Булінг в студентських групах: критерії прояву та напрямки профілактики

2.2 Кібербулінг. Діагностика кібербулінку

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

РОЗДІЛ І. Булінг - соціально-психологічний феномен

1.1 Поняття та структура булінгу. Учасники булінгу

На сьогоднішній день надзвичайно гостро постає проблема агресивних проявів у міжособистісних стосунках учнівської та студентської молоді. Особливого розповсюдження набувають прояви систематичної, довготривалої агресії одних учнів по відношенню до інших, коли в ситуацію прояву агресії поступово «включається» всю групу. Перші систематичні дослідження прояву систематичної та довготривалої агресії серед молоді займалися скандинавські вчені у 1970-х роках і вони визначили дане явище поняттям «булінг». На початку 1980-х років ситуацію повторювальної та систематичної агресії між працівниками на робочих місцях досліджував шведський вчений Х.Лейман, котрий визначив це явище через поняття «мобінг». Учені з Великобританії, Австралії та Японії почали співпрацювати з дослідницькою групою Норвегії для вивчення явища булінгу у школах, а вчені з Німеччини, Франції, Угорщини, США і Австралії залучилися до співпраці з дослідницькою групою в Швеції, для дослідження мобінгу на робочих місцях. Оскільки майже одночасно досліджувати прояви систематичної та довготривалої агресії стали дві групи науковців, то було прийнято, що поняття «булінг» застосовується щодо шкільних та студентських ситуацій, а термін «мобінг» - щодо ситуацій на робочих місцях.

Дослідження 2000-х років українських науковців носять поодинокий характер. За їхніми даними 13,3% учнів часто потрапляють в ситуацію булінгу, 44,7% учнів періодично потрапляють в ситуацію знущання над ними. Результати дослідження «Насильство в школі», проведеного у чотирьох регіонах України, показали, що третина з 1236 учнів 20 шкіл Київської, Кіровоградської, Вінницької та Черкаської областей (від 24% до 37%) зазнавала фізичного чи психологічного насильства у школі. Проблема булінгу є не лише педагогічною проблемою, але й соціальною, оскільки призводить до збільшення проявів насильства, жорстокості, адикцій та девіантної поведінки серед молоді.

По-друге, ситуація булінгу призводить до низки педагогічних (шкільна дезадаптація, академічна неуспішність), психологічних (психологічні розлади, закріплення в свідомості негативних уявлень про себе, зниження самооцінки, порушення соціалізації, соціальна дезадаптація), медичних (травматизація) наслідків.

По-третє, проблема досліджувалась переважно західними науковцями. В Україні не проводяться систематичні загальнонаціональні дослідження цього явища (лише поодинокі), і тому не недостатньо запропонованих методів профілактики та корекції даного явища.

По-четверте, на сьогоднішній день не існує єдиного розгорнутого визначення даного явища, використовуються різні терміни, переважно західні, немає україномовного визначення та немає одностайності у розумінні сутності булінгу як соціально-психологічного феномену.

Метою статті є теоретичний аналіз феномену булінгу в різних сферах життя, виявлення особливостей його прояву та причин, передумов його появи.

Першим проблемою булінгу почав займатися норвезький учений Д. Ольвеус, який визначив дане явище в шкільному колективі як ситуацію, в якій учень неодноразово, тривалий час стає об'єктом негативних дій та нападів з боку одного учня чи кількох учнів. Явище булінгу носить колективний характер та засноване на соціальних стосунках у групі. На думку Д. Ольвеуса, булінг включає три важливі компоненти: булінг є агресивною поведінкою, що включає в себе небажані, негативнідії; булінг є явищем довготривалим та систематичним; булінг характеризується нерівністю влади або сили.

Майже всі дослідники визначають булінг як довготривалу та систематичну агресію, але, окрім цього, дане явище розглядають як «підтип агресії», який може приймати багато форм, і фізичних і словесних (Е. Пелігріні, С. Салмівалі); деструктивну взаємодію (Р. Дж. Хезлер), частину соціального життя групи (Е. Роланд), неодноразовий напад - соціальний або вербальний - з боку тих, хто має вищий статус (В. Бесаг), тривале, усвідомлене насильство спрямоване проти людини, яка не в змозі захиститися у фактичній ситуації (Д. Лейн).

Аналізуючи праці західних дослідників, виявила, що булінг має дві основні форми:

- Фізична - умисні поштовхи, удари, стусани, побої, нанесення інших тілесних ушкоджень та ін. До цієї форми булінгу можна віднести сексуальний булінг (дії сексуального характеру).

