Психосемантична репрезентація колективного суб'єкта волонтерської діяльності в структурі суб'єктивного досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

Психосемантична репрезентація колективного суб'єкта волонтерської діяльності в структурі суб'єктивного досвіду

Коваль Геннадій

Запоріжжя, Україна

Мета. Стаття присвячена теоретичному та емпіричному обґрунтуванню концептуальних засад дослідження «критерію» як специфічного психічного утворення в контексті розробки питання щодо варіативності соціально-психологічних форм психічного.

Методи. Дослідження було реалізовано шляхом заповнення індивідуального бланку питальника волонтера. Для виконання мети та завдань даного дослідження було використано такі методики: «Семантичний диференціал» Ч. Осгуда; «Тест смисло-життєвих орієнтацій» (СЖО) Д. Леонтьєва, «Портретний опитувальник цінностей» (PVQ) Ш. Шварца в адаптації І. Семків; «Модифікований опитувальник цінностей Інґлегарта» (МТЦ) Хабибулина й Дейнеки. Вибірку дослідження склали 302 волонтери віком від 17 до 80 років з понад 15-ти міст України.

Результати. Показано наявність специфіки обумовлення взаємозв'язку між різними предметними областями оцінки. Зокрема, з'ясовано особливості взаємозв'язку між оцінкою осмисленості волонтерської діяльності та оцінкою значущості певної ціннісно-мотиваційної тенденції. А саме, спостерігається існування осердя взаємозв'язку, яке наочно зосереджено у високій щільності позитивної кореляції «смислових» шкал з цінностями «самостійність» й «стимуляція» та поступовому спаді щільності відносно інших ціннісно-мотиваційних тенденцій. У той самий раз, для взаємозв'язку між оцінкою значущості ціннісно-мотиваційної тенденції та семантичною оцінкою образу волонтерської спільноти характерним є полярне протиставлення. А саме, опозиція у розподілі показників семантичних шкал спостерігається на осі блоку «збереження» (консерватизм) відносно індивідуальної цінності «самостійність». Окрім того, з'ясовано наявність специфіки взаємозв'язку між оцінкою суб'єктності волонтерської спільноти та оцінкою джерел осмисленості. А саме, спостерігається їх поєднаний вплив на оцінку значущості ціннісно-мотиваційних тенденцій.

Висновки. У цілому, отримані дані дозволяють дійти висновку щодо наявності цілісного підґрунтя, яке проявляє себе в обумовлені специфіки взаємозв'язку різних предметних областей оцінки. Указані області оцінки виступають як взаємодоповнюючі при психосемантичній репрезентації конструювання колективної суб'єктності суб'єктом психічної самоорганізації. Виявлене цілісне підґрунтя також дозволяє обґрунтувати припущення щодо існування критерію завдання значимості як особливого семантичного об'єкту в структурі суб'єктивного досвіду. В свою чергу, з критерієм завдання значимості пов'язана реалізація семантичної функції особистості в репрезентації колективної суб'єктності в межах суб'єктивного досвіду.

Ключові слова: колективна суб'єктність, психосемантична модель, суб'єктивний досвід, суб'єкт самоорганізації, форма психіки.

Hennadiy Koval. Psycho-semantic representation of a collective subject of volunteer activity in the structure of subjective experience.

Purpose. The article is devoted to the theoretical and empirical substantiation of the conceptual foundations of the stu dy of the «criterion» as a specific psychic formation within the context of the development of the issue of variability of socio-psychological forms of psyche.

Method.The research was implemented by filling out an individual volunteer questionnaire. In particular, in order to achieve the purpose and fulfil the tasks of the study, the data, obtained by the results of the following questionnaires, have been used: Semantic differential» by C. Osgood; «Life-meaning orientations test» (LMO) by D. Leontief; «Interpersonal reactivity index» by M. Davis, adapted by T. Koriahina, N. Kuhtova et all; «Portrait Values Questionnaire» (PVQ) by S. Schwartz, adapted by I. Semkiv; Modified Ingleghart Values Questionnaire by Khabibulin and Deineka. The sample of the research consisted of 302 volunteers aged 17 to 80 years from more than 15 cities of Ukraine.

