Інформаційно-смисловий компонент дослідження "локус контроль" - показника сформованості психологічної готовності до інноваційної діяльності та конкурентоздатності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту педагогіки НАПН України

Інформаційно-смисловий компонент дослідження «Локус контроль» - показника сформованості психологічної готовності до інноваційної діяльності та конкурентоздатності особистості

ІІ частина початок № 3 (22) за 2014р., продовження у наступних номерах

Віра Петрівна Чудакова, науковий співробітник лабораторії профільного навчання і профорієнтації, науковий кореспондент Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України; психолог, тренер, ст. викладач, консультант, коуч.

УДК 159.9:37.07:005.95:001.895

Київ, Україна



Анотації

В данной статье описывается информационно-смысловой компонент исследования «субъективного локуса контроля», который является составляющей интегральной характеристики «самосознания себя как профессионала» как критерия психологической готовности к инновационной деятельности и конкурентоспособности личности.

Ключевые слова: инновационная деятельность, психологическая готовность к инновационной деятельности, критерии, интегральная характеристика «самосознания себя как профессионала», «локус контроля».

This article describes the information-semantic research component "subjective locus of control ", which is an integral component of the characteristics of "identity yourself as a professional" as a criterion of psychological readiness for innovation and competitiveness of the individual.

Key words: innovation, psychological readiness for innovation, criteria integral characteristic of "self-awareness of yourself as a professional", "locus of control".



У цьому номері пропонуємо розглянути 2 частину публікації, де представлено результати дослідження «локусу контролю» як складової інтегральної характеристики «самоусвідомлення себе як професіонала» - критерію сформованості психологічної готовності до інноваційної діяльності та конкурентоздатності особистості, у якій ретельно опишемо складові інформаційно-смислового компоненту (блоку) дослідження, а саме:

* термінологічний апарат «локусу контролю» - інтегральної характеристики «самоусвідомлення себе як професіонала»;

* концептуальні основи «локусу контролю».

У наступних номерах продовження публікації, розкриємо питання:

• відмінні характеристичні особливості особистості з «інтернальним» і «екстернальним» типом суб'єктивної локалізації контролю;

• діагностично-інтерпретаційний компонент дослідження «локусу контролю»,

• їх вплив на сформованість інноваційності та конкурентоздатність особистості у швидкозмінних умовах.

Продовжуємо висвітлення досвіду впровадження у практику діяльності освітніх організацій різних типів моделей і технологію формування готовності персоналу освітніх організацій до інноваційної діяльності. У попередніх випусках журналу «Освіта і розвиток обдарованої особистості» виконано наступну роботу [12-16]:

1) у № 2, 2012 р., представлено майстер-клас «Коучинг як засіб розвитку обдарованої особистості та формування успішних життєвих стратегій»;

2) у № 3-4, 2012 р., висвітлено загальну характеристику науково-методичного забезпечення психолого-організаційної технології формування готовності персоналу освітніх організацій до інноваційної діяльності;

3) у № 5; 6; 7, 2012 р., описано покроковий алгоритм дослідження експертизи рівня розвитку педагогічного колективу та його вплив на організаційно-інноваційне середовище освітньої організації; структуру, особливості та критерії оцінювання соціально-психологічних характеристик рівня розвитку колективу, а також його інтегральні та первинні характеристики: ціннісно-орієнтаційну зрілість колективу (А) - рівень орієнтованості колективу на поточні досягнення (flj), розвиток способів діяльності (а₂) та саморозвиток членів педагогічного колективу (а₃); організованість колективу (Б) - рівень відповідальності (6j), спрацьованості (б₂), включення членів педагогічного колективу в управління (б₃); згуртованість (об'єднаність) колективу (В) - рівень єдності (спільності) орієнтацій (в₃), сумісності членів педагогічного колективу (в₂), потенційної стабільності (в₃);

4) у № 1 (8), 2013 р., подано загальну характеристику експертизи організаційно-інноваційного середовища освітньої організації; описано алгоритм проведення та інтерпретацію результатів експертизи за методикою «Оцінювання характеристик колективу»;

5) у № 2 (9), 2013 р., описано алгоритм проведення та інтерпретацію результатів експертизи організаційно-інноваційного середовища за методикою «Оцінювання мотиваційного середовища»;

6) у № 3 (10), 2013 р., описано алгоритм проведення та інтерпретацію результатів експертизи організаційно-інноваційного середовища за методикою «Оцінювання функції керівництва»;

7) у № 4 (11), 2013 р., подано програму спецкурсу (семінару-тренінгу) «Управлінська компетентність керівника з формування готовності педагогів до інноваційної діяльності в умовах освітнього середовища школи»;

8) у № 6 (13), 2013 р., представлено узагальнені результати експертизи організаційно-інноваційного середовища освітньої організації (діагностичного етапу), запропоновано опис і приклади оформлення експертної документації для ефективного проведення корекційного етапу дослідження;

9) у № 7 (14), 2013 р., представлено загальний дизайн моделей і технології формування психологічної готовності персоналу освітніх організацій до інноваційної діяльності та розробку науково-методичного забезпечення її впровадження в практику роботи освітніх організацій різних типів; розкрито та ретельно описано методи й етапи організації проведення дослідження, інтерпретацію обробки результатів емпіричних даних і алгоритм впровадження «1.2. Корекційної моделі створення сприятливого організаційно-інноваційного середовища освітньої організації»;

10) у № 8-9 (15-16), 2013 р., детально представлено алгоритм організації, проведення, обробки, інтерпретації результатів емпіричних даних дослідження «інноваційності» персоналу освітніх організацій як показника формування готовності до інноваційної діяльності та чинника формування конкурентоздатної особистості в швидкозмінних умовах; уперше опубліковано діагностичний інструментарій для оцінювання «інноваційності» - авторська методика «Експрес-діагностика інтегрального показника «інноваційність» (В. П. Чудакова); наведено приклади оформлення експериментальної документації - протоколи індивідуальних показників і профіль оцінки (граф-схеми) рівня інноваційності (позитивна, нульового рівня, негативна), а також тенденції інноваційності (направленості) (емоційно-практична та теоретико-інтелектуальна тенденції) за результатами факторного аналізу. Результати дослідження «інноваційності» забезпечили можливість визначити інноваційний потенціал персоналу освітніх організацій та з'ясувати, кого із них насамперед варто залучати до інноваційної діяльності для досягнення найкращих результатів;

