Дитяча тривожність та її зв'язок із ставленням батьків до дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра психології та педагогіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Соціальна психологія»

на тему: «Дитяча тривожність та її зв'язок із ставленням батьків до дитини»

студента 3 курсу

групи БЗ-ПС-121МС

Мануілова А.Д.

Дніпро 2022



Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи дослідження тривожності

1.1 Визначення поняття «тривожність», види та класифікація, причини виникнення, ознаки

1.2 Поняття «тривожність» в дослідженнях зарубіжних та вітчизняних психологів

1.3 Дитяча тривожність та її зв'язок із ставленням батьків до дитини

Висновки до розділу 1

2. Емпіричне дослідження рівня дитячої тривожності

2.1 Організація дослідження

2.2 Учасники дослідження

2.3 Результати емпіричного дослідження

Висновки до розділу 2

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Актуальність теми. Протягом усього раннього, дошкільного й молодшого шкільного віку головним чинником формування особистості дитини залишаються батьки. Вони можуть або запобігати, або сприяти формуванню відхилень у поведінці дітей. Сімейне ставлення до дитини зумовлює її міжособистісні зв'язки, її положення у соціумі, емоційний стан, моральний розвиток тощо. Одне з основних передумов здорового щиросердечного розвитку дитини та її формування як особистості - зростання в емоційному теплі й стабільному оточенні.

Найпоширенішою формою прояву підвищеного емоційного стану є тривожність. Відчуття тривоги, виражене в показниках рівня тривожності, неминуче супроводжує всі види діяльності людини.

На вивчення проблематики тривоги та тривожності вплинули: класична теорія емоцій (Ч. Дарвін, У. Джемс, У. Мак-Дауголл), теорії научіння (Дж. Доллард, О. Маурер, Г. Мандлер, В. Хартуп), біхевіоризм (Е. Торндайк, Дж. Уотсон), психоаналіз та неопсихоаналіз (А. Адлер, О. Ранк, К. Хорні, А. Фрейд, З. Фрейд, К. Юнг), екзистенціалізм (С. Мадді, Р. Мей, Ж. Сартр, П. Тилліх, М. Хайдеггер, К. Ясперс), гуманістичний напрямок (К. Роджерс).

Загалом проблема тривоги та тривожності вже не одне століття лишається актуальною для психологічної науки. Її дослідженням займалися В.М. Астапов [4, 6], Г.М. Прихожан [12], Ю.Л. Ханін, К.Е. Ізард [1], Р. Мей [13], Ч.Д. Спілбергер, З. Фрейд [10], Е. Фром [17], К. Хорні [15] та ін.

Дослідники сходяться на думці про те, що тривога є безоб'єктним переживанням (комплексним чи монолітним), тобто вважається переживанням невизначеної, дифузної, несвідомої загрози, що не має чітко усвідомлюваного об'єкта й дуже часто є уявною. Розрізняється нормальна та патологічна (невротична) тривога.

Попри існування значної кількості наукових праць по дослідженню цього феномену, всі вони носять розрізнений характер, тому постає необхідність розробки цілісного образу поняття тривожності та пошуку шляхів її зниження. Людина завжди прагне гармонічного перебування у суспільстві, проте перешкодою в створенні власного середовища може бути високий рівень тривожності, що актуалізує тему дослідження.

Мета роботи: теоретичний аналіз наукових джерел із досліджуваної проблеми й розкритті психологічних особливостей розвитку тривожності у дітей та її зв'язок із ставленням батьків до дитини.

Об'єкт роботи: діти віком 12 років.

Предмет роботи: рівень тривожності у дітей.

Гіпотеза роботи: існує зв'язок із ставленням батьків до дитини та дитячою тривожністю.

Завдання роботи:

1. Ознайомитися за літературними джерелами з поняттям «тривожність»;

2. Ознайомитися з історією вивчення поняття «тривожність», а також методиками його дослідження;

3. Провести дослідження щодо дитячої тривожності та її зв'язку із ставленням батьків до дитини.

4. Зробити висновки на основі одержаних результатів;

Методи дослідження:

- теоретичний аналіз проблематики на базі вивчення психолого-педагогічної літератури;

- емпіричні методи: метод психо-діагностичного дослідження, метод графічного представлення даних.

Методики дослідження:

Для роботи з дітьми - методика «Особистісна шкала прояву тривоги Д. Тейлора» (в модифікації В.Г. Норакідзе) (Додаток №1).

Для роботи з мамами дітей - тест-опитувальник ОБВ (опитувальник батьківського відношення) А. Варга, В. Столина. (Додаток №2) [14; 25].



1. Теоретичні основи дослідження тривожності

1.1 Визначення поняття «тривожність», види та класифікація, причини виникнення, ознаки

Тривожність - це «психологічна особливість, стійка властивість людини, властива йому риса» [2].

Тривожність - це «індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється у схильності людини до нерідких та сильних переживання стану тривоги, а також у низькому порозі його виникнення» [6].

Тривожність - «індивідуальна психологічна особливість, яка проявляється у схильності людини часто переживати сильну тривогу по щодо малих приводів» [7]. Тривога розглядається або як особистісне освіту, або як пов'язана зі слабкістю нервових процесів особливість темпераменту, або, як і те, й інше одночасно.

Стан тривоги виникає, коли «індивід сприймає певний подразник чи ситуацію як такі, що несуть у собі потенційно елементи загрози, небезпеки, шкоди. Стан тривоги може змінюватися часу як функція стресу, якому зазнає індивід» [8].

У психології під тривожністю розуміють схильність індивіда відчувати тривогу, тобто емоційний стан, що виявляється в передчутті несприятливого розвитку подій, яке відчуває людина у всіляких ситуаціях невизначеної небезпеки.

Люди, часто відчувають почуття тривоги, живуть, постійно стикаючись із почуттям безпричинного страху. Підвищена тривожність може сприяти дезорганізації діяльності (особливо значущої), що зазвичай призводить до заниженій самооцінці, невпевненості у собі.

Таким чином, тривожність може бути одним з механізмів виникнення неврозу, оскільки часто сприяє посиленню особистісних суперечностей (наприклад, між високим рівнем домагань та низькою самооцінкою).

Певний рівень тривожності - безпосередня та обов'язкова особливість активної діяльності. Кожній людині властивий свій відмінний від інших оптимальний чи бажаний рівень.

Тривожність - це так звана корисна тривожність. Оцінка свого стану в цьому відношенні є для людини значущим компонентом самоконтролю та самовиховання. Проте, підвищений рівень тривожності виступає суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості. Підвищеною тривожність вважається, коли підвищено її оптимальний рівень [4].

