Особливості спілкування дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

спілкування дитина дошкільний

Ми живемо у світі людей і щодня спілкуємося з оточуючими. Але найперші уроки людських взаємин кожен отримує в дитинстві. Ті навички спілкування, які в дитини закладаються з перших років життя, багато в чому визначають успішність подальших стосунків з іншими уже дорослої людини.

Спілкування - це передача інформації від однієї людини до іншої. Комунікація (спілкування) може бути вербальною, наприклад, коли одна людина розмовляє з іншою, або невербальною, наприклад, коли люди бачать похмуре обличчя чоловіка, його міміка сигналізує їм, що він сердиться. Комунікація також може бути позитивною або негативною, ефективною чи неефективною [4].

Для батьків дуже важливо мати можливість відкрито й ефективно спілкуватися зі своїми дітьми. Відкрита, ефективна комунікація йде на користь не тільки дітям, а й кожному члену сім'ї. А отже, стосунки між батьками та їхніми дітьми значно покращуються. У цілому, якщо комунікація між батьками й дітьми позитивна, то й стосунки доброзичливі. Не варто забувати, що діти вчаться спілкуватися, спостерігаючи за своїми батьками. Якщо батьки спілкуються відкрито й ефективно, є велика ймовірність, що і їхні діти будуть чинити так само. Хороші комунікативні навички здатні принести користь на все життя.

У дітей починають формуватись ідеї та уявлення про себе на підставі того, як їхні батьки спілкуються з ними. При ефективному спілкуванні батьки засвідчують свою повагу дітям. Ті, у свою чергу, відчувають, що їх чують і розуміють, унаслідок чого самооцінка дітей підвищується. З іншого боку, неефективне й негативне спілкування між батьками й дітьми змушує їх повірити в те, що їх самих та їхні інтереси ігнорують, їх не почули або не зрозуміли.У сім'ях, де культивується ефективне спілкування, діти більш відповідальні та обов'язкові. Вони розуміють і знають, чого очікувати від своїх батьків, і коли дізнаються про те, що батьки очікують від них самих, стають більш старанними, реалізуючи ці очікування. Вони також більш упевнено відчувають свою позицію в сім'ї й, таким чином, краще взаємодіють з батьками. На ці аспекти спілкування дошкільників зважали такі психологи, як Т. Лисянська [4], В.Мухіна [4], Р. Немов [4],О. Скрипченко [4], І. Урунтаєва [4] та інші.

Думка про те, що вся доля людини, її шляхетність і падіння залежить від дитини віком не більше від шести років, а зазвичай, не більше як три,здається неймовірною, але саме це стверджує теорія сценаріїв, писав свого часу Е. Берн. У це набагато легше повірити,коли поговорити з шестирічною або трирічною дитиною. І в це дуже легко повірити,озирнувшись на те, що відбувається у світі сьогодні або відбувалося вчора, і розуміючи, що може статися завтра. Історію людських сценаріїв можна знайти на стародавніх пам'ятниках, у судових залах та моргах, у казино й листах до редакцій, а також у політичних дебатах, коли цілі держави збиваються з праведного шляху тими,хто намагається довести: те,що сказали йому батьки в дитячій кімнаті, впливатиме на весь світ. Менше з тим, на щастя, деякі люди мають добрі сценарії, а декому навіть щастить звільнитись і робити щось по-своєму.(стор.60 Е.Берн «Що ти кажеш після привітання?») [1]. Тож обрана тема дослідження - «Особливості спілкування дітей дошкільного віку в родинному колі та в громадських місцях» - є актуальною.

Об'єктом дослідження є спілкування дитини дошкільного віку з найближчим колом.

Предмет дослідження - засоби гармонізації спілкування дітей-дошкільників у родинному колі та громадських місцях.

Мета курсової роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальному вивченні ролі спілкування дітей дошкільного віку з батьками та іншими людьми, виявлення специфіки впливу різних видів спілкування на початкове формування особистості в дитячому віці.

Завдання курсової роботи:

1. Здійснити теоретичний аналіз стану розробки проблеми у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі.

2. Вивчити функції, засоби, форми спілкування дітей дошкільного віку в родинному колі та поза ним.

3. Шляхом включеного спостереження, узагальнення та порівняння, зіставлення емпіричної та теоретичної інформації визначити психологічні особливості спілкування дітей дошкільного віку.

4. Розробити й апробувати програму формування партнерських стратегій спілкування дошкільників та часткова її реалізація.

Методи дослідження. З метою розв'язання поставлених завдань застосовувалися теоретичний аналіз психологічної літератури з проблеми дослідження, включене спостереження, психодіагностичне обстеження за допомогою комплексу відповідних методик, експертне оцінювання (батьки, вихователі дошкільного закладу).

Практичне значення роботи полягає у доборі діагностичних методик, відповідних меті та завданням, а також у розробці та апробації програми формування партнерських стратегій спілкування дошкільників.

Структура курсової роботи.

Робота складається з двох розділів, семи підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, що нараховує 18 найменувань.

Спілкування є невід'ємною і дуже важливою частиною життя людини починаючи з самого його початку. Спілкування допомагає дитині пізнавати світ, дає змогу збагатити досвід кожної дитини через різновікову взаємодію, сприяти пізнанню дитиною себе й інших, створювати додаткові сфери саморегуляції. Значимість різновікового спілкування визначається й тим, що воно, з одного боку формує особливе середовище взаємодії, надає додаткові можливості для реалізації успішності дітей в спілкуванні, а з іншого - сприяє формуванню та прояву їх особистісної ідентифікації.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Аналітичний огляд базових психологічних концепцій спілкування

Наше курсове дослідження розпочинаємо з аналітичного огляду базових психологічних концепцій спілкування.