Results. The presence of the specifics conditioning the interconnection between different subject areas of assessment was shown. In particular, the specific of the interconnection between the assessment of the meaningfulness of volunteer activity and the assessment of the significance of a certain value-motivational tendency was found out. Namely, there is a core of interconnection, which is demonstrably concentrated in the high density of positive correlation of «meaningfulness» scales with the values of «Self -Direction» and «Stimulation» and a gradual decline in density relative to other value-motivational tendencies. At the same time, the interconnection between the assessment of the significance of the value-motivational tendency and the psycho-semantic assessment of the image of the volunteer community is characterized by a polar opposition. Namely, the opposition in the distribution of indicators of psycho-semantic scales is observed on the axis of the «Preservation» bloc (conservatism) in relation to the individual value of «Self- direction». In addition, the specificity of the interconnection between the a ssessments of the subjectivity the volunteer community and sources of meaningfulness were found out. Namely, their combined influence on the assessment of the significance of value-motivational tendencies is observed.

Conclusion. In general, the obtained data allow us to conclude that there is a holistic basis, which manifests itself in the conditioning the specifics of the interconnection of different subject areas of assessment. These areas of assessment act as complementary in the psycho-semantic representation of the construction of collective subjectivity by the subject of mental self-organization. The identified holistic basis also allows substantiating the assumptions about the existence of the criterion of assignment of significance as a singular semantic object in the structure of subjective experience. In turn, with criterion of assignment of significance is associated realization of the semantic function of the personality in the representation of collective subjectivity within the subjective experience.

Key words: collective subjectivity, psycho-semantic model, subjective experience, subject of self-organization, forms of psyche.

Вступ

У межах розробки питання щодо варіативності соціально-психологічних форм психічного досвід попереднього аналізу дозволяє переконатися в обґрунтованості розгляду останніх у якості формально-змістовної системи (Коваль, 2021). При цьому, як було з'ясовано, наріжна роль у ній відводиться критерію інтеграції змісту психічного у «форму цілого» як систему утворюючому елементу. Зокрема, саме з критерієм інтеграції пов'язана специфіка змін в структурі системи психіки, що обумовлює зміну як психічного змісту, так власне й перехід від однієї форми організації психіки до іншої (Коваль, 2021: 87-88).

У зв'язку з таким ствердженням нагальною стає потреба більш детального теоретичного та емпіричного обґрунтування запропонованого концепту. Разом з тим, можливості для виконання указаного завдання зосереджені в межах інтрадисциплінарного аналізу. Зокрема, до його інтерпретації може бути залучено принаймні три внутрішньо-дисциплінарні психологічні дискурси. Насамперед, мова про загально- та соціально-психологічний дискурс, а також дискурс психосемантики й пов'язані з ними можливості емпіричної інтерпретації.

Таким чином, метою даної статті є теоретичне та емпіричне обґрунтування концептуальних засад дослідження «критерію інтеграції» як специфічного психічного утворення в контексті розробки питання щодо варіативності соціально-психологічних форм психічного.

Концептуалізація

В осерді загальнопсихологічної проблематики релевантні до завдань розвідки є уявлення які стоять на перетині, з одного боку - теорії діяльності (в інтерпретації О. Леонтьєва) у частині настанов щодо еволюції форм психіки, а з іншого - психологічної інтерпретації проблеми цінностей.

Такий взаємозв'язок легко показати якщо звернутися до наступного міркування. Як відомо, специфіку інтелекту як форми психіки у прогресивному ряді інших форм розкрито як: - «здатність до віддзеркалення життєво значущих відносин між предметами та ситуаціями» (Леонтьев, 1959:127). Не важко помітити, що на відміну від перцептивної форми психіки, у даному випадку вага переноситься зі здатності цілісного відбиття предметів на здатність відбиття взаємозв'язків між цілісними предметами (та ситуаціями). З чого слідує, що на відміну від перцептивної форми, де «ведучим» психічним продуктом виступав цілісний образ та, відповідно, «ведучим» процесом - конституювання образу, то, натомість, в межах інтелекту вагомим стає процес установлення взаємозв'язків між образами та ситуаціями. У зв'язку з цим постає необхідність виокремлення такого «продукту» психіки, на основі якого взаємозв'язки встановлюються.

У першому приближені в якості такого продукту, що за своєю онтологією є відмінним від образу, виступають ціннісні утворення. Відтак виокремлення життєво значущих відносин між предметами та ситуаціями відбувається на основі здатності відбивати взаємозв'язки у світлі тої чи тої цінності загалом, а у випадку людини як суб'єкта оцінки - цінностей істини, добра, краси, справедливості тощо.

