Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П.ДРАГОМАНОВА

Кафедра психолого-педагогічних дисциплін

Факультет природничо-географічної освіти та екології

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ з вікової психології

на тему: Особливості самопроектування в студентському віці

Студентки ІІІ курсу 34-ГП групи

Мазкової Л.В.

Керівник: доцент, доктор психологічних наук

Грись А.М.

м. Київ 2016 рік

Зміст

психологічний самопроектування самосвідомість особистість

Вступ

1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми самопроектування особистості

1.1 Самосвідомість як основа самопроектування особистості

1.2 Соціально-психологічні чинники самопроектування

1.3 Психологічні механізми самопроектування особистості

Висновки до розділу 1

2. Емпіричне дослідження особливостей самопроектування особистості в юнацькому віці

2.1 Методи та організація дослідження

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. В сучасних умовах стрімкого розвитку суспільства, підвищення соціально-економічної активності молодих людей, які роблять свої перші кроки в кар'єрі ще в студентському віці, надзвичайно гостро постає питання самопроектування, передбачення себе в майбутньому, що усвідомлено чи не завжди, здійснює особистість, створюючи власну життєву історію. Адже успіх молоді в тому чи іншому занятті багато в чому залежить від їх вміння продуктивно діяти в складних умовах сучасного суспільства, створювати планування власного життя, самовдосконалюватися.

На даний момент процес особистісного та професійного становлення молодої людини, отримання бажаної освіти, а згодом і роботи за фахом, пов'язані зі значними, часто непередбачуваними труднощами і проблема самопроектування, становлення життєвої перспективи у період студентства набуває особливо гострої актуальності.

Знання закономірностей розгортання життєвого шляху особистості виступають необхідною умовою науково обґрунтованого керування розвитком здатності юнаків і дівчат до побудови реального образу себе в майбутньому.

Це все обумовлює актуальність дослідження феномену самопроектування.

Проблемою розвитку особистості в юнацькому віці займалися чимало вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких - Л. Божович, І. Кон, Г. Костюк, Г. Крайг, Р. Оертер, Ф. Райс, Х. Ремшмідт, Е. Еріксон та інші. Образ майбутнього відображає потенційні можливості особистості, і його сформованість низка дослідників розглядає як один із показників успішної соціалізації особистості (О. М. Дубовська, Є. І. Головаха, О. П. Белінська, Н. В. Скотна та ін.). Аналіз останніх досліджень і публікацій, зокрема, праць М. Гінзбурга, Є. Головахи, О. Кроніка, В. Чудновського, П. Яничева та інших показує, що діяльність людини зумовлюється моделлю її уявлень про власне майбутнє життя. П. Яничев вказує, що психологічне майбутнє мотивує психологічне теперішнє, надає йому цінності, а також зіставляється з минулим, приймається як наступність і розвиток минулого або як його відкидання і заперечення. Ю.С. Тюнников розглядає самопроектування як важливий елемент соціалізації, спосіб актуалізації певних здібностей і якостей особистості.

Активне усвідомлення власного життєвого шляху особистістю припадає на юнацький вік. Юнацький вік - час відповідального життєвого самовизначення особистості. Випробовування різних соціальних ролей та видів діяльності, розвиток рефлексії закладають фундамент для вироблення молодою людиною активної життєвої позиції, власної філософії життя. Суттєвою особливістю юнацького самовизначення є його орієнтованість на майбутнє (Л.І.Божович, І.С.Кон, Л.О.Регуш та інші). Аналіз результатів соціально-психологічних досліджень (Є.І.Головаха, І.О.Мартинюк, Л.В.Сохань, В.О.Ядов), а також психолого-педагогічних (І.В.Дубровіна, Б.С.Круглов, Л.О.Тодорів, Н.М.Толстих, Д.І.Фельдштейн) засвідчив, що автори розглядають становлення життєвої перспективи особистості як основне новоутворення юнацького віку.

Самопроектування являє собою процес, що супроводжує особистісне зростання людини протягом свідомого життя, в результаті чого створюється і уточнюється ідеальний образ майбутнього себе; це спосіб актуалізації певних якостей особистості. Також під самопроектуванням розуміється пізнавальна діяльність, яка здійснюється людиною і необхідна для вдосконалення професійних чи особистісних її якостей.

В контексті нашої курсової роботи досліджуються особливості самопроектування студентської молоді - різні аспекти самопроектування, його чинники та механізми. Відповідно нами була обрана тема дослідження: «Особливості самопроектування в студентському віці».

Об'єкт дослідження: самопроектування студентів.

Предмет дослідження: особливості самопроектування в студентському віці.

Мета дослідження: дослідити чинники та особливості самопроектування; провести дослідження і встановити особливості самопроектування студентів.

Обрана мета вимагає виконання таких завдань:

- здійснити теоретико-методологічний аналіз психолого-педагогічних спостережень на проблему самопроекткування особистості.

- розкрити чинники та механізми, що забезпечують самопроектування особистості.

- Провести емпіричне дослідження особливостей самопроектування в студентському віці.

Практичне значення роботи: результати дослідження особливостей самопроектування в студентському віці можна використовувати в наукових працях, лекціях з психології, маркетингових службах. Крім того, дослідження має й прикладне значення - результати можуть бути корисними в роботі зі студентами, в спрямуванні розвитку юнаків на шляху до їх особистісного зростання. Результати можна використовувати при розробці психотренінгових програм.

Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи дослідження: аналіз науково-теоретичних джерел з проблеми дослідження, систематизація та узагальнення отриманої інформації, метод тестів, статистичні методи обробки даних.

1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми самопроектування особистості

1.1 Самосвідомість як основа самопроектування особистості

Ключовою передумовою розвитку особистості є оволодіння власною поведінкою, формування системи внутрішньої регуляції діяльності, яка забезпечує здатність людини до саморозвитку та самореалізації, що у свою чергу, є необхідною передумовою успішної адаптації до мінливих умов ринку праці, цивілізаційних та культурних вимог суспільства [16, с.8].

Самосвідомість - це особлива форма свідомості. Вона відображає рівень розвитку свідомості та її спрямованість. Якщо свідомість орієнтована на весь об'єктивний світ, то самосвідомість на частину, найважливішу для людини - внутрішній світ. За допомогою самосвідомості особистість пізнає свою сутність, а саме властивості свого характеру, пізнавальну, емоційно-вольову сферу, потреби, ціннісні орієнтації тощо. В процесі самосвідомості людина виступає одночасно як суб'єкт і як об'єкт пізнання.

Генетично самосвідомість виникає пізніше свідомості. Вона з'являється як специфічний прояв спрямованості свідомості. Початок формування самосвідомості припадає на ранні дитячі роки. Діти в 3-4 роки вже виділяють себе з оточення і мають елементарне уявлення про себе. Подальший шлях формування людини полягає в поступовому звільненні від безпосереднього впливу середовища та становлення її як творця цього середовища.

Тобто самосвідомість - це здатність людини усвідомити саму себе, своє "Я", свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо [17, с.79].

Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов'язані з усіма аспектами її психічної діяльності:

- пізнавальної - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;

- емоційної - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;

- вольової - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо.

Центральними структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу. Кожна дитина народжується як індивід людського роду. Проте в процесі життя не кожний стає особистістю. І.П. Павлов розглядає Особистість як саморегулюючу систему. Це такий рівень розвитку людини, коли вона сама здійснює управління своїми діями, вчинками, поведінкою, емоційним станом, ставленням до навколишнього середовища.

На думку С.Л.Рубінштейна, саме з виникненням самосвідомості у людини з'являється можливість самопроектування, самовиховання, саморозвитку власної особистості, активного перетворення себе самої, своїх відносин, своєї діяльності й свого життя в цілому. Тому під самосвідомістю розуміють усвідомлення людиною себе як істоти, що усвідомлює світ і змінює його, як суб'єкта практичної і теоретичної діяльності, властивість людини усвідомлювати себе не просто суб'єктом діяльності, а й суб'єктом зі специфічною психологічною й соціально-моральною характеристикою. Самосвідомість виникає як вищий рівень організації, структурування й саморегуляції життєдіяльності суб'єкта.

Сучасно освічена, свідома особистість повинна бути готова самостійно приймати відповідальні рішення в ситуації вибору, прогнозуючи їх можливі наслідки і вміючи ефективно використовувати свій фізичний, психічний потенціал для максимальної самореалізації. Самопроектування особистості є однією з умов самореалізації молоді. Істотними характеристиками студентського віку є самовизначення, побудова життєвих планів, пошук і усвідомлення смислів свого життя, спрямованість у майбутнє, що здійснюються через самосвідомість. Продуктивність їх реалізації обумовлена умінням особистості сприймати і усвідомлювати себе в часі, визначати свій психологічний час.

Самопроектування можна пояснити поєднанням свободи та відповідальності. Відповідальність розглядається як попередник свободи, а свобода являється вторинною по відношенню до відповідальності [5, с. 77-89].

Лише встановлена в особистості самосвідомість дає їй змогу приймати відповідальність за власне життя, стаючи творцем власної життєвої історії. На основі самосвідомості людина реінтерпретує життєвий досвід, створюючи власне «Я». Тобто здатність до цього свідчить про наявність в особистості зрілої самосвідомості.

Отже, поняття особистісного самопроектування тісно пов`язане з самосвідомістю, яка виступає його основою.

1.2 Соціально-психологічні чинники самопроектування

Н.В. Чепелєва визначає самопроектування як процес вибудовування власної ідентичності, що базується на інтерпретації та осмисленні особистого і соціокультурного досвіду, засвоєнні культурно заданих схем самоорганізації. На її думку самопроектування здійснюється за допомогою дискурсивних практик, які передбачають створення власних дискурсивних проектів, що виступають як вагомий чинник особистісного зростання.

Структурними компонентами, які забезпечують самопроектування, є життєві цілі, плани та програми, набутий життєвий досвід особистості.

Життєві цілі виступають основними мотиваційними орієнтирами життєвого шляху особистості щодо власного майбутнього, виконують функцію мисленнєвого передбачення результатів діяльності і є предметною та хронологічною віхою актуального майбутнього. Виділяють різновиди цілей: реальні, утопічні, ідеальні. Здатність особистості відділяти мрію від реальності, фантазію від дійсності, зосереджувати зусилля на реальних цілях є визначальним чинником становлення реалістичної перспективи.

Самопроектування є засобом здійснення життєвих цілей, їх конкретизацією в хронологічному та змістовому аспектах.Самопроектування може здійснюватися за рахунок створення особистістю життєвих планів. Життєві плани та життєві стратегії визначають порядок дій, необхідних для реалізації життєвих цілей. Умовою реалізації цілі є її предметна визначеність та узгодженість з терміном виконання плану. Розширеним варіантом життєвого плану є життєва програма особистості, яка охоплює не тільки близькі цілі, а й спрямована на планування всього життя людини. Побудова життєвих планів та програм спирається на життєвий досвід особистості і коректується ним.

Спрямованість у майбутнє, окрім часового, має смисловий вимір, детермінована пошуком смислу життя, становленням життєвої позиції і дотриманням життєвої лінії. Передумови реалізації життєвої перспективи пов'язані із здатністю особистості до саморегуляції: висунення цілей, уявлення про шляхи та засоби їх досягнення, готовність щодо виконання програми дій та реалізації власних планів, а також наявність системи суб'єктивних критеріїв, за якими відбувається контроль та оцінка результатів.

Н.В.Чепелева розглядає наратив (як вимисел себе, створення власної ідеальної історії) і тезаурус (як створення ідеальної, особистісно неповторної картини світу) як основні моделі особистісних проектів. При наративі в процесі переосмислення смислових задач змінюється лише зовнішня структура «Я», тобто по-іншому компонуються події, деякі втрачають свою важливість, інші - навпаки стають ключовими для особистості, але внутрішня (смислова) структура наративної розповіді залишається незмінною.

Як відзначає В.В.Знаков, в тезаурусі особистості представлено людське буття, освоєне і осмислене нею, тобто досвід, який людина не просто реінпретувала, а і зрозуміла. Суб'єкт осмислює власний життєвий досвід, актуалізує цінності, які засновуються на взаємодії не лише з навколишнім світом, а і з самим собою [ 18, с. 115-133].

Серед соціально-психологічних чинників самопроектування слід виділити наступні.

Локус контролю - це якість, яка характеризує схильність людини приписувати відповідальність за події, які відбуваються у житті, і результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний, або зовнішній локус контролю) або власним здібностям і зусиллям (інтернальный, або внутрішній локус контролю). Поняття «локус контролю» було введено Дж. Роттером на базі запропонованої ним теорії соціального навчання. Відповідно до його концепції, найважливішим параметром будь-якого очікування поєднання «дія-наслідок» є суб'єктивне відношення до впливу власної діяльності на наступні події. Дж. Роттер назвав цей феномен внутрішнім-зовнішнім локусом контролю.

Приписування відповідальності за результати діяльності може бути зовнішнім силам. Це екстернальний, зовнішній локус контролю. Відповідає пошуку причин поведінки зовні, серед оточення. Схильність до зовнішнього локусу контролю виявляється разом з такими рисами, як непевність у своїх можливостях, неврівноваженість, прагненні відкласти реалізацію намірів на невизначений термін, тривожність, підозріливість, конформність та агресивність. За неможливості впливання на перебіг подій, у осіб із зовнішнім локусом контролю переважно формується безпорадність та зниженя пошукової активності, на відміну від осіб із внутрішнім локусом контролю.

Крім того, приписувати відповідальність за вчинки можна власним здібностям та зусиллям. Це інтернальний, внутрішній локус контролю. Він відповідає пошуку причин поведінки в собі. Люди зі внутрішнім локусом контолю впевненіші в собі, послідовні та наполегливі в досягненні поставленої мети, схильні до самоаналізу, врівноважені, товариські, доброзичливі та незалежні. Показано, що внутрішній локус контролю є соціально схвальною цінністю, ідеальному «Я» приписується саме йому. Особи з внутрішнім локусом контролю частіше досягають творчих та професійних успіхів.

Локус контролю не визначає реальність контролю зовнішніми чи внутрішніми причинами, а лише суб'єктивне його сприйняття.

Отже, локус контролю - стійка властивість індивіда, яка формується при його соціалізації і є одним з основних соціально-психологічних чинників самопроектування особистості.

Крім цього, слід виділити наступний чинник - рівень самооцінки. Адекватна самооцінка надзвичайно важлива для самопроектування особистості. За низької самооцінки зникає впевненість людини у своїх професійних та особистих силах, знижується самоповага і здатність адекватно себе оцінити. Вона призводить до безпорадності - людина заздалегідь опускає руки перед труднощам, оскільки вважає себе неспроможною на дану дію. Завищена самооцінка веде за собою надмірні претензії на увагу до себе та перевищення своїх професійних та особистісних якостей.

Ще один чинник самопроектування - ціннісні орієнтації особистості. Ціннісна орієнтація -- це вибіркове ставлення до носія цінності, який може бути реальним предметом задоволення потреб окремої людини чи соціальної спільності.

Система особистісних цінностей є засобом диференціації предметів і явищ довкілля за їхньою значущістю, визначає стійке ставлення суб'єкта до навколишнього світу, яке формується в процесі свідомого вибору життєво важливих для нього об'єктів. Сформованість ієрархічної системи особистісних цінностей забезпечує гармонійну цілісність, моральну усталеність особистості, її здатність до самовизначення в майбутньому. В ціннісній орієнтації акумулюється життєвий досвід людей. Наявність усталених ціннісних орієнтацій свідчить про зрілість людини як особистості. Ціннісні орієнтації є своєрідним індикатором ієрархій переваг, на основі яких людина планує своє майбутнє і здійснює самопроектування.

Важливим чинником самопроектування особистості є рефлексія. Це усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; вид пізнання, у процесі якого суб'єкт стає об'єктом свого спостереження; роздуми, аналіз власного психічного стану.

Цей важливий аспект соціального пізнання означає і пізнання іншого через з'ясування думок про суб'єкта, і пізнання суб'єктом себе через з'ясування думок інших людей про нього. І чим ширше коло спілкування, чим більше різних уявлень про те, як людина сприймається іншими, тим більше вона знає про себе й людей, що її оточують. Рефлексія засвідчує перехід від повного включення самосвідомості в діяльність до формування нового ставлення суб'єкта не лише до діяльності, а й до себе в цій діяльності.

Наступним чинником самопроектування виступає культура суспільства, в якому перебуває особистість. Кожне суспільство має унікальну ціннісно-орієнтаційну структуру, яка так чи інакше впливає на особистість і різною мірою визначає напрямок її само проектування [10, с. 57-62].

Також слід виділити такі соціально-психологічні чинники самопроектування, як вікові, гендерні, культурні.

