Психологічні особливості статевої ідентифікації особистості у студентському віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЛЮДИНИ

Кафедра загальної, вікової та педагогічної психології

Курсова робота

Психологічні особливості статевої ідентифікації особистості у студентському віці

Виконала: Студентка ІІІ курсу

Групи ПСб-1-14-4.0д

Спеціальності «Психологія» Возненко Віта

Науковий керівник Цюман Тетяна Петрівна

Доцент, кандидат психологічних наук

Київ 2017



Зміст

Вступ

1. Теоретичний аналіз та зміст поняття «статева ідентифікація» особистості

1.1 Поняття «статева ідентифікація»

1.2 Теорії гендерної ідентичності

1.3 Етапи формування статевої ідентифікації

Висновки до розділу 1

2. Сексуальний розвиток в студентському віці

2.1 Формування ідентичності в студентському віці

2.2 Статева ідентифікація студента

2.3 Сексуальна ідентифікація і засвоєння статевої ролі

Висновки до розділу 2

3. Результат експериментального дослідження статевої ідентифікації студентів

3.1 Програма експериментального дослідження статевої самоідентифікації у студенському віці

3.1.1 Опитування «Основні риси характеру в залежності від статі»

Висновки до розділу 3

Загальні висновки

Список використаної літератури

Додаток



Вступ

Актуальність теми. Гендерна поведінка людини має свою історію. Гендерні ролі не виникають відразу з народження дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і факторів протягом всього життя. Цей розвиток має свої закономірності, протиріччя. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя і стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. З іншого боку, розвиток гендерних ролей чи гендерний розвиток пов'язаний з багатьма характеристиками особистості, зокрема, з ідентичністю. Особливої актуальності в умовах розбудови громадського суспільства, вибору власної поведінки та творенні особистісного щастя, набувають проблеми гендерного розвитку особистості. Дослідження особливостей гендерної ідентифікації є досить актуальним та важливим питанням в вивченні проблем само ідентифікації та становлення особистості. Гендерна ідентифікація - це усвідомлення індивідом своєї статевої незалежності, переживання ним своєї маскулінності, фемінності та готовність виконувати визначену статеву роль. Ідентифікувати (усвідомлювати) себе чоловіком або жінкою - означає прийняти ті психологічні якості й моделі поведінки, яке суспільство надає людям залежно від їхньої біологічної статі. Загалом можна сказати, що гендерна ідентичність передбачає існування певних компонентів, зокрема, уявлення індивіда про те, наскільки його поведінка та особистісні характеристики відповідають певним сподіванням та вимогам щодо суспільства жіночої або чоловічої ролі. Гендерна ідентичність виступає головним компонентом самосвідомості людини. Вона формується поступово, в процесі соціалізації. Взагалі, вирішальним етапом формування гендерної ідентичності є підлітковий вік,саме у цей період відбувається остаточне формування. Але дослідники мають різні думки щодо первинної статевої ідентифікації - усвідомлення індивідом своєї статевої належності. З. Фройд вважав, що усвідомлення дитиною гендерної ідентичності відбувається у чотири - п'ять років. Більшість пізніших авторів, наполягають на більш ранньому періоді. Наприклад І.С. Кон вважає, що це відбувається у віці 1,5 року. За когнітивною концепцією ідентифікації у дітей віком 5-6 років з'являються власні уявлення про статеву роль, яка формує секс типізовані манери.

Особливо актуальним, процес набуття гендерної ідентичності стає у період юнацтва. Як зазначає І.С. Кон, вік юнацтва - період зростання належності від дорослих, отримання більшої самостійності та прийняття відповідальності. При цьому юнаки та дівчата набувають поведінкову, емоційну та нормативну автономії. Поведінкова - це показник з боку контролю батьків за самостійною поведінкою юнака або дівчини. Емоційна - передбачає мати свої переконання, які не залежать від батьків. Цей вид автономії показує наскільки для молоді значать емоційні контакти з батьками в порівнянні з іншими людьми. Нормативна - вказує на скільки добре людина орієнтується на норми та цінності, які значущі для її оточення.

Також головним аспектом є те, що для більшість юнаків та дівчат стати студентом це означає перейти в іншу соціальну групу та набути більш високого соціального статусу.

Вибраний для дослідження студентський (юнацький) вік - він являє собою неначе «третій світ», що існує між дитинством і дорослістю, тому що біологічно-фізіологічне і статеве дозрівання завершено (уже не дитина), але в соціальному відношення - ще не самостійна доросла особистість. Юність - це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії і свого місця в житті, сенсу життя, вироблення світогляду і життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім'ї. Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення свідомості і стійкого образу своєї особистості, свого «Я» .

Об'єкт дослідження: статева ідентифікація студентів.

Предмет дослідження: соціально-психологічні чинники становлення статевої ідентифікації студентів; гендерні аспекти статевої ідентифікації студентів.

Мета: висвітлити особливості статевої ідентифікації у студентському віці.

Для висвітлення мети, я поставила такі завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури, статевої ідентифікації особистості;

2. Визначити основні соціально-психологічні чинники, які впливають на становлення статевої ідентифікації у студентському віці.



1. Теоретичний аналіз та зміст поняття «статева ідентифікація» особистості

1.1 Поняття «статева ідентифікація»

Передусім познайомимося з терміном «гендер». Термін «гендер» (gender - «рід»), означає стать як соціальне поняття та явище, як все те соціальне, що утворюється над біологічною статтю. Інакше кажучи, бути чоловіком чи жінкою - не просто бути людиною з жіночою або чоловічою анатомією; самого цього не досить, «суспільство приписує індивідам відповідати визначеним соціокультурним запитам щодо прийнятих у цьому суспільстві «зразків» поведінки та зовнішнього вигляду: чоловічого та жіночого» [12].

Ідентичність - це одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність - це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ «Я», усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров'я особистості. Формування ідентичності починаться з моменту відділення дитини від матері і продовжується все життя до самої смерті [21].

