Діяльність К.Г. Юнга

Історичне і сучасне “ми” проявляється і в такому феномені, як буденна масова свідомість, де завжди переплітаються неусвідомлювані архетипові установки і такі, що в нашу технізовану епоху свідомо формуються тими чи іншими зацікавленими агентами за допомогою ЗМІ та інших засобів масової комунікації. На особистість діють квантові порції світосприймання, сконцентровані в соціальних стереотипах (схематичних і спрощених уявленнях про ті чи інші явища, події, ситуації), головна функція яких - дати швидке знання без докладання власних зусиль. Зрозуміло, що тут є як позитивний, так і негативний аспекти, питома вага яких залежить від інтересів та потреб тих, хто маніпулює масовою свідомістю.

Сучасній людині потрібно багато інформації, обізнаність із багатьма галузями знання для того, щоб нею не могли маніпулювати і застосувати у своїх корисних інтересах інші. В більш - менш стабільному демократичному суспільстві запобігти цьому простіше, а в умовах перманентної глобальної кризи інформація, яка йде на індивіда, наскільки внутрішньо суперечлива, що індивідуальна психіка не може в ній самостійно розібратися. Тож виникає прекрасний ґрунт для вкрай самовільного маніпулювання психікою індивіда через масову свідомість [3, с.67].

У сучасній Україні на людину діє подвійний суперечливий інформаційний квант - вимоги влади бути “автономноринковми” та “злими” до життя та історична, масова свідомість. Пересічній людині важко сформулювати власне ставлення до проблеми незалежності, адже на неї тиснуть украй суперечливі погляди на цю проблему різних груп населення. Годі й казати про можливості вибору “своєї” кандидатури майбутнього президента України чи ліквідації парламенту; підкорення інформаційного простору з метою ірраціоналізації масової свідомості, примітивізації образу реальності для пропагандистського забезпечення сценарію. Всі ми йдемо колом життя, все повертається, і саме в цьому, у вічних повтореннях, криється розгадка багатьох психосоціальних проблем.

З історії психології відомо, що на противагу асоціативній концепції В.Вундта, в якій відчуття і сприймання розглядалися як результати окремих вражень, Е. Гусерль створив теорію, згідно з якою світ можна збагнути лише як ціле, як “феномен”, звідки і пішла назва його напряму - феноменологія. Феноменологія, в свою чергу, вплинула на інші науки та, зокрема, психологію, в тому числі й гештальттеорію, котра успадкувала з філософії поняття цілісності, тобто якісно інакшого ніж сума його часток, цілого. Так, мелодія представляє собою цілісність, перевтілену і абсолютно інакшу, ніж сума нот, з яких вона складається.

Це ж саме поняття цілісності покладено в основу бачення архетипу соцієнтальної психіки (термін “соцієнтальний” вказує на феномени, які формуються і діють на рівні суспільства в цілому; пояснення - Р.Д.)

Минулі й сучасні відкриття в галузі квантової фізики ( А. Енштейн, Н. Бор та інші), експериментальної психології свідомості й підсвідомості (К.Г.Юнг) дали поштовх активному переосмисленню феномену архетипу і психічного в цілому. Сьогодні ми вже не можемо говорити не тільки про психічне, як народження мозку - живої реальної людини, але й про таке психічне, що створюється життям багатьох поколінь і успадковується через свою інформативно-енергетичну функцію. Ця функція доповнює традиційно означувану - відображувальну - функцію психіки. Саме ця, нова для нашого сприйняття, функція, надає соцієнтальній психіці можливості бути поза персональною системою з регулятивними властивостями.

Таке розуміння психічного, вільного від безпосереднього зв'язку з мозком людини, уможливлює застосування принципу ”антропності соціуму”. Він означає, що як людина, так і соціум (тобто історико - культурна територіальна спільнота) можуть бути представлені як активні суб'єкти життєдіяльності, що мають низку спільних властивостей. Ці спільні властивості можна описати однією структурно-функціональною мораллю.

Соціум, як (людина, має свої власні параметри, які сформувалися в процесі його історико-культурного розвитку. Одним з таких параметрів є людська психіка - головна психосоцієнтальна умова соціалізації як особистості, так і будь-яких суспільних структур - організацій, інститутів, угрупувань та навіть соціуму в цілому [3].

Досліджувати невідоме - це процес дуже складний, його можна здійснювати за допомогою трансцендентної функції, так як вона являє собою функцію, що опирається на реальні та уявні, раціональні і ірраціональні моменти і тим самим є мостом між свідомим і несвідомим. Вона є звичайним процесом маніфестації енергії, що походить від напруженого відношення протилежностей і входить до складу процесів фантазування, спонтанно виступаючих у снах і видіннях. Цей процес можна спостерігати і в початкових стадіях деяких форм шизофренії. Природній процес об'єднання протилежностей є моделлю і основою методу, який по суті в природному стані проходить невідомо і спонтанно, спеціально “викликається” наверх і інтегрується в свідомість. У багатьох хворих біда полягає в тому, що в них відсутні засоби і шляхи до духовного оволодіння процесами, що в них проходять. Тут потрібно задіювати лікарів і особливий метод лікування.

Юнг вважав, що завдяки діяльності, повв'язаної з аналітичним лікуванням, виникають переживання архетипічної природи, які вимагають свого оформлення і вираження. Розуміється, що це не єдина можливість для здійснення такого роду досвіду; архетипічні переживання нерідко виникають спонтанно і при чому не тільки у так званих “психологічних людей”. Нерідко, як згадував Юнг, про самі дивні сни можна почути від людей, в душевному здоров'ї яких не міг сумніватись навіть спеціаліст. Переживання архетипу люди часто оберігають як таємницю, так як відчувають, що воно заторкує саму найсокровеннішу частину їхнього єства. Це свого роду прадосвід душевного “не-Я,” якогось внутрішнього опонента, що викликає нас на суперечку. Зрозуміло, що в таких випадках вдаються за допомогою до паралелей, причому легко стається так, що першопочаткова подія трактується в дусі запозичених уявлень.

Типовий приклад цьому може послужити видіння багатоокої змії у сваятого Ігнатія, яке він трактував як Боже, а потім як диявольське явище. Засобом таких суджень може бути справжнє переживання, і воно змінюється запозиченими із чужого джерела образами і словами, а також поглядами, ідеями і формами які, як це часто буває, виросли не на нашому ґрунті і зв'язані головним чином не з нашим серцем, а лишень з нашою головою, яка навіть не може їх усвідомити, так як не могла би їх винайти. Це можна сказати ” крадене добро”, яке не йде нам на користь. Сурогат робить людей нереальними і перетворює їх в тінь; вони ставлять пусті слова на місце живої реальності і тим самим ухиляються від переживання протилежностей і направляються в блідий, двохвимірний примарний світ, де все живе і творче деформується і відмирає.

Безмовні події, що визиваються стадією регресії, що передувала дитинству, вимагають не заміщення , а індивідуального оформлення в житті і діяльності окремої людини. Ці образи виникли з життя, страждань і радощів предків й знову намагаються повернутися в життя і як переживання, і як дія. Однак в силу своєї протилежності свідомості вони не можуть безпосередньо перевестись в наш світ, а повинен бути знайдений опосередкований шлях, який з'єднює свідому та несвідому реальності.

Карл Г. Юнг був не тільки геніальним психологом, а й психіатром. Він займався лікуванням душевнохворих людей. І саме на різних патологіях і відхиленнях він досліджував найсокровенніші глибини людської психіки . щоб краще це зрозуміти ми наводимо приклад, навести приклад, коли Юнг лікував одного молодого чоловіка.Юнг досліджував його сновидіння. Наш сновидець - молода людина двадцяти років, ще зовсім хлопець. Його вигляд і манери носять навіть відбиток чогось жіночого. В них відчувається дуже гарна освіта і вихованість. Він інтелігентний і має виражені інтелектуальні та естетичні уподобання. Естетична сторона при цьому явно переважає. Безпосередньо відчувається його вишуканість, не має ні сліду характерної для перехідного віку грубості. Він прийшов до Юнга з проблемою гомосексуальності. Перед тим, як прийти до лікаря він бачив дивний сон: ” Я знаходжусь в просторому, наповненому таємничим світом соборі. Це Люрдський собор. Всередині знаходиться глибокий, темний колодязь, в який я повинен спуститись”.

Юнг пояснює це сновидіння як зв'язане виявлення деякого певного настрою. Зауваження хлопця, що бачив цей сон такі: ”Люрд - це містичний цілительний струмок. Я, звичайно, вчора думав про те, що потребую лікування, і що я буду у Вас лікуватись. В Люрді є таке джерело. Це, мабуть, не приємно - опускатись в цю воду. Колодязь, що був у церкві, був дуже глибоким”[30, с.113].

Про що говорить нам це сновидіння? Воно здається зовсім ясним і можна було задовольнитись поясненням, що це мабуть поетичні вираження попереднього настрою. Але, цим не потрібно ніколи задовольнятись, тому, що як показує досвід, сновидіння завжди набагато глибші і значніші. Напрошується думка про те, що той, котрий бачив сон, прийшов до лікаря, знаходячись у певному настрої, щоб приступити до лікування, ніби святковому дійству богослужіння в містичному сумерку певного таємничого, благодійного місця. Однак, це абсолютно не відповідає фактичній реальності. Пацієнт прийшов до лікаря лишень тому, щоб лікуватись від дуже не приємної речі. Нічого немає менш поетичного. У всякому разі, незрозуміло, чому йому напередодні приснився такий поетичний сон. Наш сновидець з допомогою обряду хрещення (колодязь) хотів із дитячого стану бути переведений у дорослий стан. Але тут виникає деяка неув'язка, адже він бачив у сні ще деяку жінку, що була старшого віку і присвоює собі його кільце; іншими словами, те що було до тепер гомосексуальним відношенням, вона тепер перетягує на себе. Так як кільце знаходиться у жінки, на її руці, то цім самим бутті ніби-то заключений свєрідний шлюб, тобто гомосексуальне відношення перейшло ніби в гетеро сексуальні, однак останнє не було зовсім звичайним, тому що річ іде не про молоду жінку. ”Це, - говорить пацієнт, - знайома моєї матері. Я її дуже люблю; вона мені , як би мати й подружка” [30, с.113-114].

З цих слів ми можемо зрозуміти, що ж відбулось у сновидінні. Завдяки ініціації розпадається гомосексуальний зв'язок і замість нього встановлюється гетеросексуальні відношення, спочатку - це платонічна дружба з жінкою, схожою на маму. Незважаючи на подібність, ця жінка все ж не мати. Відношення до цієї жінки означає, таким чином, крок, що виводить пацієнта за межі впливу матері, і тим самим часткове подолання гомосексуальності перехідного віку.

Страх перед новим зв'язком легко зрозуміти, по-перше, як страх, навіюваний схожістю цієї жінки з матір'ю . - це могло б означати, що через порушення гомосексуального відношення, пацієнт через сон тепер знову повністю повертається до матері, - а по-друге, як страх перед тим новим і невідомим, що включає в себе дорослий гетеросексуальний стан з його можливими обов'язками, такими, наприклад, як одруження. Це мабуть не крок назад, а вперед, підтверджується музикою, що почала звучати, в церкві. Справа в тому, що пацієнт дуже любив музику і його почуття особливо піддаються впливу святкової органної музики. Музика означає тому для нього дуже позитивні почуття.

Зміст цих сновидінь справляє враження, ніби пацієнт відважився на лікування з великою готовністю і радісною надією бувши готовим позбутись комплексів і стати дорослим. В дійсності це було не так. У своїй свідомості він відчував вагання і спротив; також в подальшому ході лікування він постійно противився лікуванню, демонструючи важкий характер і постійну можливість знову внести свою попередню інфантильність. Сновидіння знаходяться тому в прямій протилежності по відношенню до його свідомої поведінки. Вони йдуть по прогресивній лінії і займають сторону вихователя. Вони чітко демонструють свою своєрідну функцію. К.Г.Юнг назвав цю функцію компенсацією. Несвідома прогресивність і свідома реакційність утворюють пару протилежностей, яка як би утримує рівновагу. Вплив вихователя відіграє вирішальну роль.

У цьому випадку щодо молодого хлопця архетипи колективного несвідомого відіграють у вищій мірі позитивну роль, що очевидно, походять від того, що у нього є відсутня небезпечна схильність знову повертатись до створеного фантазією ерзацу дійсності і відгороджуватись ним від життя . Діяння несвідомих образів має в собі дещо від долі.

Можливо - хто знає! - ці вічні образи і є те, що ми називаємо долею [30, с.115].

Архетип, розуміється, завжди і скрізь знаходиться у дії, однак практичне лікування - особливо у молодих людей - не завжди потребує того, щоб разом з пацієнтом яким-небудь чином скрупульозно в них заглиблюватись. В період життєвих труднощів, навпаки, необхідно приділяти увагу образам колективного несвідомого особливу увагу, тому що тут вони виражають собою джерело, із якого можна почерпнути вказівки до вирішення проблем із психічним здоров'ям.

Із свідомого обробітку цих даних отримуємо трансцендентну функцію як формування світосприйняття, за посередництвом архетипів. Архетип, як було вище підкреслено, є динамічний образ, частина об'єктивної психіки, яку розуміють правильно лиш тоді, коли переживають його як рівного партнера.

Загальне опис цього процесу, який протікає довгий час, є не логічним - навіть якщо б такий опис був можливим, оскільки у окремих індивідумів він може приймати найрізноманітніші форми. Єдине, що є загальним - це прояв певних архетипів. Можна згадати зокрема, такі образи, як Тінь, Звір, Старий Мудрець, Анімус, Мати, Дитина, а також невизначена кількість архетипів, що виражають різні ситуації. Особливе місце займають ті архетипи, які виражають ціль чи мету розвитку. Трансцендентна діє лиш частково, а веде до відкритого сутнісного ядра людини. На перший погляд - це природній процес, якій при певних обставинах проходить неусвідомлено для індивідуума і може себе реалізувати проти його волі. Зміст і ціль даного процесу здійснення (першопочаткого закладеній в ембріоні) особистості у всіх її аспектах. Це встановлення потенційної цілісності. Символи, які для цього застосовуються несвідоме, архетипи, як образи які здавна вживало людство для виявлення цілісності, повноти і досконалості ; як правило , це - символи людяності. Цей процес називається індивідуацією.

К. Г. Юнг за допомогою своїх теоретичних знань про архетипи лікував багато пацієнтів впродовж усього свого життя. Тобто застосовував на практиці свої теоретичні досягнення. Багатьом людям він допоміг звільнитись від шизофренії, збочень, ненормальних потягів. Природній процес індивідуації став для нього моделлю і дороговказом у лікування хворих. Несвідома компенсація невротичного стану свідомості утримує в собі всі ті елементи, які могли б стати зцілюючим образом, щоб коректувати односторонність свідомості, якщо б вони були неусвідомлені і як реальності інтегровані в свідомість. Лишень в окремих, рідкісних випадках сновидіння досягає такої інтенсивності, що завдяки шоку свідомість стає ніби викинутою із сідла. Як правило, сновидіння не мають сильної сили і дуже не зрозумілі, щоб впливати ґрунтовно на свідомість, внаслідок цього компенсація в несвідомому не має безпосереднього ефекту. Тим не менш вона впливає, але цей вплив носить дотичний характер, при чому при постійному ігноруванні несвідома опозиція вибудовує симптоми і ситуації, які в підсумку невблаганно перекреслюють інтенції свідомості. Лікар тому намагається найкраще зрозуміти сновидіння та інші маніфестації несвідомого: з одної сторони, щоб спротивитись формуванню небезпечної, з часом, невідомої опозиції, а з іншого - щоб по-можливості використати лікувальний фактор компенсації.

Цей образ дій базується , звичайно, на твердженні, що людина в стані прийти до своєї цілісності, іншими словами, що вона взагалі здатна виздоровіти.

Існують індивіди, які в сутності не в повній мірі прилаштовані жити в суспільстві і скоро гинуть, коли їм приходиться, по якій-небудь причині зіштовхнутись із своєю цілісністю. Якщо ж цього не відбувається, то вони можуть щасливо існувати до глибокої старості, однак лишень в як деякі фрагменти чи частково особистості, підтримувані засобами соціального чи психічного паразитизму.

Такі люди, головним чином на нещастя інших, часто є затятими окозамилювачами, які деякими прикрасними намірами прикривають смертельну пустоту. Їх неможливо лікувати методом, який розглядався вище. Тут допомагає підтримування видимості благополуччя, так як істина була б невиносна або навіть згубна.

Як бачимо, К.Г.Юнг завжди старався допомогти людям, вилікувати хворих, допомогти порадою. Уся його творчість пов'язана з конкретними людськими потребами. Великою потребою на той час було лікування хворих психічно людей, адже багато з них можна було вилікувати і повернути до нормального життя. Тоді ж цих людей вважали приреченими і невиліковними.

І саме на основі сновидінь Юнг констатував, що людина народжується не тільки з біологічною, а й із психологічною спадщиною, яка визначає нашу поведінку і досвід. Більша частина цієї психологічної спадщини закладена в структурі поза свідомістю. Юнг вважав, що колективне підсвідоме містить психологічний матеріал, який не виникає у власному досвіді. Він зберігається у міфах, легендах, казках, релігіях, соціальній енергії, і яка є інтегральним показником організації і взаємодії різноманітних соціальних структур у певному суспільстві. За Юнгом, колективне несвідоме наче повітря, яким дихають усі, але яке нікому не належить. Його зміст (який Юнг назвав архетипами) - це комплекс психічних символів, формування різноманітних способів матеріальної і духовної діяльності в даному соціумі [23, с.76].

2.3 Архетип, як основа розуміння діяльності людини у Всесвіті

Багато праць К.Г.Юнг (1875-1961) швейцарського психолога і психіатра, а також одного із найбільш значних і цікавих в філософському плані вчених ХХст., присвяченні дослідженню тих сфер, які традиційно відносять до містики. В таких працях, як “Психологія і алхімія”, “Архитип і колективне несвідоме”, “Паралельне як духовне явище”, Юнг показує, як образи давньої міфології і поняття середньовічної алхімії “працюють” в душі сучасної людини.

З іменем Юнга зв'язані два філософських поняття, введених ним в психологію, - це колективне несвідоме (колективна душа) і архетип (історично сформований базовий праобраз психіки). Ці поняття надали психології історичну глибину і розширили її сферу від особистих проблем людини до загальнолюдських. Юнг показав, що душа розвивається в часі, на протязі багатьох століть зберігаючи незмінними образи свого минулого, які стають основою культури.

В роботі “Метаморфози і символи лібідо” (1913) [12, с.709] Юнг досліджував спонтанні прояви фольклорних і міфологічних мотивів у снах пацієнтів. Виходячи з цього, він стверджував існування в психіці людини, крім індивідуального несвідомого, більш глибокого шару - колективного несвідомого, який, за Юнгом, є відображенням досвіду попередніх поколінь, зафіксованих у структурі мозку. Зміст його складає загальнолюдські першообрази - архетипи (наприклад, образ матері - землі, героя, мудрого старця, демона, тощо), динаміка яких знаходиться в основі міфів, символіки художньої творчості, сновидінь. Архетипи недоступні безпосередньому сприйняттю і усвідомлюються через деякий час їх проекцію на зовнішні об'єкти.

Необхідно зауважити, що генезис людства не є проста певна данність, він творить сам вигляд людини. Це, за Юнгом, так зване “колективне несвідоме”, яке реалізується в архетипах. “Архетипи” - психологічно наслідкові комплекси, свого роду психічні матриці чи форми, які визначають саму структуру і вид свідомості. Юнг так описує архетипи: “Є такі всезагальні духовні явища, під якими слід розуміти свого роду форми, що служать Духові зразками Я, коли Він організовує свій зміст. Ці форми можна назвати і категоріями - по аналогії з логічними категоріями. Тільки наші “форми” - це категорії не розуму, а сили уяви. Поскільки побудова фантазії в самому широкому розумінні завжди наочна, тому її форми апріорі носять характер образів, а саме - типових образів, які я по цій причині вслід за Августином і назвав архетипами. Архетипи є ніби то органамив дораціональної психіки. Це постійно наслідкові, завжди однакові форми, ідеї, але поки що позбавленні специфічного змісту. Специфічний зміст з'являється лишень в індивідуальному житті, де особистий досвід потрапляє саме в ці форми… і я охарактеризував архетипи і як домінанти несвідомого. А цей шар несвідомої душі, який складається із цих повсюдно розширених динамічних форм, я назвав колективним несвідомим” [25, с.79].

Таким чином, можна зробити висновок, що архетипи представляють собою формальні зразки поведінки, чи символічні образи, на основі яких оформлюються конкретні, наповнені змістом образи відповідні в реальному житті стереотипам діяльності людини. Архетипи діють в людині інстинктивно.

Дослідженню архетипічної сутті снів присвячена робота К.Г. Юнга “Психологія і алхімія”. Аналіз Юнгом снів крім психотерапії включає в себе виявлення архетипічного в тій сфері психіки, яка повністю відноситься до несвідомого. Архетипи культурної свідомості проявляються в особистій несвідомій сфері, спонукаючи її до розвитку. Історичне несвідоме сформувало розум. Особиста еволюція людини здійснюється у зворотньому напрямку, індивідуальне несвідоме - робить крок назустріч розуму, з'єднюючись з ним в осмисленні її процесів і повертаючи його до історичного несвідомого. Розширення історичного ракурсу розуміння архетипів до давньої міфології дозволяє виявити більш влучний зміст архетипів і дати більш просту інтерпретацію несвідомим порухам душі. Однак, поскільки суть архетипу універсальна і плином часу міняється мало, то, наприклад, архетипічні образи культури середньовіччя розкриють зміст багатьох слів, підштовхуючи Юнга до правильних висновків. Проведені Юнгом аналогії нашого повсякденного побутового мислення з алхімічними образами дозволяють побачити, що свідомість недаремно пройшла середньовічний шлях містики. Алхімічні схеми, які викликали в душах посвячених трепет, а сьогодні здаються грою розуму, сприяли розвитку і звільненню інтелекту для абстрактно - наукового мислення, дозволяючи без давнього страху сприймати символічні образи богів і демонів. Приклади, які наводив Юнг, показують, як розум поступово просвічує область душі, проникаючи все глибше і глибше в несвідоме, роблячи його все більш доступним.

Розкриваючи на прикладі снів, що являє собою підсвідомість сучасної людини, Юнг пояснює зміст окультних тайн і релігійних ініціацій. Несвідома сфера душі людини за своїми джерелами колективна, і в ній ще не проявляється індивідуальне “я”. Давні містерії мали за мету відділити людину від даного йому в спадок природою хаосу колективної душі, щоб сформувати деяке поняття його “я”. Розум занурюється в область несвідомого для того, щоб із аморфної сутності душі виникло безсмертне “я” в його цілісності. Саме в цьому Юнг бачить суть алхімічного процесу. Проекція алхімічних символів на звичайні сни зводить разом тайне і явне, дозволяє відчути єдиність зовнішньої історії і внутрішнього світу людини: розуму і душі.

Це в цілому служить процесу створення повноти людської індивідуальності, тобто Самості, - в якій Юнг бачить ключове задання кожної людини.

Центральну роль у вченні про архетипи К.Г. Юнг відводить архетипу “Самості”. Самість виступає у Юнга як символ поєднання. Самість знаходиться за межами свідомості; це інтуїтивна концепція. Самість описувалась Юнгом як, “центральний архетип”, “ціль життя”, “центр і психічне”, “свідоме і несвідоме”, “іmаgе Dei” (образ Бога) [19, с.202].

Потрібно зауважити, що Самість зображують у вигляді кола чи мандали, що на санскриті означає “Магічне коло”. Юнг писав: “Тільки поступово я відкрив для себе, чим в дійсності є мандала: вона є самодостатність, внутрішня цілісність, яка прагне до гармонії і не терпить самообману” [19, с.201, 202].

Его, чи звичайна свідомість - це те, що розвивається у людини з народження. Частково воно виникає з середини, але в більшій мірі із зовнішнього світу, як результат наших контактів з батьками, іншими людьми, що впливають на нас. Ми сприймаєм деяку частину всього цього і воно стає нашим “несправжнім Я”, яке змішується з нашим “істинним Я”. одна із завдань, яку ставить перед собою психологію Юнга на шляху до цілісності, полягає в тому, щоб визволити Его, знищити “несправжнє Я” і тим самим відкрити шлях “істинному Я”. “Істинне Я” - це давнє джерело мудрості архитипічного колективного несвідомого.

“Істинне Я”, Самість у Юнга складається з однієї сторони, із знань своєї унікальної природи, а з другої - із розуміння поєднання зі всім життям: не тільки людською, але і тваринною, рослинною, і навіть з неорганічною матерією і космосом. Воно приносить почуття єдинності і примирення зі всією природою, яка тепер сприймається такою як вона є. “Це так ніби керівництво життям походило із одного невидимого центру, і в цьому - визволення від всякого примусу і неможливої відповідальності, що воно (“істинне Я”) є неминучим результатом доторку до містичного” [23, с. 77 - 72].

Сприйняття центу Самості архетипічно і відображається у снах, фантазіях та у величезній кількості різних образів, які можуть бути названі архетипами Себе. Новий образ Себе може з'явитися у сні як тварина чи як фігура. У міфах і фольклорі часто появляється мотив дитини, і особливий акцент ставиться на цьому образі в релігіях, особливо в християнстві. На жаль, міфологічна сторона людської природи нині сильно редукована. Людина більше не народжує сюжети. Вона себе багато в чому обкрадає, тому що це дуже важливо і корисно - говорити про речі незбагненні.

Юнг підкреслює, що таке поняття як центр Самості, як і будь - який архетип, не можна описати раціонально, “він не вкладається ні в яку формулу” [25, с.37]. Теоретично, не можна встановити кордони для свідомості, так як вона здатна до безмежного розширення. Однак, емпірично, свідомість завжди знаходить свої межі, коли підходить до несвідомого. Невідоме складає все те, чого ми не знаєм, і що, таким чином, не пов'язано з его як центром поля свідомості. Невідоме розпадається на дві групи об'єктів: ті, які є зовнішніми і можуть бути усвідомленні за допомогою органів чуття, і ті, що є внутрішніми і переживаються безпосередньо. Перша група охоплює все невідоме у зовнішньому світі, друга - все невідоме у внутрішньому світі. Цю останню область психологи і називають несвідомим. Его, як специфічний зміст свідомості, що є не простим, але складним фактором, який по суті, не піддається вичерпному опису. Досвід показує, що его опирається на дві суттєві основи: соматичну і психічну. Наявність соматичної основи виводиться із сукупності ендосоматичних перценцій, які зі своєї сторони вже мають психічну природу і асоціюються з его, а значить є свідомими. Вони продукуються ендосоматичними стимулами, точніше лиш тими, які перевищують поріг свідомості. Значна частина цієї стимуляції проходить невідомо. Більша частина ендосоматичної стимуляції просто не взмозі стати усвідомленою і настільки елементарна, що нема підстав приписувати їй психічну природу.

Соматична природа его складається із свідомих і несвідомих факторів подібно до його психічної основи; з одної сторони, его опирається на все поле свідомості, а іншого на загальну суму невідомого. Загальний опис особистості навіть в теорії є зовсім не можливим, тому що її невідома частина не може бути охоплена когнітивно. Але цією несвідомою частиною особистості, як показав досвід, зовсім не слід недооцінювати як чимось неважливим. Навпаки, якості, що мають вирішальне значення для конкретної людини часто не усвідомлюються їх власником і можуть сприйматися іншими людьми [32, с.153].

В такому випадку, особистість як феномен не співпадає з его, тобто із свідомою особистістю, а утворює об'єкти пізнання, який потрібно відрізняти від его. Звичайно, така необхідність виникає тільки у психології, що враховує реальність несвідомого, навіть для юриспруденції повинно мати певне значення та обставина, чи є деякі психічні факти свідомими чи ні, наприклад, при вирішенні питання про відповідальність за вчинене.

На его найбільший вплив мають архетипи тіні, аніми та інімуса. Самим доступним з них - і зрозумілим на власному досвіді архетипом - є Тінь, бо висновки про її природу можна зробити виходячи в значній мірі із складу особистого невідомого. Тінь - це моральна проблема, що кидає виклик всій особистості, бо ніхто не може зрозуміти тінь без колосального морального зусилля. Усвідомлення тіні вимагає визнання темних сторін особистості реально існуючими. Цей акт складає необхідну умову всякого різновиду самопізнання і тому, як правило, зустрічає значний опір.

Більш ретельне вивчення цих темних характеристик - тобто негативних якостей, що утворюють тінь, - показує, що вони мають темну природу, мають деяку автономію і, відповідно, володіють такими якостями як нав'язливість і стриманість. Емоція, між іншим - це не просто активність індивідума, а дещо таке, що з ним стається. Афекти переважно появляються там, де адаптація найбільш слабка, в той же час вони показують причину її слабкості, певну степінь неповноцінності і існування на більш низькому рівні особистості. На цьому нижньому рівні, з його неконтрольованими чи слабоконтрольованими емоціями людина веде себе подобно до дикаря, який стає не тільки пасивною жертвою своїх афектів, але не здатний до моральних роздумів.

Хоча, завдяки добрій волі, тінь може бути до певної міри асимільована в свідому особистість, досвід показує, що є відповідні риси, які чинять дуже сильний опір моральному контролю і стають майже недоступними для впливу на них. Цей опір звичайно є зв'язаним з проекціями, що не визнаються в як такі, їх визнання представляє собою певне моральне досягнення. Незважаючи на те, що деякі риси специфічні для тіні, можуть бути без особливих труднощів визнані як свої власні, особисті якості, в даному випадку і інсайт, і добра воля даремні, поскільки складається враження, ніби причина емоції криється в іншій людині. Не важливо, наскільки очевидним може бути для стороннього спостерігача той факт, що це всього лиш проекції; практично, немає ніякої надії, що сам суб'єкт усвідомить це. Він повинен зрозуміти, що відкинута ним тінь дуже довга, скоріш всього він буде не готовим забрати назад свої емоціоно забарвлені проекції із об'єкту.

Проекції замінюють реальний світ репродукцією власного невідомого суб'єкту. Тому, вони згодом призводять до аутостатичного стану; в такому стані людина вигадує світ, реальність якого назавжди залишається незбагненною. Виникає в результаті почуття неповноцінності і ще більш тяжке відчуття безплідності своїх починань, в свою чергу, пояснюються - завдяки проекції - недоброзичливістю оточення, - що за механізмом поганого кола, веде до дальшого посилення ізоляції. Чим більше проекцій втискується між суб'єктом і оточенням, тим тяжче людині бачити скрізь власні ілюзії, що ж в дійсності відбувається.

Юнг наводив приклади подібних ситуацій. Сорокалітній пацієнт, що страждав неврозом нав'язливості з двадцяти років і в результаті хвороби був повністю відрізаним від світу, одного разу сказав Юнгу: “Так я ніколи не погоджуся, що прожив даремно свої кращі двадцять років життя“ [32, с.157].

Часто боляче спостерігати, як кричуще людина псує своє життя і життя інших людей і залишається нездатною зрозуміти, що вся ця трагедія народжуються в ній самій і що вона безперестанку підживлює її і не дає їй зупинитись. Несвідомо, звичайно, бо свідомо він оплакує і проклинає віроломний світ, все більше і більше відходячи від нього і втрачаючи відчуття реальності.

Напевно, хтось міг припустити, що подібні проекції належать царству тіні - тобто, негативній стороні особистості. Це твердження не буде правильним, після деякого уточнення, поскільки символи, що з'являються в цьому випадку відносяться не до одної з суб'єктом статі, а до протилежної; у чоловіків - до жіночої, у жінок - до чоловічої. Тепер джерелом проекції є не тінь, яка завжди має туж саму стать, що і суб'єкт, але фігура протилежної статі. Тут ми зустрічаємось з Анімусом у жінки і Анімою у чоловіка, двома важливими архетипами, їх автономією і несвідомістю, неподатливістю їх проекцій. Хоча тінь - так само відомий у міфології мотив, як анема і онімус, вона представляє в першу чергу особисте невідоме, і тому її зміст можна відносно легко зробити наслідстом свідомості. Цим вона відрізняється від аніми і анімуса, тому що тінь можна відносно легко розглянути, аніма і анімус знаходяться значно далі від свідомості і в нормальних умовах рідко, якщо взагалі коли - небудь, усвідомлюються. В тих випадках коли природа тіні має особистий характер, небагато самокритики - і в людини з'являється реальна можливість роздивитись її. Але коли тінь проявляється як архетип, ми зіштовхуємся з тими труднощами, як у випадку з анімою і анімусом.

Іншими словами, усвідомлення відносного зла своєї природи знаходиться в межах можливостей звичайної людини, але дуже небезпечним для неї досвідом стає спроба “подивитись” в обличчя абсолютного зла.

Проблема існування зла хвилювала багатьох мислителів усіх часів і народів. Так з'явився розділ філософії релігії - теодіцея [15]. Намагався дати відповідь на це питання і К.Т. Юнг. Він вважав, що в образі архетипів, ми маємо справу з об'єктами уявлення, але із “автономними факторами, живими суб'єктами, диференціацією свідомості можна розуміти як прояв впливу трансцедентально обумовлених динамічних комплексів. В такому випадку це будуть архетипи, що здійснюють первинне перетворення” [24, с.292].

За Юнгом, поскільки в нашому досвіді немає психічних станів, які можна спостерігати інтроспективно поза людиною, то і поведінку цих архетипів взагалі неможливо, дослідити не враховуючи впливу свідомості, а тому виникає питання про те, де починається процес - в свідомості чи в підсвідомості.

Безсумнівно, до деякої міри поверховий шар несвідомого індивідуальний. Юнг назвав його “особистим несвідомим” [21, с.248]. Однак воно опирається на більш глибокий шар, виникаючи вже не із власного досвіду і діяльності, а природжений. Цей більш глибокий шар - так зване колективне несвідоме. Юнг вибрав вираз “колективне” тому, що вважав, що це несвідоме не індивідуальної, а загальної природи. Психічне існування розпізнається лишень по складу елементів, доступних свідомості. Тому можна говорити про несвідоме лишень з погляду теорії особистості. Частинами особистого невідомого є, головним чином, емоційно виділені комплекси, що визначають інтимний зміст психічного життя.

На відміну від цього елементи колективного несвідомого утворюють так звані архетипи. Міф і казка - інші прояви архетипів. В порівнянні з цим безпосередній образ архетипів, що появляється перед нами в сновидіннях і видіннях є більш індивідуальними, незрозумілими і наївними, чим, наприклад, в міфі. Архетип, по суті являє собою несвідоме, яке змінюється в результаті усвідомлення і сприйняття.

Що ж являє собою з точки зору психології архетип? До цих пір дослідження міфів обмежувалось методологічними, тваринними, рослинними та іншими уявленнями. Однак, майже ніхто не займався тим фактом, що міфи в першу чергу це є прояви психіки, маніфестації, що зображують сутність душі. Всі міфологізовані процеси природи, як, наприклад, літо, зима, осінь, весна, фази місяця, період дощів, всього лишень алегорії об'єктивного дрсвіду, це, свого роду, - символічний прояв внутрішньої і несвідомої драми душі, яка шляхом проекції, тобто через відображення природніх явищ, стає зрозуміла людській свідомості. Це проекція настільки глибока, що потрібно було декілька тисячоліть культури, щоб хоть трохи відділити її від зовнішнього об'єкту.

Необхідні і цілющі реакції колективного несвідомого виражаються в архитипічно оформлених уявленнях.

Зустріч з самим собою означає спочатку зустріч з власною Тінню. Звичайно тінь - це ущелина, потрібно пізнати самого себе, щоби знати, хто ти такий. Коли ми переступаємо поріг Тіні, то зі страхом переконуємось, що ми - об'єкти факторів. Безсумнівно, знати таке неприємно: тому, що ніщо так не розчаровує як відкритя нашої неповноцінності. Виникає привід до примітивної паніки, коли починають піддавати сумніву верховну владу свідомості, в яку перед цим сильно вірили і охороняли і яка насправді є запорукою успіху. Юнг вважав, що “найбільша небезпека, що загрожує нам, виходить із безмежної психічної реакції” [21, с.268].

Сьогодні несвідоме уявляється за дещо, схоже на замкнуту особисту інтимність, яку Біблія називає “серцем” і, між іншим розуміє як джерело всіх гріхових думок. Так виглядає несвідоме, коли його розглядає свідомість. По більшій мірі свідомість видається справою головного мозку, який все розділяє і на все дивиться в деталях, тому і несвідоме розглядається ним як моє несвідоме. Всі вважають, що той хто опускається в несвідоме, обов'язково опиниться в обмеженості егоцентричної суб'єктивності і в цьому тупіку може втрапити відчуття реальності.

Одухотворена істота - це жива істота. Душа - це живе в людині, що живе поза собою і оживляюче. Для того Бог вдихнув в Адама дух життя, щоб він жив. Душа при допомозі лукавства спонукає до життя небажаючу жити матерію. Вона є дещо живе і заставляє нас жити; життя позаду свідомості не може бути нею цілком інтегроване, а скоріш всього навпаки, із неї виходить останнє, тому що психічне життя є переважно неусвідомленим і оточує свідомість зі всіх боків; ця думка стане зрозумілою, якщо ми замислимося, а наскільки взагалі потрібна несвідома підготовка, щоб, наприклад, сприймати що - небудь органами почуттів?

Юнг вважав, що Аніма не становить собою сукупність несвідомого душевного життя. Це тільки один архетип із багатьох. Виходячи з цього це - не абсолютна характеристика несвідомого, а тільки один його аспект. З архетипом Аніми ми всупаємо в світ божественного, тобто область яку залишила за собою метафізика. “Все до чого торкається Аніма, стає безумовним, небезпечним, недоторканим. Вона - змія в раю простодушної людини, повної добрих намірів. Вона висуває переконливі причини, чому необхідно займатись несвідомим, навіть якщо це зруйнує моральні перешкоди і визволить сили, яким краще було б залишитись у несвідомому. Як завжди, вона не помиляється і тут; адже життя в собі - це не тільки благо, але і зло. І поскільки Аніма хоче життя - вона хоче добра і зла. Тому з самого початку смертна людина боролась із демонічними інстинктами” [21, c.277]. Для Тіні, так само як для Аніми, недостатньо, щоб про ці поняття знали. Не можна пережити їх дію, запозичуючи її.

Аналізуючи вчення про архетипи, запропоноване Калом Юнгом, неможливо оминути увагою його бачення Архетипу Бога. Ми вже згадували у вступі, що Архетип Бога згадується американськими й вітчизнями дослідниками історії психології [19; 20;13; 14], але детально не розглядається. Більш ширше до вивчення архетипу Бога підійшла російський філософ-релігієзнавець кандидат філософських наук Є. В. Розанова [6, с.41-43], науковий керівник нашої дипломної роботи, професор ІФТА В. І. Ігнатюк [4] та український психолог, доктор психологічних наук, профемор Прикарпатського університету В. П. Москалець [5].

У своїх творах Юнг пише, що людська душа має здатність до встановлення контакту з Богом. Такий контакт виділяється за допомогою досвіду, який дослідник окреслює як Архетип Бога [4]. Американські дослідники Х'єл та Зіглер у своїй таблиці про архетипи Юнга дають його визначення Архетипу Бога як “Кінцевої реалізації психічної діяльності, спроектованої на зовнішній світ”, який символічно позначається як Сонячне око [19, с.201].

Ідеї та духовні цінності, які містять архетипи, представлені у формі образів, сиволів і перебувають у несвідомій сфері людини. Юнг визначив, що зміст його образів у всіх осіб, які генетично “кровно” належать до того чи іншого суспільства, в основному одинаковий.

Якщо архетипи вічні, всесильні й визначають наперед людську діяльність, то можна зробити висновок про те, що ідея Бога в тій чи іншій формі буде супроводжувати людство аж до крайнього його подиху, бо людина має моливість переконатися у присутності Творця. Так Юнг дає пояснення походження релігії.

Сам вчений пояснював це так, що з одного боку вчений-дослідник не не збирав аргументів на користь існування Бога чи на заперечення Його існування, але як вчений -пчихолого і лікар-психіатр він займається аналізом релігійного досвіду і переживань своїх пацієнтів та ролі цих переживань в процесі розвитку чи лікування особистості.

Підсумовуючи вчення Юнга про архетипи взагалі можна сказати совами професора Москальця, що “ сутність архетипів зводиться до того, що мозок людини розвивався протягом тисяч років і містить в слбі ключові духовні ціннності та ідейні здобутки людства [5, с.26]. Вчені нейрохірурги підтверджують, що всі ці здобутки можуть закріпитись по структурно-функціональних зв'язках нейронів і нейронних комплексів переважно у корі головного мозку. По крайній мірі природничі науки поки що не мають інших механізмів пояснення цього явища.

Даремним є вивчити перелік архетипів, щоб зрозуміти їх. Архетип - це комплекс переживань, які настають фатально; їх дія починається в нашому особистому житті. Потрібно пам'ятати, що психологія - це не біологія, не фізіологія чи інша якась наука, а всього лиш знання про душу. Юнг вважав, що ні один архетип не може бути зведений до простої формули. Це ніби посудина, яку не можна ні наповнити, ні випорожнити. Перебуваючи на протязі тисячоліть у рутинному вигляді і тим не менше вимагає нового пояснення. Архетипи - непохитні елементи несвідомого, але вони постійно змінюють свій образ. Психологія, як одне із багатьох проявів душі, працює з уявленнями і поняттями, які зі своєї сторони, виводяться із архитипічних структур, і які у погодженні з цими структурами створюють той чи інший абстрактний міф. Психологія, переводить архаїчну мову міфу на сучасну, якщо така ще невідома, міфологему, яка складає я елемент міфу про “науку”. Міфологічні мотиви виражають психологічний механізм інтроверсії свідомого розуму у глибинні пласти несвідомої психіки. Сфера архитипічного розуму - ядро несвідомого. Зміст колективного несвідомого не контролюється волею. Він не тільки універсальний, але і автономний. Важливим терміном, який запропонував К.Г. Юнг для пояснення психічних явищ, був термін “індивідуації”, він його розумів як “шлях до себе” чи “самореалізація” [14; с.33].

Ціллю якого є усвідомлення пацієнтом деякого центру всередині його психічного буття (але не всередині Его), що дозволяє йому зв'язувати своє майбутнє щастя, а інколи і життя з деякими зовнішніми посередниками, чи це люди, ідеї, чи обставини. Цей і ще багато термінів (комплекс, архетип та ін.) в сьогоднішній час використовується в психологічній практиці.

Висновки

Підсумовуючи вивчення основних етапів діяльності Карла Густава Юнга, обов'язково слід наголосити, що:

1) Карл Юнг як вчений йшов самостійного до теорії психоаналізу, а будучи дуже відповідальним як дослідник пішов іншими шляхами щодо вивчення й узагальнення деяких положень теорії психоаналізу, запропонованої Фрейдом. Саме по цій причині вони розійшлись із Фрейдом, адже теорія лібідо, запропонована Юнгом, більш ширше й об'єктивніше пояснє його.

2) Використовується його словесно-асоціативний тест в даний час, який відомий під назвою тест чорнильних плям Роршаха.

4) К. Г. Юнг збагатив наші уявлення про зміст і структуру особистості, хоч його концепції про колективне несвідоме та архетипи не перевірялися експериментально. До того ж Юнг одним із перших психологів визнав позитивний вклад релігійного, духовного навіть містичного досвіду в розвитку особистості. В цьому полягає його особиста заслуга.

5)Гіпотеза Юнга про те, що саме середній вік є критичним для розвитку особистості, була запозичена Маслоу та Еріксоном і використовується всією сучасною психологією, котра вивчає особистість.