1.3 Психологічні механізми самопроектування особистості

Щоб розглянути психологічні механізми самопроектування в студентському віці, необхідно ознайомитися безпосередньо з особливостями вікового періоду.

Вчені дають різні вікові рамки періоду юності. І.Ю. Кулагіна виділяє старший шкільний вік - рання юність (16-17 років), юність - від 17 до 20-23 років. B.C. Мухіна визначає юність як період після отроцтва до дорослості (вікові межі від 15-16 до 21-25 років). У підручнику з вікової та педагогічної психології О.В.Скрипченко, Л.В.Долинської юність визначається як віковий період з 15 до 19 років.

Юність - це етап онтогенезу психіки, коли впродовж відносно незначного часу відбуваються глибинні зміни особистості. При цьому в юнаків не тільки з'являються нові інтереси, прагнення, але й відмирають, втрачаються чи суттєво видозмінюються старі. В даному періоді на перший план висуваються мотиви, пов'язані з життєвими планами молодої людини, її майбутніми намірами. Головною суперечністю ранньої юності є потреба в самовизначенні та неадекватний життєвий досвід [10, с.18], тому соціальна ситуація розвитку визначається як - «Я і суспільсто».

Зростання самосвідомості підлітка, поява першого часового новоутворення - «почуття дорослості» призводять до розуміння безперервності часового плину, закладають основи для появи в подальшому можливостей реконструкції минулого, передбачення майбутнього, його організації. У підлітковому і ранньому юнацькому віці формується механізм вищих психічних функцій, які забезпечують процес цілепокладання, що призводить до появи перших життєвих цілей - напівмрій, а дещо пізніше - життєвих планів [10, с.35].

Мрії і фантазії юнака входять до системи уявлень про майбутнє як складові бажаної його картини (не обов'язково реалістичної чи здійсненої згодом) [4, с.143].

Серед нейрофізіологічних особливостей, які пов'язані з розвитком центральної нервової системи студента, найважливіші є такі:

· найменший латентний (прихований) період реакцій на будь-який зовнішній вплив подразника (у т. ч. і словесний сигнал), тобто найшвидше реагування на нього;

· найбільша пластичність кори головного мозку та висока гнучкість в утворенні складних психомоторних та інших навичок;

· найбільший обсяг оперативної (короткочасної) пам'яті зорової і слухової модальності (існує залежність динаміки розвитку мнемічних функцій від характеру діяльності людини: активна розумова діяльність сприяє вищим показникам пам'яті);

· високі показники уваги (величина показників рівня розвитку обсягу, переключення і вибірковості уваги поступово підвищується від 18 до 33 років);

· оптимум розвитку інтелектуальних функцій;

· найвища швидкість розв'язання вербально-логічних завдань (комплексний характер мислених операцій при високому рівні інтеграції різних видів мислення, гнучкого переходу від образного до логічного та навпаки);

· інтенсивний розвиток усіх видів почуттів, підвищена емоційна чутливість (подразливість) до різних обставин навколишнього життя. [10, с.170].

Тому цей період життя максимально сприятливий для навчання і професійної підготовки молодої людини. Жан-Жак Руссо, говорячи про молодість, вигукнув: «От час для засвоєння мудрості».

У студентські роки молода людина набуває не лише зрілості соматичної, статевої та психофізіологічної. Вона повинна досягнути зрілості також і як особистість, хоча індивідуальні відмінності в особистісному розвитку дуже помітні. Зрілість - це вища психологічна інстанція організації та управління своєю поведінкою. П. Я. Гальперін дав таку характеристику зрілості: «Зрілість - це здатність самостійно враховувати межі своїх можливостей, у середині яких людина діє вільно, тобто відповідно до психологічної оптимальності».

За результатами лонгітюдного дослідження (проведеного під керівництвом Б. Г. Ананьєва протягом 60-70 рр., в якому брали участь понад 1800 осіб віком від 18 до 35 років) було встановлено, що студентський вік («золота пора людини») - сенситивний період для розвитку основних соціогенних потенцій людини як особистості:

1) формування професійних, світоглядних і громадянських якостей майбутнього фахівця;

2) розвитку професійних здібностей і сходження до вершин творчості як передумова подальшої самостійної професійної творчості;

3) центральний період становлення інтелекту і стабілізації рис характеру;

4) відбувається перетворення мотивації та всієї системи ціннісних орієнтацій;

5) інтенсивно формуються соціальні цінності у зв'язку з професіоналізацією.

Для особисті студента характерним є активний розвиток моральних і естетичних почуттів, посилення свідомих мотивів поведінки, цілеспрямованості, рішучості й наполегливості, самостійності та ініціативності, вміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем (цілі та сенс життя, обов'язок і відповідальність, любов і дружба та ін.).

Студентський вік - надзвичайно важливий період становлення «Я-концепції» як ядра особистості. «Я-концепція» - складна, динамічна система уявлень студента про себе як про особистість й суб'єкта навчально-професійної діяльності. Вона включає в себе:

1. «Образ-Я», що розкриває неповторність самосприйняття через фіксацію студентом певної соціально-рольової позиції та настанов щодо себе.

2. Емоційно-ціннісне ставлення до себе, що визначається самооцінкою професійних якостей і особистісних властивостей, рівнем самоприйняття і самоповаги.

3. Поведінкова складова як самопрезентація - певні дії (внутрішні чи практичні), які породжені уявленням про себе та самоставленням.

Юнацький вік - вік зростання сили «Я», здатності проявити й зберегти свою індивідуальність. Виникає підґрунтя для подолання страху втрати власного «Я» в умовах групової діяльності, інтимної близькості або дружби. При цьому «Я» випробовує свою силу, а через протистояння з іншими людьми юнаки знаходять чіткі межі свого психологічного простору, що захищають їх від небезпеки руйнівного впливу іншого [5, с.260].

