Корекція тривожних станів молодших школярів засобами кататимно – імагінативної психотерапії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

"ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ"

Галузь знань "Соціальні та поведінкові науки"

Спеціальність: Психологія

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Актуальні проблеми медичної психології ТУ"

на тему: "Корекція тривожних станів молодших школярів засобами кататимно - імагінативної психотерапії"

Виконала студентка групи ТУ-8-21-М1ПС(2.0здс)

Горпиненко Н.Г.

Київ 2021



ЗМІСТ

ВСТУП

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ «ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТРИВОЖНИХ СТАНІВ ШКОЛЯРІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 ОЗНАКИ ШКІЛЬНОЇ ТРИВОЖНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ШКІЛЬНОЇ ТРИВОЖНОСТІ

ДРУГИЙ РОЗДІЛ « ХАРАКТЕРИСТИКА ТРИВОЖНИХ СТАНІВ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ»

2.1 ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ТРИВОЖНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

1.2 ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНІХ ТА ВНУТРІШНІХ ОЗНАК ТРИВОЖНОСТІ

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ « КОРЕКЦІЯ ТРИВОЖНИХ СТАНІВ МЕТОДОМ ІМАГІНАТИВНО-КАТАТИМНОЇ ТЕРАПІЇ

3.1 ДІАГНОСТИКА ТРИВОЖНИХ СТАНІВ

3.2 ОПИС МЕТОДУ

3.3 ТЕХНІКА ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ МЕТОДОМ СИМВОЛДРАМИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Дана робота присвячена дослідженням вивченню проблеми тривожності у дітей молодшого шкільного віку.

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку психологічної науки відзначається особливою увагою до проблем практичної психології. Це пов'язано з швидкими темпами життя, збільшенням кількості і якості стресів, які переживає людина в наш час, тож розвиток практичної психології направляє свій курс на віднайдення і використання таких методів психотерапії, які б не потребували використання багато часу і приносили максимум користі клієнту. шкільна тривожність терапія діагностика

Одним із напрямків розвитку практичної психології є дослідження, що стосуються психологічної корекції різних порушень у розвитку дітей. Серед них, на нашу думку, першочерговою є проблема психологічної допомоги дітям, у яких наявні порушення емоційної сфери. Серед приводів звертання до психолога, емоційне неблагополуччя дитини є одним із найтиповіших. І, нарешті, гармонійний розвиток особистості дитини та забезпечення її психологічного здоров'я є одним із першочергових завдань сучасної освіти.

Це дослідження спрямоване на вивчення проблем, пов'язаних із тривожними станами молодших школярів, оскільки їх дезадаптивна форма знижує здатність молодших школярів до суспільної адаптації, впливає негативно на здійснення навчальної діяльності, що у цьому віці є провідною. Таким чином, психологічна корекція дезадаптивних форм тривожних станів є необхідною умовою забезпечення гармонійного, повноцінного особистісного розвитку молодших школярів.

Результати досліджень тривоги, страху та тривожності у дітей та їх психокорекції представлені у працях Абрамової Г.С., Алворда М., Астапова В.М., Бейкера П., Варги А.Я., Захарова О.І., Ізарда К.Є., Коротаєвої О.В., Костіної Л.М., Кочубей Б.І., Лаврентьєвої Г.П., Лютової К.К., Моніної Г.Б., Неймарк М.С., Новікової О.В., Прихожан О.М., Співаковської А.С., Титаренко Т.М., Шевцової І.В. та ін. Деякі аспекти психокорекції невротичної поведінки молодших школярів досліджувалися Бовть О.Б., Головко О.А., Дзюбко Л.В., Карпенко Н.В., Пономаренко Л.П., Товканець Г.В. та ін.

Аналіз наукової літератури показує, що проблему дитячої тривоги, тривожності, страхів та їх психологічної корекції у вітчизняній психології розглянуто в основному через призму соціальних взаємодій та їх проявів, що ж стосується внутрішнього змісту тривожності, то цей аспект досі мало вивчений і описаний. З моєї точки зору, саме внутрішній зміст визначає сутність тривожних переживань та закономірності їх виникнення, і його вивчення дозволяє більш глибоко зрозуміти природу схильності до дезадаптивної форми тривожності та розробити шляхи її корекції. В цьому питанні добре підходить глибинно-зорієнтований метод кататимно-імагінативної психотерапії. Викладені міркування свідчать про актуальність та доцільність дослідження курсової роботи “Корекція тривожних станів молодших школярів засобами кататимно-імагінативної психотерапії”.

Об'єкт дослідження: тривожні стани дітей молодшого шкільного віку;

Предмет дослідження: взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх характеристик тривожних станів; шляхи корекції їх дезадаптивної форми у молодших школярів засобами кататимно-імагінативної психотерапії;

Мета дослідження полягає у з'ясуванні основних характеристик тривожних станів, у тому числі внутрішніх, а також розробці оптимальних шляхів корекції їх дезадаптивної форми у молодших школярів;

Робота складається з трьох розділів, які містять підрозділи.

Завдання дослідження:

1.Дослідити внутрішні та зовнішні характеристики тривожних станів молодших школярів та взаємозв'язки між ними;

2.Дослідити етіологію виникнення схильності до дезадаптивної форми тривожних станів та обґрунтувати доцільність застосування до її корекції глибинно зорієнтованого підходу;

3.Розробити психокорекційну програму для роботи з молодшими школярами, у яких спостерігається дезадаптивна форма тривожних станів, спираючись на теоретико-методичні положення кататимно-імагінативної психотерапії та дані дослідження;

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використано комплекс теоретичних і емпіричних методів, а саме: теоретичний аналіз наукових джерел з досліджуваної проблеми,спостереження, аналіз імагінативного матеріалу дітей, діагностичні та корекційні методи кататимно-імагінативної психотерапії.

Робота складається з трьох розділів, які містять підрозділи.



1. РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТРИВОЖНИХ СТАНІВ ШКОЛЯРІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ.

1.1 Ознаки шкільної тривожності

Тривожність -- це схильність переживати емоційне хвилювання, тривогу, що виникають у ситуаціях невизначеної загрози якійсь очікуваній події і виявляється у прогнозуванні несприятливого її завершення. Тривожна дитина живе у стані постійного безпричинного страху, напруження від думки: «Аби чогось не сталося». Підвищена тривожність робить поведінку дитини метушливою, неспокійною, розсіяною. Такий емоційний супровід значно зростає в умовах особистої відповідальності за щось і негативно позначається на характері, котрий набуває рис невпевненості, заниженої самооцінки, внутрішнього конфлікту між високим рівнем домагань і низькою самооцінкою своїх можливостей та успішності.

