Размещено на http://www.allbest.ru/

Система персонажів чарівних казок Закарпаття: психоаналітичний аспект

Тиховська О.М.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Івашків Василь Михайлович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, старший науковий співробітник

Дмитренко Микола Костянтинович

Інститут мистецтвознавства, етнології та фольклористики ім. М.Т. Рильського,

завідувач відділу фольклористики, старший науковий співробітник

кандидат філологічних наук,

Хланта Іван Васильович,

Закарпатський обласний організаційно-методичний центр культури, провідний методист

Захист відбудеться 27 березня 2009 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий " " _________________ 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13

кандидат філологічних наук, доцент Я.І. Гарасим

Анотації

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2009.

У дисертації вперше в українській фольклористиці осмислено семантику персонажів українських народних чарівних казок Закарпаття у світлі психоаналізу, простежено особливості об'єктивації архетипів "Аніма", "Анімус", "Самість", "Мудрий Старий (Стара)", "Дух", "Тінь" шляхом аналізу сюжетів. Герої трактуються як об'єктивовані архетипи колективного несвідомого, а сюжети казок як метафоричні сценарії вікових ініціацій чоловіка (в "чоловічих" казках) або жінки (в "жіночих" казках). Використання досягнень психоаналізу школи З. Фройда та К. - Г. Юнга дозволило простежити історію людської душі, яка прихована під системою архетипних образів, мотивів і символів у чарівних казках. Система персонажів чарівних казок Закарпаття осмислена як нерозривна єдність об'єктивованих архетипів, які в процесі взаємодії створюють мозаїчну картину індивідуації людини, котра долаючи межу між реальним та ірреальним, знаходить шлях до осягнення Самості.

Ключові слова: архетип, Аніма, Анімус, індивідуація, ініціація, колективне несвідоме, міф, мотив, Мудрий Старий (Стара), психоаналіз, Самість, символ, Тінь, чарівна казка.

In this dissertation for the first time in Ukrainian folklore study the semantics of personages of the Ukrainian fairy tales of Transcarpatia were interpreted in the light of psychoanalysis and the peculiarities of objectification of the archetypes “Anima”, “Animus”, “Self”, “The Clever Old Man (Woman)", “Spirit”, “Shade” with the help of content analysis. The characters are considered as objective archetypes of something collective unconscious, and the plot of the tales as metaphoric sceneries of age-old initiation of man (in man tales) or woman (in woman tales). The usage of achievements of psychoanalysis of Z. Freud and K. - G. Jung school were allowed to retrace the history of human soul hidden in system of archetypes images, motives and symbols in the fairy tales. The characters system of Transcarpatian fairy tales is interpreted as inseparable unity of objectified archetypes which in the process of interaction create mosaic picture of the individualization of man who overcomes the bounds between real and unreal and at least finds the way for understanding the Loneliness.

The motive of the complicated trials is closely related to the image of personified Shade that is objectified as an assistant and antagonist of the hero and accordingly we differentiate positive and negative Shade. In fairy tales the negative Shade is objectified in the likeness of Snake, Bad king, demon, betrayed brothers, sisters or sworn brothers, positive - in the likeness of animals that have the features of personified instincts or impulses (then we speak about instinctive Shade). The positive Shade also viewed as true sworn brothers of the hero or his/her relatives.

Almost in all fairy tales is bright (old woman-adviser, the mother of omniscient Old Man or the mother of Sun, Wind, Moon or Devil, also cow or the other animal of feminine gender in whom inspired the spirit of mother or good witch) or dark side (fortune teller, bad old woman, devil woman, awful old woman, deep animal) of mother archetype.

Key words: archetype, Anima, Animus, individualization, initiation, collective unconscious, myth, motive, Clever Old Man (Woman), psychoanalysis, Self, symbol, Shade, magic fairy tale.

семантика персонаж казка закарпаття психоаналіз

Загальна характеристика роботи

· простежити етапи індивідуації чоловічих персонажів у чарівних казках;

· висвітлити особливості об'єктивації архетипу Самості та Тіні крізь призму мотиву складних випробувань;

· розглянути особливості жіночих ініціацій у закарпатських чарівних казках;

· простежити трансформацію архетипу Анімус в чарівних казках Закарпаття;

· з'ясувати семантику архетипу матері (доленосний та демонічний аспекти) в чарівних казках Закарпаття;

· інтерпретувати мотив спокути в закарпатських чарівних казках як модель подолання героями інстинктивного начала.

Об'єкт дослідження - тексти закарпатських народних чарівних казок ХІХ - ХХ століття.

Предмет дослідження - архетипна образність та метафоричні сценарії ініціації героїв.

Джерельну базу дослідження становлять збірники українських народних казок Закарпаття, які записали й упорядкували фольклористи ХІХ - початку ХХ століття, а саме: Гнатюк В. Казки Закарпаття // упоряд., підгот. текстів, вступна стаття, прим. та словник І. Хланти. - Ужгород: Карпати, 2001; Дідо-всевідо. Закарпатські народні казки / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. - Ужгород: "Карпати", 1969; Закарпатські казки Андрія Калина: Українські народні казки в записах П. Лінтура. - Ужгород, 1955; Зачаровані казкою: Українські народні казки в записах П. Лінтура. - Ужгород: Карпати, 1984; Казки зелених гір: українські народні казки в записах П. Лінтура. - Ужгород: Карпати, 1965; Казки Буковини. Казки Верховини / Запис. і впоряд.М. Івасюк. - Ужгород, 1968; Казки Карпат. Українські народні казки / Упоряд., вступ. ст., прим. та слов. І.В. Ханти. - Ужгород: Карпати, 1989; Таємниця скляної гори. Закарпатські народні казки, зібрані М. Фінцицьким / Переклад з угорської та передмова Ю. Шкробинця. - Ужгород: "Карпати", 1975; Три золоті слова: Закарпатські казки Василя Короловича / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. - Ужгород: Карпати, 1968.

