Психічні розлади особистості: сучасний стан постановки проблеми

Размещено на http://allbest.ru

Психічні розлади особистості: сучасний стан постановки проблеми

Ліана Спицька

Анотація

Психічні розлади особистості: сучасний стан постановки проблеми

Спицька Ліана.

В науково-дослідній роботі представлені дані, які відображують сучасний стан проблеми психічних розладів особистості у світовому просторі, висвітлюють їх етіологію та описують ефективні підходи у боротьбі з ними. Отримані результати наукового дослідження значущі для працівників психологічної сфери, які реалізують свою професійну діяльність в психотерапевтичній практиці, а також для педагогів та соціальних організацій для комплексного розуміння симптоматики й перебігу психічних розладів особистості та напрямків терапії.

Ключові слова: саморегуляція; поведінкові порушення; емоційний дисбаланс; терапія; медикаментозне лікування.

Abstract

Mental personality disorders: Current state of the problem statement

Spytska Liana

Keywords: self-regulation; behavioural disorders; emotional imbalance; therapy; drug treatment.

Вступ

Сукупність змін, які відбуваються на фізіологічному, психологічному та соціальному рівнях, супроводжують особистість протягом всього її життя. Наявність травматичного досвіду та тривалих кризових подій утворюють в психіці людини переживання безконтрольного характеру. Водночас, генетичне підґрунтя психічних захворювань посилюють ці почуття. Однак присутність спадкових факторів ризику розвитку психічного розладу залишається відносним через певну випадковість передачі генетичних рис до дитини, натомість важливим постають умови її виховання в ранньому віці та подальший життєвий досвід.

Психічні розлади особистості характеризуються прикордонними, ригідними та стійкими рисами, які суттєво відрізняються від загальноприйнятих норм суспільства та зумовлюються функціональним порушенням психіки (Xie et al., 2022). Досліджуючи проблему генетичних факторів розвитку порушень психіки тривожного типу, зокрема панічного розладу, V.M. Pomohaibo et al. (2021) зазначають, що клінічні прояви цих порушень можуть відрізнятись, проте особливістю для них є нездатність індивіда до здорових взаємостосунків.

Також автор зазначає, що психічні захворювання негативно впливають на прояв інших медичних проблем та знижують не лише якість життя людини, але і його тривалість. Вивчаючи питання розладу шизоїдного типу у дітей, B.J. Tonge et al. (2020) наголошує на необхідності визначення сукупних характеристик захворювання, де встановлена спадковість дозволяє застосовувати розширену модель дослідження механізму дії генетичних факторів ризику. Аналізуючи проблему впливу генетичних складових на особистісні розлади психіки, M.E. Lynall et al. (2022) висловлюють думку про те, що психічні розлади пов'язані зі спадковими аномаліями, а зовнішні подразники (психотравми) лише сприяють патогенезу порушення психічної діяльності. Однак дослідження T.S. Betancourt et al. (2020), в якому автори розглядають питання впливу травматичних подій на психічне здоров'я молоді, вказує, що стресові та кризові обставини передують розвитку психічних порушень. Зокрема, автор підкреслює вразливість дитячої психіки, де втрата психологічної безпеки та емоційна лабільність впливають на біопсихосоціальну адаптацію молодого покоління. Подібні висновки зазначені в наукових надбаннях V.Y. Bockelyuk та M.S. Panov (2021), M. Onishchenko та E. Kazakova (2021) та O.V. Mazyar (2021), де автори вказують на розвиток схильності до психічних розладів через пережитий досвід травматичних подій (COVID-19, військові конфлікти, насилля). Вивчаючи питання впливу соціальних обмежень на психічне здоров'я населення, а також проблему реабілітаційних заходів, дослідники підкреслюють важливість вчасного лікувального втручання при порушенні емоційного та психологічного балансу. Також автори сходяться на думці, що занедбання психоемоційного стану може призводити до хронічного перебігу симптомів розладів психічної діяльності, виникнення психосоматичних захворювань та посилення ризиків розвитку особистісного розладу.

З'ясування етіології психічного захворювання та його діагностування, на думку J.M. Stoffers-Winterling et al. (2012), має базуватись на ознаках певних порушень міжособистісного функціонування людини та відповідних відхилень її саморегуляції та самоідентифікації. Досліджуючи проблему прикордонного розладу особистості, автори відмічають необхідність всебічного аналізу патологічних рис особистості, визначення особливостей її емоційної сфери, антагонізму та психофізичної розгальмованості. Важливість даного підходу в лікувальні психічних розладів також зазначено в дослідженні A.V. Kabantseva (2022), де автор наголошує, що ефективність терапії можлива лише за умови правильно вибраної стратегії втручання (методи психотерапії, медикаментозне лікування). Процес відновлення психічного здоров'я особистості, на думку науковця, має бути спрямований на актуалізацію адекватного функціонування психічної діяльності, поновлення механізмів регуляції поведінки та емоцій людини, а також набуття позитивного досвіду подолання стресових ситуацій. Формування психіки як структурно організованої та динамічної системи здійснюється через прогресивну трансформацію психічної діяльності особистості. Невпинні зміни умов життя людини в соціумі вимагають швидкого та адекватного реагування її психіки на різні подразники (психотравми, стрес). Ці процеси обумовлюють актуальність вивчення проблеми формування негативних патернів в психіці людини та визначають головну мету роботи, яка полягає у дослідженні рушійних стимулів розвитку психічних порушень особистості, пошуку сучасних методів лікування захворювань, що пов'язані з психічними розладами, а також у розробці моделі відновлення психічного здоров'я особистості, зокрема для покращення її психоемоційного стану, адекватних поведінкових реакцій, соціальної та психологічної адаптації в суспільстві.

Методи та організація дослідження

Фундаментом теоретико-методологічного підходу дослідження проблеми психічних розладів особистості постало якісне поєднання методів аналізу причинно-наслідкових зв'язків розвитку порушень в психічній діяльності людини, а також контент-аналіз основ сучасної терапії на шляху відновлення психічного здоров'я. Окреслена проблема передбачала дефініцію патогенезу особистісних розладів та пошук ефективних методів боротьби з психічними порушеннями в рамках загальної психопатології. Наукове дослідження планувалось та реалізовувалось на базі узагальнення та систематизації світового досвіду вивчення етіології проблеми особистісних психічних розладів, що для подальшого дослідження стало якісним підґрунтям та джерелом розкриття змісту терапевтичної допомоги людям з даними захворюваннями.

Дослідження теоретичних підходів з питань формування та перебігу психічних розладів особистості, а також їх психотерапевтичне та медикаментозне лікування дозволило проаналізувати наукові здобутки дослідників України, Австралії, США, Великобританії, Італії, Данії, Словенії, Польщі, Шотландії, Швейцарії. Проаналізовані наукові дослідження дали змогу виокремити ключові детермінанти, які провокують розвиток порушень в психічній діяльності особистості.

Даний підхід також забезпечив визначення головних напрямків лікування психічних розладів, що визнані світовою спільнотою, зокрема це дозволило виділити практичні засоби зниження механізмів поведінкових та емоційних деструкцій, які негативно впливають на соціальне життя людини та її психологічну рівновагу. Аналіз наукових робіт сприяв встановленню спірних напрямів розгляду питання формування психічних розладів особистості, що дало змогу критично оцінити сучасні підходи лікування порушення функціонування психіки та методи відновлення психічного здоров'я людини. Структура організації наукового дослідження ґрунтувалась на концепції визначення ключових стимулів порушення нервово-психічного розвитку та дефініції формування деструктивних утворень в психіці людини. Це дозволило проаналізувати складові чинники психічних розладів особистості, виділити їх загальні симптоми та характерні ознаки прояву, а також визначити особливості їх лікування. Зазначений підхід став основою розкриття характерних рис вираження й перебігу психічних розладів та процесу їх діагностування й корекції на сучасному етапі розвитку психіатрії, що сприяло виокремленню базових положень проблеми дослідження та зумовило формування наукового апарату експериментальної роботи. Сформульована мета та аналітичне дослідження теоретичних підходів вивчення проблеми психічних розладів особистості обумовили спрямованість емпіричного досліду, який полягав у пошуку методів та засобів реалізації експерименту, формування вибірки респондентів та аналізі отриманих даних. фізіологічний психіка негативний україна

Розглянуті теоретичні джерела з проблеми дослідження дозволили висунути гіпотезу, яка ґрунтувалась на припущенні, що кризові обставини сприяють підвищенню фрустрації та тривожності людини, що збільшує ризик розвитку у неї схильності до психічних розладів. Для участі в дослідженні були запрошені внутрішньо переміщені особи (ВПО), що зареєстровані на території Полтавської області в місті Лубни та які отримують соціальну допомогу від місцевої організації парафіяльного благодійного фонду “Карітас Лубни” (BF Caritas Lubny, 2023). До сформованої вибірки увійшли респонденти віком від 23 до 55 років в кількості 171 учасника. Проведення дослідження передбачало використання методів інтерв'ювання та анкетування в основі яких покладено визначення суб'єктивного сприйняття людиною власного життя на момент опитування, оцінка її психічного стану та схильність до психічних розладів (“Тест на визначення розладу особистості” (A test for..., 2023); “Тест самооцінки психічних станів Айзенка” (National University of Pharmacy, 2023). Сукупність підходів теоретичного та емпіричного дослідження сприяло синтезуванню та аргументації сучасних методів діагностування та лікування особистісних психічних розладів, що дало змогу визначити ризики та наслідки для психічного здоров'я людини у разі відсутності вчасної професійної допомоги. Водночас це дозволило розробити прикладну модель поетапної терапевтичної допомоги для людей з проблемами особистісних психічних розладів.

Результати дослідження та їх обговорення

Психічний розвиток особистості підпорядковується факторам спадкових властивостей організму, умов середовища, в яких зростає людина, та активності її функціонального стану. При цьому активність особистості взаємозалежна від генетичних детермінант та соціальних чинників. Водночас психічний розвиток має нерівномірний характер, зокрема це спостерігається протягом змін, що відбуваються в дитячій психіці, де накопичення нового досвіду може відбуватись поступово та повільно або ж швидко та хаотично під час стресу чи травматичної події.

Обидва процеси формують певні психічні властивості, які закріплюються на рівні поведінки та діяльності особистості, що синтезуються та надалі формують складні структурні утворення, а саме життєву позицію людини (цінності, потреби, домагання, мотиви), її темперамент (регуляція поведінки), здібності та характер (Ekselius, 2018). Вивчення проблеми психічних розладів особистості (ПРО) набуває безпрецедентної актуальності для світової спільноти. Так, за останнє десятиріччя спостерігається прогрес у створенні відповідних умов охорони психічного здоров'я. Здебільшого це викликано швидким темпом трансформаційних змін на всіх рівнях життя суспільства. Модернізація системи охорони здоров'я має на меті запобігти зростанню психічних захворювань, які викликані інформаційним перевантаженням, економічними та політичними кризами у світі. Проте сучасність диктує інші умови, де пандемія COVID-19 та збільшення збройних конфліктів у світі спричинили масове нервово-психічне напруження людей, що стало поштовхом до появи у них відхилень у функціонуванні психічної діяльності (Geneva Academy, 2023). При цьому сформоване ставлення до людей з психічними розладами, зокрема їх соціальна ізоляція, порушення прав та певні фізичні обмеження, потребують формування у населення нових поглядів й розширеного розуміння механізмів розвитку деструктивних утворень в психіці, перебігу психічних розладів та шляхів допомоги, в тому числі медикаментозного втручання. Досліджуючи проблему психічних розладів особистості M.E. lynall et al. (2022), H.Ask et al. (2021), K. Ohi et al. (2021) та A.J. Forstner et al. (2021) розглядали питання схильності людини до нервово-психічних відхилень в контексті спадковості.

Автори виділили розвиток неврозу та пов'язаних з ним супутніх станів депресії, фобій, панічних нападів, що впливають не лише на психічне здоров'я людини, але й на її соціальне життя. В дитячому віці цей зв'язок простежується в навчальному процесі та високій конфліктності з однолітками разом з порушенням соціальної адаптації та емоційної нестабільності в умовах інформаційного перевантаження. Разом з тим процеси дестабілізації емоцій та поведінки з огляду на генетичні порушення не піддаються контролю з боку дитини.

Так, до особистісних психічних розладів, що підпорядковуються факторам генетичної спадковості відносяться шизофренія, біполярний розлад, депресія, синдром дефіциту уваги й гіперактивності (СДУГ) та аутизм. При цьому два останніх можуть бути викликані не лише ендогенними чинниками, але й екзогенними, що виникли через мозкові травми при народженні або внаслідок внутрішньоутробної інтоксикації наркотичними речовинами, медичними препаратами, алкоголем (Wray et al., 2014). Водночас посилення генетичної схильності до ПРО відбувається під дією психогенних факторів (психотравми, стреси). Однак, досліджуючи питання впливу зовнішніх детермінант, що провокують розвиток патологій в психічній діяльності людини, R. Rossi et al. (2020), С. Winsper (2018), С. Humphrey et al. (2020) та R. Preti et al. (2020) вказують на формування психічних аномалій внаслідок психотравми, яка спричинена насильницькими діями (стрес, жорстоке поводження) стосовно людини. В пубертатному періоді також відбуваються активні зміни в психічній діяльності підлітка, де травматичні ситуації та соціальні кризові події здатні сформувати в психіці стійкі деструктивні новоутворення, що будуть проявлятись емоційною нестабільністю та відповідною до цього поведінкою. При цьому зовнішні обставини соціального життя підлітка є ключовими в розвитку психічного розладу імпульсивного та межового типу.

Проаналізовані наукові надбання дослідників (Bockelyuk and Panov, 2021; Onishchenko and Kazakova, 2021; Rossi et al., 2020; Okorn et al., 2020; Choi-Kain et al., 2022; Chen and Lucock, 2022; Georgieva et al., 2021; Hoffart et al., 2022), які вивчали вплив пандемії COVID-19 та його наслідків на психічне здоров'я населення, вказують на посилення симптомів, що притаманні особистісним психічним розладам. Зокрема зміни в емоційному стані через запобіжні заходи (ізоляція), нестабільність внутрішніх переконань, економічного та соціального життя можуть спричинювати психоз, що буде проявлятись симптомами депресії, патологічних афектів, тривожності, аномальністю в переживаннях (галюцинації, безсоння). Також автори вказують на розвиток параноїдальних переконань, що пов'язані зі страхами про власне здоров'я та відсутністю можливості вплинути на ситуацію. Окрім цього людині зі схильністю до психічного розладу важко залишатись гнучкою у поведінкових реакціях на травматичну подію, що збільшує її конфліктність та створює помітні розбіжності у взаємодії з оточенням. Більш наочно особливості прояву психічних розладів особистості зазначені на Рисунку 1.

Рис. 1. Особливості прояву психічних розладів особистості

Джерело: складено автором на основі V.M. Pomohaibo et al. (2021), М.Е. Lynall et al. (2022), A.V. Kabantseva (2022), L. Ekselius (2018), C. Winsper (2018), I. Georgieva et al. (2021).

Проаналізовані попередні наукові роботи з проблеми психічних розладів особистості, зокрема чинників їх виникнення, прояву та перебігу, вказують, що ПРО є захворюванням, де порушення психопатологічного та поведінкового характеру пов'язане з відхиленнями функціонування психіки людини та спричинене біологічними, соціальними або психологічними факторами.