- Психологічна - насильство, пов'язане з дією на психіку, яке наносить психологічну травму шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, створенням напруженої атмосфери для навчання з метою формування зверхнього ставлення групи, навіть учителів чи персоналу школи, до аутсайдера, жертви, найчастіше, фізично слабкішої дитини або з бідної чи неблагополучної родини. До цієї форми можна віднести: вербальний булінг; образливі жести або дії; залякування; ізоляцію; вимагання; кібербулінг.

Варто зазначити, що булінг у школі виявляється не лише в діях учнів та студентів щодо одне одного, але і в діях учителів щодо учнів чи навпаки. Вчителі у своїй взаємодії з дітьми можуть проявляти таку поведінку, що приносить останнім психологічний біль і обмежує їх право на збереження гідності особистості. Але виявити таку поведінку, що вказує на булінг, досить складно. Педагог під час взаємодії з учнями може застосовувати авторитарний стиль управління, який, хоч і може сприйматися дітьми як обмеження їхніх прав, але не є булінгом за визначенням. Іншими проявом булінгу може бути переслідування учнями самого педагога.

Як вже зазначалося, ситуація булінгу має колективний характер, тобто всі члени групи певним чином задіяні в ситуацію булінгу.

Агресивні учасники, які займають більш високі позиції в соціальній структурі, сприймаються однолітками та вчителями як більш популярні. Агресори часто мають високий рівень соціальної компетентності і використовують знущання над іншими як інструмент, щоб маніпулювати та контролювати свій мікросоціум. Так, Д. Ольвеус виокремлює наступну рольову структуру булінгу: жертва (пасивна, провокаційна), хуліган (агресор; агресивний, пасивний), спостерігачі.

Розглянемо кожну групу окремо. Агресивні хулігани - мають агресивну індивідуальність і мотивовані бажанням домінувати над іншими. Пасивні хулігани самі не ініціюють процес залякування, а зазвичай підбурюють агресивного хулігана. І як тільки інцидент залякування починається, пасивні хулігани стають учасниками. Так само як хулігани, жертви є неоднорідною групою. Пасивні жертви безпосередньо не провокують своєю поведінкою хуліганів, вони схильні проявляти хвилювання та тривогу в нових, незвичних для себе ситуаціях. Провокаційні жертви ведуть себе дуже провокаційно, пробуджуючи негативні реакції у оточуючих їх однолітків, такі як гнів, роздратування.

Спостереження свідків за процесом взаємодії хулігана-жертви супроводжується почуттям страху, дискомфорту, провини і безпорадності, оскільки дуже часто вони самі бояться опинитися на місці жертви. У свідків є діапазон вибору ставлення до залякування. Вони можуть пасивно прийняти його (нейтрально - байдуже ставлення), відкрито заохотити його (позитивне ставлення), або засудити дії хулігана і надати підтримку жертвам (негативне ставлення).

Кожний учасник, який приймає участь у булінгу має певне ставлення до цього процесу. Дослідження проведене Д. Ольвеусом показало, що рольову позицію «хуліган» більше займають юнаки (10,5%), ніж дівчата (5,9%). А от жертвами стають в майже в однакові відсотковій кількості як юнаки (11,8%), так і дівчата (11,5%). Серед дівчат більше знаходиться тих, хто прагне захистити жертву та допомогти їй (30,1%), ніж серед юнаків (4,5%). А от серед юнаків (12,2%) більше, ніж серед дівчат (1,4%) тих хто допомагає та підтримає агресора.

Аналізуючи роботи західних дослідників ми виявили, що суттєвими рисами взаємостосунків хулігана та жертви є навмисні агресивні вчинки, які повторюються кілька разів і ця частина стосунків характеризується дисбалансом влади між хуліганом та жертвою. Спершу хуліган застосовує ізоляцію та комунікативну атаку по відношенню до жертви при цьому спостерігаючи за її реакцією та поведінкою оточуючих та аналізує наслідки такої взаємодії. На другому етапі у жертви може змінюватися самосприйняття, реакції на агресивні дії в її бік. Жертва може намагатися взаємодіяти з іншими, розробити стратегії, щоб захистити себе, і якщо така взаємодія буде мати негативний ефект, то це призведе до закріплювання та використання насилля при спілкуванні з нею іншими учасниками.