Як можемо бачити, в такий спосіб схоплений (концептуалізований) взаємозв'язок терміну «цінність» по відношенню до форм організації психіки великою мірою пересікається зі змістом термінологічної конструкції «критерій інтеграції змісту психічного». Звідси можливо зробити певне узагальнення й дійти висновку, що вжиті терміни є причетними до, в той чи інший спосіб розглянутого, оціночного процесу. Відтак, постає необхідність розкрити роль та місце «критерію» у такому процесі.

Уявлення про оціночний процес як акт та структурну складову такого акту можливо зауважити вже у розвідках Г. Ріккерта. Зокрема, в контексті проблеми систематизації цінностей відносно історично наявних культурних благ уведено диференціацію термінів цінність, благо та оцінка (Риккерт, 1998:366). При цьому, цінностям привласнено характеристику об'єктивної значимості, культурним благам - характеристику оцінності, а суб'єктам - здатність оцінювати значимість шляхом тлумачення. Предметом оцінки виступає ступінь здійснення цінності в благі, де ступінь здійсненності виступає основою над історичної ієрархії цінностей (Риккерт, 1998:368).

Таким чином, вдаючись до аналізу структурних складових процесу оцінки можемо зауважити, що, як уведені Г. Рікертом складові акту оцінки, так й широко вживані у межах диференційного аналізу уточнення терміну цінність (як родового поняття) через поняття норми, ідеалу, взірця, еталону, цілі, засобу тощо (Леонтьев, 1996; Ядов, 2013), а також конкретно-видові диференціації цінностей, як то - благо, краса, добро, істинність тощо, по суті виступають не окремими специфічними ціннісними утвореннями, а можуть бути приведені у сукупну систему взаємозв'язаних понять як складових цілісного процесу оцінки.

Керуючись зауваженим, структурна складова оціночного процесу може бути диференційована на ряд підструктур. Вивівши суб'єкт оцінки за дужки, можемо вести мову про об'єктну складову оцінки, та, відповідно, складову предметну. В свою чергу, у якості підструктур об'єктної складової припустимо виокремлювати принаймні такі елементи як - об'єкт та результат оцінки. При цьому, якщо результат існує у формі образу та може варіювати, приймаючи значення таких утворень як благо, мотив, культурне надбання (у залежності від контексту проблемного дискурсу), то варіативність об'єкта оцінки, а головно способу його даності та специфіки зміни у наслідок оцінювання є доволі проблемним місцем у моделюванні структурної складової оціночного процесу. Натомість, як про елементи підструктури предмету оцінки можливо вести мову про такі утворення як еталон оцінки та критерій. При цьому, з аналізу ціннісної проблематики випливає, що поняттєве навантаження терміну еталон варіює через уточнення в таких термінах як зразок, взірець, ідеал, орієнтир тощо (Леонтьев, 1996; Ядов, 2013). Критерій же як психічне утворення може варіювати у залежності від того значення, яке він приймає й може схоплюватися у таких термінах як істинність, осмисленість, добро, краса, справедливість тощо. Тобто у світлі тих відносин між предметами та ситуаціями, довершеність яких у тому чи тому об'єкті оцінки (образі) здійснюється. У зв'язку з цим слід зробити важливе уточнення. А саме, якщо по відношенню до форми психіки критерій функціонально виступає як інтегруючий у форму цілого зміст цієї форми, то по відношенню до образу (як психічного змісту) його функція полягає у завданні значимості на ньому у залежності від того значення який сам критерій приймає. Відповідно, дане поняттєве навантаження може бути схоплено в термінологічній конституції «критерій завдання значимості».

Не важко бачити, що за таких засновків наріжну роль в акті оцінки відіграє критерій, адже саме через нього задається еталон як довершений зразок певних відносин. Тим не менш, з наведеної структурної складової оціночного процесу випливає принаймні два проблемних «осередки»: - вже вище відзначена проблематика способу даності об'єкта оцінки та специфіка його зміни у наслідок оцінювання; а також спосіб й механізми завдання критерію та забезпечення його релевантності тим відносинам, довершеність яких оцінюється.

У випадку першого проблемного «осередку» суттєві зауваження виникають при спробі виокремити ту форму, у якій суб'єкту дано як об'єкт оцінювання так й його результат, адже інтуїтивно очевидно, що обидва утворення існують у формі психічного образу.

Щодо другого проблемного «осередку», то більш рельєфно зосереджену в ньому проблематику може бути увиразнено через висвітлення специфіки взаємозв'язку та взаємо переходу між інтелектом та перцептивною формами психіки. Оскільки в межах обох форм йдеться про конституювання образу, то відмінність, вочевидь, полягає у різному підґрунті конституювання, а не у наявності цілісного образу як головного підґрунтя виокремлення перцептивної форми психіки. Вже звідси зрозуміло, що конституювання образу в межах цих форм вибудовується на основі різного підґрунтя. А відтак доречно виснувати, що у якості такого підґрунтя виступають різні типи відносин, що у цілісному образі відбиваються, чим власне його й конституюють. Інакше, відмінність полягає в тому, які типи відносин в межах тої чи тої форми організації психічного можуть відтворюватися на образі. Відповідно, типологією можливих відносин критерій і задається.

У світлі зауважених проблемних осередків видається недоречним відокремлювати нарізно об'єкт і результат оцінки, а також - конституювання образу й конституювання значимості на ньому. Натомість, можливо реалізувати недиференційований підхід та вести подальший аналіз в контексті уявлень про структуру суб'єктивного досвіду, де образ виступає закономірним результатом його функціонування. При цьому, сам суб'єктивний досвід постає у якості підсистеми системної організації форм психічного. Останню завдано як результат реалізації ряду взаємозалежних суб'єктних функцій. В свою чергу, суб'єктна функція співвідноситься із тою чи іншою формою організації психічного, а власне сукупність форм й підводиться під поняття - системна організація форм психічного. Відтак суб'єктивний досвід виступає як результуюча функція по відношенню до функцій суб'єктних та може мислитись як своєрідний внутрішній простір.

Як відомо, поняття «суб'єктивний досвід» займає чільне місце в межах дискурсу психосемантики, насамперед в його інтерпретації О. Артем'євою. Зокрема, змістовне навантаження уведеного у науковий оббіг О. Леонтьєвим терміну «образ світу» (Леонтьев, 1983) розкрито через структуру суб'єктивного досвіду (Артемьева, 1999). В межах даної структури диференціюється три ієрархічні рівні: - поверхневий (перцептивний світ); заглиблений - семантичний (картина світу); ядерний - амодальний рівень (образ світу у вузькому значенні) (Артемьева, 1999:19-21). У контексті такої інтерпретації - образи, що перебувають у відносинах підпорядкованості та власне продукуються в межах образу світу (Смирнов, 1981) співвідносні до перцептивного рівня структури суб'єктивного досвіду. Водночас семантичні та ядерні рівні даної структури виконують специфічні функції по відношенню до перцептивного рівня. До прикладу, з доробку О. Артем'євої можливо переконатися, що за семантичною подструктурою суб'єктивного досвіду закріплено функцію оцінки значення для суб'єкта даного на перцептивному рівні структури предмету оцінки (образу). Зокрема, уводиться розрізнення між предметною та семантичною оцінкою, де відмінність між ними проводиться по лінії ступеня предметної (денотативної) структурованості образу. Зокрема, якщо об'єкт оцінки (образ) не є структурованим, то вагомим критерієм його первинної оцінки є емоційно-оціночні шкали (Артемьева, 1999:80-84).

Разом з тим, зауважені вище результати аналізу дозволяють таку інтерпретацію, де конституйований образ виступає не складовою перцептивного (поверхневого) рівня суб'єктивного досвіду, а, натомість, є результатом функціонування всієї його структури. Тоді важливо стає розуміння такої структури як сукупності утворень різної онтологічної природи, що обумовлюють (виступають підґрунтям) породження (конституювання) як суб'єктивного досвіду так й даних в ньому об'єктів (образів) (Коваль, 2020а).

В межах такого висновку вагомим стає вирізнення специфіки семантичної функції як такої, що не лише забезпечує оцінку, але сама забезпечена специфічними семантичними об'єктами для своєї реалізації. Відтак, семантичні об'єкти виконують роль своєрідного критерію модифікації структури суб'єктивного досвіду. Інакше, змістовно постають як підґрунтя організації та упорядкування певного змісту, де у якості змісту постають утворені в межах суб'єктивного досвіду об'єкти, а сам досвід виступає у якості простору їх повстання та упорядкування.

