Універсальність законів цілісності психічного – основа професійної підготовки практичного психолога

Размещено на http://www.allbest.ru/

УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ ЗАКОНІВ ЦІЛІСНОСТІ ПСИХІЧНОГО - ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

Т.С. Яценко

Практична психологія перебуває нині в процесі становлення і розвитку, і цьому значно сприяє Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи Національної академії педагогічних наук України, очолюваний доктором психологічних наук В. Г. Панком. Так, дослідник указує, що “практична психологія - галузь професійної діяльності... чим вона і відрізняється від побутової, позанаукової. Практичний психолог здійснює свої професійні функції за допомогою специфічних прийомів, методів і технологій, які побудовані на знанні законів людської поведінки й розвитку” [13, с. 38]. З огляду на це розроблення ефективних методів психологічної допомоги та їх наукове обґрунтування є вкрай актуальним для вітчизняної психології. Особливого значення для розвитку практичної психології набуває асимілювання наукових здобутків глибинної психології в загальну систему розуміння законів людської психіки, а відтак важливим є вдосконалення методів діагностико корекційної психологічної допомоги. З позиції психодинамічної теорії, основна проблема сучасних психологічних пошуків полягає у нерозумінні “еквівалентного об 'єднання ” суперечливих сфер психіки, які здатні виявляти логічну сумісність. У цьому контексті Н. Бор зазначав, що в пізнанні реальності дослідник “наштовхується на видимі суперечності, які можуть бути усунуті лише за допомогою принципу “додатковості”, що нівелює старий підхід до проблеми детермінізму” [3, с. 209].

Попри значну увагу науковців до проблем сучасної практичної психології, про що свідчать дослідження Г. О. Балла, О. Ф. Бондаренка, Ж. П. Вірної, П. П. Горностая, З.С. Карпенко, С. Д. Максименка, В. Г. Панка, В. О. Татенка, Н. В. Чепелєвої та ін., проблема розуміння законів цілісності психічного залишається нерозв'язаною, а відтак, вона ще не ввійшла в актив знань майбутніх практичних психологів, що гальмує розвиток відповідних умінь та навичок діагностико-корекційної діяльності. Орієнтація вишів у фаховій підготовці практичних психологів на академічні дисципліни гальмує розвиток у майбутніх фахівців необхідного особистісного потенціалу: рефлексивного інтелекту та, відповідно, соціально-перцептивного сприйняття (інтуїції), імовірнісного прогнозування тощо. Той факт, що за академічного підходу майбутнім фахівцям не забезпечується можливість проходження власної особистісної корекції, яка сприяє нівелюванню залишкових (“слідових”) явищ пережитих травм (особливо раннього дитинства та едипального періоду розвитку), вказує на існування «білих плям» у їх фаховій підготовці.

Поняття “професійна освіта” тлумачиться як “підготовка в навчальних закладах спеціалістів різних рівнів кваліфікації для трудової діяльності в одній з галузей народного господарства, науки, культури... Зміст професійної освіти включає поглиблене ознайомлення з науковими основами й технологією обраного виду праці; прищеплення спеціальних практичних навичок і вмінь; формування психологічних і моральних якостей особистості, важливих для роботи у певній сфері людської діяльності” [11, с. 217].

Необхідною передумовою професійного становлення психологів-практиків є їх особистісна психокорекція, зорієнтована на виявлення глибинно-психологічних витоків особистісних проблем, що деструктують процес спілкування з іншими людьми. Для цього необхідним є досягнення психологом психологічної зрілості, яка пов'язана з умінням перетворювати себе на об'єкт дослідження, що сприяє глибинній рефлексії інфантильних витоків особистісної проблематики, аналізу власного життя та усвідомлення “програм” власної психіки, детермінованих дитинством.

Надання професійної допомоги суб'єктові в оптимізації значущих стосунків передбачає розуміння практичним психологом феноменології поведінки в контексті вияву в ній несвідомого, що має деструктивний вплив на взаємини. Це особливо актуально для таких первинних мікрогруп, як сім'я, референтна група тощо. На думку В. Г. Панка, “практичний психолог під час роботи з клієнтом повинен знати всі глибини його душі”, спеціаліст у галузі психологічної практики має враховувати такі структури, як компенсація, захисти, “які дозволяють особистості зберігати гомеостаз у соціальних стосунках” [13, с. 61-62].

Професійна робота в галузі практичної психології передбачає: набуття культури спілкування, емоційної культури та здатності до професійної рефлексії (А. А. Осіпова [12], Н. І. Пов'якель [14]); професійно-психологічну рефлексію та саморефлексію, широкий діапазон репертуару професійних ролей, адекватність образу “Я” та оптимальність психічного стану (Л. Г. Терлецька ([20]); позитивну мотивацію до майбутньої професійної діяльності та професійне цілеутворення; здатність до особистісної професійної рефлексії; формування творчої особистості професіонала- психолога, розвинений практичний інтелект, соціально-когнітивні й комунікативні вміння (Н. В. Чепелева [16]); виражена особистісна та професійна ідентичність (О. Ф. Бондаренко [2]); психологічна готовність майбутнього психолога-практика до конструктивного діалогу і партнерства у створенні професійних відносин (Н. І. Пов'якель [14]); уміння налагоджувати професійні взаємини, встановлювати конструктивні контакти з людьми; формування професійної самосвідомості психолога та його особистісної зрілості (Н. О. Кучеровська [7]). Особистісно- професійне становлення психолога неможливе без внутрішньої моральної зорганізованості особистості, що передбачає усунення суперечливості між “Я” - реальним та “Я”- ідеальним у процесі самовдосконалення (О. С. Штепа [19]).

Специфіка професії психолога-практика полягає у тому, що, на відміну від інших сфер професійної діяльності, саме особистісний (когнітивний, інтерактивний, екзистенційно-смисловий) потенціал спеціаліста визначає дієвість психологічної допомоги, втілюючись у професійні результати. На нашу думку, особистісне зростання майбутніх психологів-практиків нерозривно пов'язане з оволодінням психоаналітичними уміннями, що невіддільні від усвідомленням своїх цінностей, рефлексією власних особистісних проблем та їх інфантильних витоків. Ми солідаризуємося з сучасним українським дослідником О. Ф. Бондаренком у тому, що “така особистісна робота не може здійснюватися за допомогою книжкових засобів (навчального посібника)..., оскільки вимагає принципово іншого способу навчання, а саме: досвіду проживання власного буття в безпосередньому особистісному спілкуванні та аналізі” [2, с. 8].

Особливо гостро проблема підготовки практичних психологів поставлена О. В. Глузманом [21], який вказав на необхідність якісно нової підготовки спеціалістів-випускників, що передбачає професійну компетентність, духовність, творчість, соціальну активність. Таким чином, успішність розробленої концепції університетської педагогічної та психологічної освіти забезпечує особистісний контекст професійної підготовки студентів. Особистісний і професійний аспекти - взаємопроникні, завдяки чому утворюють цілісність фахової підготовки. Організаційно і процесуально комплекс університетської педагогічної освіти реалізується на практиці через особистісно-орієнтований та індивідуально-творчий підходи до фахової підготовки студентів. Саме це забезпечує особистісні передумови у оволодінні фахом практичного психолога і формування його творчої індивідуальності. Зміст освіти, її засоби і методи структуруються таким чином, щоб сприяти прояву індивідуальності у вивченні предметного матеріалу. З цією метою розроблені індивідуальні програми, що моделюють дослідницькі проблеми; організовуються групові заняття на основі діалогу та імітаційно-рольових ігор (супервізія); навчальний матеріал інтегрується для реалізації дослідницьких проектів студентів.

Процес самопізнання здавна вважався передумовою професійного успіху, що відображено в багатьох психологічних парадигмах. Так, З. Фрейд вважав істотним стимулом самопізнання усвідомлення витісненого матеріалу в підсвідомість з метою вивільнення Его від надлишкової напруги. За індивідуально-аналітичного підходу А. Адлера, сенс особистісного розвитку полягає в пізнанні людиною своєї істинної життєвої мети, замаскованої від неї самої хибними (ілюзорними) цілями, що спонукають її прагнення до влади та ін. В аналітичній психології К. Г. Юнга акцент ставиться на пізнанні тих сторін особистості, “що перебувають в тіні” (тобто є неусвідомлюваними) з метою здобуття цілісності та повноти власного “Я”. Згідно з психосинтезом (Р. Ассаджолі) основною ідеєю саморозвитку є досягнення внутрішньої гармонії, єднання з внутрішнім “Я” через усвідомлення субособистостей. Ф. Перлз в гештальт-терапії наголошує на необхідності досягнення людиною особистісної зрілості, показниками якої є: вміння знаходити підтримку в собі, а не в інших, здатність брати на себе відповідальність, мобілізувати власні ресурси, що потребує опрацювання невротичних рівнів особистості та ін.