Існує декілька базових підходів (концепцій) до визначення сутності спілкування, а саме: інтерактивний, власне комунікативний, психофізіологічний.

У довідниковій літературі зазначається, що спілкування - це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера [12 ].

У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життєдіяльності. З точки зору психофізіології спілкування (мовлення) розуміють як сам процес говоріння (мовленеву діяльність), так і його результат (мовленеві твори, що фіксуються пам'яттю чи письмом). Мовлення займає особливе місце серед когнітивних процесів, оскільки воно включається в різноманітні пізнавальні акти (мислення, сприйняття, відчуття) і забезпечує вербалізацію одержуваної людиною інформації.[18]

Мовлення являє собою багатоланковий психофізіологічний процес, що складається з різних елементів. Воно включає три основні ланки: сприйняття мовлення, продукування мовлення і "внутрішнє мовлення". Цей процес заснований на роботі різних аналізаторів і містить у собі периферичний рецептор, провідні нервові шляхи, центральну ділянку кори головного мозку, яка відповідає за діяльність даного аналізатора. [15]

В соціальній психології спілкування - увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи. [14]

Отже, поза спілкуванням людське суспільство просто немислимо. Спілкування виступає в ньому як спосіб цементування індивідів і разом з тим як засіб розвитку самих цих індивідів.

Вивчення проблеми спілкування має давні традиції, закладені в працях В.М. Бехтерєва, Л.С. Виготського, В.М. Мясищева, С.Л. Рубінштейна, в яких спілкування розглядалося як важлива умова психічного розвитку індивіда, формування його особистості.

Проблема спілкування дітей дошкільного віку у педагогічній та віковій психології на сучасному етапі розглядається в декількох напрямках:

1. Вивчення спілкування як особливої форми індивідуальної діяльності, яка має свої потреби, мотиви, завдання й засоби (О. В. Запорожець, М. І. Лісіна, Я. Л. Коломінський ) [4].

2. Вивчення ролі спілкування у моральному розвитку дітей (О.І. Кульчицька та інші) [4].

3. Особливості спілкування дошкільників з дорослими й однолітками в процесі окремих видів діяльності: пізнавальної (Д.Б.Годовікова, М.Г. Єлагина, М.І. Лісіна, А.Г. Рузська, О.О. Смірнова); ігрової (Т.В. Антонова, Н.А. Короткова, С.Є. Кулачківська, С.О. Ладивір, Н.Я. Михайленко, Н.С. Пантіна); навчальної (В.В. Давидов, А.К. Маркова та інші ) [4].

4. Вивчення ролі і функцій спілкування в самостійній спільній діяльності дітей ( Я. Л. Коломінський, О. Л. Кононко, В. У. Кузьменко, Ю. О. Приходько, Т.О. Піроженко, Т.О. Репіна, А.І. Сілвестру, О.О. Смірнова, Є.В. Субботський, Р.К. Терещук, З.С. Целенко, В.Г. Щур, С.Г. Якобсон та інші ) [4].

Вагомими для осмислення аспекту різновікового спілкування дітей дошкільного віку для нас стали дослідження В.В. Авраменко, О.О. Вовчик-Блакитної, Є. Герасимової, Т.О. Ковальової, в яких визначені моделі та мотиви взаємодії старших і молодих дошкільників, і дослідження М.І. Алексєєвої,

І.А. Дідук, Т.І. Думитрашку, А.В. Іванової, М.Р. Кошонової, М.В. Покатаєвої з проблем сімейного виховання і, зокрема, проблеми взаємодії між сіблінгами різного віку [4].

Проблема психології різновікових контактів і їхньої внутрішньої детермінації знаходиться в колі уваги зарубіжних психологів, хоча більшою мірою вивчається питання взаємодії між сіблінгами (Р. Мей, Д. Мак-Клеланд, Д. Зіглер, Р. Уолтерс, Л. Хьелл, Р. Абрамович, А. Берже, Дж. Дебр, Р. Річардсон, Л. Коч, Ле Шан Е, К. Кволс, М. Поро, Е. Герлок, Я. Рембовський, В. Ламберт, В. Хартуп, Б. Уайтинг та інші) [4].

Ось деякі вислови світових філософів та мудреців про спілкування між людьми.

«Ти й не помітиш, як і коли спілкування з мудрими людьми принесло тобі користь, але саму користь від цього спілкування помітиш» Платон.

«Насолода спілкуванням головна ознака дружби,» Арістотель.

«Спілкування з людьми спонукає до самоспостереження» Франц Кафка.

«Не завжди говори, що знаєш, але завжди знай, що говориш» Тіберій Клавдій.

1.2 Спілкування: функції, форми, засоби, види

Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.

Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:

1. Комунікативна функція - зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.

2. Інформаційна функція здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.

3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана із суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.

4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді системи ставлень: симпатій - антипатій, любові - ненависті, конфлікту - злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.

5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі спонукальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.

6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.

Особливість спілкування - у його нерозривному зв'язку з діяльністю. Діяльність є головним середовищем і необхідною умовою виникнення і розвитку контактів між людьми, передавання потрібної інформації, взаєморозуміння та узгодження дій.

Змістом спілкування завжди є інформація, зумовлена потребами взаємодії людей. Змістом спілкування є знання, уміння, навички - зміст свідомості людини.

Структуру комунікативного процесу (процесу спілкування) можна представити так:

- хто говорить?

- що повідомляє?

- кому?

- в якій ситуації?

- по якому каналу?

- з якою метою?

- з яким ефектом?

Давши відповіді на ці запитання, можна досить повно описати конкретний комунікаційний процес. Це -- модель Г. Лассуелла [12].

Ю.Воронцов дещо деталізував цю модель і представив комунікаційний процес у вигляді таких компонентів:

1. Джерело інформації.