Методи дослідження. У дисертації використано такі методи - психоаналітичний, структурно-семантичний, структурно-типологічний, порівняльно-історичний, генетичний. Так, семантика архетипних образів виявляється на основі використання психоаналітичного та структурно-семантичного методу, а структурно-типологічний, порівняльно-історичний та генетичний методи реконструюють метафоричні стадії вікових ініціацій у закарпатських чарівних казках.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перше в українській фольклористиці психоаналітичне дослідження українських народних чарівних казок Закарпаття. Заглиблення в семантику об'єктивованих архетипів (тобто казкових персонажів) дає змогу дешифрувати метафоричні сценарії вікових ініціацій, що лежать в основі чарівних казок. Використання досягнень психоаналізу школи З. Фройда та К. - Г. Юнга дозволило простежити історію людської душі, яка прихована під системою архетипних образів, мотивів і символів. Система персонажів чарівних казок Закарпаття осмислюється як нерозривна єдність об'єктивованих архетипів, які в процесі взаємодії створюють мозаїчну картину індивідуації людини, котра долаючи межу між реальним та ірреальним, знаходить шлях до осягнення Самості.

Теоретичною основою дисертації стали наукові праці українських та зарубіжних учених різних наукових шкіл: О. Потебні, М. Грушевського, Л. Дунаєвської, В. Давидюка, В. Проппа, А.Н. Малаховської, Є. Мелетинського, Є. Нєйолова, К. Абрахама, С. Біркхойзер-Оері, А. ван Геннепа, А. Дандеса, Х. Дікмана, М. Еліаде, К. - П. Естес, Р. Єфімкіної, Г. Загса, Д. Калшеда, Дж. Кемпбелла, Фр. Ленц, Е. Нойманна, О. Ранка, М. - Л. фон Франц, З. Фройда, К. - Г. Юнга та багатьох інших.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у використанні його результатів для написання монографій, підручників і посібників з усної словесності для студентів-фольклористів та студентів-етнологів, для розробки лекційних курсів із фольклористики, етнографії, народознавства, спецкурсів із поетики фольклорних жанрів у навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати роботи апробовано на таких наукових конференціях і семінарах: Всеукраїнська наукова конференція пам'яті Івана Чендея (14-16 травня 2007 р., м. Ужгород); Міжнародна наукова конференція "Гуманістичне світорозуміння у творах Арво Валтона" (17-19 вересня 2007р., м. Ужгород); XV міжнародна наукова конференція "Взаємовплив мов, літератур та культур у Карпатському басейні" (25-27 вересня 2008р., Ужгород); звітні наукові конференції професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету за 2005 - 2009 рр.

Деякі положення дисертації було використано на заняттях зі спецкурсу "Психоаналітичні засади фольклору" (2008), на лекційних і практичних заняттях з курсу “Українська усна народна творчість" для студентів філологічного факультету Ужгородського національного університету.

Основні положення та результати дослідження викладено у дев'яти наукових публікаціях, вісім з яких уміщено у фахових виданнях ВАК України. Загальний обсяг - близько 6 друкованих аркушів.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, бібліографії та додатків. Загальний обсяг роботи - 279 сторінок, із яких 244 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет роботи, її мету, завдання й методи, джерела й теоретико-методологічну основу, окреслено наукову новизну та практичне значення дисертаційного дослідження, подано відомості про апробацію його результатів.

У першому розділі дисертації "Методологія дослідження архетипних образів у структурі чарівних казок" розглянуто основні засади психоаналітичного методу інтерпретації чарівних казок. Наголошено на існуванні взаємозв'язку між поняттями "архетип", "архетипний образ" та персонажами чарівних казок. Зроблено огляд наукових праць, присвячених основним аспектам дослідження.

В аналітичній психології К. - Г. Юнга архетипи - це компоненти "колективного несвідомого", які сформувалися у найдавніші часи і визначають структуру моральної, естетичної і пізнавальної діяльності людини. Основу духовного життя складає досвід, який передається від минулих поколінь наступним і є сукупністю архетипів. Архетипи, проектуючись на зовнішній світ, визначають своєрідність культури суспільства. Серед найважливіших архетипів колективного несвідомого К. - Г. Юнг називає такі: "Тінь, Старий, Дитина (включаючи й юного героя), Мати ("прамати" і "земна мати") як верховна особистість ("демонічна" і тому верховна…) і відповідна їй протилежність - дівчина, далі Аніма у чоловіка й Анімус у жінки"** Юнг К. - Г. Психологический аспект фигуры Коры / Карл Густав Юнг // Структура психики и архетипы. - М.: Академический Проект, 2007. - С. 115. . Тінь - це друге "Я" героя (alter ego), його недиференційована несвідома частина, один з проявів архетипу Духа. Тінь може бути позитивною (у казках це - помічник героя), або негативною (антагоніст героя), її різновидом є образ трікстера. На думку К. - Г. Юнга, всі архетипи мають і позитивний, і негативний, і хтонічний аспекти. "А з яким аспектом архетипу духа зіштовхнеться герой, залежить від нього самого. Він може спочатку відчувати на собі негативний, а потім позитивний аспект. У казці завжди існує вибір між правильною і неправильною поведінкою. Якщо герой поводиться правильно, то антигерой - навпаки і те, що він отримує в нагороду за свою поведінку, протилежне нагороді героя"*** Шинкаренко В.Д. Смысловая структура социокультурного пространства: миф и сказка / Виктор Дмитриевич Шинкаренко. - М.: КомКнига, 2005. - С. 157. *. Архетип Духа (його різновиди: Самість, Тінь, Аніма/Анімус) може об'єктивуватися в казці в образі тварини, що свідчить про його водночас "демонічно-надлюдську та тваринно-недолюдську"**** Юнг К. - Г. Феноменология Духа в сказке / Карл Густав Юнг // Структура психики и архетипы. - М.: Академический Проект, 2007. - С. 163. ** семантику.

