Соціальні та психологічні детермінанти девіантної поведінки молоді
Психологічні особливості девіантної поведінки особистості. Психологічна характеристика молодого віку. Соціальна та психологічна детермінанта девіантної поведінки молоді. Психологічний та статистичний аналіз результатів констатувального експерименту.
| Рубрика | Психология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.12.2018 |
| Размер файла | 123,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
Факультет гуманітарних наук, психології та педагогіки
Кафедра психології та соціології
КУРСОВА РОБОТА
з Соціальної психології
на тему: «Соціальні та психологічні детермінанти девіантної поведінки молоді»
студента (ки) ІІІ курсу групи_ФЛз-141
напряму підготовки 6.030102 «Психологія»
спеціальності 6.030102 «Психологія»
Буровіна О.В.
Керівник роботи:
Бугайова Н. М.- к. психол. н., доцент
Сєверодонецьк - 2017
Завдання на курсову роботу студенту
девіантний поведінка молодь психологічний
Буровіній Оксані Володимірівні ФЛз-141
1. Тема роботи: «Соціальні та психологічні детермінанти девіантної поведінки молоді»
керівник роботи:_Бугайова Н. М. _ к. психол. н., доцент
Строк подання студентом роботи___13 червня 2017 року
2. Вихідні дані до роботи обсяг роботи - 55ст. (1,5 інтервал, 14 шрифт з дотриманням відповідного формату), список використаної літератури оформлюється згідно з бібліографічними нормами Ф-23.
3. Перелік питань, які потрібно розробити: Проаналізувати літературу з проблеми вивчення невербальної комунікації в процесі спілкування у вітчизняній та зарубіжній літературі. Визначити зміст поняття «спілкування». Дослідити особливості невербальних комунікацій в процесі спілкування. Провести емпіричне дослідження психологічних особливостей ролі невербальних комунікацій в процесі спілкування, та на основі результатів констатувального експерименту розробити практичні рекомендації щодо розвитку розуміння особистістю невербальних проявів.
4. Перелік графічного матеріалу: таблиці.
5. Дата видачі завдання 5 квітня 2017 року
Реферат
Текст - 58 с., табл. - 8, рис. - 1, літератури - 30 дж., додатків - 2.
Дана курсова робота присвячена актуальній на сьогоднішній момент темі, щодо соціальних та психологічних детермінант девіантної поведінки молоді.
У першому розділі представленої роботи проаналізовано літературу з проблеми вивчення девіантної поведінки молоді. Окрім цього в ньому аналізуються психологічні особливості девіантної поведінки особистості та психологічна характеристика молодого віку.
Другий розділ присвячено емпіричному дослідженню соціальної та психологічної детермінанти девіантної поведінки молоді з обробкою результатів концептуального експерименту. Також надаються практичні рекомендації щодо профілактики девіантної поведінки.
Ключові слова: девіантна поведінка, детерминанта, дослідження, психологічні особливості, практичні рекомендації, констатувальний експеримент, профілактика.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретично-методологічні засади проблеми вивчення девіантної поведінки
1.1 Аналіз наукової психологічної літератури з проблем вивчення девіантної поведінки
1.2 Психологічні особливості девіантної поведінки особистості
1.3 Психологічна характеристика молодого віку
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Емпіричне дослідження соціальних та психологічних детермінант девіантної поведінки молоді
2.1 Соціальна та психологічна детермінанта девіантної поведінки молоді
2.2 Дослідження соціальних та психологічних детермінант девіантної поведінки молоді
2.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатувального експерименту
2.4 Практичні рекомендації щодо профілактики девіантної поведінки
Висновки до розділу 2
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження полягає в тому, що девіантна поведінка, як порушення соціальних норм набула в останні роки масового характеру і стала центром уваги соціологів, психологів, медиків, працівників правоохоронних органів та громадськості.
Пояснити причини, умови та фактори цього соціального явища стало першочерговою задачею. Її розгляд передбачає пошук відповіді на низку фундаментальних питань, серед яких питання про суть «норми» та відхилення від неї. Адже в усьому світі характерною ознакою людини є відхилення в певній мірі, від осі свого існування, розвитку. В стабільно функціонуючому та розвиненому суспільстві питання «норми» поведінки дещо відрізняються від «норми» в суспільстві яке розвивається [3].
Соціальна норма кожного суспільства, країни втілена в законах, традиціях, обрядах, в усьому тому, що увійшло у звичку, побут, спосіб життя більшості населення, підтримується громадською думкою, відіграє роль «природного регулятора» громадських і міжособистісних відносинах. Англійський мислитель Клайв С. Льюіс вбачав у моральних нормах своєрідні «інструкції», які «забезпечують правильну роботу людської машини» [1].
В суспільстві де одні норми розрушено, а інші не створені навіть на рівні теорії, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно важкою справою.
В усі часи суспільство намагалось придушити, відхилити небажані форми людської життєдіяльності та їх носіїв. Проблема соціального «зла» завжди привертала увагу вчених. Філософи та юристи, медики та педагоги, патології: злочинність, пияцтво, наркоманію, проституцію, самогубства і т.д.
В становленні соціології, як науки дослідження негативних явищ відігравали роль такі вчені. Г. Тард та Е. Дюркгейм, А. Кетлер та Г. Земмель, П. Сорокін та Р. Мертан. Основоположником девіантної поведінки був Е. Дюркгейм, а завдяку Р. Мартану і А. Конеу - здобула самостійно науковий напрямок.
В бувшому радянському союзі відхилення від поведінки довгий час вивчалось переважно в рамках спеціальних дисциплін: кримінології, наркології, суїцидології і т.д. соціологічні дослідження починали в Ленінграді наприкінці в 60-х - початку 70-х років В.С. Афанасьєв, А.Г. Здравомислов, І.В. Моточкин, Я.І. Гелінський, В.Н. Кудрявцев.
Динамізм соціальних процесів в період перебудови, кризова ситуація в багатьох сферах суспільного життя привела до збільшення девіації, яка проявляється у формах поведінки, відхилених від норм. Перед зростом позитивних девіацій «політична активність населення, економічне підприємництво, наукова та художня творчість» посилюються евікції. Негативні - насилля, злочинність, алкоголізація і наркотизація молоді в т.ч. неповнолітніх, аморальність [3].
Рушійні масштаби девіантності призводять суспільство до стану соціальної аномії, воно втрачає свою історичну пам'ять, девальвує свою систему цінностей. Тобто загрозою для суспільства є його переродження, яке веде до деградації, регресу. Російський письменник А. Солженіцин з гіркотою писав: «Яка це реформа, якщо її результат - зневага до праці і відраза, якщо праця стала ганебною, а хуліганство стало доблесним?».
Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни рушійні тенденції. Вплив злочинного світу на суспільство, розповсюдження його моралі, психічне зараження найменш стійкої частини населення - молоді - тривожна картина сьогодення. Деформація цінностей, яка відбувається в суспільстві починається у підлітковому віці і створює умови для відтворення закононепослушності, ствердження свавілля, право сильного і жорстокого. Боротьба зі злочинністю сьогодні перетворилася в гостру окрему проблему, вирішення якої потребує комплексного підходу. Це означає, що усі передумови, які ведуть до злочинності, явища, пов'язані з станом суспільного життя повинні враховуватись, адже грань між аморальністю та злочинністю досить рухому. Саме заперечення моральних норм лежить в основі злочинності.
