Емоційне вигорання у вчителів старших класів (на прикладі діяльності Олешківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Снятинського району Івано-Франківської області)

І пам'ятайте: сильний за всіх - керований собою.

Обговорення: Які форми взаємодії в групі сприяли досягненню результату, а які перешкоджали?

Чи був у дискусії лідер?

Чи був хтось, хто не повністю реалізувався або взагалі не був почутий?

Вправа «Почуття гумору»

Інформація для роздумів

Почуття гумору зазвичай виявляється в умінні відшукати смішну рису там, де здавалося б, немає нічого смішного. Це уміння не в усіх однаково розвинене, хоча в житті смішне та серйозне не тільки є сусідами, але іноді неподільні. Неважко відшукати смішне навіть у найнеприємнішій ситуації, що трапилося з кимсь іншим. Побачити смішну сторону неприємної події, що стосується тебе самого, набагато важче, тим більше це важко в ситуації загрози. Щоб піднятися над неприємною ситуацією і знайти в ній комізм, потрібна велика сила духу.

Завдання з аналізу інформації

Використовуючи свої спостереження, опишіть проблемну ситуацію, у якій гумор допоміг учителеві «згасити» педагогічний конфлікт.

Опишіть конфліктну ситуацію, у якій гумор учителя комунікативні ускладнення.

Заключна рефлексія. Як пройшов день?

Ступінь збігу очікувань педагогів авторської позиції може змінюватися в залежності від досвіду і характеру завдання: від усвідомлення наявності різних позицій до більш тонкої їх диференціації. Не одержавши підтвердження своїм очікуванням, вони можуть конфліктно сприймати всю ситуацію. Таких випадків не слід уникати, оскільки за умовами нашого дисертаційного дослідження, спільне вирішення конфліктів, кризових ситуацій має бути поштовхом до особистісного розвитку педагога.

Зустріч 7,8 (8 годин)

Мета: допомогти виразити пригнічені відчуття, потреби, прагнення та думки, краще зрозуміти себе.

Вправа. Вербалізація стану агресивності.

Мета - відпрацювання вміння зворотного зв'язку.

Пропонується записати речення, яке виражає стан агресивності, незадоволення. У цьому реченні всі приголосні звуки замінити звуком «х». Прочитати речення з новими звуками, але з інтонацією підвищеного агресивного збудження.

Вправа. Моя реакція

Мета - вироблення вміння адекватно реагувати на провокуючі агресію ситуації.

Група поділена на пари. Розігрується ситуація: один із учасників забув передати важливе повідомлення своєму партнеру, який з гнівом про це говорить. Від учасників вимагається будувати фразу з «Я-позицій», тобто: «Я не задоволений тим, що ти...», а не: «Ти не повідомив...».

Вправа. Звільнення від негативної енергії

Мета - вироблення вміння звільнятися від негативної енергії в момент надмірного емоційного збудження.

Учасникам пропонується уявити чи пригадати подію, коли вони знаходилися в стані надмірного агресивного збудження. Спробувати відтворити цей стан: максимально напружити м'язи, руки затиснути в кулаки.

Після цього повернутися до стіни, різко видихнути повітря і «викинути» свою агресію на стіну, уявляючи, що на стіну виливається фарба червоного кольору.

Вправа. Конфлікт «агресора» і «жертви»

Мета - усвідомити конфліктні сторони поведінки.

Учасники сідають один навпроти одного парами і розподіляють між собою ролі «агресора» і «жертви». У ході діалогу агресор критикує, сварить партнера з позиції явної переваги і впевненості в собі. «Жертва» захищається, постійно виравдовуючись і вибачаючись; говорить своєму партнеру, як вона прагне догоджати і що цьому заважає. За 5 хвилин учасники міняються ролями. Порівнюються зіграні ролі з життєвими ситуаціями.

Вправа. Рольова гра з конфліктним змістом

Мета -розширення уявлень про мотиви, що спонукають до конфліктної поведінки; відпрацювання вміння давати зворотний зв'язок. Ситуації:

1) Ви постійно спостерігаєте вербальну агресію в спілкуванні двох Ваших колег;

2) Ваш колега по кафедрі без дозволу взяв Ваш щоденник і прочитав записи вголос із коментарями.

Варіанти рольових ігор дають змогу учасникам виявити свої індивідуально-психологічні особливості, віднайти приховані мотиви поведінки. Це також вимагає спостережливості, здатності правильно розуміти ситуацію і співрозмовника, уміння вносити корективи у свою поведінку.

Вправа «Психічно здорова людина».

«Інформація для роздумів».

Психічно здорові люди позбавлені комплексів їх поведінка є природною та розкутою… Їхнє життя завжди сповнене змісту, має мету - чи то турбота про інтереси народу чи то про інтереси конкретних людей…Вони вміють присвячувати себе своїй меті цілком. У будь-якій роботі такі люди помітні: їх мислення відзначається самостійністю, незалежністю від забобонів часу й авторитетів. Психічно здорові люди життєлюби: вони вміють отримувати задоволення від життя у великому і малому - і від аромату квітки, і від краси математичної формули…Така особистість виключно оптимістична. Навіть у найкатастрофічнішій ситуації вона не втрачає надії, і це нерідко надає їй сил знайти вихід. Ця особистість надзвичайно активна - ніколи не чекає, поки хтось почне роботу, прагне узятися за справу сама, віддається будь-якій справі цілком. Такі люди не бояться ризикувати - не заради самого ризику, а заради справи. Не бояться невдач - уміють гідно пережити їх, не зламатися.

І найголовніше такі люди відзначаються дуже високим ступенем самооцінки. Вони не перебільшують власних достоїнств і щохвилини прагнуть стати кращими, подолати свої недоліки, але також і поважають себе - поважають у собі особистість, людську гідність.

Питання для обговорення.

Як часто вам доводилося зустрічати психічно здорових шкільних педагогів?

Завдання з аналізу інформації.

Проаналізуйте стан свого психічного здоров'я і складіть програму самовдосконалення.

Зустріч 9 (4 години).

Мета: встановлення між учасниками і тренером зворотного зв'язку за результатами роботи в групі; усвідомлення учасниками змін, що відбулися в професійній сфері; усвідомлення внутрішньо особистісних змін.

Структура заняття.

Розминка (на вибір учасників).

Вправа «Валіза».

Вправа «Позитивність «Я» - концепції педагога»

Групова дискусія «Капелюхи».

Проведення анкети зворотного зв'язку по тренінгу. Розминка (на вибір учасників).