Булінг у середовищі може виникати за умов, коли адміністрація навчального закладу не турбується про життя, всебічний розвиток і побутові умови кожної дитини, що може призвести до формування безініціативності та безвідповідальності, проявів негуманних стилів поведінки. Відбувається порушення в розумінні учнів щодо співвідношення інтересів - колективних і особистісних. Булінг у шкільному середовищі впливає на дитину таким чином, що вона не засвоює поняття моралі як суспільного явища, тому в процесі діяльності, організованої взаємодії між учасниками не відбувається усвідомлення відповідальності один перед одним, перед колективом. Булінг також може виникати як компенсація за невдачі у навчанні, суспільному житті, а також від тиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих, при недостатній увазі з боку дорослих. Булінг може виникати й як крайня міра, коли дитина вичерпала всі інші можливості для задоволення своїх потреб, і у випадках, коли учні протестують проти певних правил, виражаючи невдоволення, прагнучи зруйнувати дещо в своєму оточенні.

РОЗДІЛ ІІ. Булінг як актуальна проблема сьогодення у студентському (молодіжному) середовищі

2.1 Психологічні особливості міжособистісних відносин студентів з досвідом шкільного булінгу

Останнім часом серед молоді спостерігається безліч негативних явищ в міжособистісних відносинах (конфліктність, агресивність, жорстокість), які починають проявлятися ще в школі. Поведінку школярів, пов'язану з насильством, називали цькуванням, травлею, знущанням. У зарубіжній психології такі явища отримали назву «шкільний булінг», Незважаючи на крайню значущість, проблема булінгу у вітчизняній психологічній літературі практично не висвітлена і потребує досліджень.

Булінг - це залякування, фізичний або психологічний терор, спрямований на те, щоб викликати в іншого страх і тим самим підпорядкувати його собі. Подібна поведінка часто повторюється і є звичною. Вона зазвичай спрямована проти людини («жертви»), яка свідомо слабкіша (психологічно або фізично) за того, хто займається цькуванням («кривдник», «агресор»). Причинами такої поведінки стають відмінності в класі, расі, релігії, статі, сексуальної орієнтації, зовнішнього вигляду, здібностей. Якщо цькування зроблено групою, воно має назву мобінг. Шкільне насильство може відбуватися між дітьми або вчителями по відношенню до учнів.

Діти, які стали жертвами булінгу, отримують не лише фізичну, а й психологічну травму, що призводить до негативних наслідків у майбутньому. Одним з таких наслідків може бути проблема міжособистісних відносин молодої людини в майбутньому житті. Найближчою перспективою до розвитку цієї проблеми є подальше навчання у вищій школі.

Мета дослідження спрямованого на з'ясування особливостей міжособистісних відносин студентів ВНЗ з досвідом шкільного булінгу. Студенти, які мали досвід шкільного булінгу, у складанні міжособистісних відносин в процесі навчання в ВНЗ відчувають певні труднощі, яких значно більше ніж у студентів без подібного досвіду.

Було проведено емпіричне дослідження на базі Київських вищих навчальних закладів на вибірці студентів перших курсів у віці 17¬19 років різних спеціальностей: психологи, журналісти, програмісти, філологи, економісти, медики тощо.

Дослідження складалось з двох етапів:

1) визначення наявності жертв булінгу серед студентів;

2) дослідження особливостей міжособистісних відносин за допомогою опитувальника FIRO (FundamentalInterpersonalReiationsOrientation), розробленого В. Шутцем і тесту міжособистісних відносин Т.Лірі.

На початку дослідження більше 60% анкет з виявлення наявності шкільного булінгу, які були заповнені студентами, свідчили про те, що у респондентів був хоча б один випадок насильства в шкільному житті. За результатами опитування ми розділили вибірку досліджуваних на дві рівні групи: Група 1 (без досвіду булінгу у школі) і Група 2 (з досвідом булінгу у школі).

За методикою FIRO отримано наступні результати. В Групі 1 більшість студентів виявила високий рівень потреби «включення», тобто активного прагнення до приналежності до різних груп, як у вираженій поведінці (87,6%), так і в поведінці, що вимагається від оточуючих (46,6%). В Групі 2 більшість опитаних мала низький рівень потреби «включення» у вираженій поведінці (48%), а 32% досліджуваних показали її високий рівень. Отримані результати цікаві тим, що більшість опитуваних зазначили, що не відчувають бажання до самостійного налагоджування контактів, включення в чиюсь діяльність, але очікують такої поведінки від інших, хочуть, щоб їх запрошували брати участь в діяльності, цінували спілкування з ними.

