Психологічні особливості розвитку просодичного компонента мовлення дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Психологічні особливості розвитку просодичного компонента мовлення дітей дошкільного віку

Ірина Волженцева доктор

психологічних наук, професор

Annotation

Psychological Features of the Development of the Prosodic Component of Preschool Children's Speech Iryna Volzhentseva Dr. Sc. in Psychology, Professor Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav (Ukraine)

Introduction. In the article the results of theoretical and empirical analysis of the prosodic component of speech, the features of its manifestation in preschool children are given.

Purpose. The purpose of the study is to theoretically determine the specifics of prosody and the ways of its development.

Methods. To solve the research problem, a set of methods was applied, in particular: theoretical, empirical, psychological and pedagogical, data processing methods and methods of G.A. Volkova for the study of the timbre of the voice, the rhythmic structure of speech, the active vocabulary of the child, vocabulary.

Results. A theoretical analysis of prosody is carried out - the spoken side of speech, a complex of complex elements that includes rhythm, tempo, timbre, logical stress, etc., which serves to express different syntactic meanings and categories, as well as expression and emotions. Attention is focused on the emotionality of speech as the basis for the actualization and development of all the above-mentioned prosody components that form the sound culture of speech. It is certain that emotionality is the basis of art, in particular, musical art, which can become an emotional basis in the development of the sound culture of speech, and therefore in the development of the prosodic component of preschool speech. In the context of the active method of music therapy, the features of the use of ontomusic therapy are presented, where music is born in direct contact with a child with the help of rhythm, movement, actions in singing, sound, dance, playing instruments, vocals, writing music, as well as the Karl Orff system, which includes improvisation, free music making of children in combination with elements of plastics, choreography, theater, where each of the means of musical influence carries a special psychological meaning, emotional significance. A structural-system model of ontomusic therapy has been developed. The structural and functional model of the Karl Orff system is presented and analyzed. A conceptual model of the main components of prosody and means of musical expression is schematically presented. The structural and functional mechanism of speech development of preschool children by means of active music therapy has been identified and characterized.

Conclusions. It is concluded that the ontomusic therapy and the Karl Orff system presented by us have increased the level of creativity, emotionality, creative imagination, significantly improved the sound-orthoepic speech parameters of prosody, in particular, the indicators have increased: perception and recreation of rhythm, modal intonation meanings, sound expression of timbre, speech breathing has changed qualitatively, etc.

Key words: speech, prosodics, preschoolers, active method of music therapy, ontomusic therapy, system of Karl Orff.

Анотація

Вступ. У статті представлено результати теоретико-емпіричного аналізу просодичного компонента мовлення, особливості його прояву у дітей дошкільного віку.

Мета дослідження полягала в теоретичному визначенні специфіки просодики та засобів її розвитку.

Методи. Для розв'язання дослідницької проблеми було застосовано комплекс методів, зокрема: теоретичні, емпіричні, психолого-педагогічні, методи обробки даних і методики Г.А Волкової з дослідження тембру голосу, ритмічної структури мовлення, активного словника дитини, словарного запасу.

Результати. Проведено теоретичний аналіз просодики - вимовної сторони мовлення, комплекс складних елементів, який включає ритм, темп, тембр, логічний наголос та ін., що служить для вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресії і емоцій. Акцентовано увагу на емоційність мовлення як основу актуалізації і розвитку усіх вище зазначених компонентів просодики, які формують звукову культура мовлення. Визначено, що емоційність є основою мистецтва, зокрема, музичного мистецтва, яке може стати емоційним базисом в розвитку звукової культури мовлення, а значить, в розвитку просодичного компонента мовлення дошкільника. В контексті активного методу музикотерапії представлено особливості використання онтомузикотерапії, де музика народжується в безпосередньому контакті з дитиною за допомогою ритму, руху, дій у співі, звуку, танцю, гри на інструментах, вокалу, написанні музики, а також системи Карла Орфа, яка включає імпровізацію, вільне музичення дітей у поєднанні з елементами пластики, хореографії, театру, де кожен із засобів музичного впливу несе особливий психологічний сенс, емоційну значущість. Розроблена структурно-системна модель онтомузикотерапії. Представлено й проаналізована структурно-функціональна модель системи Карла Орфа. Схематично представлено концептуальна модель головних компонентів просодики і засобів музичної виразності. Виявлено та схарактеризовано структурно-функціональний механізм розвитку мовлення дітей дошкільного віку засобами активної музикотерапії. музикотерапія модель мовлення діти

Висновки. Представлені нами онтомузикотерапія і система Карла Орфа підвищили рівень креативності, емоційності, творчої уяви, суттєво поліпшили звуко-орфоепічні, мовленнєві параметри просодики, зокрема підвищились показники: сприйняття та відтворення ритму, модальні смисли інтонації, звукове вираження тембру, якісно змінилося мовленнєве дихання та ін.

Ключові слова: мовлення, просодика, дошкільники, активний метод музикотерапії, онтомузикотерапія, система Карла Орфа.