11) у № 10 (17), 2013 р., представлено покроковий алгоритм і загальний дизайн моделі експертизи та корекції психологічної готовності персоналу освітніх організацій до інноваційної діяльності як чинника формування конкурентоздатної особистості;

12) у № 11 (18), 2013 р., 1 частина - представлено загальний дизайн, алгоритм, опис методів, аналіз, обробку та інтерпретацію результатів дослідження ставлення особистості до своєї професійної діяльності, що надає можливість з'ясувати складові інтегральної характеристики задоволеності своєю професійною діяльністю як критерію сформованості психологічної готовності до інноваційної діяльності та конкурентоздатної особистості. Ретельно описано інформаційно-смисловий компонент вивчення проблеми задоволеності професійною діяльністю;

13) № 12 (19), 2013 р., 2 частина - представлено діагностично-інтерпретаційний компонент дослідження інтегральної характеристики задоволеності професійною діяльністю як критерій готовності до інноваційної діяльності й конкурентоздатної особистості. У публікації ретельно описані теми:

• Алгоритм і опис методів дослідження ставлення особистості до своєї професійної діяльності;

• Аналіз, обробка та інтерпретація результатів дослідження: визначення ступеню задоволеності своєю професією («Лк»), ставлення до службової перспективи («Сп»), ставлення до роботи у нинішній час («Нч»), ступеня задоволеності потреб особистості у процесі професійної діяльності («Сзп»);

** Алгоритм визначення сильних і слабких сторін мотиваційного середовища освітньої організації;* Визначення загальної оцінки інтегральної характеристики задоволеності своєю професійною діяльністю («Зпд»).

1) у № 1 (20), 2014 р., 1 частина - представлено загальний дизайн, алгоритм, опис методів, аналіз, обробку та інтерпретацію результатів дослідження ставлення особистості до себе як професіонала, що дає можливість з'ясувати складові інтегральної характеристики самоусвідомлення себе як професіонала, що є критерієм сформованості психологічної готовності до інноваційної діяльності та конкурентоздатної особистості.

2) у № 2 (21), 2014 р., 2 частина - представлено загальний дизайн, алгоритм, опис методів, аналізу, обробки та інтерпретації результатів експертизи та корекції дослідження «самооцінки» («Со»), що є складовою інтегральної характеристики «самоусвідомлення себе як професіонала», що є критерієм сформованості психологічної готовності до інноваційної діяльності й конкурентоспроможної особистості.

3) у № 3 (21), 2014 р., 1 частина - представлено загального дизайну, алгоритму, опису методів дослідження «суб'єктивного локусу контролю», що є складовою інтегральної характеристики «самоусвідомлення себе як професіонала», що у свою чергу є критерієм сформованості психологічної готовності до інноваційної діяльності й конкурентоспроможної особистості.

Метою цієї публікації є представлення складових інформаційно-смислового компоненту (блоку) дослідження «суб'єктивного локусу контролю», а саме: термінологічний апарат; концептуальні основи «локус контролю» інтегральної характеристики «самоусвідомлення себе як професіонала», який є критерієм сформованості психологічної готовності до інноваційної діяльності та конкурентоздатності особистості.

Для реалізації поставленої мети було використано такі методи наукового дослідження як: аналіз літератури з проблеми; теоретичний аналіз проблеми; проведення пілотажного дослідження; психолого-педагогічний експеримент; психолого-педагогічні діагностичні методики; метод експертних оцінок; методи математичної статистики; метод активного соціально-психологічного навчання, коучингу.

Математична обробка даних здійснювалась за допомогою комп'ютерного пакету статистичних програм SPSS (версія 20).

Дослідження проводилось у межах виконання науково-дослідних тем Інституту педагогіки НАПН України: «Технологія формування готовності педагогів до інноваційної діяльності в загальноосвітніх навчальних закладах»; «Науково-методичне забезпечення формування готовності педагогів до діяльності в умовах освітнього середовища»; «Науково-методичне забезпечення формування конкурентоздатності особистості в умовах швидкозмінного середовища: соціально-профорієнтаційний аспект» [12-16].

Для створення і реалізації комплексної системи вирішення проблеми формування психологічної готовності персоналу освітніх організацій до інноваційної діяльності та розробки її науково-методичного забезпечення використовується технологічний підхід. Його основною функцією якого розробка (проектування) та впровадження спеціальних гуманітарних (людинознавчих) технологій, різновидом яких є психолого-організаційна технологія, що спрямована на вирішення конкретних проблем в організації (запропонована Л. М. Карамушкою). Розроблена нами «Психолого-організаційна технологія формування готовності персоналу організацій до інноваційної діяльності (далі «Технологія») створила можливість надавати психологічну допомогу психологам, управлінцям усіх рівнів, менеджерам та персоналу організацій, що спрямована на вирішення певних психологічних і організаційних проблем, пов'язаних з інноваційними змінами, діяльністю й розвитком організації в цілому, так і функціонуванням персоналу організації.

«Технологія» складається із двох взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих частин, що відповідають дослідженню внутрішніх і зовнішніх умов упровадження інновацій. Кожна з них містить такі основні компоненти:

• інформаційно-смисловий блок;

• діагностично-інтерпретаційний блок;

• прогностичний блок;

• корекційно-розвивальний блок.

У «Технології», для формування зовнішніх умов сприятливого організаційно-інноваційного середовища:

• * запропоновано моделі та комплексну систему здійснення організації, проведення експертизи, корекції організаційно-інноваційного середовища закладу та сформованості психологічної готовності педагога до інноваційної діяльності, як чинника забезпечення якості загальної середньої освіті;

• підібрано та експериментально визначено психолого-педагогічний діагностичний інструментарій;

• описано покроковий алгоритм проведення експертизи, інтерпретації емпіричних даних і результатів дослідження;

• наведено приклади оформлення документації експертизи;

• розроблено і представлено корекційно-розвивальні інтерактивні методи, для визначення та розробки заходів щодо вирішення виявлених проблем в організації, визначення першочергових завдань щодо створення сприятливого організаційно-інноваційного середовища у ЗНЗ.

