоційних реакцій і способів вираження емоційних станів, а також підвищенням самоконтролю та саморегуляції. Хоча в якості загальних особливостей цього періоду відзначається різкою зміною настрою.

Хоча рівень свідомого самоконтролю юнаків значно вищий, ніж у підлітків, вони частіше скаржаться на своє слабовілля, залежність від зовнішніх впливів і також на такі характерологічні риси, як вередливість, ненадійність, образливість.

Самовизначення, стабілізація особистості в ранній юності пов'язана з виробленням світогляду. Інтелектуальний розвиток, який супроводжується накопиченням і систематизацією знань про світ, та інтерес до особистості, рефлексія стають в ранній юності тією основою на якій будуються світоглядні погляди. Старшокласник шукає чітких, певних відповідей і в своїх поглядах категоричний, недостатньо гнучкий.. Недарма говорять про юнацький максималізм. Безумовно, не у всіх старшокласників формується світогляд - система ясних, стійких переконань.

Розвиток пізнавальних функцій та інтелекту має два боки - кількісний та якісний. Кількісні

· зміни - підліток розв'язує інтелектуальні задачі легше, швидше та ефективніше, ніж дитина молодшого шкільного віку. Якісні зміни характеризують зміни в структурі розумових процесів: важливо не те, які задачі вирішує людина, а яким чином вона це робить.

· За Ж. Паже, кінець підліткового віку характеризується здібністю підлітка відокремлювати логічні операції від тих об'єктів, над якими вони відбуваються, і класифікувати висловлювання незалежно від їх змісту, за їх логічним типом ( за типом «якщо-то», «або-або», включення окремого випадку до класу явищ, судження про несумісність тощо). Багатьох психологів хвилює думка про те, що якісний розвиток інтелекту завершується вже до початку юності. Після стадії розв'язання проблем, якою завершується модель Паже, вони виділяють ще одну стадію, яка характеризується здатністю знаходити і визначати проблеми. Властивості цієї останньої фази розвитку інтелекту: нестандартний підхід до вже відомих проблем, вміння включати окремі проблеми у більш загальні, родові. Важливо враховувати також, що якщо навіть всі підлітки з середніми розумовими здібностями володіють гіпотетико-дедуктивним мисленням, вони неоднаково застосовують цю здатність до різних аспектів дійсності.

· Схильність до абстрактного мислення типова головним чином для юнаків. Хоча дівчата в цьому віці краще вчаться і їх успішність вища, ніж у юнаків, пізнавальні інтереси дівчат менш визначені і диференційовані й вони краще розв'язують конкретні, ніж абстрактні задачі. Художньо-гуманітарні інтереси переважають у них над природно-науковими.

· Широта інтелектуальних інтересів часто поєднується в ранній юності з розкиданістю, відсутністю системи і методу. Більшість юнаків схильні перебільшувати рівень своїх знань і, особливо, розумових можливостей.

· Об'єм уваги, здатність тривало зберігати її інтенсивність і переключати її з одного предмету на інший з віком зростає. Разом з тим увага стає більш вибірковою, залежною від спрямованості інтересів. Юнаки часто скаржаться на свою неспроможність концентруватися чомусь одному, розсіяність і хронічну нудьгу. «Невихованість» уваги, невміння зосереджуватися, переключатися і відволікатися від якихось стимулів та подразнень - одна з головних причин поганої успішності і деяких емоційних проблем ранньої юності (пияцтво, наркоманія, нестримне прагнення задоволення)[2,c.397]

· Розвиток інтелекту тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, які передбачають не лише засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи і створення чого-небудь нового. Важливий інтелектуальний компонент творчості - перевага так званого дивергентного мислення, яке передбачає, що на одне й те саме питання може бути багато однаково правильних і рівноправних відповідей. Творча активність передбачає, з одного боку, уміння визволитися з-під влади буденних уявлень і заборон (часто неусвідомлюваних), шукати нові асоціації і шляхи, а з іншого - розвинутий самоконтроль, організованість, уміння себе дисциплінувати.

