Обґрунтування можливостей використання клінічних рольових ігор у корекції особистісної аномальності матерів дітей з вадами розвитку

Терапевт відповідає за дотримання етичного кодексу своєї професійної спільноти. Психотерапевтичні сеанси - це заняття професіоналів. Вони ґрунтуються на контракті (угоді), короткому або докладному, письмово-зафіксованому або укладеному на рівні усних домовленостей між терапевтами та їхніми клієнтами. Контракт має відповідати нормам і цінностям певного соціокультурного оточення, а також специфічному кодексу етичної (професійної) поведінки терапевта. Специфічні відносини, що існують між терапевтами і пацієнтами, обмежені терапевтичною ситуацією і, як правило, жодні інші форми стосунків неприпустимі, поки терапевт виступає у своїй професійній ролі. Терапія проводиться абсолютно конфіденційно, і це має бути визначено конвенційно або законодавчо. Психотерапевти повинні гідно виконувати свої професійні обов'язки, орієнтуючись не тільки на вузькотерапевтичні цілі, але і на більш широкі, пов'язані зі створенням передумов для саморозкриття і реалізації внутрішніх потенціалів особистості клієнтів, покращення рівня їх соціального функціонування, а не просто бути надавачами психологічних послуг населенню.

Фахівець має бути абсолютно впевненим у методі свого психотерапевтичного впливу. Терапевт повинен володіти практичним досвідом роботи і бути впевненим у використовуваному методі психотерапії. Ця впевненість має базуватися на професійних наукових емпіричних та теоретичних критеріях. У клінічних рольових іграх ефективність терапії залежить, серед іншого, від готовності терапевта використовувати їх не вагаючись. Потенційна ефективність психотерапевтичного впливу може помітно зменшитись, якщо терапевт не повністю впевнений у методі.

На сьогодні описано сотні технік рольових ігор, так само існує багато підходів до їхньої класифікації. Кожен спосіб має свої переваги і недоліки. Наприклад, можна класифікувати техніки за критерієм використання мовлення і мови: вербальні, невербальні, техніки письмових вправ.

За рівнем організації розрізняють структуровані та неструктуровані техніки; за кількістю задіяних учасників: індивідуальні техніки, розраховані на двох, трьох або більше осіб, групові; за тематикою рольових ігор: спрямовані на розвиток лідерського потенціалу, асертивної поведінки, комунікативних навичок тощо; за терапевтичними цілями: досягнення катарсису, посилення саморозкриття, зменшення сензитивності, трансформація поведінки та ін. [30].

Д. Кіппер пропонує фундаментальний розподіл технік клінічних рольових ігор на базові та ситуаційні [9].

Базові техніки, будучи універсальними, мають широке коло застосування і придатні для вирішення будь-якої психологічної або поведінкової проблеми, незалежно від її змісту.

Ситуаційні техніки, як моделювання поведінки, мають більш обмежену сферу використання, а їхня ефективність, як, власне, і доречність, визначатимуться контекстуально і залежатимуть від специфічних параметрів.

Описано п'ять сновних вимог до техніки рольових ігор, що є загальними як для базових, так і для ситуаційних.

Будь-яка техніка має бути психологічно обґрунтованою. Обґрунтування техніки тісно пов'язане з її здатністю породжувати та активізувати певні психологічні процеси. Наприклад, якщо мета техніки - посилити здатність розуміти ближнього, то техніка має активізувати почуття співпереживання та емпатії.

Техніка повинна бути простою, щоб її легко можна було опанувати.

Техніка має бути короткотривалою. Очевидно, що час, необхідний для здійснення техніки (прийому), залежить від її складності та кількості учасників. Цей час не може не залежати від часу, необхідного для перебігу психологічного процесу, але чим швидше, тим краще. Особливо в динамічних умовах українського сьогодення.

Техніка має бути чітко спланована та побудована. Вона має відповідати певним правилам, процедурам, алгоритмам та етапам реалізації.

