Психологія за професійним спрямуванням

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет, завдання вікової та педагогічної психології, її значення для теорії та практики навчання і виховання

Предметом вікової психології як галузі психологічної науки є вікова динаміка психіки людини, закономірності та факти розвитку психічних процесів і психічних властивостей особистості на різних етапах її індивідуального життя.

Галузями вікової психології є: дитяча психологія, психологія молодшого школяра, психологія підлітка, психологія ранньої юності, психологія дорослої людини, геронтопсихологія (психологія старості).

Предметом педагогічної психології є психологічні закономірності навчання і виховання. Конкретизуючи цю тезу, зазначимо, що педагогічна психологія вивчає пізнавальну діяльність і розумовий розвиток учня, закономірності формування особистості як свідомого суб'єкта пізнання, спілкування і праці.

У структуріпедагогічноїпсихології виділяють: психологіюнавчання, психологіювиховання і психологіювчителя.

Віковапсихологіянерозривнопов'язана з педагогічноюпсихологією. Цяєдністьпояснюєтьсяспільнимоб'єктомдослідження - особистістю, яка розвивається. І вікова, і педагогічнапсихологіярозглядаютьвзаємодіюдитини і дорослого: дитинааналізується в процесінавчання і виховання. Водночаснавчання і виховання не можутьрозглядатися поза основнимоб'єктомцихпроцесів - дитиною, яка розвивається.

Завданнявікової та педагогічноїпсихології можнарозділити на 3 групи:

1. Методологічнізавдання.

Методологія - це система принципів і способіворганізації та побудовитеоретичної й практичноїдіяльності. Відповідно, під загальнимиметодологічнимизавданнями розуміютьформулюваннязагальногофілософськогопідходу, способу пізнання, якийзастосовуєтьсядослідником.

Спеціальніметодологічнізавдання - формулюванняметодологічнихпринципів і визначенняконкретнихметодичнихприйомівдослідження. Так, наприклад, до основних проблем спеціальноїметодологіїнауковогопізнання в межах віковоїпсихологіївідносять:

1) проблему рушійних сил психічногорозвиткулюдини;

2) проблему співвідношеннянавчання і розвитку;

3) проблему віковоїперіодизації.

2. Теоретико-пізнавальнізавдання.

Основнацільтеоретичнихдосліджень - збільшеннязнань про загальнізакономірності та механізмирозвиткупсихікидитини; розробкапонятійногоапарату.

До основнихтеоретичних проблем вікової та педагогічноїпсихології на сучасномуетапівідносимо:

1) визначенняеталонівзрілостіособистості;

2) виявленняактуальних і потенціальнихможливостейлюдини в різніперіодиїїжиття;

3) побудоваконцептуальноїмоделі материнства;

4) співвідношенняінтелектуальних і особистіснихзмін у загальномупсихічномурозвиткудитини;

5) науковепрогнозування в розвиткупсихічнихресурсівдитини.

3. Практичнізавдання.

Вирішеннятеоретичних задач розширяєможливості практичного застосуваннянадбаньвікової та педагогічноїпсихології. Практична психологіяспрямована на вирішенняконкретних проблем певноїлюдини. Актуальнимипрактичнимизавданнямивікової та педагогічноїпсихології є:

1) організаціяоптимальних форм дитячоїдіяльності та спілкування;

2) проблема психологічноїдопомоги в періодирізнихвікових криз;

3) проблема гуманізаціїнавчально-виховногопроцесу;

4) проблема важкихдітей.

2. Методи дослідження вікової та педагогічної психології

Класифікація методів вікової та педагогічної психології

За ціллю і задачами дослідження:

1) описові (не експериментальні):

- спостереження;

- бесіда;

- анкета;

- вивченняпродуктівдіяльності;

2) діагностичні (вимірювальні):

- тести;

3) пояснювальні (експериментальні):

- природнійексперимент;

- моделюючийексперимент;

- лабораторнийексперимент;

4) перетворюючі (формуючі):

- навчаючийексперимент;

- виховуючийексперимент.

За організацієюдослідження:

1) повздовжнійзріз (лонгітюдний метод) - дослідження одних і тих самих дітейупродовжтривалогоперіоду часу;

2) поперечнийзріз - дослідження проводиться на окремих і різних за вікомгрупахдітей. Ціль - дослідженняособливостейданого моменту формуванняпсихіки;

3) комплекснедослідження - використання і поперечних, і повздовжніхзрізіврізнимидослідниками.



3. Загальна психологічна характеристика підліткового віку

Підлітковийвік -- це один з найважливішихетапівжиттялюдини. В ньомубагатоджерел і починаньвсьогоподальшогостановленняособистості. Вікцейнестабільний, ранимий, важкий, і виявляється, щовінбільше, ніжіншіперіодижиття, залежитьвід реальностей довкілля.

Загальна характеристика підлітковоговікуваріює в різнихтеоріяхзалежновідїхосновноїідеї. Так, в психоаналізідомінуютьідеїстатевогодозрівання і пошукуідентичності, в когнітивнихтеоріях -- зростаннярозумовихздібностей, в діяльнісномупідході -- змінпровідноїдіяльності. Однак, всіці і багатоіншихпідходівоб'єднує те, що в них існуютьзагальніпоказники, якіхарактеризують даний вік. Вони визначаютьсячисленнимисоматичними, психічними і соціальнимизмінами.

Упідлітковомувіцівідбуваєтьсявтратадитячого статусу, хочзберігаютьсянереалістичніуявлення про власніпривілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивнівраження: різкіфізичнізміни, мрії та ідеали, якіпочинаютьуявлятисявжеменшреальними, кризовізіткнення з самим собою і сім'єю, почуттясамотності та прагненняшвидшедосягнути статусу дорослоїлюдини.

В традиційнійкласифікаціїпідлітковимприйнятовважатиперіодрозвиткуіндивідавід 10--11 до 14--15 років. У психологічнійлітературінавколоданоговікуіснує широка термінологія, яка маєцілийсинонімічний ряд: "критичнийвік", "критичнийперіод", "зламнийвік", "перехіднийвік". Підлітково-знавцісхиляються до думки, щолишеостаннійтермін адекватно визначає суть тих явищ, якіпротікають у цейперіод. "Перехіднийвік" характеризуєтьсяякіснимизмінами, щовиникають у психіцідитини на стику двохвіків і визначаєтьсязміноюновоутворень. У перехіднийвіддитинства до дорослостіперіодіндивід проходить великий шлях у своємупсихічномурозвитку: через внутрішніконфлікти з самим собою та іншими, через зовнішнізриви і внутрішнісходження до "придбання" почуттяособистості.

"Підйоми" і "падіння" в цьомувіціобумовленіякіснимизмінами, які, з одного боку, супроводжуютьсяпоявою у самого підлітка значущихсуб'єктивнихтруднощіврізного порядку, а з іншого -- виникненнямоб'єктивнихперешкод при йоговзаємодії з довкіллям. Такаваріативністьзмінпов'язана з протиріччямипідлітковоговіку.

