Віртуальне спілкування - це процес, що імітує структуру, функції і результати реальних відносин і взаємних дій людини, через його віртуальні образи [2].

Віртуальне спілкування має свої переваги над реальним спілкуванням, на що вказують різноманітні дослідження, проведені науковцями: полегшується процес комунікації, знімаються психологічні бар'єри, вивільняється творче "я" втрачає своє значення цілий ряд бар'єрів спілкування, обумовлених такими характеристиками партнерів по комунікації, які виражені в їх зовнішньому вигляді, а також комунікативною компетентністю людини, а точніше, невербальною частиною комунікативної компетентності реалізуються цінності свободи, представлення себе перед іншими людьми в різних варіантах самореалізації і самоствердження в інтернет-співтоваристві людина-образ дорівнює тексту специфічні норми спілкування (допущення більшої розкутості, отже, як більшої агресивності, так і дружелюбства; вибіркова трансляція соціальних стандартів (так, наприклад, більша частина «віртуальних персон» наділяється атрибутами фізичної краси і сили); соціальна ієрархія, в основі якої лежить можливість впливу на хід комунікації [2] і т.д.

Інтернет, як нова форма комунікації впливає на всю систему міжособистісного спілкування. Інформаційна Мережа, частково зважаючи на свою масштабність, частково зважаючи на свою орієнтованість, підсилює фактор анонімності спілкування [13]. В комунікаційному середовищі мережі Інтернет можна створювати «власні світи» і сприймати їх як певну реальність. Зі світу мрій, ідей, думок створюються матеріальні форми в реальному світі, вони ніби «матеріалізуються» в ньому. Але спочатку на рівні ідей існують у віртуальному світі, де можна «конструювати» все, що завгодно, створювати певні моделі і розглядати їх позитивні і негативні сторони. Тому віртуальне середовище мережі Інтернет привабливе, адже воно нагадує про можливості здійснити на перший погляд «нездійснене». Інтернет в першу чергу створює особливу форму реалізації цінності свободи. Користувач володіє правом самостійного вибору інформації з різних джерел, час виходу, коло тих, з ким він має намір спілкуватися. Існує свобода прийняття або неприйняття тих або інших правил, які встановлені різними групами користувачів. Виділяється особлива свобода анонімної взаємодії з іншими суб'єктами простору. Людина не тільки має право не вказувати свої основні соціально-демографічні, професійні та інші характеристики, але і брати на себе в ігровій формі виконання різних ролей, що створює особливу свободу представлення себе перед іншими людьми в різних варіантах самореалізації і самоствердження [13].

Більша частина молоді використовує Інтернет для спілкування. В цьому випадку Інтернет стає не тільки засобом зв'язку. У віртуальному просторі комунікації створюється особливе соціальне середовище. В ній існує своя специфічна мова спілкування (наявність «смайликів», абревіатур, подвоєння глаголів, підвищення вербалізації різних аспектів тілесного досвіду і т.д. [5]. В наш час важливою є самопрезентація особистості в комунікаційному середовищі Інтернету з метою впливу на інших для досягнення певних цілей. Тому змінюються функції віртуального світу, за визначенням К. Черняєвої - «віртуальний світ був своєрідним осередком втечі від реальності, а в теперішній час він рухається в напрямку до неї. Анонімність перестає бути бажаною. Інтернет використовується як доступ до безмежних можливостей самопрезентації і відкриття себе для Інших» [40].

У віртуальному світі особистість «одягає маску», яка полегшує процес комунікації, знімає психологічні бар'єри, вивільняє творче "я". Унікальні можливості для самовираження дають такі інтерактивні форми спілкування в Інтернеті, як всілякі чати, форуми, різновиди електронної пошти, телеконференції і т.д. Їх щохвилинність також полегшує комунікацію, знімаючи тягар відповідальності за довгостроковість наслідків [40]. Засоби віртуальної комунікації відрізняються від звичайних, хоча і копіюються з реального світу спілкування. В комунікаційному середовищі Інтернету сильною стороною спілкування є вербальні засоби комунікації, а слабкою - невербальні або візуальні засоби. До вербальних засобів комунікації відносяться письмове та усне мовлення, слухання і читання. Усне і письмове мовлення беруть участь у виробництві тексту (процес передачі інформації), а слухання і читання - в сприйнятті тексту, закладеної в ньому інформації. Візуальна (невербальна) комунікація - передача інформації за допомогою невербальних засобів спілкування (жестів, міміки, рухів тіла, кольору, просторового середовища і т.д.). Візуальний образ задається часом і пануючими в цей період тенденціями. Щоб людину не сприймали негативно, вона обов'язково повинна видавати певну інформацію невербальним способом. За невербальної поведінки партнера по комунікації ми можемо визначити його установку на спілкування [9]. Невербальна комунікація в мережі Інтернет виражена дуже примітивно, в основному за рахунок мови знаків, і навіть завдяки сучасним відеопрограмам образ людини, з якою спілкуєшся, надає обмежену інформацію.

В епоху Інтернету мовна особистість набуває нових вимірів, маніфестує в видозмінених формах. Комп'ютерні технології дають можливість компенсувати недолік вербальної інформації за допомогою мультимедійних засобів. Відбувається розвиток нової ідентичності - "візуальної" на противагу "вербальної" [9]. Дослідниця Е. Ігнатьєва вважає, що для віртуального спілкування необхідно мати комунікативні вміння, які розглядаються «як комплекс комунікативних дій, заснованих на високій теоретичній та практичній підготовленості особистості до міжособистісного спілкування.

Віртуальні комунікативні вміння характеризуються здатністю комуніканта оцінювати співрозмовника за допомогою складання психологічного портрета, розуміти і приймати цифрову інформацію, вибудовувати віртуальні відносини, виробляти індивідуальну тактику, стратегію поведінки з віртуальним співрозмовником, реагувати на дії співрозмовника, вміння самопрезентації. Критеріями експертної оцінки ступеня освоєння комунікативних умінь віртуального спілкування є вміння: висловлювати свої думки, розуміти і приймати інформацію, вибудовувати віртуальні відносини, виробляти індивідуальну тактику, стратегію поведінки». Стиль віртуального спілкування визначається як особливість віртуального спілкування людини, що характеризує його загальний підхід до побудови взаємодії з співрозмовником за допомогою комп'ютера [26]. Новий світ і новий стиль життя в цьому світі вимагає і нових мовних засобів комунікації або трансформації старих. Сленг, вироблений користувачами Інтернету, переходить в загальновживану лексику, ігрові умови віртуального простору сприяють наближенню комунікації до гри, що на рівні мови проявляється в тяжінні до манери усної розмовної мови [32]. Характерними особливостями комунікації за допомогою комп'ютерних мереж, є: можливість одночасного спілкування великої кількості людей, що знаходяться в різних частинах світу, і, отже, живуть у різних культурах; неможливість використання більшої частини невербальних засобів комунікації і самопрезентації; збіднення емоційного компонента спілкування; анонімність і зниження психологічного ризику в процесі спілкування; легка зміна формальних атрибутів, приводять до вироблення нових форм і стилів взаємодії та виникнення своєрідного Інтернет-етикету.