Вступ

На сучасному етапі, у зв'язку з інформаційною насиченістю в освіті, значно виросли вимоги до мовленнєвого розвитку особистості. Своєчасне оволодіння мовленням є найважливішою умовою забезпечення готовності дитини до навчання в школі, її успішності в інтелектуальному розвитку, творчості, в оволодінні різними видами дитячої діяльності, становленні у дитини основ особистісної культури, соціального досвіду, повноцінного, гармонійного розвитку, а також залучення дитини до світу національної та світової культур. Період активного засвоєння дитиною розмовного мовлення, розвиток усіх сторін мови -фонетичної, лексичної, граматичної - це саме дошкільний вік. На думку В. Мухіної (Мухина, 1999), повноцінне володіння рідною мовою в дошкільному дитинстві є необхідною умовою рішення завдань розумового, естетичного і морального виховання дітей в максимально сенситивний період розвитку.

Важливою якістю дитячої мови є культура мовлення, його виразність - комунікативна якість мови, яка впливає на розум, емоційну область свідомості людини, уміння переконливо виражати свої думки і почуття. Однією із проблем загальної культури мовлення, його виразності є розвиток просодики - якісної характеристики мовлення, її фонетичного та організаційного засобу, тобто звукової й вимовної сторони мовлення, яке забезпечить ритміко-інтонаційне оформлення, творення мелодійної, ладовогармонійної організації. У науковій психологічній літературі піднята проблема взаємозв'язку виразності, емоційності й просодичного компонента мовлення, його складових у мовленнєвій діяльності дошкільника, психологічних особливостей розвитку мовлення, а також ролі емоційності в розвитку компонентів просодики з метою ефективності спілкування (Волженцева, 2016a). Проте до цього часу недостатньо уваги приділяється засобам розвитку просодики, питанням, присвяченим психолого-педагогічній підготовки дитячого психолога до розвитку просодичного компонента мовлення дитини дошкільного віку. Об'єкт дослідження - просодичний компонент мовлення дитини, предмет дослідження - психологічні особливості розвитку просодичного компонента мовлення дитини дошкільного віку. Мета дослідження полягає в теоретико-емпіричному визначенні специфіки просодики та засобів її розвитку.

Теоретичні основи дослідження

Теоретичні підходи до проблеми розвитку мовлення дітей дошкільного віку розглядали такі вчені, як: Л. Виготський, В. Бехтєрєв, С. Рубінштейн, А. Богуш, Н. Власова, Д. Ельконін, М. Жинкін, Л. Калмикова, О. Максаков, А. Маркова, В. Мухіна, Т Піроженко, Н. Самойленко, Ф. Сохін, Н. Харченко та ін. Проблемою розвитку виразності дитячого мовлення займалися І. Волженцева, О. Запорожець, Б. Теплов та ін. Вплив емоційності на ефективність спілкування вивчали В. Вилюна, М. Депенчук, Домодедов, А. Крупнов, Г Ольшанникова, І. Пацявичюс, О. Санникова та ін.

Проблеми, пов'язані з просодичним компонентом мовлення розглядали такі науковці, як: М. Жинкин, Л. Засєкіна, Засєкін, В. Лабунська, О. Архіпова, Є. Артемова, Е. Нушикян, Л. Бондаренко, Л. Зіндер, Н. Светозарова, Loutrari, Tselekidou & Proios (2018), Chen et al. (2019), Deniz (2020), Turco & Zerbian (2021) та ін. Так, з точки зору М. Жинкіна, просодика є найвищим рівнем розвитку мови (Жинкин, 1958). Л. Засєкіна та С. Засєкін (2008) розглядають просодику як один із засобів невербального спілкування, де їй відводиться важливе місце при сприйнятті та відтворенні мовлення. Автори зазначають, що просодика супроводжує сприйняття усного мовлення під час комунікації.

Значення просодичної сторони мовлення підкреслювали багато дослідників, таких як: В. Бехтєрєв, В. Гіляровський, В. Грінер, Н. Власова, Е. Конрова, І. Лопухина, Н. Самойленко, Ю. Флоренська, Е. Чаянова, Г Шашкіна, Loutrari, Tselekidou & Proios (2018), Chen et al. (2019), Deniz (2020), Turco & Zerbian (2021) та ін. Так, В. Бехтєрєв виділяв наступні завдання просодичного виховання: виявити ритмічні рефлекси, привчити організм дитини відповідати на певні подразники, встановити рівновагу у діяльності нервової системи дитини, стримати занадто збуджених і розкріпачити скутих дітей, врегулювати неправильні й зайві рухи (наводиться за: Гвоздев, 1961), що необхідно враховувати дитячим психологам на різних етапах психолого-педагогічній допомозі дошкільникам.