Не важко помітити, що зміст терміну «критерій завдання значимості» цілком може бути підведено під щойно розкрите поняттєве навантаження терміну «семантичний об'єкт».

При занурені проведеного міркування в контекст соціально- психологічного дискурсу важливо стає зауважити, що в осерді соціально-психологічної проблематики релевантні до завдань розвідки є уявлення про особистість як одиницю аналізу соціально- психологічної форми організації психічного (Коваль, 2020б). При цьому, по відношенню до системної організації форм психіки особистість постає у якості одного з її структурних елементів та виступає носієм специфічної суб'єктної функції - інтегративної. А саме - забезпечує утворення зв'язку одного носія психіки з іншим (іншими) носіями, завдяки чому, власне, створюється підґрунтя говорити про перехід від психічних форм організації психіки до соціально-психологічних. В свою чергу, результат реалізації означеної суб'єктної функції особистості може бути схоплено у терміні «спільність», що визначається нами як характеристика утвореного в просторі соціально-психологічної взаємодії зв'язку (зв'язку одного носія психіки з іншим носієм психіки), який увиразнює (характеризує) в собі: з одного боку - специфіку набуття та функціонування такого зв'язку, з іншого - специфіку того “цілого”, що утворилося внаслідок зв'язку (Коваль, 2020б: 261).

Відтак, зважаючи на ці засновки, наразі вже не важко дійти висновку, що по відношенню до суб'єктивного досвіду спільність (як результат інтегративної функції особистості) виконує ще одну суб'єктну функцію особистості - семантичну. Тобто, у межах системної організації форм психічного спільність виконує функцію семантичного об'єкта та виступає в якості критерію завдання значимості.

Операціоналізація

Як випливає з проведеного аналізу, можливості емпіричного обґрунтування концептуальних засад дослідження «критерію завдання значимості» пов'язані з операціоналізацією концепту «суб'єктивний досвід». Підґрунтям для цього є розуміння останнього як опосередковуючого простору, що обумовлює повстання та упорядкування його об'єктів (образів). Тоді відносно суб'єктивного досвіду моделлю може виступати психосемантичний простір (ПСП), який моделює об'єкти з різною онтологією (Коваль, 2020а).

Вагомим підґрунтям такої інтерпретації виступають теоретичні настанови Ч. Осгуда та його послідовників (Osgood, 1952). Зокрема, вагомим є виокремлення низки базових універсальних оціночних шкал. При цьому, універсальність інтерпретується як можливість оцінки потенційно нескінченного ряду одиниць суб'єктивного досвіду (як правило, але не виключно, вербальних конструктів) в межах завданого базовими шкалами простору. Характеристикою універсальності також обумовлено підґрунтя виокремлення та дослідження окремих психосемантичних просторів, де набір шкал може відрізнятися від базових (Петренко, 2005). При цьому, одним з факторів зміщення психосемантичного простору на окремі (відмінні від універсальних) шкали може виступати та чи та спорідненість низки конструктів, що піддаються оцінці. До прикладу, віднесеність їх до однієї предметної області, класу, категорії тощо (Петренко, 2005). З іншого боку, як вже зауважувалося, предметність (денотативність) також суттєвим чином впливає на оцінку об'єкта в просторі базових шкал. Зокрема, первинна оцінка, коли розпізнання об'єкту оцінки так чи так утруднене, обумовлена особистим суб'єктивним досвідом взаємодії в просторі емоційно-оціночного ставлення. Натомість, більш пролонгована в часі можливість розпізнання об'єкту оцінки набуває обумовлення з досвіду його категоризації (предметного віднесення) (Артемьева, 1999).