Підвищений рівень тривожності у дитини може свідчити його недостатньої емоційної пристосованості до тих чи інших соціальним ситуаціям. У дітей із підвищеним рівнем тривожності виробляється настановне ставлення себе як до слабкому, невмілому. Це часто зароджує загальну установку на невпевненість у собі. Дитина боїться у чимось помилитися [27].

Висока тривожність виражається емоційними властивостями особи, які висловлюють схильність індивіда відчувати занепокоєння (тривогу) дуже часто і в різних життєвих ситуаціях, які об'єктивно не схильні до таких реакцій [5].

Тривожність є поєднанням таких негативних емоцій, як страх, гнів та смуток. Страх - афективне відображення у свідомості людини певної загрози для його життя та благополуччя. Тривога - емоційно загострене передчуття виникнення небезпеки. Страх і тривогу поєднує почуття занепокоєння. Почуття занепокоєння виявляється у застосуванні зайвих рухів чи нерухомості. Людина губиться, під час розмови її голос тремтить, або він зовсім перестає говорити [32].

З. Фрейд виділив три типи тривоги: реалістичну, невротичну та моральну. У ряді випадків ці терміни перекладаються як «реальний страх», "невротичний страх", "моральний страх".

Емоційна відповідь на загрозу чи розуміння реальних небезпек зовнішнього світу називається реалістичною тривогою. Вона виконує таку важливу функцію «Его», як самозбереження.

Невротична тривога - емоційна відповідь на небезпеку того, що неприйнятні імпульси з боку "Ід" стануть усвідомленими. Невротична тривога спочатку переживається як реалістична (зовнішнє джерело), ??і лише коли виникає реальна можливість імпульсам «Ід» прорватися через контроль «Его» виникає невротична тривога. Тривожність може генералізовуватися від постійного страху очікування і це може стати основою депресивної поведінки.

Моральна тривога - це страх совісті. Люди з добре розвиненим «Над-Я» схильні відчувати провину, роблячи щось гидке моральному кодексу чи думаючи про це. Функції тривоги - застерегти людину від небезпеки, що насувається; це виступає сигналом для «Я» про те, що не незважаючи на те, що вжито належних заходів, небезпека може зрости, і «Я» може зазнати поразки [10].

Пояснено тривожність, на думку З. Фрейда, може бути двома причинами: по-перше, як результат розрядки пригніченого сексуального; по-друге, як сигнал про наявність небезпечної ситуації, що вимагає від індивіда адекватного пристосування.

З. Фрейд підкреслював, що тривога, на противагу страху, характеризується почуттям безпорадності перед насувається небезпекою. Безпорадність може бути обумовлена ??зовнішніми факторами, як у разі землетрусу, або внутрішніми, такими, як слабкість, боягузтво, безініціативність. Таким чином, та сама ситуація може викликати або страх, або тривогу, залежно від здатності або готовності індивіда боротися із небезпекою [10].

Таким чином, можна виділити основні види тривожності:

1) Ситуативна тривожність. Викликана певною ситуацією, породжує занепокоєння. Такий стан може відчувати будь-який людина, напередодні ймовірних неприємних ситуацій та життєвих ускладнень. Подібний стан є нормальним і грає важливу роль. Воно виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, за допомогою якого людина серйозно і з усією відповідальністю підходить до вирішення проблем.

2) Особистісна тривожність. Її можна розглядати як особистісну рису, яка виявляється у постійній схильності до переживань тривоги в різних життєвих ситуаціях, у тому числі і таких ситуацій, які об'єктивно до цього не мають. Цей вид тривожності характеризується станом неусвідомленого страху, невизначеним відчуттям загрози, готовністю сприйняти будь-яку подію як несприятливу та небезпечну. Людина, яка відчуває такий стан, перебуває у настороженому та пригніченому настрої, у нього виникають труднощі в контактах з навколишнім світом, який він сприймає як жахливий і ворожий. Схильність до подібних емоційних станів закріплюється у процесі становлення характеру та сприяє формуванню заниженої самооцінки.

Крім особистісної та ситуативної тривожності можна також охарактеризувати і такі її різновиди, як [32]:

а) стійка тривожність у будь-якій сфері - тестова, міжособистісна, екологічна та ін; її прийнято позначати як специфічну, приватну, парціальну;

б) загальна, генералізована тривожність, що вільно змінює об'єкти в залежно від зміни їхньої значущості для людини;

в) приватні види тривожності - шкільна; тривожність очікування в соціальному спілкуванні; «комп'ютерна» тривожність та ін.

Автор Г.М. Прихожан виділяє види тривожності на основі ситуацій, пов'язаних:

- з процесом навчання - навчальна тривожність;

- з уявленнями про себе - самооцінна тривожність;

- з спілкуванням - міжособова тривожність [12].

Певний рівень тривожності - природна та обов'язкова особливість активної діяльності. У кожної людини існує свій оптимальний чи нормальний рівень тривожності - це так звана корисна тривожність.

Традиційно виділяються два рівні тривожності: низький та високий. Низький сприяє нормальному пристосуванню до середовища, а високий викликає дискомфорт людини в навколишньому соціумі. Деякі автори виділяють три рівні тривоги, пов'язаної з діяльністю: деструктивний, недостатній та конструктивний.

Існує така категорія людей, тривожність яких невиправдано висока і є реальну загрозу для самооцінки та життєдіяльності індивіда. Під формою тривожності розуміється особливе поєднання характеру переживання, усвідомлення, вербального та невербального вираження у характеристиках поведінки, спілкування та діяльності. Форма тривожності проявляється в стихійно складаються способи її подолання та компенсації, а також щодо індивіда до цього переживання [13].

Фізіологічно людина під час тривожності відчуває такі симптоми: посилення серцебиття, почастішання дихання, збільшення хвилинного об'єму циркуляції крові, зростання загальної збудливості, зниження порога чутливості.

На психологічному рівні тривожність відчувається як: напруга, стурбованість, нервозність, почуття невизначеності, почуття, що загрожує небезпеки, невдачі, неможливість прийняти рішення та ін.

Тривожність проявляється у ситуаціях, коли людина відчуває: безпорадність, невпевненість у собі та своїх силах, штучне перебільшення значущості ситуацій та відчуття безсилля перед ними [29].

Загалом підвищена тривожність є вираженням когось неблагополуччя досліджуваної особистості. Зменшити рівень тривожності самому досить складно, необхідна допомога спеціаліста та підтримка близьких людей.

