Психолого-професійний дискурс як вираження інтенціональної спрямованості суб'єкта мовлення на адресата

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психолого-професійний дискурс як вираження інтенціональної спрямованості суб'єкта мовлення на адресата

Георгій Калмиков

Стаття присвячена проблемі мовленнєвого спілкування, яке відбувається в діаді партнерів психотерапевтичного альянсу. В ній розкривається специфіка неформального, інтимного різновиду професійно-психологічного дискурсу, який інтенційно спрямований суб'єктом мовлення (психотерапевтом) на підтримку адресата (клієнта), а також висвітлюється розуміння виокремлених й номінованих автором дискурсу-підтримки та його підвидів, зокрема: дискурс-усунення (зняття) докорів сумління, дискурс-захист, дискурс- надія, дискурс-втіха, дискурс-заспокоєння, дискурс-похвала, дискурс- схвалення, дискурс-спонука, дискурс-наснага. Дискурс-підтримка розглядається в статті як експлікована психотерапевтом вербальна допомога, що дозволяє зберігати життєздатність клієнта, зміцнює його життєстверджувальну позицію, яка з'явилася під впливом психотерапевтичних взаємодій; підкріплювати нові життєдайні патерни почуттів, свідомості й поведінки; вселяти впевненість у досягненні можливого, підбадьорювати у вірогідних зачинаннях клієнта. Підвиди дискурсів характеризуються й описуються за цільовими та інтенціональними параметрами з наведенням конкретних прикладів. Теоретичні й емпіричні результати дослідження, представлені в статті, ґрунтуються на даних дискурс-аналізу, інтент-аналізу, мета- аналізу й смислового аналізу діалогічних висловлювань, дають підстави розглядати дискурс-підтримку як конструктивну мовленнєву дію суб'єкта дискурсивного впливу на адресата. В психотерапевтичній доктрині ця дія яка виявляється в тому, що саме психотерапевт явно або неявно передає клієнтові запрограмований погляд на світ і становить собою певний спосіб буття, в якому все, що важливо для благополуччя людини, піддається в одних випадках дослідженню, пізнанню, об'єктивації, рефлексії й контролю, а в інших - неусвідомленим станам і вірі під впливом навіювань. Аналізовані дискурси викликають зміни в почуттях, ідеях, словах або діях інших людей, з якими психологи вступають у комунікацію, виступають головним чинником їхньої дискурсивної активності, заснованої на визнанні внутрішнього світу суб'єкта, на якого спрямовано вплив, важливим психоментальним субстратом прикладання зусиль, аби допомогти йому здійснити конструктивні життєві зміни, зробити його життя більш щасливим, самодостатнім, більш реалізованим.

Ключові слова: дискурс-підтримка, суб'єкт дискурсивного впливу, адресат, інтенціональна спрямованість, мета продукування дискурсу.

Статья посвящена проблеме речевого общения, которое происходит в диаде партнеров психотерапевтического альянса. В ней раскрывается специфика неформального, интимного вида профессионально-психологического дискурса, который интенционально направлен субъектом речи (психотерапевтом) в поддержку адресата (клиента), а также освещается понимание выделенных и номинированных автором дискурса-поддержки и его подвидов, в частности: дискурс-устранение (снятие) угрызений совести, дискурс-защита, дискурс-надежда, дискурс- утешение, дискурс-успокоение, дискурс-похвала, дискурс-одобрение, дискурс-побуждение, дискурс-воодушевление. Дискурс-поддержка рассматривается в статье как эксплицированная психотерапевтом вербальная помощь, способствующая сохранению жизнеспособности клиента, укреплению его жизнеутверждающей позиции, которая появилась под влиянием психотерапевтических взаимодействий, подкреплению новых животворных паттернов чувств, сознания и поведения, вселению уверенности в достижении возможного, подбадриванию в возможных начинаниях клиента. Подвиды дискурсов характеризуются и описываются по целевым и интенциональным параметрам с указанием конкретных примеров разновидностей этого дискурса. Теоретические и эмпирические результаты исследования, представленные в статье, основываются на данных дискурс-анализа, интент-анализа, мета-анализа и смыслового анализа диалогических высказываний, дают основания рассматривать дискурс-поддержку как конструктивное речевое действие субъекта дискурсивного воздействия на адресата. В психотерапевтической доктрине это действие выражается в том, что именно психотерапевт явно или неявно передает клиенту запрограммированный взгляд на мир и представляет собой определенный способ бытия, в котором все, что важно для благополучия человека, подвергается в одних случаях исследованию, познанию, объективации, рефлексии и контролю, а в других - неосознанным состояниям и вере под влиянием внушений. Анализированные дискурсы вызывают изменения в чувствах, идеях, словах или действиях других людей, с которыми психологи вступают в коммуникацию, выступают главным фактором их дискурсивной активности, основанной на признании внутреннего мира субъекта, на которого направлено воздействие, важным психоментальним полем приложения усилий, чтобы помочь ему осуществить существенные жизненные изменения, сделать его жизнь более счастливой, самодостаточной и более реализованной.

Ключевые слова: дискурс-поддержка, субъект дискурсивного воздействия, адресат, интенциональная направленность, цель продуцирования дискурса.

The article is devoted to the problem of speech communication, which takes place in the dyad of partners of the psychotherapeutic alliance. It reveals the specifics of the informal, intimate kind of professional-psychological discourse which is intentionally directed by the subject of speech (the psychotherapist) to support the addressee (client), as well as it shines a light on understanding of the distinguished and nominated by the author of the discourse-support and its subtypes, in particular: discourse-elimination (removal) of the reproaches of conscience, discourse-defense, discourse-hope, discourse- consolation, discourse-conciliation, discourse-praise, discourse-approval, discourse- motivation, discourse-inspiration. Discourse-support is considered in the article as an explicit psychotherapist's verbal help, which allows maintaining the viability of the client, strengthens his life-affirming position, which appeared under the influence of psychotherapeutic interactions to support new vivid patterns of feelings, consciousness and behavior; to inspire confidence in achieving the possible, to cheer on the probable beginnings of the client. The subtypes of discourses are characterized and described in accordance with target and intentional parameters with indication of specific examples. The theoretical and empirical results of the research, presented in the article, are based on the data of the discourse analysis, intent-analysis, meta-analysis and the semantic analysis of dialogical statements; they give grounds for considering discourse-support as a constructive speech effect of the subject of discursive influence on the addressee. In psychotherapeutic doctrine, this action is manifested in the fact that the therapist explicitly or implicitly passes to the client a programmed view of the world and it is a certain way of being, in which all that is important for the well-being of a person is subjected in some cases to investigation, cognition, objectification, reflection and control, and in others - to the unconscious states and beliefs under the influence of suggestions. The analyzed discourses cause changes in feelings, ideas, words or actions of other people with whom psychologists enter into communication, they become the main factor of their discursive activity, based on the recognition of the inner world of the subject which is influenced, an important psychological substrate of making an effort in order to help him to make some constructive changes in his life, to make his life more lucky, self-sufficient and more realized.