За критерієм Манна-Уітні було виявлено значущу різницю у рівні вираженої поведінки включення між результатами Групи 1 і 2 (U=36). Таким чином, люди, що не мали досвіду булінгу, виявляють більше прагнення до включеності, приналежності до груп, ніж ті, що мали подібний досвід. Відмінності у поведінці, що вимагається від інших, виявилися не значущими.

Аналіз дослідження потреби в області «контролю» робився з огляду на дві складові: Се - вираженої поведінки контролю індивіда і Cw - поведінки, яку індивід вимагає від оточуючих.

За результатами Групі 1 обидві якості охарактеризувалися низьким рівнем вираженості. 46,6% опитаних продемонструвало низький рівень Се (з них 13,3% - дуже низький) і 66,6% - низький рівень Cw (з них 6,6 - дуже низький). Середній рівень продемонстрували 20% опитаних за складовою Се і 33,3% за Сw. Високий рівень вираженості ознаки виявився лише у Се (33,3%), а це означає, що третина опитаних в Групі 1 показали прагнення контролювати і впливати на оточуючих, брати керівництво і прийняття рішень в свої руки. Таким чином, можна стверджувати, що більшість з тих, хто не зазнавав булінгу, досить активно уникають прийняття рішень та взяття на себе відповідальності, а також не терплять контролю над собою.

Стосовно Групи 2, більшість досліджуваних мали високі показники потреби «контролю» в поведінці: 60% продемонстрували високий рівень Се (з них 8% - дуже високий) і Сw - 48% (24% дуже високий). Середній рівень показали 16% досліджуваних у сфері Се і 12% - у сфері Сw. Низький рівень Се мали 24% студентів (з них 8% - дуже низький) і Сw - 40% (з них 12% - дуже низький). Тобто, більшість опитаних, що мали досвід булінгу, показали високі очікування контролю з боку інших людей, не бажання приймати рішення самостійно, високі показники залежності від інших.

Розрахунки за критерієм Манна-Уітні показали незначущі різниці в Групах 1 і 2 у вираженій поведінці контролю і в поведінці, що вимагається.

Рівень потреби «афекту» вивчався з огляду на дві складові: рівня вираженої поведінки індивіда і рівня поведінки, яку індивід вимагає від оточуючих.

Стосовно рівня вираженої поведінки афекту, більшість з тих, хто не мав досвіду булінгу (Групі 1) виявили високий рівень розвитку ознаки: 53,3%, з них 20% - дуже високий. Подібні результати свідчать про спрямованість людини на теплі, інтимні відносини з іншими, про схильність виявляти по відношенню до інших свої теплі і дружні почуття.

Високий рівень вираженості очікуваної поведінки афекту в цій групі склав лише 13,3%, що означає, що лише небагатьом з опитаних в Групі 1 дуже важливо, щоб оточуючі прагнули бути до них емоційно близькими і ділилися з ними інтимними почуттями.

Загалом, стосовно поведінки, що вимагається від інших, більшість досліджуваних в Групі 1 виявили нейтральне відношення (53,3%). Низький рівень вираженої поведінки афекту продемонстрували 20% опитаних, бажаної поведінки - 33,3%. Вони характеризуються великою обережністю у виборі і встановленні близьких інтимних відносин.

По Групи 2 абсолютна більшість (84%) виявили низький рівень вираженої поведінки афекту, з них 24% - дуже низький Вочевидь, представникам цієї групи дещо важче будувати близькі стосунки з іншими. По 8% досліджуваних виявили середній рівень поведінки, як вираженої, так і тої, що вимагається від інших. Втім, відчутна різниця проглядається у високому рівні вираженої та очікуваної поведінки афекту. Так, лише 8% опитуваних відзначило рівень вираженої поведінки, як «високий», тоді як очікують високий рівень афекту від інших більшість опитаних- 68% (з них 34% - дуже високий рівень). Причому, з одного боку, більшість опитаних дуже обережно обирає людей для близьких стосунків, і в той же час очікують, що і інші будуть обирати їх для будування інтимних взаємин.

За допомогою Ц-критерію Манна-Уітні було встановлено, що різниця в рівнях очікуваної поведінки афекту в групах 1 і 2 є незначною, але різниця в рівнях вираженої поведінки афекту - значима (Ц=47,5). Отже, можна констатувати, що, порівняно з людьми без досвіду білінгу, студенти, яких в минулому булили, відчувають значні проблеми у подальшому виборі партнера для початку і розвитку близьких стосунків.