На думку Г.М. Прихожан, під формою тривожності розуміється особливе поєднання характеру переживання, усвідомлення вербального та невербального висловлювання в характеристиках поведінки, спілкування та діяльності. Нею були виділено відкриті та закриті форми тривожності [12].

До відкритих форм належать: гостра, нерегульована тривожність; регульована та компенсуюча тривожність; культивована тривожність.

До «відкритих» форм тривожності відносяться [9]:

1. Гостра, нерегульована або слаборегульована тривожність;

2. Нерегульована та компенсована тривожність (зустрічається переважно у двох віках - молодшому шкільному та ранньому юнацьким, тобто. у періодах, що характеризуються як стабільні);

3. Культивована тривожність (переважно зустрічається у старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці; тривожність усвідомлюється і переживається як цінна для особи якість, що дозволяє добиватися бажаного).

Культивована тривожність може бути регулятором активності індивіда, що забезпечує його організованість та відповідальність; світоглядна та ціннісна установка; спосіб пошуку певної «умовної вигоди» від тривожності.

Закриті (замасковані) форми тривожності названі Г.М. Прихожан «масками». Як такі маски виступають: агресивність; надмірна залежність; апатія; брехливість; ліньки; надмірна мрійливість [12].

Форми прихованої тривожності можуть зустрічатися приблизно в рівній ступеня у всіх віках, але значно рідше, ніж відкрита. Одна з її форм умовно названо «неадекватний спокій». У цих випадках індивід, приховує тривогу від оточуючих і від себе, виробляє жорсткі, потужні способи захисту від неї, заважаючи цим усвідомленню як конкретної небезпеки в навколишньому світі, так і власних переживань на цей рахунок. У таких людей не спостерігається зовнішніх ознак тривожності. Вони, навпаки, характеризуються неприродним, надмірним спокоєм, однак, глибоко всередині індивід переживає множинні негативні емоції Ця форма дуже нестійка і порівняно швидко переходить у відкриті форми тривожності (в основному в гостру та нерегульовану).

Аналіз сучасної літератури, присвяченої проблемам дитячої тривожності, дозволяє виділити такі «причини розвитку тривожності у дітей:

- відсутність у дітей відчуття фізичної безпеки;

- відкидання та ворожість, що демонструються дорослими;

- дитина, як дзеркало, відбиває батьківські тривоги;

- до дитини висуваються завищені вимоги;

- авторитарний стиль спілкування дорослого з дитиною;

- негнучка, догматична система виховання;

- несприятливі мікросоціальні та побутові умови;

- протиріччя між високими домаганнями, спричиненими;

- захвалюванням та реальними можливостями дітей» [11].

Ознаки тривожності:

- Дитина не може довго працювати, не втомлюючись;

- Йому важко зосередитися на чомусь;

- Будь-яке заняття викликає зайве занепокоєння;

- Під час виконання завдання дуже напружений, скований;

- Соромиться частіше за інших;

- Часто говорить про напружені ситуації;

- Червоніє у незнайомій обстановці;

- Нарікає, що йому сняться страшні сни;

- Руки в нього зазвичай холодні та вологі;

- У нього не рідко буває розлад стільця;

- Сильно потіє, коли хвилюється;

- Не має гарного апетиту;

- Спить неспокійно, засинає насилу;

- Палохливий, багато що викликає в нього страх;

- Зазвичай турбований, легко засмучується;

- Часто не може стримати сльози;

- Погано переносить очікування;

- Не любить братися за нову справу;

- Не впевнений у собі та своїх силах;

- Боїться зіткнутися з труднощами.

Дитяча тривожність у різному віці

Тривожність дошкільнят

Найчастіше батькам складно зрозуміти, через що може турбуватися їхня дитина. Ну, які можуть бути проблеми в його віці: одягнений, ситий, друзів повний двір, іграшок сила-силенна, люблячі родичі?!

Проте наявність проблем дитячої тривожності сигналізує у тому, що у життя маленької людини в повному обсязі так гладко, як бачиться дорослим. Даний стан у жодному разі не можна ігнорувати. Крім того, не має значення син у вас чи дочка, у такому віці тривожність не залежить від статевої приналежності дитини.

Тривожність притаманна людині незалежно від віку. У дітей від 1 до 3 років найбільш поширені страхи, викликані різкими гучними звуками, раптовим болем, наприклад, під час щеплень, і як наслідок негативна реакція на лікарів. У віковому проміжку від 3 до 5 років тривожність дошкільнят часто проявляється у вигляді таких страхів, як страх темряви, замкненого простору, самотності. У віці від 5 до 7 років найчастіше додається страх кошторису. Якщо ви помітили тривожність у своєї дитини, у жодному разі не варто відпускати цю проблему на самоплив.

Тривожність школярів

Дуже складним може стати вік від 7 до 11 років. У цей час життя дитини змінюється, вона стає дорослою, на неї покладається місія добре вчитися, правильно поводитися, бути краще, старанніше, кмітливіше однолітків.

Зазвичай тривожність поводиться через 1,5 місяці після початку навчального року, саме у зв'язку з цим школярам потрібен відпочинок - канікули від 1 до 1.5 тижнів.

Зазвичай тривожність поводиться через 1,5 місяці після початку навчального року, саме у зв'язку з цим школярам потрібен відпочинок - канікули від 1 до 1.5 тижнів.

Буває, що тривожність пов'язана з серйознішими проблемами. Так, за допомогою професійного психолога Клініки відновлювальної психології «Чотирилиста конюшина», у дитини вже на ранній стадії може бути виявлено психічний розлад, невроз.

Звідки береться завищена тривожність?

Якщо в будинку постійна тривожно-невірна атмосфера. Якщо батьки самі постійно чогось побоюються і щось турбуються. Такий стан дуже заразливий, дитина переймає у дорослих нездорову форму реагування на все, навіть на ординарні події життя.

Якщо дитина відчуває нестачу інформації (або користується недостовірною інформацією). Намагайтеся стежити, що він читає, які передачі дивиться, які емоції у своїй відчуває. Дорослим іноді важко зрозуміти, як діти інтерпретують ту чи іншу подію.,

Тривожні діти можуть зрости не лише у тривожних батьків. Авторитарний стиль батьківського виховання у ній теж сприяє внутрішньому спокою дитини.

1.2 Поняття «тривожність» в дослідженнях зарубіжних та вітчизняних психологів

Фрейд схарактеризував тривожність трьома основними ознаками, зокрема: специфічним відчуттям неприємного; відповідними соматичними реакціями (насамперед посиленим серцебиттям); усвідомленням цього переживання. Спочатку Фрейд допускав також існування несвідомої тривожності, проте потім дійшов до висновку, що цей стан переживається свідомо і супроводжується зростанням вміння справлятися з небезпекою (за допомогою боротьби або втечі).