Архетип Аніма - це персоніфікована "фемінність" у несвідомому чоловіків, яка об'єктивується тільки в "чоловічих" казках, оскільки вони є метафоричними сценаріями індивідуації чоловіка, а, отже, передбачають розвиток його Аніми або ж осягнення її в процесі складних випробувань. Аніма може проектуватися на молодих героїнь і залежно від їх ставлення до героя матиме або позитивну або негативну семантику (позитивна Аніма, справжня фемінність / негативна, демонічна). Як зазначає В. Шинкаренко, "часто аніма потрапляє під негативний вплив духа. І тому для оволодіння нею герою потрібен підйом свідомості, що відбувається тільки в результаті різноманітних випробувань; внаслідок кожного з яких здійснюється проникнення несвідомого в свідомість"** Шинкаренко В.Д. Смысловая структура социокультурного пространства: миф и сказка / Виктор Дмитриевич Шинкаренко. - М.: КомКнига, 2005. - С. 158. . На думку К. - Г. Юнга та його школи, образ старої жінки в "чоловічих" казках є персоніфікацією материнської Аніми (доброї або Страшної Матері).

У "жіночих" казках постає архетипний образ Анімуса - уособлення "маскулінного" в психіці жінки. Анімус проектується на чоловічі персонажі. Об'єкт кохання героїні є уособленням конструктивного Анімуса (справжньої маскулінності), її переслідувач або викрадач є проекціями негативного (демонічного) Анімуса, на батьківський персонаж проектується інфантильний прояв цього архетипу.

Архетип мудрого Старого (в "чоловічих" казках) та Старої (в "жіночих") є регулюючим центром несвідомого. Юнг назвав його Самістю (Self). На думку вченого, в Самості криється весь психічний зміст особистості, "вона є регулюючим центром колективного несвідомого. Будь-який індивід і будь-яка нація мають свої власні способи усвідомлення й взаємодії з цією психічною реальністю"*** Франц М. - Л. фон. Психология сказки; Толкование волшебных сказок; Психологический смысл мотива искупления в волшебной сказке / М. - Л. фон Франц; перевод с англ.В. Мершавки. - СПб.: Б.С.К., 1998. - С. 10. На головного героя/героїню казки проектується Ego ("Я") або імпульс Ego, але в кінці казки він/вона має досягти рівня Самості.

У другому розділі - "Індивідуація чоловічих персонажів у закарпатських чарівних казках" - аналізуються сюжети чарівних казок Закарпаття крізь призму психоаналізу К. - Г. Юнга. Усі чарівні казки тісно пов'язані з обрядом ініціації, про це писали В. Пропп, Х. Абендрот, А. Малаховська та ін. В аналітичній психології К. - Г. Юнга і його школи з ініціацією співвідноситься процес індивідуаії. Індивідуація - це усвідомлення людиною своєї реальної психологічної унікальності, вона призводить до того, що регулюючим центром психіки стає Самість.К. - Г. Юнг під "Самістю" розумів "верховну особистість", і наголошував на відмінності цього архетипу від "Я" (Еgo). Вчений дуже чітко розмежовав Я, котре простягається так само далеко, як і свідомість, і цілісність особистості, в яку поряд зі свідомим компонентом включені і несвідомі. "Я" протистоїть Самості як частина цілому. У цьому контексті Самість є верховною. Юнг дійшов до висновку, що "Я" (Ego) є центром свідомості, а Самість є суб'єктом цілісної психіки, яка містить у собі і свідоме, і несвідоме.

У першому підрозділі "Самість і Тінь як проекції архетипу Духа, їх зв'язок з мотивом складних випробувань" осмислено об'єктивацію архетипу Духа в чарівних казках Закарпаття в образі людини, карлика, велетня або тварини, який завжди виникає в ситуації, коли головному героєві необхідні розуміння, самоаналіз, хороша порада тощо. У казках "Брати-близнюки Іван і Йосиф", "Дідо-всевідо" і в "Казці про вугляра" архетип Духа втілено в образах старого мудрого дідуся-сонця і його матері, у казці "Про Анну Престоянну" бачимо негативний прояв цього архетипу, а в казках "Цар Дикого лісу" та "Молочливий колодязь" архетип Духа (Самості) постає в образі переосмисленого давнього божества, подібного до Пана, Дикого чоловіка, що має владу над флорою й фауною. У казках ми знаходимо персоніфікований образ Духа і в антропологічній, і в зооморфній формі.