Обект дослідження - девіантна поведінка.
Предмет дослідження - соціальні та психологічні детермінанти девіантної поведінки молоді.
Мета дослідження - на підставі аналізу теоретичних та практичних даних дослідити соціальні та психологічні детермінанти девіантної поведінки молоді.
У відповідності з метою дослідження необхідно розв'язати такі завдання дослідження:
1. Проаналізувати наукові джерела з проблеми вивчення соціальних та психологічних детермінант девіантної поведінки молоді.
2. Визначити соціальні та психологічні детермінанти девіантної поведінки молоді.
3.Провести емпіричне дослідження соціальних та психологічних детермінант девіантної поведінки молоді.
4. На основі результатів констатувального експерименту запропонувати практичні рекомендації щодо профілактики девіантної поведінки молоді.
Теоретико - методологічну основу дослідження становлять праці з наукового аналізу та вивчення філософської, соціологічної, психолого-педагогічної літератури з проблеми вивчення соціальних та психологічних детермінант девіантної поведінки молоді: Психологія і педагогіка. Блонського П. П., Педологія підлітка Л. С. Виготського, Соціологія девіантності Я. М. Глинського, Психологія девіантної поведінки Ю. А. Клейберг, Девіантна поведінка дітей та підлітків Л. Шнейдер, Соціологія С. С. Фролова та Н. Смелзер.
Методи (методики) дослідження:
- теоретичні: аналіз літератури з проблеми дослідження соціальних та психологічних детермінант девіантної поведінки молоді;
- емпіричні: констатувальний експеримент, спостереження, тестування (Опитувальники за А. Н. Орел, Айзенк ).
- методи математичної обробки даних.
Теоретичне значення дослідження полягає в вивченні ролі соціальних та вікових факторів , що дозволяє виявити процеси функціонування суспільства, що потенційно зумовлюють девіантну поведінку.
Практичне значення отриманих результатів.
Дані, отримані в ході дослідження можуть бути використані психологами, студентами, педагогами при роботі с особистостями, які мають проблеми с відхиленнями в поведінці.
Розділ 1. Теоретично-методологічні засади проблеми вивчення девіантної поведінки
1.1 Аналіз наукової психологічної літератури з проблем вивчення девіантної поведінки
Створення діючих і ефективних інструментів профілактики і корекції девіантної поведінки молоді вимагає докладного розгляду неоднозначних теоретичних аспектів проблеми. Ця проблема розглядається різними напрямками досліджень в рамках таких базових понять, як: «поведінка, що відхиляється», «делинквентность», «асоціальна поведінка», «агресивна поведінка», «деструктивна поведінка», «важковиховуванисть», «дезадаптів-ність», «педагогічна занедбаність »,« моральна занедбаність »і т.д..
У 1920-30х роках інтерес до проблеми важких дітей, підлітків та молоді проявив ряд вчених П.Г. Бєльський, П.П. Блонський, Л.С. Виготський, А.Н. Грабаров, В.П. Кащенко, В.І. Куфаєв, А.Ф. Лазурский, П.І. Люблінський, В.Н. Мясищев, Г.А. Фортунатов, П.О. Ефрусі. Ці дослідники підкреслювали різні сторони проблеми важковиховуваних дітей, і давали різні визначення цього поняття.
Термін «поведінка, що відхиляється» наводиться в роботах багатьох педагогів і психологів. Так, Я.І. Гилинский під поведінкою, що відхиляється розуміє «вчинок, дія людини, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам)». М.І. Рожков розглядає поведінка, що відхиляється як «відхилення від прийнятих в даному суспільстві, соціальному середовищі, найближчому оточенні, колективі соціально-моральних норм і культурних цінностей, саморозвитку і самореалізації в тому суспільстві, до якого людина належить». В.В. Ковальов визначає девіантну поведінку як «поведінка, що відхиляється від моральних норм даного суспільства» і виділяє кілька основних його варіантів: ухилення від навчальної і трудової діяльності; антигромадські дії насильницького, корисливого і сексуального характеру; зловживання алкоголем, вживання наркотичних та токсичних речовин; бродяжництво та азартні ігри.
Ряд авторів у своїх класифікаціях виділяють девіантну (що відхиляється) і делінквентну (злочинну) поведінки. Так, Е.В. Змановская визначає делінквентну поведінку як «дії конкретної особистості, що відхиляються від встановлених в даному суспільстві і в даний час законів, що загрожують благополуччю інших людей і кримінально карані в своїх крайніх проявах». М.М. Савіна виділяє наступні фактори виникнення делінквентної поведінки: академічна неуспішність, емоційна незрілість, гіперактивність, порушення комунікацій, самотність, шкідливі звички, соціальна некомпетентність.
Таким чином, незважаючи на відмінності в трактуваннях, практично всі автори головним критерієм девіантної (що відхиляється) поведінки вважають порушення соціальних норм, прийнятих в даному суспільстві. Відмінними рисами соціальних норм є те, що вони регулюють сферу взаємодії людей і володіють такими властивостями, як відносність і історична мінливість. В сучасних умовах, коли зруйновані одні норми і ще не сформувалися інші, тлумачення і застосування норм значно ускладнюється.
Визначення поняття «поведінка, що відхиляється» передбачає також виділення істотних ознак явища, що допомагають відрізнити його від інших феноменів і констатувати наявність і динаміку у конкретної людини. В.М. Дімов бачить межу, що відокремлює норму від девіанти, в руйнівному впливі негативних явищ, яке являє собою реальну загрозу соціальному виживанню людини.
Е.В. Змановская виділяє такі специфічні особливості поведінки, що відхиляється, як: порушення не будь-яких, а найбільш важливих для даного суспільства і в даний час норм; негативна оцінка з боку інших людей, нанесення реального збитку особистості або оточуючим людям; багаторазова або тривала повторюваність, відсутність зв'язку з нестандартними, кризовими ситуаціями і психічною патологією; виражена індивідуальна і віково-статева своєрідність.
Динамізм психічної діяльності особистостей молодого віку в однаковій мірі робить їх податливими як в сторону соціально-позитивних, так і соціально-негативних впливів. В силу цих обставин ряд авторів (Я. Гилинский, Ю.А. Клейберг і ін.) пропонують розрізняти «первинну» і «вторинну» девіації. Первинна девіація - власне ненормативна поведінка, що має різні причини; вторинна - підтвердження (вільне або мимовільне).
В умовах шкільного, сімейного, громадського виховання ті чи інші форми підліткової дезадаптації часто сприймаються педагогами і батьками як важковихованість. Вона передбачає опір підлітка педагогічному впливу, викликане різними причинами, включаючи педагогічні прорахунки вихователів, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру і темпераменту і інші особистісні характеристики, що ускладнюють соціальну і навчальну адаптацію. Опір педагогічному впливу не зводиться до девіантної поведінки і далеко не завжди проявляється у відхиленнях асоціального характеру і педагогічної занедбаності. П.П. Блонський вважав, що «важкий учень - це такий, по відношенню до якого робота вчителя виявляється малопродуктивною і з яким вчителю важко, обтяжливо займатися». А.С. Бєлкін розуміє важковихованість як результат педагогічних упущень, за рахунок яких виникає неблагополуччя морального розвитку, але ще в такий його стадії, яка не вимагає перебудови стереотипу поведінки, тобто перевиховання особистості. В цілому ж в сучасній педагогічній літературі автори вказують на різницю понять «важковихованість» і «педагогічна занедбаність», характеризуючи педагогічну занедбаність як деформацію розвитку і соціалізації особистості, а важковихованість як специфічне ставлення особистості до виховання і перевиховання.
1.2 Психологічні особливості девіантної поведінки особистості
Встановлено, що в девіантну поведінку можуть виявлятися відхилення корисливої (пов'язаної з прагненням отримати матеріальну вигоду - крадіжки, шахрайства тощо) спрямованості, агресивної орієнтації (що виявляються в діях, спрямованих проти особистості) і відхилення соціально-пасивного типу (виражаються в прагненні відходу від суспільного життя - ухилення від роботи і навчання, бродяжництво, вживання алкоголю і наркотиків, крайня форма - самогубство). Поведінка, що відхиляється агресивної орієнтації виявляється в діях, спрямованих проти особистості (образи, приниження, хуліганство, побої, а також тяжкі злочини: грабежі, зґвалтування і вбивства). Дослідники виділяють також мовні прояви агресії (лихослів'я, хамство і т.д.).
Таким чином, девіантна поведінка як за змістом, так і за суспільної небезпеки може виявлятися в різних соціальних відхиленнях, починаючи з порушення норм моралі, незначних право-порушень і закінчуючи тяжкими злочинами. Асоціальні прояви виражаються не тільки в зовнішній поведінкової стороні, до розвитку девіантної поведінки веде деформація ціннісних орієнтацій та ціннісно-нормативних уявлень, тобто деформація системи внутрішньої регуляції поведінки [4].
Девіантна поведінка охоплює значний діапазон проявів - від вчинків, що порушують стереотипні уявлення, до кримінальних дій. Психологічна корекція цих негативних проявів має бути застосована насамперед до тих осіб, які є соціально дезадаптованими.
Прояви девіантної поведінки мають свої особливості для різних вікових груп. Якщо йдеться про соціальну дезадаптацію, то суб'єктами зазначених поведінкових проявів є діти, переважно підлітки. На відміну від неповнолітніх, чий розвиток може супроводжуватися постійною соціальною дезадаптацією, дорослі зазнають соціальної дезадаптивності лише тимчасово, внаслідок зміни соціального середовища або свого статусу. Надалі вони або здатні адаптуватись, або переходять на третій рівень (порушення правових норм), тобто їх поведінка стає кримінальною (делінквентною) чи адиктивною.
Термін «девіантна поведінка» походить від латинського deviatio - відхилення. Отже, людина з девіантною поведінкою поводить себе не так, як усі, її поведінка відрізняється від звичної, прийнятної для оточуючих. Визначення поняття «девіантна поведінка» неможливе без розгляду сутності й ролі соціальних норм. Оскільки девіантна поведінка людини - це поведінка, яка не відповідає загальноприйнятим або офіційно встановленим соціальним нормам, тобто чинним законам, правилам, традиціям і соціальним установкам, потрібно спочатку з'ясувати, що таке нормальна поведінка й соціальні норми взагалі [4].
Соціальні норми є інструментом цілепокладання, проектування управлінських і виховних рішень. Так само природно вони стають інструментом прогнозування, стимулювання творчої та соціальної активності людини, а також соціального контролю і корекції поведінки, що відхиляється від норми. Девіантна поведінка певної особи несе загрозу іншим людям, порушуючи баланс стосунків у суспільстві. Вона може бути руйнівною - деструктивною або аутодеструктивною, залежно від спрямованості. Водночас треба зважати на те, що самі соціальні норми можуть застарівати, а отже, не відповідати новим реаліям життя. У цьому разі порушення соціальних норм буде поштовхом до позитивних зрушень. Тому відхилення від соціальних норм можуть бути не тільки негативними, коли вони порушують функціонування системи, а й позитивними, якщо стимулюють її прогресивний розвиток.
Загальним підходом у будь-якій науці, що вивчає поведінку людини, для розподілу явищ на «нормальні» чи «анормальні» (тобто такі, що не відповідають нормі) є визначення прийнятої на даний час норми-еталону. Нормальним вважається те, що відповідає нормі, анормальним - те, що лежить поза нею.
У перекладі з латинської «норма» правило, зразок, припис. У природничих і суспільних науках норма визначається як границя, міра припустимого для збереження і зміни систем. Загалом поняття норми є досить дискусійним.
Надати строге означення понять «нормальна» або «анормальна» поведінка досить складно, оскільки межі між цими поняттями дуже розмиті. Тим не менше, в науці та в повсякденному житті під нормальною поведінкою зазвичай розуміють нормативно-схвалювану поведінку, не пов'язану з хворобливими розладами, до того ж характерну для більшості людей даного соціуму; анормальною поведінкою вважається нормативно-несхвалювана, патологічна, нестандартна.
Є різні способи визначення норми. Одним з найбільш поширених є використання статистичного критерію, який дає змогу визначити норму для будь-якого явища за допомогою підрахунку частоти, з якою це явище трапляється. Нормою вважається те, що трапляється «часто», тобто не менше ніж у 50% випадків.
Застосовуючи цей критерій щодо поведінки, потрібно зважати на те, що відповідно до закону нормального розподілу приблизно по 20% людей по обидві сторони від «нормальної» більшості матимуть невеликі відхилення в поведінці за певною характеристикою (рухливість, емоційна стабільність, комунікабельність), а приблизно по 2-3 % з обох сторін -виражені відхилення. Отже, за статистичним критерієм конкретні прояви поведінки, навіть соціально несхвалюваної, можуть вважатися нормальними, якщо вони характерні для більшості людей. Як приклад можна навести ранні статеві стосунки у сучасних підлітків; або великий відсоток підлітків, які починають вживати алкоголь і курити вже в 12-13 років. Зрозуміло, що така поведінка не є нормальною, оскільки її негативні наслідки очевидні. Проте, зважаючи на масовість таких явищ, вони стають все більш звичними, їх сприймають як нормальні. Отже, статистичний критерій у визначенні норми не слід вважати визначальним. Його треба поєднувати з якісно-кількісною оцінкою поведінки за ступенем її вираженості й шкідливості для життя. Наприклад, вживання алкоголю дорослими визнається нормальним явищем, якщо воно не виходить за межі помірного, а в разі зловживання - це вже анормальна, девіантна поведінка. Поведінка, яка становить пряму загрозу життю самої людини або її оточуючих, оцінюється як анормальна незалежно від її частоти, наприклад, злочин, саморуйнівна поведінка, суїцид [5].
Соціалізація, тобто процес входження в соціальне середовище, охоплює засвоєння мови, норм поведінки, моральних цінностей, загалом усього того, що становить культуру суспільства. Цей процес йде паралельно з онтогенезом, тобто доросла людина вже є соціалізованою. Повторна соціалізація дорослої людини відбувається лише в тому разі, якщо людина потрапляє в нове соціальне середовище (наприклад, міграція в країну, де мова й культура зовсім інші).
Дезадаптація - це небажання визнавати або невміння виконувати вимоги соціального середовища, а також реалізовувати свою індивідуальність у конкретних соціальних умовах.
Одні й ті самі види соціальної дезадаптації по-різному виявляються у різних людей в різному віці. Загальними проявами соціальної дезадаптації для дітей та дорослих є: постійна неуспішність у навчанні або нездатність заробляти власною працею; виражена неуспішність у життєво важливих сферах спілкування (у сім'ї, навчальній або виробничій групі, міжособистісних стосунках); порушення прав інших людей; ізоляція від оточуючих у поєднанні з ворожим ставленням до них.
Форма соціальної дезадаптації та ступінь її вираженості є визначальними характеристиками девіантної поведінки. Вони можуть бути незначними, тобто не завдавати шкоди соціуму й самій людині, або ж тотально руйнувати життєдіяльність особи і бути небезпечними для суспільства. Важливим прогностичним критерієм дезадаптації є те, як людина переживає свою соціальну дезадаптацію - як небажану, чужу для себе; як таку, що тимчасово задовольняє її; або як звичайну й привабливу. Від ставлення особистості до факту своєї соціальної дезадаптації (особистісна позиція) багато в чому залежить її подальша доля [7].
Визначення особливостей особистості з девіантною поведінкою потребує розгляду проблеми класифікації поведінкових відхилень.
Єдиної класифікації поведінкових відхилень досі не створено, переважно через складності, що (як уже зазначалося) полягають у міждисциплінарному характері проблеми поведінкових девіацій. Відповідно до предмету дослідження різних галузей наук, можна виокремити п'ять основних підходів до проблеми класифікації поведінкових відхилень: соціологічний, правовий, педагогічний, медичний, психологічний.
У науковій літературі з питань девіантної поведінки найтісніше пов'язані психологічний і медичний (психіатричний, клінічний) підходи. Відповідно до клінічного підходу поведінкові девіації розглядаються як наслідки порушень психофізичного розвитку, насамперед матеріального субстрату психіки. Цей підхід найбільш розроблений і найпоширеніший. Водночас сучасні дослідження доводять, що навіть у разі значної патології психічного розвитку поведінка людини може змінюватися на краще не лише завдяки медичному втручанню, а й психологічного впливу на саму особистість.
Відповідно до різних концепцій прояви девіантної поведінки розглядаються як наслідок досить різноманітних причин: генетичних, фізіологічних (наприклад ускладнення процесу пологів), соціальних (засвоєння неадекватних форм поведінки батьків) тощо.
Особистісні детермінанти девіантної поведінки - негативні особистісні новоутворення, що виникли внаслідок несприятливих умов життєдіяльності дитини (зокрема хибний тип виховання в сім'ї), а також внутрішні конфлікти, неадекватність самооцінки, відсутність або вкрай низький рівень розвитку рефлексії, цілепокладання та функції прогнозу [6].
1.3 Психологічна характеристика молодого віку
Молодість визначається дослідниками як перша фаза ранньої дорослості, охоплює період життя від юності (20-23 роки) до приблизно 30 років. Верхня межа молодості може суттєво змінюватися, деякі автори продовжують її до 35 років. Молодість - це , перш за все, час створення сім'ї і влаштування сімейного життя, час опанування вибраної професії, визначення ставлення до суспільного життя і своєї ролі в ньому.
Характерною особливістю молодості є оптимізм. Людина починає реалізацію свого життєвого задуму, її переповнюють сила, енергія та бажання досягти визначеної цілі та ідеалу. В молодості найбільш доступними є найскладніші види професійної діяльності, найбільш повно та інтенсивно розвивається спілкування, найпростіше встановлюються стосунки дружби та кохання. Молодість вважається оптимальним періодом для самореалізації. Труднощі, які виникають, не сприймаються як фатальні, супутні їм сумніви та невпевненість швидко минають, відбувається активний пошук нових можливостей досягнення цілей [12].
Початок дорослого буття внутрішньо сприймається як позитивне і значуще почуття, зникають сумніви і переживання часів юності; людина починає осмислено будувати майбутнє, орієнтуючись на всю вікову перспективу в цілому, а не тільки на оволодіння цінностями і цілями найближчого вікового періоду (як це було на всіх попередніх етапах розвитку). У всіх сферах життя (професійній, емоційній, особистісній, соціальній) виявляється сильне прагнення до особистісної експансії, самовираження.
Сенс життя - одна з основних категорій, якими оперує молодість. Йдеться про внутрішнє мотивоване, індивідуальне значення для суб'єкта власних дій, вчинків, що оцінюються цілісно як істинні та значущі. Зазвичай, переживання, які пов'язані із становленням і набуттям смисло-життєвих орієнтацій втілюються у формулу "бути самим собою", «самореалізуватися», «усвідомити себе як цінність» і часто спрямовуються на інших людей.
Життєва стратегія в молодості загалом визначається як узгодження своєї особистості, характеру, індивідуальності з обраним способом самореалізації в суспільстві, серед інших людей. Вік дає для цього знання та розуміння самого себе, які призводять до усвідомлення, що мистецтво життя полягає не тільки в тому, щоб враховувати і реалізовувати свою індивідуальність, але і в тому, щоб індивідуальні можливості і досягнення ставали основою для нового розвитку, відкриття в самому собі нових здібностей і властивостей [11].
Нове усвідомлення власного «Я» в молодому віці знижує рівень прагнення до наслідування (копіювання), порівняння та ідентифікації себе з іншими. Однак, певна частина молоді продовжує «жити за чужим зразком», що може призводити до несамостійності, а також не завжди адекватного життєвого самовираження. Здобуття та прийняття своєї індивідуальності створює можливість формування особистих цінностей і перетворення їх в принципи власного життя, особистісні установки.
В емоційному плані для молодої людини прийняття себе - дуже важлива умова самореалізації. В молодості людина здатна сприйняти себе реалістично та критично, прийняти недоліки свого характеру, зовнішності, недостатню розвиненість тих чи інших здібностей та, в той же час, навчитися використовувати вигідні сторони своєї особистості і характеру на користь своєму розвитку.
В молодому віці оформлюється здатність і потреба моральної саморегуляції, оскільки ніхто інший (батьки, вчителі) тепер безпосередньо не контролює поведінку і способи задоволення потреб особистості - відбувається передача відповідальності людини за саму себе. Із зміною життя, з тією новизною, яку несуть самостійність і відповідальність людина змінюється: вона починає глибше розуміти закони людського життя, більше напевно бачить своє місце в ньому, визначає життєву мету, стає більш активною у їх досягненні [12].
Однак, визначені зміни не завжди зумовлюють розвиток особистості, іноді це тільки «поступка» обставинам. Пристосування до обставин в молодості свідчить про нездатність оволодіти своїм життям, пасивну життєву стратегію. Людина під впливом різних причин відтинає чи звужує шляхи самореалізації. В цьому випадку в житті починає домінувати лінія зовнішніх подій, розмиваються життєві цілі, які надають цілісність діям, зникає план внутрішнього волевиявлення; людина стає менш цікавою і менш індивідуальною. Ціль життя полягає лише в тому, щоб утримати досягнуту життєву позицію: забезпечити життя сім'ї в побутовому плані, зберегти роботу, підтримувати звичне коло спілкування.
Для молодості немає нічого гіршого, ніж ця «екзистенційна монотонність», вимушена подібність, однаковість, відсутність подій в житті. З неї може початися деградація особистості, яка має непомітні для самої людини форми. Зазвичай, вона проявляється в зниженні мотивації, накопиченні негативних емоцій, байдужості. При цьому знижуються і навіть зовсім зникають інтелектуальні інтереси, їх витісняють «буденні міркування», банальності, плітки, скарги на невдале життя, заздрість, необґрунтовані амбіції і претензії, які пов'язані з визнанням своєї значущості. Деградація особистості призводить до інволюційних вікових змін, швидше починається старіння [7].
Сильні особистості в молодості намагаються уникнути того, щоб їх життя було таким «штучно» стабільним. Вони активно прагнуть до новизни, змін і досягнень.
Висновки до розділу 1
Проблемну поведінку нерідко називають девіантною. У більшості дітей та підлітків часто спостерігаються психологічні труднощі, емоційні розлади та порушення поведінки. Це невід'ємна частина їхнього розвитку
Девіантність нині найгостріше проявляється у вигляді злочинності, зростання рівня якої становить сьогодні неабияку загрозу стабільності та безпеці всього суспільства. Соціальний вплив злочинного світу на суспільство, поширення його моралі, психологічне «зараження» найменш стійкої частини населення (молоді) - це тривожна реальність наших днів.
Таким чином можна заключити, що особистості молодого віку девіантної поведінки в цілому мають ряд типових особливостей:
- труднощі в навчанні, у взаєминах з батьками, друзями, вчителями, неорганізованість, залежність від інших;
- порушення самоставлення і саморозуміння, формування життєвих цінностей, орієнтирів, ідеалів;
- пошук свободи через втечу від правил і норм, випробування себе та інших, пошук і розширення меж можливого;
- відсутність позитивних інтересів і цілей;
- образа на долю, конкретних людей за власні труднощі;
- переживання невдалості, проблемності, відсутність вольового самоконтролю;
- наявність акцентуйованих рис характеру, невміння знаходити адекватні засоби і способи поведінки у важких ситуаціях, відсутність благополучної сім'ї та поваги до батьків [5].
Якщо на початку молодості переважають юнацькі риси, то до 30 років вони заміщуються характеристика ми дорослості.
У молодості може зберігатися гетерохронность розвитку, згідно з якою різні сторони особистості розвиваються незалежно. Якщо що в підлітковому віці відбувається неспівпадання в часі трьох сторін його розвитку: інтелектуального, статевого і соціального, то Б.Г. Ананьєв вказує на розбіжність у часі настання зрілості людини як індивіда (фізична зрілість), як особистості (громадянської зрілості), як суб'єкта пізнання та праці (розумова зрілість і працездатність).
Проблема попередження та корекції девіантної поведінки є складною та багатоплановою, оскільки це явище є предметом вивчення багатьох наук. Проте саме психологічний аспект вивчення девіантної поведінки дає можливість здійснити своєчасну корекцію, а також попередити негативні прояви у особистості перехідного віку.
Розділ 2. Емпіричне дослідження соціальних та психологічних детермінант девіантної поведінки молоді
2.1 Соціальна та психологічна детермінанта девіантної поведінки молоді
До несприятливих соціальних умов, через які може виникнути схильність до девіантної поведінки, можна віднести неправильне виховання в сім'ї (коли дитина почувається відторгнутою, непотрібною в родині, коли батьки зловживають такими методами впливу на дітей, як покарання, коли дитина виховується в умовах вседозволеності), асоціальні сім'ї, нехтування проблемами учня у школі, наявність тісних контактів з девіантними однолітками або старшими. Вплив сімейного виховання на особистісний розвиток індивіда визначається наступними чинниками: рівень протекції, ступінь задоволеності потреб дитини, кількість та якість вимог до неї в сім'ї, послідовність стилю виховання.
Ризик зростання девіацій у суспільстві збільшується у періоди економічної та політичної нестабільності, коли недостатньо приділяється увага ідеології та пропаганді здорового способу життя як на рівні держави, так і на рівні сім'ї. Тоді коло інтересів значної частини підростаючого покоління звужується до задоволення прагматичних потреб, стає непрестижною продуктивна праця, тоді вживання алкоголю та наркотиків, спілкування з використанням нецензурної лексики, самоствердження через приниження інших і т.п. стають модним способом проведення дозвілля, тоді попитом користується кінопродукція з відображенням різноманітних форм насильства та агресії.
До психологічних причин виникнення схильності до девіантної поведінки можна віднести депривацію потреби у самореалізації та прагнення бути прийнятим референтною групою, наявність внутрішніх конфліктів, особистісну незрілість, надмірне загострення суперечностей підліткового віку, порушення психічного розвитку [4].
Варто зазначити, що перераховані соціальні та психологічні чинники сприяють формуванню лише готовності до девіантної поведінки. Щоб ця готовність була реалізована, потрібна відповідна ситуація, яка виступає у ролі «пускового механізму». Це може бути значущий для підлітка конфлікт у родині чи в школі, стимуляція до антиморальних чи антиправових дій з боку референтних осіб, наявність проблем, шлях розв'язання яких підліток бачить тільки в порушенні соціальних норм.
До психологічних механізмів формування схильності до девіантної можна віднести:
- негативний життєвий досвід негативні звички, девіантний досвід, ригідні поведінкові стереотипи, психологічні травми, досвід насилля;
- когнітивні спотворення - дисфункціональні думки, стереотипи мислення, обмежені знання, неадекватні установки;
- неадекватна самооцінка, надмірний або недостатній самоконтроль, низька рефлексія, низькі адаптивні можливості, проблеми саморегуляції - порушенням здатності ставити цілі і досягати їх, дефіцит позитивних ресурсів особистості;
- емоційні проблеми - тривога, депресія, негативні емоції, труднощі розуміння і вираження емоцій;
- S деформації у ціннісно-мотиваційній системі особистості - девіантні цінності, ситуативно-егоцентрична орієнтація, фрустрованість потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;
- S духовні проблеми - відсутність або втрата смислу життя, несформованість моральних цінностей, блокування потреби в самореалізації [6].
Вперше соціологічне пояснення девіантності було запропоновано в теорії аномії, розробленої Емілем Дюркгеймом в класичному дослідженні сутності самогубства. Він вважав однією з її причин явище, назване аномією (буквально «розрегульованість»). Пояснюючи це явище, він підкреслював, що соціальні правила відіграють важливу роль у регуляції життя людей, норми управляють їх поведінкою. Отже, зазвичай люди знають, чого слід очікувати від інших, і чого чекають від них. Однак під час криз або радикальних соціальних змін, життєвий досвід перестає відповідати ідеалам, втіленим в соціальних нормах.
В результаті люди відчувають стан заплутаності і дезорієнтації, що призводять до підйому рівня самогубств. Таким чином, «порушення колективного порядку» сприяє девіантній поведінці.
Соціологічні дослідження показали, що в процесі реформ у молоді нашої країни відбулися зміни цінностей. Значно знизилась повага до таких цінностей, як «дисципліна», «виконання обов'язку», «самовладання», «безкорисливість», «самовідданість». Зросло позитивне ставлення до цінностей «свобода від авторитетів», «визнання особистості», «автономія», «самореалізація», «особиста недоторканність».
Підводячи підсумки досліджень соціологами причин відхилень поведінки дорослих та молоді, слід зазначити, що вони недостатньо враховують психологічні особливості особистості. Оскільки не кожна особистість у період аномії стає злочинною, дотримуючись загальнолюдських цінностей, або може характеризуватися іншими видами девіантної поведінки внаслідок змін, що відбуваються в суспільстві, відхилення у поведінці визначаються швидше за все, поєднанням негативних факторів зовнішнього середовища і психологічних особливостей особистості [1].
Психологічний підхід, що часто застосовується до аналізу кримінальної поведінки, розглядає девіантну поведінку у зв'язку з внутрішньо-особистісним конфліктом, деструкцією і саморуйнуванням особистості, блокуванням особистісного зростання, а також станами розумових дефектів, дегенеративності, недоумства і психопатії.
Таким чином, було доведено, що психологічні особливості тісно пов'язані з девіантною поведінкою.
Особливе місце серед різноманітних концепцій девіантності займають дослідження психоаналітичної орієнтації, основоположником яких є З. Фрейд. Основним джерелом відхилень у психоаналізі вважається постійний конфлікт між несвідомими потягами, утворюючими структуру «Воно», і обмеженнями, що виходять від «Я» і «Над-Я».
Нормальний розвиток особистості передбачає появу оптимальних захисних механізмів, що врівноважують сфери свідомості і несвідомого. Фрейд також припустив, що лібідо шукає виходу в будь-якої творчої діяльності; людина прагне до свободи і самоствердження.
Однак свобода обмежується разом з розвитком культури. Придушення, витіснення лібідо веде до сублімації сексуальної енергії, змін поведінки аж до садизму і злочинів.
Неофрейдисти природу делінквентності розглядають поряд з іншими формами відхилень - неврозами, психастенією, сексуальними розладами, станами нав'язливості, різними формами соціальної дезадаптації особистості, яку відрізняють почуття підвищеної тривожності, агресивність, ригідність, комплекс неповноцінності.
Особлива увага приділяється природі агресивності, яка в психоаналітичних роботах вважається першопричиною насильницьких злочинів [12].
Агресивну енергію руйнування викликають вроджені неусвідомлювані потягу: у Фрейда це - лібідо; у А. Адлера - прагнення до влади, переваги над іншими; у Е. Фромма - мазохістські прагнення до смерті, стражданню; у К. Хорні - прагнення до безпеки, потреба в задоволенні; у В. Шутца - потреба в підтримці і схваленні з боку найближчого оточення. Однак подальші дослідження показали, що сутність девіації не можна пояснити лише на основі аналізу психологічних факторів.
2.2 Дослідження соціальних та психологічних детермінант девіантної поведінки молоді
Для дослідження соціальних та психологічних детермінант девіантної поведінки можна використати наступні методики:
1. Методика виявлення схильності до неадекватної поведінки (А. Н. Орел).
Призначення: пропонована методика діагностики схильності до девіантної поведінки є стандартизованим тест-опитувальником, призначеним для вимірювання готовності (схильності) підлітків до реалізації різних форм відхилень у поведінці. Опитувальник являє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал, спрямованих на вимірювання готовності (схильності) до реалізації окремих форм девіацій.
Інструкція: перед вами є ряд тверджень (додаток А, стор. 49). Вони стосуються деяких сторін вашого життя, вашого характеру, звичок. Прочитайте перше твердження і вирішите, чи вірно дане твердження по відношенню до вас. Якщо вірно, то на бланку відповідей поряд з номером, відповідним твердженням, в квадратику під позначенням «так» поставте хрестик або галочку. Якщо воно невірно, то поставте хрестик або галочку в квадратику під позначенням «ні».
Обробка даних тестування: відповідно до ключа кожної відповіді присвоюється 1 бал. Потім за кожною шкалою підраховується сумарний бал, який потім при необхідності піддається корекції у зв'язку з дією фактору соціальної бажаності. Потім проводиться переведення "сирих" балів у стандартні Т-бали.
1.Шкала установки на соціальну бажаність: 2 (ні), 4 (ні), 6 (ні), 13 (так), 21 (ні), 23 (ні), 30 (так), 32 (так), 33 (ні), 38 (ні), 47 (ні), 54 (ні), 79 (ні), 83 (ні), 87 (ні).
2.Шкала схильності до порушення норм і правил: 1 (ні), 10 (ні), 11 (так), 22 (так), 34 (так), 41 (так), 44 (так), 50 (так), 53 (так), 55 (ні), 59 (так), 61 (ні), 80 (так), 86 (ні), 88 (так), 91 (так), 93 (ні).
3.Шкала схильності до аддиктивної поведінки: 14 (так), 18 (так), 22 (так), 26 (так), 27 (так), 31 (так), 34 (так), 35 (так), 43 (так), 46 (так), 59 (так), 60 (так), 62 (так), 63 (так), 64 (так), 67 (так), 74 (так), 81 (так), 91 (так), 95 (ні).
4.Шкала схильності до саморуйнівної поведінки: 3 (так), 6 (так), 9 (так), 12 (так), 16 (так), 24 (ні), 27 (так), 28 (так), 37 (так), 39 (так), 51 (так), 52 (так), 58 (так), 68, 73, 76 (ні), 90 (так), 91 (так), 92 (так, 96, 98 (так).
5.Шкала схильності до агресії та насильства: 3 (так), 5 (так), 15 (ні), 16 (так), 17 (так), 17 (так), 25 (так), 37 (так), 40 (ні), 42 (так), 45 (так), 48 (так), 49 (так), 51 (так), 65 (так), 66 (так), 70 (так), 71 (так), 72 (да), 75 (ні), 77 (так), 82 (ні), 89 (так), 94 (так), 97 (так).
6.Шкала вольового контролю емоційних реакцій: 7 (так), 19 (так), 20 (так), 29 (ні), 36 (так), 49 (так), 56, 57, 69, 70 (так), 71 (так), 78 (так), 84 (так), 89 (так), 94 (так).
7.Шкала схильності до делінквентної поведінки: 18 (так), 26 (так), 31 (так), 34 (так), 35 (так), 42 (так), 43 (так), 44 (так), 48 (так), 52 (так), 55 (ні), 61 (ні), 62 (так), 63 (так), 64 (так), 67 (так), 74 (так), 86 (ні), 91 (так), 94 (так).
Таблиця 2.1 Норми переводу «сирих» балів в Т- бали
|
«Сирий бал» |
Т-бали |
|||||||
|
Шкали |
||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
|
|
0 |
35 |
26 |
30 |
|||||
|
1 |
44 |
27 |
28 |
24 |
24 |
26 |
32 |
|
|
2 |
50 |
31 |
30 |
26 |
27 |
30 |
34 |
|
|
3 |
55 |
34 |
33 |
29 |
29 |
33 |
37 |
|
|
4 |
58 |
37 |
35 |
32 |
31 |
37 |
39 |
|
|
5 |
62 |
40 |
37 |
35 |
34 |
40 |
41 |
|
|
6 |
65 |
43 |
39 |
37 |
36 |
44 |
43 |
|
|
7 |
67 |
46 |
42 |
40 |
39 |
48 |
46 |
|
|
8 |
70 |
50 |
44 |
43 |
41 |
51 |
48 |
|
|
9 |
74 |
53 |
46 |
45 |
43 |
55 |
50 |
|
|
10 |
85 |
56 |
48 |
48 |
46 |
58 |
53 |
|
|
11 |
89 |
59 |
50 |
51 |
48 |
62 |
55 |
|
|
12 |
63 |
53 |
54 |
51 |
65 |
57 |
||
|
13 |
66 |
55 |
56 |
53 |
69 |
59 |
||
|
14 |
69 |
57 |
59 |
55 |
73 |
62 |
||
|
15 |
72 |
59 |
62 |
58 |
77 |
64 |
||
|
16 |
75 |
62 |
64 |
60 |
81 |
66 |
||
|
17 |
78 |
64 |
67 |
62 |
85 |
68 |
||
|
18 |
81 |
66 |
70 |
65 |
71 |
|||
|
19 |
84 |
68 |
72 |
67 |
73 |
|||
|
20 |
87 |
70 |
75 |
70 |
75 |
|||
|
21 |
90 |
72 |
78 |
72 |
77 |
|||
|
22 |
74 |
81 |
74 |
79 |
||||
|
23 |
76 |
84 |
77 |
81 |
||||
|
24 |
78 |
87 |
79 |
83 |
||||
|
25 |
80 |
90 |
81 |
85 |
||||
|
26 |
82 |
83 |
87 |
|||||
|
27 |
84 |
85 |
||||||
|
28 |
87 |
|||||||
|
29 |
89 |
Опис шкал і їх інтерпретація: запропонована автором інтерпретація шкал значень Т-балів у ряді випадків розходиться з математичним змістом стандартних балів. Тестові показники в діапазон 50 - 59 Т-балів слід розуміти як «норму», 60-69 Т-балів - як підвищені значення, і тільки значення вище 70 Т-балів як «відхилення». Нижче наводиться інтерпретація шкал так, як вона як вона описана автором.
1.Шкала установки на соціальну бажаність (службова шкала). Дана шкала призначена для вимірювання готовності досліджуваного самого уявляти себе в найбільш сприятливому світлі з точки зору соціальної бажаності. Показники від 50 до 60 Т-балів свідчать про помірні тенденції давати при заповненні опитувальника соціально-бажані відповіді. Показники понад 60 балів свідчать про тенденції випробуваного демонструвати суворе дотримання навіть малозначних соціальних норм, умисному прагненні показати себе в кращому світлі, про настороженість по відношенню до ситуації обстеження. Результати, що знаходяться в діапазоні 70 - 89 балів, говорять про високу настороженість випробуваного по відношенню до психодіагностичної ситуації і про сумнівної достовірності результати за основними шкалами. Про сприйняття ситуації як експертної одночасно з помірно високими показниками за шкалою № 1 також свідчить їх різке зниження за основним діагностичним шкалами. Для чоловічої популяції перевищення сумарного первинного балу за шкалою соціальної бажаності значення 11 первинних балів свідчить про недостовірність результатів за основними шкалами. Показники нижче 50 Т-балів свідчать про те, що випробуваний не схильний приховувати власні норми і цінності, коригувати свої відповіді в плані соціальної бажаності. Відзначено також, що молодші підлітки (14 років і молодше) не здатні тривалий час слідувати установкам на соціально-бажані відповіді.
Одночасно високі показники за службовою шкалою і за основними шкалами свідчать про сумнівної достовірності результати, або про дисоціації у свідомості випробуваного відомих йому і реальних норм поведінки.
2.Шкала схильності до подолання норм і правил. Дана шкала призначена для вимірювання схильності досліджуваного до подолання будь-яких норм і правил, схильність до заперечення загально прийнятих норм і цінностей, зразків поведінки. Результати, що лежать в діапазоні 50-60 Т-балів, свідчать про вираженість вищезгаданих тенденцій, про нонконформістські установки випробуваного, про його схильності протиставляти власні норми і цінності груповим, про тенденції "порушувати спокій", шукати труднощі, які можна було б подолати. Показники, що знаходяться в діапазоні 60-70 Т-балів, свідчать про надзвичайну вираженість нонконформістських тенденцій, прояв негативізму і змушують сумніватися в достовірності результатів тестування за даною шкалою. Результати нижче 50 Т-балів за даною шкалою свідчать про конформні установки випробуваного, схильності слідувати стереотипам і загальноприйнятим нормам поведінки. У деяких випадках за умови поєднання з досить високим інтелектуальним рівнем випробуваного і тенденції приховувати свої реальні норми і цінності такі оцінки можуть відбивати фальсифікацію результатів.
3.Шкала схильності до адиктивної поведінки. Дана шкала призначена для вимірювання готовності реалізувати адиктивну поведінку. Результати в діапазоні 50-70 Т-балів за даною шкалою свідчать про схильності випробуваного до відходу від реальності за допомогою зміни свого психічного стану, про схильність до ілюзорно компенсаторного способу вирішення особистісних проблем. Крім того, ці результати свідчать про орієнтацію на чуттєву сторону життя, про наявність "сенсорної спраги", про гедоністично орієнтованих нормах і цінностях. Показники понад 70 Т-балів свідчать про сумнівність результатів або про наявність вираженої психологічної потреби в адиктивних станах, що необхідно з'ясовувати, використовуючи додаткові психодіагностичні засоби. Показники нижче 50 Т-балів свідчать про невираженість перерахованих вище тенденцій, або про хороший соціальний контролі поведінкових реакцій.
4.Шкала схильності до саморуйнівної поведінки. Дана шкала призначена для вимірювання готовності реалізувати різні форми аутоагресивної поведінки. Об'єкт вимірювання очевидно частково перетинається з психологічними властивостями, вимірюваними шкалою № 3. Результати, що знаходяться в діапазоні 50-70 Т-балів за шкалою №4, свідчать про низьку цінність власного життя, схильність до ризику, виражену потребу в гострих відчуттях, про садомазохістські тенденції. Результати понад 70 Т-балів свідчать про сумнівної достовірності результати. Показники нижче 50 Т-балів даної шкали свідчать про відсутність готовності до реалізації саморуйнівної поведінки, про відсутність тенденції до соматизації тривоги, відсутність схильності до реалізації комплексів провини в поведінкових реакціях.
5.Шкала схильності до агресії та насильства. Дана шкала призначена для вимірювання готовності досліджуваного до ре реалізації агресивних тенденцій у поведінці. Показники, що лежать в діапазоні 50-60 Т-балів, свідчать про наявність агресивних тенденцій у досліджуваного. Показники, що знаходяться в діапазоні 60-70 Т-балів, свідчать про агресивну спрямованість особистості у взаєминах з іншими людьми, про схильність вирішувати проблеми за допомогою насильства, про тенденції використовувати приниження партнера по спілкуванню як засіб стабілізації самооцінки, про наявність садистичних тенденцій. Показники понад 70 Т-балів свідчать про сумнівної достовірності результати. Показники, що лежать нижче 50 Т-балів, свідчать про невираженість агресивних тенденцій, про неприйнятність насильства як засобу розв'язання проблем, про нетиповість агресії як способу виходу з фрустраційної ситуації. Низькі показники за цією шкалою в поєднанні з високими показниками за шкалою соціальної бажаності свідчать про високий рівень соціального контролю поведінкових реакцій.
6.Шкала вольового контролю емоційних реакцій. Дана шкала призначена для вимірювання схильності випробуваного контролювати поведінкові прояви емоційних реакцій (Увага! Ця шкала має зворотний характер). Показники, що лежать в межах 60-70 Т-балів, свідчать про слабкість вольового контролю емоційної сфери, про небажання чи нездатність контролювати поведінкові прояви емоційних реакцій. Крім того, це свідчить про схильність реалізовувати негативні емоції безпосередньо в поведінці, без затримки, про несформованість вольового контролю своїх потреб і чуттєвих потягів. Показники нижче 50 Т-балів за даною шкалою свідчать про невираженість цих тенденцій, про жорсткий самоконтроль будь-яких поведінкових емоційних реакцій, чуттєвих потягів.
...Подобные документы
Соціальна норма як правило та вимога суспільства до особистості. Особливості та ознаки правових норм, їх вплив на поведінку людини. Сучасні види нормативних систем: право, мораль, звичаї і традиції. Психологічні аспекти правової та девіантної поведінки.
реферат [29,3 K], добавлен 03.11.2014Девіантна поведінка особистості як психологічна проблема та соціально-психологічний феномен. Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків. Види психологічної корекції. Психологічна діагностика схильності особистості до девіантної поведінки.
курсовая работа [161,5 K], добавлен 16.06.2010Методологічні підходи дослідження проблем девіантної поведінки. Основні причини, що приводять підлітків до девіантної поведінки. Девіація як процес. Основні вияви девіантної поведінки. Передумови формування девіантної поведінки у родині та у школі.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 13.10.2012Психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка комплексу заходів щодо її психологічної корекції. Профілактика та подолання відхилень від норм поведінки в підлітковому віці. Педагогічні особливості девіантної поведінки.
дипломная работа [139,9 K], добавлен 02.06.2019Огляд проблеми розмежування понять норми та девіантної поведінки. Визначення впливу сімейного неблагополуччя на відхилену поведінку підлітка. Методи діагностики девіантної поведінки серед учнів школи, інтерпретація та аналіз отриманих результатів.
курсовая работа [46,7 K], добавлен 26.08.2014Проблема схильності дітей до девіантної поведінки. Засоби роботи з дітьми для профілактики і запобігання проявів у них девіантної поведінки. Вплив біологічних та соціально-психологічних факторів на формування неадекватної поведінки дітей дошкільного віку.
статья [18,6 K], добавлен 22.04.2015Поняття "норми" і його зв'язок з девіантною поведінкою. Аддіктивні форми поведінки. Особливості прояву схильності до девіантної поведінки у чоловіків та жінок, працівників органів внутрішніх справ. Проблема девіантної поведінки в сучасних умовах.
дипломная работа [94,6 K], добавлен 26.12.2012Психологія девіантної поведінки як міждисциплінарна галузь наукового знання. Поняття поведінкової норми, патології та девіації. Специфіка формування асоціальної поведінки особистості. Патохарактерологічний варіант розвитку девіантної поведінки.
курс лекций [136,8 K], добавлен 11.03.2011Соціальні та психологічні відмінності поведінки людей різного віку у конфліктних ситуаціях. Корекція конфліктної поведінки серед молоді та оптимізація міжособистісних стосунків. Рекомендації щодо мінімізації негативних наслідків під час конфліктів.
статья [22,6 K], добавлен 17.08.2017Вивчення проблеми трудоголізму як форми девіантної поведінки. Ознаки трудоголізму, причини його виникнення. Класифікація та психологічні особливості трудоголіків. Методичні основи виявлення, психологічної діагностики та профілактики трудоголізму.
курсовая работа [96,1 K], добавлен 17.06.2015Самосприймання студентів як психологічна проблема; вплив соціальних факторів на формування самосвідомості молоді, її складові і діагностика: характеристика і специфіка розвитку особистості студентського віку; аналіз і оцінка результатів дослідження.
курсовая работа [100,8 K], добавлен 13.01.2011Оцінка поведінкової норми. Види та суб'єкти девіантної поведінки. Клінічні прояви відхилень від норми. Соціальна дезадаптація як причина протиправної поведінки неповнолітніх. Способи надання психологічної допомоги підліткам з девіантною поведінкою.
реферат [22,3 K], добавлен 15.06.2009Лідерство і його вплив на порушення поведінки молоді. Дослідження взаємозв'язку між схильністю до девіантної поведінки і лідерськими якостями поведінки. Сучасні концепції: загальні типології і типи лідерства. Емпіричне дослідження лідерських якостей.
курсовая работа [114,1 K], добавлен 06.03.2012Експериментальна перевірка ефективності організаційно-педагогічних умов корекції девіантної поведінки молодших школярів. Зміст та результати формуючого експерименту. Дотримання у процесі роботи з учнями найважливіших принципів діяльності шкільних гуртків.
дипломная работа [422,4 K], добавлен 15.12.2013Прогресивні соціологи та психологи про причини відхилень у моральному розвитку особистості. Вікові й індивідуальні особливості дисгармонійного розвитку особистості учнів. Профілактика проявів девіантної поведінки, вплив виховання на запобігання порушення.
курсовая работа [73,6 K], добавлен 11.03.2011Дослідження вікових особливостей та ціннісних орієнтацій молоді. Психологічні особливості прояву інтересу молоді до художньої літератури як твору мистецтва. Вплив обраної професії на інтерес до читання літератури. Мотиви відповідальної поведінки.
курсовая работа [557,4 K], добавлен 15.01.2014Поняття ґендеру у вимірі соціально-психологічних досліджень. Психологія ґендерної поведінки, фактори ґендерної соціалізації. Характер ґендерних ролей у шлюбі чоловіків та жінок. Методичні засади дослідження ґендерно-рольової поведінки особистості.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 20.10.2013Дослідження суїцидальної поведінки як соціально-психологічного явища. Умови формування і вікові особливості суїцидальної поведінки. Аналіз взаємозв'язку сімейного виховання та суїцидальної поведінки підлітків. Профілактична робота з дітьми групи ризику.
курсовая работа [82,5 K], добавлен 14.06.2015Загальна характеристика підліткового віку. Поняття і види девіантної поведінки, причини її появи у молоді. Поняття про адитивну поведінку, її групи та шляхи формування. Стадії формування залежності від наркотичних та психотропних речовин у підлітків.
реферат [58,2 K], добавлен 15.02.2010Агресія та агресивність як предмет наукового дослідження. Психологічні та соціальні детермінанти підліткової агресії. Обґрунтування методик та процедура психодіагностичного обстеження. Взаємозв'язок умов соціалізації з проявами агресивності у підлітків.
дипломная работа [99,6 K], добавлен 12.03.2012