Техніка має бути саппортивною (підтримуючою) для протагоніста, орієнтиром, вектором, дороговказом. Процес психологічного дослідження, пошуку шляхів до саморефлексії, розвитку навичок конструктивного подолання (коупінгу) відкриває протагоністу нові можливості, перед обличчям яких він може почуватися приголомшеним, збентеженимя і навіть наляканим. Метод рольових ігор має допомогти протагоністу вибрати потрібний напрямок, керувати ним у процесі самопізнання, гарантуючи екологічність терапевтичного середовища.

Шість загальних технік, відповідно до класифікації Д. Кіппера, включають «крок у майбутнє», «повернення в часі», «тест на спонтанність», «техніку сновидіння», «психодраматичний шок» та «рольову гру під гіпнозом» (у зміненому стані свідомості): Future-projection, Time-regression, Spontaniety test, the Dream technique, Psychodramatic shock, Role playing under hypnosis (or in altered state of consciousness). Перші три є різними вимірами універсали часу, а останні три презентують різні аспекти універсали реальності [9].

Дев'ять специфічних (базових) технік: самопрезентація, виконання ролі, діалог, монолог, дублювання та множинне дублювання, обмін ролями, репліки вбік, порожній стілець, дзеркало (Self-presentation, Role-playing, Dialogue, Soliloguy, Double and Multiple Aside, Role-Reversal, Empty chair and Mirror) [9].

Виділяють також групу ситуаційних технік, що виникають на основі експромту (імпровізації), адаптації та використання вже існуючих. Загальна мета всіх ситуаційних технік - задовольняти терапевтичні потреби, що виникають під час сеансу. Терапевтичні потреби слід розглядати з погляду функцій, які вони виконують у терапевтичному процесі, а саме діагностичної, каталітичної, експериментальної та демонстраційної. Більшість ситуаційних технік орієнтовані на одну з цих цілей, але можуть бути і мультифункціональними [23].

У цілому, всі техніки рольових ігор тісно взаємопов'язані, хоча і не завжди пропорційно. Зв'язок між базовими та ситуаційними техніками може бути адитивним (додатковим) та трансформаційним (перетворюючим).

Перша форма взаємозв'язку, адитивна, передбачає, що базові та ситуаційні техніки можуть доповнювати одна одну. Дуже часто терапевти поєднують базові техніки, особливо з категорії спеціальних, із ситуаційними техніками. Терапевтична цінність багатьох ситуаційних технік може бути значно підвищена за рахунок таких технік, як монолог, обмін ролями, дублювання та множинне дублювання або техніка порожнього стільця. Кожна базова техніка, будь то спеціальна чи загальна, може бути використана у поєднанні із ситуаційними техніками.

Друга форма зв'язку, трансформаційна, передбачає, що одна категорія технік може бути модифікована і адаптована (перероблена, перебудована та пристосована) таким чином, щоб відповідати характеристикам іншої категорії. У тому, що стосується базових і ситуаційних технік, така метаморфоза може здійснитися лише в одному напрямку. Базові техніки можуть стати ситуаційними, але не навпаки, оскільки базові техніки мають універсальну психологічну властивість, а саме: їх застосування в сценах рольових ігор не залежить від змісту певної проблеми чи конфлікту. Тому їх легко прив'язати до змісту і, таким чином, трансформувати в ситуаційні техніки.

Завданнями нашого емпіричного дослідження, що проводилося на базі Комунального закладу освіти «Криворізька спеціальна школа «Сузір'я» Дніпропетровської обласної ради» у період з жовтня 2019 по жовтень 2021 рр. було:

вивчити психологічні особливості матерів, які мають дітей з вадами розвитку (переважно, дефіцитарного типу: з патологіями органів слуху і тяжкими розладами мовлення) в залежності від рівня їх суб'єктивного благополуччя;

визначити ті особистісні якості, які сприяють підвищенню суб'єктивного благополуччя жінки - матері проблемної дитини з метою подальшої науково-обґрунтованої розробки моделі і програми психокорекційного супроводу;

аргументувати можливості використання клінічних рольових ігор у корекції особистісної аномальності матерів дітей з вадами розвитку на основі використання модифікованих базових і ситуаційних технік.

У дослідженні погодилися взяти участь тільки 50 матерів зі 143, яким ми це запропонували, що також, на наш погляд, є певним індикатором або діагностичним критерієм рівня їхнього суб'єктивного благополуччя.

Для вивчення психологічних особливостей респонденток було використано діагностичний комплекс, що включав:

методику діагностики рівня суб'єктивного контролю (РСК) А.М. Еткінда;

методику «Вихід з важкої життєвої ситуації» (ВЖС) Н.П. Фетіскіна, В.В. Козлова, Г.М. Мануйлова;

«Шкалу суб'єктивного благополуччя» в адаптації М.В. Соколової.

Оскільки результати за цима методиками уже оприлюднено у фаховому виданні, ми дозволимо собі зробити посилання на нашу публікацію у співавторстві з аспіранткою [3, с. 53-57], а нижче розглянемо частину нових емпіричних даних.

Для діагностики часової трансспективи досліджуваних жінок ми використали два інструменти: біографічну методику «Лінії життя», розроблену О.О. Кроніком та Є.І. Головахою і Рефлексивно-інноваційну методику «Контрасти Вашої долі», запропоновану Є.П. Варламовою. Дизайн дослідження було частково запозичено з роботи С.С. Шмакової [28].

Біографічна методика «Лінії життя» - каузометричне опитування, що дозволило визначити найбільш значущі події в житті жінок та ступінь їх усвідомлення, виділити основні сфери життєдіяльності в їх взаємозв'язку, розкрити індивідуальну специфіку уявлень про минуле, сьогодення та майбутнє, виміряти психологічний вік, визначити стиль життя матерів.

Рефлексивно-інноваційна методика «Контрасти Вашої долі» побудована на принципі розмаїття подій (реальної, щасливої та нещасної долі) в уявленнях жінок. Ця методика дозволила оцінити рівень задоволеності життям матерів, які виховують дітей з вадами розвитку.

Емпіричні результати щодо часової трансспективи матерів розподілилися наступним чином: «спрямованість на минуле» притаманна 36 % опитаних (18 осіб); «спрямованість на теперішнє» - 40 % (20 осіб); «спрямованість на майбутнє» - 24 % (12 осіб).

Отримані дані дозволяють говорити про особливості часової орієнтації опитаних жінок, що виражаються у фокусуванні свідомості на часовому проміжку «колишнє-сьогодення». Можна припустити, що минуле здається їм більш радісним, щасливим і спокійним, а ситуація народження і виховання дитини з інвалідністю є психотравмівною і розцінюється як життєва катастрофа. Переживання, які її супроводжують, за своєю суттю, є довготривалими циклічними процесами; викликаючи водночас стрес, фрустрацію, конфлікт і кризу, вони негативно позначаються на сприйнятті теперішнього та майбутнього.

Погіршує стан матері і скорочує часову перспективу майбутнього і страх власної смерті та закономірно пов'язані з цим вірогідні зміни не на краще у житті її «особливої дитини». Думки про майбутнє у матерів проблемних дітей не посідають значного місця в структурі життєвих планів. Такі жінки живуть спогадами про благополучне минуле, опиняючись у пастці невротичного антагонізму зі своїм складним сьогоденням, що супроводжується екзистенційною тривогою і небажанням планувати майбутнє.

Суб'єктивні уявлення матерів дітей з вадами розвитку також мають свою специфіку. Респондентки оцінювали своє життя з трьох позицій: реальне, щасливе та нещасне, вказуючи місце події «народження дитини» у кожній із життєвих ліній.

У низці життєвих подій «народження дитини» виявилося однією з найголовніших подій реального життя жінок.

Понад 70 % (72 %, 36 осіб з 50) матерів говорять про події, пов'язані зі здоров'ям дитини, такі як: «вилікувати дитину», «зрозуміти можливості дитини» та ін., причому зазначені події найчастіше передбачають довготривалі і витратні процеси, жінки наголошуються на тому, що для їх реалізації потрібно багато часу та ресурсів.