2. Комунікатор.

3. Повідомлення.

4. Комунікант (реципієнт).

5. Комунікаційний канал.

6. Екстралінгвістичний параметр повідомлення.

7. Джерело механічних перешкод.

8. Джерело семантичних перешкод.

9. Класові і соціальні фільтри.

10. Особистісно-індивідуальні фільтри.

11. Семантичні поля.

12. Поля комунікаційної обстановки.

13. Втрата інформації.

14. Зворотний зв'язок "комунікант -- комунікатор".

15. Зворотний зв'язок "комунікант -- джерело інформації".

Сторонами спілкування є: комунікативна, інтерактивна та перцептивна.

Комунікативний (інформаційний) параметр. Спілкування завжди пов'язане з обміном інформацією. Тут суттєвими є такі проблеми: скільки інформації слід давати співбесідникові? Інформація підлягає законові достатнього мінімуму, тобто повинна бути необхідною для передачі сенсу повідомлення і достатньою для розуміння. Краще давати інформацію меншими порціями і спостерігати за реакцією партнера (аудиторії). Тоді легше встановити міру необхідної інформації [14].

В якій формі подавати інформацію? Інформація може передаватися за допомогою слів, інтонації, міміки, пантоміміки, сигналів, символів. Залежно від типу спілкування, обирається і форма передачі інформації. Зазвичай, під час виступів, на лекціях, в офіційних повідомленнях ситуація змінюється і більша частина інформації передається через слова. В письмових повідомленнях є лише смисл слів і граматика.

Важливою є також проблема вибору часу, місця, умов, обставин, в яких відбувається спілкування.

Інтерактивний параметр спілкування полягає в обміні впливами, діями, у взаємодії партнерів. Ефективне спілкування потребує доброго партнерського ансамблю. Партнери навіюють одне одному настрій, емоції, мотиви діяльності. Партнери здатні викликати інтерес, захопленість, або ж, навпаки, відразу до певних ідей, речей, дій, явищ і т.д. одне у одного у процесі спілкування. Звичайно, найбільший вплив на людей мають авторитетні, яскраві особистості і референтні групи.

Серед механізмів спілкування важливо виділити такі:

· ідентифікація -- ототожнення себе з іншими і визначення своїх соціальних ролей, поглядів, норм, цінностей;

· рефлексія -- усвідомлення того, яким сприймають мене інші люди;

· стереотипізація -- сприймання і оцінка людей (і себе) на базі певних сталих уявлень, норм, установок;

· каузальна атрибуція -- інтерпретація суб'єктом причин і мотивів поведінки як власної, так і інших людей, виходячи з власного досвіду;

· атракція (притягання) -- виникнення привабливості, симпатії, любові, дружби між людьми;

· емпатія -- співчуття, співпереживання, проникнення в почуття і стан іншої людини [12].

Перцептивний параметр -- сприймання людини людиною. Перше враження на нас справляє зовнішність людини, з якою ми спілкуємось. Сприймання зовнішності відбувається в такому порядку: волосся, взуття, обличчя, очі, брови, губи, вуха, ніс, чоло, руки, одяг.

Сприймаючи одне одного, люди часто припускаються помилок. Найпоширенішими помилками соціальної перцепції є:

· ефект "ореолу": а) соціальні стереотипи з приписуванням соціальним ролям певних психічних властивостей і навіть зовнішності; б) загальна думка групи про людину приймається як беззастережно правильна;

· ефект ставлення до інформатора (прийняття думки авторитетної особи і недовіра до інформації неавторитетної особи);

· ефект послідовності інформації (довіра до останньої за часом надходження інформації, особливо, негативної інформації);

· ефект самооцінки (більш-менш правильно сприймає оточуючих людина з адекватною самооцінкою, завищена і занижена самооцінки викривляють оцінки інших людей);

· ефект переносу (люди переносять на оточуючих людей власні негативні якості і риси; так, нечесна людина всіх вважає злодіями і т.п.) [12].

Існують різноманітні класифікації видів спілкування:

1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що розділені простором або часом і користуються такими засобами, як телефон, факс, комп'ютер, листування, символи, аудіо- або відеозаписи, книги, ЗМІ, передають (або залишають речі).

2. Реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між реальними партнерами. Уявне - спілкування з літературними (театральними, кіно- героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих)). Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування "розмовами" з тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами.

3. Залежно від кількості партнерів, можна виділити типи спілкування:

людина - людина - міжособистісне; особистість - група - особистісно-групове; внутрішньогрупове (між членами групи); міжгрупове.

4. Офіційне і неофіційне спілкування. Офіційне (формальне) спілкування регламентується певними офіційними соціальними, посадовими стосунками, кодексами. Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають таких чітких приписів і здійснюються на більш вільних засадах.

5. Вербальне і невербальне спілкування. Вербальне - спілкування за допомогою мови і мовлення. Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування - розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів.

Вербальне спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, усним і письмовим. У безпосередньому усному вербальному спілкуванні важливу роль відіграє інтонація, за допомогою якої партнери виділяють ключові слова, підкреслюють сенс фрази. Люди довіряють більш інтонації, ніж об'єктивному мовному виразу. Інтонація також використовується для вираження емоцій.

Усне вербальне спілкування може опосередковуватися телефоном. При телефонних розмовах партнери позбавлені можливості спостерігати за мімікою, пантомімікою, зовнішнім виглядом партнера, обстановкою.

Письмове вербальне спілкування (листи, книги, плакати, газети, тексти на екрані комп'ютера) залишає в розпорядженні партнерів лише слова і граматичні правила і форми.

Невербальне спілкування полягає в передачі і отриманні інформації за допомогою міміки, пантоміміки, різного роду сигналів і символів.