Основною причиною появи тривожності З. Фрейд вважав зіткнення біологічних інстинктів із соціальними заборонами, внаслідок чого людина змушена маскувати і придушувати свої фізіологічні потяги. Драма життя, за Фрейдом, починається з народження і триває все життя. Природний вихід із цього Фрейд бачив у сублімуванні «лібідіозної енергії», тобто в напрямку енергії на інші життєві цілі: виробничі й творчі. Вдала сублімація звільнить людину від тривожності [10].

Ці уявлення З. Фрейда визначили напрям дослідження тривожності не тільки для його послідовників, але й знайшли відображення у авторів, які вийшли за рамки психоаналізу. Як бачимо, вже на перших етапах вивчення тривожності був виявлений її зв'язок з різними аспектами ставлення до себе: нездатність контролювати ситуацію викликає зниження самооцінки, як наслідок, уникнення тривожності сприяє розвитку адекватної самооцінки, переживання деяких видів тривожності супроводжуються самозвинуваченням.

Іншою гілкою розвитку уявлень про соціально-культурний характер тривожності є теорія періодизації Е. Еріксона, яка бере свій початок з психоаналізу Фрейда. Результатом першої стадії розвитку людини, яку виділяє Еріксон, є параметр соціальної взаємодії, позитивним полюсом якого є довіра, а негативним - недовіра. Якщо дитина не отримує належного догляду, не відчуває турботу, то у неї формується недовіра - боязливість і підозрілість по відношенню до навколишнього середовища. Результатом другого етапу, який виділяє Еріксон, є досягнення почуття самостійності або нерішучості. Звідси ми бачимо, джерела формування механізмів почуття тривожності.

З перерахованого видно, що при позитивному результаті завершення кожної стадії розвитку людини формується почуття спокою і впевненості, а при негативному - відчуття тривоги і невпевненості в собі [30].

Ф. Перлз тривожність розумів як розрив між «зараз» і «тоді», вона змушує людину планувати, репетирувати своє майбутнє. Це не тільки заважає усвідомити сьогодення, а й руйнує відкритість до майбутнього, яке необхідне для спонтанності і зростання [33].

Дж. Келлі визначав тривожність, як усвідомлення того, що події, з якими стикається людина лежать поза діапазоном застосування його особистої системи пізнавальних конструктів. За Келлі, тривога є результатом усвідомлення, що існуючі конструкти не можуть бути застосовані для передбачення всіх подій, з якими стикається людина. Він підкреслював, що справа не в тому, що система конструктів не ідеальна, і людина не відчуває тривогу тому, що її очікування не точні. Тривожність виникає тоді, коли людина усвідомлює, що у неї немає адекватних конструктів, за допомогою яких можна інтерпретувати події. Саме неможливість прогнозувати викликає почуття безпорадності, незахищеності [30].

У вітчизняній психологічній літературі дослідження з проблеми тривожності носять достатньо фрагментарний характер. Це обумовлено не тільки соціальними причинами, але й тим впливом, який здійснили на розвиток закордонної суспільної та наукової думки такі напрямки, як психоаналіз та екзистенційна філософія.

Тривожність - психічний стан емоційної напруги, настороженості, хвилювання, душевного дискомфорту, підвищеної вразливості при ускладненнях, загостреного почуття провини і недооцінювання себе у ситуаціях очікування, невизначенності або передчуття неясної загрози значущій рівновазі особистості [23, с. 138-139].

Тривожність часто розглядається в загальному ряді невротичних і пре невротичних утворень як та, що породжується внутрішніми конфліктами (Б. Кочубей, А. Захаров). У радянській психології першим висунув проблему внутрішнього конфлікту В.Н. Мясіщев. Він визначав такий конфлікт як особливе поєднання об'єктивних та суб'єктивних факторів, яке порушує значущі стосунки особистості і те, що сприяє стійкому переживанню емоційної напруги, інтенсивність якої визначається суб'єктивною значущістю для особистості порушених відносин. Центральними моментами тут виявляються протиріччя між можливостями, що є у особистості, і вимогами, які до неї висуваються, що є основою для виникнення тривожності. Тут акцент більше робиться не стільки на зовнішніх чинниках, як на їх переживанні та оцінці. Саме значущість визначає силу конфліктуючих переживань, створює емоційне напруження, яке переживається як тривожність. Тривале збереження внутрішнього конфлікту сприяє збереженню та посиленню тривожності [24].

На думку, Т. Титаренко і П. Горностая, тривожність - це психічний стан емоційної напруги, настороженості, хвилювання, душевного дискомфорту, підвищеної вразливості при ускладненнях, загостреного почуття провини і недооцінювання себе у ситуаціях очікування, невизначеності або передчуття неясної загрози значущій рівновазі особистості [31, c. 480].

Вивченню психологічних особливостей тривожності практичних психологів-початківців у період ранньої та середньої дорослості присвячено дослідження О.О. Халік [25]. Тривожність розглядається автором як чинник дезадаптації практичних психологів-початківців у період навчання у вищому навчальному закладі та під час адаптації до професії. Доведено, що особистісна тривожність має статистично значущі кореляційні зв'язки з проявами таких підструктур дезадаптації: психосоматична, мотиваційна, емоційно-вольова, когнітивна, характерологічна, поведінкова. Тривожність виступає чинником дезадаптованості та дезадаптації у вирішенні професійно-психологічних завдань, що проявляється в зниженні мотивації до професійної діяльності, погіршенні самопочуття, підвищенні показників емоційного дискомфорту, неприйняття себе, аутоагресії, підозрілості, конфліктності, консерватизму, зниженні загальної активності, погіршенні соціальної взаємодії тощо.

О.О. Халік наголошує на тому, що деструктивна тривожність може бути перетворена в конструктивну за умов запровадження системи психологічного супроводу, що сприятиме розвитку вмінь регуляції та трансформації деструктивних впливів тривожності в психологів-початківців [25].

За визначенням А.А. Петровської: «Тривожність - схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги; один з основних параметрів індивідуальних розходжень. Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп осіб із суб'єктивним проявом відхилення, неблагополуччя особистості».

1.3 Дитяча тривожність та її зв'язок із ставленням батьків до дитини

На хід психічного розвитку дитини суттєво впливають не тільки грубі порушення в батьківському ставленні й поведінці. За даними наукових досліджень, різні стилі догляду і поводження з дитиною починаючи з перших днів її життя формують ті чи інші особливості психіки і поведінки дитини.

