Аутизм: проблеми психологічної допомоги
Сутність соціокультурної, психологічної концепцій аутизму. Проблеми розмежування аутизму та інших порушень розвитку. Застосування відеотренінгу для допомоги родинам аутистичних дітей. Психологічні особливості аутистів, розвиток соціальної взаємодії.
Рубрика | Психология |
Вид | учебное пособие |
Язык | украинский |
Дата добавления | 16.02.2019 |
Размер файла | 168,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Львівський національний університет імені Івана Франка
Міністерство освіти і науки України
Навчальний посібник
Аутизм: проблеми психологічної допомоги
К.О. Островська
Львів
Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка 2009
Рецензенти:
Н.О.Губа, зав.кафедри практичної психології Запорізького національного університету, доцент, кандидат психологічних наук.
Т.В.Скрипник, с.н.с. лабораторії діагностики і психічного розвитку дитини Інституту спеціальної педагогіки АПН України, кандидат психологічних наук. аутизм соціальний відеотренінг психологічний
М.Сварник, доцент кафедри соціології і соціальної роботи Національного університету “Львівська політехніка”.
Островська К.О.
Аутизм: проблеми психологічної допомоги. Навчальний посібник, 2009. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка. - 110 с.
У навчальному посібнику викладено сучасні погляди на теорію і практику проблеми загальних розладів розвитку (аутизму) у дітей, розглянуто медико-психологічні концепції загальних розладів розвитку, представлено різні форми психологічної, соціальної допомоги аутистичним дітям та їх родинам, наведено схему психологічної діагностики аутизму та сформульовані основні засади створення індивідуальних корекційних програм для аутистичних дітей.
Навчальний посібник рекомендований для студентів психологічних відділень вищих навчальних закладів освіти, практичних психологів, педагогів, дефектологів, психіатрів, дитячих лікарів.
Зміст
Передмова
1. Проблема аутизму в медико-психологічній
літературі
1.1 Психічний дизонтогенез
1.2 Історичний аспект проблеми аутизму
1.3 Класифікація аутизму
1.4 Концепції аутизму: соціокультурна, психологічна, біологічна
1.5 Медичні проблеми дітей з аутизмом
1.6 Проблеми розмежування аутизму та інших порушень розвитку
2. Психологічні особливості аутистичних дітей
2.1 Особливості сприймання
2.2 Особливості розвитку мовлення
2.3 Особливості гри
2.3 Розвиток соціальної взаємодії
2.4 Проблеми поведінки
3 Психологічна діагностика аутизму
3.1 Місце психологічного дослідження у комплексній діагностиці загальних розладів розвитку
3.2 Діагностичні критерії аутизму
3.3 Рання діагностика аутизму
3.4 Опитування батьків і спостереження за дитиною
3.5 Складання індивідуальних програм розвитку
4 ТЕРАПІЯ І НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ
4.1 Психологічний погляд на проблему співпраці спеціалістів із батьками аутистичних дітей
4.2 Засади психологічної роботи з аутистичними дітьми
4.3 Терапія сенсорних розладів
4.4 Недирективні форми терапії
4.5 Програма терапії та навчання аутистичних дітей TEACCH
4.6 Терапія родини
4.7 Головні завдання психотерапевтичної взаємодії з аутистичною дитиною
4.8 Застосування відеотренінгу для допомоги родинам аутистиччних дітей
4.9 Роль інтегрованої групи в соціально-психологічній допомозі дітям з аутизмом
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК 1.
ДОДАТОК 2.
ДОДАТОК 3
ПЕРЕДМОВА
Дитячий аутизм, який у 40-х роках ХХ століття був описаний як окрема нозологічна одиниця, досі постає як суперечливий діагноз, зокрема, стосовно його етіології. Цей загальний розлад розвитку простежується у чотирьох - п'яти випадках на 10000 дітей (0,04 - 0,05%). За частотою повторення дитячий аутизм перебуває на четвертому місці серед різноманітних видів хронічної нервово-психічної патології у дітей після розумової відсталості, епілепсії та дитячого церебрального паралічу.
Аутистичні діти багато років були позбавлені доступних для інших осіб форм медико-психолого-педагогічної допомоги. Лише у 70 - 80-х роках, а в Україні наприкінці 90-х років ХХ століття зроблені перші кроки в напрямі напрацювання адекватної моделі допомоги особам з аутизмом. До цієї моделі належать як медикаментозна терапія, так і психолого-педагогічна корекція. Не зважаючи на певний позитивний ефект медикаментозної терапії, провідною формою роботи з аутистами є психолого-педагогічна корекція. Корекційна робота з аутистичними дітьми включає виявлення і розвиток творчих здібностей дітей, розвиток мовлення та комунікативних навичок, а також систематичну працю з батьками.
У посібнику розглянуто сучасні теоретичні аспекти аутизму, подані зразки допомоги аутистичним дітям, узагальнено досвід роботи з аутистичними дітьми в Україні.
1. ПРОБЛЕМА ЗАГАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ РОЗВИТКУ (АУТИЗМУ) В МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
1.1 Психічний дизонтогенез
Порушення розвитку дитини в медико-психологічній літературі окреслюється терміном «психічний дизонтогенез». Основними клінічними типами психічного дизонтогенезу на думку Г. К. Ушакова та В. В. Ковальова, є:
· ретардація, тобто затримка і стійкий психічний недорозвиток як загальний так і парціальний;
· асинхронія як нерівномірний, дисгармонійний розвиток, що включає ознаки ретардації та акселерації.
Розглянемо інший варіант класифікації, у якій диференційовано окремі варіанти аномалій:
1. недорозвиток;
2. затримка розвитку;
3. пошкоджений розвиток;
4. дефіцитарний розвиток;
5. спотворений розвиток;
6. дисгармонійний розвиток.
Для дизонтогенезу за типом загального стійкого недорозвитку найбільш типовим є ранній час ушкодження, коли виражається незрілість мозкових систем, в першу чергу більш складних, що мають довгий період розвитку. Типовим прикладом є олігофренія. Екстенсивність ураження, пов'язана з генетичними недоліками розвитку, дифузним ураженням незрілого мозку в ряді внутрішньоутробних, родових і ранніх постнатальних впливів, обумовлює первинність і тотальність недорозвитку мозкових систем. Вторинний ефект формується за рахунок недостатності впливу з боку найбільш постраждалих вищих психічних функцій, а також певною мірою і недостатність впливу дефектних базальних функцій на вищі.
Характерна інертність психічних процесів із фіксацією на примітивних асоціативних зв'язках, з труднощами їх перебудови. В асинхронії розвитку домінують явища ретардації. Різні функції недорозвинуті нерівномірно. Найбільш виражена недостатність вищих психічних функцій і менше -- базальних. Так найбільше відставання у розвитку простежується за шкалою інтелекту, комунікації; в меншій мірі порушені сприйняття, пам'ять, моторика, елементарні емоції.
Для психічного дизонтогенезу за типом затримки психічного розвитку (ЗПР) характерне сповільнення темпу формування пізнавальної та емоційної сфери з їх тимчасовою фіксацією на більш ранніх вікових етапах.