Учасникам пропонується повторити будь-яку розминку, яка їм більше всього сподобалась і запам'яталася.

Вправа«Валіза»

Опис. Кожен з учасників по черзі виходить за двері на декілька хвилин. У цей час усі інші збирають йому валізу - шляхом групової дискусії виділяють по 3 позитивні і негативні якості, які даний учасник проявив у ході тренінгу, і записують їх. Потім учасник повертається в аудиторію і йому вручається в складеному вигляді листочок із списком якостей. Розгортати і читати його дозволяється тільки після закінчення заняття. Добре, якщо ведучий у кінці заняття теж отримає свою «валізу». Дану вправу слід проводити з обережністю, оскільки отриманий таким шляхом досвід у деяких випадках може виявитися психотравмуючим. Ведучому необхідно з учасниками тренінгу ухвалити рішення, чи готова конкретна група до виконання даної вправи. Результати вправи залишаються у кожного учасника індивідуально, не передбачене їх групове обговорення. Якщо у когось виникне бажання обговорити отримані результати, то учасники повинні мати можливість згодом індивідуально поспілкуватися з тренером з цього приводу.

Тривалість вправи передбачити досить важко, дуже приблизно можна орієнтуватися на цифру 6 хвилин на людину (по хвилині на якість). Якщо група велика і/або учасники схильні до тривалої і ґрунтовної бесіди, то робота може зайняти і все заняття.

Психологічний сенс вправи. Учасники отримують зворотний зв'язок від групи на свою поведінку в ході тренінгу. Крім того, отриманий листочок виступає для деяких учасників своєрідною «матеріалізацією» тренінгу, його «об'єктивізацією». Деякі педагоги зберігають свої листочки і час від часу перечитують їх навіть через тривалий час після закінчення тренінгу.

Вправа «Позитивність «Я» концепції педагога».

Інформація для роздумів.

Чим меншою мірою вчитель впевнений у собі, тим більше він схильний до стереотипного, формального мислення і, відповідно, до догматичного стилю викладання, заснованого на постановці запитань, що вимагають однозначної відповіді, на викладанні фактів із метою одного тільки запам'ятовування. Як наслідок - таке викладання явно тяжіє до примітивних форм, чому сприяє прагнення педагога не припустити виникнення дискусій, варіативних виборів і альтернатив у процесі навчання. Як бачимо, знову на повний зріст постає проблема «Я» - концепції вчителя, яка є реальним психологічним забезпеченням успіху її діяльності або призводить до неминучих ускладнень і явних або прихованих невдач.

Результати значної кількості досліджень свідчать про те, що «ефективні» вчителі порівнянні з «неефективними» відзначаються високою самооцінкою, позитивним ставленням до себе, свободою від надмірної тривожності і самокритики. Їм притаманна здатність позитивно впливати на «Я»- концепцію та успішність учнів. Учителі, які приймають власну особистість, легше приймають і особистості інших, тоді як учителі схильні до заперечення, частіше відштовхують інших…Учителі, яким притаманне позитивне самосприйняття, упевненість у собі, у своїх педагогічних здібностях, вступають у спілкування з іншими значно легше за інших і тому ефективніше розв'язують завдання, що постають перед ними на уроці.

Питання для обговорення

Як складається «Я» - образ педагога? Які чинники впливають на його формування?

Як позитивність «Я» - концепції пов'язана із само актуалізацією особистості, мотивацією на професійну діяльність?

Чи впливає позитивність самосприйняття вчителя на рівень його емоційної стійкості? У чому це може проявлятися?

Запропонуйте способи гармонізації особистості вчителя, підвищення рівня його професійної самосвідомості.

Групова дискусія «Капелюхи»

Опис. Учасники розбиваються на 4 підгрупи. Кожна з підгруп вибирає представника, який витягає долю - папірець, на якому написаний «колір капелюха», що дістається підгрупі. Дискусія виглядає найцікавіше, якщо після цього ведучий дійсно забезпечує учасників капелюхами кольорів, що їм дісталися, які нескладно виготовити із смужок кольорового паперу. Коли капелюхи розподілені, дається завдання: кожній з підгруп підготувати відгук про минулий тренінг, виходячи з таких значень кольорів:

Зелений капелюх. Охарактеризувати тренінг з позиції розуму. Які знання і уміння дав тренінг, що представляється найбільш корисним, а що не дуже? Де і як можна використовувати одержані знання і навички? Сформулювати в метафоричній формі те розуміння проблемних ситуацій, що склалося у процесі тренінгу, висловити своє ставлення до даного виду управління і те, наскільки, на їх думку, воно є ефективним у роботі .

Червоний капелюх. Описати тренінг з позиції емоцій і відчуттів. Що викликало позитивні переживання, а що -- негативні? Які вправи, моменти групової дискусії, тексти голограм були найяскравішими в емоційному плані?

Чорний капелюх. Дати негативний зворотний зв'язок: відзначити, що не сподобалося, виявилося неприємним, нудним або даремним, що слід було б зробити по-іншому. Тренер просить учасників пригадати про ті цілі й очікування, які були заявлені учасниками на самому початку тренінгу, і відповісти на питання: «Яких із поставлених цілей не було досягнуто?», «Які із очікувань не виправдались?»

Білий капелюх. Дати позитивний зворотний зв'язок: відзначити, що сподобалося на тренінгу, що вдалося, було корисним, в чому учасники бачать основні досягнення особисто для себе. Дана група так само отримує запитання стосовно очікувань від тренінгу, але зворотного характеру: «Чи досягнуті поставлені цілі?», «Чи виправдалися очікування від тренінгу?»

Підгрупам дається 10-15 хвилин на обговорення і підготовку до виступу, після чого вони стисло розповідають про минулий тренінг з позиції кольору, що дістався їм.

Дана вправа є модифікацією педагогічного прийому «Шість капелюхів мислення», вживаного для розвитку критичного мислення. Для умов тренінгу відразу шість різновидів зворотного зв'язку -- кількість надмірна, цілком достатньо чотирьох. Краще всього надавати підгрупам слово в такому порядку, як перераховані «капелюхи»: почати бесіду з позиції розуму, потім поділитися відчуттями, «посваритися», а наприкінці пригадати все хороше. Не слід починати дискусію з представлення негативного зворотного зв'язку або, тим більше, закінчувати нею. Доцільним було б надати учасникам можливість висловитися з позиції «капелюха» іншого кольору.

Психологічний сенс дискусії.

