Агресивна поведінка у пубертатному періоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичний аналіз дослідження такої соціальної проблеми як підліткова агресія

1.1 Психологічні та фізіологічні особливості розвитку дітей підліткового віку

1.2 Теоретичне обґрунтування причин виникнення агресивної поведінки у підлітків та її видів

1.3 Особливості соціальної роботи з підлітками які проявляють агресію

Висновки до першого розділу

2. Методичні підходи та організація соціальної роботи з дітьми які мають агресивну поведінку

2.1 Специфіка наукових підходів до дівчат та хлопців у пубертатному періоді

2.2 Аналіз прийомів і методів для корекційної роботи з агресивною поведінкою підлітків

2.3 Сучасні та ефективні соціально-педагогічні підходи в роботі з підлітками для попередження виявів агресії

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність дослідження. Підлітковий вік - це період розвитку людини віком від 11-12 до 15-17 років, даний віковий період відрізняється тим, що починається глибока перебудова організму, зміцнюється підйом життєдіяльності. Він є одним із складних періодів в онтогенезі людини.

Під час пубертатного віку не тільки відбувається статеве перебудування психологічних структур, що були сформовані раніше, але й закладаються основи свідомої поведінки, формується моральні уявлення та соціальні установки.

Важливою деталлю психологічного портрету є агресія, якби даного типу поведінки не було, то портрет був би не повний. Останнім часом агресивність підлітків зростає, і прояви агресивності також змінюються на більш жорстокі.

Джерелом душевних страждань стає агресивна поведінка підлітків, як і для батьків так і для підлітків, підлітки нерідко стають жертвами прояву агресивності з боку ровесників. Така девіантна поведінка викликає занепокоєння педагогів і психологів. Зазвичай така поведінка зачіпає все оточення, яке має відношення до підлітків.

Проблема агресивності підлітків є досить актуальною, ця проблема продовжується протягом всього життя людства. Видатний філософ XX ст.. - Бертран Рассел, вважав, що агресія стала найактуальнішою у світовій психології. По даній темі написано велика кількість статей і книг. У Америці та Європі періодично проводяться міжнародні семінар та конференції за для обговорення цієї проблеми. Людина страждає від заряду агресивності, ще й у великій мірі. У наш важкий час, існує мала кількість людей які здатні стримувати і керувати свою агресивність. Багато людей є рабами власної агресивності, особливо якщо ця особливість характеру в неї від народження і виявляється значною мірою. В наш час, світ наповнений жорстокістю та насильством. Серед головних факторів стоїть прояв агресії у різних формах[14].

Розвиток технології приводить до зміни головних ідеалів та цінностей, котрі в минулому виступали в якості лімітованих агресивних порушених норм та сприяли організованістю людських стосунків. Не можна навмисно не помічати глобальність цієї проблеми. Тому була поставлена задача вияснити причини девіантної поведінки підлітків[10].

Даною проблемою займалось багато науковців - психологів такі як: З.Фройд, А. Фройд, Е. Фромм, К. Міллер, А. Бандура, Л. Берковіц, Л.М Семенюк, О.О. Реан.

Мета дослідження: дослідження агресивної поведінки та методів її профілактики і корекції у підлітковому віці.

Завдання дослідження:

1. Теоретичний аналіз літератури з проблеми агресії в сучасних дослідженнях.

2. Підбір адекватних методів і методик для дослідження даної проблеми.

3. Вияв особливостей впливу особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці.

4. Розробка психологічних методів корекції, спрямованих на зниження рівня агресивності у підлітковому віці.

Об'єктом дослідження є агресивна поведінка у пубертатному періоді.

Предмет дослідження: вплив особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.



1. Теоретичний аналіз дослідження такої соціальної проблеми як підліткова агресія

1.1 Психологічні та фізіологічні особливості розвитку дітей підліткового віку

Підлітковий вік охоплює період від 11 --12 до 14--15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5--9 класам сучасної школи. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним[21].

Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов'язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків дитини. Відбуваються вони за порівняно короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесові розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб'єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах проявляє непослух, опір і протест (упертість, грубість, негативізм, замкненість).

Підлітковий вік називають перехідним і тому, що у цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця особливість проявляється в фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості.

Вже більше століття ведеться дискусія про те, якими факторами зумовлений психічний та особистісний розвиток підлітка: біологічними чи соціальними. Проблема біологічного чинника пов'язана з тим, що саме на цей вік припадають кардинальні зміни в організмі дитини, розгортається процес статевого дозрівання.

Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м'язова система. Однак нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто спричинюють тимчасові розлади кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті. Нервова система підлітка ще не зовсім готова витримати сильні, тривалі подразники, часто перебуває під їх впливом у стані загальмованості або сильного збудження[19].

Загальнолюдські цінності добра, справедливості, рівноваги, краси, розуму розуміються конкретно і використовуються у відносинах з однолітками і дорослими, у відносинах з самими собою, щоб пізніше стати узагальненими гуманістичними цінностями. Центром уваги стає інший, і це знаходить вираз і інтимної дружби, у вірному щирому другу, а не в приятельських виразах дружби і вірності. Величезне значення має спільність інтересів і захоплень, але не стільки їх зміст, скільки можливість спілкування з іншим під час спільних занять.

Сучасний підліток - людина з кипучою енергією, ініціативністю, з оптимістичним сприйняттям життя, що прагне бути суспільно корисним. Життя підлітка в цілеспрямованій, згуртованій сім'ї - найважливіший шлях формування повноцінної особистості[25].

Усередині підліткового віку, як у хлопчиків, так і у дівчаток, існують вікові періоди з більш високим і більш низьким рівнем прояви агресивної поведінки. Так встановлено, що у хлопчиків є два піки прояви агресії: 12 років і 14-15 років. У дівчаток також виявляються два піки: Найбільший рівень прояви агресивної поведінки відзначається в 11 років і в 13 років.

Психічні порушення мають певні етапи розвитку, проходячи через які вони досягають найбільшої ступеня вираженості. Будь-які психопатологічні феномени, синдроми включають початкові прояви, розгорнуту стадію, етап завершення, період залишкових симптомів. Під час підліткового кризи швидкість цього болючого циклу збільшується, в результаті чого якийсь з етапів може бути або дуже коротким, або не виявлятися взагалі[7].

Тому дуже часто агресивна поведінка підлітка є для його близьких, знайомих, однолітків і очевидців цілком несподіваним, нічим не пояснити.

Йдеться просунутий або про переважно біологічному механізмі, в якому підкреслюється роль нейрофізіологічних медіаторів та функціонального стану глибинних структур мозку, або на перший план висувається динамічна теорія агресивної поведінки, що припускає, що основним механізмом агресії є патологічне особистісний розвиток, особливо в період життєвих криз.

Часто ознаки розладу особистості проявляються у вигляді хворобливого ставлення до сприйняття власного «Я» оточуючими людьми, самотності та відірваності від світу, невідповідності свого «Я» якимось, найчастіше помилковим, ідеалам, відчуття втрати цілісності внутрішнього світу супроводжують жорстокої агресії.

Говорячи про особливості агресії в підлітковому віці необхідно враховувати той факт, що підліток росте в сім'ї, сім'я є майже завжди основним фактором соціалізації, вона ж є головним джерелом живих прикладів агресивної поведінки для більшості дітей.

Становлення агресивної поведінки у підлітків - складний процес, в якому беруть участь багато чинників. Агресивна поведінка визначається впливом сім'ї, однолітків, а також масової інформації. Діти навчаються агресивної поведінки, як за допомогою прямих підкріплень, так і шляхом спостереження агресивних дій, намагаючись припинити негативні стосунки між своїми дітьми, батьки можуть ненавмисно заохочувати те саме поведінка, від якої хочуть позбутися[18]. Батьки, які застосовують крайні суворі покарання і не контролюючі заняття дітей, можуть виявити, що їх діти агресивні і неслухняні.

Численні дослідження показали, що для сімей, з яких виходять агресивні діти, характерні особливі взаємини між членами сім'ї. Подібні тенденції психологами описані як "цикл насильства", Діти схильні відтворювати ті види взаємовідносин, які "практикують" їхні батьки по відношенню один до одного. Підлітки, вибираючи методи з'ясування відносин з братами і сестрами, копіюють тактику вирішення конфліктів у батьків. Коли діти виростають і вступають в шлюб, вони використовують відрепетирувані способи вирішення конфліктів і, замикаючи цикл, передають їх своїм дітям, через створення характерного стилю дисципліни.

Схожі тенденції спостерігаються і всередині самої особистості (принцип спіралі)[11]. Достовірно встановлено, що жорстоке поводження з дитиною в сім'ї не тільки підвищує агресивність його поведінки у стосунках із однолітками, а й сприяє розвитку схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості.

1.2 Теоретичне обґрунтування причин виникнення агресивної поведінки у підлітків та її видів

Проблема відхилення в поведінці - одна з центральних психолого-педагогічних проблем.

Підлітковий вік - один з найбільш складних періодів розвитку людини. Не дивлячись на відносну короткочасність (з 14 до 18 років), він практично багато в чому визначає все подальше життя індивідуума. Саме в підлітковому віці переважно відбувається формування характеру і інших основ особи. Ці обставини: перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності, зміна звичного шкільного навчання на інші види соціальної діяльності, а також бурхлива гормональна перебудова організму - роблять підлітка особливо уразливим і податливим до негативних впливів середовища. При цьому необхідно враховувати властиве підліткам прагнення вивільнятися з-під опіки і контролю рідних, вчителів і інших вихователів. Нерідко це прагнення приводить і до заперечення духовних цінностей і стандартів життя взагалі старшого покоління. З іншого боку, все більш очевидним стають і дефекти у виховній роботі з підлітками. Особливо значущими в цьому відношенні є неправильні взаємостосунки в сім'ї, збільшений рівень розлучень[4].

Девіантна поведінка неповнолітніх має свою специфічну природу і розглядається, як результат соціопатогенеза, що йде під впливом різних цілеспрямованих, організованих і стихійних, неорганізованих дій на особу дитини, підлітка, хлопця. При цьому, велику роль серед причин, обумовлюючих різні відхилення, грають соціально-психологічні, психолого-педагогічні і психо-біологічні чинники, знання яких необхідне для ефективної виховної профілактичної діяльності. Таким чином, саме в профілактиці асоціальної поведінки неповнолітніх особливе значення набуває психологічного знання, на основі якого досліджується природа поведінки підлітків, що відхиляється, а також розробляються практичні заходи по попередженню асоціальних проявів.

Украй важливим є те, що ці відхилення набувають у них великої соціальної значущості і, відповідно, бувають важчими. При цьому підлітки жіночої статі все частіше стають «натхненниками» і ініціаторами порушень поведінки у хлопчиків[24].

У числі різноманітних, взаємозв'язаних чинників, проявів поведінки, що відхиляється, можна виділити такі, як:

Індивідуальний чинник, що діє на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, які утрудняють соціальну адаптацію індивіда;

Психолого-педагогічний чинник, що виявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання;

Соціально-психологічний чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього з своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, в учбово-виховному колективі;

Особовий чинник, який, перш за все, виявляється в активно-виборчому відношенні індивіда до середовища спілкування, що віддається перевазі, до норм і цінностей свого оточення, до педагогічних дій сім'ї, школи, громадськості, а також в особистих ціннісних орієнтаціях і особистій здібності до саморегулювання своєї поведінки;

Соціальний чинник, що визначається соціальними і соціально-економічними умовами існування суспільства.

Можна відмітити, що у віці 12-13 років поведінка безпосередньо пов'язана з ситуаційними чинниками, бездоглядністю і некритичністю відносно поведінки мікросоціуму[11].

Витоки учбових неуспіхів і аномальної поведінки лежать в педагогічній і соціальній занедбаності, різних відхиленнях в стані фізичного і психічного здоров'я. Цей взаємозв'язок був помічений ще в минулому столітті, але актуальна вона як пояснення сучасних реалій. По більшій же частині відхилення в поведінці обумовлені не природженими психічними і фізіологічними дефектами, а було наслідками неправильного виховання і в сім'ї і в школі.

Нижня вікова межа відхилень в поведінці дуже рухома і причини відхилень глибоко індивідуальні. Наприклад, вже в старших групах дитячих садів (дослідженням було охоплено 384 дитину дошкільних установ івано-франківської області) в поведінці 12-13% дітей спостерігалися істотні відхилення. Серед них: відсутність контакту з однолітками із-за невміння вирішувати конфлікти "мирним" шляхом, прагнення дезорганізовувати колективну гру, пізнавальну діяльність дітей, якщо в ній не задовольняються його суто особисті інтереси, відсутність елементарних навиків і звичок культурної поведінки (ввічливості, акуратності, старанності і ін.), образливість, упертість, спалахи озлобленості, аж до прояву агресивної поведінки. агресивний підліток психологічний пубертатний

У 35% обстежених підлітків, що відрізняються девіантною поведінкою відмічена підвищена агресивність. Виявлялося це і в тому, що у них немає жалості до інших, навпаки, вони прагнули нанести каліцтва що оточує. У 85% з них зареєстровані випадки садистських дій.

Серед форм агресивних реакцій, що зустрічаються в різних джерелах, необхідно виділити наступні[9,19]:

Фізична агресія (напад) - використання фізичної сили проти іншої особи.

Непряма агресія - дії, як обхідними шляхами направлені на інше обличчя (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.).

Вербальна агресія - вираз негативних відчуттів як через форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (погрози, прокляття, лайка).

Схильність до роздратування - готовність до прояву при щонайменшому збудженні запальності, різкості, грубості.

Сучасний підліток живе в світі, складному за своїм змістом і тенденціям соціалізації. Це зв'язано, по-перше, з темпом і ритмом технико-технологічних перетворень, що пред'являють до людей, що ростуть, нові вимоги. По-друге, з насиченим характером інформації, яка створює масу "шумів", що глибинно впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткої життєвої позиції. По-третє, з екологічними і економічними кризами, що уразили наше суспільство, що викликає у дітей відчуття безнадійності і роздратування. При цьому у молодих людей розвивається відчуття протесту, часто неусвідомленого, і разом з тим росте їх індивідуалізація, яка при втраті загальносоціальної зацікавленості веде до егоїзму. Підлітки більше за інші вікові групи страждають від нестабільності соціальної, економічної і моральної обстановки в країні, втративши сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, - старі зруйновані, нові не створені.

Особа дитини і підлітка формується не сама по собі, а в навколишньому його середовищі. Особливо важлива роль малих груп, в яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Перш за все, це торкається сім'ї.

Діти схильні відтворювати ті види взаємовідношень, які “практикують” їхні батьки по відношенню один до одного. Підлітки, вибираючи методи вияснення відносин з братами та сестрами, копіюють тактику вирішення конфліктів у своїх батьків. Коли діти виростають і вступають у шлюб, вони використовують відрепетирувані способи вирішенні конфліктів, і замикаючи цикл передають їх своїм дітям, через створення характерного стилю дисципліни .

Схожі тенденції спостерігаються і усереднені самої особистості. Встановлено також, що жорстоке відношення до дитини в сім'ї не тільки підвищує агресивність поведінки по відношенню до одноліток, а й впливає на розвиток схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості.

На становлення агресивної поведінки впливають ступінь згуртованості у сім'ї, близькість між батьками і дитиною, характер відносин між братами та сестрами, а також стиль сімейного керівництва. Діти, у яких в родині розлад, чиї батьки відчужені і холодні, порівняльно більш схильні до агресивної поведінки.

Різні автори виділяють різні типи неблагополучних сімей, де з'являються діти з відхиленнями в поведінці. Ці класифікації не суперечать, а доповнюють, іноді повторюючи один одного[17].

Алексєєва Л.С. розрізняє наступні види неблагополучних сімей:

1) конфліктна;

2) аморальна;

3) педагогічно некомпетентна;

4) асоціальна.

Бочкарева Г.П. виділяє сім'ї:

1) з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, неповажні по відношенню до своїх дітей;

2) у яких відсутні емоційні контакти між її членами, байдужість до потреб дитини при зовнішньому благополуччі відносин. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно значущі відносини поза сім'єю;

3) з хворою етичною атмосферою, де дитині щепляться соціально небажані потреби і інтереси, він залучається до аморального способу життя.

Баєрунас З.В. виділяє варіанти виховних ситуацій, які сприяють появі поведінки, що відхиляється:

1) відсутність свідомого виховного процесу на дитину;

2) високий рівень придушення і навіть насильства у вихованні, вичерпний себе, як правило, підлітковому віку;

3) перебільшення з егоїстичних міркувань самостійності дитини;

4) хаотичність у вихованні із-за незгоди батьків.

Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних чинників спотворює весь спосіб життя підлітків.

Характерним для них стає порушення емоційних відносин з навколишніми людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і круг спілкування сприяють розвитку і закріпленню девіантної поведінки. Таким чином, негативний мікроклімат, що має місце, в багатьох сім'ях обумовлює виникнення відчуженості, грубості, неприязні певної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч воля тих, що оточують, що створює об'єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності і руйнівних дій.

Інтенсивний розвиток самосвідомості і самокритичності призводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє суперечності не тільки в навколишньому світі, але і власного уявлення про себе.

1.3 Особливості соціальної роботи з підлітками які проявляють агресію

Аналіз статистики, наукової літератури, кримінальної хроніки свідчить, що в основі прояву агресивного поведінки школярів, лежать декілька складових: жорстока поведінка дорослих, особливості соціального виховання дитини, особливості індивідуально-психологічного розвитку дитини. Можна сміливо говорити, що агресія є одним з механізмів прояву активності, самовираження а також інколи самозахисту дитини [1;2; 5; 8].

Агресивна поведінка є однією з форм реагування на різні неблагоприємні ситуації у фізичному, психологічному чи соціальному плані, що викликають фрустрацію, стрес. Агресивною є цілеспрямована, руйнівна поведінка дитини, в результаті якої є руйнівні для жертви наслідки та порушення норм суспільної поведінки.

Агресивна поведінка школяра може мати відкритий чи закритий, прихований характер і бути спрямована на об'єкт-подразник, чи на предмет розрядки негативного емоційного стану (речі об'єкта, що образив), чи аутоагресію.

Основними формами прояву агресивної поведінки є: вербальна, фізична, змішана агресія, аутоагресія. Але як вказує С.Г. Шебанова «в якому б вигляді агресія не виступала - фізичному впливі чи словесній перепалці, опосередковано чи через розрядку іншого виду, - вона виступає як деструктивна поведінка»

Аналіз наукової літератури, досвід соціально-педагогічної та психологічної роботи з дітьми, проведені дослідження дозволили виділити дві групи школярів з агресивною поведінкою: група дітей з родин, які перебувають під соціально-педагогічним контролем: конфліктні, розлучені, неблагополучні сім'ї (11,5%); друга група дітей, які мають особистісні чи психологічні проблеми (41%).

Отже, можна сказати, що агресивність учня слугує також засобом самозахисту, засобом пізнання нового та засобом досягнення успіху, механізмом компенсації вад соціального чи психічно-фізичного розвитку.

Досвід соціально-педагогічної та психологічної роботи з агресивними школярами дозволив сформулювати теоретико-практичні положення роботи з агресивними школярами в навчальних закладах, де основним є первинна, вторинна і третинна психопрофілактика агресивної поведінки, рання діагностика проявів будь-яких форм агресії, соціально-психологічна корекція поведінки та обистісних рис школярів[23].

Під психопрофілактикою слід розуміти систему державних і суспільних соціальних, гігієнічно-медичних та педагогічних дій спрямованих на підвищення рівня здоров'я населення та попередження захворювань [6].

В рамках навчального закладу первинна профілактика спрямована на попередження прояву будь-яких форм агресивної поведінки на основі вивчення механізмів формування поведінки та виховання дитини в сім'ї, вивчення материнсько-дитячих стосунків. Вторинна профілактика передбачає раннє втручання та корекцію материнсько-дитячих та сімейних стосунків, визначення батьківсько-дитячих кордонів, наявність чітких сімейних ролей. Третинна профілактика передбачає корекцію поведінки і психо-соціального розвитку школяра [4].

В рамках соціально-педагогічної і психологічної корекції передбачено здійснення розвитку соціальної та особистісної компетенцій школяра, формування навичок позитивного спілкування, критичного мислення прийняття свідомого рішення, уміння володіти емоціями, формування позитивної самооцінки. З цією метою було розроблено і впроваджено цикл занять з агресивними школярами, які носили характер тренінгу формування соціальних умінь. Формування соціальної поведінки є найбільш ефективними, коли є позитивні приклади для відтворення в шкільному житті. Це мають робити всі учасники навчально-виховного процесу, при цьому слід пам'ятати, що чужих дітей не буває.

Якщо говорити про проведений цикл занять по подоланню агресії у школярів, то основною метою їх було навчання засобам володіння і керування агресивністю особистості, формування розуміння і засобів використання сформованих життєвих цінностей. Саме тому основним методом навчання під час проведення занять було використання методу альтернативного вибору адекватної альтернативи.

Досягнення мети потребує формування у школярів певного соціально-психологічної навички: позитивного спілкування, прийняття без агресивного вирішення проблеми, сформованість критичного та аналітичного мислення, позитивні міжособистісні контакти, керування власними емоціями та стресом чи станом тривоги, соціальне пристосування та формування позитивного образу «Я».

Основними методами для реалізації мети є: соціальне прогнозування, моделювання ситуації, рольові ігри, встановлення зворотного зв'язку, перенесення навичок учбової ситуації в реальне шкільне життя, дитячо-батьківська терапія, методи роботи з групою, методи саморегуляції та контролю агресивності.

Серед форм та способів контролю агресивності ми виділяємо: релаксацію, навчання самоконтролю, ситуаційне керування агресивністю, психотерапія, інструктивна терапія та ситуативне керування власною агресивністю школярем.

Основною особливістю соціально-педагогічної і психологічної роботи з агресивними школярами є формування почуття спільності з іншими школярами, бажання розуміти іншого, формування емпатійного звя'зку, співчуття між школярами.

За таким ж напрямами здійснюється і робота з батьками та вчителями: ознайомлення з причинами агресивної поведінки школярів, психологічними особливостями агресивних учнів, формування нового досвіду взаємодії з агресивними школярами, переформатування ворожості і злоби в «здорову агресивну поведінку»: досягнення позитивної мети, самозахист, відстоювання свої прав відповідно до норм суспільної поведінки.

Нормалізація батьківсько-дитячих та педагогічно-учнівських стосунків має і для профілактики, і для корекції суттєве значення, оскільки часто дорослі не знають і не вміють діагностувати емоційний стан, емоційні потреби дитини, не мають навичок ефективної взаємодії з агресивною дитиною чи учнем. Соціально-психологічна робота з учителями і батьками має спрямовуватись на зміцнення стосунків між школярів і дорослим. Наш досвід показує, якщо в роботі з батьками необхідною умовою є присутність дитини, то в роботі з педагогічним колективом це не бажано, вчителя необхідно спочатку навчити приймати учня таким, яким він є. Для сприйняття учня іноді достатньо запросити вчителів чи класного керівника на деякі фрагменти занять, де учень розкривається з позитивної сторони.

Роботу з батьками агресивного школяра слід розпочинати з консультування та навчання ефективним засобам спілкування з підлітком, а вже потім долучати до групової роботи.

Отже, особливостями соціально-педагогічної та психологічної роботи з агресивними школярами є: робота в різних напрямах (батьки, вчителі, учні), дотримання умов ефективної профілактики: довірливі стосунки дорослих та школярів, активна взаємодія сім'ї та школи, формування емпатійності.

Аналіз соціально-психологічної роботи з агресивними учнями проведеної нами протягом тривалого часу дозволяє розглядати практичну роботу як цілеспрямовану, яку необхідно здійснювати одночасно за різними напрямами.

Важливою умовою корекції і профілактики є зміна відношення до оточуючого середовища як з боку агресора, так і з боку жертви та вироблення соціальних навичок вирішення негативної ситуації неагресивним шляхом; формування довірливих стосунків з дорослими; формування у дорослих просоціальних норм поведінки та установок.

Висновки до першого розділу

1. Отже, розглянувши та проаналізувавши різні наукові джерела , можна зробити висновок що вони мають на меті розглянути й ліквідувати агресивну поведінку в підлітка. В першому розділі було розглянуто багато теоретичних питань, пов'язаних зі створенням умов для соціального становлення індивіда. Протягом усього життя у людини формується свідомість. Те що дитина винесе зі своєї сім'ї, закріпить у навчальних закладах та соціумі те й стане її основою орієнтації у подальшому майбутньому. Тому при агресивності батьки, класні, керівники та психолог повинні направити дитину в правильне русло.

2. Проблему агресивності підлітка розглядали такі вчені як: А. Басс, А. Бандура, Л. Берковітс, К. Лоренс, О. Кернберг, Е. Фромм, З. Фройд, К. Юнг, Л. Філонов, Г. Паттерсон.

3. Було обгрунтовані такі терміни як агресивність, агресія, булінг, мобінг.

4. В основі агресивної поведінки підлітків найчастіше знаходяться психологічні або соціально-психологічні проблеми, які супроводжують пубертатний період. Серед форм агресії можна виділити такі: фізична агресія, психологічна, вербальна, а також схильність до роздратування, негативізм.

5. Особливостями соціально-педагогічної та психологічної роботи з агресивними школярами є: робота в різних напрямах (батьки, вчителі, учні), дотримання умов ефективної профілактики: довірливі стосунки дорослих та школярів, активна взаємодія сім'ї та школи, формування емпатичності.



2. Методичні підходи та організація соціальної роботи з дітьми які мають агресивну поведінку

2.1 Специфіка наукових підходів до дівчат та хлопців у пубертатному періоді

Статевовікові та індивідуальні особливості мають великий вплив на прояв агресивності. Віковий етап має своєрідну обставину розвитку і виставляє деякі домагання до особистості. Адаптація до вікових вимог нерідко супроводжується різними проявами агресивної поведінки. Кризові, провідні стадії поєднані з незадоволеністю своїм станом, з рішучою незгодою поведінкою, негативізмом, примхливістю та неврівноваженістю. Вікові кризи, що супроводжуються природним зростанням агресивності, пов'язані з появою нових потреб, які не задовольняються існуючими стосунками та вміннями.

Велика кількість досліджень показують, що агресивність підлітка спричиняють факторами оточення[18]. Психологи дослідили про статеві відмінності у агресивних проявах поведінки підлітків.

Вони стверджують, що агресивність неодноразово зустрічається у хлопців, ніж у дівчат, а випадки антисуспільних вчинків знаходяться у співзалежність 10 на 1. Це пояснюється тим, що психологічне розрізнення у поведінці чоловіків та жінок визначається як статевим деформізмом, суцільними особливостями та закономірностями його розвитку, так і своєрідністю прояву характерних моделей мужності та жіночості, та рівнем розвитку суспільства.

При переході від молодшого шкільного до підліткового віку співвідношення таких поведінкових реакцій, як фізична, вербальна, непряма агресія й негативізм, суттєво змінюється. У хлопців протягом всіх вікових етапів стійко переважає фізична агресія й негативізм, а у дівчаток -- негативізм і вербальна агресія.

У суспільстві існує така стереотипна думка, що хлопці більш прихильні до прояву агресії, але це правда, прояв агресії у дівчат має інакший вигляд. Вчені досліджують зменшення відмінностей між агресивною поведінкою хлопців та дівчат[9]. На відмінно від дівчат, хлопці значно сильніші фізично, вони більше вміють контролювати свою емоційність до дії як психологічних факторів та і фізичних. У хлопців частіше за дівчат трапляються психічні розлади.

Хлопці проявляють свою агресію прилюдно, грубо, її важче керувати і тримати під контролем. Крім того, дотепер зберігається стандартний погляд громади на те, що дівчатам не пасує проявляти свою агресивність, і тому їх з дитинства починають учити стримувати агресію. Для прикладу, хлопцям у відповідь на нарікання про те, що його зачіпають або вдарили, кажуть «піди і дай здачі», дівчині ж така порада дається рідко, зазвичай їй дають пораду не втручатися і відійти в сторону. Також однією з відмінностей, дівчата більш чутливі і чуйні, в основному неввічливі прояви агресії їм не характерні. Відбувається заміна фізичної агресії на вербальну, з раннього віку заміняють агресивність іронією і сарказмом.

Дівчина виразно спрямовує свою агресію на конкретну людину, причому точно обирають її вразливе місце. Дівчача агресія прихована і зовні менш помітна, але більш ефективна. У хлопців контролювати свою агресію виходить погано, у них більш узагальнюючий характер і щедро виплескується свою агресію на всіх оточуючих без вибору. У пубертатному віці дівчата випереджають хлопців у своєму фізичному та психічному розвитку[21].

Контролюючи свою поведінку, дівчата часто «підбурюють» хлопців. Дівчата стають провокаторами агресивних дій хлопців. У дівчат, і у хлопців існують вікові етапи з більш високою і більш низькою мірою прояву агресивної поведінки.

Психологи встановили, що у хлопчиків є два піки прояву агресії: 12 років і 14-15 років. У дівчаток також виявляються два піки: найбільший рівень прояву агресивної поведінки відзначається в 11 років і в 13 років.

Зіставлення рівня чіткості відмінних компонентів агресивної поведінки у хлопців і дівчат демонструє, що у хлопців найбільш виявлений хист до прямої фізичної та прямої вербальної агресії, а у дівчаток - до прямої вербальної і до непрямої вербальної.

Отже, для хлопців найбільш властива не стільки перевага агресії за мірилом «вербальна-фізична», скільки вияв її в прямій, відкритій формі і безпосередньо з конфліктуючим. Для дівчаток же характерною є перевага саме вербальної агресії в будь-яких її формах - прямої або непрямої, хоча непряма форма виявляється все-таки більш розповсюдженою.

Намір більшої виразності у хлопців прямої агресії (часто фізичної), а у дівчат - непрямої вербальної, безумовно, є кросскультуральною, властивою для підлітків різних народів [20]. Аналогічні дані одержали фінські науковці, вивчаючи дітей 11-12 років: дівчата використовували непряму форму агресії, а хлопці неодноразово висловлювали агресію відкрито (штурхалися, воювали, здіймали галас) .

Л.М. Семенюк виявила різницю і схожість у прояві різних форм агресії між хлопцями і дівчатами підліткового віку на певних вікових етапах. Так, 10-11 річні хлопці в значній мірі більше виявляють фізичну агресію ніж дівчата. До 12-13 років навпаки, дівчата більше проявляють фізичну агресію, а в 14-15 років показники в обох практично рівні.

Дослідження Ж. Дрєєва показали, що комп'ютерні ігри з акцентом на агресію визивають у хлопців більше підвищення показників роздратування і вербальної агресії, ніж у дівчат. Як пишуть Р. Берон і Д. Річардсон, посилаючись на багат авторів, дівчата, на відміну від хлопців, вважають схильність до домінування у свого майбутнього чоловіка дуже привабливою рисою. Ці дані дають можливість біологам припускати, що наполеглива поведінка як форма прояву агресивності, може допомагати хлопцям передавати свої гени наступному поколінню.

Хлопці після агресивної поведінки, як правило, меншою мірою відчувають провину і тривогу. Дівчата ж, навпаки, занепокоєні тим, чим агресія може обернутися для них самих. Проявивши агресію, вони швидше реагуватимуть на неї почуттям провини і страху. В приклад можна дати випадок коли мати, побивша в гніві свою дитину, після цього може плакати разом з ним. Більше того, дівчата розглядають агресію, як вираз емоційної напруги при гніві. Хлопці ж відносяться до агресії, як до засобу, вважаючи її моделлю поведінки, до якої вдаються для отримання різної соціальної та матеріальної плати[5].

Р. Берон і Д. Річардсон вважають, що гендерні відмінності у фізичній агресії найбільш відчутний в обставинах, коли до агресії змушені вдатися (наприклад, через виконання соціальної ролі), на відміну від ситуацій, коли до неї вдаються без єдиного примушування. Крім того, хлопці схильні до демонстрування агресії після сильної провокації, ніж при її відсутності. Тому необхідно більш детально вивчити гендерні відмінності прояву агресивності підлітків.

За зовнішньою грубістю хлопців-підлітків та закритістю дівчат, існують складні статевовікові розрізнення їх розвитку, в тому числі і в різних формах прояву агресивності. Агресивна поведінка підлітків часто пов'язана з вживанням алкоголю. Оскільки підлітки починають вживати алкоголь в групі, виникає прагнення «не виділятися серед інших» підлітків жіночої статі. Нерідко вони ж є і засновниками протизаконних дій. Причому, в порівнянні з підлітками чоловічої статі, у них більш виражене «огрубіння» особи.

Існують відмінності в прояві агресивності хлопців і дівчат підліткового віку. Найбільшою агресивністю відрізняються 10-11-річні підлітки-хлопці, у яких переважає фізична агресія. У хлопців з віком відбувається загасання фізичної агресії, а у дівчаток спостерігається зростання цієї форми агресивності.

Відмінності прояву агресивної поведінки залежить від гендеру. Жорстка регламентація поведінки особистості відповідно до її статті. Гендерна соціалізація дівчат сприяє розвитку таких якостей як підлеглість, пасивність, слухняність, у хлопців -- розвивають агресивність, напористість, активність, міряння сил.

Якщо дівчата проявляють агресивну поведінку, то зазвичай вони стають об'єктом посиленої педагогічної уваги, внаслідок чого агресія таких дівчат набуває непрямої форми і вербального характеру.

2.2 Аналіз прийомів і методів для корекційної роботи з агресивною поведінкою підлітків

Найбільш дієвою і радикальною формою психологічного впливу на дітей, які мають схильність до агресивної поведінки, призначають поведінкову корекцію.

Психолого - педагогічний вплив використовують за для того, щоб усунути агресивність, убавити емоційні реакції, що спричиняють агресивну поведінку, цей вплив допоможе розвинути здатність людини розуміти свої почуття і зменшити емоційні реакції, що спричиняють агресивну поведінку.

Психолого - педагогічна профілактика проходить у вигляді, педагогічної корекції, психотерапії, психологічних тренінгів та консультування [12].

Принципи поведінкової корекції:

1. Принцип об'єктивності (орієнтується зазвичай на виявлення зовнішніх перемін. Зазвичай це - емоційні реакції, жести, рухи, думки, конкретні дії та вчинки. Поведінкові прояви фіксуються конкретно і систематично).

2. Принцип поведінкової оцінки (характеризується функціональним аналізом поведінки учнів).

3. Принцип системності (оцінює роль агресивної поведінки в різних ситуаціях. Головна задача, зрозуміти яку функцію агресивна поведінка виконує в даний момент в його оточенні). Отримана інформація дає визначити, сенс проблеми яка виникає.

4. Принцип співробітництва ( підлітки з проблемою із поведінкою хочуть перекласти свою відповідальність за свою поведінку на інших. За принципом учень не тільки має виражати готовність до зміни своєї поведінки, але й активно вибирати наступні методи у роботі)

Методи корекційної роботи з агресивними підлітками:

Психолого - педагогічна корекція комплексно впливає на підлітка, щоб змінити його повадки у поведінці і в життєвому баченні, це допомагає формувати стосунки учня і вчителя більш конструктивними. [8].

Психологи виділяють 3 напрямки корекційної роботи з агресивними підлітками:

1. Індивідуальна робота;

2. Групова робота;

3. Поведінкова і сімейна корекція

Принципи індивідуальної роботи:

Спершу потрібно вияснити причини прояву агресивності підлітка, для подальшої роботи узгодити це з батьками дитини, щоб забезпечити йому підтримку з їхньої сторони. Залежно від віку і можливостей підлітка вибирається техніка роботи. [2,1].

Потрібно заспокоїти підлітка і закріпити стан доброякісної агресії. В наступному етапі формуються обмеження для внутрішнього контролю. У процесі спілкування підліток засвоює цінності і норми, які дорослий виявляє, як свої особисті. [19]

На даному етапі дорослому встановлюються заборони:

Не потрібно нав'язування своєї оцінки й думки;

Не потрібно звинувачувати підлітка у поганих результатах корекції;

Не потрібно зосереджувати увагу на психофізіологічних та характерологічних особливостей.

Підлітку під час обговорення потрібно розповісти, як потрібно керувати своєю агресією та гнівом. Навчити його правильності подачі свого емоційного стану батькам, однолітка, учителеві. Підлітків можна навчити виявляти свої негативні емоції у формі адекватного "Я-висловлювання".

В одній фразі слід виразити:

подію, через яку розпалилися пристрасті, описати ситуацію, яка призвела до виникнення проблеми або конфлікту;

свою реакцію на події, пояснити, що підліток може дати волю своїм негативним почуттям, але проявити їх у прийнятній формі;

показати можливий кращий результат, оптимальний вихід з даної ситуації.

Головною задачею для підлітка постає не ввічливість і м'якість, а прямота.

Якщо дитина повертається зі школи напруженою, батькам рекомендується,запропонувати погуляти на свіжому повітрі, пограти у футбол. Агресія переходить в фізичне навантаження, гра викликає в підлітка позитивні емоції.

Емоції підлітка піддаються швидким змінам. Таким чином, психологічна кореляція агресивних форм поведінки містить у собі широкий арсенал методів, серед яких провідне місце займають [4,11]:

корекція через гру;

корекція через вилучення зі звичного оточення в коригуючи середовище або групу;

корекція агресивної поведінки через творче самовираження (малювання, конструювання, заняття музикою та іншими видами творчої діяльності);

корекція агресивної поведінки через сублімування агресії в соціально схвалюваній діяльності, наприклад у спорті (підлітків зі стійкою агресивною поведінкою доцільно прилучати до групових видів спорту

футболу, баскетболу, що вимагають навичок співробітництва, агресивні види спорту, які можуть зашкодити підлітку - небажані);

корекція агресивної поведінки через участь у тренінгових заняттях з метою формування навичок конструктивної взаємодії;

корекція агресивності за допомогою поведінкових методів.

Стратегія психокорекційної роботи з агресивними підлітками повинна складатися, з принципового взаємозв'язку інтрапсихічної і психосоціальної детермінації функціонування особистості. Потрібно враховувати процес зміни поведінки, тобто йде обмірковування своєї поведінки, потрібно підготувати підлітка до її зміни, і підтримувати новий стиль поведінки.

Психотерапевтичні дії повинні спрямовані на зміни у пізнавальній сфері особистості підлітка через навіювання, переконання, прояснення й інтерпретацію мало усвідомлюваних переживань.

Для того щоб визначити шлях психокорекції агресивності підлітків, потрібно дізнатись причину виникнення у них агресивних реакцій. Певний прояв агресивної поведінки спричинений складним біологічним, фізіологічним, психологічним та соціальним фактором.

Ключовими факторами, що сприяють виникненню агресивності у підлітків є:

1. Характеристики спрямованості та самосвідомості особистості (низький рівень сформованості моральних уявлень неадекватна самооцінка і рівень домагань);

2. Індивідуально-психологічні (емоційна нестабільність, високий рівень особистісної тривожності, низький рівень розвитку інтелекту, несформованість навичок самоконтролю поведінки та функцій прогнозування її наслідків)4

3. Соціально-психологічні (статус підлітка у колективі однолітків, низький рівень соціальної адаптації, несприятливий емоційний мікроклімат в сім'ї, характер і система виховання, вплив засобів масової інформації та комп'ютерних ігор тощо.

В наслідок цих факторів постають головні завдання роботи, які спрямовані на зниження агресивності у підлітка:

1. Потрібно навчити підлітка соціально прийнято виражати свій гнів та виражати позитивну реакцію на негативну ситуацію;

2. Розвивати у підлітка навички самоконтролю і саморегуляції;

3. Формувати у підлітка конструктивно проявляти форму поведінки та базу комунікації у конфліктних ситуаціях.

2.3 Сучасні та ефективні соціально-педагогічні підходи в роботі з підлітками для попередження виявів агресії

Численні дослідження показали, що при адекватному підході до особистості, що формується в навчально-виховному процесі можна розібратися з причинами важковиховуваності і спробувати запобігти проявам агресії.

У зв'язку з цим у науці розглядаються різні підходи в роботі з важкими підлітками: системний, вікової, індивідуальний, диференційований, особистісний.

На сучасному етапі розвитку науки найбільш актуальним стає використання особистісно - діяльнісного підходу у вихованні в цілому і в роботі з важкими дітьми зокрема.

Особистісно-діяльнісний підхід до важких підлітків у своєму особистісному компоненті припускає, що в центрі навчання знаходиться він сам - його мотиви, цілі, його неповторний психологічний склад, тобто учень як особистість.

Особистісний компонент такого підходу до підлітків припускає, що в процесі викладання будь-якого навчального предмета максимально враховуються національні, статево, індивідуально-психологічні, статусні особливості навчається.

Цей облік здійснюється через зміст і форму самих навчальних завдань, через характер спілкування з учнів. Адресовані учню, студенту питання, зауваження, завдання в умовах особистісно-діяльнісного підходу стимулюють їх особистісну, інтелектуальну активність, підтримують направляють їх навчальну діяльність без зайвого фіксування помилок, промахів, невдалих дій.

Тим самим, як підкреслює А.К. Маркова, здійснюється не тільки облік індивідуально-психологічних особливостей учнів, а й формування, подальший розвиток психіки учня, його пізнавальних процесів, особистісних якостей, діяльнісних характеристик і т.д[1,6].

Відповідно в якості другого аспекту розглянутого підходу має виступити його діяльнісний компонент. Хоча, природно, таке їх розмежування умовно і може бути проведено тільки теоретично.

У психології діяльнісний підхід розглядається як сукупність теоретико-методологічних і конкретно-емпіричних досліджень, в яких психіка і свідомість, їх розвиток і формування вивчаються в різних формах предметної діяльності суб'єкта, а деякими представниками діяльнісного підходу розглядаються як особливі форми цієї діяльності, похідні від зовні практичних її форм.

Особистісно-діяльнісний підхід до «важких» підлітків, припускаючи організацію самого процесу навчання як організацію (і управління) навчальної діяльності учнів, означає переорієнтацію цього процесу на постановку і вирішення ними самими конкретних навчальних завдань (пізнавальних, дослідницьких , що перетворюють, проективних і т.д.

Основним і першорядним питанням є формування не тільки комунікативної та навчально-пізнавальної потреби учнів у спілкуванні з ним, але і їх власної навчальної потреби у виробленні ними узагальнених способів і прийомів навчальної діяльності, в засвоєнні нових знань, у формуванні більш досконалих умінь у всіх видах досліджуваної діяльності [14].

Таким чином, використання основних положень особистісно-діяльнісного підходу в роботі з «важкими» підлітками може мати велике практичне значення.

У роботі з важкими підлітками так само потрібно робити акцент на такі методи які дозволяють зняти сформовану напруженість у його відносинах зі шкільним оточенням, нормалізувати його самопочуття. Розглянемо деякі методи роботи з важкими підлітками.

Метод виховання (від грецького «методос» - шлях) - це спосіб реалізації цілей виховання. Методи виховання є головними засобами, що забезпечують успішність вирішення завдань кожного з компонентів виховного процесу. Традиційно методи виховання розглядають як способи впливу на сутнісні сфери людини з метою вироблення у нього заданих метою виховання якостей. Однак таке розуміння не відповідає нашому розумінню виховного процесу, в основі якого лежить суб'єктивно-суб'єктний підхід. Під методами виховання ми розуміємо способи взаємодії педагогів і учнів, у процесі якого відбуваються зміни в рівні розвитку якостей особистості вихованців [19,17].

Досягнення цілей виховання здійснюється, як правило, у процесі реалізації сукупності методів. Поєднання цих методів у кожному випадку адекватно поставленої мети і рівню вихованості дітей. Вибір такої сукупності і правильне застосування методів виховання - вершина педагогічного професіоналізму.

Основне завдання педагога або соціального працівника - допомогти дитині в його розвитку, і вся гуманістична педагогічна практика повинна забезпечувати розвиток і вдосконалення всіх сутнісних людських сфер дитини.

Всі методи надають сукупний вплив на всі сутнісні сфери людини. Проте кожен метод виховання і відповідний йому метод самовиховання відрізняються один від одного тим, на яку сутнісну сферу людини вони мають домінуюче вплив [18,3]. Розглянемо деякі методи роботи з важкими підлітками.

В інтелектуальній сфері - необхідно формувати у дитини з девіантною поведінкою обсяг, глибину, дієвість знань про моральні цінності: моральних ідеалах, принципах, нормах поведінки (гуманності, солідарності, любові, уявленні про борг, справедливості, скромності , самокритичності, чесності, відповідальності за себе). У ціннісно-смислових утвореннях містяться моральне значення суспільних явищ і орієнтири поведінки, які виступають підставами моральних оцінок. Завдяки їм коригуються і організовуються поведінку і діяльність особистості.

Методи впливу на інтелектуальну сферу: для формування поглядів, понять, установок використовуються методи переконання. Переконання припускає розумне доказ дитині моральної позиції, оцінки подіям.

Сприймаючи запропоновану інформацію, учні сприймають не стільки поняття і судження, скільки логічність викладу педагогами своєї позиції. При цьому учні, оцінюючи отриману інформацію, або затверджуються у своїх поглядах, позиціях, або коректують їх. Переконуючись в правоті сказаного, учні формують свою систему поглядів на світ, суспільство, соціальні відносини.

Переконання відповідає самопереконання - метод самовиховання, який передбачає, що діти усвідомлено, самостійно, в пошуку вирішення якої-небудь соціальної проблеми формують у себе комплекс поглядів.

В основі цього формування лежать логічні висновки, зроблені самою дитиною.

За допомогою цих методів і принципів соціальний педагог може надавати ціле направлений вплив на свідомість, поведінку, почуття підлітка, а так само впливати і на навколишнє середовище. Існуючі технології роботи з важкими підлітками спрямовані на те, щоб поставити девіантну поведінку під соціальний контроль[15].

Висновки до другого розділу

1.Отже, поведінкова корекція вважається найбільш дійовою та радикальною формою психологічного впливу на підлітків, для боротьби з агресією. Найбільш дієвим вважається через те, що підхід має широкий спектр можливостей, дає хороші результати у роботі та не займає великого часу.

2. Визначили напрямки корекційної роботи з агресивними підлітками, одним з напрямків є індивідуальна робота (бесіда, розмова, обговорення різних проблем), робота у групі (розмова або ж бесіда в колективі), поведінкова і сімейна корекція ( спостереження поведінки, розмова з батьками).

...