Велике значення в невербальному спілкуванні має мова погляду (тривалість погляду, тип погляду, розмір зіниці, якість, зміст погляду). Погляд передає не лише емоції, а також і змістовну інформацію.

У невербальній комунікації люди послуговуються жестами. Жестикулюють свідомо і спонтанно. Кількість, активність жестів і їх значення залежать від національних, групових, сімейних традицій, темпераменту і характеру людини.

У спілкуванні інформацію несе навіть простір: відстань між партнерами, місце в кімнаті, в будинку, яке займає (чи прагне зайняти) та чи інша людина.

Крім того, в психологічній літературі виділяються види спілкування на підставі різних ознак:

1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнісним.

Матеріальне спілкування - це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.

Когнітивне спілкування - це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

Кондиційне спілкування - це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

Мотиваційне спілкування - це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

Діяльнісне спілкування - це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане із задоволенням біологічних потреб).

Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

3. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.

Ділове спілкування - це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.

Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

Інструментальне спілкування - це засіб для задоволення різних потреб.

Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.

4. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.

Залежно від того, як і між ким відбувається акт спілкування, виділяють такі рівні.

· примітивний -- коли партнер розглядається як перешкода, що потребує усунення;

· маніпулятивний -- коли партнер використовується як засіб для досягнення певної мети;

· стандартизований -- справжнє ставлення ховається під "масками", які демонструють партнеру певні стандартні норми поведінки;

· конвенційний -- нормальна партнерська взаємодія випадкових (чужих) людей, коли враховуються потреби, інтереси, цінності обох сторін;

· діловий -- партнерська взаємодія, що не виходить за межі ділових стосунків, спрямована на взаємодопомогу, взаєморозуміння;

· ігровий -- взаємодія між досить близько знайомими людьми, які чуйно і щиро намагаються "грати партнера" (К.Станіславський), створювати оптимальну атмосферу спілкування;

· духовний -- обмін духовними цінностями, доступ до найпотаємніших переживань, мрій, "розкриття" душі перед партнером.

У реальній взаємодії партнери переходять з рівня на рівень. Важливо, щоб вони не опускалися нижче конвенційного рівня.

Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).

Мова - це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.

Мовлення - це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв. Мовлення - це психічне явище.

Мовлення в науковій літературі ділять на усне та письмове.

За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.

Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілкуванню; художній - застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий - характерний для різних наукових праць [12].

Хоча вербальні символи (слова) -- основний наш засіб для кодування ідей, призначених до передачі, ми використовуємо і невербальні символи для трансляції повідомлень. У невербальній комунікації використовуються будь-які символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно з вербальною і може підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін поглядами, вираз обличчя, наприклад, посмішка і вираження несхвалення, підняті в здивуванні брови, жвавий чи зупинений погляд, погляд з певним виразом, схвалення чи несхвалення -- усе це приклади невербальної комунікації. Використання пальця щоб вказати на предмет, прикривання рота рукою, дотик, млява поза також відносяться до невербальних способів передачі значення (змісту).

Відповідно до досліджень, значна частина мовної інформації при обміні сприймається через мову поз і жестів і звучання голосу. 55 % повідомлень сприймається через вираження обличчя, пози і жести, а 38 % -- через інтонації і модуляції голосу. Звідси випливає, що всього 7 % залишається словам, сприйнятим одержувачем, коли ми говоримо. Це має принципове значення. Іншими словами, у багатьох випадках те, як ми говоримо, важливіше слів, які ми вимовляємо. Таким чином, якщо хтось говорить: «Добре... я дам доручення» то пауза після слова «добре» може служити ознакою того, що керівник не хоче цього робити, зараз занадто зайнятий, не хоче давати доручення чи не знає, що саме варто доручати.

Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне [12].

Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.

Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Дистанція спінювання залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних особливостей, національних звичаїв тощо).

За даними американських психологів, дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:

· інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) - до 0,5 м;

· міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями - дистанція витягнутої руки) - 0,5-1,2 м;

· соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) - 1,2-3,7 м;

· публічна дистанція - 3-7 м і більше.

При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.

Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше, ніж слова. Візуальний контакт допомагає регулювати розмову.

Психологічні дослідження показують, що до 40 % інформації несуть жести та міміка.

Жестикуляція включає в себе всі жести рук ("мова рук"), а також деякі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає сигарети, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).

До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, причому йдеться не тільки про риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, але й про психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння).

Отже, невербальна комунікація доповнює мову і передає емоційний стан людини, включаючи символи: · оптико-кінетичні (жести, міміка); паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність); екстралінгвістичні (паузи, сміх, темп мовлення); · просторово-часові - взаємне розташування, час спілкування, ситуація спілкування.

1.3 Особливості спілкування дітей дошкільного віку в родинному колі

У три роки дитина переживає сильне потрясіння: вона розуміє, що не є центром не лише світу, а й своєї сім'ї. Особливо її вражає відкриття, що тато любить маму, а мама - тата. До цього вона неусвідомлено відчувала себе центром сім'ї, відчувала, що саме навколо неї, з її приводу відбувалися емоційні сплески в сім'ї. Розчарована дитина починає капризувати, виявляти агресію. В дійсності вона стала самостійнішою, і дорослі відчули, що можуть приділяти їй менше уваги. Відходять форми спілкування, які були провідними у період немовляти і ранньому віці: дорослий - дитина. Тепер дитині дають зрозуміти, що спілкування будуватиметься інакше, хоча такі стосунки не зовсім влаштовують дитину. Вона ревнує, виявляє невдоволення, однак змушена прийняти ці нові форми спілкування [9].

Хороші батьки подають приклад своїй дитині, не тиснуть на неї, намагаються виховати у неї почуття особистості. Для цього слід поважати свою дитину, любити її, давати їй можливість виконувати допустимі бажання, виховувати у неї свідоме ставлення до своїх вчинків.

У цьому віці дитина вчиться новим формам спілкування з незнайомими дорослими і дітьми, відвідуючи дитячий садок. Як би не подобалося дитині в дитячому садку, вона чекає того моменту, коли її заберуть додому. Вона не може обійтися без батьківської уваги та ніжності.

У дошкільному віці дитина інтенсивно оволодіває мовою як засобом спілкування: за допомогою мови вона вчиться розповідати про значущі для неї події, ділитися своїми враженнями; будувати з людьми адекватні лояльні стосунки, дізнаючись від дорослих, що до людини слід звертатися по імені, вчиться вітатися з людьми, дякувати за увагу [9].

Мова як засіб спілкування виконує не тільки функцію обміну інформацією, але й експресивну функцію. Використовується не тільки інтонація, але й міміка, пози і жести. Наслідуючи батьків і близьких людей, дитина несвідомо переймає стиль спілкування, емоційні прояви, мовну культуру. Недисциплінована з точки зору мовної культури та емоційних проявів сім'я одержить в своїй дитині зліпок своїх недоліків у спілкуванні.

Існують наступні стилі впливу дорослих на свою дитину.

Авторитарний стиль - жорсткий стиль керівництва з опорою на покарання, подавлення ініціативи, примус. Незважаючи на вік дитини, їй ставлять вимоги незаперечного підпорядкування. Думка дитини, як правило, не враховується. Такі батьки очікують від дитини досягнень, які переважають її можливості.

Ліберально-потуральний стиль характеризується використанням принципу вседозволеності. Дитина позбавлена уявлень про те, що можна, а що не можна, а тому не зможе вчасно і нормально увійти до соціального простору людських стосунків. Любов батьків сліпа: одержуючи надмірність ласки, дитина не може стати самостійною людиною, яка орієнтується в світі прав і обов'язків.

Найефективнішим стилем виховання є ціннісне ставлення до дитини і розуміння необхідності її нормальної і своєчасної соціалізації. Цей стиль спирається на потреби дитини в позитивних емоціях і в реалізації домагань на визнання. При доброзичливості і любові до дитини батьки вчать її наслідуванню, використовуючи навіювання та переконання.

Ще одна проблема виникає, коли в сім'ї з'являється друга дитина. У цьому випадку дитина може відчувати відчуження, відсторонення. Щоб уникнути цього, батьки повинні приділяти їй достатньо уваги. Якщо дитина буде відчувати себе впевнено, то не тільки не буде ревнувати, але й відчує себе старшим братом чи сестрою.

У повсякденному житті ставлення оточуючих до дитини має різні прояви почуттів, викликаючи у неї різні відповідні почуття - радість, гордість, образу тощо. Дитина надзвичайно залежить від ставлення, яке їй демонструють дорослі. Вона, будучи залежною від любові дорослого, сама відчуває почуття любові до близьких людей, насамперед, до батьків, братів, сестер.

Любов і ніжність до близьких людей пов'язані з обуренням і гнівом проти тих, хто виступає в очах дитини кривдником. Дитина, не усвідомлюючи, ставить себе на місце людини, до якої вона прив'язана, і переживає біль чи несправедливість, яку відчуває ця людина, як свою власну. Це свідчить про зародження таких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація та емпатія. Потреба в любові і схваленні викликає почуття ревнощів до тих, хто користується, як здається дитині, більшою увагою, навіть якщо це брат чи сестра.

У сім'ї дитину щодня орієнтують на цінності у відповідності до її статі. їй повідомляють, як повинні вести себе хлопчик чи дівчинка. У кожній культурі існують усталені шаблони виховання дітей як майбутніх чоловіків і жінок. Ці настанови дорослих лежать в основі поляризації поведінки. Крім того, стереотипи чоловічої і жіночої поведінки засвоюються дитиною через безпосереднє спостереження за поведінкою чоловіків і жінок. Кожний з батьків несе ціннісні орієнтації своєї статі: такі ознаки, як душевність, чутливість, емоційність більш властиві жінкам; сміливість, рішучість, самовладання - ознаки чоловіків.

Крім цього, дитина виявляє зовнішні відмінності між чоловіками і жінками в одязі і манері себе поводити. Діти наслідують все: форми поведінки, які є корисними і прийнятними для оточуючих, стереотипні форми поведінки дорослих, які є шкідливими соціальними звичками (вживання нецензурних слів, паління тощо) [9].

1.4 Опис особливостей спілкування дітей дошкільного віку в громадських (суспільних) місцях

Становлення і формування особи тісно пов'язане з формуванням усе більш стійкої поведінки в позитивно мотивованій, спочатку особисто значущій діяльності. Ще в дитячому віці людина вступає в систему громадських стосунків, починає взаємодіяти з іншими людьми в ході різної діяльності. Усе це безпосередньо формує його особу, що зайняла певне місце в системі стосунків і багато в чому визначається системою внутрішніх і зовнішніх мотивів, що складаються. Особливу актуальність придбаває вивчення специфіки розвитку і формування мотиваційної сфери особи дітей дошкільного віку.

Це положення зумовлюється багатьма причинами.

По-перше, дошкільники знаходяться напередодні нового етапу свого життя, а саме шкільного навчання. Тому міра сформованості мотивів поведінки може визначати не лише їх подальший успіх в учбовій діяльності, але і статусне положення в колективі, почуття самоповаги та ін.

По-друге, в дошкільному віці закладаються основи відношення до багатьох видів діяльності (грі, вченню, трудовій діяльності і тому подібне), тому виникає необхідність формування внутрішньої позитивної мотивації дитини, в контексті виконуваної ним діяльності.