Пропонована процедура дозволяє структурувати зворотний зв'язок, організувати дискусії в підгрупах, а її ігровий характер забезпечує активне включення учасників. У групах це продуктивніше, ніж просто розсадити учасників в традиційне коло і просити по черзі висловлюватися з приводу минулого тренінгу.

Анкета зворотного зв'язку по тренінгу

На закінчення рекомендується провести невелике анкетування, спрямоване на отримання ведучим зворотного зв'язку відносно минулого тренінгу. Це не лише сприяє удосконаленню тренерського професіоналізму, але й залишає позитивне враження, даючи їм зрозуміти, що їх думкою цікавляться, вважають її значущою. Заповнені анкети залишаються у тренера, їх колективне обговорення не передбачене, хоча якщо хто-небудь із учасників захоче обговорити свою анкету індивідуально, слід надати йому таку можливість. Вважаємо за краще не диктувати текст анкети, а роздрукувати його відповідно до числа педагогів і роздати їм для заповнення.

Інструкція. Заверши, будь ласка, ці пропозиції так, як вважаєш за потрібне. Підписувати цей листок не обов'язково.

На цьому тренінгу я…

Основне, чому я навчився на наших заняттях…

Більше всього мені запам'яталося…

Мені не дуже сподобалося, що на тренінгу…

Я б хотів(ла), щоб при проведенні наступних тренінгів тренер…

Думаю, що після тренінгу зміниться…

Мені більше за все сподобалося, що на тренінгу…

Така методична побудова тренінгу продиктована результатами чисельних досліджень, які присвячені впливу тренінгу на розвиток тих чи інших соціально-психологічних якостей особистості.

Таким чином, тренінг, побудований у такий спосіб, дозволяє ефективно вирішувати задачі, пов'язані з розвитком особистісних та професійних якостей, керувати своїми емоційним станом, коректним вираженням емоцій і умінням розуміти емоції оточуючих, призводить до перебудови когнітивної, афективної та поведінкової структур особистості, сприяє самопізнанню та само прийняттю, що особливо важливо у педагогічній діяльності.

3.2 Процедура апробації профілактики емоційного вигорання вчителів старших класів

З метою попередження професійного "вигорання" доцільно проводити тренінгові роботу у колективах (в даному випадку педагогічному колективі).

Участь у тренінгу може бути тільки добровільним. Учитель може бути примушений адміністрацією до відвідування семінару з психології, але не можна примушувати людину вступати в спілкування з іншими людьми, давати зворотний зв'язок, розвивати в собі визначені навички і здібності. Це неможливо з етичної точки зору, це неефективно, і, зрештою, це може бути небезпечно для його психічного здоров'я.

Але навіть люди, які відгукнулися на запрошення керівника або психолога взяти участь у тренінгу, повинні заздалегідь одержати усю необхідну інформацію, для того щоб прийняти рішення усвідомлено. Добре провести з кожним попередню бесіду, розповівши про зміст і форми тренінгової роботи, про необхідність займати активну позицію, відкривати іншим учасникам свій внутрішній світ, переживання, думки, мінятися, привласнюючи новий досвід [71, с. 315].

Оволодівши навичками усунення негативних наслідків стресових ситуацій, керівникам слід пам'ятати, що багатьом людям не під силу самостійно впоратись зі стресами [19, с. 87].

Необхідно бути толерантними у спілкуванні з ними та особливо уважними в тих випадках, коли хтось із рідних, друзів чи ваших студентів раптово:

починає виявляти агресію до людей, стосунки з якими до цього були завжди гарними;

втрачає інтерес до будь-чого;

виглядає занадто втомленим;

потрапляє в залежність від ліків, алкоголю чи наркотиків;

намагається більшість часу проводити на самоті;

починає говорити про самогубство як прийнятний спосіб розв'язання життєвих проблем.

Такі зміни в людині можуть бути ознаками схильності до депресії, суїциду. Прийміть такі зміни та продовжуйте активно спілкуватися з людиною, не втрачайте з нею контактів. Пропонуйте їй конструктивні підходи до вирішення особистих проблем, проявіть турботу та увагу. Якщо ризик суїциду здається досить великим, обов'язково порадьте людині звернутися за кваліфікованою допомогою до фахівця-психолога, психотерапевта чи лікаря.

Серед комплексних способів подолання стресу - зміна способу життя, наближення його до здорового і врівноваженого. Те, що з нами трапляється, - це наслідок того, як ми живемо, що їмо, як поводимося, яких звичок дотримуємося.

Звичайно, кожному з нас навряд чи знадобляться всі запропоновані способи. Пропонуємо відібрати з них найбільш прийнятні, котрі складатимуть особистий базовий набір психологічних прийомів та вправ, необхідних для успішного виходу зі стресових ситуацій та профілактики стресів.

Отже, від стресу можна ефективно боронитися. Він може бути навіть корисним. Якщо б у житті все завжди йшло за нашими планами, якби ми ніколи не зустрічалися із загрозою, не ставили б перед собою складні цілі, то що б нас змушувало замислюватися над життям, формувати у собі терпіння, стриманість, мужність, волю?

До важливих особливостей ефективного вчителя належать впевненість у собі та висока самооцінка ( позитивна оцінка себе як здібної людини, гідної пошани), емоційна стабільність і прагнення до максимальної гнучкості. Проте в більшості сучасних педагогів переважає негативна «Я»- концепція, низька самооцінка, невпевненість у собі.

Педагоги з низькою самооцінкою неадекватно сприймають себе й оточуючих, відчувають підвищену тривожність, що негативно позначається на педагогічному процесі.

Ступінь адекватності самооцінки педагога багато в чому визначає розвиток емоційного напруження в педагогічній діяльності. Маючи адекватну самооцінку та позитивне само ставлення, педагог позитивно впливає на самооцінку й само ставлення дітей, стимулює в них прагнення до успіхів у навчальній діяльності, розвиває їхню особистість.

Позитивний характер педагогічного іміджу сприяє профілактиці розвитку емоційного напруження в учителя і його учнів, сприяє розвитку в них таких особистісних якостей, як доброзичливість, чуйність, впевненість у собі.

Найпоширенішим засобом профілактики«професійного вигоряння» є безупинна психолого-педагогічна освіта педагога, підвищення його кваліфікації. Знання, отримані під час навчання у вузі, швидко «старіють». У американській літературі фігурує навіть одиниця виміру старіння знань фахівця, так званий «період піврозпаду компетентності», запозичений з ядерної фізики. У разі це тривалість часу по закінченні ВУЗу, коли з появою нових знань, з появою нової інформації компетентність фахівця знижується на 50%.