Слід зазначити, що діагностику психічного статусу має проводити психотерапевт (лікує прикордонні та не запущені захворювання) або лікар-психіатр (лікує важкі психічні розлади). При цьому процес діагностування ПРО має забезпечити оцінку явних та прихованих ознак психопатології, класифікувати окремі симптоми та супутні синдроми, оцінити їх взаємовплив та динамічність, а також проаналізувати результати діагностики та формалізувати їх у діагноз пацієнта (Johnson et al., 2018). Психіатрія виділяє десять видів ПРО які поділяються на три групи. Так, до першої групи належать ексцентричні розлади (параноїдальний, шизоїдний, шизотиповий), другої - емоційно-нестійкі розлади (антисоціальний, прикордонний, істеричний, нарцисичний), а третя група поєднує в собі тривожні розлади особистості (уникаючий, залежний, ананкастний). Міжнародна класифікація хвороб останнього одинадцятого перегляду (МКХ-11) (ICD-ll..., 2023) систематизує ПРО психічними, поведінковими розладами та розладами нейропсихічного розвитку. МКХ-11 характеризує розлади особистості фактом порушення діяльності власного “Я” та дестабілізацією міжособистісного функціонування, які присутні у людини тривалий час та проявляються дезадаптацією когнітивних, емоційних та поведінкових патернів, а також негативно впливають на всі рівні життя людини та її функціонування в цілому. Більш детально види та особливості ПРО зазначені на Таблиці 1.

Таким чином психічні розлади особистості характеризуються негативними емоційними реакціями та хронічними й стійкими моделями поведінки, які супроводжуються порушенням самоідентичності та соціальною дезадаптацією людини. Для українського суспільства тема психічного здоров'я постала гострим питанням з огляду на травматичні події, які призвели до введення президентом України воєнного стану на території держави (Decree of the President..., 2022).

Таблиця 1

Класифікація та особливості прояву психічних розладів особистості

Джерело: складено автором на основі V.M. Pomohaibo et al. (2021), B.J. Tonge et al. (2020), M.E. Lynall et al. (2022), J.M. Stoffers-Winterling et al. (2012), L. Ekselius (2018), C. Winsper (2018), C. Humphrey et al. (2020), E. Preti et al. (2020), Johnson et al. (2018), ICD-11 (2023), A. Hoff et al. (2022).

Проаналізовані попередні наукові джерела вказують, що такий досвід залишає негативний відбиток на функціонуванні психічної діяльності людини. Це зумовлює необхідність з'ясування психічного стану населення, зокрема психоемоційного стану людей, які були змушені змінити місце проживання. Відповідно до цього було сформоване припущення, що набуття травматичного досвіду сприяє збільшенню переживань, які викликані розбіжностями в певних очікуваннях людини та реальності, а також підвищенню тривожності в період кризи, що в сукупності може призвести до формування негативних патернів в психіці та розвитку схильності до психічного розладу. З метою вияву показників психічного стану був сформований діагностичний інструментарій, що передбачав визначення суб'єктивного сприйняття людиною свого реального становища та оцінки її неадаптивних станів та властивостей.

Також важливим постало визначення можливої схильності респондентів до розвитку ПРО. Формуванню вибірки сприяв парафіяльний благодійний фонд “Карітас Лубни” (BF Caritas Lubny, 2023), а до участі в дослідженні були запрошені вимушено переміщенні особи, що проживають на території Лубенської громади в кількості 171 учасник. Підготовчий етап дослідження здійснювався в форматі інтерв'ювання, що передбачало визначення наявності у людини невмотивованого страху, безсоння, тривоги, нападів паніки, різкої зміни настрою, порушень у спілкуванні з оточенням та конфліктності. Проведення експерименту реалізовувалось на рівних умовах та після очного опитування здійснювалось за допомогою онлайн-анкетування з подальшим аналізом одержаних даних. Визначення схильності людини до певного психічного розладу реалізовувалось шляхом онлайн-тестування («A test for...», де отримані результати засвідчили наявність у респондентів симптомів ПРО, що розподілились за трьома групами, а саме ексцентричні розлади (ЕР), емоційно-нестійкі розлади (ЕНР) та тривожні розлади (ТР). Результати опитування зазначені на Рисунку 2.

Рис. 2. Аналіз результатів схильності респондентів до ПРО

Джерело: складено автором.

Слід зазначити, що схильність до ПРО в даному контексті розглядається ймовірністю розвитку певного типу розладу, а аналіз результатів дослідження опирається на визначений збіг симптомів (понад 70%) на момент опитування. Водночас результати інтерв'ювання також вказують, що респонденти почали помічати зміни у власному емоційному стані та поведінці, зокрема учасники відмітили зниження соціальних контактів та активності у спілкуванні, підвищення тривожності, конфліктності, необґрунтоване відчуття страху за власне життя та життя рідних. Також деякі опитані респонденти вказали на появу панічних атак, які з'явились вперше після початку воєнного конфлікту. Проаналізовані наукові роботи (Rossi et al., 2020; Winsper, 2018; Humphrey et al., 2020; Preti et al., 2020) вказують, що в дорослому віці схильність людини до психічного розладу може активізуватись під впливом стресу та кризових подій, які кардинально змінюють або пригнічують життя особистості. Тому важливим постає розуміння рівня загальних адаптивних можливостей людини, порушення яких може впливати на розвиток схильності до ПРО. Так, онлайн-опитування за напрямом оцінки психічних станів («А test for...», 2023) визначило, що висока тривожність притаманна більшості респондентам груп ексцентричних (ЕР 68%) та тривожних (ТР 69%) груп, що вказує на можливість прояву безпідставного роздратування та знервованості людини в повсякденному житті.

При цьому в групі ексцентричних розладів (ЕР 62%) також визначений високий рівень фрустрації, що обумовлює ускладнення респондентів у співпраці з людьми через страх зневаги та ворожості, низьку самооцінку та прагнення уникнути труднощів та невдач. Загалом результати дослідження за даною методикою вказують на емоційний дискомфорт респондентів, який пов'язаний з умовами порушення соціальних процесів суспільства та реальною загрозою їх життю.

Наочне відображення результатів дослідження оцінки психічних станів представлені на Рисунку 3.

Рис. 3. Аналіз результатів оцінки психічного стану респондентів

Джерело: складено автором.

Таким чином, аналіз отриманих результатів вказує на процеси дестабілізації психічної діяльності серед опитаних респондентів, що є наслідком досвіду травматичних подій. Також проведене інтерв'ювання визначило, що у всіх учасників опитування присутні порушення в соціальних та особистісних відносинах. Загалом всі види ПРО супроводжуються певним антисоціальним, негативним та неадекватним ставленням людини до оточення, їй важко контролювати власну імпульсивність, що спричинює афективні стани та призводить до ризиків саморуйнації на фізичному рівні (каліцтво, спроби самогубства) або заподіянню шкоди оточенню (Tonge et al., 2020; Lynall et al., 2022; Bochelyuk and Panov, 2021; ICD-11..., 2023). При цьому для визначення виду психічного розладу та виокремлення супутніх симптомів необхідно зібрати анамнез симптомокомплексу психічних порушень. Водночас для діагностики ПРО важливим залишається виключення травм головного мозку, усунення іншого психічного розладу чи його симптомів, визначення тривалості поведінкових патернів та ступеню їх неадекватності й негативізму (Hoff et al., 2022). Встановлення діагнозу потребує всебічного вивчення проблеми, збір повного анамнезу, опитування не лише пацієнта, але і його родини, здачу лабораторних аналізів для розуміння достатності в організмі необхідних вітамінів та мікроелементів, адже недостатність корисних речовин може спричинювати певні зміни активності мозку. При цьому медичний аспект є важливим елементом діагностики, де інструментальні методи (комп'ютерна томографія, електроенцефалографія) також покликані мінімізувати похибку у встановленні діагнозу. Так, наприклад, пухлина мозку провокує розлад свідомості різного ступеня, де симптоми можуть бути схожими на симптоми ПРО (загальмованість психічних процесів, байдужість, порушення пам'яті або уваги).

Діагностичний процес визначення ПРО полягає у виокремленні норм та патології, що визначаються аналізом отриманої інформації про розвиток та життя пацієнта. Основою алгоритму побудови діагностики є три взаємозалежні етапи, зокрема встановлення попереднього діагнозу, надалі клінічного, а потім остаточного. Попередній діагноз надає психотерапевту або психіатру розуміння симптомокомплексу захворювання, який базується на результатах об'єктивного обстеження та скарг пацієнта (Widiger and Hines, 2022). Це забезпечує виділення індивідуальних особливостей анамнезу захворювання, а також динаміку його розвитку. Результати попереднього діагнозу мають ґрунтуватись на визначених передумовах (події), що стали причиною розвитку негативних новоутворень в психічній діяльності людини, клінічній картині, яка характеризує безпосередній розлад, а також на наслідках психічного порушення.

Встановлення клінічного діагнозу досягається за допомогою додаткових методів дослідження, що поглиблює розуміння лікаря щодо індивідуальних особливостей ПРО пацієнта, дозволяє скоригувати або уточнити попередній діагноз. Психічні розлади особистості підпорядковуються динамічності перебігу захворювання (зміна або посилення симптомів та супутніх синдромів), тому на даному етапі діагностичного процесу важливо виключити всі невідповідності психічного порушення та порівняти, узагальнити й класифікувати ознаки ПРО (Bach et al., 2022). Остаточний діагноз формується, беручи до уваги ефективність призначеного лікування, де результат терапії підтверджує діагноз внаслідок часткового одужання або значного покращення психічної діяльності особистості, її адаптаційних можливостей та соціальних контактів. Також для уточнення остаточного діагнозу на цьому етапі важливим постає спостереження за пацієнтом у стані ремісії при хронічних патологіях. Однак дана діагностична схема в практичній діяльності застосовується з огляду на особливості перебігу ПРО, його глибини та тяжкості прояву. Тому в процесі діагностики психічних розладів особистості лікар має керуватись основними аспектами визначення симптомів, синдромів та нозологічних форм, де систематизоване та деталізоване обстеження надає діагносту вичерпну інформацію про порушення психічної діяльності та визначає діагноз (Widiger and Hines, 2022). Ключова мета лікування ПРО полягає у допомозі людині покращити життя на соціальному та психологічному рівнях. Провідним моментом постає психотерапія, ефективність якої залежить від правильного встановлення діагнозу та виокремлення супутніх симптомів. Для полегшення тяжкого прояву деяких симптомів пацієнту можуть назначити медикаменти, які здатні знизити їх напругу. Проте виключно медикаментозне втручання не спроможне відновити психічне здоров'я людини. Проаналізовані наукові дослідження (Stoffers-Winterling et al., 2012; Kabantseva, 2022; BF Caritas Lubny, 2023; A test for..., 2023; National University of Pharmacy, 2023; Ekselius, 2018; Wray et al., 2014; Johnson et al., 2018; Hoff et al., 2022; Widiger and Hines, 2022; Bach et al., 2022) вказують, що лікування ПРО в більшості клінічних випадків проводиться амбулаторно та після погодження стратегії терапевтичної допомоги та визначення методів психокорекції. Однак тяжкий перебіг психічного розладу, зокрема наміри людини скоїти самогубство або загроза для життя оточення потребують оперативного медичного втручання, і тоді пацієнту надається допомога в стаціонарі (короткочасна психотерапія та медикаментозна психотропна корекція) (Mulder and Bach, 2022). Після стабілізації психічного стану пацієнта можливе проведення подальшої психотерапії на амбулаторному лікуванні. Загалом медикаментозне лікування симптомів обмежується (Huprich, 2022):

• седативними препаратами для зняття нервової напруги та відновлення сну (усувають тривожність, депресивні симптоми);

• нейролептиками (сильні заспокійливі) для припинення реакцій на тригери (усувають агресивність, дратівливість);

• антипсихотиками для послаблення психомоторного збудження (усувають марення та галюцинації);

• транквілізаторами для зняття перенапруги за заспокоєння;

• ноотропами, які відновлюють розумову діяльність, покращують пам'ять, підвищують увагу та сприяють боротьбі зі стресом.

