Факт усвідомлення власної смертності вчить цінувати час і життя в цілому, насолоджуватися нею, спонукає знайти свій власний сенс цього життя. Саме ця криза дозволяє будувати по-справжньому інтимні, глибокі, осмислені стосунки з іншим, дозволяє поєднати свою ідентичність з ідентичністю іншого, без страху її втратити.

Усвідомлення ще однієї екзистенціальної «данності» - відповідальності є незаперечною цінністю. Це дуже важливо в період формування ідентичності, в період створення сім'ї і вибудовування стосунків у соціумі, коли відбувається ціла серія визначальних для життя, доленосних виборів особистісно-індивідуальних і соціальних[12].

Таким чином, екзистенціальна криза юнацького віку створює умови для глибокої, складної, творчої, і головне своєчасної переробки «екзистенціальних данностей», що дозволяє успішно розв'язувати задачу віку, навіть при несприятливому проходженні попередніх стадій розвитку. Чим успішніше індивід подолає цю першу кризу ідентичності, тим легше йому впоратися з подібними переживаннями в майбутньому.

Л.С. Виготський відводив розвитку самосвідомості і особистості в юності центральну роль. У цьому віці відбувається відкриття Я, власного світу думок, почуттів і переживань, які здаються самому суб'єкту неповторними і оригінальними. Тенденція сприймати свої переживання як унікальні має негативний бік - переростання у відчуженість і замкненість, що ґрунтуються на помилковій переконаності в тому, що зрозуміти особливий внутрішній світ юнака чи дівчини не зможе ніхто.

Прагнення пізнати себе як особистість приводить до рефлексії, до заглибленого самоаналізу: як і чому так вчинив у тих чи інших обставинах, проявив себе стримано чи поводив себе розв'язно, чи піддався впливу з боку інших.

Розмірковуючи про риси характеру, про свої достоїнства і недоліки, молода людина починає спостерігати за іншими людьми, співставляти властивості їхньої поведінки і власної, відшукувати подібність і відмінність. Це пізнання інших і самопізнання приводить до постановки задач самоудосконалення.

В юності виробляються ціннісні орієнтації (науково-теоретичні, філософські, моральні, естетичні), в яких виявляється сама сутність людини. Складається світогляд як система узагальнених уявлень про світ в цілому, про навколишню дійсність та інших людей і самого себе та готовність керуватися ним в діяльності. Формується усвідомлене «узагальнене, підсумкове ставлення до життя» (С.Л. Рубінштейн), яке дозволяє вийти на проблему сенсу людського життя[13]

В юності створюються сприятливі умови для становлення інтегративного психічного утворення - сенсу життя. Це налаштовує юнаків на пошук перспективи і життєвого сенсу, з'являється зацікавлене ставлення до особистого сенсу життя.

Активно розвивається в юності сфера почуттів. Спрямованість на майбутнє, відчуття розквіту фізичних та інтелектуальних можливостей, які створюють у юнаків і дівчат оптимістичне самопочуття, підвищений життєвий тонус. Загальне емоційне самопочуття стає рівнішим, ніж у підлітків. Різкі афективні спалахи, як правило, відходять у минуле; але в деяких ситуаціях, зокрема, коли погляди молодої людини, її максималістські судження розходяться з поглядами співрозмовника, можуть виникати різкі випади і неочікувані реакції.

Юність - це період, якому властиві суперечливі переживання, внутрішнє незадоволення, тривожність, метання, але вони менш демонстративні, ніж у підлітковому віці[6].

Емоційна сфера в юності стає значно багатшою за змістом і тоншою за відтінками переживань, підвищується емоційна сприйнятливість і здатність до співпереживання. Водночас емоційна сприйнятливість часто поєднується з категоричністю і прямолінійністю юнацьких оцінок оточуючого, з демонстративним запереченням моральних аксіом, аж до морального скепсису. Це є відображенням власного інтелектуального і морального пошуку, прагнення критично переосмислити «азбучні істини» і прийняти їх уже не як нав'язані ззовні, а як вистраждані і змістовні.