Питання, пов'язані з розвитком просодичного компонента мовлення дітей дошкільного віку представлено в працях таких вчених, як: О. Бєловол, І. Волженцева, Т. Вимекаєва, В. Гіляровський, В. Грінер, О. Гусев, С. Демидов, В. Лабунська, І. Малашевська, І. Румянцева, Г Сильницька та ін. Так, за даними І. Малашевської та С. Демидова в освітньому процесі дошкільної освіти запропоновано використання музикотерапії як ефективного засобу моделювання й корекції внутрішнього стану дитини, розкриття її природного потенціалу (Малашевська & Демидова, 2015).

На підставі представленого теоретичного та емпіричного досвіду використання музикотерапії, для розвитку просодичного компонента мовлення дітей дошкільного віку, розв'язання дослідницьких завдань нами було підібрано комплекс поглядів та положень, які якісно висвітлюють задум дослідження. Це концепція Ж. Лакана (Лакан, 1995) про глибинну психологію механізмів функціонування психіки; концептуальні підходи використання ігрової вокалотерапії Н. Єрьоміної (Еремина, 2009), ідеї вокальної імпровізації Г.-Г. Декер-Фойгт (Декер-Фойгт, 2003); психофізіологічні теорії розвитку емоційно-виразної сторони мовлення І. Волженцевої (Волженцева, 2011, 2016a, 2016b, 2017); теорії активних форм музикотерапії: онтомузикотерапія А. Менегетті (Менегетти, 1999), Система Карла Орфа (Радынова, 2000a).

Методи та методики дослідження

Для розв'язання дослідницької проблеми було застосовано комплекс методів, вибір і поєднання яких зумовлені предметом, метою дослідження, зокрема: теоретичні - теоретико-методологічний аналіз наукових джерел і психологічних підходів, їх систематизація, класифікація, узагальнення, моделювання та висновування для вивчення феномена “просодичний компонент мовлення” й стану дослідженості проблематики розвитку просодичного компонента мовлення дітей дошкільного віку; емпіричні - спостереження, бесіда, анкетування, тестування, які використано для більш глибокого, цілісного вивчення особливостей просодичного компонента мовлення в дітей дошкільного віку; психолого-педагогічний експеримент у формі констатувального (визначення стану розвитку просодичного компонента мовлення дошкільників), формувального (впровадження активних форм музикотерапії: онтомузикотерапії А. Менегетті і системи Карла Орфа у розвитку просодичного компонента мовлення дітей дошкільного віку) та контрольного (виявлення психологічних особливостей розвитку просодичного компонента мовлення) дослідження; методи обробки даних дослідження (кількісний і якісний аналізи) для математичної і логічної обробки отриманих даних.

Для вивчення психологічних особливостей розвитку просодичної сторони мовлення дошкільників були використані методики Г Волкової: “Дослідження тембру голосу” для вивчення тембру голосу і уміння змінювати його по висоті; “Дослідження ритмічної структури мовлення” для вивчення ритмічної сторони мовлення дошкільника; “Дослідження активного словника дитини” для вивчення розвитку мовлення дитини дошкільного віку; “Дослідження активного словарного запасу дитини” для виявлення словарного запасу дошкільників.

Для вірогідності отриманих результатів використовувались коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона та t-критерій Стьюдента.

Вибірка

Дослідження проводилося на базі закладу дошкільної освіти ясла-садок комбінованого типу № 9 “Сонечко” Переяславської міської ради, м. Переяслав Київської області. У дослідженні взяли участь 29 дітей старшого дошкільного віку.

Результати

Орієнтуючись на вище зазначені теоретичні основи, концептуальні підходи, послідовно розкриємо сутність просодичного компонента мовлення, емоційних засобів його розвитку та результати експериментального дослідження їх ефективного використання в розвивальних заходах.

Отже, просодика - вимовна сторона мовлення, її мовленнєві звукові явища, - це складний комплекс елементів, який включає ритм, темп, тембр і логічний наголос та ін., які служать для вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресії і емоцій. Послідовно розкриємо їх сутність. Так, інтенсивність виголошення - ступінь посилення чи ослаблення видиху, голосу, темпу і артикуляції при вимові звуків мови, тобто сили або слабкості виголошення при артикуляції звуків, особливо голосних.

Дикція - чітка, виразна вимова слів.

Пауза - знак перериву звучання на певний відрізок часу.

Наголос - акцент, виділення тих чи інших одиниць мовлення за допомогою фонетичних засобів.

Міміка - мистецтво жестів, поз і різних виразів обличчя; це мова інстинкту і рухів, що є відлунням відомого настрою, афекту і взагалі психічної роботи.

Мелодика мовлення - сукупність тональних засобів, характерних для мовлення; модуляція висоти тону при проголошенні фрази.

Ритм мовлення - упорядкованість звукового, словесного й синтаксичного складу мовлення.

Темп мовлення - швидкість протікання мовлення у часі, його прискорення або уповільнення, що обумовлює ступінь артикуляційної й слухової напруженості.

Тембр голосу - забарвлення, якість звуку.

Мовленнєве дихання - безпосередньо супроводжує процес породження мовлення, будучи основою голосоутворення, формування звуків, мелодики.

Логічний наголос - інтонаційний засіб виділення якого-небудь слова в реченні інтонацією; слова вимовляються більш розбірливо, довгостроково, голосно.

Інтонація - мелодійний зворот, що має виразне емоційне значення.

Саме емоційність є основою актуалізації й розвитку усіх вище зазначених компонентів просодики, які формують звукову культуру мовлення. Їх виховання - одне з важливих завдань розвитку мовлення в закладі дошкільної освіти, що бажано враховувати в психолого-педагогічній роботі дитячим психологам, оскільки саме дошкільний вік є найбільш сенситивним для становлення просодики.

Формування виразності мовлення - володіння засобами мовної виразності - це уміння користуватися висотою і силою голосу, темпом і ритмом мовлення, паузами, різноманітними інтонаціями, які є основними компонентами просодичної сторони мовлення, що потребує уваги спеціалістів, дитячих психологів у розвивальних заходах з дітьми дошкільного віку.

У повсякденному спілкуванні дитина, безумовно, володіє природною виразністю мовлення, але потребує навчання довільної, усвідомленої виразності при читанні віршів, переказі, розповіді, які спираються на емоційність і припускають можливість її розвитку. Визначено, що емоційність є і основою мистецтва, зокрема, музичного мистецтва, яке може стати емоційним базисом в розвитку звукової культури мовлення, а значить, в розвитку просодичного компонента мовлення дошкільника (Волженцева, 2016). Музичний вплив, згідно теорії У Кэннона-П. Барда: емоції первинні, органічні зміни - вторинні, здійснюється в наступному порядку: (1) емоційний стимул (музика), (2) переробка імпульсів в центральній нервовій системі, (3) виникнення емоцій, (4) реакції організму, (5) розвиток просодики (Волженцева, 2016b). Будучи особливим засобом розвитку емоційної сфери, активний звукословесний спів допомагає дитячому мовленню функціонувати злагоджено, збалансовано, а також стимулює використання доречних мовленнєвих засобів (Калмикова, 2016: 249).

Дійсно, музичне мистецтво завжди було і залишається не лише засобом невербального спілкування, а й інструментом, який допомагає контролювати поведінку людини, стимулює процеси розвитку сприймання, мислення, мовлення, запам'ятовування, оптимізує моторику, підвищує креативність і здатність адаптуватися до змін. Існує три основні форми музикотерапії: рецептивна, інтегративна, активна. Рецептивна музикотерапія (пасивна) характеризується тим, що дитина не приймає активної участі в процесі музичної терапії, таким чином не впливає на музичний образ, а просто займає позицію слухача. Інтегративна форма музикотерапії охоплює можливості інших видів мистецтва: малювання під музику, музично-рухливі ігри, пантоміму, пластичну драматизацію під музику, створення віршів, малюнків, оповідань після прослуховування музики. Активні методи музикотерапії характеризуються активною роботою з музичними матеріалами, а саме: інструментальна гра і спів. Важливо те, що музична чи інструментальна підготовка дитини не відіграє провідну (визначальну) роль, оскільки музика, яка застосовується у музикотерапії, не ставить жодних вимог до здібностей чи вправності дитини. Сутність активного методу музикотерапії та його використання в корекційних заходах дозволить дитячим психологам розвивати такі творчі особистісні якості дошкільників, як емоційна лабільність, пізнавальна активність, оригінальність, нестандартність мислення, креативність, творче уявлення, які, в свою чергу, будуть сприяти високому загальному рівню інтелекту дитини, її задоволеності, впевненості в собі, бажанню проявляти власну індивідуальність, пізнавати навколишній добрий світ.

Для досягнення мети нашого дослідження - теоретико-емпіричного визначення специфіки засобів розвитку просодики, надання психолого-педагогічних знань дитячим психологам про особливості їх впливу і використання - ми пропонуємо, в рамках активного методу музикотерапії, використання онтомузикотерапії і системи Карла Орфа.

Ефективність онтомузикотерапії і системи Карла Орфа як активної музичної терапії визначається їх великими можливостями музично-виконавської діяльності коригувати не тільки відхилення в психоемоційному розвитку (емоційну лабільність, знижений емоційний тонус, відчуття самотності), але й низьку самооцінку, низький ступінь самосприйняття, проблеми в комунікативній сфері дитини, а також сприяти розвитку мовлення дитини дошкільного віку.

Більш детально схарактеризуємо запропоновані музичні напрями. Так, напрямом активної музичної терапії виступає онтомузикотерапія (грец. ontos), автором якої є А. Менегетті (Мегенетти, 1999). Згідно його вчення людина може бути здоровою і може розвиватися лише тоді, коли є вільний вихід енергії, коли вона не заблокована (див. рис. 1). Саме музика в онтомузикотерапії, за допомогою ритму, руху, дій у співі, звуку, танцю, гри на інструментах, вокалу, написанні музики, народжується в безпосередньому контакті з дитиною.

Онтомузикотерапія використовується на заздалегідь підібраних музичних форм, а ритмом, яким відтворює дошкільник різні образи за допомогою предметів, власного тіла, музичних інструментів (див. рис. 1). Активна музикотерапія - онтомузикотерапія - розглядається як засіб для нормалізації емоційного стану, усунення страхів, рухових і мовленнєвих розладів, психосоматичних захворювань, відхилень у поведінці, що сприяє подоланню комунікативних труднощів і розвитку мовлення дітей дошкільного віку (Волженцева, 2018).

Після впровадження онтомузикотерапії, було проведено контрольний експеримент, в результаті якого було виявлено позитивні зміни складових просодичного компонента мовлення. Розвиткові мовленнєвих умінь і навичок притаманна стійка прискорена динамічність становлення мовленнєвих здібностей, стрімкий перехід їх на вищі рівні досконалості: з низького рівня до високого (темп, інтонація, логічний наголос, тембр) та середнього (ритм, модуляція голосу за висотою й силою, мовленнєве дихання) (Волженцева, 2020).

Рис. 1 Структурно-системна модель онтомузикотерапії

Так, прискорений або уповільнений темп мовлення став нормативним; монотонність змінилася інтонаційно, збагатившись відповідно додатковими обертонами розповідної, окличної та питальної інтонації при вимовлянні простих і простих поширених речень; недостатньо розвинуте вміння виділяти головну частину, тобто правильно продукувати логічний наголос, змінилося на більш гучніше й протяжніше підкреслення голосом головних за сенсом слів у фразі; недостатнє володіння тембровою окраскою голосу - здатність змінювати тембр для передачі емоцій і почуттів (веселий або сумний, лагідний або грубий та ін.) відповідно до ситуацій у спілкуванні; недосконалі операції використання ритмічних структур мовлення змінилися на правильне відтворення ізольованих й акцентованих ударів, а також серії простих ударів; недосконале відтворення звуконаслідувань із пониженням і підвищенням висоти голосу розвинулося до володіння власним голосом, розширенням його діапазону, операціями інтонування поступового руху мелодії знизу вгору та зверху вниз; занадто тиха або гучна вимова стала оптимальною за силою (гучністю); не сформованість, поверховість мовленнєвого дихання (вдих переривчастий, іноді з підняттям плечей, зниження обсягу й сили видиху, зайві паузи) змінилися збільшенням об'єму та сили видиху, раціональним розподілом дихання й діафрагмовим типом дихання замість верхньогрудного мовленнєвого дихання (Волженцева, 2020).

Розвиток креативності, емоційності, творчих проявів як психологічних детермінант розвитку одиниць просодики мовлення зумовили переживання почуття душевного комфорту, мобілізації роботи пізнавальних процесів, швидку адаптацію в системі навчально-виховної діяльності, комунікативну активність, толерантність та якісну мовленнєву репрезентацію дошкільника при виконанні творчих музично-виконавських, вокальних, мовленнєвих експромтів (Волженцева, 2020).

Отже, запропонована онтомузикотерапія суттєво поліпшила звуко-орфоепічні, мовленнєві параметри просодики (сприйняття та відтворення ритму, інтонації, логічного наголосу, тембру, темпоритмічної організації, модуляції голосу за висотою й силою, мовленнєве дихання), а також підвищило рівень креативності, емоційності, творчої уяви, самооцінку.

Наступним кроком у досягненні мети дослідження є розгляд системи Карла Орфа в розвитку просодичного компонента мовлення, який включає імпровізацію, вільне музичення дітей у поєднанні з елементами пластики, хореографії, театру, де кожен із засобів музичного впливу - гармонія, лад, ритм, темп, висотність, тембр, гучність, тривалість - несе особливий психологічний сенс, емоційну значущість (див. рис. 2). Ще в середині минулого століття видатний німецький композитор, педагог Карл Орф усвідомив необхідність розвитку мовлення дітей. Він був одержимий ідеєю створення системи, в основі якої лежали б - імпровізація, вільне музикування дітей у поєднанні з елементами пластики, хореографії, театру. Музична концепція Карла Орфа полягає у взаємозв'язку музики, слова, руху, поєднання яких вирішує завдання розвитку музичних здібностей за допомогою ритму, темпу, мелодики, тембру, що і є сутністю просодичного компонента мовлення.

Ідеї К. Орфа: загальний музично-творчий розвиток; дитяча музична творчість як метод активного музичного розвитку і становлення творчої особистості; зв'язок дитячої музичної творчості з імпровізаторськими традиціями народного музикування. Головне в системі Карла Орфа те, що в основі навчання лежить принцип “активного музикування” та “навчання в дії”. Карл Орф був переконаний, що для дітей потрібна своя особлива музика, спеціально призначена для музикування на початковому етапі. Вона повинна бути доступна переживанню в дитячому віці й відповідати психіці дитини. Це не чиста музика, а музика, нерозривно пов'язана з мовою і рухом: співати і одночасно пританцьовувати, викрикувати жарт і чим-небудь дзвеніти. Структурно-функціональну модель системи Карла Орфа подано на рис. 2.