Гуманістична психологія спрямовує зусилля на особистісний розвиток, прагнення особи до самореалізації, де самопізнання є необхідною передумовою самоактуалізації. Невідповідність між “Я-реальним” і “ Я-ідеальним” викликає у людини почуття тривоги, породжує особистісні проблеми і дезадаптивні форми поведінки, що обумовлюють викривлення сприйняття й аналізу отриманого досвіду.

Професійна підготовка практичного психолога потребує його власної особистісної досконалості, що в гуманістичному напрямі названо “особистісним зростанням”, в психоаналізі - особистим аналізом, в психодинамічному напрямі - особистісною корекцією, глибинним самопізнанням, що нерозривно пов'язано із взаємодією з іншою людиною. Цей аспект фахової підготовки практичного психолога є найменш розробленим у вітчизняній психології, що й обумовило актуальність науково-практичної розроблення заявленої в даній роботі теми.

Психологічна наука, в її схильності до академізму, намагалась побудувати цілісну картину психічного, що зумовило ігнорування сфери несвідомого, а відтак і артефакти наукових висновків. Глибинна психологія у форматі психодинамічної парадигми спрямовує зусилля на розкриття взаємозв'язків між сферами свідомого і несвідомого в їх суперечливій єдності та протистоянні. Дана робота ілюструє здобутки в сфері професійної підготовки практичного психолога, що ґрунтуються на психодинамічній методології та відповідному їй інструментально-методичному забезпеченні.

Розвиток сучасного знання доводить всеосяжність проблеми розуміння світу, що полягає в цілісності та єдності законів фізики, філософії, біології та інших наук. Зокрема, таким критеріям відповідає нова (квантова) фізика. Інтеграція практичної психології з універсальними законами природи, зокрема, Всесвіту - дає новий продуктивний поштовх для філософсько-методологічного осмислення психічного в його голографічній сутності, у взаємозалежностях часткового і цілого. Все це вказує на важливість розв'язання проблеми цілісності психічного при задіянні категорій - взаємодія, феномен психічного та ін. Останнє відкриває перспективи проникнення в невидиме (інше), латентне, але реальне та дієве, яке впливає та обумовлює видиме, спостережуване, та, зрештою, усвідомлюване.

З огляду на холістичність психічного, яке передбачає взаємозв'язки між фізичним (твердим) та ідеальним (духовним) світом, - глибинна психологія набуває реалістично-дослідницьких можливостей не лише в частині надання людині загальної консультативної допомоги, але й конкретно в аналізі спонтанно-поведінкового матеріалу в науковому матеріалізованій, візуалізованій формі (ліпка, малюнок, моделі із каменів та ін.). Такого роду матеріал складає як наукову цінність, так і практичну через узагальнення та інтерпретацію, що сприяє розширенню самосвідомості респондента. Підтвердженням цьому є думка Д. Бома: “свідомість і матерія - просто різні аспекти однієї і тієї ж універсальної основи, яка бере початок із іманентного порядку” [8, с. 174].

Ми констатуємо співзвучність квантової фізики з психодинамічним розумінням пізнання психіки. Зокрема, А. Ейнштейн вказав на викривлення “простору” під впливом гравітації. За таких обставин простір “набуває твердості, пружності та здатності змінювати свою геометричну форму” (див.: [8, с. 17]). Більш яскравим прикладом є колапсування зірки в чорну діру - деформація простору при цьому так зростає, що створює пастку, в якій незворотно все зникає. Дана теза набуває реалістичного вияву в психологічних ефектах (законах). Так, “вимушене повторення”, обумовлене специфічною едипальною “гравітацією”, притяжінням до батьків, здатною матеріалізуватися в малюнках (авторських і неавторських), ліпці, моделюванні із використанням каменів, мушлі, іграшок. Умовно назвемо це - “едипальна гравітація”, яка засвідчує зростання енергії “мортідо” (руйнівної (темної)), на що вказують кольори авторських малюнків та особливості розфарбування презентантів.Враховуючи чітко виявлену тенденцію перенесення об'єктних відношень на інші актуальні для особи взаємини - присутній ризик порушення, недооцінювання ситуації через викривлення соціально-перцептивної реальності. Багатофакторність ситуації спонтанної, не алгоритмізованої поведінки подібна до того, як частка “використовує” усі доступні їй траєкторії руху. “Простір в ультрамікроскопічних масштабах реалізує усі можливі способи руху” [8, с. 17].

Співпраця З. Фрейда з А. Ейнштейном наблизила його розуміння несвідомого до квантової позиції, зокрема, він вказав, що “несвідоме існує поза простором, часом і статтю”. Звідси випливають висновки, що усталені положення класичної (академічної) психології не поширюються на сферу несвідомого, вони охоплюють лише одну, видиму площину - свідоме. Подібно до того, як “здоровий глузд” втрачає силу в мікросвіті (тобто, в надто малих масштабах), так і “місцезнаходження” втрачає сенс в сфері несвідомого через його згортання в голографічне єдине ціле в часі і просторі. Якщо це дійсно так, то набуває відносності сама категорія протилежності (протистояння) ідеального і матеріального світу. Таким протилежностям притаманна взаємодія. Варто згадати: “мудрим називають не того, хто ставить нерозв'язну задачу боротьби за добро шляхом знищення зла, а швидше того, хто здатен підтримувати рівновагу між добром і злом”.

У контексті сучасних психологічних досліджень, що беруть до уваги сферу несвідомого в її єдності із свідомим, привертає увагу такий феномен, який стосується елементарних часток - спін. Електрон має свій стандартний, незмінний спін. Разом з тим ця усталеність є відносною - вона залежить від вибраного експериментатором способу виміру. П. Девіс робить висновок: “Макросвіт і мікросвіт виявляються тісно взаємопов'язаними” [4, с. 22]. А. Ейнштейн був абсолютно переконаний, що світ мікрочасток чітко (хоч і невидимо) детермінований (“Бог в кості не грає”), а тому він “інформаційно-еквівалентно” пов'язаний із предметним світом за параметрами класичних законів, тобто в часі і просторі. Дослідник вказував, що незмінним є момент імпульсу. В контексті психодинамічної теорії з цим пов'язана не лише процесуальна діагностика, а й можливості пробудження енергії завдяки усталеному потенціалу витісненого емотивного досвіду. Як і в предметному світі, в іншій сфері панує закон дії і протидії (опори).

Важливим є і те, що “А. Ейнштейн визнавав існування в психіці “об'єктивної реальності” [4, с. 24], що є вкрай важливим для глибинної психології. На наше переконання, існування “об'єктивної реальності” в психіці пов'язано із несвідомою сферою, яка визначає суб'єктивізм свідомого (див.: [1]).

Квантова фізика усуває спрощений погляд на прямолінійність взаємозв'язку між доступними і недоступними спостереженню явищами. З. Фрейд, вважаючи несвідоме безпосередньо неспостережуваним, проявляв увагу до специфічної його актуалізації у свідомому (вільні асоціації, описки, обмовки, сновидіння).

Важливим моментом в дослідженні несвідомого є його природна злука (єднання) із свідомим. Саме це було прогресивним кроком у дослідженні психіки, а не вивчення свідомого і несвідомого в так би мовити їх чистому вигляді (за принципом Галілея). Така позиція близька нам саме тому, що фактично неможливо дослідити людську психіку зондуванням лише “глибинних” слоїв. Дослідницьке промінь висвітлює взаємозв'язки свідомого і несвідомого з перспективою оптимізації, гармонізації цілісності психічного.

Класична психологія узріла парадокс, а саме: “пізнати несвідому сферу “прямим шляхом”, тобто через свідоме - неможливо; якщо ж перевести її на “мову свідомого, то вона втрачається, як несвідоме психічне” [17, с. 754]. Крім того, окремі вчені ігнорують будь-який емпіричний фактаж, враховуючи, що “проблема несвідомої психіки - теоретична проблема і для її розв'язання повинні бути висунуті теоретичні положення; емпірична ж аргументація тут не доцільна” [5, с. 325]. Іншої думки дотримується відомий грузинський психолог А. Є. Шерозія: “свідомість немає прямого доступу не лише до несвідомого, але і до самої себе, тому в будь-якому акті пізнання свідомість опосередковується однією і тією ж “проміжною інстанцією“ - практикою” [17, с. 756]. Далі він пише: “...якщо фізики в принципово схожій ситуації випередили З. Фрейда, то швидше всього це відбулось тому, що сучасна йому психологія не була підготовлена до сприйняття відкриттів квантової фізики та теорії відносності...” [17, с. 757].

З. Фрейд був надзвичайно уважним до практики в контексті пізнання несвідомого. Він відмовився від гіпнозу, зрозумівши обмеженість даного методу в інтеграції свідомого і несвідомого. Разом з тим, його вразив той факт, що суб'єкт здатний шляхом аналізу раціоналізувати причини будь-яких із навіяних неусвідомлюваних дій. “Хоча давно було помічено, що пояснення, які люди дають своїм вчинкам, не завжди заслуговують на довіру, З. Фрейд зробив ці спостереження наріжним каменем теорії людської поведінки”, - стверджує Т. Шибутані [18, с. 11]. Більше того, місток який було перекинуто від експериментальної психології до психоаналізу пов'язують з досягненнями К. Юнга. Саме він доповнив асоціативний експеримент В. Вундта пропозицією, щоб піддослідним дали пояснення тим діям і думкам (асоціаціям), які вільно виникають на слово-стимул. Останнє пояснює постановку проблеми З. Фрейдом про “фундаментальну єдність людської психіки”. Така теза може вселити віру в її досягнення, але залишається проблема того, що свідоме і несвідоме виступають як інстанції, що взаємовиключають одна одну (свідомість і антисвідомість). Виникає необхідність пов'язати дивовижно поліморфні і складні утворення психіки із розумінням їх в цілісності. Саме таке спрямування має психодинамічна теорія та відповідна методологія, яка є основою методу активного соціально-психологічного пізнання.

З розвитком методів пізнання природи, відкриваються перспективи зближення реалій цілісної психіки із сферою несвідомого і результатів дослідження елементарних часток. Важливою проблемою є їх динаміка, нагадаймо, що електрон, який здійснив повний оберт у 360°, не може одразу повернутися у вихідне положення, а досягти він може лише здійснивши два повних оберти (тобто додатково ще 360°). У простішому випадку, за словами П. Девіса, повернення електрону у вихідне положення відбувається за оберту у 720° (рис. 1 за [6, с. 173]).

Звідси слідує, що людина здатна лише наполовину сприймати світ порівняно з тим, що доступно електрону. Психічне, за врахування закономірностей функціонування сфери несвідомого, наближується за своєю суттю до універсалій природи.

Така природа речей підтверджується практикою самопрезентації, а саме: студент К. на пропозицію психолога презентувати себе зліпив “череп” (фото 1). Поклавши “череп” на стіл, підгорнув папір, щоб забезпечити віддзеркалення презентанта “під столом” (покриття столу склянне). При цьому К. наголосив, що сутність його психіки слід вбачати у відбитку, тобто в тому, що є тінню зліпленого із тіста “черепу”. Такого типу “сутність” психічного якби існує і не існує водночас.

Фрагмент стенограми психоаналітичної роботи з протагоністом К. із використанням візуалізованих презентантів

П.: Розкажи, що ти зобразив, який зміст втілив у композицію (фото 1)?

К.: Я лише зараз зрозумів, з якого ракурсу потрібно розглядати мою композицію (фото 1).

П.: Тобто, потрібно дивитися з різних сторін? Зображений череп (фото 1)?

К.: Необхідно вибрати правильний ракурс бачення композиції - враховуючи її віддзеркалення на склі, адже важливий аспект моєї психіки внизу - у віддзеркаленні.

П.: Потрібно аналізувати не твою ліпку, а віддзеркалення композиції внизу?

К.: Те, що внизу, істотно доповнює цілісний образ, який я створив (зліпив).

П.: Навіщо потрібне віддзеркалення?

К.: Навіть не знаю, але відчуваю, що так правильно, є відчуття цілісності фігури, як і те, що якась важлива частина мене - під склом.

П.: Образ твоєї композиції нагадує череп, так? Кого може символізувати череп?

К.: Так, це людський череп, але без вух. І очі у нього теж є, правда дуже глибокі (діри), без кольору, їх погано видно. Якби був чорний перець, я б його туди обов'язково заштовхнув. Голова має три роти, один із них розділяється на два.

П.: Ось ми наскільки індивідуальні - в кожного своє уявлення про кількість ротів (у когось - жодного, у когось - три). Напевно, ти відчував ці “роти”, це могло виявлятися в спілкуванні? Може, хтось з членів твоєї сім'ї так само “економно” користується тим або іншим ротом?

К.: Особисто у мене є таке уміння - в різних ситуаціях користуюся різними “ротами”

П.: Кого ти відносиш до своєї сім'ї'?

К.: Маму та кота. Кіт має навіть більше відношення до моєї сім'ї, ніж мама.

П.: Можливо, рот на черепі, який сам з собою розмовляє - від кота (як кіт)?

К.: Я не впевнений. Швидше за все, це властиво мені, а кіт з'явився лише нещодавно.

П.: Розкажи, чому твій презентант - череп?

К.: Тому, що я зобразив голову, а хіба ж голова може бути іншою, аніж череп?

П.: Але голова могла б бути частиною чогось живого. Можна було б зробити їй волосся, наприклад.

К.: Вона і так жива, просто це - “живий череп”.

П.: Композиція символізує конкретну людину?

К.: Орієнтуючись на завдання, це представлений я сам.

П.: Значить, ти презентований більше всього головою, інтелектом, або як поясниш?

К.: Окрім інтелектуальної енергії, голова у мене “пронизана” (пензлик в черепі), це важливий елемент.

П.: Палиця в голові символізує твою оригінальність, те, що ти відрізняєшся від інших людей, чи травму?

К.: Вона вказує на щось, що було зі мною, подібне до рани, травми.

П.: Тобто на те, що сталося в твоєму житті?

К.: Так.

П.: Таким чином, має місце механізм вимушеного повторення - якщо ти отримав рану, то тепер не боїшся до цього аспекту повертатись. Ти ніколи не помічав, що очікуєш з боку інших людей якихось “ударів”, сам наражаєшся на них? Або, навпаки, ти став досить обачним у житті?

К.: Я став дуже обережним. Але періодично все ж “чіпаю” свою рану. Проте, наражаючись на неї, отримую додаткові сили і стимул до життя.

П.: Чи пов'язана “рана” з кимось із значимих для тебе людей?

К.: Частково - так.

П.: Тобто хтось з близьких все ж причетний до “рани”, завдав тобі болю?

К.: Не без цього.

П.: Ти цю людину пробачив, не засуджуєш її більше? Чи все ж є залишкові явища?

К.: Скажімо, так: якби я міг цій людині помститись, я б це здійснив. Є відчуття незавершеності!

П.: Вона недосяжна для тебе?

К.: На жаль або на щастя, так.

П.: А на щастя - тому, що намагався помститись?

К.: Ці спроби блокувались сторонніми людьми, і частково я їм вдячний.

П.: Тому, що міг би не стриматися і були б жахливі наслідки?

К.: Так, це точно.

П.: Спроби помститись були пов'язані з батьком?

К.: Так. Як ви це відчули?

П.: Тоді він для тебе дуже значимий. Тому, що він зумовив те, про що ти говориш зараз! Нехай в негативному ключі, але ти “цінуєш” батьковий “дарунок”, ти ним наповнений. Адже палиця в черепі - це фалічний, чоловічий символ (згідно архетипної символіки).

К.: Не можу сказати, що батько особливо вплинув на моє життя, але негатив до цих пір актуалізований і не полишає мене.

П.: Образ твоєї композиції нагадує щось неживе, як натяк на смерть?! Можна думати, що ти ризикував втратити життя?

К.: Так, і неодноразово. Але неживе, тобто моє омертвіння і стан душі представлено у віддзеркаленні (фото А.1, внизу (під склом)).

П.: Таким чином, ми вийшли на значущість віддзеркалення в склі. Чи можна сказати, що ти переживав небезпеку бути внизу, тобто “під землею” (символ смерті)?

К.: Так, це - реальність.

П.: Ти сказав: “неодноразово”, тобто, “вимушене повторення”, чи випадковість?

К.: Повторення, що відбувалося неусвідомлювано, не за моїм рішенням.

П.: Звичайно, неусвідомлювано, адже інтрапсихічні тенденції не усвідомлювані нами. Виходить, що все виглядає, як збіг обставин, і людина при цьому зовсім не контролює свій внесок в те, що відбувається. “Вимушене повторення” може бути зумовлене почуттям провини. Якщо ти відчував агресію від батька, то був готовий вчинити з ним аналогічним чином, і це може викликати у тебе почуття провини. Якщо таке почуття з'являється, то воно пов'язане з тенденцією до самопокарання.

К.: Це точно, що не почуття провини. Швидше за все виражена ненависть, яку я відчував.