· Розумовий розвиток старшокласника полягає не стільки в накопиченні умінь та зміні окремих властивостей інтелекту, скільки в формуванні індивідуального стилю розумової діяльності. Індивідуальний стиль діяльності, за визначенням Є. А. Клімова, є «індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно звертається людина з метою найкращого врівноваження своєї індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності». В пізнавальних процесах він виступає як стиль мислення, тобто стійка сукупність індивідуальних варіацій в способах сприймання, запам'ятовування і мислення, які передбачають різні шляхи набування, накопичення, перероблення та використання інформації. Стиль мислення старшокласника залежить від типу його нервової системи.

Інтелектуальний розвиток, який супроводжується накопиченням і систематизацією знань про світ, та інтерес до особистості, рефлексія, виявляються в ранній юності тією основою, на якій базуються світоглядні погляди.

Таким чином, соціальна ситуація розвитку визначається вибором професії, життєвого шляху: ким бути? яким бути?, зростає інтерес до дорослого. Провідна діяльність - навчально-професійна. Центральні новоутворення:

1. особистісне і професійне самовизначення;

2. світогляд.[3]

4. Професійне самовизначення

Соціальна ситуація розвитку полягає в тому, що суспільство ставить перед юнацтвом задачу професійного самовизначення в плані реального вибору. Професійне самовизначення стає психологічним центром соціальної ситуації розвитку.

Вибір здійснюється двічі: перший раз у 9 класі, в зв'язку з вибором форми завершення середньої освіти; другий раз - в 11 класі середньої школи, коли плануються шляхи одержання вищої освіти чи включення до трудового життя, тобто двічі старшокласник потрапляє в ситуацію вибору продовження освіти в одній з її конкретних форм. [13]

Професійне самовизначення як центр соціальної ситуації розвитку формує своєрідну внутрішню позицію старшокласника, яка пов'язана зі зміною ставлення до майбутнього. Зверненість у майбутнє, побудова життєвих планів і перспектив - афективний центр життя юнацтва.

Перехід від ранньої юності до пізньої знаменується зміною акцентів розвитку: період попереднього самовизначення завершується і здійснюється перехід до самореалізації.

Пізня юність характеризується як період завершення попереднього самовизначення і перехід до самореалізації.

Професійне самовизначення - це багатовимірний і багатоступеневий процес, в якому відбувається виділення задач суспільства і формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність. Професійне самовизначення можна розглядати як серію задач, які суспільство ставить перед особистістю, що формується, і які ця особистість повинна послідовно розв'язати протягом певного періоду часу; як процес поетапного прийняття рішень, за допомогою яких індивід формує баланс між своїми перевагами і схильностями, з одного боку, і потребами існуючої системи суспільного розподілу праці, а з іншого - як процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність (І.С. Кон).

Професійне самовизначення не можна розглядати як «стоп-кадр» процесу розвитку: досвід, що набувається на обраному шляху змінює картину можливостей людини і напрям її подальшого розвитку. Професійне самовизначення складає важливий момент особистісного самовизначення, розглядається як неперервний процес пошуку сенсу в професійній діяльності, яка обирається, засвоюється і виконується, як процес чергових виборів, кожний з яких - важлива життєва подія, що визначає подальші кроки на шляху професійного розвитку особистості. Центром професійного самовизначення є ціннісно-моральний аспект, розвиток самосвідомості, потреба в професійній компетентності [7]

Психологічні чинники, які складають основу професійного самовизначення:

- усвідомлення цінності суспільно корисної праці;

- загальна орієнтація в соціально-економічній ситуації в країні;

- усвідомлення необхідності загальної і професійної підготовки для повноцінного самовизначення і самореалізації;

- загальна орієнтація у світі професійної праці;

- виділення подальшої професійної мети (мрії);

- узгодження мрії з іншими важливими життєвими цілями (сімейними, особистими);

- знання про вибрані цілі;

- знання про внутрішні перепони, які ускладнюють досягнення вибраної мети тощо.

Етапи професійного самовизначення (тривалість етапів варіює залежно від соціальних умов та індивідуальних особливостей розвитку):

- дитяча гра (дитина приймає на себе різні професійні ролі і «програє» окремі елементи пов'язаної з ними поведінки);

- підліткова фантазія (підліток бачить себе в мріях представником тієї чи іншої привабливої для нього професії);

- попередній вибір професії (охоплює весь підлітковий і більшу частину юнацького віку: відбувається сортування і оцінка різних видів діяльності з точки зору інтересів учня, потім - його здібностей, нарешті, з точки зору системи цінностей);

- практичне прийняття рішення (вибір професії: визначення рівня кваліфікації майбутньої праці, об'єму і тривалості підготовки до неї; вибір спеціальності[8]

До об'єктивних умов професійного самовизначення належать: соціальне становище, матеріальний добробут сім'ї, рівень освіти батьків, соціальна престижність професії.

В сучасному розумінні професійне самовизначення розглядається не тільки як конкретний вибір професії, але і як безперервний процес пошуку смислу в обраній професійній діяльності.

Вже на попередніх вікових ступенях складаються уявлення про ряд професій. Поінформованість про професії, урахування позиції близьких людей, особисті схильності і здібності мають вплив на професійне самовизначення молодих людей.

Рішення про вибір професії приймається протягом кількох років, проходячи ряд стадій. На стадії фантастичного вибору (до 11 років) дитина, розмірковуючи про майбутнє, ще не вміє пов'язувати цілі і засоби. Первинний вибір, що здійснюється на цій стадії, здійснюється в умовах малодиференційованого уявлення про професії, при відсутності виражених інтересів і схильностей. В міру інтелектуального розвитку підліток чи юнак все більше цікавляться умовами реальності, але ще не впевнені у своїх здібностях - стадія пробного вибору (до 16 - 19 років). Поступово фокус їх уваги зсувається з суб'єктивних чинників до реальних обставин. З численних варіантів поступово виділяються кілька найбільш реальних і прийнятних варіантів, між якими і слід здійснювати вибір. Стадія реалістичного вибору (після 19 років) включає обговорення питання з поінформованими особами, усвідомлення можливості конфлікту між здібностями, цінностями й об'єктивними умовами реального світу [6].

Діти з більш забезпечених і освічених сімей, зазвичай, хочуть залишитися в тій самій соціально-професійній групі. Інші, навпаки, прагнуть підвищити свій соціально-професійний статус, одержати крашу освіту і кваліфікацію, що схвалюють і батьки. Освітній рівень батьків важливіший, ніж матеріальний добробут [2].

Особливістю самовизначення сучасних старшокласників є орієнтація на престижність професій, на елітність, захопленість ідеєю швидкої кар'єри, багатства. За допомогою витонченої маніпуляції засобів масової інформації і громадської думки формується основа для професійного вибору конкретної людини, що підриває саму суть самовизначення. Однак, престиж тієї чи іншої професії знаходиться в зворотній залежності до її масовості: чим престижніша професія, тим більше в ній буде претендентів на одне місце і тим більше число з них буде відсіяне. Соціальне становлення молодих відбувається в умовах, коли природне прагнення до самоствердження зіштовхується зі зростаючою конкуренцією, високими вимогами до особистості на ринку праці. У цих умовах формування готовності старшокласників до самовизначення актуалізується проблема педагогічного супроводу життєвого, професійного і особистісного вибору, професійного супроводу, надання допомоги учням у виборі професії чи наступної освіти.

До суб'єктивних умов професійного самовизначення відносять: вік, рівень поінформованості, рівень домагань.

Існує небезпека затягування старшокласником професійного самовизначення, у зв'язку з відсутністю виражених і стійких інтересів. Допомога в даному випадку полягає в своєчасному (протягом всього навчання) розширенні кругозору й інтересів учня, ознайомленні з різними видами діяльності, залученні до спільної праці. Незважаючи на те, що раннє самовизначення вважається чинником позитивним, воно також має свої недоліки: категоричність вибору і небажання розглядати інші варіанти часто слугують свого роду психологічним захисним механізмом, засобом піти від болісних сумнівів, що в майбутньому може привести до розчарування.

Дуже важливий рівень поінформованості про майбутню професію, а також рівень особистих домагань, який включає оцінку власних об'єктивних можливостей і здібностей. У 15-17річних юнаків і дівчат рівень домагань часто завищений - це нормально і навіть корисно, якщо стимулює до росту і подолання труднощів. Існують і статеві відмінності: диференціація професійних інтересів починається раніше у юнаків, вони критичніше оцінюють можливості і вимогливіше ставляться до майбутньої професії, водночас як дівчата легше миряться з невдачами, надаючи більшого значення улаштуванню сімейного життя.

Таким чином, соціальна ситуація розвитку в ранній юності - «поріг» самостійного життя. Цю особливість юності влучно визначив соціолог В.Н. Шубкін, який назвав юність доленосним періодом життя, в якому ціна помилки не двійка, а іноді безкорисно прожиті роки. У сучасних соціокультурних умовах задача професійного орієнтування набуває особливої складності, оскільки як батьки, так і вчителі часто самі невпевнені в правильності своїх порад. На думку М.Р. Гінзбурга, вибір професії фактично означає проектування в майбутнє певної соціальної позиції. [10, c.128]

5. Провідна діяльність

В психологічних періодизаціях Д.Б. Ельконіна і О.М. Леонтьєва провідною діяльністю в юності визнається навчально-професійна діяльність. Незважаючи на те, що у багатьох випадках юнак продовжує залишатися школярем, навчальна діяльність в старших класах повинна набути нової спрямованості і нового змісту, орієнтованого на майбутнє. Мова може йти про вибіркове ставлення до деяких навчальних предметів, пов'язаних з запланованою професійною діяльністю і необхідних для вступу до ВНЗ, про відвідання підготовчих курсів, про включення до реальної трудової діяльності в пробних формах. В інших випадках юнаки і дівчата ще більше наближаються до виробничої сфери: продовжують освіту в ПТУ, технікумах, коледжах, технічних ліцеях чи починають власне трудове життя, поєднуючи роботу з навчанням у вечірніх школах.[3]

На думку Д.І. Фельдштейна, в юнацькому віці характер розвитку визначають праця і учіння як основні види діяльності.

Інші психологи говорять про професійне самовизначення як провідну діяльність у ранній юності. І.В. Дубровіна уточнює, що до моменту закінчення школи про саме самовизначення говорити рано, адже це тільки намір, плани на майбутнє, не реалізовані ще в дійсності. В старших класах формується психологічна готовність до самовизначення. Готовність до самовизначення означає незавершені в своєму формуванні психологічні структури і якості, а певну зрілість особистості, тобто сформованість психологічних утворень і механізмів, що забезпечують можливість зростання особистості нині і в майбутньому.

В ранньому юнацькому віці професійне самовизначення складає важливий момент особистісного самовизначення, але не вичерпує його. Бачення себе майбутнім професіоналом є показником зв'язку молодої людини з суспільством, входження в суспільство. Вибір професії фактично означає проектування в майбутнє певної соціальної позиції [1].

6. Екзистенціальна криза юнацького віку

У цьому віці виходять заміж, народжують дітей, обирають професію. Мілан Кундера писав, що один з найгостріших парадоксів людського життя полягає в тому, що найзначніші рішення і доленосний вибір ми здійснюємо в пору юності.

Для розуміння специфіки цього періоду слід згадати епігенетичну теорію розвитку особистості Еріка Еріксона. Центральним для його теорії є положення про те, що людина протягом життя проходить через кілька універсальних для всього людства психосоціальних стадій, всього їх вісім. Ці стадії є результатом закономірного розгортання «плану особистості», який успадковується генетично.