У першому класі тривога дитини пов'язана з незвичним становищем як таким: нова соціальна роль зміна, розпорядку дня; збільшення навантаження. Тривожність відчуває більшість першокласників перші місяці навчання. Діти бояться запізнитися на урок, щось загубити зі шкільних речей. Навіть часто бачать страхітливі сни, пов'язані зі школою. У початкових класах учні дуже хвилюються за оцінки та бояться втратити любов і повагу вчителя. Та зрештою тривожність знижується. Саме тоді виявляються діти, у яких тривожність є особистісною рисою, коли вони: ухиляються від складних навчальних ситуацій, відмовляються відповідати біля дошки (аби не зазнати невдачі); починають заїкатися або говорять так тихо, що їх майже не чутно.

Виділяють суттєві ознаки прояву тривожності дітей молодшого шкільного віку:

1. Починають сумніватися в своїх здібностях і силах, що призводить до формування заниженої самооцінки;

2. Вони постійно знаходяться в пригніченому стані;

3. Тривожні діти дуже вразливі до власних невдач, критично звертають увагу на них, схильні відмовлятися від діяльності, в якій вони відчувають труднощі;

4. Можна відзначити значну різницю в поведінці на уроці і поза ним (після уроків - активні, товариські і безпосередні, а на уроках - затиснуті і напружені; відповідають на поставлені запитання педагогом тихим і ледве чутним голосом, можуть почати заїкатися);

5. Мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони можуть гризти нігті, смоктати пальці, крутити волосся тощо). Це пояснюється зменшенням у них емоційної напруженості, заспокоєння.

1.2 Причини виникнення тривожності молодших школярів.

Відчуття тривоги у шкільному віці неминуче. Більш того, у «помірних дозах» вона мотивує і мобілізує учня. Та є певна критична точка, індивідуальна для кожної особистості. Якщо інтенсивність тривоги перевищена -- розпочинається руйнівний вплив на психіку та організм дитини.

Для більш детального розуміння поставленої проблеми слід окреслити найбільш значущі психологічні та педагогічні причини виникнення тривожності.

1. Причиною тривожності може стати психічна і фізична виснаженість унаслідок втоми. Доведено, що рівень тривожності підвищується в учнів після шести навчальних тижнів. Тож для відновлення організму потрібен принаймні тиждень відпочинку. Проте традиційно навчальні чверті тривають щонайменше два місяці.

2. Психічні особливості деяких дітей - якщо дитина має вади мовлення або проблеми з пам'яттю, загальноприйняті прийоми навчання й оцінювання (усні опитування, заучування великих текстів тощо) можуть бути причинами постійного стресу.

3.Фактори сімейного виховання зазвичай є базисною причиною тривожності. Це впливає на виникнення емоційних порушень і неврозів. Поведінка тривожних дітей в сім'ї проявляється значно менш впевнено, аніж у емоційно благополучних однолітків.

4.Шкільна успішність. У тривожних дітей найчастіше спостерігається незадоволеність своєю успішністю; це не залежить від оцінок. Зазвичай свої бали вони пов'язують з різними причинами: від «незаслуженої» поведінки вчителя до «випадковості» гарної оцінки. Ці діти беруть до уваги ставлення батьків до цієї оцінки та одночасно осмислюють її через призму ставлення до себе вчителя. Ці дві причини яскраво проявляються у молодших школярів. Особливо у дітей яскраво проявляється страх розчарувати батьків або бажання відповідати їх уявленням, - ці страхи є найбільш поширеними .

5. Взаємовідносини з вчителями. Однією з основних причин тривожності зазвичай є несприятливі відносини, конфлікти, грубість і нетактовна поведінка вчителів по відношенню до дітей. Це неминуче веде до дидактогенії або неврозу. При цьому непрофесійна поведінка педагога впливає на загальний рівень тривожності всього класу, істотно підвищуючи його. Особливо це властиво дітям 1-го і 2-го класів. В результаті, діти стають безпорадними, не мають захисту і не в змозі чинити опір.

6. Взаємини з однолітками. Діти з тривожністю можуть займати положення від вкрай несприятливого - «аутсайдера» до дуже соціальної зірки». Тут буде чітко простежуватися вплив тривожності на особливості і характер спілкування. Крім цього, тривожні школярі значно частіше, ніж їх емоційно благополучні однолітки, оцінюють групу однолітків як ненадійну, домінантну, яка відкидає. Тому ці діти переживають стан беззахисності, залежності, що випливає зі створюваних характеристик такого спілкування .

7. Внутрішній конфлікт. Іноді головним джерелом тривожності виступає внутрішній конфлікт; цей конфлікт пов'язаний зі ставленням до себе, самооцінкою, Я-концепцією. Внутрішній конфлікт виникає від рівня самооцінки, яка формується вже до 4-го класу. У зв'язку з цим, ставлення дитини до себе буває дуже різним. Це залежить від якості взаємодії школяра з дітьми та дорослими.

8. Емоційний досвід. Стійкий зв'язок тривожності і несприятливого емоційного досвіду спостерігається у зв'язку з запам'ятовуванням переважно несприятливих, неуспішних подій. Зазвичай краще запам'ятовуються переважно негативні події..

В цілому причиною тривоги може бути все, що порушує у дитини в її взаєминах з оточуючими людьми.