Загалом юнацький вік характеризується більшою, порівняно з підлітковим, диференційованістю емоційних реакцій і способів вияву емоційних станів, а також підвищенням самоконтролю і саморегуляції. Юнацькі настрої та емоційні відносини стійкіші та усвідомленіші, ніж у підлітків, і співвідносяться з ширшим колом соціальних умов.

Юність характеризується і розширенням кола особистісно значущих стосунків, які завжди емоційно забарвлені (моральні почуття, емпатія, потреба в дружбі, співробітництві і коханні, політичні, релігійні почуття тощо). Це пов'язано також зі встановленням внутрішніх норм поведінки, а порушення власних норм завжди пов'язане з актуалізацією почуття провини. В юності помітно розширюється сфера естетичних почуттів, гумору, іронії, сарказму, дивних асоціацій. Одне з важливих місць починає займати емоційне переживання процесу мислення, внутрішнього життя - задоволення від міркування, творчості[1].

Розвиток емоційності в юності тісно пов'язаний з індивідуально-особистісними властивостями людини, її самосвідомістю, самооцінкою тощо.

На думку О.Є. Лічко, вік від 14 до 18 років являє собою критичний період для психопатій, коли особливо гостро акцентуються деякі властивості характеру: наприклад, типологічно зумовлена замкненість в ранній юності іноді переростає в хворобливу самоізоляцію, яка може супроводжуватися почуттям неповноцінності, а загострення гіперінтимності (підвищеної активності і збудливості) спонукає уплутуватися в ризиковані авантюри і сумнівні заходи. Емоційні проблеми юнацького віку мають різні витоки: хворобливі симптоми і тривоги часто не стільки реакція на специфічні труднощі самого віку, скільки прояв відстроченого ефекту більш ранніх психічних травм.

Поряд з підвищенням рівня емоційної вибірковості в юнацькому віці продовжується диференціація за силою емоційної реакції, підвищується самоконтроль і саморегуляція. Юнаки порівняно з підлітками виявляють більшу екстравертованість, меншу імпульсивність і емоційну збудливість, більшу емоційну стійкість.

Наслідком прагнення молодої людини до емоційного контакту, душевної близькості, до розуміння є перше кохання - важливе випробування в юності, багато в чому впливає на розвиток особистості[1].

Особливістю «Я» - концепції юнацького віку є підвищена чутливість до особливостей свого тіла і зовнішності. У юнаків і дівчат виробляються певні стандарти, ідеали, зразки «мужності» та «жіночності», які вони намагаються наслідувати в одязі, манерах, жаргоні. Часто ці еталони завищені або суперечливі, що породжує численні внутрішні конфлікти, підвищену тривожність, зниження рівня домагань, труднощі в спілкуванні, сором'язливість [2].

У молодих людей джерелом турботи можуть слугувати недостатній зріст, нездорова шкіра, надлишкова вага, розмір грудей, талії, статевих органів тощо. Бажаючи відповідати ідеалам віку, соціуму, юнацької субкультури, вони компенсують реальні або вигадані недоліки екстравагантністю в одязі, зачісках, надлишку косметики, зухвалому макіяжі, жаргоні, зухвалими елементами поведінки. Це часто робить юнаків схожими один на одного, що суперечить їх прагненню до підкресленої демонстрації своєї індивідуальності. Тому вони часто внутрішньо нестабільні, конфліктні, довірливі і тривожні.

З віком юнаки і дівчата надають меншого значення зовнішності (своїй та інших). Людина звикає до особливостей своєї зовнішності, починає приймати себе такою, якою вона є, і відповідно стабілізує рівень домагань в цій сфері.

На перший план в образі «Я» поступово виходять розумові здібності, вольові і моральні якості. Самооцінка до старшого юнацького віку стає адекватнішою (вона включає і деякі негативні оцінки своїх здібностей і можливостей, приймаючи їх як даність, як таку саму невід'ємну частину себе, як і оцінки позитивні) і продовжує виконувати функцію психологічного захисту. Чим важливішою для особистості є якась властивість (інтелект, комунікабельність тощо), тим вірогідніше особистість готова виявити її в собі, тим частіше в процесі самооцінки включається механізм психологічного захисту. Особливістю юнацького віку в цьому плані є специфічний егоцентризм: юнакам часто здається, що оточуючі обов'язково звертають на них увагу, негативно думають про них, взагалі оцінюють їх. Саме тому часто їх перша реакція на інших - захист[2].