Затримка психічного розвитку може бути викликана генетичними, соматогенними, психогенними факторами, а також церебрально-органічною недостатністю, найчастіше резидуального характеру (інфекції, інтоксикації, травми мозку). При цьому затримка розвитку емоційної сфери виявляється в різних клінічних варіантах інфантилізму. Сповільнення темпу пізнавальної діяльності пов'язують з хронічною астенією. Характерна мозаїчність уражень, де поруч з дефіцитарними функціями є і майже повністю збережені. Простежується інертна фіксація більш елементарних зв'язків, що призводить до затримки інволюції більш ранніх форм. Явище асинхронії пов'язане з тим, що первинний дефект частіше порушує розвиток окремих базальних ланок психічних процесів, вищі структури страждають вторинно.
Порушений психічний розвиток має ту ж етіологію, що й органічний недорозвиток психіки. Основна відмінність патогенезу пов'язана з більш пізнім (після 2-3 років) паталогічним впливом на мозок, коли більша частина мозкових систем значною мірою вже сформована і їх неповноцінність виявляється лише згодом.
Зауважимо, що компонент пошкодження присутній маже у всіх видах аномального розвитку. В інших видах дизонтогенезу він є або ускладнюючим фактором, або пусковим механізмом. Характерною моделлю порушеного розвитку є позитивна деменція. При її появі в досить ранньому віці характер дизонтогенезу визначається поєднанням грубого порушення ряду сформованих психічних функцій з недорозвитком онтогенетичних більш молодих утворень (лобні системи). В старшому віці трапляється і первинне порушення лобних систем. Окрім порушення підкоркових функцій, також простежують значні відхилення в емоційній сфері, що веде до ізоляції окремих систем, розладу складних ієрархічних зв'язків, нерідко з грубим регресом інтелекту та поведінки.
Дефіцитарний розвиток пов'язаний з важким порушенням окремих аналізаторних систем: зору, слуху, мови тощо. Первинний дефект аналізатора або певної соматичної системи веде до недорозвитку функцій, пов'язаних з ними найбільш тісно, а також до затримки розвитку інших функцій, що гальмує психічний розвиток загалом. Асинхронія виявляється в різному ступені недорозвитку одних аналізаторних систем при збереженні інших. Дефіцитарність певних сенсорних і моторних систем спричиняє виникнення явищ ізоляції.
При спотвореному розвитку простежується складне поєднання загального недорозвитку, затриманого, порушеного та прискореного розвитку окремих психічних функцій, що зумовлюють появу якісно нових патологічних утворень. Спотворений розвиток притаманний ряду процесуальних спадкових захворювань. Найхарактерніша модель -- аутизм.
Останнім часом поширеною є думка про зв'язок цієї аномалії розвитку з органічним ураженням мозку. Для порушеного розвитку характерна найбільш виражена асинхронія. У процесі формування психічних функцій простежується інша ієрархія в послідовності розвитку окремих систем, до деякої міри обернена нормальному онтогенезу. Велике значення в порушеному дизонтогенезі відіграє явище ізоляції: функції, що розвиваються прискорено, не „підтягують” розвиток інших, що призводить до стереотипів у мові, ігрових діях тощо.
Дизгармонійний розвиток структурно нагадує спотворений розвиток (явище ретардації одних систем з парціальною акселерацією інших). Основою цього виду є вроджена або рано набута стійка диспропорція психіки (переважно в емоційно-вольовій сфері).
Моделлю дисгармонійного розвитку є ряд психопатій, передусім конституційних, переважно спадково обумовлених, а також так звані патологічні формування особистості в результаті неправильних умов виховання.
Клінічні дослідження переконують у тому, що при одному й тому ж захворюванні можуть поєднуватися різні види дизонтогенезу. Це дає змогу розглядати окремі варіанти дизонтогенезу не як самостійне незалежне новоутворення, а скоріше як синдроми аномального розвитку, що можуть поєднуватися за умови домінування якогось одного.
1.2 Історичний аспект проблеми дитячого аутизму
У сучасній медико-психологічній літературі аутизм розглядають як загальний розлад розвитку, яке виявляється в ранньому дитинстві та триває протягом усього життя [2]. Люди з аутизмом неадекватно реагують на оточуючих, погано засвоюють навики, які необхідні для спілкування, схильні до ригідної поведінки та стереотипних дій [11].
У становленні теорії аутизму можна виділити декілька головних етапів [8].
I етап. Донозологічний період (кінець XIX -- початок XX ст.), який характеризується окремими згадками про дітей із прагненням до самотності та втечі.
Першим спеціалістом, який звернув особливу увагу на малих дітей з тяжкими психічними порушеннями та вираженими відхиленнями, затримкою і розладами процесу розвитку, був психіатр Г. Маудслей (1867), який розглядав такі розлади як “психози”.
II етап. Так званий доканнерівський період у розвитку проблеми аутизму охоплює 20 - 40-ті роки ХХ сторіччя, який пов'язується з виявленням у дітей так званої шизоідії. Саме в цей період виник термін “аутизм” (грец. “autos” - сам). Його в наукову термінологію психіатрії ввів E. Бльойлер (1920). Аутизм він трактував як симптом шизофренії і охактеризував його як відчуження від реальності з наявністю внутрішнього життя, особливого світу мрій і фантазій. Згодом він визнав наявність симптомів аутизму у клінічній картині таких хворіб, як маніакально-депресивний психоз (МДП), шизоїдна психопатія, істеричні та афективниі розлади. На думку вченого, в основі аутизму лежать афективні комплекси і порушення мислення.
У працях Е. Бльойлера (а згодом і Л. Каннера) йшлося про замкнутих дітей, хоча більш пізніші дослідження, проведені з метою виявлення соціальних ознак аутизму (С. Байрон-Кохен, Л. Бобкович, Л. Вінг, Дж. Глатзель, Б. Кауфман, E. Mінковськi, П. Рандел, Б. Рімланд, Е. Шоплер, Т. Яшімото), засвідчили, що назва не достатньо відображає зміст проблеми, оскільки багатьох аутистичних дітей можна охарактеризувати як «активних», але «дивних», однак не замкнутих.
Багато клініцистів запропонували своє розуміння поняття аутизму. На думку E. Mінковськi (1927), аутизм є наслідком порушення „вітального” інстинкту; Дж. Глатзель (1982) проаналізував аутизм в аспекті інформаційного порушення між особистістю і середовищем. Власне трактування аутизму запропонував С. Салліван (1953), який вважав, що аутизм є наслідком регресу на ранньому рівні психічного онтогенезу. На взаємозв'язок особистісної дезадаптації та аутизму звертав увагу І. Т. Вікторов (1980), а на зв'язок між порушенням «Я-концепції» та аутизмом -- С. Ф. Семенов (1975).
Слід підкреслити, що такі нетотожні поняття, як „аутизм”, «аутистичний розлад», «аутистичний синдром», «аутистичне мислення», «аутистична поведінка» нерідко вживають як синоніми, що зумовлює серйозні кваліфікаційні та діагностичні труднощі.
