Саморозвиток суб'єктності особистості: від суб'єктно-генетичного до комунікативно-генетичного підходу

На думку В. Нікітіної, суб'єктно-генетичний підхід «асимілює основні положення гуманістичної психології, теорії діяльності та є закономірним результатом їх розвитку» [2, С. 28]. У ньому індивід вивчається як суб'єкт психологічного розвитку та саморозвитку. Ця модель увібрала в себе потенціал ідей діяльнісного і культурологічного підходів, які визначають за особистістю «авторство» її власної психіки на ранніх етапах її становлення. Головну роль у психічному розвитку відіграє суб'єктний початок, а не незалежно від суб'єкта гра біологічних і соціальних чинників, тобто позасуб'єктних сил. Суб'єктом психічної активності індивід може виступити лише при умові розвитку власних суб'єктних структур і нарощування відповідних потенцій [2, С. 29]. Суб'єктність - вроджена потреба індивіда [2, С. 5].

Представники цього підходу вважають, що розвиток якостей суб'єктності особистості та суб'єктності загалом не відбувається з «чистого листа». Дитина народжується з «суб'єктними кодами», «запонтенційованими утвореннями», «інтенціями» психологічних явищ суб'єктності [13; 14].

Суб'єктно-генетичний підхід здійснив важливий прорив в дослідженні сутності та актуалізації (розвитку) суб'єктності особистості. Але, в змісті явища та поняття «суб'єктність», розробниками цього підходу закладене проблемне підгрунття. З одного боку, онтологічною та інструментальною основою розгортання суб'єктності визначається діяльність (активність), а з іншого, недооцінюється роль комунікативної компоненти буття особистості, що є основою для становлення суб'єктності у вимірах монологічної та авторитарної «свідомості-Я».

Ми підтримуємо ідеї прибічників суб'єктно-генетичного підходу до розвитку суб'єктності особистості, за винятком одного суттєвого доповнення. Основою актуалізації «суб'єктних інтенцій» особистості, є не діяльність (активність), а взаємодія, яка є елементом більш широкого явища комунікативності. З іншого боку, діяльність (активність) залишається важливим чинником розвитку суб'єктності, але як складова взаємодії. Іншим проблемним моментом суб'єктно-генетичного підходу є недооцінка комунікативної компоненти буття людини (особистості) та її суб'єктності.

Комунікативність ми визначаємо як систему «Я - Інший», у якій суб'єктність «Я» вже апріорно визначена як ключовий елемент комунікативності. Причому суб'єктність не тільки «Я», а і суб'єктність «Іншого». Тому, комунікативність (взаємодія) є онтологічною, процесійною та інструментальною основою розвитку суб'єктних інтенцій особистості. Саме в процесі внутрішньої та зовнішньої комунікативності як системи «Я - Інший» відбувається віковий процес розвитку та актуалізації генетичних інтенцій суб'єктності.

До таких генетичних інтенцій розвитку суб'єктності особистості ми можемо віднести:

- духовно-смислова компонента (духовність): інтенції, коди духовної сутності людини як інтегральної компоненти духовність; смисловий код мети та процесу розвитку особистості та її суб'єктності;

- комунікативність: потреби активності, взаємодї, співбуття, свідомості «Я - Інший», любові, поваги, самоповаги та ін. як коди та інтенції інтегральної компоненти комунікативність (в контексті акценту на комунікативну суть суб'єктності особистості потрібно зазначити, що генетичною основою комунікативності є не просто інтенція (код) «активності», а інтенція (код) як «комунікативна установка», «генетична спрямованість» на комунікативне буття людини (особистості);

- свобода (внутрішня свобода): потреби Самості, самостійності та інші «само...» як коди та інтенції інтегральної компоненти внутрішня свобода.

Тому, можемо говорити про коди та інтенції інтегральних властивостей суб'єктності особистості: духовність та смисл, комунікативність, внутрішня свобода.

