Складна життєва ситуація як провідна умова формування життєстійкості особистості

Анотація

складний життєстійкість особистість психологічний

У статті розкрито поняття складної життєвої ситуації, визначено її психологічний зміст та основні сутнісні характеристики. Підкреслено її значення у актуалізації внутрішніх ресурсів та розвитку особистості. Доведено, що вона виступає провідним механізмом психологічної трансформації особистості, яка здатна реорганізувати життєвий простір, забезпечити новий якісний розвиток.

Продемонстровано її провідну роль у формуванні життєстійкості особистості. Проаналізовано значення феномену життєстійкості, наведені основні його структурні компоненти та рівні існування. Представлено основну психологічну роль життєстійкості у забезпеченні ефективної життєдіяльності особистості. Наведені основні її функції, зокрема формування внутрішньої єдності, сприятливого само ставлення, спроможності вибирати конструктивні життєві стратегії.

Таким чином, у статті визначається складний взаємозв'язок складної життєвої ситуації та життєстійкості особистості, я кий визначає, що життєстійкість детермінується ефективним вирішенням складних життєвих ситуацій й водночас вона забезпечує внутрішні ресурси, які є необхідними для її подолання.

Життєстійкість постає тою життєвою силою, яку здобуває людини, переживши складну життєву ситуацію. Вона відображає не лише можливість подолати подальші складні життєві ситуації, а й також надає змогу досягнути внутрішнього балансу та визначити нові життєві перспективи. Вона допомагає людині не лише здобути витривалість в кризових о бставинах, а й забезпечує високий рівень подальшої соціальної активності, підсилює орієнтацію на позитивні життєві установки.

Ключові слова: складна життєва ситуація, життєстійкість, особистість, розвиток, внутрішній потенціал.

Annotation

Predko V. V. DIFFICULT LIFE SITUATION AS A LEADING CONDITION FOR FORMING THE HARDINESS OF PERSONALITY

The article reveals the concept of a difficult life situation, defines its psychological content and basic characteristics. Its importance in the actualization of internal resources and personality development is emphasized. It is shown that difficult life situation acts as the leading mechanism of psychological transformation of personality, capable of reorganizing living space, providing new qualitative development.

It is demonstrated a leading role of a difficult life situation in the formation of the hardiness of an individual. The significance of the phenomenon of hardiness is analyzed, its main structural components and levels of existence are given. The main psychological role of hardiness in ensuring the effective life of the individual is presented. Its main functions are given, in particular: the fo rmation of internal unity and a favorable self-attitude, the ability to choose constructive life strategies.

Thus, the article defines the complex relationship between a difficult life situation and the hardiness of the personality. It states that hardiness is regarded as an effective solution to difficult life situations and at the same time it provides the internal resources necessary to overcome it.

Hardiness arises as a power that a person acquires after experiencing a difficult life situation. It reflects not only the ability to overcome further difficult life situations but also makes it possible to achieve inner balance and define new life prospects. It helps a person not only gain endurance in crisis situations but also provides a high level of further social activity, strengthens the orientation towards positive life attitudes.

Key words: difficult life situation, hardiness, personality, development, internal potential.

«Именно там, где мы беспомощны и лишены надежды, будучи не в состоянии изменить ситуацию, - именно там мы призваны, ощущаем необходимость измениться самим».

В. Франкл

Постановка проблеми

Сучасність характеризується швидкими змінами у всіх сферах життєдіяльності, невизначеністю майбутнього та загальним прискореним ритмом існування. Такий стрімкий розвиток людства висуває нові вимоги до людини, накладаючи на неї додаткове навантаження, що своєю чергою позначається на необхідності підвищувати її адаптаційні можливості. Щоб пристосуватися до такої напруги та успішно реалізовувати себе людині необхідно виробити навички вирішення проблем, набути таку якість, особистісну властивість, яка дозволила б ефективно самореалізовуватися, опановувати власну поведінку в усіх життєвих ситуаціях. Так, вивчення особливостей поведінки людини у окремих життєвих ситуаціях, виявлення її внутрішнього потенціалу, спроможності належно відповідати на пред'явлені виклики, здатності детерміновувати власну життєдіяльність дозволить зробити значний внесок у розвиток сучасного суспільства, поліпшить його загальне психологічне благополуччя та підвищить життєстійкість кожної особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Було проведено численні дослідження щодо виявлення психологічних особливостей складних життєвих ситуацій (А. Я. Анцупов, Л. І. Анциферова, Є. В. Бітюцька, Ф. Є. Василюк, Т. М. Титаренко); окремих її аспектів та психологічних особливостей копінг-стратегій їх подолання (В. В. Барцалкіна, Л. В. Волкова, І. Ю. Кулагіна, П. Г. Вілліамс, Д. Дж. Вібе, Т. В. Сміт); психологічної ролі складних життєвих ситуацій у розвитку життєстійкості (Є. Ю Баукіна, П. H. Бланей, Р. Й. Ґанеллен); сенсу життя та акме (В. Є. Чудновський, А. А. Реан); їхнього зв'зку з проблемою життєстійкості (Д. А. Леонтьєв, Т. Й. Роґерс); особистісно-ситуаційної взаємодії (Я. Р. Аминеєва, Є. Ю. Коржова, С. Ц. Кобаса), саморозвитку особистості (Н. Д. Володарська, Л. В. Куликов), саморегуляції її активності (А. Лібіна, Н. В.Чєпєлєва, В. І. Моросанова). Значного поширення набули роботи дослідників щодо функціонування особистості в складних життєвих ситуаціях (Л. З. Сердюк, О. І. Купрєєва, Л. Алєксандрова, А. Ленгле, А. В. Махнач) та особливостей формування життєстійкості (Ґ. Е. Мосс, Р. Делахаій, А.В. Ґаіллард). Однак, незважаючи на ці численні різноманіття досліджень, багато питань залишаються недостатньо вивченими, зокрема важливого значення набуває виявлення факторів, які активують внутрішні ресурси особистості у складних життєвих ситуаціях, сприяють подоланню негативних наслідків впливу зовнішнього середовища та забезпечують ефективну самореалізацію.

Мета статті - розкрити особливості складної життєвої ситуації як провідної умови формування життєстійкості особистості.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Будь-які ситуації в житті людини утворюються внаслідок складної взаємодії біологічних, психологічних та соціальних чинників. Вони визначаються актуальним оточенням та продукують активність особистості. За визначенням В.А. Петровського, ситуація - це система зовнішніх умов, які спонукають і опосередковують життєдіяльність особистості. Вона містить суб'єктний компонент, який ґрунтується на вимогах і позиціях суб'єкта стосовно самого себе (Петровский, 1996). Згідно з соціально-психологічним підходом, життєві ситуації - це сукупність значущих подій для людини, які впливають на її поведінку та світогляд в певний проміжок часу. У роботах І. Г. Єрмакова, Д. О. Пузікова життєва ситуація розглядається як важливий епізод на життєвому шляху людини, який визначає подальший напрям життя, відображаючи динамічну взаємодію, взаємозв'язок переживань та подій внутрішнього світу людини із сукупністю зовнішніх обставин та умов, накопичених на певному етапі життєдіяльності (Єрмаков, 2007: 118). Змістовна характеристика життєвих ситуацій представлена у категорії життєвих подій С. Л. Рубінштейна, який визначав її вузловим моментом, поворотним етапом життєвого шляху, що визначає подальший життєвий шлях особистості (Рубинштейн, 1973). Тобто, життєва ситуація впливає на формування внутрішнього світу особистості, зумовлюючи зміст і напрями її розвитку, сприяє виникненню та в той же час розв'язанню проблем.

Життєва ситуація містить зовнішні - об'єктивні умови життєдіяльності особистості та внутрішні - суб'єктивні умови життєдіяльності. Вона функціонує на усвідомлюваному рівні та неусвідомлюваному, який існує об'єктивно, проте не помічається особистістю. Життєва ситуація, з одного боку визначається попередніми подіями життя особистості, а з іншого боку, стабільними умовами, які характерні для актуального періоду її життя. Життєва ситуація обумовлює процес усвідомлення особистістю значення своєї життєдіяльності («інсайт», «акт об'єктивації», «просвітління») (Панок, 2017). Так, життєвий шлях особистості пов'язаний з проходженням різних критичних ситуацій, які можуть змінити життя, надати йому сенс, зробити його більш повним і змістовним. Напрямок цих змін буде залежати від особистісних особливостей особистості та її спроможності інтегрувати психотравмуючий досвід у подальший розвиток (Предко, 2017). Життєві ситуації потребують гнучкого реагування, вони поділяються на повсякденні та складні. Протягом всього життя кожна людина, у різних сферах свого буття, опиняється у складній ситуації, яка є невід'ємною частиною її розвитку та здатна змінити сприйняття навколишнього світу.

Джерелом складної життєвої ситуації можуть бути як власні дії людини, так і зовнішні впливи. Складна життєва ситуація може викликати деформацію життєдіяльності індивіда (Битюцкая, 2013). Ці ситуації виникають або у разі неврівноваженості в системі відносин особистості та її оточення; або у разі невідповідності між цілями, прагненнями й можливостями їхньої реалізації та якостями особистості. Подібні ситуації висувають підвищені вимоги до здібностей особистості, її потенціалу, стимулюючи її активність (Битюцкая, 2011: 102). Загалом під складною життєвою ситуацією розуміється значима для людини ситуація з високим ступенем невизначеності. Складна життєва ситуація переважно погіршує умови життєдіяльності людини, при цьому, складною вона може бути лише суб'єктивно. Виникнення складної життєвої ситуації обумовлено сукупністю зовнішніх умов ситуації й індивідуальних особливостей людини, які впливають на оцінку ситуації як складної. На думку А. Я. Анцупова, зовнішніми, об'єктивними умовами складної життєвої ситуації, можуть бути: неадекватність алгоритмів звичної соціальної поведінки, порушення поточної соціальної діяльності, невизначеність перспектив розвитку подій, виникнення нової системи вимог до людини, виникнення стресових ситуацій (Анцыферова, 2005). До об'єктивних умов належать обставини, які людина контролювати не може, оскільки вони є незалежними від її волі. Внутрішніми умовами є суб'єктивні умови за яких складна життєва ситуація сприймається як перешкода для адекватного повноцінного здійснення життєдіяльності.