У дитячій психіатрії поняття аутизму як синдрому почали використовувати з часу виділення ранньої дитячої шизофренії (Г. Е.Сухарьова, 1926, 1937; М. О.Гуревич, Н. И.Озерецький , 1930; Л. Бендер, 1933, 1956; Дж. Лутц, 1938) і шизоїдії (Т. П.Симеон, 1929; A. Хомбургер, 1926 та ін.). Т. П. Симеон вперше простеживши за формуванням шизоїдної психопатії у дітей трьох-п'яти років, дійшла висновку, що їм властиві аутизм і мала прив'язаність до об'єктів реального світу. На цьому етапі перед клініцистами стояла проблема доказу можливості формування аутизму в незрілої особистості дитини. В. П. Осипов (1931) розглядав аутизм як «відокремлення хворих від зовнішнього світу», а В. А. Гиляровський (1938) писав про аутизм як про «своєрідний розлад свідомості свого «Я» та всієї особистості з порушенням нормальних настановлень до довкілля» [7].
ІІІ етап дослідження проблеми аутизму називають каннерівським (40 - 80-ті роки ХХ ст.). У цей період були опубліковані кардинальні праці з дитячого аутизму, одним з перших авторів яких був Л. Каннер (1943). У своїх працях автор описує особливі стани у дітей, що проявляються з перших років життя й зумовлена крайньою самоізоляцією. Він запропонував назвати ці стани «раннім дитячим аутизмом». Концепція раннього дитячого аутизму Каннера відрізнялася від бльойлерівского трактування аутизму, незважаючи на те, що у витоках цієї концепції лежали найвідоміші дослідження аутизму при шизофренії, шизоїдії, проведені в Європі, США (E. Бльойлер, 1911, 1922; Крепелін Е., 1913; Кречмер E., 1921).
Л. Каннер вважав, що синдром раннього дитячого аутизму частіше трапляється у дітей, ніж це вважалось раніше, і що ранній дитячий аутизм помилково розглядали як розумову відсталість або дитячу шизофренію. Каннер виділяв п'ять головних критеріїв дитячого аутизму:
· глибоке порушення контакту з іншими людьми;
· нав'язливе прагнення до одноманітних форм активності;
· поглинутість предметами, які крутяться;
· мутизм, або мовлення, не спрямоване на міжособистісне спілкування;
· високий когнітивний потенціал.
На підставі більшої кількості спостережень, Л. Каннер (1956) дійшов висновку, що головними критеріями дитячого аутизму є глибоке порушення контакту з іншими людьми та нав'язливе прагнення до одноманітних форм активності, а від трьох інших критеріїв як основних відмовився.
Складні й різні психопатологічні симптоми в клініці дитячого аутизму були підставою для того, щоб розглядати це захворювання як окремий розлад, але феноменологічне визначення Каннер зберіг за ним колишнє -- аутизм. Це зумовило плутанину понять дитячого аутизму як розладу та аутизму як симптому (за Е. Бльойлером). Тому, коли йдеться про ранній дитячий аутизм, мається на увазі не симптом аутизму в бльойлерівському розумінні, який постає як ознака різних хворіб і насамперед шизофренії, а розлад (хвороба), названий раннім дитячим аутизмом Каннера, або синдромом Каннера.
IV етап. У 50 - 90-х роках ХХ ст. (так званий постканнерівський) аутистичні розлади у дітей вивчали за допомогою уточнення клініко-психопатологічних особливостей раннього дитячого аутизму. В результаті досліджень багатьох авторів (В. М. Башина, Г. Н. Пивоварова, 1970; В. М. Башина, 1980; E. Ентоні, 1958; Б. Рімланд, 1964; Дж. Лутц, 1968; Л. Вінг, 1981; M. Руттер , 1987) у структурі раннього дитячого аутизму вдалося виявити такі розлади, як порушення апетиту, відсутність адаптації до оточення, а також афективні розлади; уточнити терміни розгорнутого прояву (до трьох - п'яти років) клініки дитячого аутизму і можливість виникнення позитивних психопатологічних розладів поряд із симптомами порушення розвитку всіх сфер діяльності (Л. Каннер, 1956, В. М. Башина, 1975, 1978, 1980; Л. Ейзенберг, та ін.).
З'явилися праці, у яких автори доводили неспецифічність раннього дитячого аутизму. Послідовники психогенезу пов'язували формування раннього дитячого аутизму з порушенням симбіозу між матір'ю і дитиною, розладом адаптаційних механізмів у незрілої особистості, зі слабкістю інтеграційних процесів у нервовій системі дитини, із впливом таких зовнішніх чинників, як пологи, вікові кризові періоди, інфекції, травми, відстоюючи багатофакторність раннього дитячого аутизму (M. Махлер, 1959, 1972; З. Руттенберг, 1970 та ін.).
Великі досягнення у сфері вивчення диференційованих форм розумової відсталості привели до опису аутистичних симптомів при розумовій відсталості, фенілпіровиноградній олігофренії, Х-ламкій хромосомі, синдромі Дауна й інших розладах (Г. С. Маринчева, В. И. Гаврилов, 1988 та ін.).
З дитячої шизофренії був виділений і ретельно описаний синдром Ретта, за наявності якого відзначалися аутистичні симптоми виявлялися на першій стадії його розвитку (В. М. Башина та ін., 1993, 1995; Ретт A., 1966; Хагберг Б., 1985).
Отже, питання про аутистичні розлади в дитинстві розглядається протягом пів-століття. Залежно від наукового напрямку, в аспекті якого розглядають аутистичні розлади, їхню природу і клініку, їх відповідно верифікують як симптом, синдром, хворобу, патологію розвитку. Це відображено й у міжнародних класифікаціях хворіб, у яких аутистичні розлади визначено серед найрізноманітніших порушень розвитку або психозів дитячого віку.
1.3 Класифікація аутизму
Згідно з МКХ-10, аутистичні синдроми введені в підрозділ «Загальні розлади розвитку» розділу «Порушення психологічного розвитку». Їх класифіковано:
F84 Загальні розлади розвитку
Розлади, що належать до цієї групи, характеризуються якісними відхиленнями в реципрокних соціальних взаємодіях і в способах комунікації, а також обмеженим, стереотипним набором інтересів та занять, які повторюються. Ці якісні аномалії є загальними рисами функціонування індивіда у всіх ситуаціях.
За бажанням можна застосовувати додатковий код для позначення будь-якого супутнього захворювання чи розумової відсталості.
F84.0 Дитячий аутизм
Цей вид загального розладу розвитку визначається наявністю патологічного і (чи) порушеного розвитку, який вперше виявляється у віці до трьох років, і є характерним типом аномального функціонування у всіх трьох таких сферах: реципрокна соціальна взаємодія; комунікація; поведінка (простежується обмежений набір її стереотипних форм, що повторюються). Крім цих специфічних діагностичних ознак, часто наявні інші - неспецифічні - проблеми, такі як-от страхи (фобії), порушення сну і харчової поведінки, спалахи гніву й агресивність (зокрема і спрямована на себе).
Належать:
аутистичний розлад;
інфантильний аутизм;
інфантильний психоз;
синдром Каннера.
Не належить: аутистична психопатія (F84.5).
