Вербальна агресія як засіб маніпуляції в ЗМІ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Вербальна агресія як засіб маніпуляції в ЗМІ

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження вербальної агресії як засобу маніпуляції

1.1 Поняття агресії та маніпуляції в ЗМІ

1.2 Основні форми агресії, поняття «вербальної агресії» та типи її вираження

1.3 Аналіз маніпулятивного впливу ЗМІ на людську свідомість

Розділ 2. Особливості вираження вербальної агресії в ЗМІ

2.1 Застосування маніпулятивних технологій в телевізійних новинах

2.2 Вербальна агресія в українському телеефірі

2.3 Вербальна агресія на шпальтах громадських організацій

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

вербальна агресія маніпулятивний



ВСТУП

Aктуaльнicть тeми дocлiджeння. У сучасному інформаційному світі засоби масової інформації (ЗМІ) виконують найважливішу інформаційну функцію в суспільстві. З розвитком засобів масової інформації їхній вплив на свідомість людей та на усі сфери суспільного життя посилюється, оскільки вони є не лише каналом для громадської думки, а й засобом її формування. В умовах інформаційного суспільства та глобалізації ЗМІ є не лише об'єктом впливу на масову свідомість, а й інструментом, за допомогою якого відбувається безпосереднє підвищення рівня обізнаності.

З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій засоби масової інформації швидко вдосконалюють методи та прийоми, щоб створити бажане уявлення про явище, що описується, аж до формування світогляду. ЗМІ фактично контролюють всю нашу культуру, пропускають через неї та її фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливу вагу, збільшують цінність однієї ідеї, зменшують цінність іншої і тим самим поляризують все культурне поле. Те, що сьогодні не потрапило в канали масової комунікації, майже не впливає на розвиток суспільства.

Cтупiнь нaукoвoї рoзрoбки тeми. Вербальна агресія як засіб маніпуляції в ЗМІ дocлiджувaли тaкі вчeні: А. Моль, З. Фрейд, Г. Леон, В. Бехтерева, К.-Г. Юнг, Є. Доценко, Г. Грачова, І. Мельник, В. Панкратова, Г. Почепцова, С. Кара-Мурза, А. Цуладзе, В. Авченко, В. Лисичкін, О. Філатов, Л. Шелепін та інші.

Мeтa дocлiджeння - використання вербальної агресії засобом маніпуляцій в засобах масової інформації.

Дocягнeння мeти пeрeдбaчaє рoзв'язaння тaких зaвдaнь:

прoaнaлiзувaти поняття агресії та маніпуляції в ЗМІ;

з'яcувaти основні форми вираження вербальної агресії;

проаналізувати та визначити основні види та способи маніпулятивного впливу в ЗМІ;

з'ясувати специфіку застосування маніпулятивних технологій в телевізійних новинах;

oпиcaти вербальну агресія в українському телеефірі;

дocлiдити вербальну агресію на шпальтах громадських організацій;

Oб'єкт дocлiджeння - мовлення людей під дією маніпуляцій через засоби масової інформації.

Прeдмeт дocлiджeння - маніпулятивний вплив вербальної агресії в ЗМІ.

Мeтoди дocлiджeння. Мeтoди дocлiджeння зумoвлeнi cпeцифiкoю дocлiдницькoї рoбoти.

Нa eтaпi збoру тa oпрaцювaння iнфoрмaцiї викoриcтoвувaлиcя мeтoди: загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція й дедукція, класифікація й типологізація тощо), спеціально-історичні (історико-генетичний, історико- порівняльний, історико-системний тощо).

Мeтa рoбoти тa пocтaвлeнi зaвдaння визнaчaють cтруктуру рoбoти, якa cклaдaєтьcя зi вcтупу, двох рoздiлiв, шести пiдрoздiлiв, зaгaльних виcнoвкiв, cпиcку викoриcтaних джeрeл та додатків. Пoвний oбcяг курcoвoї рoбoти cтaнoвить 40 cтoрiнок.

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕРБАЛЬНОЇ АГРЕСІЇ ЯК ЗАСОБУ МАНІПУЛЯЦІЇ

1.1 Поняття агресії та маніпуляції в ЗМІ

У сучасному інформаційному світі засоби масової інформації (ЗМІ) виконують найважливішу інформаційну функцію в суспільстві. У міру розвитку засобів масової інформації їх вплив на свідомість людей посилюється. ЗМІ можуть впливати на всі сфери суспільного життя, оскільки вони є не лише каналом для громадської думки, а й засобом їх формування. В умовах інформаційного суспільства та глобалізації ЗМІ є не лише об'єктом впливу на масову свідомість, а й інструментом, за допомогою якого здійснюється безпосереднє підвищення рівня обізнаності. За словами А. Моля, засоби масової інформації фактично контролюють усю нашу культуру, проходять через неї, через її фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливої ваги, збільшують цінність однієї ідеї, зменшують цінність іншої і тим самим поляризують, що ціле культурне поле. Те, що в наш час не потрапило в канали масової комунікації, майже не впливає на розвиток суспільства [8, с. 193].

Маніпуляції є предметом досліджень у різних науках - психології, політології, теорії соціальних комунікацій. Психічні компоненти маніпуляцій, особливості свідомості та підсвідомості людини в умовах взаємодії так чи інакше були у працях З. Фрейда, Г. Леона, В. Бехтерева, К.-Г. Юнги та ін. Поняття маніпуляції як наукова категорія було введено в 40-50-х роках XX століття. Серед вчених, які вивчали психологічний аспект маніпулятивного впливу, сьогодні можна виділити праці Є. Доценка, Г. Грачова, І. Мельника, В. Панкратова, Г. Почепцова. У свою чергу С. Кара-Мурза, А. Цуладзе, В. Авченко, В. Лисичкін, А. Моль, О. Філатов, Л. Шелепін досліджували політичний аспект маніпуляції свідомістю [20].