Для формування внутрішньої психологічної готовності персоналу освітніх організацій до інноваційної діяльності розроблено багаторівневий рефлексивно-інноваційний тренінг (РІТ), що ґрунтується на інтеративних методах групової діяльності та коучингу. Курс тренінгу складається з десяти модулів (рівнів), при цьому кожний наступний модуль є логічним продовженням і завершенням попереднього, і впроваджується в освітню практику діяльності організацій. «Технологія» є професійно містким, універсальним інструментом, що (у першу чергу) призначається для психологів, які мають фундаментальну базову підготовку. З економічних причин, не всі освітні організації змогли ввести у свій штат психологів (з'ясовано, що, за певних причин, не всі психологи готові до роботи з керівниками і персоналом організацій) (Т П. Гаврилова, Л. М. Карамушка, З. Г Кисарчук). Ураховуючи такі обставини, нами розроблено «Технологію», якою за допомоги та підтримки фахівців можуть скористатись та успішно засвоїти, в умовах відповідної спеціальної підготовки і консультацій (тренінгів-семінарів, коучингів), управлінці й спеціалісти по роботі з персоналом організацій, менеджери, педагоги, методисти, викладачі, консультанти і всі хто цікавиться питаннями організаційного розвитку і особистої ефективності, а також ті, у діяльності яких зміни і розвиток окремих людей і груп відіграє суттєву роль. Говорячи про перспективність подальшої розробки і можливість масової реалізації «Технології» варто зазначити, що вона є придатною для відтворення не лише автором, але й іншими фахівцями з гарантією досягнення запланованих результатів. Для цього можна використати розроблену автором програму семінару-тренінгу «Управлінська компетентність керівника з формування готовності персоналу освітніх організацій до інноваційної діяльності в умовах освітнього середовища» [12; 15].

Упровадження результатів дослідження в освітню практику передбачало взаємопов'язану діяльність наукового керівника експерименту (автора розробки) з керівниками і педагогічними колективами ЗНЗ з урахуванням принципів спільної діяльності (індивідуалізації, диференціації, оптимальної реалізації людських ресурсів, конструктивного спілкування тощо). «Технологія» пройшла апробацію та впроваджена у загальноосвітніх навчальних закладах різних типів України:

• м. Києва (гімназія № 153), Київської області (школи Броварського районну);

• м. Одеси (ЗОШ № 52; 53; 118; НВК «Гімназія № 7»; НВК № 49; Приватна школа «Гармонія»; Школа-інтернат № 2);

• м. Херсону (ЗОШ № 12; 54; 41; Херсонська гімназія № 6) і Гімназії Новокаховської міської ради Херсонської області, м. Сімферополя (НВК «Школа-колегіум» № 14).

Завдяки науково-методичній співпраці з керівниками і педагогічними колективами вищеназваних освітніх організацій на різних етапах розробки та впровадження «Технології» відпрацьовувались психолого-педагогічний діагностичний інструментарій, інтерпретаційний та корекційно-розвивальний блоки, відшліфовувались окремі аспекти і компоненти модулів «Технології», а кожна освітня організація внесла свій важливий і цінний вклад.

Нижче розглянемо складові інформаційно-смислового компоненту (блоку) дослідження «локусу контролю» як складової інтегральної характеристики «самоусвідомлення себе як професіонала» - критерію сформованості психологічної готовності до інноваційної діяльності та конкурентоздатності особистості.

Термінологічний апарат «локус контроль» - інтегральної характеристики «самоусвідомлення себе як професіонала»

Суб'єктивним контролем називається схильність людини брати на себе і покладати на інших людей відповідальність за те, що з ними відбувається. На відміну від суб'єктивного може існувати так званий об'єктивний контроль подій, що відбуваються незалежно від бажання людини, з волі обставин чи випадку [7].

Суб'єктивний локус контролю можна визначити як одну з важливих характеристик самосвідомості, що визначає особливості поведінкових реакцій у широкому спектрі соціальної взаємодії та проявляється у почутті відповідальності, рівні активності і ступеня впливу на обставини життя [5].

Локус контролю (від латин. locus - місце і франц. controle - перевірка) - поняття, що відображає схильність людини приписувати причини подій зовнішнім або внутрішнім чинникам, також його називають «локалізацією контролю вольового зусилля». Вперше це поняття введено американським соціальним психологом Джуліаном Роттером (англ. Julian Rotter) у 1954 році [6; 9; 20; 22; 23]. Виділяють два типи локалізації локусу контролю: інтернальний і екстернальний, залежно від того, як людина оцінює ситуацію, що є причиною різних подій у її житті і хто несе за них відповідальність.

Зовнішній локус контролю - це схильність людини приписувати результати діяльності зовнішнім факторам (екстернальний тип). Людина переконана, що її успіхи та невдачі насамперед залежать від зовнішніх обставин: умов навколишнього середовища, дій ситуації, везіння чи невезіння, випадковості, дій інших людей тощо.

Внутрішній локус контролю - це схильність людини приписувати результати діяльності внутрішнім факторам (інтернальність тип). Людина вважає, що події, які з нею відбуваються насамперед залежать від особистісних якостей: компетентності, цілеспрямованості, здібностей, що детермінуються (визначаються) її власною активністю і зусиллями, і є закономірними наслідками її власної діяльності. Внутрішніми факторами локалізації контролю є власні зусилля, позитивні та негативні якості, наявність або відсутність необхідний знань, умінь та навичок [9].

Будь-який індивід займає певну позицію на континуумі, що задається цими полярними локусами контролю. Уперше різні методики діагностики «суб'єктивного локусу контролю» як характеристики особистості, апробовано у 1960-х роках в США. Найбільш відома серед них - «шкала локусу контролю» (locus of control scale), що розроблена Дж. Роттером. Існує декілька способів вимірювання локалізації контролю, що використовують для дітей і дорослих. Дослідниками в цій області частіше використовується «Шкала І-Е», створена Роттером у 1966 році [6; 22].«Шкала локус контролю» заснована на основних принципових положеннях наведених нижче [6; 7; 9; 20; 22; 23].

1) Люди розрізняються тим, як і де вони локалізують контроль над значними для себе подіями. Є два полярних типи такої локалізації: екстернальний та інтернальний. У першому випадку людина вважає, що події, які з нею відбуваються є результатом дії зовнішніх сил - випадку, впливу інших людей тощо. У другому випадку людина інтерпретує події як результат власної діяльності. Будь-якій людині властива певна позиція на континуумі, що простягається від екстернального до інтернального типу.

2) Локус контролю, характерний для індивіда, універсальний щодо будь-яких типів подій і ситуацій, з якими доводиться стикатися. Один і той же тип контролю характеризує поведінку певної особи і в разі невдач, і в сфері досягнень, причому це різною мірою стосується різних областей соціального життя.

3) Рівень суб'єктивного контролю є [17; 18] індивідуальною особливістю контролю над різними життєвими ситуаціями й узагальненою характеристикою особистості, що подібно проявляється у різних ситуаціях. Психологи вважають, що рівень суб'єктивного контролю пов'язаний з:

• усвідомленням та оцінкою власних дій;

• почуттям гідності;

• відчуттям відповідальності за те, що відбувається «тут і зараз», а також за віддалені наслідки;

** самоповагою;

** саморегуляцією;

• самостійністю і соціальною зрілістю особистості.

4) З'ясовано, що рівень суб'єктивного контролю, маючи певну інваріантність у конкретній особистості, може змінюватися залежно від того, як сприймати певну ситуацію (складною або простою, приємною або неприємною тощо) [17].

Кожну людину можна оцінити за шкалою «інтернальність - екстернальність». У нашому дослідженні для визначення локусу контролю ми пропонуємо використати два варіанта психолого-діагностичних методів:

перший варіант - тест «Суб'єктивний локус контролю» Дж. Роттера, адаптований і запропонований С. Р Пантелєєвим і В. В. Століним (3 шкали) [7; 10; 11];

другий варіант - тест-опитувальник «Рівень суб'єктивного локусу контролю», адаптований Є. Ф. Бажиним, С. А. Голінкіною, А. М. Еткіндом (7 шкал) [2; 6].

Головною метою названих методик є оцінювання та визначення, якою мірою людина готова брати на себе відповідальність за те, що відбувається з нею і навколо. У наступних публікаціях (3 і 4 частині) ми запропонуємо детальний опис діагностично-інтерпретаційного компоненту (блоку) дослідження, використовуючи вищеназвані методики.

Під час експериментальних досліджень структури та особистісного контексту локусу контролю визначено, що «локус контролю» формується у процесі соціалізації та стає стійкою особистісною якістю. Упевненість індивіда в тому, що його поведінка детермінується (визначається) переважно або ним самим (інтернальний локус контролю), або його оточенням і обставинами (екстернальний локус контролю) [4].

З'ясовано, що відмінності між двома типами локалізації контролю можуть виявитися істотними з погляду успішності професійної діяльності: інтернальний локус контролю значуще корелює із індексом професійного успіху, інтегральним показником «інноваційності», що є критерієм психологічної готовності персоналу організацій до інноваційної діяльності, який в свою чергу є складовою конкурентоздатності особистості у швидкоплинних умовах.

Концептуальні основи «локусу контролю»

Концепція локусу контролю є наслідком теорії соціального научення Дж. Роттера [6; 18; 20; 22; 23]. У теорії він підкреслював, що є необхідність розуміння поведінки у контексті соціальних ситуацій. Його «теорія соціального научення» - це спроба пояснити, як научаються поведінці шляхом взаємодії з іншими людьми та елементами оточення. Говорячи словами Дж. Роттера, «теорія соціального научення підкреслює той факт, що головним або основним типам поведінки можна навчитися в соціальних ситуаціях, і ці типи поведінки пов'язані з потребами, які вимагають задоволення у посередництві з іншими людьми» (Rotter, 1954, 1984).

Зосередивши увагу на тому, як научаються поведінці у соціальному контексті, Дж. Роттер зауважив, що поведінка визначається нашою унікальною здатністю думати та передбачати події. За його твердженням, щоб передбачити, що люди будуть робити у певній ситуації, необхідно брати до уваги такі когнітивні змінні як сприйняття, очікування і цінності. Також у теорії Дж. Роттера існує таке положення: поведінка людини є цілеспрямованою, тобто люди прагнуть рухатися до очікуваних цілей (Rotter, 1982). З огляду на це, поведінка людини визначається очікуванням того, що певна дія призведе до майбутніх заохочень. Об'єднання концепцій «очікування» і «підкріплення» в рамках однієї і тієї ж теорії - унікальна властивість системи Дж. Роттера [6; 22; 23].

У центрі уваги «теорії соціального научення Дж. Роттера» є прогноз поведінки людини у складних ситуаціях. Автор вважає, що потрібно ретельно проаналізувати взаємодію чотирьох змінних, що містять [6]:

1) потенціал поведінки;

2) очікування;

3) цінність підкріплення;

4) психологічну ситуацію.

1. Потенціал поведінки. Дж. Роттер стверджує, що ключ до передбачення того, що людина буде робити у певній ситуації, міститься в розумінні потенціалу поведінки. Під цим терміном розуміється ймовірність певної поведінки, «зустрічається у будь-якій ситуації або ситуаціях у зв'язку з якимось одним підкріпленням або підкріпленнями» (Rotter et al, 1972).

2. Очікування. За Дж. Роттером, очікування належить до суб'єктивної вірогідності того, що певне підкріплення буде мати місце в результаті специфічної поведінки.