До основних принципів методики К. Орфа відноситься:

- самостійне складання дітьми музики і супроводу до музично-ритмічних рухів;

- навчання дітей грі на простих музичних інструментах (головний інструмент дитини - він сам: руки і ноги);

- колективність занять дітей молодшого дошкільного віку (мінімальна група складається з двох учасників, кожному з яких забезпечено рівноправну участь у відтворенні або імпровізаційному оформленні п'єси);

- надання дітям свободи на заняттях (можливість плескати, тупотіти, рухатися);

- робота зі словом, ритмізація текстів, мовленнєва основа якої - лічилки, найпростіші дитячі пісні;

- музикування в межах п'ятиступеневого звукоряду протягом не менш як одного навчального року, а можливо і довше;

- розуміння дитиною імпровізаційним шляхом значення інтонацій при виборі найбільш точної для даного контексту (див. рис. 2);

Рис. 2 Структурно-функціональна модель системи Карла Орфа

робота з розвитку рухів мовленнєвого апарату, необхідні для вимовляння кожної просодеми (модуляції сили голосу, висоти тону, темпу, ритму, тембру мови), які повинні бути скоординовані зі слухом як інтегративне просодичне явище (Радинова, 2000b).

Таким чином, можна сказати, що система Карла Орфа сприяє розвитку просодичного компонента мовлення, координації слуху, голосу і руху, тонального і ритмічного почуття; виховання любові до музики та співу; збагачення емоційного життя дітей. Діти за своєю ініціативою співають, водять хороводи, виконують танці, підбирають мелодії на дитячих музичних інструментах, тобто знаходять себе у музичних образах дитячої фантазії. Експериментально доведено розвиваючий вплив запропонованого активного методу музикотерапії - системи Карла Орфа на просодичні компоненти мовлення дітей дошкільного віку з метою їх розвитку, зокрема підвищилися показники: (а) сприйняття та відтворення ритму; (б) модальні смисли інтонації; (в) смислорозрізнююче навантаження логічного наголосу; (г) звукове вираження тембру, що створює ті чи інші емоційно-експресивні відтінки індивідуального мовлення дитини; (ґ) темпо-ритмічної організації, що проявилося в здатності дітей будувати одиниці мовлення за інтонаційними й ритмічними моделями; (д) модуляції голосу за силою, висотою, а також (е) якісно змінилося мовленнєве дихання. Принциповим позитивним чинником є підвищення рівня творчих проявів у дітей дошкільного віку та суттєве поліпшення в них навиків комунікативності, здатності до взаємодії з однолітками й дорослими.

У межах використання активних методів музикотерапії, основними завданнями дитячого психолога в освітньому процесі закладу дошкільної освіти є: по-перше, супровід розвитку особистості кожного дошкільника, по-друге, постійне підтримування ініціативності, фантазування дитини, по-третє, заохочення кожної ідеї, навіть жартівливої або безглуздої, по-четверте, категорична заборона критики однолітків і дорослих, по-п'яте, стимулювання зацікавленості, творчої активності, створення сприятливої творчої атмосфери, позитивного настрою (дошкільники повинні мати можливість відчути радість творчості).

Надалі розкриємо сутність взаємодії просодичного компонента мовлення і музики (співу). Отже, запропоновані засоби музикотерапії (онтомузикотерапія, система Карла Орфа) включають музичний спів, який включає такі засоби виразності, як: інтонація, мелодика мовлення, ритм, темп, тембр, пауза, дихання та ін., що перекликаються з просодичним компонентом мовлення і знаходяться у тісному взаємозв'язку. Нейропсихологічні дослідження М. Кольцової підтверджують, що музику й мовлення можна назвати нейропсихологічними “сусідами” (Кольцова, 1973). Ними керують одні й ті ж або поруч розташовані відділи мозку. Так, при пошкодженні відділів головного мозку, які відповідальні за мовленнєве функціонування, часто виникає афазія, втрата мовлення, і амузія, втрата здатності до сприйняття музики, музикуванню. Якщо спостерігається нездатність читання слів, то й відтворення нот також стає неможливим (Волженцева, 2016b). Нерозривне поєднання співу та мовлення підкреслює також О. Тихонова (Тихонова, 2009: 30-31).

Проведений теоретичний аналіз переконливо аргументує зв'язок мовлення і співу, який нами представлено на рис. 3, що підкреслює ідентичність механізмів прояву складових просодики й засобів виразності співу й обумовлює їх взаємовідношення, тотожність і, що найголовніще, взаємовпливи (Волженцева, 2016a). Спираючись на психологічні, нейропсихологічні та фізіологічні дослідження, а також враховуючи активаційну теорію емоцій Г Ліндсея й Д. Хебба, можна сказати, що в якості подразника, який викликає емоції, виступає музика (спів) - багатофункціональний засіб емоційного впливу та засіб розвитку просодичного компонента мовлення, оскільки механізми прояву, складові музичного співу й просодики ідентичні, на що було вище акцентовано увагу (Волженцева, 2016a: 44-45).