Мотив складних випробувань тісно пов'язаний з образом персоніфікованої Тіні, яка об'єктивується в образі помічника та антагоніста героя, відповідно розрізняємо позитивну й негативну Тінь. Як слушно зауважує М. - Л. фон Франц, "сам по собі образ тіні частково належить особистому несвідомому, частково - колективному. У чарівних казках може виявлятися тільки колективний аспект, наприклад тінь героя. Цей образ виникає в якості героя-тіні, більш примітивного й інстинктивного, ніж сам герой. "** Франц М. - Л. фон. Психология сказки; Толкование волшебных сказок; Психологический смысл мотива искупления в волшебной сказке / М. - Л. фон Франц; перевод с англ.В. Мершавки. - СПб.: Б.С.К., 1998. - С. 116. .К. - Г. Юнг довів, що Тінь, яку відкидає свідомий розум індивіда, містить приховані, подавлені й неприйнятні (або ж низькі) сторони його особистості. "Але ця Тінь є не просто протилежністю свідомого его, - розмірковує Л. Хендерсон. - Подібно до того, як воно містить неприйнятні й деструктивні установки, так і Тінь має хороші якості - нормальні інстинкти й творчі імпульси. Насправді его і Тінь, хоч і розділені, водночас нерозривно пов'язані одне з одним…"*** Хендерсон Дж.Л. Древние мифы и современный человек / Дж.Л. Хендерсон // Юнг К.Г. Человек и его символы. - М.: Серебряные нити, 1997. - С. 117. *. Негативна Тінь об'єктивується в казках в образі Змія, царя Поганина, демона, зрадливих братів чи побратимів, позитивна - найчастіше в образах тварин-помічників (Залізного вовка, коня-віщівника, татоша, мишки тощо), набуваючи ознак персоніфікованих інстинктів чи імпульсів (тоді говоримо про інстинктивну Тінь). Позитивна Тінь також проектується на вірних побратимів героя або ж його родичів. У казках, де Тінь персоніфікується в образі Змія, часто зустрічається мотив вогню, загашеного кров'ю вбитого Змія. Зокрема, у казці "На Чорну Полонину" вогонь символізує просвітленість і чуттєвість, які герой втрачає під час боротьби з власною руйнівною інстинктивною Тінню (Зміями). Однак коли Змій жіночого роду (Зміїха), тоді в його образі слід бачити демонічну фемінність - уособлення негативної материнської Аніми. Так, у казці "Про Фармудзь Івана" батько наказує синам оберігати його могилу від викривленого втілення фемінного начала - трьох сестер-"шарканів", образи яких можна трактувати як трансформований архетип матері (мати героя на момент розповіді мертва). Царевич, убиваючи драконів, символічно вбиває власну інфантильність, позбувається залежності від материнського образу. Кров драконихи гасить вогонь - метафорично гасне вогонь і в душі молодшого царевича, він починає відчувати певний душевний дискомфорт (образно кажучи "мерзнути"). На нашу думку, тут вогонь, загашений кров'ю третьої драконихи, є символом згаслої синівської любові до матері. Тепер царевич повинен знайти новий вогонь, іншу любов, "запалену" справжньою фемінністю, яка б змогла його "зігріти".

Пошук вогню змушує героїв метафорично спинити час, і вони починають рухатися поза його межами (поняття часу відсутнє у сфері несвідомого). У казці "На Чорну Полонину" Іван прив'язує до дерева чорного і сірого чоловіків - Північ та Зорю, у казці "Про Фармудзь Івана" - двох жінок - Ніч і Днину. Після цього відбувається зустріч героїв з новою персоніфікацією негативної Тіні (розбійниками, опришками-велетнями).

Незалежно від своєї семантики персоніфікована Тінь у казці є рушієм дії: негативна вигадує важкі завдання, які повинен виконати герой на шляху до своєї індивідуації, а позитивна допомагає у їх виконанні. Часто персоніфікована інстинктивна Тінь переводить героя через межу життя і смерті, навмисно дозволяючи йому померти, щоб він зміг відродитися в новій іпостасі ("Про Фармудзь Івана").

У казках "Іван - коровин син", "Медвідь Іванко, Товчикамінь-Печиколачі, Сучимотузок" та "Силач", потрапивши у сферу несвідомого (під землю), головні герої усвідомлюють дуалістичну природу своєї Тіні (побратимів) після перемоги над темним аспектом Самості (Ногтиборода у казці "Іван - коровин син"), демонічною Анімою (три шаркані у казці "Медвідь Іванко, Товчикамінь-Печиколачі, Сучимотузок"), уособленням негативної материнської Аніми (баба у казці "Силач"). Себто розвиток подій у трьох казкових сюжетах відрізняється образними персоніфікаціями зла, у казці "Іван - коровин син" - це протистояння на рівні "маскулінне/маскулінне" (герой // темний аспект Самості (Ногтиборода) / світлий аспект Самості (крилатий Змій), у казці "Силач" - "маскулінне/фемінне" (герой // негативна материнська Аніма (баба і 3 шаркані) / позитивна материнська Аніма (величезна птиця), а в казці "Медвідь Іванко, Товчикамінь-Печиколачі, Сучимотузок" - змішаний тип "маскулінне // маскулінне / фемінне" (герой // негативна Тінь (бородань) / негативна Аніма (3 шаркані жіночого роду) / Самість (сліпі дід і баба та два орли). Поява справжньої Аніми сприяє асиміляції головними героями негативної Тіні (побратимів), справжня сутність якої об'єктивується через її прагнення підпорядкувати собі фемінність (одружитися з принцесами ціною вбивства героя). Казка "Медвідь Іванко, Товчикамінь-Печиколачі, Сучимотузок" відрізняється від двох інших варіантів семантикою побратимів та персоніфікованим образом Самості, який спочатку проектується на старих діда й бабу та пару орлів, а потім - на героя, його побратимів і трьох панночок. Замість темного аспекту Самості ми бачимо тут персоніфікований образ демонічної Аніми, яку героєві необхідно подолати.