За методикою міжособистісних відносин Т.Лірі. по 8 основним типам відношень до оточуючих отримано наступні результати.

Рівні виявлення ознак в Групі 1. По авторитарності більшість опитаних виявила помірний рівень (47%) , 33% показали високий рівень, 13% - низький, 7% - екстремальний.. Причому, у 40% студентів виявлено значні домінантні, владні риси, а в 7% з них ці риси можуть загострюватися до акцентуацій.

Більшість опитаних виявила середній рівень егоїстичності (60%), 33% - високий, 7% - екстремальний. Низького рівеня не виявлено.

Стосовно агресивності, більшість (40%) з опитуваних студентів відзначили низький рівень, 33% - помірний, 20% - високий і 7% - екстремальний.

Низькі результати по підозрілому типу показали 53% студентів, по 20% прийшлося на помірний та високий рівні і 7% - на екстремальний.

Абсолютна більшість (79%) продемонструвала низький рівень підлеглості, решта (по 7%) - помірний, високий та екстремальний рівні. Ті студенти, в яких ця якість найбільш виразна, являються покірними, слабовольними, схильними поступатися у всьому, пасивними.

87% опитаних виявили низький рівень залежності. Ще 13% - високий;, помірного і екстремального рівня зареєстровано не було.

Більшість з опитаних (53%) показали помірний рівень дружелюбності, 27% - високий, 13% - низький і 7% - екстремальний. Люди, в яких показники по цій рисі завищені, зазвичай дуже дружелюбні, орієнтовані на соціальне прийняття, прагнуть «бути хорошими» для всіх.

Високим ступенем альтруїстичності характеризувалися 53% студентів, 33% - помірним, по 7% - низьким та екстремально високим. Високі рівні альтруїстичності характеризуються гіперопікою, нав'язливістю своєї допомоги, прийняттям чужої відповідальності.

З цього боку блок ознак, потрібно звернути увагу на ті, що виходять за рамки адаптивності, які окреслює автор методики. Найбільша кількість таких представників в Групі 1 виявилися по альтруїстичному (60%), авторитарному та егоїстичному (по 40%) типах міжособистісних відносин.

Рівні виявлення ознак в Групі 2. Більшість опитаних в Групі 2 виявила помірний (46%) рівень авторитарності, 33% показали низький рівень, 17% - високий і 4% - екстремальний.

Більшість опитаних виявила середній рівень егоїстичності (60%), по 20% - низький і високий; екстремального рівня не виявлено.

Помірний рівень розвитку агресивності виявлено у 44% студентів, 28% показали високий рівень, 20% - низький і 8% - екстремальний.

Більшість з опитаних (48%) виявили помірний рівень підозрілості, високий - у 28%, по 12% прийшлося на низький та екстремальний рівні.

Абсолютна більшість (72%) продемонструвала високий рівень підлеглості, решта - 20% екстремальний та 8% низький рівні.

36% опитаних в Групі 2 виявили помірний рівень залежності, 28% - низький, 16% - високий і 20% - екстремальний рівень.

Рівною мірою (по 32%) опитаних розподілилися за низьким та помірним рівнем вираженості дружелюбності. Дещо менше - 24%, прийшлося на високий і 12% - на екстремальний рівні.

Виявлено також, що 32% студентів мали низьку ступень альтруїстичності, 28% - помірну і по 20% - високу та екстремально високу.

Отже, найбільшу кількість представників, які мають результати, що виходять за рамки адаптивності, виявлено в Групі 2: за підлеглістю (92%), підозрілістю (40%) та агресивністю (36%). Подібні результати можуть говорити про основні проблеми, з якими стикаються студенти при спілкуванні і спробах налагоджування контакту.

Для більш точного визначення відмінностей по рисах особистості в Г рупах 1 і 2 було застосовано Ц-критерій Манна-Уітні який показав значимість:

-з похибкою р<0.01: 1) рівень підлеглості в Групі 2, значно вищий в порівнянні з Г рупою 1; 2) Рівень залежності в Г рупі 2 вищий за Г рупу 1.

-з похибкою р<0.05: 1) рівень егоїстичності вищий в Групі 1, ніж в Групі 2; 2) рівень підозрілості певною мірою вище у Групі 2.