По-третє, важливим чинником є розвиток саморегуляції поведінки дошкільника, що також обумовлюється специфікою формування системи мотивів разом з вольовою сферою. Так дитина, що керується мотивами уникнення невдач, демонструватиме абсолютно іншу поведінку, ніж її одноліток, у якого домінуватиме мотивація досягнення успіху, дитина, керуючий громадськими мотивами, швидше знаходитиме собі друзів, займе гідне статусне положення в шкільному колективі [6].

Спілкування є необхідною передумовою існування суспільства, оскільки за його допомогою досягається необхідна організація та єдність дій окремих людей, здійснюється інтелектуальна та чуттєво-емоційна взаємодія між ними, формуються спільність настроїв і поглядів, досягаються взаєморозуміння і узгодженість дій, згуртованість і солідарність, без яких неможлива спільна, колективна діяльності.

До кінця дошкільного віку дитина вчиться таким емоціям і почуттям, які допомагають їй встановлювати продуктивні стосунки зі своїми однолітками і з дорослими. У дитини формуються основи відповідального ставлення до результатів своїх дій і вчинків. Дитина шести-семи років здатна розуміти моральний сенс відповідальності. Емоційно позитивне ставлення до самого себе, яке лежить в основі структури самосвідомості особистості кожної дитини, що нормально розвивається, орієнтує її на домагання відповідати позитивному етичному еталону. Коли потреба відповідати позитивному еталону поведінки набуває особистісного смислу, в дитини з'являється відповідальність як риса особистості. Шести-семирічна дитина в ситуації взаємин з добре знайомими однолітками може самостійно вибирати способи правильної поведінки, відстоювати свою думку, брати на себе відповідальність за свою позицію і чинити опір провокуючому впливу однолітків.

Дитина потребує доброзичливого контролю і позитивної оцінки дорослого. Правильна поведінка в присутності дорослого - перший етап морального розвитку поведінки дитини. І хоча потреба поводити себе за правилами і набуває особистісного смислу для дитини, її почуття відповідальності найкращим чином розкривається в присутності дорослого. Психологічний сенс того, що відбувається в поведінці дитини, полягає в тому, що хоча і за допомогою дорослого, але психологічно самостійно вона набуває почуття відповідальності за свою поведінку.

Потреба у визнанні виявляється в прагненні дитини утвердитися в своїх моральних якостях. Дитина рефлексує, намагається проаналізувати власний психічний стан, прогнозувати можливі реакції інших людей на свій вчинок, при цьому вона хоче, щоб люди відчували до неї доброзичливість, вдячність, визнавали і цінували її гарний вчинок. Дитина відчуває постійну потребу звертатися до дорослих за оцінкою результатів своєї діяльності і досягнень. У цьому випадку дуже важливо підтримати дитину, оскільки неувага, зневага, неповажне ставлення дорослого можуть призвести до втрати впевненості в своїх можливостях.

Спілкування з дорослими і однолітками дає можливість дитині засвоювати еталони соціальних норм поведінки. Дитина в певних життєвих ситуаціях поза родинним колом зіштовхується з необхідністю підпорядковувати свою поведінку моральним нормам і вимогам. Тому важливим моментом в моральному розвитку дитини стає знання норм спілкування і розуміння їх цінності й необхідності.

За період дошкільного дитинства дитина проходить великий шлях в оволодінні соціальним простором з його системою нормативної поведінки в міжособистісних стосунках з дорослими і дітьми. Дитина засвоює правила адекватної лояльної взаємодії з людьми і в сприятливих для себе умовах може діяти відповідно за цими правилами.

Спілкування з однолітками - жорстка школа соціальних відносин. Саме спілкування з однолітками вимагає високої емоційної напруги. «За радість спілкування» дитина витрачає багато енергії на почуття, пов'язані з успіхом ідентифікації і стражданнями відчуження.

Взаємодія дитини з однолітками в умовах дитячого садка, тимчасових груп - це не тільки прекрасна можливість спільно пізнавати навколишній світ, але і можливість спілкування з дітьми свого віку, можливість спілкування з хлопчиками і дівчатками. Діти дошкільного віку активно цікавляться один одним, у них з'являється виражена потреба в спілкуванні з однолітками.
В умовах спеціального дошкільного виховання, коли дитина постійно перебуває з іншими дітьми, вступає з ними в різноманітні контакти, складається дитяче суспільство, де дитина набуває перші навички поведінки серед рівних учасників спілкування.

На розвиток особистості дитини впливає група однолітків. Саме в умовах спілкування з однолітками дитина постійно стикається з необхідністю застосовувати на практиці засвоювані норми поведінки.

Спілкування хлопчиків і дівчаток. Особливе місце в спілкуванні дітей починають займати відносини хлопчиків і дівчаток. Ще наприкінці раннього віку дитина засвоює якесь ефемерне знання про свою статеву належність, але він ще не дізнався, яким змістом повинні бути наповнені слова «хлопчик» і «дівчинка».

У період дошкільного віку дорослі починають свідомо чи несвідомо навчати дитину статевої ролі відповідно до загальноприйнятих стереотипами, орієнтуючи його в тому, що означає бути хлопчиком чи дівчинкою. Хлопчикам зазвичай дозволяють більше проявляти агресивність, заохочують фізичну активність, ініціативність. Від дівчаток чекають душевності, чутливості та емоційності [6].

Висновки до розділу 1

Спілкування - це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

Спілкування як діяльність має особливе значення, яке не зводиться до інших життєвих потреб дитини. Потреба у спілкуванні не природжена. Вона виникає, формується і функціонує в процесі безпосередньої взаємодії дитини з дорослими, які її оточують.