У казці "Іван Яворовий" індивідуація героя відбувається через пізнання дуалістичної природи Аніми (антропоморфний / зооморфний аспект - принцеси / відьмині кобили) й Тіні (циган, 3 шаркані / чарівний кінь) та через асиміляцію негативного аспекту цих архетипів. У цій, і в багатьох "чоловічих" казках герой часто повинен довести свою здатність контролювати інстинктивний бік фемінності (трьох кобил - дочок баби), щоб отримати можливість опиратися на свою інстинктивну Тінь (чарівного коня), яка згодом рятує його з надр несвідомого - виносить на плечах у світ людей. Отже, три звільнені царівни і три кобили, дочки баби-відьми, є певною семантичною єдністю: дівчата - це духовний бік фемінності, а кобили - її тваринний аспект. Разом вони становлять цілісний образ фемінної частини душі героя (3+3), яка згодом проектується на наймолодшу принцесу. Казка символічно доводить, що звільнення божественної фемінності потребує вміння керувати її інстинктивним аспектом.

У казці "Залізний вовк" через обряд ініціації, що виявився у казці через тимчасову смерть й оживлення мертвою й живою водою, подолання монаха й дотримання законів народної моралі, герой переходить у вищий соціальний стан й одружується з принцесою, образ якої можна трактувати як його Аніму. У "Казці про бідного чоловіка" психологічна ініціація героя відбувається під впливом чарівного помічника - чоловіка з годинника, який сприймається як символ Самості. Ініціація героя закінчується лише тоді, коли він сам, без допомоги чарівного годинника, здатен проектувати своє майбутнє. Зустріч з двома четвірками персоніфікованих божеств (які є уособленням світлого аспекту Самості) допомагає встановити контакт з материнським архетипом, який у свою чергу відкриває в героєві приховані потенційні здібності, котрі сприяють асиміляції негативних Тіні (міністра-віщівника) і Аніми (принцеси) й допомагають знайти уособлення справжньої фемінності (одруження з іншою дівчиною).

Отже, метафорична індивідуація героя в багатьох "чоловічих" казках є клькаступеневою:

1) подолання негативного аспекту материнської Аніми (вбивство відьми або ж драконихи);

2) асиміляція негативної Тіні (знищення велетнів, розбійників, цигана, Поганого царя);

3) осягнення позитивного аспекту інстинктивної Тіні (допомога коня-віщівника, татоша);

4) встановлення зв'язку з Самістю (старезними дідом або бабою, Диким чоловіком, велетнем) після ініціаційної смерті;

5) звільнення фемінності, возз'єднання з Анімою-принцесою завдяки сприянню позитивного аспекту Тіні. У кінці казки Самість проектується вже на самого героя, який досягає цілісності, яка символічно репрезентується появою архетипу "четвірковості".

У другому підрозділі "Мотив здобування нареченої як осягнення героєм своєї Аніми" проаналізовано казки, в центрі уваги яких - мотив пізнання героєм внутрішньої фемінності, котра персоніфікується в образах різних жінок.К. - Г. Юнг наголошує на тому, що Аніма є "біополярною фігурою", як і "верховна особистість" (Самість), і тому "вона може появлятися то як позитивна, то як негативна; то як стара, то як юна; то як мати, то як дівчина; то як добродійна фея, то як відьма; то як свята, то як блудниця"** Юнг К. - Г. Психологический аспект фигуры Коры / Карл Густав Юнг // Структура психики и архетипы. - М.: Академический Проект, 2007. - С. 133. . Про вияв цього архетипу в чарівних казках писали М. - Л. фон Франц, С. Біркхойзер-Оері, К. - П. Естес, Д. Калшед та інші вчені. Зокрема, М. - Л. фон Франц визначає Аніму як "уособлення всіх проявів жіночості у психіці чоловіка: таких як незрозумілі почуття і настрої, пророчі осяяння, сприйнятність до ірраціонального, здатність любити, потяг до природи і - останнє в переліку, але не за значенням - здатність контактувати з підсвідомістю"*** Франц М. - Л. фон. Процесс индивидуации / М. - Л. фон Франц // Человек и его символы; под общ. редакцией С.Н. Сиренко. - М.: Серебряные нити, 1997. - С. 175. *.

Герої проаналізованих казок, шукаючи, здобуваючи чи повертаючи собі зниклу наречену, насправді метафорично прагнуть осягнути фемінність у своїй душі й встановити з нею тісний контакт. Цей символічний процес є обов'язковою передумовою становлення героя, його психологічної ініціації. Персоніфікована Аніма в багатьох казках наділена надзвичайними здібностями й виконує замість героя складні завдання, які вигадують її батько, матір чи інший антагоніст героя ("Про Сейпентел Ілонку"). Принцеса-Аніма може перетворюватися на птаха ("Як принц шукав свою наречену") чи тварину, здійснювати магічні дії, сприяючи у такий спосіб індивідуації героя. Інколи ("Про сина вдовиці", "Цариця Загадкова") героєві допомагає порадами й діями його інстинктивна Тінь, оскільки знаходиться ближче до Аніми. У деяких казках фемінний образ виглядає бездіяльним, є об'єктом, задля якого герой повинен здійснити низку подвигів або пройти через випробовування болем і стражданням ("Красний Іванко і закляте місто"). У казці "Королевич Мирко" ми, навпаки, бачимо активну героїню-Аніму, яка тричі рятуючи життя хлопцеві, сама набуває антропоморфних рис, виступає його провідником на шляху психологічної ініціації, через досвід смерті відкриваючи перед героєм альтернативу нового життя.