Значну роль у вирішенні складної життєвої ситуації відіграє її сприйняття. Якщо складна життєва ситуація сприймається особистістю як перешкода до досягнення мети й може викликати почуття дистресу, то вона характеризується почуттям тривоги, активацією психологічного захисту, фрустрацією, дезорієнтацією, а інколи і нервово-психологічним стресом. Надзвичайні складні ситуації, небезпечні для життя людини (наприклад, повені або землетруси) можуть викликати посттравматичний стресовий розлад (Либина, 2008). У людини, яка опинилася в об'єктивно або суб'єктивно складній життєвій ситуації, у зв'язку з сильними переживаннями та стражданням можуть виникати різні специфічні реакції -- неадекватне сприйняття дійсності й поведінки, психосоматичні захворювання, невротичні розлади. Вони виникають в умовах нереалізованості призначення та характеризуються втратою сенсу життя, прийняттям патогенних цінностей і установок, трансльованих суспільством (Клиническая психология, 2010). Згідно з Н. Г. Осуховою складна життєва ситуація, у результаті зовнішніх впливів, порушує адаптацію людини до життя та перешкоджає задоволенню основних її життєвих потреб (Осухова, 2007). Варто зазначити, що складні ситуації породжуються не лише негативними, екстремальними подіями, позитивні ситуації також формують у людини значні переживання, так, реалізуючи одну життєву необхідність, вони часто порушують хід реалізації інших, що своєю чергою породжує труднощі (Василюк, 1984). Складні життєві ситуації унеможливлюють вирішення проблем за допомогою звичних моделей поведінки, обумовлюючи необхідність змін задля повноцінно функціонування. Це вимагає, своєю чергою, підвищеної соціальної активності та вибору нових стратегій її подолання. Особистість здійснює активну діяльність задля пошуку оптимальних засобів, спрямованих на досягнення продуктивного результату (Клиническая психология, 2010). Так, значна кількість складних життєвих ситуацій, в яких опиняється людина, веде до того, що вони перестають бути чимось надзвичайним, перетворюючись на постійний супутник життєдіяльності (Пономаренко, 2008).

Однак, навіть ситуації максимального ступеню складності, які можуть травмувати особистість, здійснюють трансформаційний вплив на неї. Вони спричиняють психологічну реконструкцію особистості, яка проявляється у розвитку її життєстійкості (Магомед-Эминов, 2009: 14). Важлива роль належить індивідуальним відмінностям у реакціях на складні життєві ситуації та потенційно стресові події. Головними такими індивідуальними відмінностями є внутрішні ресурси, які визначають рівень життєстійкості особистості, роблячи її витривалою та стійкою до потенційно небезпечних наслідків стресу. Так, кожна складна життєва ситуація становить ту або іншу соціальну ситуацію, яка завжди містить у собі можливості розвитку особистості. Опиняючись у складній життєвій ситуації, спочатку людина сконцентрована на своїх первинних почуттях: страху та емоційній напрузі від невизначеності майбутнього та актуальних труднощів. Потім вона здійснює, глобальне переосмислення всього, що має для неї значення. Починається глибоке осмислення конкретної життєвої ситуації, її змісту, того, що має значення для людини. Пізніше наступає протиставлення змісту ситуації й первісного почуття, викликаного ситуацією. Це є провідною й найважливішою складовою для людини стадією переробки складної життєвої ситуації, тому що особистість не завжди активна. Пасивна особистість зберігає лише первинне почуття та враження, яке викликає почуття напруги та образи, на противагу цьому, активна особистість, коли веде «внутрішній діалог», формує нові почуття та позицію, нове розуміння ситуації. А. Ленгле називає цей процес знаходженням сенсу у «пережитому». У результаті «пережите» включається в життя людини, допомагаючи подолати протиставлення, первинних почуттів стосовно ситуації й здійснити інтеграцію пережитого у життєдіяльність особистості, що своєю чергою, створює умови для подальшого розвитку, спонукає до дії. Визначення позиції людини стосовно свого життя безпосередньо пов'язано із ціннісною складовою. А. Ленгле вводить поняття фундаментальної позиції стосовно життя, яка виступає джерелом життєвої сили людини та переживається як фундаментальна цінність. Основним психологічним змістом такої позиції є активне проживання, яке пов'язано з переживанням фундаментально ціннісного ставлення до нього (Лэнгле, 2005). Ця фундаментальна цінність і є та сила, яка підштовхує людину до пошуку та пізнання себе в складних життєвих ситуаціях. А. Ленгле зазначає, що у випадку відсутності переживання фундаментальної цінності з'являються важкі порушення: глибока депресія, неприємні почуття, ставлення до життя як до тягаря. Життєва позиція такої людини -- заперечення наявного буття, яке проявляється у відсутності внутрішньої рівноваги, гармонії з світом, собою та власним життям (Лэнгле, 2006).

Складні життєві ситуації надають можливість ефективно відповідати на екзистенційні виклики, забезпечують самоактуалізацію й особистісне зростання. Вони є психологічним підґрунтям життєвої творчості особистості, надають глибокого осмислення життєвому шляху, власним цінностям та життєвим установкам (The Questionnaire for Eudaimonic Well-Being, 2010). Головним позитивним наслідком вирішення складної життєвої ситуації є зростання особистості, так, А. Маслоу зазначав, що найбільш значущим досвідом у житті особистості, яка досягла самоактуалізації є трагедія, під впливом якої вона була змушена інакше поглянути на життя, змінити своє уявлення про світ (Маслоу, 2016). У логотерапії прийнято вважати, що саме страждання породжує в людині її кращі якості, змінює її, робить мудрішою, надає можливість осягнути сенс життя. Зв'язок між сенсом життя, вищими цінностями й самотрансцендентністю найбільш сильно проявляється у складній життєвій ситуації, адже заради наших цінностей ми готові змиритися зі стражданням і скорботою, можемо винести неминуче страждання й при цьому не зламатися (Batthyany, 2018: 196). Складна життєва ситуація актуалізує внутрішні ресурси особистості, мотивує її рухатись до мети, надає сили. Вона є провідною умовою життя особистості. Так, людина, опиняючись у складній життєвій ситуації запускає динаміку смисложиттєвих процесів, які супроводжуються необхідністю особистісних змін, переходом до нового етапу розвитку, пошуку нової ідентичності, переосмислення життєвого шляху й побудови нової картини буття.