2 РОЗДІЛ. ХАРАКТЕРИСТИКА ТРИВОЖНИХ СТАНІВ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Особливості прояву тривожності особистості у молодшому шкільному віці

Важливим періодом онтогенезу психічного розвитку є молодший шкільний вік. Проблема тривожності, як відносно усталеного особистісного утворення в молодшому шкільному віці, нечасто постає у чистому вигляді. Почуття тривоги неминуче супроводжує навчальну діяльність у будь-якій, навіть ідеальній школі, оскільки сама ситуація пізнання нового приховує у собі невизначеність, протиріччя й відповідно і привід для тривоги. Навчання й розвиток дитини найкраще перебігає тоді, коли тривога знаходиться на оптимальному рівні і коли дитина навчається реагувати на неї адекватно. Інтенсивність переживання тривоги не повинна перевищувати індивідуальної для кожної дитини межі, після якої вона починає виявляти деструктивний, а не конструктивний вплив. У молодших школярів тривожність є результатом фрустрації потреби в захищеності з боку найближчого оточення і представляє собою функцію порушення стосунків з близькими дорослими. Дитина, для якої властивий високий рівень тривожності, відрізняється частими проявами неспокою, великою кількістю страхів у ситуаціях, коли їй нічого не загрожує. Такий учень може бути залежним від оцінок дорослих . Значне місце в житті молодшого школяра займають почуття як мотиви поведінки. Розвиток емоційної сфери в цей період характеризується підсиленням стриманості й усвідомленості в проявах емоцій, підвищенням емоційної стійкості. Молодший школяр прагне більш стримано виявляти власні емоції, особливо негативні, що пов'язано з розрізненням ситуацій, в яких можна чи не можна виявляти власні почуття, тобто довільність поведінки поступово починає позначатися на сфері почуттів. Однак, загалом для дітей молодшого шкільного віку характерні вразливість і чутливість. Поряд з підвищенням довільності емоційного процесу, в молодшому шкільному віці змінюється змістова сторона емоцій і почуттів. Активно розвиваються вищі почуття: інтелектуальні (допитливість, здивування, сумнів, інтелектуальне задоволення), моральні (почуття товариськості, дружби, обов'язку, співчуття, обурення від відчуття несправедливості тощо), естетичні. Значний вплив на формування емоцій молодших школярів має навчальна діяльність, стосунки з учителем і колективом класу. Саме емоційне ставлення до вчителя є своєрідним сигналом в емоційній сфері учня, при цьому особливо важливою для дитини є функція вчителя як арбітра: емоційне забарвлення, що виникає в результаті оцінки вчителя, підсилює чи послаблює мотиви учіння, змінює самооцінку і рівень домагань молодшого школяра, тому байдужість до учіння і, насамперед, до оцінок учителя в цьому віці можна вважати показником відхилення. Перевага негативних емоційних станів спричиняють виникнення тривоги, емоційних розладів, відхилень у розвитку особистості дитини, порушень у неї соціальних контактів.

Так, властиві дитині переживання тривоги, страху, сумніву, побоювання за відсутності коригуючих заходів закріплюється та перетворюються на рису характеру - тривожність, невпевненість у собі. Такі особистісні якості починають регулювати психічну діяльність та поведінку дитини негативним чином. Все це може відобразитися на формуванні небагатої життєвої позиції, а в окремих випадках, спричинити затримку психічного розвитку. Без об'єктивної оцінки реального стану та потенціалу розвитку кожної дитини не можливо створити умови для її всебічного розвитку. Особливо важливо це в початковій школі. Оцінюючи розвиток молодшого школяра, в першу чергу концентрують увагу на його інтелектуальній сфері, вважаючи, що її розвиток є достатньою умовою для особистісної успішності. Однак початок шкільного навчання відображається в першу чергу на емоційному стані дитини. Для психічного здоров'я, нормального перебігу різних видів діяльності як дорослої людини, так і дитини потрібна збалансованість емоцій. Порушення емоційного балансу, тривала перевага негативних емоційних станів спричиняють виникнення емоційних розладів, відхилень у розвитку особистості дитини, порушень у неї соціальних контактів. Найбільш значущими для цього віку є емоції тривоги, страху, інтересу та радощі. Емоції інтересу та радощі тісно пов'язані з пізнавальною діяльністю. Інтелектуальний успіх неможливий без активного емоційного переживання. Інтерес розглядається К. Ізардом як фундаментальна, вроджена емоція, яка домінує серед інших і без якої розвиток мислення був би порушений. Інтерес пов'язаний з емоцією радості. Їх взаємодія - своєрідна емоційна основа теоретичної діяльності дитини. Позитивний емоційний фон є необхідним у ході пізнавальної діяльності. Емоційна сфера молодшого школяра є вразливою і залежною від оточення. Стикаючись з проблемами шкільного життя, дитина свідомо чи неусвідомлено пристосовується до оточуючого її фізичного і соціального середовища, яке задовольняє її чи породжує у неї тривогу. У цілому тривога забезпечує людині достатню підготовку до дій у новій чи кризовій ситуації і є необхідною емоцією для розвитку особистості дитини. Часте переживання подібної емоції може зумовити формування стану «тривожності», який характеризується підвищеною схильністю до переживань, побоювань та неспокою. Саме тривожність, як визначають дослідники і практичні психологи, лежить в основі цілого ряду труднощів дитинства. У психологічній літературі тривожність, як правило, розглядають як системну рису, яка проявляється на усіх рівнях активності людини . Молодший шкільний вік традиційно вважається емоційно насиченим. Це пов'язано з тим, що вступ до школи розширює коло потенційно тривожних подій, характеризується віковою кризою розвитку, коли дитина стає особливо емоційно збудливою, що відбувається на фоні процесу адаптації до нової ролі - школяра. Тривога є елементом адаптаційного процесу. Тому найбільші хвилювання характерні для першокласників, для яких відвідування школи представляє собою нову форму організації життя. Шкільна тривожність першокласника персоніфікована і концентрується навколо небажання засмутити близьких людей. Як правило, після завершення адаптаційного періоду рівень тривожності у більшості першокласників нормалізується. У другому, третьому класі дитина повністю орієнтується в системі навчальної діяльності і шкільних вимог, що дає підставу вважати, що тривожність знижується. У той же час, особистісний розвиток приводить до того, що спектр потенціальних причин шкільної тривожності розширюється. Нестабільним періодом у шкільному житті дитини є момент переходу дитини до середньої школи, який супроводжується зміною системи шкільних вимог, вимагає адаптаційних зусиль, і, відповідно, спричинює підвищення рівня шкільної тривожності. Шкільна тривожність може проявлятися різноманітними способами. Основними діагностичними ознаками шкільної тривожності є пасивність на уроках, уникання публічних відповідей, збентеження при зауваженнях, які поєднуються із погіршенням соматичного здоров'я дітей, небажанням ходити до школи і надмірною пильністю при виконанні завдань. З моменту, коли дитина пішла в школу, її емоційний розвиток більше, ніж раніше, залежить від того досвіду, який вона здобуває поза домом, сім'єю. Стани дитини відбивають сприйняття навколишнього світу, рамки якого тепер розширюються. Незрозумілі і вигадані тривоги минулих років змінюються іншими, більш усвідомленими: уроки, уколи, природні явища, відносини між однолітками. Час від часу у дітей шкільного віку з'являється небажання йти до школи. Це може бути страх перед невдачею, боязнь критики з боку вчителів, страх бути відкинутим батьками або однолітками. Молодший шкільний вік - період вбирання, накопичення знань, переважно період засвоєння. Успішному виконанню цієї важливої життєвої функції сприяють характерні здібності дітей цього віку: довірливе 38 підпорядкування авторитету, підвищена сприйнятливість, вразливість, наївно-ігрове ставлення багато до чого, із чим учень має справу. У молодших школярів кожна із здібностей виступає, переважно, позитивною стороною і неповторною своєрідністю даного віку. Деякі з особливостей молодших школярів у наступні роки сходять нанівець, інші багато в чому змінюють своє значення. Слід враховувати в цьому різну міру виразності в окремих дітей тієї чи іншої вікової риси. Але безсумнівно, що розглянуті особливості істотно позначаються на пізнавальних можливостях дітей і зумовлюють подальший загальний розвиток. Висока сприйнятливість до оточуючого впливу, прихильність до засвоєння, дуже важлива сторона інтелекту, яка характеризує розумові здібності дитини у майбутньому.

Підвищена тривожність у дошкільному та молодшому шкільному віці перешкоджає успішності їх діяльності під впливом оцінкової інструкції дорослого. Тривожними виявляються як підвищення хвилювання дорослого, його надмірна занепокоєність результатами, так і надмірна суворість, офіційність, підкреслювання значущості успішного навчання. Динамічне значення тривоги як емоційного процесу є подвійним: тривога може підвищувати тонус, енергію психічної діяльності і може знижувати, гальмувати її. Фізіологічною основою тривоги є гальмування, в динамічному процесі тривоги є всі ступені та варіації процесу гальмування. У працях Н. Лейтеса розкрито механізм вікової чутливості, - тієї особливої здатності, яка щоразу «по-своєму» властива кожному періоду дитинства. Вона може виявлятися в своєрідності реагування, більшою або меншою яскравістю уяви чи вибірковістю уваги. Неодинаковість вікової чутливості призводить до того, що у окремі періоди дитинства виникають найсприятливіші внутрішні умови для розвитку психіки у головних, для цієї пори життя, напрямах. Отже, є і підйом відповідний цим «напрямкам» здібностей. Молодший шкільний вік - це період набуття знань, їх засвоєння. Вікові особливості розвитку інтелекту та здібностей характеризуються зростанням темпу розумової активності, потреби до розумової напруги, зосередженістю уваги, збільшенням об`єму пам`яті, розвитком мислительних операцій, умінь аналізувати, синтезувати, порівнювати факти, події.

Важливої причиною підвищення тривожності молодших школярів - недостатній рівень фізіологічної й інтелектуальної зрілості, що спостерігається в багатьох дітей і в певному змісті є закономірним. Зарахування в школу збігається з віковою кризою, з якої різні діти виходять у різний час і з різними надбаннями. Хтось активний і кмітливий, інший пригнічує повільністю, третій дратує впертістю й агресивністю. Великою мірою тривожність пов'язана із незадоволенням потреб молодшого школяра. І якщо в дитини є тривожність в одній сфері, то вона впливає і на інші сфери життя, блокуючи і викривляючи при цьому нормальний, повноцінний розвиток особистості.

Поведінка підвищеннотривожних дітей має такі особливості:

1. Високотривожні індивіди емоційно гостріше, ніж низкотривожні, реагують на повідомлення стосовно невдачі.

2. Високотривожні діти гірше, ніж низькотривожні, працюють у стресових ситуаціях чи умовах дефіциту часу, відведеного на рішення завдання.

3. Побоювання невдачі -- характерна риса високотривожних. Цей страх у них домінує над прагненням до досягнення успіху.

4. Мотивація досягнення успіхів переважає у низькотривожних людей. Зазвичай вона переважує побоювання можливої невдачі.

5. Для високотривожних людей більшою стимулюючою силою є повідомлення про успіх, ніж про невдачу.

6. Низькотривожних дітей більше стимулює повідомлення стосовно невдачі.

7. Особистісна тривожність привертає індивіда до сприйняття й оцінки багатьох об'єктивно безпечних ситуацій як таких, яких зазнають у собі угрозу.

Головною зовнішньою характеристикою прояву тривожності виступає шкільна дезадаптація -- це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи.

Ознаки дезадаптації:

- підвищена стомлюваність,

- Дратівливість,

- спалахи гніву,

- агресивність або надмірна сором'язливість,

- замкнутість,

- підвищена тривожність,

- низька самооцінка.

За перших ознак дезадаптації необхідно провести роботу з педагогічним колективом, батьками та дітьми.

Прояви дезадаптації:

- відставання від навчальної програми,

- зниження працездатності наприкінці дня;

- недисциплінованість;

- порушення правил поведінки;

- невміння будувати взаємини з однолітками та дорослими;

- підвищена тривожність;

- неуспішність у навчанні.

Подолання шкільної дезадаптації має бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.

Основні причини труднощів під час адаптації:

- Психофізіологічні (слабкий тип нервової системи підвищена сенситивність, надмірна збуджуваність);

- Особливості розвитку (несформованість емоційно-вольової сфери, слабка саморегуляція поведінки);

- Недоліки сімейного виховання (несприйняття дитини батьківська вседозволеність тощо);

- Недосконала система організації освітнього процесу.



2.2 Характеристика зовнішніх та внутрішніх ознак тривожності молодших школярів

З'ясовано, що тривожні стани мають такий спектр зовнішніх характеристик: тимчасовість та епізодичність прояву, нестійкість у структурі особистості, наявність адаптивної та дезадаптивної форм, різного ступеня інтенсивності тривожних переживань; комбінування різного ступеня інтенсивності тривожних переживань у одних і тих самих дітей у різних соціальних ситуаціях; наявність поведінкового, когнітивного та емоційного компонентів, що можуть проявлятися безпосередньо або опосередковано через образ, прямо або символічно.

Показано, що існує зв'язок між внутрішніми та зовнішніми характеристиками тривожних станів. Зокрема, глибинний зміст тривожних переживань впливає на форму тривожних станів, їх інтенсивність, окреслює ситуації, в яких проявляється дезадаптивна форма переживань, організовує специфічним чином емоційні, когнітивні та поведінкові прояви дітей.

Внутрішні характеристики тривожних станів проявляються через глибинний зміст тривожних переживань, який змінюється відповідно до актуальних прагнень дитини, пов'язаних з віковими завданнями її розвитку. Якщо тривожні переживання на попередніх етапах розвитку не забезпечили адекватного втілення основних прагнень дитини, то їх зміст не втрачає свого значення і на наступних етапах розвитку, актуалізуючи більш ранні прагнення дитини. Тривожні стани набувають адаптивного значення, якщо вони пов'язані з адекватними вікові тривожними переживаннями, і, відповідно, дезадаптивного значення, якщо вони пов'язані з більш ранніми переживаннями.



3 РОЗДІЛ. КОРЕКЦІЯ ТРИВОЖНИХ СТАНІВ МЕТОДОМ ІМАГІНАТИВНО-КАТАТИМНОЇ ТЕРАПІЇ

3.1 Діагностика тривожних станів

Чому діагностика тривожності і агресивності школярів молодших класів проводиться саме в навчальний час? Тому що даний психічний розлад проявляється в період з 7 до 11 років. У школі дитина стикається з першими Методика Р. від Тэммл, Ф. Амена і М. Дорки

Діагностику тривожності школярів молодших класів можна проводити за ще одного унікального і ефективного методу, який був розроблений трьома американськими психологами: Р. Тэммл, Ф. Амена і М. Дорки. Він являє собою тестовий опитування у вигляді ілюстрацій, де діти повинні описувати життєві ситуації. Кожен малюнок важливо показувати в суворій послідовності, при цьому потрібно давати дитині, щоб та уважно вивчила усі картинки і розповіла про те, що відбувається на них.

Наприклад, перше тестове зображення розповідає про хлопчика і дівчинку, які грають у м'яч. На ілюстрації обличчя дівчинки стерто, а нижче представлені два варіанти емоцій -- смуток і радість. Досліджуваний повинен вибрати щось одне, а потім поділитися своїми враженнями про побачене з тестуючим. При цьому для хлопчиків і дівчаток йдуть аналогічні малюнки, але головний герой відповідає досліджуваній дитині.

Методики для діагностики рівня тривожності школярів молодших класів включають в себе обов'язкове вивчення загального стану дітей. Важливо виявити на ранніх стадіях симптоми, які вказують на наявність даного типу розладу. Їх можуть помітити і батьки, і вчителі, а також визначити з допомогою анонімного конфіденційного опитування.

Напевно, найпоширенішим проявом тривожного розладу є відмова йти в школу. Таке негативне ставлення до навчального закладу часто замінюється терміном «шкільна фобія. Деякі діти скаржаться безпосередньо на занепокоєння, описуючи його як те, що не дає їм спокою. Наприклад, «я боюся, що ніколи не побачу вас знову» (страх розлуки), «я боюся, що діти будуть сміятися наді мною» (соціальні фобії). У той же час більшість дітей описує дискомфорт як соматичні скарги: «Я не можу ходити в школу, тому що у мене болить живіт». Такі скарги можуть призвести до деякої плутанини, так як дитина часто говорить правду. Розлад шлунка, нудота і головний біль часто розвиваються у тривожних дітей.

Популярна методика визначення тривожності у дітей, які навчаються в школі, побудована на запитаннях. Діти відповідають на них односкладовими «Так» (+) або «Ні» (-), потім психолог підраховує кількість плюсів і мінусів.

Тест дуже великий і налічує понад 50 питань, самої різної спрямованості: тут важливо зрозуміти, наскільки дитині комфортно з колективом, важко йому робити домашні, контрольні завдання, боїться виглядати безглуздо.

Серед питань тесту присутні наступні:

1. Наскільки важко триматися на одному рівні з однокласниками?

2. Є хвилювання перед перевіркою домашнього завдання?

3. Сниться розлючений вчитель ?

4. Доводилося терпіти побої від однокласників?

5. Є бажання, щоб учитель розповідав новий матеріал більш повільно і грунтовно?

6. Є боязнь відповідати через страх, боязнь сказати дурість?

7. Чи трапляється чути глузування однокласників?

8. Є боязнь принести додому двійки або трійки?

9. Присутній іноді відчуття самотності у своєму класі, відчуття, що ніхто не поділяє інтересів?

10. Чи правда, що всі однокласники, друзі?

Питання тесту будуються так, що суть повторюється, але кожного разу вони побудовані інакше, мають різне емоційне забарвлення. Психолог варіює підхід, таким чином, намагаючись з'ясувати справжні причини тривожності у дітей.

Велика праця - грамотно обробити дані. Тут вкрай важлива трактування питань. Там, де дитина відповідає «ні» (а в ключі вказана позитивна відповідь), результат може бути сприйнятий як прояв внутрішнього стану тривоги . Далі вираховується загальна кількість: якщо число неспівпадань більше 50%, спеціаліст робить висновок про наявність підвищеної тривожності, потреби шукати метод корекції тривожності у підлітків і дітей молодшого шкільного віку.

3.2 Опис методу

Попереднім умовою проведення психотерапії є встановлення під час одній або кількох попередніх розмов довірчих відносин між пацієнтом і терапевтом, і навіть збір даних про пацієнта (анамнез).

Пацієнта, лежачого з заплющеними очима у зручному кріслі вводять у стан розслаблення. Досить попросити дитину лягти або сісти, заплющити очі і розслабитися.

Після досягнення пацієнтом стану розслаблення, їй пропонується уявити образи на задану психотерапевтом у відкритій формі тему -- стандартний мотив.

Представляючи образи, пацієнт розповідає про свої переживання психотерапевту, що сидить поруч. Психотерапевт хіба що «супроводжує» пацієнта у його образах і, якщо потрібно, посилює їх протягом терапії.

Участь психотерапевта зовні виявляється у тому, що за певні часові відтінки з допомогою коментарів типу «так», «угу», вигуків типу «Ось як!», повторення описів пацієнта, і навіть за допомогою питань про деталі і властивості образу він сигналізує про те, що уважно стежить за перебігом розвитку образів пацієнта.

Тривалість уявлення образів залежить від віку пацієнта. Для дітей тривалість уявлення образів коливається залежно від віку дитини від 5 до 20 минут.

Курс психотерапії полягає, зазвичай, з 8 -- 15 сеансів, а в особливо складних випадках досягає іноді 30 -- 50 сеансів. Проте суттєві поліпшення наступають вже після кількох перших сеансів, до того, що навіть один єдиний сеанс може врятувати чи допомогти вирішити проблемну ситуацію.