У сучасній спеціалізованій літературі описані різні типи маніпуляцій:

найбільші економічні маніпуляції - від маніпуляцій з цінами до маніпуляцій з обмінним курсом до маніпуляцій з цінами акцій;

інформаційні маніпуляції, що захопили сферу ЗМІ. На відміну від економічного управління, маніпулятивне управління потоком інформації майже повністю виходить з-під контролю. На рівні державних каналів комунікації це успішно здійснюється вищими посадовими особами, які розглядають маніпуляції як органічний та необхідний елемент політики та управління. На рівні приватних ЗМІ сценарії розробляють власники газет, телевізійних каналів та веб-сайтів. Отже, недоречно звинувачувати журналістів у жонглюванні інформацією [29];

адміністративні маніпуляції, що набувають чинності під час виборів;

голосові маніпуляції, які використовуються як один із інструментів маніпулювання інформацією. Обраний стиль презентації визначає ставлення громадськості до певної події і, отже, реакцію на цю подію. У ситуації існування багатьох альтернатив, залежно від різних об'єктів та джерел інформації, виявити маніпуляції з мовою неважко, проте споживачі часто виявляють консервативність у своїх уподобаннях і, таким чином, стають легкою здобиччю маніпуляторів;

рекламні маніпуляції, засновані на поєднанні економічних, інформаційних та мовних маніпуляцій, спрямованих на конкретну економічну вигоду;

міжособистісні або побутові маніпуляції, такі маніпуляції не орієнтовані на маси, як попередні, а на одну людину (або декілька людей), вони проявляються у формі як домашнього, так і корпоративного зловживання [20].

Використання інформації та психологічних впливів для маніпулювання громадською думкою є глобальним явищем. ЗМІ повинні бути помічені широкими масами, тому межі складності матеріалів давно встановлені. Сформульовано правило, згідно з яким повідомлення повинно мати рівень зрозумілості, що відповідає IQ, який приблизно на 10% нижче середнього рівня середовища, для якого воно було розроблене. Тож не дивно, наскільки примітивні тексти газет і журналів та новини на телебаченні [12]. До найбільш відомих способів маніпуляцій ЗМІ можна віднести наступні:

Стратегія відволікання уваги. Вона використовується для відвернення уваги від важливих питань і змін, а також для запобігання громадського інтересу до основних знань в різних областях - від науки до економіки.У такій стратегії маніпулятори відволікають нашу увагу на незначні події, зазивають гучними заголовками і діють на простих людських слабкостях. [27]

Метод «проблема-реакція-рішення» полягає у створенні проблеми з метою пропозиції її вирішення. Така ситуація викликає певну реакцію в аудиторії, після якої люди вимагають вживанняя заходів, необхідних владі. [27]

Так, влада може допустити організувати теракт для того, щоб громадяни зажадали прийняття законів про посилення заходів безпеки. А на ділі буде проведена політика, яка обмежує громадянські свободи. [27]

Поступова стратегія прийняття. Для того, аби схилити людей до неприйнятного рішення, достатньо послідовно цього домагатися. Впроваджувати певну міру поступово, рік за роком. Таким чином, в 1980-х і 1990-х роках були потсупово введені принципово нові соціально-економічні умови (неолібералізм) у вигляді приватизації, нестабільності, масового безробіття та мізерного розміру заробітної плати. У випадку, якби ці зміни відбулися одночасно, вони б викликали революцію. [27]

Посилення почуття власної провини. Цей метод полягає у змушувані людей змушують повірити в те, що тільки вони самі винні у всіх власних нещастях, ніби вони відбуваються за браком розумових можливостей людей або прикладених ними зусиль. В результаті замість того, щоб повстати проти економічної системи, людина починає займатися самознищенням, звинувачуючи у всьому саму себе, що викликає пригнічений стан та згодом бездіяльність, при наявності якої відсоток підняття революції досить невеликий. [27]

Відстрочка виконання - представлення певного рішення його в якості «болючого та необхідного», що дає змогу домогтися в даний момент згоди громадян на його здійснення в майбутньому. Набагато простіше погодитися на будь-які жертви в майбутньому, ніж сьогодні і зараз. [27]

Звернення до народу як до дітей - прийом дуже популярний не лише в політиці, але й у рекламі - використання такої мови, аргументів та інтонації, нібито глядач - маленька дитина або розумово неповноцінна людина, що сприяє пом'якшенню їх критичної оцінки [27]

Використання емоційного аспекту - класичний метод для блокування здатності людей до раціонального мислення, аналізу та здатності критичного осмислення того, що відбувається, дієвий спосіб закласти у підсвідомість людини потрібні установки, бажання, страхи або стійкі моделі поведінки. [27]

Тримати людей в невігластві, іншими словами - зробити громадськість нездатною зрозуміти технології і методи, використовувані для контролю і поневолення. «Якість освіти, яку отримують нижчі соціальні класи, має бути убогою та посередньою, наскільки це можливо, щоб невігластво, яке відділяє нижчі суспільні класи від вищих, залишалося на рівні, який не зможуть подолати нижчі класи» [27]

Підштовхнути громадськість насолоджуватися посередністю. Медіа заохочують аудиторію вважати, що модно бути дурним, вульгарним і неосвіченим. Скандали, жовта преса, містика, сумнівний гумор і популістичні акції - все добре впливає для досягнення однієї мети: не допустити, щоб люди розширювали свою свідомість. [27]

Знати людей краще, аніж самі люди знають себе. За останні 50 років науковий прогрес породив зростаючий розрив між громадськими знаннями та знаннями, які належать і управляються домінуючими елітами. Завдяки біології, нейробіології та прикладній психології «система» користувалася цим як фізично, так і психологічно, тому вона краще познайомилася зі звичайною людиною, ніж сама людина, та почала нею керувати.[27]

Cтворення повідомлення з неповних висловлювань або фрагментів відео. Це змінює контекст і створює зовсім інше значення з тих самих слів. Окремі частини повідомлення не помиляються, але все, що створив репортер або редактор, може не мати нічого спільного з реальністю.[9]

Cенсаційність, яка є однією з найважливіших цінностей сучасних ЗМІ. Введення ефекту терміновості різко збільшує можливості для маніпуляцій. Щогодинне оновлення інформації усуває будь-яку постійну структуру. Людина просто не встигає зрозуміти і зрозуміти повідомлення, не кажучи вже про його критичний аналіз, оскільки його замінюють інші, навіть новіші [9].

Спрощення, що тісно пов'язане зі стереотипністю. Чим простіша і водночас сенсаційна подана інформація, тим швидше та легше вона буде зафіксована в громадській думці. Текст стає доступним, якщо його зміст лише підтверджує стереотипи, що склалися в суспільстві. Створивши сенсацію, ви можете залишити безліч важливих деталей і навіть надати недостовірну інформацію [32, c. 130].