Уявлення жінок про можливу нещасливу долю доповнюються подіями типу «втрата грошей», «зрада», «смерть близьких людей». Серед подій нещасного життя 48 % опитаних матерів (24 особи) виділяють або подію «народження хворої дитини» або «народження дитини». Події, пов'язані зі здоров'ям дитини, релевантні для 72 % жінок (36 осіб): «дізналася про хворобу», «шок від повідомлення діагнозу», «шок від суми, необхідної на реабілітацію», «зрозуміла, що вона (дитина) така назавжди», «виснажливі процедури» тощо. Всі інші події індивідуально-специфічні, мають негативне забарвлення та рідко дублюються при формуванні списку подій реального життя, а також ніколи не включаються до списка, що характеризує щасливе життя.

При описі щасливої долі 52 % опитаних матерів (26 осіб) виділяють подію «народження дитини». Цікаво те, що в емпіричній вибірці в картині щасливого життєвого шляху немає негативних подій, пов'язаних зі здоров'ям дитини (вірогідно, через переконаність жінок, що усе найгірше з їхніми дітьми вже трапилось), при цьому 36 % матерів (18 осіб) виділили події майбутнього, ймовірність яких дуже низька, і на сьогодні вони є мрією, фантазією жінок, будучи емоційно позитивно забарвленими: «здорова дитина», «дитина добре чує», «дитина всебічно розвинена», «дитина успішно комунікує з однолітками» та ін.

Включеність події «народження дитини» в кожну з життєвих ліній свідчить про суперечливість почуттів опитаних жінок у ставленні до аномальної дитини, вказує на невпевненість і невизначеність матерів в уявленнях про власне життя разом з такою дитиною. Нестабільний стан матері також можна простежити через події, що описують вади дитини. Місце даних подій дозволяє говорити про їх значущість, при цьому події мають подвійне забарвлення: негативне в реальному та нещасному житті і позитивне в щасливому. Скоріше за все, саме амбівалентність почуттів: з одного боку, страх, що нічого не зміниться, а з іншого - надія на диво, додають матері сил боротися за здоров'я своєї дитини і за власне щастя. Жінки не можуть однозначно оцінити ні власну життєву ситуацію, ні характер події, яка відбулася, що породжує суперечливе ставлення як до народження аномальної дитини, так і до загальної оцінки власного життя.

Окрім подій респонденткам було запропоновано перерахувати по три цінності, актуальні для їх реальної, нещасної та щасливої долі. Для реалізації завдань дослідження нам було важливо виявити провідні цінності матерів та рівень їх реалізованості у події «народження дитини», що дозволило би пояснити місце події «народження дитини» у колі життєвих подій.

Пріоритетними цінностями в емпіричній вибірці стали «здоров'я», «добробут», «благополуччя». Для матерів дітей з вадами розвитку у кожній життєвій лінії цінність «здоров'я» посідала перше місце. Також було визначено цілу низку цінностей, так чи інакше пов'язаних з матеріальним добробутом: «достаток», «стабільність», «фінансова незалежність», «пільгове забезпечення», які також ставали значущими у кожній з життєвих ліній. Менш важливими виявилися цінності: «радість», «кохання», «популярність», «кар'єра», «задоволення», «подорожі» та ін.

Такий вибір провідних цінностей - невипадковий і обумовлений визначеною раніше подієвою лінією, де народження дитини з вадами розвитку змінює уявлення матері про власне життя. Слід зауважити, що реалізованість пріоритетних для жінки цінностей у події «народження дитини» і «хвороба дитини» дуже низька і за п'ятибальною шкалою коливається в діапазоні від нуля до одиниці (0-->1). Даний результат підтверджує емпіричну гіпотезу про високу невротизацію і патохарактерологічні зміни особистості матері у зв'язку з народженням і вихованням дітини з аномаліями розвитку (внутрішній конфлікт полягає у невідповідності події «народження дитини» пріоритетним цінностям жінки та її очікуванням від реалізації власного материнства).

Отже, з народженням аномальної дитини цінність «здоров'я» набуває особливого сенсу в семантичному полі матері. Припущення жінок про те, що вони ніколи не зможуть плідно працювати і заробляти великі гроші, актуалізує потребу в стабільності, фінансовому добробуті і матеріальному забезпеченні. Характерно, що в досліджуваній групі жінок практично не зустрічаються такі події, як «народження ще однієї дитини» та «кар'єрне зростання».