У постійному онтогенезі біологічні фактори статевої диференціації доповнюються соціальними. Генітальна зовнішність, детермінуючи акушерську (паспортну) стать немовляти, задає дорослим певну програму його виховання. Відбувається навчання дитини статевої ролі відповідно до культурних традицій даного суспільства. Сюди входить система стереотипів маскулінності й фемінінності, тобто уявлення про те, якими є або повинні бути чоловіки й жінки [30]. статевий ідентифікація особистість студент

Прикладом того, що анатомія є другорядним фактором при визначенні сексуального статусу особистості (а не головним, як у З.Фройда), може служити структура індіанського племені Навахо (Navajo). Це плем'я поділяється на три групи - чоловіків, жінок і «недл» (Nadles), тобто третю стать, до складу якої входять як анатомічні гермафродити, так і «нормальні» з точки зору анатомії індивіди, які вирішили, що третя стать більше відповідає їхньому світосприйняттю [17].

Статева ідентичність, в основі якої лежить гендерна ідентифікація людини як чоловіка або жінки, одна з найістотніших із усіх рольових ідентичностей.

Типи підпорядкування гендерним нормам:

Ш.Берн виділяє три типи підпорядкування людей гендерним нормам: поступливість, схвалення й ідентифікацію. Поступливість - це такий тип підпорядкування соціальним нормам, коли людина не приймає їх, але приводить свою поведінку у відповідність із ними, щоб уникнути покарання й одержати соціальне схвалення. Схвалення, або інтерналізація, - це тип підпорядкування, коли людина повністю згідна з гендерними нормами. Ідентифікація - це повторення дій рольової моделі (чоловіка, жінки, батька, матері) [4].

В сучасному суспільстві існує думка, що емансипація позбавила жіночності і жінок закликають повернутись до їх «справжнього призначення».

Дітей, які не відповідають гендерним стереотипам, називають маминими синочками чи розбишаками. Проте негативна реакція на самовпевненість, ініціативність, активність дівчат і чутливість хлопців не є єдиним фактором, що впливає на розвиток гендерної ідентичності. Маккобі і Джаклін (1974 р.) вважають, що на неї впливають три основні процеси: моделювання, підкріплення й самосоціалізація [23].

Моделювання. У цьому процесі діти імітують поведінку дорослих. Спочатку наслідують матір, потім - друзів сім'ї, учителів, людей, яких бачать по телевізору. Проте цікаво відзначити, що діти не обов'язково імітують поведінку дорослого однієї з ними статі.

Підкріплення. Це поняття пов'язане з нагородами й покараннями. Батьки схвалюють поведінку, що відповідає статі дитини, і виражають незадоволення іншою, не типовою поведінкою. [23].

У результаті хлопці засвоюють принцип, що слід розраховувати на свої власні досягнення, щоб здобути самоповагу, а самоповага дівчат залежить від того, як до них ставляться інші.

Самосоціалізація. Цей процес пов'язаний з тим, що діти самі готують себе до життя в суспільстві на основі вербальної і невербальної соціальної взаємодії. Подібно до акторів, діти відтворюють поведінку хитрих, грубих і щедрих і людей [23].

Отже, наші уявлення про гендерну ідентичність формуються настільки скоро, що, ставши дорослими, ми здебільшого сприймаємо їх як належне. «Проте гендер - це щось більше, ніж просто навчитися поводитися як дівчина або хлопчик. Гендерні відмінності - це щось таке, з чим ми щодня живемо» [10].

1.2 Теорії гендерної ідентифікації

З біологічної точки зору стать людини визначається набором статевих хромосом, гормонами, анатомічною будовою статевих органів (зовнішніх і внутрішніх) і вторинних статевих ознак. Ці біологічні фактори тісно пов'язані з психологічними і соціальними факторами, дія яких починається одразу після народження і зберігається протягом всього життя.

Статева самоідентифікація - це індивідуальне, особистісне відчуття себе чоловіком або жінкою. Статева роль - це індивідуальний прояв приналежності до чоловічої або жіночої статі в соціальній обстановці [11].

Формування статевої самоідентифікації розпочинається у дитячому віці і здійснює різносторонній вплив на статевий розвиток. Існують різні думки стосовно факторів, які приймають участь у формуванні статевої самоідентифікації.

Посилаючись на дослідження зарубіжних дослідників (З. Фройд, К. Хорні, Е. Еріксон, Е. Фромм, К.Юнг) і вітчизняних (В.О. Васютинський, І.С. Кон, В.В. Москаленко), було встановлено, що кожна теорія відображає лише певні сторони складного процесу детермінації статеворольової ідентифікації.

В теорії З.Фройда відмінності між чоловіками і жінками зумовлені відмінностями будови статевої сфери, зокрема, наявністю у представників чоловічої статі пенісу, який вважається ознакою переваги. З цим пов'язані такі психологічні феномени, як «комплекс кастрації» у хлопчиків (тобто страх втрати ознак мужності, а з ними і статевої ідентичності) і «заздрість до пенісу» у дівчаток (тобто відчуття певної статевої неповноцінності). Ці особливості характерні для так званої фалічної стадії психосексуального розвитку за З.Фройдом. Пізніше, на едипальній стадії проявляється так званий «едипів комплекс» (у дівчаток він еквівалентний «комплексу Електри»), тобто статевий потяг до батьків протилежної статі з прагненням усунути батьків однієї статі. Нормальне подолання едипового комплексу полягає в ідентифікації з батьками однією з дитиною статі і частковою відмовою від батьків протилежної статі, що є дуже важливим для розвитку повноцінної статевої ідентичності [13].

Отже, згідно з психоаналітичною теорією З.Фройда, характеритики маскулінної - фемінної поведінки походять від конституційної сутності дитини.

Сучасні психоаналітичні дослідження піддали критиці ортодоксальні погляди Фройда на природу сексуальності, справедливо вважаючи, що сексуальність людини і відповідна ідентичність розвивається в значній мірі не під впливом біологічної інстинктивної природи, а за участю соціуму, тобто збільшується акцент не на статевих, а на гендерних аспектах ідентичності особистості [24].

В аналітичній психології К.Юнга жіночність і мужність розглядається як сукупність якостей, притаманним як чоловікам, так і жінкам, причому і ті, і інші мають як чоловічі, так і жіночі риси. Чоловічі риси в жінці Юнг назвав Анімусом, а жіночі риси в чоловікові, відповідно - Анімою. Основною ідеєю аналітичної психології є ідея індивідуації, тобто розширення свідомої частини особистості і збільшення здатності до рефлексії своєї самості. Процес індивідуації обов'язково передбачає примирення людини зі своїми тіньовими сторонами, а також інтеграцію чоловіка зі своїм фемінним елементом, а жінки відповідно з маскулінним. Ці процеси не такі вже й очевидні, адже чоловік ідентифікуючись зі своєю маскулінністю ховає свою фемінність, йому нелегко примиритися зі своєю Анімою. Так само жінці нелегко примиритися зі своїм Анімусом, вона витісняє природну маскулінність і не завжди перебуває в гармонії з нею [16].