Частота сеансів становить від 1 до 3 сеансів на тиждень. Оскільки метод символдрами справляє глибокий емоційний вплив і вимагає часу, щоб пережите під час сеансу прошло складні процеси внутрішнього психологічного пропрацювання, проводити сеанси щодня і більше, кілька разів на день категорично не рекомендується. Не рекомендується проводити сеанси рідше, ніж разів у неделю.

Символдрама проводиться в індивідуальній, груповий формі і у вигляді психотерапії пар, коли образи одночасно представляють або партнери, або дитина з одним із батьків. Символдрама є також складовою сімейної психотерапії.

3.3 Техніка проведення психотерапії методом символдрами

Перш за все необхідно встановити емоційно-особистісний контакт між дитиною і психотерапевтом. При цьому велике значення надається бесіді з дитиною про її радощі і турботи.

Працюючи з дитиною молодшого шкільного віку (від шести до дев'яти років), потрібно забезпечити зручне крісло з досить високою спинкою, щоб він міг зручно відкинути голову. Ця поза відповідає особливостям моторно-рухової активності даного віку, коли діти навіть із закритими очима здійснюють мимовільні рухи руками або ногами. На відміну від роботи з дорослим пацієнтом, при роботі з дитиною психотерапевта рекомендується сидіти не навпаки, а паралельно, поряд з пацієнтом. Сидіти при цьому слід особою не до вікна, а в бік темної частини кімнати.

Кожен сеанс символдрами починається з короткої попередньої бесіди, що триває від 5 до 15 хв. У ході цієї бесіди необхідно насамперед обговорити актуальний стан дитини, її самопочуття і реальну ситуацію. Можна запитати його про те, що відбувається в школі (оцінки, завдання) або вдома (наприклад, якщо хто-небудь захворів, приїхали гості і т.п.).

Потім можна перейти до теми попереднього сеансу. Майже всі діти приносять малюнок, який психотерапевт поставив їм намалювати після подання попереднього мотиву. Обговорюючи його, психотерапевт сприяє "пожвавленню" малюнка - наприклад, питаючи: "А що відбувається тут?", "Куди дивиться ця людина (звір)?", "Що б дереву найбільше хотілося зробити?" і т.п. Така бесіда пробуджує фантазію дитини і налаштовує його на роботу з наступним мотивом. Далі йдуть індукція розслаблення і власне уявлення образів.

По закінченні процедури подання образів відбувається подальше обговорення, в ході якого слід залишатися на рівні емоційного переживання, не проводячи ніякої інтерпретації та аналізу. Можна запитати про те, що було найприємнішим в образі, що було менш приємно, що було найяскравішим, що менш яскравим, що було реальним спогадом, а що - продуктом чистої фантазії. Можна розпитати про конкретні деталі образу, що з цього пацієнт вважає найважливішим і що справило на нього найбільше враження.

Важливе місце в роботі за методом символдрами займає малювання пацієнтом пережитого ним образу. Розроблена спеціальна методика проведення психодіагностики на основі малюнка, пережитого пацієнтом образу. Завдання намалювати пережите зазвичай дається пацієнту після закінчення представлення образу. Це свого роду спеціальне психотерапевтичне домашнє завдання. Обговорення малюнка відбувається, як правило, на початку наступного сеансу.

Іноді пацієнт малює безпосередньо відразу після представлення образу в кабінеті психолога. У цьому випадку завдання психолога - створити оптимальні можливості для найбільш повного саморозкриття особистості пацієнта. Для цього необхідно дати пацієнту повну свободу у виборі формату аркуша паперу, а також у виборі засобів для малювання. Краще всього, якщо пацієнт сам відріже необхідний йому для малювання аркуш паперу від великого рулону. У кабінеті психолога повинен бути досить великий вибір засобів для малювання: папір, олівці, крейда і фарби.

Терапевт просить пацієнта вибрати, чим він буде малювати, вирізати з рулону паперу лист "свого" формату і що-небудь намалювати протягом приблизно 20 хв. Якщо психотерапевт спостерігає за процесом малювання пацієнта, то необхідно фіксувати супроводжуючі його емоційні прояви. Якщо такого спостереження не проводиться, то по деяких емоційних реакціях можна зробити висновок по продавленням на зворотній стороні малюнка. Так, продавлювання, відповідні прямих лініях, уколів, поштовхам і гострим кутках, як правило, говорять про прояв агресії, а повторювані кругові рухи зазвичай свідчать про тривогу і страху. При цьому має велике значення, де розташовані ці кругові рухи (наприклад, багаторазове кругове окреслення навколо рота зображеної людини часто відповідає оральним і вербальним страхам; ці спостереження зроблені па великому статистичному матеріалі).

Психотерапевт повинен звернути увагу і на свої почуття, які у нього виникають при розгляді малюнка. Необхідно щоразу ясно позначати для себе ці емоції, бо це обов'язкова умова аналізу контрпереноса.

Основні мотиви символдрами для дітей і підлітків:

Луки.

Мотив луки має широке символічне значення. При роботі з дітьми та підлітками він використовується як вихідний образ кожного психотерапевтичного сеансу, після подання якого можна попросити уявити струмок, гору, будинок і т.д . Образ луки - це материнськи-оральний символ, що відображає як зв'язок з матір'ю і динамікою переживань першого року життя, так і актуальний стан, загальний фон настрою. Фактор настрою може бути представлений в погоді, пори року, часу доби, характері рослинності на лузі. У нормі це літню пору року або пізня весна, день або ранок, погода гарна, на небі сонце, навколо багата, соковита рослинність, представлена великою кількістю трав і квітів. Луг привітний, навіть ласкавий, залитий яскравим сонячним світлом.

Якщо ж на першому році життя дитина стикалася з певними проблемами (хвороба, фізичний або психологічний відсутність матері та ін.), А також у разі загального депресивного або тривожного фону настрою, небо може бути сірим і похмурим, все навколо може бути похмурим , може йти дощ або початися буря. Осіннє або зимову пору року може вказувати на ще глибшу, міцніше укорінену базову фрустрацію оральної потреби. Зимовий пейзаж може бути пов'язаний з характерним для підліткового віку механізмом захисту за типом аскетичного поведінки.