F84.1 Атиповий аутизм
Цей різновид загального розладу розвитку відрізняється від дитячого аутизму або за часом прояву, або неповною відповідністю вимогам за трьома наборами діагностичних критеріїв. Отже, цей тип вперше проявляється тільки у віці після трьох років і (або) за відсутності достатньо чітких симптомів в одній (або двох) з трьох психопатологічних сфер, необхідних для діагнозу аутизму (а саме: порушення реципрокної соціальної взаємодії, комунікативних навичок і обмежена, стереотипна поведінка, яка повторюється) всупереч наявності характерних аномалій у двох інших сферах (або відповідно в одній з них). Атиповий аутизм найчастіше виникає у дітей з глибокою розумовою відсталістю або з важким специфічним розладом розвитку рецептивного мовлення.
Належить:
атиповий психоз дитячого віку;
розумова відсталість з рисами аутизму.
F84.10 Атиповість за часом прояву.
F84.11 Атиповість за симптоматикою.
F84.12 Атиповість як за часом прояву так і за симптоматикою.
F84.2 Синдром Ретта.
У цьому стані (поки що описаний лише у дівчат) за раннім періодом зовнішньо нормального розвитку простежується часткова або повна втрата мовлення, набутих локомоторних і мануальних навичок поряд з уповільненням росту голови. Зазвичай розлад починається у віці від 7 до 24 місяців. Особливо характерними є втрата цілеспрямованих рухів руки, стереотипії у формі „заламування рук” і задишка. Соціальний та ігровий розвиток зупиняється, однак виявляється збереження соціального інтересу. Приблизно до чотирирічного віку починають розвиватись статична атаксія і апраксія, а згодом нерідко і хореоатетоїдні рухи. Наслідком стану майже завжди є тяжка розумова відсталість.
F84.3 Інший дезінтегративний розлад дитячого віку
Це загальний розлад розвитку (інший, ніж синдром Ретта), який характеризується періодом в цілому нормального розвитку до його початку, після чого протягом декількох місяців відбувається виразна втрата раніше набутих навичок в декількох сферах розвитку. Зазвичай, це супроводжується загальною втратою інтересу до довкілля, стереотипними рухами, що повторюються, а також відхиленнями в соціальних взаємодіях і спілкуванні, схожими до тих, що простежуються при аутизмі. У деяких випадках встановлюють зв'язок розладу з енцефалопатією, але діагноз грунтується на поведінкових симптомах.
Належить:
дезінтегративний психоз;
дитяча деменція;
симбіотичний психоз;
синдром Геллера.
Не належить: синдром Ретта (F84.2).
F84.4 Гіперактивний розлад, що поєднується з розумовою відсталістю і стереотипними рухами
Це нечітко описаний розлад невизначеного нозологічного походження. Ця категорія призначена для випадків, які характеризуються поєднанням у дітей важкої розумової відсталості (IQ нижче 50) з вираженою гіперактивністю і порушенням уваги, а також стереотипною поведінкою. Дітям із таким розладом не допомагає лікування стимулювальними засобами (на відміну від тих, у кого коефіцієнт інтелектуальності в межах норми), до того ж ці препарати можуть спричиняти у них тяжку дисфоричну реакцію (іноді з психомоторною затримкою). У підлітковому віці гіперактивність має тенденцію змінюватись на понижену активність (нехарактерно для дітей з гіперкінетичним розладом при нормальному інтелекті). Цей синдром часто поєднується з різними видами затримки розвитку, специфічними або загальними. Невідомо наскільки поведінкові порушення є наслідком низького інтелекту або органічного ураження мозку.
F84.5 Синдром Аспергера
Цей розлад, нозологічна самостійність якого не визначена, характеризується тим самим типом якісного порушення реципрокної соціальної взаємодії, що й типовий аутизм, та обмеженим набором стереотипних, повторюваних інтересів і занять. Головна відмінність від аутизму полягає у відсутності загальної затримки або відставання у розвитку мови або когнітивних функцій. Синдром Аспергера часто супроводжується вираженою незграбністю. Характерна стійка тенденція до збереження порушень, які розвинулись у підлітковому і дорослому віці; в молодому віці деколи простежуються психотичні епізоди.
Належить:
аутистична психопатія;
шизоїдний розлад дитячого віку.
F84.8 Інші загальні розлади розвитку
F84.9 Загальний розлад розвитку, неуточнений
Цю діагностичну категорію варто використовувати для розладів, які відповідають опису загальних розладів розвитку, у тому випадку,коли, зважаючи на суперечливість даних або через відсутність адекватної інформації, немає можливості з'ясувати, чи задовольняються діагностичні критерії якої-небудь з попередніх рубрик у F84.
1.4 Концепції аутизму: соціокультурна, психологічна, біологічна
Запропоновано різні концепції [24, 27, 28, 49], щоб пояснити аутизм. Розглянемо основні: соціокультурну, психологічну і біологічну.
Соціокультурна концепція. Першим звернув увагу на специфічні риси батьків аутистичних дітей Лео Каннер. Певні властивості особистості батьків, на думку вченого, створюють несприятливий клімат для розвитку дитини, що й спричиняє виникнення хвороби. Згідно з його описом, такі батьки - це високоінтелектуальні, проте холодні люди, “батьки-холодильники”. Ці твердження мали суттєвий вплив на загальну думку і на думку батьків про самих себе. Пізніші дослідження не підтвердили того, що батьки таких дітей обов'язково є жорстокими, холодними, які нехтують своїми обов'язками чи мають порушення психіки (Роузен, 1992).
Інші клінічні спеціалісти вважали, що високий рівень соціального і пов'язаного з навколишніми умовами стресу може бути однією з причин аутизму. Однак, дослідження спростували й цю гіпотезу. Вчені, які порівнювали дітей-аутистів з дітьми, які не мають цього розладу, не виявляли ніяких розбіжностей у кількості таких сімейних подій, як смерть батьків, їхнє розлучення чи фінансові проблеми в сім'ї (Кокс, 1975).
Отже, соціокультурна концепція пояснює лише деякі аспекти проблематики аутизму, не розкриваючи причин цього явища та не подаючи результативних способів допомоги.
Психологічна концепція. На думку деяких учених, в аутистів є вроджені перцептивні чи когнітивні порушення, що унеможливлюють їхнє нормальне спілкування та взаємодію з іншими. Такий погляд на проблему аутизму існує в рамках теорії «емоційно-когнітивного функціонування» (або «теорія розуму») (Леслі, 1997; Фрітц, 1989; Байрон-Кохен, 1997; Хейп, 1997).
За теорією “емоційно-когнітивного функціонування” (Theory of mind) людина здатна передбачувати та розуміти наміри, думки інших людей (а також власні) на підставі поведінки, вигляду, вербальних та невербальних аспектів комунікації [26].
До трьох чи п'яти років більшість дітей здатні брати до уваги думку іншої людини і розуміють, що, враховуючи цю думку, можна передбачити, що людина робитиме, тобто вони вчаться «читати думки» інших людей. Для пояснення цієї теорії наведемо приклад: «Іринка поклала м'ячик у скриньку для іграшок, а потім ми спостерігаємо, як Андрійко забирає цей м'ячик і відносить його в іншу кімнату, поки Іра спить. Ми знаємо, що Іра, коли прокинеться, шукатиме свій м'ячик у скриньці для іграшок, бо вона не знає, що Андрій забрав його. Ми знаємо це, оскільки беремо до уваги думку Іринки. Здорова дитина так само зможе передбачити поведінку дівчинки. Людина, яка має аутизм, цього зробити не зможе. Така людина буде очікувати, що Іра піде за своїм м'ячиком в іншу кімнату, тому що м'яч є там. Те, що відбувається в голові дівчинки, для такої людини значення не має».