В теорії американського вченого Е.Еріксона центральним моментом, через призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є нормативна криза ідентичності. Термін криза вживаться тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли однаковою мірою загострюється вразливість і збільшується потенціал особистості, що опиняється перед вибором між двома альтернативними можливостями, одна з яких веде до позитивного, а інша - до негативного напрямку. Слово «нормативний» має той відтінок, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічною кризою у відносинах особистості з навколишнім світом, а все разом визначає почуття ідентичності. Головним завданням, що постає перед індивідом у ранній юності, за Еріксоном, є формування почуття ідентичності на противагу ролевій невизначеності особистого «Я». Юнаки повинні відповісти на запитання «Хто я?» і «Який мій подальший шлях?». Пошук ідентичності може відбуватись порізному. Один із способів вирішення проблеми ідентичності полягає у випробуванні різних ролей. Деякі молоді люди після ролевого експериментування і моральних пошуків починають просуватись у напрямку тієї чи іншої мети. Інші зовсім можуть уникнути кризи ідентичності. До таких належать ті, хто беззаперечно приймає цінності своєї сім'ї і обирає ниву діяльності, підказану батьками. Деякі молоді люди на шляху тривалих пошуків ідентичності стикаються зі значними труднощами. Нерідко ідентичність здобувається після довгих і виснажливих cпроб і помилок [14].

В теорії К.Хорні маскулінність розглядається як ідентифікація з батьком, а фемінність - як ідентифікація з матір'ю.

Спрямування статеворольових настановлень дітей за біхевіористичною схемою заохочення-покарання відбувається у батьківській сім'ї (Б.Скінер). Л.Колберг, С.Томпсон - представники когнитивно-генетичної теорії відстоюють самовизначення, самокатегоризацію та самоідентифікацію дитини.

Прихильники теорії научіння акцентують увагу на спостереженні та імітації (наслідуванні) поведінки дорослих дітьми (А.Бандура, Е.Маккобі).

Вітчизняні вчені розглядають статеворольову ідентичність у зв'язку з розвитком самосвідомості (М.Й.Боришевський, Т.М.Титаренко) [12].

Теорія гендерної схеми, розроблена С.Бем, містить риси як теорії соціального научіння, так і теорії когнітивного розвитку. З позицій цієї теорії, засвоєння й прийняття установок, пов'язаних з виконанням певної гендерної ролі, здійснюється в процесі первинної соціалізації. Передбачається, що статева диференціація й типізація є результатом гендерно-схематизованої переробки інформації, пов'язаної з поняттями «чоловіче» й «жіноче». Орієнтуючись на дорослих, дитина навчається вибирати із всіх можливих визначень «Я» тільки ті, які застосовні до її статі. Сприймаючи нову інформацію (включаючи й нове знання про себе), дитина кодує й організовує її відповідно до заданого ззовні гендерними схемами, тобто домінуючими культурними уявленнями про мужність і жіночність і ролях чоловіка й жінки в суспільстві. Таким чином, і самооцінка дитини, і її поведінка в істотній мірі визначаються змістовним компонентом гендерної схеми [10].

Маскулінність - це система властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими. Вони передбачають відповідність власній статевій приналежності, прийняття статево-рольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Маскулінність пов'язується з такими якостями, як незалежність, активність, допитливість, схильність до ризику, здатність до досягнень. Внутрішній світ чоловіка вважається більш упорядкованим і систематизованим, ніж світ жінки. Серед негативних рис маскулінності найчастіше вважається брутальність, авторитарність, агресивність, надмірний раціоналізм [17].

Фемінність - це властивість особистості, що передбачає відповідність жінки власній психологічній статі, дотримання жіночих статево-рольових норм, типової для жінки поведінки, цінностей, установок. Фемінність пов'язується з емоційністю, м'якістю, чуйністю, нормативністю, комунікативними навичками, сензитивністю, здатністю до емпатії. Фемінна жінка вважається більш реалістичною, практичною, уразливою, безпосередньою і пасивною, ніж жінка з не такою однозначно домінуючою жіночністю. Виражена фемінність передбачає переважання несвідомого рівня саморегуляції, схильність до інтуїтивного осягнення дійсності, чітку материнську орієнтацію [17].

Згідно суспільних стереотипів, які значною мірою визначають особливості соціальної поведінки людини, для чоловіка нормативною і бажаною вважається виражена маскулінність. Для сучасної європейської жінки, навпаки, надмірна фемінність не є в тій же мірі нормативною і бажаною, в якій маскулінність - для чоловіка.

Маскулінність не обов'язково притаманна чоловікам так само, як фемінність - не є виключно жіночою характеристикою. Такі фемінні властивості, як щиросердність, емоційність, інтуїтивність, у значній мірі властиві і чоловікам, набуваючи виразності у міру наближення до особистісної зрілості. З іншого боку, серед жінок нерідко зустрічаються такі маскулінні якості, як безкомпромісність, наполегливість, розвинута мотивація досягнення, ініціативність, високий інтелект і свобода від стереотипів. В житті сучасного суспільства зустрічається чимало фемінних чоловіків і маскулінних жінок. Звичайно в даному контексті йдеться переважно не про фізичні властивості, а про психологічні характеристики.

Тривалий час вважалося, що маскулінність та фемінність - це протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних психологічних концепціях статі і статево-рольової поведінки ці властивості розглядаються, як відносно незалежні один від одного конструкти. Тобто можливе одночасно високий розвиток обох характеристик, або одночасно низький рівень цих статево-рольових проявів. Поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі) отримало назву андрогінність. У психології особистості андрогінія розглядається як особистісна характеристика, не пов'язана з порушеннями статевого розвитку або статево-рольової орієнтації. Розвинута андрогінія в людини, незалежно від її статі, передбачає багатий арсенал і гнучкість її рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності й інші важливі якості. Наприклад, помічено, що обдарованим людям часто властива висока андрогінія [17].