Keywords: discourse-support, subject of a discursive influence, addressee, intentional orientation, purpose of the discourse production.

Мовленнєве спілкування відбувається найінтенсивніше в тих міжособистісних контактах суб'єктів, які опосередковані системою гуманістичних цінностей і смислів діалогічного спілкування та проявляються через дискурси. Спілкування, характерне для двох осіб, - найбільш неформальне, «інтимне». Загальною характеристикою такої мовленнєвої міжособистісної взаємодії є орієнтація на співрозмовника. Для деяких видів спілкування в формі діади адекватне орієнтування на співрозмовника виступає професійною необхідністю. Найбільше фахова проблематика дискурсивної діалогічної комунікації затребувана в психотерапевтичній і психоконсультаційній практиці. Це пов'язане з тим, що дискурс, особливо в його діалогічному прояві сприймається й розглядається сьогодні як найефективніша форма смислових контактів, яка сприяє розвиткові діалогічних стосунків високого рівня, що передбачають «міжособистісне проникнення», «взаємодію свідомостей» (Бахтин, 1979). Як зазначає Н.Д. Павлова, «найважливішою складовою інтенціонального стану, що стоїть за мовленням, є спрямованість мовця на співрозмовника - інтенцій, які можна позначити як діалогічні» (Павлова, 2000: 148).

Аналіз останніх досліджень засвідчує, що проблематика дискурсу як вираження інтенціональної спрямованості суб'єкта мовлення на адресата представлена сьогодні в психологічних і психолінгвістичних дослідженнях у різних аспектах. Оскільки міжособистісні контакти для кожного з суб'єктів спілкування є досить значущими, постільки неминучий їх вплив на психологічне здоров' я, комфорт, благополуччя й загальну задоволеність життям людини (Латынов, 2012). У зв'язку з цим є виправданими дослідження, які розкривають вплив саме психологічного (терапевтичного й консультативного) дискурсу на психоемоційне самопочуття людини, яка потребує допомоги психолога.

Взаємодії психолога й клієнта завжди мають переважно вербальну форму, реалізуються через різні види дискурсів, які мають «свою інтенціональну базу» й особливу, притаманну тільки кожному з цих окремо, мету (Кубрак, 2011). Враховуючи діалогічний дискурсивний характер взаємостосунків психолога й клієнта в психотерапевтичному або консультаційному процесах, дослідники виокремлюють різновиди дискурсів, по-перше, дискурс самопредставлення або самопрезентаційний дискурс (інтимний, суб'єктивний, суб'єктний), тобто дискурс, створений клієнтом; по-друге, психолого-професійний дискурс (терапевтичний, консультаційний) або дискурс, продукований психологом. Незважаючи на те, що як перший, так і другий різновиди дискурсів формуються й експлікуються в процесуальному плані, вони, все ж таки, мають відмінні цілі.

З одного боку, клієнти, породжуючи смисли, розгортають внутрішній діалог, трансформують у ньому монологічні висловлювання у формі скарг, симптомів, наративів, розповідей, вступаючи в діалогічні стосунки з психологом, виявляють ті соціальні контексти, всередині яких вони виникли (Соколова, Бурлакова, 1997); розкривають індивідуальні настанови оповідача відносно тих тем, з яких висловлюються, самопредставляють себе, надаючи психологу інформацію про свої психологічні проблеми (Россохин, Петровская, 2001). У подальших інтеракціях самопрезентаційні дискурси змінюються дискурсами саморозкриття, в яких «посилюється роль глибинних неусвідомлюваних інтенцій» (Кубрак, 2011: 125). У процесі мовленнєвого спілкування клієнт надає психологу певну інформацію про себе. Відтак, здійснюючи вербальний вплив на консультанта чи терапевта, він шукає допомоги. Адже будь-які дискурси створюються з метою здійснення впливу на слухача й сприймання від нього «ментальної» або «поведінкової» реакції. Дискурси клієнтів підлягають впливу актуальних цілей взаємодії, дії механізмів соціальної бажаності, захисних механізмів (Quasihoff, 1980). У психотерапевтичних дискурсах, зважаючи на важливу роль інтенції спрямованості клієнта на себе, все ж таки загальнішою інтенціональною складовою дискурсу є, як зазначає Т. Кубрак, спрямованість суб'єкта на адресата-психолога. «Саме ця спрямованість, не маючи, як правило, відкритого вербального прояву, визначає інтенціональний стан клієнта, надаючи спрямованості на себе конкретного характеру. Клієнт намагається отримати від психолога допомогу, і спрямованість на нього визначає зміст й основні лінії самохарактеризації... впливає на адресата для отримання очікуваної допомоги» (Кубрак, 2011: 129).

З іншого боку психолого-професійний дискурс - це вираження інтенціональної спрямованості мовлення психолога (терапевта, консультанта) на адресата-клієнта. Такі види дискурсивного впливу описані в розвідках (Калина, 2001; Калмыкова, Мергенталер, 1998; Соколова, Бурлакова, 1997; Розсохина, Петровская, 2001; Кубрак, 2011; Калмиков, 2017а, 2017б).