Подібні результати свідчать про те, що головними проблемами людей, які мали досвід булінгу, в порівнянні з тими, хто такого досвіду не мав, стають високий рівень підлеглості, тобто покірність, схильність до самоприниження, слабовільність, схильність засуджувати себе, завищений рівень залежності від інших, чужої думки. Дещо менш виразними є високий рівень підозрілості, відчуженості по відношенню до ворожого і злобного світу, образливості, схильності до сумніву в усьому, злопам'ятності та занижений рівень егоїстичності, такі люди менше цінують себе, менше прагнуть домінувати.

2.2 Кібербулінг. Діагностика кібербулінгу

Кібербулінг часто супроводжує булінг в закладі освіти. Діагностика рівня інформаційної безпеки під час освітнього процесу може суттєво доповнювати загальну інформацію про безпеку освітнього середовища в закладі освіти.

Діагностувати наявність кібербулінгу у міжособистісних стосунках дітей можна за допомогою ряду опитування або бесід. Наприклад, можна запропонувати дати відповіді або обговорити такі питання:

-Чи намагався хтось протягом останніх двох місяців знущатися над тобою, використовуючи твій мобільний телефон?

-Чи знущався хтось над іншим протягом останніх двох місяців, використовуючи твій телефон?

-Чи намагався хтось протягом останніх двох місяців знущатися над тобою, використовуючи Інтернет?

-Чи використовувався тобою протягом останніх двох місяців Інтернет, щоб познущатися над кимось іншим?

-Чи приходили тобі негативні листи електронною поштою?

-Чи посилав тобі хтось ненависні повідомлення через Інтернет?

-Чи отримував ти знущальні текстові повідомлення чи дзвінки по мобільному телефону?

-Чи хтось намагався видати себе за тебе (використати твій нік, аккаунт, електронну адресу, пароль) щоб нашкодити тобі?

-Чи хтось посилав твої приватні листи, повідомлення, фото чи відео іншим, що зашкодило твоїй репутації чи дружбі?

-Чи хтось робив ненависні коментарі на твої розміщені в Інтернеті фото?

-Чи хтось надсилав тобі ненависні відповіді на твої повідомлення, відправлені іншим людям з твого мобільного?

-Чи відбувалося по відношенню до тебе примусове ігнорування чи видалення в Інтернеті?

Під час проведення моніторингу корисним можуть бути загальні питання з інформаційної безпеки, наприклад:

З якими небезпеками під час використання Інтернету Вам доводилося стикатися особисто (протягом останнього місяця)? (оберіть варіант відповіді)

1)втручання в роботу вашого пристрою, зараження вірусами;

2)кібербулінг - знущання, образи, приниження, психологічний терор проти Вас;

3)залякування, погрози завдати Вам шкоди;

4)нав'язування непотрібної інформації;

5)спонукання до насильства, агресії, підбурювання нетерпимого ставлення до інших;

6)підштовхування до завдання собі шкоди;

7)розповсюдження про Вас неправдивої інформації;

8)викрадення Ваших персональних даних або використання іншими Ваших аккаунтів від Вашого імені;

9)спілкування з незнайомими людьми з небажаними наслідками, наприклад, небезпечні зустрічі з ними в реальності;

10)шахрайство - продаж неіснуючих послуг, нав'язування покупок, виманювання грошей;

11)особисто не стикався з небезпеками під час використання Інтернету;

12)вважаю використання Інтернету абсолютно безпечним для себе.

У зв'язку з постійним розвитком технологій в кіберпросторі з'являються все нові загрози, які потребують реагування. Буває, що такі загрози набувають загальнодержавного, або навіть світового масштабів та дуже швидко розповсюджуються. Наприклад, як це було з вірусними відео, які передавалися дітьми з мобільного на мобільний. Буває, що медіа не обдумано розпалюють ажіотаж навколо кібернебезпек, через що протягом кількох днів тисячі дітей долучаються до шкідливих ресурсів заради цікавості. Наприклад, як це сталося з смертельними квестами і групами «Синій кит» і подібними.

Освітянам та батькам необхідно спільно працювати, обмінюватися інформацію як про нові загрози в Інтернеті, так і про спеціальні способи протидії. Українська асоціація медіапсихологів і медіапедагогів об'єднує учасників всеукраїнського експерименту з упровадження медіаосвіти. Долучитись до її роботи можна в групі Facebook Розвиток медіапсихології та медіаосвіти в Україні.