Поняття андрогінії ввів в психологічну термінологію вже згадуваний Карл Юнг, пояснюючи її поняттями Аніма та Анімус. Американський психолог Сандра Бем створила психологічну методику вимірювання маскулінності і фемінності «Статево-рольовий опис» (the Bem Sex-Role Inventory), згідно з якою можна діагностувати чотири типи людей незалежно від їхньої фізіологічної статі: 1) маскулінні (з вираженими чоловічими якостями); 2) фемінні (з вираженими жіночими якостями);

3) андрогінні; 4) невизначені (без виражених якостей маскулінності і фемінності) [16].

С.Бем, У.Мітчел, К.Хелверсон у теорії гендерних схем вважають, що гендерні схеми та традиційні ролі значно обмежують статеворольову поведінку, а маскулінні та фемінні моделі не повинні калькувати одна одну і мають інтегруватися у збалансоване утворення, в андрогінну модель поведінки, яка виявилася психологічно досконалішою та більш успішною у різних сферах діяльності (С. Бем, О. Вейнінгер, В.Є. Каган). Психологічна андрогінність виражає високі показники водночас за шкалами маскулінності та фемінності, вона пов'язана з високою самоповагою, наполегливістю, мотивацією до досягнень, внутрішнім відчуттям благополуччя, має багатий набір статеворольової поведінки і гнучко його використовує залежно від обставин. Тому нами розглядається саме андрогінність як необхідна умова універсалізації гендерних ролей, що стирає обмеження, зумовлені традиційними соціокультурними очікуваннями [24].

Теоретичний аналіз довів, що становлення статеворольової ідентифікації особливо інтенсивно відбувається у підлітковому та юнацькому віці. Особливу роль у її становленні відіграє наслідування (імітація) взірців дорослих чоловіків і жінок, уподібнення значущому іншому, ототожнення з ним, запозичення важливих його характеристик, що обумовлюється характером стосунків, формами спілкування підлітка з батьками, дорослими та однолітками [7] .

1.3 Етапи формування статевої ідентифікації

Статево визначений життєвий світ складається протягом всього життя людини, не завершуючись статевим дозріванням.

Статева ідентифікація - це стадіальний процес. Приблизно у 1,5 року, як відомо, виникає первинна статева самоідентифікація, знання власної статевої належності, хоча розуміння статевих відмінностей залишається обмеженим. Дворічні діти досить чітко обирають заняття, які відповідають певній статі. Вони віддають перевагу зображенням героїв своєї, а не протилежної статі на малюнках у книжках.

Наближуючись до кризи 3 років, діти не лише сприймають і відрізняють певні ознаки тієї чи тієї статі. Вони яскраво переживають свою належність до хлопчиків або дівчаток і бурхливо ображаються, якщо дорослі «плутають» їхню стать. У свідомості вже є деякі соціальні вимоги, очікування, пов'язані із статтю.

Водночас архаїчна дитяча свідомість, як і свідомість міфологічна, припускає інверсію функцій: хлопчик, коли він вже буде дорослим, може перетворитися на жінку і стати мамою, народити собі діточок, а дівчинка, коли підросте, спокійно перетвориться на сильного, хороброго, спритного хлопця, який буде друзів захищати, а ворогів перемагати. Магічні перетворення у молодшому дошкільному віці припускаються за рахунок, наприклад, зміни зовнішнього вигляду, одягу на одяг протилежної статі.

Навіть у 5-6 років багатьма дітьми константність статевої належності все ще не приймається. Залишається можливість перетворення на особу іншої статі якщо й не завдяки простому переодягненню, то завдяки виконанню певної ролі, оволодінню особливими функціями статі протилежної (як це передбачається, наприклад, казковими ритуальними діями).

Під час переживання кризи семи років незворотність статевої належності стає у свідомості дитини неминучою. Саме в цей час, коли відбувається остаточна статева ідентифікація, починається процес статевої диференціації у цінностях, настановах, способах діяльності, формах спілкування. Потенційно жіночий життєвий світ вже ніяким чином не змінює свої особливі ознаки на ознаки світу потенційно чоловічого.

Цікаво, що хлопчики починають надавати перевагу своїй статі раніше, ніж дівчатка, і виявляються більш послідовними у цьому. Серед дівчаток зустрічаються й такі, які жалкують з приводу своєї статі протягом досить тривалого часу, вони не люблять ляльок, дівочих забав, намагаючись разом із хлопцями лазити по деревах, битися, перемагати, верховодити.

Ідентифікація з протилежною статтю відбувається у дівчаток частіше, ніж у хлопчиків. До підліткового, а інколи і до юнацького віку це сприймається оточенням дівчинки відносно спокійно, не викликає соціального засудження, адже жвава, активна, самостійна дитина ніби-то росте більш життєво компетентною, більш успішною, ефективною. Хлопчиків, які надають перевагу дівчачим іграм, поводяться надто спокійно, мляво, доросле оточення сприймає радше негативно, ніж позитивно, а ровесники тієї ж статі нехтують ними, навіть переслідують, ображають [6].

На ранніх стадіях формування психологічної статі провідну роль відіграють процеси ідентифікації, переживання дитиною своєї тотожності з дорослим однієї з нею статі. Пізніше вирішального значення поступово набувають механізми статевої типізації, які залежать від формування навичок, засвоєння взірців поведінки, позитивних прикладів, заохочення та покарання. Ще пізніше домінуючу роль починають відігравати процеси категорізації, коли складається сприятливий клімат для засвоєння різнопланових статевих ролей, формування власних стійких статевих стереотипів [7].

Ясна річ, на кожному віковому етапі можна простежити складну взаємодію процесів ідентифікації, типізації і категорізації. Водночас завжди є процеси провідні і підпорядковані. Ранній вік передусім присвячений ідентифікації, дошкільний - типізації, молодший шкільний - категорізації. Після завершення у підлітковому віці першого етапу формування психологічної статі починається новий, складнішій виток аддиктивної взаємодії ідентифікації, типізації та категорізації [7].

Старший підліток знов на більш складному рівні ідентифікується з представниками своєї статі. Об'єктами його ідентифікації вже не є батьки, як це було у ранньому дитинстві. Він орієнтується тепер на ідеальні уявлення про чоловіка і жінку, не зосереджуючись, як мала дитина, лише на зовнішніх відмінностях, а намагаючись вловити глибинніші особливості маскулінності та фемінінності у їх взаємодії. Його найбільше цікавить ставлення чоловіків та жінок одне до одного, потяг, кохання.

На процес підліткової ідентифікації активно впливає темп статевого дозрівання. Як відомо, на дівчат і юнаків по-різному. Прискорена маскулінізація хлопчиків, що передбачає високий зріст, фізичну силу, витривалість, відповідає соціальним стереотипам і дорослих, і ровесників. Водночас прискорена фемінізація, яка у підлітковому віці супроводжується відчутною прибавкою ваги, зовсім не відповідає підлітковому стереотипові стрункості, тендітності, астенізованості. Тому підлітку чоловічої статі легше ідентифікуватися з ідеалом маскулінності, ніж підлітку жіночої статі з ідеалом фемінінності.

В юнацькому віці, коли більшість отримує першій досвід статевого життя, знов ідентиифікуються процеси статевої типізації, коли вирішальну роль на тривалий час відіграють механізми психічного підкріплення. У цей час, як відомо, людина робить свій професійний вибір, який великою мірою залежить від розуміння й переживання своєї статевої належності. Хлопці тверезо, чітко ставлять перед собою цілі, що відповідають їхнім зацікавленням, смакам, здібностям. Їм хочеться передусім самореалізуватися у конкретній діяльності, знайти своє місце у світі, відчувати згодом свою компетентність. Дівчата зосереджені на відповідності їхньої майбутньої праці власному ідеалу жіночності. Обираючи місце роботи чи навчання, вони враховують можливість зустрічі із своїм майбутнім чоловіком. Вони гармонізують свій життєвий світ, якщо відчувають у собі здатність до проявів тепла, душевності, створення комфортного оточення.

Успішне формування психологічної статі передбачає передусім відповідність біологічних характеристик індивіда соціальним очікуванням. Важливу роль відіграють при цьому сприятливі умови, що полегшують ідентифікацію з представниками своєї статі через її значущих для особистості представників [21].

Коротко сумуючи сприятливі умови для формування адекватної психологічної статі, можемо назвати передусім бажаність для батьків народження дитини саме тої статі. Не меншу роль у статевій соціалізації відіграють особливості взаємодії матері і батька між собою у ранньому дитинстві. Ці взірці закарбовуються на все життя. І якщо батько колись у дитинстві постійно насміхався, підкреслюючи недоліки матері, син, для якого батько - взірець, у подальшому житті несвідомо буде відтворювати саме таке зневажливе ставлення до жінок.

Серед умов сприятливої статевої соціалізації слід назвати також контакти з братами-сестрами, яких сьогодні так мало у наших родинах, спілкування з однолітками обох статей. Суттєву роль відіграє також прискорене чи уповільнене статеве дозрівання, оцінка власної мужності чи жіночності, становлення соціально схвалюваного стереотипу статевої поведінки. Процеси ідентифікації поєднуються при формуванні психологічної статі з процесами статевої типізації, до яких на певних вікових етапах приєднується і самокатегорізація, тобто створення сприятливих умов для засвоєння різних статевих ролей [26].

Етапи життєвого шляху стають своєрідними вехами світоперетворень під впливом статеворольових орієнтацій. Ставлення до себе як до майбутнього чоловіка (або майбутньої жінки) чи ставлення до себе як до чоловіка зрілого, а потім й старого зовсім по-різному детермінують світопобудову особистості [14].

Висновки до розділу 1

Проблема статевої ідентифікації студентського віку і факторів, які на неї впливають в сучасних умовах є надзвичайно значущою, насамперед, у зв'язку із зростаючими вимогами до формування активної, творчої особистості, здатної знайти своє місце в житті, самовизначитися та реалізувати себе, а також у зв'язку з необхідністю визначення духовного потенціалу студентів, чиї цінності багато в чому є відображенням цінностей суспільства.

Психологічна стать - це сукупність сексуальної ідентичності, відчуття і усвідомлення своєї статевої приналежності: пов'язані з нею психосоціальні орієнтації (наприклад, потяг до протилежної статі) і соціосексуальні орієнтації, тобто інтерналізовану систему статевих ролей, в руслі яких індивід розрізняє критерії «чоловічності» і «жіночності», оцінюючи себе за цими критеріями, претендує на відповідну діяльність і соціальний статус [10].

Статева ідентифікація - це ототожнення себе з представниками визначеної статі, проявляється в єдності поведінки і самосвідомості індивіда, який відносить себе до конкретної статі і орієнтуєнтується на вимоги відповідної статевої ролі [18].

А.Бєлкін вважає, що «в нормі статева ідентифікація протікає природно і не потребує активності свідомості». Звідки можна підкреслити те, що необхідно забезпечити умови для нормального розвитку статевої ідентифікації.

Аналізуючи теорії гендерної ідентифікації можна зробити висновок, що на формування статевої ідентичності впливають і вродженні, генетично-обумовлені фактори і, ті які виробляються в процесі соціалізації.

Студенська стадія статевої соціалізації виявляється вирішальною у формуванні гендерного типу особистості. Це обумовлюється тим, що в юнацький період формується зріла гендерна ідентичність як усвідомлення індивідом своєї статевої належності, як суб'єктивне осмислення, переживання статевої ролі, яке виявляється у єдності статевого усвідомлення та поведінки. На студенський період припадає остаточне формування гендерної ідентичності [11].



2. Сексуальний розвиток в студентському віці

2.1 Формування ідентичності в студентському віці

У психологічному аспекті у студентському періоді життя вирішуються завдання завершального самовизначення й інтеграції особистості у спільність дорослих людей (набуття Его-ідентичності (за Е.Еріксоном), самовизначення (за Д.Б.Ельконіним), життєвого плану (за І.С.Коном), інтелектуального дозрівання (за Ж.Піаже, Г.С.Костюком), пошук сенсу життя (за В.Франклом, К.Обуховським), самореалізації та індивідуального розвитку (за А.Маслоу), прагнення до успіху в діяльності (за А.В.Мудриком), зростанням сили "Я" та здатності проявити свою індивідуальність в умовах групової діяльності та інтимної близькості, дружби (за Г.С.Абрамовою), становлення якісно нової самосвідомості або "Я-концепції" (за Р.Бернсом, М.Й.Боришевським, П.Р.Чаматою, І.І.Чесноковою), становлення моральної самосвідомості (за Л.Кольбергом) тощо) [23].

Багато дослідників стверджують, що водночас з актуальними переживаннями ідентичності особистості, яка розвивається, притаманний стійкий пошук підтвердження тотожності між "Я" і "не-Я", між буттям і співбуттям [25]. Тобто працює механізм ідентифікації, спрямований не лише на те, щоб уподібнити своє "Я" з "іншим не-Я", але й на те, щоб перетворити навколишній світ (об'єктивні ситуації) відповідно до тієї картини світу, яку малює власна самість і де знаходять своє втілення ігрові та творчі інтенції.

У цей період у молодої людини виникає проблема вибору життєвих цінностей. Юність прагне сформувати внутрішню позицію стосовно себе ("Хто Я?", "Яким Я повинен бути?"), стосовно інших людей [9].

Студентська юність - перший період дорослого самостійного життя. Відповідальність за власну долю, за майбутнє життя визначає специфіку віку. Цей вік, як вважає А.В.Толстих, стає другим перехідним періодом у розвитку особистості: підліток тісно пов'язаний зі своїм дитинством, що проходить, а юнак-студент тягнеться до молодості й зрілості, що наближаються. Л.С.Виготський вказує, що в цей період відбуваються дві значущі зміни в житті особистості: органічна - статеве дозрівання - і культурна - відкриття свого "Я", становлення особистості й світогляду [9]. Виникнення життєвого плану як системи пристосування й активності, усвідомленої юнаком, завершує процес культурного розвитку [29].

Таким чином, студентський вік - це лише одна зі стадій розвитку ідентичності, це період її найбільш яскравої зміни. До того ж, розвиток ідентичності - це не лінійний процес; він може відбуватися в зворотному, регресивному напрямку (у тому разі, якщо зазначені елементи ідентичності втрачають свою життєздатність, відповідність новим вимогам життя).

Особистість часто є сукупністю декількох напівнезалежних субособистостей. "Органічна єдність - це мета людини, а не її наявний стан, заслужена винагорода, отримана завдяки роботі над собою, вихованню…" [1]. Але така робота не всім під силу, особливо нині, коли суттєво збільшилась кількість можливих ідентифікацій (необхідно наголосити на різниці між цими двома поняттями: якщо ідентичність - це стан, то ідентифікація - це процес його формування). Засоби масової інформації продукують цілу низку образів, більша частина яких не має нічого спільного з реальним життям. Унаслідок цього можливе формування неадекватної ідентичності.

Е.Еріксон виділив чотири напрями розвитку неадекватної ідентичності:

· уникання близьких взаємовідносин, що призводить до стереотизації стосунків, самоізоляції індивіда;

· розмитість відчуття часу, яке виявляється в нездатності будувати плани на майбутнє, у втраті почуття цілісності, безперервності власної спроби особистості;

· зниження здатності до продуктивної праці, за якої внутрішні
ресурси організму використовуються неефективно, відсутня здатність концентрації на певній діяльності;

· негативна ідентичність [15].

Це може бути або свідоме наслідування негативних моделей ідентичності, або нова форма молодіжного експерименту, сутність якого зводиться до відкритого прояву ідентичності, що протистоїть налаштуванням старшого покоління й заснована на нонконформізмі.

За концепцією Е.Еріксона, період, що охоплює студентські роки, є часом формування Его-ідентичності, яка є більшим, ніж звичайною сумою ідентифікацій, оскільки включає і внутрішній досвід, набутий на попередніх стадіях, коли успішна ідентифікація приводила до успішного врівноваження базових потреб індивіда з його можливостями. Згідно з Е.Еріксоном, основа для благополучного студентського віку та досягнення інтегрованої ідентичності закладається у дитинстві [15]. Однак за межами того, що студенти виносять зі свого дитинства, розвиток ідентичності відбувається насамперед під впливом тих соціальних груп, з якими вони себе ідентифікують.

Нездатність молоді досягти ідентичності призводить до кризи ідентичності, яка може виявлятися, зокрема, у рольовому змішанні, нездатності правильно обрати кар'єру або належно продовжити освіту. Криза переживається як почуття своєї безкорисності, душевного розладу, безцільності, відчуженості. Саме тому студенти іноді вдаються до "негативної" ідентифікації - протилежної тій, яку пропонують їм батьки та однокурсники.

Система ідентичності не припиняється у своєму розвитку в студентському віці; упродовж життя вона може зазнавати суттєвих трансформацій. Успішне розв'язання проблем ідентифікації на одній стадії не означає, що ці проблеми не виникнуть знов на наступних етапах, адже Его-ідентичність, за Е.Еріксоном, - це "боротьба на все життя" [15].

Трансформації системи ідентичності можуть бути означені як процеси асиміляції та акомодації. Асиміляція передбачає включення принципово нових елементів до структури ідентичності, а акомодація - лише коригування наявної структури [22].

У період навчання у ВНЗ відбувається розширення системи суспільних понять: етнос, нація, національність, менталітет, рідна мова, традиції, звичаї; стає доступним розуміння понять, у яких відображені характеристики культурної ідентичності особистості: відповідальність, толерантність, культура поведінки, культура спілкування, культура почуттів, культура переживань. Поступово розвивається вміння визначати сутність зазначених понять та оперувати ними.

Нерозривно із розвитком поняттєвого мислення у студентському віці відбувається розвиток емоційно-вольової сфери, на основі чого можливе формування особистого ставлення до конкретних подій, явищ суспільного життя. Особисті вподобання, інтереси стають факторами визначення пізнавальної, соціальної активності молоді. Водночас знання про моральні норми й цінності розширюються - і на цій основі відбувається формування вмінь самоконтролю, хоча ще може простежуватися явище певного "відриву" моральних знань від реальної поведінки.

Характерна для студентського віку зовнішня ситуація - це зміна соціального статусу, нові соціальні умови й обставини, початок засвоєння нових діяльностей, розширення соціальних контактів і новий зміст висунених соціумом вимог. Саме ці обставини, а також необхідність визначити своє місце в житті, що постає перед особистістю, становлять головний аспект соціальної ситуації розвитку, а також, з точки зору Л.І.Божович, є причиною формування нової духовної потреби - потреби у життєвому самовизначенні [6].

Важко погодитись із таким підходом до проблеми. Вважаємо, що вимога, висунена соціумом, яка виступає як зовнішня відносно особистості, навряд чи може стати причиною виникнення духовної потреби. Духовна сфера життя людини не може підпорядковуватись соціально-нормативній. Суспільні стосунки - це умови, у яких особистість формується як соціальний суб'єкт. Однак вони не визначають її як духовну сутність. Отже, потрібно розуміти різницю між потребою в життєвому самовизначенні та потребою як об'єктивною необхідністю обрати сферу діяльності, яка виникає перед кожною людиною незалежно від того, чи має вона внутрішню сформовану й усвідомлену потребу в професійному, життєвому, соціальному, духовному самовизначенні [27].