Як можемо бачити, ПСП, що завдано через сукупність оціночних шкал, виявляється чутливим як до специфіки їх поєднання, так й природи феноменологічного підґрунтя, що стоїть за тою чи тою шкалою, та, відповідно, виступає предметною складовою оцінки рівня свого вираження в об'єкті оцінки. Таким чином, власне семантична шкала у поєднані з її предметним (феноменологічним) підґрунтям виступає у якості вагомої, але не достатньої умови утворення та функціонування психосемантичного простору. Іншою вагомою умовою виступає наявність сукупності специфічно поєднаних шкал, що в такий спосіб виступають у якості своєрідних координатних осей ПСП, та, відповідно, уможливлюють здійснення операції координації в ньому шляхом відкладання значень на спроектованій осями площині. Звідси, вже не важко виокремити специфічну функцію завдання психосемантичного простору як завдання сукупності необхідних та достатніх для оцінки шкал, а також напряму співвідносити цю функцію з термінологічною конструкцією «критерій завдання значимості».

Отже, координата ПСП як точка на завданій шкалами площині виступає моделлю образу у сукупності оцінених в ньому характеристик. В свою чергу, останні, у межах проблематики психосемантичного дискурсу, співвідносні до змістовного навантаження терміну «значення» (або «смисл»), що для суб'єкта пов'язаний з даним образом (змістом суб'єктивного досвіду) (Артемьева, 1999; Петренко, 2005).

Таким чином, спираючись на розроблене в межах теорії діяльності розуміння смислу як значущості для особистості вироблених в межах соціокультурного простору значень (Леонтьев, 2012) можемо виснувати наступне. Спільність як семантичний об'єкт в межах суб'єктивного досвіду має бути дана у якості смислового переживання колективної суб'єктності (як динамічного аспекту спільності). В свою чергу, якщо визначати смисл як переживання зв'язаності елементів у певну форму цілого, то даний в суб'єктивному досвіді смисловий аспект переживання спільності (переживання утвореного в процесі спілкування зв'язку) може бути схоплене (концептуалізоване) в терміні «єдність». Відповідно, єдність має бути представлена у координаті ПСП (моделі образу) як результат оцінки образу в просторі семантичних шкал.

В цьому контексті важливий для емпіричної інтерпретації висновок полягає у тому, що має спостерігатися специфічний взаємозв'язок смислової феноменології з семантичними шкалами.

З іншого боку, тісно пов'язаний зі смисловою феноменологією є мотиваційний вимір спільності, який обумовлений специфікою колективної суб'єктності, що безпосередньо реалізується людиною. До смислової проблематики робить її дотичним вироблене в межах теорії діяльності уявлення про мотив діяльності, який до безпосереднього переживання може бути даний лише у вигляді особистісного смислу (Леонтьєв, 2012). Відтак, на емпіричному рівні аналізу також має спостерігатися специфічний взаємозв'язок оціночних (семантичних) шкал з показниками як мотиваційних тенденцій, так і смисловими аспектами діяльності.

Таким чином, підсумовуючи, можемо зауважити, що ключовим елементом емпіричної інтерпретації виступає оцінений в межах семантичних шкал образ колективного суб'єкта у його взаємозв'язках з індивідуальними мотивами залучення до колективної діяльності та смисловими аспектами переживання цього залучення. В даній розвідці останнє ствердження конкретизується на прикладі образу колективного суб'єкта волонтерської діяльності.

Методи та процедура дослідження. Виходячи з розкритих положень ми покладалися на усталений методичний інструментарій дослідження указаних предметних областей. Зокрема, за допомогою можливостей класичного варіанту методики «Семантичний диференціал» (далі СД) було досліджено специфіку реконструкції волонтерами в просторі семантичних шкал образу волонтерської спільноти. Для цього респондентам було запропоновано оцінити концепт (образ) «волонтери». Загалом було застосовано дванадцять пар біполярних конструктів, чотири пари на шкалу, відповідно. Для з'ясування взаємозв'язків між результатами реконструкції образу волонтерської спільноти та ціннісно-мотиваційними тенденціями волонтера здійснювалась реєстрація значень показників індивідуальних цінностей за допомогою методики «Портретний опитувальник цінностей» (PVQ) Ш. Шварца в адаптації І. Семків (Семків, 2010) та культурних цінностей за допомогою методики «Модифікований опитувальник цінностей Інґлегарта» (МТЦ) (Хабибулин, Дейнека, 2015). Для реєстрації значень джерел осмисленості було застосовано методику «Тест смисложиттєвих орієнтацій» (СЖО) Д. Леонтьєва (Леонтьев, 2000).