В процесі лікування ПРО застосовується індивідуальна, групова та сімейна психотерапія. Завдання психотерапевта полягає у зниженні рівня тривожності пацієнта й депресивних проявів. Також важливо допомогти пацієнту усвідомити та зменшити вираження його патологічної поведінки й вчинків, розвити навички саморегуляції та адекватної реакції на негативні ситуації. До ефективних підходів психотерапевтичного лікування ПРО належать (Hoff et al., 2022; Mulder and Bach, 2022; Klein et al., 2022; Snoek et al., 2021; Bondarenko, 2016):

• класичний психоаналіз - базується на асоціативному мисленні та покликаний забезпечити усвідомлення пацієнтом психічних процесів для подальшого лікування глибинних причин порушень психічної діяльності. Даний підхід ґрунтується на самоспостереженні (емоції, поведінка, мислення та ін.) з боку пацієнта та аргументації його висловлювань психотерапевтом. Головна мета допомогти пацієнту осягнути причинно-наслідкові зв'язки проблеми, трансформувати стійкі негативні переконання та патерни в нові позитивні;

• діалектична поведінкова терапія - покликана допомогти пацієнту зрозуміти його емоції, погляди, поведінкові реакції, зміцнити відносини з іншими людьми, а також навчити особистість контролювати власний емоційний стан та боротись зі стресовими ситуаціями, використовуючи конструктивні підходи розв'язання проблеми;

• сімейна терапія - спрямована на корекцію відносин пацієнта з оточенням, зокрема для усунення розладів поведінкового та емоційного характеру. Даний підхід розглядає “пацієнтом” всіх членів родини, та взаємодія відбувається як в індивідуальному, так і груповому форматі. Головними завданнями сімейної психотерапії є усунення бар'єрів у висловлюванні власних потреб та бажань, збільшення комунікативної відкритості, руйнування деструктивних патернів спілкування всередині родини, розуміння взаємозалежності всіх членів та усвідомлення ними власної ролі (зміна ролей при порушенні);

• групові методи самодопомоги - застосовуються разом з індивідуальною терапією. Це групи з самокерованою діяльністю та вільною комунікацією між учасниками, що існує на базі зацікавленості самих пацієнтів та їх особистісній мотивації. Ефективність даного підходу забезпечується умовами чіткої структурованості та систематичності зустрічей. Метою створення груп самодопомоги є соціальна адаптація пацієнта, взаємна підтримка, формування товариських відносин, підвищення відчуття власної цінності та самоповаги, розуміння схожості переживань, трансформація моделей поведінки, зміна погляду на власний розлад та переформатування його в досвід, зниження симптомів ПРО та обмін практичною й психологічною підтримкою.

Проаналізовані дослідження (Stoffers-Winterling et al., 2012; Johnson et al., 2018; Klein et al., 2022; Snoek et al., 2021; Bondarenko, 2016) щодо психокорекційної допомоги людям з проявами ПРО вказують на важливість своєчасного початку лікування, що сприятиме швидкому покращенню психічного здоров'я людини.

Також було визначено необхідність дослідження динаміки перебігу ПРО в процесі терапії для розуміння ефективності вибраного лікування. Аналіз попередніх наукових робіт дозволив виділити ключові моменти психотерапевтичної допомоги людям з ПРО, що дозволило розробити комплексну модель процесу відновлення психічного здоров'я (Рисунок 4).

Рис. ^.Модель процесу відновлення психічного здоров'я

Джерело: складено автором на основі М.Е. Lynall et al. (2022), J.M. Stoffers-Winterling et al. (2012), A.V. Kabantseva (2022), BF Caritas Lubny (2023), A test for... (2023), National University of Pharmacy (2023), L. Ekselius (2018), C. Winsper (2018), C. Humphrey et al. (2020), E. Preti et al. (2020), B.N. Johnson et al. (2018), A. Hoff et al. (2022), T.A. Widiger and A. Hines (2022), B. Bach et al. (2022), R. Mulder and B. Bach 92022), S.K. Haprich (2022).

Отримані результати дослідження свідчать, що емоційна стабільність, підтримка здорових відносин з оточенням та здатність бути суспільно активною особистістю потребує від людини стійкого психічного здоров'я. Значущість психічного здоров'я чітко простежується в соціальній взаємодії особистості. Інтелект, логічність та критичність мислення, моральні цінності, спосіб життя, відношення до себе, цілеспрямованість та гнучкість виступають показниками психологічного добробуту людини, де соціальні, біологічні та економічні фактори відіграють важливу роль у формуванні її психічного здоров'я. Психологічна підтримка населення дозволяє скоротити поширеність особистісних розладів, знизити ризики різних залежностей та випадків самогубства, запобігти занедбанню перебігу психічних розладів та забезпечити належну допомогу при порушенні психіки, розумових відхилень та соматичних захворюваннях. Так, комплексне медичне обслуговування, просвітницька інформація для суспільства щодо методів профілактики психічних розладів, лікування та запобігання цих порушень, а також формування обізнаності про значущість збереження психічного здоров'я допоможе досягти добробуту для населення, зокрема сприяти ефективному соціальному та економічному зростанню потенціалу країни. Одержані результати вказують на необхідність розробки комплексного медичного інструментарію для діагностики та психокорекційної роботи з психічними розладами особистості.