Р.Бернс у дослідженнях закономірностей розвитку особистості у студентський період зазначив, що типові для цього періоду внутрішні конфлікти та стреси пов'язані передусім із необхідністю руйнування тих емоційних зв'язків, що склалися в дитинстві, із формуванням нових стосунків [5].

Разом з тим у цей час збільшується діапазон рольових виборів у зв'язку із включенням особистості в нову систему стосунків. У процесі інтенсивної соціалізації стандарти й цінності суспільства можуть вступати в протиріччя з очікуваннями та сформованими типами поведінки особистості, що приводить до виникнення рольових конфліктів.

Інший тип внутрішнього конфлікту в студентські роки - суперечності між вимогами рольової поведінки й потребою в самореалізації, розрив між виконуваною роллю та "істинним "Я". Саме тому проблеми "пошуку ідентичності" (Е.Еріксон), формування глобальної "Я-концепції" (Р.Бернс) у цей час мають першочергове значення [5; 15].

Усвідомлення системи цінностей відбувається в цьому віці в контексті вироблення життєвих планів, життєвої перспективи. Ставлення до праці, здатність брати на себе відповідальність за власний вибір, власну поведінку можна розглядати як показники особистісного розвитку в студентські роки. З огляду на це, професійний вибір є втіленням індивідуальних цінностей, національно-культурної позиції молодої людини. Мотиви вибору професії, їх усвідомленість, спрямованість є непрямими критеріями рівня національно-культурної спрямованості молодих людей.

Моральні уявлення особистості в студентському віці мають функцію регуляторів її стосунків із тими, хто поряд. Вона свідомо обирає своє місце серед категорій "добро" і "зло". Інші якості особистості - честь, гідність, право, обов'язок тощо, - що її характеризують, також гостро хвилюють людину. Дружба, кохання - важливі суспільні та особистісні цінності, тому виникнення таких почуттів є важливим моментом самовдосконалення людини, її свідомого прагнення досягти високого рівня саморозвитку.

Молода людина намагається осягнути філософські категорії буття - сенс життя, неминучість смерті [10]. Таким чином, роздуми над екзистенційними цінностями (життя, свобода, істина, справедливість) є необхідною сходинкою на шляху особистісного розвитку людини, яка детермінована потребою в концептуалізації уявлень, власного внутрішнього світу, пошуку ідентичності.

У юнаків та дівчат спостерігається значне зростання рівня самоусвідомлення - усвідомлення власного "Я", власних цінностей, життєвих планів. "Я-концепція" особистості - це система уявлень про себе, що склалися внаслідок інтеріоризації думок людей, які поряд, та власних спостережень, переосмислення власного життєвого досвіду.

Процес формування ідентичності триває, що насамперед пов'язано із здійсненням молодою людиною певних свідомих виборів з низки моральних, громадянських, професійних, ідеологічних та інших обов'язків. У студентів спостерігаємо вже не поодинокі або погано узгоджені ідентифікації, а їх систему, що характеризується певною ієрархією ідентифікацій за їх значущістю, актуальністю [13]. Суттєвий регулятивний вплив на поведінку юнаків і дівчат мають найбільш значущі для них ідентифікації.

Студенти прагнуть до ідентифікації з собою, з однолітками тієї самої статі, а також один з одним. Саме у студентські роки відбувається становлення людини як особистості, коли молода людина, пройшовши складний шлях онтогенетичної ідентифікації до інших людей, перейняла від них соціально значущі властивості особистості, здатність до співпереживання, до активного морального становлення до людей, до самого себе і до природи [18].

Формування образу "Я" становить основу для подальших процесів самовизначення. Цей процес ретельно досліджено І.С.Коном у працях "У пошуках себе" та "Відкриття "Я" [19]. Головними психологічними надбаннями студентського віку він вважає відкриття людиною свого внутрішнього світу, усвідомлення своєї неповторності й унікальності. Це сприяє тому, що процес самопізнання стає більш усвідомленим і цілеспрямованим

Формування образу власного "Я" невідривне від визначення власної моральної і соціальної позиції та своїх стосунків зі світом. А.В.Мудрик підкреслює, що найважливіший момент у становленні особистості - це процес "пізнання світу й себе в ньому" [23]. Характерною для молоді є потреба у відособленні, пов'язана з необхідністю самопізнання й визначення своєї власної позиції, цінностей, світогляду, стилю життя. Сформований світогляд як “певна концепція світу й людини” [23] обумовлює рішення і вибір особистості.

Таким чином, головні надбання студентського віку - активізація й актуалізація процесів становлення суб'єктивної картини світу, формування соціальної позиції та основ світогляду. Інтенсивний процес самовизначення відбувається на базі сформованих уявлень і виступає як "процес визначення себе у світі" [23]. Він пов'язаний із самореалізацією, що в студентському віці відбувається у двох формах: зовнішній - прагнення виділитися серед однолітків, проявити свою індивідуальність, і внутрішній як намагання розкрити свої можливості й обдарування в контакті зі світом [23].

Як вважає В.А. Худик, формування світогляду, виявлення своєї соціальної позиції, вибір майбутнього соціального становища й засобів його досягнення - головні потреби особистості у студентському віці [28]. Світогляд науковцем визначено як “систему переконань, що виявляється у ставленнях особистості до середовища” [28].

У підході В.А.Худика увага здебільшого приділяється аспектам соціально-оцінного характеру. На його думку, особистість має передусім оцінювати себе з позиції оточення: "Самовизначення - це визначення своєї корисності для суспільства" [28]. Автор зауважує, що формування особистісного ставлення до подій і явищ та певних тенденцій поведінки й діяльності залежить від потреб і мотивів, які домінують. Але це не пояснює специфіки формування світогляду саме у студентський період, оскільки, як відомо, особливості мотиваційної сфери і сфери потреб закладаються ще у ранньому дитинстві.

2.2 Статева ідентифікація студентів

Розвиток статевої ідентифікації в період юнацтва полягає в підготовці до вибору шлюбного партнера або ж його реального вибору. Це один з найбільш важливих етапів у житті людини, багато в чому визначає його подальшу долю. Ось чому протягом багатьох років психологи намагаються розібратися, яким чином молоді люди вибирають собі супутника життя, шлюбного партнера. Всі вони визнають, що даний процес є більш складним, ніж здається на перший погляд.