Досвід роботи з аутистами показує, що вони справді страждають своєрідною “розумовою сліпотою”. Тому їм важко брати участь у рольових іграх, ефективно взаємодіяти з іншими людьми, використовувати засоби мовлення, які передбачають врахування іншої думки. Чому ж аутисти мають таке емоційно-когнітивне обмеження? Як вважають Гермелін та О'Коннор (1998), це відбувається внаслідок порушень біологічного характеру в ранньому дитинстві, що спричинює неспроможність аутистичної дитини у процесі сприйняття відрізняти важливе від другорядного.
Біологічна концепція. Протягом багатьох років дослідники намагаються визначити, які біологічні аномалії можуть бути причиною нездатності виробити теорію емоційно-когнітивного функціонування чи всієї сукупності симптомів аутизму. Чіткого біологічного пояснення поки що не знайдено, вчені висловлюють кілька гіпотез. По-перше, дослідження батьків дітей з аутизмом, дають змогу говорити про певну роль генетичного чинника в розвитку цього розладу. Наприклад, у братів і сестер аутистів, хвороба розвивається в шести - семи випадках зі 100 (Пайвен та ін., 1997), тобто в 200 разів частіше, ніж у середньому в усіх людей. Однояйцеві близнюки аутистів належать до найбільш ризикованої групи. Крім цього, у 10 - 12% людей, які мають аутизм, простежуються хромосомні аномалії (Садхалтер та ін., 1990). Деякі дсолідники пов'язують аутизм також з ускладненнями, які виникають під час вагітності чи народження дитини (Рімланд, 1992; Гудмен, 1990). Ймовірність розвитку аутизму зростає, якщо жінка під час вагітності хворіла на краснуху, до чи після вагітності працювала з токсичними хімічними речовинами, чи якщо були ускладнення при пологах.
У 80-х роках ХХ століття виявлено специфічні біологічні аномалії, що вагомо вплинуло на дослідження розвитку аутизму. У деяких працях, наприклад, особливу увагу зосереджено на мозочку (Корчесне, 1997). Результати нейрофізіологічних досліджень дають змогу припустити, що в аутистів ще в ранньому дитинстві виникають аномалії в цій частині головного мозку. Якщо мозочок розвивається аномально, дуже важко спрямовано фокусувати свою увагу, розуміти словесні натяки чи міміку інших людей і сприймати соціальну інформацію, що є суттєвими ознаками аутизму. Дослідження у цьому напрямку продовжуються до сьогоднішнього дня.
1.5 Медичні проблеми дітей із загальними розладами розвитку
Розумова відсталість
Часто виникає необхідність співвідносити аутизм і розумову відсталість. Адже відомо, що дитячий аутизм може бути пов'язаний з різними, зокрема низькими показниками розумового розвитку: дві третини дітей з аутизмом при психологічному обстеженні оцінюються як розумово відсталі (половина з них - як глибоко розумо відсталі). Необхідно, однак, розуміти, що порушення інтелектуального розвитку при аутизмі має якісну специфіку: при кількісно рівному коефіцієнті розумового розвитку дитина з аутизмом у порівнянні з дитиною з розумовою відсталістю (F70-F79 за МКХ-10) може виявляти набагато більшу кмітливість в окремих сферах, з одного боку, і значно гіршу адаптацію до життя в цілому, з іншого. Показники розумового розвитку дітей-аутистів за окремими тестами будуть відрізнятись один від одного, наприклад, діти із синдромом Аспергера, мають високий рівень ІQ, висловлюються реченнями (навіть можуть бути надмірно говіркими) і дуже активні. Слід відмітити те, що чим нижчий коефіцієнт розумового розвитку, тим виразнішою буде різниця між результатами у вербальних і невербальних завданнях на користь останніх.
Зрозуміло, що люди з такими різними рівнями здібностей мають потребу в диференційованому керівництві і навчанні, а також у спеціальних умовах. Наприклад, вважається неприйнятним поєднувати в одному навчальному класі дітей з аутизмом зі значним ступенем розумової відсталості з дітьми-аутистами, для яких характерний високий інтелектуальний розвиток.
Епілепсія
Епілепсія зустрічається у 30% аутистів і може ускладнювати перебіг захворювання. Існує достатня кількість даних, які вказують на те, що епілепсія може імітувати або провокувати аутизм. Наприклад, зміни поведінки, аналогічні таким при аутизмі, можуть проявлятись при синромі Ландау-Клеффнера (набута епілептичні дисплазія), при якому встановлюють за результатами електроенцефалографії (ЕЕГ). Складно робити висновок про значення пароксизмальної активності, яка виявляється при ЕЕГ у 50% дітей з дисплазією розвитку при відсутності нападів (Пікард та ін., 1998). Подібні дані були виявлені при аутизмі (Кавасакі та ін., 1997). Пароксизми при ЕЕГ були статистично пов'язані з аутистичною регресією, проявом аутизму після періоду номального розвитку (Тучман та Рейпін, 1997). Одночасно паксизмальна активність, за даними ЕЕГ, спостерігається в невеликої кількості хворих і частіше відмічається при пізньому виникненні аутизму (Чех та Бученон, 1997). Ці дані вказують на можливість існування епілептичної природи деяких випадків аутизму та необхідність застосування ЕЕГ в якості рутинного методу обстеження осіб з аутизмом. Це не просто, так як дослідження повинно враховувати і поверхневий, і повільнохвильовий сон. Більше того, подібний підхід виправданий тільки в тому випадку якщо отримані результати впливають на поведінку хворих: пароксизмальні порушення складно ігнорувати навіть при відсутності клінічних нападів.
Будь-який аналіз результатів лікування вимагає наявності або контрольної групи хворих, в якій лікування не проводилось, або даних про клінічний перебіг захворювання: у яких дітей аутизм має місце з моменту народження, в кого з раннього дитинства; як швидко він розвивається, які функції порушуються. Особливо важливо встановити, як часто проявляється аутистична регресія. Ці дані слід спів ставити з результатами лікування, так як необхідно знати, у яких дітей може настати покращення (особливо відразу після початку захворювання). Рання ремісія може свідчити про те, що вони не потрапили до психіатра і їм не був встановлений діагноз»аутизм».
Епілептичний напад може бути «класичного» генералізованого типу (grand mal), з тонічними судомами, ритмічними конвульсіями у всіх групах мускулів, утратою свідомості, іноді з прикушуванням язика, відсутністю дихання, посинінням і рідше з утратою сфінктерного тонусу з наступною втратою контролю над виділенням сечі і калу. Напад може тривати декілька хвилин і зазвичай завершується глибоким сном. Людину необхідно покласти на ліжко або на підлогу (для запобігання ушкодженні від падіння, удушення і дисфункції дихання у випадку наявності перешкоди в дихальних шляхах).
Деякі варіанти епілептичних нападів супроводжуються попередніми "психіатричними" симптомами, включаючи дивне поводження, застиглий погляд, автоматизми, відсутність або замкнутість. В окремих випадках такі симптоми іноді важко відрізнити від основних симптомів аутизму.