Юність - це етап онтогенезу психіки, коли впродовж відносно незначного часу відбуваються глибинні зміни особистості. При цьому в юнаків не тільки з'являються нові інтереси, прагнення, але й відмирають, втрачаються чи суттєво видозмінюються старі. В даному періоді на перший план висуваються мотиви, пов'язані з життєвими планами молодої людини, її майбутніми намірами. Головною суперечністю ранньої юності є потреба в самовизначенні та неадекватний життєвий досвід [10, с.18].

Самовизначення - центральне особистісне новоутворення раннього юнацького віку, що виявляється як формування його представниками подальшого життєвого плану та способів його реалізації.

Разом з самовизначенням у студента з'являється потреба створення життєвих планів, проекту себе в майбутньому, тобто до здійснення самопроектування.

Особистісний проект передбачає:

1) створення «задуму себе», тобто конструювання Я - можливого, або Я - бажаного, або ж Я - ідеального;

2) створення схеми або сюжету подальшого життя і себе у ньому;

3) реалізацію цього задуму шляхом вибудовування бажаної, передбачуваної ідеальної історії власного життя або плану, за яким втілюватиметься задум, а також конструювання власної ідентичності, адекватної власному задуму[6, с.95-109].

Проект базується на соціокультурних зразках, а також на наявній в особистості концепції себе і свого життя, яка, з одного боку, задає зміст проекту, з іншого - вибудовує обмеження задуму та можливостей його реалізації.

При цьому можна визначити основні етапи особистісного самопроектування:

1) вибудовування протопроекту як задуму себе бажаного на основі осмислення особистого досвіду та вимог соціуму;

2) створення проекту орієнтиру, що здійснюється завдяки аналізу варіантів себе бажаного та відкиданню альтернативних проектів;

3) проектування подій, які сприятимуть реалізації власного задуму (подієвий проект);

4) вибудовування сюжету майбутнього життя, який сприятиме реалізації особистого задуму (життєвий проект);

5) створення проекту реалізації життєвого проекту на основі особистісних трансформацій залежно від внутрішніх та зовнішніх смислових реалій (проект зміни особистісних характеристик) [18, с.165].

Самопроектування як вагомий чинник розвитку особистості передбачає звернення до власних спогадів, когнітивних зразків власних атрибутів та до теорій «Я» [9, с.53]. При чому останні по суті інтегрують попередні складові, забезпечуючи провідні особистісні зміни, що лежать в основі реалізації особистісного проекту. Самопроектування вимагає від особистості створення власних моделей розвитку та власних поглядів на динаміку змін, а не орієнтації на готові моделі майбутнього, які пропонує соціум.

Глибоке осмислення людиною свого життєвого шляху, активізація у неї провідних екзистенціалів буття сприяє продуктивному життєвому вибору і успішній самореалізації. Суб'єктивною моделлю проектування особою життєвого шляху є її життєвий світ. Особливості життєвого світу, у тому числі - життєвого простору особистості, - відображають успішність проектування життєвого шляху в сьогоденні і його зміст в майбутньому. Висока соціальна значущість проектування особистістю свого життєвого шляху, складність і багатоаспектність цього феномену в єдності ціннісних орієнтацій, життєвого світу в цілому, самореалізації життєвого проекту особистості обумовлюють необхідність і перспективи подальшого вивчення цього феномену як складної системної освіти у віковому аспекті, у тому числі в сензитивном періоді - молодому віці [10, с.34].



Висновки до розділу 1

Юність - етап онтогенезу людини, що триває з 15 до 18 років. Період студентства визначають як пізню юність.

Однією з головних психологічних особливостей юнацького віку є спрямованість у майбутнє. Важливим чинником розвитку особистості в цьому віковому періоді є прагнення молодої людини будувати свої життєві плани, осмислювати побудову життєвої перспективи.

Самопроектування - здатність особистості діяти, виходячи із власного задуму, проекту свого майбутнього (життєвого проекту) та проекту власної особистості (особистісного проект), що є однією із провідних детермінант здійснення життєвих планів та намірів. Воно базується на інтерпретації та осмисленні попереднього особистого і соціокультурного досвіду шляхом занурення у соціокультурний дискурсивний простір та створенні власного смислового простору, що є вагомим чинником розвитку особистості.

Самопроектування розглядається як передбачення себе у майбутньому на основі авторського формування життєвого шляху з власними цілями і орієнтирами особистісного становлення. Самопроектування ґрунтується на розумінні та інтерпретації власного життєвого досвіду та забезпечує саморозвиток особистості. Тобто самопроектування особистості перебуває у тісному зв'язку з її розвитком і самосвідомістю.

Саме з виникненням самосвідомості у людини з'являється можливість самопроектування, самовиховання, саморозвитку власної особистості, активного перетворення себе самої, своїх відносин, своєї діяльності й свого життя в цілому.

До соціально-психологічних чинників самопроектування відностять:

- локус контролю (стійка властивість індивіда, яка формується при його соціалізації і є одним з основних соціально-психологічних чинників самопроектування особистості);

- рівень самооцінки, виходячи з якого індивід буде оцінювати свої можливості і здійснювати само проектування;

- ціннісні орієнтації особистості - своєрідні індикатори ієрархій переваг, на основі яких людина планує і проектує своє майбутнє;

- рефлексія - усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності. Особистість певною мірою відштовхується від рефлексивних поглядів щодо себе і на основі цього здійснює самопроектування;

- культура суспільства, в якому перебуває особистість.

- вік, гендерна приналежність, суспільні погляди.

При здійсненні самопроектування особистість спочатку створює «задум себе», конструює «Я - реальне», «Я - бажаного», або ж «Я - ідеального».