На підставі наукових досліджень, ми можемо зробити висновок про те, що ці нові форми несуть на собі сліди сильних регресивних тенденцій [39]. Текст повідомлення в Інтернеті є результатом творчого та ігрового процесу. Основне завдання такої комунікації - письмово передати емоції та міміку усного мовлення [36].

Комунікаційні дії, які відбуваються в мережі Інтернет можна поділити на три частини - це наслідування, діалог та управління. У віртуальному спілкуванні важливим є управління комунікацією, як форми впливу на маси. Управління - така комунікаційна дія, коли комунікант розглядає реципієнта як засіб досягнення своїх цілей, як об'єкт управління. Управління відрізняється від діалогу тим, що суб'єкт має право монологу, а реципієнт не може дискутувати з комунікантом, він може тільки повідомляти про свою реакцію по каналу зворотного зв'язку [27]. Разом з тим, очевидно, що непідконтрольність Інтернету соціальним інститутам має не тільки позитивну сторону, але і породжує ряд специфічних нормативних проблем, без вирішення яких скористатися наданими Інтернетом інформаційними благами і перевагами повною мірою неможливо. А тому нормативна регуляція глобальної Мережі таки необхідна і неминуча [26]. Врешті решт комунікація в мережі може набриднути, її можна уникати і поновлювати в залежності від бажання і цілей. Мова замінюється текстом, текст може бути скороченим або мовчазним - просто смайлики. Негативними чинниками віртуального спілкування є: проблема самоідентифікації та ідентифікації, розвитку залежності від віртуального спілкування, проблема безвідповідальності і звикання до брехні, вживання специфічної лексики, спотворення інформації, ворожого ставлення до «чужаків», проблема появи он-лайн щоденників [32], неможливість використання більшої частини невербальних засобів комунікації і само презентації, збіднення емоційного компонента спілкування [27].

Інтернет є іншим від звичного для нас комунікаційного середовища, яке породжує нові ситуації та відносини. По-перше, специфіка спілкування визначається тим, що в Інтернеті відбувається зміна провідного сенсорного каналу на візуальний. По-друге, спілкування в Інтернеті проходить переважно у вербальній формі. По- третє, спрощується можливість прийняти нові соціальні ролі. При цьому форма взаємодії учасників спілкування може прямо транслюватись з реального життя, може частково змінюватися, а може і породжуватися абсолютно нова і незвична з точки зору сформованих звичок і традицій [36]. Вітчизняний дослідник соціальних комунікацій Різун В.В. вказує на те, що віртуальна комунікація полегшує проблему нерівноправності у масовій комунікації, яка виникла між професійними комунікантами та комунікатами, між елітою та масами; у віртуальній комунікації всі рівноправні (хіба що окрім менеджерів систем глобального спілкування - адміністраторів мереж та їх власників) і всі можуть бути «господарями» віртуального полілогічного середовища спілкування [40].

Однією з унікальних особливостей кіберпростору є можливість поекспериментувати з самоототожненням. У багатьох ситуаціях - кімнатах спілкування, рольових іграх - людина може вибрати будь-яке ім'я, манеру поведінки і навіть стать. Люди, з якими вона буде вступати у взаємини, будуть сприймати її через слова і дії, що здійснюються у відповідності з обраним типом. У рольових іграх особливо цікавою є можливість вибору персонажа, що часто базується на основних архетипах. Людина приміряє на себе можливі особистості, і пробує наскільки комфортно вона себе почуває в цій ролі з іншими людьми [34].

У процесі комунікації, таким чином, ми виконуємо різні комунікаційні ролі. Роль визначається тим, як ми розпоряджаємося інформацією, що надходить до нас. Вчені Стенфордського Університету виділяють наступні комунікаційні ролі: сторожа, зв'язкових, лідерів думок, космополітів. Адекватне виконання цих ролей значно підвищує ефективність комунікації [9]. Віртуальні особистості називають себе псевдонімами (username, nickname), а їх біографія в Інтернеті є видуманою. Це маски, за якими ховаються їх творці, що приміряють їх на себе. Інтенцією до створення віртуальної особистості може слугувати незадоволеність реальним життям (спроба «прожити» інше, краще життя), пересиченість реальним життям, бажання отримати нові відчуття, потреба в конструюванні нової - символічної реальності для творчого самовираження, конспірація (бажання сховати інформацію про себе від широкої громадськості або донести до неї достовірні факти інкогніто) [44].

Для створення комунікативного образу в мережі Інтернет слід згадати технології, що пов'язані з іміджем людини та її ролями в реальному житті, для яких застосовуються так звані соціальні технології, на що вказує дослідниця Т. Адамянц [2]. Комунікацію в мережі Інтернет можна розглядати як певний комунікативний акт, дослідження якого є важливим для розуміння взаємовідносин між людьми, що спілкуються в мережі, перенесення знайомств в реальне життя і порозуміння між комунікантами за допомогою деяких цифрових символів.

Цікавою є думка дослідниці О. Малькової. Вона вважає, що «віртуальній комунікації властивий опосередкований, транскордонний, неінституційний, нестатусний і у багатьох випадках анонімний характер, що супроводжується нерозвиненістю діючих в цій сфері соціальних норм (як правових, так і моральних) в основі світогляду культури віртуальної комунікації лежить ідея непорушності особистої інформаційної свободи, яка багато в чому і визначає характер мережевого етосу» [26]. Комунікативний акт формально може бути реалізований будь-якими знаковими (семіотичними) системами, за допомогою яких «упредметнюються» комунікативні наміри людини, що вступає в спілкування. Це можуть бути написане слово, зображення (кіно, фото, відео, живопис і т. д.), мова, що лунає, музика, звуки, шуми і т. д. (а також їх поєднання в будь-якому «наборі»), що певним чином взаємодіють між собою [26]. Для покращання середовища спілкування необхідна певна його організація, на що вказує дослідниця К. Смишляєва. Вона вважає що це сприятиме усуненню негативного впливу «середовища віртуального спілкування на користувача»[46].