Психічне здоров'я особистості виступає важливим фактором її адаптації до умов життя суспільства. Стресові ситуації та кризові події здатні сформувати негативні патерни в психіці людини. Наявність психічного розладу значно погіршує життя індивіду через порушення когнітивного, емоційного та фізичного спектра. Основні ознаки ПРО відображуються в поведінці, загальному психоемоційному стані та розумовій активності. Проблема психічних розладів особистості розглядається в багатьох сучасних дослідженнях. Так, O.V. Mazyar (2021), K. Ekselius (2018), C. Winsper (2018), B. Bach et al. (2022), S. Holder (2020), досліджуючи питання психічних розладів особистості, вказують, що люди з даними розладами можуть мати численні обмеження, супутні захворювання та високий рівень потреби у медичній допомозі. Автори відмічають, що для людей з ПРО характерним є розлади сну, поведінкові відхилення, емоційна нестабільність та хронічні захворювання різної етіології. Також дослідники відмічають, що більшість ПРО формуються в ранньому дитинстві через пережиті психотравми (насилля, порушення прив'язаності), а пік їх становлення припадає на пубертатний період. Так, C. Humphrey et al. (2020), O.I. Bokovets (2022) та P. Bozzatello et al. (2021), вивчаючи питання впливу негативного досвіду на формування ПРО, зазначають, що пережита в дитинстві травматична подія сприяє розвитку психотичних симптомів, які реалізуються в молодому віці, а в дорослому житті під дією негативних зовнішніх факторів можуть слугувати стимулом розвитку ПРО з симптомами психозу (марення, афективні порушення, розгальмування, емоційна полярність та ін.). Автори також зазначають, що травматичний досвід формує у дитини стійкі реакції на певні соціальні ситуації, де закріплюється негативна поведінка та емоційна ригідність.

Досліджуючи проблему спадкових факторів в розвитку психічних розладів особистості, M.E. Lynall et al. (2022), N.R. Wray et al. (2014), T. Reichborn-Kjennemd(2010) та K.S. Kendler et al. (2008) вказують на схильність до формування будь-якого типу ПРО генетично обґрунтованим. Так, на думку авторів, спадковість визначається в незначному або помірному вираженні для кожного особистісного розладу, де генетичні фактори відображують не сам розлад, а його симптоми, зокрема імпульсивність, інтроверсію та схильність до патологій з негативною емоційною складовою. При цьому сукупність генетичних та органічних факторів впливу на психіку людини можуть сприяти коморбідності між ексцентричними та емоційно-нестійкими розладами.

Однак, досліджуючи вплив кризових подій (пандемії, війни, землетруси, тероризм) на розвиток ПРО серед дорослого населення, T.S. Betancourt et al. (2020), N. Onishchenko and E. Kazakova (2021), R. Rossi et al. (2020), I. Okorn et al. (2020) вказують на формування схильності до особистісних розладів внаслідок обмеження соціальної спроможності та підвищення напруженості й тривожності через ізоляцію, реальну загрозу життю або неможливість вплинути на поточну ситуацію. При цьому контроль емоційних та поведінкових реакцій ускладнюється. Зазначені результати також корелюються з даними емпіричного дослідження, які вказують на порушення комунікативної складової в соціальному житті опитаних, збільшення конфліктних ситуацій з оточенням та періодичне невмотивоване відчуття страху за власне життя. При цьому попереднє інтерв'ювання також визначило наявність у респондентів порушень сну (безсоння), полярну зміну настрою та несистематичні панічні атаки, що з'явились в останній рік.

Ексцентричні розлади особистості відзначаються надцінним ставлення людини до власних думок та звичок, а також впертістю у своїх переконаннях. Досліджуючи питання шизоїдного розладу особистості K.A. Fariba et al. (2022) характеризує цей тип розладу підвищеною чутливістю та вразливістю до сприйняття соціальної реальності, що проявляється аутистичною реакцією на міжособистісне спілкування. Автор наголошує на амбівалентності особистості в конфліктних ситуаціях поряд з емоційною холодністю. Водночас до симптомів шизоїдного розладу відноситься зниження здатності відчувати задоволення та виражати свої почуття. Вивчаючи проблему шизотипового розладу B.J. Tonge et al. (2020) відзначає в ньому дефіцит соціальних та міжособистісних контактів, де людина з даним ПРО відчуває суттєвий дискомфорт при спілкуванні та нездатна формувати довготривалі відносини з іншими. Разом з тим людина проявляє ексцентричну поведінку, яка опирається на її мислення та уяву, як правило це дивні та магічні поняття (ясновидіння, телепатія), що безперечно виходить за рамки суспільних та субкультурних норм. До симптомів шизотипового розладу автор відносить порушення мовлення, зокрема надмірну деталізацію, метафоричність та багатослівність. Також даному розладу притаманна підозрілість, ілюзорний перцептивний досвід, афективність реакцій, тривожність та параноїчні думки та ідеї. Подібні симптоми простежуються в параноїдальному розладі особистості. Так, вивчаючи проблему даного розладу, V.M. Pomohaibo et al. (2021) характеризує його симптоми надмірною чутливістю до невдач. Також людям, які схильні до розладу параноїдального типу, важко вибачати образи, адже їм притаманна завищена самооцінка та впертість. C. Humphrey et al. (2020) також вказує на гіпертрофовану чутливість при даному розладі та негативне ставлення до змін в соціальній взаємодії людини.