Отже, емоційність, яка є невід'ємною частиною музикотерапії, тісно пов'язана з діяльністю нервової системи, детермінує вимовну сторону мовлення, тобто її звукову культуру, яка, в свою чергу, має відповідати нормам літературної мови й вимови. На підставі аналізу психологічних і функціональних особливостей впливу активної музикотерапії на психіку дитини, пропонуємо структурно-функціональний механізм розвитку мовлення, який надасть цілісне уявлення про процес позитивних змін у розвитку просодичного компонента мовлення в контексті онтомузикотерапії і системи Карла Орфа (рис. 4).

Рис. 3

Як схематично показано на рис. 4, пусковим механізмом розвитку є звуковий вплив. На нього реагують рецептори слуху. Подразником для органу слуху є звукові хвилі (активна музикотерапія в контексті онтомузикотерапії і системи Карла Орфа), тобто подовжнє коливання часток повітря, що поширюється в усі сторони від коливаючого тіла, яке служить джерелом звуку, що впливають на повітряні хвилі зовнішнього вуха та викликають рух слухових кісточок в середньому вусі і коливання рідини у внутрішньому вусі, і перетворюються далі в рецепторі, в нервові імпульси, передані по кондукторові в скроневу кору. На основній мембрані равлика, яка розділяє протоку равлика і барабанні сходи, знаходиться звукосприймаючий апарат - кортів орган.

Рис. 4 Структурно-функціональний механізм розвитку мовлення дітей дошкільного віку засобами активної музикотерапії

Провідниковим відділом є слуховий нерв у складі переддвірноравликового нерва, який відходить від внутрішнього вуха, кірковий відділ слухового аналізатора знаходиться в корі скроневої долі кори великих півкуль. Сприймаються звуки у вигляді звукових відчуттів, представлених в нашому дослідженні музичними звуками. Аналізуючи структурно-функціональний механізм розвитку мовлення дітей дошкільного віку, розглянемо теоретичні підходи стосовно слухових відчуттів. Так, природу слухових відчуттів пояснює резонансна теорія слуху Гелъмгольца. Як відомо, кінцевим апаратом слухового нерва є орган Корти, що покоїться на основній перетинці, що йде уздовж усього спірального кісткового каналу, званого равликом. Основна перетинка складається з великої кількості (близько 24000) поперечних волокон, довжина яких поступово зменшується від вершини равлика до її основи. За резонансною теорією Гельмгольца, кожне таке волокно налагоджене, подібно до струни, на певну частоту коливань. Коли до равлика доходять звукові коливання певної частоти, то резонує певна група волокон основної перетинки і збуджуються тільки ті клітини органу Корти, які покояться на цих волокнах. Коротші волокна, що лежать біля основи равлика, реагують на вищі звуки, довші волокна, що лежать у її вершини, - на низькі (Волженцева & Харченко, 2021).

При відчутті звукових хвиль (музичних), тобто подовжнього коливання часток повітря, що поширюються на всі боки від коливаючого тіла, що служить джерелом звуку, певні сигнали у вигляді потоку дратівливих імпульсів з рецептора слуху по перехідних шляхах поступають в кірковий слуховий аналізатор скроневої долі ЦНС. Імпульси, що виникли внаслідок дії на органи чуття емоційних засобів (звукових подразників) по перехідних шляхах із скроневої і потиличної кори головного мозку поступають в емоційний мозок (лімбічна система і гіпоталамус), які включають: нюховий мозок, мигдалеподібне тіло, гіпокамп, поясну звивину і область перегородки. Лімбічна система розглядається як кіркове представництво інтерорецепторів, бере участь в підтримці постійності внутрішнього середовища організму, регуляції вегетативних функцій, контролі емоційної поведінки, управлінні сукупністю внутрішніх чинників, що мотивують діяльність людини, забезпечує загальне удосконалення пристосування організму до постійно змінних умов навколишнього середовища.

Гіпоталамус є вищим підкірковим центром вегетативної нервової системи (симпатичної і парасимпатичної). У ньому розташовані центри, які забезпечують постійність внутрішнього середовища організму (гомеостаз) і пристосування внутрішнього середовища організму до зміни умов життєдіяльності (гомеокінез): регуляція емоцій, поведінка, режим активності. Аферентні (чутливі) шляхи зв'язують гіпоталамус із структурами лімбічної системи (нюховим мозком, гіпокампом, мигдалиною), хвостатим ядром стриополідарної системи, орбітальною, скроневою і тім'яною корою великих півкуль головного мозку. Еферентні (рухові) шляхи з гіпоталамуса йдуть до таламусу, гіпофізу, ретикулярної формації ствола мозку, довгастому і спинному мозку. Гіпоталамус регулює роботу гіпофізу, а через нього усю ендокринну систему і її вплив на вегетативні функції (Бондарь, 2011: 134-135). Складна діяльність кіркових і підкіркових відділів мозку забезпечує багаторівневість і багатокомпонентність емоційних реакцій.