Ставлення батьків до дитини має особливе значення під час вікових криз розвитку, зокрема, і протягом молодшого шкільного віку. Слід зауважити, що характер дитячо-батьківських взаємин обумовлює розвиток емоційної сфери дитини.

Батьківське ставлення, стиль виховання, характер поводження батьків з дитиною суттєво впливають на особливості розвитку дитини, формування її особистості, рис характеру протягом усіх років дитинства.

Батьківське ставлення - це цілісна система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються в поводженні з нею, особливостей сприйняття та розуміння характеру дитини, її вчинків.

Ряд дослідників наголошують, що прояви неадекватного батьківського ставлення, а саме, недостатня увага, гіпоопіка нерідко викликають у дітей сенсорний голод, недорозвиненість вищих почуттів, інфантильність особистості. М.І.Буянов, спостерігаючи за дітьми, які виховані за типом гіпоопіки, відзначає, що їм властиві надмірна рухливість, суєтливість, роздратовування [3].

В той же час протилежний вказаному тип батьківського ставлення - гіперопіка, сильні обмеження з боку батьків - призводять до невротичного та пригніченого стану, підозрілості, невпевненості та тривожності, психічної незрілості труднощів у спілкуванні з іншими дітьми.

Таким чином, взаємини батьків та дітей, характер родинного спілкування, типи батьківського ставлення виступають потужнім фактором розвитку дитини. Даний фактор набуває особливої ваги під час критичних періодів життя, зокрема в період кризи.

Найбільш розповсюдженим механізмом формування характерологічних рис дитини, які відповідають за самоконтроль та соціальну компетентність, виступає інтеріоризація засобів та навичок контролю, що використовуються батьками. При цьому адекватний контроль передбачає поєднання емоційного прийняття з високим об'ємом вимог, їх ясністю, несуперечністю та послідовністю в пред'явленні дитині. Діти з адекватною практикою батьківського ставлення характеризуються гарною адаптованістю до шкільного середовища та спілкуванню з однолітками, вони активні, незалежні, ініціативні, доброзичливі, емпатичні.

Одним із ключових факторів, що беруть участь у підтримці тривожних розладів, є ступінь, до якого дитина уникає лякаючих ситуацій. Форми поведінки батьків, зокрема, гіперопіка, за допомогою яких пом'якшуються і зміцнюються стратегії уникнення, здатні вплинути на підтримку та розвиток тривожних розладів.

Теоретично передбачається, що через скорочення таких можливостей дитина меншою мірою здатна звикнути до ймовірної загрози в таких ситуаціях, навчитися точно визначати загрозу в нових ситуаціях, а також зрозуміти, що вона може впоратися з важкими ситуаціями. Ще одним стилем виховання, увага якого приділяється у зв'язку з розвитком проблем емоційного здоров'я, є «критичне виховання». Критичне виховання стабільно асоціюється з депресією і меншою мірою з тривожністю.

Існує гіпотеза, що, критикуючи своїх дітей і не надаючи великого значення їхнім почуттям, батьки підривають емоційне регулювання дитини і підвищують його схильність до переживання проблем емоційного здоров'я, таких як тривожність і депресія.

Батьківські приклади поведінки, пов'язані зі страхом і стратегією уникнення також здатні підвищити ризик розвитку у дитини емоційних проблем у подальшому розладів.

Передбачається, що вплив тривожного батька, а також гіперопіки або критичного настрою з його боку, може погіршитися у випадку, якщо дитина має відповідний «загальмований» темперамент.

Нарешті, ненадійна прихильність дитини до батьків також вважається фактором ризику розвитку тривожних розладів. при цьому були виявлені різні форми прихильності.

На відміну від надійної прихильності, при ненадійній прихильності поведінка близького дорослого є дитині непередбачуваною, або дитина не відчуває спокою та впевненості у взаєминах. Вчені, які вивчають прихильність, вважають, що ненадійна прихильність виникає, коли дорослий не виявляє почуттів у відповідь і залишається байдужим до потреб дитини. Саме ненадійна прихильність асоціюється з виникненням тривожності та депресії. Було висунуто припущення, що діти з ненадійною прихильністю не здатні розвинути необхідні навички емоційного регулювання або позитивне самовідчуття [35].

Отже, при утворенні певного типу батьківського ставлення детермінують такі чинники, як риси та якості особистості батьків; фізичні, психологічні та статеві особливості дитини; особливості подружніх взаємин; соціокультурні фактори; сімейні традиції; етіологічний фактор.

Це дозволяє характеризувати батьківське ставлення як складне психологічне утворення, яке підпадає під вплив багатьох змінних, котрі необхідно враховувати в процесі складання психокорекційних програм.

Висновки до розділу 1

Проблема тривожності на сьогодні є одним з найбільш експериментально досліджуваних та теоретичних означених питань соціально-педагогічної, психологічної та медичної науки.

Сучасні дослідження тривожності направлені на відокремлення ситуативної тривожності, пов'язаної з конкретною зовнішньою ситуацією, і особової тривожності, що є стабільною властивістю особистості, а також на розробку методів аналізу тривожності, як результату взаємодії особистості і її оточення.

Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше за все тривожність людини пов'язана з очікуванням соціальних наслідків її успіху або невдачі.

Підводячи підсумок здійсненого мною аналізу результатів дослідження поняття тривожності, можна констатувати, що у вітчизняній психології дослідження з даної проблеми досить рідкі і носять розрізнений і фрагментарний характер. Аналіз основних робіт закордонних авторів показав, що в розумінні природи тривожності простежуються два підходи - розуміння тривожності як даної людської властивості від природи і як реакцію на небезпечний зовнішній світ.

Тривожність, з одного боку, сприяє успішності діяльності у простих для індивіда ситуаціях, а з іншого перешкоджає та навіть призводить до повної дезорганізації діяльності в складних ситуаціях.

Тобто тривожність як особистісна риса надає неоднозначний вплив на ефективність пізнавальної діяльності, що визначається ступенем відповідності рівня тривоги оптимального для конкретної людини станом. У цілому, ефект може бути мобілізуючий, так і дезорганізуючий, причому чим інтенсивніший стан тривоги, тим більш ймовірний дезорганізуючий ефект.