Важливі думки щодо продукування психолого-професійного дискурсу містяться в монографії «Психологія спілкування» (Леонтьев, 1999), де зазначається, що орієнтування на особистість співрозмовника є цілковито необхідним компонентом будь-якого цілеспрямованого спілкування, якщо воно не має повністю формалізованого характеру. «Без такого орієнтування, зазначає О.О. Леонтьєв, ми не в змозі моделювати його смислове поле ні як даність, ні як «бажаний стан справ» (Леонтьев, 1999 : 203). На думку науковця, важливо «говорити про моделювання комунікативно значущих особливостей особистості співрозмовника», необхідно «дуже багато знати» про нього, «ще й розуміти» його. «Нам мало ідентифікувати себе із співрозмовником за певними характеристиками; нам потрібно також і співпереживати йому», досягаючи емпатії, прийняти «роль» співрозмовника в спілкуванні, «... знати рольові очікування, мати адекватну їм мотивацію та вміти «грати» дану роль. Всі ці три моменти необхідні для прийняття соціальної ролі, і якщо спілкування. здійснюється поза адекватною їм мотивацією й адекватною технікою, це не нормальне спілкування, а, по суті, імітація спілкування» (Леонтьев, 1999: 201). При неформальному, «унікальному» спілкуванні, продовжує думку цей психолінгвіст - спілкуванні на рівні некодифікованих особистісних смислів - моделюються передусім мотиви комуніканта, як провідні, так і супровідні, і через них - його особистість. Мотивація при цьому важлива постільки, оскільки саме вона відповідає рольовим очікуванням і вкладається в них. Рольові очікування співрозмовника, на його переконання, враховуються тому, що вони відповідають моделі його особистості. «Інтимне смислове спілкування», за О.О. Леонтьєвим, становить собою «.подолання рольових очікувань на тлі більш глибокого проникнення в особистісні риси іншого. І ті риси особистості, які в даному випадку моделюються, звісно, ніяк не вичерпуються роллю, хоча б й інтерналізованою» (Леонтьев, 1999 : 202).

У зв'язку з цим, є сенс, на думку Б.Х. Бгажнокова протиставляти «соціальну роль» і «роль психологічну» (Бгажноков, 1973: 61). «Психологічна роль, на його думку, - це процес, що керує реальною поведінкою, використовує, крім всього іншого, соціальні ролі в якості внутрішніх засобів» (Бгажноков, 1973: 61).

Важливим дослідженням для розуміння того, як правильно продукувати професійно-психологічний дискурс, є уявлення М. Аргайла й А. Кендона, що стосуються зворотного боку орієнтування в співбесіднику: «самоподання» (seff-presentation), оскільки для успішності мовленнєвого спілкування недостатньо знати щось про комунікатора, адже він також моделює мовця (в даному випадку - психолога), тому важливо показати йому себе в необхідному плані. Згідно з цими авторами, найістотніший мотив самоподання з боку А - те, що взаємодія неможлива для В, якщо він не знає достатньо багато про А, щоб розуміти, як відповідним чином відповісти йому. Крім того, ці дослідники називають і

два інших мотиви самоподання: 1) самоствердження - я хочу

переконатися, що я, насправді, такий, яким себе представляю, хоча й не впевнений у цьому; 2) професійна необхідність - для психіатра й психотерапевта виключно важливо, щоб в очах пацієнта його особистість виглядала так, а не інакше (Argyle & Kendon, 1967).

Не менш важливі для теми, що обговорюється в цій статті, є дослідження (Petty & Cacioppo, 1986), в якому розкриваються особливості суб'єкта (психолога) впливу на його результат. Якщо вірогідність систематичного аналізу клієнтом інформації, що міститься в дискурсі психолога, низька, то такі характеристики джерела повідомлення, як експертність і привабливість, виступають в якості периферійних ключових стимулів. У цьому випадку реципієнти (клієнти) використовують компетентність джерела (змісту дискурсу) як основний доказ істинності суджень психолога (терапевта, консультанта). За таких умов вплив (у нашому випадку - дискурсивний) виявляється ефективнішим, порівняно з впливом нефахівця, незважаючи на якість аргументів, якими він мотивує свою позицію.

Коли в реципієнтів (клієнтів) відсутня схильність до систематичного аналізу або використання евристик (пошуків), тоді характеристики джерела повідомлення, що міститься в дискурсі, впливають, за даними американського дослідження (Brinol & Petti, 2006) на обсяг подібного аналізу. Відтак над дискурсами психологів і приємних реципієнтам осіб вони замислюються більше та аналізують їх уважніше, порівняно з дискурсами нефахівців і людей, неприємних їм. Тому вплив психологів виявляється більш відчутним у тих випадках, коли його позиція підкріплюється сильними аргументами. При слабких аргументах вплив психолога є менш вираженим, чим вплив нефахівця.

У випадку високої вірогідності систематичного аналізу дискурсу компетентність джерела розглядаються як додатковий аргумент на користь позиції, що повідомляється через дискурс (Petty & Cacioppo, 1986). Якщо респонденти сприймали дискурси, в яких аргументи були амбівалентними (не важливо сильні чи слабкі), то повідомлення психологів сприймалися позитивніше, ніж дискурси нефахівців. Компетентність джерела, за даними (Tormala, Petti & Brinol, 2002), сприяє й формуванню в комунікантів більшої впевненості в своїх судженнях, які стосуються отриманої інформації.

Значущість врахування індивідуальних особливостей реципієнтів при побудові психологічних дискурсів, як фактора ефективності дискурсивного впливу, зумовлює потребу звернутися до проблематики «персоналізації комунікації» (Devos-Comby & Salovey, 2002). У разі персоніфікації комунікації дискурсивний вплив має передбачити врахування імені, статі, віку, професії, етнічної приналежності, мотивів, цінностей, інтересів, особистісних рис та інших характеристик клієнта, на якого спрямовано вплив. Дослідження (Bakker, 1999) засвідчує, що застосовуючи повідомлення (дискурси), які відповідають ступеню вираженості в клієнта потреби у пізнанні, підвищується ефективність впливу на думку реципієнтів. У розвідці (Williams-Piehota, Schneider & Pizarro, 2003) його авторам вдалося підвищити ефективність впливу на поведінку людей, використовуючи дискурси, релевантні їхнім потребам і пізнанню. Високий ступінь персоніфікованого впливу на поглиблення аналізу інформації реципієнтом виявлено в дослідженні (Petty & Wegener, 1998). Ці дані стосуються тих осіб, у яких відсутнє як особливе бажання систематично опрацьовувати отриману інформацію, так і відсутня спрямованість на периферійні ключові стимули. Ефекти від індивідуалізовано-орієнтованих дискурсів стосовно пошуку стимуляції оптимізма у реципієнта, описані в роботі (Brinol & Petti, 2005), мають безпосереднє відношення до результатів дослідження, описаних у цій статті, присвяченій аналізу дискурс-підтримки.

Незважаючи на існуючі дослідження в галузі комунікації і дискурсу, проблема цільової й інтенціональної спрямованості суб'єкта психолого-професійного дискурсу на адресата до цього часу залишається недостатньо дослідженою.

З огляду на вищезазначене метою статті є репрезентація виокремлених і номінованих автором статті окремих підвидів дискурсів, які виражають цільову й інтенціональну спрямованість мовлення психолога на адресата-клієнта з метою надання йому психологічної допомоги, зокрема у формі продукованого дискурса-підтримки.