На шляху пізнання своєї Аніми герої часто змушені витісняти у несвідоме материнський архетип - Аніма еволюціонує від інфантильної, спроектованої на матір, до дорослої, сформованої ("Наречена-русалка"). Материнський архетип інколи все ж допомагає героєві прокласти шлях до справжньої фемінності й непомітно зникає, коли його допомога вже не потрібна ("Мандрівничок").

Осягнення чоловічим персонажем фемінності у казці часом пов'язане з асиміляцією негативної Тіні, яка персоніфікується в образі суперника - претендента на одруження з царівною ("Цариця Загадкова" "Про сина вдовиці").

У третьому підрозділі "Мотив спокути як модель звільнення жіночого персонажа від прокляття" розглянуто низку сюжетів про метаморфози, яких зазнають жіночі персонажі.

Мотив звільнення героїні, що перебуває в зооморфному вигляді, має ряд особливостей. Зачарована Аніма є під владою демонічної істоти (метафорично під руйнівним впливом несвідомого), і герой повинен здійснити ряд подвигів, інколи пройти через символічну смерть (у "жіночих" казках такий мотив відсутній), щоб відкрити її духовний аспект. Для пізнання Аніми герой має встановити тісний контакт з несвідомим та з його персоніфікованими архетипами (архетипом матері, Самості, Тіні). Як слушно зазначає К.Г. Юнг, "Аніма-фігура має також стосунок до тварин, котрі символізують її якості. Так, вона може з'являтися або як змія, або як тигр, або як птах"** Юнг К. - Г. Психологический аспект фигуры Коры / Карл Густав Юнг // Структура психики и архетипы. - М.: Академический Проект, 2007. - С. 134. . Завдання героя полягає в активній боротьбі з демонічною фемінністю (Страшною Матір'ю), темним аспектом Самості або негативною Тінню задля визволення Аніми від одержимості інстинктами, себто звільнення від чар.

У розглянутих казках ми бачимо героїв, які на шляху своєї індивідуації повинні звільнити Аніму від її тваринного аспекту. Аніма - зачарований жіночий персонаж - проектується на образ жаби ("Жених-вуж і наречена-жаба"), змії ("Грицько й гадюка", "Царівна-гадюка", "Куці-Куці Борка", "Казка про Ружу Івана"), свинки ("Біла Льошка", "Про наречену-свинку"), пташки ("Дівчина-пташка"), тростинки ("Дівчина-тростинка"). Прокляття інстинктивних сил знімається з героїнь за різними сценаріями: через смерть і воскресіння героя („Жених-вуж і наречена-жаба”), довіру героя своїй інстинктивній Анімі й дозвіл керувати ним („Грицько й гадюка”), одруження й ритуальне побиття („Про наречену-свинку”, „Біла Льошка"), відрубування голови („Дівчина-пташка”), застосування героєм фізичної сили ("Казка про Ружу Івана”), завдяки знайденому героєм золотому персню („Дівчина-тростинка”), через купіль в чарівному озері з молоком („Царівна-гадюка”).

У "чоловічих" чарівних казках з мотивом спокути герой не змагається з антагоністом через об'єкт свого кохання, ми не бачимо тут суперечки й бою зі Змієм (винятком є казка "Жених-вуж і наречена-жаба"), конфлікт існує між героєм і чарівником, який наклав закляття на Аніму. Найчастіше фемінність набуває інстинктивного забарвлення під впливом материнського архетипу, персоніфікованої негативної материнської Аніми героя, яка прагне стримати його індивідуацію („Дівчина-тростинка”, „Царівна-гадюка”, „Про наречену-свинку”, „Біла Льошка”). Однак не у всіх текстах бачимо образ чарівника чи відьми, котрі змусили дівчину набути зооморфного вигляду.

У четвертому підрозділі "Семантика архетипу Страшної Матері" осмислено об'єктивацію демонічного аспекту материнської Аніми в "чоловічих" чарівних казках.О. Ранк та Г. Закс наголошували на тому, що "основними стимулами створення казки є два фактори: потужні афекти ненависті, що виникає з ревнощів, і необхідна відмова від задоволення цієї ненависті в реальному світі"** Ранк О., Загс Г. Психоаналитическое исследование мифов и сказок // Между Едипом и Озирисом: становление психоаналитической концепции мифа: сборник; переводы с немецкого Г.В. Барышникова, М.С. Кадиш, М.М. Кобылинская, В. Менжулин. Н.В. Несторенко, В.В. Соболевський. - Львов: Инициатива; М: Совершенство, 1998. - С. 228. . У чарівних казках нерідко бачимо втілення проекцій інцестуальних бажань, які реалізуються в "чоловічих" казках через образ Страшної Матері, яка прагне знищити свого сина. Про образ Страшної Матері у чарівних казках та міфах йдеться в дослідженнях представників школи З. Фройда: К. Абрахама, Г. Закса, А. Дандеса, О. Ранка, а також вчених-юнгіанців: С. Біркойзер-Оері, М. Вудман, К. - П. Естес, Д. Калшеда, Е. Нойманна, М.Л. фон Франц.К. - Г. Юнг так вмотивував появу образу Страшної Матері: "Для того, щоб уникнути усвідомлення свого кровозмісного бажання (прагнення повернутися назад до тваринної природи), син перекладає на матір усю важкість провини - так створюється образ Страшної Матері. Мати стає для сина страшним привидом, марою"*** Юнг К. - Г. Символы матери и возрождения // Между Едипом и Озирисом: Становление психоаналитической концепции мифа: сборник. Переводы с немецкого Г.В. Барышникова, М.С. Кадиш, М.М. Кобылинская, В. Менжулин. Н.В. Несторенко, В.В. Соболевський. - Львов: Инициатива; М: Совершенство, 1998. - С. 329. *.

Архетип матері має світлу й темну сторони, його тіньові аспекти добре відомі зі світової міфології.О. Ранк та Г. Закс слушно відзначили, що "матір з'являється в казках не тільки як та, що дарує життя, і пристрасно бажаний сексуальний об'єкт, але і як богиня смерті, котра занурює героя у вічний сон (стан окам'яніння…) і котру герой повинен подолати як злу силу"**** Ранк О., Загс Г. Психоаналитическое исследование мифов и сказок // Между Едипом и Озирисом: становление психоаналитической концепции мифа: сборник; переводы с немецкого Г.В. Барышникова, М.С. Кадиш, М.М. Кобылинская, В. Менжулин. Н.В. Несторенко, В.В. Соболевський. - Львов: Инициатива; М: Совершенство, 1998. - С. 234.

**. У казках архетип Страшної Матері об'єктивується в образі відьми, мачухи або ж матері, яка ненавидить сина.

Майже у всіх чарівних казках виявляється світла (бабуся-порадниця, мати Діда-всевіда (Сонця, Вітра, Місяця, чорта…), корова або інша тварина-помічник жіночого роду, в яку вселився дух матері, добра відьма…) чи темна сторона (босорканя, бабище, чортиця, страшна баба, підступна тварина…) архетипу матері. Негативна материнської Аніма (Страшна Мати) в проаналізованих "чоловічих" казках об'єктивується в різних іпостасях: відьма-пряха ("Шовкова держава"), демонічний живий мрець ("Про Білого Полянина"), бабище ("Королевич Мирко"), графиня, що ненавидить власного сина ("Казці про Ружу Івана"), сестра, що прагне смерті брата ("Іванко - цар звірят"), тощо. Проекція інцестуальних бажань героїв демонізує образи згаданих казкових матерів та персонажів, які умовно перебирають на себе роль матері у казці. Долаючи внутрішнє прагнення інцестного зв'язку з матір'ю, герої трансформують образ негативної материнської Аніми (тобто казкову Страшну Матір), а позбуваючись її у той чи інший спосіб, долають інфантильність та дістають можливість пізнати справжню фемінність - тобто одружуються з принцесою.

У третьому розділі "Особливості жіночих ініціацій у закарпатських чарівних казках" осмислено типи казкових героїнь у "жіночих" чарівних казках. У світлі психоаналізу "героїня казки - це модель людини, котра демонструє сходження до цілісності через позитивне проходження ініціації. При чому кожна ініціація - це сходження героїні на нову стадію інтеграції відповідно до лінії розвитку, що її запропонував К. - Г. Юнг: до середини життя це розвиток назовні, після середини - всередину"** Ефимкина Р. Пробуждение Спящей Красавицы. Психологическая инициация женщины в волшебных сказках / Римма Ефимкина. - Спб: Речь, 2006. - С. 101. .

У першому підрозділі "Метафоричні сценарії жіночих ініціацій" виокремлено два сценарії ініціації жінки відповідно до успішності подолання нею вікової кризи. Так, головна героїня казок успішно долає межу між життям і смертю, а її сестра (сестри) гинуть або зазнають краху через неможливість позбутися інфантильності. У казках, де головна роль належить дівчині, переосмислення обряду ініціації відбувається по-іншому, ніж у казках, де в центрі уваги чоловік. Такі твори майже не містять описів битв з демонічним чоловічим чи жіночим персонажем, а ініціація казкової героїні полягає у випробуванні її духовних і моральних якостей. Отже, ця ініціація, на відміну від ініціації казкового героя, містить переважно лише психологічні чинники. У "жіночих" казках ми бачимо активну героїню, а герой виконує допоміжну функцію, репрезентуючи внутрішню маскулінність героїні - її Анімус. Таким чином казка відображає процес індивідуації особистості, розщепленої на архетипи, і коли в центрі уваги жіночий персонаж, то герої чоловіки сприяють або ж стоять на заваді її психологічної ініціації.

Цікаву класифікацію "жіночих" казкових сюжетів запропонував В. Люсін, виокремивши дві підгрупи: "традиційна жіночість" та "амазонка", "кожній з яких відповідають певні типи поведінки і, очевидно, час зародження"** Люсин В.Н. Особость архетипов женского/девичьего успеха в русской сказке / В.Н. Люсин // Общественные науки и современность. - 2000. - № 4. - C. 95. . Відтак, на його думку, можна вести мову про активний ("амазонка") і пасивний ("жіночість") сценарії поведінки героїні*** Там само. - С. 95. *. До першого типу належать казки, в яких дівчина здатна фізичною силою або хитрістю перебороти юнака, до другого - сюжети про пасербицю та її протистояння з мачухою чи відьмою. В обох варіантах героїня сама вибудовує свою долю, тому назва "пасивний сценарій" умовна.