2.3 Допомога в подоланні кібербулінгу

дослідження медіакультури молоді показують, що підлітки мають відокремлені від дорослих віртуальні практики. Навіть щодо телевізійного перегляду підлітки переважно не обговорюють з батьками свій досвід спілкування з медіа. Он-лайн практики підлітків ще більш відокремлені, батьки фактично відсутні у тому віртуальному світі, де проводить час їхня дитина: в Інтернеті вони ходять до різних місць різними маршрутами. Чомусь нікого не дивує, що батьки добре інструктують дитину щодо маршрутів руху і правил користування, наприклад, велосипедом, натомість, привносячи в родину нові елементи технологій (мобільний телефон, відеоплеєр, комп'ютер тощо) залишають дитину наодинці із новою реальністю.

Канали до віртуального світу потребують регулювання, введення чітких правил користування, що запобігає небезпекам і роз'яснює, в яких випадках і яка поведінка вважається нормальною і буде безпечною. Важливим елементом батьківського контролю є розташування комп'ютера в зоні спільного користування (вітальня, кухня), де, займаючись паралельно власними справами, дорослі можуть ненав'язливо спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона перебуває в Інтернеті, а також легше контролювати час роботи з комп'ютером (особливо критичним це є для молодших підлітків, у яких власна довільна поведінка і вольові процеси знаходяться на етапі формування).

Батьки мають уважно вислуховувати дитину щодо її вражень і дій у віртуальному середовищі, знайомитись із сайтами і тими кібер-технологіями, які використовуються дітьми. Важливо звертати увагу на тривожні ознаки, які можуть вказувати на можливість віктимізації вашої дитини внаслідок кібербуллінгу: дитина виглядає засмученою після онлайн режиму, перегляду повідомлень, віддаляється від спілкування з однолітками, можливе погіршення академічної успішності (хоча останнє може свідчити й про інші негаразди). Важливо відслідковувати “онлайн-репутацію” власної дитини (для цього час від часу здійснюйте пошук, наприклад, в Гуглі за ім'ям вашого сина чи доньки). Періодичність спілкування, певні ритуали і сімейні традиції обговорення підсумків дня чи тижня дають змогу здійснювати моніторинг проблем, в тому числі й тих, які виникають у віртуальній частині соціального світу Вашої дитини.

Важливі кроки, які потрібно зробити у відповідь на випадок виявленого кібербулінгу дитини.

По-перше, необхідно зберегти свідчення події. Хоча негативні повідомлення можуть не перетворитись в серйозний кібербулінг, корисно зробити копію з цих повідомлень (допомогти дитині зробити це, якщо вона ще не знає як).

По-друге, як би Вас особисто не вразило те, що показала Вам дитина, - зберігайте спокій, не лякайте дитину додатково своєю бурхливою реакцією. Ваша задача-мінімум - емоційна підтримка. Не потрібно принижувати значення виявленого кібербулінгу, але і не треба лякати. Дайте дитині впевненість, що цю проблему можна подолати. В жодному разі не допускайте покарання дитини (вияв незадоволення, заборона користування) за те, що вона Вам довірилась. Дитина не винна в нападах інших на неї. Вона вже постраждала. Врешті, якщо Ви її не підтримаєте, то наступного разу вона до Вас просто не звернеться, залишившись в складній ситуації без Вашої допомоги.

По-третє, проговоріть з дитиною ситуацію, що трапилась, уважно вислухайте. Використайте цей випадок для формування медіакультури Вашої дитини, повторіть найпростіші правила безпеки користування Інтернетом (не спілкуватись з незнайомцями, не повідомляти їм своє ім'я, адресу, телефон, берегти в секреті паролі тощо), розкажіть, як запобігати кібербуллінгу надалі. Якщо Ви один раз вже провели таку бесіду, не вважайте, що справа завершена.

Медіа-імунітет, як і біологічний імунітет до інфекції, не формується раз і назавжди, а потребує періодичного оновлення. Пам'ятайте, що найкращим жанром бесіди з підлітком є паритетна дискусія, а не менторське нав'язування правил. Створюйте правила разом, домовляйтесь, укладайте конвенції.

Три правила для свідків. Якщо ви стали очевидцем кібербулінгу, існує три типи правильної поведінки:

1) виступити проти булера (дати йому зрозуміти, що такі його дії оцінюються вами негативно);

2) підтримати жертву (особисто чи в публічному віртуальному просторі висловити думку про те, що кібербулінг - це погано. Цим Ви надаєте емоційну підтримку, так необхідну жертві);

3) повідомити дорослим про факт некоректної поведінки в кіберпросторі.