Крім того зі зміною часової перспективи, юнаки гостро стурбовані своїм майбутнім і хворобливо переживають реальні чи уявні зазіхання на їхню самостійність, особистісне самовизначення, соціальне ствердження. Тому вони часто справляють враження агресивних, неадекватних, грубих, неприступних, неадаптованих.

Слід зазначити, що диференційно-психологічні характеристики, які встановлюють відмінності в психічному житті юнаків і дівчат та типологічні відмінності в силі «Я», не дуже великі. Відповідно до розумових здібностей, пізнавальних можливостей їх не існує зовсім. Значні відмінності існують в емоційних реакціях і самосвідомості: дівчата чутливіші до думок про них, вразливіші, більш реагують на критику, глузування. Дівчата схильніші до рефлексії, вони більш суб'єктивні в своїх оцінках, ніж юнаки. Однаковою мірою в цей період засвоюються статеві ролі і виробляються відповідні індивідуальні стилі поведінки і спілкування. Юнаки об'єктивніше ставляться до неприємностей, менш тривожні, рідше відчувають страх.

Значно складніше встановити відмінності на рівні особистісної активності, домінантності, змагальності між юнаками і дівчатами. Більшість психологів вважають, що вони більшою мірою властиві юнакам, хоча юнаки значно частіше, ніж дівчата, переоцінюють свої здібності, силу, енергію, домінантність, становище серед однолітків. Дівчата в цьому сенсі більш самокритичні. Характерно, що, захищаючи своє «Я», юнаки частіше використовують психологічний захист, вихваляючись заради зовнішнього ефекту.

Одна з важливих психологічних характеристик юнацтва - самоповага. Юнаки і дівчата з низькою самоповагою (неприйняття себе, незадоволеність собою, презирство до себе, негативна самооцінка тощо), як правило, менш самостійні, більш піддаються навіюванню, більш неприязно ставляться до оточуючих, конформніші, вразливіші і чутливіші до критики, глузувань. Вони більшою мірою турбуються про те, що думають чи говорять про них оточуючі. Вони важко переживають неуспіхи в діяльності, особливо якщо це відбувається на людях. Вони схильніші до рефлексії і частіше за інших виявляють у себе недоліки. Тому їм властиве прагнення до психологічної ізоляції, втечі від дійсності в світ мрій. Чим нижчий рівень самоповаги, тим вірогідніше, що людина страждає від самотності. Знижена самоповага і труднощі в спілкуванні поєднуються також зі зниженням соціальної активності особистості. Ці юнаки і дівчата рідше беруть участь у громадських заходах, уникають керівних обов'язків і змагань.

Навпаки, юнаки і дівчата з високою самоповагою (прийняття і схвалення себе, повага до своєї особистості і вчинків, позитивні самооцінки тощо) самостійніші, контактніші, відкритіші, легше «приймають» оточуючих та їхню думку, не приховують свої слабкості і невміння, простіше переживають неуспіхи, у них сильніше розвинений мотив досягнення, змагання.

Фактично самосвідомість юнацтва акцентована на трьох істотних для віку моментах: 1) фізичний ріст і статеве дозрівання; 2) стурбованість тим, як юнак виглядає в очах інших, що він собою являє; 3) необхідність знайти своє професійне покликання, яке відповідає набутим умінням, індивідуальним здібностям і вимогам суспільства [6].

На перший погляд здається, що юнаки, затиснуті колом своєї фізіологічної революції і невизначеністю майбутніх дорослих соціальних ролей, повністю зайняті дивними спробами створити власну молодіжну субкультуру. Насправді вони пристрасно шукають людей та ідеї, яким могли б вірити. Такі люди повинні довести, що достойні довіри, оскільки одночасно юнак боїться бути обманутим, простодушно довірившись обіцянкам оточуючих.

Отже, юність - період життя людини, який розміщується онтогенетично між підлітковим віком і дорослістю. Психологічним змістом кризи переходу до дорослості є «відрив від батьківських коренів» (К.Н. Поліванова). Основне протиріччя кризи - між складністю і важливістю життєвого вибору, який необхідно зробити, і нестачею життєвого досвіду юнака, незавершеністю процесів становлення самосвідомості[13].