Комп'ютерна залежність - це одна з негативних психологічних наслідків віртуального спілкування. Часто комп'ютерна залежність ототожнюється з комп'ютерною ігроманією, однак перша має значно ширший діапазон. До комп'ютерної залежності належать комп'ютерний фанатизм, комп'ютерна наркоманія, комп'ютерний психоз тощо [26]. До негативних наслідків приналежності до кіберпростору належить заміна реальності на віртуальну.

Отже, віртуальна комунікація - як спілкування молоді в мережі Інтернет, має свої переваги, постійно вдосконалюється і стає більш комфортною для користувачів, про що дбають розробники програмного забезпечення. Вона покликана зекономити час, збільшити коло друзів - комунікантів, розширити географію спілкування, інколи уникнути небажаних розмов і відповідей на запитання.

Віртуальне спілкування - стає більш ефективним та працездатним у спільнотах та товариствах, існуючих в мережі, оскільки «співрозмовники» мають спільні теми для обговорення. Проблеми віртуального спілкування можуть стати і бажаними для комунікантів, наприклад, коли можна скоротити транзакції, в разі небажання спілкуватись далі, скориставшись смайликами, які несуть в собі загальне транслювання емоції. Для подолання психологічних труднощів спілкування дослідники радять розширити візуальний канал комунікантів: розширити контекст для спілкування: ввести фотографії, звуки, відеоролики, предмети з навколишнього середовища, що відображають культурний контекст, спілкування доповнити картинками, чітко описати правила в співтоваристві; ввести в роботу спільнот віртуальні неформальні заходи, такі як «віртуальна вечірка», загальна фонотека улюбленої музики всіх учасників, створення особистих і колективних фотоальбомів і т.п. [36]. Віртуальне спілкування доповнюється формами та ознаками реального спілкування, а в реальне спілкування вносяться елементи віртуального. Віртуальне спілкування може слугувати моделлю для реального спілкування і навпаки. Подальші дослідження можуть стосуватися окремих форм віртуального спілкування в аспектах покращання комунікаційних функцій.

Висновки до першого розділу

Аналіз наукових праць дозволяє стверджувати, що самооцінка виступає неодмінною умовою здійснення ефективної взаємодії особистості зі світом і робить глибокий вплив на її мислення, емоції, бажання, цінності і цілі. Можна констатувати, що науковці дотримуються єдиної позиції стосовно того, що самооцінка, як складова структури особистості, імпліцитно бере участь у регуляції її діяльності та поведінки, визначає та спрямовує весь процес саморегуляції, становлення і самовдосконалення людини.

Основним інтеграційним ядром індивідуальності є самооцінка особистості, яка багато в чому визначає життєві позиції підлітка, рівень його прагнень та очікувань. Самооцінка впливає на формування стилю поведінки і життєдіяльність людини. Іншими словами, вона обумовлює динаміку і спрямованість розвитку особистості.

Самооцінка належить до ядра особистості та виступає важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості; є усвідомленням власної ідентичності незалежно від мінлиих умов середовища, проявом самосвідомості індивідуума; істотно позначається на ефективності діяльності та становленні особистості на всіх етапах розвитку.

Можемо сказати, що в підлітковому віці починає формуватися вже більш стійка й усвідомлена самооцінка. До факторів, що впливають на цей процес, відносять: взаємини з батьками та іншими членами сім'ї; займане становище (авторитет) серед однолітків і друзів; успіхи в навчанні та ставлення вчителів; фізіологічні дані (зовнішність) і успіхи (сила, витривалість, спритність), особисті досягнення в спорті або танцях; особливості характеру, а в сучасному суспільстві, за останні 10 років , відносять фактор віртуального спілкування, який може призводити до не адекватної самооцінки підлітків.

Досліджуючи віртуальне спілкування в науковій літературі, з'ясовано, що віртуальне спілкування - це процес, що імітує структуру, функції і результати реальних відносин і взаємних дій людини, через його віртуальні образи, і є особливим світом, у якому жити дуже зручно, адже некомфортне спілкування можна припинити, нажавши на мишку чи клавіатуру. Спілкування в інтернеті може бути як корисним, так і шкідливим для тих, хто ним користується. У першому випадку людина розширює інформаційну базу, використовує її як засіб пошуку потрібної інформації, а також як інструмент пошуку потрібних партнерів. Інтернет - чудовий засіб для підтримання зв'язку між близькими людьми, що перебувають далеко один від одного і перенестися на той сайт, де легше й цікавіше спілкуватися на інші теми. Але і існують випадки , в яких людина проводить весь свій час в мережах, спілкується лише у віртуальному просторі, що може призводити до проблем у формуванні адекватної самооцінки особистості.

Аналіз наукових праць засвідчив, що підлітки ще не мають достатніх психофізіологічних можливостей протистояти віртуальному світу, що відкривається засобами Інтернету, і тому найбільше схильні до віртуального спілкування.



РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМООЦІНКИ ПІДЛІТКІВ, СХИЛЬНИХ ДО ВІРТУАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

2.1 Методика та організація дослідження самооцінки школярів підліткового віку, схильних до віртуального спілкування

Проведене нами дослідження ми поділили на 4 етапи:

На першому етапі дослідження ми обирали вибірку. В нашому дослідженні брали участь 29 учнів 7-го класу (12-13років) та 24 учні 9-го класу (15-16 років) Бузівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

На другому етапі ми підбирали методики для нашого лослідження. Нами було обрано методику К. Янг «Діагностика ступеню залежності від Інтернету».

Метою якої є визначити рівень інтернет-адикції.

Учням давалась інструкція: «Вам необхідно дати відповіді на 20 запитань за наступною шкалою :

«Ніколи чи крайннє рідко» - 1 бал;

«Іноді» -- 2 бали; «Регулярно» - 3 бали;

«Часто» - 4 бали; «Завжди» - 5 балів.

Запитання до методики:

1.Як часто Ви зауважуєте, що перебували в Мережі довше, ніж планували?

2.Як часто занедбуєте домашні обов'язки, щоб більше часу провести в Мережі?