Важливий аспект у професійній діяльності педагога є саморегуляція емоційного стану. Необхідність саморегуляції виникає, коли педагог стикається з новою, незвичайною проблемою, яка не має однозначного рішення. Саморегуляція необхідна у кризовій ситуації, коли педагог перебуває у стані підвищеної емоційної й фізичної напруги, що спонукає його до імпульсивних дій, чи, якщо він перебуває у кризовій ситуації, оцінювання із боку дітей, колег, іншим людям.

Психологічні основи саморегуляції емоційного стану містять у собі управління як пізнавальними процесами, так і особистістю: поведінкою, емоціями й діями. Нині для саморегуляції психічних станів використовується нейролінгвістичне програмування.

У руслі цього напряму Г. Дьяконовим розроблений цикл вправ, орієнтованих на відновлення ресурсів особистості. Знаючи себе, свої потреби і їх задоволення, вона може раціонально розподіляти свої сили протягом кожного дня, цілого навчального року.

Рекомендації для позбавлення від стресу:

- Спробуйте розробити систему пріоритетів у своїй роботі, вчіться планувати (накопичення великої кількості планів уроків, незакінчених проектів призводить до плутанини і тривоги; дезорганізація може привести до стресового стану);

- Уникайте нездорової конкуренції (в багатьох ситуаціях ми не можемо уникнути конкуренції, але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях попри будь-які обставини призводить до конфліктів, напруження і тривоги, робить людину агресивною);

- Налагоджуйте ефективні взаємовідносини з керівництвом (від ефективності професійної взаємодії з керівництвом в значній мірі залежить адекватність оцінки професійної діяльності вчителя);

- Не ставте перед собою недосяжних цілей (мета повинна бути реальною та досяжною в часі, коли людина ставить перед собою надто глобальні або невизначені задачі, вона часто не може визначитись з чого почати здійснення своїх планів; тому доцільно масштабні цілі розбивати на кілька досяжних);

- Зосередьтесь на позитивних якостях оточуючих, намагайтесь не критикувати інших (у позитивної особистості більш ефективні соціальні зв'язки та вищий рівень соціальної підтримки в колективі);

- Знаходьте час для відпочинку;

- Ведіть активний спосіб життя, виконуйте фізичні вправи (це підвищує стресостійкість та адаптаційні можливості організму);

- Не відкладайте надовго важливі справи (тягар незакінченої справи знижує адаптаційні ресурси);

- Не ставтесь до себе як до жертви обставин (таке відношення знижує адаптаційні можливості організму, заважає прийняттю ефективних рішень).

У більшості випадків поняття «стрес» асоціюється з негативними переживаннями та з ситуаціями, що їх викликають. Але стрес - це лише реакція організму людини на будь-яку зміну ситуації, активізація його ресурсів, підготовка до активних дій. Без певного рівня стресу неможливий професійний та особистісний розвиток, пристосування до нових умов життя. Тому можна стверджувати, що незначний рівень стресу є корисним для людини. Але надто тривала або надмірна дія стресових факторів й призводить до стресу, який негативно впливає на здоров'я людини.

Дуже важливим аспектом як у подоланні, так і у попередженні виникнення надмірного, негативного стресового стану та розвитку емоційного згорання є стресостійкість людини. Стресостійкість в широкому розумінні - це здатність протидіяти впливу стресорів активно перетворюючи ситуацію, в якій вони проявляються, або пристосовуючись до неї. Важливим фактором підвищення стресостійкості є активізація та накопичення особистісних ресурсів подолання стресу. Під ресурсами стресостійкості особистості розуміють індивідуальні якості та здібності, що зумовлюють психологічну стійкість в стресогенних ситуаціях. До таких ресурсів належать: позитивність і раціональність мислення, самоповага, активна мотивація, емоційно-вольові якості, активна життєва установка, фізичні ресурси. В кожної людини є внутрішні ресурси, які можуть допомогти в кризових ситуаціях та сприяти розвитку особистості.

Кожна людина по-своєму реагує на одні і ті ж навантаження. Згідно з дослідженнями найбільше схильні до емоційного вигорання люди педанти, демонстративні люди, які прагнуть, щоб оточуючі визнавали їхні успіхи і досягнення, а також співробітники з високою здатністю до емпатії: вони близько до серця приймають емоції учнів, у результаті чого витрачають свої власні сили. Для них потрібні певні профілактичні програми, які дозволяють підвищити самооцінку і переключатися на інші види діяльності. Крім того, доведено, що оптимісти значно рідше вигорають, ніж песимісти. У профілактичному ресурсі таких людей можуть стати пізнавальні екскурсії, спільне дозвілля, неформальне спілкування з колегами в позаурочний час.

Для активізації ресурсів стресостійкості особистості

Розвивайте навички позитивного мислення. Позитивне мислення сприяє виокремленню корисних сторін важкої ситуації і допомагає на цій основі скласти конструктивний план дій, не загострюючи увагу на негативних переживаннях і не перешкоджаючи пошуку нових альтернативних способів вирішення особистих та професійних труднощів.

Позбавтесь від ірраціональних переконань і суджень. Ірраціональні переконання лежать в основі неефективних моделей поведінки, вони призводять до неконструктивних переживань. Не сприяють подоланню стресу і підвищують ризик емоційного вигорання. Ознаки ірраціональних суджень:

1) в них враховані лише 2 крайності «добре-погано», «або- або» (третього не дано);

2) спираються на перебільшене узагальнення («так роблять всі»), а внаслідок - містять помилкові висновки;

3) їх супроводжують сильні негативні переживання - гнів, почуття безсилля, роздратування, приниження, агресивність тощо;

4) часто в них використовують слова «повинен», «зобов'язаний»;

вони завжди песимістичні і спрямовані на невдачу («я цього не витримаю», «я не зможу цього зробити»);

у них відсутня орієнтація на ціль («несправедливо, що мене не цінують...»);

часто базуються на перебільшенні фактів, впливові інших.

Ш Виражайте свої почуття та емоції соціально прийнятними формами.

Ш Проявляйте гнучкість мислення та поведінки. В кожній ситуації, в яку ми потрапляємо, відображається наша стратегія розв'язання проблем. Якщо проблемні ситуації зустрічаються нам регулярно, варто звернути увагу на те, що ми робимо не так і бути готовими змінити своє ставлення до ситуації та способи поведінки.