Сучаснідослідникипідлітковоговікузійшлися у важливостівизначення одного протиріччя. З одного боку, підлітковість -- цевіксоціалізації, врощування в світлюдськоїкультури та суспільнихцінностей, а з другого -- цевікіндивідуалізації, відкриття та утвердженнявласногоунікального і неповторного Я. Підлітковийвік, як суперечливийвік, є часом досягнень і часом певнихвтрат. Підлітковідосягненняпов'язанізістрімкимнарощуваннямзнань, умінь, становленнямморальності і відкриттям "Я", опануваннямновоїсоціальноїпозиції. Підлітковівтратикорелюютьзізникненнямдитячогосвітосприймання, безтурботливого і безвідповідального способу життя, щопов'язано з сумнівами у собі, у своїхздібностях, з пошукамиправди у собі та в інших людях. Крім того, досягнувши періодустатевогодозрівання, підлітокпотрапляє в суперечливе становище: вінвже не дитина, але ще не ствердився в культурідорослих.

4. Особливості розвитку пізнавальних процесів і формування особистості підлітків

Сприйняття підлітка стає вибірковим, цілеспрямованим. Вонобільшзмістовне, послідовне, планомірне. Підлітокздатний до тонкогоаналізуоб'єктів, що сприймаються.
Увага підлітка характеризується не тількиобсягом, але йспецифічноювибірковістю. Вонастає все більшдовільною і може бути свідомою. Підлітокможезберігатитривалий час стійкість і високуінтенсивністьуваги. У ньоговиробляєтьсявмінняшвидкоконцентрувати і чіткорозподіляти свою увагу. Увага підлітка стає добре керованим, контрольованимпроцесом і захоплюючійдіяльністю.
Пам'ятьнабуваєвибіркового характеру. Пам'ятьповністюінтеллектуалізірует: обсягпам'ятізбільшується в основному за счетлогічногоосмислюванняматеріалу. Спостерігаєтьсязбільшенняобсягупам'яті, наростаєповнота, системність і точністьвідтворюваногоматеріалу, запам'ятовування і відтворенняспирається на смисловізв'язки. Стаєдоступнимзапам'ятовування абстрактного матеріалу.
Мислення. Істотнізрушеннявідбуваються в інтелектуальнійдіяльностіпідлітків. Основною особливістюїї в 10-15 років є наростаюча з кожним роком здатність до абстрактного мислення, змінаспіввідношенняміж конкретно-образним і абстрактниммисленням на користьостаннього. Важливаособливістьцьоговіку - формування активного, самостійногомислення.Мислення в підлітковомувіціхарактеризуєтьсязавершеннямрозвитку (Ж. Піаже). Проявляєтьсяздатністьмислити дедуктивно, теоретично, формується система логічнихвисловлювань.Підліток з рівнимуспіхомоперує як з об'єктами, так і з висловлювання ми. Одночасно у ньогоформуєтьсяздатність до будь-якого роду комбінаторнимопераціями, широкому варьированию пропорціями, щовказує на сформованістьлогічногомислення.
Підлітокстаєздатним не тількиуявитисобірізніможливі шляхи перетворенняданих для емпіричногоїхвипробування, але може і логічновитлумачитирезультатицих проб. Крім того, щопідлітокздатний «парити» над дійсністю за допомогоюпланування і контролю своїхвільнихфантастичнихпобудов, віннавчаютьсячудоворефлексуватисвоїрозумовідії та операції і отримувативідцьогоінтелектуальніемоції.
Зміна характеру і форм навчальноїдіяльностівимагаютьвідпідлітківбільшвисокогорівняорганізаціїрозумовоїдіяльності. Підлітокстаєздатним до складного аналітико-синтетичного сприйняттяпредметів і явищдійсності. Зміст і логікадосліджуванихпредметів, характер усвоеніязнанійрозвивають у підлітківздатністьсамостійно і творчомислити, порівнювати, робитиглибокі за змістомвисновки і узагальнення. Підвпливомнавчаннямислення, увагу і пам'ятьпоступовознаходять характер організованих, регульованих і керованихпроцесів.

Уява. Згідно Л. С. Виготському, істотнізмінивідбуваються в цьомувіці і в розвиткууяви. Підвпливом абстрактного мисленняуяву «іде у сферу фантазії». Говорячи про фантазії підлітка, Л. С. Виготськийзазначав, що «вона звертається у нього в інтимну сферу, яка ховаєтьсязазвичайвід людей, яка стаєвиключносуб'єктивною формою мислення, мисленнявиключно для себе».Підліток ховає свої фантазії «як сокровенну таємницю і більш охоче зізнається в своїх провинах, ніж виявляє свої фантазії».

Кардинальнізміни в структуріособистості підлітка зумовлюютьйогоособливучутливість до засвоєння норм, цінностей та способівповедінки, притаманнихсвітудорослих. По суті, йдеться про переорієнтацію з норм і цінностейдитячогосвіту на інші, дорослі, про виробленняособистіснихутворень, яківідіграютьособливу і вирішальну роль в оволодіннідитиноюсоціальноюситуацієюдорослого (Д. 1. Фельдштейн).

Зростаєпрагнення підлітка бути самостійним, зумовленевсім ходом психічногорозвитку, набутим життєвимдосвідом і змінами в організмі, зумовленимийогодозріванням. Одночаснопідліткигостропотребуютьдоброзичливої і тактовноїпідтримки з боку дорослих, яка б допомагалаздійснюватиїхніпрагнення до самостійності.

Помітновідрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і старших підлітків. Так, у поведінці перших щепереважаютьдитячіриси, їхцікавитьпередусімзовнішнійбікжиттядорослих, те враження, яке їхнівчинкисправляють на інших. Протесамівчинки часто буваютьімпульсивними і безконтрольними.Ставлення старших підлітків до своїхвчинківнабагатосвідоміше. Вони вжесхильні до самоаналізу, хочще не завждиздатнісправитися з ним. їхвжецікавить не лишезовнішнійбікжиттядорослих, а й їхнійвнутрішнійсвіт, духовніякості.

Розвиваютьсяспецифічніособливостісамосвідомості, якіпроявляються в самооцінці підлітка, в йогооцінціефективностірізнихвидівсвоєїдіяльності та своїхстосунків з дорослими й однолітками. Механізмомрозвиткусамосвідомості є рефлексія.

Самооцінка в цьомувіцінабуває не меншогозначення, ніжоцінкидорослих, перетворюючись у надзвичайноважливий мотив поведінки. Переважнаорієнтація підлітка на самооцінкупов'язанапередусім з йогопрагненням до самостійності та незалежності, ізсамоповагою, вимогливістю до себе (Є. І. Савонько).

Вжепочинаючи з шостогокласуінтенсивнорозвиваєтьсяособистісна та міжособоварефлексія, підліткипочинаютьвбачати причини своїхконфліктівабо, навпаки, успіхів у спілкуванні з товаришами в особливостяхвласноїособистості (Н. І. Гуткіна).

Характерна для молодшого школяра рівновагапозитивних і негативнихсамооцінокзмінюється на різкеневдоволення собою, яке поширюється як на учбовудіяльність, так і на всю систему взаємин з оточуючими. Можнаговорити про своєріднукризу самооцінки, більшоюміроюпритаманну хлопчикам, ніждівчаткам.