Реалізацію власного задуму особистість здійснює шляхом вибудовування бажаної, ідеальної історії власного життя або плану, за яким втілюватиметься задум, а також конструювання власної ідентичності, адекватної власному задуму.

Життєвий план виникає, з одного боку, в результаті узагальнених цілей, котрі ставить перед собою особистість, як наслідок побудови "піраміди" її мотивів, становлення усталеного ядра ціннісних орієнтацій, які підпорядковують собі поодинокі прагнення, що минають, з іншого боку - це результат конкретизації цілей і мотивів. Безпосередній вплив на життєві цінності особистості справляють цілі та інтереси суспільства, ідеалогічні установки, моральні та правові норми, соціальні цінності. Життєві плани залежать від завдань, які визначаються об'єктивними умовами життя та ціннісними орієнтаціями студента.



2. Емпіричне дослідження особливостей самопроектування особистості в юнацькому віці

2.1 Методи та організація дослідження

Актуальною потребою юнацького віку є самопроектування. Його здійсненню сприяють такі передумови, як: розвиток когнітивної та емоційно-вольової сфер особистості, становлення її самосвідомості, рефлексії, системи особистісних смислів. Провідною характеристикою самопроектування в юнацькому віці є орієнтованість на майбутнє, що зумовлює становлення життєвої перспективи особистості. Сформованість ціннісно-смислового виміру життєвої перспективи в юнацькому віці преважає над часовим. Молоді люди відчувають значні труднощі у визначенні життєвих цілей, шляхів та засобів їх здійснення.

Процес засвоєння цінностей життя і їх перетворення в змістовні елементи ціннісних уявлень виступає психологічною основою формування ціннісних орієнтацій особистості молодої людини. Особливості протікання даного процесу умовно подають у вигляді трьох взаємопов'язаних етапів:

- на першому етапі відбувається переоцінка цінностей та ідеалів, якими керувалась особистість до цього. А тому власний досвід життєдіяльності виступає важливим джерелом ціннісних орієнтацій;

- на другому етапі засвоєння цінностей проходить не лише шляхом утворення цілісних функціональних одиниць емпіричних уявлень, а й комунікативних - через засоби масової інформації і пропаганди;

- необхідною умовою, основою третього етапу є діяльність, виражена в особистих внутрішніх відношеннях до об'єктивних умов свого буття.

При чому людина звертається до власного життєвого досвіду, активізує свої екзистенційні потреби, аналізує власний життєвий шлях, вибудовує сюжетну лінію життя, і, нарешті, приступає або не приступає до реалізації власного задуму.

Таким чином, самопроектування забезпечує можливість особистості свідомо організовувати своє життя певним для неї способом, взаємодіючи з різними обставинами, а, не просто слідуючи за її подіями.

Оскільки темою нашої курсової роботи є «Особливості самопроектування в студентському віці», то доцільно буде провести дослідження серед студентської групи. Для даного дослідження ми обрали такі методи:

-метод тестів;

- кількісні та якісні методи обробки даних.

Тести - стандартизовані способи вимірювання конкретного психічного явища. Вони набули широкого застосування у психологічній діагностиці- теорії і практиці визначення рівня розвитку певних аспектів людської психіки. Тестів надзвичайно багато, і вони класифікуються залежно від спрямованості. Так, є тести інтелекту, тести загальних, творчих або професійних здібностей, тести особистості тощо.

Тестові завдання подають у вигляді запитань, суджень, графічних зображень, малюнків, які мають спонукати експериментальну діяльність досліджуваних. Первинні результати (відповіді, час і помилки тощо) порівнюють з тестовими нормами - кількісними показниками виконання певного тесту, що складаються з урахуванням статі та віку досліджуваних. Норми визначаються в процесі стандартизації - попереднього випробування тесту на великих групах людей. Застосування тесту - тестування - є досить точним засобом вимірювання індивідуальних особливостей досліджуваних.

Практичне використання результатів тестування зумовлює суворість вимог до тесту. Насамперед, він повинен бути надійним і валідним. Надійність тесту визначається постійністю оцінок, які отримує досліджуваний при повторному тестуванні. Надійний тест дає високий показник збігу оцінок, що дає підставу розглядати його як достовірний інструмент психологічного дослідження. Валідність - ступінь відповідності тесту явищу, для вимірювання якого він призначений.

Крім того, тести стають ефективним інструментом дослідження у тому разі, коли витримані вимоги до їх змісту.

1. Стандартизація умов і результатів. Використання тестових методик не залежить від кваліфікації користувача, однак для підготовки компетентного висновку (інтерпретації) за комплексом тестів слід залучити кваліфікованого фахівця.

2. Оперативність і економічність. Будова тесту охоплює серію коротких завдань, виконання кожного у часі триває не більше півхвилини, а тест займає не більше години (у шкільній практиці - один урок). Тестування одночасно проходить група досліджуваних.

3. Кількісно диференційований характер оцінювання. Застосування шкали і стандартизованість тесту уможливлюють їх розгляд як вимірювального інструменту, що кількісно оцінює вимірювані властивості. Кількісний характер тестових результатів дає змогу застосувати під час тестування добре розроблений апарат психометрики, що допомагає оцінити ефективність тесту на вибірці досліджуваних у певних умовах.

4. Оптимальна складність завдань. Професійно зроблений тест складається із завдань, що мають оптимальний рівень труднощів. Середньостатистичний досліджуваний набирає приблизно 50% з максимально можливої кількості балів. Цього досягають за рахунок попередніх іспитів - психометричного експерименту, пілотного дослідження. Якщо у його процесі з'ясовують, що із завданням справляється приблизно половина досліджуваних, таке завдання визнають вдалим і залишають у тесті.