Концепція очікування чітко визначає, що, якщо в минулому люди отримували підкріплення за поведінку в певній ситуації, то вони частіше будуть повторювати цю поведінку. Дж. Роттер говорить про те, що стабільне очікування, генералізоване на основі минулого досвіду, дійсно пояснює стабільність і єдність особистості. Однак необхідно зауважити, що очікування не завжди відповідає реальності. У деяких людей, наприклад, можуть бути нереально високі очікування щодо власних успіхів, незалежно від ситуації. А інші люди можуть бути настільки невпевненими, що постійно недооцінюють власні шанси на успіх у певній ситуації. У будь-якому випадку, на думку Дж. Роттера, якщо ми хочемо точно прогнозувати поведінку особистості, то потрібно покладатися на його суб'єктивну оцінку успіху та поразок, а не на оцінку інших.

Дж. Роттер визначає відмінність між тими очікуваннями, що специфічні для однієї ситуації, і тими, які є загальними або більш застосованими до інших ситуацій (Rotter, 1966) [6; 22].

- Перші, що були названі специфічними очікуваннями, відображають досвід конкретної ситуації та незастосовні до прогнозу поведінки.

- Останні - генералізованими очікуваннями, відображають досвід різних ситуацій і підходять для вивчення особистості у роттерівському розумінні.

Пізніше в цій публікації ми розглянемо генералізоване очікування, що називається «інтернально-екстернальним локусом контролю».

3. Цінність підкріплення. Дж. Роттер визначає цінність підкріплення як ступінь, за яким ми за умови рівнозначної ймовірності отримання, віддаємо перевагу одного підкріплення іншому. Використовуючи цю концепцію, учений стверджує, що люди розрізняються за власною оцінкою важливості тієї чи іншої діяльності та її результатів.

Як і очікування, цінність різних підкріплень базується на нашому попередньому досвіді. Більше того, цінність підкріплення певної діяльності може змінюватися з плином часу. психологічний освітній інноваційний

Необхідно підкреслити, що у теорії Дж. Роттера цінність підкріплення не залежить від очікування. Тобто те, що людина знає про цінність окремого підкріплення не відображає ступінь очікування цього підкріплення. Учень, наприклад, знає, що хороша успішність у навчанні має високу цінність, і все ж очікування отримати високі оцінки можуть бути низькими через відсутність ініціативи, мотивації чи здібностей. За Дж. Роттером, цінність підкріплення співвідноситься з мотивацією, а очікування - з пізнавальними процесами.

4. Психологічна ситуація. Четвертою і останньою змінною, яку використовує Дж. Роттер для прогнозу поведінки, є психологічна ситуація з точки зору індивідуума. Автор стверджує, що соціальні ситуації є такими, якими їх уявляє спостерігач. У цьому сенсі його точка зору близька до «феноменологічного підходу Карла Роджерса» [6]. Обидва автори усвідомлюють, що, якщо обставини оточення сприймаються людиною певним чином, то для неї ця ситуація буде саме такою, якою вона її сприймає, незалежно від трактування іншими.

Дж. Роттер підкреслює важливість ситуаційного контексту і його впливу на поведінку людини. Учений створює теорію про те, що сукупність ключових подразників у певній соціальній ситуації викликає у людини очікування результатів поведінки - підкріплення.

Тема взаємодії людини з важливим для неї оточенням ґрунтовно закладена у роттерівському баченні особистості. На думку вченого, психологічну ситуацію потрібно розглядати разом із очікуваннями і цінністю підкріплення, прогнозуючи можливість будь-якого альтернативного варіанту поведінки. Він приєднується до думки В. Бандури [6], що особистісні чинники та події оточення у взаємодії краще передбачають поведінку людини.

Для того, щоб передбачити потенціал певної поведінки у специфічній ситуації, Дж. Роттер (Rotter, 1967) [6] пропонує наступну формулу прогнозу поведінки.

Потенціал поведінки = очікування + цінність підкріплення

Рис. 1. Формула прогнозу (Rotter, 1967) поведінки людини у «специфічних ситуаціях» в умовах ретельного контролю (психологічному експерименті)

Із цього рівняння видно, що, коли ми передбачаємо ймовірність певної поведінки у певній ситуації, нам потрібно використовувати дві змінні: очікування і цінність підкріплення. Однак зауважимо, що основна формула Дж. Роттера являє собою скоріше гіпотетичний, ніж прагматичний засіб прогнозу поведінки. Учений припускає, що чотири змінні, які ми зараз розглянули (потенціал поведінки, очікування, підкріплення, психологічна ситуація), застосовуються лише для прогнозу поведінки в умовах ретельного контролю (наприклад, у психологічному експерименті).

Дж. Роттер використовує більш загальну формулу для прогнозу цілеспрямованої поведінки в різних ситуаціях, з якими люди зустрічаються щодня.

Дж. Роттер розглядає людей як цілеспрямованих особистостей. Він вважає, що люди прагнуть максимізувати заохочення і мінімізувати або уникати покарання. Більше того, він стверджує, що цілі визначають напрям поведінки людини у пошуках задоволення основних потреб. Отже, за твердженням Дж. Роттера, усвідомлення цілей і потреб людини передбачає більш генералізований прогноз, ніж який дозволяють робити чотири змінні, описані вище. Дж. Роттер припускає, що специфічні цілі пов'язані з більш широкими категоріями, що розуміються як потреби. Концептуально потребу можна описати як набір різних типів поведінки, які схожим чином набувають ті ж або подібні набори підкріплень. Учений розглядає такі шість категорій потреб, застосовних до прогнозу поведінки людини:

1) статус визнання;

2) захист - залежність;

3) домінування;

4) незалежність;

5) любов і прихильність;

6) фізичний комфорт.

1) Статус визнання. Це поняття належить до нашої потреби відчувати себе компетентним у широкому спектрі галузей діяльності, таких як освіта, робота, фізична культура чи громадська діяльність. Бажання, щоб інші визнали нас інтелектуально обдарованим, - приклад потреби цієї категорії.

2) Захист - залежність. Це поняття містить потребу в тому, щоб хтось захистив нас від неприємностей і допоміг досягти значущих цілей. Прохання до членів сім'ї подбати про нас, коли ми хворі, - приклад такої потреби.

3) Домінування. Це поняття містить потребу впливати на життя інших людей і мати можливість організовувати наслідки на основі такого контролю. Звернення до друзів і сусідів із закликом сприяти нашій улюбленій благодійницькій установі ілюструє потребу домінування.

4) Незалежність. Це поняття належить до нашої потреби приймати самостійні рішення і досягати мети без сторонньої допомоги. Випускник середньої школи, що відмовляється від порад, який освітній заклад обрати, таким чином, висловлює потребу незалежності. Будь-яка поведінка, що припускає бажання покладатися лише на власні сили, відображає цю категорію потреб.

5) Любов і прихильність. Це поняття містить потребу в тому, щоб нас приймали і любили інші люди. Наприклад, молода жінка, яка витрачає багато часу і зусиль на турботу про друга-чоловіка, сподіваючись, що він зізнається їй у коханні.

6) Фізичний комфорт. Ця остання категорія містить задоволення, пов'язане з фізичною безпекою, гарним здоров'ям і свободою від болю. Дж. Роттер вказує, що інші потреби набуваються у результаті їх асоціації з основними потребами фізичного здоров'я і задоволення.

Розглядаючи компоненти потреби, Дж. Роттер припускає, що кожна категорія потреб складається з трьох основних компонентів:

1) потенціал потреби;

2) цінність потреби;

3) свобода діяльності (включаючи мінімальну ціль).

Ці три компоненти аналогічні більш специфічним концепціям потенціалу поведінки, цінності підкріплення і очікування. У поєднанні вони також створюють основу роттеровської формули загального прогнозу, що буде розглянуто нижче.

1) Потенціал потреби: стосується ймовірності того, що певна поведінка призведе до задоволення певної категорії потреб, таких як любов і прихильність.

2) Цінність потреби. Поняття цінності потреби визначається Дж. Роттером як середня цінність набору підкріплень. Нагадаємо, що цінність підкріплення належить до відносної переваги певного підкріплення при рівній ймовірності всіх підкріплень. Цінність потреби розширює це поняття, включаючи в нього відносну перевагу різних підкріплюючих стимулів, пов'язаних із шістьма категоріями потреб, описаними вище. Дж. Роттер вважає, що більшість людей демонструє розумний рівень постійності у власній системі переваги підкріплень, що відносяться до будь-якої з шести категорій потреб. Таким чином, для однієї людини найкращою категорією є потреба завоювати любов і прихильність; для другої - потреба бути вільним від контролю інших; для третьої - потреба проявляти владу над іншими.

3) Свобода діяльності та мінімальна ціль: Роттерівська «концепція свободи діяльності» належить до очікування людини, що певна поведінка призведе до підкріплення, що пов'язане з однією з шести категорій потреб. Це відображає суб'єктивну ймовірність того, що задовольняючі підкріплення з'являться у результаті вибудовування поведінки. З точки зору Дж. Роттера, низька свобода діяльності разом із високою цінністю потреби призводить до сильної фрустрації (напруженості) індивіда, який відчуває себе неефективним у досягненні важливих цілей. У більш широкому сенсі автор стверджує, що погана адаптація має місце, коли людина привласнює високу цінність задоволення окремої потреби, але має дуже низьку свободу діяльності, тобто невисокі очікування успіху поведінки, що могло б призвести до задоволення цієї потреби.

Рівень мінімальної мети належить до нижчої точки, де підкріплення продовжує сприйматися людиною позитивно. Іншими словами, мінімальна ціль встановлює роздільну лінію між тими заохоченнями, що є позитивними підкріплювальними стимулами, і тими, які певною мірою є покаранням. Так, для деяких студентів «трійка» може розглядатися як підкріплення - їх мінімальні цілі низькі у сфері потреби академічної успішності. І навпаки, для інших лише «п'ятірка» буде підкріпленням - можна сказати, що вони мають більш високу мінімальну ціль, ніж вищезгадані студенти. Дж. Роттер висловлює думку, що за відсутності компетентності або навичок надзвичайно високий рівень мінімальної цілі збільшує можливість невдачі. Так само і надзвичайно низький рівень мінімальної цілі зменшує ймовірність вибудовування поведінки, що підвищить компетентність або зміцнить навик. З іншого боку, Дж. Роттер зазначає, що цінність потреби стає настільки високою, що має переважний вплив на життя людини виключаючи все інше. Це може призвести або до спотворення дійсності, або до нездатності розрізняти ситуації. Наприклад, у людини може бути настільки непереборна потреба подобатися, що вона нерозбірливо дарує коштовні подарунки усім знайомим. Безсумнівно, така поведінка буде розглядатися іншими як досить дивна.

Важливо згадати «концепцію поганої адаптації» Дж. Роттера, у якій автор вважає поєднання високої цінності потреби і низькою свободи діяльності - це загальна причина поганої адаптації. Тенденція встановлювати явно завищені цілі сприяє високій цінності потреби і призводить до неминучої фрустрації та невдачі. У людей з поганою адаптацією також низька свобода діяльності, тому що вони помилково вважають, що у них немає навичок або інформації, необхідної для досягнення їхніх цілей. Дж. Роттер вважає, що люди з поганою адаптацією часто шукають досягнення цілей у фантазіях або намагаються захиститися від ризику зазнати невдачі або уникнути їх [6].

Ураховуючи вищесказане, розглянемо загальну формулу прогнозу. Дж. Роттер вважає, що його основна формула обмежена прогнозом специфічної поведінки у контрольованих ситуаціях, де підкріплення та очікування відносно прості. Прогноз поведінки у повсякденних ситуаціях, з точки зору вченого, вимагає більш узагальненої формули. Тому Дж. Роттер пропонує наступну модель прогнозу (Rotter, 1982) [6; 23] поведінки людини у різних складних ситуаціях, що надає можливість прогнозувати можливість будь-якого альтернативного варіанту поведінки.



Потенціал потреби = свобода діяльності + цінність потреби

Рис. 2. Узагальнена формула моделі прогнозу (Rotter, 1982) цілеспрямованої поведінки людини у різних складних ситуаціях

Це рівняння показує, що два окремі фактори визначають потенціал вибудовування поведінки, спрямованої на задоволення певних потреб.