У чарівних "жіночих" казках події найчастіше вибудовуються за сценарієм подолання пасербицею перешкод, які чинить підступна й ненависна мачуха або інша жінка, котра має семантику Страшної Матері.С. Біркхойзер-Оері слушно відзначила, що проблема фемінності у казках часто пов'язана з мотивом переслідування пасербиці мачухою: "Складається враження, що казки, в яких досить докладно змальовано процес жіночої індивідуації, просто не можуть обійтися без теми переслідування. Очевидно, жінці, приреченій на індивідуацію, необхідно укласти договір з темною материнською фігурою, яка спочатку постає у формі її індивідуальної Тіні, а потім - як частина її Самості"**** Биркхойзер-Оэри С. Мать: архетипический образ в волшебной сказке / Сибилл Биркхойзер-Оэри; под ред.М. - Л. фон Франц; пер. с англ.В. Мершавки. - М.: Когито-Центр, 2006. - С. 45. **.

Проаналізовані у підрозділі "жіночі" казки акцентують увагу на ініціації героїнь. Успішність її проходження гарантує казковій героїні стабільне соціальне становище, багатство, одруження; в іншому випадку її чекає вигнання з соціуму і врешті смерть. Така ініціація є необхідною умовою дорослішання героїні, зміни її соціального статусу. Метафоричне протистояння пасербиці і мачухи, або дівчини й злої баби, або принцеси і відьми є передумовою й поштовхом до індивідуації. Символізм казкової ініціації полягає в усвідомленні незалежності від материнського архетипу, асиміляції руйнівних тенденцій, персоніфікованих в образі негативної Тіні. Асимілювавши власну Тінь (мачуху, злу бабу, відьму, зведену сестру тощо) і встановивши тісний зв'язок зі власною маскулінністю, Анімусом (принцом, царевичем, графським сином), героїня наближається до осягнення власної Самості, утвердження себе як особистості. Тому такі "жіночі" чарівні казки є метафоричним сценарієм становлення жінки як особистості, а глибока символіка казкових образів дає змогу пережити психологічну ініціацію на рівні архетипів.

У "жіночих" казках архетип Страшної Матері об'єктивується в образах мачухи, відьми, босоркані, злої баби, які намагаючись звести героїню зі світу, насправді сприяють її індивідуації. Отже, ці казкові персонажі амбівалентні, їх "зло" обертається "добром" для героїні. Конфлікт жіночого персонажа з матір'ю означає прагнення героїні позбутися інфантильності й залежності від батьківського Анімуса (саме тому батько й відводить доньку в ліс) і шляхом асиміляції негативної Тіні, що персоніфікується в образі зведеної сестри, або другої дружини її чоловіка, досягти рівня Самості. Тобто наприкінці казки центр Самості має проектуватися на героїню.

У другому підрозділі "Об'єктивація і трансформація архетипу Анімус" осмислюється персоніфікований образ маскулінності героїнь у "жіночих" чарівних казках. За визначенням К. - Г. Юнга, Анімус це "несвідома чоловіча частина особистості жінки, яка підпорядковується закону Логоса. Ідентифікація з Анімусом виявляється в жінці через жорстокість, прагнення відстоювати власну точку зору й схильність до аргументації. Кажучи про позитивну сторону Анімуса, можна уявити його як внутрішнього чоловіка, котрий, подібно до моста, з'єднує Ego жінки з творчими ресурсами її несвідомого"** Франц М. - Л. фон. Избавление от колдовства в волшебных сказках / М. - Л. фон Франц; перевод с англ.В. Мершавки. - М.: Независимая фирма "Класс", 2007. - С. 121. . За спостереженням М. - Л. фон Франц, Анімус "не так часто зустрічається в літературі, як аніма, однак у фольклорі ми знаходимо досить вражаюче втілення цього архетипу. Крім того, чарівні казки пропонують нам моделі, що показують, які стосунки пов'язують жінку з цією внутрішньою фігурою"*** Франц М. - Л. фон. Психология сказки; Толкование волшебных сказок; Психологический смысл мотива искупления в волшебной сказке / М. - Л. фон Франц; перевод с англ.В. Мершавки. - СПб.: Б.С.К., 1998. - С. 174. *.

Особливості об'єктивації архетипу "Анімус" у чарівних казках досліджували К. Аспер, К. - П. Естес, М. - Л. фон Франц, К. - Г. Юнг та інші вчені. На важливу функціональну роль Анімуса вказувала й С. Біркойзер-Оері, котра зазначала, що "Анімус - це маскулінна частина психіки, різновид духовності, котра необхідна для розвитку жінки. Коли такий розвиток не відбувається, жінка стає жертвою негативного анімуса […] У казках зустрічається ряд символів фатального анімуса, наприклад, це образ Синьої Бороди, вбивці жінок, або образ головного розбійника в казці "Розбійник-жених" […] Позитивний анімус, як правило, втілюється в образі Прекрасного Принца, котрого любить головна героїня, за яким вона тужить і за якого вона, врешті-решт, виходить заміж; він символізує для неї справжню, усвідомлену, інтегровану маскулінність"** Биркхойзер-Оэри С. Мать: архетипический образ в волшебной сказке / Сибилл Биркхойзер-Оэри; под ред.М. - Л. фон Франц; пер. с англ.В. Мершавки. - М.: Когито-Центр, 2006. - С. 53. .

У проаналізованих у цьому підрозділі казках передумовою індивідуації героїнь є подолання негативного Анімуса (Синьобородого пана, розбійника, змія, шарканя, демона, чорта), що відбувається або завдяки активним діям героїні ("Мельникова дочка", "Були в чоловіка три доньки"), або завдяки втручанню позитивного Анімуса ("Синьобородий пан", "Дерево до неба", "Прядки"). Зустріч з негативним Анімусом є обов'язковим етапом на шляху пізнання героїнями власної суті. Витримавши випробовування демонічною маскулінністю, вони отримують можливість знайти шлях до власної Самості.