3.Як часто Ви віддаєте перевагу активності в Інтернеті, а не спілкуванню з вашою близькою людиною?

4.Як часто встановлюєте нові дружні стосунки з іншими користувачами?

5.Як часто інші люди говорять вам про те, що ви занадто багато часу проводите в Інтернеті?

6.Як часто ваша робота або навчання страждає через те, що ви занадто багато часу проводите в Інтернеті?

7.Як часто перевіряєте ваш e-mail, перш ніж зробити що-небудь ще в Мережі?

8.Як часто продуктивність вашої діяльності страждає від Інтернету?

9.Як часто Ви займаєте оборонну позицію (сприймаєте «в штики»), коли хто-небудь запитує вас про те, що ви робите в Мережі?

10.Як часто Ви заглушаєте тривожні думки про життя заспокійливими думками про Інтернет?

11.Як часто почуваєте збудження в очікуванні виходу он-лайн ?

12.Як часто побоюєтесь того, що без Інтернету життя буде нудним, порожнім, нецікавим?

13.Як часто Ви дратуєтеся, якщо хтось вас турбує, коли Ви перебуваєте в Інтернеті?

14.Як часто Ви не можете заснути, допізна засиджуючись в Інтернеті?

15.Як часто Вас переповнюють думки про Інтернет, коли ви оф-лайн, або як часто фантазуєте про перебування он-лайн?

16.Як часто, перебуваючи в Інтернеті, зауважуєте, що говорите самі собі: "ще кілька хвилин"?

17.Як часто вам хотілося, але не вдавалося скоротити час, проведений в Мережі?

18.Як часто Ви намагаєтеся приховати, скільки часу ви проводите в Інтернеті?

19.Як часто волієте провести більше часу в Інтернеті ніж піти куди-небудь із друзями?

20.Як часто зауважуєте, що відчуття пригніченості, похмурості, нервовостіі, яке ви відчуваєте, коли ви оф-лайн, пропадає, як тільки ви заходите в Інтернет?

Обробка результатів даної методики за кількістю балів 20-49 балів: мудрий користувач Інтернету. Вміє контролювати себе.

50-79 балів: має певні проблеми які пов'язані з надмірним захопленням Інтернетом.

80-100 балів: використання Інтернету викликає значні проблеми, у житті. Потрібна термінова допомога психотерапевта.

Підлітків також було опитано за ситуативною анкетою, яка спрямована на визначення причин відвідування Інтернету, складеною за матеріалами опитувань, проведених компанією Ipsos-Reid і найбільшим в світі рекламним агентством BBDO за замовленням компанії Intel.

Учням давалася інструкція: «Вам необхідно відповісти на питання, чесно і відкрито».

Метою даного опитування є порівняти причини користування інтернетом обох класів.

Опитування містить такі запитання:

1.Для чого частіше ви використовуєте комп'ютер?

2.Як ви використовуєте комп'ютер в вільний час?

3.Мета, з якою ви відвідуєте Інтернет?

Аби дослідити рівень самооцінки наших досліджуваних ми обрали методику «Визначення рівня своєї самооцінки» Г. Казанцевої (Додаток А).

Учням надавалася інструкція:

«Дайте відповідь на 20 тверджень: «так» (+), «ні» (-), «не знаю» (?), які відповідають вашій поведінці в аналогічній ситуації».

В обробці результатів підраховується кількість позитивних відповідей (+), спочатку за непарними номерами, а потім за парними.

Від першого результату віднімається другий. Кінцевий результат знаходиться в інтервалі від -10 до +10.

Інтерпретація методики :

від -10 до -4 свідчить про занижену самооцінку;

від -3 до +3 - про адекватну самооцінку;

від +4 до +10 - про завищену самооцінку.

Для повторного дослідження самооцінки та підтвердження результатів ми взяли «Тест на визначення самооцінки» ( Додаток Б).

Учням надавалася інструкція: «Дайте одну відповідь на питання з п'яти можливих варіантів. Обирайте той варіант, який найбільше вам підходить».

Кожна відповідь кодується балами за схемою:

дуже часто - 4 бали;

часто - 3 бали;

інколи - 2 бали;

рідко - 1 бал;

ніколи - 0 балів.

Для того щоб визначити рівень самооцінки, необхідно звести бали за всіма 32 судженнями.

Сума балів від 0 - 25 свідчить про високий рівень самооцінки, за якою людина правильно реагує на зауваження інших і рідко сумнівається у своїх діях. Людина, що володіє позитивною самооцінкою, узагальнено відчуває себе гарною і як наслідок - вірить у свою успішність. Її цілі великі, планки високі, плани масштабні. Засоби відповідають цілям: відповідальність не лякає, зроблені зусилля виправдовуються нагородою, а віра в успіх дозволяє не звертати уваги на тимчасові невдачі і помилки. Мала самокритичність і деяка неуважність до інших людей - один із наслідків оптимізму та ініціативності.

Дитині з високою самооцінкою простіше існувати в колективі. Вона не боїться показатися смішною чи зробити дурницю - тому готова придумувати: як вирішити задачу, де прогуляти урок, у що пограти на перерві. Вона не надто критично ставиться до своїх дій, тому здійснює їх - багато і різних. Їй легше вчитися: вона упевнена у власних силах, тому завдання викликають азарт і цікавість - якщо вони складні, і нудьгу - якщо прості або дурні. Але навіть найважчі не викличуть у неї страх або тривогу. Дослідження показали, що в класі краще навчаються діти, які мають середні здібності, але які мають високу самооцінку, ніж діти з великими здібностями, але невпевнені в собі.

Коли планка для досягнень висока, а впевненість в успіху велика, значить, людина оцінює себе в цілому позитивно. Наслідок - активність, продуктивність, авторське ставлення до подій. В основі такого світовідчуття - аксіома: "У мене все вийде, мої помилки - не перешкода. Я гідний того, що світ прихильний до мене".

Сума балів від 26 - 45 свідчить про середній рівень самооцінки, за якого людина рідко страждає від “комплексу неповноцінності” і лише час від часу намагається підладнатися під думку інших. Адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реальної міри, тобто без надто великої переоцінки, але і без зайвої критичності до свого спілкування, діяльності, переживань. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій. Адже, з такою самооцінкою підліток не лише заслужено цінує, поважає себе , але й знає свої слабкі сторони і прагне до самовдосконалення та саморозвитку.