Особистість здатна адаптуватися до несприятливих умов, зокрема, сформувавши механізм терпіння, рефлексії та творчості. Опора на рефлексію, здатність прийняти нестандартне, творче рішення, яке може подолати складну життєву ситуацію, супроводжується розвиненою свідомістю та високим рівнем ціннісно-смислової сфери особистості (Барцалкина, 2019). Найважливішим аспектом в процесі самотворення особистості є її світогляд, що формується в різних сферах життєдіяльності. На думку Є. Ю. Коржової, «тільки коли життєва ситуація сприймається людиною як проблемна, можна говорити про суб'єкт - об'єктну взаємодію людини й життєвої ситуації в процесі життєдіяльності. При цьому життєва ситуація стає для людини подією» (Коржова, 2002: 53). Людина протиставляє себе ситуації й виступає суб'єктом, а життєва ситуація стає об'єктом її роздумів, які задають контекст сприйняття людини, вносять впорядкованість у загальну картину світу. Життєві події залежно від психологічної переробки різних обставин життя викликають в особистості різні реакції, структурують дійсність відповідно до глибини проблеми. Постійний вибір особистістю звичних способів реагування у складних життєвих ситуаціях, зумовлений прагненням до комфорту і безпеки, через деякий час призводить до однозначності її відносин зі світом, до життєвої позиції, що характеризується відчуттям власного безсилля та перетворенням на жертву. І навпаки, вибір життєстійких стратегій, життєстійкого стилю подолання складних життєвих ситуацій, навпаки, говорить про сміливість, мужність, стимулює людину, сприяє постійному самооновленню, екзистенційному розвитку, розширенню своїх уявлень про світ і кращому розумінню своїх взаємин із ним та стимулює здатність до життєвої творчості (Маннапова, 2019). Конструктивне сприйняття складної життєвої ситуації часто залежить від особистісної самоефективності, сприятливого самоставлення, переконаності особистості у власній спроможності подолати труднощі та досягнути мети (Bandura, 1977). Це, своєю чергою, впливає на загальну життєву стратегію особистості, яка долає обмеження, додає наполегливості та визначає не лише характер вирішення життєвого завдання, а й подальший життєвий шлях. У таких ситуаціях, людина здатна досягнути найвищого розвитку, оскільки вона реалізує комплекс суспільних функцій, який проектує складну систему суб'єктивних властивостей (Ананьев, 2000: 202-209).

С. Горбач, стверджує, що складні життєві ситуації підштовхують людину до анормальної, ненормативної кризи, потребуючи від неї дій, які перевершують її адаптивні можливості та енергетичні ресурси. Така ненормативна криза здатна зруйнувати здобуті навички особистості. Негативна фаза, під час якої йде процес руйнації, триває набагато довше, ніж у межах кризи нормативної. Творча особистість, на відміну від особистості незрілої, нетворчої, може перетворити найтяжчі життєві обставини у плацдарм для формування нових «технік» життя та конструктивних життєвих стратегій. Вона не лише переживає неприємності, не лише страждає, а й сприймає їх як випробування, які навчають, дають необхідний досвід, загартовують (Горбач, 2010: 103). Складні життєві ситуації є важливим фактором розвитку для кожної особистості, вони формують людину, яка здатна протистояти труднощам, досягати намічених цілей, самореалізовуватися й самостійно вибудовувати свій життєвий шлях (Андреева, 2015). У працях Т. М. Титаренко розкриття складної життєвої ситуації трактується через осмислення життєвої кризи особистості. Життєва криза - довгий період, протягом якого модифікується особистість, вона змінює спосіб детермінації процесів розвитку, життєвий задум, траєкторію життєвого шляху, тобто сценарій життя (Титаренко, 2003). Переживання складних життєвих ситуацій трансформує соціально-психологічний світ особистості, спонукає до побудови нової ієрархії цінностей, нових життєвих цілей. Весь життєвий шлях особистості пов'язаний з проходженням різних критичних ситуацій, саме вони змінюють ставлення особистості до життя, надаючи йому сенс, роблять його більш повним і змістовним (Предко, 2017).

Сьогодні спостерігається значне переміщення дослідницької уваги на проблеми проектування людиною свого життєвого шляху та самої себе; на особистісні трансформації, саморозвиток та самопроектування, адаптаційні можливості людини; на схильності особистості передбачити зміни в навколишньому середовищі та вживати відповідні випереджувальні дії; на творчу активність людини, як суб'єкта соціокультурних змін (Чепелева, 2017). Складна життєва ситуація містить унікальний специфічний досвід для людини, оскільки під час її інтерпретації суб'єкт не лише сприймає, але й творить цю ситуацію у своїй суб'єктивній реальності. Тобто, суб'єкт визначає і регламентує ситуацію, змінюючись під її впливом. Такий специфічний досвід складних життєвих ситуацій уможливлює духовне самопроектування, розвиток індивідуальності, унікальних смислів, які стають системоутворюючими чинниками подальшого розвитку. Досвід долання складних ситуацій, забе зпечує мотивацію до розвитку та надає ефективні стратегії її здійснення. Вироблення широкого спектру ефективних способів вирішення складних життєвих ситуацій є необхідною умовою ефективної діяльності людини, яка загартовує особистість, забезпечує стан фізичного й психічного здоров'я та формує життєстійкість. Головним механізмом тут є бажання вирішити ситуацію, впоратися з нею, а не втекти, уникаючи негативних емоцій.

Таким чином, складна життєва ситуація -- це ситуація, яку суб'єкт переживає як перешкоду до реалізації та досягнення своїх цілей, і в той же час, це ситуація, яка містить для нього прихований ресурс та потенціал, що дозволяє їх реалізувати. Опора на прихований ресурс може носити активний або пасивний характер. Розкриття потенціалу людини під час подолання труднощів відбувається у зв'язку з тим, що в архетипічній сфері особистості міститься певна психічна енергія - джерело спонтанної творчості. Частина цієї психічної енергії спрямована на асиміляцію впливу оточуючого середовища, а інша частина спрямовується на усвідомлення істинного свого покликання (Баукина, 2014). Д. А. Леонтьєв визначав особистісний потенціал базовою, інтегральною індивідуальною характеристикою, стрижнем особистості. Особистісний потенціал показує рівень особистісної зрілості, основним його проявом є подолання особистістю несприятливих умов під час її розвитку. Ці несприятливі умови можуть бути задані генетичними особливостями, соматичними захворюваннями, а можуть бути зовнішніми несприятливими факторами оточуючої дійсності (Леонтьев, 2003).

Феноменологію, що відображає різні аспекти особистісного потенціалу, у різних підходах у закордонній та вітчизняній психології позначено такими поняттями як воля, сила Его, внутрішня опора, локус контролю, орієнтація на дію та ін. Найбільш повно, згідно з Д. А. Леонтьєвим (Леонтьев, 2003), цьому поняттю в закордонній психології відповідає феномен «життєстійкість», яка надає можливість розкрити особистісний потенціал задля оптимального саморозвитку, виконує функцію саморегулювання, самоконтролю, сприяє стабілізації внутрішньої єдності особистості, перетворенню складних життєвих ситуацій на нові можливості задля особистісного зростання.

На думку С. Мадді, життєстійкість -- це система уявлень про себе, про світ, яка перешкоджає виникненню внутрішнього стресу в складних життєвих ситуаціях, а також сприяє подоланню стресу (Kobasa, Maddi, 1982). Д. А. Леонтьєв визначає її як здатність людини протистояти стресовій ситуації, зберігаючи при цьому внутрішню рівновагу, без шкоди для виконання актуальної діяльності (Леонтьев, 2003). Психологічна сторона життєстійкості значною мірою пов'язана з особистісно-смисловим рівнем суб'єкта, його особистісними смислами, самоставленням, ставленнями до оточуючих, усвідомленим вибором, та рефлексією. Рефлексія надає можливість не лише критично оцінити себе, а й свою діяльність, стати суб'єктом власної активності, визначити й спрямувати свою поведінку в складній життєвій ситуації на зміни в самооцінці, розвиток особистісних якостей, на переоцінку самої ситуації й пошук причин її виникнення, на вирішення складної життєвої ситуації (Сердюк, 2017: 294-295). Прагнення людини вижити в складних життєвих ситуаціях, сформувати життєстійкість, стати сильною особистістю з стійкими психологічними установками, самоствердитися робить її адаптованою до життя (Ильинский, 1995), удосконалює взаємодію зі світом, розвиває та формує життєстійкість (Леонтьев, 2003). Таким чином, життєстійкість є сукупністю особистісних характеристик, які функціонують як ресурс, опора при зіткненні зі стресовими життєвими подіями, вона пом'якшує виснажливі наслідки складних життєвих ситуацій.

Згідно з екзистенціальною теорією особистості, життєстійкість визначається як конструкція особистісної стійкості, а саме сукупність особистісних характеристик, які діють як ресурс опору під час зіткнення зі складною життєвою ситуацією (Kobasa, Maddi, 1982: 169). Життєстійкість - це внутрішній ресурс людини, те, завдяки чому вона може змінити й переосмислити свої життєві переконання, те, що сприяє підтриманню її фізичного, психологічного, соціального здоров'я, та установка, яка надає життю цінності та смислу в будь-яких ситуаціях (Сердюк, 2017). Вчені вказували на важливій ролі життєстійкості у життєдіяльності людини, неодноразово було доведено, що життєстійкість стримує вплив стресу на фізичне й психічне здоров'я. Крім того, вона є обернено пропорційною депресії й тривозі, вона позитивно корелює із психологічним благополуччям людини (Waters, 2000). Життєстійкість забезпечує особистість постійною готовністю до конструктивної перебудови своєї поведінки. Так, людина, яка опиняється в складних життєвих ситуаціях, не лише успішно їх вирішує, а й формує нову поведінку, особистісно зростає, стає активним творцем свого життя. У вітчизняній психології проблема життєстійкості розглядалася у контексті дослідження стратегій подолання складних життєвих ситуацій. Л. А. Александрова розглядає життєстійкість як рису особистості, що свідчить про здатність до адаптації; як певний результат адаптаційної діяльності (Александрова, 2004). Загальна спрямованість феномену життєстійкості здійснюється за рахунок свідомої та несвідомої актуалізації життєвого досвіду, визначається складними життєвими ситуаціями, й водночас надає можливість їхнього подолання. Вона акумулює індивідуальні психологічні властивості людини.

С. Мадді у своїх дослідженнях підкреслював багатоаспектність життєстійкості. Він зазначав, що вона є цілісною особистісною характеристикою, загальним показником психічного здоров'я людини, провідною системою установок особистості стосовно себе та світу. Життєстійкість містить три компоненти: включеність, контроль та готовність до ризику (прийняття викликів життя). Всі компоненти є однаково важливими: «компоненти життєстійкості здійснюють синергетичний, інтерактивний ефект, виступають своєрідним буфером стресу» (Kobasa, Madd,i 1982). Включеність - активна залученість у власну життєдіяльність, яка супроводжується вірою в себе, повноцінним прийняттям оточуючої дійсності. Вираженість цього компоненту свідчить про наявність мети, яка надає додаткову мотивацію, сприяє загальній активності особистості. Так, людина з високим рівнем включеності може відчути сильний стимул залишитися у складній ситуації та протистояти її вимогам і наслідкам. За словами Дж. Е. Мосса, відчуття причетності до оточуючої дійсності забезпечує ефективну життєдіяльність, натомість відчуженість робить людину вразливою та слабкою (Moss, 1973). Контроль - тенденція до систематизації своїх дій, що своєю чергою допомагає сприймати всі життєві ситуації як результат власних дій, а не як невизначені, несподівані й гнітючі переживання. Люди із сильно вираженим почуттям контролю можуть самостійно впливати на те, що відбувається навколо них, вибирати ефективні способи подолання труднощів в складних життєвих ситуаціях. Вони вірять, що складні життєві ситуації сприяють їхньому розвитку, надають мудрість через отриманий досвід, а не легкий та комфортний шлях (Sinclair, 2000). Цей компонент допомагає узгодити складні ситуації з поточним життєвим планом. У складних життєвих ситуаціях включеність та контроль виконують взаємодоповнюючі функції: включеність дозволяє особистості залишатися залученою у ситуацію, а контроль спонукує її докладати активних зусиль для пошуку конструктивного способу їх вирішення. Таким чином, психологічний механізм, за допомогою якого, особистість трансформує складні життєві ситуації в більш сприятливі переживання містить комбінацію стратегій виживання, які пов'язані з компонентами включеності та контролю. Ці стратегії надають можливість людині залишатися в складній ситуації через її прихильність та відданість своїм цінностям та цілям і, у той же час, керувати ситуацією та її наслідками (Florian, 1995). Компонент виклику (прийняття ризику) надає можливість сприймати складну життєву ситуацію як виклик, добре реагувати на будь-які зміни. Компонент ризику сприяє знаходженню сенсу у власному житті та прагненню отримати досвід. Орієнтація на виклик виражається в переконанні, що зміни, а не стабільність є нормальним, конструктивним явищем в житті. Так, очікування змін є цікавим стимулом для особистісного зростання, а не загрозою небезпеки. Виклик знижує рівень сприйняття стресовості ситуації, він призводить до спроб трансформувати себе, самооновитися та самореалізуватися, а не зберігати минулий паттерн існування. Таким чином, спочатку людина знаходить для себе сенс в життєвій ситуації, потім формує ціль, яка відповідає її основним цінностям і, лише тоді, вона стає спроможною оцінити потенційні переваги складної життєвої ситуації та сприйняти її як провідну можливість для особистісного розвитку (Taylor, 1983). Життєстійкості особистості є багатокомпонентним особистісним утворенням, яке відображає психіку людини, актуалізуючи різноманітні властивості особистості в складних життєвих ситуаціях. Життєстійкі люди надають перевагу власній життєдіяльності, вірять, що в них є деякий контроль над причинами й можливість вирішити всі життєві проблеми, вони сприймають всі зміни в житті як виклики й можливості для розвитку, а не як загрозу. Дослідники дійшли висновку, що життєстійкість позитивно пов'язана із благополуччям особистості (Blaney, 1990). Феномен життєстійкості пов'язаний із внутрішнім, особистісним потенціалом подолання важких життєвих ситуацій, оскільки він відображає широкий соціально-психологічний потенціал особистості, його здатність долати несприятливі події в житті, спираючись на особистісні й соціальні фактори. Тобто, життєстійкість виступає реалізацією особистісного потенціалу в системі соціальних відносин, проявом соціальних і психологічних ресурсів особистості у взаємодії із суспільством. Життєстійкість є важливим критерієм формування соціально-психологічної адаптації, служить основним фактором розвитку та самореалізації особистості. Вона пов'язана з такими особистісними якостями, як оптимізм, урівноваженість, адекватний рівень домагань та наявність самоконтролю (Осухова, 2007). Соціально-психологічним аспектом феномену життєстійкості є його системна якість, яка характеризує органічну єдність індивідуальної й соціально-психологічної здатності особистості до реалізації свої ресурсів, загального потенціалу (Delahaij, 2010). Життєстійкість відображає психологічну живучість і розширену ефективність людини, а також є показником її психічного здоров'я. Життєстійкість перешкоджає появі гострої реакції на стресову ситуацію та є основним особистісним компонентом, що нівелює вплив стресогенних факторів. Життєстійка особистість здатна подолати всі труднощі з якими вона стикається щодня, і з тими, які носять екстремальний характер (Александрова, 2004: 5). Таким чином, життєстійкість є необхідною умовою виживання, здатність людини витримувати й долати важкі життєві ситуації. Протягом останніх років вчені все частіше звертають увагу на конструкцію життєстійкості як внутрішнього ресурсу, який може зм'якшити вплив негативних факторів на фізичне й психічне здоров'я (Kobasa, Maddi, 1982). Я. Р. Амінєва у своєму емпіричному дослідженні щодо вивчення особистісних детермінант копінг-стратегій осіб, які перебувають в умовах складної життєвої ситуації, виявила, що ефективність використання певної копінг-стратегії залежить як від об'єктивних характеристик складної життєвої ситуації, так і від індивідуально-психологічних особливостей особистості, а саме: інтернальності локусу контролю, розвитку емоційного інтелекту, життєстійкості, толерантності до невизначеності, пластичності та психічного здоров'я (Аминева, 2012: 16). На кожному етапі свого онтогенетичному розвитку, особистість реалізує певні внутрішні ресурси, які дозволяють ефективно справлятися з життєвими труднощами, однак ці ресурси можуть залишитися нереалізованими, якщо вчасно не сфокусувати увагу на їхньому виявленні та розвитку. Вікові зміни в реалізації життєстійкості пов'язані, у першу чергу, із соціальністю особистості: розвитком соціального інтелекту, оволодінням своїм темпераментом, формуванням характеру, розвитком вольової сфери особистості. В. Л. Зливков вважає, що саме в юнацькому віці особистість, маючи недостатній досвід, зіштовхуючись з важкими, невідомими, несподіваними для себе ситуаціями, здатна знайти вихід, набувши життєстійкості та можливості до подальшого розвитку (Зливков, 2016).