Узагальнюючи погляди різних дослідників, можна відмітити дві позиції аналізу поняття тривожності: з одного боку, вона розглядається як суб'єктивне неблагополуччя особистості, яке негативно позначається на її взаємодії з оточуючими і на ставленні до себе; з іншого боку, тривожність має і позитивну функцію, яка пов'язана з мобілізацією людини в певних ситуаціях. Вона оберігає людину від потенційно шкідливої поведінки, допомагає критично і вибірково ставитися до навколишньої дійсності. Як з'ясувалося, тривога необхідна нам в якості інструменту швидкої, адекватної адаптації та мобілізації нашого організму, який коригує нашу поведінку в різко мінливих обставинах, може посилюватися у важливій для людини ситуації, а також через брак часу та інформації.

Батьківське ставлення, зумовлене як цілісна система різноманітних почуттів стосовно дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття й розуміння характеру дитини і її вчинків по суті - є одним з найважливіших чинників впливу сімейного виховання на формування особистості дитини, а всі описані як позитивні, так і негативні сторони сімейного впливу, стикаючись одна з одною, утворюють певні стилі виховання.



2. Емпіричне дослідження рівня дитячої тривожності

2.1 Організація дослідження

Мною було організовано та проведено емпіричне дослідження на базі КЗО "Середня загальноосвітня школа №31" ДМР м. Дніпро.

У дослідженні прийняло участь 30 дітей віком 11-12 років та їх мами.

Мета: дослідження рівня дитячої тривожності у дітей віком 11-12 років.

Для проведення дослідження мною було обрані психодіагностичні методики:

1. Для роботи з дітьми - методика «Особистісна шкала прояву тривоги Д. Тейлора» (в модифікації В.Г. Норакідзе) (Додаток №1).

2. Для роботи з мамами дітей - тест-опитувальник ОБВ (опитувальник батьківського відношення) А. Варга, В. Столина (Додаток №2) [14; 25].

Гіпотеза роботи: існує зв'язок із ставленням батьків до дитини та дитячою тривожністю.

Етапи дослідження:

Підготовчий етап - аналіз наукової літератури з обраної теми, постановка мети і завдання дослідження, формування гіпотези, вибір методик дослідження.

Основний етап - визначення особливостей конфліктної поведінки у підлітковому віці, шляхом застосування обраних методик, підрахунок первинних результатів.

Заключний етап - узагальнення отриманих даних і аналіз результатів, їх інтерпретація. Підтвердження або спростування гіпотези даного дослідження.

Працюючи с дітьми, я заздалегідь ретельно розглянув всі етичні застереження з метою захисту прав дітей під час проведення опитувань та аналізу результатів дослідження. Дітей та батьків було проінформовано про цілі дослідження, а також про те, як будуть використані отримані дані. Я також їм повідомив про те, що участь в опитуванні є добровільною. Для дітей було створено максимально сприятливу атмосферу: до їхнього відома було доведено, що вони не зобов'язані відповідати на всі запитання та можуть припинити участь у дослідженні будь-якої миті.

1. Методика «Особистісна шкала прояву тривоги Д. Тейлора» (в модифікації В.Г. Норакідзе).

Опитувальник «прояви тривожності» - особистісний інструмент. Він розроблений в 1953 році для виміру соматичних, емоційних та поведінкових проявів тривожності американським психологом Джанет Тейлор Спенс.

Базою для складання анкети тесту на тривожність послужив Мінесотский багатоаспектний особистісний опитувальник.

Методика призначена для діагностики рівня тривоги випробуваного. У 1975 р. В.Г. Норакідзе доповнив опитувальник шкалою брехні, яка дозволяє судити про демонстративність, нещирість у відповідях.

Методика використовується при індивідуальному та груповому обстеженні, здатна вирішувати як теоретичні, так і практичні завдання й може бути включена в батарею інших тестів.

Досліджуючи індивідуально-типологічні відмінності у мірі прояву якості, сили та стійкості тривожних переживань, американський учений Дж. Тейлор один із з перших розробив спеціалізовану методику діагностики рівня тривожності. Даний тест з одного боку містив ряд тверджень типу «Мені часто сняться жахи» або «Мене легко збентежити», що дали змогу діагностувати тривожність як в певній мірі стійку рису особистості, а з іншого, питання типу « Я ніколи не спізнювався на побачення чи роботу», що виокремлюють тривожність як реакцію індивідуума на загрозливу ситуацію не лише в аспекті фізичного здоров'я, але й перспективи втрати соціального-статусного благополуччя. Подібна градація дала змогу в подальшому не тільки виявляти тривожність як загрозливо високе чи навдивовижу низьке за ступенем сили свого прояву особистісне утворення, але і виокремити стан тривожності у дві конкретно нові статистично обґрунтовані, єдині та водночас паралельні категорії - особистісну та ситуативну.

В оригіналі опитувальник складається зі 100 пунктів: 50 маскувальних та 50 ключових.

Існує два адаптованих варіанти методики: варіант Т.Немчинова (50 пунктів) та В.Норакідзе (60 пунктів - додаються 10 пунктів “шкали брехні”), яку я і застосувала.

Опитувальник складається з 60 тверджень. Випробуваному дається інструкція: у бланку для відповідей навпроти номера питання поставити «так», якщо ви згодні з ним, або «ні», якщо не згодні.

2. Тест-опитувальник ОБВ (опитувальник батьківського відношення) А. Варга, В. Столина.

Тест-опитувальник батьківського ставлення, розроблений А. Я. Варгою і В. В. Столиним, являє собою психо-діагностичний інструмент, орієнтований на виявлення батьківського ставлення в осіб, що звертаються за психологічною допомогою з питань виховання дітей і спілкування з ними.

Структура опитувача. Опитувальник складається з п'яти шкал.

Шкала 1. "Прийняття - відкидання". Шкала відображає інтегральне емоційне ставлення до дитини. Утримання одного полюса шкали можна описати таким чином: батькові подобається дитина таким, який він є. Батько поважає індивідуальність дитини, симпатизує йому, прагне проводити багато часу разом з дитиною, схвалює його інтереси і плани. Інший полюс шкали: батько сприймає свою дитину поганим, чи не пристосованим, невдахою. Йому здається, що дитина не досягне успіху в житті через низькі здібностей, невеликого розуму, поганих схильностей. Здебільшого батько відчуває до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Він не довіряє дитині і не поважає його.

Шкала 2. "Кооперація". Соціально бажаний образ батьківського ставлення. Змістовно ця шкала розкривається так: батько зацікавлений у справах і планах дитини, намагається у всьому допомогти дитині, співчуває йому. Батько високо оцінює інтелектуальні та творчі здібності дитини, відчуває почуття гордості за нього. Він заохочує ініціативу і самостійність дитини, намагається бути з ним на рівних. Батько довіряє дитині, намагається встати на його точку зору в спірних питаннях.