Метод тестів - спеціалізований метод психологічного дослідження, застосовуючи який можна отримати точну кількісну або якісну характеристику розвитку певних психічних явищ. Нами був обраний саме цей метод через швидкість проведення, зручність обробки даних та отримання порівняно конкретної та точної інформації.

Дослідження було проведено на студентській групі НПУ імені М.П.Драгоманова.

Кількість досліджуваних - 20 осіб (13 жінок і 7 чоловіків).

Вік досліджуваних - 19-20 років.

Досліджуваним була повідомлена мета тестування, дані які будуть отримані в результаті і як вони будуть використовуватися, роз'яснена інструкція. Було повідомлено, що тест буде анонімним, пропонувалося вказати лише вік та стать.

В дослідження використовувалась модифікована методика цільової спрямованості Я. Васильєва (Додаток 1). Тест складається з пяти запитань, на які досліджуваним пропонується обрати одну (питання номер 1, 2, 4, 5) або декілька (питання номер 3) відповідей.

Час проведення дослідження - 10 хвилин.

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження

Метою проведення емпіричного дослідження було визначення особливостей само проектування в студентському віці.

На основі проведеного тестування ми можемо:

- визначити ступінь реалізації життєвих завдань студентів;

- з'ясувати період життя в який досліджувані планують втілити більшість своїх життєвих планів;

- встановити відсоткове співвідношення сфер життя, в яких здійснює самопроектування студентська молодь.

Аналіз проведеного емпіричного дослідження почнемо з розгляду результатів, які ми отримали в запитанні номер 1.

На запитання про ступінь реалізованості життєвих планів всі опитувані жіночої статі дали відповідь Б - вважають, що їх плани збудуться в майбутньому. Відповіді опитуваних чоловічої статі відрізнялися не суттєво - шість з семи досліджуваних також обрали відповідь Б., і лише один опитуваний дав відповідь А (вважає свої життєві плани нездійсненними).

Отримані нами дані в наступному запитанні наведені на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 Період життя в який досліджувані планують втілити більшість своїх життєвих планів

Результати кількісної обробки даних, отриманих в запитанні номер 3 представлені на Рисунку 2.2.



Рис. 2а опитувані жіночої статі

Рисунок 2.2 Сфери життя, з якими досліджувані повязують більшість своїх життєвих планів

Отже, як бачимо з рисунку,серед жінок найбільш популярною є сімейна сфера та саморозвиток. В чоловіків сфера сімейного життя є своєрідним «аутсайдером», натомість половина опитуваних пов'язали більшість своїх життєвих планів з саморозвитком.

В запитанні номер 4, де було запропоновано обрати один з двох запропонованих варіантів, ми отримали результати, наведені в Рисунку 2.3.



Рисунок 2.3 Сфери, в яких досліджувані прагнуть досягти успіху

Результи, отримані в відповідях респондентів на запитання номер 5 показали, що більшість осіб студентського віку не мають чіткої стратегії досягнення власної мети.

Проведене дослідження підтвердило, що юнацький вік спрямований на перспективу майбутнього. Проте, далеке майбутнє в цьому віці бачиться досить туманно, студенти показали, що не моють планів на далеку перспективу. Чіткість цілей у цьому віці відстежується лише на близьке та середне майбутнє. Незважаючи на наявність життєвих планів, студенти не усвідомлюють методів та стратегій їх досягнення.

Саме завдяки появі у ранній юності відчуття плинності часу і себе в ньому, в студентські роки вимальовується модель власного життя як система життєвих планів з урахуванням життєвих обставин, хоча вона ще відрізняється крайньою мінливістю і слабкою продуманістю. І саме насиченість теперішнього часу різнобарвною подієвістю забезпечує більш повноцінне його переживання та переопрацювання, що приводить до більш глибокого розуміння та інтерпретації власного життєвого досвіду в темпоральному вимірі. Недооцінюючи події, що відбуваються сьогодні, особистість стає заручником своєї долі, втрачає авторство свого життя. Тож у постановці життєвих завдань важлива роль належить теперішньому часу, тому від того, як особистість оцінює себе сьогодні, як вона розставляє пріоритети залежить сюжет її життя, його лейтмотив, цілей, поставлених перед особистістю.

Життєвий досвід в юнацькому віці набирає самоцінності, що дозволяє особистості усвідомити унікальність власної життєвої історії в контексті конкретних соціально-культурних умов. Розуміння власної унікальності ґрунтується на оцінюванні себе з урахуванням власних здібностей та досягнень, а не привласнених від ідеального образу, як це часто відбувається у підлітковому віці [6].

Необхідність самопроектування слугує своєрідним «роздоріжжям», на якому зростаюча особистість обирає або активну діяльность, що передбачає прийняття відповідальності за власну особистість, власне життя, самостійність життєвих виборів, або пасивне слідування життєвим обставинам і відмови від спроб самостійного спрямування течії власного життя.

Самопроектування є психологічним засобом саморегуляції, самовдосконалення, самовиховання особистості, володіє мобілізаційними та організаційними властивостями, постає способом перетворення мрії на дійсність. Цілісне самопроектування характеризується системністю та інтегративністю. Воно виробляється особистістю на основі сенсу життя й набуває деталізації у життєвих планах. У процесі самопроектування проявляється активність і вибірковість особистості як суб'єкта життя. Саме тому здійснення самопроектування, робота зі своїм майбутнім є корисним для особистості, особливо в студентському віці.

Особистісне само проектування юнаків зумовлюється їхньою активністю як суб'єктів власного життя, здатністю створювати і скеровувати образ свого майбутнього як особливої форми творення свого «Я», свідомої саморегуляції і самореалізації у просторі актуальних і майбутніх життєвих перспектив, цілей, програм [11].