Вчитель і батько іноді можуть краще, ніж психіатр або невропатолог, спостерігати за симптомами, що підтверджують "епілепсію".
Систематичні записи батьками та вчителями таких симптомів у блокноті звичайно дуже допомагають у встановленні діагнозу.
Порушення зору - порушення руху очей
Порушення зору характерне для значної частини людей з аутизмом, дуже рідко розглядаються належним чином. Діти з аутизмом часто відмовляються носити окуляри. На жаль, така поведінка перешкоджає подальшому обстеженню і її розглядають як ритуальну. Якщо в дитини з аутизмом простежуються рефракторні аномалії або інші причини порушення зору, то треба ставитись до цього продумано, щоб дитина отримала повноцінну допомогу (окуляри, вправи для виправлення косоокості або оперативне втручання при постійній косоокості). Важливість взаємодії з офтальмологом, якому добре знайомі діти з аутизмом, не може бути недооцінена. Необхідне забезпечення кваліфікованого обстеження дитини, що допоможе складанню збалансованих і обґрунтованих рекомендацій.
Якщо дитині з аутизмом рекомендоване носіння окулярів, дуже важливо змусити її додержуватися цього правила. Це вимагає значної частки винахідливості від деяких лікарів, батьків і вчителів, але ці загальні зусилля звичайно коштують витраченого часу і сил. Зовсім не є таким рідкісним явищем, коли дитина, що страждає аутизмом, опанувала академічними навичками після того, як вона почала носити окуляри.
Сліпі діти з аутизмом складають особливу групу з найважчими проблемами. Крім того, сліпота може викликати ризик розвитку аутизму: такого роду залежність у минулому практично не вивчалась.
Порушення слуху
Щонайменше один з 20 осіб з аутизмом глухий або майже глухий. Кожен п'ятий має значне обмеження слуху. Для осіб, що мають важкі порушення слуху, можуть бути корисні слухові апарати. Для осіб із середнім ступенем порушення слуху зазвичай слуховий апарат у більшій мірі перешкода, ніж допомога. Більшість з цих людей вже й так стурбовані незвичайними звуками і шумом, з якими вони постійно перебувають, а слуховий апарат, підсилюючи звукові ефекти, приносить їм ще більші проблеми. Так само як і окуляри при рефракторних аномаліях, слухові апарати повинні підбирати тільки фахівці.
Мова жестів та інші альтернативні невербальні моделі комунікації можуть бути дуже важливими інструментами для поліпшення якості життя деяких людей, що страждають аутизмом, особливо при наявності супутнього порушення слуху.
Специфічні порушення мовлення
Більшості аутистам не притаманні специфічні розлади мовлення. Тільки приблизно в 1-го з 5 аутистів є такі специфічні проблеми, що не можуть розглядатися як просте порушення розуміння значення комунікації, що є відмітною ознакою аутизму. Нерідко аутисти мають специфічні труднощі під час висловлювання (наприклад, через порушення іннервації мускулів, що беруть участь у рухах голосових зв'язок) використовують термін «афазія» Мову жестів та інші альтернативні моделі комунікації треба випробувати у таких випадках. Однак, необхідно усвідомлювати, що такого роду прийоми можуть іноді бути даремними при роботі з людьми, що мають захворювання аутистичного спектру без афазії.
Захворювання шкіри
Аутизм можуть супроводжувати різноманітні соматичні синдроми, зокрема, захворювання шкіри. Вузлові висипання, наприклад, від коричнево-червоних до пурпурних із твердими папулами (поширюються в області носа і щік) на ранніх стадіях нагадують звичайні прищі. Проте при аутизмі переважна більшість шкірних змін не вимагають медикаментозного лікування.
Порушення в суглобах і кістках
Деякі захворювання спектру аутизму (синдром Ретта, маркер синдрому 15-ої хромосоми), зумовлюють порушення функцій хребта (сколіоз або кіфос). Це може вести до серйозних труднощів, що проявляються протягом довгого періоду часу. Починаючи з підліткового віку, порушення функцій хребта стають настільки серйозними, що потребують ортопедичного лікування. Більшість дівчаток з цим синдромом з підліткового віку прикуті до інвалідних візків.
Люди із синдромом «тендітної Х-хромосоми» часто мають гіпотонію і виняткову розтяжність зв'язок. При цьому суглоби можуть бути надмірно гнучкими.
Хворі із синдромом Мебіуса (середнього і легкого ступеня) часто мають погано сформовані руки і ноги. Ця патологія може привести до значних порушень дрібної моторики і координації рухів, що першкоджає оптимальному функціонуванню організму.
Дисфункція скроневих часток мозку
З ряду різних багато людей з аутизмом мають порушення в скроневій області кори головного мозку. Дисфункція скроневої області кори головного мозку може бути причиною труднощів оволодівання мовою і формування мислення при аутизмі. Це також часто викликає агресивні спалахи й інші види "примітивної" поведінки. Нарешті, у скроневих областях кори головного мозку можуть бути розташовані епілептичні вогнища, що ведуть до різних типів нападів, що заважають нормальному навчанню і поведінці.
Дисфункція стовбура головного мозку
Люди з дисфункцією стовбура головного мозку, за даними ABR-дослідження (реакції стовбура головного мозку на слух), звичайно мають деякі структурні порушення стовбура мозку. Ці порушення ведуть до більш тривалої передачі імпульсів у цій області головного мозку. Слухові імпульси звичайно затримуються на 15-20%. Це зазвичай призводить до розладу кодування звичайної розмовної мови, що має потребу у швидкій трансмісії, передачі нервових імпульсів, через стовбур головного мозку для ефективного декодування (розуміння) мови з боку співрозмовника.
Так, люди, що страждають аутизмом, що мають невисокі результати по ABR-дослідженню (з більшою тривалістю трансмісії підкіркових структур), потребують більш повільного темпу мовлення людей, що звертаються до них, і використання тільки декількох слів у визначений відрізок часу для того, щоб вони могли краще розуміти розмовну мову.
Багаторічний досвід показує, що люди з аутизмом і з порушенням функцій стовбура головного мозку (за даними ABR-дослідження або за даними інших тестів, як-от тест пост-механічного «ністагму») не дуже добре переносять музику (або окремі види музики) у порівнянні з тими, у кого немає порушення функції стовбура головного мозку. Це дуже важливо, тому що існує міф про те, що всі люди з аутизмом люблять музику. Це не завжди вірно. Дослідження типу ABR можуть іноді служити з метою виявлення тих, хто страждає від надмірного впливу дії музики. (У даному випадку це, звичайно, не говорить про те, що музика не сприймається багатьма людьми з аутизмом і захворюваннями цього спектра).
У багатьох аутистичних людей дисфункція стовбура головного мозку можуть призводити до м'язевої гіпотонії середнього ступеня, тому що їхній загальний мускульний тонус низький, і в результаті цього вони можуть показатися млявими і незграбними.
Дисфункції мозочка
Дані декількох досліджень про те, що порушення функції мозочка існує в багатьох випадках захворювань аутистичного спектру, можуть бути причиною часто присутньої незграбності. Раніше передбачалося що аутизм якоюсь мірою асоціюється з добре розвинутими моторними навичками. Систематичні дослідження спростували це припущення. Це найбільш проявляється при синдромі Аспергера. Нездатність координації рухів різних частин тіла, порушення середніх моторних навичок, легке тремтіння і нестабільна хода, що зустрічається в багатьох маленьких дітей з аутизмом і синдромом Аспергера - усі вони є відображенням порушення функції мозочка.