Кожна стадія життєвого циклу настає в певний для неї час - «критичний період». Крім того, кожна стадія супроводжується кризою - деяким психосоціальним конфліктом, що виникає в результаті невідповідності між досягнутим рівнем психологічної зрілості особистості, що розвивається, і вимогами соціуму. Кожна така психосоціальна криза містить позитивний і негативний компоненти. Якщо криза розв'язується успішно, то его-ідентичність вбирає в себе новий позитивний компонент, а якщо конфлікт залишається нерозв'язаним, то его-ідентичності наноситься шкода, і в ній з'являється негативний компонент.

Юнацький вік, згідно Е. Еріксону, позначений найбільш глибшою кризою - «кризою ідентичності». Дитинство підходить до кінця і перед особистістю постає задача формування першої цілісної форми его-ідентичності. Підлітку слід зробити цілу серію соціальних та індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Все це відбувається на тлі бурхливого фізичного зростання і статевого дозрівання.

Позитивним компонентом кризи ідентичності цього періоду є формування цілісної ідентичності. Негативний компонент - рольове змішування, в цьому випадку криза розв'язується незадовільно, відбувається «дифузія ідентичності», що, у свою чергу, призводить до утворення «синдрому патології ідентичності».

Інтервал між юністю і дорослістю, коли молода людина прагне шляхом спроб і помилок знайти своє місце в суспільстві Е. Еріксон назвав «психологічним мораторієм». Це означає, що соціум, усвідомлюючи складність і важливість задачі цього періоду, дає молодій людині деякий час на завершення процесу формування зрілої его-ідентичності.

Наступна стадія розвитку - стадія ранньої зрілості. Це період раннього шлюбу і початку сімейного життя, а також час набуття професії і початку трудової діяльності. Е. Еріксон вважає, що тепер людина по-справжньому готова до інтимних стосунків з іншою людиною, як у соціальному, так і в сексуальному плані. Головна криза цієї стадії - це «криза інтимності». Позитивний компонент цієї кризи - «інтимність», а негативний - «ізоляція». Термін «інтимність» Е. Еріксон використовує як багатоплановий: як за значенням, так і за широтою охоплення. Насамперед, він розуміє інтимність як глибоке почуття, яке ми відчуваємо до чоловіка чи дружини, друзів, батьків тощо. Але він говорить про інтимність як про здатність до глибокої близькості, що є необхідною умовою міцного шлюбу. Негативним розв'язанням задачі цієї стадії, проходження «кризи інтимності» є самотність, уникнення контактів, що вимагають близькості, ізоляція. Якщо процес формування зрілої его-ідентичності незавершений, то замість прагнення до встановлення близьких стосунків, виникає страх «втратити себе», прагнення зберегти дистанцію.

І.С. Кон пише про цей період так: «Головний психологічний здобуток ранньої юності - відкриття свого внутрішнього світу». До цього моменту дитина, «достатньо усвідомлюючи свої вчинки, ще не усвідомлює власних психічних станів», «єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ». Сам факт відкриття в себе внутрішнього світу, є з одного боку хвилюючою і радісною подією, але з іншого - приносить із собою тривожні переживання, пов'язані з неспівпадінням внутрішнього «Я» із зовнішньою поведінкою.

Разом з усвідомленням своєї унікальності приходить почуття самотності, а звідси зростає потреба в спілкуванні. Іншим складним і хвилюючим переживанням є усвідомлення своєї наступності, стійкості в часі. Відчуття особистого безсмертя, змінюється панічним страхом старості і смерті. В підлітковій і юнацькій самосвідомості тема смерті звучить гостро і неоднозначно. Розставання з ідеєю особистого безсмертя відбувається складно і болісно, іноді підмінюючись ідеєю безсмертної слави, але в результаті, часто саме сприйняття неминучості смерті спонукає серйозно задуматися про сенс життя, про те, як краще її прожити.

Таким чином, криза ідентичності протікає на тлі екзистенціальної кризи, пов'язаної з загостреним сприйняттям і переживанням основних кінцевих «данностей» буття. Ця криза з'являється разом з відкриттям свого внутрішнього світу.

...