Вибірку дослідження склали волонтери з понад 15-ти міст, загалом - 302 респонденти. З них 45 чоловіки та 257 жінки-волонтери. Вік респондентів - від 17-ти до 80-ти років (з них: 17-30 - 40 респондентів; 31-40 - 63 респонденти; 41-50 - 72 респонденти; 5160 - 73 респонденти; 61-80 - 54 респонденти). Опрацювання математико-статистичних даних здійснено на базі MS Excel 2007 та SPSS 17.0.

Обговорення результатів

Як можемо бачити з результатів кореляційного аналізу для шкал методики СЖО з показниками інших методик (див табл. 1.) спостерігається та характерна особливість, що установлені функціональні зв'язки носять здебільшого позитивний характер. Виключення спостерігається лише для показників шкали С/ С (цінності самовиживання/ саморозвитку), що засвідчує взаємозв'язок між орієнтацією на саморозвиток та високою оцінкою осмисленості.

Таблиця 1 Результати кореляційного аналізу за шкалами методики СЖО

Примітки: n=302; *- а = 0.05; **- а > 0.01; показано значення р > 0,1, де а - рівень статистичної значущості, р - коефіцієнт рангової кореляції Спірмена.

При цьому, також спостерігається певне «осердя» в індивідуальних цінностях, де найвищі коефіцієнти зв'язку спостерігаємо для цінностей «самостійність» та «стимуляція». Дещо незрозумілою є відсутність статистично значущих кореляцій для цінності «традиція», у той самий раз як за показниками шкали «Т/ С» (цінності традиційні/ секулярні) він набуває достатньо високої статистичної значущості.

У цілому ж не важко дійти висновку, що для волонтерів існує щільний зв'язок між показниками ціннісних та «смислових» шкал з осердям у цінностях «самостійність» та «стимуляція». Це, до певної міри, підтверджує припущення щодо тісного зв'язку мотиваційних аспектів спільності з її смисловими проявами, які не лише виявляються у суб'єктивному досвіді респондентів як смислове переживання колективної суб'єктності (єдність), але також дозволяють конкретизувати основні мотиваційні тенденції, з якими реалізація цієї суб'єктності пов'язана. Особливо наочно це демонструють отримані результати щодо особливостей реконструкції образу волонтерської спільноти.

Таблиця 2 Результати кореляційного аналізу за шкалами методики СД

Як можемо бачити, показники кореляцій шкал СД не такі багаті на функціональні залежності (див. табл. 2.). Втім, вони є досить змістовними у частині взаємозв'язку індивідуальних особливостей реконструкції волонтером образу спільноти та ціннісно- мотиваційними тенденціями.

Зокрема, можемо відмітити наявність іншої специфіки щодо обумовленості розподілу досліджених показників. А саме: можемо спостерігати не «осердя» взаємозв'язку, що поступово спадає, а, натомість, виникнення полярної осі, що ущільнена на мотиваційному колі в протиставленні фактору «збереження» (консерватизм) індивідуальній цінності «самостійність». Окрім того, відзначимо, що показники шкали «активність» та їх напрямок показують її щільний взаємозв'язок зі шкалою «сила». Втім, очевидна й специфіка взаємозв'язку із показниками культурних цінностей.

У цілому ж можна виснувати, що дані результати вказують на відмінності між спільністю волонтерів, що у суб'єктивному досвіді й проявляється у вигляді відмінних характеристик образу спільноти у специфіці їх взаємозв'язку з мотиваційними тенденціями.

Більш рельєфно зауважені відмінності між даною через феноменологію єдності спільністю волонтерів може бути показано при врахуванні впливу на представленні у суб'єктивному досвіді ціннісно-мотиваційні тенденції не лише особливостей реконструкції образу спільноти, але й у взаємозв'язку останніх з показниками осмисленості (як загального, так і її джерел). Можливості для цього пов'язані з реалізацією процедури двох-факторного дисперсійного аналізу. Підґрунтям для її реалізації є вище наведені результати кореляційного аналізу. Зокрема, можливо було пересвідчитися у практичній відсутності функціональних звязків між джерелами осмисленості та особливостями реконструкції образу спільноти у просторі шкал СД. Виключення складають незначні кореляції за шкалами «сила-результат» та «сила-ОЖ» (див табл. 1.), що, тим не менш, не дозволяє установити специфіку виявленого взаємозв'язку, а лише спонукає до подальшого пошуку в цьому напрямку.

Таблиця 3