Сума балів від 46 - 128 вказує на низький рівень самооцінки, за яким людина хворобливо переносить критичні зауваження на свою адресу, намагається завжди рахуватися з думками інших і часто страждає від “комплексу неповноцінності”.

Якщо ж загальна самооцінка негативна, людина відчуває себе поганою, слабкою і негідної успіху. Відсутність віри в себе накладає обмеження на її цілі та плани, роблячи їх більш скромними - але й більш досяжними. Прикладені зусилля часто менше потенційно можливих, відповідальність викликає сильну тривогу. Песимістичний настрій призводить до меншої продуктивності, майбутнє менш бажане, а позитивні події приносять менше радості. Однак така людина чутливіша до оточуючих, менш авторитарна і з готовністю визнає свої помилки.

Дитина з низькою самооцінкою впізнається по похмурості, сором'язливості, відсутності життєрадісності. Вона думає, що з нею нудно грати - і дійсно стає нудно, тому що вона забороняє собі повністю захопитися. Але через те, що вона дуже сумує за спілкуванням, інші діти легко можуть привчити її грати ролі, які їм самим не подобаються - невиграшні, нудні, виконавські. Якщо така дитина вирішується на який-небудь вчинок (придумати новий сюжет, вдарити кривдника, дати списати завдання або самому списати - неважливо), дуже ймовірно, що потім вона буде переживати, соромитися свого промаху чи соромитися свого виграшу, приховувати свою причетність, тікаючи від відповідальності. Вчитися такій дитині теж складніше, оскільки до об'єктивних труднощів домішуються страхи. А раптом щось не вийде? А раптом я не вирішу завдання, і всі подумають, що я ще дурніша, ніж є? А раптом я погано зображу полководця? Краще вже я завжди буду грати конячок.

Низький рівень домагань і відсутність віри в свої можливості - ознака низької самооцінки, основна теза якої: "У мене ніколи нічого не виходить, тому я буду працювати мінімально і дуже старанно, щоб виключити всі помилки". Страх невдачі породжує більш критичне ставлення до власної діяльності.

На третьому етапі здійснювалося дослідження за вище вказаними методиками у сьомому та дев'ятому класах.

На четвертому етапі відбувався кількісний та якісний аналіз особливостей самооцінки підлітків, схильних до віртуального спілкування.

2.2 Аналіз результатів дослідження

Розглянемо результати дослідження за методикою К. Янга «Діагностика ступеню залежності від Інтернету», які подані на рисунку 2.1. (див.Рис. 2.1). У діаграмі на рисунку вісь Х - виявлений рівень Інтернет-адикції, вісь У - відсоток підлітків виявленого рівня.



Рис.2.1. Рівень Інтернет-адикції учнів

Дані подані на рисунку свідчать, що у 24 % учнів 7-го класу виявлено високий рівень Інтернет-залежності, у 65,5% - середній , у 10,5% низький рівень у опитаних.

Серед учнів 9-го класу 17% мають високу Інтернет-залежність, 79% -середню, 4% - низьку.

Це може говорити про те, що перебування за комп'ютером частини учнів сьомого класу ще контролюють батьки, тому кількість підлітків з низьким рівнем Інтернет-залежності значно більша, ніж серед учнів дев'ятого класу. Але ж чимала кількість семикласників вже отримала самостійність від батьків, але ще не вміє правильно визначати пріоритети використання часу, тому кількість учнів з високим рівнем залежності від віртуальної Інтернет-реальності у 7-му класі вищий, ніж у 9-му.

Результати ситуативної анкети, яка спрямована на визначення причин відвідування Інтернету такі:

Відповіді досліджуваних на запитання №1: «Для чого частіше ви використовуєте комп'ютер?» подано на рисунку 2.2.



Рис. 2.2 Порівняльні результати відповідей підлітків на запитання №1

Порівняльні результати відповідей на запитання №1 вказують на те, що молодші підлітки користуються комп'ютером в більшій мірі для розваг - ігри (38%), блукання по Інтернету (32,5 %), для самоосвіти (25%), а для спілкування лише(4,5 %).

Підлітки дев'ятого класу навпаки, використовують комп'ютер більш усвідомлено - більшою мірою для самоосвіти (56%) та спілкування (25%), на ігри (15,5%) і блукання інтернетом (3,5%).

Відповіді досліджених на запитання №2: « Як Ви використовуєте комп'ютер в вільний час?» подано на рисунку 2.3.

Відповіді на запитання №2 підтверджують те, що 7-класники у вільний час частіше всього грають у комп'ютерні ігри (69%) на відміну від 9-класників (21%), бо старші більше спілкуються соцмережах (41,5%), аніж молодші (11,5%). Слухають музику: 7-ий - 2,5 %, 9-ий - 18%. Дивляться фільми: молодші підлітки- 3,5%, старші - 19,5 %. Не використовують ком'ютер у сьомому класі 13,5 %, а у дев'ятому - жоден.



Рис. 2.3 Порівняльні результати за питанням №2

Відповіді досліджуваних на запитання №3: «Мета, з якою Ви відвідуєте Інтернет?» подано на рисунку 2.4.

Рис. 2.4 Порівняльні результати за питанням №3

Аналіз відповідей учнів на запитання №3 вказує на те, що головною метою відвідування мережі Інтернет у молодших підлітків є ігри та розваги (59%), бо у старших це найнижчий показник (7,5%). Для знайомства переважає у старших (20%), ніж у менших підлітків (10%). Пошук інформації для рефератів і т.п. переважає теж у 9-ти класників (57%), аніж у 7-ми класників (29,5%). На музику та фільми витрачають більше часу теж, старші (15,5%), аніж молодші (1,5%).

Отримані нами результати дослідження свідчать про те, що саме у віці 12-13 років діти починають «шукати себе», і найчастіше, на жаль, потрапляють в пастку залежності від віртуальної Інтернет-реальності. Адже саме в цьому віці починає послаблюватись контроль батьків, а власного досвіду ще бракує. В цей період розвивається самооцінка і відбувається становлення людини як особи, тому можуть виникати суперечки з оточуючими. Саме тому, учні молодшого підліткового віку можуть шукати втіхи в мережі Інтернет. Вони використовують час в Інтернеті не дозовано, частіше просто блукають сайтами або грають в ігри. А учні старшого підліткового віку більше використовують інтернет для пошуку нової інформації, аніж розваг.

Таким чином виявлено, що високий рівень залежності від віртуальної реальності демонструють більше учні молодшого підліткового віку. Вони потребують особливої уваги дорослих, спеціалістів, рідних.

Провівши методику «Визначення рівня своєї самооцінки» Г. Казанцевої, у молодших підлітків отримані результати подано на рис. 2.5.

Кількісний результат показав що з групи учнів які схильні до віртуального спілкування: 40% висока, 15% адекватна ,45% низька самооцінка.

Учні які на середньому рівні спілкуються у віртуальному просторі: 20% висока, 55% адекватна, 25% низька самооцінка.

Школярі які мають низьку схильність до віртуального спілкування:

12% високу самооцінку, 73% адекватну, 15% мають низьку самооцінку.

Рис. 2.5 Рівень самооцінки учнів 7-го класу за методикою Г. Казанцевої

Провівши методику «Визначення рівня своєї самооцінки» Г. Казанцевої, у 9 -му класі ми отримали такі результати (див. рис. 2.6).

Рис. 2.6 Рівень самооцінки учнів 9-го класу за методикою Г. Казанцевої

Кількісний результат показав що з групи учнів, які схильні до віртуального спілкування: 35% висока, 25% адекватна, 40% низька самооцінка.

Учні які на середньому рівні спілкуються у віртуальному просторі: 25% висока, 55 % адекватна, 20% низька самооцінка

Дев'ятикласники які мають низьку схильність до віртуального спілкування: 20% високу самооцінку, 60% адекватну, 20% мають низьку самооцінку.

У повторному дослідженні рівня самооцінки за методикою «Тест на визначення самооцінки» у семикласників отримані результати подано на рис.2.7.

Рис. 2.7 Рівень самооцінки учнів 7-го класу за методикою «Тест на визначення самооцінки»

Кількісний результат показав що учні які схильні до віртуального спілкування: 40%висока , 17% адекватна, 43% низька самооцінка.

Учні які на середньому рівні спілкуються у віртуальному просторі: 22% висока, 55% адекватна, 23% низька самооцінка.

Семикласники з низькою схильністю до віртуального спілкування: 13% високу самооцінку, 70% адекватну, 17% мають низьку самооцінку.

У повторному дослідженні рівня самооцінки за методикою «Тест на визначення самооцінки» 9-го класу ми отримані результати показали на рис.2.8.

Рис. 2.8 Рівень самооцінки учнів 9-го класу за методикою «Тест на визначення самооцінки»

Кількісний результат показав що з групи учнів, які схильнідо віртуального спілкування: 30% - висока, 27% - адекватна, 43% - низька самооцінка.

Учні, які на середньому рівні спілкуються у віртуальному просторі: 22% - висока, 50% - адекватна, 28% - низька самооцінка.

Група учнів, які мають низьку схильність до віртуального спілкування: 20% високу самооцінку, 57% адекватну, 23% мають низьку самооцінку.

Виходячи з отриманих результатів , можемо сказати, що за обома методиками на визначення рівня самооцінки, вони схожів обох класах. Деякі показники навіть однакові.

Отже, провівши методики на дослідження особливості самооцінки підлітків, проведемо якісний аналіз високої, сдекватною та низької самооцінки.

Учні, у яких завищена самооцінка блокується почуття невдоволеності собою, провини за негідний вчинок, докори сумління за безвідповідальну поведінку. Несамокритичість заважає замислитись над своїми вчинками, самостійно пред'явити собі вимоги і виконати їх. Така людина зазвичай вважає свої успіхи виключно власною заслугою, а роль зовнішніх факторів недооцінює. А ось в невдачах звинувачує обставини або інших людей, але тільки не себе. Вона болісно реагує на критику і готова агресивно відстоювати свої позиції. Основне прагнення людей з перебільшеною оцінкою власного «Я» - будь-що уберегтися від невдачі і довести власну правоту у всьому. Але часто така поведінка є реакцією на базове почуття неповноцінності.

Підлітки з адекватною самооцінкою правильно співвідносяять свої можливості і досягнення, досить критично ставляться до себе, прагнуть реально дивитися на свої невдачі та успіхи, намагаються ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити насправді. До оцінки досягнутого вони підходять не тільки зі своїми мірками, але й намагаються передбачити, як до цього поставляться інші люди: товариші, друзі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реального бачення себе, тобто без занадто великої переоцінки, але і без зайвої критичності щодо свого спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій.

Учні з низькою самооцінкою є соромязливі і надмірно вразливі. Низька самооцінка сприяє розладам апетиту, стану пригніченості, формуванню шкідливих для здоров'я звичок. Коли над підлітком сміються, в чому-небудь звинувачують, коли в інших людей складається про нього погана думка, він глибоко страждає. Чим більше він уразливий, тим вище рівень його тривожності. В результаті такі підлітки соромляться, переживають почуття ніяковості в суспільстві і всіма силами намагаються не осоромитися.

Вони прагнуть бути як можна більш непомітними. Їх не «бачать» і не вибирають в лідери, вони рідко беруть участь у шкільній або громадської діяльності. Вони не вміють постояти за себе і не висловлюють своєї думки з хвилюючим їхніх питаннях. У таких підлітків частіше розвивається почуття самотності. Сором'язливі люди в суспільстві часто відчувають незручність і напругу, що ускладнює їх спілкування з оточуючими. Оскільки вони хочуть подобатися іншим, на них легше впливати і керувати ними, вони дозволяють іншим приймати за себе рішення.

2.3 Рекомендації вчителям та батькам щодо формування адекватної самооцінки підлітків, схильних до віртуального спілкування

Рівень самооцінки впливає на всі вчинки підлітка. Найчастіше його самооцінка буває занижена, тобто реальні можливості учнів вищі, ніж уявлення про свої можливості, але і зустрічаються випадки, коли у підлітка, навпаки, завищена самооцінка [50].

Тому, нами було розроблено для вчителів кілька підходів до роботи, які можуть допомогти їм у формуванні адекватної самооцінки учнів підліткового віку:

1. Наберіться терпіння, щоб зрозуміти питання учня. Обов'язково треба дозволяти учням ставити запитання і обов'язково відповідати на них. Добре при цьому може виглядати прохання повторити питання або визнання: "Вибачте, я не зрозумів". У всьому цьому відчувається повага до учнів, і вони це дуже цінують [45].

2. Питання, як правило, заслуговує більшого, ніж відповідь.

3. Завищена готовність негайно відповісти підсилює опору на зовнішній досвід .