І саме спілкування дитини починається із спілкування в колі родини. Хороші батьки подають приклад своїй дитині, не тиснуть на неї, намагаються виховати у неї почуття особистості. Для цього слід поважати свою дитину, любити її, давати їй можливість виконувати допустимі бажання, виховувати у неї свідоме ставлення до своїх вчинків.

У цьому віці дитина вчиться новим формам спілкування з незнайомими дорослими і дітьми, відвідуючи дитячий садок. Як би не подобалося дитині в дитячому садку, вона чекає того моменту, коли її заберуть додому. Вона не може обійтися без батьківської уваги та ніжності.

Спілкування з дорослими і однолітками дає можливість дитині засвоювати еталони соціальних норм поведінки. Дитина в певних життєвих ситуаціях поза родинним колом зіштовхується з необхідністю підпорядковувати свою поведінку моральним нормам і вимогам. Тому важливим моментом в моральному розвитку дитини стає знання норм спілкування і розуміння їх цінності й необхідності.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА З ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Добір методів, які застосовуються при вивченні особливостей спілкування дітей в родинному колі та громадських місцях

У другому розділі курсового дослідження зупинимо нашу дослідницьку увагу на тих методах і діагностичних методиках, які дозволяють психологу та батькам (за порадою психолога) вивчити особливості спілкування дошкільників з метою гармонізації взаємин та запобігання виникнення конфліктних ситуацій.

На нашу думку, ефективними діагностичними методами є: спостереження за дитиною у вільному спілкуванні на прогулянках, у різних видах діяльності; методика «одномиттєвих зрізів» структури групи в процесі вільного спілкування; соціометричний метод, адаптований для дошкільників «Вибір друга для визначеної діяльності»; проективний метод незакінчених речень; анкетування батьків. [17].

Для визначення психосоціальної зрілості та вміння спілкування у громадських місцях можна використати методику «Рівень психосоціальної зрілості» (С. А. Банкова).

Опис методики

Інструкція: «Зараз я буду ставити тобі різні запитання, а ти постарайся на них відповісти. Деякі запитання видадуться тобі дуже легкими, а деякі - складними».

Навіть якщо ти не зможеш відповісти на окремі з них, не хвилюйся. Основне, не поспішай і думай добре.

Запитання для бесіди:

1. Назви своє прізвище, ім'я, по-батькові.

2. Назви прізвище, ім'я, по-батькові мами й тата.

3. Ти дівчинка чи хлопчик? Ким ти будеш, коли виростеш - тіткою чи дядьком?

4. У тебе є брат, сестра? Хто старший?

5. Скільки тобі років? А скільки буде через рік? Через два роки?

6. Зараз ранок чи вечір? (День чи ранок?)

7. Коли ти снідаєш - ввечері чи вранці? А обідаєш - вранці чи вдень?

8. Де ти живеш? Назви свою домашню адресу.

9. Ким працюють твої мамо і тато?

10. Ти любиш малювати? Якого кольору цей олівець? А стрічка, сукня?

11. Яка зараз пора року - зима, весна, літо чи осінь? Чому ти так вважаєш?

12. Коли можна кататися на санках - взимку чи влітку?

13. Чому сніг буває взимку, а не влітку?

14. Що роблять листоноша, лікар, вчитель?

15. Навіщо потрібні в школі дзвоник і парта?

16. Ти хочеш вчитися в школі?

17. Покажи своє праве око, ліве вухо. Для чого потрібні очі, вуха?

18. Яких тварин ти знаєш? Яких ти знаєш птахів?

19. Хто більший: корова чи коза? Птах чи бджола?

20. У кого більше лап: у собаки чи у півня?

21. Що більше: 8 чи 5, 7 чи 3? Порахуй від 3 до 6. Від 9 до 2.

22. Що потрібно зробити, якщо ненароком зламаєш чужу річ?

Інтерпретація результатів:

1) За правильні відповіді на усі запитання до одного пункту дитина отримує 1 бал (за винятком контрольних).

2) За правильні, але неповні відповіді на запитання до одного пункту дитина отримує 0,5 бала.

3) Правильними вважаються відповіді, що відображають зміст запитання: «Мама працює інженером. У собаки лап більше, ніж у півня». Неправильними вважаються відповіді на зразок: «Тато Коля. Мама працює на роботі».

4) До контрольних завдань належать запитання 5,8,15,22. Їх оцінюють таким чином:

5 - якщо дитина може вирахувати, скільки їй років - 1 бал;

8 - за повну домашню адресу з назвою міста - 2 бали; за неповну адресу - 1 бал;

22 - за правильну відповідь - 2 бали.

5) Пункт 16 оцінюється разом із пунктами 15 і 17. Якщо у пункті 15 дитина набрала 3 бали і дала позитивну відповідь на пункт 16, то в протоколі занотовується позитивна мотивація до навчання в школі (загальна сума балів повинна бути не меншою 4).

Високий рівень - 24-29 балів («шкільно-зрілий»)

Середній рівень - 20-23 бали (середня зрілість)

Низький рівень - 15-20 балів (низька психосоціальна зрілість)

Для діагностики міжособових відносин дошкільнят та їх вміння спілкуватися і визначати головних людей у своєму житті можна використати методику Рене Жиля.

Стимульный матеріал методики складається з картинок, на яких зображені діти і дорослі, а також тестові завдання, спрямовані на виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, актуальних для дитини і її відносини з іншими людьми. Наприклад, на картинці намальована родина, що розташувалася навколо столу. Дитині потрібно вибрати собі місце за столом.

У тестових завданнях пропонуються на вибір типові форми поведінки в деяких ситуаціях. Наприклад:

- З ким ти любиш гратися? З дітьми твого віку, молодшими за тебе, старшими за тебе?

Завершується обстеження опитуванням, у процесі якого уточнюються дані, що цікавлять психолога. Методика дає можливість описати систему особистісних відносин дитини, що складається із двох груп змінних:

1. Показники, що характеризують конкретно-особистісні відносини дитини з іншими людьми: 1) матір'ю; 2) батьком; 3) обома батьками; 4) братами і сестрами; 5) бабусею і дідусем; 6) іншими (подругою); 7) учителем (вихователем або іншим авторитетним для дитини дорослим).

2. Показники, що характеризують особливості самої дитини:

1) допитливість;

2)прагнення до домінування у групі;

3) прагнення до спілкування з іншими дітьми у більших групах;

4) відгородженість від інших, прагнення до самоти;

5) соціальна адекватність поведінки.

Крім якісної оцінки результатів всі показники одержують своє кількісне вираження. Незважаючи на те, що необхідна подальша робота з вивчення валідності і надійності тесту, проведені дослідження свідчать про значну діагностичну цінність даних, одержуваних за допомогою тесту.

Мета методики полягає у вивченні соціальної пристосованості дитини, а також її взаємин з навколишніми.

Методика є візуально-вербальною, складається з 42 картинок із зображенням дітей або дітей і дорослих, а також текстових завдань. Її спрямованість - виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини і її відносин з іншими людьми.

Простота і схематичність, що відрізняють методику Жиля від інших проективних тестів, не тільки роблять її більше легкою для випробуваної - дитини, але і дають можливість щодо більшої її формалізації. Крім якісної оцінки результатів, дитяча проективна методика міжособистісних відносин дозволяє представити результати психологічного обстеження по ряду змінних і кількісно.

Психологічний матеріал, що характеризує систему особистісних відносин дитини, можна умовно розділити на дві більші групи змінних.

1) Змінні, що характеризують конкретно-особистісні відносини дитини: ставлення до сімейного оточення (мати, батько, бабуся, сестра та ін.), ставлення до друга або подруги, до авторитарного дорослого та ін.

2) Змінні, що характеризують саму дитину і проявляються в різних відносинах: товариськість, обережність, прагнення до домінування, соціальна адекватність поводження. Всі автори, що адаптували методику, виділяють 12 ознак: ставлення до матері, ставлення до батька, ставлення до матері й батька як сімейної пари, ставлення до братів і сестер, ставлення до бабусі й дідуся, ставлення до друга, ставлення до вчителя, допитливість, прагнення до домінування, товариськість, відгородженість, адекватність. Ставлення до певної особи виражається кількістю виборів даної особи, виходячи з максимального числа завдань, спрямованих на виявлення відповідного ставлення.[6]

2.2 Розробка програми формування партнерських стратегій спілкування дошкільників та часткова її реалізація

Головна мета роботи з розробки програми формування партнерських стратегій спілкування дошкільників - розвивати потребу в спілкуванні, комунікативні мотиви (ділові, пізнавальні, особистісні), навчати розв'язувати типові комунікативні задачі, наприклад, звертатися із проханням, пропозицією, планувати й коригувати спільні практичні дії, ставити пізнавальні запитання тощо. Комунікативно-мовленнєва діяльність - основа для формування у дітей комунікативної компетентності [13].

Приділяти велику увагу навчально-мовленнєвій діяльності дітей - засвоєнню мовних засобів рідної мови, способів спілкування, розвитку сприймання, відтворенню художніх творів. Намагатися забезпечити навчання такого мовленнєвого спілкування, яке задовольняє комунікативні потреби дитини.

Для розвитку в старших дошкільників потреби в мовленнєвому спілкуванні є можливість використати методичний арсенал, а саме такі методи і прийоми: ранкові привітання; створення проблемних ситуацій; розігрування художніх творів у формі діалогу; ігри-інсценізації, створення в групі доброзичливої атмосфери, налагодження вихователем емоційно-особистісних стосунків з кожною дитиною, індивідуальний підхід до дитини у процесі мовленнєвого спілкування (навчального й повсякденного) [13].

З метою формування когнітивно-комунікативної компетентності потрібно знайомити дітей з правилами мовленнєвого спілкування в різних життєвих ситуаціях, під час взаємодії з дорослими та однолітками, навчати норм і правил українського мовленнєвого етикету, етичних норм спілкування; спонукати до опанування стандартних форм мовленнєвого етикету; оволодіння словником на позначення ситуацій спілкування: просторово-часових характеристик, емоційного і фізичного стану учасників спілкування, особистісних якостей та рис характеру людей; розуміння значень виразу обличчя, пози, жестів.

Реалізації завдань сприятиме застосування таких методів: проведення бесід на морально-етичні теми; читання художніх творів, ознайомлення з малими жанрами українського фольклору; введення у словник дітей нової лексики; створення ігрових мовленнєвих ситуацій, розігрування діалогів і сценок з літературних творів; розглядання ілюстрацій до художніх творів відповідного змісту; використання дидактичних ігор. Пропонується ілюструвати художні твори, герої яких переживають яскраво виражені емоційні стани, шукати способи розв'язання певних комунікативних задач. Діти виявляють особливий інтерес до складання казок, тому треба навчати їх поєднувати вербальні й невербальні засоби спілкування [13].

На формувальному етапі було розроблено методику формування комунікативних умінь дітей старшого дошкільного віку в іграх-інсценізаціях, що включала два послідовних етапи: репродуктивний і творчий. Метою першого етапу, репродуктивного, було накопичення мовленнєвих еталонів з художніх творів, необхідних для формування мовленнєвого спілкування, відтворення їх через театралізацію. До змісту роботи входили: сприймання літературних творів різних жанрів, читання діалогічних текстів, бесіди за змістом художнього твору, аналіз змісту творів. Також змістом роботи було дотримання норм мовленнєвого етикету в ігрових ситуаціях з діалогами, активізація мовленнєвого спілкування [13].

...