Ш Навчіться у будь-якій ситуації визначати власну мету, результат, якого ви хотіли б досягти. Для досягнення бажаного результату намагайтесь сформулювати мету за правилами позитивного мислення. Мета, сформульована таким чином, налаштовує на активну діяльність та пошук конструктивних способів розв'язання проблем.

Ш Правила формулювання мети:

Ш Формулюйте мету від власного імені (чого я хочу);

Ш Формулюйте мету позитивно (без частки «не»);

Ш Мета повинна бути конкретною та досяжною в часі;

Ш Врахуйте засоби досягнення мети (які ресурси мені потрібні для досягнення мети);

Ш Визначте обмеження (що може завадити досягти мети);

Ш Спрогнозуйте наслідки (що я отримаю не отримаю у випадку досягнення недосягнення результату).

Отже, більшу частину ситуацій, що викликають стрес, людина здатна вирішити самостійно. Головне зрозуміти та прийняти те, що серйозні зміни - це невід'ємна частина нашого життя. І тільки від нашого сприйняття цих змін залежить - стануть вони для нас стресовими чи нададуть можливості для отримання цінного досвіду [30, с. 315].

Другий рівень виникнення синдрому емоційного вигорання - рольовий. Вигорання швидко розвивається в тих випадках, коли спільні зусилля неузгоджені, відсутня належна інтеграція дій, зате присутня конкуренція, в той час, коли успішний результат залежить від злагоджених дій. Тут важливим пусковим фактором можуть бути постійні конфлікти у колективі або нездатність керівника конкретно визначити зони повноважень та відповідальності кожного працівника.

Таким чином, важливим елементом профілактики «емоційного вигорання» у вчительському середовищі, крім особистісно-психологічних чинників, є позитивний управлінський менеджмент.

Ще одна група причин, які викликають емоційне вигорання - зовнішні фактори, які пов'язані з особливостями роботи і, що важливо, з самою організацією. Найчастіше виходять з ладу цінні кадри: «допомагають» у цьому горе-керівники, які звикли «вантажити тих, хто везе». Але понад надмірні вимоги та навантаження виснажують постійні протиріччя у стратегічному та тактичному керівництві, нереальні вимоги до працівників, відсутність об'єктивних критеріїв для оцінки праці, неефективна система мотивації і стимуляції персоналу. Ця група причин високою мірою залежить від діяльності керівника.

За критеріями пріоритетної компетентності виділяють два стилі управління, як і два типи керівників: з переважною комунікативною компетентністю і з переважною предметною компетентністю.

Для керівника першого типу характерна орієнтація на взаємовідносини. Найбільш важливим для нього є вибудовування адекватної системи особистих комунікацій в організації, а свою роботу він визначає як роботу психолога, наставника і арбітра для персоналу. Сильною стороною такого керівника є увага до особистісних особливостей своїх співробітників, здатність зауважувати їхні почуття і потреби. Такий керівник упевнено виявляє себе і різних контактах, в організації командної роботи, на переговорах і нарадах. Більше того, саме спілкування і взаємодія з людьми є для нього найважливішим професійним ресурсом, додає йому енергію, надає сенсу виконуваній роботі.

На противагу першому, керівник з переважною предметною компетентністю орієнтований на задачу. Найбільш важливим для нього є вибудовування оптимальної організаційної структури, алгоритмізація і формалізація процесів усього робочого циклу. Сильною стороною такого керівника є його зорієнтованість на змістову і фінансово-матеріальну сторону справи. Таким чином, обидві ці компетентності надзвичайно важливі для керівника, в обох успішний менеджер освіти повинен розумітися. Але якщо одна з цих компетентностей є не пріоритетною, а єдиною, то на місці другої з них виникає слабка вразлива ланка. Проте в сучасних умовах особливої актуальності набуває роль комунікативної компетентності як передумови формування особистісно спрямованого освітнього менеджменту.

Наступним позитивним профілактичним напрямком управлінської діяльності може стати методичний менеджмент. Один із напрямків у службі методичного кабінету - створення здорової моральної і ділової атмосфери в колективі. Для досягнення цієї мети керівництвом використовуються різні методи та прийоми, зокрема, для скорочення дистанції між особистістю та керівництвом - піклування про матеріальну і моральну зацікавленість учасників навчально-виховного процесу. Для стимулювання роботи педагога - залучення спонсорських коштів. Для морального підбадьорення - статті до місцевої газети, поширення кращого педагогічного досвіду. Для задоволення потреби у самовираженні - надання більшої самостійності в діях, залучення до участі в інноваційних проектах, включення в колективну діяльність, передача додаткових повноважень. Для задоволення потреби у визнанні і статусі - публічне заохочення за досягнуті успіхи, узагальнення досвіду роботи, атестація на вищу кваліфікаційну категорію, преміювання, залучення до партнерської участі в управлінській діяльності, надання можливості працювати в престижних заходах та проектах, усунення від визначеного обсягу непрестижних робіт, включення в резерв керівних кадрів. Для задоволення потреби в приналежності - заохочення за внесок у колективну діяльність, підтримка діяльності неформальних груп у колективі, створення в педагогічному колективі секцій за інтересами, залучення педагогів до колективного аналізу проблем своєї організації.

Важливими профілактичними прийомами запобігання синдрому «емоційного вигорання» у колективі можуть стати навіть зручно складений розклад уроків, відсутність перешкод для заробітків «на стороні», надання відгулів, коректна поведінка керівника навчального закладу, демонстрація підтримки педагогів з його боку.

Як бачимо, профілактичні фактори запобігання виникнення СЕВ можна поділити на дві групи - особистісно-психологічну, яка залежить від самого педагога та його стресостійкості та рольову - залежну від управлінського та методичного менеджменту в колективі.

До третьої, не менш важливої групи, можна віднести соціальну групу факторів, яка визначається ставленням до розвитку освітньої галузі на рівнів ладних структур, адже в їхніх руках - фінансування освітньої галузі, матеріальна підтримка і забезпечення повноцінної діяльності навчальних закладів у територіальній громаді. Одним із факторів, які здатні суттєво знизити рівень емоційного «вигорання» у педагогічних колективах, може стати відмова від бюрократичного стилю управління на всіх рівнях. Наше покоління, покоління Інтернету, стало свідком глобальної реконструкції світу.