Висновки

На підставі вищевикладеного, ми можемо констатувати, що народження дитини з вадами розвитку є причиною посилення негативного ставлення до власного життя і загальної невротизації особистості жінки-матері, створюючи терапевтичні мішені для психологічних інтервенцій у формі групової корекційної роботи із застосуванням технік клінічних рольових ігор.

Клінічні рольові ігри - це не просто форма вираження поведінки або форма комунікації «мовою дій», не тільки конкретизація вербального спілкування, почуттів і думок, і це точно не просто набір методів, технік і вправ для отримання інформації або виявлення прихованого конфлікту. Клінічні рольові ігри - це систематичний метод групової психотерапії; метод, реалізовуваний у ході високо організованого, добре структурованого процесу, що вимагає дотримання певних принципів, алгоритмів і процедур.

Література

1. Выготский Л.С. Собрание сочинений: в 6 т. / Гл. ред. А.В. Запорожец. М.: Педагогика, 1982-1984. Т. 5: Основы дефектологии / Под. ред. Т.А. Власовой. 1983. 369 с.

2. Горностай П.П. Личность и роль: ролевой подход в социальной психологии личности: монография. Киев: Интерпресс ЛТД, 2007. 312 с.

3. Гукасян К.О., Чаркіна О.А. Діагностика психологічних особливостей матерів дітей з вадами розвитку. Науковий журнал з соціології та психології «Габітус». № 29, 2021. С. 53-57.

4. Дегтяр Г.В. Психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивній освіті. Таврійський вісник освіти. 2015. № 1 (49). С. 250-255.

5. Дефектологічний словник: навчальний посібник / За ред. В.І. Бондаря, В.М. Синьова. Київ: «МП Леся», 2011. 528 с.

6. Жутикова Н.В. Психологические уроки обыденной жизни: Беседы психолога. М., 1990. С. 72-115.

7. Зинкевич-Евстигнеева Т.Д., Нисевич Л.А. Как помочь «особому» ребенку. Книга для педагогов и родителей. СПб, 2000. 314 с.

8. Калюжин Г.А., Дерюгина М.П. От колыбели до школы. Петрозаводск, 1993. 47 с.

9. Киппер Дэвид. Клинические ролевые игры и психодрама. Пер. М.: ТОО «Независимая фирма «Класс», 1993. 224 с.

10. Козлова Т.Б. Психологические особенности родителей детей-инвалидов. Красноярск, 1998. 56 с.

11. Кричковська Т.Д. Психологія аномального розвитку: навч. посіб. Київ: КНТ, 2021. 165 с.

12. Лейтц Грете. Психодрама. Теория и практика. Классическая психодрама Я.Л. Морено. М.: Когито-Центр, 2017. 380 с.

13. Лупан С. Поверь в свое дитя / Пер с фр. Е.И. Дюшен, Н.Л. Суслович, З. Б. Чекис. М., 1993. 255 с.

14. Лэгдрет Г.Л. Игровая терапия: искусство отношений. М.: Институт практической психологии, 1998. 368 с.

15. Малер А.Р. Социальное воспитание и обучение детей с отклонением в развитии: практическое пособие. М.: АРКТИ, 2002. 124 с.

16. Мастюкова Е.М., Московкина А.Г. Семейное воспитание детей с отклонениями в развитии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. В.И. Селиверстова. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. 408 с.

17. Мустакас К. Игровая терапия (Живые отношения). СПб.: Речь, 2000. 281 с.

18. Настольная книга педагога-дефектолога / Т.Б. Епифацева, Т.Е. Кисленко, А.И. Могилевец и др. Ростов-на-Дону, 2005. 565 с.

19. Пайнз Динора. Бессознательное использование женщиной своего тела. СПб.: Питер, 1997. 211 с.

20. Под одной крышей. Жизнь с особенным ребенком: Сб. материалов / Красн. гос. ун-т; отв. за вып. А.В. Чистохина. Красноярск, 2003. 70 с.