На основі результатів дослідження можемо визначити інструментально-екзистенційну структуру розвитку (становлення, актуалізації) суб'єктності особистості: розвиток особистості - суб'єктні інтенції - екзистенційно-інструментальні механізми (мотиваційність (смисли, цінності - воля) - суб'єктотворчість (комунікативна свідомість - спів-буття - взаємодія) - саморегуляція (внутрішня свобода - самостійність - регуляція)) = суб'єктна особистість (суб'єкт).

Розвиток суб'єктності особистості (самоактуалізації) ми можемо розглядати лінійно, як це робив А. Маслоу, або як складну, багатогранну, нелінійну систему, при якій рівні самоактуалізації особистості можуть розвиватися (актуалізуватися) паралельно. Ми дотримуємося другого підходу.

Ускладнює розробку коректної моделі розвитку суб'єктності особистості пов'язаність розвитку чинників суб'єктності особистості з особистісно-віковими факторами розвитку особистості та її суб'єктності. Суб'єктність як система, цілісність об'єктивно може бути актуалізована не раніше вікового періоду дорослішання особистості (18-25 років), але ті чи інші компоненти суб'єктності особистості, з врахування вікових аспектів (біологічних, психологічних, інтелектуальних, духовних) розвитку особистості, можуть актуалізуватися з дня народження дитини. Практично дуже важко визначити «статику» суб'єктності з врахування вікових аспектів розвитку особистості, хоча вчені (психологи та педагоги) над цим активно працюють. Ми не ставимо перед собою за мету грунтовного дослідження вікових аспектів розвитку суб'єктності особистості, тому, на основі аналізу, «критики» поглядів вчених на вікові особливості розвитку суб'єктності особистості відмітимо тільки деякі принципові моменти вікового розвитку суб'єктності особистості.

Після народження дитини (а можливо ще до народження) розпочинається та відбувається віковий процес розвитку різних сфер буття людини (біологічної, психологічної, інтелектуальної, духовної, соціальної) та цілісний процес розвитку людини як особистості, які актуалізують парости суб'єктних інтенцій буття особистості (зокрема, активність, взаємодія, пізнання, творчість, інноваційність, розвиток «свідомості-«Я - Інший» та ін.). «Паростки» психологічних явищ суб'єктності особистості, зокрема їх психологічних форм, ми можемо побачити відразу як дитина починає взаємодіяти у світі, пізнавати його.

Поступовий віковий розвиток різних сфер буття людини, який актуалізується як процес розвитку особистості та взаємопов'язаний з ним процес розгортання, актуалізація суб'єктних інтенцій та потенцій особистості та розвиток суб'єктоформуючих властивостей, які не є генетично заданими (наприклад, рефлексія, критичне мислення, соціальна компетентність, самооцінка, відповідальність та ін.) формують суб'єктний центр особистості (суб'єкт), який бере на себе управлінську та регулятивну функцію як саморозвитку суб'єктності особистості, так і розвитку особистості, так і взаємодії особистості у світі як системі «Я - Інший».

За допомогою «саморегуляції» розвитку суб'єктності особистості, яка обов'язково повинна відбуватися в просторі та екзистенційних формах духовності, комунікативності та свободи, генетичні інтенції суб'єктності поступово розвиваються, ускладнюються, набувають «певної закріпленості», стають «стійкішими» перед зовнішніми впливами - стають якостями особистості.

Обумовленість цінностями, смислами та духовністю приводить до ускладнення суб'єктності як психологічного явища, його вихід за межі психологічного на сутнісний (духовний, смисловий) рівень становлення суб'єктності як інтегральної якості особистості. Розвиток духовно-смислової компоненти суб'єктності особистості, зокрема її актуалізація у формі становлення духовно-смислового центру розвитку суб'єктності, є завершальним етапом становлення суб'єктності особистості як цілісної системи, етапом «зрілості», повноти структури та механізмів розвитку суб'єктності особистості - становлення суб'єктності як духовно-психологічної сутності. Визначальною подією цього процесу є самовизначення та відкриття та прийняття смислу «Я - як суб'єкт життєтворчості та життєдіяльності».