Емоційно-нестійкі розлади особистості, зокрема прикордонний (межовий), істеричний, антисоціальний та група розладів нарцисичного типу за МКХ-11 (ICD-ll..., 2023) (розгальмований, незрілий, нарцисичний, ексцентричний, пасивно-агресивний, психоневротичний) підпорядковуються симптоматиці нестабільного настрою з ознаками полярності, відсутністю контролю емоційної сфери та поведінки, порушенням самооцінки, саморуйнівною поведінкою (самоушкодження, спроби самогубства), а також зниженням соціальних функцій, невизначеністю думок та вчинками деструктивного характеру.

Сукупність даних симптомів зазначена в наукових дослідженнях J.M. Stoffers- Winterling et al. (2012), C. Winsper (2018) та L.W. Choi-Kain et al. (2022). Автори наголошують на схильності людини при даних ПРО до депресії, а при тяжких клінічних показниках ПРО до самогубства, як дії, а не як спроби привернути до себе увагу. Досліджуючи психічні розлади особистості R. Mulder та B. Bach (2022), та S.K. Huprich (2022) виділили спільні ознаки тривожних розладів, зокрема уникаючого, залежного та ананкастного.

Так, автори вказують на виражене прагнення уникати будь-які соціальні взаємодії, що спричинено надмірними емоційними переживаннями та страхом бути не прийнятим. При цьому T.A. Widiger та A. Hines (2022), досліджуючи процес діагностики ПРО, зазначають, що тривожним розладам також притаманні симптоми фізичної скутості та стомлюваності, проблеми зі сном, тривога та знижена увага. Подібної думки дотримується S. Holder (2020), зауважуючи також, що тривожні розлади наділяють людину проблемами емоційної напруженості, безпричинної агресії, загальмованістю реакцій, панічними нападами, невралгією та психосоматичними відчуттями.

Кожна людина є ланкою до успішного функціонування суспільства, тому значущим постає забезпечення населення доступними засобами збереження психічного здоров'я (ПЗ).

Природні катаклізми, збройні конфлікти, пандемії негативно позначаються на емоційній стабільності людини та її психічному здоров'ї в цілому. Актуалізація питання охорони ПЗ активно почала обговорюватись на початку пандемії COVID-19. Перенавантаження нервової системи з огляду на сукупність причин емоційних переживань (страх смерті через хворобу, втрата доходу, невизначена тривалість ізоляції), недостатня вивченість етіології захворювання та відсутність розуміння процесу медичного лікування сприяли виникненню та загостренню симптомів, які характеризують психічні розлади особистості.

Так, T.S. Betancourt et al. (2020) та I. Okoen et al. (2020) вказують на високий рівень потреби у забезпечені відновлення психічного здоров'я населення, зокрема дітей та молоді, у яких при несформованих психічних механізмах саморегуляції спостерігається формування стійких емоційних та поведінкових розладів. Автори підкреслюють ризик розвитку депресивних та тривожних станів, які без належного лікування з часом можуть перерости у психічні розлади або їх коморбідність. Тому важливим постає пошук шляхів забезпечення надання відповідної допомоги суспільству.

В Україні надання психіатричної допомоги закріплено на законодавчому рівні та регулюється Законом України No.1489-III “Про психіатричну допомогу” (2018). Даним Законом передбачено надання стаціонарної та амбулаторної психіатричної допомоги населенню, а також належне фінансове забезпечення державних та комунальних закладів, що передбачає безоплатне надання медичної допомоги громадянам, зокрема діагностичної, консультативної, лікувальної, реабілітаційної підтримки. Також Закон встановлює обов'язкові квоти робочих місць для забезпечення працевлаштування людей з ПРО. Крім того, Наказом Міністерства охорони здоров'я No.1600 “Про затвердження Порядку надання психіатричної допомоги мобільною мультидисциплінарною командою” (2022) передбачено надання підтримки пацієнтам у плануванні відновлення їх психічного здоров'я, допомоги в соціальній реінтеграції, забезпечення комплексного психосоціального та фармакологічного втручання (за місцем перебування пацієнта), в тому числі і в разі загострення ПРО при умові, що стан не потребує госпіталізації.

Даний Наказ також забезпечує всебічну взаємодію з родиною пацієнта (залучення в психотерапію) та з надавачами соціальних, правових, благодійних послуг для забезпечення відновлення пацієнта з ПРО. Також в Україні шляхи відновлення психічного здоров'я населення зазначені в Наказі Міністерства охорони здоров'я No.1018-p “Про затвердження Концепції розвитку охорони здоров'я України на період до 2030 року” (2017), яка уніфікує умови діяльності єдиної системи охорони здоров'я для країни. Дана Концепція передбачає підвищення рівня знань суспільства щодо ПРО та зниження дискримінації людей з ознаками психічних розладів, зокрема аутичного та особистісного спрямування, а також розробку стандартів отримання та аналізу правдивої інформації про стан проблем, які пов'язані з ПРО. Орієнтиром розв'язання питань охорони психічного здоров'я став позитивний досвід Іспанії, Бразилії та Румунії.