Повторення, яке додає ваги переконанням і перетворює їх на одержимість, але одночасно з цим утворює бар'єр проти будь-якого іншого твердження і не дозволяє думати. Повторення дає слова ясності та очевидності, що змушує прийняти інформацію як єдине ціле. Таким чином, це зводить до мінімуму мислення і швидко перетворює думки в дію, формує умовний рефлекс та стимулює до прояву такої реакції, яскраво на своєму прикладі демонструючи «ефект собаки Павлова» [24].

Агресія - це поведінка, яка шкодить іншим людям. Агресія проявляється у побитті інших людей, словесних образах, погрозах, ворожому смішності, жартах, а також містить непрямі форми фізичної та вербальної агресії (бойкот, ворожа міміка та жести).

Терміни «агресія» та «агресивність» використовуються для опису різноманітних насильницьких форм агресії. Агресія та агресори завжди оцінюються суспільством як негативні, несоціальні дії, як прояв грубої сили. В основному ці поняття означають загрозливу поведінку, яка поєднує в собі багато понять: насильство, агресивні дії, агресивна поведінка, асоціальна поведінка, ворожість, жорстокість, конфлікти, злочини, вбивства, негативна взаємодія та інші. Отже, в психоаналізі агресія трактується як сила, з якою людина виявляє свою любов і ненависть до інших або до себе. Зобразимо види агресії схематично (Додаток А).

Щодня ми стикаємось із явищем мовної працездатності як з мовною агресією, так і з мовним насильством. Це поняття також є проблемою для лінгвістики. Інвективність як категорія мови відображає природну функцію мови як реалізацію її загальної експресивної функції, яка тісно пов'язана з комунікативно-когнітивною функцією. Інвективна функція мови - одна з її природних функцій, яка нерозривно пов'язана з можливістю та творчим використанням слова. Виконання цієї функції для носія мови є настільки ж природним, як і спілкування та інші функції.

Негативна оцінка адресата є основним змістом не тільки жанрів інвективної мови, але й оцінки. Однак стратегія спілкування та відповідна ціль спілкування полягають у дискредитації особи адресата або третьої сторони та викликанні у них психологічних, моральних, емоційних та комунікативних скарг. Комунікаційна стратегія інвективних жанрів може здійснюватися за допомогою різних мовних тактик, що реалізуються у формі відповідних мовних жанрів: наприклад, тактики прямої або непрямої образи, маркування, передачі мотивованих та невмотивованих звинувачень [1].

Словесна агресія безпосередньо пов'язана з інвективним словниковим запасом. Відомо, що проблема нецензурної лайки у мовному спілкуванні стає все більш актуальною. Представники еколінгвістики вважють, що мовна агресія та насильство розглядаються як форми мовної поведінки, що негативно впливають на комунікативну взаємодію людей, оскільки вони завжди спрямовані на мінімізацію та навіть знищення мовної особистості адресата, його подання та маніпуляції в інтересах автора .

Інвективність як категорія мови відображає і втілює природну функцію мови та здійснює реалізацію її загальної експресивної функції, яка тісно пов'язана з комунікативно-когнітивною функцією. Інвективна функція мови ? одна з її природних функцій, яка нерозривно пов'язана з можливістю творчого вживання слова. Реалізація цієї функції для носія мови є настільки ж природною, як і виконання комунікативних та інших функцій. Негативна оцінка адресата є основним змістом не лише жанрів інвективної мови, а й оцінки [31].

Сучасна людина не лише занурена в інформацію, але і в емоційну сферу, яку часто формують засоби масової інформації. Наш настрій багато в чому визначається темою та стилем газет, журналів, телевізійних та радіоматеріалів, оскільки ідея сучасного світу формується переважно засобами масової інформації. Політична чи економічна подія має для нас певне значення лише в тому випадку, якщо про неї повідомляють ЗМІ. Сьогодні в жодній країні соціальна структура не може повноцінно існувати без комунікативної підтримки. ЗМІ мають значний вплив на суспільство, його стан та розвиток. Це посередник між тими, хто контролює, і тими, хто контролюється. На думку А. В. Олянича, на сьогоднішній день масова комунікація є провідним видом дискурсу, що втручається майже у всі типи інституціональної і навіть щоденної комунікації [23, с. 31].

Необхідно зазначити, що останнім часом у дискурсі ЗМІ спостерігається значне збільшення інформації, насиченої семантикою агресії. Практично у всіх видах медіатекстів є негативні емоції, почуття, наміри. Мовна агресія в сучасній пресі є досить розповсюдженим явищем, яке має особливо широке розмаїття засобів і методів реалізації. На наш погляд, словесна агресія ЗМІ є не менш небезпечною, ніж фізична, адже вона оже понести за собою приховані бойові дії. На жаль, мовна агресія дуже швидко активується та адаптується в інформаційному просторі, що зміщує мовну толерантність. Вербальна агресія в ЗМІ є засобом демонстрації влади та словесного насильства щодо читачів. Постійне використання зневажливого словника зрештою призводить до лексико-семантичної трансформації медіатекстів, наявність яких стає суттєвим компонентом [4, с. 73].

Щоб привернути увагу більшість читачів використовують різноманітні мовні засоби, синтаксичні конструкції та прийоми для маніпулювання своїми думками, почуттями і навіть діями. Журналісти намагаються розвивати нові форми спілкування та засоби виразності, часто використовуючи одиниці мови із семантикою агресії. Тактика, пов'язана з прямою або непрямою агресією, дуже популярна в текстах ЗМІ. Активна пряма агресія включає погрози, образи, звинувачення, прокляття, створення негативного іміджу, заяви, що знижують статус політичного опонента, додають деталі та дискредитують твердження. Активна непряма агресія включає тактику насмішок, іронії, докорів, обурення, уїдливих слів тощо.

1.2 Основні форми агресії, поняття «вербальної агресії» та типи її вираження

Агресивні мовні стратегії розвивають у свідомості адресата руйнівні почуття у вигляді ненависті, гніву та помсти. І загальновідомо, що пересічного читача набагато більше вражає грубе слово, ніж нейтральне. Використовуючи стилістично забарвлені слова, читач може викласти авторську позицію найбільш яскраво і чітко. Сучасна вітчизняна та зарубіжна журналістика сповнена сцен насильства та агресії [19].

Усі форми агресії об'єднує одне: вони спричинені спробами контролювати ситуацію, впливати на неї, щоб покращити себе або оточуючих. Відповідь у формі агресивної поведінки, керованої вродженими та набутими механізмами, внутрішньою спонукальною силою.

Форми агресії:

Неруйнівна агресія, тобто стійка ворожа поведінка самозахисту, часто спрямована на досягнення мети;

Ворожа деструктивність, тобто злісна, неприємна поведінка, яка ображає інших. Ненависть, злість і помста також можуть бути певним видом захисту, але вони викликають багато особистих проблем і змушують інших страждати [32, c. 122].

Не можна ігнорувати чинники ситуації, деякі з яких призводять до агресії:

Оцінки іншими людьми. Було встановлено, що присутність інших людей прямо може вплинути на збільшення або зменшення агресії;

Навмисна агресія. Вважається, що знання того, що інша людина має ворожі наміри, досить часто спостерігається до початку агресії, хоча прямого акту агресії не було;

Сприйняття агресії. Поширення відео- та телевізійних програм зі сценами насилля робить людину більш агресивною та жорстокою;

Прагнення помсти. Як вже згадувалося раніше, агресія часто може бути відповідною реакцією на поведінку інших людей, тобто як акт помсти за щось [3].

Активне розслідування різних аспектів «мови ненависті» у ЗМІ розпочалося порівняно недавно і залишається чи не найактуальнішою темою для досліджень у пресі та на телебаченні донині. Однак виявлення механізмів ворожості на сьогодні залишається недостатньо дослідженою темою. ЗМІ є впливовим засобом протидії ксенофобії, стереотипам та упередженням і, навпаки, джерелом виникнення та поширення нетерпимості та подібних переконань, але, разом з тим, не завжди підтверджується той факт, що їхні неправдиві матеріали, перетікаючи в потік інших нетолерантних суджень, сприяють формуванню негативних уявлень, поглядів та стереотипів на публіці, зростанню напруженості та конфліктів у нашому поліетнічному співтоваристві. Журналісти, які займаються питаннями етнічної приналежності (іншими людськими відмінностями), повинні усвідомлювати високий рівень соціальної відповідальності перед суспільством [29].

Засоби масової інформації, які є взірцем нетерпимої поведінки, створюють за допомогою мови новий тип тексту, головною характеристикою якого є вербальна агресія, яка є надзвичайно потужним елементом виразності присутнім під час створення емоційно заряджених текстів [18].

По-перше, використання негативної лексики, що засуджує (образливі, грубі, ворожі, їдкі слова тощо) - це найпопулярніший спосіб висловлення журналістів. Варто зазначити, що сьогоднішній дискурс засобів масової інформації, особливо політичний, характеризується тенденцією до образливих висловлювань проти опонентів, що насправді є порушенням етичних норм, правил порядності та гідності. Термін «опонент», який є обов'язковим у контексті цивілізованих дискусій, часто ототожнюють з аналогом «ворог», саме тому словесні битви стають жорстокими та агресивними. Чіткі аргументи, спокійні дискусії змінюються лайкою із взаємними докорами, звинуваченнями, образами, різкими та незаперечними оцінками.

Центральне місце серед засобів реалізації агресивних комунікативних намірів у дискурсі ЗМІ займають образи, тобто ті мовні одиниці, за допомогою яких можна образити опонента [7, c. 92].

Інвективна функція мови - одна з її природних функцій, яка тісно пов'язана з можливістю (і життєвою необхідністю) творчого вживання слова. Поступово словесне насильство майже повністю замінює фактичний акт агресії. У сучасному суспільстві зловживання вторгуються у сфери, які раніше вважалися священними - інститути влади (суд, адміністрація, уряд), армія, освіта тощо. Обвинувачення пронизують всі дискурси і стають зброєю для досягнення особистих цілей політиків, журналістів та інших учасників комунікаційного процесу. На думку В. І. Желвіса, основою інвективного спілкування є насамперед прагнення знизити соціальний статус або рівень самооцінки адресата з метою заподіяння моральної шкоди [ПОКЛИКАННЯ].

По-друге, образливий та винний може мати практичну мету - змінити поведінку адресата. Таким чином, зловживання можна розглядати як основу прояву вербальної агресії, її мінімальну єдність [20, с. 199]. Г. В. Завражина вважає, що саме інвективна тактика найбільш повно реалізує вербальну агресію в дискурсі ЗМІ. Вчений розглядає тактику інвективності як низку запланованих агресивних мовних дій, що здійснюються за допомогою експресивних, негативних одиниць оцінки, що генерують певний соціальний «антиідеал» за своєю семантикою. Агресивні мовленнєві акти підпорядковуються завданням зниження соціального статусу і, можливо, психологічної шкоди об'єкту, що, в свою чергу, обов'язково так чи інакше є в ситуації, що склалася. Автор зазначає, що тактику інвективності можна реалізувати в таких методах, як повторення, порівняння, гіперболізація, узагальнення, поширення чуток та припущень, розбиття маски тощо [9].

На сучасному етапі наукових досліджень проблеми словесної агресії лінгвісти виділяють 8 типів інвективної лексики, які переважають як у вітчизняних, так і в зарубіжних друкованих текстах:

слова та фрази, що використовуються для позначення негромадської діяльності, що судить соціально;

слова з чітким негативним кольором;

назви професій, які вживаються в переносному значенні;

семантичні метафори зоопарку;

дієслова з «судимою» семантикою або навіть із прямою негативною оцінкою;

слова, що містять негатив, крім змістовної оцінки людини;

евфемізми різко негативного характеру;

епізодичні ігри у слова, метою яких є приниження або образа одержувача [17, с. 110].

Вербальна агресія в текстах ЗМІ - особливий тип мовної повенідки, який, насамперед, полягає у маніпулювання масовою свідомістю та може здійснюватися в будь-якому типі дискурсу. За допомогою саме цього виду агресії засоби масової інформації можуть провокувати, підтримувати або посилювати негативне ставлення громадськості до того чи іншого об'єкта, а саме: до політичної фігури чи політичного процесу, нації або релігії тощо[19].

Розрізняють таки типи вираження вербальної агресії:

Види вербальної агресії:

1. Вербальна активна пряма - словесна образа чи приниження іншої людини. Наприклад, «ви погана», «ти диявольська дитина».

2. Вербальна активна непряма - поширення злісного наклепів або пліток на іншу людину. Наприклад, «моя «нова» мати намагалася перетворити мене на погану дитину в очах моїх вчителів та однокласників».

3. Вербальна пасивна пряма - відмова говорити з іншою людиною, відповідати на , поставлені опонентом тощо. «Гей, любий, що там ??? Чому ти мовчиш?» [19].

З точки зору комунікативної взаємодії, вербальна агресія є установкою адресанта на антидіалог та характеризується подвійною позицією. По-перше, це свідома орієнтація адресанта на суб'єктивно - об'єктивний тип відношень, а по-друге, при агресивному спілкуванні обов'язково виникає негативне відношення до адресанта або до предмету мови .

На цей час цією актуальною проблемою займаються як вітчизняні так і закордонні вчені, а саме: Щербініна Ю.В., Бикова О.Н., Вежбицька А.К., Воронцова Т.А., Желвіс В.І., Слепушкіна Е.В., Берон Р., Річардсон Дж., Ebbessen E., Duncan B. та ін.

1.3 Аналіз маніпулятивного впливу ЗМІ на людську свідомість

Засоби масової інформації перетворилися на головний інструмент розповсюдження повідомлень, що впливають на обізнаність громадськості. Хоча старі предмети продовжували використовуватись, вони були підкріплені засобами масової інформації.

А. Мол пише про засоби масової інформації: «Вони фактично контролюють всю нашу культуру, проходять через її фільтри, виділяють окремі елементи загальної маси культурних явищ і надають їм окремого значення, збільшують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу і тим самим поляризують ціле культурне поле. Те, що не потрапило в канали масової комунікації в наш час, майже не впливає на розвиток суспільства. Сучасна людина не може уникнути впливу засобів масової інформації» [12].

Демократизація суспільства, збільшення інформаційної активності та споживання інформації призвели до нового визначення інформаційних технологій як засобу управління обізнаністю громадськості. Ці ресурси включають технології голосування, рекламні технології, нейролінгвістичне програмування, політичні та інші технології в соціальній галузі [15, c. 97].

Рекламну та політичну інформацію в основному приносять споживачеві «безкоштовно», виробництво та передачу інформації оплачують замовники, які зацікавлені у формуванні попиту на певні товари та ідеї. Споживач платить пізніше, коли він купує рекламований товар або сприяє реалізації рекламованих ідей. Оскільки технології маніпуляцій націлено на значну частину споживачів інформації цілеспрямовано та успішно, монополія виробників інформації в демократичних суспільствах повністю замінює раніше недемократичні методи управління.

Власники та ЗМІ виконують функції управління громадською думкою, у чому і полягає головна проблема. Інформаційне спілкування здійснюється кимось і для когось або чогось. Все, що відбувається в контексті інформаційного спілкування, так чи інакше пов'язане з досягненням певних цілей окремими особами. Інформаційне спілкування здійснюється соціальними групами [22].

Покрокові фази взаємодії можуть бути представлені у формі поетапних фаз, кожна фаза є станом інформації та характером взаємозв'язку:

Фаза 1. На цьому етапі відбувається контакт з тим фундаментальним фактом, який відбувається в процесі людської діяльності - необхідною умовою початку інформаційного спілкування.

Фаза 2 (проведення). На цьому етапі провідна інформація додає отриману інформацію і виступає як зміст тієї чи тієї символічної форми, створюючи повідомлення. Той же етап повинен включати всі процедури, пов'язані з організацією інформації та формуванням інформаційних полів, призначених для подальшої передачі.

Фаза 3 (передача). На передавач і споживача впливає лише відповідний потенціал, який оновлюється в цій фазі - фазі передачі. Тут передача інформації відбувається за допомогою відповідної системи технічних засобів.

Фаза 4 (споживання). Сутність цієї фази полягає у дуже складному процесі, який характеризується активним залученням психологічних механізмів. Зміни в системі установок та ціннісних орієнтацій починаються лише на фазі споживання.

Фаза 5 (після фази). Використання інформації окремими людьми та групами людей навряд чи можна розглядати як процес, який завжди відбувається в явній формі. Вплив інформації на свідомість об'єкта тепер може не тільки відбутися один раз, але і мати тимчасову тривалість. Тому інформація може впливати на психіку протягом тривалого часу, незалежно від того, сприймається цей процес чи ні [2, c. 23].

Характерно, що включення механізмів, що реалізують маніпулятивний ефект, пояснюється фазами передачі та споживання. У постфазі накопичується мимоволі засвоєна інформація, яка може приховано впливати на свідомість та бути в основі подальших серій маніпулятивних дій [28].

Ефективність маніпуляцій з інформацією визначається відсотком суб'єктів, які зазнали пропозицій. Сучасні методи опитування дозволяють оцінити цей відсоток, який, звичайно, залежить від кількох чинників ? майстерності програміста, інтенсивності та тривалості реклами, типу інформації, психологічного стану та загальної обізнаності одержувачів, а також кількості альтернативних джерел.

Одним із найпоширеніших методів маніпуляцій у ЗМІ є спотворення інформації. С. Кара-Мурза виділяє такі види маніпуляцій: виробництво фактів, маніпулятивну семантику, спрощення, стереотипність. Майже завжди перекошену інформацію використовують разом із відповідним способом подання. Тут відзначаємо наступні прийоми: твердження, повторення, фрагментація, терміновість, сенсаційність та відсутність альтернативних джерел інформації (або відсутність альтернативної інформації) [13].

Визначення фактів (відверта брехня). І політики, і сучасна преса часто стверджують, що преса не використовує відверту брехню - це і дорого, і небезпечно. У різних версіях повторюється такий афоризм: «Який сенс брехати, коли одного і того ж результату можна досягти, ретельно вимірявши істину?». Чесність - найкраща політика - завжди вигідніше бути таким. Це стосується фактів, ніж навмисне зберігати їх у таємниці. Також підкреслюється, що невеликі зрушення, що призводять до «поляризації» потоку повідомлень, повинні бути нижче семантичного порогу сприйнятливості середнього одержувача (тобто не повинні помічатися в середньому).

Принцип мовчання інформації. Одне з найважливіших правил маніпулювання свідомістю полягає в тому, що успіх залежить від того, наскільки вдало вам вдається ізолювати одержувача від сторонніх впливів. Ідеальною ситуацією для цього був би тоталітаризм дій - повна відсутність альтернативних, неконтрольованих джерел інформації та думок. Основна складність реалізації цього правила полягає у створенні ілюзії незалежності, ілюзії плюралізму інформаційних каналів у адресата. Це створює видимість різноманітних засобів масової інформації за типом організації, політичним кольором, жанром та стилем - припускаючи, що цілою системою насправді керує одна основна обстановка. Ідеальний випадок, коли можна створити радикальні опозиційні джерела інформації (точніше, дозволити створення), але які обмежують їхню інформаційну боротьбу з режимом питань, що не зачіпають сутності основних програм втручання [18].

Принцип шумової демократії. Засоби масової інформації не тільки замовчують „непотрібну” інформацію, створюючи „віртуальну” реальність замість того, щоб відображати реальність, вони також використовують принцип шумової демократії - неминуче занурення повідомлення в хаотичний потік безглуздої, порожньої інформації.

Мова як засіб словесного спілкування. «Мова як засіб вербальної комунікації чітко регламентована як в міжособистісному, так і в інституційному спілкуванні. Сучасні засоби масової інформації, які цілком використовують свободу вираження поглядів та їх інтерпретації, докорінно змінили соціальну культуру мови. Мовна культура збагатилася переважно завдяки її використанню ЗМІ у вигляді офіційної мови повідомлення, до складу якої входять професійний словник політики та світові стандарти, прийнятого у звітах про актуальні проблеми повсякденного життя. Таким чином, мова ЗМІ стає трансляцією провісника, а мова обраних протиставляється мові натовпу. Розмовна мова в сучасному суспільстві не пов'язана зі здоровим глуздом, вона несе значення, задані в ній тими, хто контролює засоби масової інформації. Люди, які, самі того не усвідомлюючи, самі починають розмовляти такою мовою, відриваються від здорового глузду і стають простими об'єктами маніпуляцій [20].

Маніпулятивна семантика: зміна значення слів та понять. Одним із видів брехні в пресі є «побудова» повідомлення з фрагментів заяви чи відео. Це змінює контекст, і ті самі слова створюють зовсім інше значення. Окремі «частини» повідомлення не здаються брехнею, але все, що репортер чи редактор засліпив перед ними, може не мати нічого спільного з реальністю.

Сьогодні політики та преса постійно змінюють значення слів та правила гри залежно від ситуації. Політичні евфемізми, що маскують справжнє значення явищ, створюються за допомогою термінів. Це особливі слова, які мають точне значення, і аудиторія різко ділиться на тих, хто знає точне значення терміна, і тих, хто цього не знає. Однак головне, щоб терміни мали магічну дію на свідомість і несли на собі відбиток авторитету науки [11].

Спрощення, стереотипність. Преса (і ЗМІ загалом) зіграли вирішальну роль у процесі «масового формування» у західному суспільстві. Людина мас, продукт мозаїчної культури, значною мірою була створена пресою. Самі засоби масової інформації швидко стали предметом дослідження соціодинаміки культури і незабаром були виявлені і навіть виражені математично між простотою повідомлення та його сприйняттям. На відміну від високої культури, засоби масової інформації орієнтовані на маси.

Тому вони суворо обмежують складність та оригінальність повідомлень (навіть довжину слів, хоча два-три незрозумілі слова в статті завжди допускаються, як спеції к приготуванні страви, з метою збільшення привабливості статті завдяки «гомеопатичному» ефекту). Загалом, протягом тривалого часу було сформульовано таке правило: «Повідомлення завжди повинно мати рівень зрозумілості, що відповідає IQ, що приблизно на десять пунктів нижче середнього рівня соціального класу, для якого призначене повідомлення» [21].

Заява і повторення. Спрощення дозволяє висловити основну ідею, яка повинна надихнути аудиторію, у «короткій, енергійній та вражаючій формі» ? у формі пояснення. Висловлювати твердження будь-якою мовою означає відмовитись від обговорення, оскільки сила людини чи ідеї, про яку можна говорити, втрачає всяку довіру. Це також означає попросити аудиторію та натовп прийняти ідею, не обговорюючи, що це таке, не зважуючи всі «за» і «проти», і не думаючи, відповідаючи «так».

Повторення надає претензіям на вагу додаткової переконливості і перетворює їх на нав'язливі ідеї. Якщо ви чуєте їх знову і знову, в різних версіях та з різних причин, ви нарешті знайомитесь з ними. Як одержимість, повторення стає перешкодою для думок, які є різними або суперечливими. Таким чином, мислення зводиться до мінімуму, і думка швидко перетворюється на дію, на яку маси вже сформували умовний рефлекс. Повторення відокремлює ідею від її автора. Це стає очевидним незалежно від часу, місця, людини [6].

Дроблення та терміновість. Розділення всієї проблеми на окремі фрагменти, щоб читач або глядач не міг з'єднати їх між собою і зрозуміти проблему - один із особливих і важливих аспектів спрощення. Це основний принцип культури мозаїки. Дроблення - це низка прийомів: статті в газеті поділяються на частини та розміщуються на різних сторінках, текст або телешоу переривається рекламою.

Актуальність інформації. Це один з найважливіших принципів американських ЗМІ. Вважається, що відчуття невідкладності значно збільшує їхні маніпулятивні навички. Щоденне або навіть щогодинне оновлення інформації позбавляє її будь-якої постійної структури. Люди просто не встигають зрозуміти повідомлення - інші замінюють їх, навіть новіші.

Сенсаційність. Використання відчуттів дозволяє фрагментувати проблеми та фрагментовану інформацію, щоб людина ніколи не отримувала повних, повних знань. Це повідомлення про події, до яких додається така важливість та унікальність, що майже вся увага громадськості спрямована на неї та дотримується необхідний час. Під виглядом сенсації ви можете або мовчати про важливі події, які громадськість не повинна святкувати, або зупинити скандал чи психоз, який час зупинити, але так, щоб про нього не пам'ятали [18].

Таким чином, можна виділити такі види маніпуляцій: виробництво фактів, маніпулятивну семантику, спрощення, стереотипність; та такі прийоми їх застосування, як твердження, повторення, фрагментація, терміновість, сенсаційність та відсутність альтернативних джерел інформації (або відсутність альтернативної інформації).



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИРАЖЕННЯ ВЕРБАЛЬНОЇ АГРЕСІЇ В ЗМІ

2.1 Застосування маніпулятивних технологій у телевізійних новинах

З огляду на масштаби використання різних маніпулятивних технологій в Україні та їх серйозні негативні наслідки для української політики та суспільства в цілому, тому кожен крок у розумінні та публічному обговоренні цього питання є дуже практичним [26].

Визнання та аналіз випадків маніпулятивних прийомів та технологій у соціально-аналітичних радіопрограмах на українських телеканалах робить факти на предмет публічних дебатів та осуду, закликає працівників телебачення уникати використання таких технологій, критичного мислення українських громадян та їхньої здатності до дискримінації, щоб бути об'єктивними чи відкритими, просувати інформацію.

Методи маніпуляції можуть бути різноманітними. Єдине, що їх об'єднує, ? це перехрещення поглядів споживачів на інформацію на користь певної особи чи групи з метою отримання прибутку чи іншої вигоди. До них належать: відверта брехня, повторення, гнів, спокушання, підкуп, вимагання, погрози, залякування, сором і провина, сарказм, занепокоєння, гордість, лестощі тощо [16].

Користувачі можуть сприймати маніпулятивні дії як загрозу безпечній роботі та присутності в Інтернеті. Загрози варіюються від простих рекламних повідомлень про спам, які ми іноді помічаємо в нашій електронній пошті, до складніших форм інтернет-шахрайства, спеціально розроблених для викрадення інформації для входу у користувачів соціальних мереж або, наприклад, комп'ютерів із троянським бекдором [5].

Деякі комунікаційні технології спочатку були нейтральними, а згодом використовувались із певною метою. Це стосується, наприклад, явища повені. Сьогодні використання його технології переросло в комунікаційну стратегію, основними цілями якої є: моделювання, стиль спілкування, інформаційна війна, складність пошуку інформації в певних інформаційних потоках, PR [10, c. 49].

Оскільки Інтернет зараз стає соціальною та комунікаційною установою, частина реального світу певною мірою переходить у свій віртуальний світ. Результатом цього став наступний висновок: «Сторонні особи, і навіть не самі люди, а їх віртуальні образи починають впливати на рішення в реальному світі. Реальні гроші та влада тепер залежать від думок, які часто анонімно висловлюються на конкретних веб-сайтах. Фактично, Інтернет впливає на думки людей і, тому на прибуток компаній та дії урядовців» [12].

Серед найпоширеніших методів маніпуляцій у телевізійних новинах експерти відзначають такі:

ідентичність інтерпретацій подій у новинах різних каналів;

спеціальна та однобічна експертиза з відповідним підбором експертів, варіаціями експертних висновків на користь одного з опонентів, використанням «експертних дуетів» - перший експерт рішуче підтримує певну думку, інший - толерантно критикує. І найефективніша, якщо також найочевидніша маніпуляція - це так звана «інтерактивність» з подальшим політичним «узагальненням» телеведучих [28];

інформаційна блокада політичних сил опозиції та їх лідерів;

формування “порядку денного”, встановленого владою в телевізійних новинах (історія з “Темниками”);

спотворення змісту політичних подій через «псевдооб'єктивні» тенденційні коментарі [17, c. 26].

ЗМІ мають справу напряму з інформацією, а тому контроль над нею дозволяє їм маніпулювати масовою свідомістю. Основним механізмом маніпуляції є навіювання, тобто спроба переконати інших у певних судженнях без явних логічних причин.

Сугестія (лат. suggestio) - визначається як процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний із зниженням обізнаності та критичності у сприйнятті та реалізації реалізованого змісту, з відсутністю цілеспрямованого активного розуміння, детального логічного аналізу та оцінка стосовно минулого досвіду та стану даних суб'єкта. Зміст інформації, зафіксованої механізмом навіювання, є ще більш нав'язливим: її важко зрозуміти і виправити, і вона складається із серії «натхненних установок» [2, c. 29].

Найпоширеніші техніки:

Використання стереотипів. Стереотип - це сприйняття людиною соціального об'єкта у спрощеній схематичній формі;

Заміна імені або ідентифікація. Одним з найефективніших інструментів політичної мови є «ярлики» («червонувато-коричневий» або «люди кавказької національності»). Прикладами цього є такі терміни, як «несистемна опозиція» або «неконструктивна опозиція», які часто використовуються в українських ЗМІ [ПОКЛИКАННЯ];

Повторення інформації;

Ствердження. Цей прийом полягає у тому, що засоби масової інформації часто віддають перевагу необґрунтованим твердженням, а не обговорюють аргументи, обмежуючи тим самим плюралізм думок і представляючи лише один, що є для них вигідним [12];

Постановка риторичних запитань. Як своєрідний «офіційний перекладач чуток», ЗМІ можуть задати аудиторії просте запитання, надати їй правильний контекст і направити глядача та читача на підсвідомому рівні розвивати «ідею» у правильному для маніпулятора напрямку.

Напівправда. Метод, який використовують ЗМІ для забезпечення довіри аудиторії. Зокрема, він полягає в об'єктивному та детальному фіксуванні більш дрібних деталей, а натомість у пропуску важливих фактів або загальному неправильному тлумаченні подій [22];

«Спіраль замовчування» або маніпулювання опитуваннями громадської думки. Мета - переконати громадян за допомогою фейкових опитувань, що більшість суспільства підтримує політичну позицію, близьку до маніпуляторів. Метод заснований на законах масової психології. Складені та подані таким чином опитування змушують людей з різними поглядами приховувати їх, щоб не опинитися в соціально-психологічній ізоляції [10, c. 50];

Анонімний авторитет. У переважній більшості випадків інформація, яку передає анонімний орган, не відповідає дійсності, але іноді вона надає йому міцності та довіри;

«Буденна розповідь». Прийом, що сприяє байдужості населення до трагічних подій, насильства, гострих політичних та соціальних конфліктів. Історія цих трагічних подій ведеться навмисно об'єктивним, спокійним тоном [13];

Ефект присутності. Містить різноманітні хитрощі, метою яких є імітування реальності. Потягування камери, розмиття камери, фотографування та крики не завжди означають, що аудиторія повідомляє, наприклад, про «гарячу точку». Але ілюзія справжності справляє сильний емоційний вплив;

Ефект першості. У 1925 р. американський дослідник М. Лундт сформулював «закон прогресу», згідно з яким кожен перший звіт про подію має набагато сильніший вплив на аудиторію, ніж наступний. Тут спрацьовує один із елементів сприйняття: якщо існує суперечлива інформація, яку неможливо перевірити, ми, як правило, віддаємо перевагу цьому першим. Дуже складно змінити думку, що склалася пізніше;

Констатація фактів. Прийом, який, згідно з принципом «Немає диму без вогню», має на меті створити належну атмосферу в суспільстві;

Відволікання уваги. У 1960-х роках було доведено, що повідомлення проти думки чи ставлення набагато ефективніші, якщо вони відволікають увагу від фактичного змісту повідомлення на момент доставки [18];

«Очевидці» події. Спочатку здійснюється випадковий вибір людей для описування подій, після чого з фрагментів їх розповідей створюються необхідні семантичні ряди;

Принцип контрасту. Він широко застосовується у випадках, коли тактика прямого звинувачення здається занадто відкритою та ризикованою. Тоді, наприклад, детально описується вся інформація про політичних опонентів, які мають негативне забарвлення;

Психологічний шок. Війни, катастрофи, стихійні лиха, техногенні аварії - словом, смерть у всіх її формах заливає повітря;

Створення асоціацій;

Інформаційна блокада [1].