Ось чому все частіше сьогодні звучать слова про духовність, людяність і гуманізм. На тлі цього постала проблема відповідності сучасної освіти новим викликам. Людиноцентризм, природовідповідність і людяність завжди тримали й тримають людину на поверхні буття, оберігаючи від тваринності і здичавіння, а в епоху Постмодерну вони стали не просто актуальними, а єдино можливими. Державний службовець по духу, а не по чину, який усвідомлює унікальну важливість місії педагога для розбудови конкурентноздатної України, безперечно, віддасть перевагу партнерській, людиноцентричній, моделі керівництва на противагу бюрократичній, оскільки педагог, перебуваючи під бюрократичним ковпаком, не в змозі самостійно реалізувати на практиці особистісно орієнтовані та людиноцентричні моделі навчання.

Важливо пам'ятати, що позитивні емоції менш стійкі і більше витратні у плані психологічної енергії. Негативні емоції підживлюють самі себе, і чим більше ми в них занурюємося, тим довше вони тривають і можуть поступово перейти в негативне світосприйняття.

Тому людина може усвідомлено вибрати - чи «вигоратиме» вона під тиском зовнішніх обставин, іноді справді дуже несприятливих, чи їй варто витрачати енергію на пошук нових ресурсів через переживання позитивних моментів, приємних відчуттів.

Ще однією рекомендацією є правильне планування.

Насамперед педагогам варто навчитися планувати. Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів уроків часто веде до плутанини й почуття, що незакінчені проекти висять над головою як дамоклів меч. Приділіть планам якийсь час, коли це буде можливо, і попрацюйте над ними доти, доки не закінчите.

Визнайте і прийміть обмеження. Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Але людина не може бути досконалою, тому часто виникає почуття неспроможності чи невідповідності, незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь.

Ставте перед собою цілі, які зможете досягти.

Розважайтесь. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.

Будьте позитивною особистістю. Не критикуйте інших. Учіться хвалити інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

Учіться терпіти і прощати. Нетерпимість до інших призведе до фрустрації і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх.

Уникайте нездорової конкуренції. У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину агресивною.

Регулярно робіть фізичні вправи. Перевіртеся в лікаря до того, як займатися за якою-небудь системою. Краще виконувати ту програму, що приносить вам задоволення.

Розповідайте про свої неприємності. Знайдіть друга, священика чи консультанта-психолога, із якими ви можете бути відверті.

Учіться безмедикаментозного методу розслаблення. Медитація, йога, аутогенне тренування і прогресивна релаксація можуть бути вивчені за допомогою акредитованих компетентних учителів і професійних психологів.

Педагогічна свідомість багато в чому заповнена міфами, ілюзіями, стереотипами, що, з одного боку, дають змогу педагогові з мінімальними витратами оперативно вирішувати складні проблеми, що виникають у його діяльності, а з іншого боку - призводять до виникнення таких станів, як "емоційне згоряння", психоенергетичне виснаження.

Варто пам'ятати про стереотипи, що перешкоджають роботі педагога:

· про спокій (учитель завжди повинен бути спокійним, врівноваженим).

· про стриманість (учитель завжди повинен бути стриманий і тримати дистанцію).

· про любов до всіх учнів (учитель повинен виявляти однакове ставлення до всіх учнів у класі).

· про необхідність приховування почуттів, які можна усвідомити і контролювати.

· про педагогічну самопожертву, що виявляється в настанові вчителя на повну віддачу роботі, прагненні забути про всіх і жити тільки інтересами школи.

Така концентрація на професійній діяльності веде до повної розгубленості педагогів, що виходять на пенсію і відчувають "екзистенціальний вакуум".

Тому, щоб зберегти психічне здоров'я і в процесі роботи, і після її закінчення, педагог має зруйнувати міфи і бути людиною і на роботі.

Висновки

У процесі написання дипломної роботи було визначено та проаналізовано теоретичні підходи до особливостей психологічних чинників емоційного вигорання педагогічних працівників; підібрано комплекс методик, спрямованих на вивчення психологічних чинників у даної категорії працюючих; підібрано профілактичні заходи щодо подолання емоційного вигорання у педагогів. Систематизація й узагальнення результатів дослідження дають підстави зробити такі висновки:

1. На підставі аналізу теоретичних надбань уточнено його основний психологічний зміст: це стан, що характеризується поступовою втратою суб'єктом життєвого тонусу під впливом пролонгованого стресу у професійній діяльності, який виявляється у стані хронічної втоми, загальному виснаженні, деперсоналізації та редукції професійних досягнень.

Термін «емоційне вигорання» ввів американський психіатр Х. ДЖ. Фрейденбергер у 1974 р. для характеристики психологічного стану здорових людей, які перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні із людьми, в емоційно насиченій атмосфері при наданні професійної допомоги. Цікавість до дослідження цього явища підвищилась після того, як американські вчені К. Маслач та С. Джексон систематизували описові характеристики даного стану і розробили опитувальник для його кількісної оцінки.

2. Систематизація наукових підходів до вивчення проблеми «емоційного вигорання» свідчить, з одного боку, про її достатню теоретичну та методологічну розробку, наявність значної кількості експериментальних досліджень, а з іншого, як в теорії, так і практиці вивчення розвитку особистості педагога в умовах «емоційного вигорання» обмежується тлумаченням негативного впливу на особистість і не враховується його позитивні сторони впливу на фахівця.

У більшості концепцій поняття «емоційне вигорання» специфічний феномен, притаманний лише даному типу професій, що ґрунтується на виснаженні емоційної сфери людини-професіонала в процесі взаємодії із людьми. А стрижневими ознаками «емоційного вигорання» більшість дослідників визнають формальне ставлення до діяльності, відсутність емоційного внеску, енергетичності та ентузіазму, що обумовлюють появу невдоволеності собою, редукцію професійних обов'язків. Утім ці симптоми не є першопричинами професійного виснаження, а є його наслідками; причинами можуть бути як внутрішні (особистісні, ціннісно-смислові), так і зовнішні, організаційні фактори.

3. До симптомів «вигорання» відносяться: зниження мотивації до праці, незадоволеність від роботи, конфлікти на робочому місці, хронічна втома, нудьга, виснаження, нервозність, постійне хвилювання, дратівливість, дистанціювання від учнів, колег. Вигорання включає ряд симптомів, однак всі вони ні в кого не проявляються одночасно, існують індивідуальні варіації, тому що «вигорання» - це реакція індивідуальна.

Вигорання являє собою комплекс психічних переживань і поведінки, які відображаються на працездатності, фізичному і психічному самопочутті, а також на інтерперсональних відносинах працівника.

4. Узагальнивши багато визначень «вигорання», виокремили три головних компоненти: емоційне та / або фізичне виснаження, деперсоналізація й знижена робоча продуктивність.