Гіпоталамус, який представляє високий рівень інтеграційної діяльності мозку, має таке важливе значення в організації емоційної поведінки, що в нім практично немає зон, роздратування яких викликало б вегетативні ефекти без паралельного виникнення емоційних реакцій (Симонов, 1981), з чим може бути пов'язана особлива роль гіпоталамуса серед лімбічних структур, контролюючих тривогу і страх. Ця особлива роль гіпоталамуса пояснюється також тією обставиною, що структури інших рівнів мозку, які включаються в емоційне збудження, знаходяться в морфологічній і функціональній залежності від емоціогенних зон гіпоталамуса (Судаков, 1981).

Усі структури лімбічного мозку (гіпокамп, мигдалеподібний комплекс, гіпоталамус), “виростаючи” з емоційного мозку, відповідають за наші емоції, свідомість і підсвідомість, впливають на психічні стани і поведінку людини, і, на психологічному, фізіологічному, конативному і когнітивному рівнях, чинять вплив на роботу структурно-функціонального механізму звукового впливу на просодичний компонент мовлення (див. рис. 4). Якщо мигдалини (амигдали) фіксують маловірогідні події, то гіпокамп фіксує найбільш вірогідні події, бере участь в процесах навчання і зберігання пам'яті, просторовому картированні навколишнього світу, регулює вегетативні функції, має відношення до стресових ситуацій, пов'язаний з емоційними функціями. Емоційний мозок бере участь у формуванні різних афектно-емоційних реакцій, в мотивації поведінки, забезпечує вищий контроль усіх вегетативних функцій (регулює процеси пари - і симпатичної нервової системи).

Таким чином, описаний вище структурно-функціональний механізм демонструє процес розвитку просодичного компонента мовлення дітей дошкільного віку, оскільки широкий зв'язок лімбічної системи з усіма областями головного мозку, гіпоталамусом і ретикулярною формацією можуть обумовлювати ті або інші психічні процеси, емоції, почуття, асоціації і спогади, усуваючи напругу і депресії, стреси сучасного життя, підвищуючи функціональні можливості і настрій здорових дітей, що сприяє оптимізації розумової працездатності, а значить сприяє й розвитку мовлення.

Також необхідно активізувати увагу дитячих психологів на те, що для розвитку мовлення у дитини також повинні бути відпрацьовані рухи мовного апарату, необхідні для вимовляння кожної фонеми даної мови та їх позиційних варіантів і кожної просодеми (модуляції сили голосу, висоти тону, темпу, ритму, тембру мовлення та ін.), і рухи ці повинні бути скоординовані зі слухом. Мовлення засвоюється, якщо дитина, слухаючи чуже мовлення, повторює (вголос, а потім і про себе) артикуляції та просодеми мовця, наслідуючи йому, тобто якщо його мовленнєві органи активно діють. А при відтворенні мовлення необхідні особливі якості вимови (широке використання інтонаційних можливостей, забезпечення відповідної гучності, особлива ритмічна побудова), які забезпечує просодичний компонент як основа успішної комунікації (Самковська, 2012).

Дискусії

У результаті проведеного емпіричного дослідження виявлено психологічні особливості позитивних змін складових просодичного компонента мовлення. Розвиток креативності, емоційності, творчих проявів як психологічних детермінант розвитку одиниць просодики мовлення, зумовили переживання почуття душевного комфорту, мобілізації роботи пізнавальних процесів, швидку адаптацію в системі навчально-виховної діяльності, комунікативну активність, толерантність та якісну мовленнєву репрезентацію дошкільника при співі, виконанні рухових дій.

Проте вихователі відмічають, що деякі діти мають дуже тиху й невиразну вимову, монотонність, надмірну швидкість мовлення або, навпаки, її зайву сповільненість. Також від них були отримані дані щодо соціально-психологічних чинників, які, на їх погляд, негативно впливають на мовленнєвий розвиток дітей, а саме: двомовність, наявність у сім'ї осіб із мовленнєвим дефектом, зловживання спиртними напоями батьками, недостатня увага до дитини та ін.

Розв'язання заявлених проблем потребують теоретичних і практичних знань по подоланню існуючих відхилень в мовленні дитини, що є умовою ефективної підготовки фахівця навчально-виховного середовища. Безумовно, необхідно робити усе можливе, щоб дитина розвивала мовленнєві навички, постійно знаходити щось цікаве для дитини, ставити їй запитання, пропонувати розповісти про те, що вона робить і бачить. Бажано використовувати вище зазначені засоби активної музикотерапії з розвитку просодичного компонента мовлення, співати дитині пісні, читати вірші: рими у віршах і піснях допомагають дитині краще засвоювати нові слова. Дійсно, іноді буває так, що дитина росте в середовищі, де розмовляють двома й більше мовами. І батьків охоплює тривога: чи не призведе така ситуація до розладів мовлення в дитини. Але ж, маленькі діти, які зростають у двомовному середовищі, успішно засвоюють обидві мови, якщо дитина не страждає від затримки, розладів мовленнєвого розвитку.