Дослідження рефлекторної природи психічного

Порівнюючи дію умовних подразників з характером розглянутих ним раніше безумовних рефлексів, І.П. Павлов пише: «При виді хижого звіра у її жертви просинаються сигналізуючі подразники, хоча мають місце невилика кількість безумовних рефлексів.

Якщо до того ж взяти до уваги, що безумовні рефлекси, виступають як пристосувальні до постійних умов середовища, то весь контекст цієї системи понять призводить до висновку, що концепція І.П. Павлова містить загальний принцип сигнальної функції. В рамках цього принципу особливості приватних форм детерміновані відмінностями безумовних і умовних рефлексів, всередині яких, відповідно формуючи різні види пристосування, реалізується сигнальна функція [15, c.389].

Проста приватна форма сигналізації, представлена в безумовних рефлексах, визначається обмеженою кількістю подразників умовно-рефлекторна форма цієї сигналізації пов'язана «з незліченною кількістю сигналів та зі змінною сигналізацією». Принцип сигнальності, в такий спосіб, у системі понять концепції І.П. Павлова, як і в І.М. Сєченова, розглядається як необхідний компонент та фактор реалізації будь-якого рефлексу.

Універсальний (в рамках рефлекторного принципу) характер поняття сигналу визначається тим, що будь-який рефлекторний акт, будучи реакцією у відповідь, завжди передбачає сигналізацію про об'єкт, на який спрямований рефлекторний ефект, оскільки цей ефект повинен відповідати характеристикам об'єкта дії.

Оскільки висунуто положення про універсальний характер сигналізації як фактор здійснення рефлекторного акта, неминуче виникає питання про конкретні компоненти рефлексу, які є носіями сигнальної функції, та про форми цих компонентів на різних рівнях нервової діяльності.

Вся сфера діяльності нервової системи включає, згідно І.П. Павлову, як відомо, два основні рівні - вищу та нижчу нервову діяльність. Підставою такого поділу є відмінність у регулюванні внутрішніх відносин організму та його зв'язків із зовнішнім середовищем [15, c.357]. Отже, вищу нервову діяльність, чи зовнішнє поведінка, І.П. Павлов протиставляє внутрішньій інтеграції як діяльність психічної, відносячи цим нижчу нервову діяльність до області допсихічних чи непсихічних регуляцій.

Так, вищу нервову діяльність І.П. Павлов підрозділяв у свою чергу на два підрівні - першосигнальний та другосигнальний. Але першими сигналами, на відміну першосигнальних подразників, І.П. Павлов вважав образи цих подразників - те, що і ми маємо в собі як враження, відчуття та уявлення від навколишнього середовища, як загально-природного, так і нашого соціального, виключаючи слово, чутне і видиме.

Аналогічним чином другі сигнали - це сигнали другого ступеня, сигнали первинних сигналів - у вигляді слів, що вимовляються. Якщо слово як другосигнальний подразник виступає як зовнішній соціальний і водночас фізичний агент, то як «другий сигнал» виступає слово, яке сприймається засобами зорового, слухового або рухового аналізаторів та пов'язаний з вищим психічним мисленням притаманним людині [10, c.79].

Отже, на першому підрівні вищої нервової діяльності сигнальну функцію несуть образи - первинні та вторинні (відчуття, сприйняття та уявлення), а на другому підрівні - мовні процеси. Таким чином, на обох рівнях вищої нервової діяльності сигнальну функцію в актах поведінки або зовнішнього регулювання несуть психічні процеси. У цьому сенсі вища нервова діяльність за характером тих компонентів, які організують і направляють еффекторні ланки рефлекторних актів, що реалізують її, є психічнох діяльністю.

На рівні нижчої нервової присутні сигнали, що регулюють і затримують внутрішні рефлекторні ефекти, несуть процеси нервового збудження. Регуляція тут здійснюється у допсихічній формі. Нарешті, завершенням концепції як у І.М. Сєченова та і у І.П. Павлова є поняття про сигнальну функцію нервових і нервово-психічних процесів, рефлексів як способу врівноваження. В результаті розвитку виступає саме ієрархія сигналів, тобто сукупність сигналів різного ступеня складності - від універсальних нервових процесів («перші сигнали») до вищої форми нервово-психічних процесів, виражених у-мовленнєвих актах. На всіх рівнях специфіка структури сигналу щодо його об'єкта визначає особливості його регулюючої функції стосовно еффекторної ланки акту. Це становище стає очевидним, з врахуванням, що в основі розробленої І.П. Павловим концепції ієрархічної структури сигналу лежить ідея, висловлена І.М. Сєченовим, стосовно сигнальної функції чуттєвого образу [22, c.135]: «У першому випадку почуття представляється як одне з основних знарядь самозбереження, у другому - знаряддя спілкування з предметним світом, основа психічного розвитку тварин та людини. Перша стороною почуття повністю належить до галузі фізіології, а друга пов'язує нашу науку з психологією.

2.3 Рефлекторна природа психічної діяльності

Натуралісти та лікарі, які вивчали анатомію людини, ще в давнину висловлювали припущення про зв'язок психічних явищ з діяльністю мозку та розглядали психічні хвороби як результат порушення його діяльності.

Середньовічна схоластика в ім'я інтересів релігії зрадила ці ідеї забуття, і лише починаючи з епохи Відродження (XV - XVI ст.) вони знову набувають свого розвитку та обґрунтування. Істотною опорою цих поглядів були спостереження над хворими з тими чи іншими ураженнями головного мозку внаслідок забиття, поранення чи захворювання [26, c.179]. У таких хворих часто спостерігаються різкі порушення психічної діяльності - страждає зір, слух, пам'ять, мислення та мовлення, порушуються довільні рухи і т.д. Тоді ж, коли нормальна діяльність мозку відновлюється, відбувається відновлення нормальної психічної діяльності [26, c.179].

Ці спостереження з усією визначеністю показують, що психічна діяльність безпосередньо з мозком, що мозок є орган мислення, а думка - є функція мозку, продукт його діяльності.

Встановлення зв'язку психічної діяльності з діяльністю мозку стало, однак, лише першим кроком на шляху наукового дослідження психіки [27, c.53]. Самі собою зазначені факти, хоч і мають величезне значення, все ж таки ще не пояснюють, які фізіологічні механізми лежать в основі психічної діяльності.

З огляду на величезну складність будови мозку природознавство довго не давало відповіді на це питання. Перші спроби у цьому напрямі були зроблені у XVII столітті французьким вченим та філософом Декартом. Він вважав, що всі реакції тварин, а також і всі мимовільні реакції людини здійснюються автоматично як відображення дії зовнішніх подразників. Таке, наприклад, мимовільне відсмикування руки або ноги від вогню при опіку. Так як в епоху Декарта нервові процеси були ще невідомі, його уявлення про фізіологічний механізм автоматичних рухів були дуже фантастичні [25, c.79].

Проте основний принцип рефлекторних реакцій описаний Декартом правильно: зовнішнє роздратування (наприклад, опік) діє на органи почуттів, звідки збудження передається у мозок, аз мозку до м'язів, викликаючи їх скорочення [3, c.45].

Таким чином, у схемі Декарта була представлена ??основна функціональна одиниця нервової діяльності - рефлекс як закономірна відповідь на зовнішнє роздратування, що здійснюється центральною нервовою системою, та рефлекторна дуга як анатомічна основа рефлексу. І.П. Павлов високо цінував ці ідеї Декарта та відзначав їх матеріалістичний характер [3, c.237].

Однак Декарт ці матеріалістичні принципи поширював на людину не повністю, а лише на область «мимовільних» рухів, спільних людині та тваринам. Характерні ж для людини «довільні» рухи належали їм до дії «вищого розуму», яку він розумів як не залежну від матерії духовну субстанцію.

Ми дійшли висновку про те, що під час генези поняття «рефлекс» набуло розширення. Розширене поняття «рефлекс» включає в себе нарівні з реактивністю та активність, що виступають видовими сутнісними характеристиками безумовного та умовного рефлексів.

Висновки

рефлекс нервовий психологічний сеченов

Надзвичайно важливим є висновок про те, що зв'язок психічного з мозковими процесами - взаємозворотній. Це, зокрема, підтверджується експериментально виявленим фактом відповідності сукупності активованих функціональних систем та характеру міжсистемних відносин цілям поведінки.

Але як би далеко не просунулися наші уявлення про будову та функціонування мозку, співвідношення психічних та нейрофізіологічних процесів, непорушними залишаються основні ідеї І.М. Сєченова про зв'язок психології з фізіологією та іншими галузями природознавства, про роль експериментального, об'єктивного методу у дослідженні психічного.

Це той фундамент, на якому і успішно розвивається союз психології з наукою про мозок та вищу нервову діяльність. У цьому полягає історичне значення ідей І.М. Сєченова, їхня неминуча цінність. Вплив його ідей продовжується у наукових пошуках сучасних дослідників мозку та психіки.

Свій вищий розвиток та глибоке експериментальне обґрунтування рефлекторний принцип діяльності головного мозку отримав у працях І.П. Павлова та її школи. Павлов експериментально довів правильність розуміння Сєченовим психічної діяльності як рефлекторної діяльності мозку, розкрив її основні фізіологічні закони і створив нову галузь науки - фізіологію вищої нервової діяльності, вчення про умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки організму з навколишнім середовищем.

Визнання найважливішого значення тимчасових нервових зв'язків як фізіологічного механізму будь-якої психічної діяльності означає, проте, ототожнення психічних явищ з фізіологічними. Психічна діяльність характеризується як її фізіологічним механізмом так і тим, що відбивається з мозком у реальній дійсності. Зміст відображення дійсності визначається тим, що людина є не лише природною, а й суспільною істотою. Сутність людини є «сукупністю всіх суспільних відносин» (Маркс). Людина живе у суспільстві, перебуває у постійному співвідношенні із навколишню діяльністю.

Список використаних джерел

1. Александров Ю.И., Сергиенко Е.А. Психологическое и физиологическое: континуальность и/или дискретность // Психол. журн. 2003. Т. 24. № 6.C. 98-106.

2. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. М., 1977.

3. Анохин П.К. Избранные труды: Философские аспекты теории функциональных систем.М.,2000.

4. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. - М.: Медицина, 1975. С. 17 - 59.

5. Бернштейн Н.А. Физиология движений и активность / под ред. О. Г. Газенко. - М.: Наука, 1990. -- 494 с.

6. Будилова Е.А. Учение И.М. Сеченова об ощущении и мышлении // Е.А. Будилова. Труды по истории русской психологической мысли. Вторая половина XIX - начало XX века / Памятники психологической мысли. М., 2008. С. 5-160.

7. Будилова Е.А. Философские проблемы в советской психологии. М., 1972. - 357 с.

8. Гращенков Н.И., Латаш Н.П., Фейгенберг И.М. - Философские вопросы физиологии высшей нервной деятельности и психологии. - М.: 1963. - 370 с.

9. Ждан Иван Михайлович Сеченов (к 170-ле- тию со дня рождения) // Вестник Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. 1999. № 3. С. 56-65.

10. Климов Е.А. Психология профессионала (Серия «Психологи Отечества»). Воронеж;Москва, 1996. - 197 с.

11. Козлов В.И. - Анатомия человека. Учебник для студентов институтов физической культуры. - М.: «Физкультура и спорт», 1978. - 462 с.

12. Кольцова В.А. Особенности экспериментального подхода в отечественной психологии // История становления и развития экспериментальных исследований в отечественной психологии. М., 1990. С. 60-75.

13. Коштоянец П.В. Сеченов. М.-Л., 1941. - 357 с.

14. Курант Р., Роббинс Г. Что такое математика? Элементарный очерк идей и методов. Перевод с английского. 2-е изд. - М.: Просвещение. - 1967. - 557 с.

15. Павлов И.П. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных. М.: Наука, 1973. - 659 с.

16. Петровский Б.В. - Популярная медицинская энциклопедия. - М.: «Советская Энциклопедия», 1979. - 483 с.

17. Петрушевский С.А. Борьба И.П. Павлова за материализм в физиологии и психологии // Учение И.П. Павлова и философские вопросы психологии. М., 1952. С. 33-88.

18. Рубинштейн С.Л. Физиология и психология в научной деятельности И.М. Сеченова // С.Л. Рубинштейн. Проблемы общей психологии. М., 1973. С. 159-168.

19. Самойлов А.Ф. Сеченов и его мысли о роли мышцы в нашем познании природы // А.Ф. Самойлов. Избр. статьи и речи. М. -Л., 1946

20. Сеченов И.М. Избранные философские и психологические произведения. М., 1947.

21. Сеченов И.М. Кому и как разрабатывать психологию // И.М. Сеченов. Элементы мысли. СПб.-М.- Харьков-Минск, 2001. С. 118-208.

22. Сеченов И.М. Рефлексы головного мозга // И.М. Сеченов. Элементы мысли. СПб.-М.-Харьков-Минск, 2001. С. 3-117.

23. Сеченов И.М. Элементы мысли // И.М. Сеченов. Элементы мысли. СПб.-М.-Харьков-Минск, 2001. С. 209-355.

24. Фейгенберг И.М. Николай Бернштейн: от рефлекса к модели будущего. - М.: Смысл, 2004. - 239 с

25. Функциональные системы организма: Руководство / под. ред. К.В. Судакова. - М.: Медицина, 1987. - 432 с.

26. Ярошевский М.Г. Сеченов и мировая психологическая мысль. М., 1981. - 657 с.

27. Фейгенберг И.М. Рефлекс или активность.

Размещено на Allbest.ru