21. Психолого-педагогічний супровід сім'ї у роботі психолого-медико-педагогічних консультацій / авт. кол.: С.І. Васильковська, Т.В. Жук, Т.Д. Ілляшенко та ін.; за ред. А.Г. Обухівської. Київ: Український НМЦ практичної психології і соціальної роботи, 2015. 66 с.

22. Ревидович О.Е. Влияние рождения ребенка на психологию родителей. Кемерово: Изд-во «Якорь»,1998. 74 с.

23. Рудестам К.Э. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика. М.: Прогресс, 1990. 368 с.

24. Рыженько И.В. Формирование аномальной личностной изменчивости у лиц, воспитывающих детей-инвалидов. Диссер. канд. психол. наук. Ставрополь, 2006. 208 с.

25. Северенчук Н. Психокорекційна робота з матерями дітей з особливими потребами. Дефектолог. 2007. № 3. С. 14-15.

26. Фюр Г. «Запрещенное» горе: об ожиданиях и горе связанных с ребенком, родившимся с функциональными ограничениями / Пер. с швед. Т. Антончик. Минск: Минсктиппроект, 2003. 64 с.

27. Шипицина Л.М. «Необучаемый» ребенок в семье и обществе. Социализация детей с нарушениями интеллекта. СПб.: Питер, 2002. 496 с.

28. Шмакова С.С. Особенности временной трансспективы матерей детей-инвалидов. Диссер. канд. психол. наук. Барнаул, 2008. 212 с.

29. Goddard J.A., Lehr R. & Lapadat J.C. Parents of children with disabilities: telling a different story. Canadian Journal of Counselling. 2000. Vol. 34:4. Р. 273-289.

30. Ricci F., Levi C., Nardecchia E. et al. Psychological aspects in parents of children with disability and behavior problems. European Psychiatry. 2017. Vol. 41. Р. 792. DOI: https://doi.org/10.1016/j.eurpsy.2017.01.1519.

References

1. Vygotskiy L.S. Sobraniye sochineniy: v 6 t. / Gl. red. A.V. Zaporozhets. M.: Pedagogika, 1982-1984. T. 5: Osnovy defektologii / Pod. red. T.A. Vlasovoy. 1983. 369 s.

2. Gornostay P.P. Lichnost' i rol': rolevoy podkhod v sotsial'noy psikhologii lichnosti: monografiya. Kiyev: Interpress LTD, 2007. 312 s.

3. Hukasian K.O., Charkina O.A. Diahnostyka psykholohichnykh osoblyvostei materiv ditei z vadamy rozvytku. Naukovyi zhurnal z sotsiolohii ta psykholohii «Habitus». № 29, 2021. S. 53-57.

4. Dehtiar H.V. Psykholoho-pedahohichnyi suprovid ditei z osoblyvymy osvitnimy potrebamy v inkliuzyvnii osviti. Tavriiskyi visnyk osvity. 2015. № 1 (49). S. 250-255.

5. Defektolohichnyi slovnyk: navchalnyi posibnyk / Za red. V.I. Bondaria, V.M. Synova. Kyiv: «MP Lesia», 2011. 528 s.

6. Zhutikova N.V. Psikhologicheskiye uroki obydennoy zhizni: Besedy psikhologa. M., 1990. S. 72-115.

7. Zinkevich-Yevstigneyeva T.D., Nisevich L.A. Kak pomoch' «osobomu» rebenku. Kniga dlya pedagogov i roditeley. SPb, 2000. 314 s.

8. Kalyuzhin G.A., Deryugina M.P. Ot kolybeli do shkoly. Petrozavodsk, 1993. 47 s.

9. Kipper Devid. Klinicheskiye rolevyye igry i psikhodrama. Per. M.: TOO «Nezavisimaya firma «Klass», 1993. 224 s.

10. Kozlova T.B. Psikhologicheskiye osobennosti roditeley detey-invalidov. Krasnoyarsk, 1998. 56 s.

11. Krychkovska T.D. Psykholohiia anomalnoho rozvytku: navch. posib. Kyiv: KNT, 2021. 165 s.

12. Leytts Grete. Psikhodrama. Teoriya i praktika. Klassicheskaya psikhodrama YA. L. Moreno. M.: Kogito-Tsentr, 2017. 380 s.