Виникаєінтерес до себе й до інших людей, прагненнязрозумітиособливостілюдини та їївзаємостосунки з іншими людьми, мотиви її вчинків і переживання. Яскравовиражена установка на порівняння себе з іншими. Особливо цестосуєтьсявчинків, аджесаме в них виражаєтьсяставленнялюдини до чогосьабо до когось.

Розмірковування підлітка про себе, про своєжиття не абстрактні, як це характерно для ранньоїюності, а стосуютьсяпередусім того, щовідбувається з ним, з іншими людьми, йогостосунків з ними, життєвихпланівтощо.

Підлітокоцінюєвласнівчинки, прагнучиосмислитиїхнаслідки в майбутньому. Віннамагаєтьсязрозумітисвоїособливості, хоче знати власні вади, щозумовлено потребою правильно будувативзаємини з дорослими і однолітками, бути на висотівимог як інших людей, так і своїхвласних.

5. Спілкування підлітків з однолітками та дорослими

Особливо інтенсивнийрозвитокспілкуваннядітей з одноліткамиотримує в підлітковомувіці. Спілкування з товаришаминабуває для підлітка велику цінність, причомунерідковченнявідсувається на другий план. З одного боку, у підлітка яскравопроявляється потреба спілкування, спільноїдіяльності, колективногожиття, дружби, а з іншого - бажання бути прийнятим, покликаним, шановнимтоваришами. У змістіспілкуваннявідбуваютьсязміни. Якщомолодшого підлітка цікавилипитаннянавчання і поведінки, то старшого підлітка цікавлятьпитанняособистісногоспілкування, розвиткуіндивідуальності.

В отроцтві, як добре відомо, спілкування з одноліткаминабуваєвинятковузначимість. У відносинахвихідноговіковогорівностіпідліткивідпрацьовуютьспособивзаємовідносин, проходятьособливу школу соціальнихвідносин.

У своємусередовищі, взаємодіючи один з одним, підліткивчатьсярефлексії. Спілкуваннявиявляєтьсянастількипривабливим, щодітизабувають про уроки і домашніхобов'язках. Зв'язки з батьками, настількиемоційні в дитячі роки, стають не настількибезпосередніми. Підлітоктеперменшезалежитьвідбатьків, ніж у дитинстві. Своїсправи, плани, таємницівіндовіряєвже не батькам, а знайденому одному.

Обговоренняособистості одного в будь-якійформінавіть похвали сприймається як замах на його право вибору, його свободу. У відносинах з одноліткамипідлітокпрагнереалізувати свою особистість, визначитисвоїможливості у спілкуванні. Щобздійснюватиціпрагнення, йомупотрібні особиста свобода і особиста відповідальність. І вінвідстоюєцю особисту свободу як право на дорослість. При цьомуповідношенню до батьківпідліток, як правило, займаєнегативнупозицію. Відокремленігрупиоднолітків в підлітковомувіцістаютьстійкішими, відносини в них міждітьмипочинаютьпідкорятисябільшсуворим правилам. Подібністьінтересів і проблем, якіхвилюютьпідлітків, можливістьвідкритоїхобговорювати, не побоюючись бути осміяним і перебуваючи в рівнихвідносинах з товаришами, - ось що робить атмосферу в таких групахпривабливішою для дітей, ніж сообщества дорослих людей. Поряд з безпосереднімінтересом один до одного, якийхарактерний для спілкуваннямолодшихшколярів, у підлітківз'являються два іншихвидивідносин слабо абомайже не представлені в ранніперіодиїхрозвитку: товариські (початок підлітковоговіку) і дружні (Кінецьпідлітковоговіку). У старшому підлітковомувіці у дітейзустрічаютьсявже три різнихвидивзаємин, щовідрізняються один від одного за ступеняблизькості, змістом і тимфункціям, які вони виконують у житті.

6. Загальна характеристика старшого шкільного віку

віковий психологія пізнавальний особистість

Педагогу необхідно знати, що важливим моментом у становленні особистості старшокласника є відчуття власного світу, що виявляється у формі переживань власної індивідуальної цілісності та неповторності. Відбувається інтеграція розвитку самосвідомості. На думку Е.Еріксона, юнацький вік тісно пов'язаний із кризою ідентичності -- відчуттям індивідуальної самототожності, цілісності.

Молода людинаперебуває у пошукусамовизначення. За всієїскладностіцьогоявищаосновним у ньому є прагненняпосістивнутрішнюпозиціюдорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе в світі, тобтозрозуміти себе, власніможливості, своємісце та призначення в житті: Який я є? Що я хочу? Що я можу?

Якщо у підлітковому віці самооцінка визначалася зовнішніми показниками досягнень, оцінкою членів референтної групи, то в юнацькому віці з'являються власні критерії оцінювання своєї значущості. Школяріоцінюють себе з позиціївласноїіндивідуальноїшкалицінностей.

Навчальнийпроцеснеобхіднобудувати таким чином, щоб у старшокласникабуламожливістьвиявляти свою позицію, аргументувативласну точку зору, доводитиправильністьабохибністьокремихположень, ставитизапитаннявчителеві, вмітичутипозицію й точку зоруіншоїлюдини, рецензувативідповідітоваришів, допомагатиоднокласникам та ділитисявласнимизнаннями з іншими. Вчительмаєпрактикувативільнийвибірзавдань, створюватиситуаціїсамоперевірки, використовуватигруповіформироботи, дискусію, мозковий штурм, у навчаннявключатиелементипраці та гритощо.

Удосконалюєтьсяпроцессамоуправліннявласноюдіяльністю, а цедаєзмогуспиратися у навчанні на власнуактивність юнака чидівчини. Чітко поставивши мету, молоді люди здатніконтролюватиетапиїїдосягнення, чинитиопірзовнішнімперепонам, не відволікатися на побічнізовнішніподразники, регулюватимиттєвібажання та прагнення.

Наприклад, юнак плануєвступатипіслязакінченняшколи до вищогонавчального закладу і вибравпредмети, іспити з якихвін буде складати. Щобпіднятирівеньзнань з певного предмета, він вступив на освітнікурси. І хочайомухочетьсяпоспілкуватися з товаришами, піти з ними на прогулянку, подивитисятелевізортощо, вінцей час присвячуєнавчанню. Або якщопотрібний предмет викладає «нелюбимий» викладач, юнак здатен добре засвоюватийогосамостійно, розуміючиподальшунеобхідністьзнань.

Мотиви навчання часто пов'язані з майбутньою професійною діяльністю. У навчальномупроцесістаршокласникиобирають те, щоособистоїмвидаєтьсярозумним, цікавим, доцільним і корисним.

Одна з центральних проблем підлітковоговіку -- перебудовавзаєминіздорослими та зміназначущихосіб -- зберігаєсвоєзначення й у періодранньоїюності.

Старшокласникипрагнутьзвільнитисявіддріб'язкового контролю й опіки з боку батьків і вчителів, а такожчастково -- відвстановленихтими норм і правил. У цьомупроцесіприйняторозрізнятипрагнення до автономії у сферіповедінки (потреби і право самостійновирішуватиособистіпроблеми), емоційноїавтономії (потреба і право мативласнісамостійнівподобання) та нормативноїавтономії (потреба і право на власнінорми й цінності).

7. Психологічні особливості вибору професії в юнаків

У віковійпсихологіїпрофесійнесамовизначенняздебільшогоділять на ряд етапів, тривалістьяких, звісно, варіюється.