Таким чином, різноманітні фактори зовнішнього середовища, внутрішнього психологічного життя, індивідуальні особливості психіки, специфіка ситуацій взаємодії людини з світом сприяють розвитку й прояву життєстійкості, як інтегральної властивості особистості. Життєстійкість особистості розглядається дослідниками, як особистісний ресурс, а також як здатність у життєво важливих ситуаціях скористатися зовнішніми ресурсами (Рассказова, 2005: 176-179). Життєстійкість допомагає справлятися з складною життєвою ситуацією, і, завдяки цьому, забезпечує соціально -психологічну адаптацію, дозволяє розкрити та реалізувати загальний особистісний потенціал усієї психіки, спрямований на реалізацію позитивної орієнтації в житті (Efimova, 2019). Життєстійкість є необхідним ресурсом особистості не лише для ефективної актуальної життєдіяльності, а і для планування майбутнього. С. Мадді зазначав: «людина постійно здійснює вибір: «вибір минулого» (звичного та знайомого) або «вибір майбутнього» (нового, невизначеного, непередбачуваного)». Постійний вибір на користь минулого призводить до безсилля та неосмисленості життя, (пошуку смислів поза звичною діяльністю). Вибір, який здійснюватиме людина обумовлюється її активністю, зацікавленістю та впевненістю у своїх силах долати труднощі (Kobasa, Maddi, 1982). Так, мотивація до самоактуалізації, дотримання цінностей та поставлених цілей, дозволяють людині визначати будь-яку ситуацію в більш сприятливому контексті й таким чином, підвищувати ефективність подолання труднощів.

Життєстійкість є ширшою ніж звичайна адаптивність, вона містить у собі певні когнітивні й поведінкові стратегії, які особистість використовує для життєдіяльності у несприятливих умовах. На основі аналізу дослідницьких робіт, пов'язаних з вивченням цього феномена, було виявлено, що існує шість особистісних якостей, які свідчать про життєстійкість: самоефективність, наполегливість, внутрішній локус контролю, адаптація, сімейно -соціальні відносини і духовність (Махнач, 2016). Людині властиво спиратися на зовнішню систему підтримки, яка часто є сімейно-соціальною ланкою. Духовність містить сукупність переконань людини в певній релігійній традиції, як метод непрямого звернення до Бога або іншої вищої сили (Efimova, 2019). Самоефективність містить індивідуальні очікування, сприйняття й віру, які ґрунтується на здатності мобілізувати мотивацію, когнітивні ресурси й дії задля подолання складної життєвої ситуації. Цей компонент є аналогічним компоненту контролю в структурі життєстійкості. Наполегливість свідчить про самодисципліну людини і її бажання продовжувати боротьбу за відновлення балансу після впливу несприятливих подій у її житті. Компонент наполегливості має взаємозв'язок з компонентом готовності до ризику в структурі життєстійкості. Внутрішній локус контролю пов'язаний зі здатністю особистості впливати на навколишнє середовище й спосіб життя, ця властивість пов'язана з усіма компонентами життєстійкості.