Таким чином, самопроектування забезпечує можливість особистості свідомо організовувати своє життя певним своєрідним для неї способом, взаємодіючи з різними обставинами, а, не просто слідуючи за подіями.

Про самопроектування, побудову життєвого плану у власному сенсі слова можна говорити лише тоді, коли до них включені не тільки цілі, а й способи їх досягнення, коли молода людина прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси. Л.С. Виготський розглядав життєві плани як показник оволодіння особистістю своїм внутрішнім світом і як систему пристосування до дійсності, пов'язуючи з ними "цільову" регуляцію принципово нового типу.

Крім того, проектування себе в майбутньому веде до створення власного внутрішнього світу, власної реальності, що вибудовується як неповторний особистісний твір за допомогою авторського ставлення як до оточуючого світу, так й до власної особистості, власної ідентичності. Авторське ставлення до себе, власного життя є основою для розвитку здатності особистості до самопроектування, метою якого є створення особистісного проекту, що, своєю чергою, передбачає випрацювання життєвих цілей, програм та стратегій саморозвитку і втілення їх у проекті власного життя.

Проект саморозвитку будується особистістю на основі власного життєвого та узагальненого соціокультурного досвіду. Він є базисним центром смислоутворення, що дозволяє вибудувати життєві стратегії та сформувати плани перспективи і програми особистісного розвитку та втілити їх у життєвих практиках.



Висновки до розділу 2

Важливою проблемою студентського віку є самопроектування. Дослідження особливостей самопроектування в цьому віці показало наступні результати.

95% респондентів переконані, що їхні плани здійсняться в майбутньому, 5% вважають, що ії життєві плани нездійсненні.

65% опитуваних студентів рівкладають реалізацію власних планів на середню перспективу, 30% - на близьку перспективу, і 5% на далеку.

Більшість досліджуваних (39%) повязують власні життєві план зі сферою саморозвитку. Трохи менше студентів (27%) сплановують сімейне життя. 18% респондентів вбачають основні свої плани в реалізації і особистісній сфері, і, найменша кількість опитуваних (16%) обрали для себе професійний розвиток.

Результати вибору між матеріальною та соціальною сферою і сферою сімейного життя опитуваних студентів такі: 47% жінок обрали перший варіант і 53% - другий. Серед опитуваних чоловіків 42% обрали розвиток в матеріальному та соціальному плані і 58% надають перевагу сімейним відносинам.

Самопроектування, побудова життєвого плану можливі лише тоді, коли до них включені не тільки цілі, а й способи їх досягнення, коли молода людина прагне оцінити власні суб'єктивні й об'єктивні ресурси.

При здійсненні особистісного планування людина звертається до власного життєвого досвіду, активізує потреби, пов'язані з сенсом життя, цільовими орієнтаціями, аналізує власний життєвий шлях, вибудовує сюжетну лінію життя, і, нарешті, приступає або не приступає до реалізації власного задуму.

Адекватне уявлення власного майбутнього, бачення власних цілей та перспектив розвитку є основою для до особистісного самопроектування, метою якого є створення проекту себе в майбутньому, що, надзвичайно важливе для особистості в студентському віці, оскільки передбачає випрацювання життєвих цілей, програм та стратегій саморозвитку і втілення їх у проекті власного життя.



Висновки

У курсовій роботі наведений теоретико-методологічний аналіз психолого-педагогічних спостережень на проблему самопрооектування в студентському віці, висвітлено чинники та розкрито механізми само проектування особистості.

Самопроектування - усвідомлений процес, що супроводжує особистісне зростання людини протягом життя, в результаті чого створюється і уточнюється ідеальний образ майбутнього себе; це спосіб актуалізації певних якостей особистості. Також під самопроектуванням розуміється пізнавальна діяльність, яка здійснюється людиною і необхідна для вдосконалення професійних чи особистісних її якостей. Також самопроектування розглядається як здатність особистості діяти, виходячи із власного задуму, проекту свого майбутнього (життєвого проекту) та проекту власної особистості (особистісного проекту).

Дослідженню особливостей самопроектування присвячені праці Н.В.Чепелевої, И. Л.І.Божович, І.С.Кона, Є.І.Головахи, І.О.Мартинюка, Л.В.Сохань, І.В.Дубровіна, Б.С.Круглова, Н.М.Толстих, Д.І.Фельдштейна. Проблема само проектування розглядається в наукових статтях Н.І. Білик, О. В. Зазимко, ОЄ Остапчука.

Виникнення можливості до самопроектування в особистості повязують з виникненням самосвідомості. У людини з'являється можливість самовиховання, саморозвитку власної особистості, активного перетворення себе самої, своїх відносин, своєї діяльності й свого життя в цілому.

Механізм самопроектування заключається в створенні «задуму себе», конструюванні «Я - реального», «Я - бажаного», або ж «Я - ідеального» власне і реалізації задуму, використовуючи про цьому свідомо поставлені цілі і і власні методи їх досягнення.

Структурними компонентами, які забезпечують самопроектування, є життєві цілі, плани та програми, набутий життєвий досвід особистості.

В ході проведення емпіричного дослідження нами була поставлена мета, що заключалася в зясуванні особливостей самопроектування в студентському віці.

Здійснивши статистичний аналіз отриманих результатів, ми виявили, що основна маса досліджуваних на даний момент ще не реалізувала свої життєві плани, і більш ніж половина досліджуваних планують їх реалізацію на середню часову перспективу.

Більшість досліджуваних жіночої статі пріоритетними обрали для себе сфери саморозвитку та сімейного життя. Чоловіки в більшості обрали також сферу саморозвитку, але планів на сімейне життя більшість не мають.

...