Новоутворення особистості: професійне самовизначення; побудова життєвих планів; формування особистої ідентичності; стійка самосвідомість; наявність диференційованої самооцінки; потреба в самовихованні; формування світогляду[3].

Отже, можна зробити такі висновки:

Вікова криза -- особливі, відносно нетривалі (до року) періоди онтогенезу, характерні різкими психологічними змінами. На відміну від криз невротичного або травматичного характеру, відносяться до нормативних процесів, необхідних для нормального, поступального ходу особистісного розвитку. Можуть виникати під час переходу людини від одного вікового ступеня до іншого. Форма, тривалість і гострота протікання криз може помітно розрізнятися залежно від індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних і мікросоціальних умов, особливостей виховання в сім'ї, від педагогічної системи в цілому. Особливе положення підліткового періоду в розвитку дитини відображене в його назвах: «перехідний», «переломний», «важкий», «критичний». У них зафіксована складність і важливість процесів розвитку, що відбуваються в цьому віці, пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність всіх сторін розвитку в цей період -- фізичного, розумового, етичного, соціального. По всіх напрямах відбувається становлення якісно нових утворень, з'являються елементи дорослості в результаті перебудови організму, самосвідомості, відносин з дорослими і товаришами, способів соціальної взаємодії з ними, інтересів, пізнавальної і учбової діяльності, змісту морально-етичних норм, що опосередковують поведінку, діяльність і відносини.

Питання для самоконтролю

2. Яка соціальна ситуація розвитку юнаків?

3. У чому полягає психологічна готовність юнаків до дорослого життя?

4. Що таке самовизначення (ідентичність)?

5. Яка причина кризи ідентичності?

6. Охарактеризуйте основні варіанти становлення ідентичності юнаків.

7. Що є провідною діяльністю юнаків? Охарактеризуйте її.

8. Які особливості розвитку сприймання і пам'яті в юнацькому віці?

9. Розкрийте психологічні особливості взаємин юнаків з однолітками.

10. Розкрийте зміст проблеми сенсу життя в ранньому юнацькому віці.

Джерела

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова. -М.: Академ, проект, 2001. - 704 с.

2. Берне Р. Развитие «Я - концепции» и воспитание : пер. с англ. / Р. Берне. - М.: Прогресс, 1986. - 422 с.

3. Вікова і педагогічна психологія / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, 3. В. Огороднійчук та ін., - 2-е вид., допов. -К.: Каравела, 2009. - 400 с.

4. Вікова психологія / за ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. шк., 1976.-269 с.

5. Возрастная и педагогическая психология / под ред. М. В. Гаме-зо. - М.: Просвещение, 2004. - 256 с.

6. Возрастная и педагогическая психология / под ред. А.В.Петровского. - М., 1979.

7. Возрастная психология: детство, отрочество, юность : хрестоматия : [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений] / сост.: В. С. Мухина, А. А. Хвостов. - 7-е изд., пе-рераб. и испр. - М. : Академия, 2008. - 624 с. - (Высшее профессиональное образование).

8. Кон И. С. Психология ранней юности : кн. для учителя / И. С. Кон. - М.: Просвещение, 1989. - 255 с.

9. Кулагина И. Ю. Возрастная психология: полный жизненный цикл развития человека : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / И. Ю. Кулагина, В. Н. Колюцкий. - М.: Изд-во «Институт психологии», 1996.

10. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія : (курс лекцій) : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. П. Кутішенко ; М-во освіти і науки України, Ін-т соц. робота та упр. НПУ ім. М. П. Драгоманова. - К. : Центр навч. л-ри, 2005. - 128 с.

11. Максименко С. Д. Психологічні механізми зародження, становлення та здійснення особистості / С. Д. Максименко, В. В. Клименко, А. В. Толстоухов. - К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2010.

12. Максимова Н. Ю. Соціально-психологічний аспект профілактики адитивної поведінки підлітків та молоді / Н.Ю.Максимова, С. В. Толстоухова. - К., 2000. - 200

13. Вікова психологія - Павелків Р.В.

Размещено на Allbest.ru