Слід розпитати пацієнта про розміри луки і про те, що знаходиться по його краях. Підлітки представляють іноді нескінченно простягнулися луки, що йдуть на багато кілометрів вдалину. У цьому може виявлятися недостатня диференціація меж їх власного "Я" і ілюзорні очікування щодо їхнього майбутнього життя. Інша крайність - дуже невелика, стиснута з усіх боків лісовими галявинами поляна - може свідчити про депресивні тенденції, пригніченому стані, скутості, закомплексованості.

Робота з мотивом луки, звичайно ж, не вичерпується описаною вище діагностичної стороною. Подання образу луки дає сильний психотерапевтичний ефект. У технічному відношенні пацієнтові пропонується робити на лузі все, що він хоче. При цьому пацієнту задається питання: "Чого б вам хотілося?" У пацієнта можуть з'явитися такі бажання, як погуляти, полежати у траві, зібрати букет квітів, вивчити околиці і т.д. Психотерапевт займає так звану дозвільну, все дозволяючу позицію.

Мотив луки можна давати пацієнтові як один раз, так і на багатьох наступних сеансах. Особливі труднощі для початківців психотерапевтів пов'язані з проблемою того, яким чином і як часто слід задавати під час сеансу уточнюючі питання. Занадто велика кількість питань може викликати негативний ефект, заважати або пригнічувати.

Проходження вздовж струмка.

Струмок - це орально-материнський символ, що відображає також динаміку внутрішніх психічних процесів і психічний розвиток в цілому, що показує, наскільки безперервно, гармонійно і послідовно протікає внутрішня психічна життя. Крім того, вода - це животворне начало, що дає оральну підживлення, плідний і зцілювальний елемент.

Мотив струмка задається, спираючись на мотив луки. Нерідко струмок на лузі напрошується як би сам собою. В інших випадках можна сказати пацієнтові, що, напевно, десь поблизу може бути струмок.

Далі пацієнта просять описати струмок. Він може бути як маленькою канавкою, так і широким потоком, річкою. Пацієнта розпитують про такі ознаки, як швидкість течії, чи немає загат, які температура і прозорість води, характер берегів і берегової рослинності. У нормі на струмку помітно звичайне протягом, вода чиста, прозора і прохолодна, приємне на смак.

Необхідно запитати пацієнта, як він себе почуває і що б йому хотілося. У той час як одні не проявляють ініціативи, іншим хочеться опустити у воду ноги, походити по струмку, скупатися або пройтися вздовж нього. Чим тривалішою образне уявлення мотиву струмка, тим плідніше в психотерапевтичному сенсі воно стає.

Струмок - це поточна вода, яка з джерела спрямовується до моря. Таким чином, основне глибинно-психологічне значення цього багатогранного мотиву постійно поточного потоку - це символічне вираження поточного психічного розвитку, безперешкодного розгортання психічної енергії. У той же час вода як одна з фундаментальних стихій світобудови, як основоположний елемент життя втілює в собі життєву енергію.

Після того як пацієнт детально розгляне і опише струмок, йому пропонується вибрати, піти йому вгору за течією до джерела або вниз за течією до моря. Вибір напрямку принципового значення не має. Дійшовши до джерела, пацієнт повинен його описати.

Б'є з лона "матері-землі" чисте, освіжаюче і прохолодне джерело, воно символізує оральне материнське забезпечення, а тим самим також і материнські груди. З діагностичної точки зору характер джерела відображає відносини між дитиною і матір'ю на першому році життя, тривалість і якість грудного вигодовування, емоційну близькість між дитиною і матір'ю і т.д.

Пацієнту пропонують спробувати воду на смак. Ознакою порушення може бути відмова спробувати воду, бо вона здається пацієнтові брудною, містить бактерії або може його отруїти. Якщо він, незважаючи на сумніви, все ж зважиться спробувати воду, то вона може мати неприємний або кислий смак, може виявитися гарячою або вкрай холодною, що вказує на порушення ранніх симбіотичних відносин "мати - дитина".

Особливо корисно взаємодія з уявної водою у разі психосоматичних захворювань. Деякі автори навіть говорять у цьому зв'язку про кататимность гідротерапії.

Інша можливість роботи з мотивом струмка - це простежити, як струмок тече до моря, поступово стаючи все ширше і ширше, як він протікає через різні ландшафти з мінливими декораціями і зрештою впадає в море. У цьому випадку саме море буде вже особливим мотивом.

Як показує практика, по ходу течії струмка часто виникають так звані мотиви перешкоди - недопущення, або "фіксовані образи". Вони дають сигнал про існуючі проблеми, і їх можна вважати ознаками порушення. Слідуючи за течією струмка, пацієнт часто через деякий час виявляє загату. Це може бути бетонна стіна, дощата перегородка, вода може потрапляти в ще більшу водойму перед міською стіною. З. Фрейд говорив у цьому зв'язку про "утиск", "застої" афектів у невротичних пацієнтів, при якому за допомогою катарсису або, точніше, "відреагування" психоаналітик добивався "відтоку, стікання афектів".

Сеанс, на якому пацієнтові пропонується простежити протягом струмка аж до впадіння в море, вимагає зазвичай більше часу. Шлях можна скоротити, запропонувавши пацієнтові в якийсь момент човен без весел, щоб плисти вниз за течією. Сплав на некерованою човні дозволяє зробити діагностичні висновки

Підйом вгору.

Мотив гори включає в себе чотири основні складові: розглядання і точний опис гори здалеку, підйом угору, опис відкривається з вершини гори панорами і спуск з гори.

При розгляді гори з боку важливо якомога докладніше описати її форму, висоту (приблизно), що на ній росте, які гірські породи її складають, покрита вона снігом і т.д.

З погляду діагностики, ми можемо одночасно розглядати кожен образ як з об'єктної, так і з суб'єктної позиції.

З об'єктної точки зору гора - це репрезентація найбільш важливих для пацієнта об'єктів. Гори з гострою вершиною пов'язані, насамперед, з батьківсько-чоловічим світом, а гори з округлою вершиною - з материнської-жіночим світом. У цьому відношенні підйом на гору особливо важливий у плані опрацювання статевої ідентифікації, самоствердження себе в ролі чоловіка або жінки.

З суб'єктної погляду висота гори характеризує рівень домагань і самооцінки пацієнта. У пацієнтів з заниженим рівнем домагань і самооцінки гора може виявитися всього лише пагорбом, в деяких випадках навіть просто купою піску або купою снігу. Явно завищений рівень домагань і самооцінки проявляється, навпаки, в дуже великий, високою, покритій снігом і льодовиками горе.

Наступний етап - це підйом в гору. Для здорового пацієнта це, як правило, нс становить великих труднощів. Символічне значення підйому в гору пов'язано з тими завданнями, які ставить перед нами життя. Люди, що пред'являють до себе високі вимоги, найчастіше марнолюбні, представляють високу гору, піднятися на яку складно і важко. Слід звертати увагу на крутизну підйому, необхідність дертися (можливо, з набором альпіністського спорядження). Якщо пацієнт знаходить зручний, прогулянковий шлях або передчасно стомлюється і повинен часто відпочивати, це вказує на те, яким чином дана людина звик вирішувати завдання або домагатися своїх цілей. Іншим характерною ознакою порушення може бути уникнення сходження взагалі. Пацієнти з особливо сильно вираженою істеричної структурою особистості виявляються відразу ж на вершині гори, повідомляючи психотерапевта, що вони "вже нагорі", тим самим як би перестрибуючи у своїй фантазії через труднощі підйому в гору.

На вершині гори відкривається панорама на всі боки, яку X. Лейнер назвав кататимность панорамою або, образно кажучи, "ландшафтом душі". Як показали різні експерименти з Кататимного переживання образів, існують певні закономірні особливості в тому, який вид відкривається в кожному з чотирьох напрямків. Відповідно до культурно-лінгвістичними механізмами символостворення, вид назад може символізувати погляд у минуле, вперед - очікування від майбутнього, направо - акцентувати когнітивну, раціональну, а також чоловічу установку, а вид наліво - область емоційного, інтуїтивного і жіночого.

Важливим діагностичним критерієм можуть бути порушення огляду в якому-небудь з чотирьох напрямків або відразу в декількох. Це типове опір, викликане тим, що саме в тій частині психіки, огляд символічного представника якої порушено в кататимность панорамі, у пацієнта існують особливо значущі проблеми і конфлікти. Так, огляд може бути утруднений хмарами, туманом, іншими горами, скелями, деревами і т.п.

Іншим діагностичним критерієм є ступінь освоєності людиною ландшафту, яка свідчить про соціальну адаптованість пацієнта. У нормі з вершини гори видно і повинні бути присутніми населені пункти, дороги, оброблювані людиною поля та інші сліди людської діяльності. Якщо ж гори відкриваються тільки нескінченні ліси, гори, степи і пустелі, це свідчить про соціальну неадаптированность пацієнта.

У ході курсу психотерапії, що триває 20-30 сеансів, мотив гори доцільно повторювати кілька разів. При цьому ландшафт може збагачуватися слідами людської діяльності і структуруванням природи: стають видні села і селища, вдалині навіть велике місто, внизу простяглися дороги та лінії електропередач: незаймані частини природи стають все більш і більш окультуреними. Часто відбувається зміна пори року від весни до літа, ландшафт робиться плодовитіше, з'являються ріки й озера. Перші вкрай високі гори і гірські ланцюги стають нижче, і погляд може проникати все далі. Такий розвиток кататимності панорами вказує на те, що в зміні пір року відображається несвідома оцінка самим пацієнтом ходу розвитку процесу психотерапії. Підвищена жвавість явно вказує на розвиток і збагачення механізмів функціонування "Я" пацієнта з одночасним руйнуванням застарілих психологічних структур. Паралельно розширюється радіус активних дій у реальній поведінці пацієнта. Спостерігається певна синхронність між перетворенням кататимності панорами і розвитком психотерапевтичного процесу.

Для оцінки кататимность панорами і порівняння її з подальшим розвитком в ході подальших сеансів психотерапії пацієнтові пропонується намалювати схему спостережуваної з вершини гори панорами.

Останній етап - спуск з гори. З діагностичної точки зору він показує відношення пацієнта до втрат, невдач, проіграшів, до зниження свого соціального статусу і престижу. Особливо неохоче спускаються вниз пацієнти з високим рівнем вимог.

При спуску вниз пацієнта просять описувати деталі ландшафту, за яким пролягає його шлях. Після того, як пацієнт спуститься вниз, його просять знову описати навколишній ландшафт. При цьому часто відбувається так зване синхронне перетворення: луг змінюється, трава, як правило, стає вище і соковитіше, квіти розкриваються, погода поліпшується, ландшафт стає ширше і просторіше. Сама гора тепер здається менше і не такий неприступною. В основі таких позитивних синхронних перетворень лежить, по всій видимості, той факт, що вдале сходження на вершину гори і переживання відкривається з неї панорами надають вплив на несвідомі структури переживання образів, посилюючи "Я" пацієнта, сприяючи його самоствердження і ідентифікації. Мотив гори особливо показаний у разі проблем суперництва, закомплексованості і невпевненості в собі, проблем досягнення, у разі депресивної пасивності, проблем зі своєю статевою ідентифікацією, а також у разі заїкання.

Обстеження будинку. Мотив будинку має багатоплановий характер, і йому відводиться особливо важливе значення в курсі символдрами. Опрацьовувати мотиву будинки також вимагає більше часу. У курсі символдрами його слід по можливості повторювати кілька разів.

З. Фрейд бачив у будинку символ особистості або однієї з її частин. У мотиві вдома і в його приміщеннях знаходять вираження структури, в які пацієнт проектує себе і свої бажання, пристрасті, сімейні проблеми, захисні установки і страхи. У мотиві будинку проявляється актуальна самооцінка пацієнта і пережите їм в даний момент емоційний стан. Різні приміщення будинку символізують різні сторони особистості. Ці особливості символіки будинку найбільш яскраво виражені у дорослих пацієнтів і підлітків. Навпаки, діти молодшого віку, а також незрілі особистості часто переживають свою реальну дачу або будинок своїх знайомих і родичів. З цієї причини уявлення мотиву будинки важливо для аналізу сімейної ситуації дитини.

Техніка роботи з мотивом будинку припускає, що спочатку пацієнт повинен представити луки і описати їх, після чого можна запитати його, чи бачить він там який-небудь будинок. При цьому слід уникати будь-яких конкретних завдань і описів. Ще краще, якщо пацієнт сам зустрічає на своєму шляху будинок. Пацієнта просять описати цей будинок зовні, а також все, що знаходиться навколо нього. Зовнішній вигляд будинку має важливе діагностичне значення. У більшості випадків будинок призначений тільки для однієї сім'ї: це одно-, дво-, максимум триповерхова будова, приватний будинок, дача або вілла.

...