Методи і методики дослідження

В дослідженні використовувалися такі методи: теоретичні - аналіз психологічної й психолінгвістичної літератури, узагальнення отриманих наукових положень, класифікація виокремлених дискурсів, їх номінація та визначення з урахуванням інтенційних і цільових параметрів, висновування; емпіричні - дискурс-аналіз матеріалів психотерапевтичних сесій, інтент-аналіз, мета-аналіз, контент-аналіз, смисловий аналіз діалогічних висловлювань.

Результати дослідження

Професійно-психологічний дискурс, як ми його розуміємо, це - узагальнене поняття, що представляє собою зовнішньомовленнєву фазу професійно-мовленнєвої діяльності психолога,

«психолінгвістична одиниця», (Леонтьев, 2003), унікальний предмет аналізу науковців і предмет стурбованості багатьох фахівців різних психологічних спеціальностей, зокрема психоконсультантів, психоаналітиків, психотерапевтів, психодіагностів, викладачів психології ЗВО та психологів інших профілей, які за родом своєї діяльності постійно знаходяться в комунікативних контактах з людьми й увесь час мають дбати про зміст свого мовлення, способи вибору слів, які вони вживають і те, як вони їх вимовляють тощо. Цей клас патернів, що викликає зміни в почуттях, ідеях, словах або діях інших людей, з якими психологи вступають у комунікацію, є головним чинником їхньої дискурсивної активності, заснованої на визнанні ними внутрішнього світу людини важливим психоментальним субстратом прикладання зусиль, аби допомогти їй здійснити конструктивні зміни, зробити її життя більш успішним й реалізованим.

Особливим типом професійно-психологічного дискурсу є психотерапевтичний дискурс та його різновиди, які виконують різноманітні функції в психотерапевтичному процесі. Розглянемо їх більш детально.

Дискурси-підтримки бувають розгорнутими, на кшталт: «Джей, тобі було дуже важко, коли ти зіткнулася з цією проблемою, проте зараз, схоже, ти реально просунулася в її вирішенні. Ти вже бачиш, що якщо дійсно включити в загальну картину твої власні почуття, то можна приймати рішення про те, чого ти хочеш, спиратися на більш міцну основу» (Бьюдженталь, 2008). Цей дискурс- підтримка - судження, в якому психотерапевт ясно виражає свої думки з певного питання. Така підтримка об'єктивна й раціональна, але не особистісна й емоційна.

Глибоко професійна й раціональна комунікативна установка у формі дискурсу-підтримки-обґрунтування корисна, якщо пацієнт, як уважає Джеймс Бьюдженталь, готовий прийняти її.

Психотерапевт: «Я знаю, що важко продовжувати спроби, коли справи такі невтішні, але тобі необхідно зрозуміти, що в дійсності ти не повертаєшся до того, з чого почала. Згадай, в минулому місяці, після безуспішних спроб цілого року, ти змогла вирішити в цілому проблему з будинком. Тепер, в цьому місяці, ти, схоже, вже визначила основні віхи фінансової угоди. Були повернення, але якщо ти подивишся на картинку в цілому, ти побачиш, що прогрес є» (Бьюдженталь, 2008).

Підтримувальні вербальні взаємодії можуть мати й іншу - згорнуту - форму. Це, здебільшого, звуки, які виголошує психотерапевт, коли уважно слухає клієнта, та розуміє вербалізовані ним смисли, або окремі слова, які дають зрозуміти йому, що його підтримують, наприклад: «Угу». «Мммм». «Я розумію». «Так, так» (не як відповідь на запитання) (Бьюдженталь, 2008 : 248).

Дискурс-підтримка може набувати значення підбадьорювання та вербалізовуватися у формі окремих речень, як-от: «Ви робите це прекрасно, продовжуйте...», «Я розумію, ви виражаєтеся чітко й зрозуміло» (Бьюдженталь, 2008).

Виокремлюючи метафору, використану Джеймсом Бьюдженталем, можна доречно застосувати її стосовно психотерапевтичного дискурсу. Отже, дискурс - це своєрідна коренева система нашої інтенціональності, яка має бути мобілізована й зібрана воєдино, якщо ми прагнемо досягти успіху в своїх психотерапевтичних пошуках (Бьюдженталь, 2008). Таким чином, цільова й інтенціональна спрямованість суб'єкта мовлення на свого адресата в психотерапевтичному альянсі - це найважливіші параметри в дискурс-аналізі, які надають змогу не тільки виокремити різновиди й доречно номінувати їх, а й ефективно застосовувати в практичній діяльності психотерапевта та консультанта зі своїми клієнтами, які очікують конкретної допомоги.

У процесі аналізу дослівних протоколів психотерапевтичних сесій, психоаналітичних сеансів, терапевтичних альянсів, стенографічних звітів про взаємодію з пацієнтами та коментарів аналітиків, а також обсервації клінічного матеріалу й вивчення даних окремих випадків виокремлено вид дискурсу, в якому психотерапевт виражає свої думки, наміри й почуття, своє розуміння ефективного стану пацієнта, формує й роз'яснює виявлені патерни поведінки, що організовують його життя, переживання, висловлюючи в такій спосіб своє бачення існуючої проблеми. Саме такий вид дискурсу свідчить про увагу до клієнта та про його психоемоційну підтримку. Нами номіновано його як дискурс-підтримка з кількома його підвидами, що відрізняються один від одного за своїми цілями й інтенційними параметрами, формою, а також мовно-стилістичним оформленням та своєрідною спрямованістю впливу: вираження емоційного, особистісного, а не тільки відстороненого, позаособистісного.

До виділених і номінованих підвидів дискурс-підтримки віднесено такі, як от: дискурс-усунення (зняття) докорів сумління, дискурс-захист, дискурс-надія, дискурс-розрада (утішання), дискурс-заспокоєння, дискурс-похвала, дискурс-схвалення, дискурс- спонукання, дискурс-наснага.

Дискурс-усунення (зняття) докорів сумління. Мета продукування цього підвиду дискурсу - допомогти клієнтові звільнитися від необґрунтованих, надуманих звинувачень на свою адресу, незадоволень своїми власними діями. Інтенційна спрямованість авторів цих дискурсів, здебільшого, зумовлена інтенціями терапевтів або консультантів зняти уявну відповідальність клієнта нести покарання за неіснуючу, приписану самому собі провину, спокутувати ніби свої гріхи перед ким-небудь, допомогти позбутися стану, при якому людина починає каратися або намагається жертвувати собою заради чого-небудь, ліквідувати певний докір, сприяти зникненню самозвинувачень, які висуваються людиною до себе за ніби якусь провину; докласти зусиль, щоб припинити існування закидів клієнтів, що вони щось вчинили всупереч своїм моральним принципам, переконанням; нівелювати хибне уявлення, неправомірну установку на самозвинувачення та надуману моральну відповідальність за свою поведінку, вчинки, думки перед самим собою.

Дискурси такого різновиду знайдено нами в роботі (Cabaniss, 2011):

Терапевт: «Ви берете відповідальність за те, що поза вашим контролем».

Терапевт: «З вашими дітьми ви робили найкраще з того, що було можливо в таких складних обставинах».

Одним з підтримуючих втручань є дискурс-захист. Необхідність психотерапевта продукувати такі висловлювання образно описала Дебора Л. Кабаніс (Cabaniss, 2011), зазначивши, що при порушенні здатності до суджень і контролю імпульсів, пацієнти можуть опинитися в ситуації небезпеки або самі можуть бути небезпечними для інших. Тоді необхідно активно захищати їх.

Мета породження дискурс-захисту полягає в тому, щоб занурити клієнта в процес осмислення й усвідомлення доцільності/ недоцільності певних власних дій, допомогти зрозуміти можливу їх загрозу чи навпаки потребу або бажаність. Інтенційна спрямованість цього підвиду дискурсу підтримуючої взаємодії - вербально забезпечити клієнту захисток від необдуманих його дій, вчинків, застерегти від небажаних втручань, розкрити суть способу, як можна захиститися від чогось чи когось, здійснити охорону інтересів і цінностей клієнта через своєчасне роз'яснення; пильно стежити за його душевною рівновагою, недоторканістю, даючи цінні поради, оберігати в словесний спосіб від шкідливого чи небезпечного впливу. Це інтенції захисного суб'єкта, тобто того, хто захищає; підтримувальні інтенції заступництва, охорони клієнта в різних його життєвих ситуаціях, наприклад:

Терапевт: «Я розумію, що вам дуже важко відмовити, але навряд чи варто позичати гроші цій, малознайомій людині, враховуючи, що зараз і ви, й ваша мати не працюєте і ви живете на кошти, що збереглися у вас» (Ягнюк, 2014).

Клієнт: «Я сьогодні знову повернувся, і все знову закрутилося. Вони мені брешуть, і я майже у відчаї».

Психотерапевт: «Давай подивимося, що я можу зробити. Я знаю, що начальник зараз там, і я можу йому зателефонувати й дізнатися, чи не можемо ми здійснити якісь дії прямо зараз» (Бьюдженталь, 2008).

Дискурс-надія - висловлювання психотерапевта чи консультанта, зміст якого плекає в людини оптимізм у настанні чогось позитивного, бажаного. Мета дискурс-надії полягає в тому, щоб вселити віру, викликати в клієнтів певні позитивні почуття, збуджувати приємні для людини думки, зміцнити надію. Інтенційна спрямованість суб'єкта впливу при використанні цього виду дискурсу на адресата визначається релевантними для подібних випадків інтенціями психотерапевта, а саме: спонукати клієнта жити надією, вірити в реалізацію того, про що мріє, чого сподівається; вселити впевненість у можливості здійснення потрібного, необхідного, бажаного, омріяного, приємного; переконати в надійності певної людини, на яку можна покластися, адже вона може стати розрадою, міцною опорою в проблемних життєвих ситуаціях; актуалізувати сподівання на самозміну, самоздійснення; допомогти повірити в можливість набуття нового погляду на знайомі проблеми, покладання надії на інших людей без їхнього вторгнення й замаху на особистісну автономію. Інтенції психотерапевта, що спрямовані на клієнта, мають підбадьорити останнього розраховувати на підтримку з боку терапевта, доторкнутися до своїх внутрішніх ресурсів в той час, коли вони знаходяться в своєму істинному бутті, в своїх особистих просторах, чекати допомоги, повністю, а головне, зацікавлено бути «присутнім» як в психотерапії, так і своєму власному житті, не переставати вірити в реалізацію планів щодо своїх намірів; сподіватися успішно підвищити рівень усвідомлення свого буття, своєї сили, своїх можливостей, зрозуміти, які потенціали імпліцитно наявні в ньому самому. Наведемо приклади дискурс-надії. психологічний дискурс індивідуальний

Психотерапевт: «Інколи людям необхідно перепробувати все, що вони можуть собі уявити, перш ніж вони захочуть звернутися за допомогою».

Терапевт: «Проходження терапії пар дозволить вам почати відкрито говорити про ваші проблеми й відновити вашу здатність чути один одного» (Ялом, 2000).

Психотерапевт: «Не пройде. Дейв. Я думаю, ти не тільки стараєшся скоротити кількість наших зустрічей, але й намагаєшся ухилитися від того, щоб емоційно бути тут, навіть сьогодні, коли фізично ти тут (звернення до клієнта, який ухиляється від залученості в психотерапію») (Бьюдженталь, 2008).

Дискурс-розрада (утішання) - висловлювання психотерапевта з розраджувальним змістом, зорієнтованим на досягнення в клієнта стану умиротвореності. Мета цього дискурсу: позитивно вплинути на емоції, почуття й свідомість клієнта, підбадьорити його, знайшовши когнітивні формулювання, які сприятимуть становленню радісного й задоволеного психостану. Терапевт у даному випадку виступає в непростій ролі розрадника, утішника. Тому його інтенційна спрямованість, експлікована в дискурс-розраді, породжується такими намірами, як: принести радість адресатам впливу, зробити їх задоволеними, а в окремих випадках - можливо й розвеселити та порозважати, досягаючи того, щоб він відчув приплив позитивних емоцій, душевний підйом, одночасно не допускаючи, щоб клієнт зав'язнув у своїх емоціях, заради цих, збуджених психотерапевтом. Досягти того, щоб клієнт став урівноваженим і задоволеним,- важлива інтенціональна спрямованість мовлення суб'єкта дискурсивного впливу, здатного розвантажити психіку партнера в процесі психотерапевтичної комунікації, зокрема:

Терапевт: «Схоже, сьогодні ви були сповнені почуттями. Чому б вам не розслабитися протягом хвилини, перед тим, як ви підете» (Cabaniss, 2011).

Психотерапевт: «Ви, дійсно, гарно попрацювали, досліджуючи все це, нічого дивного, що зараз ви відчуваєте певне спустошення. Ми обидва знаємо, що вам потрібно досягти більшого, але не сьогодні. Зараз розслабтеся на кілька хвилин» (Бьюдженталь, 2008).

Дискурс-заспокоєння - це делікатна професійна комунікація психотерапевта, доброзичливий і конструктивний зміст якої заспокоює, гармонізує афективні стани клієнта, синхронізує параметри багатогранного й складного внутрішнього світу переживань клієнта. Мета побудови цього підвиду аналізованого дискурсу - принести людині полегшення, допомогти заспокоїтися, викликати емоційну розрядку. Інтенціональна спрямованість створювачів дискурс-заспокоєння детермінована негативними емоціями, які вже «вийшли» на поверхню, тому їхні наміри націлені на подолання душевного болю, розчарування, відчуття самотності або вини, екзистенціональної тривоги тощо; на зняття сильних почуттів страху, каяття, на розвіювання засобами мовних значень і глибинних смислів неспокою, хвилювання, туги. Головна, узальнююча інтенція - вербальний вплив на партнера по комунікації з метою зняти душевний біль, полегшити його емоційно- хворобливий психічний стан і, впливаючи на емоційний потік, підтримувати оптимально гармонійний рівень почуттів. Говорячи про емоційне й ментальне здоров'я людини, Дж. Бьюдженталь - засновник суб' єктивно-орієнтованої психотерапії - зауважує, що «емоції відкривають очевидний доступний шлях до суб'єктивного. Наші почуття, вочевидь, виникають на такій глибині, на яку не так легко проникнути раціональності, об'єктивним вимірам або свідомим намірам. Вони засвідчують про наявність колізій і устремлінь, які ми навіть для самих себе не можемо вербалізувати або пояснюємо лише частково». (Бьюдженталь, 2008:124). Наведемо приклади цього підвиду дискурсу.

Терапевт: «Я знаю, що в середу буде річниця смерті вашого батька...Не хотіли б ви зустрітися в цей день? Я міг би зустрітися з вами в середині дня, якщо цей час підходить вам» (Cabaniss, 2011).

Психотерапевт: «Ти відчуваєш себе в пасці і це тебе лякає. Я знаю, з такого положення важко що-небудь побачити, але ми над цим працюємо разом. Скажи мені, у тебе раніше бувало ось таке почуття відчаю?» (Бьюдженталь, 2008).

Дискурс-похвала - це висловлювання психотерапевта схвального змісту, спрямованого на клієнта, який гідний заохочення. Цей дискурс, як правило, відрізняється стриманістю в похвалах клієнтів, продукуванням висловлювань без надмірної піднесеності й улесливості, без засипання похвалами. Мета дискурс-похвали вербально підтримати партнера по психотерапевтичний комунікації доречним відгуком про його успіхи, досягнення, зміни в почуттях, свідомості й поведінці, яких він досяг під життєстверджувальними виливами психотерапевтичних сеансів. Інтенційна спрямованість суб'єктів мовлення, які продукують цей підвид дискурсу, - похвалити клієнта, засвідчивши його успіхи, наприклад, або в усвідомленні своєї залученості в терапевтичну комунікацію, або в руйнуванні знайомих стереотипів, які діють у нього механічно, або в оволодінні умінням говорити з психотерапевтом про істотне; відгукнутися з похвалою про зміни, які відбулися в патернах поведінки клієнта; висловити гордість за нові досягнення у взаємодії з терапевтом, а головно - підвищити мотивацію людини, в якої вже є певні позитивні зміни, зокрема, вона, наприклад впоралася з емоційним стресом, здобула впевненість у своїх силах, повірити у можливості заохочувального впливу на її внутрішні процеси; підкріпити наявні досягнення. Прикладами таких дискурсів можуть бути наступні висловлювання.

Психотерапевт: «Не поспішай, Джес. Ти проробив багато важливої роботи сьогодні, і тобі необхідно здійснити свій перехід поступово».

Психотерапевт: «Я бачу, що ви так це відчуваєте, і це нормально. Давайте тепер просто спробуємо й подивимося, що реально отримаємо».

Психотерапевт: «Так, містер Беллоуз, це масштабне дійство. Про нього потрібно думати як про одне з основних подій у житті людини, тому що те, чим ми збираємося тут займатися, означає перегляд всієї течії й сенсу вашого способу буття» (Бьюдженталь, 2008).

Терапевт: «Це потребувало мужності - визнати, що ви потребуєте допомоги» (Cabaniss, 2011).

Дискурс-схвалення - схвальні висловлювання психотерапевта, в яких визнаються правильними, позитивними дії, вчинки, поведінка, почуття, ставлення, взаємини людини, яка знаходиться в психотерапевтичному альянсі. Мета дискурс- схвалення - вербально підтримати клієнта в такий спосіб: вважати доцільними зміни, успіхи, досягнення, які відбулися в нього під час реалізації психотерапевтичних сеансів. Інтенційна спрямованість психотерапевта, віддзеркалена в дискурс-схваленні - це виявлення доброзичливого ставлення до індивіда, його унікальної суб'єктивності, внутрішнього світу; визнання конструктивними думки, логічними й послідовними дії, благородними та моральними вчинки, доречною поведінку, адекватними й стриманими почуття; надання позитивної оцінки важливим змінам у його особистому або професійному житті; покращання внутрішньої гідності, намагання зробити клієнта позитивнішим, збільшити його потенціал, але за умов видимих позитивних зрушень у патернах свідомості й поведінки пацієнта, що настали в результаті впливів терапевта. Наведемо приклади.

Психотерапевт: «Здається, це гарний план. Як я говорив, якщо ви вирішите почати працювати зі мною, цей почин має стати однією з основних подій і обов'язків вашого життя».

Психотерапевт: «Чудово, Енді. Це те, що проходить крізь тебе прямо зараз. Просто дозволь йому відбуватися».

Психотерапевт: «Приємно чути, що ти взяла на себе певну відповідальність у цьому питанні, замість того, щоб знову бути нещасною жертвою».

Психотерапевт: «Добре, я маю сказати, що з полегшенням почув, що це не так серйозно. Я радий, що ти все з' ясувала» (Бьюдженталь, 2008).

Пацієнт: «Найважче у відношеннях з вами - це зрозуміти.., що ви радієте моїм досягненням і співпереживаєте моїй печалі, що ви пишаєтеся моїми успіхами».

Аналітик: «Що я пишаюся вашими успіхами, оскільки ви їх досягли».

Пацієнт: «Що ви маєте на увазі?»

Аналітик: «Тільки це» (Лихтенберг, Лігман, Фосседж, 2003).

Дискурс-спонука (спонукання) - це комунікативні конструкти-висловлювання, які викликають у клієнта певні бажання, які до цього часу були в нього або відсутні, або не достатньо виражені, але необхідні для вирішення його психологічних проблем і турбот. Мета побудови дискурс-спонукання - заохочувати партнера по комунікації з психотерапевтом для зміни його душевного стану почуттів, вчинків, взаємин, поведінки. Інтенційна спрямованість висловлювань психотерапевта на адресата детермінована його намірами змотивувати суб'єкта дискурсивного впливу (клієнта) на певні психотерапевтично обґрунтовані дії, вчинки, почуття; спонукати його до відновлення своїх сил у відповідь на відчуття виснаження, підштовхнути його на прийняття стану спокою після тривалого переповнення бурхливими почуттями; схилити до певного переживання, наприклад, до позбавлення від фізичного дискомфорту чи до відчуття своєї значущості та компетентності, коректно орієнтувати його послаблювати аверсивний стан або усунути його. Наведемо приклади виокремлених і номінованих нами дискурс-спонук:

Психотерапевти: «Дірелл, я думаю, коли ти знаходишся тут, на сеансі, в тебе більше можливостей зрозуміти те, що для тебе важливо. Як ти бачиш, це не надає негайного впливу на твоє життя, але це дуже важливий крок».

Психотерапевти: «Ми досягли моменту, з якого робота може піти краще, якщо ви візьмете на себе більше відповідальності за те, щоб розповісти мені про всі свої думки в ці дні, коли ви намагалися вирішити, що робити. А я буду слухати й інколи підкидати міркування або пропозиції, але не буду говорити стільки, скільки до цього часу. Таким чином, ви зможете глибше дослідити саму себе, щоб бути впевненою в тому, що ваше рішення настільки чітке, наскільки взагалі можливо. Вам це підходить?» (Бьюдженталь, 2008).

Терапевт: «Саме на тих ситуаціях, про які важко говорити, ми й маємо зосередитися. Те, про що розповідати легко, навряд чи є причиною ваших проблем» (Вайнер, 2002).

Дискурс-наснага - це психолого-професійна комунікативна взаємодія у формі висловлювань, яка сприяє поліпшенню фізичного стану клієнта та наповнює його гармонійною душевною енергією. Мета - наснажувати людину, даючи їй творчий запал. Інтенційна спрямованість говоріння психотерапевта у формі цього дискурсу спричинена його усвідомленими намірами й задумами забезпечити клієнтові стан душевного піднесення, надати душевну зарядку, підштовхнути людину до оптимістичних почуттів і думок, слів і дій, яких інакше не можна досягти; кликати до позитивних самозмін і самореалізації, сприяти оптимістичному «бойовому» настрою, будити потребу в творчих діях і починаннях, спонукати до креативності для дослідження свого неусвідомленого внутрішнього світу, укорінених патернів аверсивної поведінки, афектів і самісно- індивідуальних переживань, наприклад:

Терапевт: «Думаю, варто спробувати ще раз. Як правило, вдруге це дається легше» (Cabaniss, 2011).

Психотерапевт: «Добре (наполегливо, підбадьорливо), зараз просто спробуй. І, можливо, я зможу налаштуватися на тебе й краще побачити, що відбувається, коли ти намагаєшся думати про це» (Бьюдженталь, 2008).

Обговорення результатів (дискусії)

Здійснений нами мета-аналіз, інтент-аналіз та дискурс- аналіз дозволяє висловити таке узагальнене бачення проблеми, що обговорюється в статті.

Інтенціональність і спрямованість суб'єкта мовлення на свого адресата в психотерапевтичному альянсі - значущі поняття, яким притаманна велика пояснювальна сила. Вони враховують істинну сутність мовленнєвого досвіду, спрямованого на оздоровлення психоемоційного стану клієнта. Серед багатьох здібностей у цьому досвіді психотерапевта найяскравішою його здатністю є дискурсивна здатність мати мовленнєвий намір, ставити смислоформувальні цілі, визначати свої цінності та здійснювати дії, важливі для їх реалізації, допомагаючи клієнтам відчути себе здатними на більше в своєму житті, а відтак такими, що мають право на більш якісний вибір у тих ситуаціях, які раніше здавалися безваріантними й зумовлювали кризу.

У своїй концепції Ролло Мей зазначав, що під інтенціональностю він розуміє структуру, яка надає смисл переживанню, здатність людини мати намір (May, 1969). Саме ця здатність є важливою характеристикою дискурсивного професійного життя психотерапевта, оскільки намір, інтенція - центральний момент того, що спрямовує дискурси. Оскільки професійно- мовленнєва діяльність є процесом, постільки й дискурсивний процес у професійному цілеспрямованому мовленні психотерапевта зовнішньо виявляє імпліцитну інтенціональність - смисл того, що він експлікує. І тут важливо спрямувати дискурс відповідно до професійних інтенцій, сформулювати висловлювання й визначити момент проблематичної ситуації, щоб вербалізувати його, а також сформувати реалістичні очікування стосовно потреб клієнта й доречно вибрати клінічно вивірені й релевантні продукованим дискурсам техніки, ефективні для роботи з проблемами, притаманними клієнтам.

Таким чином, дискурси-підтримки - це своєрідні міцні мовленнєво-ментальні, психосмислові «поштовхи» до переосмислення гарно знайомого й сталого, випробування ще невідомого, стимули до дослідження того, що можна кардинально змінити в адресата дискурсивного впливу, в сприйманні й розумінні ним дійсності та власної індивідуальності й суб'єктивності; це чудовий «резонатор» збудження й актуалізації в клієнтів нових почуттів, змін намірів, готовності слухати, чути й використовувати вербальні впливи психотерапевта, як допомогу, завдяки якій вони змогли б вивільнити свій незадіяний потенціал і жити життям, сповненим радості, впевненості, гармонії й творчого натхнення. Адже конструктивна дія суб'єкта дискурсивного впливу на адресата у психотерапевтичному альянсі виявляється в тому, що саме психотерапевт явно або неявно передає клієнтові запрограмований погляд на світ і представляє собою певний спосіб буття, в якому все, що важливо для благополуччя людини, піддається в одних випадках дослідженню, пізнанню, об' єктивації, рефлексії й контролю, а в інших - неусвідомленим психостанам і вірі під впливом самонавіювань. Проте важливо при створенні дискурс-підтримки враховувати застереження: «психотерапевт має бути сприйнятим як при підтримці позитивних почуттів, так і при аналізі негативних» (Бьюдженталь, 2008 : 248).

Найвинахідливіші психотерапевтичні техніки та втручання у внутрішній світ переживань клієнта, здебільшого, виявляються безрезультативними й навіть - антитерапевтичними, коли їх дискурсивна форма, а також смисл недостатньо узгоджуються з тим, в який час терапії використовується той чи той вид дискурсу, який саме за своїми індивідуальними особливостями психотерапевтичний партнер, як він прагне до самопізнання й більшої актуалізації свого потенціалу тощо. Правильний вибір виду дискурсу дозволяє психотерапевту «... включитися в цю роботу з тією повнотою особистісної відповідальності, якої вона потребує» (Бьюдженталь, 2008: 14), а доречний вибір змісту дискурсу - «збудувати міст відношень до інших і до світу» (Бьюдженталь, 2008: 16).

Висновки

Виокремлюємо дискурси, продуковані психотерапевтами (консультантами) й дискурси, породжені клієнтами, та відносимо їх до психотерапевтичних і консультаційних. Провідними характеристиками обох видів дискурсів є вираження інтенціональної спрямованості суб'єктів мовлення на свого адресата. Психолого- професійний дискурс, інтенційно спрямований на підтримку клієнта - дискурс-підтримка.

Дискуср-підтримка в широкому його значенні - це діалогічне або монологічне висловлювання, зміст якого спрямований на те, щоб: а) подати клієнтові моральну допомогу, сприяючи в досягненні ним позивних змін у поведінці, в гармонізації почуттів, в оптимізації свідомості тощо; б) не допускати припинення, порушення або зникнення досягнутих в терапевтичній взаємодії ефектів; в) оптимістично підкріплювати доречним словом будь-які зрушення клієнтів у новому розумінні їхніх проблем, яке б допомогло їм зберігати й утримувати почуття та наміри в стабільному стані, потрібному для їхнього психоемоційного здоров'я емоційному вигляді, а також у подальшому розвивати свій потенціал; г) поділяти конструктивні погляди клієнтів, виявляти симпатію до їхніх логічних міркувань, зважених оцінок, суджень, заснованих на зростанні та пов' язаних з новими аспектами їхнього буття, зі зміненими відношеннями з оточуючими людьми або з неочікуваними раніше позитивними реакціями; виступати на захист віри й надії клієнта в свої життєві сили й таланти; ґ) своєчасно ставати на бік людини, в якої з'являються очікування, які можуть бути задоволені й вона сприймає цю задоволеність на свій рахунок, як свідчення своєї можливої перемоги на шляху подолання психоемоційних проблем, що виникли; д) служити вербальною опорою клієнтові в його складних життєвих ситуаціях, взаєминах, обставинах, яка надає йому впевненість у тому, що в кожній життєвій проблемі можна знайти більш-менш збалансоване раціональне для нього рішення, розкрити дійсний смисл певних подій у його житті або деяких снів, мету психологічного життя тощо.

У вузькому значенні дискурс-підтримка - це експлікована психотерапевтом вербальна установка-програма, яка допомагає зберігати життєздатність клієнта, зміцнює його життєстверджувальну позицію, що з'явилася під впливом психотерапевтичних взаємодій, яка підкріплює нові життєдайні патерни почуттів, свідомості й поведінки, вселяє впевненість у відкритості досягнення можливого, підбадьорює у вірогідних починаннях.

Нами розглянуто найбільш поширені типи дискурсу- підтримки, зокрема: дискурс-усунення (зняття) докорів сумління, дискурс-захист, дискурс-надія, дискурс-розрада (утішання), дискурс- заспокоєння, дискурс-похвала, дискурс-схвалення, дискурс-спонука (спонукання), дискурс-наснага.

До типу дискурсу-підтримки належать також такі його різновиди, як: дискурс-визнання ( почуттів), дискурс-актуалізація, дискурс-нагадування (про можливості здібностей), дискурс- визнання (потенціалу до дії), дискурс-опонування, які потребують подальшого вивчення й будуть розглянуті автором у наступних розробках цієї актуальної проблеми, спрямованої на оздоровлення особистості людини, яка ще не розвинула свій потенціал і здатність до самоуправління своєю складною багатомірною структурою.

Аналіз виокремлених і описаних нами підвидів дискурсу- підтримки засвідчив готовність їхніх авторів допомагати своїм клієнтам здійснювати, підкріплювати й зміцнювати найважливіші зміни в їхньому житті.

Аналіз текстів і практичний досвід взаємодії з клієнтами засвідчують, що врахування в продукованих психолого-професійних дискурсах таких комунікативно-прагматичних характеристик мовлення, як його інтенціональність і адресність, а також їх взаємодія в процесі породження мовлення є найважливішою здатністю психотерапевта й психоконсультанта, які забезпечують реалізацію поставлених завдань стосовно проблем клієнта.

Література

1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. Москва : Искусство, 1979. 424 с. Бгажноков Б.Х. Психолингвистические проблемы речевого общения (личностно и социально ориентированное общение) : дисс. ... канд. психол. наук. Москва, 1973. 191 с.

2. Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. Москва: Изд-во Корвет. 2008. 320 с. Вайнер И. Основы психотерапии. СПб.: Питер, 2002.

3. Калина Н.Ф. Основы психоанализа. Киев: Реф-бук-Ваклер, 2001. 352 с. Калмыкова Е.С., Мергенталлер Э. Нарратив в психотерапии: рассказы пациентов о личной истории. Психологический журнал. 1998. № 5. С. 97-104.

4. Калмиков Г.В. Дискурс як мовленнєвий вплив. Психолінгвістика. Психолингвистика. Psycholinguistics. 2017. Вип. 21(1). С. 112-127.

5. Калмиков Г.В. Професійно-психологічний дискурс як інструмент впливу на адресата. Психолінгвістика. Психолингвистика. Psycholinguistics. 2017. Вип. 22(1). С. 104-123. doi: https://doi.org/10.5281/zenodo.1087770 Кубрак Т.А. Дискурс психологического консультирования. Дискурс в современном мире. Психологические исследования / отв. редакторы Н.Д. Павлова и И.А. Зачесова. Москва: Институт психологии РАН, 2011. С. 123-143. Латынов В.В. Психологическое воздейстивие: принципы, механизмы, теории. Психологическое воздействие: Механизмы, стратегии, возможности

6. противодействия / под ред. А.Л. Журавлева, Н.Д. Павловой. Москва : Изд-во «Институт психологии РАН», 2012. С. 11-53.