13. Lupan S. Pover' v svoye ditya / Per s fr. Ye.I. Dyushen, N.L. Suslovich, Z.B. Chekis. M., 1993. 255 s.

14. Legdret G.L. Igrovaya terapiya: iskusstvo otnosheniy. M.: Institut prakticheskoy psikhologii, 1998. 368 s.

15. Maler A.R. Sotsial'noye vospitaniye i obucheniye detey s otkloneniyem v razvitii: prakticheskoye posobiye. M.: ARKTI, 2002. 124 s.

16. Mastyukova Ye.M., Moskovkina A.G. Semeynoye vospitaniye detey s otkloneniyami v razvitii: Ucheb. posobiye dlya stud. vyssh. ucheb. zavedeniy / Pod red. V.I. Seliverstova. M.: Gumanit. izd. tsentr VLADOS, 2003. 408 s.

17. Mustakas K. Igrovaya terapiya (Zhivyye otnosheniya). SPb.: Rech', 2000. 281 s.

18. Nastol'naya kniga pedagoga-defektologa / T.B. Yepifatseva, T.Ye. Kislenko, A.I. Mogilevets i dr. Rostov-na-Donu, 2005. 565 s.

19. Paynz Dinora. Bessoznatel'noye ispol'zovaniye zhenshchinoy svoyego tela. SPb.: Piter, 1997. 211 s.

20. Pod odnoy kryshey. Zhizn' s osobennym rebenkom: Sb. materialov / Krasn. gos. un-t; otv. za vyp. A.V. Chistokhina. Krasnoyarsk, 2003. 70 s.

21. Psykholoho-pedahohichnyi suprovid simi u roboti psykholoho-medyko-pedahohichnykh konsultatsii / avt. kol.: S.I. Vasylkovska, T.V. Zhuk, T.D. Illiashenko ta in.; za red. A.H. Obukhivskoi. Kyiv: Ukrainskyi NMTs praktychnoi psykholohii i sotsialnoi roboty, 2015. 66 s.

22. Revidovich O.Ye. Vliyaniye rozhdeniya rebenka na psikhologiyu roditeley. Kemerovo: Izd-vo «Yakor'»,1998. 74 s.

23. Rudestam K.E. Gruppovaya psikhoterapiya. Psikhokorrektsionnyye gruppy: teoriya i praktika. M.: Progress, 1990. 368 s.

24. Ryzhen'ko I.V. Formirovaniye anomal'noy lichnostnoy izmenchivosti u lits, vospityvayushchikh detey-invalidov. Disser. kand. psikhol. nauk. Stavropol', 2006. 208 s.

25. Severenchuk N. Psykhokorektsiina robota z materiamy ditei z osoblyvymy potrebamy. Defektoloh. 2007. № 3. S. 14-15.

26. Fyur G. «Zapreshchennoye» gore: ob ozhidaniyakh i gore svyazannykh s rebenkom, rodivshimsya s funktsional'nymi ogranicheniyami / Per. s shved. T. Antonchik. Minsk: Minsktipproyekt, 2003. 64 s.

27. Shipitsina L.M. «Neobuchayemyy» rebenok v sem'ye i obshchestve. Sotsializatsiya detey s narusheniyami intellekta. SPb.: Piter, 2002. 496 s.

28. Shmakova S.S. Osobennosti vremennoy transspektivy materey detey-invalidov. Disser. kand. psikhol. nauk. Barnaul, 2008. 212 s.

29. Goddard J.A., Lehr R. & Lapadat J.C. Parents of children with disabilities: telling a different story. Canadian Journal of Counselling. 2000. Vol. 34:4. R. 273-289.

30. Ricci F., Levi C., Nardecchia E. et al. Psychological aspects in parents of children with disability and behavior problems. European Psychiatry. 2017. Vol. 41. R. 792. DOI: https://doi.org/10.1016/j.eurpsy.2017.01.1519.

Размещено на Allbest.ru