Життєстійкість - це якість особистості, яка дозволяє протистояти життєвим труднощам, несприятливому тиску обставин, зберігати здоров'я й працездатність у різних випробуваннях (Куликов, 2004). Життєстійкість постає центральною характеристикою особистості, компонентом, який свідчить про особистісну зрілість, тенденцію до самовдосконалення, саморозкриття творчого потенціалу. Дослідники порівнюють її з категорією акме, особливий шлях становлення людини як особистості і професіонала, який спрямований на самореалізацію і сприяє досягненню вершин особистісно -професійного розвитку (Реан, 2017). Згідно С. С. Кобаса, життєстійкість зміцнює психічне здоров'я та формує нові конструктивні механізмами для подолання життєвих труднощів. Вчений стверджував, що життєстійкість формує схильність сприймати потенційно складні життєві ситуації як менш загрозливі та небезпечні (Kobasa, Maddi, 1982). У кожної людини є внутрішня здатність усвідомлювати ті фактори свого життя, які в перспективі можуть завдати їй біль та змусити страждати, однак вона може перелаштуватися так, щоб подолати їх (Rogers, 2003). Результати досліджень показують, що життєстійкі люди, в подальшому так само, як і менш витривалі люди, стикаються з складними життєвими ситуаціями, проте вони оцінюють їх як менш стресові, зберігають оптимізм та віру у можливість впоратися з ними (Westman, 1990). Тобто, життєстійкість трансформує два компоненти сприйняття: вона знижує оцінку загрози й збільшує очікування успішного подолання труднощів. Життєстійкість пов'язана з вибором стратегії подолання складних життєвих ситуацій (Williams, 1992). Життєстійка особистість надає перевагу активним, трансформуючим копінгам. Вона перетворює всі труднощі у позитивний досвід за допомогою проблемно - орієнтованих стратегій, які спочатку формують у неї навички життєстійкості, а потім, за рахунок цих навичок, продовжує долати наступні виклики долі. Так, вона починає здійснювати самотворення, самопроектування, детермінувати свій розвиток та подальший життєвий шлях. Самопроектування артикулюється як процес ампліфікації і трансформації смислової системи особистості, що здійснюється шляхом розуміння та інтерпретації її досвіду і спирається як на внутрішні інтенції особистості, так і на соціокультурні дискурси (Анцыферова, 2005). Самотворення розширює межі фактичної дійсності, прориває людину у новий смисловий простір безмежних можливостей. Згідно поглядів М. К. Мамардашвілі, необхідною умовою для набуття особистістю нового досвіду є її відкритість та готовність виходити за межі знайомого, звичного, повсякденного (Мамардашвили, 2001). Формування нової особистісної у складній життєвій ситуації супроводжується змінами у суб'єктивній картині життєвого шляху.

В антропологічному підході Б. Г. Ананьєва підкреслюється провідна роль людини у власному особистісному розвитку, обґрунтовуючи це просторово - часовими закономірностями. У часовому вимірі, особистість, впродовж життєвого шляху, здійснює перехід з об'єктної позиції в суб'єктну; а у просторовому вимірі, відбувається зростання ролі чинників власної активності в процесі розвитку, у зв'язку з підвищенням рівня організації особистісних властивостей людини від індивіда до індивідуальності (Ананьев, 2000). Таким чином, головною ознакою самотворення особистості є її дієвий характер, а саме цілеспрямована активність в усіх сферах життя. Самотворення особистості обумовлюється світоглядними позиціями, які є основою внутрішнього світу особистості (Володарська, 2015). Вони проявляються в процесі рефлексії, яка сприяє усвідомленню власного «Я» та свого місця в світі. Світоглядні позиції регулюють поведінку в усіх життєвих ситуаціях, впливають на взаємини з оточуючими, визначають соціокультурну спрямованість особистості. Відтак, усвідомлення особистістю себе, позитивне самоставлення та стійкі світоглядні позиції становлять основу життєстійкості. Як зазначає М. Й. Боришевський: «Визначившись в основних напрямах власної активності, окресливши стратегію свого життєвого шляху, особистість як соціальна істота здатна з позицій усвідомлення провідних цілей щоразу по-новому оцінювати свої інтелектуальні можливості, моральні якості, систему ціннісних орієнтирів, що стали регуляторами її діяльності, поведінки. Формування власного образу (внутрішнього) і іміджу (соціального образу), створення свого уявлення про себе, свого образу створюють нові внутрішні можливості для самотворення» (Психологія самоактивності учнів у виховному процесі,1999). Особистість формує бачення свого місця в цьому світі, здійснює самотворення, формує свій внутрішній образ (Тавровецька, 2020). Таким чином, особистість є активним учасником свого життєвого шляху, оперуючи світоглядними уявленнями, вона творить свою життєву реальність. В цій реальності акумулюється її соціальний досвід, який представлений в світоглядних універсаліях. Урахування усіх життєвих складнощів цього опанування в реальному житті впливає на формування життєстійкості, яка надалі буде формувати суб'єктивне сприйняття всіх життєвих ситуацій, детермінувати життєвий шлях та глибинні переживання людини. Світоглядні уявлення визначають життєву програму особистості, вони містить систему цілей, яка виконує роль своєрідних програм життєтворчості. Психологічний зміст цих програм характеризуються смисловим наповненням, який утворює пізнавальний образ оточуючої дійсності.

Висновки

Отже, складна життєва ситуація є провідним психологічним механізмом трансформації особистості та основним стимулом до внутрішніх змін. Вона надає шанс переосмислити власне буття й вибудувати нову позицію щодо власної життєдіяльності. Здатна реорганізувати життєвий простір, забезпечивши новий якісний розвиток особистості. Переживаючи складну життєву ситуацію людина спроможна переосмислити ціннісні орієнтації, віднайти особистісні смисли та краще пізнати себе.

Складна життєва ситуація формує нові психічні властивості, зміцнює афективну сферу та вдосконалює когнітивну, інтегруючи новий здобутий досвід, забезпечує якісно нове функціонування поведінки особистості. Зміцнює волю, загартовує психічний дух та розширює можливості для особистісного зростання. Складна життєва ситуація є психологічним регулятором, який інтеріорізуючись крізь зовнішні стимули у внутрішні, формує новоутворення особистості, допомагаючи вибудувати, конструктивні зв'язки між минулим, теперішнім та майбутнім, ефективно зорієнтуватися на нові звершення.