Якості суб'єктності особистості як системні елементи характеризуються взаємодією, взаємовизначальністю, взаємодоповнювальністю, взаємозалежністю та формують відповідну систему, механізм розвитку суб'єктності особистості.

Суб'єктність особистості, в процесі комунікативності (комунікативна свідомість, спів-буття, комунікативна взаємодія), «залучаючи», «розвиваючи», «активуючи» якості інтегральних компонентів суб'єктності та інтегральні компоненти суб'єктності в цілому, саморозвиває свою самість, свою суб'єктність. З іншого боку, суб'єктність особистості, яка, «розвинувши», «залучивши», «активувавши» духовність та соціальну компетентність особистості, ставши їх управлінсько-організаційною основою та суб'єктним центром, актуалізує ефективну комунікативність (взаємодію) особистості у світі.

Висновки

В сучасній психолого-педагогічній науці відбувається активний процес дослідження суб'єктності особистості. Особливо проблематичним залишається питання про природу суб'єктності, джерело розвитку як якостей суб'єктності так і суб'єктності як цілісного явища - суб'єкта. Аналіз наукової літератури показує наявність різних підходів до розуміння природи суб'єктності та її розвитку, які вчені також вважають етапами генези ідеї суб'єктності: безсуб'єктна діяльність; суб'єктність як набута властивість; саморозвиток суб'єктності особистості. Сучасна психологічна наука вийшла на рівень розуміння суб'єктності як процесу саморозвитку. Особливе місце в дослідженні природи та механізмів розвитку особистості та її суб'єктності займає суб'єктно-генетичний підхід.

Суб'єктно-генетичний підхід здійснив важливий прорив в дослідженні сутності та актуалізації (розвитку) суб'єктності особистості. Але, він, на нашу думку, не може бути ефективною методологічною основою розробки теорії суб'єктності особистості, тому що базується на діяльнісному підході до людини (особистості) та недооцінює комунікативний вимір її буття. Недоліки суб'єктно-генетичного підходу, на нашу думку, можуть бути в значній мірі подолані комунікативно-генетичним підходом.

Онтологічною та процесуальною основою сутності та становлення компонентів суб'єктності та суб'єктності загалом, є комунікативність. Саме в процесі внутрішньої та зовнішньої комунікативності, як системі буття особистості «Я - Інший», відбувається віковий процес процес розвитку та актуалізації генетичних інтенцій суб'єктності.

Тому, визначальна роль комунікативності в розвитку суб'єктності особистості ставить перед сучасною наукою завдання розробки комунікативно-генетичного підходу до розвитку суб'єктності особистості.

Література

1. Татенко В. А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы / В. А. Татенко // Психологический журнал. 1995. №3. С. 23-34,

2. Нікітіна І. В. Суб'єктне самовизначення молодої людини в період повноліття: монографія / І. В. Нікітіна. Київ: КНТ, 2008. 192 с.

3. Леонтьев Н. И. Современная психология: Сборник статей памяти А. Н. Леонтьева / Н. И. Леонтьев. Москва: Изд-во МГУ, 1983. 288 с.

4. Чудновский В. Э. К проблеме соотношения «внешнего» и «внутреннего» в психологии / В. Э. Чудновский // Психологический журнал. 1993. № 5. с. 3-12.

5. Леонтьев А. Н. Категория деятельности в современной психологии / А. Н. Леонтьев // Вопросы психологии. 1979. № 3.

6. Осницкий А. К. Проблемы исследования субъектной активности / А. К. Осницкий // Вопр. психологии. 1996. № 1. С. 5-19.

7. Максименко С. Д. Ґенезис существования личности / С. Д. Максименко. Киев: Изд-во ООО «КММ», 2006. 240 с.

8. Маслоу А. Мотивация и личность / А. Маслоу. СПб: Евразия, 2001. 478 с.