¦ Перший фактор - свобода діяльності людини або загальне очікування того, що дана поведінка призведе до задоволення потреби.

¦ Другий фактор - цінність, яку людина надає конкретній потребі, що пов'язана із очікуванням або досягненням визначених цілей.

Таким чином, роттерівська загальна формула прогнозу означає, що людина схильна прагнути до цілей, досягнення яких буде підкріпленим, і очікувані підкріплення також будуть мати високу цінність. За умови, що нам відомі ці факти, можливо виконати точний прогноз відносно того, як буде поводити себе людина.

Загальна формула прогнозу також підкреслює вплив генералізованого очікування, за якого підкріплення буде мати місце в результаті певної поведінки в різних ситуаціях. Роттер визначив два таких генералізованих очікування: локус контролю та міжособистісну довіру. Локус контролю, про який йдеться далі, це основа інтернально-екстернальної шкали Роттера, як одного з найбільш широко використовуваних параметрів під час дослідження особистості.

Розглядаючи «інтернальний і екстернальний локус контролю», доречно зазначити, що значна частина досліджень, що були проведені відповідно до теорії Роттера, зосереджувалася на особистісній змінній, так званого «локус контролю» (Rotter, 1966, 1975). Будучи центральним конструктом «теорії соціального научення», локус контролю являє собою узагальнене очікування того, в якій мірі люди контролюють підкріплення в своєму житті. Люди з екстернальним локусом контролю вважають, що їхні успіхи та невдачі регулюються зовнішніми чинниками (доля, везіння, щасливий випадок, роль впливових людей і несподіваного оточення). «Екстернали» впевненні в тому, що вони є заручниками долі. Навпаки, люди з інтернальним локусом контролю впевненні у тому, що везіння або невдачі обумовлені їх власними діями і здібностями (внутрішні, або особистісні фактори).

Тому «інтернати» вважають, що вони більшою мірою впливають на підкріплення, ніж люди з екстернальної орієнтацією локусу контролю.

Не дивлячись на те, що екстернальний або інтернальний контроль можна розглядати як рису особистості з точки зору індивідуальних відмінностей,

Дж. Роттер (Rotter, 1982) доводить, що екстернали й інтернали не є чистим «типом», оскільки кожен має характеристики не лише своєї категорії, а й, незначною мірою - іншої. Конструкт потрібно розглядати як континуум, що має на одному кінці виражену «екстернальність», а на іншому - «інтернальність». При цьому оцінки людей розташовані на всіх точках між ними, здебільшого всередині. Іншими словами, деякі люди дуже екстернальні, а інші - дуже інтернальні, а більшість знаходиться між двома крайніми полюсами.

Таким чином, підводячи підсумок розгляду концепції локусу контролю, яка є наслідком теорії соціального научення Дж. Роттера, можна сказати, що основним її елементом є «очікування індивіда», що його поведінка призведе до бажаної винагороди, погоджуючись з її автором, який зауважив, що «інтернальність» та «екстернальність» є досить стійкими властивостями особистості, які формуються у процесі її соціалізації [3; 5].

Проблема контролю соціальної поведінки вивчається в різних аспектах філософії, соціології, психології під час розгляду можливостей і здібностей людини керувати власною поведінкою (конформізм, відчуження, самодетермінація, самоактуалізація тощо).

Розробкою цієї проблеми займалися різні дослідники. Розглянемо деякі аспекти концепції локусу контролю, що відображено у теоріях і концепціях поведінки інших авторів.

• Віра в долю чи випадок як прояв неефективності суспільної системи (Ч. Веблен).

• Віра в долю як захисний механізм, що дає можливість зберегти самоповагу у випадку життєвих невдач (Р. Мертон).

• Співзвучна підходу Дж. Роттера типологія соціального характеру, запропонована Д. Рісменом, який виділив «направляючих зсередини» і «направляючих іншими». Поведінка «направляючих зсередини» регулюється внутрішніми цілями і цінностями, а «направляючих іншими» - цінностями, зовнішніми стосовно них [5].

Психологічні аспекти локусу контролю відображено у:

• концепції компетентності Р. Уайта, що розглядає здатність, потребу людини ефективно впливати на своє соціальне оточення;

• теорії мотивації досягнення Д. Маккеланда і Дж. Аткінсона, за якою фіксується зв'язок високої потреби у досягненні з вірою у власні сили і здібності [3].

Інший аспект проблеми локусу контролю відображено у «фрустраційній теорії» С. Розенцвейга. Згідно з його підходом у звичайних життєвих ситуаціях люди по-різному реагують на труднощі у досягненні власних цілей. Одні звинувачують себе (інтрапунітивна реакція), а інші пов'язують невдачі з зовнішніми обставинами (екстрапунітивна реакція) [17; 18].

Поняття «очікування», стосується проблеми суб'єктивного контролю, є основним поняттям «теорії інструментальності», що бере початок в роботах Е. Толмена (Tolmen Edvard Cheys) і К. Левіна (Kurt Zadek Lewin), сформалізованою В. Врумом (Vroom Victor) і узагальненої у моделі Х. Хекхаузена (Heinz Heckhausen) [3; 6; 7].

Розглядаючи відношення проблеми локусу контролю і діяльності людини у межах заданого підходу, можна говорити про особливості саморегуляції соціальної та трудової поведінки: перевагу тих чи інших умов зовнішнього середовища, способів вирішення завдань.

Найбільший практичний інтерес являє собою «орієнтація суб'єкта діяльності при вирішенні завдань». У концепції «контролю за дією» Ю. Куля виділяє «орієнтацію на дію» і «орієнтацію на стан» у процесі обробки інформації [3].

Аналізуючи процес прийняття рішення, Р Голдсміт і Н. Селін фіксують наявність двох моделей:

* орієнтацію на оцінку та зміну невизначеності ситуації;

* орієнтацію на оцінку корисності рішення задачі.

Аналогічний момент у процесі прийняття рішення Ю. Забродін пов'язує з критеріями прийняття рішення і виділяє:

• критерій мінімальної суб'єктивної невизначеності;

• критерій максимальної ефективності [5].