4. Питання задають не завжди для того, щоб отримати відповідь.

Найчастіше питання учнів ілюструють зростаючий саморозвиток, і вчитель може допомогти учню розвинути самоповагу. Розуміння, повага і заохочення питань пробуджують в дитині інтерес до світу, допомагають їй підвищити самооцінку [45].

Далі ми пропонуємо рекомендації батькам щодо відчуття довіри і поваги до них зі сторони їх дитини, які будуть сприяти розвитку її особистості і формування адекватної самооцінки.

Багато батьків у відносинах зі своїми дітьми використовують маніпулятивні способи, як наприклад [35]:

1. Вабливі яблука. ""У мене два квитки на концерт. Будь молодцем, і ми подивимося його ".

2. Загрози. "Я думаю, мені слід сходити в школу і дізнатися про твої успіхи".

3. Порівняння. "Він не отримує стільки кишенькових грошей, скільки отримуєш ти", "Олена вчиться краще за тебе".

4. Нещирі обіцянки. "Я поговорю з однією людиною, щодо твоїх літніх занять".

5. Шантаж. "Я поскаржуся батькові, і він уже з тобою розбереться", "Як мало часу ти приділяєш домашнім завданням. Я впевнена, що якщо я скажу про це твоєму вчителю, його це не порадує ".

6. Хвороба як засіб контролю. "Якщо ти не перестанеш цього робити, то у мене буде серцевий напад", "Ти просто повинен заспокоїтися -бачиш, у мене починається мігрень".

7. Любов як засіб. "Ти б не робив цього, якби хоч крапельку любив мене".

В результаті діти намагаються вислизнути з шаблонів, що накладаються на них дорослими. Прикладів може бути нескінченно багато.

Безлічі неприємностей можна уникнути, якщо правильно розуміти, що таке перемога і що така поразка.

Багато батьків вважають себе експертами вчинків своїх дітей, і, на жаль, їх підхід визначається одним лише "Ти повинен". Прагнення до вдосконалення - це не що інше, як почуття нездатності і неповноцінності, а отже заниженої самооцінки [38].

Замість того, щоб створювати "пекло" своїм дітям, встановлюючи нездійсненні стандарти їхньої поведінки, батьки повинні рости разом з ними, творчо вирішуючи їхні проблеми. Лише зростаюча особистість здатна беззастережно прийняти відповідальність на себе.

Для підвищення самооцінки учнів підліткового віку деякі батьки винайшли чудові способи перемикання негативних почуттів, які іноді захльостують їх дітей, на соціально прийнятні дії [30].

1. Дати можливість виговоритися і тим самим перетворити невдоволення в душі в слова.

2. Чітко позначити словами негативні почуття. Після такого пильного спостереження вони зазвичай зникають.

3. Змоделювати вихід із ситуації [20].

Почуття підлітків неминуче приводять їх до дій. До яких? Це багато в чому залежить від їхніх батьків. Позаду неприйнятних дій стоять негативні почуття, причому вчинок може бути здійснений у середніх класах, а почуття, які спровокували його, можуть бути закладено в ранньому, мало не дитячому віці.

Допомогти учням уникнути небезпечної поведінки і підвищити його самооцінку можна двома способами: задовольняти ті інтереси дитини, які прийнятні, і допомагати їй пояснювати, називати свої негативні почуття [28].

Крім того, учні даного віку повинні чітко знати, що є три моменти, що обмежують їх діяльність:

1. Цього вимагає безпека і є загроза здоров'ю;

2. Це загрожує їх або батьківської власності;

3. Цього вимагає закон і порядок соціальної прийнятності.

Сьогоднішні підлітки, що задають тон всьому поколінню, намагаються бути лідерами, ватажками, тобто пристрасно бажають соціального престижу. У боротьбі за самоактулізацію найбільша тяжкість лягає саме на підліткові роки.

І батьки у співпраці зі школою повинні сприяти тому, щоб у них сформувалася правильна шкала цінностей, адекватна самооцінка і самоповага.

Також ми хочемо проаналізувати, що ж повинен зробити сам учень підліткового віку, щоб домогтися поваги до себе.

Ставлення підлітків до себе і дорослих часто двояко. З одного боку, вони хочуть, щоб до них ставилися, як до рівних, поважали їх права та гідність. Це, звичайно, більш ніж справедливо. Але, з іншого боку, вони вважають, що батьки повинні займатися тільки ними, опікати і оберігати їх. Перш за все учням треба запам'ятати, що потреби їх власного "Я" мають таке ж право на реалізацію, як і потреби всіх інших людей. Вони самі відповідальні за задоволення цих потреб, що, отже, вони мають такі ж права, як будь-який інший дорослий чоловік, і ці права їм не можуть бути ніким представлені. Це їх власні права і те, як виконуються вони, в основному, а іноді і виключно залежить тільки від них самих.

Існують особисті права, якими можуть користуватися учні середніх класів, як механізмом захисту для вирішення всіляких конфліктів [49].

Ви маєте право:

- іноді ставити себе на перше місце;

- просити про допомогу і емоційну підтримку;

- протестувати проти несправедливого поводження чи критики;

- на свою власну думку і переконання;

- робити помилки, поки не знайдете правильний шлях;

- надавати людям право вирішувати свої власні проблеми;

- говорити: "Ні, дякую", "вибачте, немає";

- не звертати увагу на поради оточуючих і слідувати власним переконанням;

- побути на самоті, навіть якщо іншим хочеться вашого спілкування;

- мати свої власні почуття незалежно від того, чи розуміють їх оточуючі;

- змінювати свої рішення або обирати інший спосіб дії;

- домагатися зміни домовленості, яка вас не влаштовує.

Ви ніколи не зобов'язані:

- бути бездоганним на всі 100%;

- слідувати за натовпом;

- любити людей, що приносять вам шкоду;

- робити приємне неприємним людям;

- вибачатися за те, що були самим собою;

- вибиватися з сил заради інших;

- відчувати себе винуватим за свої бажання;

- миритися з неприємною ситуацією;

- жертвувати своїм внутрішнім світом заради кого б то не було;

- зберігати відносини, що стали образливими;

- робити більше, ніж вам дозволяє час;

- робити щось, що насправді не можете зробити;

- виконувати нерозумні вимоги;

- віддавати щось, що насправді не хочеться віддавати;

- нести на собі тягар чиєїсь неправильної поведінки;

- відмовлятися від свого "Я" заради кого б то не було [49].