Одним з перших, хто почав роздумувати над тими причинами, за якими люди одружуються, був Зигмунд Фрейд (1856-1939). На його думку, завдяки несвідомому процесу діти можуть переносити любов, відчуваючу ними до батьків протилежної статі, на інші суспільно схвалювані об'єкти - свого потенційного подружжя. Відбувається це внаслідок роботи механізму ідентифікації. Образ батька протилежної статі визначає вибір чоловіка. Якщо цей образ в батьківській родині був позитивним, то створюються підстави до досягнення подружньої гармонії. Якщо образ був негативним (не відповідав закладеним в культурі зразками), то дитина, подорослішавши, стане шукати несхожого партнера, однак цей вибір буде джерелом внутрішньої невпевненості і конфлікту. Модель батьківської сім'ї визначає в основних рисах характеристики власної сім'ї.

Пізніше були створені різноманітні теорії вибору шлюбного партнера. Наприклад, згідно теорії комплементарних потреб Р. Ф. Уинча, взаємне тяжіння відчувають партнери з протилежними характеристиками: владного чоловіка може зацікавити лагідна жінка, а спокійного і м'якого тягне до енергійної і прямої жінки. Головна ідея цієї теорії полягає в тому, що людина шукає собі такого супутника, який буде здатний задовольняти його потреби по максимуму. Такі люди з'єднуються за принципом комплементарності (доповнення) один одного.

Розроблена Р. Сентерсом інструментальна теорія підбору подружжя теж ставить на перше місце задоволення потреб. Відповідно до цієї теорії одні потреби (наприклад, статева і потреба в приналежності) важливіші, ніж інші; крім того, деякі потреби більш характерні для жінок, ніж для чоловіків, і навпаки. Відповідно до теорії Сентерса, людин привертають ті люди, чиї потреби схожі на його власні і є доповненням до них.

Згідно Б. Адамсу, який протягом півроку досліджував стійкі студентські пари, первинний потяг засновує скоріше на зовнішніх особливостях, таких як врівноваженість, товариськість, загальні риси і фізична привабливість. Розпочаті відносини стають міцнішими через отримання статусу пари, реакції оточуючих, спокою в присутності один одного, відчуття затишку, впливу інших факторів. Далі пара переходить на стадію близькості і взаємних зобов'язань, що ще більше зміцнює відносини, при цьому зростає привабливість партнерів один до одного. Потім партнери починають вивчати цінності та погляди один одного. Саме на цій стадії пара часто готова до того, щоб прийняти рішення про зв'язування себе шлюбними узами.

Згідно "кругової теорії любові" А. Рейса, механізм підбору шлюбного партнера описується через дію чотирьох взаємопов'язаних і послідовних процесів.

1. Встановлення взаємозв'язку. Мається на увазі почуття комфорту і легкості в спілкуванні двох людей, що залежить від персональних умінь людини входити в контакт з людьми і від соціально-культурних чинників (освіти, стилю, релігії, виховання, соціального класу).

2. Саморозкриття. Тут також великий вплив мають соціально-культурні чинники. Людина починає довіряти своєму партнеру, з'являється почуття розслаблення, і все це сприяє полегшенню розкриття себе перед іншим.

3. Формування взаємної залежності. Мало-помалу в парі з'являються загальні звички, необхідність один в одному.

4. Реалізація основних потреб особистості. На думку автора концепції, це потреба в довірі, любові, стимуляції будь-ким амбіцій особистості та ін.

Обговорюючи проблему вибору шлюбного партнера, слід звернути увагу на те, що нерідко найсерйозніші помилки допускаються молодими людьми ще до моменту укладення шлюбу, в період залицяння.

2.3 Сексуальна ідентифікація і засвоєння статевої ролі

Статеве дозрівання - центральний, стрижневий процес перехідного віку. Але процес цей не зводиться до суми біологічних змін. Людська сексуальність - складне біосоціальна явище, продукт спільної дії біологічних і соціальних сил. Щоб стати чоловіком чи жінкою, індивід повинен усвідомити свою статеву приналежність і засвоїти відповідну статеву роль. Статева ідентичність особистості передбачає усвідомлення індивідом своєї статевої приналежності, засвоєння відповідних навичок і стилю поведінки, а також психосексуальних установок і орієнтацій. Хоча закономірності психосексуального розвитку особистості вивчені недостатньо, психологи не сумніваються в тому, що статева ідентифікація - продукт соціалізації, виховання і навчання. Вже до півтора років дитина зазвичай знає, хлопчик він чи дівчинка, хоча і не вміє пояснити цю атрибуцію. 3-4-річна дитина знає не тільки власну підлогу, але і вміє розрізняти стать оточуючих людей, хоча статева приналежність ще асоціюється у нього з зовнішніми випадковими ознаками, на зразок одягу, і здається принципово оборотного. Поняття статевої приналежності, як незворотної властивості складається у дитини приблизно в 6-7 років, коли починається бурхливий процес статевої диференціації діяльності, установок і цінностей, суб'єктом якої є сама дитина, а не батьки. Хлопчики і дівчатка грають в різні ігри, вибирають різних партнерів і т.д. У перехідному віці стереотипи «маскулінності» і «фемінінності» поляризуються особливо різко, а потреба відповідати їм стає як ніколи гострою. Це поширюється не тільки на зовнішність, але й на багато соціальні та психічні якості. Соціальна рівність чоловіків і жінок, які отримують однакову освіту і займаються однією і тією ж діяльністю, неминуче послаблює поляризацію чоловічих і жіночих ролей, тим більше що індивідуальні відмінності чоловіків і жінок ніколи не вкладалися в рамки цієї поляризації, що не означає повного усунення статевих відмінностей у поведінці та психіці. Але взаємини чоловіків і жінок все частіше будуються не у відповідності зі стереотипними приписами статевих ролей, а на основі врахування індивідуальних особливостей особистості. Це стосується і сексуальної поведінки. Так званий «подвійний стандарт» стверджував різну статеву мораль для чоловіків і для жінок: чоловік може бути сексуально активним, жінка повинна терпляче чекати, поки її виберуть, і навіть після цього проявляти стриманість. Сьогодні такі уявлення вже не є неподільно пануючими; молодь все більше орієнтується на принцип рівності прав і обов'язків[29].

...