Відомий вітчизняний дослідник інформаційних та маніпуляційних технологій Георгій Почепцов класифікував блокуючий контроль над інформаційним простором так:

Контроль словесних визначень;

Контроль зорового «образу»;

Контроль одиниці інтерпретації подій.

Найактивніше застосовується стратегія «блокування» в інформаційному просторі України [24].

Таким чином, основним механізмом маніпуляції є навіювання, тобто спроба переконати інших у певних судженнях без явних логічних причин.

2.2 Вербальна агресія в українському телеефірі

Для опису явища, пов'язаного з неправдивими твердженнями, дослідники використовують різні терміни, серед яких «нетерпима лексика», «мовна ворожість», «мовна агресія», «мова ненависті», «вербальна агресія», «вербальна агресія», «словесний екстремізм», «мова ненависті» тощо, які здебільшого вважаються синонімами. Найпоширенішим є поняття агресії, яке вивчається в різних наукових галузях за допомогою контекстних визначень, причин виникнення (Додаток Б).

Мовна агресія - усне висловлювання, письмовий текст із підлістю, слова нецензурної (нецензурної) лексики для вираження обурення, зневаги до опонента[4, c. 42].

У контексті мови засоби масової інформації повинні використовувати термін «мовна агресія», яка охоплює менші стилістичні одиниці, включаючи мову ворожнечі, спрямовану проти різних людей за статтю, національністю, релігійними переконаннями, професійними характеристиками, фізичними характеристиками тощо.

Термін «мова ненависті» як «весь спектр текстів (а також заголовків, фотографій та інших елементів) у засобах масової інформації безпосередньо чи опосередковано сприяє викликанню національної чи релігійної ворожості чи, принаймні, ворожості» [8, c. 200].

У більшості випадків журналісти використовують «мову ненависті», не навмисно надаючи значення, яке в кінцевому результаті несе текст. Одним із об'єктів ворожої риторики журналістів є національність.

Виділено такі помилки, допущені авторами публікацій:

Журналістська недбалість. Автор, не вагаючись, використовує зайві деталі, які можуть спровокувати негативне сприйняття аудиторії певної соціальної групи;

Неправильна назва. На думку Р. В. Кожевникової, заголовок є своєрідною рекламою. І це привертає увагу читача. Якщо це цікаво, аудиторія, швидше за все, захоче ознайомитись із релізом. Нерідкі випадки, коли журналіст використовує видатні заголовки. Хоча водночас у самому матеріалі немає сенсації;

Стилістичні «спокуси». Журналіст перебільшує статистику, щоб надати його публікації особливого значення;

Поєднання соціальних проблем та етнічної риторики. Іншими словами, проблему можна обговорювати у публікації лише у «національних» межах, хоча насправді тема набагато ширша і не обмежується однією соціальною групою;

Відмова у громадянстві за етнічною ознакою. Тобто журналіст, який говорить про людину іншої національності і проживає в певній країні, називає його іноземцем, не беручи до уваги наявність тимчасової реєстрації чи громадянства [15, c. 97].

Суспільно-політичні передумови функціонування «мови ненависті» у цей період сформували два вектори її адресування (негативні висловлювання про людину чи групу людей, згадані в ЗМІ з урахуванням їх соціального статусу, популярності, доходу чи національності). Наявність у засобах масової інформації інших об'єктів звернення до досліджуваного явища (особа чи група людей, дискримінована на основі раси, статі та віку, фізичних вад (інвалідності), релігійної приналежності, сексуальної орієнтації, ідентифікації як особи певна біологічна стать, мовні навички, наявність моральних та політичних поглядів, діяльність, зовнішній вигляд) через психологічні та культурні передумови функціонування «мови ненависті» у цій галузі (формування та підтримка негативних стереотипів у ЗМІ та відсутність традиції засудження «мови ненависті» в сучасному суспільстві в цілому) [4, c. 17].

З термінів, які можна вважати «мовою ненависті», в українських ЗМІ найчастіше використовуються слова «ковдра», «москвич», «расизм» та «Мордор», але є й інші [ПОКЛИКАННЯ].

Наведемо деякі види мови ворожнечі на українському телебаченні.

Середні випадки:

«На російському телебаченні Кисельова вважається гарним клеймити Захід як ментальність стукачів» [ПОКЛИКАННЯ]. Приклад твердження про негативний вплив соціальної групи на суспільство, державу.

«Сполучені Штати не сплять, і зараз вони нанесли ще один удар по Російській Федерації через свою п'яту колону національними зрадниками» [ПОКЛИКАННЯ]. Приклад використання тверджень про злочини конкретної етнічної групи [8, c. 202].

Випадки м'якого виступу ненависті:

Слово «грузинський» широко вживалося на телеканалі «1 + 1», що означає колишнього голову Одеської обласної державної адміністрації Михайла Саакашвілі. Приклад згадування назви етнічної групи в принизливому контексті.

Під час Слов'янської операції телеканал СТБ випустив сюжет під назвою «Дихлофос для Колорадо» [ПОКЛИКАННЯ]. Прикладом використання заяви про неповноцінність етнічної групи є порівняння комах [15, c. 97].

М'яка мова ненависті:

«Політологи впевнені, що такий податок є ще одним похміллям «Кримнаш», «Новоросія» та «Новосирія». Приклад використання згадування імен етнічних груп у принизливому вигляді.

«Де більше геїв: на Заході чи в Росії?» [ПОКЛИКАННЯ]. Приклад використання згадки про соціальну групу або її представників у принизливому чи образливому контексті [23, c. 28].

ЗМІ є впливовим засобом протидії ксенофобії, стереотипам та упередженням і, навпаки, джерелом виникнення та поширення нетерпимості та подібних переконань, але, у той же час, не завжди визнається той факт, що неправдиві матеріали ЗМІ, які переходять в інші нетолерантні судженяя, сприяють формуванню негативного сприйняття, поглядів, стереотипів у суспільстві та посилюють напруженість та конфлікти в нашій поліетнічній спільноті [8, c. 195].

...