Тепер у підлітків є досить великий арсенал для боротьби з низькою самооцінкою. Далі слід ще один раз уважно переглянути даний список і зробити ще один, який буде подобатися підлітку. Потім до кожного пункту списку підібрати кілька ситуацій з повсякденного життя, де кожне з цих прав може бути реалізовано або, навпаки, ущемленим. Як завжди, чим більше, тим краще. Далі. Придумати до цієї ситуації варіанти впевненої, невпевненої і агресивної поведінки. І потім почати відпрацьовувати, репетирувати впевнену поведінку в різних ситуаціях.

Найважче - наважитися зробити це, порушити той образ, який звичний для вас самих і, як ви вважаєте, для оточуючих. Для того щоб бути собою, а не звичним, зручним для себе і оточуючих, потрібна сміливість. Не порівнюйте себе з іншими. Пам'ятайте, що кожна людина неповторна і цінна просто тому, що вона - це вона, унікальна, своєрідна особистість. Вона, безумовно, гідна любові багатьох, але в першу чергу, перш за все, - саму себе.

Запам'ятайте: перший і останній учитель життя - це саме життя, і треба віддавати себе цьому житті безбоязно і безроздільно.

Всі ці правила допоможуть підліткам сформувати адекватну самооцінку, навчитися поважати себе та інших людей.

Ми хочемо зазначити, що перш ніж починати застосовувати всі ці ідеї в спілкуванні учнями: не здавайтеся. Пропонований нами підхід набагато ефективніший, ніж це може здатися на перший погляд, і іноді його застосування майже відразу призводить до вирішення складних для підлітків, їх батьків та вчителів ситуацій. У багатьох випадках це вимагає більшого часу. Важливо продовжувати слідувати запропонованому підходу і бути гранично уважним.

Все, що буде робитися відповідно до наведених вище рекомендацій, насправді допомагає, позитивні результати будуть накопичуватися і приведуть до того, що ваша дитина придбає адекватну самооцінку, що допоможе батькам і вчителям сформувати у них правильні життєві цінності і адекватну соціальну поведінку.

Отриманий нами матеріал дає підставу вважати, що формування у підлітковому віці самооцінки відбувається в практиці відносин з оточуючими, побудованих за зразком відносин дорослих, в діяльності, опановуючи яку підліток орієнтується на зразки та еталони дорослих. Формування самооцінки пов'язане з розвитком самостійності учнів підліткового віку. Якщо самостійність свідомо надана йому дорослими, то між тим що формується у нього почуттям самооцінки і ставленням до нього з боку старших протиріччя не виникає, а тому немає незадоволеності ставленням дорослих і, відповідно, немає і підстав для прояву різних форм протесту і доведення своєї дорослості. Якщо самостійність виникає тільки через певні обставини життя при збереженні відносини дорослих до учня середньої школи як до маленької дитини, то з'являється суперечність між цим відношенням і формується почуттям самооцінки, яке виявляється в зіткненнях і конфліктах підлітків і дорослих.

Висновки до другого розділу

Емпіричне дослідження показало, що молодші підлітки більше схильні до віртуального спілкування, аніж старші.

Досліджено що, у 7-му класі - 24 % учнів схильні до віртуального спілкування,а у 9-му класі - 17 %. Найвищі показники виявлені у середньому рівні схильності до Інтернет спілкування: 65,5% - 7-ий клас, 79% - 9-ий. Учні, які не схильні доІнтернет спілкування: 10,5 % - сьомий клас, 4% - дев'ятий.

За ситуативною анкетою, яка спрямована на визначення причин відвідування Інтернету, з'ясовано, що учні 7-го класу частіше використовують комп'ютер для ігор (38%), 9-го - для самоосвіти (56%).

Весь вільний час семикласники проводять граючи за комп'ютером (69%), а дев'ятикласники - спілкуючись у соціальних мережах (41,5%).

Головною метою заходу до Інтернету серед молодших підлітків переважає знову гра (59%), а у старших - пошук інформації для рефератів (57%).

Визначено, що учні, які схильні до віртуального спілкування мають не адекватну високу самооцінку (40% - семикласники, 35 % - дев'ятикласники) та не адекватну низьку самооцінку (молодші підлітки - 45%, старші - 40%).

Учні, які на середньому рівні спілкуються в Інтернеті мають адекватну самооцінку (7-ий - 55%, 9-ий 55%).

У підлітків , які не схильні до віртуального спілкування переважає адекватна самооцінка (73% учнів 7-го, а у 9-му 60 %).

А це означає що менші, що старші підлітки, які схильні до віртуального спілкування мають не адекватну самооцінку. А саме, уявлення про себе в них далеке від реального. Такі учні оцінюють себе не об'єктивно, їх думка про себе різко розходиться з тією, якою її вважають інші.

В одних учнів занизька, а в інших зависока самооцінка. І той, і інший варіант ускладнює життя. Учень із заниженою самооцінкою не вірить у можливість успіху і навіть не робить спробу здійснити бажане. Добре ставлення оточуючих, реальні успіхи він сприймає як тимчасові і випадкові.

Школяр із завищеною самооцінкою, переоцінюючий свої здібності, самовпевнено береться за роботу, яка перевищує його реальні можливості, що при невдачі може приводити його до розчарування й прагнення перекласти відповідальність за неї на обставини або інших людей.

Тому, для формування адекватного рівня самооцінки підростаючого покоління нами було розроблено рекомендації вчителям та батькам, і власне самим підліткам, щодо формування адекватного рівня самооцінки.



ВИСНОВКИ

Теоретичний аналіз показав, що протягом життя людина не тільки накопичує інформацію про себе, а й переживає певне ставлення до неї, яке зосереджується у самооцінці.

Самооцінка особистості -- оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей. Вона має комплексний характер, оскільки розповсюджується на різні сторони особистості -- інтелект, зовнішні дані, успішність у спілкуванні тощо, та є динамічною, так як може змінюватись впродовж життя.

У науковій літературі визначено ступені адекватності самооцінки: високий, адекватний, низький.

Аналіз теоретичних матеріалів щодо особливостей самооцінки підлітків, показав, що у цьому віці формується істинна самооцінка - оцінка людиною самої себе, де перевага віддається критерієві свого внутрішнього світу, обумовлена власним «Я». Дослідники відмічають поступове збільшення адекватності самооцінки саме в підлітковому віці, аніж у дитячому.

...