У процесі досліджень було виявлено, що посилений контроль педагогічної діяльності фахівців, орієнтованих на творчу діяльність, є для них безперечним стресовим чинником. К. Кондо зазначає, що «креативні особистості» особливо чутливі до зовнішнього тиску, який може спричинити у них відмову від активної діяльності, пасивні форми протесту та психологічну пригніченість.

Ризик «вигорання» залежить також від того, наскільки функції, які виконують фахівці, відповідають їх статево рольовій орієнтації. Встановлено, що чоловіки більш чутливі до ситуацій, які вимагають від них демонстрації маскулінних якостей, таких як фізичні дані, відвага, емоційна стриманість, демонстрація власних успіхів у роботі. Жінки більш чутливі до чинників "вигорання" при виконанні тих обов'язків, які потребують від них співчуття, виховних умінь, підкорення. Жінки схильні займати позицію "матері", що особливо помітно у царині освітньої діяльності. Ураховуючи, що велику частину професійної роботи жінка - учитель, жінка - викладач виконує поза межами навчально-виховного закладу (підготовка до занять, самоосвіта, підготовка дидактичних матеріалів, наукових праць тощо), поєднуючи професійні обов'язки з додатковими у порівнянні з чоловіками домашніми та родинними функціями, то ризик "психологічного вигорання" жінок -освітянок значно вищий, ніж чоловіків - педагогів.

5. Результати проведеного емпіричного дослідження можливостей попередження та профілактики синдрому «емоційного вигорання» у вчителів навчальних закладів засобами соціально-психологічного тренінгу дозволили зробити висновки про те, що педагоги навчальних закладів мають різноманітні прояви синдрому «емоційного вигорання» і потребують подальшої серйозної та планомірної соціально-психологічної роботи з їх попередження та профілактики, що є необхідним для удосконалення їх професійної діяльності.

При проведенні методики емоційного «вигорання» В. Бойко були отримані наступні результати: у педагогічних працівників спостерігається повна або часткова сформованість фаз емоційного вигорання. Найбільший відсоток (46%) припадає на фазу «резистенції», яка знаходиться в стадії формування, сформована фаза «резистенції» у 27% досліджуваних. Це говорить про те, що фактичний опір стресу починається з моменту появи тривожного напруження.

Згідно з отриманими даними, найбільш сформованими є такі симптоми синдрому «емоційного вигорання», як неадекватне емоційне реагування (27%), редукція професійних обов'язків (27%), переживання психотравмуючих обставин (13%), тривоги та депресії (13%).

На виникнення проявів синдрому емоційного вигорання впливає тип темпераменту та розмір педагогічного стажу. Так у працівників молодшого віку (24-26 рр.) та які мають стаж до 6 років, симптоми емоційного «вигорання» не сформовані або не достатньо сформовані. Майже у всіх працівників має місце сформований симптом «редукція професійних обов'язків» - спроба полегшити або скоротити обов'язки, які вимагають емоційних втрат.

6. При проведенні опитувальника «Психологічне вигорання» (розроблений Н. Водоп'яновою, О. Старченковою на основі моделі Х. Маслач та С. Джексон), було з'ясовано, що більшість педагогічних працівників Олешківської ЗОШ І-ІІІ ст. мають середній рівень емоційного виснаження (9 чол.), середній рівень деперсоналізації (10 чол.), середній рівень редукції особистих досягнень (7 чол.).

У групу з високим рівнем емоційного вигорання потрапили працівники, які мають професійний стаж 11-15 років, у групу з середнім рівнем 15-20 років, у групу з низьким - 2-6 років стажу. Чоловікам більш притаманний високий рівень деперсоналізації, а жінки більш схильні до емоційного виснаження.

7. Результати методики «Визначення психічного «вигорання» О. Рукавішнікова показали наступні результати: високий рівень психічного «вигорання» мають 3 педагоги, середній - 8, низький - 3.

Щодо стажу роботи, найбільш «небезпечним» у діяльності педагога є період 11-16 років, коли симптоми «професійного вигорання» спостерігаються найчастіше.

Існування більшості проблем й труднощів педагогічної праці, як професії системи «людина-людина», підтвердились у результаті індивідуальних бесід з вчителями, у ході яких враховувалося, що якість отриманої інформації залежить від ступеня встановленого контакту.

8. Профілактика та корекція психічного вигорання повинна включати в себе прищеплення особистості навичок адекватного обставинам емоційного реагування. Важливими для профілактики виникнення синдрому «емоційного вигорання» є навички володіння собою, уміння працювати з власними негативними емоціями, здатність до вільного, природного вияву почуттів та емоцій. Для тренінгу були обрані наступні методи: групова дискусія, рольові ігри, обговорення конкретних ситуацій, ділові ігри, вправи для відпрацювання умінь та навичок, моделювання проблем.

У ході дослідження підтверджено доцільність впровадження запропонованої програми соціально-психологічного тренінгу. Результати апробації запропонованої програми дали змогу виявити зміни в експериментальній групі.

Розроблена нами тренінгова програма може бути використана психологами навчальних закладів з профілактики проявів синдрому «емоційного вигорання» у вчителів, які працюють в навчальних закладах.

Аналіз причин виникнення синдрому «емоційного вигорання», визначення методів запобігання його появі та шляхи подолання наслідків, інформування про результати дослідження шкільних психологів, консультантів, керівників навчальними закладами можуть стати вчасною та доречною допомогою у втіленні концепції загальної середньої освіти.

Перспективи подальших досліджень мають бути пов'язані з розробкою методичних рекомендацій щодо профілактичної та корекційної роботи з людьми різних типів темпераменту, різного досвіду (стажу) роботи; тренінгів, спрямованих на усвідомлення та подолання проявів емоційного й «емоційного вигорання»; з розвитком окремими індивідами навичок самопізнання, прийняття себе і саморозвитку особистості.

Література

1. Абрумова А.Г. Аналіз станів психологічної кризи і їх динаміка. / Психологічний журнал. 2015. № 6. - с. 107-115.

2. Аронсон Е. Успішний вчитель: тренінгові та корекційні програми / Аронсон Е.- Х: Мова, 2007. - 208 с.

3. Аландаренко Ю. Психологічна безпека вчителя // Психолог. - №4 (244) 2007.

4. Антонова Л.Г. Педагогічний щоденник і особистість учителя: Посібник для вчителя. - Одеса .: Флінта Наука, 2008. - 88 с.