Можна припустити, що в загальному випадку:

• екстернальний локус контролю формує орієнтацію на стан;

• інтернальний - орієнтацію на результат.

У зв'язку з цим також важливим є те, що локус контролю проявляється як характеристика загальної активності особистості. Він на думку К. А. Абульханової-Славської, має дві складові: рівень ініціативи;

• рівень відповідальності [1; 5].

Незважаючи на виражений особистісний аспект

локусу контролю, повинна бути врахована і ситуативна детермінація його прояву. Моменти інтернального й екстернального контролю можуть бути виділені в 68 поведінці кожної особистості, що дозволяє говорити не про жорстку локалізацію, а про превалювання та вираженість інтернального або екстернального контролю.

Локальні прояви суб'єктивного контролю і його регулююча функція щодо соціальної поведінки мають широку варіативність і пов'язані як з особистісними, так і з фоновими параметрами соціальної взаємодії та особливостями заданої ситуації.

Численні дослідження підтверджують, що внутрішня локалізація контролю над значними особистісними подіями пов'язана з:

• адекватним самопізнанням;

• самостійністю у прийнятті та виконанні рішень;

• низькою або середньою конформністю;

• активністю в пізнавальній діяльності;

• впевненістю в собі;

• хорошою саморегуляцією;

• більш оптимістичним світоглядом;

• терпимістю;

• милосердям і доброзичливістю у відносинах з людьми [5].

Таким чином, можна зробити висновок, що суб'єктивний контроль - це поняття, яке відображає схильність людини приписувати причини подій зовнішнім або внутрішнім чинникам. Виділяються два крайніх типи локалізації локусу контролю: інтернальний і екстернальний. Залежно від того, який тип суб'єктивного контролю переважає у людини, виділяють і певні особистісні особливості.

Дослідження, засновані на роттеровскій шкалі І-Е, показують, що екстернали та інтернали розрізняються не лише за своїм переконанням щодо того, де знаходиться джерело контролю їх поведінки (Strickland, 1989). Однією з ключових відмінностей, що відрізняють екстерналів від інтерналів - це способи, якими вони користуються під час пошуку інформації про оточення. У декількох дослідженнях було показано, що інтернали з більшою ймовірністю, ніж екстернали, будуть активно шукати інформацію про можливі проблеми здоров'я (Strickland, 1979; Wallston, Wallston, 1981) [3].

Інтернали також більшою мірою, ніж екстернали вживають застережних заходів, щоб зберегти або покращити стан власного здоров'я, наприклад, кидають палити, починають займатися фізичними вправами і регулярно відвідують лікаря (Strickland, 1978; Wallston, Wallston, 1982). Пояснити такі послідовні факти можна раннім сімейним досвідом людей, коли вони були дітьми.

А саме Ло (Lau, 1982 ), порівнюючи екстерналів та інтерналів, виявив, що останні більшою мірою заохочувалися батьками, якщо стежили за своїм здоров'ям - дотримувалися дієти, добре чистили зуби, регулярно відвідувати стоматолога і терапевта. У результаті цього раннього досвіду інтернали більше, ніж екстернали, знають про те, що може слугувати причиною захворювання, і в більшій мірі дбають про своє здоров'я і благополуччя.

Дослідження також показують, що у людей з екстернальним локусом контролю частіше бувають психологічні проблеми, ніж у людей з інтервальним локусом контролю (Lefcourt, 1982, 1984; Phares, 1978). Наприклад, Фарес (Phares, 1976, 1978) повідомляє,що тривога і депресія в екстерналів вища, а самоповага нижча, ніж в інтерналів. Також ймовірність появи психічних захворювань у інтерналів нижча, ніж у екстерналів. Було навіть показано, що рівень самогубств позитивно корелює (г = 0,68) з середнім рівнем екстернальності населення (Boor, 1976). Чому екстернальність пов'язується з поганою адаптацією? Ми можемо лише розмірковувати про те, що люди здатні досягти більшого в житті, якщо вірять, що їхня доля знаходиться у власних руках. Це, у свою чергу, призведе до кращої адаптації у інтерналів, що було відзначено в багатьох дослідженнях (Parkes, 1984) [3].

Таким чином, численні дослідження підтверджують, що екстернали набагато сильніше піддаються соціальному впливу, ніж інтернали (Phares, 1978; Strickland, 1977). Дійсно, Фарес (Phares, 1965) виявив, що інтернали не лише чинять опір сторонньому впливу, а також, коли є можливість, намагаються контролювати поведінку інших. Також інтерналам зазвичай подобаються люди, якими вони можуть маніпулювати, і не подобаються ті, на кого вони не можуть вплинути (Silverman, Shrauger, 1970). Тобто, інтернали, мабуть, більш впевнені у здатності вирішувати проблеми, ніж екстернали, і тому незалежні від думки інших [3].

Завершуючи розгляд концептуальних засад «локусу контролю» можна зробити деякі коментарі, а саме: акцент Дж. Роттера на важливості соціальних і когнітивних чинників у поясненні научення людини розширює межі традиційного біхевіоризму. Його теорія основується на тому, що більш важливі аспекти особистості пізнаються у рамках соціального контексту. Теорія Дж. Роттера також доповнює теорію Бандури, підкреслюючи обопільну взаємодію людини та її оточення [3]. Учені відкидають скиннерівську точку зору про те, що люди пасивно реагують на зовнішні підкріплення. Як ми переконалися, Дж. Роттер стверджує, що люди здатні усвідомлювати, що певна поведінка саме у конкретній, а не якійсь іншій ситуації, ймовірно, буде заохочена. До того ж, він розглядає людей як когнітивні створіння, які активно домагаються власних цілей і створюють стратегії поведінки упродовж життя. Отже, теорія Дж. Роттера пропонує економну та послідовну структуру для організації того, що відомо про поведінку людини. Зосередження на визначеному числі цілком певних концепцій та принципів функціонування особистості, його ідеї, безсумнівно, будуть сприяти розвитку персонології.

...