Нанесення собі ушкоджень
Багато людей з аутизмом наносять собі фізичні ушкодження. Вони б'ють себе або вдаряються головою об стіни, підлогу або вікна. Група людей, що страждають аутизмом та важкою розумовою відсталістю, мають найважчі проблеми в цій області. Це ті люди, у яких виявляються найбільші труднощі в комунікації (вербальними і невербальної) з іншими людьми. Завжди важливо розглядати можливість схованого фізичного порушення в таких випадках, особливо тоді, коли такі симптоми з'являються вперше у людей, у яких раніше не було помічено таких симптомів. Іноді попадання в шлунок голок, бритв, рослин можуть бути причинами важких порушень кишківника. Зламана щелепа або кіста кінцівки, інфекція середнього вуха, пневмонія або апендицит можуть викликати такий біль, що людина, яка страждає аутизмом, не може виражатися інакше, крім як шляхом нанесення собі ушкоджень.
1.6 Проблеми розмежування аутизму та інших порушень розвитку
Часто за аутизм можна прийняти деякі інші порушення, які трапляються у дітей. Майже у кожної аутистичної дитини спочатку підозрюють глухоту чи сліпоту. Ці підозри зумовлені тим, що вона, зазвичай, не озивається на своє ім'я, не виконує вказівки дорослих, оскільки дитина не реагує на соціальні стимули [14, 15].
Важливо пам'ятати про характерні відмінності реакцій на соціальні та фізичні стимули. Для здорової дитини соціальні стимули є надзвичайно важливими. Вона передусім реагує на те, що виходить від іншої людини. Аутистична дитина, навпаки, може ігнорувати близьку людину, з одного боку. З іншого - у поведінці дітей з порушеннями зору та слуху також простежуються одноманітні дії, як-от розхитування, перебирання пальцями перед очима та ін. Як і у випадку дитячого аутизму, ці дії виконують функцію аутостимуляції, що компенсується недостатністю реального контакту зі світом. Ми не можемо говорити про дитячий аутизм, доки стереотипність не поєднується з труднощами у налагодженні емоційних контактів з іншими людьми за допомогою доступних їй засобів. Зауважимо, що справді можливе співвідношення аутизму чи, принаймні, аутистичних тенденцій з порушеннями зору чи слуху.
Потрібно звернути увагу і на розумову відсталість. Аутизм може бути пов'язаний з різними, зокрема і дуже низькими, кількісними показниками розумового розвитку. Необхідно також зважати на те, що порушення інтелектуального розвитку при дитячому аутизмі має якісну специфіку: у разі кількісно однакового коефіцієнта розумового розвитку дитина з аутизмом порівняно з дитиною-олігофреном може виявляти краще розуміння в окремих сферах і набагато гіршу адаптацію у житті в цілому. Його показники за окремими тестами відрізняються один від одного. Чим нижчий коефіцієнт розумової відсталості, тим помітнішою буде відмінність між результатами у вербальних і невербальних завданнях.
У випадках депривації у дітей з глибокою розумовою відсталістю можливий розвиток спеціальних стереотипів аутостимуляції, наприклад розхитування, яке буває у випадку депривації у дітей зі сенсорними порушеннями. Вирішення питання про те, чи маємо у цьому випадку, справу з аутизмом, потребує перевірки: чи співвідноситься цей прояв стереотипності у поведінці дитини з неможливістю налагодження з нею емоційного контакту на простому і, здавалося б, доступному рівні.
У деяких випадках необхідно відрізняти мовленнєві труднощі при дитячому аутизмі від інших порушень мовленнєвого розвитку. Часто перші тривоги виникають у батьків аутистичних дітей власне щодо незвичності їхньої мови. Дивна інтонація, штампи, ехолалії - все це простежується так яскраво, що проблем диференціації з іншими мовленнєвими порушеннями, здебільшого, не виникає. Однак, у деяких, особливо у важких і легких, випадках дитячого аутизму труднощі все ж можливі.
У найважчому випадку - мутичної дитини (не користується мовою і не реагує на мову інших) може постати питання про моторну та сенсорну алалію (відсутність мови при нормальному слуху і розумовому розвитку; моторна алалія - неможливість говорити, сенсорна - нерозуміння мови). Мутична дитина відрізняється від тої, яка має моторну алалію тим, що інколи може випадково вимовити не лише слова, але й складні фрази. Важче вирішити питання сенсорної алалії. Глибоко аутистична дитина не зосереджується на тому, що до неї звертаються, мова не є інструментом організації її поведінки. Чи розуміє вона те, що до неї говорять? Важко відповісти. Навіть якщо вона і намагається зосередитися на інструкції, то не втримує її у свідомості цілковито. У цьому вона подібна до дитини, що має труднощі з розумінням мови, з одного боку. З іншого - аутистична дитина може інколи адекватно сприймати і враховувати у поведінці порівняно складну інформацію, отриману з мовленнєвого повідомлення, зверненого до іншої людини.
Головною ознакою є характерне для глибоко аутистичної дитини глобальне порушення комунікації: на відміну від дитини зі суто мовленнєвими труднощами, вона не намагається виразити свої бажання вокалізацією, поглядом, мімікою чи жестами.
У легших випадках дитячого аутизму, коли замість цілковитої відсутності мови простежуються лише пов'язані з нею ускладнення, можливі прояви різних мовленнєвих порушень. У таких випадках виникають проблеми зі сприйманням мовленнєвої інструкції, простежується нечіткість вимови, аграматизми (порушення граматичної побудови мови), труднощі у побудові фраз. Усі ці проблеми виникають тоді, коли дитина намагається встановити контакт, організувати цілеспрямовану мовленнєву взаємодію. Щоб диференціювати в таких випадках слід ґрунтуватися власне на порівнянні можливостей розуміння і використання мови в ситуаціях аутостимуляції та спрямованої взаємодії.
У процесі диференційного діагностування необхідно також брати до уваги більш загальні характеристики поведінки. У спробах комунікації дитина виявлятиме надмірну сором'язливість, загальмованість, підвищену чутливість до погляду іншої людини, тону її розмови [9]. Вона буде більш контактна у звичній і ритуалізованій обстановці і губитися в новій обстановці.
Водночас важливо розмежовувати дитячий аутизм та шизофренію. Виокремлений Каннером у 1943 році синдром раннього дитячого аутизму трактувався як дитяча форма шизофренії. Лише в 70-х роках ХХ століття з'явилися праці, в яких стверджувалося, що це різні й не пов'язані між собою розлади (наприклад, Руттер, 1972). Серед аргументів щодо розмежування аутизму та шизофренії зокрема наводяться такі:
· розумова відсталість часто наявна у дітей з аутизмом, проте, здебільшого відсутня у випадку шизофренії;
· наявність шизофренії в сім'ях хворих - серед родичів дітей з аутизмом майже не трапляються випадки захворювання на шизофренію; в родинах шизофреніків - такі випадки є частими (Кольвін, 1971);
· симптоми аутизму виявляються раніше, ніж симптоми шизофренії (Руттер, 1972).