Перший етап - дитячагра, під час якоїдитина «приміряє» на себе різноманітніпрофесійніролі та «програє» окреміелементипов'язаної з ними поведінки. До речі, у деякихособистостейцей, притаманнийвіковідитинстваетапможезалишатисяпоручізіншими до пізньогоюнацькоговіку.

Другийетап - підлітковафантазія, коли підлітокбачить себе у мріяхпредставникомтієїчиіншоїпривабливої для ньогопрофесії.

Третійетап, щоохоплює весь підлітковий та більшучастинуюнацького вису, - попереднійвибірпрофесії. Різнівидидіяльностісортуються й оцінюютьсяспершупід кутом зоруінтересів підлітка («Я люблю історичніромани, мабуть, стану істориком»), потім у площинійогоздібностей («У мене добре з математикою, чи не зайнятись нею?») і, нарешті, з огляду на його систему цінностей («Я хочу допомагатихворим людям, то стану лікарем»; «Хочу багатозаробляти. Яку би вибратипрофесію?»).Ясна річ, щоінтереси, здібності, цінностіпроявляються, хоч би й неявко, на будь-якійстадіївибору, вони диференціюються і консолідуються, відбуваєтьсяборотьбамотивів.

Четвертийетап - практичнеухваленнярішення, власневибірпрофесії, криє в собі два головнікомпоненти: визначеннярівнякваліфікаціїмайбутньоїпраці, обсягу й тривалостінеобхідноїпідготовки до нього; вибірконкретноїспеціальності. Послідовністьцихвиборівможе бути різною. Дівчинаможеспочаткувизначити сферу діяльності («Хочу працювати в медицині»), а потімрівеньїїкваліфікації (бути лікарем, фельдшером чи медсестрою), абонавпаки - спочаткувибратирівень, а потім уже фах («Буду вступати до вузу, але ще не знаю, до якого»). Фактично, ізсоціологічнихданих, другий шлях рішучепереважає; орієнтація на вступ до вузу формуєтьсязначноскоріше, ніжвизріваєвибірконкретноїспеціальності.

8. Розвиток пізнавальних процесів і особистості юнаків

Розвитокпізнавальнихпроцесівюнаківзумовленийзагальним характером йогорозумовоїдіяльності. Розумовийрозвитокуповільнюється за темпами, але якісновінзначноускладнюється, забезпечуючиформуваннясвітогляду як системи поглядів на дійсність. Юнак оволодіваєскладнимиінтелектуальнимиопераціями, відбуваєтьсясуттєвезбагачення понять, диференціаціяінтересів, здібностей. Формуєтьсяіндивідуальний стиль розумовоїдіяльності.

Сприймання стаєскладнимінтелектуальнимпроцесом, диференціація та інтеграціяякогосередіншихпізнавальнихпроцесівдосяглависокогорівнязавдякиопорі на попереднійдосвід, наявнізнання та розумовіздібності.

Зростаютьможливості уваги, якіповноюміроювиявляютьсятільки за умовиглибокогопізнавальногоінтересу до об'єктупізнання. Тому показникиуваги сильно залежатьвідмотивівпізнавальноїдіяльності, не маютьстабільного характеру. Юнаки часто проявляютьнеуважність до навчальногоматеріалу через те, щонадтозаглиблені у своїособистісніпроблеми, глибокопереживаютьнегаразди у спілкуванні з оточуючимитощоМожнаговорити про те, щоосновнітруднощі юнак відчуває при потребіпереключитиувагу, водночасвідволікаючисьвідсвоїхглибиннихпереживань.

Пам'ять вдосконалюєтьсяпідвпливомрозвиткуволі та мислення. Довільнапам'ятьвиразновипереджуємимовільну. Якістьзапам'ятовуваннязалежить як відвольовихздібностейюнаків, так і відволодіння ним прийомамирозумовоїобробкиматеріалу, а такожвідінтересів, пов'язанихізпрофесійнимвибором. Юнак володієвсією системою способівдовільногозапам'ятовуванняЗавдякицьому в школяра зростаєпродуктивністьпам'яті на абстрактнийматеріал.

Мислення розвивається в умовахскладноїнавчальноїдіяльності, щозабезпечуєоволодіння ним науковимизнаннями, якіутворюють основу світоглядуособистості. Юнак спроможний до самоосвіти, досягаючи при цьомурезультатів того ж рівня, що й в умовахнавчання. Зростає роль логічнихміркувань та отриманняправильнихумовиводів.

Мовлення ускладнюється за змістом та формою завдякирозвиткумислення та оволодіннювсіма системами (насамперед, лексичною та синтаксичною) рідної та іноземноїмов. Юнак на доситьвисокомурівніволодієвсіма видами мовлення (діалогічним і монологічним, усним і писемним, зовнішнім і внутрішнім). Цедаєйомуможливість точно висловлюватисвої думки й переживання. Здійснюєтьсяперехідвідрозгорнутого до скороченоговнутрішньогомовлення, останнєстає формою існуваннямисленнєвихдій.

За допомогоютворчоїуяви юнакспроможнийрозроблятискладнізадумитворчихробіт) та втілюватиїх.Упланах на майбутнєважливемісцепосідаютьмрії, якістаютьконкретними й дієвими.

9. Спілкування старшокласників з однолітками та дорослими

Спілкуваннястаршокласників з однолітками

У життєдіяльності старших школярівважлива роль належитьїхньомуспілкуванню з ровесниками. Цьомупроцесувластивітакітенденції:

а) розширеннясфериспілкування. Виявляєтьсявоно у збільшенні часу, якийучнівитрачають на спілкування (три-чотиригодини в будні, сім-дев'ять годин у вихідні), в суттєвомурозширеннійогосоціального простору (середнайближчихдрузівстаршокласників - учнііншихшкіл, училищ, студентивищихнавчальнихзакладів), географії, в очікуванніспілкування (в активному пошукуйого, постійнійготовності до комунікативнихконтактів);

б) індивідуалізація (вибірковість) спілкування. Свідченняміндивідуалізаціїстосунків є чіткевідмежуванняїхсутівідоточення, високівибірковість у дружбі та рівеньвимог до спілкування в парі.

У розширеннісфериспілкуванняреалізується потреба переживатиновівраження, набуватиновийдосвід, відчувати себе у новійролі, а також потреба у йоговибірковості, самовиявленні та розумінні з боку інших.

Задоволенняцих проблем пов'язане з глибокимиособистіснимипереживаннямишколярів. Мотивами неформального спілкування у парі і в групі є пошукнайсприятливішихпсихологічних умов для комунікативноївзаємодії, очікуванняспівчуття і співпереживання, потреба у щирості та єдності у поглядах, самовираженні. Однакюнацькакомунікативність часто буваєегоцентричною, оскільки потреба у самовияві, розкриттісвоїхпереживаньдомінує над інтересом до почуттів і переживаньіншого, щозумовлюєвзаємнунапруженість у стосунках, незадоволеність ними.