Чотири правила для батьків

1. Спокій і впевненість. Важливо, щоб ці профілактичні дії з впровадження правил, або дії допомоги у випадку нападів батьки робили спокійно і впевнено, даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності, підтримки. У розмовах між дорослими є місце сумнівам, суперечкам, невизначеності і непевності. Дітям, психіка яких іще не здатна опановувати надмірну складність життя, потрібно забезпечувати відчуття стабільності. Впевненість дорослого у здатності подолати негаразди - одна з тих речей, яка сигналізує дитині про безпечність її життєвого світу.

2. Спільно з іншими батьками. Своє хвилювання і тривогу можна обговорювати з іншими дорослими, наприклад, іншими батьками, діти яких були жертвами булінгу (програма дій школи може включати організацію таких зустрічей).

3. Однодумці в закладі освіти. Варто також поставити до відома педагогів, поінформувати про наявність проблеми, адже це дозволить їм більш уважно і цілеспрямовано відстежувати ситуації традиційного булінгу, поєднання якого з кібербулінгом є особливо небезпечним. Якщо хтось із батьків приніс до школи роздруківку негативних повідомлень, отриманих дитиною, варто провести тематичні батьківські збори, щоб обговорити проблему.

4. Разом з дитиною. Не потрібно створювати дитині ілюзію легкості подолання проблеми, адже насправді це може бути нелегко, потребуватиме зусиль. Якщо ви просто будете казати «це легко», а дитина відчуває, що це їй настільки важко, що практично неможливо, наголос на легкості не допомагає. Потрібно казати, що разом це буде легше, адже об'єднання зусиль буде робити це завдання посильним.

П'ять корисних правил протидії кібербулінгу, з якими потрібно завжди познайомити дітей

1) Не поспішай, не виплескуй свій негатив у кіберпростір.Важливо домовитись із дитиною, щоб вона не відповідала на вразливі повідомлення до того, як порадиться з дорослими. Старшим дітям запропонуйте правило: перед тим, як писати і відправляти повідомлення, потрібно заспокоїтись, притишити роздратування, злість, образу, гнів. Емоції - погані порадники, вони минають, а написане і відправлене в Інтернет продовжує нести і помножувати негатив уже без Вашої волі і контролю. Здійняті одним негативним «постом» (повідомленням) хвилі можуть призвести до зовсім неочікуваних трагічних наслідків, які буває дуже важко виправити, а інколи і не можливо. Тому конфлікти і незгоди з найменшими витратами вирішуються особисто, «в реалі», без залучення кібертехнологій.

2) Будуй власну онлайн-репутацію, не провокуйся ілюзією анонімності.Інтернет - це особливе середовище із своїми правилами поведінки - «нетикетом» (новоутворення від англ. net-мережа і «етикет»). Хоча кіберпростір і надає додаткові можливості відчути свободу і розкутість завдяки анонімності, дитині потрібно роз'яснити, що існують способи довідатись, хто саме відправив повідомлення, хто стоїть за певним ніком (анонімним псевдонімом). І якщо некоректні дії у віртуальному просторі призводять до реальної шкоди - від анонімності залишається лише ілюзія: все тайне стає явним. У віртуальному просторі, як і в реальному, діє золоте правило: стався і дій стосовно інших так, як хотів би, щоб ставились до тебе. Крім того, Інтернет фіксує історію, яка складається із публічних дій учасників і визначає його онлайн-репутацію - накопичений образ особистості в очах інших учасників: заплямувати її легко, виправити - важко.

3) Поважай факти.Зберігати підтвердження факту нападів.Потрібно роз'яснити дитині: якщо її неприємно вразило якесь повідомлення чи картинка на сайті (фото, відео, будь що), правильна реакція - вимкнути екран (щоб зупинити негативний вплив, але не комп'ютер!) і негайно звернутись до батьків за порадою. Старші діти можуть зберегти чи роздрукувати сторінку самостійно, щоб порадитись з батьками в зручний час.

4) Ігноруй з розумом. Часто можна почути думки накшталт «найефективніша боротьба з тролінгом - ігнор», «не годуйте тролів, вони харчуються вашими емоціями». Це доречна позиція, проте її не можна і переоцінювати. Найкраще зберігати продуманий баланс, розуміючи діапазон ефективності і доречні межі кожного із способів реагування на проблему.