Як у випадку аутизму, так і у випадку шизофренії етіологія є незрозумілою.
Необхідно звернути увагу на розрізнення синдрому дитячого аутизму і порушень спілкування, що зумовлені особливими умовами життя, виховання дитини. Такі порушення можуть виникнути, якщо у ранньому віці дитина була позбавлена можливості налагодити емоційний контакт із близькою людиною, тобто у випадку так званого дитячого госпіталізму.
Відомо, що недостатність емоційних контактів з людьми, нестача вражень часто зумовлюють значну затримку психічного розвитку в дітей, котрі виховуються в дитячих будинках. У них можливий також розвиток стереотипної активності, яка компенсує недостатність контакту зі світом. Стереотипні дії у разі госпіталізму не мають такого загостреного характеру, як у разі дитячого аутизму: це може бути просто сильне розхитування чи смоктання пальця. Дитина з госпіталізмом, потрапивши в нормальні умови, може компенсуватися порівняно з аутистичною дитиною, набагато швидше, оскільки в неї немає внутрішніх перешкод для емоційного розвитку.
...Подобные документы
Теоретичний огляд проблеми надання психологічної допомоги в надзвичайних ситуаціях. Посттравматичний стресовий розлад. Техніки психологічної допомоги. Діагностика психічних розладів і організація психологічної допомоги заручникам, при катастрофах.
дипломная работа [60,5 K], добавлен 14.02.2009Історичний аспект проблеми раннього дитячого аутизму (РДА). Підходи до проблеми раннього дитячого аутизму у зарубіжних та вітчизняних психологічних школах. Клініко-психологічні класифікації РДА. Проблеми формування зв’язку аутичної дитини з матір`ю.
реферат [39,7 K], добавлен 19.11.2010Історія вивчення аутизму - важкого психічного розладу, крайньої форми самоізоляції, яка виражається у відході від контактів з дійсністю, бідністю вираження емоцій. Неадекватне реагування і дефіцит соціальної взаємодії аутистів. Діагностика та терапія.
реферат [38,5 K], добавлен 16.01.2011Теоретико-методологічний аналіз вітчизняних та зарубіжних теорій психології сім’ї. Діагностика психологічного розвитку особистості дитини у неповній сім’ї. Розробка програми психологічної допомоги дітям з неповних сімей згідно результатів дослідження.
курсовая работа [73,3 K], добавлен 15.06.2010Причини виникнення раннього дитячого аутизму. Корекційна робота психопедагога з батьками. Програма дослідження з виявлення психологічної допомоги батькам, які виховують аутичну дитину реабілітаційними центрами. Досвід роботи фахівця соціальних установ.
курсовая работа [72,4 K], добавлен 14.05.2014Функції та види уваги. Принципи і методи консультування. Психоконсультативна допомога, методи взаємодії психолога з клієнтом. Технологічні правила консультування. Етапи і побудова консультації. Особистість консультанта, психологічні особливості клієнтів.
контрольная работа [30,4 K], добавлен 16.06.2010Теоретичні аспекти проблеми підготовки до навчання в школі, психологічні особливості дітей старшого дошкільного віку, критерії підготовки до навчання. Специфіка та методи визначення психологічної підготовки, експериментальне навчання та обстеження дітей.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 05.06.2010Класифікація розладів спектру аутизму. Когнітивна модель музичної терапії для роботи з розладами такого типу та розробка програми реабілітації на основі музики. Принципи роботи музикотерапевтів. Особливості музичної терапії при роботі з дітьми-аутистами.
курсовая работа [51,6 K], добавлен 08.05.2012З’ясування соціально-психологічних особливостей функціонування сім’ї на прикладі стабільності шлюбу, подружньої сумісності, задоволеності шлюбом та оптимізації психологічного клімату сім’ї. Аналіз рекомендацій щодо надання психологічної допомоги родині.
курсовая работа [113,1 K], добавлен 21.12.2017Сутність психологічної готовності до шкільного навчання. Діагностика загальної шкільної зрілості. Критерії готовності дошкільнят до школи та їх розвиток. Особливості психодіагностики дітей дошкільного віку. Процедура визначення готовності дитини до школи.
курсовая работа [72,6 K], добавлен 25.11.2011Комплексний аналіз соціальної ситуації особистісного та громадянського розвитку дітей і молоді. Соціально-психологічні умови та чинники участі особистості в політичному житті. Проблеми психології влади і політичного лідерства. Розвиток масової свідомості.
отчет по практике [23,6 K], добавлен 11.05.2015Теоретичний аналіз сутності та етапів соціалізації, яка означає найвищий щабель у розвитку біологічної і психологічної адаптації людини щодо навколишнього середовища. Особливості формування соціально-психологічної компетентності у дітей дошкільного віку.
курсовая работа [51,7 K], добавлен 05.03.2011Аналіз проблеми емоційного розвитку дітей у сучасній психології та педагогіці. Категорійний аналіз проблеми емпатії та особливості емоційно-почуттєвої сфери у дітей молодшого шкільного віку. Створення умов емпатійної взаємодії між вчителем і школярами.
курсовая работа [1,6 M], добавлен 06.02.2013Теоретичний аналіз психологічної проблеми переживання батьками почуття провини до своїх дітей. Переживання провини людиною в сучасному суспільстві, його види, джерела та психологічна допомога. Практичне дослідження почуття провини батьків до своїх дітей.
курсовая работа [107,2 K], добавлен 19.01.2010Становлення професіональної практики консультування. Основні відмінності між психологічною консультацією і психотерапією. Напрями професіональної підготовки психолога-консультанта. Загальна характеристика методів проведення психологічної консультації.
курсовая работа [45,5 K], добавлен 13.09.2009Специфіка соціальної роботи з дітьми. Проблеми дітей з девіантною поведінкою та їх психологічні особливості. Корекційно-виховна діяльність молодіжного центру "Розвиток", соціальні технології профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх.
дипломная работа [114,7 K], добавлен 16.05.2013Явище раннього дитячого аутизму як особливої аномалії психічного розвитку. Порушення комунікативної поведінки, емоційного контакту дитини з навколишнім світом і вміння правильно реагувати на зовнішні ситуації. Причини виникнення та способи корекції.
реферат [49,2 K], добавлен 20.09.2009Психологічні особливості пацієнта в умовах лікувальної взаємодії. Відновлення функціональної системи організму людини засобами психологічної корекції. Принципи реабілітаційної взаємодії, її деонтологічна спрямованість. Методи реабілітаційної психології.
реферат [16,0 K], добавлен 25.10.2009Спілкування з "важкою" дитиною. Психологічні техніки допомоги дитині, що втратила контроль з будь-яких причин. Безоціночне співчуття, "парадоксальне" приєднання, вирішення проблеми. Не активність, байдужість, замкнутість, проблеми з однолітками.
методичка [36,8 K], добавлен 22.06.2009Із-за чого бувають конфлікти в сімейних стосунках. Стратегії ведення сімейної суперечки (методичні рекомендації). Подружні взаємини і психологічна допомога молодому подружжю. Особливості батьківських стосунків та психологічні проблеми у вихованні дітей.
реферат [31,4 K], добавлен 28.09.2009