Емоційнаприв'язаність у міжособистіснихстосунках на етапіюнацькоговікуреалізується у дружбі, яка є школою саморозкриттяособистості, розумінняіншоїлюдини. їїкритеріямистаршокласникивважаютьвзаєморозуміння, взаємодопомогу, вірність і психологічнублизькість. Особливо цінуючи дружбу з дорослими, вони більшепотребують усе-таки дружби з ровесниками.Дослідження І. Кона та В. Лосенковазасвідчили, що 75-85% старшокласниківпрагнутьдружити з ровесниками, 1-19% -зі старшими за себе і тільки 1-4% - з молодшими.

Особливостіюнацькоїдружбизалежатьвідстаті.Наприклад, у дівчат на 1,5-2 роки раніше, ніж у хлопців, виникає потреба в інтимнійдружбі. Цезумовлене не тількиїхньоювищоюемоційністю, наданнямбільшогозначенняособистіснимстосункам, вищоюсхильністю до саморозкриття, а й швидшимособистісним і соціальнимрозвитком, ранішоюпоявоюскладних форм самопізнання, що є основою формування потреби в інтимнійдружбі.

Для старшокласниківважливо, щобіншісприймалиїх такими, якими вони себе вважають. Очевидно, сучаснінеформальнімолодіжнітечії є способом задоволенняцієї потреби.

Спілкуваннястаршокласників з дорослими

Особистіснийрозвиток у раннійюності особливо залежитьвідстосунків з дорослими, якідоповнюютьспілкування з однолітками. За данимидосліджень, 85% старшокласниківвизнають потребу в спілкуванні з дорослими актуальною для себе, з них понад 66% найбажанішими партнерами у спілкуваннівважаютьбатьків.

Темами спілкуваннястаршокласників з дорослими є навчання, вибірмайбутньоїпрофесії, міжособистісністосунки, захоплення, нормиморалі, минуле, теперішнє і майбутнєдитини, атмосфера у сім'їтощо. Звернення до дорослихзумовленепереконаністююнаків, щопроблемижиттєвогосамовизначеннянеможливорозв'язати у спілкуванні з ровесниками, оскількиїхнійсоціальнийдосвідщенедостатній для цього.

Основною умовоюспілкування з дорослими є довіра. Старшокласникищиріші у спілкуванні з ровесниками, оскількипереконані, щотірозуміютьїхкраще, ніждорослі. Дослідженнясвідчать, щоспілкування з однолітками є довірливим у 88% старшокласників, з батьками - лише у 29% (переважно з матерями), нерегламентованеспілкування з учителями - у 4%. Відсутністьдовіри у вирішенні проблем особистісного та професійногосамовизначення є однією з причин тривоги, яку юнаки відчувають у спілкуванні з батьками і тимидорослими, відяких вони залежать. Для старших школярівнестерпними є пряміспонукання, втручаннядорослих в їхнісправи. Вони потребуютьтактовноїдопомоги, на основіякоївиникаєдовіра. Конфлікти з батьками і вчителямизавжди є результатом помилок як дітей, так і дорослих. Вони свідчать про необхідністькоригуванняпозиціїдорослихстосовно старших школярів.

10. Шкільний клас як мала соціальна група

Шкільнийклас -- це мала соціальнагрупа. Діти, якінавчаються в класі, є членами цієїгрупи. Шкільнийклас є групоюучнів, якіоб'єднанісоціальнозначущою, єдиною для усіх метою. Класвідрізняєтьсязгуртованістюучнів, їхвідповідальністю, рівністю в правах і обов'язках.

Для повноцінногоіснування і розвиткукласногоколективувеличезнезначеннямаєміжособистіснавзаємодія. Коли школярівзаємодіютьміж собою, вони обмінюютьсясоціальнимдосвідом, передаютьякісьважливізнання, вміння і навички. Варто відзначити, щосаме в процесіміжособистісноївзаємодії у школяра закладаєтьсяуспішністьабо не успішністьпроцесустановленняособистістю.

Малігрупи в класіхарактеризуютьсярізнимступенемсоціальноїзрілості. Іншими словами, школяріконтактують один з одним тількизарадиспілкування, проведення часу з людьми, якімаютьсхожіінтереси. Такігрупиназиваютьдифузними. Коли хлопці у дворіграють в футбол, вони також є дифузноюгрупою. Взагалі, будь-якийновийформуєтьсяклас є дифузноюгрупою. З першогокласу в школіпочинаєтьсяпроцесперетвореннягрупи в колектив. Коли цетрапляється, школярівжеусвідомлюють свою приналежність до даноїсоціальноїгрупи і разом йдуть до спільної мети.

Можназробитивисновок, щошкільнийкласвідрізняєтьсяєдністючленів, їхзагальнимзаняттям і метою, а цеозначає, щовін є соціальноюгрупою. Але і всерединікласутежможутьутворюватисяіншісоціальнігрупи, якіскладаються з кількохосіб, щомаютьспільніінтереси і симпатію один до одного.

11. Соціально-психологічна динаміка шкільного класу як особливої суспільної групи

Справжнійзгуртованийколектив не виникаєвідразу, а формується, проходячи ряд етапів:

На першому (організаційному) етапігрупаучнівне є колективом у повномурозумінні слова. Організаторомжиття і діяльностікласу на цьомуетапі є педагог. Вінвисуваєвимоги до поведінки і режиму діяльностіучнів. Для педагога важливочітковиділити 2 - 3 найбільшзначущі і принциповівимоги до діяльності і дисциплінованостіучнів, не допускаючивисуненнявеликоїкількостідругоряднихвимог, вказівок, заборон. На організаційномуетапікласнийкерівник повинен уважновивчати кожного учня, його характер, особливостіособистості, виявлятиїх на основіспостереження, психологічноготестування та іншихметодів. Уцілому, перший етапхарактеризуєтьсясоціально-психологічноюадаптацією, тобтоактивнимпристосуванням до навчальногопроцесу та входження в новийколектив, засвоєннямвимог, норм, традицій.

Другийетапрозвиткуколективунаступає, коли виявленодієвий, а не формальнийактивколективу, тобтовиявленіорганізаториколективноїдіяльності, щокористуються авторитетом у більшостічленівколективу. На цьомуетапівимоги до колективувисуває не тільки педагог, але і актив. Класнийкерівник повинен об'єктивновивчати, аналізуватиміжособистіснівзаєминичленівколективуметодами соціометрії, референтометрии; своєчасновживатизаходіввпливу для корекціїположеннячленівгрупи з високим і низьким социометрическим статусом. Знанняструктуривзаємин в колективі, того, на чому вони ґрунтуються, полегшуєрозуміннявнутрішньогруповоїатмосфери і дозволяєзнаходитинайбільшраціональні шляхи впливу на ефективністьгруповоїроботи. Виховання активу класу - найважливішезавданнякласногокерівника, щомає на увазірозвитокорганізаторськихздібностей активу і усуненнянегативнихявищ в йогоповедінці (зазнайство, пихатість, «командирський» тон і ін.).

Третій етап - колектив. Під словом «колектив» в даний час може розумітися як вища форма розвитку групи, так і будь-яка організована група, що має соціально-позитивну спрямованість, наприклад, група дошкільнят в дитячому саду, шкільний клас, виробнича бригада, і т.д. Можна виділити обов'язкові характеристики колективу:

- об'єднання людей для досягненняпевної, соціальносхвалюваноїмети;

- добровільний характер об'єднання, де побудована система відносин, а не просто група, зовні задана обставинами;

- цілісністьгрупизіструктурою, розподілом ролей і функцій, є структура керівництва та управління;

- форма взаємовідносин в колективі, де є умови для розвиткуособистості.

Колектив є особливимутвореннямвисокорозвиненихмалихгруп. Розвиненийколективвідрізняєтьсятим, щодіяльність, якоювінзаймається і для чоговінбувстворений, має велике значення і для оточуючих, не тільки для членівданогоколективу. Міжособистіснівідносини в колективівідрізняютьсявзаємноюдовірою, чесності, відкритості, поваги і т.п.

Мала групаможеназиватисяколективом при дотриманні ряду вимог:

- мативисоку мораль середчленівколективу;

- успішносправлятисяіззавданнямиколективу (матиефективнудіяльність);

- відрізнятися хорошими взаєминами;

- створення умов для зростанняособистостічленівколективу;

- матиздатність до творчості.

12. Шляхи формування шкільного колективу

Колективздійснює функції:

організаторську (керуєсвоєюдіяльністю),

виховну (є носіємморальнихпереконань),

стимулюючу (сприяєформуванню морально ціннихстимулів, регулюєповедінкусвоїхчленів, взаємовідносиниучасників) .

Розглядаючи дитячий колектив як засібвиховання, слідзважати на те, що «впливсоціального і фізичногооточенняутворюєсередні типи людей, нівелюючи, уніформуючихарактери: усіпереймають один від другого одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в деякихвипадкахобставинидитячогожиттяскладаються так щасливо, щосприяютьсуцільномурозвиткуіндивідуального характеру й даютьцілкомгармонійну, бажану для суспільствапостать». А. Макаренковважавважливим для колективу стиль і тон йогожиття та діяльності.

Стиль-- внутрішня духовна сила колективу -- передбачаєпочуттявласноїгідності, щовипливає з уявлення про цінністьсвогоколективу, гордість за нього; активність(готовність до впорядкованоїділовоїігровоїдії); стриманість у рухах, слові, виявіемоцій.

Тон -- загальне духовно-емоційнезабарвленнядіяльностіколективу (мажорність, упевненаспокійнадіяльність, бадьорість, оптимізм)/

Принципи діяльностіучнівськогоколективу:

Єдність і цілісність. Первинніколективи й об'єднання не повинніорганізовувати свою діяльністьізольовано, а маютьспрямовуватиїї на досягненнязагальної мети вихованнявсебічнорозвиненоїособистості.

Постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективувважав рух як форму йогожиття, а будь- яку зупинку -- формою йогосмерті. Реалізаціяцього принципу потребуєпослідовної постановки завдань, залученнявихованців до їхрозв'язання, вияву з їх боку активності, переживаннярадостівідуспішногоїхвиконання.

Організаціярізноманітноїдіяльності. Людськаособистістьформуєтьсятільки в діяльності, і щорізноманітнішіїївиди, то кращіумови для їївсебічногорозвитку. З урахуваннямцьогоучнів, крімнавчальноїдіяльності, залучають до суспільнокорисноїпраці, спорту, художньоїсамодіяльності. Таким чином збагачуєтьсядуховнежиттяколективувзагалі й кожного його члена зокрема.

Формуванняпочуттячесті. Воно є індикаторомставленняучня до колективу. Почуттячестіпов'язане з почуттямиобов'язку й відповідальності. Учень, який дорожить честюсвоєїшколи, відповідальнішевиконуєсвійобов'язок.

Спадкоємністьпоколінь, збереженняколективнихтрадицій. Шкільнийколективщорокуоновлюється, тому є можливістьпередавативідпокоління до поколіннявсінадбання, традиціїшколи. Особливуувагуслідприділитизбереженню та примноженнюшкільнихтрадицій як неписанихзаконів, щороблятьжиттяколективузмістовним, цілеспрямованим.На всіхстадіяхрозвиткуучнівськогоколективу педагоги цілеспрямованопрацюють над йогозгуртуванням. Важливою у ційроботі є система -- низка послідовнопоставлених перед колективомцілей, досягненняякихзумовлюєперехідвід простого задоволення до глибокогопочуттяобов'язку.Важливопродуматитаку систему для колективузагалом і для кожного учнязокрема.

Засобомзгуртуванняучнівськогоколективу є й формування в ньомутрадицій, боніщо так не цементуєйого, як традиція. Особливо важливі так звані «традиціїщоденноговжитку» -- дотриманняпевних правил поведінки у повсякденномужитті (наприклад, «у нашомукласі не запізнюються», «у нашомукласідопомагають один одному» таін.). Шкільнітрадиціївиховують в учнівпочуттяобов'язку, честі, гордості за колектив, йогоуспіхи в навчанні та праці.

Позитивно впливає на колектив і учнівськесамоврядування. Педагоги повиннізміцнюватийого авторитет середшколярів, частішезвертатися по допомогу до членівучнівськогосамоврядування, радитися з ними. За таких умов учніпочинаютьприслухатися до них. Проте не слідобмежуватисятількироботоючленівсамоврядування. Важливо, щобкоженученьвиконувавконкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як член колективу.

Продумана організаціядозвілляучнів -- колективнівідвідуваннякіно, театру, організаціяекскурсій, турпоходів, підготовка та проведенняшкільних свят і вечоріввідпочинку, участь у художнійсамодіяльності й інших заходах -- допомагаєоб'єднатиучнів у повноціннийколектив.

На згуртованостіучнівськогоколективу позитивно позначається і згуртованість у діяльностіпедагогів, єдністьвимог з їхнього боку до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованомупедагогічномуколективікожен педагог насампереддбає про згуртованістьзагальношкільногоколективу, відтак -- про справисвогокласу й лишепотім -- про власнийуспіх.

Рівнісформованостішкільногоколективу визначають на основістадіййогорозвитку.

Високийрівеньсформованостішкільногоколективувідповідаєтретійстадіїрозвиткуколективу, коли вінповністювиконуєвиховніфункції, характеризуєтьсясоціальноціннісними мотивами, демократичною спрямованістю. Члени колективувідрізняютьсявисокимрівнемактивності, ініціативності, самостійності в процесідіяльності, моральноїсформованості.

Середнійрівеньадекватнийдругійстадіїрозвиткуколективу, характеризуєтьсяпоявою активу, якийбере на себе частинуповноваженькерівникаколективу, ситуативнимивиявами демократичного співжиття. Члени колективувиявляютьсереднійрівеньактивності, ініціативності, самостійності в процесіорганізаціїдіяльностішкільногоколективу, моральноївихованості.

Низькийрівеньсвідчить про першу стадіюрозвиткуколективу, характеризуєтьсяіндивідуалістичноюспрямованістючленівколективу, якогофактичнощенемає. Керівникзмушенийбрати на себе роль «диктатора». Активність, ініціативність, самостійністьвиявляютьсядуже рідко, відчутнийнизькийрівеньморальноївихованості.

Критеріївизначенняефективностівиховноговпливушкільногоколективуоб'єднують у такігрупи:

1 Критеріїоцінюванняорганізаційноїструктури і складовихшкільногоколективу:

-- відповідністьструктуриколективусоціальніймоделісуспільства;

-- чіткістьрозподілуфункційміжвнутріколективнимиоб'єднаннями і органами управління;

-- взаємозв'язокміжвнутріколективнимиоб'єднаннями (органами шкільногоуправління);

-- здійсненняуправліннядіяльністюшкільногоколективу як єдиногопроцесу на основіспівуправлінняпедагогів, учнів, батьків, громадськості.

2 Критеріївизначення характеру внутріколективнихвідносин:

-- соціальнаспрямованістьвнутріколективнихстосунків;

-- наявністьстосунківвзаємовідповідальності, взаємозалежності;

-- погодженістьділових і особистихстосунківміжучнямирізноговіку у процесірізноплановоїдіяльностішкільногоколективу;

-- наявністьморальності в процесіспілкування;

-- умінняузгоджуватиколективні та власніінтереси.

3 Критеріїнезалежногооцінюванняособистості членами колективу:

-- соціальнаспрямованість: суспільнаактивність, громадськийобов'язок, ідеали, ціннісніорієнтиритощо;

-- ставлення до трудовоїдіяльності: відповідальність за доручену справу, творчийпідхід, ініціативність у роботі, підвищенняпрофесійнихзнаньтощо;

-- організаторськадіяльність: діловіякості (цілеспрямованість, працьовитість, дисциплінованість, ініціативність), організаторськівміннячітковизначити мету і поставитизавдання перед колективом і окремимийогоучасниками, розставити людей і організувати роботу трудового колективу, умінняналагодити контроль і стимулюваннядіяльності, оперативно розв'язати і об'єктивнооцінитирезультатироботиколективу;

-- взаємини з товаришами по колективу: відносини з учняминавчального закладу, підлеглими; доброзичливість, повага, гуманність у стосунках з людьми.



13. Соціально-психологічний клімат у класі та його вплив на працездатність учнів

Одним з важливихчинників є морально-психологічнийклімат, якийсклався в конкретнійробочійгрупі. Соціально-психологічнийкліматколективу (СПК) - якісний аспект міжособистіснихстосунків, щовиявляється у сукупностівнутрішніх умов, якісприяютьабоперешкоджаютьпродуктивнійспільнійдіяльності і всебічномурозвиткуособистості в групі.

СПК в колективіхарактеризуютьтакіпозитивні, так і негативніознаки. До позитивнихознак СПК належать:

- наявністьпозитивноїперспективи для групи і кожного їїіндивіда;

- взаємодовіра і високавзаємовимогливість у колективі;

- ділова критика;

- вильневисловлюваннявласної думки;

- відсутністьтискукерівників на підлеглих;

- достатняпоінформованістьпрацівників про цілі і задачіорганізації;

- задоволеністьпрацею й належністю до групи;

- прийняття на себе відповідальності за стан справ у колективі.

Негативнимознаками СПК є дезінтеграціягрупи, нечітковизначені права та обов'язкиосіборганізації, відсутністьчітконалагодженоїсистемикомунікацій, наявність проблем адаптації до умов організаціїтощо.

СПК виявляється у стосунках, щоформуються на основіоб'єктивних і суб'єктивнихзв'язківміж людьми. Адже за безпосередніхконтактівусізв'язкиміжпрацівникаминабуваютьемоційногозабарвлення, яке визначаєтьсяцінніснимиорієнтаціями, моральними нормами, особистіснимиінтересами. Емоційнийнастрій є наслідкомрозвиткупевнихпсихічнихстанів у трудовійдіяльності, яківиникають не підвпливом умов та особливостейдіяльності, а підвпливомміжособистіснихстосунків. СПК маєдвіосновні характеристики: предметність та емоційність.

СПК обумовлюєставленняособистості і через них впливає не тільки на взаємовідносини, але й на світосприйняття, світорозуміння, самопочуття кожного члена групи.

Структурою СПК визначаєтьсяйоговажлива роль у життєдіяльностіособистості й колективу, яка розкривається у наступнихйогофункціях:

1) створюєбезпосередніумовижиттєдіяльностіособистості у групі;

2) забезпечуєзворотнійзв'язок про взаємодіюособистостіізсоціальнимоточенням;

3) виступає фактором спільноївиробничоїдіяльності;

4) впливає на розвитокособистостізалежновідсвого характеру, сприяючиформуваннюабовідповідальності, дисциплінованості, організованості, комунікативнихякостейабовиникненнюагресивності, недовіри, підозрілості, заздростітощо;

5) обумовлюєпсихічний стан і здоров'яособистості. При позитивному СПК психічний стан характеризуєтьсябадьорістю, піднесеністю, активністю. Вінсприятливий для фізичногоздоров'я. При негативному СПК виникаютьнапруга, відчуженість, образа, депресія, якінесприятливі для здоров'я.

На соціально-психологічнийкліматвпливаютьтакічинники:

1) Наявність у колективіспеціалістіврізногорівнямайстерності. Цедаєзмогупрацівникам-початківцямбачити свою професійну перспективу, а висококваліфікованим - відчуватиповагумолодих. Сукупноцесприяєпідвищеннюзадоволеності з обохсторін.

2) Чисельністьгрупи. Найоптимальніше, якщогрупаоб'єднує три - дев'ятьосіб. Якщо вона занадто мала, цепороджуєзанепокоєністьіз приводу персональноївідповідальності. Зізбільшеннямчисельностігрупиефективністьроботи кожного можезростати (до певноїмежі) за рахуноквзаємодії. Групі, в якій до п'ятнадцятиосіб, більшвластивацілісність. Зізростаннямїїчисельностіцілісністьвтрачається, починаютьутворюватисядрібнішігрупи, відносиниміжякимискладаються не завждисприятливо, щоможе негативно позначитися на згуртованостіколективузагалом.

3) Час спільноїтрудовоїдіяльності. Цейпоказниктіснопов'язаний з формуваннямтрадицій, стійких норм поведінки, щовідчутновпливає на згуртованість, організованістьколективу. Водночасвінможеутруднюватипроцесадаптації в колективімолодихпрацівників.

4) Статевовікова структура групи. Згуртованість, здоровий соціально-психологічнийклімат, як правило, властивінеодноріднимгрупам, де реалізуютьсярізновіковіособливостіпрацівників. У такому колективібагатшівзаємини, спілкування, емоції. Інтенсивніший у ньомуприродний рух кадрів. Цедаєпідстави для тверджень, що оптимальна модель прийнятного СПК передбачаєвідмінностіщодовіку, життєвогодосвіду, підвищенуувагу до жінок, допомогу молодим тощо.

5) Наявністьнеформальноїструктури в колективі. Нерідко у колективіформується неформальна структура, яка маєсвоїхлідерів. Перебуваннянеформальнихлідерів в опозиції до формального керівництварізкопогіршуєклімат у колективі, породжуєконфлікти.

6) Автономність, ступіньізольованостігрупи. Відомо, щоізольованість негативно впливає на згуртованістьколективу, а звуження кола спілкуваннязнижує, вичерпуєйогоцінність. Тому для поліпшеннясоціально-психологічногокліматудоцільновиходити за груповівідносини, налагоджуватиконтакти з іншимиколективами, групами.

7) Психологічнасумісністьчленівгрупи. Йдетьсяпередусім про груповусумісність, яка є соціально-психологічнихпоказникомзгуртованостігрупи, забезпечуєбезконфліктнеспілкування, узгодженняіндивідуальнихдій в умовахспільноїдіяльності.

Визначеннясоціально-психологічногокліматуколективуздійснюється за допомогою таких психолого-особистіснихфакторівкерівництватрудовимколективом.

На першійстадіїрозвиткуколективупереважаєформальна структура: працівникизвертаютьсявідповідно до посад поведінковими стереотипами, придивляються один до одного, справжніпочуттячастіше за все переховуються, цілі і методироботиспільно не обговорюються, колективна робота виявляється слабо.

На другійстадіївідбуваєтьсяпереоцінкаособистих і діловихякостейкерівника, складається думка про колег, починаєтьсяпроцесформуванняугрупуваньвсерединіколективу, можливаборотьба за лідерство. Розбіжностіобговорюютьсябільшвідкрито, роблятьсяспробиполіпшитивзаємовідносинивсерединіробочоїгрупи.

Нарешті, «притирка» закінчується, чіткопереглядається неформальна структура, колективдосягаєпевноїмірикоординаціїдійсвоїхчленів. Виникаюча при цьомугруповеоб'єднанняможематипозитивну, негативнуабоконформістськунаправленість. У першомувипадку перша групасприймаєкращіділові і етичніякостісвоїхчленів, люди своєюприналежністю до даногоколективу, виникаючіпроблемивирішуютьсяпо-діловому, ініціативно і творчо.

Таблиця 1 - Факторикерівництватрудовимколективом

ОРГАНІЗАЦІЙНІ	Уміннярозбиратися в людях, адекватно їхоцінювати
Уміннярозподіляти роботу в колективі
Уміннявзаємодіяти з іншимиколективами
Здатністьвідстоюватиінтересисвогоколективу
Умінняорганізовувати контроль за діяльністювиконавців та їхнєзаохочення
ПРОФЕСІЙНІ	Професійніякості та досвідроботи
Компетентність та галузіекономіки
Здатністьбачитиголовніпроблеми в роботі
Раціональність та реалістичність у прийняттірішень
Схильність до нового та передового
ПЕДАГОГІЧНІ	Здатність бути прикладом
Уміннязнаходитиіндивідуальнийпідхід
Уміннясвоєчаснозмінюватипідходи і методироботи
Здатністьдовірятивиконавцям
Здатністьпіклуватися про людей
КОМУНІКАТИВНІ	Схильність до узагальнень
Принциповість
Стриманість
Психологічний такт та культура спілкування
Почуттягумору
МОРАЛЬНІ	Акуратність та якість у виконаннізавдань
Обов'язковість
Справедливість
Скромність
Порядність і чесність

У другому випадку велика частинаенергіїколективувитрачається на участь в конфліктахміжрізнимиугрупуваннями, неформальними і формальнимилідерами, з'ясуваннявідносин з іншимипідрозділами. Виробничіпроблемиякбивідходять на другий план. Конформістськанаправленістьхарактеризується чисто зовнішньо, показною заінтересованістюпрацівників в результатах їхтрудовоїдіяльності, байдужістю до колективнихзусиль.



14. Поняття про навчання. Проблема взаємозв'язку навчання та розвитку

Проблема взаємозв'язкунавчання та розвитку є однією з центральних у психології та педагогіці. Правильневирішенняпитання про співвідношеннярозвитку та навчання, на думку С. Л. Рубінштейна, маєцентральнезначення для обох наук. Кожна концепціянавчання, яку сформулює педагог, включає в себе певну концепціюрозвитку. Цеположенняпідтверджується і тим, що, поряд з освітньою та виховноюфункцією, особливемісце в навчаннівідводитьсяйогорозвиваючоїфункції.

Щобзрозуміти роль навчання у формуванніпізнавальнихпроцесів і особистості в цілому, необхідно адекватно проаналізуватийоговзаємозв'язок з дозріванням і розвитком. Цеважливозробити, щобвчасноприступити до навчаннядитини, а такожвизначити, наскількиуспішно буде вчитися школяр, якітруднощійогочекають і як йомуможнадопомогти. Говорячи про взаємозв'язокнавчання і розвитку, необхідновраховувати й іншіважливі момент:

По-перше, сам розвиток є складнийінволюціонно-еволюційнийпоступальний рух, в ходіякоговідбуваютьсяпрогресивні і регресивніінтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльніснізміни в самійлюдині.

По-друге, розвиток, особливо особистісний, не припиняється до моменту припинення самого життя, змінюючисьтільки по напрямку, інтенсивності, характеру і якості.

Загальнимихарактеристиками розвитку є йогонезворотність, прогрес / регрес, нерівномірність, збереженняпопереднього в новому, єдністьзміни та збереження.

Вякостіфакторів, щовизначаютьпсихічнийрозвиток, зазвичайвиділяють

передумови, абоумови, розвитку (індивідуальнавластивості),

джереларозвитку (соціально-середовищніфактори, включаючинавчання та виховання),

рушійнісилирозвитку (система протиріч) і

іманентнівластивості, щовизначаютьвнутрішнюпозиціюособистості.

Виходячи з цього, доцільнорозкритисутністьтеоретичнихпідходів і їхзначущість у визначеннівзаємозв'язкурозвитку та навчання. Так, Л. С. Виготськийописує три основніпозиції в вирішенніданоїпроблеми.

Перша точка зоруполягає у визнанні того, щорозвиток і навчання - незалежніпроцеси. Розвитокдитинипідпорядкованеприродним законам; подібнодозріванню. Можливості, яківиникають в процесірозвитку, і використовуєнавчання. Для доказу такого судженнявченірозділили результат розвитку і продукт навчання. Подібна точка зоруозначає, щорозвитокйдесвоєючергою і досягає оптимального рівня без посередництванавчання. Виходить, щоінтелектуальніможливостідітей, якініколи не вчилися, такі ж, як і у школярів. Інодівизнається і залежністьміждвомапроцесами: розвитокстворюєможливості, а навчанняїхреалізує.Останнє, отже, як би надбудовується над дозріванням, залежачивіднього чисто зовні, не будучи пріоритетним. Розвиток повинен пройти певністадії, щобздійснилосянавчання.

За визначенням А. Гезелла [1], дозрівання - цепослідовнерозкриттяфізичних, фізіологічних, конституціональнихознаклюдини як біологічноїістоти, щопочинається у внутрішньоутробномуперіоді і закінчується з настаннямбіологічноїзрілості. У цьомувипадкудозріваннювластива і вродженатенденція до оптимальному розвитку. Фізичнийріст, рухове і психічнерозвитокпроходятьряд віковихстадій в строго певнійпослідовності. ВиявленіГезеллометапивідрізняютьсяпереважно темпом розвитку, кількісним "приростом поведінки". Сформульований ним загальний закон розвитку говорить, що темп психічногорозвиткунайбільшвисокий і досягненнянайбільшзначні в перші роки життя. У мірудорослішаннядитинивідбуваєтьсяуповільнення, загасанняшвидкостірозвитку. При цьомурозвитокдитинирозглядається як форма адаптації до середовища, заснована на біологічних факторах дозріванняорганізму.

...