5. Барабанова М. В. Вивчення психологічного змісту синдрому «емоційного вигорання» // Вісник МДУ. - сер. 14, Психологія. - 2010. - №1. - с. 54-58.

6. Бернацька О. Емоційне вигорання психологів / О. Бернацька // Психолог. - 2010. - № 38. - С. 22-25.

7. Бойко В.В. Синдром емоційного вигорання в професійному спілкуванні. - Львів., Добродійко, 2009 .

8. Бойко В.В. Синдром «емоційного вигорання» в професійному спілкуванні. - Донецьк, 2009. - 216 с.

9. Бойко В.В. Енергія емоцій у спілкуванні / Бойко В.В .; [2-ге вид., Доп. І перераб.]. - Одеса: Преса, 2014. - 474 с.

10. Бондаренко А.Ф. Психологічна допомога: теорія і практика. / А.Ф. Бондаренко. - К .: Укртехпресс, 2007. - 216 с.

11. Борисова М. Психологічні детермінанти феномена емоційного вигорання у педагогів / М. Борисова // Зап. психології. - 2015. - № 2. - С. 97-104.

12. Булатевич Н.М. Синдром емоційного вигорання: роль індивідуальних та організаційних чинників // Вісник Київського національного університету імені Т. Шеченка. Серія Соціологія. Психологія. Педагогіка. 2015. - Вип. 22-23. - С. 47-50.

13. Виноградова Г.А .. Про деформації особистості педагога професією / Г.А. Виноградова // тези науково-практичної конференції. - Харків, 2011. - С. 248-249.

14. Водоп'янова Н.Є. Синдром професійного вигорання в управлінській діяльності / Н.Є. Водоп'янова, А.Б. Серебрякова, Є.С. Старченкава // Вісник ОДУ. - Сер. 6. - Вип. 2. - № 13. - 2008. - С. 83-91.

15. Водоп'янова Н.Є. Синдром «вигорання» в професіях системи «людина-людина» / Водоп'янова Н.Є. // Практикум з психології менеджменту та професійної діяльності [під ред. Г.С. Никифорова та ін.]. - Одеса: Преса, 2011. - 282 с.

16. Волков І.С. Методичні основи діагностики інтелектуальної обдарованості: [монографія] / І.С. Волков ; Ін-т обдар. дитини АПН України. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2009. - 166 с.

17. Гінгіна О.Д. Профілактика та подолання синдрому «емоційного вигорання». Семінар-тренінг для педагогічних працівників - ЗОШ І-ІІІ ступеня с. Новий Двір, 2012 - 30 с.

18. Гокоболін Ф.Н. Книга про вчителя. - Х .: Просвещение, 2015. - 260 с.

19. Горностай П.П. Васьковская С.В. Теорія і практика психологічного консультування: Проблемний підхід. - К., Наук. Думка, 2015. - 128 с.

20. Дзюба К. Профілактика емоційного вигорання / К. Дзюба // Психолог. - 2013. - № 8. - С. 24-25.

21. Дослідження синдрому «емоційного вигорання» у вчителів. / Л.М. Карамушка, Т.В. Зайчикові, О.С. Ковальчук, Г.Л. Федосова, О.Ф. Філатова, О.А Філь - К.: Міленіум. - 2014. - 24 с.

22. Думанська Г. Синдром емоційного вигорання у педагогів / Г. Думанська // Психолог. - 2010. - № 45. - С. 3-5.

23. Єлканов С.В. Професійне самовиховання вчителя: Кн. Для вчителя. - Дніпропетровськ .: Просвіта, 2012. - 144 с.

24. Ємельянов Ю. М. Активне соціально-психологічне навчання / Ємельянов Ю. М. - Л .: Сапфір, 2015. - 262 с.

25. Емоційне вигорання. - Упоряд.: В. Дудяк - К.: Главник, 2007. - С.128. (Серія «Психол. інструментарій»).

26. Єгорова Є. Феномен емоційного вигорання та його прояви в професійній діяльності педагогічних працівників закладів профтехосвіти / Є. Єгорова // Педагогіка і психологія. Вісник АПН. - 2010. - № 4. - С. 66-73.

27. Жуков Ю. М. Методи практичної соціальної психології: Діагностика. Консультування. Тренінг. / Ю. М. Жуков. - Х., 2014. - 128 с.

28. Загвязинский В.Л. Педагогічна творчість учителя. - Донецьк .: Просвещение, 2007. - 159 с.

29. Зайчикова Т. В. Вплив синдрому «емоційного вигорання» на професійне становлення педагога / Т. В. Зайчикова // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології: матер. міжнар. наук. конф., присвяченої 35-річчю наукової та педагогічної діяльності академіка С. Д. Максименка (17-18 грудня 2011 р., м. Київ). - Т. 4. - К: Міленіум, 2012. - С. 131-135.

30. Калошин В.Ф. Як долати стрес у педагогічній діяльності / В.Ф.Калошин // Практична психологія та соціальна робота. - 2014, - № 9. -С. 60-66.

31. Карпенко О.Г. Професійне становлення соціального працівника: [навчально-методичний посібник] / О.Г. Карпенко - К: ДЦССМ, 2014. - 164 с.

32. Карчевська О. Вплив емоцій на фізичний стан здоровя / О. Карчевська // Психолог. - 2013. - № 6. - С. 12-13.

33. Качюнас Р. Психологічне консультування та групова психотерапія. / Р. Качюнас. - Київ: Академічний проект; Трікста, 2014. - 128 с.

34. Качур О. Профілактика емоційного вигорання в закладах освіти / О. Качур // Психолог. - 2010. - № 40. - С. 3-7

35. Ковальов «Стресменеджмент» - ефективне антистресова програма для усіх: валеологічний практикум / В.Н. Ковальов // Практична психологія та соціальна робота. - 2015-го, № 1. - С. 60-66; № 2. - С. 28-41.

36. Колтунович Т. А. Сутність і співвідношення понять «професійне вигорання» та «професійний стрес» // Т. А. Колтунович // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». - К. : Гнозис, 2014. - Дод. 4 до Вип. 31. - Т. ІІІ (11) - С. 142-151.

37. Колтунович Т. А. Чинники ризику професійного вигорання педагогів / Т. А. Колтунович // Теоретичні та практичні аспекти розвитку сучасної педагогіки та психології : зб. тез наук. робіт учасників Міжнар. наук.-практ. конф., 26 червня 2015 р., Львів. - Львів, «Львівська педагогічна спільнота», 2015. - С. 18-23.

...