Шкала 3. "Симбіоз". Ця шкала відображає міжособистісну дистанцію у спілкуванні з дитиною. При високих балах поданої шкалою можна вважати, що батько прагне до симбіотичних відносин з дитиною. Змістовно ця тенденція описується так: батько відчуває себе єдиним цілим з дитиною, прагне задовольнити неї потреби дитини, відгородити його від труднощів і неприємностей життя. Батько постійно відчуває тривогу за дитину, дитина здається йому маленьким і беззахисним. Тривога батька підвищується, коли дитина починає автономізіровал з волі обставин, оскільки по своїй волі батько не надає дитині самостійності ніколи.

Шкала 4. "Авторитарна гиперсоциализация". Шкала відображає форму і напрямок контролю за поведінкою дитини. При високому балі за цією шкалою в батьківському відношенні даного батька чітко проглядається авторитаризм. Батько вимагає від дитини беззастережного послуху і дисципліни. Він намагається у всьому нав'язати свою волю дитині, не в змозі стати на його точку зору. За прояви свавілля дитини суворо карають. Батько пильно стежить за соціальними досягненнями дитини, його індивідуальними особливостями, звичками, думками, почуттями.

Шкала 5. "Маленький невдаха". Шкала відображає особливості сприйняття і розуміння дитини батьком. При високих значеннях за цією шкалою в батьківському відношенні даного батька є прагнення инфантилизировать дитини, приписати їй особисту і соціальну неспроможність. Батько бачить дитини молодше в порівнянні з реальним віком. Інтереси, захоплення, думки і почуття дитини здаються батькові дитячими, несерйозними. Дитина представляється непристосованим, неуспішним, відкритим для поганих впливів. Батько не довіряє своїй дитині, нарікає на його неуспішність і невправність. У зв'язку з цим батько намагається захистити дитину від труднощів життя і строго контролювати його дії.

2.2 Учасники дослідження

У досліджені взяли участь 30 дітей віком 11-12 років (Таблиця №1).

Таблиця №1

Учасники дослідження

№ з/п	Прізвище ім'я по батькові	Стать	Вік	Соціальне положення
1	Антоненко Олексій Сергійович	ч	12	школяр
2	Балан Артур Костянтинович	ч	12	школяр
3	Білик Сергій Петрович	ч	12	школяр
4	Бондаренко Інна Олександрівна	ж	12	школяр
5	Булатенко Ірина Григорівна	ж	12	школяр
6	Герасименко Анатолій Іванович	ч	11	школяр
7	Гясенко Юлія Сергіївна	ж	12	школяр
8	Дрозд Ян Володимирович	ч	12	школяр
9	Канейло Олена Муратівна	ж	12	школяр
10	Кельова Юлія Олександрівна	ж	12	школяр
11	Ковальчук Каріна Сергіївна (ст.)	ж	12	школяр
12	Крамар Натан Олександрович	ч	11	школяр
13	Крамаренко Юлія Сергіївна	ж	12	школяр
14	Лоздан Вадим Леонідович	ч	12	школяр
15	Мартинюк Захар Олександрович	ч	12	школяр
16	Марченко Дарина Ігорівна	ж	12	школяр
17	Медузко Алла Олексіївна	ж	12	школяр
18	Мирошниченко Ірина Миколаївна	ж	11	школяр
19	Мукусієнко Карен Ашотович	ч	12	школяр
20	Остапчук Анастасія Олегівна	ж	12	школяр
21	Ольховська Ольга Денисівна	ж	12	школяр
22	Пустохелова Ірина Марківна	ж	12	школяр
23	Пятов Денис Олегович	ч	12	школяр
24	Радужний Єгор Антонович	ч	12	школяр
25	Рябко Руслан Рустамович	ч	12	школяр
26	Салатенко Карина Микитівна	ж	12	школяр
27	Сундель Андрій Олександрович	ч	12	школяр
28	Томченко Марія Олегівна	ж	12	школяр
29	Торатай Микита Андрійович	ч	12	школяр
30	Федорченко Григорій Романович	ч	12	школяр

Діти чоловічої статті - 15 (50%), жіночої - 15 (50%) осіб (Рис. 2.1).

2.3 Результати емпіричного дослідження

Методика «Особистісна шкала прояву тривоги Д. Тейлора» (в модифікації В.Г. Норакідзе).

Результати опитування засвідчують, що високий рівень тривожності спостерігався у 7 школярів (24%). Середній рівень тривожності з тенденцією до високого отримали 8 дітей (26%).

Показники середнього рівня тривожності з тенденцією до низького виявлено у 15 школярів (50 %).

Виявлені емпіричні дані представимо у вигляді діаграми (Рис. 2.2).

Я обробляв результати так: 6 тверджень із 60 -- це шкала надійності результатів (шкала неправди). Це пункти 5, 10, 15, 20, 25, 30. Надійними (правдивими) є заперечення цих тверджень. За кожну відповідь «так» я нараховув 1 бал за шкалою неправди. Якщо кількість балів за цією шкалою не перевищує 2--3 бала, це свідчило про правдивість решти відповідей. Отже я визначив за нашим анкетуванням, що наші досліджувані школяри відповідали на твердження правильно.

Для визначення рівня тривожності необхідно було підрахувати загальну кількість відповідей «так» за всіма пунктами, за винятком тих, які працюють на шкалу неправди. І позначив я цю кількість так - N+.

Коефіцієнт тривожності Кmp розраховується як відношення числа N + до загальної кількості тверджень, тобто, до 34:

Отже бачимо, що якщо Кmp > 0,225, то рівень тривожності респондента високий. Чим більшим є коефіцієнт, тим вищий рівень тривожності. Чим нижчий коефіцієнт Кmp (Ктр < 0,225), тим меншим є рівень тривожності.

Особи, які не схильні виявляти тривожність у ситуації стресу, характеризуються також і низькими значеннями Кmp.

Емоційний стрес (тривожність) є більш характерним для дисгармонійних, конфліктних, лабільних особистостей. Людям гармонійним, зі стійкою волею тривожність як стійка особистісна якість не властива.

2. Тест-опитувальник ОБВ (опитувальник батьківського відношення) А. Варга, В. Столина.

Тривожність дітей тісно пов'язана з деструктивністю та нестабільністю поведінки і виховних впливів батьків, особливо матері. Сутність деструктивної поведінки батьків полягає в тому, що вона призводить до руйнування емоційного контакту з оточенням, тобто атмосфера в сім'ї не створює для дитини надійного психологічного захисту, комфорту та безпеки. Дослідниками простежено найбільш поширені негативні батьківські паттерни: недостатність уваги до дитини, ігнорування або нерозуміння її емоційних проявів; пригнічення поведінки дитини і незабезпечення надійної прив'язаності з боку матері; загальна негативна афективність матері, а також певна її зухвалість, як-от, «заперечення батьківської поведінки, у тому числі груба гра, що спонукає дітей виходити із зони комфорту й ризикувати» [34].

Водночас, цікавим є той факт, що зі сторони батька діти загалом нормально сприймають бурхливі, ризиковані ігри і навіть дії, оскільки він сам не вбачає ризиків у ситуації, яку створює, а тому й не хвилюється за неї. Тоді ж як матері в такий спосіб лише посилюють тривожні переживання дітей, вони переоцінюють негативний вплив як життєвих ситуацій, у які потрапляє дитина, так і свою щоденну поведінку щодо неї. Як результат, дитина, відчуваючи неспокій матері, сама стає неспокійною.

Для дослідження дитячо-батьківських відносин з мамами дітей був проведений тест-опитувальник ОБВ (опитувальник батьківського відношення) А. Варга, В. Столина.

На підставі аналізу даних, були отримані наступні результати

Рис. 2.2. Дані отримані під час дослідження дитячо-батьківських відносин був проведений тест-опитувальник ОБВ (опитувальник батьківського відношення) А. Варга, В. Столина (точка зору матерів)

У опитаної групі матерів переважає тип батьківського відношення «прийняття - відкидання» (25%). Це означає, що у цього числа матерів виражено позитивне ставлення до дитини. Дорослий бере дитину такою, якою вона є, поважає і визнає його індивідуальність, схвалює його інтереси, проводить з ним досить багато часу.

Тип батьківського ставлення «кооперація» виявлено у 50% матерів. Для даної групи матерів характерно те, що вони проявляють щирий інтерес до того, що цікавить дитину, високо оцінюють здібності дитини, заохочують самостійність і ініціативу, намагаються бути на рівних з дитиною.

Тип батьківського ставлення «симбіоз» виявлено у 25% матерів. Ця категорія матерів не встановлює психологічну дистанцію між собою і дитиною, намагається завжди бути ближче до дитини, задовольняти його основні розумні потреби.

Тип батьківського ставлення «авторитарна гіперсоціалізація» і «маленький невдаха» не зустрічається в даній групі матерів (0%). Це означає, що невдачі дитини дорослий вважає випадковими і вірить в нього.

Висновки до розділу 2

дитячий тривожність психолог ставлення

Таким чином, як засвідчують емпіричні дані, за методикою «Особистісна шкала прояву тривоги Д. Тейлора» (в модифікації В.Г. Норакідзе) половина дітей мають середній рівень тривожності з тенденцією до низького, 24% - високий рівень тривожності. Середній рівень тривожності з тенденцією до високого отримали 8 дітей (26%).

А після проведення діагностики за тестом-опитувальник ОБВ (опитувальник батьківського відношення) А. Варга, В. Столина, можна сказати, що у більшості матерів даної вибірки умовно домінуючим є тип батьківського відношення «кооперація». Тобто більшість обстежених мам прагне до того, щоб бути на рівних з дитиною, високо оцінювати здібності дитини, заохочувати самостійність і ініціативу.

Симбіотичний тип - мами не встановлюють психологічну дистанцію між собою і дитиною, намагаються завжди бути ближче до неї. Наслідком таких батьківських відносин є те, що дитина характеризує себе безліч позитивних якостей.

Тип батьківського ставлення «авторитарна гіперсоціалізація» і «маленький невдаха» не зустрічаються.

Бачимо зв'язок між ставленням батьків до дитини та дитячою тривожністю. Адже, у більшості мам соціально бажаний образ батьківського ставлення, вони зацікавлені у справах і планах дитини, намагаються у всьому допомогти дитині, співчувають йому, високо оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, відчувають почуття гордості за нього, заохочують ініціативу і самостійність дитини, намагаються бути з ним на рівних. Мами довіряють дитині, намагаються встати на його точку зору в спірних питаннях. Таким чином, гіпотеза дослідження підтверджена.



Загальні висновки

Тривожність - це нормальна реакція психіки людини, яка попереджає про можливість небезпеки для здоров'я і життя. Така особливість людської природи вироблялася протягом тисячоліть і є нормальним й закономірним явищем. Але, коли рівень тривоги досить високий, то вона часто переростає в щось значно більше, наприклад: фобію, хронічний розлад психіки, хвороби внутрішніх органів і систем, тощо.

У мене є всі підстави зробити висновок про те, що взаємини в сім'ї можуть носити різносторонній характер. На дитячо-батьківських відносинах позначається тип сім'ї, позиція, що займають дорослі, стилі відносин та роль, що вони відводять дитині в сім'ї. Під впливом типу батьківських відносин формується її особистість.

Емоційний стан батьків гостро сприймають діти будь-якого віку. Там, де взаємини батьків спотворені, розвиток дітей йде з відхиленням від норми. У таких умовах захмарюються або навіть втрачаються подання про світлі ідеали любові і дружби, які людина засвоює в ранньому віці на прикладі найближчих людей - батька і матері. Крім того, конфліктні ситуації ведуть до важких психічних травм. У сім'ях з ненормальними стосунками подружжя більш ніж у два рази частіше зустрічаються діти з аномаліями психіки. У осіб, які виховувалися у сім'ях, де батьки конфліктували між собою, помітно зростає масивність невротичних реакцій. Отримано достатньо переконливих доказів того, що в сім'ях з міцними, теплими контактами, шанобливим ставленням до дітей у них активніше формуються такі якості, як доброзичливість, здатність до співпереживання, уміння вирішувати конфліктні ситуації і т.п. Їм притаманна більш адекватне усвідомлення образу «Я», його цілісність, а, отже, і більш розвинене почуття людської гідності. Все це робить їх комунікабельними, забезпечуючи високий престиж у групі однолітків.

Формування особистості дитини відбувається як під безпосереднім впливом об'єктивних умов її життя в сім'ї (сімейних відносин, структури та чисельності сім'ї, приклад батьків тощо), так і під впливом цілеспрямованого виховання з боку дорослих. Виховання активізує процес освоєння дитиною суспільно необхідних нормативів поведінки, чинить серйозний вплив на його здатності до сприйняття стихійних впливів навколишнього середовища, стимулює засвоєння позитивного прикладу.

...