9. Купер К. Индивидуальные различия / К. Купер. Москва: Аспект Пресс, 2000. 282 с.

10. Бауэр Т. Психическое развитие ребенка / Т. Бауэр. Москва: Прогресс, 1985. 320 с.

11. Якиманская И. С. Требования к учебным програмам, ориентация на личносное развитие школьников / И. С. Якиманская // Вопросы психологии. 1994. № 2. С. 64-67,

12. Костюк Г. С. Избранные психологические труды Г. С. Костюк. Москва: Педагогика, 1988. 304 с.

13. Татенко В. О. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології / В. О. Татенко // Людина. Суб'єкт. Вчинок: Філософ сько-психологічні студії: збірка статей. Київ: Либідь, 2006. С. З16-357.

14. Татенко В. А. Психология в субъктном измерении / В. А. Татенко. Київ: Видавничий центр «Просвіта», 1996. 404 с.

References

1. Tatenko, V. A. (1995). Sub#ekt psihicheskoj aktivnosti: poisk novoj paradigmy The subject of psychic activity: the search for a new paradigm]. Psihologicheskij zhurnal - Psychological magazine, 3, 23-34 [in Ukrainian].

2. Мкігіш, І. V. (2008). Sub^ktne samoviznachennja molodo'i' ljudini v period povnohttja: monografija [Subjective self-determination of a young person in the period of adulthood]. Ki'i'v: KNT [in Ukrainian].

3. Leont'ev, N. I. (1983). Sovremennaja psihologija [Modern psychology]. Moskva: Izd-vo MGU [in Russian].

4. Chudnovskij, V. Je. (1993). K probleme sootnoshenija «vneshnego» i «vnutrennego» v psihologii [To the problem of the ratio of "external" and "internal" in psychology]. Psihologicheskij zhurnal - Psychological magazine, 5, 3-12 [in Russian].

5. Leont'ev, A. N. (1979). Kategorija dejatel'nosti v sovremennoj psihologii [Category of activity in modern psychology]. Voprosy psihologii - Questions of psychology, 3 [in Russian].

6. Osnickij, A. K. (1996). Problemy issledovanija sub#ektnoj aktivnosti [Problems of research of subject activity]. Voprosy psihologii - Questions of psychology, 1, 5-19 [in Russian].

7. Maksimenko, S. D. (2006). Ґenezis sushhestvovanija lichnosti [Genesis of the existence of a person]. Kiev: Izd-vo OOO «KMM» in Ukrainian].

8. Maslou, A. (2001). Motivacija i lichnost' [Motivation and personality]. SPb: Evrazija [in Russian].

9. Kuper, K. (2000). Individual'nye razlichija [Individual differences]. Moskva: Aspekt Press [in Russian].

10. Baujer, T. (1985). Psihicheskoe razvitie rebenka [Psychic development of the child]. Moskva: Progress [in Russian].

11. Jakimanskaja, I. S. (1994). Trebovanija k uchebnym programam, orientacija na lichnosnoe razvitie shkol'nikov [Trebovaniya k uchebnym programs, orientation na lychnosnoe razvitie schoolchildren]. Voprosy psihologii - Questions of psychology, 2, 64-67 [in Russian].

12. Kostjuk, G. S. (1988). Izbrannye psihologicheskie trudy G. S. Kostjuk [Selected psychological works of H. S. Kostyuk]. Moskva: Pedagogika [in Russian].

13. Tatenko, V. O. (2006). Sub'ektno-vchinkova paradigma v suchasnij psihologiп [Subject-action paradigm in modern psychology]. Ljudina. Sub'ekt. Vchinok: Filosof s'ko-psihologichni studiп - Human. Subject. Action: Philosophical and psychological studies, 316-357 [in Ukrainian].

14. Tatenko, V. A. (1996). Psihologija v sub#ktnom izmerenii [Psychology in the subjective dimension]. Kiпv: Vidavnichij centr «Prosvita» [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru