Філософські та педагогічні витоки розвитку акмеології

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФІЛОСОФСЬКІ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ВИТОКИ РОЗВИТКУ АКМЕОЛОГІЇ

Диба Тетяна Григорівна

кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент, завідувач кафедри фізичної культури та спортивної майстерності

Київський університет імені Бориса Грінченка, м. Київ

Анотація. У статті проаналізовано філософські та педагогічні витоки розвитку акмеології починаючи з первіснообщинного ладу, давньому Китаї, Індії, Античності. Автором узагальнено акмевершини соціокультурних відносин в епоху Давнього світу; розглянуто наукові передумови акмеології розроблені 144 році до н.е. Апполодором, представником Олександрійської школи; проаналізовано акмевершини з позиції трьох складових частин світоглядів: міфологічного, релігійного, наукового. У статті визначено витоки акмеології періоду XIV-XIX ст. ст., що охоплюють епоху Відродження, Нового часу, Просвітництва, епоху німецької класичної філософії та узагальнено акме-внесок видатних учених у передумови формування акмеології в Росії.

Ключові слова: акме-внесок; акмеологія; етапи розвитку; передумови акмеології; сутність вершинності (акме).

Аннотация. В статье проанализированы философские и педагогические истоки развития акмеологии начиная с первобытнообщинного строя, древнем Китае, Индии, Античности. Автором обобщен акмевершины социокультурных отношений в эпоху Древнего мира; рассмотрены научные предпосылки акмеологии разработаны 144 году до н.э. Апполодор, представителем Александрийской школы; проанализированы акмевершины с позиции трех составных частей мировоззрений: мифологического, религиозного, научного. В статье определено истоки акмеологии периода XIV-XIX вв. ст., охватывающих эпоху Возрождения, Нового времени, Просвещения, эпоху немецкой классической философии и обобщены акме-вклад выдающихся ученых в предпосылки формирования акмеологии в России.

Ключевые слова: акме-вклад; акмеология; предпосылки акмеологии; сущность вершинности (акме); этапы развития.

Abstract. In the article the philosophical and pedagogical backgrounds of acmeology development beginning from the primitive communal system era, the ancient China, India and Antique world. The author summarized acmeologycal peaks of socio-cultural relationships of the ancient world; reviewed the scientific prerequisites of the acmeology developed by Apollodorus in 144 year B.C. in the Alexandrian philosophy school; the acme peaks have been analyzed on the bases of next three components of the outlook: mythological, religious and scientific. In the article beginnings of XIV-XIX st. acmeology have been identified that include Renaissance epoch, Modern period, Age of Enlightenment and German idealism; also the acme-contribution of the famous scholars into backgrounds of acmeology formation in Russia.

Key words: acmeology; acme-contribution; stages of development; the backgrounds of acmeology; the essence of peaks (acme).

Вступ. На думку французького філософа Жюля Лашельє: «Людина може залишатися собою лише в тому випадку, якщо вона невпинно намагається над собою піднестися» [11, 57]. Людина, її місце у світі, суспільстві, її розвиток у соціумі, прагнення досконалості проблемні питання, що завжди хвилювали вчених. З часом формування уявлень про розвиток людини все чіткіше формувалася ідея «вершинності», гармонійного розквіту, шляхів просування до «вершини» [13, 134-142].

Тому останнім часом успішно розвивається науковий напрям акмеологія, яка розглядає розвиток як невпинне вдосконалення людини.

Загальним основам акмеології присвячені наукові праці російських науковців (О.О.Бодальова, А.О. Деркача, Н.В.Кузьміної). Витоками педагогічної акмеології є наукові праці Н.В.Кузьміної та представників її наукової школи.

В межах професійної акмеології О.О.Бодальов, Н.В.Кузьміна виокремили наступні напрями: педагогічна акмеологія (О.О.Бодальов, А.О.Деркач, В.Н.Тарасова), шкільна акмеологія (А.М.Крамаренко, С.О.Караман,

В.М.Максимова, С.М.Мартиненко), соціальна акмеологія (А.І. Лященко, Г.П.Філіпова), військова акмеологія (В.Г.Михайловський, Л.Г.Лаптєв, В.Н.Новіков), медична акмеологія (В.П. Андронов, А.Г.Васюк, С.Н.Толстов); акмеологія управління (А.О.Деркач, В.Г.Зазикін, І.О.Линьова); акмеологія вищої освіти (В.М.Вакуленко, О.А.Дубасенюк, О.Б.Проценко); акмеологія управління освітньовиховними системати (Г.С.Сазоненнко, В.В.Приступа); креативна акмеологія (Н.Ф. Вишнякова, А.О.Деркач, К.Є.Перепьолкіна); синергетична акмеологія (В.П.Бранський, С.Д.Пожарський); корекційна акмеологія (В .Н. Тарасова); характерологічна акмеологія (А.А.Філозоп); етнологічна акмеологія (В.П.Бранський).

Метою статті є аналіз філософських та педагогічних витоків розвитку акмеології.

Виклад основного матеріалу. Упродовж тривалого часу науковців цікавили різноманітні аспекти життєвого шляху людини, проте найпродуктивніший період дорослості залишався не вивченим. Тому ще у 1928 році видатний російський науковець Н.А.Рибніков запропонував термін «акмеологія» для визначення особливого розділу вікової психології «психології дорослості або зрілості» та як науки «про розвиток зрілих особистостей» [2; 7].

Оскільки, саме поняття «акмеологія» було введено в науковий тезаурус на початку ХХ ст., це дозволяє назвати акмеологію молодою наукою. Формально це дійсно так. Однак, навіть не розглядаючи історичний аспект проблеми, можна стверджувати, що світоглядні та наукові ідеї акмеологічного змісту щодо розвитку і самовдосконалення людини, повноти його самореалізації в житті, діяльності та творчості є такими ж древніми, як саме наукове знання про людину [8; 9].

Акмеологічні мотиви пронизують усю філософію стародавності.

Як стверджують В.М. Гладкова та С.Д. Пожарський, у первіснообщинній громаді зрілість суспільства визначалася процесом створення матеріальних і духовних цінностей суспільства. Під кульмінацією (акме), розквітом творчих сил суспільства розумівся прояв активного ставлення до життя. Воно характеризується двома аспектами: матеріальним і часовим.

Матеріальний аспект характеризується рівнем застосування різних матеріалів і технікою виготовлення знарядь праці.

Часовий аспект розвитку, в основі якого лежать матеріали знарядь праці і процес виробництва, дає розуміння історичного розвитку суспільства. Акмерозвиток людини пройшов наступні змістові етапи Давнього світу кам'яна доба, бронзова доба та доба заліза [6, 15-21].

Акме-вершини соціокультурних відносин в епоху Давнього світу, за даними В.М. Гладкової та С.Д. Пожарського, узагальнено нами в табл. 1.

Розвиваючись, первіснообщинний лад став фундаментом, на якому виросла наступна, більш висока формація давні Китай, Індія, Античність.

Історико-філософський розвиток античної філософії дійшов такого періоду, що з'явилась об'єктивна необхідність об'єднати знання як за часом та змістом, так і за акмеологічністю досягнень конкретного результату.

Є.Н.Богданов, В.Г.Зазикін вважають, що наукові передумови акмеології, були розроблені 144 році до н.е. Апполодором, представником Олександрійської школи [1, 24; 10, 68-72].

Акмеологія розглядала максимальну досконалість, як вершину розвитку діяльності, вершина по-грецькі ажцп, яке, в свою чергу, знаходить свої корені в слові «axis» («вістря») і означає: «вищий ступінь чого-небудь, розквіт»; «en akmy einai» (бути в акме) «бути в розквіті, на вищому ступені розвитку» [5, 12]. При цьому під «акме» малось на увазі такий стан індивідуума, при якому досягається найвищий результат його діяльності («зоряний час»), а не процес його досягнення. Апполодор, розвиваючи вчення про акме, визначив найвищу точку розвитку як кульмінацію діяльності та ввів латинське визначення d^n (акме), як floruit (розквіт).

акмеологія філософський педагогічний наука

Таблиця 1

Акме-вершини соціокультурних відносин в епоху Давнього світу

Сутність методу фіксації досягнень видатних подій Апполодор виклав у фундаментальній праці, чотиритомнику «Хроніка» (Деркач А. А., Зазыкин В.Г., 2003. 256 с.): 1) Опис подій і явищ за фрагментами з творів таких авторів, як Ферекид, Гекатей Мілетський, Акусилай, Гелланікос та ін. (VII-VI ст.ст. до н.е.). 2) Об'єднання усіх фрагментів і нових знань у єдину хронологічну систему Геродот у V ст. до н.е., Евгемер у ІІІ ст. до н.е. 3) Вивчення закономірностей при застосуванні принципу акмеологічності в хронологічному описі філософської діяльності видатних мислителів було здійснене в ІІ ст. до н.е. хронографами: Сотіоном (біля 200 р. до н.е.), Гераклітом Лембосським (ІІ ст. до н.е.), Герміппом із Смірни (біля 200 р. до н.е.). Таим чином, аналіз історичних подій, як досягнень (акме) особистості і держав, у часі був здійснений з використанням методів: описово-фрагментарного, хронологічно-системного, методу фіксації досягнень видатних подій. Сутність методу акмеологічної хронографії наведена на рис.1.

Науковий метод Апполодора дозволив поєднати змістову частину (значимість) досягнення досконалості з визначенням їх в часі (хронології) (рис. 2.).

Отож, старогрецькі дискографи, складаючи життєписи прославлених мудреців і філософів, часто вказували не дати їх життя, а той час, коли вони представили себе світу саме як мудреці і філософи, тобто час, на який припадав вищий пік їх діяльності час їх «розквіту», акме. Так, «пора розквіту акме (сорокаріччя) Геракліта припадала на 69-у олімпіаду, тобто на 504-501 рр. до н.е., ... Зенона на 78-у чи 79-у олімпіаду, тобто на 60-ті рр. до н.е., ... Протагора на 84-у олімпіаду, тобто на 444-441 рр. до н.е.» [2, 43].

Вчені виділяють три підходи розуміння досконалості згідно акмеологічної точки зору античності [12, 87].

Перший підхід: розуміння глобального акме, що уособлює загальнолюдську мудрість цивілізаціх (піраміди найвищі творіння Єгипетської цивілізації; Терасні сади у Вавілоні вершина Вавілонської цивілізації; символи Зевса й гори Олімп, втілені в скульптурі Зевса, вершина Грецької цивілізації).

Другий підхід: розуміння локального акме, що уособлює конкретні місцеві (просторово-часові ) найвищі досягнення (Колосс Родоський; Фароський маяк в Олександрії).

Третій підхід: індивідуальне акме, що символізує найвищу мудрість та прояв почуття любові конкретної людини (Храм Артеміди в Ефесі; Мовзолей в Галікарнасі).

Акмеологія як наука про досягнення конкретного результату, з огляду на еволюцію розвитку античної філософії як передісторії, на першому її етапі була орієнтована на осмислення природи, на другому етапі в центрі знаходилась людина, на заключному в центрі уваги етична проблематика.

Таким чином, передісторія розвитку акмеології (Давня Греція), за даними В.М.Гладкової, С.Д. Пожарського, нами доопрацьована та представлена у табл. 2.

Вченими було виділено складові поняття акмеологічності в середньовічній філософії через категорії добра і зла, що представлено у табл. 3.

Таблиця 2

Передісторія розвитку акмеології (Давня Греція)

Таблиця 3

Поняття акмеологічності в середньовічній філософії [6, 70]

Витоки акмеології періоду XIV-XIX ст. ст. охоплюють епоху Відродження, Нового часу, Просвітництва, епоху німецької класичної філософії.

І.Т.Фролов зі співавторами вважають, якщо в Середньовіччі в людині на перше місце ставилася душа, а до тіла культивувалося зневажливе ставлення, то в епоху Відродження вершина розвитку розуміється як максимальний рівень самореалізації цілісної людини [4, 217]: Монетті вважав, що людина як творець матеріальної і духовної культури, має сутність духовно-тілесної краси; на думку Петрарки для людини типовими є мотиви милування природою, гімни земній любові, мотиви індивідуалізму; К.Салютаті, Л.Бруні, П.Браччоліні, Л.Альберті стверджували, що людина діяльна, творча особистість будь то в мистецтві, політиці, техніці; Піко делла Мірандола приділяв увагу величі людини, значущості особистості, яка визначається власними заслугами, а людина творець самого себе; за Макіавеллі, людина може протиставити себе об'єктивним обставинам і змусити служити собі ці обставини за допомогою волі, енергії, сили, рішучості та сміливості, «загальним благом» у політиці є не особистий інтерес правителя, а створення сильної і єдиної національної держави; Монтель вважав, що удосконалювання і виховання людини це гармонія фізичних якостей, «зовнішності» разом з її душею, а законним є все, що нам дала природа, законне і природне прагнення використання благ життя.

На формування акме-філософії Нового часу вплинули багато факторів: ідеї відродження, церковна реформація, соціально-економічні й технічні зміни, які відбулися в житті народів Європи.

Виділяються наступні складові поняття акмеологічності епохи Нового часу [6, 86] за Б.Спінозою: концепція людини універсальна причинна детермінація з ототожненням причинності і необхідності, раціональне пізнання дає змогу усвідомити необхідність і своє місце у вільній необхідності; за М.Лейбніцем, монади духовні утворення, створені Богом, що дав їм «необхідні сили», а душі людей найбільш розвинені монади, розвиток монад відбувається від нижчої до вищої, тому світова гармонія коли кожна монада посідає певне місце в світовому порядку (акт божественної волі). Отож, світ поступово розвивається й продовжує вдосконалювати.

Наступний етап розвитку акмеології формується в ХУШ столітті в епоху Просвітництва. Просвітительський рух є неоднорідним, але він має загальні риси. Найвідоміші його представники Ф.-М. А.Вольтер, Ж.-Ж.Руссо, Ж.Ламетрі, К.Гельвецій, Д.Дідро, П.Гольбах.

Також вчені виділяють складові поняття акмеологічності філософії Просвітництва, на прикладі акме-розвитку у педагогіці Ж.-Ж.Руссо [6, 95]:

перше ідея природного виховання (люди, живучи в суспільстві, псують все гарне, що було створене природою);

друге дитину потрібно виховувати в ізоляції від поганого суспільства, «наодинці з природою» (людина за своєю природою добра й треба допомагати їй розвинути свою доброту);

третє не насилувати натуру дитини, дослухатися до голосу природи, поводитися з нею як з повноцінною особистістю;

четверте підготовка людини до життя, формування вільної й цілісної людської особистості, розвиток в неї чесності, самостійності, активності.

Вершинність досягнень французьких матеріалістів XVIII ст. в гармонійному вихованні людини, а головною умовою досягнення акме є гармонійне вдосконалення людини.

Німецька класична філософія розглядає акме, як моральне вдосконалення. Як вважає Г.П. Васянович, подальший етап удосконалення особистості розглядається з позиції незалежності моралі від релігії [3, 65]: за І.Кантом механізм удосконалення показаний через застосування понять «максима» (бажання, намір суб'єкта поводитися певним чином) й «імператив» (загальнозначущий зміст, що має значення волі кожної розумної істоти); М.Гегель розглядає досконалість через поняття абсолютної ідеї, як закономірний, поступальний розвиток, що містить три елементи: а) чиста логіка суб'єкт пізнання (погляд зсередини), б) вчення про зовнішню реальність об'єкт пізнання (відображення об'єктивної реальності), в) повернення абсолютної ідеї до себе, і об'єкт стає суб'єктом діяльності у формі самопізнання. Вершиною розвитку логічного мислення є розробка М.Гегелем системи загальних категорій (буття, небуття, наявного буття, якості, кількості й міри).

Передумови формування акмеології в XVII-XIX ст. базуються на розвитку природничих наук та наук про людину. Процес формування акмеології в Росії характеризувався становленням акмеологічності розвитку людини (антропогенезу) С.Д. Пожарсикий відзначає найбільш яскраві, вагомі вершини розвитку російської науки й акме-внески видатних учених, відомих особистостей, які узагальнено нами в табл. 4.

Таблиця 4

Акме-внесок видатних учених у передумови формування акмеології в Росії

Висновок

Таким чином, філософські та педагогічні витоки розвитку акмеології нової галузі науки, що виникла на перетині багатьох людинознавчих наук: філософії, психології, педагогіки, соціології дозволяють зробити висновок, що у центрі уваги акмеології перебуває доросла зріла людина, динаміка її розвитку як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності, індивідуальності з акме-унікальністю. Подальше вивчення розвитку акмеології дозволить визначити закономірності досягнення вершин особистістю і суспільством та знайти шляхи удосконалення сучасної людини.

Список використаних джерел

1. Богданов Е.Н., Зазыкин В.Г. Введение в акмеологию. 2-е изд., перераб. и доп. Калуга: КГПУ, 2001. 144 с.

2. Бодалев А.А. Вершина развития взрослого человека: характеристики и условия достижения. М.: Флинта-Наука, 1998. 168 с.

3. Васянович Г.П. Вступ до філософії: Навчальний посібник. Львів: Норма, 2001. 216 с.

4. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. Ч.1 / Под общ. ред. И.Т.Фролова. М.: Политиздат, 1989. 367 с.

5. Вейсман А.Д. Греческо-русский словарь. М.: ГЛК, 1991. с. 248

6. Гладкова В.М., Пожарський С.Д. Основи акмеології: Підручник. Львів: Новий світ2000, 2011. 320 с.

7. Деркач А., Зазыкин В. Акмеология: Учебное пособие / СПб.: Питер, 2003. 256 с.

8. Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология: пути достижения вершин

профессионализма. М.: РАУ, 1993. 32 с.

9. Деркач А.А., Михайлов Г.С. Методология и стратегия акмеологического исследования. М.: МПА, 1998. 148 с.

10. Зазыкин В.Г. Об определении акмеологии как науки // Акмеология. 2012, №2 (42). С. 68-72.

11. Пальчевский С.С. Акмеологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Київ: Кондор, 2008. 398 с.

12. Пожарский С.Д. Акмеология философии успеха. СПб: Северный коледж, 2010. 255 с.

13. Семенов И.Н. Акмеология новое направление комплексных исследований в современном человекознании // Общественные науки и современность. 1998. №3. С. 134-142.

Размещено на Allbest.ru