Крім цього, варто підкреслити, що ця людина досить добрим лікарем - фахівцем своєї справи, надзвичайно спостережливим і відповідальним аналітиком і узагальнювачем багатьох, досліджуваних і спостережених ним явищ. Поряд з цим він виступив із надзвичайно цікавими науковими гіпотезами, частина з яких або підтвержується дослідженнями пізніших вчених - психологів, або ще викликатиме зацікавлення пізніших дослідників.

Але найціннішим є вклад психолога і культуролога Карла Густава Юнга у феноменологічний підхід до вичення окремих психологічних явищ, про що майже не згадують дослідники його творчості.

Щодо вивчення К. Юнгом релігійних феноменів та релігії взагалі, то він запропонував поняття культурних символів, з якими в міфології та релігії зустрічається людина не як з беспосереднім досвідом, а з перероблемим матеріалом, тобто має справу не з природніми, а з культурними феноменами. “Таким чином, релігійні догми зобов'язані своїм існуванням з одної сторони досвіду Божого об'явлення, а з другої співробітництву тисяч умів, яке не припинялось на протязі віків. Звідси культурні символи завдяки тисячолітнім зусиллям людського духа виявились укладені у всеохоплюючу систнму світовпорядкованих речей. Подібні системи складають головні ціннності духовної культури людства. До них вчений відносив культурні, релігійні та міфілогічні вчення, ритуали та релігійні оганізації. З такого його бачення феноменів та Архетипу Бога він прийшов до висновку, що протнстантизм (хоч сам був протестанотом), зруйнувавши основи Христової Церкви, ліквідувавши святі Тайни та упростивши обряди, залишив своїх віруючих беззахисними пред стихією ірраціонального світу психічного життя [6, с.42]. Як психолог, що використовував феноменологічні підходи до вивчення християнського вчення Юнг обгрунтував правильним бачення в християн І-Х століть вчення про Марію Богородицю [26].

Тому вважаємо, що вклад Карла Густава Юнга в усі галузі науки тільки починає вивчатись і потребує щн тривалих досліджень.

Список використаних джерел

1. Большой толковый психологический словарь / Ребер Артур. В 2-х тт. Т.1.(А-О): Пер. с англ. - М. Вече, АСТ, 2000. - 592с.

2. Бондарев Г. А. Триединый человек тела, души и духа: Опыт осмысления методологии науки о духе. - М.: Университетская книга, 1999. -688с.

3. Донченко О. Романенко Ю. Архетипи соціального життя. - К: Либідь, 2001. - 334с.

4. Ігнатюк В. І. Основи загальної психології: Навч. посіб для студ. теологічних та філософських факульт. внз. - Івано-Франківськ: Гостинець, 2004. - 200с.

5. Москалець В. П Психологія релігії. - Івано-Франківськ: Плай, 2005.

6. Основы религиоведения / Под ред. И. Н. Яблокова. Изд. 2-е перераб. и доп. - М.: Высшая школа, 1998. - 480с.

7. Психологический словарь / Под ред. В. В. Давыдова, А. В. Запорожца и др. - М.: Педагогика, 1983. - 488с.

8. Психологічний словник / За ред. член-кор. АПН СРСР В. І. Войтка.- К.: Вища школа, 1982. - 214с.

9. Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В.Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; За ред. Ю. Л. Трофімова.- К.: Либідь, 1999.- 558с.

10. Психологія з викладом основ психології релігії / ред. Ю. Маселона.- Львів: Свічадо, 1998.- 320с.

11. Психологія суїциду: Навч. посіб / За ред. В. П. Москальця. - К.-Івно-Франківськ: Плай, 2002. - 249с.

12. Психотерапевтическая энциклопедия. - С.-Пб.: Питер КМ, 1998. - 752с.

13. Роменець В. А. Історія психології.- К.: Вища школа, 1978.- 440с.

14. Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології ХХ ст. - К.: Либідь, 1998. - 988с.

15. Теодіцея. Курс лекцій / Упоряд. д-р Д. Ляхович.- Івано-Франківськ: Вид-во ІФТКДІ, 1995.-118с.

16. Философская энциклопедия. В 5-ти тт. Т.5. - М.: Сов. энциклопедия. - 1970. - 740с.

17. Філософський словник / За ред. член-кор. АН СРСР, акад. АН СРСР В. І. Шинкарука. 2-е вид. перероб. і доп. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1986.- 800с.

18. Фромм Э. Душа человека: Перевод. - М.: Республика, 1992. - 430с.

19. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение). - С.-Пб.: Питер Пресс, 1997. - 608с.

20. Шульц Д. Э. Шульц С. Э. История современной психологии / Пер. с англ. - С.Пб.: Евразия, 1998. - 528с.

21. Юнг К. Г. Божественный ребенок. - М.: Университетская книга АСТМ, 1994. - 246с.

22. Юнг К. Г. Воспоминания, сновидения, размышления. - М.: ООО “Издательство АСТ - ЛТД”, Львов: “Инициатива”, 1998 - 480с.

23. Юнг К. Г. Комментарии к “Секрету золотого цвета”. - М.: ООО “Харвест”, 2003 - 284с.

24. Юнг К. Г. Об архетипах как основе понимания сознательной деятельности человека // Соціально - політичний журнал. - 1998. - №6 - С. 241 - 246.

25. Юнг К. Г. О психологии восточных религий и философий. - М.: 1994 - 327с.

26. Юнг К. Г. Ответ Иову / Пер. с нем. - М.: ООО Фирма “Издательство АСТ”, 1998. - 384с.

27. Юнг К. Г. Психология и религия // Архетип и символ. - М.: 1991.- С.101-196.

28. Юнг К. Г. Психологические типы. - М.: Университетская книга, АСТ. - 1998 - 715с.

29. Юнг К. Г. Психологические типы / Пер. с. нем. Лорне. - М.: ООО “Харвест”, 2003. - 528 с.

30. Юнг К. Г. Психология бессознательного / Пер. с. нем. - М.: ООО “Издательство АСТ - ЛТД”, “Канон +”, 1998. - 400с.

31. Юнг К. Г. Психологія / Вибрані твори з аналітичної психології. Т.1. - Цюрих, 1939. -267с.

32. Юнг К. Г. Сознание и бессознательное.- М.: Университетская книга, Астм 1997. - 544с.

33. Юнг К.Г. Структура души / Проблемы нашего времени. - М: 1993. с.131.

34. Ярошевский М. Г. История психологии. - М.: Наука, 1976. - 415с.

35. Ярошевский М. Г. Психология в ХХ столентии. - М., 1974.